.

Сутність і методи фінансової політики держави. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
12 5979
Скачать документ

РЕФЕРАТ

з дисципліни :Політична економія

на тему

“ Сутність і методи фінансової політики держави.”

Зміст

1.Вступ.

2. Фінансова політика.

3. Оцінка сучасного стану фінансової системи України.

4. Перспективи фінансової стабілізації

5.Список використаної літератури.

1.Вступ.

Дежава була і залишається основним чинником і двигуном економіки.
Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових
економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і
має інформаційно-орієнтуючий характер, що дає змогу конкретним фірмам
(корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських
пріорітетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній
перебудові господарства, зовнішньоекономічної діяльності.Держава широко
використовує у своїй діяльності регулювання грошової маси. Найважливішим
органом регулювання ринкової економіки є центральний (національний) банк
країни, незалежний від президента, парламенту та уряду. Головна функція
центрального банку – регулювання грошової маси, забезпечення її
відповідності масі товарів і підтримка тим самим твердої купівельної
спроможності паперових грошей, що є найважливішою умовою нормального
функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку має циклічний характер. У
період, коли в народному господарстві відчувається нестача грошей, що
гальмує зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму,
зменьшує процентну ставку по кредитах, що надаються комерційним банкам
(облікову ставку), в масовому масштабі купує у них облігації державних
позик. Тим самим збільшуються реальні фінансові ресурси комерційних
банків, їх можливість створювати нові безготівкові гроші (зростає
мультиплікатор поточних рахунків), а отже і здатність комерційних банків
надавати дешеві кредити. Така політика дістала назву політики “дешевих
грошей”. І навпаки у період загострення інфляції ЦБ підвищує резервну
норму і т.п.

2.Фінансова політика.

Фінансова політика – сукупність заходів держави з організації та
використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її
розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації
фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави,
розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому
законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних
структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового
внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними
групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися
стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов
для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з
іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних
підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних
соціальних гарантій населенню.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і
внутрішніх факторів.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних
взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів,
інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої
держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, – це
форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки,
соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний
рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу,
стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На
фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються
тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського
розвитку. У зв’язку з цим фінансова політика – це динамічний процес, що
змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.

Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав з ринковою
економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. В цих
умовах фінансова політика держави має спрямуватися на створення
сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей, які
мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна
досягти завдяки як вишукуванню додаткових інвестицій в ці галузі,
стимулюванню залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур,
так і створенню сприятливих фінансових можливостей для іноземних
інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів це пенні податкові
пільги, можливість вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження та
захисту майна іноземних інвесторів.

Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок коштів
підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням (форми
власності, галузі виробництва, природних умов, територіального
розміщення, інших факторів. Тут потрібен диференційований підхід,
оскільки лозунг про створення однакових можливостей для всіх с ні чим
іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає, зміст і
практичне значення. Звичайно, тут також мають використовуватися
податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, сприятливі форми
кредитування.

Перший принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне
сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та
підвищення рівня зайнятості населення.

В умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які
забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва.
Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу
заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал.

Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання
фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже
зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження
особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем
суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне
значення. Їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і
навіть цілим компаніям. Проте потребу в них відчувають усі. Такими
соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров’я, культура,
державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не
менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога
малозабезпеченим та інші види допомоги.

Третій напрям фінансової політики – вплив за допомогою фінансового
механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону
технологій, цю загрожують здоров’ю людини. З одного боку, держава
домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення
природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі,
закриття шкідливих виробництв і впровадження передових
ресурсозберігаючих технологій Цими інструментами є податки, штрафи та
інші санкції.

Іншими словами, фінансова політика держави має спрямовуватися на
забезпечення прана людини на життя на умовах здорового навколишнього
середовища, яке постійно порушується в умовах як планової, так і
ринкової економіки.

