Реферат на тему:
Альбер Камю
(1913-1960)
А. Камю – французький письменник і мислитель, лауреат Нобелівської
премії (1957), один із найяскравіших представників літератури
екзистенціалізму. У своїй художньо-філософській творчості розробляв
екзистенціалістські категорії «існування», «абсурду», «бунту»,
«свободи», «морального вибору», «межової ситуації», а також розвивав
традиції модерністської літератури. Змальовуючи людину в «світі без
Бога», Камю послідовно обстоював позиції «трагічного гуманізму». Крім
художньої прози, творчий доробок письменника охоплює драматургію,
філософські есе, літературно-критичні статті, публіцистичні виступи.
7.11.1913 p – народився в Алжирі, тодішній французькій колонії, в родині
сільського наймита, який невдовзі помер від тяжкого поранення,
отриманого на фронті Першої світової війни. Навчався в комунальній
школі, Алжирському ліцеї, згодом – в Алжирському університеті. Коло його
зацікавлень складали література й філософія. Останній була присвячена
дипломна робота.
1934 р. – вступив до комуністичної партії, з якої був виключений 1937 р.
1935 p. – організував Театр праці, в котрому виступав як драматург,
режисер і актор.
1937 p. – побачила світ перша збірка есе «Виворіт і обличчя».
1938 p. – написав перший роман «Щаслива смерть».
1940 p. – переїхав до Парижа, але внаслідок наступу німців залишив
столицю й деякий час вчителював у Орані. Завершив повість «Сторонній»,
яка привернула до себе увагу в літературних колах.
1941 p. – написав есе «Міф про Сізіфа», що вважається програмовим
екзистенціалістським твором, а також драму «Калігула».
1943 p. – оселився в Парижі, де приєднався до Руху Опору, співпрацював з
нелегальною газетою «Комба», яку очолив після повстання, що викинуло
окупантів за межі міста. Друга половина 40-х – перша половина 50-х років
– період творчого розквіту: з являються роман «Чума» (1947), що приніс
авторові світову славу, п’єси «Стан облоги» (1948), «Праведні» (1950),
есе «Бунтівна людина» (1951), повість «Падіння» (1956), етапна збірка
«Вигнання й царство» (1957), есе «Своєчасні роздуми» (1950-1958) та ін.
Останні роки життя були позначені творчим спадом.
4.01.1960 p. – загинув в автомобільній катастрофі.
Творчість А. Камю є прикладом плідного поєднання талантів письменника й
філософа. Для становлення художньої свідомості цього митця суттєве
значення мало знайомство з філософськими працями Ф.Ніцше, А.Шопенгауера,
Л.Шестова, С.К’єркегора, а також з античною культурою та французькою
літературою. Одним із важливих чинників формування його
екзистенціалістського світобачення був ранній досвід відкриття
близькості смерті (ще за студентських років Камю захворів на сухоти). Як
мислителя його відносять до атеїстичної гілки екзистенціалізму.
Пафос заперечення цінностей буржуазної цивілізації, зосередженість на
ідеях абсурдності буття та бунту, властиві творчості Камю, були
підставою для його зближення з прокомуністичне налаштованими колами
французької інтелігенції й зокрема – з ідеологом «лівого»
екзистенціалізму Ж.П. Сартром. Втім, вже в повоєнні роки письменник
пішов на розрив з колишніми соратниками й товаришами, бо не плекав
ілюзій щодо «комуністичного раю» в колишньому СРСР і прагнув переглянути
свої взаємини з «лівим» екзистенціалізмом. Ще письменником-початківцем
Камю склав план майбутнього творчого шляху, який мав поєднати три грані
його обдарування й відповідно три напрями його зацікавлень – літературу,
філософію, театр. Там були визначені такі етапи: «абсурд», «бунт»,
«любов». Письменник послідовно реалізовував свій план, втім, на третьому
етапі його творчу працю обірвала смерть.
Художній світ А. Камю вирізняють:
• щільний зв’язок з екзистенціалістськими ідеями та концепціями;
• анатомічний аналіз абсурдних взаємин між особистістю й світом,
створення моделей «абсурдного світу» й «абсурдної людини»;
• розкриття трагічного становища людини в «світі без Бога»: її
відчуження, занедбаності, самотності «під порожнім небом», її
приреченості на смерть, що мислиться абсолютним зникненням;
• художня розробка категорій «бунту», «свободи», «пристрасті»,
«морального вибору» й «відповідальності», що притаманні «істинному
існуванню»;
• пошук «справжніх» духовних ціннот та моральної опори всередині
особистості; ствердження «стоїчного гуманізму»;
• змалювання мужньої людини як своєрідного морального еталона
сучасності;
• зображення «межової ситуації», що вияскравлює абсурдність життя й
ставить людину перед моральним вибором;
• тяжіння до притчевості, філософська насиченість сюжетів і образів,
«класицистичні» за своєю ясністю композиція та стиль;
• звернення до міфологічних сюжетів і образів, наявність «міфотворчих»
тенденцій.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
