Реферат на тему:
ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ЗМІСТУ ВИХОВАННЯ
1. Розумове виховання — це цілеспрямована діяльність педагогів з
розвитку розумових сил і мислення учнів та прищеплення їм культури
розумової праці.
У процесі розумового виховання вирішуються певні специфічні завдання
Передусім, здійснюється нагромадження певного фонду знань: факт,
термінологія, символи, імена, назви, дати, поняття, зв’язки і
залежності, що існують між ними і знаходять відображення в правилах,
законах, закономірностях і формулах.
Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового виховання, є
розвиток мислення взагалі і різних його видів.
Мислення — процес опосередкованого и узагальнюючого пізнання предметів і
явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостей, зв’язках і
відносинах.
Тому вчителю слід розбиратися в таких видах мислення: діалектичне,
логічне, абстрактне, узагальнене, категоріальне, теоретична, індуктивне,
дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне, творче (продуктивне),
системне.
У процесі розумового виховання необхідно оволодіти основними
мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація).
Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури
розумової праці. До культури розумової праці входять навчальні уміння,
їх можна поділити на загальні, які використовуються під час вивчення
будь-яких навчальних предметів (уміння читати, слухати, усно викладати
свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати і оцінювати себе),
і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями в якійсь певній галузі
(вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музику, записати
числа, формули, нотні знаки і т.д.).
В поняття “культура розумової праці” входить і вміння раціонально
організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно і
акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали і т.д.
Культура розумової праці передбачає і вироблення в учнів особливих
якостей, необхідних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі: а)
вміння зосереджено і уважно працювати; б) уміння долати труднощі; в)
розвиток пам’яті і використання різних її видів — логічної; моторної,
зорової; г) уміння вести спостереження і записи; г) володіння деякими
раціональними способами розумових дій; д) уміння контролювати себе.
До інтелектуальних умінь, які слід розвивати в учнях, належать і вміння
переносу знань в інші умови, уміння опиратися на здогад (інтуїція),
уміння передбачати.
Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань: а) які
мають дослідницький характер (спостереження, дослідництво, підготовка
експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії і
експедиції по збору матеріалу і т.д.); б) порівняльні, починаючи з
простих і закінчуючи порівняннями, що виявляють подібність або
відмінність понять, складних явищ; в) спрямовані на впорядкування
мислительних дій, користування алгоритмами або самостійне їх складання;
г) пов’язані з аналізом і узагальненням ознак для виділення явища в
певний клас чи вид.
У системі розумового виховання важливе місце займає мовна культура
учнів. Мова — основа національної гідності, і ставлення до неї є виявом
національної самосвідомості, а відтак і громадянської позиції.
Підвищення мовної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню
міжетнічних стосунків, культури відносин людини і нації, а також
виробленню доброзичливого ставлення до представників інших етносів та
народів, загальнолюдських цінностей.
Подібна робота з розумового виховання здійснюється і в позаурочній
навчальній та позашкільній виховній роботі.
Питанням розумового виховання надасться великого значення в сучасній
зарубіжній школі. Для виявлення рівня інтелектуального розвитку дітей
використовуються спеціальні тести для перевірки розумової обдарованості.
На основі дослідження виводиться так званий коефіцієнт розумової
обдарованості (“ай-к’ю”). Тести допомагають педагогам “сортувати” учнів
за здібностями і розділяти їх за навчальними “потоками” А, В, С, D. З
учнями потоків А і В проводяться інтенсивні заняття, а з учнями потоків
С і D робота ведеться тільки з засвоєння елементарних знань.
До завдань розумового виховання належать формування наукового світогляду
учнів. Науковий світогляд — це цілісна система наукових, філософських,
політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань
і почуттів, які визначають ставлення людини до оточуючої дійсності і
самої себе.
Світогляд складається з таких підсистем: а) найбільш загальні знання як
основа формування поглядів і переконань; б) світоглядні вміння (розумові
операції, робити висновки і т.д.); в) сукупність почуттів, в яких
виражається позиція особистості; г) вирішення світоглядних проблем на
основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання,
принциповість).
Його основу становлять погляди і переконання, що сформувалася на базі
знань про природу та суспільство, й стали внутрішньою позицією
особистості.
ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ВИХОВАННЯ
а) Перша група методів виховання включає методи різнобічного впливу на
свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них погляд і н і
переконань. До цієї групи належать такі методи: а) словесна підгрупа:
бесіда, лекція, диспут; б) метод прикладу.
