АПК України (курсова)

Курсова робота:

З предмету:”Розміщення продуктивних сил та економічних районів”

На тему:”АПК України”

Зміст

Вступ
………………………………………………………………
……… 3

1 .Структура і форми територіальної організації ПК… 4

2.Територіальна структура АПК України………………… 6

3.Сільське господарство, його структура…………………. 8

4.Розміщення галузей рослинництва……………………….. 13

5.Розміщення галузей тваринництва……………………….. 20

Висновки
………………………………………………………………
. 22

Список використаної літератури…………………………….. 23

Вступ

Галузевій структурі народного господарства притаманні певні міжгалузеві
пропорції, міжгалузеві виробничі зв’язки, що постійно посилюються і
розширюються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і
розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві України
спостерігається взаємодія галузей у складі інтеграційних структур —
міжгалузевих комплексів.

Одним з таких найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є
агропромисловий. Це складний комплекс виробництва, що об’єднує різні
галузі народного господарства. Агропромисловий комплекс (АПК) значною
мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя
населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість —
сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми
здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою
економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного
господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних
виробничих фондів.

Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5
валового суспільного продукту.

До АПК належать сільське господарство, харчова промисловість,
м’ясо-молочна, борошномельно-круп’яна, комбікормова, мікробіологічна
промисловість.

У сучасних умовах для успішного розвитку усіх галузей АПК створюються
нові форми організації агропромислового виробництва— агропромислові
об’єднання, агро комбінати, агрофірми, асоціації, виробничі і
науково-виробничі системи.

1. СТРУКТАРА І ФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АПК.

АПК — це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно
взаємопов’язані між собою багато галузей і виробництв. АПК має надто
складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять З
основні сфери:

1. Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що
створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

2. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це
— сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту
рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна
промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів
для АПК та ін.

3. Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції
(харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна
інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу.
Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне
постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи,
заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне
забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство,
культурне та медичне обслуговування тощо.

Дорівнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих
кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і
непродовольчий. Продовольчий комплекс — це сукупність галузей,
пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного
походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять
виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це
— виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом
товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження;
галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною
переробкою сільськогосподарської сировини.

Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що
використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі
підкомплекси.

Особливу роль в АПК відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує
населення продуктами харчування. Він включає галузі, пов’язані лише з
виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять
зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий,
плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний,
олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні
інфраструктурні галузі.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній
території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції,
тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі
виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на
порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових
підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської
продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є
найбільш поширеними. Серед них виділяють:

• агропромисловий пункт — локальна форма АПК, що об’єднує в
населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської
сировини;

• агропромисловий центр — локальна форма АПК, яка об’єднує в
населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської
сировини;

• агропромисловий кущ — локальна форма АПК, що характеризується
компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і
центрів з їх сировинними зонами;

• агропромисловий вузол — складне територіальне агропромислове
утворення, яке розглядається як система компактно
розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як
правило, обласного чи районного центру).

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної
адміністративної одиниці обумовлюють; формування відповідного
регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати
територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного
району.

В межах природноекономічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під
впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними
агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими
агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона — це
територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах
однієї природноекономічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся,
Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони
входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі
переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова
зона). Спеціалізований агропромисловий район — територіальне
зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах
відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне виробництво).
Інтегральний агропромисловий район — це територіальне зосередження
агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної
зони.

Якщо зональні агропромислові комплекси формувалися переважно під впливом
природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і
Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів
переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні —
інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких
агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст
на малотранспортабельну продукцію харчування — овочі, свіже і дієтичне
м’ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна
відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних
культур та тісний зв’язок виробництва продукції з її реалізацією.
Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

2 .ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА АПК УКРАЇНИ

В межах України виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох
основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією
сільського господарства та підприємств переробної промисловості і
виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий
АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та
приміські АПК.

Поліський АПК сформувався в межах Українського Полісся, До його складу
входять більша частина Волинської, Рівненської, Житомирської, північні
частини Київської, Чернігівської та Сумської обл., що займають 12,3 млн.
га (19% території України).

Поверхня території рівнинна. Клімат помірно-континентальний, кількість
опадів — 550—750 мм, середньорічна температура — +6, +7°С, тривалість
вегетаційного періоду — від 190 до 205 днів з сумою активних температур
2250—2600 . Це найбільш зволожена територія України (особливо Західне
Полісся). Низинний рельєф, значна кількість опадів і незначне
випаровування сприяє заболоченості території і формуванню підзолистих
ґрунтів. У зв’язку з цим в зоні переважають дерно-підзолисті і болотні
ґрунти, що потребують збагачення їх поживними речовинами, вапнування та
інших меліоративних робіт. Близько 30% території зайнято лісом і
чагарниками, 2% — болотами. Сільськогосподарські угіддя становлять
близько половини, а рілля — 35% всієї території зони. В структурі
сільськогосподарських угідь на орні землі припадає 2/3 і на природні
кормові угіддя — 1/5.