Напрями фінансової політики держави в кожному конкретному випадку, о
кожній окремо взятій державі, в перший період можуть змінюватися. Так,
для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо
соціального захисту громадянин, що постраждали від аварії на
Чорнобильській АБС, завдання з конверсії військової промисловості,
прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

2.Оцінка сучасного стану фінансової системи України.

Розроблена схема фінансової системи дає можливість проводити структурний
та системний аналіз фінансових відносин у суспільстві. Навіть самий
узагальнений аналіз фінансової системи України свідчить про її
незбалансований характер. Нині як за обсягом ресурсів, так і за роллю у
суспільстві провідне місце посідають державні фінанси насамперед бюджет.

Фінанси суб’єктів господарювання перебувають у стадії трансформації,
яка полягає у переході до комерційного розрахунку як методу організації
фінансової діяльності в умовах ринкової економіки. Основа основ
комерційного розрахунку — фінансова відповідальність підприємств за
результати своєї діяльності — практично до цього часу не стала
реальністю. Неможливо пояснити, яким чином в умовах важкої економічної
кризи вдається УНИКНУТИ масових банкрутств Проблема, звісна річ, не у
банкрутстві, а у забезпеченні ефективності фінансової діяльності
підприємств, без чого не може нормально функціонувати вся фінансова
система.

Фінансові інститути в Україні, які забезпечують функціонування системи
страхування та фінансового ринку, перебувають у стадії формування. Так,
у нас створені й комерційні банки, і страхові компанії, і фондова біржа,
і фінансові посередники, однак їх роль поки що недостатня. Це
пояснюється їх украй слабкою потужністю, яка визначається обсягом
фінансових ресурсів.

Звідси очевидно, що першочерговим завданням розвитку фінансової системи
в Україні є нарощування фінансового потенціалу банківської системи
створення групи потужних банків. На це повинні бути спрямовані всі
зусилля органів законодавчої та виконавчої влади

Найскладніші проблеми України пов’язані із розвитком фінансового ринку.
Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш
активно проводяться операції з державними цінними паперами. Торгівля
корпоративними цінними паперами перебуває на вкрай низькому рівні.

Дуже важливо створити насичений ринок цих паперів адже саме він, на нашу
думку, може відіграти роль пускового механізму для всебічного розвитку
фінансової системи України.

4.Перспективи фінансової стабілізації.

Цілком очевидно, що навіть за умови вибору оптимальної стратегії й
тактики будь-яке масштабне перетворення економічних відносин не може не
супроводжуватися певним падінням виробництва. Високе зростання цін —
феномен, що властивий багатьом країнам у період економічних і політичних
ускладнень і катаклізмів. Однак інфляційні струси не завжди
супроводжувалися різким спадом виробництва. Так, наприклад, у Німеччині
в період гіперінфляції в 1922 р. при зростанні цін більш як у 42 рази
виробництво продукції підвищилося на 1 1,7%. Більш сучасний приклад з
інфляції в Латинській Америці: у 1983 р в Аргентині темп інфляції
становив 344%, приріст ВВП — 2,8%, у 1984 р. відповідно 627% і 2,6%. У
Перу в 1991 р. при інфляції 410% приріст ВВП дорівнював 2,6%.

Розгорнуті програми ринкових перетворень були здійснені у Польщі з
початку 1990 р , у Чехословаччині, Угорщині, Болгарії і Румунії– у
січні-квітні 1991 р., в Росії – у січні 1992 р Спад виробництва почався
на рік чи два раніше. Болгарія, Румунія та Угорщина переживали рецесію
уже в 1989 р., а в Чехословаччині та Росії — спад з 1990 р.

Сьогодні в економіці України порушено міжгалузевий баланс між попитом і
пропозицією: поряд із швидким падінням внутрішнього попиту на засоби
виробництва спостерігається зниження купівельної спроможності населення.
Останніми роками перерозподіл робочої сили не супроводжувався
перерозподілом капіталу і фінансових ресурсів. З одного боку, Україна
переживала небувалі шоки пропозиції за критичним імпортом, з другого —
не були прийняті політичні рішення щодо активної зміни структури форм
власності. Уряд не розпочав процесу реорганізації підприємств, який мав
би стати го-ловною передумовою створення системи ефективної економіки.
Для цього необхідно було вже на початку реформації економіки зменшити
податковий тиск, упорядкувати фінансові потоки, поступово звільняючи
підприємства від усіх витрат за соціальною інфраструктурою, яка має бути
у віданні державного і муніципального секторів економіки, а також
розпочати структурно-інституційні перетворення банківської системи,
ефективну реорганізацію підприємств. Податкова реформа також має
передбачати поступове перенесення податкового навантаження на доходи
громадян у процесі зростання особистих доходів населення. Це складний
процес, він буде проходити у непростих економічних, політичних і
соціальних умовах, але його необхідно впроваджувати як основний
регулятор і стимулятор трансформації суспільства.

Дефіцит консолідованого державного бюджету України у 1999—1996рр.
становив відповідно 10,2%, 30,3%, 10,4% , 9,1%, 6% і 4% від ВВП. Як і в
інших східноєвропейських країнах, складність макроекономічного аналізу
бюджетного дефіциту полягає у тому, що ці дані не відображають дефіциту
фінансових ресурсів держави повною мірою тому, що бюджет характеризує
видатки і доходи держави у поточному періоді і не відображає перехідні
борги минулих років. Наприклад, зобов’язаннями держави є видані на
пільгових умовах кредити державним підприємствам державними банками за
вказівкою уряду Ці кредити не відображені у бюджеті. В результаті частка
боргів держави у ВНП (валовому національному продукті) постійно зростає.

Одночасно бюджетний дефіцит, як і інші, так би мовити, “від’ємні”
економічні категорії – інфляція, криза, банкрутство, безробіття тощо, є
складовими елементами будь-якої економічної системи. Це своєрідні
античастки, об’єктивні діалектичні протилежності, без яких ринкова
система перестала б бути життєздатною і певним чином саморегульованою.
Об’єктивність цих категорій означає, що їх не можна повністю ліквідувати
ніякими постановами чи указами. Треба визнавати реальний факт існування
бюджетного дефіциту і навчитись опановувати його, тобто пізнавати і
компенсувати відповідно до його природи. Маніпуляції з дефіцитом
(зниження офіційного і приховування перехідного) призводять лише до
поглиблення фінансової кризи.

На сьогодні в Україні у реальній економіці державний і приватний сектори
мають однакову питому вагу, тому виникає необхідність проведення
бюджетної реформи. Заходи бюджетної реформи повинні спрямовуватись на
використання бюджетних інструментів для скорочення системи субсидій і
стимулювання інвестицій, а також на раціоналізацію бюджетного режиму
щодо міжнародної торгівлі та змін у політиці обмінного курсу. Для
підвищення дієвості прогресивних змін у системі податкового регулювання
необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і
стабілізаційної політики: досконало обгрунтувати обсяги фінансових
ресурсів держави і за кожним напрямком бюджетної системи зробити
інвентаризацію витрат, змінити підходи до соціальної політики щодо
підтримки лише малозабезпечених верств населення, ліквідувати
субсидування виробничої сфери через державні фінанси, розбудувати нову
структуру банківської системи.

5.Список використаної літератури.

1. Бєляев О.О., Бабело А.С. Політична економія: Навч.посібник.-К.: КНЕУ,
2001.- 328 с.

2.Політична економія: Навч.-метод.посіб. для самост. вивч.дисципліни/ За
ред. д-ра екон. Наук, проф. К.Т.Кривенка.- К.: КНЕУ, 2003.

3.Наливайченко С.П. Деякі проблеми економічної стратегії української
держави // Економіка та підприємництво: Зб. наук.пр. – Вип.7. – К.:
КНЕУ, 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020