.

Становлення дипломатичної служби суверенної України (1991 – 2004 рр.) (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
0 11798
Скачать документ

Бакалаврська робота на тему :

“Становлення дипломатичної служби суверенної України

(1991 – 2004 рр.)”

2004

Зміст

Вступ
………………………………………………………………
……………………………. 3

Розділ 1. Основні напрямки зовнішньополітичної

діяльності незалежної України
…………………………………… 8

Розділ 2. Структура дипломатичної служби України та методи

її роботи
………………………………………………………………
………….. 22

Розділ 3. Формування кадрової системи МЗС України …………… 34

Висновки
………………………………………………………………
………………………. 44

Додаток
………………………………………………………………
…………….. 47

Список використаної літератури
………………………………………. 53

Вступ

З проголошенням незалежності України були проведені кардинальні
структурні зміни в українському суспільстві. У процесі упорядкування
урядової структури одне з найважливіших місць зайняла розбудова
дипломатичної служби України, оскільки важливим чинником забезпечення
державного суверенітету постає зовнішньополітична діяльність.

Нові історичні реалії, міжнародне визнання України як суверенної та
незалежної держави спонукало спрямувати основні зусилля на прискорення
входження країни до світового співтовариства й пошуки власного місця
серед рівноправних суб’єктів міжнародних відносин.

Актуальність теми пов’язана, перш за все, із виключною важливістю
ставлення зовнішньополітичного відомства України, яке в першу чергу
покликання забезпечувати практичну реалізацію зовнішньої політики,
представляти і захищати інтереси держави у сфері міжнародних відносин, а
також її юридичних осіб і громадян за кордоном.

З іншого боку, вона полягає в недостатньому опрацюванні матеріалів з
даної проблематики на науковому рівні, оскільки поки що закритий доступ
до значної кількості архівного матеріалу державних установ України, які
пов’язані з діяльністю дипломатичної служби.

Об’єктом дослідження є весь комплекс станів і закономірностей, що
вплинули на формування дипломатичної служби незалежної України.

Предметом нашого дослідження є особливості становлення дипломатичної
служби суверенної України як одного з найважливіших органів виконавчої
гілки влади.

Хронологічні ранки дипломної роботи охоплюють період з 1991 по 2004роки,
тобто з часу проголошення незалежності України до сьогодення.

Метою нашого дослідження є на основі вивчених джерел і наукової
літератури дати аналіз становлення дипломатичної служби, на яку
покладена щоденна реалізація зовнішньополітичної діяльності суверенної
України.

Враховуючи складність та багатоплановість даної проблеми, автор
передбачає вирішення наступних завдань:

дати характеристику джерельної бази проблеми;

розкрити стан наукової розробки даної теми;

охарактеризувати основні напрямки зовнішньополітичного курсу незалежної
України;

дослідити формування структури дипломатичної служби та методи її роботи;

проаналізувати нові явища у діяльності Міністерства закордонних справ
України;

висвітлити роль кадрової системи для ефективної роботи дипломатичної
служби.

Методичною основою дослідження є принцип історизму та об’єктивності, а
також логічний, порівняльний та коректно-історичні методи у висвітленні
даної проблеми.

Наукова новизна. У дипломній роботі здійснюється спроба комплексно
розглянути становлення зовнішньополітичного відомства суверенної
України.

Практичне застосування дослідження полягає в тому, що основні положення
і висновки, фактичний матеріал, зібраний автором, можуть бути
використані для подальшого дослідження даної теми і суміжної
проблематики, а також застосовані при викладанні курсів новітньої
історії України, історії міжнародних відносин у вищих навчальних
закладах. Матеріали роботи можуть використовуватись студентами під час
різного роду конференцій, “круглих столів”, дискусій, диспутів тощо.

Структура роботи обумовлена метою і завданням дослідження і складається
з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та
літератури.

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, його об’єкт та предмет,
хронологічні рамки, охарактеризована мета і завдання проблеми,
проаналізована наукова новизна і практичне значення роботи.

У першому розділі висвітлена джерельна база та історіографічний аспект
проблеми.

У другому розділі розкрито основні напрямки зовнішньополітичної
діяльності незалежної України.

Третій розділ присвячений становленню структури дипломатичної служби
України та методам її роботи.

Четвертий розділ розглядає проблему формування кадрової системи МЗС
України.

У висновках підсумовано основні результати даної роботи.

Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми та джерела до її вивчення

Один з найскладніших предметів наукового дослідження у вітчизняній науці
є зовнішньополітична діяльність незалежної України взагалі, та її
дипломатичної служби зокрема. Адже в сучасних умовах формування та
інтенсивного розвитку наднаціональних структур, пов’язаних із
різноманітними регіональними, міжрегіональними та універсальними
структурами, посилення щільності міжнародного політичного, економічного,
інформаційного, культурно-цивілізаційного обміну істотно посилюється
значення та все більше важливою стає роль ефективної діяльності цього
державного органу [55, с.55].

Основою дослідження став пошук, виявлення і введення до наукового обігу
нових документів і матеріалів, де знайшло відображення особливостей
становлення зовнішньополітичного відомства України в означений час.

Джерельну базу даної роботи склали збірники документів і матеріалів,
збірник Уряду України, Конституція України, електронні джерела, преса, а
також спогади сучасників.

Потрібно виділити видання “Україна на міжнародній арені: збірник
документів і матеріалів 1991-1995рр.”, яке вийшло в двох книгах і
містить в собі найбільш широкий перелік законів, постанов та інших видів
документів, зібраних Міністерством закордонних справ України за вказаний
час [7].

Багато офіційної інформації розміщено на веб-сайті МЗС України, це, перш
за все “Положення про Міністерство закордонних справ України”, прийнята
в 1999 році як базовий документ, в якому сформульовані основні завдання
зовнішньоекономічного відомства та механізми їх реалізації [5]. Також
розроблений у профільному комітеті Верховної Ради Закон України “Про
дипломатичну службу України”, який слугував становлення української
дипломатії на якісно нових основах. Уперше за всю історію розвитку
зовнішньої політики України були визначені такі основні поняття, як
“дипломатична служба”, “дипломатичний представник”, встановлено порядок
прийому на дипломатичну службу, порядок присвоєння дипломатичних рангів,
строки перебування дипломатичних працівників у дипломатичних рангах,
тривалість роботи дипломатичних працівників у дипломатичних
представництвах, консульських установах України за кордоном, постійних
представництвах України при Міжнародних організаціях та в секретаріатах
цих органазацій і таке інше. Таким чином дипломатична служба увійшла до
єдиного правового поля держави і дістала можливості для захисту
національних інтересів України в світі [Табельник, с.634].

Також, як джерело для написання дипломної роботи було використано
періодику. Насамперед тижневики “Дзеркало тижня”, “Час”, “День”, урядові
газети “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, в двох останніх публікуються
різного роду документи, прийняті Верховною Радою, Укази Президента
України, в тому числі і ті, що стосуються міжнародної діяльності
України. Адже процеси, які відбуваються за роки незалежності Української
держави підлягають поки що певній регламентації та узагальненню не
стільки істориками, скільки журналістами і політологами, які і
висвітлюють поточні події на сторінках преси.

Як мемуарна праця представляє цінність книга А.М. Зленка “Дипломатія і
політика: Україна в процесі геополітичних змін”, оскільки це спогади
першого Міністра закордонних справ незалежної України. У спогадах
викладений унікальний матеріал, який стосується формування дипломатичної
служби нашої держави; вироблення засад її зовнішньої політики,
здійснення зовнішньополітичного курсу на найважливіших напрямках,
зокрема на європейському і євроатлантичному, переговорів і зустрічей з
главами держав і керівниками зовнішньополітичних відомств провідних
країн Європи, Північної Америки, високими посадовими особами впливових
міжнародних організацій, таких як ООН, ЮНЕСКО, Євросоюз,
Північноатлантичний альянс, а також врегулювання проблем, вирішальних
для забезпечення життєво важливих національних інтересів України,
зміцнення її державності й позицій на міжнародній арені [2, с.6]

Як уже зазначалось, тринадцять років – невеликий строк, щоб держава
повністю довірила свої дипломатичні архіви дослідникам, тому досить мало
на сьогоднішній день є спеціальних праць присвячених темі цієї дипломної
роботи. Але в Україні в 2001 році опублікована перша книга про історію і
сучасне української дипломатії – “Нариси з історії дипломатії України”
під редакцією В. Смолія [29]. В останньому розділі книги, написаного
відомим українським істориком і політичним діячем В.М. Литвином, зібрані
дані про формування нової дипломатичної служби, проаналізовані основні
напрямки зовнішньої політики, розповідається про реальні кроки, зроблені
Україною на міжнародній арені заради поліпшення відносин з окремими
державами, регіонами і для вирішення нагальних міжнародних проблем:
серед них – ядерне роззброєння України. Автор наводить цікаві і
геополітичні думки, як наприклад, така: Китайська Народна Республіка
може стати третьою точкою опори для України, яка проводить збалансовану
політику орієнтовану на Європейський простір і Росію. В цілому в книзі
констатований рух по висхідній, характерний для дипломатії суверенної
України [11, с.444].

Варто відмітити, що доробку В.М. Литвина належить ряд праць, присвячених
історії незалежної України, в яких окремі розділи висвітлюють її
зовнішньополітичну діяльність. Так, у монографії “Україна: досвід і
проблеми державотворення (90-ті роки ХХ століття”) значну увагу
приділено висвітленню питання щодо створення правових основ зовнішньої
політики України [27]. Також він є автором чотирнадцятого тому
п’ятнадцяти томного видання “Україна скрізь віки”, що вийшов під назвою
“Україна на межі тисячоліть (1991-2000рр.)” [28]. В ній окремий розділ
присвячено зовнішній політиці, зокрема таким питанням як міжнародне
визнання України, її відносини з СНД і Росією, країнами НАТО, участь
України в міжнародних організаціях [45, с.666].

Крім цього, за редакцією В.М. Литвина видана монографія “Україна:
утвердження незалежної держави (1991-2000рр.)”. Авторами книги є
переважно вчені секції суспільних і гуманітарних наук НАН України –
історики, економісти, демографи, етнологи. У праці участь України в
міжнародному житті є предметом дослідження С. Віднянського і А.
Мартинова [45, с.667].

Також нами були використані праці українських дослідників, які
узагальнюючи матеріал, дають картину розвитку національної зовнішньої
політики. Мова йде, зокрема, про фактично змістовну монографію Івченка
О.Г. “Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива і
сучасний стан.”

У книжці тією чи іншою мірою знайшли відображення синкретичні явища
сучасності, які прямо або посередньо зачіпають інтереси України. Автор
досліджує на основі обширної історіографічної та джерельної бази
діяльність України на міжнародній арені в 1944-1990рр. Розкриває
проблеми і робить спробу накреслення перспектив розвитку України в кінці
ХХ-початку ХХІ століття.

Варто зазначити, що сфера зовнішньої політики є предметом особливого
наукового інтересу Д.В. Табачника – відомого українського політолога,
історика, правознавця. Він є автором багатьох праць і практичних
розробок із проблем сучасної зовнішньої політики України.

У 2004 році вийшла його праця “Історія української дипломатії в особах”,
в якій викладена історія розвитку української дипломатії в контексті
політичних біографій і діяльності на міжнародній арені керівників
зовнішньополітичних відомств України від 1917р. до сьогодення. На думку
автора зараз ще рано давати оцінку діяльності керівників МЗС незалежної
України, оскільки критерії історичного дослідження принципово
відрізняються від критеріїв поточної політики та актуальної
публіцистики. Однак, все це зовсім не означає, що історик не може
визначити для себе основні риси розвитку сучасної української
дипломатії, визначити їх за умови відсутності акцентування моментів
пов’язаних з діяльністю конкретних високопоставлених дипломатів.
Підсумовуючи свою працю дослідник звертає свою увагу на те, що в
контексті всієї історії вітчизняної дипломатії прийнятної з позиції
дотримання національних інтересів альтернативи зовнішній політиці,
побудованій на основі прагматизму і пріоритету соціально-економічного
розвитку, немає. Головне, що державою реалізується принципово правильна
доктрина позіціювання у зовнішньому світі. Водночас і вирішення всіх
найважливіших проблем внутрішньодержавного розвитку неможливо без
проведення ефективної зовнішньої політики. [40. c. 633]

Також Д.В. Табачник є співавтором декількох цікавих монографій, в яких
зроблено глибокий аналіз із історичного минулого і сучасного України.
Йдеться, насамперед, про дві книги: перша –“Україна: альтернатива
поступу. Критика історичного досвіду”, яка вийшла 1996 року, і друге –
“Україна: проблеми самоорганізації” в двох томах, яка побачила світ
наприкінці 2003 року. В цих книгах на підставі науково-теоретичних і
методичних положень у доступній формі аналізуються багатовікова історія
українського народу в контексті тривалості етнічної та первісності його
державно-правової традиції, висвітлюється актуальні питання механізму
реалізації зовнішньополітичної функції держави Україна, яка після
здобуття незалежності лише на порозі третього тисячоліття успішно
утверджує себе на міжнародній арені. Для дослідження теми були залучені
ті глави, які безпосередньо стосуються нашої проблематики. Так, в одній
із глав праці “Україна: проблеми самоорганізації” аналізується фактор
НАТО у сучасній архітектурі світоустрою, тому розвиток партнерства та
перспектив розбудови відносин Україна – НАТО розглядається автором як
фактор зміцнення зовнішньополітичної безпеки України. [таблички креслень
c. 58]

Та основним матеріалом для даної дипломної роботи стали журнальні та
газетні публікації. Насамперед, це статті в суспільно-політичному
журналі “Політика і час”, заснованому МЗС України та Науковому віснику
Дипломатичної академії України. Щоразу тут публікуються статті,
присвячені зовнішній політиці України, зокрема і її двостороннім,
багатостороннім відносинам, діяльності в міжнародних організаціях.

Так, декілька статей було написано міністром закордонних справ України
Б.І.Тарасюком, серед них “НАТО – це широка гама співробітництва в
питаннях колективної оборони, екології, науки”, в якій мова йде про
перспективи співпраці України з цією організацією, розповідається про
інтереси НАТО не тільки у військовій, а й в інших сферах
суспільно-політичного життя її країн-учасниць і потенціальних членів
[34]; перспективам розвитку українських багатосторонніх відносин
присвячена публікація в газеті “Урядовий кур’єр” – “Авторитет України у
світі міцніє” [33] та інші.

Велику увагу привертають статті, написані людьми, які безпосередньо
беруть участь в діяльності дипломатичної служби України – кадрові
дипломати, історики-міжнародники. Ряд публікацій присвячені роботі,
проблемам і перспективам розвитку як зовнішньополітичного відомства в
цілому, так і окремим його підрозділам.

В статті Б.І. Гуменюка, Б.В. Блажея “У процесі становлення…”
наводиться порівняльний аналіз структури дипломатичної служби України та
іноземних держав в середині 90-х років. Як приклад подається структура
відомств закордонних справ Франції і Швейцарії, крім того звертається
увага на правову основу їхньої діяльності. Автори зауважують, що в
Україні вже створено доволі розвинену нормативно-правову базу для
ефективного здійснення зовнішньої політики, роблять наголос на тому, щоб
якнайшвидше упорядкувати дипломатичну службу, розширити поле діяльності
окремих її підрозділів [9].

Публікації О.Г. Бабенка “Консульська служба України: підсумки першого
десятиріччя” [ ], С. Германа “Посада з сотнею обов’язків” [16],
О.Олійника “Наші інтереси за кордоном хто їх захищає?” [30], В. Коваля
“Завдання державного значення” розповідають про діяльність консульського
управління – найбільшого підрозділу дипломатичної служби України, яке в
першу чергу покликане забезпечувати захист прав та інтересів наших
громадян та юридичних осіб за кордоном.

Зокрема, С. Герман консул Генерального консульства України в м.
Гданську у своїй статті розповідає про специфіку роботи консульського
управління. Зазначає, що крім опіки щодо юридичних осіб та наших
громадян

консульські установи сприяють розвиткові дружніх відносин України з
іншими державами, тобто займаються справами, які стосують двосторонніх
зв’язків. Тому, на його думку, людей відданих професії і своїй державі
слід відбирати вже зі студентської лави, де було б видно головні риси
характеру фахівця, який працюватиме в консульських представництвах.
Автор переконаний, що консульський працівник крім професійних знань,
мусить мати глибоку внутрішню інтелігенцію, вміти співпереживати з
людиною [16, с. 64]. В цьому контексті О. Олійник вважає, що робота
консула з мінімізації негативних наслідків тієї чи іншої конфліктної
ситуації, в яку потрапив співвітчизник, може принести набагато більше,
ніж десяток пропагандистських статей. А враховуючи те, що на нинішньому
етапі розбудови суверенної України за кордон виїздить мільйони наших
людей, консульська опіка має стати дійовим інструментом внутрішньої
політики [30].

В 1996 році у номерах “Політики і час” було опубліковано ряд розповідей
начальників управління МЗС України про здійснення за 5 років існування
незалежної Української держави та перспективи розвитку її
зовнішньополітичної служби. Це, зокрема, статті С. Філіпенка “Державний
протокол – інструмент впливовий” [ ] , О. Божка “Цей авторитет є нашим
здобутком” [ ], А. Пономаренка “В контексті сучасних реалій” та ряд
інших. В них робиться підсумок перших років роботи, аналізуються успіхи
та невдачі, подається стратегія для майбутньої діяльності.

Проблеми кадрового забезпечення зовнішньополітичного відомства України
на сучасному етапі присвячена статті Є. Свинарчука “Кадри української
дипломатії: доробок і потенціал” [ ], Б. Гуменюка “Дипломатична академія
відчиняє двері” [ ], Л. Тупчієнка “Наука і мистецтво дипломатії” [ ],
Л. Іванової “Підготовку дипломата можна порівняти з огранюванням алмазу”
[22] та інші.

Так Є. Свинарчук проблему кадрового забезпечення вважає найгострішою
серед тих, що довелося вирішувати дипломатичній службі на початку 90-х
років. Він називає основні джерела поповнення кадрів, при цьому
зауважуючи, що випускники Інституту міжнародних відносин при КДУ не
стали істотним поповненням кадрів МЗС, оскільки багатьох не влаштував
низький рівень оплати молодих фахівців. Натомість Тунчієнко кількома
роками пізніше відзначає, що ситуація в цій сфері поступово змінюється,
оскільки поряд з Інститутом міжнародних відносин фахівців з міжнародного
права, міжнародних економічних відносин та міжнародних відносин готують
в Одеському, Львівському, Харківському університетах, майже в 10-ти
недержавних вищих навчальних закладах, створено Академію зовнішньої
торгівлі.

Відкриттю Дипломатичної академії при МЗС України присвячена стаття Б.
Гуменюка. Головним завданням закладу автор називає підвищення
кваліфікації насамперед фахівців, котрі вже працюють в системі МЗС, як у
центральному апараті, так в закордонних представництвах. Разом з тим
автор зауважує, що це не закритий суто відомчий навчальний заклад,
оскільки він має на меті підготовку фахівців міжнародників вищої
категорії взагалі для державних потреб [ , с. 41].

Питання забезпечення позитивного іміджу України висвітлюється на
сторінках періодики Л. Губерським “На чому ґрунтується міжнародний
авторитет?” [ ], Ю.М. Кочубеєм “Імідж дипломата – імідж країни” [
], Л. Байдаком, В. Ціватим “Як нас приймають у сіті” [ ]. Остання
стаття – це результати засідання Ради МЗС України на тему “Шлях
забезпечення позитивного міжнародного іміджу України”, яке відбулося в
січні 2003 року.

Автори статей наводять цікаві приклади того, як зовнішньополітичні
відомства розвинутих країн застосовують різні стратегії традиційної,
мереженої, іміджевої та медіадипломатії для реалізації своїх політичних
завдання і переконання світової громадськості у правильності своєї
стратегії зовнішньої політики [, с. 11]. Так, наприклад, основні
акценти японської іміджової дипломатії – активізація національної
економії, внесок Японії у вирішення глобальних проблем, підпорядкуванні
загальній концепції “нового типу великої держави”, авторитет якої
базується на її економічному та технологічному потенціалі [ ]. А
зовнішньополітичні відомства Англії проводить спеціальні заходи
спрямовані на зміну образу країни за кордоном, пропагуванням
модернізації, прогресивності й науково – технологічного розвитку з метою
залучення іноземних інвестицій та створення сприятливого іміджу
британської промисловості. З іншого боку, поширення інформації про
зовнішню політику Франції та про країну в цілому, здійснення активного
діалогу з міжнародними агенціями новин, постійна підтримка веб-сайту в
мережі Інтернет дає можливість з’ясувати концепцію політичного та
економічного розвитку, пріоритети міжнародного співробітництва,
визначити позиції країни в процесах європейської інтеграції [ , с.
13]. Натомість зовнішньополітичне відомство ФРН представляючи свої
проекти і програми сприяє ефективному обговоренні в суспільстві,
визначає позитиви і негативи у сприйнятті політичного курсу як в
середині країни, так і за кордоном. Тому всі автори єдині в думці, що в
сучасному світі питання іміджу – це альфа і омега зовнішньої політики
будь-якої держави, а для України це питання на сьогодні більш ніж
актуальне. Оскільки йдеться про завдання державного масштабу і державної
ваги. Від нього залежать успіхи України на міжнародній арені, від нього
залежить приплив інвестицій в державу [55, с. 3].

Свою цінність для дипломної роботи мали декілька підручників,
присвячених власне історії, теорії та практиці дипломатичної та
консульської служби, є також новим завданням та методом роботи сучасних
дипломатів, новим моделям кадрової політики, комп’ютеризації
зовнішньополітичних відомств [14, с. 267]. Це, перш за все, праця
фахівця в сфері міжнародних відносин, першого ректора дипломатичної
академії України Б.І Гуменюка “Основи дипломатичної та консульської
служби” [41] і “Сучасна дипломатична служба” (написана в співпраці з
кандидатом політичних наук, співробітником МЗС України О.В. Щербою)
[42], а також підручних П.Д. Сардачука і О.П. Кулика “Дипломатичне
представництво: організація і форми роботи” [47].

В останньому розділі посібника “Україна в історії міжнародних
відносинах” основну увагу сконцентровано на двох проблемах:
державотворча робота в галузі міжнародних відносин та основні напрями
зовнішньої політики України. Аналізуються такі принципово важливі
документ (на час завершення роботи над посібником) як Декларація про
державний суверенітет “Про реалізацію Декларації про державний
суверенітет України у сфері зовнішніх зносин” тощо. Говорячи про основні
напрямки зовнішньої політики України, автори посібника правомірно
підкреслюють, що не має сенсу протиставляти відносини з державами СНД
відносинам з державами Заходу, що слід врівноважити згадані вектори
зовнішньої політики [15; 65].

Також ці питання знайшли висвітлення на сторінках посібника Л.
Васильєвої – Чекаленко “Україна в міжнародних відносинах (1944 –
1996рр.)” […], М. Марущака “Історія дипломатії ХХ ст.” [ ],
“Міжнародні відносини і зовнішня політика (1980 – 2000 рік)” за ред. Л.
Гайдукова. В останньому – велика увага приділена двостороннім відносинам
незалежної України.

Таким чином, опрацьовані нами джерела і публікації дають підстави робити
висновок, що досліджувана нами проблема знаходиться лише в стані
наукової розробки, а тому є досить перспективною для подальших
досліджень. Це стало однією з причин вибору нами цієї проблематики для
написання дипломної роботи. Загалом наявні матеріали, збірники
документів монографії створюють передумови для широкого вивчення
дипломатичної служби суверенної України, а й зовнішньополітичної
діяльності нашої держави.

Розділ 2. Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності
незалежної України

Справжньою датою народження зовнішньої політики України вважається 16
липня 1990 року – день, коли була прийнята Декларація про державний
суверенітет. У Декларації зазначалось, що Україна “як суб’єкт
міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами,
укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими,
торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних
організацій”.

Україна “виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування,
активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки,
безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та
європейських структурах” [3,с.305].

Подальший розвиток подій підтвердив правильність і далекоглядність
позицій, записаних у Декларації. Реалізовуючи положення цього документа,
24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності
України. Отже, згадані принципи зовнішньої політики були визнані
основоположними для незалежної держави, що народжувалась [28,с.125].

Період від 16 липня 1990 року по 1 грудня 1991 року (проведення
референдуму на підтвердження Акта незалежності України) можна назвати
першим етапом формування засад зовнішньої політики суверенної України.
Протягом цього періоду керівництво зовнішньою політикою здійснювалося
Верховною Радою України. І в цьому був свій сенс. Адже на той час
парламент був фактично єдиним органом державної влади, який виступав і
діяв від імені усього народу [2, с.291].

Зовнішньополітичні можливості України на цьому етапі були досить
обмеженими, оскільки де–юре вона залишалася союзною республікою в складі
СРСР. І все ж, навіть у цих непростих умовах вдалося закласти фундамент
майбутніх відносин із деякими принципово важливими для нашої держави
країнами.

Слід, насамперед, згадати підписання 19 листопада 1990 року договору
між Україною (тоді – УРСР) та Росією (тоді – РРФСР), яким сторони
визнавали суверенітет одна одної, та який, до укладання в 1997 році
українсько – російського широкомасштабного договору, був правовою
основою двосторонніх відносин між двома державами [28,с. 126].

Справжнім проривом для української дипломатії в 1990-1991 році став
активний розвиток українсько-угорських двосторонніх відносин. 27 вересня
1990 року відбувся офіційний візит Президента Угорської Республіки
А.Гьонца в Україну, в ході якого сторони констатували невідривне право
народів України й Угорщини визначати свій внутрішній і зовнішній
політичний статус без втручання ззовні.

Показовим прикладом для двосторонніх українсько-угорських відносин на
цьому етапі стало підписання восени 1991 року Декларації про принципи
співпраці між Україною й Угорщиною щодо забезпечення прав національних
меншин [38,с.307].

Восени 1991 року відбулися перші офіційні візити голови Верховної Ради
України Л.М.Кравчука до Франції, США і Канади. Метою поїздок було
ознайомлення політичних діячів та громадськості цих країн з політичною
та економічною ситуацією в республіці, з її перспективами як незалежної
держави, з вихідними принципами української зовнішньої політики [43,с.
290].

Однак, західний світ не поспішав з офіційним визнанням нової української
держави. Він продовжував міркувати старими стереотипами, що ще існує
Радянський Союз і визнавати одну з його колишніх республік не є
доцільним актом. На порядок дня тоді стало питання про проведення
всенародного референдуму.

1 грудня 1991 року понад 90 % учасників історичного референдуму
висловились за підтвердження “Акту про незалежність України“ від 24
серпня 1991 року [45,с.578].

На другий день після референдуму незалежну українську державу визнали
Республіка Польща та Канада, 3-5 грудня – Угорщина, Росія, Латвія,
Болгарія та Хорватія, а за ними – Естонія,Чехословаччина, Словенія,
Грузія та десятки інших країн. До кінця грудня 1991 року заяви про
визнання незалежності України зробили уряди 68 держав світу, в тому
числі США, ФРН, Великобританії, Швеції, Італії, Японії [ додаток А ].

У ХХ столітті, по суті, немає прикладів багатьох держав, визнання яких
світом проходило б так швидко, як це трапилось з Україною. Для
порівняння зауважимо, що Українську державу у її різних формах в
1917-1921 рр. визнали 25 держав, в тому числі 19 дали їй у різний час
повне та остаточне визнання (де-юри), 4 – не повне (де-фактор), а у двох
випадках (Франція і Великобританія) це визнання важко визначити між
де-фактор і де-юре [ ,с.173].

5 грудня 1991 року Верховна Рада виступила із зверненням “До парламентів
і народів світу“, у якому зазначалось, що “Українська держава буде
неухильно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись загальною
Декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, які
Україна ратифікувала” [7,с.7].

Важливе значення для підвищення авторитету України у світі мало
прийняття 10 грудня 1991 року “Закону про дію міжнародних договорів на
території України”. В ньому зазначалось, що, “зважаючи на приорітет
загально людських цінностей, загальновизначених принципів міжнародного
права Україна розглядає укладені й ратифіковані нею міжнародні договори,
як невід’ємну частину національного законодавства” [7,с. 17].

Дальший розвиток і конкретизація зовнішньополітичної концепції України
були тісно пов’язані з новою ситуацією, що склалася після розпаду і
створення 8 грудня 1991 року Співдружності незалежних держав (СНД) –
нового геополітичного об’єднання, до якого увійшли одинадцять колишніх
республік СРСР (за винятком Грузії і Прибалтійських держав)
[46,с.356].

Верховна Рада України 10 грудня 1991 року ухвалила документ “Про
ратифікацію Угоди про створення СНД” із деякими застереженнями. Уньому,
зокрема, йшлося про необхідність захисту самобутності національних
меншин (ст.3), розроблення відповідно правової бази для безперешкодного
контактування громадян країн СНД та передачі інформації (ст.5). В ст.6
зазначалось, що всі країни прагнуть до ліквідації всіх ядерних озброєнь,
загального і цілковитого роззброєння під суворим міжнародним контролем,
а до цілковитого знищення ядерної зброї підтримуватимуть єдиний контроль
над нею, до того ж зобов’язуються проводити узгоджену політику
соціального захисту і пенсійного забезпечення військовослужбовців та
їхніх сімей. До ст. 7 Угоди вважалось доцільним додати, що координаційні
інститути створюються на паритетній основі, а їх рекомендації
приймаються за загальною згодою. До преамбули було рекомендовано
вставити слова “Тереторіальної цілісності та недоторканості кордонів”
[40,с.65].

Таким чином співробітництво у рамках СНД у всіх сферах діяльності
Україною розглядалося і розглядається в загальному контексті власних
національних інтересах. При цьому в політичній сфері Україна виходила з
того, що вона, як незалежна держава, самостійно формує позицію щодо
проведення активної і гнучкої політики в межах СНД. Україна виступала і
виступає проти перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами
влади і управління, проти надання йому статусу суб’єкта міжнародного
права [20,с.9].

Після 1 грудня 1991 року визнання відбулося не лише на двосторонньому
рівні, а й на рівні міжнародних організацій. 30 січня 1992 року Україна
стала членом Конференції з безпеки та співпраці в Європі (тепер –
Організація з безпеки та співпраці в Європі), а трохи згодом, 10 березня
1992 року, приєдналися до Північноатлантичної Ради із співпраці (з 1998
року – Рада євроатлантичного партнерства) [43,с.293].

18 лютого 1992 року вперше в історії суверенної України в Маріїнському
палаці відбулося урочисте вручення вірчих грамот Президенту Республіки
послом іноземної держави. Л.Кравчук прийняв їх від Надзвичайного і
Повноважного посла Федеративної Респуліки Німеччина в Україні Хеннеке
Графа фон Бассевітца. Незабаром вірчі грамоти Президенту України вручили
Надзвичайні і Повноважні Посли Австралії Кевен Олівер Фентон Хоуг (9
березня), Угорської Республіки Андраш Палді (13 березня), Італійської
Республіки Вітторіо Клаудіо Сурдо (16 березня), Французької Республіки
Юг Парне (15 квітня),Турцької Республіки Аджар Гермен (23 квітня),
Ісламської Республіки Іран Бехзад Мазахери (24 квітня) та інші. Першим
послом США в Україні став Роман Попадюк – українець за походженням [
,с.174].

Дії української дипломатії у справі налагодження добросусідських
відносин з державами різних регіонів світу свідчила про орієнтацію
України на широке коло партнерів на міжнародній арені.

Набутий Україною досвід у взаємних з державами світу спонукав Верховну
Раду до прийняття 2 липня 1993 року документу “Основні напрямки
зовнішньої політики України”, який визначив базові національні інтереси
України і завдання її зовнішньої політики.

Так, “Інтереси України у сфері міжнародніх відносин становлять три
основні групи:

Стратегічні та геополітичні інтереси, які пов’язані з гарантуванням
національної безпеки України та захистом її політичної незалежності.

Економічні інтереси, пов’язані з інтегруванням економіки України у
світове господарство.

Регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов’язані із
забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку
України“ [7,с.36].

