.

Психічний розвиток підлітка під час навчання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
967 3482
Скачать документ

Реферат з психології

Психічний розвиток підлітка під час навчання

Психічний розвиток з самого початку опосередкований, організований і
спрямований вихованням і навчанням. Починаючи з 20-х років нашого
століття значний внесок у розробку цієї теорії зробили такі вчені, як П.
П. Блонський, Л. С. Виготський, П. Я. Гальперін, В. В. Давидов, О. В.
Запорожець, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьев, О. Р. Лурія, О. І. Мещеряков,
Н. О. Менчинська, П. Р. Чамата, Д. Б. Ельконін та ін.

Так, Л.С. Виготський стверджував, що педагогіка повинна орієнтуватися не
на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона
зможе в процесі навчання здійснювати психічний розвиток. Він
запропонував спеціальне поняття — «зона найближчого розвитку», в якому
відображено внутрішній зв’язок між навчанням та психічним розвитком
індивіда. Смисл цього поняття полягає в тому, що на кожному етапі свого
розвитку дитина може розв’язувати певне коло проблем лише під
керівництвом дорослих або спільно з більш розвинутими дітьми. Потім ці
завдання і дії вона буде виконувати самостійно, але здатність до цього
виникає внаслідок спільних дій у процесі навчання, актуальний зміст,
форми і методи якого зібрані саме у «зоні найближчого розвитку».

Л. С. Виготський висунув також положення про те, що для психічного
розвитку дитини характерний перехід від інтерпсихічних до інтрапсихічних
процесів. Спочатку дитина включена безпосередньо у соціальну діяльність,
розподілену між членами певного колективу. Вона має зовнішню, розгорнуту
форму й реалізується різноманітними матеріальними і знаковими засобами.
Засвоєння засобів спільної діяльності формує в дитини на цьому етапі
інтерпсихічні процеси. Потім засоби соціальної діяльності, що засвоєні у
зовнішній формі, перетворюються на внутрішні, розумові, або
інтрапсихічні, процеси. Психічний розвиток людини здійснюється внаслідок
переходу від зовнішніх, розгорнутих, колективних форм діяльності до
внутрішніх, згорнутих, індивідуальних форм її виконання. Цей перехід
називається інтеріоризацією.

Виховання і навчання можна вважати формою психічного розвитку людини. В
межах цієї форми розвитку здійснюються процеси привласнення,
відтворювання людиною суспільно та історично заданих здібностей.
Виховання і навчання співвідносяться з психічним розвитком як форма і
зміст, тобто вони не тотожні одне одному, але створюють єдність.
Виховання і навчання організовують, спрямовують психічний розвиток
людини.

Так само треба розуміти і думку С. Л. Рубінштейна про те, що виховання і
навчання впливають на психічний розвиток тільки за умови вмілого
спрямування дорослими діяльності дитини. Педагогічна праця досягає
успіху в формуванні особистості дитини, якщо керує її діяльністю, а не
підміняє її. Спроба наділити дитину психічними якостями поза її
діяльністю тільки підриває основи здорового психічного розвитку.

Отже, виховна і навчальна діяльність за своєю суттю мають скеровувати,
спрямовувати, організовувати індивідуальне становлення людської
особистості, формувати її риси та якості згідно з вимогами суспільства.

Конкретизуючи зв’язок психічного розвитку дитини з вихованням і
навчанням, Г. С. Костюк показав складні відношення між ними — залежно
від того, як виховується особистість взагалі, які взаємини складаються в
процесі виховання та навчання між учителем і учнем, між учнями в
колективі, як виховання і навчання пов’язуються із життям тощо.
Складність аналізу процесу психічного розвитку полягає і в тому, що
психічні якості особистості, які формуються під час виховання і
навчання, самі по собі є дуже складними утвореннями, що поступово
виробляються в процесі індивідуального розвитку. Кожна така якість має
системну побудову і включає структурні компоненти — потреби й мотиви,
знання, цілі, засоби дій, емоції. Так, допитливість передбачає наявність
знань, стосовно яких новий об’єкт викликає емоцію здивування, прагнення
пізнати його, та способи дій, за допомогою яких людина реалізує це
прагнення. Кожна психічна якість пов’язана з іншими якостями, утворює з
ними єдність, виступає як елемент цілісної «системи систем», якою є
особистість.

Педагоги, батьки мають керувати всебічним розвитком особистості учнів.
Ця мета досягається завдяки організації різноманітних взаємовідносин
дітей з навколишнім середовищем та систематичному і послідовному
підвищенню вимог до них.

Потреби, мотиви, знання, цілі, засоби дій, емоції особистості формуються
в системі доступних для дітей суспільних відносин, які вони реалізують
притаманними їм засобами поведінки, спілкування, навчальної діяльності і
які при цьому самі розвиваються.

