.

Прояви свідомості і самосвідомості у старшокласників (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
626 5327
Скачать документ

Курсова робота з психології

Тема: Прояви свідомості і самосвідомості у старшокласників.

ВСТУП.

Загально – психологічна характеристика свідомості.

1.1 Свідомість, як рівень психічного відображення.

1.2. Характер процесу усвідомлення.

Співвідношення свідомості і несвідомого.

Становлення свідомості підлітка.

Почуття дорослості.

Самоствердження підлітка.

“Я – концепція” – це система уявлень про себе.

3. Висновки.

4. Додатки: Поведінковий опитувальник К.Томаса

Тест “Пізнай себе”.

5. Використані джерела.

У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого и загадковішого за
людський розум, інтелект, свідомість. Довгі тисячоліття людство шукало
відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її
природа, як вона виникала і яке її призначення в світі.

Свідомість – це вища форма відображення об’єктивної дійсності, що
властива тільки людині. Свідомість представляє собою єдність всіх форм
пізнання людини, її переживання і відношення до того, що вона
відображає. Відчуття, пам’ять, мислення, мрії, нахили, наполегливість,
принциповість та всі інші психічні процеси, стани та властивості людини
— це різноманітні прояви її свідомості.

Свідомість це специфічна форма життєдіяльності людини, продукт її
взаємовідносин з об’єктивною дійсністю. Говорячи іншими словами,
протягом життя на кожну людину впливають предмети і явища, події та інші
люди, що складають її світ. Але й людина, піддаючись впливу зовнішнього
світу, так чи інакше впливає на нього: дещо використовує для задоволення
своїх потреб, деяких впливів прагне позбутись і т.д.

Так в загальному вигляді відбуваються взаємовідносини між навколишнім
світом і людиною. Але це далеко не повністю характеризує людину та її
свідомість. Людина не тільки певним чином відноситься до об’єктивної
дійсності. На відміну від тварин вона вибірково відноситься і до своєї
життєдіяльності, тобто до свого власного відношення, що об’єктивно
направлено на оточуючий світ. Це і є показник того, що життєдіяльність
людини є усвідомленою. Діяльність — це взаємодія конкретної людини з
дійсністю, в процесі якої вона свідомо і активно прагне до досягнення
поставлених цілей. Представник людського роду стає особистістю, тобто
свідомою

Істотою, що активно перетворює дійсність, тільки під впливом
суспільства, діяльності та спілкування з іншими людьми. З’являючись на
світ як індивід, людина стає особистістю, і цей процес має свій
історичний характер. Процес засвоєння особистістю соціального досвіду
здійснюється через внутрішній світ особистості, в якому виражається
відношення людини до того, що вона робить і що відбувається з нею.
Активність особистості проявляється в характерних для неї мотивах
поведінки, установках, відношеннях, способах дії, тобто в
багатоманітності діяльності, що направлена на перетворення об’єктивної
дійсності.

Як уже відмічалось, Існування людини складається з безперервної
взаємодії з навколишнім світом, що дозволяє забезпечити свою адаптацію,
і тим самим виживання. Людина щохвилинно стикається з ситуаціями,
значення яких змінюється в залежності від потреб або намічених цілей.

Свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного
підходу, тобто як внутрішній світ, світ суб’єктивної реальності. Поряд
із свідомістю у “внутрішньому світі” людини існує рівень несвідомого.
Вважають, що несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які
лежать поза сферою розуму. Якщо звернутись до генезису людської психіки,
то несвідоме виступає першим етапом її розвитку, а свідоме – другим. У
зв’язку з цим можна припустити, що несвідоме і свідоме є двома відносно
самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою,
активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собі
багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської
життєдіяльності та творчих дій суб’єкта.

Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і
несвідомим. У суб’єктивній реальності людини має місце й така
підструктура, як самосвідомість вона орієнтована на аналіз,
усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів,
ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за
допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе,
здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У
цьому разі об’єктом пізнання суб’єкт робить самого себе і свою
свідомість. Отже, людина – самооцінююча істота, яка без цієї
характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.
Самосвідомість – важлива умова постійного самовдосконалення людини.
Елементи та рівні структури суб’єктивної реальності формуються під
впливом соціального способу життя людини, який вимагає від неї
самоконтролю своїх вчинків і дій, прийняття на себе повної
відповідальності за них.

Предметом усвідомлення є інтелектуальна, емоційна діяльність,,
спрямована на пізнання себе, тобто внутрішньої інформації. Дана
діяльність є самосвідомістю. Яка забезпечує вибір діяльності, лінії
поведінки, формування стилю життя. Самосвідомість – здатність людини
безпосередньо відтворювати себе, сприймати себе збоку, рефлектувати з
приводу своїх можливостей. Об’єктом самосвідомості є особистість, яка
одночасно пізнає і пізнається, оцінює та оцінюється . До структури
самосвідомості належать самопізнання, самооцінка, самоконтроль. Об’єктом
самосвідомості є особистість, яка одночасно пізнає і пізнається, оцінює
та оцінюється “Я – концепція “сукупність уявлень, суджень, переконань
індивіда про себе. На їх еонові він вибудовує свої стосунки з іншими
людьми, визначає тенденції поведінки. “Я – концепція є передумовою й
наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається
соціальним досвідом. Мета взаємозв’язку “Я – концепції та соціального
життя полягає не стільки у розширенні можливостей “Я”, скільки у
досягненні гармонії з оточенням.

Свідомість як рівень психічного відображення.

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як
суспільне історичній істоті, є свідомість. Свідомість — це відображення
у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої
себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний
процес або їх сукупність. Свідомість — особливе утворення, що
сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як
специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого
психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки,
сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому
активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому
перетворенні зовнішнього світу, у зв’язку вражень, що постійно
надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з
навколишнього середовища і протиставленні йому як суб’єкт об’єкту.
Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності
цілеполягання — у попередній побудові дій та передбаченні їхніх
наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності
особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у
власному духовному житті.

Отже, свідомість — не просто образ дійсності, а особлива форма психічної
діяльності, орієнтована на відображення і перетворення, дійсності.

Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості
Усвідомити який-небудь об’єкт — значить включити його в систему своїх
знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як
знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак
свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість
проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й
у певному оцінковому, теоретичному і практичному ставленні до неї. Тому
іншою необхідною складовою свідомості є переживання людиною того, що для
неї в навколишній дійсності є значущим. Якщо призначення пізнавальної
діяльності свідомості — це якомога більш адекватне пізнання об’єкта, то,
відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє
ставлення до обставин, що вже існують або передбачаються нею, до власної
діяльності та її результатів, до інших людей, до того, що задовольняє
або не задовольняє її потреби., відповідає чи не відповідає її
інтересам, уявленням і поняттям. Людина усвідомлює не тільки об’єкти,
їхні властивості та зв’язки, а й їхню значущість для себе, суспільства,
що й створює умови для актуалізації механізмів, які забезпечують
розгортання цілеспрямованої діяльності.

Свідомість не дана людині від народження. Вона формується не природою, а
суспільством. З’явившись на світ, дитина ще не здатна відразу
суб’єктивно відокремити себе від зовнішнього світу, вона немовби
«розчинена» в ньому. Й свідомість складається поступово через оволодіння
в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.

Свідомість — це продукт суспільно-історичного розвитку людства. Як і
завдяки чому розвивалася свідомість? Одне з можливих розв’язань цих
питань знаходимо в працях О. М. Леонтьева.

Основою якісної зміни в розвитку психіки — переходу до свідомості — є
специфічна людська діяльність, праця, що являє собою спільну
перетворювальну діяльність, спрямовану на загальну ціль (при відмінності
функцій, що виконуються окремими людьми і суттєво відрізняються від
будь-яких дій тварин). Складна діяльність вищих тварин, зазначає О. М.
Леонтьев, що підпорядкована природним предметним зв’язкам і відношенням,
у людини перетворюється на діяльність, підпорядковану суспільним
зв’язкам і відносинам. Це має вирішальне значення у зародженні власне
людської психіки. Вона є тією безпосередньою причиною, завдяки якій
виникає специфічна людська форма відображення дійсності — свідомість
людини.

