Реферат з краєзнавства
Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини
Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини — один з відомих
мистецько-культурних закладів ‘ Івано-Франківської області.
Ідея створення музею в Коломиї виникла у середовищі прогресивної
інтелігенції наприкінці XIX століття і була палко підтримана І. Франком.
Проте його організація була розпочата через багато років. 13 листопада
1926 року на засіданні управи товариства «Народний дім» було розглянуто
план створення музею, розроблений В. Кобринським, затверджено його
статут та назву — «Український народний музей ім. Йосафата
Кобринського». 18 травня 1927 року загальні збори товариства «Народний
дім» затвердили рішення управи. Організація музею була доручена
Володимиру Кобринському, палкому шанувальникові народного мистецтва
Гуцульщини.
Спочатку експозиція містилася у маленькій гардеробній театрального залу
«Народного дому». На горищі зберігалися перші фондові збірки. В.
Кобринський був багаторічним директором музею. Музейній справі він
віддав багато сил і навіть власних коштів. Часто їздив по селах,
звертався з відозвами до селян, інтелігенції, знаходячи серед них
гарячий відгук та підтримку. Багато цінних експонатів для музею передали
В. Тимінський та В. Ровенчук з села Печеніжин, І. Симчич з Верхнього
Березова, лікар Левицький з Коломиї. Пізніше надійшли колекції І.
Стрийського, Г. Герасимович, Л. Гарматія та інших.
Починаючи з 1926 року неодноразово ставилося питання про офіційне
відкриття музею. Але панівна верхівка буржуазно-поміщицької Польщі, що
окупувала західноукраїнські землі, гальмувала розвиток української
культури, всіляко перешкоджала організації та відкриттю музею. Лише 31
грудня 1934 року відбулося його урочисте відкриття.
Експонати музею у той час були розгорнуті у трьох кімнатах — відділах
історичного, гуцульського та культового мистецтва. Згодом «Народний
дім», в організаційну структуру якого входив музей, передав йому ще дві
кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, в другій —
музейний архів та бібліотека.
У роботі музею виникали великі труднощі. Він вважався громадською
установою, створеною на добровільних засадах. Чіткої системи в роботі не
було. Науково-освітня робота також була обмеженою. Лише раз на тиждень,
у неділю, музей був відкритий для відвідування. Але й за таких умов
існування національна культурна установа була небажана панівним колам. У
1937 році їм вдалося на деякий час закрити музей. Але завдяки домаганням
трудящих польський уряд був змушений знову його відкрити.
Після возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР у 1939
році почалася нова сторінка в житті музею. Він став державною установою,
дістав усі можливості для дальшого розвитку, активної участі в
культурному житті народу.
Багато шкоди музею завдала німецько-фашистська окупація. Загарбники
пограбували та знищили найцінніші експонати. Повернення до нормальної
діяльності музею почалося з перших днів після визволення Прикарпаття у
1944 році.
У перші повоєнні роки музей мав такі відділи: гуцульського мистецтва,
етнографічний, Великої Вітчизняної війни. Найбільше було в ньому
експонатів з народного мистецтва, що в наступні роки остаточно вирішило
профіль закладу.
До лютого 1945 року музей вважався краєзнавчим, затим йому було надано
статус художнього. Одночасно було затверджено його теперішню назву.
З часом музей перетворився на справжню скарбницю народного мистецтва
Гуцульщини, став широковідомим центром його популяризації. Колекції
музею нараховують близько 15 тисяч експонатів. Експозиція розкриває
етапи розвитку народного мистецтва Гуцульщини з кінця XVIII ст. по
сьогоднішній день. Найбільші колекції одягу, тканин, вишивок. Це
насамперед комплекси чоловічого та жіночого одягу з різних сіл
Гуцульщини, компоненти одягу — сердаки, кептарі, кожухи тощо.
У музеї є чимало надзвичайно різноманітних за композиційним вирішенням,
орнаментикою, колірною гамою одягових та інтер’єрних тканин — запасок,
поясів, хусток, переміток, верет, скатертей.
Збірка чоловічих та жіночих сорочок демонструє мистецтво вишивання,
багатство мотивів, композицій, колірних сполучень, технік виконання,
характерних для Гуцульщини. У фондах та експозиції широко представлені
декоративні тканини, килими, вишивки радянського періоду з усіх основних
осередків. Це, зокрема, твори видатних народних майстрів-ткачів О. І.