У ході спілкування з оточуючими розвивається і сама здатність до
спілкування. На перших етапах життєвого шляху вона має форму емоційного
контакту між новонародженою дитиною і дорослими, потім, з оволодінням
словом формується здатність до усної комунікації, а в молодшому
шкільному віці — до письмової її форми. Потреба у спілкуванні з
навколишнім світом є провідною для ряду етапів психічного розвитку
людини, вона слугує інтеграції індивіда з суспільством. Дитина завдяки
спілкуванню розуміє інших людей, а через них і себе. У такій формі
спілкування, як взаємодія, інтеракція, вона засвоює і шліфує різні види
рольової поведінки, знаходить своє місце в колективі.

Успішність виховання і навчання залежить від того місця, яке посідає
особистість у колективі, від виконуваних нею функцій та ставлення до
них, від внутрішньої позиції вихованця, рівня його прагнень і домагань.

Видатний вітчизняний педагог А.С. Макаренко вважав добір і виховання
людських потреб найважливішим завданням виховної роботи.

Крім розвитку потреб, властивих людині як споживачеві матеріальних благ,
у вихованців слід розвивати вищі людські потреби, що характеризують
особистість як творця матеріальних і духовних цінностей. Це потреби у
духовному спілкуванні з іншими людьми, у співпраці з ними, в моральній
поведінці, знаннях, творчості тощо. Розвиток цих потреб і пов’язаних з
ними почуттів зумовлює успіхи у формуванні світогляду, рис характеру
моральної людини, здатності до саморегуляції поведінки й діяльності, у
набутті знань, умінь, навичок як компонентів досвіду, інтелектуальних
здібностей тощо.

Велику роль у вихованні особистості відіграє праця. У процесі трудової
діяльності учні краще засвоюють те, що не суперечить їхнім переконанням,
має особистісне і суспільне значення. Найбільший виховний вплив справляє
праця, яка викликає інтерес, відповідає особистісним цілям, пов’язана з
пошуками творчих методів і рішень, викликає позитивні емоції. І навпаки,
якщо праця виконується формально, не має особистісного значення, то її
виховний вплив зменшується.

Як підкреслював Г.С. Костюк, зв’язок виховання і навчання з працею, з
життям є одним із основних джерел формування в учнів повноцінної
особистості. Там, де навчання і праця реально поєднуються в житті
школярів, де праця наповнюється інтелектуальним змістом, включає
елементи творчості, створюються найсприятливіші умови для розвитку
пізнавальних інтересів, духовних запитів учнів і високого морального
ставлення до праці.

Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчому розвитку
особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчитель
правильно організовує навчальну діяльність, залучаючи до процесу
навчання проблемні ситуації, сприяючи самостійному вирішенню творчих
задач, спонукаючи учнів до постановки гострих питань. Вчитель має бути
інтелектуально і творчо розвинутою особистістю. Інтелектуально-творчий
розвиток особистості учнів є одним із найважливіших завдань
навчально-виховної роботи школи.

Результати виховання залежать не лише від суспільних умов, а й від
вікових та індивідуальних особливостей дітей: типу нервової системи,
темпераменту тощо.

Особистість дитини виступає не тільки як об’єкт, але насамперед як
суб’єкт навчально-виховного процесу. Розвиток особистості відбувається
успішно, якщо учень є активним учасником цього процесу, коли
враховуються його власні мотиви, цілі, прагнення, переживання, якщо
вихователь спрямовує його життя до сучасних знань, високих істин і при
цьому уважно стежить, як сприймає вихованець, про що він думає, що
переживає, які тенденції, цілі та прагнення виникають і закріплюються в
нього.

У дитини як суб’єкта виховного процесу формуються свідомість і
самосвідомість, власне «Я», що опосередковує всі виховні впливи.

Самовиховання є вищою формою розвитку особистості, її духовного
«саморуху».

Завдяки добре організованому процесу самовиховання учні можуть досягти
значних успіхів у становленні соціальних, духовних, інтелектуальних та
інших якостей власної особистості, зокрема здатності до саморегуляції,
самодисципліни. Ефективне самовиховання має спиратися на повноцінні
ідеали, на знання специфічних засобів і дій впливу на самого себе. У
психології та педагогіці існує система засобів самопізнання,
самоінформування, самопрограмування, самопереконання, самозобов’язання,
самонаказу, самовпливу, самооцінки, самоконтролю та самозвіту, яка
сприяє самовихованню особистості.

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне
виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих
на зміцнення здоров’я та загартування організму, гармонійний розвиток
форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих
рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології.
Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання
закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування
впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На
основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ,
спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей
організму.

Виховання підростаючого покоління фізично здоровим — важливе завдання
сім’ї та школи. На жаль, нині практично здоровими є лише 27% дітей
дошкільного віку, лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно
розвинені. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за
станом здоров’я мають обмеження щодо вибору професії, а серед
випускників шкіл не менше половини не придатні або частково придатні до
військової служби.