У тварин будь-яка діяльність безпосередньо відповідає певній біологічній
потребі, вона стимулюється впливами, що мають для тварини безпосередній
біологічний смисл. У людини завдяки її участі в спільній діяльності з
іншими людьми (в умовах розподілу функцій між ними) те, на що спрямована
дія, саме по собі може і не мати прямого біологічного смислу. Кожна
окрема дія для людей має сенс тільки завдяки тому місцю, яке вона займає
у спільній діяльності відповідно до взаємостосунків, що утворюються між
ними під час її виконання.

Спільна трудова діяльність людей має багато важливих наслідків.
Здійснюючись за допомогою знарядь, створених самою людиною, вона суттєво
змінює характер операцій, які виконуються людьми. У тварин примітивне
природне «знаряддя», яким вони користуються, не створює ніяких нових
операцій, а підпорядковане природним рухам тварини, до системи яких воно
включене. У людини ж користування штучним знаряддям, винайденим самими
людьми, являє собою суспільний предмет, продукт суспільної практики,
суспільного трудового досвіду і створює суспільне вироблену систему
нових операцій, зафіксованих у знаряддях праці.

У процесі переходу до трудової діяльності змінюється й інтелектуальна
діяльність людини. Виникає суто людське мислення, що якісно
відрізняється від інтелекту тварин, який нерозривно пов’язаний з
інстинктами. Відбувається опосередковане відображення дійсності у
зв’язках і відношеннях, недоступних безпосередньому чуттєвому
сприйманню. Розумова діяльність слугує вже не цілям пристосування до
наявних умов існування, що є характерним для інтелекту тварин, а
завданням зміни природи.

Притаманною мисленню людей (що принципово, суттєво відрізняє його від
інтелекту тварин) є також єдність його зародження й розвитку з розвитком
суспільної свідомості. Суспільними є цілі розумової діяльності людини і
способи й засоби її інтелектуальної діяльності. Конкретною формою
реального усвідомлення людьми об’єктивного світу є мова. Саме тому
свідомість, на думку О. М. Леонтьева, є відображенням дійсності, немовби
заломленим через призму суспільне вироблених мовних значень, уявлень,
понять.

Отже, виникнення свідомості стало можливим, коли ставлення людини до
природи було опосередковано її трудовими зв’язками з іншими людьми.
Виникнувши у процесі суспільно-історичного розвитку людини, свідомість
не є чимось незмінним. Вона являє собою форму психічного відображення,
яка набуває різних особливостей залежно від конкретно-історичних
суспільних умов життя людей. У ході історичного розвитку свідомості
перебудовуються й окремі психічні процеси, сприймання, пам’ять,
мислення, мовлення.

Упродовж історичного шляху людства суттєво змінюється структура всієї
діяльності людей, а відповідно до цього змінюється й тип психічного
відображення дійсності. Оскільки перехід до свідомості здійснюється
внаслідок виникнення трудових взаємостосунків людей, то і подальший її
розвиток визначається змінами особливостей виробничих відносин між
людьми в різні історичні епохи.

Характер процесу усвідомлення. Усвідомлення є актом свідомості,
предметом якого є сама її діяльність. Усвідомлення — це фокусування
свідомості на психічних процесах, на тих чуттєвих образах дійсності, які
особистість завдяки їм отримує. В основі усвідомлення лежить
узагальнення власних психічних процесів, що приводить до оволодіння
ними.

Найбільш загальна характеристика усвідомлення психічних процесів
(психічних образів) ґрунтується на таких засадах: по-перше, людина може
усвідомити те, що сприймає, те, що вона згадує, про що мислить, до чого
уважна, яку емоцію переживає; по-друге, людина може усвідомити, що це
саме вона сприймає, згадує, мислить, відчуває. Однак усвідомлення
психічних процесів не означає ні того, що людина завжди усвідомлює зміст
свого сприймання, мислення, уваги, ні того, що вона усвідомлює себе в
цьому процесі. Йдеться лише про те, що людина може усвідомити себе в
цьому процесі.

Актуально усвідомленим є лише той зміст нашої психіки, який виступає
перед особистістю як предмет, на який безпосередньо спрямована та чи
інша її дія. Інакше кажучи, для того, щоб зміст, який сприймається, був
усвідомлений, потрібно, щоб він зайняв у діяльності людини структурне
місце мети дії і, отже, вступив у відповідне відношення з мотивом цієї
діяльності. Тільки порівняння ідеального та реального, бажаного й
дійсного, мети і мотиву веде до усвідомлення.

Які ж психологічні механізми лежать в основі процесу усвідомлення? Щоб
отримати відповіді на це запитання, була проведена велика кількість
психологічних досліджень. Так, відомий вітчизняний учений Д. М. Узнадзе
(1886— 1950) пов’язував процес усвідомлення з об’єктивацією — тобто
здатністю психічної діяльності відокремлювати «Я» і світ, сприймати світ
незалежно від «Я», в його безвідносності до «Я» особистості. Сам
механізм об’єктивації, згідно з Д. М. Узнадзе, вступає в дію тоді, коли
поведінка призупиняється з метою з’ясувати, що й чому. Тільки тут
починається процес усвідомлення.

На це запитання дає відповідь і закон усвідомлення», сформульований
Е. Клапаредом: чим більше ми користуємося яким-небудь відношенням
(між предметами, явищами, поняттями), тим менше ми його усвідомлюємо.
Або інакше: ми усвідомлюємо лише в міру нашого невміння пристосуватися.
Чим більше яке-небудь відношення застосовується автоматично, тим важче
його усвідомити.

Справді, у звичайних ситуаціях людина зовсім не замислюється, що те, що
вона бачить, — це не сам по собі зовнішній світ, а зоровий образ
зовнішнього світу. Інакше кажучи, людина не усвідомлює власний процес
сприйняття. В цьому немає необхідності: людина пристосована діяти
завдяки своїм зоровим образам, відношення між образом того чи іншого
предмета й самим предметом, дією з ним є усталеним і використовується в
процесі регуляції поведінки, діяльності автоматично. Але коли звичне
відношення з тих або інших причин порушується, включається процес
усвідомлення.

Вельми показовою в цьому плані є ситуація з інверсією зору, описана
Г. Страттоном. Ця ситуація виникає під час використання спеціальних
окулярів, що перевертають зображення на сітківці відносно горизонтальної
осі, внаслідок чого світ, який ми бачимо, «стає догори ногами». Численні
експерименти показали, що при тривалому носінні таких окулярів людина
успішно адаптується до інвертованого зорового поля: піддослідні
навчалися не тільки ходити, а й їздити на велосипеді, фехтувати.

Механізмом адаптації до інверсії зорового поля виступає усвідомлення
процесу сприйняття. Людина здатна відокремити себе від своїх зорових
образів через усвідомлення, що світ існує незалежно від неї, але
сприймається нею за допомогою її органів. У результаті усвідомлення
поступово формуються нові відношення між образами предметів і діями з
цими предметами. Ці відношення стабілізуються, людина до них
пристосовується і навчається правильно поводитися в інвертованому світі,
не помічаючи інверсії, не усвідомлюючи її.

Водночас, як свідчать дослідження Дж. Фолі, у тварин, зокрема у мавп, в
аналогічних ситуаціях ніякої адаптації до інверсії зорового поля не
відбувається. У перші хвилини/ після інверсії зору мавпа здійснює
кілька неправильно ( орієнтованих рухів, після чого впадає у стан, що
нагадує коматозний (не здійснює ніяких рухів). Лише через кілька днів
мавпа починає реагувати, але на дуже сильні подразники, більшу частину
часу залишаючись у стані нерухомості

Чому ж навіть високоорганізовані тварини – не можуть адаптуватися до
інверсії зорового поля? Тому що тварина не усвідомлює, що сприймані нею
предмет чи явище зобов’язані своїм існуванням її психічним процесам,
вона не може відокремити існування світу від образу цього світу. Для
тварини світ і образ світу — одне і те ж, перевернутий «догори ногами»
образ світу тотожний перевернутості самого світу. Тварина не може
використати інформацію, яка міститься в цьому новому образі, і для неї
інверсія рівнозначна втраті зору.

