.

Моральне та громадське виховання учнів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
979 8244
Скачать документ

Реферат на тему:

Моральне та громадське виховання учнів

Моральне виховання починається з перших кроків свідомого життя дитини,
задовго до того, як вона зможе усвідомити ту істину, що комуністичний
ідеал — це вершина моральної культури людства. Саме в молодшому віці,
коли душа дуже піддатлива до емоційних впливів, ми розкриваємо перед
дітьми загальнолюдські норми моральності, вчимо їх азбуки моралі.
Загальнолюдську азбуку моральності ми прагнемо одухотворити
громадянською активністю і самодіяльністю. Не просто знати, що таке
добре і що таке погано, а діяти добре в ім’я величі і могутності
Батьківщини.

Засвоєння молодою людиною загальнолюдських норм моралі ми вважаємо дуже
важливим етапом формування моральної культури особистості. Привчаючи
дітей додержувати азбучних істин моралі, ми добиваємося того, щоб кожна
дитина могла щасливо жити і працювати, виховуємо в ній перші
громадянські спонукання, першу турботу про інтереси колективу,
суспільства. У зв’язку з цим важливе значення має єдність роз’яснення,
повчання, переконання, спонукання до діяльності.3агально-людські норми
моральності стають особистою совістю людини лише за тієї умови, якщо ця
активна діяльність має яскраво виражений характер суспільних вчинків.
Учити жити в суспільстві, серед людей — це означає вчити здійснювати
суспільні вчинки, тобто вчити передавати своєю поведінкою ставлення до
людей.

Які саме загальнолюдські норми моральності ми розкриваємо перед дітьми
як азбуку моральної культури, як початкову школу громадянськості?

Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє
бажання позначається па людях, що тебе оточують. Знай, що е межа між
тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи
сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб
людям, які тебе оточують, було добре. Роз’яснюючи це моральне повчання,
ми показуємо на прикладах, як поводити себе серед людей: ти щось хочеш,
подумай, чи не завдаси ти людям неприємностей, зробивши так, як хочеш.
Ось, наприклад, на алеї цвітуть троянди, і тобі захотілося зірвати
квітку. Подумай, що буде, якщо кожний учень задовольнить таке саме
бажання. Квітучий кущ перетвориться на оголене пруття.

Дитяче серце надто чутливе до прищеплювання цих думок, дитяча душа
глибоко переживає радість здійснення добра для людей. Якщо таке моральне
повчання підкріплюють добрими настановами, спонуканнями до добрих справ
для людей, у серці з малих років утверджуються внутрішні духовні сили,
що обмежують бажання і вередування. А це дуже важливо для формування
громадянської порядності.! Хто в дитинстві бачить лише себе і не бачить
людей* керується лише своїми бажаннями і не хоче визнавати інтересів
колективу, той виростає себелюбцем, егоїстом. Вміти керувати своїми
бажаннями — елементарне правило, перший рядок першої сторінки букваря
моральної поведінки. Криклива, пишномовна фраза про мораль незрозуміла
дитині. Якнайменше цих фраз, якнайбільше дбайливого шліфування людських
вчинків, – відточування звичок, що формуються.

2. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі
щастя дитинства. Плати їм за це добром.

Насамперед дитина усвідомить, що вона громадянин свого суспільства і що
це покладає на неї великі обов’язки, вона повинна навчитися платити
добром за добро, її совість не повинна дозволяти їй бути тільки
споживачем благ і радощів. І ми говоримо нашим дітям: «У тихий
передсвітанок, коли ви ще спите, доярки давно вже працюють на фермі —
вони готують вам свіже, поживне молоко. Кухар розпалює піч на шкільній
кухні, щоб у вас був смачний сніданок. Шахтар спускається в шахту, в
забій і добуває там вугілля, щоб у класі, де ви навчаєтесь, було тепло.
У холоднечу і мороз тракторист їде в поле за кормом для корів, молоко
яких ви п’єте. Ваші батьки, матері пішли на роботу, щоб у вас були і
одяг і взуття, щоб ви могли радіти сонцю і синьому небу. Вам щедро дають
усякі блага, але й від вас чекають добра».

Ми вчимо дітей, як робити добро людям. Ми говоримо: «Ось місце
відпочинку тваринників на фермі. Посадимо тут, діти, кущі троянд і
бузку, хай це буде куточок краси і радості для наших матерів і сестер».
І коли малята розпочинають саджати дерева, а надалі організують догляд
за ними, ця їхня праця дає їм багато радощів, тому що вона одухотворена
благородними почуттями.

