.

Процес набуття Україною членства в НАТО (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
892 3598
Скачать документ

Курсова робота з політології

ПРОЦЕС НАБУТТЯ УКРАЇНОЮ ЧЛЕНСТВА В НАТО

1. ДОСВІД НАБУТТЯ ЧЛЕНСТВА В НАТО КРАЇНАМИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Рішення про приєднання нових членів до НАТО залежить передусім від
політичної волі керівництва цієї організації та довіри народу до неї. Не
існує жорстких вимог щодо набуття членства в Альянсі. Але більшість
країн НАТО мають високий рівень розвитку демократії, ефективну економіку
та сучасні збройні сили.

Відповідно до статті 10 Північноатлантичного договору його члени можуть
за одностайною згодою запросити приєднатися до цього Договору будь-яку
іншу європейську державу, здатну втілювати в життя його принципи і
сприяти безпеці в північноатлантичному регіоні. Основні принципи
Північноатлантичного договору вимагають від його учасників захищати
свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на
принципах демократії, свободи особистості й верховенства права.

У той же час членство в НАТО не передбачає обов’язкового досягнення
західноєвропейського та північноатлантичного рівня розвитку
демократичних інститутів. Від бажаючих вступити в НАТО вимагається, щоб
країна-претендент на вступ прагнула реалізувати принципи демократії та
свободи. Найбільш конкретними вимогами щодо членства в НАТО є вимоги до
обороноздатності країни, яка бажає вступити в цей воєнно-політичний
союз. Кожен претендент на вступ повинен на досить високому рівні
самостійно забезпечити свою безпеку і бути готовим частиною свого
оборонного потенціалу робити

внесок у колективну безпеку відповідно до вимог статті 5
Північноатлантичного договору, а також бути здатним брати участь у
спільних операціях у складі Альянсу, не пов’язаних із колективною
обороною.

Переважна більшість експертів, аналізуючи підготовку країн колишнього
Варшавського договору і колишніх республік СРСР до вступу в НАТО,
основну увагу акцентували на аспектах, пов’язаних з реформуванням
збройних сил, економіки, демократизацією суспільства, виконанням
Програми «Партнерство заради миру» і підготовкою громадськості до вступу
в НАТО. При цьому поза їхньою увагою залишалися два дуже важливі
складники, що істотно впливали на прийняття цих країн у члени Альянсу.
По-перше, це вирішення питань, що гарантують із боку країн НАТО повну
довіру до його нових членів. Одержання такої довіри передбачає прийняття
аспірантом у тому чи іншому вигляді закону про люстрацію і відповідно –
докорінне реформування служб безпеки з урахуванням вимог такого закону.

Наприклад, Естонія почала завойовувати довіру НАТО ще в 1991 p.,
ліквідувавши структури КДБ на своїй території. У Латвії й Литві також
були прийняті закони про люстрацію, і боротьба проти «спадщини КДБ» у
цих республіках мала свою специфіку. Одним із перших кроків на шляху
вступу в НАТО для Чехії, Польщі й Угорщини були таємні домовленості, а
потім і офіційні угоди з Альянсом зі взаємодії спецслужб.

У Чехословаччині, а потім у Чехії (1991 p., 1992 p.) дуже серйозно
підійшли до реалізації закону про люстрацію і питань допуску громадян до
заходів, що стосуються співробітництва з членами НАТО. У Чехії,
наприклад, спочатку для військовослужбовців, а потім і для всіх громадян
спецслужбами були введені три категорії – А, В, С, які свідчили про
ступінь довіри залежно від рівня співробітництва з колишніми структурами
КДБ. Для роботи (навчання) за кордоном, а також для призначення на
керівні посади всередині країни необхідно було отримати документ, що
підтверджував можливість «високого ступеня довіри» до даної особи.

Методи забезпечення безпеки, що раніше застосовувалися в Чехії, Польщі й
Угорщині, відрізнялися від прийнятих

у рамках НАТО, тому цим країнам довелося змінити всю систему надання
доступу до секретних матеріалів і поводження із закритою інформацією. Це
теж одна з проблем, з якою зіштовхнулися всі три держави в процесі
набуття членства в Альянсі.

Наприкінці 2002 р. в Угорщині завершилася люстрація осіб, що після
вступу країни в НАТО матимуть доступ до таємних документів Альянсу.
Анкету типу «С» повинні були заповнити не тільки офіцери вищого рангу, а
й державні службовці, а також технічні працівники, які сортують вхідні
документи.

Сам процес люстрації займає, як правило, мінімум два тижні. Далі
протягом місяця перевіряють відповіді, дані в розділах анкети (обсягом
5—10 аркушів), що стосуються членів родини особи, яка проходить
перевірку. Керівництво міністерства оборони може ознайомитися з різними
конфіденційними документами, що надходять із Брюсселя, лише в
спеціальних кімнатах, оснащених сучасними засобами захисту. Таким чином,
в Угорщині буде забезпечуватися збереження секретів НАТО.

Будь-який альянс завжди формується з членів, послідовних у своєму
бажанні стати його членами. Це є запорукою довіри і відкритості альянсу.
Якщо претендент у члени союзу, який формується, має масу достоїнств, але
викликає сумніви в «благонадійності», то він видається небезпечним для
союзу і загрожує його дієздатності. Ось чому часто «слабкі», але
«віддані» претенденти мають значно більше шансів на вступ у НАТО, ніж
сильніші, але непослідовні у своєму прагненні до членства.

Країни першої хвилі розширення – Польща, Угорщина та Чехія – почали свій
шлях до НАТО майже відразу після зміни їхніх політичних режимів.
Пріоритетом у політиці цих країн було прагнення позбутися радянської
спадщини.

Особливістю просування цих країн до НАТО була узгодженість дій для
досягнення поставленої мети. У листопаді 1991 р. президенти Польщі,
Угорщини та Чехословаччини на зустрічі в угорському місті Вишеград
підписали декларацію про тісну кооперацію своїх країн на шляху
європейської інтеграції. Ці країни отримали неофіційну назву
Вишеградської трійки. Після розпаду в 1993 р. Чехословаччини на дві
держави ця група стала четвіркою.

Вишеградські країни докладали зусиль, щоб переконати НАТО в необхідності
його розширення на Схід. Але інерція мислення Альянсу, якому свого часу
протистояв потужний Варшавський пакт, спричинила великі сумніви Брюсселя
щодо доцільності цього всупереч згоді Росії. Заява Росії про те, що вона
не розглядає НАТО як ворожу організацію, до деякої міри стала поштовхом
до активізації дій щодо його розширення. На початку 1994 р. під час
проведення Брюссельського саміту НАТО було прийнято рішення про його
розширення.

Більшість країн другої хвилі розширення почала свій шлях до НАТО разом
із країнами першої хвилі. 12 держав задекларували своє бажання щодо
членства практично одночасно. На зустрічі міністрів закордонних справ
дев’яти претендентів на членство 19 травня 2001 р. було підписано
спільну заяву, що закликала НАТО запросити на Празькому саміті всі ці
країни. Утворилося так звана «Вільнюська дев’ятка», яка з приєднанням
через рік Хорватії стала десяткою. У 2002 р. Хорватія приєдналася також
до Плану дій заради членства.

У Європі склалося неписане правило, що вступу до ЄС передує вступ у
НАТО, і це цілком зрозуміло. Вимоги для країн, які вступають у НАТО,
значно менші. Вони не мають «жорсткої» конкретизації на відміну від
вимог для вступу в ЄС. Стосунки НАТО з ЄС досить щільні. Про це свідчить
укладена наприкінці 2002 р. угода про стратегічне партнерство між НАТО
та ЄС. Тому всі країни першої та другої хвилі розширення НАТО ставили за
мету спочатку вступ у НАТО, а потім – у ЄС.

На послідовність такого процесу просування по шляху вступу в ЄС,
безперечно, впливають інтереси США. Вони можуть лобіювати вступ у НАТО
та ЄС тієї чи іншої країни, як, наприклад, Туреччини, яка з 1963 р. є
асоційованим членом ЄС, але можуть і заважати цьому євроінтеграційному
процесу. США, відкрито не втручаючись у процес розширення ЄС, уважно
стежать за «порядком» у Європі, щоб не втратити тут свого впливу. Для
його посилення в цьому регіоні на противагу зростанню потужності ЄС –
своєрідних Сполучених штатів Європи (СШЄ), де домінують Франція та
Німеччина, – США лобіюють вступ до НАТО та підтримують фінансове нових

членів Альянсу зі складу колишніх держав Варшавського договору та СРСР.
І ці країни, у свою чергу, стають своєрідними боржниками США і «платять»
їм своєю підтримкою їхніх воєнних операцій, які відбуваються під
прапором боротьби з тероризмом. Франція намагається протистояти впливу
США в Європі, тому з її боку здійснюється деяка протидія прискореному
розширенню НАТО.

Рис. 6.1.1. Кількість держав за роками, які вступали до НАТО та ЄС

Входження в ЄС через вхід, який зветься «НАТО», дозволяє США делегувати
своїх симпатиків до складу ЄС на допомогу Великій Британії, яка тривалий
час надійно захищає інтереси США в ЄС. Чинна останнім часом система
прискореного вступу до НАТО нових членів фактично ослаблює НАТО
внаслідок поступового зниження вимог до нових членів. Зараз
спостерігається своєрідне змагання між КАТО та ЄС щодо кількості
держав-членів цих об’єднань (рис. 6.1.1). При такому форсуванні процесу
розширення НАТО та ЄС за браком часу «підтягування» нових членів до
рівня розвинених країн не встигає за процесом розширення. Це призводить
до того, що

при взаємодії країн НАТО в операціях, які проводилися в Югославії,
Афганістані та зараз в Іраку, США фактично змушені брати на себе
основний тягар у бойових операціях, тому що інші члени блоку не мають на
озброєнні сучасної військової техніки. США вже неодноразово висловлювали
невдоволення таким станом справ, коли ‘їхні союзники не бажають
реформувати свої збройні сили відповідно до вимог часу і більше уваги
приділяють розвиткові економіки, тоді як видатки на розвиток ЗС США з
року в рік збільшуються.

Такий хід подій призводить до зростання розбіжностей, у першу чергу, між
США та європейськими країнами-членами НАТО. США турбує зростання ЄС за
рахунок прийому до нього нових країн. Тому можна вважати, що неписане
правило вступу в ЄС через двері НАТО, за чим уважно стежать США, діятиме
доти, доки вони будуть лідером світової економіки. Виняток із цього
правила послідовного вступу в НАТО, а потім – у ЄС у Європі поки що може
бути зроблений тільки для Швейцарії або для іншої країни, що зможе
досягти такого економічного розвитку, який відповідає вимогам вступу в
ЄС.

