.

Порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та П.Ж. Прудона (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 5707
Скачать документ

Реферат з економічної теорії

на тему

Порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та П.Ж.
Прудона

Зміст

Вступ………………………………………………………….
……………………………………… 3

Біографія С.
Сісмонді……………………………………………………….
………………… 3

Біографія П.Ж.
Прудона………………………………………………………..
…………….. 4

Загальна порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та
П.Ж.
Прудона………………………………………………………..
……………………………. 4

Критика класичного визначення предмету політичної економії С.
Сісмонді……………………………………………………….
…………………………………….. 5

Особливості методології С. Сісмонді та П.Ж.
Прудона………………………… 6

Погляди на вартість С. Сісмонді та П.Ж.
Прудона……………………………….. 6

Особливості поглядів на власність П.Ж.
Прудона………………………………… 7

Тлумачення прибутку, заробітної плати, та капіталу С. Сімонді та П.Ж.
Прудоном……………………………………………………….
………………………………….. 8

Трактування деяких економічних категорій П.Ж.
Прудоном……………….. 9

Проекти реформування капіталізму С. Сісмонді та П.Ж.
Прудона………………………………………………………..
…………………………………… 9

Погляди на державний лад та роль держави С. Сісмонді та П.Ж.
Прудона………………………………………………………..
………………………………….. 11

Теорія відтворення і криз С.
Сісмонді……………………………………………….. 11

Погляди на багатство і бідність С. Сісмонді та П.Ж.
Прудона……………. 12

Критика С. Сісмонді закону народонаселення Т.
Мальтуса………………… 13

Вплив економічних ідей С.
Сісмонді…………………………………………………. 13

Вплив економічних ідей П.Ж.
Прудона……………………………………………… 14

Література……………………………………………………..
…………………………………. 14

Вступ

Початок ХІХ ст. ознаменувався бурхливим розвитком капіталізму, що був
прискорений промисловим переворотом. Подальший розвиток ринкових
відносин супроводжувався розкладом і занепадом дрібного виробництва,
майновим розшаруванням і зубожінням значної частини населення (особливо
найманих робітників), концентрацією багатства на одному полюсі і
злиденності – на другому, загостренням соціальних суперечностей та
кризових явищ в економіці. Все це сприяло переосмисленню ідей класичної
школи економічного лібералізму. Ідеї класиків щодо гармонії приватних і
суспільних інтересів не підтверджувались у реальному житті. Проблема
пауперизму і економічних криз ставала занадто гострою.

За цих умов учні і послідовники класиків виступають з критикою
капіталізму і класичної політичної економії. У першій половині ХІХ ст. у
європейській економічній думці був започаткований критичний напрям у
політичній економії. Не відмовляючичь від теоретичних канонів класичної
школи, представники цього напрямку виступили з критикою капіталізму та
деяких ідей А. Сміта і його послідовників. Вони прагнули поліпшити
існуючий суспільний устрій шляхом його реформування.

Біографія С. Сісмонді

Першим видатним економістом, який виступив з науковою критикою
економічної ситеми капіталізму та поставив під сумнів пануючі канони
класичної політичної економії, яку назвав „економічною ортодоксією”, був
Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді. Він посідає своєрідне місце в
історії політичної економії. За словами К. Маркса, він завершує класичну
політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям.

Цей відомий французький історик, економіст Жан Шарль Леонард Сімонд де
Сісмонді (1773-1842) народився у франкомовній частині Швейцарії в родині
протестантського пастора в околицях Женеви.Здобувши середню освіту в
протестантській колегії, С. Сісонді розпочав працювати службовцем
Ліонського банкірського дому, але загроза революційного терору змусила
його пересилитися в Англію. Згодом він зайнявся фермерством у Італії і
виклав результати своїх роздумів щодо розвитку сілського господарства у
Тосканії в першій науковій праці.

Повернувшись до Женеви у 1880 p., С. Сісмонді деякий час працює
секретарем торгової палати. Однак незабаром залишив службу і цілком
присвятив себе науковій діяльності. Він був не лише економістом, а й
істориком, що залишив і в цій галузі велику наукову спадщину. Його
історичні, літературні та політичні твори (“Історія італійських
республік” в 2 томах, багатотомна “Історія французів”, “Історія падіння
Римської імперії”, “Історія відродження свободи Італії” та ін.)
користувалися популярністю у сучасників. А у 1818 р. С. Сісмонді отримав
замовлення на статтю для Енциклопедії Единбурга, що спонукало його знову
звернутись до економічних проблем.

У розвитку економічних поглядів С. Сісмонді можна виділити два періоди.

Перший період пов”язаний з пропагандою ідей класичної школи щодо вільної
гри особистих інтересів, економічної свободи та фрітрейдерства, який
знайшов відображення у праці „Про комерційне багатство, або Про принципи
політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства”
(1803). У цій праці він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником
вільної конкуренції.

Другий період пов”язаний з критикою капіталізму вільної конкуренції та
ідей класичної школи, обгрунтуванням необхідності державного регулювання
економічного життя, реформування існуючого суспільства та повернення до
дрібного товарного виробництва. Ці ідеї знайшли відображення у головній
праці вченого „Нові начала політичної економії, або Про багатство в його
відношенні до народонаселення” (1819), сама назва якої свідчить про
намагання Сісмонді побудувати політичну економію на нових засадах. Він
переконаний, що це йому вдалося і у передмові до другого видання праці
(1827) він пише, що „розхитав основи науки”. Продовжив Сісмонді свою
наукову працю у роботі “Нариси з політичної економії” (1837).

Біографія П.Ж. Прудона

Яскравим представником критичного напряму в політичній економії був
французький економіст, філософ, соціолог і публіцист П”єр Жозеф Прудон
(1809-1865).

П’єр Жозеф Прудон народився у французькому місті Безансоні в сім’ї
дрібного міського ремісника. Закінчивши навчання у коледжі, працював
робітником у друкарні, сам утримував невеличку типографію, після
банкрутсва якої найнявся секретарем до заможного городянина. Активно
займався самоосвітою. Захоплювався літературною працею, яка стала з
часом основним джерелом його заробітків. Водночас вороже ставлення
Прудона до усіх партій позбавляло його підтримки преси. Доходи
публіциста були незначними, він вимушений був кілька років працювати
управляючим торговельної фірми.

У 1840 p. в Парижі П.Ж. Прудон опублікував свою знамениту працю „Що таке
власність”, в якій гостро критикує капіталізм і кидає виклик буржуазії,
проголосивши своє знамените гасло «власність — це крадіжка». У 1846 p.
Вийшла у світ ще одна праця вченого „Система економічних суперечностей
або Філософія злиденності”, яку відомий україський економіст М.І.
Туган-Барановський назвав найціннішою у науковому плані. Ця робота,
писав український вчений, справила величезний вплив на сучасників; в
Німеччині швидко з”явилось три її преклади, і навіть вчені буржуазного
табору, такі, як, наприклад, один із засновників історичної школи Бруно
Гільдебранд, визнали Прудона видатним економічним мислителем епохи. К.
Маркс на цю роботу відповів своєю працею „Злиденність філософії”.

Після Французької революції, у 1848 p. Прудон став депутатом
Національних зборів від паризьких робітників. На розгляд зборів він вніс
проекти податкової реформи та створення Народного банку з метою
реформування обміну та подолання існуючих соціальних суперечностей.
Однак проекти не були прийняті. 1849 p. Прудон сам зробив спробу втілити
ідею створення „Народного банку” в життя через організацію акціонерного
товариства, але вона виявилась безрезультатною (банк проіснував два
місяці). Невдалою була і його діяльність як видавця газет. За досить
гостру критику капіталізму Прудона двічі заарештовували. Виступаючи в
опозиції як до радиалів, так і до консерваторів, Прудон зазнав невдачі
на теренах політики, його діяльність закінчилась трьома роками тюремного
ув”язнення за нападки на президента республіки Луї Наполеона.

Загальна порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді і
П.Ж. Прудона

Прискорений розвиток європейського капіталізму після промислового
перевороту та буржуазних революцій супроводжувався кризами та розоренням
селянства і дрібних ремісників. Ставши на захист інтересів дрібної
буржуазії, Сісмонді симпатизував цеховому устрою середньовічних
ремісників, які володіли засобами виробництва і працювали на замовника
або близький ринок. Він ідеалізував дрібне селянське виробництво, де
праця і капітал поєднані, а виробництво підпорядковане споживанню. Також
захищаючи інтереси дрібних товаровиробників, Прудон критикував класиків
та соціалістів. Він заперечував державність та обстоював необхідність
максимальної індивідуальної свободи та рівності окремих формально
незалежних господарюючих суб”єктів, шукаючи вирішення соціальних проблем
у сфері обігу.

Як шлях вирішення тогочасних проблем, Сісмонді обгрунтовував
необхідність побудови такого порядку, “який забезпечив би як бідному,
так і багатому задоволення, радість і спокій, такого порядку, за якого
ніхто не страждає”. Подібні утопічні ідеї вченого та прагнення
повернутись до минулого дрібнотоварного устрою отримали в історії
економічних вчень назву економічного романтизму.

Вихідною ж у теоретичній побудові Прудона була ідея реформування
капіталізму, виходячи із основоположного принципу справедливості.
„Справедливість, – писав учений, – це центральна зірка, яка управляє
суспільством, вісь, навколо якої обертається весь континентальний світ,
принцип і правило всіх договорів”.

У своїх творах П.Ж. Прудон трактував справедливість як рівність та
взаємоповагу, які реалізуються в економічних відносинах через взаємність
послуг. Він стверджував, що „Ніхто не зобов”язаний бути справедливим
більшою мірою, ніж вимагає таке правило: правом своїм можна
користуватися остільки, оскільки це не приносить збитків праву іншого”.

У творах Прудона також викладено систему його економічних поглядів, в
основу яких узято було ідеї дрібнобуржуазного соціалізму. У наступних
працях він розробляє проекти «реформування» капіталізму. Це реформування
Прудон сподівається здійснити через викуп робітниками засобів
виробництва в буржуазії, створення майстерень і підприємств на
акціонерній основі, що в них робітники-акціонери будуть працювати й
одержувати продукти за собівартістю.

Критика класичного визначення предмету політичної економії С. Сісмонді

Передовсім Сісмонді критикує класичне визначення предмету і методу
політичної економії. У класиків, писав він, політична економія є наукою
про багатство, яке вони відокремлюють від людини. Класична політична
економія ніби не помічає людину, «якій належить багатство і яка має ним
користуватись». Він дає нове, порівняно зі Смітом і Рікардо, тлумачення
політичної економії. На основі розвитку моральних аспектів еокномічної
науки, започаткованих А. Смітом у праці “Теорія моральних почуттів”,
Сісмонді трактував політичну економію як науку про “бережливе та
господарське управління національним надбанням”, наголошуючи на тому, що
політична еокномія – не гедоністична, а моральна наука, яка має брати до
уваги почуття, потреби та пристрасті людей і “піклуючись про долю
бідняків”, аналізувати проблеми розподілу та споживання. Предметом
політичної економії Сісмонді вважає «матеріальний добробут людей,
оскільки він залежить від держави». Отже, політична економія
перетворюється у нього з науки, що вивчає причинні зв’язки явищ, на
науку, що визначає етичні норми господарської діяльності людей.

Дослідники Жід та Ріст писали про Сісмонді так: „Відхід Сісмонді від
канонів класичної школи відбувся не на грунті теоретичних принципів
політичної економії. У цьому відношенні він, навпаки, проголосив себе
учнем адама Сміта. Відхід відбувся на грунті методу, предмета і, на
кінець, практичних висновків класичної школи. Сімонді – перший опонент,
якого класична школа зустріла на своєму шляху.”

Сміт і Рікардо вивчають економічні процеси як природні, такі, що
відбуваються стихійно, Сісмонді намагається дослідити їх як такі, що
регулюються державою. Виступаючи з безкомпромісною критикою капіталізму,
він заперечує ідею економічного лібералізму та обгрунтовує необхідність
державного регулювання процесів виробництва та розподілу суспільного
багатства. Якщо класики аналізували реальні процеси створення багатства,
його обігу й розподілу, то Сісмонді цікавить, як уряд повинен сприяти
його виробництву й розподілу. Піддаючи сумніву принцип “laissez faire”,
вчений звертав увагу на те, що економічна свобода та необмежена
конкуренція порджують анархію виробництва, за якої ніхто не в змозі
врахувати дійсну величину попиту та реальні потреби споживачів. За цих
умов держава покликана не допустити “поджертви людьми заради багатства,
яким вони зовсім не будуть користуватися” оскільки “лише вона єдина може
піднятися над матеріальним розрахунком збільшення продукції, необхідної
для виживання, і порівняти з ним зростання споживання і достатків всіх,
що і має бути метою, до якої прагнуть нації”.

Особливості методології С. Сісмонді та П.Ж. Прудона

Сісмонді також застосовує відмінні від ортодоксальних методи
дослідження. Він критикує абстрактний метод класиків, ігнорування ними
конкретно-історичних обставин. Сам Сісмонді, ставлячи в центр своїх
досліджень становище людини, наголошує на необхідності всебічного
вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Відтак його
можна вважати попередником історичної школи.

А методології Прудона притаманний ідеалізм і суб’єктивізм. Ігноруючи
об”єктивні економічні закони, економічні категорії він розглядає як
втілення „абсолютного розуму”, як вічні ідеї, відірвані від реальної
дійсності. Намагаючись застосувати у дослідженнях діалектичний метод
Гегеля, він розглядав рух категорій як економічну еволюцію, пов”язану з
безперервним перетворенням одних суперечностей в інші. Прудон обмежує
його, по суті, намаганням виявити в категоріях і економічних процесах
«добрі» і «погані» сторони. Відтак економічні категорії, процеси і явища
Прудон визначав не як єдність суперечностей, а як механічне поєднання
протилежних властивостей. Він намагався виявити в економічних категоріях
„хороші” і „погані” сторони, обгрунтовуючи необхідність збереження
перших та ліквідації останніх. Керуючись таким підходом, Прудон уважав,
що завжди можна зберегти добрі сторони й позбутись поганих. Це
стосується як економічних категорій, так і капіталістичного виробництва
в цілому.

Погляди на вартість С. Сісмонді та П.Ж. Прудона

Сісмонді, як уже було сказано, завершує етап класичної політичної
економії у Франції. К. Маркс відносив Сісмонді до класиків на тій
підставі, що останній був прихильником трудової теорії вартості. Проте в
нього, як і у класиків, немає визначення субстанції вартості. У нього
мінова вартість товару визначається витратами праці на його виробництво.
Але теорія вартості не відіграє у Сісмонді тієї ролі, що у класиків. Він
використовує її здебільшого для того, щоб провести чітке розмежування
між трудовими і нетрудовими доходами, підкреслити експлуататорський
характер останніх. Ренту він розглядає у фізіократичному дусі — як
винагороду природи за виробничу діяльність. Заслугою Сісмонді, однак,
було його критичне ставлення до тези Рікардо про те, що гірші землі
ренти не дають.

На відміну від Сісмонді, Прудон прагнув визначити суть вартості. Для
подолання труднощів товарного виробництва (затоварювання, диспропорції
тощо) потрібно, на думку Прудона, кожний товар наділити конституйованою
цінністю, гарантувати його реалізацію. Своєю теорією конституйованої
цінності Прудон намагається усунуги суперечності капіталістичного
товарного виробництва, суперечність між товаром і грошима, надавши
самому товару властивостей, притаманних грошам. Прудон обгрунтовував
теорію „конституйованої вартості”, яка стала наріжним каменем
побудованої вченим системи економічних суперечностей, наступним чином.

На думку Прудона, розвиток потреб викликає необхідність вдосконалення
виробництва. Оскільки ніхто не в змозі виробити усе необхідне самотужки,
виникає поділ праці та обмін. Відтак потреби людей у споживних вартостях
породжують обмін та мінові вартості. Вартість Прудон розглядає як вічну
абстрактну категорію, що є носієм двох абстрактних протилежних ідей:
ідеї споживної вартості і ідеї мінової вартості . Споживна вартість
виступає як втілення достатку, багатства, а мінова — як відображення
винятковості, рідкісності.

Досліджуючи взаємодію двох видів вартості, Прудон зазначав, що між
споживною і міновою вартістю існує внутрішня суперечність, „антиномія”,
оскільки зростання пропозиції товарів збільшує загальну суму їх
користності, знижуючи водночас їх ринкову ціну. Скорочення пропозиції, в
свою чергу, підвищує ціну, але при цьому загальна корисність
запропонованих товарів зменшується.

Примирення цих суперечливих сторін за Прудоном відбувається за умов
еквівалентного обміну шляхом утворення „конституйованої”, або
синтетичної, вартості.

Саме обмін, писав Прудон, об’єднує елементи багатства, створені окремими
виробниками і різними галузями виробництва, в одне ціле, забезпечуючи
примирення, синтез, взаємопроникнення суперечностей.

У процесі обміну, на ринку, відбувається своєрідний відбір продуктів.
Одні з них суспільство визнає за цінності і включає до складу
суспільного багатства. Інші — ні. Пройшовши через ринок і отримавши
суспільне визнання, вони стають конституйованими вартостями”. Саме обмін
робить вартість конституйованою. Водночас нереалізований надлишок
споживчих вартостей не включається до складу суспільного багатства,
оскільки не є санкціонованою обміном „конституйованою вартістю”.

Таким чином, теорія „конституйованох вартості” Прудона заснована на
визначенні двох джерел вартості: обміну та праці. На відміну від
Сісмонді, який писав, що „праця є єдиним джерелом багатства…”, Прудон
прагнув поєднати трудову та мінову концепції вартості. Вчений визначав
вартість не лише як синтетичну, але і як пропорційну.

Створюють й комбінують елементи багатства встановлені лише працею
пропорції. Виходячи з цього „закону пропорційності вартостей” Прудон
називає конституйовану синтетичну вартість пропорційною.

Отже, конституйована цінність, на думку Прудона, виникає в обміні та
обов’язково реалізується на ринку. Вона є конституйованою тому, що
передбачає злиття, комбінування окремих елементів багатства в одне ціле,
синтетичною тому, що знімає протилежність споживної й мінової цінностей,
пропорційною, оскільки виникає в результаті встановлення працею
пропорцій, що в них відбувається комбінування елементів багатства. У
теорії цінності Прудона важливим є те, що вона поєднує мінову концепцію
цінності з трудовою концепцією і визнає два джерела цінності — обмін і
працю.

Особливості поглядів на власність П.Ж. Прудона

Рушійною силою економічної діяльності та стимулом економічного прогресу
Пудон вважав економічну свободу, засновану на приватній власності та
вільному розпорядженні результатами власної праці. В той же час Прудон
засуджував власність як засіб привласнення чужої праці та отримання
нетрудових доходів всупереч принципу взаємності послуг. У цьому
контексті він трактував власність як право, яке суперечить природі і
розуму, проголосивши знаменитий афоризм „Власність – це крадіжка”.

Таким чином, П.Ж. Прудон визнавав дрібну власність, яка існує у
„помірних і розумних” розмірах. Водночас він був переконаний, що велику
приватну власність необхідно знищити з метою встановлення всезагальної
справедливості, заснованої на загальній рівності. Обгрунтовуючи цю
думку, вчений писав про те, що „Несправедливість та гноблення полягають
не в тому, що людина захоплює знаряддя праці або земельну ділянку, а в
тому, що одна людина позбівляє всього цього інших людей. Поскільки
володіння однієї людини не порушує прав іншої, постільки власність є
цілком правомірною формою користування знаряддями і предметами
господар.вання. Але існуюча історія власності незмінно базувалася на
насиллі та експлуатації. Приватна власність була найглибшою причиною
суспілбної нерівності і, відповідно, всіх революцій, з допомогою яких
люди прагнули відновити рівність”.

Тлумачення прибутку, заробітної плати, та капіталу С. Сісмонді та П.Ж.
Прудоном

Сісмонді був одним із перших економістів, які піддали сумніву панівну
ідею про природність та гармонійність капіталізму. Виступаючи
прихильником трудової теорії вартості, прибуток Сісмонді визначає як
відрахування від продукту праці робітника, підкреслюючи його
експлуататорську природу. „Прибуток підприємця, — писав він, — становить
часто не що інше, як пограбування робітників, котрих він використовує”.

Подібно висловився на цю тему і Прудон, критикуючи експлуататорську
природу існуючого на той час капіталістичного суспільства: він вважав,
що капіталісти „ніколи повністю не винагороджують” робітників, оскільки
винагорода робітника „не перевищує його постійних витрат і не забезпечує
йому винагороди в майбутньому, тоді як капіталіст знаходить в знарядді,
продуктивному працівникові запоруку незалежності і забезпеченості в
майбутньому”. Розмірковуючи над природою прибутку, який він розглядав як
різновид заробітної плати, вчений висунув концепцію „помилки в
рахунках”, згідно з якою капіталісти оплачують вартість індивідуальної
праці робітників, привласнюючи при цьому продукт їх кооперованої
(колективної) праці. Останній перевищує суму індивідуальних зусиль
працівників, оскільки „Найнезначніший статок, найменше підприємство
вимагають такої різносторонності, яких одна людина ніколи не може
проявити”. „Капіталіст каже, що заплатив робітникам поденну плату, –
зазначав у зв”язку з цим П.Ж. Прудон, – Однак справа в тім, що він не
оплатив величезної сили, яка виникає завдяки співробітництву робітників,
завдяки одночасності і гармонії їх зусиль”.

Як і Прудон, Сісмонді також критикує існуючу систему найманої праці .
Він писав так: “Чи можна стверджувати, що ми досягли тепер істини, що ми
не відкриємо основної вади в системі найманої праці… як ми її відкрили
в системах рабства, феодалізму, цехових корпорацій… Прийде,
безсумнівно, час коли наші онуки будуть вважати нас варварами за те, що
ми залишили трудящі класи без захисту, такими ж варварами, якими вони,
так само як і ми, будуть вважати народи, які зробили ці нації рабами”.
Заробітної плати і факторів, що її визначають, Сісмонді спеціально не
досліджував, але, на рівні зі Смітом, ставив її в залежність від
нагромадження капіталу і зростання народонаселення.