Бесіда: а) обгрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не
надуманої; б) формулювання запитань, які спонукали б до розмови; в)
спрямування розмови в правильному напрямку; г) залучення учнів до оцінки
подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі формувати у них
ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних
обов’язків; г) підсумки бесіди, формування на їх основі раціональної”
вирішення проблеми, яка обговорюється, прийняття конкретної програми дій
для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.
Фронтальна бесіда з класом може проводить на будь-яку тему: політичну
моральну, правову, статеву, естетичну і інші. Але особливі труднощі
виникають тоді, коли доводиться переконувати учнів у помилковості їх
поглядів і переконань, неправильності їх поведінки. Тому педагогу слід
знати різні прийоми. що сприяють підвищенню ефективності фронтальної
бесіди.
Одним з таких прийомів є розгляд допущеного учнем вчинку і оцінка його
на фоні вже відомого всім випадку, який раніше одержав правильну оцінку
колективу. Так, коли нетверезий учень дев’ятого класу однієї школи
наїхав на дівчину, обговорення цього випадку було побудоване на
порівнянні з відомим всім учням фактом, який мав місце в цьому селі,
коли нетверезий тракторист допустив аварію, під час якої загинула
людина. Ця подія в свій час бурхливо обговорювалась у сільському клубі і
ще не щезла з пам’яті старшокласників, вони з великим обуренням говорили
про вчинок, товариша. Таким чином учні за аналогією оцінили вчинок,
сумнівів щодо його оцінки не було.
Дослідження психологів переконують, що учні більш критично оцінюють дії
і вчинки інших людей, ніж свої власні. Проведення в ході бесіди аналогій
і співставлень подібних випадків позитивно впливає на них.
Інколи учні порушують дисципліну і правила поведінки і не бачать у цьому
нічого поганого, їм здається, що вони роблять це “на зло” педагогу. В
такому випадку вказують на конкретне порушення правил поведінки, на риси
характеру, погляди чи переконання і підводять їх під загальні моральні
принципи, значення яких не викликає в учнів сумніву. Якщо їм показати,
що їх поведінка і риси характеру не відповідають нормам права і моралі,
вони намагаються змінити їх.
Нерідко учні допускають погані вчинки, не задумуючись над тим, що в них
проявляються їх негативні сторони, не підозрюють про їх існування.
Наприклад, наявність кругової поруки в колективі можна кваліфікувати як
відсутність принциповості у його членів. У такому разі говорять про
характерне для учнів неправильне розуміння таких моральних понять, як
товаришування, колективізм і дружба.
Ефективність фронтальної бесіди підвищується при умові, коли у фактах,
процеcax, які розглядаються, розкриваються учням невідомі їм сторони.
Так, наприклад, тим підліткам, які проявляють неповагу до дівчат,
розповідають про те, що в дівчині слід бачити майбутню жінку, матір,
продовжувачку батьківського роду, яка виконує будь-яку роботу на рівні з
мужчиною, шановану в нашій країні людину.
Часом у ході фронтальної бесіди учні захищають свої помилкові погляди є
переконання. У таких випадках педагог ніби погоджується з ними, приймає
їх точку зору, але встановивши слабкі і суперечливі місяця в
аргументації виконавців, спростовує їх помилкові судження. У такому разі
він веде розмову таку: “Я з нами можу погодитись, але як же пояснити
…”, “Допустимо, що ви кращі, але як бути в такому випадку …”. При
цьому слід продумати ряд питань, якими можна привести учнів до
суперечливих суджень, щоб вони самі шукали відповіді на них. Аргументи
педагога повинні бути такими, щоб учні не могли подолати їх,
компрометуючи цим свої помилкові погляди очах колективу.
Особливу трудність для педагога викликає індивідуальна бесіда, її треба
проводити так, щоб ніхто не заважав. При цьому важливо підібрати таї
психічний стан учня, щоб він був здатний на відвертість. Бесіду тре
проводити за наперед наміченим планом.
В індивідуальній бесіді важливо, щоб учень не тільки усвідомив зміст
моральних сентенцій, які доводять до його свідомості, а й переживав
його. З цією метою доцільно використовувати переконливі приклади.
Одночасно вихованець повинен відчути, що педагог хоче йому допомогти,
усвідомити, що всі зусилля вчителів в його інтересах, що вони знають, як
йому допомогти стати кращим.
Якщо в бесіді мова йде про порушення правил поведінки, її не починают з
докорів і винесення рішення про накладання покарання. Доцільно вияснити
причини порушення, мотиви негативного вчинку, правильно визначити міру
педагогічного впливу.