Середня густота населення 20—40 чол. на 1 км2, на одного працездатного
припадає 2,6—3 га орних земель.

Такі умови визначили виробничу спеціалізацію сільського господарства —
скотарство (молочно-м’ясного напряму), льонарство, картоплярство з
виробництвом зернової продукції. На основі переробки
сільськогосподарської сировини тут функціонують молокопромисловий,
м’ясопромисловий, картоплепродуктовий, льонопромисловий спеціалізовані
комплекси, а також додаткові — зернопродуктовий, бурякоцукровий,
плодоовочеконсервний тавиробництво хмелепродукції тощо. Тут виробляється
95% льону-довгунця, 45% картоплі, до 1/5 молока і м’яса.

Лісостеповий АПК сформувався в межах Лісостепової природно-економічної
зони України. До його складу входять значна частина Львівської і
Чернівецької областей, східна частина Івано-Франківської, Тернопільська,
Хмельницька, Вінницька обл., північна частина Кіровоградської обл.,
Черкаська, Полтавська, Харківська (крім південно-східної частини), а
також південні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської,
Чернігівської і Сумської обл. У рельєфі спостерігається чергування
височин із зниженими рівнинами. Поверхня зони розчленована долинами
річок, ярами і балками. Виділяються Волино-Подільська, Придніпровська та
відроги Середньоруської височин, а також велика за площею Придніпровська
низовина. Клімат помірно-теплий, кількість опадів від 600 мм на заході і
півночі до 500— 450 мм на півдні і сході. Але тут більше випаровування,
ніж в Поліссі, тому й немає надмірного зволоження. Середньорічна
температура — +7, +8 С. Тривалість вегетаційного періоду — 200—290 днів,
сума активних температур — 2600—2800 С, до 3000 на півдні. Ґрунтовий
покрив — родючі, високопродуктивні типи земель — чорноземи, сірі лісові,
чорноземно-лучні тощо. Лісостеп характеризується високою господарською
освоєністю території. Тут велика розораність земель — питома вага ріллі
до всієї площі зони становить 70%, що вдвічі вище, ніж у Поліссі. В зоні
знаходиться 37% орних земель України.

В Лісостепу висока густота сільського населення — 40— 60 чол. на 1 кв.
км, на 1 працездатного припадає 3—5 га ріллі; тут добра забезпеченість
трудовими ресурсами. Природно-кліматичні умови, наявність значних
трудових ресурсів значною мірою сприяли інтенсивному розвитку сільського
господарства, яке спеціалізується на виробництві цукрових буряків,
зерна, скотарстві га свинарстві. В зоні розвинуте виробництво картоплі,
овочів, соняшнику, хмелю, м’яти, фруктів, м’яса птиці. Все це створює
значну сировинну базу для розвитку бурякоцукрового,
зернопродуктового,м’ясопромислового,молокопромислового та
плодоовочеконсервного спеціалізованих комплексів. Тут виробляється 70%
цукрових буряків, 40% зерна, половина виробництва молока м’яса України.

Степовий АПК сформувався в межах Степової природноекономічної зони, до
складу якої входять Одеська, Миколаївська, Херсонська області, південь
Кіровоградської, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська,
південно-східні райони Полтавської та Харківської областей та Автономна
Республіка Крим. Він становить 25 млн. га, або 40% території України.
Рельєф рівнинний. Клімат помірний посушливий. Середня річна температура
— +7,5, +11 С. Тут спостерігаються найбільш високі температури і
найтриваліший вегетаційний період (210—245 днів) з сумою середньодобових
температур вище +10° — від 2900° на півночі зони до 3600° на півдні. В
зоні випадає від 450 мм опадів (на півночі) до 300 мм в Причорномор’ї.
Висока випаровуваність вологи призводить до значного її дефіциту. В
Степу переважають середньогумусні та малогумусні чорноземи, у південних
районах — каштанові грунти. Це основний район зрошувальної меліорації. В
Степу найвища розораність земель — близько 80% території і 80—85%
сільськогосподарських угідь. Тут знаходиться 48% орних земель України.
Густота сільського населення — 20—40 чол. на 1 км . На 1 працездатного
припадає 7—10 га ріллі. Рівень забезпеченості трудовими ресурсами
низький.

Природно-кліматичні умови сприяють розвиткові сільського господарства,
яке спеціалізується на вирощуванні зернових, соняшнику, а також на
скотарстві. Додатковими галузями є виноградарство, овочівництво,
свинарство, вівчарство і птахівництво. Все це створює значну сировинну
базу для функціонування спеціалізованих комплексів — м’ясопромислового,
молокопромислового, зернопродуктового, олійнопродуктового та
плодоовочеконсервного.

Тут виробляється 100% рису, 95% винограду, 80% соняшнику, до 48% зерна,
70% вовни, овочів — 35%, молока і м’яса — близько 1/3.

3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО,

ЙОГО СТРУКТУРА

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю матеріального
виробництва України є її високоінтенсивне, багатогалузеве сільське
господарство. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції,
основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське
виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі
України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів,
14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного
господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22%
національного доходу країни.

В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі —
рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та
рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями
в обсягах його продукції змінюються. Так, у 80-ті роки і на початку 90-х
у структурі продукції сільського господарства переважала продукція
тваринництва, а в останні роки — продукція рослинництва.

В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється,
поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних
культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво,
польове кормовиробництво. Що стосується способу виробництва окремих
культур, то до складу рослинництва входять такі галузі — рільництво,
овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з
козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих же
економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього
народного господарства. В той же час тут відзначаються і деякі
специфічні умови розвитку цієї галузі, пов’язані з природними
особливостями сільськогосподарського виробництва. Великий вплив на
розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних
факторів, таких як кліматичні

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з
козівництвом, птахівництво та ін.

Таблиця 1

СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

УКРАЇНИ у 2003р. (у господарствах усіх категорій)

Показники У порівнянних цінах 1996 р., млн. грн. В%

Продукція сільського господарства 28112 100

Продукція рослинництва в тому числі: 1 7364 62,1

Зернові культури 5661 20,1

Технічні культури 1787 6,3

Картопле-овочебаштанні 6386 22,5

Плодоягідна та виноградна продукція 1779 6,3

Кормові культури та інша продукція рослинництва 1751
6,9

Продукція тваринництва: їв тому числі: 10748 37,9

Вирощування худоби та птиці 4967 17,5

Молоко 4218 14,8

Яйця 1015 3,6

Вовна 11 0,04

Інша продукція тваринництва 537 1,96

У таблиці № 1 показано структуру валової продукції сільського
господарства України за 2003 рік.

Таблиця 2

ДИНАМІКА ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ у
2002- 2003 рр.

Роки Продукція сільського господарства В тому числі

млрд. грн. в % продукція рослинництва продукція тваринництва

млрд. грн. в % млрд. грн. в %

2001 48,6 100 24,3 50 24,3 50

2002 31,6 100 17,9 56,6 13,7 43,4

2003 28,1 100 17,4 61,9 20,3 6,6

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що
основним засобом виробництва виступає земля, властивість якої —
родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не
відіграє такої ролі, а використовується переважно як територія для
розміщення того чи іншого виробництва. Основний засіб виробництва в
сільському господарстві — земля — при правильному використанні має
властивість постійно підвищувати родючість — природну основу
інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Друга особливість сільського господарства полягає в тому, що і рослини,
і тварини виступають одночасно і як засоби, і як предмети праці. Для них
фермерських господарств з площею сільськогосподарських угідь 932,2 тис.
га.

Основним завданням розвитку сільськогосподарського виробництва є його
подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збільшенні виробництва
продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення
ефективності всіх структурних підрозділів АПК, переведення виробничого
процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.

Інтенсифікація передбачає використання досягнень науково-технічного
прогресу, активне впровадження всіх заходів науково-технічного характеру
та прогресивних індустріальних технологій в усіх галузях сільського
господарства, а також меліорацію земель, хімізацію
сільськогосподарського виробництва. Інтенсифікація веде до підвищення і
раціонального використання родючості землі, збільшення її продуктивної
сили.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га, з них 46,7 млн. га
(близько 77%) перебуває у користуванні сільськогосподарських підприємств
і господарств, у тому числі 41,9 млн. га (близько 70% всієї території
України) становлять сільськогосподарські угіддя, тобто землі, які
безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві.
Майже 30% земельних ресурсів не використовується в
сільськогосподарському виробництві, з них значну площу займають ліси і
лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті
під будівлями, та ін.

До сільськогосподарських угідь відносяться рілля, природні кормові
угіддя (пасовища та сіножаті), а також багаторічні насадження. Найбільшу
площу серед цих угідь складає рілля (33 млн. га), що становить 79,3%
площі всіх сільськогосподарських угідь і 55% всієї території України.
Площа пасовищ складає 5,3 млн. га (12,9% усіх сільгоспугідь), сіножатей
— 2,2 млн. га (5,4%), багаторічних насаджень — близько 1 млн. га (2,4%).

Найбільша частина (більше 2/5) сільськогосподарських угідь припадає на
Степ, 1/3 — на Лісостеп і майже 1/5 — на Полісся та передгірні райони
Карпат і Криму.

Україна належить до країн світу, де рівень
сільськогосподарського використання земельного фонду один з найвищих.
Забезпеченість земельними ресурсами досить висока і становить 0,65 га
ріллі на душу населення (для порівняння в Європі — 0,26 га, в світі в
цілому — 0,29 га). В останні десятиліття спостерігається зниження
землезабезпеченості в Україні. Так, якщо у 1950 р. на душу населення
припадало 1,2 га сільськогосподарських угідь і 1 га ріллі, то в 1965 р.
— відповідно 0,95 га і 0,78 га. У 2000 р. цей показник знизився і
становив 0,8 га і 0,6 га. Найбільшою землезабезпеченістю
характеризуються південні області України — Херсонська, Миколаївська,
Кіровоградська, де на душу населення припадає 1,3 — 1,4 га орних земель,
а найменш забезпечені ріллею в розрахунку на душу населення Закарпатська
(0,15 га), Львівська (0,29 га), Івано-Франківська (0,26 га), Чернівецька
(0,3 га) області.