Про основні засоби процесу усвідомлення говорить закон «зсуву, або
зміщення»: усвідомити яку-небудь операцію — означає перевести її з
площини дії у площину мови, тобто відтворити її в уяві, щоб можна було
виразити словами. Отже, мовні значення — це специфічні інструменти
усвідомлення. Усвідомити означає надати значення. Якщо образ «не
знаходить» свого значення, то він і не усвідомлюється.

Розглянемо проведене В. В. Кучеренком і В. Ф. Петренком дослідження, яке
виявляє роль вербальних значень у механізмі функціонування свідомості.
Вони вивчали вплив постгіпнотичної інструкції на сприйняття
піддослідних. Піддослідним, що перебували на третій стадії гіпнозу, для
якої характерна амнезія (забування), навіювалося, що після виходу з
гіпнозу вони не будуть бачити деяких предметів. По виході з гіпнотичного
стану піддослідних просили перелічити предмети, які лежали перед ними на
столі, там були і «заборонені». Піддослідні справді «не бачили»
заборонених предметів. Відбувається це тому, що гіпнотична заборона
бачення об’єкта призводить до блокування, розриву зв’язку «слово —
образ». У результаті об’єкт, який реально сприймається, не
усвідомлюється піддослідним, «не бачиться» ним, тобто заборонені об’єкти
сприймаються, але їх сприйняття не усвідомлюється. Так, перелічуючи
об’єкти, що лежать перед ним на столі, піддослідний не робить спроби
простромити пальцем нібито невидимі предмети або пройти крізь них у
випадку, коли заборонено бачити громіздкі предмети.

Співвідношення свідомості та несвідомого. Крім свідомих ” форм
відображення дійсності, для людини характерні й такі, що перебувають
немовби за «порогом» свідомості, не досягають належного ступеня
інтенсивності або напруженості, щоб звернути на себе увагу. Терміни
«несвідоме», «підсвідоме», «неусвідомлене» часто трапляються в науковій
і художній літературі, а також у повсякденному житті. Інколи про людину
говорять: «Вона зробила це несвідомо»; «Вона не хотіла цього, але так
сталося» тощо. Часто ми звертаємо увагу на те, що ті або інші думки
виникають у нас в голові мовби «самі по собі», в готовому вигляді,
невідомо як і звідки.

Явища людської психіки дуже різноманітні. І далеко не всі з них
охоплюються сферою свідомості. Психічна діяльність може не перебувати у
фокусі свідомості, не досягати рівня свідомості (досвідомий чи
передсвідомий стан) або опускатися нижче порога свідомості (підсвідоме).
Сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини,
що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в даний момент
не піддаються контролю, належать до несвідомого.

Зона максимально ясної свідомості у психічній діяльності порівняно
невелика. За нею починається смуга просто ясної свідомості, а потім
мінімальної свідомості, за якою вже йде неусвідомлене. Останнє виступає
то як потяг, то як відчуття, сприймання, уявлення і мислення, то як
сомнамбулізм, то як здогадка, інтуїція, то як гіпнотичний стан або
сновидіння, стан афекту чи несамовитості.

До несвідомих явищ відносять і наслідування, і творче натхнення, що
супроводжується раптовим «осяянням» новою ідеєю, яка народжується
немовби від якогось поштовху зсередини, і випадки миттєвого вирішення
задач, які тривалий час не піддавалися свідомим зусиллям, і мимовільне
згадування того, що здавалося назавжди забутим, та ін.

Несвідоме не є чимось містичним, його не варто уявляти як ірраціональну,
«темну» силу, що затаїлася в глибинах психіки людини. Це цілком
нормальна сторона психіки, особливий рівень психічної діяльності.
Несвідомі процеси і явища реалізують специфічну функцію людської
психіки, сутність якої полягає в адекватному відображенні людиною
дійсності й ефективному регулюванні її стосунків з цією дійсністю, що
відбуваються за порогом свідомості.

На відміну від свідомості несвідоме не передбачає попередньої уявної
побудови дій, проектування їхніх результатів і постановки мети. Кінцевим
результатом несвідомого відображення та пізнання є пристосування до
дійсності, засноване па неосмисленому врахуванні інформації про
властивості та відношення предметів зовнішнього світу.

Несвідомі процеси виконують певну охоронну функцію: позбавляють психіку
від постійного напруження свідомості

там, де в цьому немає потреби. Розум людини ніс би, мабуть, непомірно
великий тягар, якби був змушений контролювати кожний психічний акт,
кожний рух і дію. Людина не могла б ані результативно думати, ані
розумно діяти, якби всі елементи її життєдіяльності одночасно
потребували усвідомлення.

Несвідоме як психічне явище характеризується не лише негативно — в
розумінні чогось неусвідомленого (прихованого у даний момент, але
здатного за певних умов виявитись у свідомості або приреченого назавжди
залишатися невиявленим). Воно має позитивну особливість: це специфічне
відображення, що має свою структуру, елементи якої пов’язані як між
собою, так і з свідомістю та дією, впливаючи на них і відчуваючи їхній
вплив на собі.

Розглянемо деякі із структурних елементів несвідомого. Почнемо з
відчуттів. Ми відчуваємо те, що впливає на нас. Але далеко не все, що
впливає, стає при цьому фактом свідомості. Значна частина наших
відчуттів не усвідомлюється нами, залишається підсвідомим.

Отримуючи одночасно велику кількість вражень, люди легко випускають із
виду окремі з них. Так, ідучи вулицею, ми виступаємо свідками величезної
кількості подій, чуємо безліч звуків, які допомагають орієнтуватися в
потоці вуличного руху. Але ми звертаємо на них увагу лише у випадку
якогось утруднення чи незвичності. Нескінченна кількість речей, явищ,
властивостей і відношень, що існують об’єктивно і постійно потрапляють у
поле зору, не усвідомлюється нами. Якби на кожний вплив людина реагувала
усвідомлено, вона не впоралася б із цим, оскільки не здатна миттєво
переключатися з одного впливу на інший або утримувати у фокусі своєї
уваги практично нескінченні подразники. На щастя, ми маємо здатність
відключатися від одних впливів і зосереджуватися на інших, зовсім не
помічаючи третіх.

Діяльність людини у звичайних умовах є свідомою. Разом із тим окремі її
елементи здійснюються несвідомо або напівсвідомо, автоматизовано. В
житті людини формуються складні звички, вміння і навички, в яких
свідомість одночасно і присутня, і відсутня. Будь-яка автоматизована дія
мас неусвідомлені характер, хоча, зрозуміло, не кожна неусвідомлена дія
є автоматизованою.

Свідома діяльність людини можлива лише за умови автоматичного здійснення
максимальної кількості її елементів. Так, для того, щоб майстерно
виконати музичний твір, треба мати хорошу навичку гри на музичному
інструменті. А повністю зосередити свою увагу на змісті усного виступу
може лише той, у кого сформований певний автоматизм самого процесу
виголошення промови.

Автоматизація функцій є суттєвою і необхідною особливістю багатьох
психічних процесів (мислення, сприймання, мовлення, запам’ятовування та
ін.). її порушення може паралізувати нормальний перебіг психічних
процесів. Автоматизм відточує і полегшує різні види діяльності, в ряді
розумових і практичних дій обслуговує вищі форми свідомої діяльності.
Механізми психічної автоматизації позбавляють свідомість від постійного
спостереження і непотрібного контролю за кожним фрагментом дії.