Від однієї доброї справи діти переходять до другої, потім до третьої; ми
ведемо їх немов сходинками моральної культури. І діти переживають щиру
радість від можливості творити для людей добро. Повторюю, це почуття
може утвердитися в серці людини лише тоді, коли вона багато разів
пережила його в дитинстві.

3. Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна
чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди
запам’ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд — це трутень, що пожирає мед
працьовитих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до
школи, ти йдеш на роботу.

Щоб утвердити в дітей звичку до праці, виховати в них справжню
працьовитість — як перший громадянський обов’язок, ми створили в школі
атмосферу праці і суворої непримиренності до лінощів, недбайливості,
неробства, нехлюйства. Маленький нероба — це живучий корінь дармоїдства
і паразитизму. Не можна допускати, щоб у суспільстві були маленькі
нероби.; Зрозуміти ту істину, що життя без праці неможливе, дитина може
лише тоді, коли вона живе в колективі радощами праці, а ці радощі ні з
чим не зрівнянні. Напружуючи свої сили, людина робить не те, що їй
хочеться, а те, що треба, і зрештою, переживаючи радість за зроблене для
людей, хоче робити те, що треба для загального добра. Вже в сім-вісім
років діти в нас закладають маленькі сади і виноградники, перетворюють
пустирі в квітучі куточки. Ми добиваємося, щоб у 12—13 років підлітки
вже бачили сад, створений їхніми руками,— ось де джерело радості праці}
Так уже з дитинства вони відчувають себе трудівниками. Кожний з них у
роки отроцтва і ранньої юності бачить у результатах своєї праці, як у
дзеркалі, самого себе — свою майстерність, силу волі, думку,
наполегливість, і в серці в нього утверджується почуття: жити без праці
неможливо. Передавання іншому, утвердження в свідомості працьовитості —
процес глибоко індивідуальний. Тому ми добиваємося, щоб кожний учень уже
в роки дитинства втілював у працю сили своєї душі, нищився тим, що він
особисто зробив: виростив дерево, збудував діючу модель машини для
кабінету. Якщо цього не було досягнуто в дитинстві, починати таке
виховання в роки отроцтва і ранньої юності в тисячу разів важче. Азбука
моральності засвоюється в дитинстві.

4. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним.
Допомагай товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй
матір і батька — вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони
хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і
чистою душею.

Утвердити в кожній людині доброту, сердечність, чуйність, готовність
прийти іншому на допомогу, чутливість до всього живого і красивого —
елементарна, азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини
починається школа. Безсердечність породжує байдужість, байдужість
породжує себелюбність, а себелюбність — джерело жорстокості. Щоб
запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи,
тривоги, неспокою про живе і красиве — про рослини, про квіти, про
птахів, про тварин. Дитина, яка бере близько до серця, що в зимову
холоднечу синичка беззахисна, і рятує її від загибелі, оберігає деревце,
ця дитина ніколи не стане жорстокою, безсердечною і щодо людей. І
навпаки, якщо маленька людина ламає, безжалісно нищить живе, прекрасне,
вона може стати маленьким тираном, що знущається над близькими. Скільки
таких тиранів є в житті… Ось семирічний малюк збирається до школи: він
ніяк не зашнурує черевик, сердито рве шнурок, кидає взуття. Йому
хочеться, щоб мати стривожилася, занепокоїлась, навіть заплакала… І
коли він доводить матір до сліз, то відчуває полегшення. Це і є те
«невинне» тиранство, проти якого треба тактовно, чуйно, але нещадно
боротися. ^Дитина повинна відчувати, що в кожної людини є серце, яке
треба берегти, що завдавати їй болю — велике лихо. Нехай дитяче серце
хвилюється за долю живого і красивого; йому тоді буде чуже розбещене
почуття солодкого задоволення від думки, що чиєсь серце страждає через
нього.

