.

Культура спілкування й етикет (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2694 4686
Скачать документ

РЕФЕРАТ з етики

КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ Й ЕТИКЕТ

Власне, будь-який прояв людської культури, як і культура загалом, може
бути розглянутий як культура спілкування, оскільки за самою своєю
сутністю культура є інтерсуб’єктивною. Водночас про культуру спілкування
нерідко говорять і в особливому значенні — так само як про культуру
праці, культуру дозвілля, культуру побуту тощо. В такому випадку під
культурою спілкування розуміють передусім наявні в суспільстві і в
людському житті форми плекання спілкування як такого, форми його
структурування й ціннісна-смислової організації, а також їхню реалізацію
безпосередньо в стосунках між людьми. Моральний аспект культури
спілкування при цьому охоплює, природно, такі форми останньої,

котрі мають морально-етичний характер, тобто певні і цінності, норми,
звичаї, традиції та інші способи регуляції поведінки, що визначають
власне моральну структуру міжсуб’єктних відносин і забезпечують їхню
реалізацію.

Вище нами були розглянуті деякі загальні принципи моральної культури
спілкування, що, очевидно, є універсально значущими. Проте із справжнім
феноменом культури ми маємо справу тільки там, де вказані загальні
принципи втілюються у відповідну реальність — укорінюються в традиціях,
звичаях, побуті, впливають на конкретну поведінку людей, стають
надбанням їхнього повсякденного досвіду. Специфічна реальність культури,
про яку тут ідеться, не може бути довільно сконструйованою або
підігнаною під наші високі ідеали: шар за шаром, працею і досвідом
поколінь нарощується вона на певному соціально-історичному, етнічному,
природному ґрунті, в кожному разі відображаючи неповторність збігу
чинників, що викликали її до життя. Тільки на підвалинах такої
реальності, в її неповторному історичному, національному,
морально-просторовому заломленні можуть знайти справжню опору найвищі,
найзагальніші морально-етичні цінності: так, за всього всесвітнього
значення кантівського вчення про категоричний імператив, основою його
послужила культурна реальність Німеччини кінця XVIII ст. І тільки на
підвалинах такої реальності, на тлі відповідних соціальних зв’язків і
взаємин, що складаються начебто «самі собою», становлення моральної
особистості стає нормальним природно-історичним процесом, а не подвигом,
що потребує героїчних зусиль від того, хто прагне зберегти свою
доброчинність і виховати порядних дітей у пустці безкультур’я й
аморалізму.

За умов руйнації, що спіткала культуру нашої країни, її неповторну
реальність, важливо пам’ятати, що моральне відродження народу і
встановлення на майбутнє надійної системи морально-етичних цінностей
передбачають насамперед не ідеологічні баталії й не виховування
чергового взірця «нової людини», а вільний розвиток культури як такої,
оскільки саме в процесі такого розвитку, з усіма його неминучими
втратами, тільки й може утворюватися реальний ґрунт людської
моральності, вкоріненість у якому забезпечує органічне зростання
народного етносу, робить життєздатними його визначальні цінності.

Істотним елементом такого «проростання» моралі в товщі культурної
реальності (тобто буттєвого зростання власне моральної культури) є
процес вербалізації, висловлювання, смислової експлікації основних
моральних проблем — сказати б, процес їх мовномисленнєвого шліфування.
Стрижневим елементом культури недарма завжди вважалися слово,
література, здатність продукувати тексти; так і для культури морального
спілкування принципово важливою є наявність такої обґрунтовуючої її
ланки, як культура модального висловлювання, культура словесного
обговорення моральних проблем. Надто добре відомо, що там, де з тих або
інших причин перестають вважати за потрібне висловлюватися і міркувати
на теми моралі, дуже швидко занепадають, вульгаризуються й самі
морально-етичні цінності; коли людям (як це трапилося, зокрема, в Європі
після першої світової війни) чомусь стає «ніяково», «соромно» говорити
про любов, — хиріє, зрештою, й саме любовне почуття. Навпаки,
продуктивний розвиток моральної культури, моральних стосунків між людьми
передбачає процес їх вільного обговорення — моральний дискурс, що
захоплює і освоює дедалі нові й нові шари людського досвіду.

Надзвичайно важливим елементом культури спілкування, який у наш час
набуває особливої актуальності, є етика стосунків між індивідами,
суспільством І локальними спільнотами, які це суспільство складають. По
суті, цей аспект виразно заявив про себе вже в гегелівському вченні про
моральність. Але якщо стосунки індивіда й суспільства з того часу
обговорювалися досить жваво, проблема локальних спільнот і етики
міжспільнотного спілкування саме в наші дні починає привертати до себе
зростаючу увагу дослідників, публіцистів, усієї мислячої громадськості.

Нинішнє посилення інтересу до локальних людських спільнот і етики
стосунків між ними аж ніяк не можна вважати чимось випадковим хоча б на
тлі тих спалахів національно-етнічної свідомості, що ми їх спостерігаємо
сьогодні в найрізноманітніших куточках світу. Дедалі активніше заявляють
про свої права й інші спільноти та меншини — від релігійних до
сексуальних тощо. Змушені боротися за виживання своїх членів спілки
інвалідів, ветеранів різних воєн, самотніх матерів та ін. В будь-якому
випадку важливо, що людина, яка вступає нині в процеси міжсуб’єктного
спілкування, все частіше усвідомлює себе при цьому не просто окремим
індивідом, а й членом певної спільноти або меншини, виразником ЇЇ
інтересів. З цієї обставини випливає ціла низка практичних моральних
проблем, які потребують докладного етичного аналізу; йдеться про
проблеми толерантності, рівності прав, самоідентифікації, спільнотної
відповідальності тощо. Справжня культура спілкування передбачає
неослабну увагу до подібних проблем, що в чималій кількості виникають
сьогодні й, судячи з усього, виникатимуть і надалі.