Зміст фізичного виховання на всі роки навчання учнів у школі підібрано з
таким розрахунком, щоб забезпечити:

1) зміцнення здоров’я і загартування організму школярів, сприяння їх
фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Становлення і розвиток
основних функцій організму, що відбувається в шкільні роки, потребує
використання всіх чинників, які позитивно впливають на цей процес.
Піклування про здоров’я школярів — головне завдання кожного вчителя на
кожному навчальному занятті;

2) формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь та повідомлення
пов’язаних з ними знань. Мета фізичного виховання — формування життєво
важливих навичок і вмінь у природних видах рухів: бігу, стрибках,
ходіння на лижах, плаванні. Для цього потрібні знання про способи і
правила виконання рухових дій, які учні здобувають під час пояснень і
демонстрування;

3) розвиток основних рухових якостей. Для виконання багатьох дій людині
необхідні певні якості, зокрема сила — здатність долати зовнішній опір
або протидіяти йому за рахунок мускульних зусиль; швидкість — здатність
виконувати рухи за мінімальний період часу; витривалість — здатність
виконувати певну роботу тривалий час; гнучкість — здатність виконувати
рухи з великою амплітудою; спритність — здатність швидко засвоювати нові
рухи й успішно діяти в умовах, що змінюються. Ці рухові якості
розвиваються й виявляються в тісному взаємозв’язку;

4) формування звички та стійкого інтересу до систематичних занять
фізичними вправами. Позитивний вплив фізичних вправ можливий лише за
умови їх систематичного виконання, що переростає у звичку і потребу. Для
виховання такої потреби, необхідно пробудити в дитини інтерес до вправ,
підбирати цікаві вправи, вчасно заохотити учня до їх виконання.
Змістовне дозвілля сприяє активному відпочинку і духовному вдосконаленню
школярів.

Важливим у формуванні звички до занять фізичними вправами є правильний
режим дня і тижня, здорове харчування, достатній за часом сон.
Неприпустиме вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;

5) виховання гігієнічних навичок, повідомлення знань про фізичні вправи
та загартування. Гігієнічну освіту учні здобувають під час вивчення
різних предметів, зокрема біології. Вони дізнаються про режим дня,
гігієну харчування, сну та ін. У процесі занять фізичними вправами
засвоюють правила їх застосування, дізнаються про вплив вправ на
організм, про гігієнічні вимоги до загартування.

Ігри. Задовольняючи природний потяг дітей і підлітків до рухової
активності, ігри збуджують колективні переживання, дають радість від
спільних зусиль, сприяють зміцненню товариськості й дружби. У початкових
класах проводять переважно рухливі ігри, в середніх і старших —
спортивні.

Фізичному розвиткові школярів сприяють різноманітні форми позаурочної
фізкультурно-спортивної діяльності. Найпоширеніші з них:

– гімнастика перед уроками, мета якої — організація учнів на початку
навчального дня, запобігання викривленню постави, підвищення
працездатності учнів упродовж дня, загартування організму. Для її
проведення потрібне місце. Слід також прагнути, щоб гімнастику робили
всі учні;

– фізкультурні хвилинки і паузи для зняття втоми. Для виконання вправ
учні виходять із-за парт, ослаблюють комірці та ремінці. Вправи
проводять в 1-8 класах на кожному уроці після 20-30-хвилинної роботи
протягом 2,5-3 хв. Діти виконують 3-4 вправи з 6-8-разовим повторенням.
Фізкультурні паузи практикують також у групах подовженого дня і вдома з
учнями середніх і старших класів протягом 10-15 хв. кожні 50-60 хв.
навчальної праці. На таких «хвилинках» доцільно опрацьовувати домашні
завдання з фізичної культури;

– позаурочні заняття (гуртки та секції), завдання яких — створення умов
для прищеплення учням звички до систематичних занять, сприяння
запровадженню фізичної культури в побут. На позаурочних заняттях
закріплюються й удосконалюються здобуті на уроках знання, практичні
вміння та навички. Характерною рисою позаурочних форм занять є їх
добровільність;

– година здоров’я, яку в багатьох школах проводять щодня після 2-го або
3-го уроку і яка триває 45 хв. Час для неї вивільняють за рахунок
великої перерви та скорочення всіх уроків на 5 хв. Вправи виконують
переважно на свіжому повітрі (учні займаються в спортивній формі).
Вчителі можуть виконувати вправи разом з учнями або окремою групою;

– масові змагання, спортивні свята передбачають чітку організацію,
дотримання певних ритуалів. Усе це забезпечує комплексне розв’язання
завдань виховання школярів: фізичного, морального, естетичного та ін.

У сучасної молоді набули популярності різні системи единоборств, як
українські, коріння яких сягає козацької доби, так і східні. Вони
сприяють загартуванню юнаків, виховують спритність, витривалість.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020