Ми добиваємося, щоб кожна дитина піклувалася про квіти і рослини, про
птахів і тварин, про рибок в акваріумі. Ця праця відточує сердечну
чуйність, пробуджує бажання робити добро. Ми спонукаємо дітей до
виявлення турботи про людей, насамперед про матір і бабусю, про батька і
дідуся. Уже в перший день занять ми розповідаємо малятам-першокласникам
про те, як важко бував їх батькам, який нелегкий життєвий шлях пройшли
їхні дідусі і бабусі. Цього ж дня дитина саджає на домашній присадибній
ділянці яблуню матері, яблуню бабусі, яблуню батька, яблуню дідуся. Вона
доглядає деревця (звичайно, про це їй доводиться часто нагадувати,
буквально вести за руку). Настає день, коли на цих деревах достигають
плоди, дитина несе їх своїм рідним (цього також треба навчити, тисячу
разів нагадати). Якщо вам вдалося добитися того, що ці миттєвості стали
для дитини найрадіснішими в її житті, отже, ви вклали в її серце
моральні цінності. Ми не віримо в те, що моральні пороки — це наслідок
лише пережитків капіталізму в свідомості. Моральні пороки виявляються і
там, де нема справжнього виховання, де маленька людина росте як
маленький божок, якому все дозволено, чи, навпаки, як бур’ян,— її ніхто
не вчить ні доброго, ні поганого. Щоб не було поганого, треба вчити
тільки доброго.

5. Не будь байдужий до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості.
Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей,
завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство.

Ми вбачаємо важливе завдання у вихованні громадянської непримиренності,
активності в боротьбі із злом, неправдою. Не можна допускати, щоб діти
мовчки дивилися на марнотратство, лінощі, недбайливість, нелюдськість.
Та оскільки носіями зла часто бувають дорослі, у виховній роботі в цьому
напрямі потрібні великий такт, вдумливість.

У школі є піонерський пост охорони зелених насаджень. Це одне з вогнищ
громадянського виховання. Якщо діти побачили, що дорослий знищує або
хоча б псує дерева, то боротьба проти зла не повинна обмежуватися тільки
розмовами. Дитячому серцю боляче, якщо зло лишається безкарним. Тому ми
добиваємося, щоб людину, яка спричинила зло, громадськість примусила
попрацювати — відшкодувати заподіяні нею збитки. Коли діти бачать, що
добро торжествує, вони з більшим ентузіазмом включаються в працю для
суспільства. Якщо дитина обурюється злом, яке побачила в житті,
висловлює своє обурення,— це добре. Але вона повинна також уміти робити
добро, вміти утверджувати в житті добро своїми вчинками. В противному
разі вона може стати пустопорожньою базікою, демагогом, «викривачем», що
нічого не робить для торжества добра і правди.

Така азбука моральної культури, оволодіваючи якою діти осягають суть
добра і зла, честі і безчестя, справедливості і несправедливості.
Одночасно з цими азбучними істинами ми поступово розкриваємо перед
учнями суть і таких моральних цінностей, як любов до Батьківщини,
героїзм, непохитність, мужність у боротьбі за свободу, честь,
незалежність, велич і могутність Батьківщини. Майстерність і мистецтво
виховання полягають у тому, щоб ці моральні цінності розкрити перед
юними серцями в яскравих образах, які захоплюють думку і хвилюють душу,
пробуджують прагнення до морального ідеалу. Verba docent, exempla
trahunt — говорить мудре латинське прислів’я (слова вчать, приклади
захоплюють). Ми добиваємося, щоб світ моральних багатств захоплював
дітей. Для виховних бесід ми використовуємо найяскравіші вияви духовної
краси, величі, мужності, вірності народу і його ідеалам.

Завдання ніколи — на основі моральних цінностей, створених, здобутих,
завойованих старшими поколіннями, створювати реальні моральні,
високоідейні, громадянські відносини в колективі. Моральні цінності
повинні стати особистим духовним багатством кожного вихованця. Цього
досягають за умови, коли моральна ідея, розкрита перед розумом і серцем
вихованця в яскравому образі, пробуджує в нього глибокі
морально-естетичні почуття. От чому для бесід, мета яких — донести
моральні цінності нашого суспільства і всього людства до свідомості і
серця учнів, ми вибираємо такі факти, ситуації, взаємовідносини між
людьми, які дивують, вражають дітей величчю, красою того, що зробила
людина в ім’я загального добра.

У нас створено своєрідну хрестоматію моральних цінностей — описи
подвигів, що їх здійснили люди, вірні своїй Батьківщині, ідеалам
трудового народу, своїм переконанням. Як результат багаторічної праці,
ця хрестоматія увібрала моральні цінності, створені людством з
найдавніших часів до наших днів, але на головному місці в ній, звичайно,
сторінки, що відображають героїчну боротьбу нашого народу за визволення
від експлуататорів, за свободу і незалежність нашої Батьківщини в роки
революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Яскраві сторінки
хрестоматії моральних цінностей присвячені людям праці, чий героїчний
подвиг особливо важливо розкрити перед свідомістю молодого покоління для
того, щоб переконати, що велич людини розкривається не тільки у
виняткових обставинах. На прикладах життя та боротьби кращих синів і
дочок нашої

Батьківщини ми вчимо наших вихованців бути справжніми громадянами.