Досвід приєднання до НАТО перших двох хвиль розширення свідчить, що
ефективність колективного приєднання залежить від внутрішньої єдності
групи країн, що прагнуть до членства. Після завершення процедури
приєднання другої хвилі членами Альянсу стануть 10 із 12 країн, які на
початку 90-х pp. минулого століття почали свій шлях до НАТО (тобто всі
країни Центральної та Східної Європи). Своєї черги залишаться чекати
Албанія, Македонія та Хорватія. Не виключено, що згодом до них
приєднаються й інші країни колишньої Югославії. Разом вони можуть
утворити нову групу, яка колективними зусиллями пройде шлях, прокладений
вишеградськими країнами та вільнюською групою. Однак питання про те, чи
доцільно повторювати саме цей шлях «пострадянським» країнам, які,
можливо, почнуть процес приєднання до НАТО, та чи доречний він для них,
не має однозначної відповіді. Україні, найімовірніше, доведеться
подолати свій шлях до НАТО та ЄС самостійно чи в кращому випадку –
паралельно з деякими країнами Югославії, Грузією та Азербайджаном.

Україна, з урахуванням її особливостей становлення державності та
економічного потенціалу, повинна виконувати ці неписані правила
послідовного вступу в НАТО, а потім – у ЄС та зосередити свої зусилля на
намаганні стати, у першу чергу, членом НАТО.

З урахуванням наведеного вище переліку особливостей подолання шляху до
НАТО особливий інтерес для України має вивчення досвіду вступу в нього
кожної з країн другої та третьої хвиль. Другою особливістю є те, що
офіційне прийняття в НАТО не означає припинення реформування збройних
сил країн НАТО, навпаки, воно продовжує здійснюватися в більш
прискореному темпі. Україна, враховуючи досвід реформування ЗС країн у
процесі підготовки та після вступу до НАТО, може заощадити час і гроші,
реформуючи свої ЗС заздалегідь під стандарти Альянсу. На жаль, зараз не
можна сказати, у якому році розглядатиметься питання вступу України до
НАТО, але це не означає, що Україна повинна «розслаблятися». Проводячи
реформування своїх ЗС заздалегідь з урахуванням досвіду вступу та
перебування в НАТО країн Центрально-Східної Європи, Україна, на відміну
від інших держав, зможе швидше стати «повноцінним» членом Альянсу.

Конкретними кроками в напрямку просування України на шляху набуття
членства в НАТО певною мірою можна вважати постанову Верховної Ради
України від 21 листопада 2002 р. за № 233-IV «Про Рекомендації
парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з
НАТО» та План дій Україна – НАТО, який був затверджений у Празі у 2002
р.

Намагання України пришвидшити отримання запрошення до НАТО було, м’яко
кажучи, невдалим. Це змушує її ретельніше проаналізувати наявні
перешкоди на шляху вступу в НАТО та можливі варіанти їх подолання з
урахуванням досвіду набуття членства в Альянсі іншими
країнами-кандидатами. Необхідно чітко відокремити бажання від дійсності
та визнати, що наша країна через специфіку історичних та сучасних
політичних обставин має, можливо, власний шлях до НАТО, який значно
відрізняється від шляхів вступу Польщі, Литви чи інших держав. Ніщо так
не шкодить будь-якій справі, як поспішність, тому

інтеграція України в розвинуту європейську спільноту, яка визначає наше
майбутнє, вимагає виваженості та певного часу для вирішення існуючих
проблем.

Проаналізуємо досвід набуття членства в НАТО деяких країн-кандидатів
першої і другої хвилі його розширення.

Чехія. Уряд Чеської республіки 29 серпня 2001 р. схвалив керівні
документи, які стосувалися реформування збройних сил Чеської республіки.
Програма реформування готувалася 3,5 місяця. Для розробки програми було
створено Урядовий комітет, який очолив Ярослав Скопек. Програма
реформування містить аналіз поточного стану збройних сил, а також цілі
та принципи розвитку чеських збройних сил протягом наступних десяти
років. Комплект документів з реформи збройних сил був доступним для
широкої громадськості.

Отже, Чеська республіка приступила до реформування своїх ЗС під
стандарти НАТО, вже будучи фактично членом Альянсу. Як передбачається
планом, реформування ЗС Чехії має бути закінчено до 2010 р. Упродовж
цього часу планується поступово перейти до цілком професійних збройних
сил. Реформа охоплює структуру ЗС, особовий склад, озброєння,
інфраструктуру й фінансування.

Метою реформи є створення збройних сил, призначених як для забезпечення
національних інтересів, так і дій у рамках НАТО. Вони повинні мати
сучасне озброєння, хорошу підготовку й добре обладнану інфраструктуру.
Для цього збройні сили будуть істотно скорочені. Частка витрат на них
протягом декількох років, які передували вступу Чехії в НАТО,
підвищилася з 0,5% до 2,4% ВВП (2003 p.).

Збройні сили Чеської республіки як нового члена Альянсу природно мають
потребу в більш високих темпах змін, ніж збройні сили «старих» держав –
членів НАТО. З цих причин було б помилковим стверджувати, що реформа
може бути реалізована на старій фінансовій базі. Якщо відповідний рівень
асигнування не буде забезпечений, то реформування буде скоректовано в
бік скорочення числа й обсягу запланованих заходів. Прогноз витрат
Міністерства оборони до 2010 р. базується на прогнозі зростання
економіки, підготовленому

Міністерством фінансів у квітні 2001 р. Реформа робить основний акцент
на особовому складі, від якого залежатиме, набудуть збройні сили
необхідних якостей чи ні.

Очікується, що витрати, пов’язані з утримуванням особового складу,
зростатимуть, оскільки збройні сили Чеської республіки будуть поступово
професіоналізуватися. Витрати, пов’язані з персоналом, включають:
грошове утримання й інші витрати на обслуговування, примусові страхові
премії, витрати на постачання різного устаткування, розміщення особового
складу й соціальну допомогу (відповідно до вимог НАТО).

Політичні й воєнні цільові настанови реформування передбачають:

• готовність до повноцінної участі в оборонних операціях відповідно до
статті 5 як у складі сил НАТО, так і поза НАТО;

• підвищення готовності мобілізаційних резервів;

• готовність до участі в миротворчих операціях чисельністю до бригади
(5000 осіб) чи еквівалентного контингенту ВПС (із початку 2007 р.)
протягом не більше 6 місяців (без ротації);

• участь чеських ЗС у натовській системі ППО NATINEADS;

• участь в окремих довготривалих операціях з підтримання миру у складі
батальйону чи відповідного еквівалента авіаційного підрозділу. Додатково
допускається можливість участі в інших операціях (гуманітарна допомога,
допомога при катастрофах, стихійних лихах і т. д.) упродовж не більше 6
місяців контингентом чисельністю до 250 осіб;

• виконання завдань, визначених республіканським законодавством,
усередині країни.

Принципових змін зазнає і структура чеської армії, до складу якої
входитимуть територіальні та мобільні сили. Ці обидві частини сил мають
включати:

• з’єднання (підрозділи) з високою готовністю до застосування (High
Readiness Forces – HRF);

• з’єднання (підрозділи) з низькою готовністю до застосування (Forces
of Lower Readiness – FLR);

• сили, що будуть готові до застосування через більш тривалий термін
(рівень Long Build-Up-Forces – LTBUF).

Чисельність ЗС у мирний час не повинна перевищувати 34-36 тис.
військовослужбовців і 10 тис. цивільних осіб. Нині

ЗС Чехії нараховують близько 55 тис. осіб, із них майже 20 тис.
військовослужбовців термінової служби. Мобілізаційний резерв становить
не більш ніж 1,8 чисельності ЗС мирного часу.

78% ЗС Чехії передбачено безпосередньо застосувати в інтересах НАТО.

Мобільні сили. Основна частина чеських збройних сил становитиме
високомобільні об’єднання сухопутних і військово-повітряних сил, які
потрібно розглядати як внесок в обороноспроможність НАТО. До цих сил
належатимуть механізовані з’єднання і комбіновані з’єднання ВПС.
Механізоване з’єднання включатиме штабний підрозділ і три механізовані
бригади, які складаються з батальйонних модулів. Основним модульним
блоком є батальйон. Об’єднання ВПС складатимуться з керівництва,
підрозділів забезпечення і бойових елементів (4 авіаційні бази як
елементи авіаційних підрозділів і одна бригада ППО).

Названі сили призначаються для участі у спільних операціях, що
випливають із вимог статті 5 Північноатлантичного договору, а також для
операцій під керівництвом ЄС. У мирний час ці частини застосовуються на
території Чехії для надання гуманітарної допомоги й допомоги при
катастрофах.

Інша частина чеських ЗС складається з підрозділів, об’єднаних за
територіальним принципом. Вона включає територіальні сили й сили
підтримки. У свою чергу вони поділяються на:

• окружні й регіональні військові командування,

• мобілізаційні й навчальні бази,

• санітарні і тилові підрозділи.

Ці сили призначені для прийому і забезпечення розташування військ
союзників у Чехії (Host Nation Support), а також для інших потреб,
зокрема забезпечення чеських військ, задіяних у миротворчих операціях на
території інших країн.

Важливим завданням для територіальних частин і частин підтримки є також
забезпечення сухопутних і авіаційних частин усередині країни, оборона й
забезпечення безпеки об’єктів стратегічного призначення, навчання
військовослужбовців і запасників, а також забезпечення проведення
мобілізаційних заходів.

Серед інших військових формувань планується посилення ролі військової
поліції, оптимізація її організаційної структури з використанням досвіду
інших держав – членів НАТО і поліпшення взаємодії військової поліції з
бойовими частинами. Перебудова військової поліції передбачає її
використання як усередині країни, так і за кордоном. Планується задіяти
її для надання допомоги поліції Чеської республіки, а також для участі в
гуманітарних операціях за рубежем.

Ґрунтовні зміни відбулися і в командно-керівних структурах чеських
збройних сил. Здійснено чіткий поділ функцій та структур
політико-цивільного і військового керівництва. Усувається дублювання
функцій та завдань міністерства оборони і Генерального штабу.
Міністерство оборони займатиметься зовнішньополітичними й міжвідомчими
відносинами, відповідатиме за формування політики національної оборони.
Про воєнну політику широка громадськість буде періодично інформуватися
через видання таких документів, як «Воєнна стратегія Чеської республіки»
та «Біла книга міністерства оборони».

Генеральний штаб став частиною міністерства оборони (стратегічним рівнем
керівництва), відповідальним за підготовку середньострокових планів, а
також довгострокового планування розвитку ЗС. Начальник Генерального
штабу уповноважений здійснювати військове керівництво збройними силами.
Для цих цілей міністр оборони делегує йому відповідну виконавчу владу.
Крім того, до сфери відповідальності начальника Генерального штабу
передано також деякі інші напрямки для того, щоб розвантажити міністра
оборони. Відповідно внесені необхідні зміни на оперативному й тактичному
рівнях керівництва збройними силами.

Для того, щоб поліпшити координацію керівництва збройними силами, при
Генеральному штабі було створено Об’єднаний оперативний центр (Joint
Operation Center, JOC), який організовує керівництво та координацію
взаємодії військових частин при вирішенні ними широкого спектру завдань.
Частина персоналу Об’єднаного оперативного центру взаємодіятиме з
різними комітетами НАТО. Ця структура забезпечує також керівництво
підрозділами, що перебувають за кордоном.

Оперативно-тактичний рівень керівництва (дивізія) діє як виконавчий
елемент. Його головне завдання – навчання особового складу для бойового
використання, організація забезпечення підрозділів і керівництво ними
під час їх застосування.

Усі системи управління взаємно сумісні і надійно захищені від втручання
іноземних розвідувальних служб країн — не членів НАТО чи терористів.

Реформування збройних сил Чеської республіки передбачається провести в
чотири етапи:

На першому етапі (2002 р. — до кінця 2003 р.) було здійснено структурні
й законодавчі зміни, щоб збройні сили могли ефективно діяти з 1 січня
2004 р. Міністерство оборони і Генеральний штаб повинні пройти період
адаптації до нових функцій. На цьому етапі планувалося посилити
соціальний захист військовослужбовців, поліпшити інфраструктуру,
підвищити рівень гуманітарної, спортивної та професійної підготовки.

На другому етапі (2004-2005 pp.) має бути проведена професіоналізація
тих підрозділів, які взаємодіють з силами НАТО. За цей час повинна також
початися професіоналізація елементів, передбачених для територіальних
сил забезпечення. Триватиме модернізація старих і здійснюватиметься
постачання нових озброєнь. Серед першочергових пріоритетів у цій галузі
перетворень слід назвати: бойові вертольоти, озброєння й боєприпаси для
легких бойових літаків Aero L-159 ALCA, бронетранспортери (8×8),
вантажні автомобілі високої прохідності, системи керування, тренажери
для навчання, прилади нічного бачення тощо.

На третьому етапі (2006-2007 pp.) всі підрозділи ЗС повинні бути цілком
професійними й досягти первісної оперативно-тактичної взаємосумісності.
На цьому етапі має розпочатися реалізація 2-го Пріоритетного проекту,
який стосується озброєння для протитанкової оборони, танків і артилерії,
з метою підвищення бойового потенціалу та наступальних можливостей
механізованих підрозділів.

На четвертому етапі (2008-2010 pp.) заплановано генеральну модернізацію
озброєнь. Планується виконання 3-го Пріоритетного проекту, який
передбачає постачання на озброєння

чеських збройних сил нових надзвукових бойових літаків і збільшення
кількості засобів ППО для того, щоб підвищити бойові можливості ВПС і
ППО. Після завершення цього етапу має бути досягнута повна
оперативно-тактична взаємодія всіх частин, а також завершено
вдосконалення інфраструктури.

До кінця 2006 р. професійні ЗС Чехії повинні досягти початкової
оперативно-тактичної взаємодії. Це значить, що до негайних бойових дій
мають бути готові:

• 2 бригади,

• 2 підрозділи дивізіонної ланки,

• 1 ескадрилья бойових літаків,

• 1 підрозділ спостереження за повітряним простором.

• транспортна авіація, на яку покладається завдання транспортування
вантажів і військ у рамках НАТО,

• інфраструктура для 4-5 батальйонів сухопутних військ,

• 4 гарнізони по одному батальйону, готовому до бойового застосування.

Повинна також бути забезпечена: мобільність у складі багатонаціональних
військ НАТО, бойова стійкість під час спільних тривалих операцій,
можливість прийому на визначених базах транспортної авіації Альянсу для
посилення, участь у системі безпеки польотів НАТО в Європі з
використанням сил і засобів ВПС.

Отже, Чеська Республіка поставила перед своїми збройними силами
амбіційні й честолюбні цілі. Малоймовірно щоб Чехія без членства в НАТО
так інтенсивно й цілеспрямовано здійснювала реформування своїх збройних
сил. Але без достатнього грошового утримування забезпечити збройні сили
необхідною кількістю професійних військовослужбовців замість
військовозобов’язаних буде дуже проблематично. Значні витрати на
утримування професійних військових можуть поставити під загрозу
виконання плану реформування ЗС Чехії.

Польща. Прийняття цієї країни в НАТО в березні 1999 р. було знаменною
подією для Польщі. Майже відразу після вступу в Альянсі Польща пройшла
своєрідний іспит участю в миротворчих силах НАТО в Косово (KFOR) та в
Албанії (AFOR).

Підготовка Польщі до вступу в НАТО і її членство в ньому прискорило
перебудову війська польського. Одним із

важливих компонентів реформування ЗС Польщі була реалізація стандартів
НАТО в структурах ЗС. Збройні сили Польщі також були поділені на два
основних компоненти – сили постійної готовності й сили швидкого
реагування.