всього ґрунтового покриву), поширені переважно в Лісостепу, а також
звичайні чорноземи (28%), що мають високу природну родючість і поширені
переважно в північному Степу, та чорноземи мало- і слабогумусні (9%),
які потребують штучного зрошення і розміщені на півдні Степової зони.

В Лісостепу досить поширені сірі лісові фунти (7%). В Поліссі
переважають дерново-підзолисті, болотні і торфові ґрунти, які потребують
вапнування та інших меліоративних робіт. На всій території України (а
найбільше на півдні) є невеликі площі солончаків, що потребують
глибокого промивання і внесення добрив.

Враховуючи надмірну розораність території України і надто обмежене
збільшення сільськогосподарських угідь, потрібне бережливе ставлення й
раціональне використання земельного фонду. В той же час земельні ресурси
України нерідко потребують захисту від нераціонального їх використання.

Велика розораність земель, особливо в Степу і Лісостепу, призводить до
розвитку сильних ерозійних процесів. Щорічно з кожного гектара землі
зноситься близько 12—17 т родючого ґрунту. Ерозія змиває в основному
верхній — найбільш родючий шар ґрунту, зменшуючи вміст у ньому гумусу,
що погіршує родючість ґрунтів. Слід зауважити, що і меліоративні заходи,
якщо вони економічно не обґрунтовані і не враховують місцевих умов,
призводять до негативних наслідків. Так, у Поліссі внаслідок
непродуманої меліорації знижується рівень ґрунтових вод, що викликає
пересушення торфово-болотних ґрунтів, вітрову ерозію, а це призводить не
лише до зниження родючості ґрунтів, а навіть до непридатності деяких з
них до використання. Негативні наслідки меліорації в степовій зоні, в
районах зрошувального землеробства призводять до підвищення ґрунтових
вод, підтоплення, засолення земель.

Земельним ресурсам завдають великої шкоди, знижують їх продуктивність і
надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, і використання на
полях недосконалої техніки, і забруднення ґрунтів різними шкідливими
викидами численних підприємств тощо. Внаслідок Чорнобильської трагедії
із сільськогосподарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель.
Вилучаються значні площі земельних угідь для несільськогосподарського
використання. Так, для різних видів будівництва щорічно відводиться
12—14 тис. га сільськогосподарських земель. Все це вимагає економного і
науково обґрунтованого використання земельних ресурсів як одного з
важливих напрямів раціонального природокористування.

4.РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

Важливою галуззю сільського господарства є рослинництво, рівень розвитку
якого впливає і на тваринництво. Розміщення галузей рослинництва значною
мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального
використання. У табл. З наведено основні показники щодо посівних площ
України за всіма категоріями господарств.

Таблиця З

ПОСІВНІ ПЛОЩІ УКРАЇНИ (всі категорії господарства, тис. га)

Показники 2002 2002

2003

Вся посівна площа 30963 30061 30304

з неї: зернові культури 14152 13248 15051

у тому числі пшениця 5324 5985 6486

Технічні культури 3748 3652 3348

у тому числі цукрові буряки (фабричні) 1475 1359 1104

соняшник 2020 2107 2065

Картопля і овочебаштанні 2165 2135 2185

у тому числі картопля 1532 1547 1579

Кормові культури 10898 11026 9720

Посівна площа України в 2002 р. становила 30,3 млн. га. Провідну роль у
структурі посівних площ відіграють зернові культури (49,6% всіх
посівів). . У табл. 4 наведено структуру посівних площ України за всіма
категоріями господарств Серед зернових найбільші площі займають посіви
озимої пшениці і ярого ячменю

Таблиця 4

СТРУКТУРА ПОСІВНИХ ПЛОЩ УКРАЇНИ у 2001- 2003 рр.,%

Показники 2001 2002 2003

Вся посівна площа 100 100 100

Зернові культури 45,7 44,1 49,6

Технічні культури 12,1 12,1 11,0

Картопля і овоче-баштанні 6,9 7Д 7,2

Кормові культури 35,3 36,7 32,2

Друге місце в посівах належить кормовим культурам — 9— 11 млн. га, що
становить 32’—36,6% від усієї посівної площі.

Третє місце в посівах займають картопля і овочебаштанні культури — 2,1
млн. га, що становить 7% посівної площі України.

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове господарство. Це
основа всього сільськогосподарського виробництва. Як кажуть, хліб —
усьому голова. Так, від зерна і продуктів його переробки значною мірою
залежить і могутність держави, і добробут її населення. Зернове
господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно
тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на
експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч
вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі
(Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції,
а в останні роки — і Німеччині.

У табл. 5 наведена динаміка валового збору сільськогосподарських культур
(в тому числі зернових) в Україні у 2001- 2003 рр. в усіх категоріях
господарств.