Ми добиваємося, щоб наші вихованці прагнули робити своє життя схожим на
життя тих людей, які в праці для народу вбачають честь, гідність,
особисту гордість. Перед кожним поколінням підлітків, юнаків і дівчат ми
розкриваємо сторінки хрестоматії моральних цінностей, присвячені
видатному будівельнику-електрозварнику, двічі Герою Соціалістичної Праці
Олексію Улесову. Ця людина збудувала за своє життя кілька міст. Ми
прагнемо донести до кожного юного серця слова Олексія Улесова з його
листа нашим школярам: «Варто тільки раз у житті відчути щастя того, що
ти творець на землі. Варто раз побачити, як виростають і заселяються
твої будинки, як твоя електростанція, твій перший агрегат дадуть струм.
Або — як уже йде по землі твій канал, у твій дитячий садок пішли
дітлахи. Для мене це таке почуття, що ніяка премія чи слава його не
перекриють».

Одна із сторінок хрестоматії присвячена знатному твариннику нашої країни
Станіславу Івановичу Штейману. Наших вихованців захоплює, вражає
життєвий шлях цієї людини: наймит-пастух у селі Караваєво в перші роки
Радянської влади, який ніколи не ВЧИЕСЯ за партою, дитинство його було
дуже важким, він став доктором наук, вивів нову породу корів. Слова, що
їх написав цей учений, який вийшов з народу, його звернення до молоді ми
прагнемо вкласти в кожне юне серце як величезну моральну цінність:

«Більшу частину свого життя я провів на скотних дворах і в телятниках.
Але коли згадую своє прожите життя і працю, мені здається, що, наче
мандрівник, я не раз пробирався невідомими стежками, не раз відчував
себе альпіністом, який піднімається на могутні вершини» .

Кілька десятків сторінок нашої хрестоматії моральних цінностей
присвячені людям, що, як Олексій Маресьев, подолавши свої недуги,
виявляють справжню духовну мужність, досягають видатних успіхів у праці,
в інтелектуальній і естетичній творчості. Життя і трудові подвиги цих
людей — надзвичайно сильний, незамінний у своєму роді засіб формування
переконання, що моральність, сила духу — це серцевина громадянськості.
Це також засіб своєрідного духовного потрясіння слабких, нерішучих,
безвольних і просто лінивих, засіб пробудження голосу совісті і стимул
перших кроків самовиховання.

Ми добиваємося, щоб підлітки, юнаки, дівчата задумувалися над долею цих
людей, порівняли з ними свою силу волі і наполегливість у подоланні
труднощів. Ось сторінка про Івана Молдавського. Він втратив на фронті
обидві руки і ліву ногу, але не занепав духом: закінчив середню школу,
потім інститут, став агрономом — працює в Одеській області*.

Григорій Змієнко втратив обидві ноги. Він знайшов у собі мужність знову
повернутися до лав трудівників: працює трактористом у селі Петропавлівка
Харківської області**.

Тракторист Каргинської МТС Ростовської області Дмитро Кружилін, рятуючи
дитину, втратив обидві руки. Він знайшов у собі силу духу повернутися до
праці: знову працює на тракторі, своїми руками, як він пише в листі
нашим учням, ремонтує машину***.

Інженер заводу «Азовсталь» Василь Воропаєв, рятуючи від каліцтва
молодого робітника, втратив зір. Сліпий інженер залишився в строю. Він
написав дисертацію і захистив її****.

«Я не мислю життя без праці, без долання труднощів»,— ці слова з листа
інженера Воропаева ми написали під його портретом, а портрет повісили
поруч з партою семикласника Віктора С.— «безнадійного ледаря», як
говорили про нього деякі вчителі. У житті Віктора С. відбувся перелом,
на який ми звичайно і розраховуємо, коли розкриваємо перед слабкими,
безвольними, нерідко розбещеними неробством у сім’ї учнями моральну
цінність — духовну стійкість, мужність. Підліток буквально взяв себе в
руки: склав твердий режим праці, примусив себе не вставати з-за столу,
поки не виконає заплановану на день роботу.

Розповідаючи колективу про силу духу цих людей, ми пробуджуємо
колективне захоплення, запалення подвигом, і ледар почуває себе
осоромленим, він згоряє від сорому, хоч про нього прямо в розповіді
вихователя і не говориться, але, по суті, вся розповідь — це
безпосереднє звернення до нього. Якнайменше прямих звинувачень у
лінощах, недбайливості, взагалі в аморальності, такі докори приносять
дуже мало користі порівняно з тим впливом, який справляє на людину
позитивний приклад.

Людям, що е взірцем громадянського служіння Батьківщині, ми присвячуємо
комсомольсько-молодіжні вечори. Вони так і називаються: «Вчися бути
справжнім громадянином».

Моральні, громадянські, ідейні цінності — неминущий і нічим не замінний
засіб виховання. Водночас виховання на громадянських, духовних цінностях
— дуже дійовий засіб самовиховання юнацтва. Осягаючи громадянську
мужність, обов’язок перед Батьківщиною, юний громадянин вчиться міряти
себе вищою міркою моральної гідності. Він немов бачить себе очима
суспільства, вдумливо і вимогливо аналізує свої вчинки, свою поведінку.
Проте ефективність цього засобу цілком залежить від того, як думки і
почуття юнацтва пов’язуються з активною діяльністю, на якій
громадянській ниві людина розкривається як патріот, \як борець за ідеї
комунізму.

В. І. Ленін вчить: «Школа повинна давати молоді основи знання, уміння
виробляти самим комуністичні погляди»*.! Оволодіння знаннями про природу
і суспільство, осмислювання явищ і закономірностей навколишнього світу —
це лише початок виховання. Далі йде тривалий, складний процес формування
особистих моральних переконань. Особисті моральні переконання — це
кінцевий результат морального виховання, головний показник, що
характеризує духовне обличчя людини, єдність думки і вчинку, слова і
діла в її поведінці.

Про моральне переконання можна говорити тоді, коли знання істини,
поняття глибоко позначається на особистому духовному світі людини, стає
її власним поглядом, пробуджує глибоке почуття, зливається з її волею і
виявляється в її діяльності, в лінії поведінки, у вчинках, у ставленні
до інших людей і до самої себе.

Моральне переконання — це діяльні сили особистості, гаряче
прагнення відстояти правильність, довести істинність свого погляду,
готовність піти в ім’я цього на будь-які прикрості. Переконання — це не
тільки те, що людина знає, а насамперед те, як вона це знання втілює
. в своїй діяльності.

Ми добиваємося, щоб з першого дня перебування дитини в школі в неї
формувалися власні погляди і ці погляди ставали для неї священними,
дорогими, як власна честь. Ми прагнемо до того, щоб усе життя і
діяльність колективу, багатогранність відносин, інтереси вихованців —
усе це мало ідейний, громадянський зміст, викликало глибоко особисте
ставлення до того, що людина бачить, про що дізнається, що робить.
Будь-яку подію, явище, що, на перший погляд, наче і не має прямого
відношення до його долі, вихованець переживає як глибоко особисту
справу: порушення морального принципу викликає в нього особистий
неспокій, тривогу, турботу, переживається ним як образа особистої
гідності.

Моральне переконання — це ідеал, вершина морального розвитку, шлях до
якої лежить через єдність моральної звички і моральної
свідомості/Практика глибоко переконала нас у тому, що міцна, стійка
основа моральних переконань закладається в дитинстві і ранньому
отроцтві, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і
несправедливість доступні розумінню дитини лише за умови яскравої
наочності, очевидності морального змісту того, що вона бачить, робить,
спостерігає. Ми добиваємося, щоб добро, честь і справедливість приносили
дитині особисту радість, а зло, безчестя, несправедливість — засмучення,
тривогу, навіть особисте горе.

Почуття — це кров, плоть і серце моральної переконаності, принциповості,
сили духу; без почуттів моральність перетворюється на сухі, безбарвні
слова, що здатні виховати лицемірів. Ось чому, образно висловлюючись,
стежка від морального поняття до морального переконання починається з
вчинку, із звички, насичених глибокими почуттями, особистим ставленням
до того, що дитина робить, що робиться навколо неї. Зло, яке чинить
хтось і яке мені особисто ніякої шкоди не завдає, буде сприйняте і
пережите мною як особисте горе лише тоді, коли я не раз пережив радість,
роблячи для людей добро, не дістаючи від цього ніякої вигоди, але
переживаючи

задоволення тільки від того, що я творю добро, – таким правилом
керуємося ми в практиці виховної роботи, добиваючись єдності поведінки і
свідомості.