Підготовка сил швидкого реагування вимагає значних фінансових витрат.
Відповідно до вимог НАТО Польща надає ці сили в його розпорядження. У
2000 р. при плануванні спільних заходів НАТО на період 2001-2006 pp.
Польща була запрошена для участі в 180 короткострокових та
довгострокових заходах. Така ж кількість заходів на 5 років планується з
такими країнами, як Великобританія й Німеччина.

Формування сил швидкого реагування було розпочато ще до вступу Польщі в
НАТО. До складу сил швидкого реагування сил НАТО від Польщі ввійшли:

а) сухопутний компонент:

– 10-а бронетанкова кавалерійська бригада, -10-а тилова бригада з
Ополе,

– 4-ий полк ППО з Червинська,

— 16-ий авіадесантний батальйон із Кракова,

— 18-ий авіадесантний батальйон із Бельско-Бяли,

— дві вертолітних ланки з 66-ого вертолітного крила,

— дві ескадрильї з 7-ого Люблінського з’єднання;

б) компонент ВМС:

– підвідний човен «Орел»,

– корвет «Казуб»,

– три ракетних катери,

— мінний транспорт,

— тральщик «Мева»,

— рятувальне судно «Піаст»;

в) компонент ВПС:

-.1-а ескадрилья тактичної авіації з Мінська Мазовецького,

– 7-а ескадрилья тактичної авіації з Повідз,

– 40-а ескадрилья тактичної авіації зі Швидвина.

На решту частини ЗС покладається завдання оборони території Польщі.

У процесі набуття членства в НАТО відбувалася реструктуризація та
модернізація оборонної промисловості Польщі.

На цьому шляху передбачається приватизація підприємств оборонної
промисловості з використанням частини коштів від приватизації на
реструктуризацію і модернізацію цього сектора польської економіки та ЗС
Польщі. Контроль держави зберігається тільки за тією частиною галузі,
яка має в оборонному комплексі Польщі ключове значення. Для зменшення
витрат на розробку та виробництво озброєння розвиток оборонної
промисловості планується здійснювати у співпраці з союзниками по НАТО, а
також у майбутньому – в рамках ЄС та членства у Спільній організації
співпраці в галузі озброєнь (OCCAR).

Заслуговує на увагу сформована практика посилення ЗС Польщі за рахунок
фактично безкоштовної передачі військової техніки й озброєння з
країн-членів НАТО. Так, 29 січня 2002 р. було прийнято рішення про
безкоштовну передачу ЗС Польщі 126 танків «Леопард 2 А4», а також
спеціальної бронетехніки, вантажних автомобілів, радіостанцій,
тренажерів, боєприпасів та іншого устаткування з запасів Бундесверу.
Оцінна вартість переданого озброєння й техніки становить близько 380
млн. евро. Польща сплатила тільки за переміщення озброєння й техніки з
баз збереження в Німеччині на свою територію, затративши 22,5 млн. евро.
Танки випуску 1985-1987 pp. мають залишок ресурсу 75% і не вимагають
ремонту. За умовами договору передачі військової техніки й озброєння
Німеччина забезпечує перенавчання 490 військовослужбовців Польщі.
Отримана техніка й озброєння призначаються для укомплектування 10-ої
бронетанкової кавалерійської бригади, що буде закріплена за силами
швидкого реагування для участі в діях сил НАТО і взаємодіятиме з 7-ю
бронетанковою дивізією Бундесверу. Бригада досягне початкової
боєздатності до кінця 2004 р. Реалізований проект є реальним внеском у
поліпшення взаємодії ЗС Польщі з іншими силами НАТО.

У вересні 2003 р. ВПС Польщі були передані Бундесвером 26 винищувачів
МІГ-29 за символічну плату 1 евро. У цьому ж році норвезькі королівські
ВМС безкоштовно передали ВМС Польщі 5 дизельних підводних човнів типу
«Коббен».

Такі прецеденти дають підстави Україні при набутті членства в НАТО
сподіватися на безкоштовне отримання

західноєвропейської техніки й озброєння, що прискорить інтеграцію її
збройних сил в оборонні структури Альянсу.

Румунія. З початку реформування (1990 р.) у румунських збройних силах
було проведено відповідні структурні зміни. Однак для того, щоб
забезпечити необхідну модернізацію національних збройних сил, Румунії не
вистачило фінансових можливостей.

За період реформування чисельність особового складу було скорочено з 320
тис. осіб до 99200 тис. (кінець 2002 p.). У 1999 р. румунський уряд
офіційно заявив про намір Румунії вступити до НАТО та ЄС. Для
реформування ЗС за основу було прийнято план вступу в НАТО «Membership
Action Plan», який є обов’язковим для аспірантів НАТО. За основну модель
було обрано більш ефективну і гнучку структуру збройних сил, яка
відповідає стандартам НАТО і повинна бути впроваджена до кінця 2003 р.
Реформування передбачає збереження загального військового обов’язку як
необхідного елемента формування національної ідентичності.