Горбової, Р. І. Горбового, Ю. Д. Бовича, М. Ю. Ганущака, Й. М. Джуранюка
та ін.
Вирізняються твори талановитої ткалі, лауреата Державної премії імені Т.
Г. Шевченка Г. В. Василащук з села Шешори Косівського району, її
творчість є новим явищем у сучасному ткацтві Гуцульщини.
Цінними художніми виробами є традиційні ліжники з найбільш характерними
візерунками: «кривий», «очкатий», «російський», «лопатковий»,
«вуставковий» та ін.
Велику цінність мають твори заслужених майстрів народної творчості УРСР
Г. Ю. Герасимович з міста Косова та П. Ф. Клим з села Виженка
Вижницького району Чернівецької області, М. Сабадаш з Коломиї.
У 1981 році музей придбав колекцію моделей сучасного одягу Г. Г.
Вінтоняк з міста Коломиї, яка активно розвиває традиції крою
гуцульського одягу, орнаментику ткацтва та його колірне багатство.
Колекція різьби по дереву (понад 2500 експонатів) знайомить з історією
поширеного на Гуцульщині виду народного мистецтва. В збірці
дорадянського періоду є різні предмети хатнього вжитку (боклажки,
барильця, рахви, ложки, сільнички тощо), форма та орнамент яких
відзначаються високими художніми якостями. Привертають увагу багатством
форм, декору, вмілим їх поєднанням скрині, столи, сволоки,
сільськогосподарський інвентар. По цих виробах можна простежити розвиток
різьби по дереву, поступовий перехід майстрів від простих елементів
орнаменту до складних композиційних вирішень.
Виняткову художню цінність має колекція творів різьбярської родини
Шкрібляків з села Яворова Косівського району, які визначили нові
напрямки в розвиткові різьби по дереву.
Музей має цінну збірку творів видатного різьбяра кінця XIX — початку XX
ст. В. Г. Девдюка з Косова, який збагатив різьбу та інкрустацію новими
мотивами та композиційними вирішеннями, багато зробив у справі
підготовки різьбярських кадрів.
Досить повно представлена творчість видатних майстрів різця нашого часу:
заслужених майстрів народної творчості УРСР Юрія та Семена Корпанюків,
І. В. Балагурака, членів Спілки художників УРСР М. П. Тимківа, В. І.
Кабина, В. В. Гуза, Д. Ф. Шкрібляка, М. І. Грепи-няка, які примножують
народні традиції, удосконалюють художні прийоми, що побутують у місті
Косові, селах Яворів, Річка, Брустурів, Космач та ін.
Новим явищем в гуцульській різьбі є тематичні твори, присвячені важливим
датам із життя радянського народу.
Велику художню цінність має збірка творів заслуженого майстра народної
творчості УРСР, майстра художнього випалювання І. Ю. Грималюка.
Колекція кераміки (понад 3 тисячі експонатів) представлена гончарними
виробами з основних осередків керамічного виробництва: міст Коломия та
Косів, села Пистинь Косівського району, селища Кути цього ж району.
Унікальними є твори видатних гончарів XIX століття Петра Баранюка,
Олекси Бахматюка з Косова, Дмитра Зінтюка, Петра Кошака з села Пустинь
Косівського району, які полонять багатством геометричних, рослинних та
анімалістичних мотивів, композиційних вирішень, колірним звучанням.
Особливо цінна збірка кахлів та скульптури малих форм.
Музей має велику збірку творів видатної гончарки нашого часу П. Й.
Цвілик, а також інших відомих народних майстрів — М. М. Тим’як, Ганни та
Михайла Рощиб’юків, їхніх дочок — Розалії Ілюк, Стефанії Волощук та
Орисі Козак, С. Т. Заячук, Н. В. Вербівської, М. Я. Волощука, Ю. О.
Ілюка, М. В. Кікотя.
На Гуцульщині здавна розвивалася художня обробка металу та шкіри.