Недосвідчені педагоги дуже часто індивідуальну бесіду зводять до
розвінчання негативних вчинків учнів. Досвід переконує, що бесіда
приносить більше користі тоді, коли її розпочати з аргументованого
розкриття правильного розуміння суті вчинку, дії, явища і на цьому фоні
показати нікчемність всього аморального, в тому числі і допущеного учнем
вчинку.
Лекція: композиційна побудова лекції; переконливість доказів і
аргументів; жива, емоційна мова вчителя, його власна оцінка подій,
фактів, явищ; використання різних прийомів для підтримання уваги учнів.
Лекція може мати епізодичний характер, належати до певного тематичного
циклу або кінолекторію, і використовується в середніх і старших класах.
Епізодична лекція має ту особливість, що вона дає по суті закінчене
уявлення про якесь одне питання чи проблему, їй повинні бути характерні
науковість, повнота, точність викладу, доступність термінології,
насиченість новою інформацією, емоційність мови тощо.
Теоретичні положення лекції розкриваються у тісному взаємозв’язку з
практикою, з життям учнівського колективу. Контакт лектора з аудиторією
встановлюється легше, якщо він має можливість у достатній мірі
використовувати факти з життя і діяльності колективу учнів.
Найбільш складним моментом лекції є відповіді на запитання учнів.
Характер цих запитань ложе бути різноманітним. Бувають запитання, що
вимагають уточнення факту, запитання про оцінку лектором даного факту,
про його думку з приводу тої чи іншої проблеми, так звані “гострі”
запитання полемічного характеру. Лектор не повинен ухилятися від
відповідей на запитання, в тому числі і на “гострі”, тому що в такому
разі він сприяє створенню умов, коли учні можуть дати своє трактування
тих чи інших складних проблем, можливо і неправильне.
Цикл лекцій — це група лекцій присвячених одній проблемі. Обсяг такого
циклу залежить від характеру самої проблеми, складу слухачів, конкретних
умов можливостей. Важливе значення має наповнення лекцій цікавим містом,
висвітлення в лекції тих моментів, які для учнів даної школи є найбільш
і суттєвими і актуальними.
Диспут як метод формування свідомості особистості передбачає вільний.
живий обмін думками, колективне обговорення хвилюючих учнів питань.
У ході диспуту учні відстоюють свою позицію, переконуються в
правильності чи помилковості своїх поглядів. Тут розкриваються їх
ерудиція, культура, темперамент, розвивається логічне мислення, вміння
аналізувати, узагальнювати, робити висновки.
Тематику диспутів підбирають з таким розрахунком, щоб спонукати учнів до
роздумів про мету життя, про справжнє щастя, про обов’язок людини перед
суспільством. На диспуті можна обговорювати факт, що мав місце в класі
чи в школі, літературний твір, газетну чи журнальну статтю. Обираючи
тему диспуту, необхідно виявити, наскільки учні обізнані з нею, які
погляди і переконання наявні в них з цієї проблеми.
Питання диспуту ставлять так, щоб вони примушували задумуватися учнів
над суттю проблеми, викликати інтерес і своє ставлення до неї. При цьому
створюється атмосфера невимушеності, всі повинні почувати себе рівними,
ніхто не повинен повчати, виступи мають бути аргументованими. В школах І
цією метою продумують спеціальні правила поведінки під час диспуту:
вільний обмін думками; на ньому всі активні, в суперечці всі рівні;
головне — факти, логіка, доказовість; шептання на місці, непотрібні
жарти забороняються; гостре влучне слово схвалюється; говори, що думаєш,
думай, що говориш.
У цілому для диспуту важливо: а) підбір важливих для школярів тем
диспутів, які б хвилювали, спонукали їх до відвертої розмови; б) вміле
ведення дискусії, зіткнення різних думок, поглядів; в) відвертість —до
кінця, ніяких замовчувань і заборон; г) вміння сперечатись, не ображаючи
опонентів; г) на диспуті важливо досягти не певних і кінцевих рішень, а
домогтися аналізу школярами понять, вміння захищати свої погляди,
переконувати в них інших людей.
Метод прикладу: врахування специфіки наслідування прикладу різними
віковими групами; етапність наслідування (на першому етапі на основі
сприймання конкретного прикладу виникає суб’єктивний образ цього
прикладу, бажання наслідувати його; на другому —діє зв’язок між
прикладом для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому —
здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків);
джерела для наслідування (товариші, батьки, вчителі, літературні герої);
використання негативного прикладу у вихованні.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
1. Позакласною називається різноманітна освітня і виховна робота,
спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, її організовує з
учнями в позаурочний час педагогічний колектив школи.
Позашкільною роботою називають освітньо-виховну діяльність позашкільних
закладів для дітей та юнацтва.