Несвідоме проявляється і в так званих Імпульсивних діях, коли людина не
дає собі ради в наслідках своїх учинків. Наші наміри далеко не завжди
виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як нам би цього
хотілося. Іноді, здійснивши той або інший вчинок, людина сама не може
зрозуміти, чому вона вчинила саме так. І досить часто саме про такі
імпульсивні вчинки, коли їхні наслідки не прогнозувалися усвідомлено,
нам і доводиться шкодувати.

Несвідоме проявляється в тій інформації, що накопичується протягом
усього життя й осідає у пам’яті як досвід. З усієї суми наявних у нас
знань у кожний даний момент у центрі свідомості осідає лише невелика їх
частка. Про деякі знання, що зберігаються в пам’яті, люди навіть не
підозрюють. Проте спеціальні дослідження показали, що в регулюванні
поведінки людини значну роль відіграють враження, отримані в ранньому
дитинстві і закладені в глибинах несвідомої психіки.

Формою прояву несвідомого є й так звана психологічна установка. Цей
психічний феномен являє собою цілісний стан людини, який виражає
динамічну визначеність її психічного життя, спрямованість особистості на
активність у якомусь виді діяльності, загальний нахил до дії, стійку
орієнтацію на певні об’єкти, що зберігається доти, доки очікування
людини виправдовуються.

Проявляється несвідоме і в інших психічних процесах. Навіть мислення
людини може протікати на несвідомому рівні. Що ж до уявлення або таких
явищ, як інтуїція і творчість, то їх без участі несвідомих компонентів
навіть важко собі уявити.

Висновок

Свідомість і самосвідомість. Усвідомлення людиною світу не зводиться до
відображення лише зовнішніх об’єктів. Фокус свідомості може бути
спрямований й на самого суб’єкта, на його власну діяльність, його
внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в
психології статус особливого феномена —самосвідомості.

Самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого
полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних
ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими
людьми і в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення —уявлення, а
потім у поняття свого власного «Я» як суб’єкта, що відрізняється від
інших суб ‘єктів.

На відміну від свідомості самосвідомість орієнтована на осмислення
людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї
позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то
самосвідомість — знанням людини про саму себе. Якщо свідомість
орієнтована на весь об’єктивний світ, то об’єктом самосвідомості є сама
особистість. У самосвідомості вона виступає і як суб’єкт, і як об’єкт
пізнання.

Самосвідомість пов’язана зі здатністю до рефлексії, до погляду на себе
немовби «збоку». Як об’єкт самопізнання особистість — це людина, якою
вона відчуває, спостерігає, почуває себе, якою вона відома собі і якою
вона сприймається, мислиться, з її точки зору, іншими. Завдяки
самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність,
окрему від природи та інших людей. Вона стає наявною не тільки для
інших, а й для себе.

Самосвідомість не є чимось аморфним, вона має свою власну структуру. З
одного боку, в ній можна виділити систему психічних процесів, що
пов’язані з самопізнанням, переживанням власного ставлення до себе й
регулюванням власної поведінки 3 іншого боку, можна говорити про систему
відносно стійких утворень особистості, що виникають як продукти цих
процесів. Так, через самопізнання людина приходить до певного знання про
саму себе. Ці знання входять у зміст самосвідомості як її серцевина.
Спочатку вони виступають у вигляді окремих ситуативних, нерідко
випадкових образів себе, які виникають у конкретних умовах спілкування
та діяльності. Далі ці образи інтегруються у більш або менш цілісне й
адекватне поняття про власне «Я».

Однак будь-який об’єкт пізнання, а людина в цій якості й поготів, є
невичерпним. Тому самопізнання, як і будь-яка інша форма пізнання, не
приводить до кінцевого, абсолютно завершеного знання. Відносність знань
про себе зумовлена постійними змінами у часі реальних умов
життєдіяльності й самої людини. Часто простежується розбіжність між
реальними змінами людини й тим, що відображено нею в образі самої себе,
коли нове у психічному розвитку ще не стало змістом її знання.
Недостатню ясно усвідомлюючи те нове в собі, що з’явилося, людина
немовби із запізненням його «відкриває» і до того часу користується
старими знаннями про себе, старими оцінками, хоча вони насправді вже не
відповідають змісту нового психологічного утворення й об’єктивному його
прояву.

Самопізнання завжди пристрасне. Відбиваючи реальне буття особистості,
воно робить це не дзеркально. Це ще одна причина того, чому уявлення
людини про саму себе не завжди адекватне. Наприклад, мотиви, які людина
висуває, обґрунтовуючи перед іншими людьми та перед собою свою поведінку
(навіть і тоді, коли вона прагне правильно усвідомити власні спонуки й
суб’єктивно цілковито щира), далеко не завжди відображають ці спонуки,
що реально зумовлюють її дії.

Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання,
формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним
ставленням до себе, становить самооцінку особистості.

У сучасній психологічній науці розрізняють кілька видів самооцінки. Вони
відображають особливості об’єктів оцінювання, їхню складність, а також
деякі якісні й кількісні характеристики самої оцінки. Залежно від того,
що підлягає оцінюванню — окремі сторони особистості, конкретні
властивості, що проявляються лише в деяких особливих видах діяльності,
або особистість у цілому, — розрізнюють два види самооцінки: глобальну,
під якою розуміють загальну недиференційовану самооцінку особистості, й
часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей
особистості. Ще однією підставою для виокремлення видів самооцінки є
така її характеристика, як адекватність. Відповідно до ступеня
адекватності звичайно розрізнюють два види самооцінки: адекватну й
неадекватну. В свою чергу неадекватна самооцінка по відношенню до
еталона, з яким вона порівнюється, може бути завищеною або заниженою.

Самооцінки людини формуються під впливом різних чинників. Це і
порівняння образу реального «Я» з образом ідеального «Я», тобто з
уявленням про те, якою людина хотіла б бути. Це і привласнення людиною
тих оцінок і стандартів, які вона отримує від інших людей, у першу чергу
від свого найближчого оточення. І, нарешті, це успішність дій людини —
як реальна, так і уявна. Незалежно від того, чи лежать в основі
самооцінки власні судження людини про себе або інтерпретації суджень
інших людей, індивідуальні ідеали або культурно задані стандарти, вона
завжди має суб’єктивний характер.

Зміст знань людини про себе і ставлення до себе з початкових етапів
формування мають свій «вихід» через процес саморегулювання й
самоорганізації особистістю своєї поведінки. Цей процес характеризується
специфічною активністю, спрямованою на співвіднесення поведінки
особистості з вимогами ситуації, очікуваннями інших людей, на
актуалізацію психологічних резервів відповідно до особливостей ситуації
спілкування, міжособистісної взаємодії. Обов’язковою рисою
саморегулювання є постійне внутрішнє оцінювання протікання акту
поведінки, яке співвідноситься з прямим або передбачуваним оцінюванням
його іншими

Cтaновлення самосвідомості підлітка. «Підліток … не розуміє сам себе.
Він ще не став єством для себе. Вії знаходиться у стані становлення. Але
він перестав вже бут: /”^єством у собі. «В собі» і «для себе» у нього
роз’єднані: в цьому основний факт перехідного віку і основна риса його
структури Стан зрілості характеризується злиттям того і іншого моменту»
Цей приведений фрагмент з відомої роботи Л.С. Виготськоп «Педологія
підлітка» є хрестоматійним визначенням того, що психології вважається
центральним моментом розвитку; особистості у підлітковому віці. Пізнання
себе, формування н… цій основі певного ставлення до себе,
самоствердження, змін самооцінки — усе це та багато інших явищ
узагальнені в одном; понятті: «самосвідомість».

Становлення самосвідомості в цей період визначає певне j соціальне
зростання по відношенню до визначення нової : «внутрішньої позиції», в
основі якої лежить прагнення бути відповідальним за себе, свої
особистісні якості, свої погляди і здатність самостійно відстоювати
власні переконання. Підліток сенситивний до свого духовного зростання,
а тому він починає інтенсивно просуватися в розвитку всіх ланок
самосвідомості. Самосвідомість у цьому віці вже включає в себе ] всі
компоненти самосвідомості дорослої людини. Інша річ, і якого рівня вони
досягають у своєму розвитку в підлітка і які з них займають центральне
місце у структурі його особистості.

