Реферат з світової літератури:
ДЖЕК ЛОНДОН
Якщо ти приховав правду, сховав її, якщо ти не піднявся з місця і не
виступив на зборах, якщо виступив, не сказавши всієї правди,— ти змінив
правді.
Дайте мені глянути правді в обличчя. Розповісти мені, яке обличчя в
правди.
Джек Лондон
Раннім червневим ранком 1875 року жителі Сан-Франциско, прокинувшись,
прочитали в газеті «Кроникл» жахаючу історію: жінка вистрілила собі в
скроню. Справа була в тім, що чоловік «вигнав її з будинку, тому що вона
відмовилася умертвити свого ще не народженої дитини,— приклад
безсердечності і мучень сімейного життя».
Жінкою була Флора Уэллман, заблукавша вівця з родини Уэллманів,
старожилів міста Мэслон, штат Огайо. Чоловіком – мандрівний ,
астролог-ірландець професор Чан. Що стосується дитини, то йому було
призначено стать відомим мільйонам людей усього світу під ім’ям Джека
Лондона.
Стаття в «Кроникл» — це потік свари за адресою професора. Правда, на
закінчення автор визнається, що ця історія розказана друзями Флори з її
ж слів. Газета обвинувачує професора в тім, що він відбував у свій час
термін висновку у в’язниці Тумс, що своїх колишніх дружин – декількох –
поховав: «росте зелена трава в їхнього узголів’я, і холодний камінь ліг
у ногах». Флорові він змушував гнути спину в корита, найматися в няньки
до чужих людей. Він продавав меблі, куплену на гроші дружини, виганяв
Флорові з будинку, а коли вона відмовилася піти, сам кинув її.
Правди в цих обвинуваченнях так само мало, як і в заголовку статті —
«Покинута дружина». Флора ніколи не була замужем за професором Чані. Ні
найменшого бажання кінчати життя самогубством у Флори не було. Рань її
виявилася подряпиною і принесла куди більше шкоди професору Чані – адже
газети рознесли цю історію по всій країні. Чані був ображений і
зганьблений на все життя. Незабаром після цієї події він зник із
Сан-Франциско. Джек Лондон ніколи не бачив свого батька.
У той час, коли з’явилася стаття в «Кроникл», Флорі Уэллман було років
тридцять.
Несмачно одягнена, вона ходила з окулярах і чорній кучерявій перуці: ока
і волосся їй зіпсував тиф. Жовтувато-бліде обличчя з великим носом,
великі вуха. Родом Флора була з гарної Уэльской родини. У 1800 році її
бабуся, Джоэль Уэллман, глибокою зимою з чотирма дітьми перейшла через
Аллеганскі гори від озера Канандейгуа в штаті Нью-Йорк до Вэйн Каунті,
Огайо. Щоб зробити подібна подорож, були потрібні енергія, мужність і
впевненість у собі.
Обоє сина Джоэль Уэллман – Хайрам і Маршалл (дідусь Джека Лондона)
успадкували ці якості. Якось пізньою осінню, коли брати гостювали в
Кливленде, вони відправилися пароплавом на острів у бухті Пут-ін-Бий. На
зворотному шляху — а це був останній рейс у тім році — пароплав чомусь
там не зупинився, і хлопчики залишилися на безлюдному острові без їжі і
даху, Наставала зима. Орудуючи каменями замість сокири, вони ухитрилися
спорудити з прибитих до берега колод такий міцний пліт, що змогли на
ньому добратися не тільки до материка, але і до самого Кливленда.
Маршалл Уэллман оселився в Огайо, у місті Мэслон. Тут він будував канали
і брав патенти на свої винаходи, головне з який – вугільна топка
Уэллмана. Сколотивши солідний капітал, він побудував собі будинок, один
з найкрасивіших у Мэслоне. Там і народилася його дочка Флора.
Флорі Уэллман була надана можливість одержати саме різнобічне по тим
часам утворення. Вона училася музиці, закінчила коледж, багато читала,
добре говорила, мала витончений склад і чудово трималася у суспільстві.
Дівчині з багатої родини Уэллманов було б не важко вибрати чоловіка по
душі і зажити, як її брати і сестри, статечно і благополучно. Але отут
в.налагодженій машині щось застопорилося; Маршалл Уэллман був митецький
винахідник, однак справитися з непокірливою дочкою виявилося йому не під
силу. По відкликаннях друзів, це була дівиця з легко мінливими
настроями, розумна, обдарована, але нервова. Скільки-небудь строгому
порядку, твердим указівкам вона піддавалася з працею. Двадцяти років
вона перенесла тиф, і після хвороби, як говорять, у неї залишилося деяке
сум’яття в голові.
Коли Флорі виповнилося двадцять п’ять років, вона зібрала пожитки у
валізу і виїхала з Мэслона. Для молодої дівчини це було нечувано.
Відносини з
родичами були порвані на все життя. Безсумнівно, відбувся скандал, але
про щиру причину цих неприємностей можна тільки догадуватися.
Винахідливий репортер «Кроникл» припускає, що «Флора приїхала до нас на
узбережжя приблизно в той же час, коли через зарослі шавлією романтичні
далечіні Невади сюди почав подорож професор». Насправді Флора зустрілася
з Чані лише три роки потому, у Сіэтле.
Біограф Джека Лондона був би готовий пожертвувати всім, щоб простежити
сховані від нас три роки життя Флори Уэллман.
Зведення, що залишилися, наводять на думку, що це була б неприваблива
історія.
Професор Чані пише: у тих же мебльованих кімнатах, де Флорові вважали
моєю дружиною, вона колись видавала себе за Чи дружину Сміта. Заклад, де
ми жили, було дуже солідним, і от один раз, повернувши додому, я
побачив, що мешканці зібралися виїжджати і весь будинок охоплений
жахливим хвилюванням. Не встиг я ввійти в кімнату, як Флора закрила
двері на ключ, упала переді мною на коліна і, ридаючи, стала молити про
прощення. Я сказав, що мені чогось їй прощати. Після довгих скарг і
розмов навколо так біля вона, нарешті, розповіла мені правду про Чи
Сміте. Мешканці, сказала вона, їдуть через те, що знали її, Флорові,
майже в те саме час під ім’ям Уэллман, миссис Сміт і Чані. Коштувало
мені тоді уступити першому спонуканню, і я пішов би від її, звільнив
себе від багатьох літ страждань. Але в мене самого за плічми було
зіпсоване життя, і, помізкувавши, я простив Флору».
У перший раз Чани зустрівся з Флорою Уэллман у Иеслера, мера міста
Сіэтла. Мер був родом з Огайо і добре знав Уэллманов. Флора в той час
гостювала в мера і його дружини. Містер і Іслер по секреті розповіли
Чані, що їхня гостя — дочка дуже поважних батьків, але в чомусь
провинилася. Це невідоме «щось», мабуть, і змусило Флорові піти з
будинку. Чані був на короткій нозі з іслерами, часто до них заходив, і
коли пізніше, у Сан-Франциско, побачився з Флорою, вони зустрілися як
старі друзі.
Що за людина була батько Джека Лондона? Деяке відомо про його минуле,
крім того, що він був чистокровним ірландцем і народився в дерев’яній
хижині в штаті Мен. У молодості він багато років провів на море.
Невисокий ростом, професор був такої могутньої статури, що в шістдесят
років ухитрився спустити зі сходи хулігана, який підіслали побити його.
Чим він займався? Писав, видавав журнали, читав лекції, викладав і
складав гороскопи. Їм була зібрана велика бібліотека, куди входили книги
по філософії, математиці, астрономії й окультним наукам. Він був
мовознавцем, здатним істориком, знавцем Біблії. Серед близьких учнів і
послідовників він доброю людиною, чудовим серед астрологів була визнана
одним із кращих. Говорять, що на схилі років, живучи в Чикаго, він
присвятив свої незвичайні творчі здібності астрології, займаючись нею по
шістнадцятьох годин у день. Він жагуче і щиро вірив в астрологію і
вважав її такою же точною наукою, як хімія і математика; наукою, здатної
витягти людство з його трясовини, що затягла.
Найбільшою слабістю Чані були жінки. Коли друзям случалося дорікнути
професора в гріхах проти моралі, він, указуючи на свій гороскоп,
викликував: «На жаль! Так уже мені на роді написане». Його нічого не
коштувало розсердити, і нелегко було мати з ним справа: йому неодмінно
хотілося бути вождем, наставником, керівником рішуче в усьому. Велику
частину життя він був бідний, грошима не дорожив. Якщо учням було чимось
платити, він давав уроки безкоштовно і постійно роздавав то деяке, що
мав.
За свідченням студентів, його лекції завжди слухалися з неослабною
увагою: йому було про що сказати, і він знав, як це сказати. Іронізувати
він умів як ніхто. А якщо не вміли, вони недовго залишалися його
друзями. У місті Портленде, штат Орегон, його щотижневі лекції
користалися популярністю. На дошці перед слухачами був зображений
гороскоп у метр величиною. Перед ним із вказівкою в руці стояв Чані,
пропонуючи аудиторії пояснити значення різних сполучень зірок. Після
півторагодинної лекції він із властивим йому соковитим ірландським
гумором розважав учнів забавними історіями.
У 1909 році один з його послідовників, Джо Траунсон з Гельдзбурга,
пізніше побратим Джека Лондона по соціалістичній партії, писав: «Мені
особливо подобалося, коли в ході бесіди він, бувало, викликував: А-а це
наводить мене на думку І приймався раз-
підняла убита горем Эліза. Що стосується Чарміан Лондон (якої Джек у
1911 році заповідав весь свій стан), «вона в той же день згадала в
розмові з мною, що якщо Джек Лондон умре,— а зараз це представляється
дуже ймовірним,— його смерть не повинна бути приписана нічому, крім
уремічного отруєння. Я заперечив. Приписати кончину її чоловіка тільки
цьому буде важко: будь-яка ранкова розмова по телефоні могли ненавмисно
почути. Та й аптекар міг розповісти кому-небудь про те, що приготував
протиотруту; таким чином, причину смерті все рівно будуть шукати в
отруєнні морфієм».
Біля семи годин вечора Джек умер. На інший день його тіло перевезли в
Окленд, де Флора, Бессі й обидві дочки улаштували йому панахиду. Увесь
світ оплакував його смерть. У європейській пресі цій події приділялося
більше уваги, чим смерті австрійського імператора Франца Йосипа, що
померло напередодні. Учинок дружини Лютера Бербанка найкраще малює
скорбота американців: у її будинку веселилася компанія молоді, що
зібралася в університетське містечко. Розгорнувши газету, Бербанк
крикнула їм: «Перестаньте сміятися! Джек Лондон умер!»
Эдвин Маркгэм назвав його колись часткою юності, відваги і героїзму на
землі. З його відходом ще один світоч світу згас.
Уночі його кремировали, а порох привезли назад на Ранчо Краси. Всього
два тижні назад, проїжджаючи з Элізою по величному пагорбі, Джек зупинив
свого коня:
— Эліза, коли я вмру, зарий мій попіл на цьому пагорбі.
Эліза вирила яму на самій вершині пагорба, захищеного від жаркого сонця
суничними деревами, опустила туди урну з порохом Джека і залила могилу
цементом. Зверху вона помістила величезний червоний камінь. Джек називав
його: «Камінь, який відкинули будівельники».
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