У листопаді 2002 р. було прийнято рішення про прийом Румунії в члени
НАТО за умови виконання рамкових умов, які уряд відобразив у плані під
назвою «Objective Force – 2007». Рішення щодо прийняття програми
«Objective Force – 2007» стало офіційною реакцією Румунії на запрошення
в НАТО. Прискорений вступ у НАТО вимагає більшої гнучкості й швидкості
реформування ЗС. В «Objective Force – 2007» передбачається реалізація
принципу «силового доповнення», що дозволяє мати істотно менші збройні
сили, ніж заплановані в «Програмі ЗС – 2003». «Objective Force – 2007»
дозволяє мати лише активні підрозділи чи різні комбінації з активних і
територіальних підрозділів. Об’єднання з «важких» і «легких» сил будуть
створені найближчим часом. У зв’язку з виникненням нових загроз більша
увага приділяється силам спеціального призначення. Загальна чисельність
ЗС відповідно до програми «Objective Force – 2007» повинна становити
близько 90 тис. осіб (75 тис. військових і 15 тис. цивільних).

У сухопутних військах передбачається істотне скорочення територіальних
підрозділів, а також значне зменшення

підрозділів забезпечення. Це передусім зайві підрозділи зв’язку, тилу й
обслуговування. Підпадає під скорочення частина інфраструктури (належні
ЗС споруди, навчальні заклади). Крім того, у сухопутних військах
планується скорочення однієї чи декількох важких бригад з важким
озброєнням, щоб підвищити бойові можливості легких сил.

Реформування ЗС здійснюється на основі «Програми ЗС -2003». Ця програма
передбачає наявність активних і територіальних підрозділів та військ
резерву в усіх видах збройних сил. Заплановано, що всі сили матимуть
озброєння, однак відрізнятимуться укомплектованістю особовим складом.
Активні підрозділи будуть укомплектовані на 80-90% від штатної
чисельності, тоді як територіальні – тільки від 50 до 70%.

Сухопутні війська. Основною ланкою управління сухопутних військ мають
бути оперативні корпусні штаб-квартири і дивізійне командування активних
сил, які складаються з:

– 6 бойових бригад,

– З бойових бригад підтримки,

— 1 бригади тилу.

Територіальні сили включають 9 бойових бригад, 5 бойових бригад
підтримки і 2 бригади тилу.

Для територіальних сил у разі потреби будуть розгорнуті дві
територіальні штаб-квартири корпусу. Резерв, підготовлений до
мобілізації, нараховує 130 тис. чоловік.

Військова-повітряні сили (ВПС). До активних підрозділів ВПС належать:

– 1 авіаційний центр оперативного командування (Air Sovereignty
Operations Centre, ASOC),

— 12 ескадрилій бойових літаків,

– 1 транспортна авіаційна ескадра,

– 1 бригада протиповітряної оборони,

– 1 полк протиповітряної оборони,

– З полки далекого зв’язку,

– 1 радіорелейний центр зв’язку,

– 2 навчальні бази.

Територіальні підрозділи при ВПС охоплюють:

– 1 дивізіонне командування,

– 1 полк ППО,

– 1 саперний полк,

– 1 навчальну авіаційну ескадрилью.

ВПС мають усі типи літальних апаратів і всі елементи протиповітряної
оборони.

Військово-морські сили (ВМС). Активні підрозділи ВМС зазнали значного
скорочення. Переважну частину кораблів було виведено з бойового складу
як застарілу. Сучасна стратегія реструктуризації ВМС передбачає
збереження у складі флоту одного есмінця, шести фрегатів, 38 кораблів,
зокрема патрульних і охорони узбережжя, 18 тральщиків. Частина частково
боєздатних кораблів із сил активних підрозділів ВМС повинна бути
передана територіальним силам.

Передбачається модернізація надводних кораблів, передусім кораблів,
призначених для боротьби з мінною небезпекою і підводними човнами.
Кількість фрегатів у складі ВМС у недалекому майбутньому повинна бути
збільшена, щоб гарантувати безпеку в Чорному морі.

Територіальні сили включають:

– 1 ракетний батальйон охорони узбережжя,

– 1 загін швидкісних катерів,

– 1 полк далекого зв’язку,

– 1 морську базу,

– 1 річкову базу.

Румунія вже протягом десяти років бере активну участь у миротворчій
діяльності. Вона поглиблює військове співробітництво й розширює
двосторонні зв’язки зі своїми сусідами та іншими країнами Чорноморського
регіону. Це має особливе значення для підготовки військовослужбовців.
Така співпраця дозволяє з мінімальними витратами підвищити навченість
особового складу й готовність його до дій у багатонаціональних силах,
якими є сили НАТО.

Болгарія ~ одна із семи країн, запрошених приєднатися до НАТО у 2002 р.
Протоколи вступу було підписано 27 березня 2003 р. Механізм вступу в
Альянс передбачає річний період ратифікації договору всіма 19 майбутніми
союзниками по НАТО. У ході ратифікації планується ретельний контроль

підготовки претендентів на вступ у НАТО. Для визначення структури своїх
ЗС у зв’язку із планованим вступом у травні 2004 р. в НАТО Болгарія
провела оборонний огляд.

Одним з основних завдань реформування ЗС Болгарії є створення сил
швидкого реагування, які повинні брати участь у спільних операціях НАТО.
У 2004 р. Болгарія зосередила свою увагу на двох ключових пріоритетах
реформування ЗС. Вона планує зміцнити розвідку і модернізувати озброєння
під стандарти НАТО. Протягом 2003 р. Болгарія намагалася досягти таких
стандартів і в питаннях захисту інформації. Для цього болгарський уряд
активно взаємодіяв з комітетом безпеки Північноатлантичного альянсу.
Мета роботи — розробка й реалізація процедур допуску осіб до
розвідувальних зведень. Комісія, яку становить комітет безпеки НАТО,
уповноважена перевіряти місця роботи із закритою інформацією,
благонадійність службовців, що матимуть доступ до таємної інформації
Альянсу. Така комісія працюватиме в усіх семи країнах, що будуть
прийняті в НАТО. Вона також визначить коло осіб, які будуть мати допуск
до роботи в його особливо важливих керівних органах.