Тут необхідно наголосити на тому, що визначення Центрального
новоутворення підліткового віку має свою Гісторію. До сучасного часу в
поглядах психологів існують ;різні точки зору щодо вирішення цього
питання. Так, беручи до уваги позиції найбільш відомих дослідників
підліткового віку, слід зазначити, що ще на початку цього століття Е.
Шпрангер визначив такі новоутворення як: відкриття «Я», виникнення
рефлексії та усвідомлення своєї індивідуальності. Відповідно за Л.С.
Виготським домінуючими є два новоутворення — це розвиток рефлексії і на
її основі — самосвідомості, фундаментальним досягненням особистості в
перехідний період за Ж. Піаже є децентрація, тобто можливість розглядати
світ з точки зору того, як його можна змінити. Ряд психологів :(А.
Геззел, К. Левін, Е. Еріксон, П. Блос) до психосоціальних новоутворень у
даному періоді відносять пубертатний розвиток, перетворення
соціалізації, становлення ідентичності. Л.І. Божович надавала особливої
значущості розвитку мотиваційної сфери. За її позицією, головним
новоутворенням ^середнього шкільного віку є мотив досягнення певного
положення (статусу) в групі однолітків. Д.Б. Ельконін відзначав, що
центральне новоутворення підліткового віку — не Ц прагнення бути і
вважатися дорослим. Т.В. Драгунова, І.С. Кон виділяють в якості
найважливішого новоутворення почуття П дорослості. Сучасні дослідники
даного віку І.В. Дубровіна, A.M. Прихожан, H.H. Толстих віддають
перевагу найважливішій потребі особистості підлітка, яка виступає як
центральне новоутворення — потреби в неформальному, інтимному
спілкуванні. Більшість українських психологів (Г.С. Костюк, М.Й.
Боришевський, O.A. Проскура, О. Кононко) схиляються до
думки, що саме почуття дорослості виступає специфічним новоутворенням
самосвідомості підлітка, стрижневою особливістю його особистості — «її
структурним центром». Серед багатьох особистісних утворень, притаманних
підлітку. особливої уваги заслуговує «почуття дорослості», як
особливоїмосвідомості.

Почуття дорослості виникає на основі розвитку особистісної рефлексії.
Підліток завдяки останній прагне осмислити і переосмислити свої
домагання на визнання; визначитися у соціальному просторі — осмислити
свої права і обов’язки: переосмислити для себе ретроспективу власного
життєвого

досвіду, проаналізувати значущість реального — «тут і тепер», заглянути
в особисте майбутнє. Він зацікавлено рефлексує на себе та інших,
співвідносячи притаманні йому особливості з проявами однолітків і
дорослих.

Отже, почуття дорослості — це ставлення підлітка до себе до дорослого,
уявлення себе якоюсь мірою дорослою людиною. У зв’язку з цим, у підлітка
виникає внутрішнє прагнення (яке в нього постійно закріплюється) —
якомога швидше ствердитися у світі дорослих. Це прагнення створює для
нього виключно нову внутрішню, суб’єктивну ситуацію особистісного
розвитку.

Суб’єктивна сторона почуття дорослості підлітка визначається на основі
рефлексивного аналізу самого себе. Як відомо, саморефлексія має дві
сторони: когнітивну і емоційну. Когнітивна виявляється у суб’єктивному
визначенні підлітком особистісних рис, вчинків, поведінки,
міжособистісних взаємодій. Когнітивне ставлення до себе — це оцінка
багатств внутрішнього світу, якими є власні думки, уявлення, фантазії,
вольові якості, а також те, як вони співвідносяться з світом дорослих.
Емоційний бік пов’язаний з оформленням емоцій, переживань, що спрямовані
на самого себе.

Одночасно з внутрішніми, суб’єктивними проявами у підлітків виникають і
зовнішні, об’єктивні особливості проявів даного почуття.

Нова позиція просуває підлітка по шляху оволодіння всіма доступними для
нього зовнішніми формами і атрибутами дорослого життя. Підлітки копіюють
поведінку дорослих, які мають найбільший авторитет в їхньому колі. Сюди
входять мода, умови відпочинку, манера поведінки. Неважко помітити, як
хлопчик, що не так давно вільно рухався, почав ходити перевальцем,
засунувши руки глибоко в кишені і спльовуючи через плече. У нього можуть
з’явитися цигарки і обов’язково —… нові висловлювання. Дівчатка
починають запопадливо ставитися до одягу, зачісок, косметики, прикрас.
Наслідування зовнішніх атрибутів дорослих не обмежується одягом
манерами. Запозичення «дорослості» йде і по лінії розваг і романтичних
взаємин. Незалежно від змісту цих взаємин, копіюються «дорослі» форми:
побачення, записки, прогулянки; в ліс, поїздки за місто, дискотеки і т.
ін.

У взаєминах зі старшими підліток претендує на рівноправність і може йти
на конфлікти, відстоюючи свою «дорослість»’. Почуття дорослості
виявляється і в прагненні до самостійності, бажанні обмежити якомога
більше сторін свого життя від «зазіхань» батьків. Особливо це стосується
взаємин з однолітками і навчання. Крім того, з’являються власні погляди,
смак, оцінки, власна лінія поведінки. Своє прихильне ставлення до
рок-музики, співака чи спортивного взірця підліток може відстоювати з
великою жагою, незважаючи на протилежні позиції старших.

Особливості проявів почуття дорослості залежать віл того, в якій сфері і
якого характеру набуває самостійність підлітка: у взаєминах з
однолітками чи батьками, у використанні вільного часу, в організації
домашніх справ чи цікавих розваг. Важливо і те, чи задовольняє його
формальна самостійність, зовнішня сторона дорослості, чи він прагне до
самостійності реально!, що відповідає внутрішньому, глибокому почуттю.
Суттєво впливає на це почуття і система взаємин, в яку включений
підліток,— визнають чи невизнають його «дорослість» батьки, вчителі,
однолітки.

Як особлива форма самосвідомості, почуття дорослості в цілому відображає
нову життєву позицію підлітка у ставленні до себе, людей, світу;
визначає специфіку спрямованості і зміст його соціальної активності;
систему нових прагнень та емоційних реакцій. Специфічна соціальна
активність виявляється у збільшенні спрямованості до засвоєння норм,
цінностей і способів поведінки, які існують у світі дорослих.

Важливою стороною самосвідомості підлітка виступає також потреба у
самоствердженні. Генезис даного феномену отримав обґрунтування у роботах
Л.І. Божович, яка розглядала самоствердження як одну з важливих
мотиваційних ліній цього.

Самоствердження — це закономірно виникаючий соціалізації підлітка, що
виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію
своєї «самості» (унікальності) в системі соціальних зв’язків. Постійні
взаємодії з однолітками породжують у підлітка прагнення зайняти гідне
місце серед них. Потреба в самоствердженні настільки сильна. що заради
визнання себе однолітками, підліток здатний на будь-які вчинки: він може
поступитися своїми поглядами і переконаннями, може здійснити дії
всупереч своїм моральним установкам. Потребою в самоствердженні можна
пояснити і трансформації естетичної сторони образу «Я». В залежності від
історичного часу, покоління підлітків стверджуються по-різному. Так,
характерним є самоствердження за рахунок зовнішності: підлітки то
відпускають довге волосся, то стрижуть його фасонно, то бриються наголо.
В одязі віддають перевагу або дуже вузькому стилю, або носять, навпаки,
хламиди. В сучасний час з’явилася нова тенденція: розмальовувати обличчя
різними смужками, зображеннями, захисними символами; наносити на тіло
татуювання і символічні тексти.

Мотив самоствердження часто визначає психологічну залежність підлітка
від однолітків. Разом з тим він ефективно може поєднувати егоцентричну
позицію: «Я не такий, як усі», «Я не типовий представник…», «Не
плутайте мене з іншими» з позицією конформіста: «Я буду діяти, як усі»,
« Ми всі так думаємо…».