Життя наших учнів (особливо важливо це для маленьких дітей) проходить в
атмосфері високоморальних вчинків, які стають звичкою. Ми вчимо
маленьких дітей здійснювати вчинки, моральна суть яких формує їх
особисте ставлення до громадянського обов’язку — прагнення робити добро
суспільству і бути непримиренним до зла.

На шкільній садибі — сотні плодових дерев. З перших днів перебування в
школі ми спонукаємо дітей до такого: якщо ти побачив, що на деревці
надламана гілочка, дбайливо підв’яжи її, змаж рану; якщо це зроблено
вміло і своєчасно, гілочка приживеться, деревце залікує пошкодження. Ми
вчимо, як це робити, але це лише один бік справи. Головне в тому, щоб у
дитини заболіла душа, коли вона побачила пошкоджене деревце. Ми
досягаємо цього, виховуючи в дітей гаряче прагнення стверджувати красу
життя і боротися проти руйнування, безплідного животіння. І якщо ми
бачимо потім, що діти, помітивши надламану гілку, біжать у клас чи
додому за мотузкою або, якщо їм самим зробити це не під силу, з тривогою
повідомляють учителеві чи старшому товаришеві, що вітер надламав
деревце, гілку, ми вважаємо мету досягнутою, для дітей деревце стало
живою істотою, яку треба оберігати.

Поступово ці вчинки входять у звичку. Підліток, юнак, дівчина вже не
замислюються над тим, що треба підв’язати надламану гілку, прикрити
грунтом оголені зливою корені дерева, допомогти бабусі, що несе важкий
чемодан; вони просто не можуть бути байдужими, пройти мимо, не звернувши
уваги, не можуть не попрацювати, коли це стосується іншої людини чи
суспільства. Багато разів пережите почуття радості, що супроводжує добрі
вчинки в дитинстві, з часом переходить у той голос совісті, який
свідчить про високу моральну свідомість. Людина не може не зробити добро
не тому, що не хоче почути похвалу (заохочення в моральному вихованні
дуже тонка і небезпечна річ), а тому, що, коли б вона пройшла мимо, це
завдало б їй гірких переживань.

Перші вчинки, в яких ми вбачаємо основу для формування високоморальних
звичок, відображають у багатьох

випадках відношення до речей, але в цих речах олюднюється праця,
втілюються майстерність, працьовитість, а отже, й моральна гідність
людини. Емоційне відношення через речі до праці, а через працю до людини
і суспільства — це винятково важлива умова формування моральних звичок.
З першого дня перебування в школі ми привчаємо дітей до таких вчинків:

якщо ти побачив грунт, який висох і потріскався навколо трояндового куща
чи персикового дерева, навколо недавно пересадженої яблуньки чи куща
винограду, розпуши грунт, а увечері полий дерево чи кущ;

підніми на дорозі викинутий кимось або загублений кусок металу, принеси
його на шкільне подвір’я, поклади в спеціально відведене для цього
місце: кожний грам металу — це маленька частинка машини;

побачив папірець у дворі, в коридорі, в класі — підніми, віднеси в ящик
для сміття;

здаючи після роботи інструмент у робочій кімнаті (різець, стамеску,
ножик, шерхебель, рубанок), подивися, чи не треба його наточити; якщо
треба — зроби це; пам’ятай, що інструмент (чи інвентар — лопата, граблі,
поливальниця), який ти здаєш, повинен бути в значно кращому стані, ніж
той, в якому ти його одержав;

книжка, яку ти повертаєш до бібліотеки, повинна бути в значно кращому
стані, ніж ти її одержав; пам’ятай, що книжку створює своєю працею
багато людей;

помітив несправність у механізмі, яким тобі довірили керувати або на
якому ти працюєш, одразу звернися по допомогу до старших товаришів,
попроси їх усунути несправність; те, що зможеш, зроби сам.

Моральний зміст цих вчинків у тому, що в них виявляється повага до
праці, а через працю до гідності людини-творця. Ці вчинки не просто
режимна вимога, а уроки життя, які формують переконання в тому, що
перекладати на інших свою працю і свої обов’язки аморально. Цю думку
дитина усвідомлює щоразу, коли вона робить так, як вимагає суспільство.
Але знання перетворюється в переконання не від частого повторення
вчинків. Людська свідомість — не запам’ятовуючий пристрій електронної
машини. Знання стає переконанням лише за умови, коли вчинок дає
переживання правоти, хвилює дитину, залишає в її душі почуття радості,
бадьорості, духовної піднесеності.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020