Реферат з біології
Птахи, надряди птахів.
Безкілеві птахи- це надряд птахів, що бігають і нездатні до польоту.
Характеризуються редукцією літального апарату: грудний кіль відсутній,
грудні м язи слабко розвинені, пір’я крил короткі й м які. Пір’я, що
покриває тіло, м яке і розпушене, тому що не має зачіпок, що скріплюють
борідки. Ноги дуже сильні і добре бігають. Більшість-мешканці відкритих
просторів. Зір і слух гострі. Виводкові птахи живуть зазвичай парами, у
деяких насиджує яйця і виводить пташенята самець. Харчуються рослинною
та тваринною їжею
(дрібними хребетними та безхребетними), пташенята-винятково тваринною
їжею. Одні види живуть у пустелях та степах, інші- у лісах. Безкілеві
птахи поділяються на чотири загони: страуси, нанду, казуари і ківі.
Кілегруді птахи- надряд птахів що літають. До них відносять абсолютну
більшість видів птахів- понад 8550 видів з 8600.
У кілегрудих птахів уздовж грудної кістки проходить кістковий гребінь-
кіль, до якого прикріплююються м’язи, що приводять у рух крила.
Більшість з них може літати,
Лише деякі види втратили цю здатність. У кілегрудих птахів добре
розвинені махові й,
як правило, кермові пір’я. Назва “Кілегруді птахи” у сучасній
систематиці маловживано.
Кіль, повздовжній виріст грудини, службує для прикріплення сильно
розвинених грудних мязів у ряду хребетних тварин. Наявність кіля
пов’язане з характером руху
передніх кінцівок: кіль є в деяких тварин, що риють (кроти) і особливо
сильного розвитку
досягає в літаючих ( вимерлі літаючі ящури-птерозаври, птахи й кажани).
Ступінь розвитку і особливості форми кіля у птахів пов’язані з
характером польоту.
Особливо великий кіль у добре літаючих кілегрудих птахів, наприклад у
колібрі, стрижів.
Є він і у птахів, не здатних до польоту, але плаваючих за допомогою крил
(пінгвіни).
У нелітаючих птахів (страуси, деякі пастушки й папуги) кіль відсутній
або дуже слабко виражений. У деяких лебедів і журавлів кіль порожній і
містить у собі частину звитої трахеї, що грає роль резонатора.
Основні ряди кілегрудих: Куроподібні, голубоподібні, дятли,
соколоподібні, совоподібні.
Куроподібні – птахи середньої величини, які мають широкі крила і
сильні чотирипалі ноги. М’ясо їхнє високої якості. Вони відкладають яйця
в ямку на землі, харчуються переважно рослинною їжею. Домашні кури
походять від живучих в Індії банківських курей. Кури є основним об’єктом
птахівництва. Розводять також фазанів, індичок, павичів, цесарок.
Дикоживучі фазанові є предметом полювання, як і тетерячі (тетерева,
глухарі, куріпки, рябчики ).
Голубоподібні- мають довгі гострі крила, короткі ноги із чотирма
пальцями, один із яких спрямований назад. Живуть вони зазвичай колоніями
, добре літають.
У містах і селех поширені напівдомашні сизарі, у лісах і полях живуть
вяхирі, клинтухи й інші.
Вальдшнепи, дупеля й багато інших куликів (із ржанкоподібних) служать
об’єктами спортивного полювання.
Чайки й крачки, що живуть по берегах морів, на озерах і ріках, літають
над водою, вихоплюючи з неї корм. Їх три передні пальці мають плавальну
перетинку.
Гусеподібні включають в себе качки гусаки і лебеді. Дикі гусаки
вважаються вихідними формами, від яких були виведені породи домашніх
гусаків й качок, що дають м’ясо, яйця, пух. Дикі гусаки служать важливим
обєктом спортивного і промислового полювання.
Високо цінується пух ниркових качок- гаг.
Соколоподібні-орли, яструби, луні, шуліки, соколи, грифи- денні хижі
птахи, що мають гострі вигнуті пазурі й сильний загнутий дзьоб. Звичайно
вони живуть парами, їжею їм служать переважно хребетні тварини. Дрібні
соколоподібні харчуються комахами, а грифи, сипи й стерв’ятники
харчуються падаллю. Хижі птахи винищують багато шкідливих гризунів,
приносячи більшу користь.