Засади, на яких наша держава реалізує свою зовнішню політику
грунтується на дотриманні загальновизнаних норм і принцепів міжнародного
права, Статуту ООН, Гельсінського Заключного акту, Паризької хартії для
нової Європи та інших документів.

Україна, зазначено в документі, здійснює відкриту зовнішню політику і
прагне до співробітництва з усіма заінтересованими партнерами уникаючи
при цьому залежності як від окремих держав, так і від певних державних
об’єднань. Вона розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини
з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принцепів
добровільності, взаємоповаги, невтручання у внутрішні справи інших
держав [7,с.38].

Базуючись на визначальних національних інтересах та принципах Україна
здійснює свою зовнішню політику на таких головних напрямках:

– розвиток двосторонніх міждержавних відносин;

розширення участі в європейському регіональному співробітництві;

діяльність в ООН та інших міжнародних організаціях.

Кожен з цих напрямків має комлекс пріорітетів, які зумовлюються
державними інтересами. Зокрема, пріорітетом у сфері двосторонніх
відносин є активний розвиток політичних, економічних, науково–технічних,
культурних та інших стосунків з прикордонними країнами; західними
державами – членами ЄС та НАТО; географічно близькими країнами; країнами
Азії, Азіатсько-Тихоокеансько регіону, Африки та Латинської Америки. Ці
пріорітети не є абсолютними, вони не виключають встановлення та
підтримання стосунків з іншими державами у випадку, коли цього вимагають
національні інтереси України відповідно до принцепів економічної
доцільності та політичного прагматизму [29,с.663].

У відповідності до пріорітетних функцій зовнішньої політики, Україна
виступає за створення всеохопної міжнародної системи універсальної та
загальноєвропейської безпеки, і вважає участь у ній базовим компонентом
своєї національної безпеки.

Особливого значення в сучасних умовах набирає така функція зовнішньої
політики, як забезпечення умов, необхідних для нормального
функціонування національної економіки. Ефективність зовнішньоекономічної
діяльності має вимірюватися не лише політичними девідендами, а й
економічною віддачею. Україна виходить з того, що повномасштабні
торговельні, виробничі й фінансові відносини з іншими країнами та
активне співробітництво з міжнародними організаціями є важливим фактором
внутрішнього економічного розвитку, прискорення науково-технічного
прогресу, розвитку культури та освіти [27,с.293].

Слід відзначити, що важливим чинником зовнішньої політики України є
забезпечення й задоволення національно – культурних, духовних, мовних та
інших потреб і запитів етнічних українців, які проживають за кордонами
України, зокрема в державах, що утворилися на геополітичному просторі
колишнього СРСР. Україна сприяє широкому розвитку гуманітарних та інших
контактів зарубіжних українців і вихідців з України з історичною
Батьківщиною [ 29,с.664].

Зважаючи на глобальні зміни та процеси, говориться в документі, які
супроводжують світовий розвиток, динамізацію сучасної системи
міжнародніх відносин, щораз більшого значення набуває інформаційна
функція зовнішньої політики. За таких обставин мова йде про створення
ефективної системи інформаційного захисту національних інтересів
держави, що передбачає проведення активної інформаційно-аналітичної
роботи, формування прихильного ставлення до України в парламентських,
урядових і неурядових колах, забезпечення надійного, науково
обгрунтованого прогнозування ймовірного розвитку подій та перспективних
напрямків міжнародної діяльності [7,с.40].

В “Основних напрямках зовнішньої політики України” значну увагу
приділено власне механізму здійснення зовнішньої політики: держава
повинна мати механізм правового, фінансового, матеріального та кадрового
забезпечення, розгалуженої інфраструктури зарубіжних органів зовнішніх
зносин.

Принципові підходи до реалізації зовнішньополітичної діяльності України,
сформовані у даному документі, походять випробування в реальних умовах
міжнародних відносин.Зупинимося на критичному аналізі деяких з них:

співробітництво з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності
від окремих держав чи групи держав. Можна констатувати, що, нажаль,
Україна досить часто опинялася в залежності від рішень насамперед
провідної трійки стратегічних союзників – Росії, США, Європейського
Союзу;

розбудова своїх двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими
державами та міжнародними організаціями на основі принципів
добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, не втручання
у внутрішні справи. Цих норм міжнародного права Україні важко було
дотримуватися насамперед у відносинах з Міжнародним валютним фондом;

відсутність територіальних претензій до сусідніх держав та невизнання
територіальних претензій до себе. Підкреслимо, що важливим здобутком
13-ти років незалежності України стало врегулювання прикордрнних питань
з сусідніми державами. Водночас ще потребує доопрацювання процес
демаркації кордону, наприклад з Росією;

неухильне дотримання міжнародних стандартів прав людини, забезпечання
прав національних меншинств на своїй території та вжиття належних
заходів щодо збереження самобутності зарубіжних українців згідно з
нормами міжнародного права. Треба визнати, що Україна, на щастя, уникла
проблем з національними меншинами, водночас Рада Європи має претензії до
дотримання прав людини;

пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами
внутрішньодержавного права та сумлінне виконання всіх своїх міжнародних
зобов’язань. Зазначемо, що Україна послідовно виконала свої зобов’язання
у сфері роззброєння та контролю над озброєннями, але існують проблеми з
дотриманням зобов’язань перед Радою Європи, які негативно впливають на
імідж держави, та ще не вирішені питання з вступом до Всесвітньої
торговельної організації, що не найкращим чином позначається на
національній економіці;

відсутність збройних сил інших держав на українській території та
нерозміщення іноземних військ на території інших держав без їх ясно
висловленої згоди, крім випадків застосування міжнародних санкцій,
відповідно до Статуту ООН. В рамках компромісу з Росією Україна була
вимушена погодитися на двадцятирічну оренду військово-морських баз в
Севастополі;

використання збройних сил тільки у разі агресії чи інших збройних
зазіхань на українську територію, цілісність та недоторканість державних
кордонів або при виконанні своїх міжнародних зобов’язань. На щастя,
Україна використовує свої війська тільки в рамках мандатів міжнародних
миротворчих операцій, що позитивно впливає на її імідж [ ,с.53-54 ].

З другої половини 1994 року, після обрання президентом України
Л.Д.Кучми, сформування нового уряду республіки, було вжито заходів до
активізації зовнішньої політики.Також цьому посприяло прийняття 28
червня 1996 року нової Конституції України. В ст.18 Основного Закону
держави зазначалось, що “зовнішньополітична діяльність України
спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом
підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами
міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами
міжнародного права” [ 4,с.7].

Згідно з Конституцією Президент України як глава держави отримав досить
широкі вповноваження в галузі здійснення зовнішньої політики. В ст.106
було записано, що Перзидент України “звертається з посланням до
Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України”
(п.2); “представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює
керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та
укладає міжнародні договори України” (п.3); “приймає рішення про
визнання іноземних держав” (п.4); “призначає та звільняє глав
дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних
організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних
представників іноземних держав” (п.5); “вносить до Верховної Ради
України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про
використання Зброєних Сил України у разі збройної агресії проти України”
(п.19); “присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші
вищі спеціальні звання і класні чини” (п.24) [7,с.37-39].

З самого початку зовнішньополітична лінія Адміністрації нового
президента була двовекторною. Російський або західний вектор інколи
виходив на перший план, але в межах більш тривалого періоду завжди
врівноважувався. Двовекторність мало кого з політиків цілком
влаштовувала. Політологи теж наголошували на тому, що Україна має
визначитись. Мовляв, рухатися за протилежними векторами означає стояти
на місці. Вони не врахували, однак, що Росія і Захід не були розташовані
у протилежних напрямках. Російські політики також орієнтувались на Захід
[48,с.370].

Двовекторність зовнішньої політики Л.Кучми мала основною метою
забезпечення політичної незалежності України в умовах її економічної,
передусім енергетичної, залежності від Росії. Щоб виграти час для
реструктуризації господарства, Україна мала дістати доступ до фінансових
ресурсів США і контрольованих ними міжнародних економічних організацій.

Оптимальний вибір зовнішньої політики України у напрямках “Схід-Захід”
мав особливе значення і з огляду на внутрішній стан українського
суспільства. Та обставина, що впродовж століть територія України була
поділена між кількома державами, привела до формування у населення
разних її частин своєрідних рис менталітету, традицій і
зовнішньополітичних орієнтацій. І якщо населення Східної і Південної
України більше тяжіло до тісних контактів з Росією, то Західної України
– до зв’язків з країнами Центральної і Західної Європи. Реалізовувати і
гармонійно поєднувати ці відмінні орієнтації можна було лише проводячи
активно політику як у східному, так і в західному напрямку [ ,с.714 ].

Л.Д.Кучма домігся приєднання України до Договору про нерозповсюдження
ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Такий закон Верховна Рада прийняла
16 листопада 1994 року за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних
держав. 5 грудня цього самого року в Будапешті президенти Росії, США та
прим’єр-міністр Великобританії надали Україні гарантії безпеки. Вони
зобов’язалися поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони
України, утримуватися від економічного тиску. Окремі документи одночасно
були підписані главами Китаю і Франції [44,с.543].

Відмова від ядерної зброї і визначення статусу України як неядерної
держави змінили відносини із США. Під час візиту 20-24 листопада до
Сполучених Штатів Америки Л.Д.Кучма підписав “Хартію
українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва”. Були
укладені угоди про надання американської допомоги Україні у здійсенні
економічних реформ. Кредити надані Україні урядами США, ФРН, Італії,
інших країн, а також міжнародними організаціями – Міжнародним валютним
фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку –
допомогли поліпшити платіжний баланс [40,с.137].

Також в другій половині 1994 – на початку 1995 років президент
Л.Д.Кучма відвідав з візитом Канаду, Туркменію і Польщу, Казахстан та
Грузію. Зустрічався з керівниками Албанії, Білорусії, Литви, Молдови та
інших держав. Столицю України з важливими візитами відвідали президенти
Китаю, Узбекистану, Туркменістану, високі представники Чехії,
Словаччини, Польщі, Прибалтійських країн та інших держав Західної
Європи. Все це свідчило про політичне зростання активності та динамізму
української зовнішньої політики.

Її характерною рисою став прагматизм в ім’я своїх національних
інтересів. Саме він продиктував необхідність активізацій зв’язків з
Росією, іншими країнами СНД, насамперед, в економічній галузі. Візит
президента Л.Д.Кучми до Туркменістану був присвячений питанням
постачання України газом поза межами Росії. Характеризуючи підсумки
зустрічі в Ашгабаді, Л.Д.Кучма заявив: “Після візиту до Туркменістану ми
маємо надійного і стабільного партнера у вирішенні проблем забезпечення
України енергоносіями“ [29,с.692].

Активніше стало розвиватися співробітництво України з європейськими
структурами, зокрема по лінії НАТО в рамках програми “Партнерство заради
миру“, започаткованої в січні 1994 року, Україна, як велика європейська
держава, бере активну участь у процесах кооперації у сфері безпеки в
Європі і зацікавлена в якнайширшому розвиткові відносин з цією
організацією, що має перспективи до перетворення в осередок
всеохоплюючої системи безпеки в Європі.

Відносини між Україною і НАТО були формалізовані Хартією про особливе
партнерство. Вона була підписана 9 липня 1997 року у Мадріді Президентом
України Л.Д.Кучмою, Генеральним секретарем НАТО Х.Саланою та
шістнадцятьма лідерами держав-членів НАТО. В Хартії закладені практичні
можливості для такої підтримки. Планується створити кризовий
консультативний механізм для проведення спільних консультацій у
випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній
цілісності, політичній незалежності або безпеці. Серед механізмів
співпраці важливою є формалізація періоду зустрічей у формі “16+1” на
рівні Північно-Атлантичної ради не менше як двічі на рік у якості
Комісії Україна – НАТО [34, с.8].

У 1997 році було створено місію України при НАТО. Україна стала однією з
перших держав, не членів НАТО, яка заснувала свою місію при цій
Організації.

Сьогодні НАТО – це широка гама різних напрямів співробітництва. Це не
лише організація колективної оборони, а організація, яка займається
питаннями екології, стосунків між цивільними і військовими, особливо на
етапі реформування зброєних сил, питаннями науки. У 1997 році тридцять
три науковці України одержали грант від НАТО, двісті сорок два
українських спеціалістів взяли участь у різних практикумах і
дослідницьких проектах, що фінансувалися НАТО [34,с.10].

З 1998 року в Брюселі існують фактично вже три дипломатичні установи
нашої держави – посольство України в країнах Бенілюкс, представництво
України при Європейському союзі, а також місія України при НАТО. Усі три
колективи дружно працюють над тим, щоб забезпечити інтереси нашої
держави у широкій гамі питань – і в економічній, і в
військово–політичній, і гуманітарній тощо [43,с.295].

Важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності був вступ України до
Ради Європи (РЄ), який відбувся 9 листопада 1995 року. Прийом України до
цієї організації свідчив про визнання з боку європейської спільноти
прогресивних політичних та економічних реформ, здійснених державою за
порівняно короткий строк. З набуттям Україною членства у Раді Європи у
органів влади держави з’явився новий напрямок діяльності, пов’язаний з
приведенням чинного законодавства України відповідно до норм та
стандартів Ради Європи, зокрема, положень Європейської конвенції з прав
людини. З метою забезпечення підготовки пропозицій щодо запровадження в
законодавство України норм і стандартів Ради Європи 11 березня 1996 року
розпорядженням Президента України було створено Державну міжвідомчу
комісію з пимань впровадження в законодавство України норм і стандартів
Ради Європи. Зі свого боку РЄ розробила низку заходів, які рекомендовано
здійснити органами державної влади в Україні для реформування її чинного
законодавства при цьому РЄ вирішила надати всебічну експертну допомогу
[28, с.136].

9 листопада 1995 року Генеральний секретар РЄ Д.Таршис та член
Європейської комісії Х.Ван дер Брук підписали “Спільну програму Комісії
Європейського співтовариства та Ради Європи щодо реформування правової
системи місцевого самоврядування та удосконалення системи
правозастосування в Україні“.

Після вступу до Ради Європи Україна отримала можливість розширити свою
участь у заходах під егідою організації. Значно активізувалась участь
представників України в роботі комітетів РЄ. Так, починаючи з 1996 року
представники різних міністерств та відомств брали участь у засіданнях
таких комітетів: з питань міграції, з питань соціальної політики, з
питань переливання крові та імуногематології, з питань рівноправ’я жінок
і чоловіків та інших. Україна за 1996 – 1997 роки приєдналася до
кільканадцятьох Генеральних угод РЄ, підписала низку важливих протоколів
Європейської конвенції з прав людини, а також інших Європейських
конвенцій, які ратифікувала Верховна Рада України [45, с.478].

На запрошення Голови парламентської асамблеї Ради Європи Л.Фішера
Президент України Л.Д.Кучма з 22 по 23 квітня 1996 року перебував у
місті Страсбурзі з офіційним візитом. Під час візиту глава нашої держави
виступив на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи, провів зустрічі з
керівниками Організації. У відповідь Генеральний секретар РЄ Д.Таршис
відвідав з офіційним візитом Україну під час святкування п’ятої річниці
її незалежності.

На сесії Парламентської асамблеї РЄ, яка проходила 23–27 вересня 1996
року, на посаду судді Європейського суду з прав людини від України було
обрано В.Буткевича [43,с.297].

Отже, повне членство України в РЄ дало ї й можливість брати активну
участь у виробленні спільної політики Європейських країн щодо вирішення
проблем, які виникають під час розвитку суспільства, сприяти створенню
загальноєвропейської правової та культурної єдності.

Співробітництво України з сусідніми країнами з червня 1996 року почало
здійснюватися й через Центральноєвропейську Ініціативу (ЦЄІ) –
регіональну організацію, яка зосереджує свою діяльність на питаннях
розвитку регіонального співробітництва в енергетиці, транспорті, захисті
довкілля, сільському господарстві, підприємництві, цивільній обороні,
інформатиці, науці й технологіях, телекомунікаціях, статистиці, туризмі.
Важливого значення в роботі ЦЄІ надається забезпеченню прав національних
меншин, культурному співробітництву [40, с.165].

До цієї організації входять Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія
і Герцоговина, Італія, Македонія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія,
Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія. Держави Центральноїєвропейської
Ініціативи проводять регулярні зустрічі на рівні глав урядів, міністрів
закордонних справ, Комітету національних координаторів ЦЄІ. Шоста не-
формальна зусріч президентів Центральної Європи відбулася в травні 1999
року у Львові [45,с.660].

За часів існування Радянського Союзу організація Об’єднаних Націй була
чи неєдиним міжнародним форумом, з трибуни якого світ отримував
інформацію про Україну. І не зважаючи на те, що Україна стояла біля
витоків створення ООН, по-справжньому самостійну політику вона почала
вести лише зі здобуттям своєї незалежності. Саме 1996 року розпочався
якісно новий етап діяльності України в Організації. З цього часу
делегації України почали брати участь в роботі сесії Генеральної
асамблеї ООН, інших міжнародних організаціях, керуючись директивами і
вказівками керівництва України, відстоювати національні інтереси своєї
держави [28,с.136].

Головною подією в житті ООН за останні роки стало проведення в жовтні
1995 року спеціального урочистого засідання Генеральної асамблеї ООН на
вищому рівні з нагоди п’ятдесятої річниці Організації. Небаченим був
рівень представництва держав-членів (брало участь сто п’ятдесят голів
держав і урядів країн-членів Організації, включаючи монархів, папу
Іоанна Павла II тощо) [17, с.70].

Широкий позитивний резонанс в оонівських колах зустрів відкритий,
орієнтований на перспективу характер виступу Президента України Л.Кучми.
У своїй програмі він висунув ряд ініціатив, які були спрямовані на те,
щоб ще раз привернути увагу світового співтовариства до низки питань
глобального характеру, розв’язання яких можливе тільки за умови
узгоджених дій усієї світової спільноти.

Президент України запропонував встановити особливий статус з
міжнародними гарантіями безпеки, консолідованою фінансовою і технічною
допомогою, моральними стимулами для країн, що відмовляються від ядерної
зброї, через реалізацію нової програми ООН – світ ХХI століття без
ядерної зброї. Практичним кроком на шляху до втілення цієї ідеї могло б
стати створення зони, вільної від ядерної зброї в Центральній та Східній
Європі [29,с.680].

Потрібно відзначити, що підписання Договору про дружбу, співробітництво
і партнерство між Україною і Російською Федерацією стало можливим тільки
у 1997 році. Вирішальну роль у цьому відіграли дві обставини. По-перше,
українська сторона пішла на зустріч російській у справі розв’язання
проблеми Чорноморського флоту. Флот і обслуговуюча його берегова
інфраструктура були поділені порівно, після чого Росія викупила
непотрібні Україні кораблі і берегові споруди. Чорноморський флот
Російської Федерації одержав право базування в Севастополі на період до
2017 року.

По-друге, усі російські державні діячі незалежно від політичної
орієнтації зрозуміли, нарешті, що Україну треба раз і назавжди визнати
як окрему від Росії державу. Висування територіальних претензій або
демонстративне ігнорування кордонів між двома державами могло мати
тільки один результат: цілковиту переорієнтацію України на Захід
[28,с.129]. Пріоритет Європи у зовнішніх орієнтаціях України остаточно
визначився у травні 2002 року. Сталося це через якісну зміну
геополітичного становища України внаслідок встановлення нових відносин
між США і Росією.

Отже, за роки незалежності зовнішня політика України набула необхідного
деталізму і почала успішно виконувати завдання із забезпечення
стабільності міжнародного становища держави та її демократичного
розвитку. Україна стала важливим чинником системи міжнародних відносин
і надійним партнером у світовій співдружності незалежних держав.

Розділ 3. Структура дипломатичної служби України та методи її роботи

Дипломатична служба будь-якої держави світу перш за все призначена
забезпечувати практичну реалізацію зовнішньої політики держави,
представляти і захищати її інтереси у сфері міжнародних відносин, а
також її юридичних осіб та громадян за межами країни.

Саме тому після прийняття Акта про незалежність України 24 серпня 1991
року перед Міністерством закордонних справ України постали нові
відповідальні завдання, які вимагали нових професійних підходів,
реформування структури МЗС, створенням відповідної законодавчої бази.

Дипломатична служба на початковому етапі свого формування зіткнулася з
рядом проблем, серед них:

1) проблема фінансування;

2) проблема обмеженої кількості підготовленого персоналу;

3) проблема взаємодії між закордонними установами та міністерством;

4) проблема структури;

5) проблема контролю [42,с.164].

Все це, разом узяте, зумовила масштабну структурну реформу, спрямовану
на оптимізацію роботи зовнішньополітичного відомства України. На
Міністерство закордонних справ були покладені функції реалізації завдань
у сфері зовнішньої політики, основні напрямки якої були на той час
визначені Декларацією про державний суверенітет України.

Ефективне функціонування системи МЗС України вбачалося можливим
насамперед за умови забезпечення інтенсивного розгортання мережі
підпорядкованих йому закордонних дипламатичних установ. В цьому
контексті оперативно здійснювалася робота щодо створення дійових
внутрішньодержавних правових основ. В 1992 році було затверджено
“Положення про дипломатичне представництво України за кордоном”. В ньому
були розроблені головні критерії, за якими визначалася доцільність
відкриття закордонних дипломатичних установ України. Визначальними були
такі обставини:

тереторіальна наближеність країн до України (країни – сусіди);

ступінь впливу країни на міжнародній арені;

наявність у країні потужної української діаспори;

країни – центри багатосторонньої дипломатичної діяльності;

країни, що утворилися на території колишнього СРСР [1,с.75].

Але перші посольства України, як правило, розгортались у країнах, де вже
існували “острови багатосторонньої дипломатії” – предстаництва УРСР при
міжнародних організаціях: були люди на місці, їх службові приміщення
(навіть у колишніх союзних, а потім російських будинках), автомашини,
житло та інше. Так було у Сполучених Штатах Америки, Швейцарії, Франції,
Австрії. В окремих випадках брак коштів вдавалось подолати за допомогою
української діаспори. Остання була вищою у США та Канаді, що і
позначилось на перших кроках посольств. Цінна допомога була надана у
Великобританії, Франції, Аргентині [10,с.17].

Відкриття посольств почалось у 1992 році. Два фактори вимушували
прискорити цей процес попри фінансові труднощі. Перший – розумінням, що
існують двосторонні проблеми, які чекають вирішення в інтересах нової
незалежної держави. Другий – почуття необхідності таким чином
підтвердити справжню (на відміну від попередньої, формальної)
державність України, а також адекватно реагувати на швидке визнання
України з боку інших держав. В цей час були відкриті посольства в
Італії, Німеччині, в таких стратегічно важливих для України державах, як
Польща, Росія, а також в Австрії, Бельгії, Білорусії, Греції, Грузії,
Ізраїлі, Ірані, Румунії, Угорщині, Фінляндії, Чехії. Було засновано три
генеральні консульства України в Нью-Йорку,Чикаго та Мюнхені [10, с.17].

1993 року було відкрито ще п’ятнадцять закордонних предстаництв:
посольства України в Аргентині, Болгарії, Гвінеї, Естонії, Єгипті,
Індії, Китаї, Литві, Молдові, Об’єднаних Арабських Еміратах,
Словаччині,Узбекистані, Франції, Швейцарії та генеральне консульство в
Торонто. У 1994 році вдалося відшукати резерви для заснування посольств
України в Казахстані, Кубі та Туреччині, а в Гданську та Стамбулі –
генеральних консульств. На кінець 1995 року в системі Міністерства
закордонних справ України налічувалося сорок шість закордонних
дипломатичних установ [29,с.666].

Крім того, організаційних, господарчих зусиль вимагало й розміщення
посольств іноземних держав у Києві, особливо тих з них, хто не виконував
свої функції “за сумісництвом”, тобто паралельно з аналогічними
функціями у Росії. В Україні ці обов’язки відповідно до Закону України
“Про столицю України – місто-герой Київ” віднесено до столичних
прерогатив і безпосередньо покладено на Київську міську державну
адміністрацію. У ст.4 цього Закону зазначалось: “Органи місцевого
самоврядування і виконавчої влади у місті Києві забезпечують у межах
своїх повноважень, визначених законами України, здійснення містом таких
функцій:

створення належних умов діяльності у місті офіційних представництв
іноземних держав і міжнародних організацій, місцем розташування яких
відповідно до законодавства визначено місто Київ;

вирішення питань щодо розміщення дипломатичних представництв,
консульських установ іноземних держав та представництв міжнародних
організацій в Укаїні;

надання на договірних засадах комунальних, інженерних,
соціально-культурних, транспортних, інформаційних та інших послуг
дипломатичним представництвам іноземних держав, представництвам
міжнародних організацій, розміщених у місті Києві” [8,с.6].

З метою практичного здійснення конкретних заходів щодо використання
столичних функцій м.Києва з питань, пов’язаних із забезпеченням
необхідних умов перебування та діяльності на території України іноземних
представництв, розпорядженням Представника Президента в м.Києві було
створено Комунальне підприємство “Генеральна дирекція Київської міської
державної адміністрації по обслуговуванню іноземних представництв”
(ГДІП). Сфера діяльності ГДІП надзвичайно широка і практично може
забезпечити будь-які потреби іноземних представництв в Україні [26,
с.246].

Указом Президента України від 3 квітня 1999 року було затверджено
нормативний документ, що регулював діяльність Міністерсва закордонних
справ України – “Положення про Міністерство закордонних справ України”.
Згідно з п.1 цього положення “Міністерсво закордонних справ України є
центральним органом виконавчої влади, який забезпечує відповідно до
наданих йому повноважень проведення зовнішньої політики держави і
координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України”.

У зазначеному положенні були чітко сформульовані основні завдання МЗС
України:

“участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом
підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами
міжнародного співтовариства;

сприяння забезпеченню стабільністю міжнародного становища України,
піднесення її міжнародного авторитету, поширення у світі образу України
як надійного і передбачувального партнера;

створення сприятливих умов для зміцнення незалежності, державного
суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної
цілісності України;

забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та
узгодженості зовнішньополітичного курсу України;

захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

сприяння розвиткові зв’язків із зарубіжними україниськими громадами та
наданням цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм
міжнародного права та чинного законодавства України”.

Далі у цьому документі деталізується механізм реалізації цих завдань, а
також чітко окреслюються права МЗС.

МЗС України, записано в положенні, “очолює міністр, якого призначає і
звільняє з посади Президент України у встановленому законодавством
порядку”. Міністр має заступників, “які виконують за дорученням міністра
окремі його функції та заміщають міністра в разі його відсутності або
неможливості виконувати ним свої вповноваження” [5].

Для погодження вирішення найважливіших питань роботи МЗС утворюється
колегія у складі міністра, заступників міністра, керівників підрозділів
МЗС та ректора Дипломатичної академії [41,с.56].

Розширення представленості України за кордоном, з одного боку та зміна
структури й функції центрального апарату МЗС, з другого, були
взаємопов’язаними, взаємозалежними процесами, центральний апарат від
часу функціонування за нових для молодої держави історичних умов
становив мобільну структуру, яка прагнула максимальної адаптації до
вимог часу. Постійно здійснювалися її вдосконалення та реорганізація.

Важливим кроком у напрямку оптимальної організації центрального апарату
МЗС у перші роки його функціонування стало схвалення 13 січня 1992
року Кабінетом Міністрів рішення про введення додатково до штату
зовнішньополітичного відомства двох посад заступників міністра та
збільшення на двісті сорок одиниць чисельності його центрального
апарату. Наказом по міністерству від 17 січня 1992 року відділ
двосторонніх зв’язків і регіонального співробітництва було перетворено
на Уравління двосторонніх відносин; відділ культурних зв’язків і
гуманітарних проблем – на відділ культурних зв’язків; відділ інформації
– на відділ інформації та прес–центр; протокольний відділ – на
Управління державного протоколу; фінансово-господарське управління – на
Управління справами [19,с.64].

Новою структурою МЗС України були затверджені такі підрозділи, як
секретаріат міністра, група послів з особливих доручень, відділ
міжнародного економічного співробітництва, відділ проблем обмеження
озброєнь та роззброєння, відділ НБСЄ та регіонального співробітницва,
відділ з питань організації та експлуатації закордонних об’єктів
України, валютно-фінансовий відділ, відділ усних та письмових
перекладів, відділ політичного аналізу та планування, договірно-правовий
відділ, відділ міжнародних організацій, консульське управління, відділ
кадрів, перший відділ. Чисельність центрального апарату МЗС України
збільшилася зі ста п’ятдесяти шести до триста дев’яносто шести штатних
одиниць [29, с.669].

Виходячи з покладених на МЗС нових додаткових функцій, 7 липня 1993
року Кабінет Міністрів України затвердив оновлену структуру центрального
апарату міністества за такою схемою: міністр, перший заступник міністра,
три заступники міністра, загальний секретаріат, Управління політичного
аналізу та планування, група з експертів з особливих доручень і
радників, договірно-правове управління, Перше територіальне управління
(5 відділів: Росії, СНД та Грузії, Азії й Тихоокеанського регіону
Африки, Близького Сходу й Сердньої Азії), Друге територіальне управління
(5 відділів: Центральної Європи, Західної Європи, Північної Європи та
Балтії, США й Канади, Центральної та Південної Америки), Управління
міжнародного та науково-технічного співробітництва, Управління контролю
над озброєнням та роззброєнням, Управління НБСЄ та європейських
регіональних структур, Управління міжнародних організацій, Управління
культурних зв’язків, Управління інформації, Консульське управління,
Управління державного протоколу, Управління кадрів, Управління справами,
Центральна бухгалтерія, Управління закордонної власності,
Валютно-фінансове управління, Відділ усних і письмових перекладів,
представництво МЗС в Одесі, представництво МЗС в Ужгороді. Всього за
штатним розкладом міністерства було передбачено 429 посад [42,с.166].

З часом в окремий структурний підрозділ було виділено напрямок
двостороннього і багатостороннього співробітництва в рамках СНД.
Відповідне управління було засновано 1 лютого 1994 року. Воно
відрізняється тим, що поєднало в собі функції як територіального,так і
функціонального управлінь [12,с.10].

В 1998 році в Міністерстві закордонних справ України була проведена
чергова структурна реформа, в результаті якої виникли нові підрозділи.
Серед них, Управління Європейського Союзу, яке почало проводити велику
роботу щодо координації відносин з ЄС усіх урядових структур України, а
також зайнялось питаннями політичних відносин з ЄС. До компетенції
Управління євроатлантичної інтеграції були віднесені питання відносин, з
одного боку, з військовополітичними блоками НАТО і Західноєвропейським
Союзом, а з іншого боку – з такими широкими європейськими структурами як
Рада Європи та ОБСЄ. Співробітники цього ключового політичного
управління постійно присутні в українських офіційних делегаціях, що
беруть участь в таких подіях, як сесії Ради Європи та Парламентської
асамблеї РЄ, саміти ОБСЄ тощо [42,с.167].

Була розширена і кількість територіальних управлінь. Так, у віданні
Першого територіального управління залишились тільки питання відносин з
Російською Федерацією та більшістю країн СНД, а також участь України в
роботі органів Співдружності.

Друге територіальне управління почало відповідати за відносини з
країнами Західної і Північної Європи. До компетенції Третього
територіального управління були віднесені взаємини з країнами
Центрально-Східної Європи. Протягом останніх років найбільш “гарячим”
напрямами цього підрозділу були польський та балканський. Перший –
оскільки така щільність політичних контактів, як з Польщою
спостерігається лише з кількома іншими країнами, а другий – оскільки
Україна уважно стежить за розвитком ситуації на Балканах і постійно
намагається відіграти свою позитивну роль у її врегулюванні. Але і на
інших напрямах роботи цього управління відпочивати дипломатам не
доводиться, адже йдеться про сусідів України, з якими нас пов’язує
безліч великих і малих питань, перспектив і проблем, значна кількість
яких проходять через одну людину – співробітника МЗС, відповідального за
відносини з тою чи іншою країною [ ,с.173 ].