Полярні позиції визначають суперечливість самоутвердження підлітків, що
може демонструвати різне в поведінці: від глибинної ідентифікації з
іншими до різкого відчуження від них; від альтруїзму до жорстокості; від
страху смерті до нестямного ризику; від захопленості життям до суїциду.
Всі ці позиції можуть переломлюватися в самосвідомості підлітка і
виступати як умови реалізації його домагань на визнання, як
самоствердження.

Взагалі, сутність самоствердження підлітка пов’язана з відчуттям своєї
«самості» і «відокремленості» від інших; з прагненням до рольового
самовизначення; з потребою бути самоцінним, визнаним, незалежним;
«показати» себе, стати предметом уваги інших; відстояти особистісну
гідність; досягнути переваг; мати владу над собою та іншими; набути
впевненості у собі. На процес самоствердження підлітка дуже сильно
впливає його самооцінка.

Особливості самооцінки впливають на всі сторони життя підлітка: на
емоційне самопочуття і взаємини з оточуючими, на розвиток творчих
здібностей і на успіхи в навчанні. При низькій самооцінці підліток
недооцінює свої можливості і прагне до виконання тільки самих простих
завдань, що заважає його самоствердженню. При завищеній самооцінці він
може переоцінювати свої можливості і братися за ті справи, які не в
змозі виконати, що також стає не дуже сприятливим засобом ствердження.

Сьогодні найбільшу турботу науковців викликають не ті підлітки, у яких
самооцінка дуже висока, а ті, в кого вона середня чи низька. На подібних
самооцінках ґрунтуються середні і низькі домагання. Такі підлітки ні до
чого не прагнуть, нічого не хочуть, мало на що реагують. Шлях до
саморозвитку і самоствердження у цієї категорії підлітків закритий.
Психологи вважають, що найбільш продуктивною є висока і дуже висока
самооцінка підлітка, яка перевищує його реальні можливості. Підлітки з
таким типом самооцінки характеризуються здатністю ставити перед собою
складні і достатньо віддалені цілі і прикладати вольові зусилля для їх
досягнення.

Однак в період дорослішання, у більшості випадків, будь-яка самооцінка
має нестійкий характер. Ця обставина робить підлітка мало захищеним від
зовнішніх впливів. Часто можна помітити нічим невмотивовані реакції
підлітків на, здавалося б, незначні, але справедливі зауваження
оточуючих. Так, на спокійне прохання вчительки підняти з підлоги
папірні, які дівчинка ненароком розкидала біля парти, та раптом почала
грубити, шпурляти на підлогу зошити, а потім вибігла з класу. Або після
незначного зауваження батька про те, що математичну задачу можна було б
вирішити набагато коротшим способом, підліток червоніє, починає
хвилюватися, а потім кричить: «Вас просто вчили по-іншому, а зараз
тільки так треба робити!».

Такі гострі емоційні реакції спостерігаються тоді, коли в самооцінці
підлітка стикаються дуже високі домагання і сильна невпевненість у собі.
Цей феномен має назву «афект неадекватності». Підлітки з таким афектом
хочуть бути у всьому першими, навіть тоді, коли ця вищість не має для
них ніякого сенсу. «Афект неадекватності» не тільки перешкоджає
правильному ставленню підлітка до себе, але й викривляє його зв’язки з
довкіллям, виробляє установки на очікування від інших каверз,
недоброзичливості. Будь-яку, навіть нейтральну, ситуацію вони схильні
сприймати як погрозливу. Особливо складними для них бувають ситуації
перевірок компетентності — тести, екзамени, будь-який контроль знань.

Найбільш яскравим зовнішнім проявом, за яким можна розпізнати цей
феномен, виступає неадекватна реакція на свою невдачу. Неуспіх не просто
ігнорується підлітком, але, ще вражає, може навіть підвищити його
самооцінку. Замісті реального розвитку здібностей, які могли б привести
до успіху він може створювати надуманий «образ Я». Наприклад, не
вирішивши завдання, підліток починає пояснювати це нетривіальним
підходом до його вирішення, яке він, начебто володіючи особливими
аналітичними здібностями, запропонував, кинувши виклик простому рішенню,
доступному кожному Підліток не тільки не аналізує невдачі, він закриває
очі на різні прорахунки і знаходить ніби-то об’єктивні пояснення СВОЇУ
невдачам, більше того — може стати у позицію звинувачувача Ясно, що такі
ситуації ніяк не сприяють самоствердженню.

Характерно, що у взаєминах оцінки у цих підлітків можуть бути спрямовані
не на особистісні риси, поведінку, діяльність, а на повинність: «Я
повинен», «Так треба», «Так прийнято». Часто так: оцінні позиції
приймаються без критики і можуть проявлятися в ціннісних орієнтаціях і
поведінці.

І все ж таки, саме в період дорослішання людина більше звертається до
свого «Я» і прагне самоствердитися. Часто на передній план в самооцінці
підлітка виступає фіксація на реальних чи уявних інтелектуальних і
вольових недоліках «Некрасивий», «нерозумний», «безвільний» та інші
оцінки можуть звучати з його вуст. Порівняння з однолітками, яке він
робить, може також обертатися проти нього. Все це і да« поштовх для
розвитку особистісної рефлексії, яка спрямовує як на переживання з
приводу власної недосконалості, так і на мотивацію до самовдосконалення,
самоствердження самопізнання.

Головні мотиваційні лінії даного вікового періоду пов’язана активним
прагненням до саморозвитку. Це і самовираження,; самопізнання, і
самовиховання. Самовиховання стає можливим у перехідному віці завдяки
тому, що у підлітків розвивається саморегуляція. Дуже розповсюдженим
способом саморегуляції” сучасних підлітків є спрямованість на розвиток у
самих себе вольових якостей. Загальна логіка такого розвитку
проявляється наступним чином: від вміння керувати собою, концентрувати”
зусилля, витримувати і витримувати великі навантаження до здатності
керувати діяльністю і добиватися в ній необхідних результатів. За цією
логікою змінюються і ускладнюються прийоми розвитку вольових рис. На
початку даного віку підлітки по-доброму заздрять і перебувають у захваті
від тих, хто володіє певними вольовими якостями. Надалі у підлітків
з’являється бажання мати такі якості у себе і, насамкінець, у середині
підліткового періоду вони приступають до самовиховання, Найбільш
активним періодом самовиховання у підлітків вважається вік від 13 до 15
років.

В процесі пошуків свого «Я» (цінностей, ідеалів, поглядів), набуття
ідентичності, самоствердження і саморозвитку у підлітків на рівні
самоусвідомлення формується система внутрішньо узгоджених уявлень про
себе, образів «Я»— «Я-концепції».

«Я-концепція» — це система уявлень про самого себе або «установка
відносно власної особистості». У перехідний період – це є динамічна
психологічна величина, яка дуже залежна від глобальних суспільних
відносин та змін безпосереднього соціального оточення зокрема.
Формування «Я-концепції» підлітка відрізняється від становлення «Я» та
ідентичності.

«Я-концепція» розвивається під впливом первинного досвіду соціалізації в
сім’ї. З віком в її становленні набувають значення позасімейні фактори:
школа, однолітки, суспільство. «Я-концепція» — це результат взаємодій
біологічних, психологічних і психосоціальних факторів в ході
особистісного зростання людини. Перш за все це основа почуття
самоцінності особистості підлітка, яке є важливим в формуванні його
особистого становища у суспільстві.

Пізнання себе, своїх особистісних якостей призводить до формування
кількох образів «Я». Різні аспекти Я, які виникають у самосвідомості
підлітка, відображають різнопланові уявлення про себе — як реальні, так
і ідеальні.