Під стандарти НАТО Болгарія планує модернізувати ЗО вертольотів Мі-24 за
допомогою концерну EADS (European Aeronautic Defence and Space Company),
Ізраїлю та Росії, а також доробити за допомогою Росії 21 винищувач
МіГ-29. На останнє виділено 50 мільйонів доларів, однак до травня 2004
р. планувалося доробити тільки частину винищувачів.

Виходячи з досвіду набуття членства в НАТО країнами Центрально-Східної
Європи, необхідно готуватися до виконання нового спектра завдань, які
раніше не стояли перед ЗС України. Проект нової Воєнної доктрини
України, на жаль, не робить акценту на цих нових завданнях і їх
особливостях. Членство в НАТО передбачає, крім стандартних завдань, що
раніше превалювали у Воєнній доктрині України (наприклад, захист
суверенітету), також завдання підтримки союзників по НАТО в запобіганні
конфліктам і подоланні криз поза межами України.

Отже, одним з основних завдань реформування ЗС України є подальший
розвиток та зміцнення сил швидкого

реагування за рахунок оснащення їх найсучаснішою зброєю, модернізованою
під стандарти НАТО. Особовий склад цих сил, призначених для участі у
спільних операціях, які проводяться під егідою НАТО, повинен мати рівень
підготовленості відповідно до його стандартів.

Україна, як і інші держави першої та другої хвилі розширення НАТО, має
гострі проблеми з фінансуванням реформування збройних сил, тому
першочерговим завданням у здійсненні політики переозброєння є проведення
модернізації наявного озброєння під стандарти НАТО. У цьому Україна
також може розраховувати на безкоштовне отримання надлишків озброєння
від інших країн-членів НАТО. Так, є надія отримати від Польщі два
підводних човни 641 проекту, які ще перебувають у складі сил постійної
готовності ВМС Польщі.

Напевно, доцільно зберегти систему змішаного комплектування особовим
складом ЗС України у співвідношенні 50% контрактників та 50% призовників
зі скороченим терміном строкової служби до 6-8 місяців. Подібну систему
комплектування ЗС мають такі члени НАТО, як Німеччина, Польща, Данія,
Норвегія, Португалія, Туреччина, Іспанія, Угорщина, а також кандидати в
члени — Словенія, Латвія, Естонія, Литва, Румунія, Словаччина та інші.
Румунія, Німеччина та Туреччина взагалі не планують переходити до
повністю професійних ЗС, тому що вважають загальновійськовий призов
важливою ланкою зв’язку суспільства зі збройними силами, яка сприяє
вихованню нації, що для України також є дуже важливим чинником.

Кінцевою метою реформи, як показує досвід країн-канди-датів, є створення
збройних сил, що можуть застосовуватися як для забезпечення національних
інтересів, так і в рамках спільних завдань НАТО. Вони повинні мати
сучасне озброєння, хорошу підготовку і добре обладнану інфраструктуру.
Отже, відповідно до цих вимог основна частина українських ЗС повинна
складатися з високомобільних об’єднань сухопутних і військово-повітряних
сил, структурними одиницями яких є модулі, основу яких становить
батальйонна ланка. Можливим є й інший варіант: українські збройні сили
можуть складатися з об’єднаних за

територіальним принципом підрозділів, які включають територіальні сили й
сили підтримки.

ВМС України розвиває тісне співробітництво з флотами країн НАТО, які
щорічно беруть участь у спільних військово-морських навчаннях із
суміжними державами Чорного моря. Для ВМС України актуальним є завдання
«вирівнювання» свого потенціалу з флотами держав НАТО з перспективою їх
використання в миротворчих операціях за межами Чорного моря. Відповідно
до вимог членства в НАТО ВМСУ в недалекому майбутньому повинні умовно
поділятися на дві частини, одна з яких за узгодженням з керівництвом
НАТО повинна становити сили швидкого реагування, що виділяються за
вимогою Альянсу для спільних дій із ВМС інших країн-членів НАТО. Про
склад цих сил і їх завдання необхідно вже зараз вести консультації з
керівництвом Альянсу.

Звісно, що весь комплекс проблем реформування збройних сил країнами
Центрально-Східної Європи не обмежується тільки висвітленими в даному
параграфі проблемами. Для ЗС України значна частина заходів, які
впроваджуються в цих державах, є новими. Зараз процес реформування ЗСУ
триває, і в ході реформи він корегується з урахуванням досвіду країн,
які стали чи готуються стати членами Альянсу. Інші держави, які вже
набули членства в НАТО, зокрема Чехія, вважають, що процес реформування
має перманентний характер і вдосконаленню збройних сил немає обмежень.
Це пов’язано зі щорічною зміною обстановки у світі, розвитком науки і
техніки, досвідом, отриманим у ході локальних війн та миротворчих
операцій тощо.

Нові завдання ЗС України вимагають нових структур і коректування планів
їх реформування з урахуванням досвіду набуття членства в НАТО країнами
Центрально-Східної Європи.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020