Таблиця 5

ВАЛОВИЙ ЗБІР СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ у 2001 – 2003 рр.
(в усіх категоріях господарств)

Показники 2001 2002 2003

Зерно (млн. т) 33,9 24,6 35,5

Цукрові буряки (фабричні), млн. т 29,6 23,0 17,7

Соняшник (млн. т) 2,9 2,1 2,3

Льон- довгунець (волокно), тис. т 48,0 18,0 9,0

Картопля (млн. т) 14,7 18,4 16,7

Овочі (млн. т) 5,9 5Д 5,2

Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні
роки споживання хлібних продуктів на душу населення зросло з 138 кг до
145 кг при фізіологічній нормі його споживання 101 кг. У раціоні
харчування мешканця нашої країни хліб і картопля становлять 46%, у той
час як у американця — 22%.

У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не
вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці, круп’яних культур. В
зв’язку з цим у вирішенні зернової проблеми пріоритетне значення
надаватиметься збільшенню виробництва високоякісного зерна твердих і
сильних пшениць, посівні площі під якими мають збільшуватися в степових
і лісостепових областях України.

Що стосується фуражного зерна, то його частка становить лише 42%
валового збору всього зерна. Ми ще недостатньо збираємо ячменю, зерна
кукурудзи, вівса, зернобобових, використовуючи продовольче зерно для
фуражних цілей. Для вирішення проблеми забезпечення тваринництва
фуражним зерном передбачається в найближчі роки довести його питому вагу
у

валовому зборі всього зерна до 60—65%.

Протягом останніх років посівна площа під чорновими коливалася від 16
млн. га до 13,2 млн. га та 15 млн. га. Національною програмою «Зерно
України» передбачається стабілізувати площу посіву зернових культур в
межах 15 млн. га, що при урожайності ЗО—32 ц/га дасть змогу забезпечити
валові, збори зерна близько 50 млн. т.

В структурі виробництва зерна більше половини припадає на озиму пшеницю.
Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому
місці знаходиться кукурудза (до 15%), на четвертому — жито (до 4%). За
обсягами валового збору їм значно поступаються овес, просо, гречка, рис,
зернобобові (табл. 6).

Основна продовольча зернова культура України — озима шениця. її посіви
займають 6—7 млн. га, що становить 43% посівів усіх зернових культур (за
даними 2002 р.). Яра пшениця використовується в основному як страхова
культура, коли доводиться пересівати пошкоджені ділянки озимини. Озиму
пшеницю висівають восени, вегетує вона до настання холодів, а потім
відновлює свій ріст навесні. Вона раніше дозріває і має вищу
врожайність, проте не витримує сильних морозів. Вегетаційний період —
220—250 днів, потребує мінімальної суми активних температур —
1200—1500°. Вибаглива до ґрунтів, дає кращі врожаї на багатих поживними
речовинами чорноземах, а також на сірих бісових ґрунтах.

Отже, природно-кліматичні умови більшої частини України, меншою мірою;—
Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці, її посіви
зосереджені в Степу, де розміщено більше половини її посівної площі в
Україні — 3,5 млн. га, 1/3 — в Лісостепу — 2,5 млн. га і найменше в
Поліссі — близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів
озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій,
Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській,
Миколаївській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим.

Таблиця 6

ВАЛОВИЙ ЗБІР І СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В УКРАЇНІ у

2002 р.

Сільськогосподарські культури Валовий збір, тис. т Структура, %

Зерно 35472 100,0

Івтому числі: пшениця 18404 51,9

жито 1348 3,8~ ~

ячмінь 7407 20,9

кукурудза 5340 15Д

овес 1062 2,9

просо 312 0,8

гречка 405 11,2

рис 65 0,2

зернобобові 1077 ЗД

інші 52 0,1

Отже, природнокліматичні умови більшої частини України, меншою мірою;—
Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці, її посіви
зосереджені в Степу, де розміщено більше половини її посівної площі в
Україні — 3,5 млн. га, 1/3 — в Лісостепу — 2,5 млн. га і найменше в
Поліссі — близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів
озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій,
Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській,
Миколаївській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим.

Озима пшениця характеризується високою врожайністю — ЗО—40 ц/га. Озиме
жито — друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до
грунтово-кліматичних умов, ніж пшениця. Це морозостійка і посухостійка
культура, з коротким вегетаційним періодом (80—120 днів), невисокою
сумою активних температур (1000—1250°). Вона дає хоч і невисокі, проте
стабільні врожаї росте непогано на кислих, бідних поживними речовинами
дерново-підзолистих ґрунтах. Основні її посіви зосереджені в Поліссі, І
Карпатах і в деяких (переважно північних) районах Лісостепу.

Під озимим житом зайнято 0,5—0,7 млн. га, при середній урожайності 20
ц/га. Україна отримує близько 1,3 млн. т цієї культури.

Основними зернофуражними культурами в нашій країні є ячмінь, овес,
кукурудза на зерно та зернобобові.

Ячмінь — основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Це
скоростигла, посухостійка, невибаглива культура. Має короткий
вегетаційний період (60—90 днів) з невеликими сумами активних температур
(950—1450°). Переносить кислі ґрунти, але найкращі врожаї дає на
чорноземах, темних каштанових ґрунтах.

Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура, посухостійка, тепло- і
світлолюби ва. Мас короткий вегетаційний період (90—150 днів), для
дозрівання зерна сума активних температур становить 2500—2900 , а у фазі
молочно-воскової стиглості 1800—2400 . Одночасно вона вибаглива до
грунтів, добре реагує на внесені добрива. Найкращі грунтово-кліматичні
умови для її вирощування в лісостеповій і степовій зонах.

Овес — фуражна і продовольча культура. Це холодостійка, вологолюбна і
невибаглива до ґрунтів зернова культура. Має короткий вегетаційний
період (90—120 днів), потребує 1000 — 1600° активних температур.
Найбільшу частку в структурі посівних площ овес займає в Поліссі і в
районі Карпат.

Зернове господарство є основною базою, що формує зерно продуктовий
підкомплекс АПК. До його складу входить: вирощування зерна, його
заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промисловості, що
переробляють і використовують перероблену зернову продукцію
(борошномельна,

хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових
концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і
насінництво зернових культур, виробництво засобів виробництва, що
забезпечують його функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей
підкомплекс.

Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур
високотоварної і високоінтенсивної галузі сільського господарства.
Розвиток виробництва технічних культур значною мірою визначає рівень
інтенсивності сільськогосподарського виробництва. Вирощування технічних
культур ще залишається трудомістким виробництвом, рівень механізації
окремих виробничих процесів є досить низьким. Розвиток і розміщення
галузі визначають як сприятливі грунтово-кліматичні умови для
вирощування окремих технічних культур, так і достатня забезпеченість
трудовими ресурсами. Виробництво технічних культур формує сировинну базу
багатьох галузей харчової і легкої промисловості. Основними технічними
культурами, що вирощуються на Україні, є цукровий буряк і соняшник,
питома вага яких в структурі посівних площ технічних культур становить
94,6%, а також льон-довгунець (1,2% до площі всіх технічних культур),
хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які
використовуються також як сировина в харчовій, легкій та медичній
промисловості.

Під технічними культурами зайнято 3,3 млн. га, що становить 11% посівної
площі України. Найбільші посівні площі під технічними культурами
зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх
посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%.
Значно менша площа і концентрація посівів технічних культур в Поліській
зоні.

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це одна з
найцінніших культур нашого землеробства. Україна — світовий виробник
бурякового цукру, який за обсягами його виробництва поступається лише
Франції. Саме від реалізації бурякового цукру наша країна традиційно
отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх
продовольчих товарів.

Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що значно зросла в
90-ті роки в порівнянні з попередніми, має соняшник. В 2000 р. під цією
культурою було зайнято 2,1 млн. га, що становить 7% всієї посівної площі
і 58% площі посіву технічних культур України. Соняшник — це основна
олійна культура, валові збори якої становлять 2,5—2,1 млн. т при
урожайності 12—15 ц/га. У 2000 році було зібрано 2,3 млн. т насіння
соняшнику. Це — світлолюбива і теплолюбива культура, добре переносить
посуху.

Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою в західному
Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій областях. На півдні,
переважно в Миколаївській, Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській
областях вирощують рицину; в західних областях — ріпак; ефіроолійні
культури — коріандр, м’яту, троянду, лаванду, кмин — вирощують переважно
на півдні Криму, на Поділлі. Ці та інші олійні культури створюють
сировинну базу добре розвинутому в Україні олійнопродуктовому
підкомплексу. Промислова переробка насіння розміщена в районах
концентрації посівів олійницької сировини. Тут розміщені олійні заводи,
що виробляють різні види рослинної олії.

Льон-довгунець — основна прядивна культура України. Площа посіву цієї
культури за останні роки зменшилась від 211 тис. га до 40 тис. га

До прядивних культур належить і конопля, південні сорти якої вирощуються
переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській та Черкаській
областях, а середньоросійські — в Сумській, Чернігівській, Полтавській
областях. Льонарство і коноплярство створюють сировинну базу для
розвитку луб’янопромислового підкомплексу АПК. Цей підкомплекс включає
виробництва, що переробляють цю сировину.

В повоєнні роки була спроба в південних районах Херсонської,
Миколаївської, Одеської областей та степовому Криму створити бавовницьку
базу. Але через низьку врожайність бавовнику і низьку якість продукції
вимушені були відмовитись від вирощування цієї культури в Україні. Зараз
повернулися знову до вирішення цієї проблеми, і ось уже перші 200 га
бавовнику посіяно на Херсонщині.

До технічних культур належать також махорка, тютюн і хміль. Хміль
вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його виробництва в Україні.
Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській
та Волинській областях. Махорку висівають на Чернігівщині, Полтавщині,
Сумщині та Черкащині. Основні посіви тютюну зосереджені в Криму,
Закарпатті, Хмельницькій та Тернопільській областях, а також на
Чернігівщині. На базі переробки цієї сировини в Україні формується
тютюнопромисловий спеціалізований АПК.

Вирощування картоплі і овочебаштанних культур — важливі галузі
рослинництва, що забезпечують населення високоцінними продуктами
харчування, а також мають велике технічне і кормове значення. На частку
цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36%
продукції рослинництва. Під посівамими цих культур зайнято 2185 тис. га,
що становить 7,2% всієї посівної площі України. Картопля — цінна
землеробська культура універсального значення. В продовольчому балансі
населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «другим
хлібом».