Колекція цих видів народного мистецтва Гуцульщини порівняно невелика —
близько 700 експонатів. У збірці є чимало топірців, палиць, жіночих
нашийних прикрас, прикрас для одягу, тобівок, поясів. Багатство
композиційних вирішень, прийомів обробки цих виробів свідчить про
великий талант народних майстрів, їхню фантазію, вміння у простому
відтворити прекрасне.
Художня обробка металу та шкіри розвивається і в наш час. У фондах та
експозиції представлені твори відомих народних майстрів П. Ф. Харінчук,
М. М. Медвід-чука, М. В. Вінтоняка, В. М. Петрича, І. Л. Миклащука, І.
Ю. Тинкалюка, які, зберігаючи і розвиваючи традиції минулого,
виготовляють різні предмети побутового та декоративного призначення,
співзвучні з сучасними новаторськими тенденціями розвитку мистецтва.
Музей має багату колекцію писанок, які чарують розмаїттям орнаментальних
мотивів і композиційних вирішень, витонченістю розпису і колірним
багатством. Вона нараховує близько двох тисяч творів, законсервованих
способом, розробленим співробітниками музею Л. В. Кречковським та М. І.
Боледзюк.
У музеї зберігаються унікальні збірки виробів з бісеру, сиру, ікон на
склі, народного живопису, нумізматики. З 1970 року в Косові працює Музей
народного мистецтва та побуту, який став відділом Коломийського музею
народного мистецтва Гуцульщини. Колекції його нараховують понад дві
тисячі експонатів.
На традиціях народного мистецтва Гуцульщини плідно працюють випускники
Косівського технікуму народних художніх промислів, які вдало поєднують у
своїй творчості художні традиції з новаторськими пошуками. В колекціях
музею представлені високохудожні декоративно-орнаментальні й тематичні
твори колишніх випускників, нині відомих майстрів І. М. Савченка, О. І.
Іщенка, М. Ю. Федірка, О. С. Хованця, Г. Я. Киви, В. В. Аронця, В. Ю.
Стрибка, В. І. Джуранюк, Василя та Олександри Швеців, Ярослава та
Євгенії Зарицьких, Ярослава та Людмили Прокопиків, М. І. Книщука та Р.
В. Довганюка.
Збирання експонатів, комплектування фондів посідає важливе місце в
роботі колективу наукових працівників музею, які щороку вирушають в
експедиції по гірських селах. В минуле десятиріччя музей поповнився
більш ніж двома тисячами експонатів, зокрема, зібраними на Гуцульщині на
початку XX століття відомим українським художником-передвижником В. К-
Розвадовським. 1923 року ці вироби експонувалися на першій
сільськогосподарській та кустарно-промисловій виставці СРСР. Через
шістдесят років вони були передані музею дочкою художника Т. В.
Розвадовською.
Протягом останніх років музей зібрав цінну колекцію одягу, ткацтва,
вишивки Городенківського та Снятин-ського районів, які зараз широко
використовують майстри Коломийської художньої майстерні.
Колекції музею постійно вивчають сучасні народні майстри, художники
легкої, текстильної промисловості, театрів, працівники кіно та
телестудій. Музей став своєрідною школою для навчання студентів художніх
закладів. Часто на базі музею проводиться практика студентів Косівського
технікуму народних художніх промислів, Вижницького училища прикладного
мистецтва, Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва,
а також уроки з народознавства для учнів шкіл міста і району.
Багаті фонди дають можливість організовувати різні виставки в музеї та
поза його межами. З 1960 року періодично влаштовується виставка «Народне
мистецтво Гуцульщини», що експонувалася в Ташкенті, Новгороді, Ризі,
Тарту, Одесі, Донецьку, Запоріжжі та інших містах і селах країни.
Виставка «Традиції та сучасність у творчості члена Спілки художників Г.
Г. Вінтоняк» експонувалася в Ленінграді, Києві, місті Бендери
Молдавської РСР. У залах музею експонувалися виставки «Одяг Гуцульщини
та Покуття», «Гуцульські пояси», «Народне мистецтво Коломийщини»,
«Творчість родини Шкрібляків» та ін.
Особливо цінною і великою є збірка різьбленого дерева. Вона налічує
близько трьох тисяч експонатів дорадянського та радянського часу.
Вивчаючи і досліджуючи колекцію, можна простежити еволюцію розвитку
різьби на Гуцульщині протягом трьох століть.
Багатою за формою та орнаментикою є колекція архітектурних деталей,
меблів, сільськогосподарських знарядь, предметів побуту, музичних
інструментів. Плоскою та тригранно-виїмчастою різьбою декорувалися на
Гуцульщині одвірки дверей, сволоки у світлицях, мисники, жердки, ярма
для волів. Майже завжди орнамент архітектурних деталей складався з двох
шестипелюсткових розет та кількараменного хреста, що творить центр
композиції.
В музеї зібрана ціла колекція сволоків, серед яких вирізняється сволок з
села Білоберізки Верховинського району, виконаний 1836 року талановитим
майстром Данилом Еколюком. Геометрична орнаментика його, архітектурні,
культові (розети, хрести) та анімалістичні мотиви — птахи, дерево життя,
русалки-берегині — були своєрідними оберегами, охоронцями житла людини,
життя її родини.
Колекція народних меблів зібрана з різних районів Гуцульщини. Поряд з
основними загальними рисами, притаманними меблям усього регіону, вони
мають своєрідні відмінності в декорі. Більшість виробів з дерева на
Гуцульщині прикрашали різьбою з геометричними мотивами, рідше
рослинними. В колекції представлені скрині з сіл Коломийського та
Косівського районів. Серед них багато саркофагоподібних скринь та
столів-скринь. На передніх дошках розміщували складні орнаменти у
вигляді багатопелюсткових розет, хрестів, квадратів, ромбів. Боки та
ніжки оздоблені мотивами з ліній, що, пересікаючись між собою, творять
невеликі ромби, трикутники.
Для декорування скринь використовувалось і малювання червоною,
коричневою та чорною фарбами.
З великою любов’ю прикрашались різьбою сани, крижа-ниці, тарниці, ярма,
куделі, кісся, кушки та ін.
Цінною є колекція побутових речей, де представлено чимало посуду,
предметів побуту, знарядь праці. Характерним для цих творів є органічне
поєднання традиційного геометричного орнаменту з простотою й доцільною
формою. Музей володіє великою колекцією побутових виробів кінця XVIII —
початку XX століття з Верховинського району. За тих часів вироби
декорувались іноді нігтеподібною різьбою, якою заповнювалася площина
виробу. Але більшість предметів побуту прикрашали поширеною на
Гуцульщині плоскою сухою різьбою з геометричним орнаментом з мотивами
«розети», «ільчате письмо», «копанички», «кривульки», «ширинки»та ін.
Збірка церковних предметів представлена дерев’яною скульптурою,
свічниками, свічниками «трійцями», хрестами, прикрашеними
площинно-геометричною, рельєфною та круглою різьбою.
У музейній колекції є ряд творів, оздоблених випалюванням. Головним
чином це коновки, дійнички, сільнички, повниці, у декорі яких поряд з
геометричною орнаментикою використано й рослинну.
Унікальною є збірка творів класика гуцульської різьби Ю. І. Шкрібляка
(1822—1884) та його синів — Василя, Миколи і Федора з села Яворова
Косівського району. Для декорування виробів Ю. Шкрібляк використовував
плоску суху різьбу, іноді підсилював її інкрустацією рогом, металевим
дротиком чи цвяшками. Він дотримувався своєрідного принципу декорування,
який полягав у розподілі великих площин на менші поля, що мали вигляд
геометричних фігур — квадратів, кіл, півкіл, прямокутників. Цей принцип
ліг в основу творчості майстрів наступних поколінь. І сьогодні дивовижна
фантазія митця, яка збереглась в його боклажках і куделях, бочівках і
чарках, топірцях і рахвах, свічниках і пляшках, приносить радість від
спілкування з самобутнім талантом. Сини Ю. Шкрібляка продовжували справу
батька, виготовляли речі домашнього побуту, в орнаментиці яких
використовували інкрустацію кольоровим бісером, різними породами дерева,
рогом, металом, перламутром. Кожний з них мав неповторний художній
почерк.
Цікаву групу з колекції музею становлять вироби з рогу XVIII — початку
XX століття — порохівниці, ріжки, протички, гольники, музичні
інструменти. Найдавніші з них — рогові порохівниці з плоскою різьбою та
гравіруванням. Як і в усіх видах мистецтва Гуцульщи-ни, на порохівницях
переважав геометричний орнамент, суголосний формі та розмірам твору.
Здебільшого використовувались мотиви «глазковий», «коліщатка», півкола,
трикутники, ромби, квадрати. Починаючи з середини XIX століття деякі
майстри різьби по дереву використовували в інкрустації баранячий ріг.
Широко вводили в свої твори інкрустацію рогом майстри з відомої династії
Шкрібляків.
Широко представлена творчість майстрів з таких осередків різьби по
дереву Гуцульщини, як Річка, Яворів, Брустурів, Космач Косівського
району, Криворівня Верховинського району, місто Косів. Для творчості
відомого косівського різьбяра В. Г. Девдюка характерне багате
декорування виробу інкрустацією. Чудовий майстер композиції, він створив
цілий ряд оригінальних творів —цукорниць, тарілок, кубків, рамок,
скриньок, які зайняли вагоме місце в музейній збірці.
Серед багатьох майстрів різьби та інкрустації села Криворівні
Верховинського району привертає увагу творчість братів Івана та Василя
Якіб’юків.
Тонке відчуття матеріалу, чіткий ритм геометричного орнаменту,
неперевантаженість площини — риси, що характерні для більшості виробів
відомого майстра з села Печеніжин І. Г. Семенюка.
Виробництво дерев’яного посуду на Гуцульщині стало занепадати наприкінці
XIX — на початку XX століття. Воно витіснялося спочатку місцевими
гончарними, а пізніше фабричними виробами. І якщо в першій половині XIX
століття різьба була стриманішою, лаконічнішою, переважали народні
побутові форми — боклаги, бочів-ки, рахви, то з часом на їх характері
позначився вплив міщанських смаків. Композиції стають перевантажені, в
них помітний надмір інкрустації, що іноді цілком затіняє різьблення.
Переймаючи все краще від своїх попередників, радянські майстри
розвивають і збагачують народне мистецтво. Щоправда, у повоєнний час у
творчості ряду різьбярів переважає декоративізм, надмірне використання
інкрустації, химерність форм, що особливо характерне для сіл Річка та
Брустурів.
Починаючи з 1970-х років набула поширення суха різьба (тонка або
глибока) з незначною інкрустацією. У збірці представлено найбільш
розвинуті на той час осередки місто Косів, села Яворів, Річка,
Брустурів, Космач Косівського району, Верхній Ясенів Верховинського
району, Печеніжин, Мишин Коломийського району. Поряд з народними
майстрами сьогодні працюють художники-професіонали, які базують свою
творчість на народних традиціях. У традиційну орнаментику вони часто
вводять радянську емблематику. Більшість виробів втрачають свою
ужитковість і використовуються здебільшого як прикраса житла.
Широко представлена в колекції музею творчість відомих косівських
майстрів, членів Спілки художників СРСР — М. П. Тимківа, В. І. Кабина,
І. В. Балагурака, В. В. Гуза, І. М. Савченка, І. Ю. Павлика, О. І.
Іщенка, М. Ю. Федірка та ін.
З-поміж них чи не найбільше робіт провідних митців з Косова, учнів В. Г.
Девдюка — М. П. Тимківа та В. І. Кабина. Збірка дає можливість
простежити етапи розвитку їх таланту, розкрити художні особливості їх
творів. М. П. Тимків працював не лише в різьбі, а й в галузі художньої
обробки шкіри та металу. В збірці творів майстра значне місце посідають
роботи в техніці «жирування» — топірці, палиці, тарілки, вази.
Віртуозно володіє різцем заслужений майстер народної творчості УРСР І.
В. Балагурак. Його роботи привертають увагу простотою, лаконічністю форм
і композиції, тонким відчуттям гармонії.
В. В. Гуз цілеспрямовано продовжує і розвиває традиції народного
мистецтва. Він створює меблі, світильники, боклажки, тематичні та
декоративні альбоми, тарілки, пласти. Майстер володіє різними техніками
обробки дерева, бездоганним відчуттям гармонії, ритму орнаменту, вміло
поєднує суху різьбу з металевими гравірованими вставками, цвяшками.
І. М. Савченко створює не тільки великі тематичні твори, а й маленькі
сувеніри: цукорниці, вази, сільнички, перечниці, прикрашені випалюванням
та інкрустацією бісером.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