Нарешті, головним показником і водночас основною сферою реалізації
моральної культури спілкування є актуальні процеси міжсуб’єктної
взаємодії, актуальні стосунки між людьми. Вище досить докладно йшлося
про глибинний моральний зміст цих стосунків — хоча вичерпати цю тему,
звичайно, в жодному посібнику неможливо. Нині існує чимало збірок
конкретних настанов і рекомендацій щодо практичної організації
міжлюдських взаємин; загальновідомий взірець подібної літератури —
популярні книжки Д. Карнегі (1888— 1955). Згаданого автора, як і інших
метрів даного жанру, нерідко звинувачують — і не без підстав — у
надмірному практицизмі, що узаконює маніпулювання людською моральною
свідомістю. А проте деякі правила спілкування, запропоновані
американським фахівцем, безперечно, заслуговують на увагу: «Щиро
цікавтеся іншими людьми», «посміхайтеся», «будьте хорошим слухачем»,
«ніколи не кажіть людині, що вона не має рації» (себто не залишайте
нікого у свідомості його повної неправоти) та ін.

Якщо перелічені правила, як і багато подібних до них, явно мають певний
раціональний сенс, то поряд із ними в культурному спілкуванні ми
дотримуємося й суто формальних, на перший погляд, настанов, так само як
і чистісіньких умовностей. Сукупність таких формальних правил, що
регулюють зовнішні прояви людських стосунків (поводження з людьми,
формули звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінка в місцях
загального користування, манери, одяг тощо), називають етикетом (франц.
etiquette — ярлик, етикетка, від фламандського sleeken — встромляти).

В недавній нашій історії траплялися часи цілковитого нехтування
будь-якими правилами етикету як начебто буржуазним або
феодально-аристократичним пережитком, що приховує нещирість, відсутність
реальної поваги до людини. Проте наслідком такого презирливого
відкидання етикету незмінно виявлялося поширення грубості, а то й
відвертого хамства. І це аж ніяк не можна вважати якоюсь випадковістю.

По-перше, далеко не всі навіть формальні засади етикету мають суто
конвенційний (умовний) характер, інколи за ними стоїть досить глибокий
зміст, що стосується історії моралі або й її нинішнього актуального
стану. Так, відомо, що рукостискання з’являються як знак неозброєності,
взаємної довіри; цокатися келихами люди почали, аби засвідчити
відсутність у них отрути. Глибоке розуміння суті людини, що залишається
актуальним і сьогодні, зумовлює різницю звертання на «Ви» і на «Ти».
Адже, звертаючись на «Ви», ми, по суті, підкреслюємо цим свою повагу до
наявної в людини свободи вибору, закріплюємо за нею право на множинність
можливих утілень. Ви — такий, наче кажемо ми людині, а втім, коли Ваша
ласка, можете бути й ще ось таким, і яким завгодно іншим. У той самий
час коли ми говоримо малознайомій людині «Ти», ми тим самим вербальне
«приковуємо» її суб’єктивне Я до якогось певного фактичного його вияву —
наче хапаємо його за комір, перетворюємо на своєрідний об’єкт, річ. «Ти»
— отже, людина кінчена.

В інших випадках, навпаки, «Ти» підносить людину, «Ви» — здатне глибоко
її образити. Це тоді, коли практичне утвердження власної свободи й
гідності не є для нашого партнера актуальним у стосунках з нами, коли
свій вибір він уже зробив і дорожить саме обраним, зверненим до нас
своїм волевтіленням. «Ти» в такому разі фіксує унікальність,
незамінність даної людини, такої, яка вона є, так само як і незамінність
нашого спілкування з нею. Воно натякає на те «буття-у-правді», котре, як
ми бачили, є однією з внутрішніх прикмет любові. Що ж до звернення на
«Ви», то воно в даному разі могло б видатися занадто холодним, байдужим,
таким, що не рахується з неповторною індивідуальністю нашого партнера.

Таким чином, суто формальні, здавалося б, моменти спілкування здатні
містити досить-таки глибокий моральний смисл. Утім, і це по-друге, чисто
умовні вимоги етикету теж мають свою вагу: дотримуючися їх, ми тим самим
наче декларуємо узгоджуваність нашого способу поведінки й дії з
поведінкою і діями наших партнерів по спілкуванню, наче заявляємо про
свою

належність до єдиного з ними морального и смислового простору.

Тож, як бачимо, нехтувати навіть зовнішніми правилами моральних взаємин
не слід. Повага до них і творче засвоєння здатні зробити правила етикету
дієвим утіленням доброзичливого, уважного ставлення до людини, знаряддям
тактовності, делікатності. Таке органічне засвоєння приписів етикету,
включення їх до загальної системи людських моральних цінностей становить
необхідне опорядження ввічливості — важливого показника морального стану
людської особистості в цілому.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020