Реальні уявлення про власну зовнішність, привабливість чи відсутність
її, уявлення про свій розум, здібності в різних галузях, про силу
характеру, комунікабельність, доброту чи жорсткість та інші якості,
поєднуючись, утворюють значне нашарування в «Я-концепції» — так зване
«реальне Я». «Реальне Я» підлітка завжди пов’язане з оцінним уявленням
про себе: когнітивним, вольовим і поведінковим. Для нього завжди важливо
знати, який він є насправді і наскільки значущі його індивідуальні
особливості. Оцінка своїх якостей залежить певною мірою від системи
цінностей, які склалися під впливом суспільних інститутів (сім’ї, школи;
міста, села; групи однолітків, друзів тощо).

Між тим «Реальне Я» не передбачає, що в цілому «Я-концепція» підлітка
реалістична і позитивна. Адже важливу роль в її формуванні відіграє і
власна точка зору, і власна оцінка. Так, дослідження «важких» підлітків,
які потрапили в сферу уваги правових організацій, засвідчують, що це
уявлення про себе позитивні. Вони виділяють у себе такі якості як:
впевненість у собі, тенденцію до ризику, відсутність боязкості, вміння
відстояти себе, прагнення до успіху. Однак усі ці якості розвиваються на
фоні негативної «Я-концепції», яка визначає асоціальність поведінки
молодих правопорушників.

Існує багато інших форм «Я-концепції»: фантастичне, динамічне, майбутнє
Я. Особливу значущість для розвитку особистості підлітка має «ідеальне
Я». Це самооцінка особистістю підлітка самого себе у відповідності з
бажаннями («Яким би я хотів бути» При високому рівні домагань і
недостатньому усвідомленні свої можливостей «ідеальне Я» може сильно
відрізнятися від реального. Підлітком переживається дистанція між
ідеальним образом і справжнім своїм становищем, що призводить до
невпевненості у собі, зниженню самоповаги. У взаємовідносинах, як
правило, такий підліток проявляє образливість, впертість, агресивність.
Коли ж ідеальний образ уявляється досяжним, він завжди спонукає д
саморозвитку.

Підлітки не тільки прагнуть розвинути у собі бажані якості Вони
спрямовані на досягнення можливого — мріють про те якими вони будуть у
близькому майбутньому. По-перше, уявленнях відбуваються «примірювання»
різноманітних ролер тобто закріплюється позиція рольового
самовизначення. По-друге, в кінці перехідного віку виникає особистісне
утворення — самовизначення. Воно вже відрізняється від простого
прогнозування свого майбутнього життя, від мрій, пов’язаних з бажаним,
можливим. Самовизначення утворюється на стійких інтересах і прагненнях
підлітка, коли він враховує всі свої] можливості і зовнішні обставини;
воно спирається на світогляд ] підлітка, який формується, і пов’язане з
вибором професії.] Однак істинне самовизначення не закінчується в цей
період і остаточно формується в юнацькому віці, завершуючи останній етап
онтогенетичного розвитку особистості дитини.

Багато підлітків все ж відчувають потребу в професійною v
самовизначенні. Вони починають з наростаючою зацікавленістю придивлятися
до багатьох професій. Здійснивши попередній вибір, підлітки оцінюють
різні види діяльності з точки зору власних здібностей і нахилів,
враховуючи при цьому суспільну цінність власного вибору.

Ідея вибору життєвого шляху, вибору ціннісних орієнтацій. свого ідеалу,
свого друга, своєї професії стає основною метою підлітків. Зрозумівши
глибинний смисл і цінність вибору, як самостійного і вольового акту,
вони прагнуть до ствердження власного «Я», власних починань, набувають
особистісного ідентичності, розвивають «Я-концепцію» і виявляють
готовність брати на себе відповідальність за власний вибір.

Ще одна важлива характеристика свідомості підлітків — висока
сензитивність до опанування системою прав і обов’язків. Більшість з них
зорієнтована на розвиток почуття відповідальності за себе та інших, на
необхідність самостійно приймати рішення в повсякденному житті, в
екстремальних ситуаціях, а також на здійснення громадянського вибору.
Для багатьох цілком доступне і можливе засвоєння змісту поняття честі і
обов’язку як громадянських обов’язків перед суспільством. Підліток
здатний зрозуміти і прийняти значення вибору як елементу сучасної
культури.

«Підлітковий вік — це період, коли людина «проростає» з дитинства у
новий стан, переживаючи початок становлення своєї особистості. У цей
період відбувається інтенсивний розвиток особистості у двох напрямках:
1) прагнення до засвоєння і оволодіння діапазоном соціального простору
(від підліткових груп до життя в країні та за її межами); 2) прагнення
до особистісної рефлексії на свій внутрішній, інтимний світ (через
автономію від близьких).

Важливо відмітити, що в підлітковому віці намічається ще більший, ніж у
дитинстві, розрив у тому, як різні підлітки проходять шлях від
природньої інфантильності дитинства до поглибленої рефлексії і вираженої
індивідуальності. Одні підлітки, незалежно від хронологічного віку,
складають враження «малих дітей», а інші — інтелектуально, морально і
соціальне відповідальних людей. Це типовий для нашого часу і нашої
культури розподіл діапазону вікового спектру на два рівні, де на
нижньому розташовані інфантильні діти, а на верхньому — ті, хто своїми
психологічними досягненнями символізує потенційні можливості даного
віку. Саме такі підлітки демонструють здатність не бути поглинутими
суспільством і можуть входити в нього з викликом, гарячкуватістю
підлітковості, не даючи суспільству використовувати їх за своїми
потребами. Такі підлітки достатньо успішно зорієнтовані в цінностях
життя і, володіючи розвинутою рефлексією, здійснюють свідомий пошук
рішень будь-яких особистісно чи соціальне значущих проблемних ситуацій.

Тенденція до особистісного зростання починає проявлятися саме у
підлітковому віці, коли людина, відкриваючи себе, докладає зусиль до
становлення своєї індивідуальності.

Поведінковий опитувальник К.Томаса

1. А, іноді я даю можливість іншим взяти на тебе відповідальність за
вирішення суперечливого питання.

Б. Я намагаюся частіше підкреслювати спільне в наших з опонентом
поглядах, ніж зупинятися на суперечливих моментах.

2. А. Я намагаюся знайти компромісне рішення.

Б. Я намагаюся враховувати всі інтереси: як свої, так і опонента.

3. А. Як правило, я твердо відстоюю своє.

Б. Я стараюся заспокоїти іншого і, головне, – зберегти добрі стосунки.

4. А. Я намагаюся знайти компромісне рішення.

Б. Іноді я поступаюся своїми власними інтересам заради задоволення
інтересів опонента.

5. А. У процесі прийняття рішення я завжди намагаюся знайти підтримку з
боку опонента.

Б. Я стараюся так зробити, щоб запобігти загостренню стосунків.

6. А. Я завжди прагну запобігти неприємностям для себе.

Б. Я завжди намагаюся домогтися свого.

7. А. Як правило, я відкладаю вирішення важкого питання для того, щоб
мати час все обміркувати.

Б. Я не боюся поступитися одними вигодами для отримання інших.

8. А. Як правило, я наполягаю на своєму.

Б. Я намагаюся відкрито обговорити з опонентом всі болючі для нас
проблеми і питання.

9. А. Думаю, що не варто хвилюватися з приводу виникнення різниці в
позиціях з опонентом.

Б. Я роблю зусилля, щоб повернути справу на свій лад.

10. А. Я твердо прагну домогтися свого.

Б. Я намагаюся знайти компромісне рішення. H.A. Перш за все я намагаюся
зрозуміти, в чому суть проблеми.

Б. Я намагаюся заспокоїти опонента і зберегти з ним добрі стосунки.

12. А. Іноді я ухиляюся від позиції, яка веде до конфронтації.

Б. Я готовий поступитися опоненту, якщо він також поступиться своїми
інтересами.

13. А. Я пропоную варіант “ні вам – ні нам” (середню позицію). Б. Як
правило, я примушую опонента прийняти мої умови.

14. А. Я викладаю опоненту свою точку зору і цікавлюся його ідеями,

Б. Я намагаюся продемонструвати логічність і доцільність моєї
пропозиції.

15. А. Я можу заспокоїти почуття іншого і зберегти з ним рівні стосунки.
Б. Я роблю все можливе для запобігання конфлікту.