Совоподібні- нічні хижаки, що харчуються різними хребетними. Сови
мають гострі загнуті пазури й дзьоб, їхні величезні очі спрямовані
вперед. Шия настільки гнучка, що дозволяє повертати голову майже на 300
градусів, а зовнішній палець ніг може повертатися як вперед, так і
назад. Сови винищують велику кількість гризунів.
Одна сова знищує за рік біля 1000 полівок і мишей.
Дятли- лісові птахи , здатні лазити по деревах. Ноги в них короткі, з
гострими пазурами, два пальці ноги спрямовані вперед, а два- назад,
пір’я хвоста тверде, загострене на кінцях.
Перебуваючи на дереві, дятел упирається хвостом у дерево, і гострий
прямий дзьоб витягає комах з отворів і щілин на деревах. Найпоширеніший-
строкатий дятел.
Горобині – ворони, галки, граки, трясогузки, сороки, чижі, ластівки й
інші.
В основному це птахи малої і середньої величини, що мають стрункий
тулуб, короткі ноги з чотирма пальцями, з яких три спрямовані вперед, а
один- назад.
Спосіб життя птахів різноманітний. Переважно вони денні птахи, рідше-
сутінкові.
Більшість з них харчуються комахами, якими і вигодовуть своїх пташенят,
приносячи велику користь сільському і лісовому господарству. Так родина
рожевих шпаків за літо може знищити понад 100 кілограмів сарани, а
найменша пташка наших лісів- корольок, винищує за рік до 4 млн. лісових
комах і їхніх яєць.
Для лісів і садів особливо корисні різні синиці, корольки, пищухи,
славки, пеночки, дрозди, мухоловки, іволги.
Але деякі горобині (наприклад, горобці) іноді приносять шкоду, поїдаючи
насіння культурних рослин.
Поява перших птахів- відноситься до мезозойської ери і походять від
однієї з древніх груп плазунів. Первоптах археоптерикс знайдений у
юрських відкладеннях. Зовні археоптерикс нагадував птаха з довгим
хвостом і великим пірям з боків, які розташовувалися попарно. На їхніх
щелепах розташовувалися гострі зуби, а на крилах збереглися три довгих,
що вільно рухаються пальці з пазурами. Кіля не було.
Археоптерикс- бічна галузь в еволюції птахів. Імовірно, археоптерикси
жили на деревах і були здатні лише переплигувати з гілки на гілку або
перелітати з дерева на дерево.
Предками сучасних птахів, можливо, були якісь ще більш примітивні
ящерохвості птахи.
Наприкінці мезозойської ери зявилися дійсні птахи, у яких ще зберігалися
дрібні зуби, але головний мозок був дуже малий. Беззубі птахи з роговим
дзьобом з’явилися тільки в палеогені кайнозойської ери. На жаль,
палеонтологічні залишки нечисленні й дають подання про характер і темпи
еволюції птахів.
Пінгвіни. Довжина тіла від 40 (галапагоський пінгвін) до 120
(імператорський пінгвін), важать від 3 до 42 кг. Оперення коротке,
щільне, покриває тіло рівномірно (без аптерій), на спині темне(від
чорного до синьо-чорного), низ тіла білий і у деяких видів на голові
жовті плями або чуб. Грудна мускулатура й грудина добре розвинені. Крила
перетворені в покриті чешуєвидним пірям ласти, якими пінгвіни гребуть
при плаванні і пірнанні. А перетинчасті лапи і короткий хвіст служать
кермом. Іноді пінгвіни пливуть, вистрибуючи з води, як дельфіни. На
берег або лід виходять із води стрибком. На суші пересуваються кроком,
рідше бігають. По снігу сковзають на череві, відштовхуючись лабетами і
ластами.
Поширені по берегах Антарктиди, на островах субантарктики, південних
узбережжях Австралії, Африки й Південної Америки; по західному узбережжю
Південної Америки-
На схід до Галапагоських островів. Гніздяться на узбережжях колоніями(
до млн.осіб);
Деякі види селяться невеликими групами або поодинці. Гнізда- на каменях
або гальці, у деяких- під коріннями дерев й у печерах. Імператорський
пінгвін розмножується на льоді; єдине яйце самець тримає на лапах,
прикриваючи шкірястою складкою, що знаходиться на череві; відсиджування
яйця триває 65 діб. У пінгвіна Адели відсиджують яйце самець і самка
близько 35 діб. Пташенята вилуплюються зрячими, покритими густим пухом.
Підрослі пташенята деяких видів збиваються в щільні групи(„ясла”), для
захисту від холоду, коли батьки йдуть за кормом. Харчуються рибою,
головоногими молюсками, ракоподібними.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter