UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЛегенди рідного краю (реферат)
Автор
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3081
Скачало886
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

 

РЕФЕРАТ

 

З української літератури

 

на тему:

 

“Легенди рідного краю”

 

 

ДОВБУШ - ДОБРИЙ ЧОЛОВІК

 

Довбуш був дуже добрий чоловік. Він помагав бідним карав панів за

несправедливість.

 

Якось йому пожалівся один ґазда, що пан забрав від нього коні. Прийшов

Олекса до того пана й звідає:

 

— То ти вчора забрав від ґазди коней?

 

Що було панові робити! Мусив признатися, бо здогадався, що перед ним

Довбуш. А Олекса каже грізно:

 

— Раз ти взяв собі коні, то хочеш ґаздувати. Так іди

 

і запрягай коні й привези тому чоловіку дров!

 

Не вмів пан коней запрягати. Та Олекса доти підганяв його бучком, доки

пан не запріг. Вчив пана бучком і в лісі, бо пан не вмів дров зладити й

на віз натерхати.

 

Пан віддав ґазді коней і більше ні від кого не забирав тягло.

 

А Довбуш далі ходив, робив людям добро. В нього було таке добре серце,

що він не лише бідних людей вмів пожаліти, але й худобину не давав

збиткувати.

 

Одного разу він ішов лісом. Чує якесь гойкання, лускання. Підійшов

близько — а то чоловік б'є волів, що не можуть витягнути віз із болота.

А віз повний дров, одно колесо вгрузло в болото по ступиш'.*

 

— Ти що худобину мучиш? — крикнув Довбуш.—

 

Не можеш кілька колод зняти з воза?

 

Почав чоловік виправдовуватися, що дуже спішить додому, бо жона хвора.

Вислухав Довбуш чоловіка і каже:

 

— Добре, на цей раз тобі подарую!

 

Далі підійшов Олекса до воза, взявся за вісь і допоміг волам витягнути

віз на сухе місце. Таку велику силу мав!

 

А худобу мучити — то великий гріх. Ачей худобина за себе слово не скаже.

 

Ішов якось Олекса Довбуш полониною. Чує: десь вівці дуже блякають 2.

Пішов на голос. А то вже сонце височенько, але вівці не на паші —

заперті в кошарі. Вівчар і ватаг — чи щось з'їли, чи ще якась на них

пригода — лежать хворі, не можуть встати. Як узнав Довбуш, що вівці

недоєні і другий день заперті в кошарі, каже своїм хлопцям:

 

- Дамо мало панам перепочинок, бо мусимо мало

 

повівчарити!

 

Сів сам на струнгу, сіли і його хлопці. Подоїли овець, пустили на пашу.

А Довбуш сам робить сир.

 

Три чи чотири дні Довбушеві хлопці вівчарили, а їх отаман ватажив. Як

хворі встали на ноги, щиро подякували опришкам за допомогу.

 

Олекса Довбуш дуже поважав вівчарів, скотарів, конюхів. Бо знав, яка у

них тяжка робота, чи дощ, чи спека — день у день ходити коло худоби.

Айбо за це він був завжди чеканим гостем у вівчарських колибах.

 

Кажуть, що одного разу Довбуш розбив банк у Сиготі. Було там багато

золота. Добуте золото опришки поділили. Де вони золоті гроші рахували,

там місце називали Рахів. Коли там село виникло, то й село так назвали.

 

Довбуш свою пайку взяв у торбу і, куди йшов полонинами, там золото

жменею і розсівав. Зазвідали його побратими, чому так робить, а він їм

каже:

 

— Будуть скотарі та вівчарі находити і нас добрим

 

словом згадувати!

 

0

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