Картопля використовується і як продовольча, і як технічна
(крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї
посівної площі. Валовий збір овочів — 5—6 млн. т. В Україні вирощують
близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони світло-любиві,
потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родючості грунтів.

Овочі — малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає
територіальну організацію їх виробництва. У зв’язку з цим основна маса
товарної продукції овочівництва орієнтується на споживача і виробляється
в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних
центрів, а також в сировинних зонах овочеконсервних підприємств. Великі
спеціалізовані господарства по вирощуванню овочів розміщені навколо
Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, промислових центрів
Донбасу, а також

Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів вирощується в
спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких
сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур. Це райони Степу, де
вирощують теплолюбиві культури — особливо помідори, баклажани, перець;
Лісостеп, де культивують огірки, помідори та інші овочеві культури;
Полісся, умови якого сприяють вирощуванню більш холодостійких культур —
капусти, столових коренеплодів, гороху тощо. Якщо потреби населення в
картоплі забезпечуються повністю, навіть з перевищенням рекомендованих
норм, то овочів споживається на душу населення ще недостатньо — в 2 рази
менше рекомендованих фізіологічних норм.

Баштанні культури (кавуни і дині) вирощують переважно на півдні і
південному сході України — Херсонська, Миколаївська, Одеська,
Запорізька, Дніпропетровська, Донецька області та Автономна Республіка
Крим.

Важливою галуззю рослинництва є плодівництво, до складу якого входить
садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодо-воягідні насадження
розміщені по всій території країни, але найбільша їх концентрація у
правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті.
Ягідники розміщені в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст
та промислових центрів.

Плодівництво та овочівництво створюють сировинну базу для
плодоовочеконсервної промисловості і разом формують
плодо-овочеконсервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається
ирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різноманітних
овочів, плодів і ягід. Більша частина переробних підприємств
розміщується в районах вирощування сировини, а ті, що використовують
напівфабрикати, орієнтуються на поживача.

5.РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ ТВАРИННИЦТВА

Другою важливою галуззю сільського господарства є багатогалузеве
тваринництво. Від рівня його розвитку залежить наповнення ринку
висококалорійними продуктами харчування — м’ясом, молочними продуктами,
яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і легкої
промисловості (м’ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для
виробництва ряду лікувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв’язки
із землеробством, якому воно постачає органічні добрива. В свою чергу
землеробство бере участь у формуванні кормового балансу тваринництва.
Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю
кормової бази, тому що майже половина всіх затрат в цій галузі припадає
на створення кормових раціонів тварин. Кормову базу формують польове
кормовиробництво (вирощування кормових і зернофуражних культур),
природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи переробки
сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисловості і
комбікормова промисловість.

Основою кормової бази є польове кормовиробництво. Під кормовими
культурами в Україні зайнято 9—11 млн. га, що становить 32—37% всієї
посівної площі (табл. З, 4). Це — посіви кукурудзи на силос і зелений
корм, однорічні і багаторічні трави, кормові коренеплоди тощо. Другим
важливим джерелом кормової бази є використання природних кормових угідь,
їх площа в Україні становить 7,5 млн. га, в тому числі сіножаті займають
2,2 млн. га, пасовища — 5,3 млн. га. В структурі сільськогосподарських
угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісостепу, а пасовищ — в
Степовій зоні. В Україні налагоджено виробництво комбікормів на
комбікормових заводах, в кормоцехах, де використовуються різноманітні
кормові домішки для підвищення якості кормів. Наявність кормової бази,
її структура визначають спеціалізацію тваринництва. Так, райони
розвинутого польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і
молочно-м’ясному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових
угідь сприяє розвиткові м’ясного і м’ясо-молочного скотарства,
вівчарства. До складу продуктивного тваринництва входять скотарство,
свинарство, птахівництво І вівчарство. Менше значення мають конярство,
бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво тощо. Розрізняються і
виробничі напрями залежно від того, для яких цілей використовуються
тварини (молочне, м’ясо-молочне скотарство, сальне свинарство тощо).
Провідною галуззю тваринництва у всіх природноекономічних зонах України
є скотарство, яке має молочно-м’ясну і м’ясо-молочну спеціалізацію
переважно в Поліссі і Лісостепу. При молочно-м’ясній спеціалізації
частка корів у продуктивному стаді становить 40—50%, а при
м’ясо-молочному напрямі — до 40%. В степовій зоні переважає м’ясний і
м’ясо-молочний напрям (корів у стаді 35—40%). В приміських АПК, що
створюються навколо великих міст, промислових центрів Придніпров’я і
Донбасу, рекреаційних районах для задоволення потреб міського населення
в цільномолочній продукції — молочна спеціалізація скотарства, де частка
корів у стаді становить 60—65%. Тут і найвища удійність корів — 3—4 тис.
кг.