Завдання позакласної та позашкільної роботи: а) закріплення, збагачення
і поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на
практиці; о) розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у
них наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти в)
формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва,
спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і
нахилів; г) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та
розумних розваг; г) поширення виховного впливу на учнів у різних
напрямках виховання.
Зміст позакласної та позашкільної роботи: естетичне, моральне, правове
та інші напрямки виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з
праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами
мистецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; позакласне читання
учнів.
Тематика виховних заходів, які проводяться в школах, свідчить про те, що
виховання повертається до своїх національних джерел. Так, наприклад, в
останні роки учителі шкіл Дрогобиччини проводили виховні заходи:
“Шевченкове село”, “Франкові дні”, цикл лекцій-розповідей “Повернуті
імена”, конференцію, присвячену 125-річчю з дня народження М. С.
Грушевського, вечір “Ми твої, Україно, сини”, день Матері “Лебеді
материнства”, свято рідної мови “Мова моя солов’їна”, свято квітів,
обжинків, свято “Калиновий передзвін”, фольклорно-обрядові (зимові і
весняні) свята, бесіди, вікторини, ранки до 900-річчя Дрогобича на теми
“Що пам’ятає Дрогобицька ратуша”, “Ткацтво В Дрогобичі”, “Народні
промисли Дрогобича”, “Чи знаєш ти рідне місто”, години класного
керівника “Хліб усьому голова”, “Коса — дівоча краса”, “Без верби і
калини нема України”, “Історія мого родоводу”, вечір пам’яті В. Стуса,
акцію “Українські діти — українським солдатам”, інсценізацію козацької
пісні тощо.
Принципи організації позакласної і позашкільної роботи: а) добровільна
участь у ній учнів; б) суспільна спрямованість; в) ініціатива і
самодіяльність учнів; г) розвиток винахідливості, дитячої технічної,
художньої творчості; -_() взаємодія різних форм і видів.
2. Щоб краще розібратися в різномаїтті форм організації виховання,
скористаємось прийнятою в педагогічній літературі класифікацією, в
основу якої покладено кількість учнів, які беруть участь у виховному
заході. Відповідно до такої основи класифікації форми організації
виховання поділяють на три групи:
а) масові; б) групові (гурткові); в) індивідуальні.
а) До масових форм виховної роботи належать: тематичні вечори, вечори
запитань і відповідей, конференції, тижні з різних предметів, зустрічі І
видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі,
виставки стінної преси тощо.
Розглянемо найбільш поширені форми масової виховної роботи.
Однією з них є читацька конференція. Вона разом з тим с важливим засобом
пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів.
Конференція допомагає учням глибше зрозуміти зміст та образи твору,
особливості мови та стилю, відрізнити головне від другорядного,
прищеплює літературно-естетичні смаки.
Види і тематика читацьких конференцій різноманітні: конференція може
проводитись на матеріалі одного або кількох творів на одну тему,
творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми.
Вибір теми визначається завданням морально-естетичного виховання,
характером навчального матеріалу і віковими особливостями учнів.
В залежності від типу конференцій і індивідуальних особливостей
читацького колективу визначається структура її проведення. В V-VII
класах читацька конференція наближається до бесіди, під час якої учні
висловлюють своє ставлення до героїв, їх вчинків, читають напам’ять
уривки з книги, а після цього ставлять інсценівки або переглядають
діафільм, кінофільм. В VIII-XI класах читачі виступають з доповідями,
повідомленнями, в яких дають моральну оцінку рисам, якостям і вчинкам
героїв книг, творів у цілому, аналізують художні особливості і недоліки
творів, роблять висновки про виховне та освітнє значення твору.
Важливе місце серед форм виховної роботи займають тематичні вечори. В
практиці роботи утвердилась така тематика вечорів: суспільно-політичні,
присвячені державним святам, пам’ятним датам, політичним подіям;
військово-патріотичні, приурочені до історичних дат армії і флоту
України, знаменним датам в житті народів України.
Цінність тематичного вечора полягає і в тому, що в його підготовці і
проведенні беруть участь самі учні. Тут вони мають можливість проявити
свою ініціативу, самостійність, ерудованість в підборі теми, запрошенні
гостей, оформлені приміщення, підготовці книжкової виставки, художньої
самодіяльності, підборі кінофільмів тощо.
Вечори запитань і відповідей — одна з ефективних форм організації
виховання учнів. Вона зарекомендувала себе як цікавий і живий засіб
роз’яснення учням різноманітних питань внутрішнього і міжнародного
політичного життя України, виробництва, науки, техніки, культури,
спорту, побуту, явищ природи тощо.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