Капітал Сісмонді трактує як виробничі запаси, переважно як засоби
виробництва. Він виділяє основний і оборотний капітал. Нагромадження
капіталу, як і Сміт, він зв’язує з ощадливістю. На противагу цьому,
Прудон переважно трактує капітал як гроші, вважаючи провідною його
формою тільки капітал позичковий. Більш того, специфічність
капіталістичної експлуатації вчений вбачав у стягненні позичкового
процента, зумовленого пануванням грошей як капіталу. Він стверджував, що
власники останнього експлуатують робітників, перетворюючи гроші у
невичерпне джерело власного збагачення і підриваючи тим самим трудові
доходи. Промислові і торговельні капіталісти, в свою чергу, експлуатують
робітників як покупців, встановлюючи надбавки до вартості.

Таким чином, за Прудоном, процент — це та єдина форма, в якій втілено
неоплачену працю робітника. Оскільки економічною основою експлуатації у
Прудона є процент, то зниження ставки процента «примусовими законами» і
зведення її до нуля — це шлях до одержання робітниками повного продукту
своєї праці. Керуючись такою логікою, він розвиває ідею „дармового”
(безпроцентного) кредитування, «дарового кредиту», робітників та дрібних
власників через Народний банк. Виступаючи проти грошей, Прудон водночас
пропонував надавати через банк робітникам і товаровиробникам
безпроцентний кредит у грошовій формі.

Внаслідок такої реформи (надання всім і кожному «дарового кредиту»)
здійсниться не лише „злиття класів”, бо залишатимуться лише трудящі, які
обмінюватимуться продуктами відповідно до їхньої ціни, уряд теж стане
непотрібним, оскільки буде гарантовано справедливість у процесі обміну,
усі будуть рівними, і зникнуть джерела конфліктів. Він був переконаний,
що зниження процента чи надання «дарового кредиту» усуває можливість
позичати гроші під проценти і тим самим, на думку Прудона, сприятиме
утвердженню справедливості, оскільки унеможливить отримання нетрудових
доходів держателями капіталів і зведе власність до володіння,
ліквідувавши експлуатацію трудящих.

Трактування деяких економічних категорій П.Ж. Прудоном

Прудон виклав власне розуміння таких економічних категорій, як поділ
праці, конкуренція, кредит, торговельний баланс тощо. Вчений
стверджував, що поділ праці започатковує соціальну еволюцію та сприяє
накопиченню багатства і знань, оскільки при диференціації професій кожен
може вибрати вид заняття відповідно до своїх здібностей та бажань. Ця
ознака поділу праці становить „позитивну” сторону категорії. Водночас є
і протилежна, „негативна” ідея поділу праці, яка полягає у тому, що „
поділ праці поневолює робітника, робить його сліпим знаряддям в руках
хазяїна, збільшує злидні та неосвіченість нижчих класів народу і веде до
зосередження всіх блак цивілізації у невеликої групи обраних”.

Розмірковуючи над природою нової категорії, здатної подолати негативні
сторони поділу праці, зберігши його позитивні ознаки, Прудон аналізував
поняття машини, яке він уважав „логічною антитезою поділу праці”. При
цьому вчений був переконаний, що „Машини так само як і поділ праці є за
існуючої системи соціальної економії одночасно джерелом багатства і
постійною та фатальною причиною злиденності”.

Подібні методологічні підходи вчений застосовував до аналізу понять
вільної конкуренції та монополії. Характеризуючи монополію як „фатальне
завершення конкуренції”, він дійшов висновку, що „колективи робітників,
об”єднані монополістом, виробляють більше, ніж окремі робітники. Але
монополія є водночас потужною причиною суспільного занепаду… Монополія
прагне не до створення найбільшої суми суспільного добробуту, а до
отримання найбільшого доходу монополіста. Заради збільшення своїх
доходів монополісти готові зменшити суму продуктів, що виробляються, –
іншими словами, пожертвувати загальним добробутом заради свого власного.
Монополія докорінно протилежна рівності”.

Проекти реформування капіталізму С. Сісмонді та П.Ж. Прудона

Сісмонді і Прудон не лише критикують капіталізм, вони розробляють проект
його реформування. Сісмонді був за активну роль держави у побудові
праведливого економічного ладу шляхом спрямування своєї діяльності на
наступне.

1) Передовсім треба (наскільки це можливо) відновити поєднання праці та
власності через законодавче заохочення роздробленості, а не концентрації
виробництва. Реалізація цьгог має проходити шляхом поділу фабричної
промисловості на невелику кількість самостійних майстерень, поділивши
виробництво між дрібними власниками, та відродження дрібного селянського
земелеволодіння, повернувшись до дрібного виробництва і в сільському
господарстві. Однак шляхів реального здійснення цієї програми він не
тільки не запропонував, а й не бачив.

2) Регулювання темпів економічного хростання та обмеження конкуренції.
Саме свобода конкуренції призводить до руйнування дрібного виробництва,
тобто до відокремлення власності від праці. У такому відокремленні
Сісмонді вбачає головну небезпеку, оскільки цей процес відбувається не
лише в промисловості, а охоплює й сільське господарство, де формується
велика земельна власність і селяни перетворюються на
сільськогосподарських робітників. Якщо розвиток виробництва за умов
конкурентної боротьби посилює нерівність у суспільстві, призводить до
загострення суперечностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї
економічного лібералізму, що її пропагували класики.

3) Стримування швидкого прогресу нових винаходів, забезпечення повільної
і поступової еволюції суспільства;

Сісмонді висуває твердження, згідно з яким добробут суспільства залежить
не стільки від розвитку його продуктивних сил, скільки від справедливого
розподілу створеного багатства. Звернувши увагу на соціальні наслідки
економічних перетворень та проблему нерівномірного розподілу власності і
доходів, Сісмонді одним із перших вказав на необхідність проведення
державою також активної соціальної політики.

Отже, Сісмонді вперше поставив питання, яких політична економія раніше
не розглядала. Спостерігаючи поляризацію капіталістичного суспільства,
він бачить формування двох абсолютно протилежних класів — трудівників і
власників — або, за його словами, багатіїв і бідняків. Він проголосив
протилежність інтересів багатих і бідних, що, на його думку,
посилюватиметься із розвитком виробництва, звернув увагу на тяжке й
безправне життя робітників. Конкретизуючи це питання, Сісмонді виступив
із програмою соціальних реформ, для проведення яких необхідними були
“лише поступові і непрямі заходи з боку законодавства, лише здійснення у
відносинах між господарем і робітником повної справедливості, яка б
покладала на першого всю відповідальність за зло, яке він завдав
другому”. Зокрема він запропонував наступні реформи.

1)Впровадження соціального забезпечення робітників за рахунок
підприємців.

2)Забезпечення участі найманих робітників у прибутках підприємств.

3)Створення грошових фондів, які б захищали робітників у період
безробіття, інвалідності, старості (праобраз мехінізмів соціального
захисту).

4)Обмеження робочого дня та встановлення мінімальної заробітної плати
тощо.

На відміну від Сісмонді, який насамперед наголошував на проблемі
нерівномірного розподілу багатства і поляризації суспільства як
головній, то Прудон як дрібнобуржуазний ідеолог зв’язував причини
труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту.
Основною причиною зубожіння й несправедливості він оголошує обмін і
гроші. І саме з цих позицій опрацьовує економічну програму реформування
капіталізму і обгрунтовує необхідність подолання внутрішньої
суперечливості вартості через реформування обміну – сфери обігу.

Відстоюючи приватну власність та прагнучи зберегти товарне виробництво
як вершину особистої людської свободи і незалежності, вчений пропагував
необхідність преходу великих промислових підприємств та залізничного
транспорту в руки асоціації робітників і службовців, підкреслюючи
необхідність збереження індивідуальної власності у дрібній промисловості
й сілському господарстві.

Стверджуючи, що панування дрібного товарного виробництва сприятиме
обміну продуктами праці за трудовим еквівалентом, він висунув проект
організації обміну без грошей шляхом заснування спеціального Народного
банку. Завданням останнього був прийом товарів у безпосередніх
товаровиробників і видачі бонів обміну (робочих, трудових талонів), які
б засвідчували кількістьпраці, витраченої на виробництво товарів. Бони
обміну – „робочі гроші”, в свою чергу, давали б право їх власникам на
отримання необхідних їьм товарів, евівалентних виробленим за затратами
часу.

Запровадження безгрошового товарного господарства, «робочих грошей»
замість реальних, на думку Прудона, гарантувало б збут товарів за їх
конституйованою вартістю, уможливлюючи знищення капіталу та
експлуатації. На основі того, що кожен отримував би стільки, скільки
виробляв сам, у супільстві панували б рівність і справедливість. У свою
чергу відсутність нетрудових доходів забезпечувала б безмежну реалізацію
та гармонійний розподіл, сприяючи зростанню багатства і добробуту
кожного громадянина і суспільства в цілому, залишивши „добрі” сторони
товарного виробництва й ліквідувавши „погані”.

Ці дрібнобуржуазні ілюзії було породжено недостатнім розумінням Прудоном
таких категорій, як гроші, товар, прибуток, капітал та й самої суті
капіталістичного виробництва, з ідеєю реформування якого через обмін він
виступав.

Погляди на державний лад та роль держави С. Сісмонді і П.Ж. Прудона

Повертаючись до програми соціальних реформ держави Сісмонді, треба
зазначити, що він не був соціалістом. Сісмонді проти радикальних реформ,
оголошує себе противником комунізму, а його соціальні вимоги обмежуються
необхідністю запровадження робітничого законодавства. Сісмонді намагався
вирішити соціальні проблеми без знищення капіталізму та індивідуальної
ініціативи, наполягаючи на тому, що жержавне втручання в господарське
життя допоможе природним ринковим силам діяти більш гармонійно.

Як і Сісмонді, Прудон рішуче засуджував як і буржуазну демократію та
монархію, так і комунізм. Він зазначає, що в „суспільстві, про яке
мріють соціалісти, слабкі пригноблювали б сильних, ліниві і нездібні
жили б за рахунок трудящих та здібних. Комунізм є система рабства,
оскільки спільність володіння вимагає примусової організації праці,
позбавляє членів суспільства свободи дій і перетворює їх всіх на рабів
держави”. Рушійною силою суспільства він вважає клас дрібних виробників,
економічну основу якого становить дрібна власність і якому притаманна
певна відокремленість, ізольованість. Зв’язок між окремими
господарствами має здійснюватись через обмін і взаємодопомогу. Його
члени не повинні об’єднуватися в жодні державносуспільні організації.
Тут ми і стикаємось з однією з найсуттєвіших відмінностей між поглядами
Сісмонді і Прудона: є їхнє відношення до ролі держави у житті
суспільства. Сісмонді виступав за активне втручання держави в економічне
життя, виконуючи роль реформатора капіталізму і будівника нового ладу
справедливого розподілу багатства, а Прудон взагалі виступає проти
держави.

Виступаючи за організацію Народного банку та визволення робітників за
допомогою виробничих, споживчих та кредитних асоціацій, заснованих на
принципах взаємодопомоги („мутуалізму” – взаємності послуг), Прудон
дійшов висновку, що за цих умов відбудеться урівноваження діючих у
суспільстві соціальних сил і відпаде необхідність у державному
управлінні. Він стверджував, що ліквідація нетрудових доходів,
справедливість в обміні та рівність на основі злиття класів у один
(трудящих) зробить уряд непотрібним. „Раз капітал і праця будуть
ототожнені, – писав П.Ж. прудон, – суспільство зможе існувати самостійно
не потребуючи уряду”. Відтак урядова система, на думку ослідника,
зіллється з економічною, що уможливить анархію (відсутність уряду,
державної влади), а рушійною силою економічного розвитку стане клас
дрібних власників, не об”єднаний ні в яку суспілбно-державну
організацію.

Теорія відтворення і криз С. Сісмонді

Ця теорія е наріжним каменем економічного вчення Сісмонді. Він
заперечував “закон ринків” Сея та класичну доктрину безперервного
нарощування суспільного багатства на основі розвитку виробництва та
нагромадження капіталів. На противагу класикам, Сісмонді стверджував, що
споживання не є “безмежною силою, здатною знищити безмежне виробництво”.

Він метою капіталістичного виробництва називає споживання, а
суперечність між виробництвом і споживанням є основною суперечністю
капіталізму. Такої суперечності не існує, на його думку, в ізольованому
господарстві Робінзона, не існує її у дрібному товарному господарстві.

Суперечність між виробництвом і споживанням за умов капіталізму
проявляється у труднощах збуту товарів, у кризах. Усупереч твердженням
класиків (особливо Сея), що товари обмінюються на товари, Сісмонді
вважає, що товари купуються на доходи. Звівши реалізацію до особистого
споживання, а вартість до суми доходів, як і Сміт, вчений робить
висновок, що для реалізації всіх виготовлених товарів необхідно, щоб
виробництво відповідало доходам суспільства. Зменшення доходів
відповідно зменшить попит на товари, і частина їх залишиться
нереалізованою. „Виробництво, — писав Сісмонді, — має співвідноситись із
суспільним доходом, і ті, хто заохочує до безмежного виробництва, не
турбуючись про те, щоб визначити цей дохід, штовхають націю до загибелі,
сподіваючись відкрити їй шлях до багатства”. З розвитком капіталізму,
стверджував він, звужується внутрішній ринок. Це відбувається у зв”язку
з наступним.

Зменшується дохід робітників, тому що частина їх витісняється з
виробництва машинами і не виявляють попиту на споживчі товари. Таким
чином С. Сісмонді теж вказує на негативний бік машин, як і зазначає
Прудон. А так як зайнятим у виробництві капіталісти намагаються платити
якомога менше, водночас зростаюче безробіття знижує ціну на робочу силу
на ринку праці і попит зайнятих робітників також знижується.

Зменшується споживчий попит і з боку капіталістів, які у погоні за
нарощуванням обсягів виробництва спрямовують на нагромадження все більшу
частку прибутку, що її мали б використати на споживання (виробниче
нагромадження Сісмонді ігнорує).

За цих обставин усе більшу й більшу частину суспільного продукту стає
неможливо реалізувати на внутрішньому ринку.

Водночас вчений звертав увагу на те, що нововведення, які зменшують
витрати виробництва, не збільшують автоматично кількість споживачів,
оскільки фабриканти “завжди знижували ціни на свою продукцію в
арифметичній прогресії, звільняючись від робочої сили в геометричній
прогресії. Збут надлишкової продукції на зовнішніх ринках також
скорочується, оскільки розвиток капіталізму в ранішу відсталих країнах
породжує у них аналогічні проблеми.

Таким чином, за умов капіталізму сукупний попит на споживчому ринку
виявляється недостатнім для того, щоб придбати всі вироблені товари. До
капіталізму такої проблеми не існувало, тому що була велика маса
споживачів — дрібних товаровиробників. Але капіталізм руйнує дрібне
виробництво, звужуючи тим самим внутрішній ринок. Він породжує загальне
надвиробництво, а відтак і кризи. Зазначивши, що “народи…можуть
розорятися не лишу від того, що тратять дуже багато, але і від того, що
тратять дуже мало”, Сісмонді дійшов висновку, що капіталізму внутрішньо
притаманні кризи надвиробництва, викликані недоспоживанням. Отже, кризи
у Сісмонді — це результат внутрішніх суперечностей капіталізму,
результат загального надвиробництва і відповідно недоспоживання, а не
диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму
як перманентні, що взагалі унеможливлюють його розвиток.

Сісмонді вважає виходом із ситуації у гальмуванні капіталістичного
розвитку, поверненні до дрібнотоварного виробництва та відродженні
споживчого попиту дрібних товаровиробників. Теорія відтворення Сісмонді
має назву теорії «третіх осіб», оскільки капіталістичне виробництво для
реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а
потребує ще й наявності дрібних виробників. Модифікований варіант цієї
теорії розвиває Мальтус. Як дрібнобуржуазний ідеолог Сісмонді
звертається до урядів капіталістичних країн, щоб вони своєю владою
„припинили розвиток капіталізму” і сприяли тим самим встановленню
„загального добробуту й достатку” за умов дрібного виробництва.

Погляди на багатство і бідність С. Сісмонді та П.Ж. Прудона

Сімонді також був переконаний у тому, що не можна розглядати багатство
безвідносно до споживання окремих людей, потреби яких є метою будь-якого
виробництва. На думку вченого, примножуючи матеріальне багатство, нація
жертвує метою заради засобів, оскільки час, необхідний для зміцнення
тіла та духу, витрачається на виробництво предметів розкоші та
поглиблення соціальної нерівності. “Людина сама по собі працює для того,
щлб відпочивати, – зазначав вчений, – людина у суспільстві най частіше
працює для того, щоб хтось відпочивав. Позбавлення особи дня відпочинку
викличе зростання багатства на одну сьому: багаті стануть ще більше
прагнути до розкоші, а бідні стануть ще біднішими”. Відтак вчений
стверджував, що має існувати межа розширення виробництва, співмірна з
соціальними доходами.

А Прудон висловив думки щодо шляхів примноження багатсва з іншої тоски
зору:

„Для збільшення багатства в даному суспільстві, при тій же кількості
населення, потрібні три речі: 1) Дати масам робітників нові потреби,
чого можна досягнути тільки розвитком смаку та розуму, інакше кажучи –
вищою освітою, яка заставляє невідчутно вийти із становища пролетарія;
2)Бльш і більш розумною організацією праці і промисловості зберегти їх
час та сили; 3) З тією ж метою покласти край паразитизму. Ці три умови
розвитку багатствапризводять до наступної формули: більш і більш
рівномірний розподіл знань, послуг та виробів. Це – закон рівноваги,
найважливіший, можна сказати, єдиний закон політичної економії, тому що
всі інші – тількі різні його вираження і навіть сам закон бідності не
більше як його простий наслідок”.

Що ж мається наувазі під відомим „Законом біності” Прудона? Найпростіше
він пояснює його так. „Природа, у всьому своєму творінні, прийняла за
правило: нічого зайвого. Економія коштів, казав Фур”є , один із її
головних законів. Тому-то, не вдовольняючись вироком нас до праці, вона
нам дає тільки необхідне і бідність нам ввозводить у закон, попереджаючи
таким чином наставлення Євангелія і всі устави ченців. І якщо ми
опираємося її закону, якщо спокуса ідеалу манить до розкоші і
задоволення, якщо перебільшена самоповага спонукає за наші послуги
вимагати більше, ніж слідує за економічними мірками, природа, швидка в
нашому покаранні, обрікає нас на злидні.” Руйнівна бідність, на його
думку, є порушенням цього економічного закону, який з одного боку
зобов”язує людину працювати для підтримки життєдіяльності, а з іншого
співмірює виробництво і потреби. Порушення цього закону є також
психологічним фпктором, який спричинюється з одного боку ідеалізмом
наших бажань, а з іншого в перебільшеній самооцінці і неоодоцінці інших.

Критика С. Сісмонді закону народонаселення Т. Мальтуса

Критика Сісмонді закону народонаселення Т. Мальтуса заснована на
переконанні у тому, шо “національний добробут залежить від стабільного
та постійного попиту на працю”. На думку Сісмонді, кількість засобів
існування не є межею збільшення чисельності населення, інакше заможні
верстви повинні були б демонструвати значне кількісне зростання, чого
насправді не відбувається.

Вчений стверджував, що лише у суспільстві дрібних власників, де
виробництво людей, як і речей, співмірне зі зростанням доходів, немає
небезпеки перенаселення. Водночас в епоху промислового перевороту
становище робітника змінюється залежно від попиту на робочу силу та
конкуренції на ринку праці, які попроджують злидні та безробіття.

Вплив економічних ідей С.Сісмонді

Ідеї Сісмонді хоч і не мали великого впливу на сучасників, проте сприяли
певною мірою розвиткові трьох напрямків економічної думки. Симпатії
Сісмонді до робітничого класу, критика капіталістичного устрою та
аргументи щодо державного втручання в економіку справили вплив на
соціалістичну думку та знайшли відображення в концепціях регульованого
капіталізму та соціального реформізму. Ідеї щодо предмета й методу
політичної економії сприйняли представники історичної школи, які
сприйняли його визначення політичної економії як “філософії історії”.

І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика
ролі особистого інтересу як єдиної спонукальної сили економічного
розвитку започаткували критичне ставлення до економічного лібералізму.
Заслугою дослідника стало започаткуання динамічного аналізу ринкової
економіки, її проблем та суперечностей, диспропорцій між виробництвом та
споживанням, які потребують державного регулювання господарського життя.

Вплив економічних ідей П.Ж. Прудона

Економічні ідеї Прудона справили значний вплив на економічну думку
другої половини ХІХ ст. Відзначаючи внесок ученого у розвиток
економічних уявлень та ідей, видатний український вчений М.І.
Туган-Барановський писав, що у працях Прудона „вперше з повною ясністю
та різкістю висловлена думка, що центральним правовим інструментом
сучасного суспільства, інститутом, на якому все засноване, з якого все
виходить, і хороше, і погане, що становить цивілізацію, якою ми так
пишаємося, є інститут приватної власності”. Водночас учений зазначав, що
„Економічні суперечності” Прудона „містять у собі таку глибоку критику
капіталістичного устрою, що більшості наступних критиків капіталізму
залишалося лише розвивати або видозмінювати думки Прудона. Не підлягає
сумніву, що, незважаючи на пристрасну критику Прудона Марксом, „Капітал”
Макса створювася під безпосереднім впливом „Економічних суперечностей”.

Прудонізм, дібнобуржуазний соціалізм Прудона,набув значного поширення у
другій половині ХІХ ст. у Франції, Іспанії, Бельгії, інших європейських
країнах. Його ідеї сприйняли бакуністи, а згодом – анархо-синдикалісти.
Відомі дослідники історії економічних вчень Ш. Жід і Ш. Ріст зазначали,
що лібералізм Прудона був завснований на „глибокому відчутті економічної
реальності, і нині соціальна проблема формулюється у тих самих рамках, в
яких поставив її Прудон: реалізувати справедливість у свободі”.

Література

Історія ек. учень: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання,
2004.

Історія ек. учень: Підручник/ Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М.
Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. – К.: КНЕУ,
2001.

„Бідність як економічний принцип”, П.Ж. Прудон. За текстом видання
„Посередник”, № 703. М., 1908. Перекладач не вказаний.

История эк. учений/ Под ред. В. Автономова, О.Ананьина, Н. Макашевой:
Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2001.

Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. посіб. –
К.: Знання-Прес, 2000.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020