.

Розвиток підприємств малого бізнесу в Україні (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
12 26196
Скачать документ

Курсова робота з підприємництва на тему:

Розвиток підприємств малого бізнесу в Україні

TOC \o “1-3” \h \z \u

HYPERLINK \l “_Toc100559912” ВСТУП PAGEREF _Toc100559912 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc100559913” РОЗДІЛ І СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МАЛИХ
ПІДПРИЄМСТВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ PAGEREF _Toc100559913 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc100559914” 1.1 Малі підприємства: поняття та
функції PAGEREF _Toc100559914 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc100559915” 1.2. Доцільність та специфіка розвитку
малого бізнесу в економіці України PAGEREF _Toc100559915 \h 10

HYPERLINK \l “_Toc100559916” 1.3. Місце малих підприємств у економіці
різних країн світу PAGEREF _Toc100559916 \h 12

HYPERLINK \l “_Toc100559917” РОЗДІЛ ІІ АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ МАЛИХ
ПІДПРИЄМСТВ PAGEREF _Toc100559917 \h 16

HYPERLINK \l “_Toc100559918” 2.1. Аналіз діяльності малих підприємств
за галузевою ознакою PAGEREF _Toc100559918 \h 16

HYPERLINK \l “_Toc100559919” 2.2. Фінансові ресурси малого бізнесу
PAGEREF _Toc100559919 \h 21

HYPERLINK \l “_Toc100559920” РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ PAGEREF _Toc100559920 \h 31

HYPERLINK \l “_Toc100559921” 3.1. Проблеми розвитку та функціонування
малих підприємств в Україні PAGEREF _Toc100559921 \h 31

HYPERLINK \l “_Toc100559922” 3.2. Шляхи забезпечення позитивного
розвитку малого підприємництва в Україні PAGEREF _Toc100559922 \h 33

HYPERLINK \l “_Toc100559923” 3.3. Форми державної та регіональної
підтримки малого підприємництва PAGEREF _Toc100559923 \h 36

HYPERLINK \l “_Toc100559924” ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc100559924 \h 39

HYPERLINK \l “_Toc100559925” СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ PAGEREF
_Toc100559925 \h 41

ВСТУП

Протягом довгого історичного періоду економісти, історики й політичні
діячі всіляко применшували роль малого бізнесу (МБ) в економіці. Окрім
того, незважаючи на внесок працівників малих підприємств (МП) у розвиток
суспільства, донедавна до них ставилися без належної поваги. Хоча
еволюція вільної ринкової економіки створила чимало можливостей для всіх
видів підприємницької діяльності, проте спочатку малий бізнес не мав
особливих переваг. Але прогресивні політики усвідомили, що ринкова
економіка сприятиме конкурентоспроможності вітчизняних виробників,
матиме вирішальний вплив на всю економіку, хоча, водночас, висловлювали
побоювання щодо закриття державних підприємств і втрати робочих місць
через банкрутство неприбуткових підприємств. В таких країнах, як Польща,
Словенія, Чехія та Угорщина швидко запровадили ряд реформ для створення
вільної ринкової економіки. Після появи позитивних результатів
лібералізації у прогресивніших сусідів поступово змінювалось ставлення
до лібералізації з боку консервативних політиків і населення інших
колишніх соцкраїн. Економічний прогрес у цих країнах дає підстави для
висновку про те, що його поступ значною мірою був забезпечений
створенням малого бізнесу.

Саме тому у вітчизняній економічній науці з’явилося досить багато праць,
де науковці висловлюють свої, часто неоднозначні, думки щодо місця
малого підприємництва в сучасній економічній ситуації. При написанні
даної роботи опрацьовані наробки українських та зарубіжних вчених, а
саме: Блінова О., Варналій З.С., Герасимчук В.Г., Гладкової Л.,
Єрмошенко М.М., Жука О., Кузьміна О.Є., Колота А.М., Реверчука С.К. та
інших.

Актуальність даної теми визначається не лише через існування різних
думок щодо недоліків, труднощів, механізмів та перспектив розвитку
малого бізнесу в Україні, але й через ряд новітніх реалій в економіці
країни в цілому, особливості інтеграційних та інвестиційних процесів.

Метою даної роботи є узагальнення теоретичних викладок щодо розвитку
малих підприємств в умовах вітчизняної економіки та визначення їх місця
в економіці регіону. Основними завданнями, які випливають з мети роботи,
є:

– уточнення суті економічної категорії “мале підприємство”;

– аналіз факторів формування та розвитку МБ в перехідний період;

– вивчення досвіду розвитку МБ в країнах з розвинутою ринковою
економікою;

– аналіз функціонування малих підприємств;

– аналіз проблем функціонування МП;

– визначення шляхів забезпечення позитивного розвитку та форм державної
та регіональної підтримки малого підприємництва в Україні.

Предметом дослідження є механізми формування, функціонування та розвитку
малих підприємств в умовах економіки України, об’єктом – малі
підприємства.

Методологічною основою роботи є системний підхід до вивчення процесів
формування, функціонування та розвитку малих підприємств у перехідний
період. Основними використовуваними методами є: статистичний,
аналітичний, тренду, порівняння, узагальнення. Інформаційну базу
дослідження становлять статистичні джерела Держкомстату України,
Волинського обласного управління статистики, публікації в пресі.

Наукова новизна роботи полягає в наступному:

– узагальнено різні підходи до визначення суті економічної категоріїї
“мале підприємство”;

– здійснено аналіз факторів формування та розвитку малого бізнесу в
перехідний період;

– коротко узагальнено досвід розвитку малого бізнесу в країнах з
розвинутою ринковою економікою;;

– здійснено аналіз проблем функціонування МП у сучасних умовах;

– здійснено спробу визначити шляхи розвитку МП в Україні.

РОЗДІЛ І СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

1.1 Малі підприємства: поняття та функції

Суть малого підприємства завжди була предметом суперечок у розвинутих
країнах. Використовуються наступні визначення малого підприємства
(фірми):

Мала фірма – це фірма, якою керує власник і яка не має складної
організації управління.

Мала фірма – це та фірма, у якої доступ до ринку капіталу обмежений і
яка має незначну частку свого товару на ринку.

Мале підприємство – це фірма, якою керує незалежний власник, яка не
посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним
критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів.

Мале підприємство – це невелике виробництво.

Мале підприємство – це підприємство з невеликою кількістю штатних
працівників.

Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись
кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока
організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції,
простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній
особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на
місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і
матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим
бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників,
оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або
підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. В Україні
діють підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу
підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної
територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі
казенне підприємство.

Відповідно до обсягів господарського обороту і чисельності працівників
(незалежно від форм власності) підприємство може бути віднесено до
категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства[1]:

у промисловості та будівництві – з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери – з чисельністю працюючих до 50
чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні – з чисельністю працюючих до 100
чоловік;

у галузях невиробничої сфери – з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

роздрібній торгівлі – з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

У малому бізнесі в Україні понад 2 млн. чоловік, що становить 10%
зайнятого населення , понад 9% ВВП[10;57].

Особливості створення і діяльності малих підприємств регламентуються
законодавством України.

Таблиця 1.1

Критерії віднесення підприємств до малих у різних країнах

Показники Країни

США Японія ФРН Англія Франція Італія

Чисельність персоналу х Х х х х х

Обсяг обороту капіталу х Х х х х

Обсяг річного доходу х

Ступінь участі в капіталі інших фірм

х

З врахуванням вищесказаного можна дати наступне визначення малому
підприємству: це імманентний елемент системи економічних відносин в
економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і
підтримує конкурентне середовище[6;35].

Роль і місце малих підприємств в національній економіці найкраще
виявляється в виконуваних ними функціях.

1. Вагомий внесок у формування конкурентного середовища. Малий бізнес
сприяє становленню конкурентних відносин, оскільки є антимонопольним за
своєю природою. Здатність малого бізнесу швидко реагувати на тенденції
ринку й розробляти нові товари для задоволення потреб споживачів визнана
великими компаніями.

2. Надає ринковій економіці гнучкості, оперативно реагуючи на зміни
кон’юнктури ринку, особливо, в умовах швидкої індивідуалізації та
диференціації споживчого попиту, зростання номенклатури товарів та
послуг. Невеликий обсяг виробництва і обмежені ресурси змушують МП
швидко пристосовуватись до нових умов, а великі компанії є менш
повороткими в плані пристосування власної стратегії до нових тенденцій в
економіці.

3. Прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей,
наукоємкої продукції. Понад 60% новизни XX ст. створено незалежними
винахідниками й невеликими компаніями. Основою таких досягнень є більш
вільні організаційні умови на малих підприємствах, більше
індивідуального підходу в розробках.

4. Створення нових робочих місць і поглинання надлишкової робочої сили
під час циклічних спадів та циклічних зрушень економіки (вирішення
проблеми зайнятості).

5. Пом’якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин,
передумова створення середнього класу. Малий бізнес виконує функцію
послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної
диференціації та розширення соціальної бази реформ.

В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки
вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі
види МП: комунанти, патієнти, експлеренти.

МП-комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей.
Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через
систему кооперативних зв’язків, системи субпідряду. При їх допомозі
великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного
неефективного виробництва. МП даної групи знаходяться у великій
залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

МП-патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої
на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини
і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть
навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

МП-експлеренти – це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які
займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками,
комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних,
пробних партій товарів.

Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях
народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони
володіють самостійністю в здійсненні господарської діяльності,
розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати
податків та інших зобов’язань[25;89].

1.2. Доцільність та специфіка розвитку малого бізнесу в економіці
України

Найважливішими чинниками значної ролі малого бізнесу в перехідній
економіці є:

– структурні розриви в економіці, викликані неефективністю
командно-адміністративної системи (залежність від важкої промисловості,
обмежене виробництво споживчих товарів, неефективна система збуту і
нерозвинута галузь роздрібної торгівлі);

– неефективне функціонування державних підприємств (незважаючи на
регулятивний захист, державні підприємства не могли конкурувати з
ефективнішими приватними компаніями, орієнтованими на прибуток);

– низький технологічний рівень вітчизняної промисловості (створив
можливості для невеликих компаній, які розробили і запатентували власні
технології або використали доступ до іноземних технологій);

– низький рівень життя (низькі доходи і відсутність перспектив на
державних підприємствах викликали масовий перехід активних громадян до
підприємницької діяльності);

– мотивація одноосібних підприємців істотно відрізняється від
нестимульованої діяльності керівників державних підприємств.

Останній чинник підприємницької діяльності відіграв особливу роль у
прискоренні перехідних процесів. Можна навести ряд аргументів щодо того,
що, крім успішних макроекономічних заходів, вжитих у постсоціалістичних
країнах, загальний економічний прогрес став наслідком того духу
підприємництва, який у цей процес приніс саме малий бізнес. Сила
підприємництва як способу життя дала поштовх, який активізував появу
нових відносин власності, зміни в соціальній свідомості й економічну
ефективність.

Такі країни, як Польща, Угорщина, Словенія і Чехія вже перебувають на
третьому етапі саморегуляції ринку. Можна навести ряд аргументів,
зокрема, про те, що ці країни вже мали основу для розвитку, їхня
економіка перебувала на вищому етапі розвитку і вони мали кращі
відносини з іншими країнами з вільною ринковою економікою. Незважаючи на
ці фактори, аналіз розвитку в Україні показує, що головною причиною
неефективності економіки є відсутність гнучкого й пристосованого до
нових умов політичного середовища. Таке спостереження можна легко
пояснити й підтвердити високою часткою (50%) тіньової економіки в
Україні.

Малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від
підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме: низький рівень
технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі; низький
управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових
відносин; прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних
малих підприємств працює за умов франчайзингу тощо, а у нас це майже
відсутнє); поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів
діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на
однопродуктову модель розвитку; відсутність системи самоорганізації та
недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва; відсутність
повної і вірогідної інформації про стан та кон’юнктуру ринку, низький
рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм; практична
відсутність державної фінансово-кредитної підтримки; недовіра західних
партнерів та негативне психологічне ставлення населення до
підприємців[7;100].

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому
діють суб’єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від
економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні
переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет
приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та
усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів
виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна
відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.

Нині сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі
розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. Одночасно
українські підприємства потерпають від надмірних податків і складної
системи регулятивних норм. Але останнім часом спостерігається значний
ріст малого бізнесу в багатьох сферах: запровадженні нових гнучких
технологій; розширенні попиту споживачів, який відходить від стандартних
товарів масового виробництва, і звертається до товарів, які мають свій
стиль і характерні риси. Ці досягнення можна пояснити певними перевагами
малих підприємств у пристосуванні до умов перехідної економіки. Невеликі
фірми входять у ринок, не маючи проблем більшості державних підприємств,
таких як, скажімо, великі накладні витрати, неефективність у
використанні капіталу та трудових ресурсів, заборгованість тощо. Однак
успішна роль малого бізнесу при змінах в економіці – це не просто
здатність швидко накопичувати капітал, використовуючи можливості,
створені безладдям в економіці.

За нинішньої ситуації в Україні розвиток малого бізнесу повинен стати
вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів. Тільки
енергійний розвиток МП забезпечить соціальну реструктуризацію
суспільства і перехід у цивілізований ринок.

Отже, розвиток малого підприємництва в Україні вкрай необхідний. Його
становлення має позитивне значення для національної економіки, що
значною мірою обумовить створення сучасної ринкової економіки з
соціальною спрямованістю.

1.3. Місце малих підприємств у економіці різних країн світу

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє по-новому подивитись на розвиток
економіки в 80-90 роках і уявити процес незвичайного росту малого
підприємництва, використати позитивні аспекти цього досвіду.

В кінці 80-х років у всіх індустріально розвинених країнах частка малого
підприємницва за кількістю є значною. Так, в США, Японії, Франції до
малих відносилось 99% з числа всіх підприємств.

За статистичними даними в США нараховується 13 млн. малих підприємств, в
Англії – 2,37 млн., в Японії – 6,5 млн. Показник щорічного приросту
нових малих підприємств за останнє десятиліття складав: у Великобританії
1,1%, у Франції – 1,5%, В США – 8%.

Нині у багатьох країнах з розвинутою економікою в малому бізнесі зайнято
від 5 до 15% населення. У США в малому бізнесі працює 63% зайнятих у
приватному секторі і на нього припадає 47% загального обсягу продажу
товарів у країні, а також 50% валового внутрішнього продукту.

Частка МП за обсягами продукції в США в окремих галузях господарства
відображена в таблиці1.2.

Таблиця 1.2

Частка МП в окремих галузях господарства США

Сфера Частка, %

Машинобудування

Металургія

Взуттєва промисловість

Швейна промисловість

Гумова і пластмассова 21

10

23

40

23

Революцією в галузі малого бізнесу стала концепція франчайзингу. У США
лише протягом кількох десятиліть обсяг продажу франчайзингових компаній
склав 40% від загального обсягу роздрібної торгівлі, загальний валовий
продаж перевищив 800 млн. доларів. Основною причиною такого успіху є
структура франчайзингу, яка поєднує в собі ефект масштабу із можливістю
надання персоніфікованих послуг.

Кінець 80-х років став бумом малого підприємництва у Великобританії. У
1987 році було зареєстровано 42 тис. МП, в 1990 році – 87 тис., в 1993
році – 409 тис., в 1997 – 2,37 млн. Орієнтовна зміна частки малого
бізнесу в різних сферах економіки Великобританії за 1979-1989 роки
відображена таблиці 1.3.

У Франції в 1998 році МП становили 94% від усієї чисельності. В них
зайнято 33% працездатного населення, що, в значній мірі, вирішує
проблему зайнятості. За галузевою ознакою МП найбільш поширені в сфері
послуг, торгівлі, будівництві (80% зайнятих), в меншій мірі – в
промисловості (54%), транспорті (28,6%).

Частка МП в економіці Японії за обсягами реалізованої продукції
становить 58% в промисловості, вона складає 64% торгового обігу і 79%
роздрібного товарообігу. В Японії функціонує більше 6,5 млн. МП, на яких
зайнято 82% працюючих. Роль МП в економіці Японії відображена в таблиці
1.4 .

Таблиця 1.3

Приріст МП у Великобританії

Сфера Частка приросту, %

Сільське господарство

Промислове виробництво

Будівництво

Транспорт

Гуртова торгівля

Роздрібна торгівля

Фінансування

Постачання

Послуги 0,2

28,8

46,1

30,4

27,3

-2,2

86,4

9,2

100,5

Найбільше МП з країн ЄС мають Італія, Англія, Німеччина, Франція,
Іспанія. При середній кількості МП на 1000 жителів – 45 одиниць, Греція,
Іспанія, Італія, Португалія мають 65 одиниць, Нідерланди, Данія, Франція
– 30.

Таблиця 1.4

Місце МП в економіці Японії

Галузь Частка МП, %

За кількістю, всього, в т.ч.

в обробній промисловості

в оптовій і роздрібній торгівлі

За чисельністю зайнятих, всього, в т.ч.

в обробній промисловості

в оптовій і роздрібній торгівлі

За обсягом продаж, всього, трлн. єн, в т.ч.

в обробній промисловості

в оптовій і роздрібній торгівлі 99,2

99,5

99,4

82,0

74,4

87,0

51,6

80,4

До кінця 70-х років вважалося, що більшість нових робочих місць
створюється на великих підприємствах. Але дослідження виявили, що
протягом 1969-1976р. у США, завдяки малим підприємствам з двадцятьма й
менше працівниками, було створено 66% усіх нових робочих місць у країні.
Отже, менші корпорації активніше шукають нових можливостей. Це
підтверджується статистичними даними з інших розвинутих країн. Скажімо,
в Італії в малому бізнесі працює 80% загальної кількості зайнятих, у
Данії 92% виробничих підприємств є малими, на яких зайнято 43% трудових
ресурсів. Порівняємо структуру підприємств в Європі та США (див. таблицю
1.5).

Таблиця 1.5

Розмірна структура підприємств в ЄС та США*, %

Кількість працівників, чол. США ЄС

До 100

100-499

500 і більше

Всього 47/20

18/15

35/65

100 55/42

16/20

29/38

100

* У чисельнику наведено всі сектори економіки, у знаменнику –
виробництво.

Як бачимо, на МП в ЄС зайнято більше населення, ніж у США, тобто в
країнах ЄС мале підприємництво є важливішим щодо зайнятості, особливо у
виробництві. Незалежно від критерію визначення МП, вони становлять в ЄС
95% усіх підприємств[6;211].

Зі статистичних даних можна зробити висновок, що найбільша питома вага
МП на світовому рівні припадає на сільське господарство, торгівлю, сферу
послуг, будівництво, промисловість (особливо легка та харчова). Останнім
часом МП ефективно функціонують в сфері точного машинобудування,
приладобудування, оптики, електроніки, електротехніки.

Кількісний ріст МП у промисловості обумовлюється, в основному,
спеціалізацією та диференціацією суспільного виробництва, відмовою від
крупномасштабного масового виробництва на користь дрібносерійного,
індивідуального випуску товарів, що вимагає сучасний ринок.

Варто також зазначити, що такий розквіт малого підприємництва в
економічно розвинених країнах вдалось досягти завдяки існування
ефективної державної політики підтримки сприяння розвитку даної сфери.

РОЗДІЛ ІІ АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Аналіз діяльності малих підприємств за галузевою ознакою

Становлення малого бізнесу України проходило (і зараз проходить) в
динамічних, часто змінюваних умовах. З перших років здійснення
економічної реформи в Україні, попри об’єктивні труднощі перехідного
періоду, відбувається швидке зростання недержавного сектора економіки,
яке супроводжувалось зростанням кількості суб’єктів малого бізнесу.

Одним із основних показників, що характеризують процес становлення
малого бізнесу, є динаміка зміни кількості діючих суб’єктів малого
підприємництва (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Кількість діючих суб’єктів малого бізнесу України у 1998-2003 рр.

Суб’єкти 1998 1999 2000 2001 2002 2003

Маліпідприємства 39196 100992 150006 159654 183202 171020

Темпи зміни, % 100 257,7 148,5 106,4 114,7 93,4

Кооперативи 54972 34486 19554 11944 8836 6536

Темпи зміни, % 100 62,7 56,7 61,1 74,0 74,0

Фермерськігосподарства 4196 29362 55478 63966 69556 70532

Темпи зміни, % 100 699,8 188,9 115,3 108,7 101,4

Всього 98364 164840 225038 235564 261594 248088

Темпи зміни, % 100 167,6 136,5 104,7 111,1 94,8

У 2002 році (порівняно з 1998р.) кількість малих підприємств збільшилася
майже в 4,7 раза, а кількість фермерських господарств майже в 17 разів,
однак кількість діючих кооперативів зменшилась більше ніж в 6,2 раза.
Водночас, вже у 1999-2000 роках проявляються негативні тенденції у
процесі становлення та розвитку малого бізнесу. Про це свідчить динаміка
зміни кількості суб’єктів малого бізнесу, зокрема малих підприємств і
кооперативів

Про негативні тенденції процесу формування та розвитку малого бізнесу
свідчить також такий показник як кількість зайнятих у малому бізнесі
(табл. 2.2)

Таблиця 2.2

Кількість зайнятих у малому бізнесі України у 1998-2003рр.

Суб’єкти малого бізнесу 1998 1999 2000 2001 2002 2003

Малі підприємства 1274000 1821800 2076454 1972886 2084850 1877886

Кооперативи 1623600 674200 387040 235812 164934 100710

Фермерські господарства 10600 73400 138800 160000 173400 176320

Громадяни-підприємці, що зареєстровані – 400584 853188 1344514 1719158
17343704

Всього 2908200 2969984 3455482 3713212 4142342 3889286

  HYPERLINK “http://www.ics.org.ua/documents/book97/image42.gif” \t
“_blank”

Найбільш суттєвий спад темпів приросту кількості працюючих порівняно із
темпами приросту кількості суб’єктів господарювання відбувся по малих
підприємствах у 2001році, відповідно 95% проти 106,4%. Це є свідченням
того, що вже в 2000-2001 роках малі підприємства не були зацікавлені в
розширенні своєї діяльності, особливо в сфері матеріального виробництва,
що підтверджується і аналізом структури розподілу діючих малих
підприємств за галузями економіки.

В Україні, особливістю якої досі є високомонополізована структура
економіки, мале підприємництво поки що посідає незначне місце. Так,
станом на 1.01.2002р. діяло 91,6 тис. малих підприємств і 4,4 тис.
кооперативів. Середньооблікова кількість працівників малих підприємств
становить 1042,4 тис. чоловік, кооперативів – 82,5 тис. чоловік. Крім
того, налічується 859 тис. громадян-підприємців та майже 90 тис.
зайнятих у фермерських господарствах. Тобто на 01.01.2003р. всього у
малому підприємництві (за зазначеними категоріями) кількість працівників
становила понад 3 млн. чоловік – це близько 10% зайнятого населення
України (табл. 2.3).

Відбувається не лише уповільнення темпів росту малого бізнесу, а й його
масштабів. Так, за офіційними даними Міністерства статистики України за
підсумками І півріччя 2003 року кількість малих підприємств зменшилась
більш ніж на 12 тис. (-6,6%) і становила 85510, кооперативів на 1,2 тис.
(-26%), кількість фермерських господарств практично залишилася на тому ж
рівні – 35266 (101,4%). Загальна кількість суб’єктів малого бізнесу (за
зазначеними категоріями) зменшилась на 5,2% і становила 124044.

Абсолютне скорочення діючих малих підприємств зафіксоване у 2003 році
вперше за весь час становлення малого бізнесу в Україні. Те ж саме
стосується і середньорічної кількості працівників малих підприємств, яка
у порівнянні з попереднім роком зменшилась у 2001 році на 5%, а у 2003
році – майже на 10% і становила на 1 липня 2003 року 938943 чол. У 2003
році вперше відбулося також абсолютне скорочення кількості зайнятих у
малому бізнесі на 126,5 тис. чол. (-6,1%), яка становила 1944,6
тис.чоловік.

Відбуваються певні зміни у структурі малого бізнесу і за формами
власності. Кількість зайнятих на державних малих підприємствах у 2002
році становила 4,4%. Найбільша питома вага їх з колективною формою
власності – 63,2%, з приватною – 32,3%. У 2003 році відповідно – 3,2%;
67,2%; 29,1% . Майже таке ж структурне співвідношення за формами
власності і за іншими показниками, зокрема, відносно балансового
прибутку та виручки від реалізації.

Офіційні статистичні дані, незважаючи на їх неповноту, недосконалість та
недостатню порівнянність, все ж таки дозволяють простежити певні
тенденції щодо змін галузевої структури малого підприємництва. Практично
в усіх галузях господарства України не спостерігається різкого коливання
питомої ваги сектора малих підприємств. Однак, насторожує той факт, що
не відбувається тенденції до росту питомої ваги чисельності працівників
малих підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності. Так, у
2000 році в торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному
постачанні, заготівлі і посередницькій діяльності було зайнято 252,6
тис. чоловік, тобто 24,3%, у 2001 році цей показник становив 29,1%, у
2002 – 34,5%. Таким чином, у зазначених галузях у 2002 році працювала
понад третина працівників малих підприємств.

Водночас слід зазначити тенденції зменшення питомої ваги зайнятих саме у
виробничому секторі. Так, за період з 2000 року по 2002 рік питома вага
працівників малих підприємств у промисловості скоротилася з 25,1% до
21,1%, у будівництві – з 25,5% до 22,0%, у сільському господарстві – з
1,2% до 1,0%. Майже вдвічі скоротився цей показник у науці та науковому
обслуговуванні – з 6,1% до 3,4%.

У зв’язку з нестабільністю стану української економіки та законодавства
значна частина малих підприємств диверсифікує свою діяльність і, по
суті, вони є багатопрофільними підприємствами. Це істотно підвищує їх
становище на ринку за рахунок внутрішнього перерозподілу ресурсів і
діяльності в різних сегментах ринку.

 Таблиця 2.3

Кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах різних форм
власності у 1999-2003 рр.

Роки Середньооблікова чисельність працівників (чол.) За формами
власності (%)

державна колективна приватна інші

1999 910900 25,6 34,9 33,5 6,0

2000 1038000 16,4 41,4 37,3 4,9

2001 986400 7,0 52,0 37,5 3,5

2002 1042400 4,4 63,2 32,3 0,1

2003 938900 3,2 67,6 29,1 0,1

Враховуючи важливість для України аграрного сектора економіки, доцільно
проаналізувати тенденції розвитку фермерських господарств (табл.5).
Найбільш високий темп їх приросту (699,8%) був відмічений в 1999 році. В
наступні роки він зменшувався: в 2000 році – 188,9%, в 2001 році –
115,3%, в 2002 році – 108,7% та в 2003 році – 101,7%. Така ж тенденція,
але з трохи меншою інтенсивністю, відмічається і в зміні площ
сільськогосподарських угідь, що були надані фермерським господарствам. В
1998 році найбільша кількість фермерських господарств була розташована в
Південно-Західному економічному районі – 48% від їх загальної кількості.
На Донецько-Придніпровський та Південний економічні райони припадало
відповідно 30% та 22%. Але в наступні роки в Донецько-Придніпровському
та Південному економічних районах фермерські господарства розвивалися
більш інтенсивно, тому в 2002 році на ці райони припадало по 37% їх
загальної кількості, а на Південно-Західній економічний район – 26%.

Потяг людей до вільного господарювання, традиції шанувати
землю-годувальницю, активність населення зобов’язували і зобов’язують
владні державні структури проводити земельне реформування виважено,
враховуючи регіональні особливості і, звичайно, спираючись на чинне
законодавство.

Становлення малого підприємництва має специфіку не лише в галузевому,
але й в регіональному (територіальному) розрізі. Характеризуючи розвиток
малого підприємництва в регіональному аспекті, слід зазначити, що
Україна являє собою сукупність дуже неоднорідних територій, кожна із
яких має неповторний профіль, притаманні тільки їй властивості.
Розвинутими в індустріальному відношенні областями є Дніпропетровська,
Донецька, Запорізька, Луганська. Області, де переважає сільське
господарство, – Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська,
Черкаська. Є також області, де врівноважені сільське господарство та
індустрія, – Одеська, Київська, Харківська.

Рівень розвитку малого підприємництва в областях України також
неоднаковий.

Однією з причин труднощів та структурних збочень у недержавному секторі
є відсутність системи територіального управління та територіальної
політики щодо розвитку підприємницької діяльності.

Цей висновок можна підкріпити аналізом стану малого підприємництва в
Україні з урахуванням регіонального аспекту.

Проаналізуємо кількість діючих малих підприємств у розрахунку на 1000
чоловік. У середньому по Україні цей показник дорівнює 1,46. Стосовно
зареєстрованих малих підприємств цей чинник вищий, майже в три рази –
4,6. В регіональному аспекті цей показник має великі розбіжності. Так,
набагато вищий показник, ніж у середньому по країні, у Дніпропетровській
та Харківській областях (2,22 і 2,19 відповідно), в місті Києві (2,6),
Автономній Республіці Крим (2,0). Разом з тим у таких областях як
Чернігівська, Вінницька, Житомирська він нижче від середнього більш як у
два рази (0,61; 0,63; 0,72 відповідно). Значно нижче показники у
Тернопільській (0,80), Кіровоградській (0,81), Херсонській (0,82) а
Закарпатській (0,83) областях.  

Досить широкий діапазон коливання і показника продуктивності праці
(відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності
робітників). Низькі показники продуктивності праці зокрема у Львівській,
Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях.

Аналіз свідчить, що розвиток малого підприємництва залежить від багатьох
фактів, серед яких найважливішу роль відіграють регіональні
(територіальні) умови. До них слід віднести: економічний потенціал,
наявність ресурсів, господарську структуру, підготовку кадрів, ставлення
місцевих органів влади та населення до підприємництва, стан ринкової
інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію
населення даного регіону тощо. Ці та інші фактори повинні враховуватись
при розробці та впровадженні системи регіонального управління,
здійсненні ефективної територіальної політики щодо розвитку малого
підприємництва, що сприятиме формуванню підприємницьких структур та
подоланню економічної кризи.

2.2. Фінансові ресурси малого бізнесу

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє
загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується
фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються
власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики.
Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні
ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або
високоліквідних активів).

У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним
інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і
перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою
руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як
система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери:
державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких
структур).[22;23]

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних
відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових
доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища
продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється
фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці.
Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна
спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде
ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування
фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між
макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць.
Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам
влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії,
здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

В структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси
підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють
важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного
виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і
формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з
одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у
цілому, а з іншого – особливості, які зумовлені функціонуванням фінансів
у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб’єктів малого
бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

– жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку
маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької
діяльності;

– фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження
грошових коштів суб’єктів господарювання та основні напрями їх
використання;

– формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу
в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури;

– безумовне використання фінансових зобов’язань перед партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час
заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами
залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески,
акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд
характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих
у процес виробництва, де функціонують основні і оборотні фонди.[18;13]

У 2001 році вартість основних виробничих фондів малих підприємств
становила 14826,9 млн.грн., або 5,8% від загальної вартості виробничих
основних засобів, в той час, коли у 2000 році цей показник досягав лише
2,2%. Вартість оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей
у 2001 році становила 34547,5 млн.грн., тобто 4,2% від загальної
вартості оборотних коштів (табл. 2.4). У 2002 році вартість всіх
основних фондів малих підприємств досягла 106016,6 млн.грн., у тому
числі виробничих основних фондів – 70640,5 млн.грн. Оборотні кошти в
запасах товарно-матеріальних цінностей на кінець 2002 року становили
144375,5 млн.грн.

Таблиця 2.4

Вартість основних виробничих фондів та наявність оборотних коштів на
кінець звітного періоду (у 1993-1994 рр.)

  Галузі народного господарства, млн.грн. Малі підприємства,

млн.грн. Питома вага малих підприємств, %

2000 2001 2000 2001 2000 2001

Основні виробничі засоби основного виду діяльності 173254,3 257747,4
3791,7 14826,9 2,2 5,8

Оборотні кошти в запасах товарно-матеріальних цінностей 134200,0
826752,8 5233,8 34547,5 3,9 4,2

Організація фінансових відносин суб’єктів малого бізнесу базується на
формуванні й русі фінансових ресурсів цих суб’єктів, їх ефективному
використанні

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур – це грошові
доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб’єктів
господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань,
здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання
працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок
власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на
фінансовому ринку та надходження грошових коштів від
фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити
на три групи відповідно до джерел їх формування.

До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються за
рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної
діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та
дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток
від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які
виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження:
амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні
пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація
внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів
трудового колективу; інші види надходжень.

До другої групи відносяться кошти, які мобілізуються на фінансовому
ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних
паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи слід віднести надходження коштів від
фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу. До таких джерел
відносяться: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах;
страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від
концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших
емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів.[17;87]

Фінансові ресурси малих підприємств у 2002 році досяглі 166500,2
млн.грн., у т.ч. балансовий прибуток – 98664,0 млн.грн., податок на
додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з
виручки від реалізації, – 67836,2 млн.грн. У кооперативах фінансові
ресурси становили 8275,4 млн.грн.: балансовий прибуток – 4440,4
млн.грн., податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що
виключаються з виручки від реалізації, – 3835,0 млн.грн. (табл. 2.5).

Якщо розглянути роль фінансів малого бізнесу у народному господарстві,
зокрема за балансовим прибутком, то видно, що питома вага балансового
прибутку малих підприємств в 2001 році в торгівлі та громадському
харчуванні досягає 38,5% , в постачанні та збуті – 20,6%, у побутовому
обслуговуванні населення – 17,2%, в будівництві – 16,1%, на транспорті –
10,9%. В цілому балансовий прибуток малих підприємств становить лише
6,1% від загального балансового прибутку галузей народного господарства.
У 2002 році балансовий прибуток малих підприємств дорівнював 98664,0
млн.грн. (5,8%), на 2003 рік – 62118,0 млн.грн. (8,0%).

Таблиця 2.5

Основні показники діяльності малих підприємств та кооперативів у
2000-2002 рр. (млн.грн.)

  2000 2001 2002

  МСП КООП МСП КООП МСП КООП

Кількість діючих підприємств (одиниць) 75003 9777 79827 5972 91601 4418

Виручка (валовий доход) від реалізації продукції, робіт, послуг 16202,4
1946,3 128899,5 10545,0 492609,1 29815,4

Податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що
виключаються з виручки від реалізації 3286,3 320,7 24956,7 1816,1
67836,2 3835,0

Фінансовий результат від позареалізаційних операцій 1158,5 52,7 6449,7
235,3 14917,2 380,0

Балансовий прибуток/збиток 4219,4 392,5 31723,0 2080,0 98664,0 4440,4

Витрати на виробництво реалізованої продукції 9855,2 1285,8 78669,5
6884,5 338648,9 21874,2

Фінансові ресурси 7505,7 713,2 56679,7 3896,1 166500,2 8275,4

Розглянемо деякі показники фінансово-економічної діяльності суб’єктів
малого бізнесу, зокрема малих підприємств. Для визначення
фінансово-економічної ефективності діяльності малих підприємств
визначемо два показники: продуктивність праці та рентабельність.
Насамперед, розглянемо продуктивність праці, яка визначається за
формулою:

Тоді продуктивність праці на малих підприємствах у 2002 році становила
94,6 млн.грн. на одного чоловіка. У народному господарстві
продуктивність праці становила відповідно 78,2 млн.грн./чол. Таким
чином, продуктивність праці у суб’єктів малого підприємництва на 20%
вище, ніж у народному господарстві.[27;76]

Розглянемо інший показник фінансово-економічної ефективності діяльності
малих підприємств – рівень рентабельності, як співвідношення прибутку та
собівартості. Цей показник останнім часом дещо знижується. Так, у 2000
році він становив 42,8%, у 2001р. – 40,3%, у 2002р. – 29,1%. Проте він
майже у 1,5 раза вищий, ніж у середньому по народному господарству, який
у 2000 році був 36,8%, у 2001р. – 25,6%, у 2002р. – 20,0%; значно менший
цей показник у промисловості: 2000 р. – 35,6%, 2001р. – 24,7%, 2002р. –
16,6% (табл.2.6).

Таблиця 2.6

Рентабельність малих підприємств та галузей народного господарства

  1998 1999 2000 2001

Балансовий прибуток МП, млн.грн. 1,7 4219,4 31723,4 98664,0

Витрати на виробництво реалізованої продукції МП, млн.грн. 7,5 9855,2
78669,5 338649,0

Рівень рентабельності МП, % 23,2 42,8 40,3 29,1

Рівень рентабельності галузей народного господарства (прибуток від
реалізації продукції до собівартості реалізованої продукції), % – 36,8
25,6 20,0

Рівень рентабельності промислових галузей, % 21,1 35,6 24,7 16,6

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу грамотної
оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у
народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти
правильні управлінські рішення в цій сфері і їхні шанси на успіх у
конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність
матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб’єктів
малого підприємництва збочити у тіньову економіку. На нашу думку,
суб’єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті,
що зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також – у
неформальному секторі. До першої групи слід відносити діючі суб’єкти
підприємницької діяльності, які:

– здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності;

– сплачують відповідні податки;

– звітують в органах статистики.

До неформального сектора або тіньової економіки слід відносити суб’єкти
малого підприємництва, які:

– зареєстровані, але не сплачують податки і не звітують в органах
державної статистки;

– не пройшли відповідну державну реєстрацію;

– здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством
економічну діяльність, або ведуть її без спеціального дозволу (ліцензії)
на відповідні види діяльності.

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів слід
виділити такі категорії:

– індивідуально зайняті;

– працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;

– офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;

– діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не
оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;

– неврахована діяльність працівників формального сектора, яка
здійснюється на робочому місці тощо.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі
зайняті тільки у неформальному секторі, а також, такі, хто зайнятий як у
неформальному, так і у формальному секторах. Тобто, неформальний сектор
(тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова
економіка у “класичній” формі (діяльність незареєстрованих суб’єктів
підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і
“напівформальний” сектор (діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не
враховується, не оподатковується тощо).

Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як і
всієї економіки), не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він
існував і раніше і був представлений репетиторами,
будівельниками-“шабашниками”, кравцями, домопрацівниками, перекупниками
(які іменувалися “спекулянтами”) тощо, існувала і тіньова економіка.
Проте останніми роками склад, обсяги, характер неформального сектора
різко змінилися. Насамперед, чисельність зайнятих у цьому секторі в
багато разів збільшилася, різко зросла питома вага торгівлі, з’явилися
істотно нові для нас явища – вулична торгівля, “човникарі”, розширилися
масштаби “класичної тіньової економіки”. Неформальний сектор став
фактично самостійним сегментом ринкової економіки. Крім того, значна
частина людей поєднує роботу у формальному та неформальному секторах.

Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є
“об’єктивною” реальною нішею для неформального сектора. Однак роль цього
сектора для нашої економіки та ринку праці не є однозначною. З одного
боку, очевидна його позитивна роль у вирішені проблем зайнятості та
доходів населення. З іншого боку, він створює умови для розвитку
кримінального середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному
секторі відсутні соціальні гарантії, не контролюються умови їх праці.
Відбувається відтік частки кваліфікованих та перспективних працівників з
формального сектора, що негативно впливає на його ефективність.
Зайнятість людини у неформальному секторі, насамперед у таких сферах
малого бізнесу, як торгівля і громадське харчування (72,3% за загальним
обсягом балансового прибутку у 2003 році), побутове обслуговування
населення (57,1%), постачання та збут (23,4%), призводить до втрати
кваліфікації, професійних навичок. Через нерегулярність характеру
зайнятості люди відволікаються від систематичної роботи. Все це є
наслідком не лише негативних тенденцій розвитку малого підприємництва, а
насамперед, загальноекономічних труднощів кризового характеру.

Лібералізація економічних процесів не привела до скорочення
неформального сектора економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла його
зростанню. Багато в чому це зумовлено неефективною економічною політикою
держави. Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою,
режимом регулювання тих чи інших сфер економічної діяльності держава
“заганяла” у “тінь” цілі галузі економіки. Невідповідність між новим
законодавством, спрямованим на регулювання економічних процесів за
принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела
до деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу
держави на розвиток економіки. Було створено легітимну основу
криміналізації економіки, тіньового накопичення капіталу, його
застосування в цілях, що не відповідають інтересам розбудови
національної економіки.

Головною причиною зростання неформального сектора економіки є можливість
швидкого збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, – з одного
боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері
виробництва – з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку
власників-підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та
власності (передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в
результаті підприємницької діяльності.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого
підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного
використання фінансових ресурсів цього сектора економіки, поступової
легалізації тіньового капіталу.

РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

3.1. Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що
суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки не
відбулося.

Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні
та її регіонах є:

– відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо
підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця
і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

– неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб’єктів
малого підприємництва збочити в тіньову економіку;

– низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності;

– відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку
малого бізнесу, як підприємництва в цілому;

– обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів.
Багато малих підприємств розпочали свою діяльність через відсутність
достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та
устаткування;

– недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого
підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного
забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки
персоналу для підприємницької діяльності тощо[7;4].

На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо
впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників.
Зокрема, спад ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів
держави, обігових коштів у суб’єктів підприємницької діяльності,
зниження купівельної спроможності населення тощо.

До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого
підприємництва, слід віднести, передусім, обмеженість внутрішнього
попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв’язку з браком
вільних фінансових коштів підприємств, зниженням реальних доходів
населення, незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів
з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість кредитів.

З огляду на проведене опитування та аналіз спеціалісти Міжнародної
фінансової корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху
подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при
виході на ринок для новостворюваних підприємств та надмірні регулятивні
вимоги і податки для діючих підприємств.

Сьогодні процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних
фінансових витрат для нових підприємств.

Ліцензування вимагає адекватного визначення та переконливого
обґрунтування. У майбутньому право давати ліцензії повинно бути
уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішньої ситуації.

Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший ріст із прибутку.
Якби підприємства могли залишати більшу частину а доходів у себе,
загальний рівень інвестицій значно збільшився б. Цей захід також сприяв
би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої
кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії.
Зниження рівня податків допомогло б зробити рівень українських
капіталовкладень менш залежним від вливань іноземного капіталу. Малі
підприємства менше залежали б від урядових кредитних ліній.

Велика кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткуваня
створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему
оподаткування.

У порівнянні з іншими країнами перехідного періоду підприємства та
підприємці в Україні витрачають багато часу на вирішення питань
регулятивного характеру. Сьогодні надмірні регулятивні вимоги, а також
часті зміни в цих вимогах призводять до величезних витрат з боку
українського приватного підприємництва. Спрощення регулятивних актів
дозволило б знизити рівень корупції.

Українські та іноземні інвестори вважають, що фінансові звіти, які
існують зараз, дають чітке уявлення про фінансовий стан підприємства.
Така невизначеність утримує інвесторів від вкладань капіталу, які б за
інших обставин були доцільними і прибутковими. В Україні треба
запровадити загальновживані бухгалтерські засади, які б дозволили
підприємствам одержати доступ і вільно використовувати засоби від
амортизації основних засобі підприємств.

Економіка України має великий потенціал економічного росту. Аби
вивільнити його, дуже важливо, щоб ресурси, ризик та ініціатива були
тісніше пов’язані між собою. Такого росту можна набути, перш за все,
надавши більше свободи підприємцям і надавши їм можливість отримувати
адекватну винагороду за їх зусилля.

3.2. Шляхи забезпечення позитивного розвитку малого підприємництва в
Україні

Аналіз стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про
те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного
втручання держави може привести до згортання (в основному – через
подальшу тінізацію) даного сектора економіки з відповідним загостренням
економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Тому виникає
необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.
Завдання полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в
економічному процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих
років у структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30%
дієздатного населення та виробництва до 25% ВВП.

Вирішення цього завдання має зосереджуватися на таких основних напрямах:

створення відповідної нормативно-правової бази;

вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого
підприємництва, насамперед: розробити та прийняти цільові і регіональні
програми розвитку та підтримки малого підприємництва з відповідним
фінансовим та організаційним забезпеченням; впровадити єдину вертикальну
систему органів виконавчої влади з питань малого підприємництва від
Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних
адміністрацій; розробити єдину систему реєстрації та легалізації
суб’єктів підприємництва; удосконалити мережу та підвищити дієвість
роботи громадських об’єднань малого підприємництва; формування та
розвиток системи фінансової підтримки малого підприємництва, для чого в
першу чергу необхідно: внести зміни та доповнення до Закону України «Про
систему оподаткування» та інші закони, в яких передбачити скорочення
кількості зборів та відрахувань, перехід на єдиний сукупний податок,
введення системи патентів для громадян-підприємців (фізичних осіб),
звільнення від оподаткування частини прибутку (доходу), що спрямовується
на рефінансування суб’єктів малого підприємництва; передбачити
використання державних кредитних ліній для підтримки малого
підприємництва із зазначенням середнього розміру позики, процентної
ставки та секторів кредитування при умові створення нових робочих місць;

створити спеціалізовану банківську установу або установи з кредитування
малого підприємництва;

розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння
зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;

впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними
банками під гарантії бюджетних коштів;

забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні
цільові програми підтримки малого підприємництва, державних гарантій, у
тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов’язань;

впровадити віднесений на собівартість витрат, пов’язаних з формуванням
страхового фонду (резерву на покриття можливих витрат) при кредитуванні
малих підприємств;

ввести пільгове оподаткування прибутку комерційних банків, одержаного за
рахунок кредитування малих підприємств;

впровадити механізм використання незв’язних іноземних кредитних ліній та
гарантій для фінансування цільових програм;

визначити чіткий порядок участі донорів і реципієнтів у процесі
здійснення міжнародної технічної допомоги;

організувати інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення,
насамперед: відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність
суб’єктів малого підприємництва; розробити методику прогнозування
розвитку малого підприємництва; створити мережу інформаційно-аналітичних
центрів малого підприємництва; проводити необхідну пропагандистську
роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо
підприємницької діяльності; організувати підготовку та перепідготовку
кадрів через систему бізнес-центрів, інкубаторів та технопарків;
запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької
діяльності та організації малого підприємництва.[13;90]

Дані пропозиції перегукуються з рекомендаціями МФК, основні з яких:
спростити процедури реєстрації нових підприємств; пояснити та обмежити
процедури ліцензування; знизити рівень податків; обмежити кількість
податків; обмежити та спростити урядові нормативні акти; перейти до
загальних міжнародних засад бухгалтерського обліку.

Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва,
визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише «об’єктивною
необхідністю» переходу до ринку, а й невід’ємною частиною
загальнодержавної доктрини соціально-екомічних перетворень в Україні. Це
сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільспільства, який
є основою ринкових перетворень та гарантом незворотності економічних
процесів.

Безумовно, суб’єкти малого підприємництва можуть розраховувати перш за
все на власні сили, свої матеріальні та фінансові ресурси. У такому
випадку державна підтримка не матиме характеру заохочення утриманства та
розглядатиметься як щось постійне, та як основне джерело підвищення
конкурентоспроможності і рентабельності.

3.3. Форми державної та регіональної підтримки малого підприємництва

Формування державної політики розвитку малого підприємництва, створення
цілісної системи його державно-громадської підтримки – складний і
тривалий процес, однак вже сьогодні можливо і необхідно закласти
організаційно-правові та економічні засади відповідної державної
політики.

Міністерством економіки, відповідно з положенням Концепції державної
політики розвитку малого підприємництва розроблена і затверджена
постановою Кабінету Міністрів України державна Програма розвитку малого
підприємництва в Україні на 2004-2005 роки.

Головними завданнями Програми визначені: створення правових, економічних
і організаційних умов для сталого розвитку малого підприємництва як
важливого чинника розвитку і структурної перебудови економіки;
цілеспрямоване формування системи державної і суспільної підтримки
малого підприємництва; розвиток малих підприємств у виробничій,
інноваційній та соціальних сферах, створення нових робочих місць,
підтримка ділової та інвестиційної діяльності, розвиток конкуренції на
ринку товарів та послуг; ініціювання фінансово-кредитних та
інвестиційних механізмів, а також нових джерел фінансування
підприємницької діяльності, у першу чергу за рахунок власних можливостей
малих підприємств, які ефективно розвиваються; формування розвинутої
інфраструктури малого підприємництва на загальнодержавному,
регіональному і місцевому рівнях; створення широкого прошарку
підприємців-власників; формування стимулів для саморозвитку малого
підприємництва.

Система програмних заходів включає:

1. Формування правової бази з питань малого підприємництва.

2. Фінансово-кредитну підтримку малого підприємництва.

3. Матеріально-технічну та інноваційну підтримку малих підприємств.

4. Кадрове і науково-методичне забезпечення розвитку малого
підприємництва.

5. Організаційне забезпечення, міжнародну фінансову та технічну допомогу
у сфері малого підприємництва.

З метою формування правової бази розвитку малого підприємництва
Програмою передбачена підготовка низки проектів законів та інших
правових актів які відображають специфіку регулювання розвитку підтримки
малого підприємництва. Важливим напрямом у реалізації державної
підтримки розвитку малого підприємництва є формування стабільної
податкової системи.

Особливу увагу приділено розвитку та вдосконаленню фінансово-кредитної
підтримки малого підприємництва, в тому числі створення меxанізму
кредитування та страхування малого підприємництва.

Програмою передбачається створення державних та громадських структур для
підтримки підприємництва, удосконалення організаційного забезпечення
розвитку малого підприємництва, зниження адміністративних бар’єрів,
удосконалення систем реєстрації суб’єктів підприємництва та ліцензування
видів підприємницької діяльності, звітності та обліку.

У рамках програм міжнародної фінансової та технічної допомоги від
міжнародних організацій та країн-донорів Програмою передбачається
здійснити ряд організаційних заходів щодо: створення та підтримки
регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо;
формування мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та
інноваційних фондів; створення інформаційно-аналітичної мережі для
суб’єктів малого підприємництва. Для вирішення передінвестиційних
проблем підприємців реалізовуватимуться проекти технічної допомоги за
програмою ТАСІS Комісії Європейського Союзу та Консультативною програмою
ТРАНСФОРМ уряду Німеччини.

Важливим моментом є врахування регіональних особливостей розвитку малого
підприємництва, соціально-економічної ситуації, стану виробничої
інфраструктури і низки інших чинників. Для цього розроблялись
Регіональні цільові програми підтримки малого підприємництва.