16. А. Я намагаюся зберегти почуття іншої людини.

Б. Я намагаюся переконати іншого у вигідності прийняття моїх умов.

17. А. Як правило, я наполягаю на своєму.

Б. Я намагаюся зробити все можливе для запобігання загострення відносин.

18. А. Я згодний дозволити опоненту мати власну думку, якщо йому буде
від цього легше. Б. Я готовий поступитися опоненту, якщо він поступиться
мені.

19. А. Перш за все я намагаюся визначитися в суті всіх піднятих проблем
і питань, що виникли.

Б. Я прагну відкласти вирішення суперечливого питання з тим, щоб мати
досить часу для його обміркування.

20. А. Я одразу ж намагаюся вирішити наші з опонентом суперечності.

Б. Я намагаюся знайти найкраще поєднання вигод і втрат для себе і
опонента.

21. А. В ході переговорів я прагну врахувати побажання опонента. Б. Я
схильний до прямого обговорення проблеми.

22. А. Я намагаюся знайти позицію, яка лежить посередині між моєю
позицією і точкою зору іншої людини. Б. Я відстоюю свої бажання і
наміри.

23. А. Як правило, я зацікавлений у тому, щоб задовольнити інтереси
кожного з нас.

Б. Іноді я даю можливість іншим взяти на себе відповідальність за
вирішення суперечливих питань.

24. А. Прагну піти назустріч опоненту, якщо його позиція занадто багато
для нього значить. Б. Я намагаюся схилити опонента до компромісу.

25. А. Я намагаюся продемонструвати іншому логіку і перевагу моїх
поглядів. Б. В ході переговорів я намагаюся бути уважним до поглядів
іншого.

26. А. Я пропоную середню позицію.

Б. Я майже завжди занепокоєний тим, щоб задовольнити бажання кожного з
нас.

27. А. Часто я уникаю займати позицію, яка може викликати суперечку.

Б. Якщо це може зробити іншого щасливим, я дам йому можливість наполягти
на своєму.

28. А. Як правило, я постійно прагну домогтися свого.

Б. Щоб налагодити справу, я звичайно прагну підтримки свого опонента.

29. А. Я пропоную середню позицію.

Б. Думаю, не завжди треба хвилюватися, коли виникають розбіжності у
поглядах на справу.

30. А. Я намагаюся не образити почуття іншої людини.

Б. Я завжди займаю таку позицію у суперечці, щоб знайти вірне рішення
разом з опонентом.

Тест “ПІЗНАЙ СЕБЕ” (для підлітків)

Краще пізнавати себе, з більшою відповідальністю підійти до вибору
професій в якійсь мірі допоможе набір спеціально підготовлених
нескладних питань, на кожне з яких треба щиро та відверто відповісти
“так” або “ні”. Отже…

Чи часто ти відчуваєш потребу в нових враженнях, бажання багато що
змінити навколо себе?

Чи часто потрібна тобі підтримка надійного товариша, готового допомогти,
підбадьорити чи заспокоїти?

Ти вважаєш себе людиною безтурботною?

Чи важко тобі відмовити в чомусь людям?

Перед тим, як щось зробити, чи обмірковуєш ти можливі наслідки, кінцевий
результат?

Якщо ти пообіцяв щось зробити, чи завжди дотримуєш свого слова?

Чи часто в тебе змінюється настрій?

Як правило, ти розмовляєш та дієш швидко, на замислюючись?

Чи часто почуваєш себе пригніченим, розчарованим без будь-яких на те
причин?

Чи можеш щось зробити, побившись об заклад?

Чи відчуваєш сором’язливість та збентеження, коли намагаєшся заговорити
з незнайомою симпатичною людиною протилежної статі?

Чи втрачаєш часом контроль над собою?

Чи часто здійснюєш вчинки під впливом миттєвого настрою?

Чи часто відчуваєш сумління через те, що зробив або сказав таке, чого б
не слід було говорити?

Чому надаєш перевагу: книг, газет, журналів чи зустрічами з людьми?

Тебе легко образити?

Чи подобається тобі бувати часто у компаніях?

Чи спадає тобі іноді на думку те, що тобі не хочеться відкриватися перед
іншими людьми?

Чи правда, що іноді все горить у тебе в руках, і часом настає період
нудьги та смутку?

Ти хочеш мати друзів не багато, але дуже близьких та відданих тобі?

Ти мрійник?

Якщо на тебе кричать, то відповідаєш також прийом?

Чи хвилюють тебе думки, що ти чимось гірший за інших?

Чи здатний ти внести пожвавлення в нудну компанію?

Чи робиш ти спроби розпочати розмову на тему, в якій не тямиш нічого?

Тебе хвилює твоє здоров’я?

Ти часто кепкуєш над іншими?

Ти страждаєш від безсоння?

А тепер перевірити, чи відповіді підлітка були об’єктивними. Якщо на
запитання №6, 24, 36 він відповів “так”, а на питання №12, 18, 30, 42,
48, 54 “ні”, то це означає, що він не бажає або ж не вміє об’єктивно
оцінювати себе. А подальша робота з анкетою втрачає будь-який сенс, адже
вийде спотворений результат. Якщо ж з перевіркою на об’єктивність все
гаразд, слід розпочинати виконувати основну частину завдання. Підліток
має виписати відповіді на питання №1 ,3 ,8,10, 13, 17, 22, 27, 29, 39,
44, 46, 49, 53, 56, а також №5, 15, 20, 32, 34, 37, 41, 51. Підрахувати,
скільки вийшло “так”, а скільки “ні”. Якщо “так” зустрічається понад 12
разів, то підліток належить до групи І. Якщо “ні” зустрічається понад 12
разів – то до групи ІІ. Якщо ж у відповідях на питання №2, 4, 7, 9, 11,
14, 16, 19, 21, 23, 26, 28, 31, 35, 38, 40, 43, 45, 47, 50, 52, 55, 57
понад 12 разів зустрінеться “так”, то йому притаманні риси групи ІІІ.

ГРУПА І. Характеризується орієнтацією особистості на навколишній світ.
Цю групу людей відзначають товариськість, чуйність, невимушеність,
життєрадісність, впевненість у собі, прагнення до лідерства. Вони, як
правило, мають багато друзів, оптимістичну вдачу, доброзичливі, веселі,
завдяки гнучкості своєї поведінки легко знаходять контакти з різними
людьми, але іноді запальні та нестримані. Такі люди добре оволодівають
професіями типу “людина-людина”. Але й інші професії від них не за
сімома замками.

ГРУПА ІІ. Характеризується фіксацією інтересів на явищах власного
внутрішнього світу. Такі люди спокійні, врівноважені, розсудливі,
обачливі, контролюють свої вчинки. Їх дії завжди продумані, раціональні.
Вони товариські, часто замкнені, але миролюбні. Коло друзів у них
невелике. Ці люди часто соціально пасивні, важко входять у колектив.
Надають перевагу книжкам, схильні до самоаналізу, високо цінують етичні
норми. Таким людям легше оволодівати професіями типу “людина-техніка”,
“людина-природа”. Працювати з іншими людьми їм важко, це потребує багато
сил.

ГРУПА ІІІ. Характеризується нестабільністю, неврівноваженістю, частою
зміною настрою, чутливістю, схильністю д песимізму, нерішучістю.

Література:

Сабуров А.С. Психологія курс лекцій, Київ, 1996.

Педагогічна майстерність: Підручник / за редакцією І.А. Зязюна. – Київ,
“Либідь”.2000.

Трофімов Ю.Л. Психологія: курс лекцій підручник. Київ, “Либідь”. 2000.

Основи психології: Підручник / за загальною редакцією О.В. Киричука,
В.А. Роменця, Київ, 1995.

Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці:
Методологія, методи, методи програми, процедури, Київ, 1998.

Рибалко В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні старшокласників.
Київ, 1998.

С.Д. Максименко, В.О. Селовієнко. Загальна психологія. Київ, 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020