Тоді ж виникло і Четверте територіальне управління, основними питаннями
діяльності якого стали відносини з країнами Північної та Південної
Америки, особливо з такими державами, як США і Канада. На П’яте
територіальне управління була покладена відповідальність за відносини з
країнами Азії, Африки, Близького Сходу та Тихоокеанського регіону. Це
управління заслуговує на особливу увагу хоча б через ту обставину, що
воно охоплює найбільшу кількість держав світу (110). Його відмітною
рисою є також наявність фахівців, які володіють такими складними мовами,
як японська, арабська, іврит та інші [42,c.173].

Через тереторіальні управління проходять, в основному, всі питання, які
стосуються країни чи групи країн, за які вони відповідають, тут
зосереджується і аналізується оперативна інфорація про ці країни, їх
відносини з Україною та іншими державами, про внутрішнє становище, на
основі цього аналізу готуються пропозиції про ті чи інші кроки з боку
України, що мають на меті зміцнення політичних, економічних і
гуманітарних контактів з партнерами, а у випадку недружніх кроків
стосовно України – розробляються пропозиції щодо протидії таким акціям.
Очолює управління, як правило, досвідчений дипломат, який добре знає
особливості регіону [41,с.17].

Важливу роль у структурі МЗС України відіграє Управління державного
протоколу – це своєрідний політичний інструмент дипломатії, оскільки
саме через нього посли та інші представники іноземних держав
встановлюють свої перші контакти з Україною і отримають інформацію про
основи її внутрішньої і зовнішньої політики.Через Управління державного
протоколу керівництво МЗС України доводить до дипломатичних
представництв іноземних держав ті чи інші нюанси внутрішньої і
зовнішньої політики стосунків з тією чи іншою країною у доступній і
прийнятній дипломатичній формі [39,с.6].

Але найпершою турботою Управління державного протоколу є зустріч нових
послів, надання їм всілякої допомоги в облаштуванні і налагодженні
діяльності посольства. До вручення послом вірчих грамот всі його
стосунки з МЗС України та іншими офіційними установами здійснюється лише
через це управління [41,с.26].

Також Управління державного протоколу забезпечує постійний зв’язок
посольств з міністром закордонних справ з усіх (як організаційних, так і
політичних) питань, допомагає (або організовує безпосередньо)
встановленню контактів з даржавними установами та громадськими
організаціями, сприяє влаштуванню дипломатичних прийомів, поїздок
дипломатів по країні, екскурсій, відпочинку членів дипломатичного
корпусу. Протокольне управління допомагає посольствам уникати будь-яких
порушень встановлених в країні протокольних правил.

Протокольне управління слідкує за дотриманням привілеїв дипломатичного
корпусу згідно з міжнародним правом (особиста недоторканність і
недоторканність приміщень та майна дипломатичного представництва,
вилучення членів дипкорпусу з-під карної, цивільної та адміністративної
юрисдикції країни перебування, податкові та митні пільги, право
шифрувального листування та недоторканності дипломатичної пошти,
підняття прапора над резиденцією і на транспортних засобах та інші
церемоніальні привілеї в залежності від рангу диплатів) [ ,с.20 ].

Питаннями договірно-правового (юридичного) характеру МЗС України
займається Договірно-правовий департамент, що бере безпосердню участь у
підготовці проектів договорів та угод, у переговорах по їх підписанню,
оформляє ці договори та угоди, веде їх облік та контроль за виконанням,
як з боку своєї країни, так і партнерів.

При підготовці міжнародних документів Правовий департамент слідкує за
тим, щоб у документах, які підписуються, уникати будь-яких моментів або
деталей, які могли б у даному конкретному випадку або в майбутньому, як
прецедент, завдати шкоди зовнішньополітичним інтересам України.

Досить важливі функції в загальному плані роботи МЗС України виконує
Історико-архівне управління:

підготовка різних довідок та історичних матеріалів для територіальних та
функціональних управлінь;

наукова розробка зовнішньо-політичних архівів;

підготовка до публікації архівних дипломатичних документів;

участь у видавничій діяльності [ ,с.21 ].

Управління інформації забезпечує збір та аналіз інформації з посольств
України за кордоном та засобів масової інформації (ЗМІ) інших країн і
подання її керівництву міністерства та держави.

Завданням Управління політичного аналізу та інформації є опрацювання та
узагальнення порушених іншими підрозділами політичних проблем у
глобальній проблематиці сучасних міжнародних відносин та їх
відповідності визначеним напрямам зовнішньої політики. У цьому контексті
управління виступає як координуючий підрозділ МЗС, покликаний
забезпечити всебічне опрацювання проблем та врахування тих аспектів, які
лежать за межами компетенції керуючого управління, щоб уникнути можливих
негативних наслідків суто прикладного підходу до комплексних питань
зовнішньої політики. На це управління покладається завдання
відслідковування тенденцій розвитку зовнішньополітичних ситуацій в
світі, окремих регіонах і країнах (на основі інформації посольств та
інших джерел та аналіз діяльності МЗС в цілому, а також його окремих
підрозділів та закордонних представництв, підготовка пропозицій щодо
реакції на зміни ситуації або дій окремих країн.

Управління політичного аналізу налагоджує контакти та бере участь у
співробітництві міністерства з науковими та політичними центрами,
громадськими організаціями, товариствами та іншими установами,
діяльність яких має безпосереднє відношення до галузі зовнішньої
політики або торкається її.

Управління культурного та гуманітарного співробітництва розробляє та
здійснює разом з відповідними міністерствами і відомствами
зовнішньополітичну концепцію співробітництва України з зарубіжними
країнами в культурній та гуманітарних сферах, що включає культуру,
освіту, науку, інформацію, туризм, молодіжні і спортивні зв’язки,
охорону здоров’я, соціальні проблеми. Управління забезпечує оформлення
договірно-правової бази, бере участь у вирішенні важливих питань
державної політики таких, як захист прав української національної
меншини у зарубіжних країнах, збереження її національної самобутності;
повернення в Україну культурних цінностей незаконно вивезених з її
території; одержання гуманітарної допомоги із зарубіжних країн.

Управління здійснює зв’язки з ЮНЕСКО та іншим міжнародними і
регіональними організаціями, забезпечу участь України в їх діяльності;
використовує канали т можливості ЮНЕСКО та інших міжнародних організації
для популяризації національної культури, науки, освіти досягнень в
соціальній та гуманітарній сферах. Воно також підтримує оперативний
зв’язок з дипломатичними представництвами України за кордоном з питань
культурного та гуманітарного співробітництва, аналізує роботу дипустанов
по цих напрямах; підтримує контакти з дипломатичними установами
зарубіжних держав в Україні проводить роботу по отриманню від ЮНЕСКО
фінансової та консультативної допомоги у здійсненні українськими
представництвами та організаціями заходів і проекті у сфері діяльності
ЮНЕСКО.

Одним з найбільших підрозділів зовнішньополітичного відомства України є
Департамент консульської служби. Він забезпечує за дорученням
керівництва МЗС України з іноземними державами, захист прав та інтересів
нашої держави, її громадян та юридичних осіб за кордоном [24,с.7].

За роки незалежності України створено солідну договірно-правову базу з
консульської діяльності, яка стосується правового статусу громадян
України за кордоном, належного виконання положень двосторонніх та
багатосторонніх консульських конвенцій, угод з соціально-правових
питань, громадянства, взаємних поїздок, працевлаштування, а також
правових відносин та надання правової допомоги. Для цього ведеться
переговорний процес, насамперед, з сусідніми країнами, а також
державами, де перебуває значна кількість громадян України. До участі в
переговорах залучалися представники МВС, Мінюсту, Держкомкордону та
інших зацікавлених відомств України [9,с.56].

На сьогодні Україною укладено: 20 консульських конвенцій, 24 угоди про
умови взаємних поїздок, 4 угоди з питань громадянства, 7 угод про
реадмісію, 18 угод з працевлаштування та соціального захисту, 20
договорів про правову допомогу [16,с.63].

Консульське управління МЗС України невідкладно реагує на порушення прав
українських грамадян та юридичних осіб в інших країнах з використанням
всього інструментарію міжнародного права, а саме: звернення та вимоги до
компетентних органів іноземних держав, ініціювання переговорів та
консультацій, укладення відповідних договорів, вжиття заходів
інформаційного та пропагандистського характеру тощо. Водночас з метою
уникнення подібних випадків у майбутньому та мінімізації негативних
наслідків Консульське управління вивчає ситуацію і вносить на розгляд
Президента України та Кабінету Міністрів пропозиції, зокрема, щодо
можливої підготовки нових актів законодавства України або внесення змін
до чинних [24,с.57].

Здебільшого проблеми, пов’язані з захистом прав українських громадян,
виникають в основному в тих державах, де відсутні консульські установи
України. Це, перш за все, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, Африці та
на Близькому Сході. Наприклад, в Африці станом на 2001 рік функціовало
7 українських дипломатичних представництв – в Алжирі, АРЄ, Гвінеї,
Лівії, Марокко, ПАР і Тунісі. Для вирішення цих проблем Консульською
службою України вже проведені відповідні переговори з Францією, Росією,
Великобританією, Китаєм та Польщою, під час яких домовлено про надання
консульсього сприяння українським громадянам в країнах, де немає
дипломатичної або консульської присутності нашої держави, насамперед в
Африці та Південно-Східній Азії [9,с.59 ].

Вирішення проблем,які виникають у наших громадян чи юридичних осіб, де
немає дипломатичних представництв України, потребує часу та значних
витрат (відрядження співробітників посольств України, представників
ценру тощо). Саме тому Міністерством використовуються всі можливості
для розширення конульської присутності нашої держави в найбільш
проблематичних у цьому відношенні регіонах, в тому числі за рахунок
відкриття консульських установ, що очолюються почесними консулами
[30,с.6].

Питання відкриття Почесного консульства та признчення Почесних консулів
України регулюється Віденською конвенцією про консульські зносини 1963
року, Консульським статутом України, затвердженим Указом Президентом
України від 2.04.1994 року, положенням про нештатних консулів України,
затвердженим Указом Президента України від 17.02.1997 року
[41,с.28].

Відповідно до п.2 Положення про нештатних консулів України, “почесними
консулами можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, які
займають помітне становище у суспільстві держави перебування і мають
необхідні особисті якості тощо. Почесні консули не можуть перебувати на
державній службі в Україні і отримувати зарплату від України’’ [6].

Держава в кожному конкретному випадку визначає функції почесного
консула, які залежать від характеру її інтересів в даному окрузі, а
також від того чи існує в державі перебування дипломатичне
представництво чи штатна консульська установа. Залежно від конкретних
умов і потреб обсяг функції такого консула може коливатися від
економічних функцій штабного консула і до суті символічних функцій –
протокольних [Лорзінська, с.322].

Якщо в країні не існує закордонних установ України, або, якщо потрібно,
підсилити позицію нашої дипломатичної установи у проведенні конкретної
роботи з підготовки і укладенню угоди про взаємовигідне співробітництво,
в якійсь певній галузі, в цьому консульському окрузі призначається
почесний консул, який може здійснити вагомий вплив на позитивне
вирішення питання на користь України. Почесний консул безкоштовно надає
придатні службові приміщення для консульської установи України,
забезпечує необхідним обслуговуючим персоналом, обладнує приміщення
відповідною оргтехнікою, засобами зв’язку, меблями тощо. [там же].

Значний вплив на питання доцільності застосування інституту почесних
консулів Українською державою відіграють фактори внутрішнього характеру,
зокрема: особливості історичного розвитку, обсяг зовнішньоторгового
обороту і структура експорту та імпорту рівень залежності від
зовнішньоторгових взаємовідносин, географічне розташування.

Важливим є те, що почесний консул будучи місцевим громадянином та маючи
сталі контакти з представниками урядових, ділових та громадських кіл,
добре знаючи місцеве законодавство може ефективно працювати під
керівництвом штатного консула представляючої держави. Крім того,
призначення почесного консула означає для нашої країни значну економію
коштів та створює можливість розширення мережі консульських установ за
рахунок призначення таких консулів у тих місцях, де на даний період не
існує штатних консулів [там же, с.323].

Варто відмітити, що обґрунтування необхідності відкриття консульських
установ, які очолюються почесними консулами, має містити інформацію про
кількість громадян, які проживають у межах відповідної території,
вірогідну кількість звернень із візових, паспортних та інших питань, що
будуть розглядатися почесним консулом, кількість повітряних, морських
судів, а також вантажів акредитуючої держави, які переміщуються в межах
передбачуваного консульського округу, наявність студентів-громадян
акредитуючої держави, туристів, а також існування діаспори,
міст-побратимів у межах консульського округу та акредитуючій державі
тощо.

На 2002 рік географічний розподіл почесних консульств України за
кордоном характеризувався такими даними: Західна та Північна Європа –
13, Азія – 10, Латинська Америка – 7, Північна Америка – 1, Австралія –
1, Африка – 3 [16,с.64].

Слід окремо спинитися і на діяльності почесних консулів іноземних держав
в Україні. Станом на січень 2000р. в Україні призначено 10 почесних
консулів, які представляють такі держави: Австралію (Сергій
Березовенко), Центрально-Африканська республіка (Олександр Бондаренко),
Республіку Кіпр (Юрій Гетьманенко), Словацьку республіку в місті
Ужгороді (Іван Шуфрич), Королівств Нідерландів, Канаду, Австралію,
республіку Філіппіни та Вірменію [c.324].

додат. до ст.31.

Потрібно відмітити що одним із головних завдань вітчизняної
дипломатичної служби після її реформування залишається створення
позитивного іміджу нашої держави. Вона сьогодні майже наближається до
того щоб працювати на цей імідж так, як це роблять західні
зовнішньополітичні відомства. Власне імідж держави: позитивний чи
негативний, формуються через інформацію, яку отримує суспільство. Тому
на одному із засідань Наукової Ради МЗС України 2002р. міністр
закордонних справ А. Зленко зауважив, що “Україні сьогодні потрібна
інформаційна політика, яка відповідала б вимогам доби глобалізації та
інформаційної революції, тобто інформативна, насичена ідеями” [55 ст.3].

В цьому плані окреслюється ключова роль МЗС у формуванні позитивного
іміджу України, оскільки мережа посольств та інших установ має дуже
значні можливості для поширення відомостей про Україну. Для цього ці
представництва забезпечуються якісними пропагандистськими матеріалами,
передусім аудіо – та візуального характеру.

Зовнішньополітичне відомство завжди сприяло рекламним компаніям
українських підприємств, насамперед туристично-рекреаційного комплексу,
проведенню фестивалів, культури та мистецтв України, резонансних
виставок та гастролей українських колективів за кордоном. Також важливим
є сприяння відомства у відкритті кореспондентських пунктів за кордоном.
Не тільки для того, щоб журналісти правильно інформували про те, що
відбувається там.

Присутність такого кореспондента на регулярних брифінгах у державному
департаменті у міністерстві закордонних справ, у конгресах та інших
установах є дуже важливою можливістю постійно отримувати реакцію цієї
держави на події в Україні [55 ст.12].

Крім цього у міністерстві розуміють, що четверта хвиля еміграції з
України у розвинені країни сформувала там новітню діаспору. Важливим є
те, що соціальний статус цієї діаспори в іноземних країнах вищий, ніж у
попередньої хвилі еміграції. Більше того, інтерес до України недавніх
емігрантів не має фольклорно-етнографічного характеру. А тому
перенесення акценту державної політики з традиційних діаспорських кіл на
новітні, які репрнзинтуються недавніми емігрантами також дозволяють
поліпшувати імідж України [55 ст.18].

Важливим і надзвичайно ефективним нововведенням в діяльності
зовнішньополітичного відомства України стало створення в 1997 році
Генеральної інспекції, підпорядкованої безпосередньо міністру. З
регулярності в кілька місяців вона відвідує з перевіркою закордонні
місії України, проте, як і західні аналоги не обмежується простими
“ревізорськими” функціями. Інспекція послідовно намагається
проаналізувати роботу дипломатичних установ на всіх її напрямах,
приділяючи значну увагу не лише “виробничим показникам’’, а й
психологічному клімату в установі, професійності та ефективності
організації її роботи [42,с.180].

Новим у діяльності МЗС України стало запровадження інформаційних
технологій у повсякденній роботі. Але, насамперед, з фінансових причин
використання таких технологій було запровадженно значно пізніше, ніж в
інших дипломатичних службах світу. Ще на початку 1995 року значна
кількість документів виготовлялася в міністерстві на елементарних
друкарських машинках, а комп’ютери часто були привілеєм приймалень
керівництва. Наступні роки стали для МЗС періодом справжнього прориву на
цьому напрямі, сьогодні комп’ютери стоять якщо не на кожному робочому
столі, то принаймі по кілька в кожному кабінеті [2,с.52].

Протягом останніх років комп’ютеризація становила одне з пріоритетних
питань, які перебували під особистим контролем міністра. Переломним став
2000 рік, коли міністерство відкрило власну сторінку в Інтернеті. 27
березня в МЗС відбулася презентація веб-сайту міністерства, створеного в
рамках трирічного спільного з Програмою розвитку ООН (ПРООН) проекту
“Зміцнення потенціалу МЗС України”.

Компанії “Геос-інформ” та “Інтерактивні системи” створили комп’ютерну
мережу та “Систему електронного документообігу МЗС України”, яка успішно
працює з 4 січня 2000 року. За дев’ять перших місяців роботи в неї було
внесено дані про понад 60 тисяч вхідних документів, 20 тисяч вихідних та
2 тисячі внутрішніх службових документів. Система дала можливість значно
прискорити та уніфікувати способи обробки документів, створила умови для
ефективного контролю їх використання, швидкого доступу користувачів до
інформаційних ресурсів нагромаджуваної за допомогою системи бази даних,
довела свою ефективність при проходженні документів – обробленні їх у
підрозділах МЗС. Успішний досвід використання цієї системи в МЗС дав
підстави для впровадження в 2001 році “Системи електронного
документообігу” в закордонних установах [42,с.175].

Отже, з вищезазначеного видно, що вся величезна і багатогранна
зовнішньополітична діяльність держави як поточна, так і перспективна,
досить чітко розподіляється між відповідними підрозділами міністерства,
які стоять на сторожі зовнішньополітичних інтересів нашої держави, її
зобов’язань щодо іноземних держав і зобов’язань останніх стосовно
України, забезпечують міжнародне співробітництво України в політичній,
економічній, культурно-гуманітарній, військовій та інших галузях,
захищаються інтереси держави в складних ситуаціях.

Розділ 4. Формування кадрової системи

МЗС України

Серед найгостріших проблем, які довелося вирішувати зовнішньополітичному
відомству України після проголошення її незалежності, без жодного
перебільшення можна назвати проблему кадрового забезпечення нашої
дипломатичної служби, оскільки добір персоналу, його кадрове просування
– це ключові питання, основа дипломатичної служби, передумова
позитивного або негативного результату її роботи, адже якість
дипломатичної служби завжди визначається якістю персоналу [37,с.20]

Крім того, про гостроту посталої тоді проблеми свідчать і якісні
показники: на 1991 рік дипломатичний і технічний персонал Міністерства
закордонних справ УРСР налічував 136 осіб плюс чотири невеличкі
дипломатичні місії: постійні представництва при ООН (Нью-Йорк), ЮНЕСКО
(Париж), при відділенні ООН у Женеві та при міжнародних організаціях у
Відні [32,с.16].

Для порівняння наведемо кількісний склад зовнішньополітичних відомств
деяких інших європейських держав у 1991-1992 роках, які за територією і
чисельністю населення мало відрізняються від України.

Великобританія. Загальна кількість службовців дипломатичної служби
нараховувала 6484 особи: центральний апарат – 3805 працівників, з них
2090 – дипломати; закордонні установи – 2800 осіб, з яких 2680 –
дипломати.

Італія. Центральний апарат – 3000 осіб, закордонний – 6000.

Німеччина. Центральний апарат МЗС – 2500 працівників, закордонний –
5250.

Франція. Штат МЗС становив понад 10 тисяч осіб, з них – 2 тисячі
дипломати [19,с.63].

Заради об’єктивності висвітлення проблеми звернимось до порівняння
невеликих країн.

Швеція. У структурі МЗС на початку 90-х років працювало 2150 чоловік.
700 дипломатів – за кордоном, 850 – у центральному апараті.

Швейцарія. Загальна кількість працівників Федерального Департаменту
закордонних справ – 1890 осіб. Безпосередньо у штаб-квартирі
департаменту в Берні працювало 700 осіб, з яких 530 – дипломати.

Фінляндія. Центральний апарат МЗС – 800 осіб, за кордоном – 1400
працівників [19,с.64].

Важливим було і те, що відновлення незалежності України, і відповідно
виведення на новий рівень українськой дипломатії збіглися у часі з
процесами реформування в багатьох дипломатичних службах світу
[42,с.11].

Зміна функції і ролі сучасної дипломатії поставила перед цією
службою подвійне завдання в кадровій сфері. З одного боку, це
постачання для міжнародного діалогу певної кількості фахівців, глибоко
обізнаних з певною спеціальною сферою і здатних порозумітися з
аналогічними спеціалістами в інших країнах. З іншого боку – це
підготовка решти дипломатичного персоналу в дусі генералізму, який
передбачає спроможеність працювати відразу на цілій низці напрямів
[23,с.27].

Так, спеціалізація дипломатичної служби торкається діяльності як
міністерств, так і закордонних місій. Сучасне МЗС потребує досвідчених
фахівців, обізнаних с такими питаннями як роззброєння, економіка та
фінанси, торгівля та комерція, культурні зв’язки, міжнародна допомога та
розвиток. За кордоном дипломати – спеціалісти беруть на себе такі
завдання, як підготовка інформації вузького фахового змісту,
представництво на міжнародних семінарах і конференціях з вузькою
тематикою, участь в переговорах які стосуються специфічної сфери. В
різних країнах склалася різна практика щодо підпорядкування вузьких
спеціалістів тим чи іншим державним структурам, коли вони працюють
удома. Якщо в Сполучених Штатах Держдепартамент уже давно намагається
включити їх до свого складу, то, наприклад, у Великій Британії та ФРН
фахівці під час перебування у центрі, як правило, працюють у своїх
фахових Міністерстві лише після переведення в закордонні місії, так би
мовити, тимчасово вступають на дипломатичну службу. Особливо при
важливими з огляду державних інтересів, є ситуації, коли ці фахівці
стають співробітниками міжнародних організацій. У таких випадках вони
так чи інакше дістають змогу для лобіювання національних інтересів,
[c.79].

Одночасно зі спеціалізацією світової дипломатії підвищується значення
іншого ключового аспекту кадрової політики – підготовки компетентних
дипломатів-генералістів. За останні роки багатосторонньої дипломатії, в
рамках якої потреба в спеціалістах, є мабуть найбільш відчутною, не
ставить під сумнів існування традиційної двосторонньої дипломатії, яка
здійснюється переважно генералістами – дипломатами з широким баченням,
ґрунтовною підготовкою в різних сферах, здатними виконувати весь спектр
знань. Що стоять перед дипломатичним представництвом за кордоном. На
їхні плечі лягають традиційні дипломатичні функції, які лише частково
можуть виконуватися непрофесіоналами дипломатами: інформування центру,
представництво інтересів своєї країни і переговорний процес із
представництвом інших держав [c. 80].

Слід зазначити, що в радянські часи джерелами поновлення
дипломатичних кадрів були Московський державний інститут міжнародних
відносин МЗС СДСВ (МДІМО) та факультет міжнародних відносин і
міжнародного права при Київському державному університеті ім.
Т.Шевченка. Але випусники МДІМО здебільшого “осідали” у всесоюзному
відомстві, до МЗС УРСР потрапляли буквально одиниці. Що ж до КДУ, то
тут факультет існував передусім для підготовки кадрів для країн Азії,
Африки і Латинської Америки, українських студентів серед його випусників
щороку було лише 20 – 25 осіб, і більшість з них йшли на викладацьку або
наукову роботу [32,с.17]. І саме за таких умов розпочалося стрімке
розширення дипломатичної служби, покликаної забезпечити потреби
зовнішньої політики молодої незалежної держави .

Деякі дослідники виділяють три, так би мовити, кадрові “першоджерела“
поза МЗС УРСР. Перше – це Українське товариство дружби та культурних
звязків закордоном. У силу своєї специфіки воно набирало людей із
прекрасним знанням іноземних мов і закордонних реалій. З системи
товариств дружби прийшли такі дипломати як К.Тимошенко, Г.Чернявський,
Р.Троненко, М.Оснач і багато інших [2,с.49].

Другим джерелом, з якого живилася кадрова система були наукові кола,
зокрема система Академії наук УРСР. Коли на початку нового століття в
українському уряді запровадили інститут держсекретарів, то першими
держсекретарями МЗС стали колишні викладачі Київського Національного
університету ім. Т.Шевченка Ол.Чалий і Ю.Сергєєв. Прийшли в МЗС і
науковці – політологи, економісти, філологи. Серед них – посол у
Південній Кореї В.Фуркало, посол в Італії Б.Гуменюк, колишні посли у
Великій Британії С.Комісаренко та В.Василенко, перший посол у Солучених
Штатах Америки О.Білорус та інші [2,с.49].

Третім і дуже суттєвим джерелом поповнення кадрів для МЗС України була
колишня система МЗС СРСР. Після роспаду Радянського Союзу багато
дипломатів, які народилися і виросли в Україні дивилися в бік
“історичної Батьківщини”, яка раптом стала повноцінною незалежною
державою. Так, у системі МЗС України опинилися А.Орел, П.Сардачук,
І.Пісковий, А.Пономаренко і багато інших.

Також слід згадати представників депутатського корпусу, які стали
першими послами незалежної України за кордоном: Л.Лук’яненка (став
послом у Канаді), Р.Лубківського (посол в ЧСФР), В.Крижанівського
(посол у Росії), Д.Павличка (посол у Словаччині, а згодом – у Польщі) та
інших.

Отже, на перших порах на роботу у дипломатичну службу брали насамперед
людей із знаннями іноземних мов та вищою гуманітарною освітою – юристів,
економістів тощо, але досвіду практичної роботи їм звичайно бракувало.
Нерідко вчитись доводилось на власних помилках.

Додаткові проблеми в кадровій сфері виникали у зв’язку з тим, що в перші
роки незалежності дипломатична професія значною мірою втратила свій
престиж і привабливість для здібної молоді. На тлі карколомних кар’єр у
бізнесі перспектива рік за роком просуватися щаблями державної служби,
до того ж за порівняну низьку платню відлякувала багатьох молодих людей.
Тому не може бути й сумнівів, що для успішної роботи
зовнішньополітичного відомства необхідна була продумана і твердо
встановлена система просування співробітників по службових сходинках
[2,с.40].

Така система була закріплена в “Положенні про дипломатичну службу
України” від 16 липня 1993 року. Зокрема, в пункті 9 цього Положення
були чітко визначені “строки перебування дипломатичних працівників у
дипломатичних рангах:

аташе, третього секретаря, другого секретаря другого класу, другого
секретаря першого класу – два роки;

першого секретаря першого класу, радника другого класу – три роки”.

У Положенні зазначалось, що “Строки перебування в дипломатичних рангах
радника першого класу, Надзвичайного і Повноваженого Посланника другого
класу, Надзвичайного і Повноваженого Посланника першого класу не
встановлюється.

В окремих випадках за значні успіхи в роботі та особливі заслуги
дипломатичним працівникам може бути присвоєно черговий ранг до
закінчення строків, передбачених цим пунктом (дострокове присвоєння
дипломатичного рангу) і без дотримання черговості присвоєння рангів
(позачергове присвоєння дипломатичного рангу)” [ 1 ].

Крім цього, в пункті 14 названого Положення було передбачено, що
дипломатичні працівники заохочуються за сумлінне виконання службових
обов’язків, ініціативу в роботі.

Заходами заохочення дипломатичних працівників є:

оголошення подяки;

видача грошової премії;

нагородження цінним подарунком;

нагорода Почесною грамотою Міністерства закордонних справ України;

За особливі заслуги в роботі дипломатичні працівникам можуть бути
представлені до відзначення державними нагородами України [1].

На сьогоднішній день, дещо покращилась ситуація щодо кількості вищих
навчальних закладів, які покликані забезпечити потенційними кадрами
дипломатичну службу України, серед них Інститут міжнародних відносин
Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, Львівський
Національний університет імені Івана Франка, Національна юридична
акадамія імені Яролава Мудрого, Інститут сходознавства і міжнародних
відносин “Харківський колегіум”. Всі ці вищі навчальні заклади, в свою
чергу, співпрацюють з багатьма державними, громадськими та освітянськими
організаціями світу: університетами, фондами [37,с.22].

Показовими в цьому плані є зв’язки Інституту міжнародних відносин як в
рамках угод Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
так і на основі двосторонніх угод про співробітництво з зарубіжними
навчальними закладами і науковими установами.

В рамках міжуніверситетських угод Інститут співпрацює з такими
вузами-партнерами як Кільський університет Христіана Альбрехта,
Університет Констанц, Лейпцігський університет (Німеччини), Інститут
Європейських досліджень, Марист Коледж, Університет штату Флорида (США),
Університети Сорбони, Центральна школа Ліону, Університет Поля
Сабат’є-Тулуза III (Франція), Лідський університет, Уельський
університет Кардіф (Великобританія), Тамперський університет
(Фінляндія), Гранадський університет (Іспанія), Університет м.Бразиліа
(Бразилія), Міжнародний Християнський університет (Австрія), Університет
Рюкоку (Японія), Утрехтський університет (Нідерланди), Флорентійський
університет (Італія), Макмастерський університет (Канада), Ягелонський
університет, Вища інженерна школа ім.К.Пуласького (Польща), Університет
ім.Я.Коменського (Словаччина), Університет ім.Масарика (Чехія),
Софійський університет ім.К.Охридського (Болгарія), Дебреценський
університет ім.Л.Кошута (Угорщина), Загребський університет (Республіка
Хорватія), Університети Ханкук та Вонгванг (Південна Корея),
Цзілінським, Нанкінський та Народний університети (КНР) [ 22].

Двосторонні угоди про співробітництво укладено Інститутом з Московським
державним інститутом міжнародних відносин Міністерства закордонних справ
Російської Федирації (Росії), з Університетами Нансі-II та Париж-II
(Франція), Університетом м.Айова, Університетом Брігем Янг (США),
Карлтонським університетом (Канада), Балканською освітньо-науковою
Асоціацією (Благоєвград, Болгарія), Інститутом міжнародних відносин
національного університету Ченг-Чі (Тайвань), Інститутом міжнародних
відносин (СРВ) та іншими [22].

Угодами передбачений взаємний обмін навчально-методичними планами,
програмами та науковою літературою, викладачами і студентами, проведення
спільних науково-теоретичних конференцій, симпозіумів, “круглих столів”
тощо. За угодою з Університетом Нансі-ІІ крім цього передбачається і
подвійне керівництво дисертаційними дослідженнями. Розвиток та
інтенсифікація міжнародних зв’язків Інституту сприяє підвищенню
наукового потенціалу викладачів, аспірантів та студентів, зростанню їх
кваліфікації [21,с.6].

Також слід відмітити, що важливі проблеми зовнішньої політики України
розробляються в Інституті світової економіки та міжнародних відносин,
Національному інституті стратегічних досліджень [37, с.22].

Але при цьому слід пам’ятати, що кількість не завжди говорить про
якість.

На одному із своїх виступів колишній Міністр закордонних справ
А.М.Зленко зауважив, що “головний недолік молоді, яка приходить в
міністерство – це невміння мислити аналітично та нестандартно, підходити
до роботи творчо, оскільки українській дипломатії потрібні аналітики”
[13,с.8].

Сьогодні , щоб стати успішним дипломатом, необхідно бути
яскравою особистістю, активним і ініціативним фахівцем. Треба постійно
самовдосконалюватись, намагатись мислити нестандартно. Дипломат
сучасного зразка перестає бути кабінетним працівником. Він повинен мати
широкий спектр інтересів, орієнтуватися в сучасних інформаційних
технологіях і впевнено почуватися у сфері public reletion. Іншими
словами ім’я і імідж дипломата – це авторитет і ренома держави
[25,с.31].

Особливо помітною ознакою змін в процесі підготовки освічених
дипломатиних кадрів у незалежній Україні стало заснування в 1996 році
Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України. В
Указі Президента України № 379/95 від 30 травня 1995 року “Про
підготовку спеціалістів для роботи у сфері міжнародних відносин“ як
основне завдання Академії визначено “підготовку на базі вищої освіти та
підвищення кваліфікації кадрів дипломатичних, консульських,
зовнішньоекономічних та інших представництв України за кордоном, для
роботи в міжнародних організаціях та державних органах, що займаються
питаннями зовнішніх зносин України, а також проведення
науково-аналітичних досліджень в галузі міжнародних відносин”
[42,с.177].

На відміну від західної традиції Дипломатична академія не прив’язана на
сто відсотків до кадрових потреб МЗС. Проте головним споживачем кадрів,
які нею випускаються, є Міністерство закордонних справ України . На
навчання до цього престижного навчального закладу приймаються за
державним замовленням або індивідуальними контрактами – українські
громадяни віком до 40 років із вищою освітою. За державним замовленням
приймаються співробітники МЗС України із стажем роботи не менше одного
року та службовці інших органів державного управління, які за своєю
посадою займаються питаннями зовнішніх зносин України і мають не менше
трьох років стажу [18,с.42-43].

Прийом слухачів до Дипломатичної академії здійснюється за конкурсом.
Вступники складають три вступні іспити: з сучасних міжнародних відносин
та зовнішньої політики України, української мови (диктант) та іноземної
мови. Після закінчення Академії, складання державного іспиту та захисту
магістерської роботи слухачі здобувають кваліфікацію магістра зовнішньої
політики [23,с.28].

Магістранти мусять знати ким є сучасний дипломат, яким чином він працює,
яку країну репрезентує, де перебуває і з ким спілкується.

За повне розкриття двох перших питань відповідає профільна кафедра
зовнішньої політики і міжнародного права. Вона пропонує комплекс
узгоджених і взаємозумовлених дисциплін з історії й теорії міжнародних
відносин, договірно-правового регулювання і оформлення, дипломатичної
техніки (технології), протоколу.

Решта, умовно кажучи, територіальна група проблем належить до
компетенції підрозділу регіональних досліджень. Це, по-перше, вітчизняна
історія з усіма її суперечливими інтерпретаціями та висвітленням темних
плям, культура і політика України.

По-друге, це власний геополітичний ареал за периметром українських
кордонів, себто близьке довкілля держави, а саме Східно-Центральна
Європа, а також Європейська частина Росії та Причорномор’я.

По-третє, ще дедалі інтегрованіше Західна Європа і Північна Америка з їх
глобальним впливом, отже стратегічні партнери на майбутнє, спонсори і
евентуальні кредитори, місце розселення впливової та чисельної
української діаспори.

По-четверте, це ісламський світ. Південна Азія, Далекий Схід, Латинська
Америка з Карибським басейном, Тропічна і Південна Америка, Австралія і
Океанія. Оскільки Третій Світ і взагалі Південь надають змогу
забезпечити альтернативні джерела сировини і ринки збуту тієї
української продукції, що не має попиту на Заході. Отже, врахування
різних цивілізованих орієнтирів у навчанні, відповідають
мультивекторності зовнішньої політики [Кірсенко, 27-28].

Тому, українознавство геополітичне довкілля, західна цивілізація і
сходознавства становлять саме в такому порядку, необхідний мінімум. Без
цих чотирьох модулів людина виявиться безпорадною за кордоном і не зможе
бути українським дипломатом.

Кожен з цих блоків включає базову інформацію географії, історії,
етнології, політики, права, культури, мистецтва, економіки,
релігієзнавство, ментальності. Зважаючи на історизм мислення
національних осіб, особлива увага приділена витокам і еволюції
сприйняття ними навколишніх реакцій, місяцевим традиціям і забобонів,
усталеним міфам та ідеологізованим стереотипом.

Регіональні дослідження, зазвичай, здійснюються у щільному контексті
кафедрами зовнішньої політики та іноземних мов. До співпраці
запрошуються експерти з Національної Академії Наук та інших установ,
посольств, університетів. Налагоджуються міцні стосунки з цікавими
партнерами для влаштування спільних конференцій і семінарів, здійснення
проектів і публікацій, корисних для Міністерства і Академії [Кірсенко,
ст.28].

Навчальний процес Академії організується та проводиться у відповідності
до вимог 4 рівня акредитації вищого навчального закладу. Основу
навчального процесу становлять навчальні плани і програми з дисциплін,
які відображають основні кваліфікаційні вимоги до підготовки магістрів
зовнішньої політики.

Характерною рисою навчального процесу в Дипломатичній академії є так
звана модульно–рейтенгова система, за якою кожна дисципліна входить до
складу тиматичного блоку (модуля), під час вивчення якого слухач має
набрати певну кількість балів – рейтинг успішності. Така система дає
можливість слухачам опанувати великий обсяг матеріалу, мобілізує
навчальну дисципліну й забезпечує високу якість знань. Одночасно в
Академії визначається рівень викладання дисциплін та рейтенг викладачів
[42,с.178].

Важливою складовою навчального процесу є професійна практика слухачів.
ЇЇ мета полягає в тому, щоб завершити фахову освіту і підготувати
слухачів до виконання ними конкретних службових обов’язків. Тут
передбачається практика в центральному апараті МЗС або в іншій державній
установі, що займається питаннями зовнішніх зносин, та стажування в
закордонних представництвах України. Практика неодмінно має
лінгвістичний аспект, надаючи слухачеві змогу вдосконалити рівень
володіння іноземною мовою та перевірити ступінь придатності до праці в
іншомовному середовищі [35,c.44].

Слід окремо відзначити наявність особливо тісних дружніх зв’яків
Дипломатичної академії з МЗС ФРН та його Дипломатичною школою. Щороку
значна кількість слухачів Академії відвідують Німеччину для поліпшення
мовних навичок, а найбільш здібні – з метою завершення наукових
досліджень (ці програми здійснюються за активного фінансового сприяння
німецького Товариства ім.Карла Дуйсберга) [42,с.179].

Спецефічною, навіть унікальною з погляду європейської дипломатичної
традиції рисою Дипакадемії при МЗС України є її відкритість: вона готує
фахівців для дипломтичних служб зарубіжних країн. Академія вже
задумувалася як відкритий міжнародний заклад, у стінах якого
набуватимуть професійної підготовки громадяни країн СНД. Іноземці
приймаються на навчання до Дипломатичної академії на підставі
міжурядових угод або договорів, укладених Академією з іноземними
організаціями, навчальними закладами та громадянами [18,с.43].

Важливо те, що і проблема підвищення мовної підготовки персоналу , яка
є актуальною для будь-якої дипломатичної служби світу вирішується
завдяки Вищим курсам іноземних мов (ВКІМ), які діють при МЗС і слухачами
яких є нині близько чотириста шісдесять співробітників, у тому числі й
керівного складу, аж до рівня начальників управлінь та заступників
міністра. На відміну від західної практики, де мовна підготовка
“прив’язується” насамперед до нових призначень співробітників за кордон,
у МЗС України відвідання мовних курсів є тривалим процесом. Повний
курс навчання (паралельно з роботою) охоплює три роки
[42,с.179].

На Вищих курсах іноземних мов нині викладається тринадцять мов:
англійська, арабська, болгарська, іспанська, італійська, німецька,
польська, румунська, сербська, турецька, французька, хорватська та
чеська. Крім того запрошуються викладачі з інших вищих навчальних
закладів для проведення консультацій та приймання іспитів з таких мов,
як китайська, корейська, та перська. Курси фінансуються з державних
бюджнтних джерел МЗС [42,с.180].

Також за підвищення кваліфікації в Міністерстві закордонних справ
України відповідає так звана Школа молодого дипломата , завдання якої –
дати початківцям (молодим співробітникам, які працюють у системі
міністерства меньше двох років) чітке розуміння сучасної
зовнішньополітичної проблематики.

Таким чином , треба підкреслити, що з початком розбудови незалежної
України дипломатична служба перебувала у стані перманентного
пристосування до нових реалій та завдань, які ставились перед нею. Вона
і зараз намагається виробити найоптимальніші підходи в кадровій
політиці.З цього приводу І.М.Турянський – начальник Управління
Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Близького Сходу та Африки МЗС
України, кадровий дипломат, в одному із своїх інтерв’ю слушно зауважив,
що “наші нинішні труднощі – це багато в чому труднощі зростання. Це
багато в чому проблема часу. Штучне прискорення – річ протиприродна. Але
в нас немає іншого вибору. Ніхто не дасть нам півстоліття на розкачку,
на підготовку кадрів. У світі дедалі менше бажаючих робити нам якісь
знижки з огляду на молодість держави, недосвідченість її дипломатичних
кадрів. І сама наша держава вимагає від нас, як кажуть, за повною
програмою. Та й не можна інакше бо ідеться про дуже серйозні речі – про
державні інтереси, на сторожі яких стоять і дипломати. Тут кожен промах
може обійтися дуже дорого. В таких випадках брак досвіду, молодість нас
аж ніяк не виправдовують. Вони лише певною мірою можуть пояснити, чому в
нашій роботі ліміт “проколів” явно перевищено. Тут даються взнаки вади
того підходу, коли хочеш зробити все і одразу. Але ж ніхто в світі не
очікуватиме, поки ми наберемось досвіду, навчимося, дозріємо до справи,
якою, підкреслюю, займаємося професійно. Якщо хочеш увійти до клубу
дорослих, то й поводься по-дорослому. Такою, зрештою, є вимога до
кожного представника дипломатичної служби. І вона справедлива” [36,
с.58].

Висновки

Оскільки вагомим чинником забезпечення державного суверенітету виступає
насамперед зовнішньополітична діяльність, тому після здобуття Україною
незалежності саме розбудові дипломатичної служби відводилось одне з
найважливіших місць в упорядкуванні урядової структури держави.

Це дозволило спрямувати основні зусилля на прискорення входження країни
до світового співтовариства й пошуки власного місця серед
рівноправних суб’єктів міжнародних відносин. Але в даній бакалаврській
роботі висвітлено тільки деякі аспекти зовнішньополітичної діяльності
України, тому що це питання варте спеціального глибокого дослідження.

Україною за час її існування було проведено суттєву законодавчу роботу.
Було прийнято ряд важливих законопроектів, які обгрунтували власну чітку
лінію нашої держави на міжнародній арені, визначили базові національні
інтереси і завдання її зовнішньої політики.

У зовнішньополітичній діяльності України з’явилися нові акценти в
пріоритетах, домінуючими її принципами стали виваженість, прагматизм,
професіоналізм. Міжнародна діяльність України зорієнтована на
забезпечення своїх інтересів як на Заході, так і на Сході, на
максимальне представництво як у європейських структурах, так і в СНД,
оскільки наша держава відіграє роль своєрідного мосту для взаємного
проникнення і збагачення східної і західної культур.

Все це разом узяте зумовило масштабну структурну реформу, спрямовану на
оптимізацію роботи дипломатичної служби України. Реформування проходило
у ряд етапів, що дозволило зовнішньополітичному відомству України
наблизитись за якісними показниками до дипломатичних служб розвинених
держав світу. Сьогодні існує чіткий принцип поділу управлінь на
територіальні, функціональні та адміністративно-фінансові. Потрібно
відзначити, що це було б не можливо без чітко сформованої за останні
роки кадрової системи, оскільки людський фактор відіграє найважливішу
роль для успішноі діяльності дипломатичної служби. Сьогодні, щоб стати
упішним дипломатом, необхідно бути яскравою особистістю, активним та
ініціативним фахівцем, здатним у будь-якій проблемній ситуації знайти
вихід, найбільш оптимальний з точки зору державних інтересів.

Крім цього, українська дипломатія потребує свого, властивого лише
дипломатії професійного духу, і тут ідеться не про так звану
елітарність, а про високий рівень компетентності, професійної сміливості
та ініціативності у поєднанні з високими моральними засадами, глибоким
розумінням потреб, проблем і бід власної країни. Створення такого духу є
завдання не одного покоління, проте перші кроки на цьому шляху робляться
уже тепер.

Також важливим елементом розвитку зовнішньополітичного відомства України
протягом кількох останніх років сатала комп’ютеризація міністерства та
закордонних місій, їх об’єднання в спільні мережі, широке використання
Інтернету та інших засобів комунікації. В майбутньому можна буде
використати роль інформаційних технологій як інструмент політичного
впливу, для виконання дипломатією її повсякденних завдань, включаючи
координаційну діяльність, захист економічних інтересів, зв’язки з
громадськістю, консульські питання тощо. Додатковими спонукальними
факторами тут є заощадження бюджетних коштів та використання потенціалу
молодого покоління дипломатів, змалку знайомих з комп’ютерною технікою.

Результатами щоденної клопіткої праці протягом тринацяти років існування
незалежної України стало те, що Україну на сьогодні як суверенну
державу вже визнали 167 країн світу, 164 встановили з нею дипломатичні
відносини. У 2003 році в Україні функціонувало 62 посольства іноземних
держав, чотири відділення посольств, 14 представництв міжнародних
організацій, 15 генеральних консульств, 19 країн представлені почесними
консулами. Посли 51 країни світу виконують свої функції в Україні за
сумісництвом. Україна є членом декількох десятків міжнародних
організацій і виконує понад 2 тис. двосторонніх угод.

В свою чергу Україна за кордоном представлена 52 посольствами, двома
дипломатичними представництвами, одним відділенням посольства,
постійними дипломатичними представництвами в країнах, де працюють
міжнародні організації. За кордоном діють 30 торговельно-економічних
місій при дипломатичних представництвах України.

Перелiк держав,

якi визнали Україну як незалежну державу

i встановили з нею дипломатичнi вiдносини

    Назва країни

Дата визнання

Дата встановлення дипломатичних вiдносин

A

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/au.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Австралiйський союз

26.12.1991

26.12.1991

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/av.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Австрiйська Республiка

15.01.1992

24.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/az.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Азербайджанська Республiка

06.02.1992 06.02.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/al.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Албанiя

04.01.1992

18.01.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ag.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Алжирська Народна Демократична
Республiка

27.12.1991

20.08.1992

Антiгуа i Барбуда

27.01.1993

17.03.1993

Князiвство Андора

19.04.1996

19.04.0996

Республiка Ангола

30.09.1994

30.09.1994

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ar.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Аргентинська Республiка

05.12.1991

06.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/af.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Перехiдна Iсламська Держава Афганiстан

24.12.1991

17.04.1995

Б

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ba.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Народна Республiка Бангладеш

29.12.1991

24.02.1992

Барбадос

13.04.1993

14.04.1993

Держава Бахрейн

05.01.1992

20.07.1992

Белiз

01.10.1999

01.10.1999

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/bl.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Бельгiя

31.12.1991

10.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/bn.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Бенiн

09.01.1992

10.04.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/be.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Бiлорусь

27.12.1991

27.12.1991

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/bg.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Болгарiя

05.12.1991

13.12.1991

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/bo.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Болiвiя

05.12.1991

08.02.1992

Боснiя i Герцеговина

20.04.1992

20.12.1995

Республiка Ботсвана

11.02.1992

14.01.1994

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/br.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Федеративна Республiка Бразилiя

26.12.1991

11.02.1992

Султанат Бруней Даруссалам

03.10.1997

03.10.1997

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/bf.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Буркiна Фасо

16.01.1992

06.02.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/bu.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Бурундi

06.01.1992

22.02.1993

В

Республiки Вануату

29.09.1999

29.09.1999

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/va.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Ватикан

08.02.1992

08.02.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/gb.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Сполучене Королiвство Великобританiї i
Пiвнiчної Iрландiї

31.12.1991

10.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ve.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Болiварська Республiка Венесуела

09.01.1992

29.09.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/vt.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Соцiалiстична Республiка В’єтнам

27.12.1991

23.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/am.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Вiрменiя

25.12.1991

25.12.1991

Г

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ga.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Габонська Республiка

10.01.1992

01.09.1993

Кооперативна Республiка Гайана

08.01.1992

15.11.2001

Гамбiя

02.07.1999

02.07.1999

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/gh.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Гана

22.04.1992

17.06.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/gv.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Гватемала

26.10.1992

12.01.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/gu.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Гвiнейська Республiка

10.01.1992

04.04.1992

Республiка Екваторiальна Гвiнея

17.01.1992

18.05.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/gr.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Грецька Республiка

31.12.1991

15.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/gz.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Грузiя

12.12.1991 21.07.1992

Д

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/da.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Данiя

31.12.1991

12.02.1992

Республiка Джибутi

06.01.1992

Домiнiканська Республiка

21.09.2000

21.09.2000

E

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ec.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Еквадор

02.01.1992

27.04.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/er.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Держава Еритрея

20.12.1993

20.12.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/es.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Естонська Республiка

06.12.1991

03.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ef.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Федеративна Демократична Республiка
Ефiопiя

02.01.1992 01.04.1993

Є

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/eg.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Арабська Республiка Єгипет

03.01.1992

25.01.1992

З

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/za.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Замбiя

30.12.1991

22.04.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/zi.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Зiмбабве

09.03.1992

25.04.1992

I

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/is.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Держава Iзраїль

25.12.1991

26.12.1991

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/in.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Iндiя

26.12.1991

17.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/id.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Iндонезiя

28.12.1991 11.06.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/iq.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Iрак

01.01.1992

16.12.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ir.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Iсламська Республiка Iран

25.12.1991

22.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/il.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Iрландiя

31.12.1991

01.04.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ic.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Iсландська Республiка

19.01.1992

30.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/sp.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Iспанiя

31.12.1991

30.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/it.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Iталiйська Республiка

28.12.1991

29.01.1992

Й

Йеменська Республiка

05.01.1992

21.04.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/jo.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Хашимiтське Королiвство Йорданiя

28.12.1991

19.04.1992

К

Республiка Кабо-Верде

16.01.1992

25.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/kz.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Казахстан

23.12.1991

23.12.1991

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/cd.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Камбоджа

27.12.1991

23.04.1992

Камерун

17.06.1992

14.10.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/cn.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Канада

02.12.1991

21.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/qa.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Держава Катар

13.04.1993

13.04.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ky.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Киргизька Республiка

20.12.1991

19.09.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ke.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Кенiя

06.05.1993

06.05.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/chn.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Китайська Народна Республiка

27.12.1991

04.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ki.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Кiпр

27.12.1991

19.02.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/co.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Колумбiя

27.05.1992

18.08.1992

Коморськi Острови

07.06.1993

23.07.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/kon.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Конго (Народна Республiка Конго)

25.03.1992

03.06.1999

Демократична Республiка Конго 13.04.1999

13.04.1999

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ks.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Корейська Народно-демократична
Республiка

26.12.1991

09.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/kn.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Корея

30.12.1991

10.02.1992

Республiка Коста-Рiка

23.12.1991

09.06.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ci.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Кот-д’Iвуар

20.10.1992

20.10.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/cb.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Куба

06.12.1991

12.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ku.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Держава Кувейт

18.04.1993

18.04.1933

Л

Лаоська Народно-демократична Республiка

02.01.1992

17.09.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/la.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Латвiйська Республiка

04.12.1991

12.02.1992

Королiвство Лесото

24.01.1992

01.06.2000

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/li.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Литовська Республiка

04.12.1991

21.11.1992

Лiберiя

24.09.1998

24.09.1998

Лiванська Республiка

30.12.1991

14.12.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ly.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Велика Соцiалiстична Народна Лiвiйська
Арабська Джамахирiя

24.12.1991

17.03.1992

Князiвство Лiхтенштейн

23.12.1991

06.02.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/lx.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Велике Герцогство Люксембург

31.12.1991

01.07.1992

М

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/mu.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Iсламська Республiка Мавританiя

30.09.1992

30.09.1992

Республiка Маврикiй

08.06.1992

01.10.1992

Демократична Республiка Мадагаскар

04.03.1992

10.06.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/mc.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Македонiя

23.07.1993

20.04.1995

Малавi

22.12.1998

22.12.1998

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ms.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Малайзiя

31.12.1991

03.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ml.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Малi

05.01.1992

05.11.1992

Мальдiвська Республiка

24.05.1993

17.08.1993

Республiка Мальта

05.03.1992

05.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/mr.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Марокко

30.12.1991

23.06.1992

Республiка Маршалови острови

22.12.1995

22.12.1995

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/mx.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Мексиканськi Сполученi Штати

25.12.1991

14.01.1992

Федеративнi Штати Мiкронезiї

17.09.1999

17.09.1999

Республiка Мозамбiк

17.03.1992

19.08.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/md.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Молдова

27.12.1991

10.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/mg.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Монголiя

24.12.1991

21.01.1992

Союз М’янмар

 

19.01.1999

Н

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/na.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Намiбiя

30.12.1991

05.02.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ne.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Непал

03.01.1992

15.01.1993

Нiгер

01.10.1999

01.10.1999

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ni.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Федеративна Республiка Нiгерiя

11.03.1992

10.12.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/nt.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Нiдерландiв

31.12.1991

01.04.1992

Республiка Нiкарагуа

30.11.1992

30.11.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/de.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Федеративна Республiка Нiмеччина

26.12.1991

17.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/nz.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Нова Зеландiя

27.02.1992

03.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/nw.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Норвегiя

24.01.1991

05.02.1992

O

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/oae.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Об’єднанi Арабськi Емiрати

20.01.1992

15.10.1992

Султанат Оман

28.12.1991

19.05.1992

П

Палестинська Нацiональна Автономiя

02.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/pa.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Iсламська Республiка Пакистан

31.12.1991

16.03.1992

Республiка Панама

01.01.1992

21.05.1993

Республiка Парагвай

01.04.1992

26.02.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/pe.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Перу

26.12.1991

07.05.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/sar.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Пiвденно-Африканська Республiка (ПАР)

14.02.1992

16.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/po.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Польща

02.12.1991

04.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/pt.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Португальська Республiка

07.01.1992

27.01.1992

Р

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ru.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Росiйська Федерацiя

05.12.1991

14.02.1992

Руандiйська Республiка

07.02.1992

08.09.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ro.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Румунiя

08.01.1992

01.02.1992

С

Республiка Ель-Сальвадор

25.10.1992

14.04.1999

Республiка Сан Марiно

30.10.1995

30.10.1995

Сан-Томе i Прiнсiпi

16.04.1998

16.04.19989

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/sa.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Саудiвська Аравiя

15.04.1993 15.04.1993

Свазiленд

13.05.1998

13.05.1998

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/sy.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Сейшельськi Острови

30.09.1994

30.09.1994

Республiка Сенегал

02.06.1992

25.11.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/si.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Сiнгапур

03.01.1992

31.03.1992

Сирiйська Арабська Республiка

28.12.1991

31.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/so.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Словацька Республiка

08.12.1991

30.01.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/se.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Словенiя

11.12.1991

10.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/usa.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Сполученi Штати Америки

25.12.1991

03.02.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/su.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Судан

25.04.1992

04.06.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/sl.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Сьєрра-Леоне

21.12.1991 20.05.1999

Т

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/tj.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Таджикистан

25.12.1991

24.04.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ti.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Таїланд

26.12.1991 06.05.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/tz.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Об’єднана Республiка Танзанiя

08.06.1992

03.07.1992

Тунiська Республiка

25.12.1991

24.06.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/tu.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Турецька Республiка

16.12.1991

03.02.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/tr.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Туркменистан

20.12.1991

10.10.1992

Того

10.11.1993

01.09.1999

Трiнiдад i Тобаго

27.09.1999

27.09.1999

У

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ug.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Уганда

13.02.1992

07.09.1994

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/hu.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Угорська Республiка

03.12.1991

03.12.1991

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/uz.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Узбекистан

04.01.1992 14.08.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ur.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Схiдна Республiка Уругвай

26.12.1991

18.05.1992

Ф

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ph.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Фiлiппiни

22.01.1992 12.03.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/fn.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Фiнляндська Республiка

30.12.1991

26.02.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/fr.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Французька Республiка

27.12.1991

24.01.1992

Х

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/cr.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Хорватiя

05.12.1991

18.02.1992

Ц

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/car.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Центральноафриканська Республiка
(ЦАР)

14.06.1995

14.06.1995

Ч

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ch.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Чад

10.01.1993

27.07.1993

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/chi.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Республiка Чилi

09.01.1992

28.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/chz.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Чеська Республiка

08.12.1991

30.01.1992

Ш

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/srl.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Швейцарська Конфедерацiя

23.12.1991

06.02.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/swe.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Королiвство Швецiя

19.12.1991

13.01.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/swi.html’,’card’,
640,400,’center’,”,’top’,’100′)” Демократична Соцiалiстична Республiка
Шрi-Ланка

12.02.1992

12.02.1992

Ю

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ju.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Союзна Республiка Югославiя

15.04.1994

15.04.1994

Я

Ямайка

15.01.1992

07.07.1992

HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘/diplomacy/card.shtml?foreign/emb/ja.html’,’card’,6
40,400,’center’,”,’top’,’100′)” Японiя

28.12.1991

26.01.1992

Список використаних джерел і літератури

I. Джерела

Збірник постанов Уряду України . – К., 1993. – Вип.7.

Зленко А.М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних
геополітичних змін. – Харьків : Фоліо, 2003. – 559 с.

Історія України в ХХ столітті (1900 – 2000 рр.): Збірник документів і
матеріалів / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.М.Литвин та ін. – К.: Вища
школа, 2002. – 430 с.

Конституція України. – Івано-Франківськ: Галичина, 1996. – 63 с.

Положення про Міністерство закордонних справ України // HYPERLINK
“http://www.mfa.gov.ua./abоut/” www.mfa.gov.ua./abоut/ .

Положення про нештатних консулів України // HYPERLINK
“http://www.mfa.gov.ua/about/” www.mfa.gov.ua/about/ .

Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів 1991-1995
років: У 2-х кн. – Кн.1 . – К., 1998. – 720 с.

Закон України “Про столицю України – місто-герой Київ” // Урядовий
кур’єр. – 1999. – 28 січня.

II. Монографії, статті

Бабенко О.Г. Консульська служба України: підсумки першого десятиріччя
// Науковий вісник ДАУ. – 2001. – Вип.5. – С.55-61.

Білоусов М.М. Закордонні відносини України та її державність: своєрідний
зв’язок // Науковий вісник ДАУ. – 2002. – Вип.7. – С.12-20.

Білоусов М.М. Українська дипломатія від сивої давнини до сьогодення //
Науковий вісник ДАУ. – Вип.6. – 2001. – С.442-443

Божко О.Л. Цей авторитет є нашим здобутком // Політика і час. – 1996.–
№ 8. – С.9-11.

Виступ Міністра закордонних справ України А.М.Зленка перед студентами
Інституту міжнародних відносин та слухачами Дипломатичної академії в
День української дипломатії // Науковий вісник ДАУ. – Вип.7. – 2001.–
С.4-11.

Гайдуков Л.М. Корисний посібник для дипломата // Науковий вісник ДАУ. –
1999. – Вип.2. – С.265-270.

Гайдуков Л.М. Україна в історії міжнародних відносин // Політика і час.
– 1996. – №11. – С.69-70.

Герман С.П. Посада з сотнею обов’язків // Політика і час. – 1998. – № 8.
– С.61-64.

Горелик А.В. ООН. Противоречивый Юбилей // Международная жизнь. – 1996.
– № 3. – С.65-72.

Гуменюк Б.І. Дипломатична академія відчиняє двері // Політика і час. –
1996. – № 4 – С. 41-44.

Гуменюк Б.І., Блажей В.В. Упроцесі становлення. Порівняльни й аналіз
дипломатичних служб України та іноземних держав // Політика і час. –
1998. – № 5-6. – С.62-67.

Завдання зовнішньополітичної служби України на сучасному етапі (із
доповіді Міністра закордонних справ України Г.Й.Удовенка на нараді
керівників закордонних установ МЗС України) // Політика і час. – 1995.
– №8.– С.7-11.

Іванова Л.Ф. Підготовку дипломата можна порівняти з огранюванням
алмазу… /5 років виповнилося Інститутові міжнародних відносин //
Освіта. – 1996. – 20 листопада. – С.6-7.

Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса
Шевченка (навчання і практика) // HYPERLINK
“http://www.mfa.gov.ua./about/” www.mfa.gov.ua./about/ .

Кірсенко М.В. Вища школа української дипломатії доробок і потенціал //
Науковий вісник ДАУ. –1999. – Вип.2. – С. 26-29.

Коваль В.П. Завдання державного значення // Політика і час. – 1996. – №
10. – С.7-8.

Кочубей Ю.М. Імідж дипломата – імідж країни // Науковий вісник ДАУ. –
2001. – Вип. 5. – С. 30-34.

Кривонос П.О. Створення належних умов для виконання дипломатичними
представництвами іноземних держав своїх функцій в державі перебування –
обов’язок держави перебування // Науковий вісник ДАУ. – 1999. – Вип.2. –
С. 244-248.

Литвин В.М. Україна: досвід і проблеми державотворення / 90-ті роки ХХ
століття. – К.: Наукова думка, 2001. – 558 с.

Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.) – К.: Видавничий
дім “Альтернативи”, 2000. – 360 с.

Нариси з історії дипломатії України . О.І.Голенко , І.Є.Камінський ,
М.В.Кірсенко та ін. під ред. В.А.Смолія. – К.: Видавничий дім
“Альтернативи”, 2001. – 736 с .

Олійник О.І. Наші інтереси за кордоном: хто їх захищає? (Про роботу
консульського управління) // Урядовий кур’єр. – 1998. – 6 жовтня. – с.6.

Рилач Ю.О.,Святун В.О. За “нульовим варіантом” // Політика і час. –
1998. – № 6. – С.3-10.

Свинарчук Є. Кадри української дипломатії // Політика і час. – 1996.
–№8. – С.16-17.

Тарасюк Б.І. Авторитет України у світі міцніє // Урядовий кур’єр. –
1999. – 30 жовтня. – С.3.

Тарасюк Б.І. НАТО – це широка гама співробітництва в питаннях
колективної оборони, екології, науки // Політика і час. –1998.– № 11.–
С.7-10.

Ткаченко Ю.Л. Вдалий початок – половина справи (перші кроки
Дипломатичної академії) // Політика і час. – 1997. – № 5-6. – С.43-46.

Турянський І.М. Якщо хочеш увійти до клубу дорослих // Політика і час. –
1998. – № 4. – С.53-58.

Тупчієнко Л.С. Наука і мистецтво дипломатії // Науковий вісник ДАУ . –
1999. – Вип.2. – С. 15-26.

Україна: утвердження незалежної держави. В.Г.Верстюк, М.Д.Котляр,
О.С.Реєнт та інші під ред. М.В.Литвина. – К.: Видавничий дім
“Альтернативи”, 2001. – 530 с.

Філіпенко С.П. Дерфавний протокол – інструмент впливовий // Політика і
час. – 1996. – № 9. – С. 5-7.

III. Посібники

40.Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944-1996
рр.): Навч. посібник. – К.: Освіта, 1998. – 176 с.

41.Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної і консульської служби: Навч.
посібник. – К.: Либідь, 1998. – 248 с.

42.Гуменюк Б.І., Щерба О.В. Сучасна дипломатична служба. Навч. посібник.
– К.: Либідь, 2001 . – 255 с.

43.Марущак М.Й. Історія дипломатії ХХ століття: Курс лекцій. – Львів:
Видавництво “Бескид Біт”, 2003. – 304 с.

44.Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 рр.): Підручник
/ Л.Ф.Гайдуков, В.Г.Кремень, Л.В.Губерський та інші. – К.: Либідь, 2001.
– 624 с.

45.Новітня історія України (1900–2000 рр.): Підручник / А.Г.Слюсаренко,
Б.І.Гусєв, В.М.Литвин та ін. – 2 – ге вид., переробл. і допов. – К.:
Вища школа, 2002. – 719 с.

46.Політична історія ХХ століття: Навч.посібник. –
Вид.2,перероб.,допов./ В.Ф.Салабай, Л.О.Панчук, А.Я.Титаренко та інші. –
К.: КНЕУ, 2001. – 376 с.

47.Сардачук П.Д., Кулик О.П. Дипломатичне представництво : організація і
форми роботи: Навч. посібник. – К.: Україна, 2001. – 176 с.

48.Україна в історії міжнародних відносин. З найдавніших часів до
сьогодення / В.О.Кондратюк, І.М.Верхоляк, О.В.Омельченко. – Львів: Світ,
1995. – 262 с.

PAGE

PAGE 50

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020