Реалізація Програм за умов економічної стабілізації створить умови для
збільшення кількості діючих малих підприємств у 1-2 рази, що дозволить
забезпечити значний (близько 1 млн.) приріст нових робочих місць, ріст
частки малих підприємств у валовому внутрішньому продукті (10-15%). Це
дозволить забезпечити додаткові надходження до бюджету від діяльності
суб’єктів малого підприємництва, отримати додаткові товарні ресурси,
підвищити рівень конкуренції серед вітчизняних товаровиробників.[20;34]

Виконання заходів щодо забезпечення розвитку малого підприємництва
допоможе вирішенню соціально-політичних завдань; формуванню широкого
прошарку дрібних власників (середнього класу), який є основою
соціально-економічних реформ, гарантом політичної стабільності та
демократичного розвитку суспільства, і, відповідно, послаблення
тенденції до соціальної диференціації населення.

ВИСНОВКИ

Мале підприємство – це іманентний елемент системи економічних відносин в
економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і
підтримує конкурентне середовище.

При визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні
та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока
організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції,
простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній
особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на
місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і
матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим
бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників,
оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або
підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми.

Роль і місце малих підприємств в національній економіці виявляється в
виконуваних ними функціях: формування конкурентного середовища; надання
ринковій економіці гнучкості, оперативності реагування на потреби ринку,
мобільності; прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних
ідей, наукоємкої продукції; створення нових робочих місць і вирішення
проблеми зайнятості; пом’якшення соціальної напруги, демократизація
ринкових відносин, створення середнього класу.

Головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в
Україні є: відсутність дійового механізму реалізації державної політики
щодо підтримки малого підприємництва; неймовірно важкий тягар
оподаткування; низькі темпи та перекоси в процесі реформування
власності; відсутність належного нормативно-правового забезпечення
розвитку малого бізнесу; обмеженість або повна відсутність матеріальних
фінансових ресурсів; недосконалість системи обліку та статистичної
звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та
консультативного забезпечення.

Основними макроекономічними чинниками, які впливають на розвиток малого
підприємництва, є: обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи
збуту на внутрішньому ринку; вкрай незначна інвестиційна активність,
обмеженості кредитів.

Ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого
бізнесу в Україні є труднощі при виході на ринок для новостворюваних
підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючи
підприємств.

Подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання
держави може призвести до згортання (в основному через подальшу
тінізацію) цього сектора економіки з відповідним загостренням
економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через це і виникає
необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.

Формування державної політики розвитку малого підприємництва полягає у
створенні цілісної системи його державної та громадської підтримки.
Одним з дієвих механізмів розвитку підприємництва є прийняття,
відповідно з положенням Концепції державної політики розвитку малого
підприємництва, однойменної Програми та регіональних програм, які
враховують специфіку кожної території і визначають пріоритети розвитку
підприємництва.

Реалізація Програм створить умови для збільшення кількості діючих малих
підприємств, приріст нових робочих місць, росту частки малих підприємств
у валовому внутрішньому продукті, додаткових надходжень до бюджету,
отримання додаткових товарних ресурсів, підвищення рівня конкуренції
серед вітчизняних товаровиробників; допоможе вирішенню
соціально-політичних завдань; формуванню широкого прошарку дрібних
власників, який є основою соціально-економічних реформ, гарантом
політичної стабільності та демократичного розвитку суспільства, і,
відповідно, послаблення тенденції до соціальної диференціації населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Про підприємництво. ЗУ від 7.02. 1991 р. №698- ХІІ.

Про підприємства в Україні. ЗУ від 27.03. 1991 р. № 887- ХІІ.

Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого
підприємництва. Указ Президента України від 3.07.1998 р. № 727/98.

Азьмук Н.А. Управління розвитком малого підприємництва на регіональному
рівні. Дис. канд. екон.наук. – К.: КНЕУ, 2003. – 212 с.

Акімова І., Кузяків О. Промислові підприємства середнього розміру в
Україні // Пріоритети. – 2004. – № 8 (14), січень. – С. 20-28.

Блинов А. Малое предпринимательство. Организационные и правовые основы
деятельности. – М.: Ось-89, 1997. – 336 с.

Варналій З. Тенденції становлення малого підприємництва в Україні //
Ринкові перетворення, стр. 58-64.

Варналій З.С. Малий бізнес України: проблеми становлення та перспективи
розвитку // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 62-63. – Стр. 4.

Герасимчук В.Г. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія,
ефективність. – К.: Вища школа, 1995. – 267 с.

Зарубежный опыт поддержки малого бизнеса / Под. ред. Клочко Ю.А.- К.:
Исследовательский центр содействия развитию малого бизнеса “ВЕНЧУР”,
1993. – 22 с.

Исследование условий формирования и развития малого бизнеса в Украине
(научный отчет). – К.: Центр “Венчур”, 1995.- 61 с.

Кузнєцова І.С. Фінансова підтримка малого підприємництва // Фінанси
України. – 2001. – №6

Кузьмін О.Є., Загородній А.Т., Громяк Л.С. Малі форми підприємництва.
Навчальний посібник. – Львів: Центр Європи, 1996. – Стр. 4-36.

Мале підприємництво в Україні. Збірник нормативно-правових актів / За
ред. О.В.Кужель, А.К.Кінаха, В.В.Костицького. – К.: Інститут
законодавчих передбачень і правової експертизи, 1999. – 190 с.

Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну. – К.:
Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні
“Єднання”,1997. – 144 с.

Малый бизнес в СНГ и Восточной Европе: трудности роста (середина-вторая
половина 90-х гг.) /Общ.ред. А.Ю. Чепуренко. – М.: РНИСиНП, 1997. – 392
с.

Орленко О.І., Клочко Ю.О. Аналіз бар’єрів для малого і середнього
бізнесу в Україні. – К.: Звіт на замовлення проекту Н?ЮБІЗНЕТ,1998. – 64
с.

Орленко О.І., Клочко Ю.О. Бар’єри на шляху розвитку малого
підприємництва в Україні//Підприємництво в Україні, №1, 1998.- С.35-53.

Плоткін Я.Д. Підприємцю про підприємництво. – Львів, 1993. – Ст. 63-75.

Реверчук С.К. Малий бізнес: методологія, теорія і практика. – К.: ІЗМН,
1996. – 192 с.

Сергійко О.В. Товариства взаємного кредитування як форма фінансування
малого підприємництва //Фінанси України. 1999. – №7

Сизоненко В.О., Колесник Н.Ф. Методологічні аспекти фінансової
діяльності суб’єктів малого підприємництва // Фінанси України. – 2000. –
№12

Сирополис Н. К. Управление малым бизнесом: Руководство для
предпринимателей. – М.: Дело, 1997. – 672с.

Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник под ред.
Е.С.Стояновой. М.: Перспектива, 1998. – с.601 – 619 (Глава 4.2
Финансовый менеджмент малого бизнеса)

Экономика предприятия: Учебник для ВУЗов / Ред. Горфинкеля В.Я.,
Швандара В.А. – М.: ЮНИТИ, 1998. – Стр. 92-117.

Я.А. Жаліло, Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії
економічного зростання в Україні: Зб. наук. статей -К.: Альтпрес,
2002.-118 с.

Яценко Н. С Новым годом – годом дерегуляции? //Зеркало недели, №1,
5.01.98 г.

http://www.dkrp.gov.uа – Державний комітет України з питань регуляторної
політики та підприємництва.

HYPERLINK “http://www.rada.ua.-” http://www.rada.ua.- Офіційний сайт
Верховної Ради в Interneti.

HYPERLINK “http://www.ukrbusiness.com.ua/”
http://www.ukrbusiness.com.ua/ – Офіційний сайт Всеукраїнської
молодiжної організації Ради молодих пiдприємцiв України (РМПУ)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020