Найвища концентрація поголів’я великої рогатої худоби в Правобережному
Лісостепу і на заході Поліської зони. Основні породи корів в Україні —
симентальська (Лісостеп, східне Полісся), лебединська (Чернігівська,
Сумська, Харківська обл.), білоголова українська і чорно-ряба (Полісся і
частково Лісостеп), сіра українська (Кіровоградська, Дніпропетровська,
Полтавська, Харківська, Луганська обл.), бура карпатська (Карпати),
червона степова (Степ).

Свинарство — друга за значенням і кількістю продуктивної худоби галузь
тваринництва. Свинарство розміщене в усіх природно-економічних зонах.
Розміщення галузі визначається станом і характером кормової бази.
Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в
районах вирощування картоплі, цукрового буряка, фуражного зерна, а також
в районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової
промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи
відповідного виробництва. Найбільша концентрація поголів’я свиней в
Поліссі і Лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській,
Хмельницькій, Вінницькій областях. В

Поліській і Лісостеповій зонах галузь має м’ясо-сальний напрям, у Степу
— сальний. У приміських АПК переважає м’ясний напрям. Основні породи
свиней — велика біла, що найбільше поширена в Поліссі, Лісостепу і на
півночі степової зони; українська біла степова — у Степу, а також
степова ряба, миргородська, довговуха біла та ін.

Серед галузей продуктивного тваринництва виділяється птахівництво.
Важливим фактором його розміщення є орієнтація на споживача. Тому
найвища концентрація поголів’я птиці спостерігається в приміських АПК.
Висока концентрація спостерігається також в Лісостепу і в Степу, де
птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів).
В Україні налічується близько 150 млн. голів птиці, 90% з яких
становлять кури.

Вівчарство має допоміжне значення, за винятком спеціалізованих
господарств та господарств у гірських місцевостях. Найбільша
концентрація поголів’я овець і кіз в степових та передгірських районах.
В степу воно має вовняний напрям, в Лісостепу і Поліссі —
м’ясо-вовняний.

висновки

За останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно
загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції,
погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість
ґрунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва.
Зменшення поголів’я худоби досягло критичної межі при значному зниженні
його продуктивності.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного
парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення
ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення
рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних
засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК
висококваліфікованими кадрами.

У перспективі з метою подолання кризових явищ в агропромисловому
комплексі України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та
розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення
державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на
створення економічно ефективного агропромислового виробництва,
поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання
сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах
щодо проведення аграрної реформи передбачається:

– формування ринку землі та нерухомості, запровадження
системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

– фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи
на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку
реформованих господарств, створення спеціалізованої картингової
інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

– розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель,
оптової торгівлі;

– формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

– ефективне використання наявного земельного фонду;

– реформування соціальної сфери села та розбудови її інфраструктури.

У найближчій перспективі будуть здійснені ефективні заходи щодо охорони
земель, запровадження ґрунтозахисних систем землеробства.

Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними
видами продовольства потребує значного звільнення обсягів їх виробництва
на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні
екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався.
Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі
широкомасштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій,
докорінної модернізації засобів механізації.

Література

1. Безгулий В.В., Козинець С.В., “Регіональна економіка України і
світу”:Посібник.- К.:Видавничий центр “Академія”, 2002.-216с.

2. ”Географічна енциклопедія України”.-К.: “Українська
енциклопедія”-Т.1-1989; Т.2-1990;Т.3-1993.

3. Жук М.В. “Комерційні відносини України”: Підручник.-Чернівці:Рута
2003.-576с.

4. Жук М.М., Круль В.П. “Розміщенняпродуктивних сил і економіка
регіонів України”:Навчальний посібник.-Чернівці:Рута 2002.-293с.

5. Заболоцький Б.Ф. “Розміщення продуктивних сил України”: Національна
макроекономіка:Посібник.-К.:Академвидав, 2002.-368с.

Заставний Ф.Д. “Географія України”-Львів: Світ,2000.-360с.

Іщук С.І. “Розміщення продуктивних сил”. К.: Вид. 4-е,
доп.-Європ,2002.-216с.

“Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка”:Підручник/За”,КОО
ред.

В.В.Ковалевського, О.Л.Михайлюк В.Ф.Семенова.-6-е вид., випр.-К.:Т-во
“Знання”,2004.-350с.

“Розміщення продуктивних сил України”.: Підручник/За ред.
Є.Ф.Качана.-К.: Вища шк.,1998.-375с.

Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. “Економічна і соціальна географія
України

з основами теорії”.-К.: “Знання”,КОО, 2004.-280с.

“Соціально-економічна географія України”.:Навч. Посібник/За ред. Проф.
Шаблія О.І. Вид. Друге,перероб. І доп.-Львів: Світ,2000.-680с.

“Хрестоматія з географії України”.: Посібник для вчителя/За ред.
П.О.Масляка,

П.Г.Шищенко,К.: Генеза,2003.-448с.

Войнаренко М., Рябчинська Л. “Цінова політика держави та її вплив на
механізм формування витрат агропромислового комплексу”, // Економіст,
грудень № 12,2003р.-28-32с.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter