.

Форми cпівучасті (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
255 2612
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

На тему :

“Форми cпівучасті”

План :

ВСТУП

1. Поняття та ознаки співучасті у злочині

Поняття співучасті

Ознаки співучасті

2. Форми та види співучасті

Проста форма співучасті

Складна форма співучасті

група без попередньої змови

група з попередньою змовою

організована група

злочинна організація

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у
кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім не
даються, або є формальними (такими, що відображають лише юридичну
властивість злочинів). Формальне визначення поняття злочину дається,
зокрема, у КК Іспанії, ФРН, Швеції, Франції, США. Формальними, як
правило, є доктринальні визначення поняття злочину у зарубіжній теорії
права. Злочином визнається діяння, заборонене законом (причому часто –
не тільки кримінальним) під загрозою покарання.

На відміну від багатьох інших країн, в Україні поняття злочину не лише
має значне теоретичне обґрунтування, а й отримало своє законодавче
закріплення і містить у собі необхідну і достатню кількість ознак, які
дають можливість відмежувати злочин від інших правопорушень та від
правомірної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК “злочином є передбачене цим Кодексом
суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене
суб’єктом злочину”.

Наведене поняття злочину є формально-матеріальним і містить вказівку на
такі обов’язкові ознаки злочину:

1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

2) це діяння вчинене суб’єктом злочину;

3) воно є винним;

4) вказане діяння є суспільно небезпечним;

5) відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на
увазі, що обов’язковою ознакою злочину є також

6) кримінальна караність.

Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

Хоча переважна більшість злочинів є аморальними діяннями, проте
аморальність не є обов’язковою ознакою злочину: поряд з аморальними КК
може передбачати як злочини діяння, що є нейтральними до моралі.

Отже, як зазначалося раніше, злочин – це суспільно небезпечне винне
діяння. Також, як нам відомо, значна частина злочинів вчинюється
декількома особами (суб’єктами злочину), тобто у співучасті.

На мій погляд питання співучасті сьогодні дуже актуальне (через
постійний зріст організованої злочинності) і потребує ретельного
розгляду.

Поняття та ознаки співучасті у злочині

поняття співучасті

Співучасть у злочині є однією з форм злочинної діяльності. Такого роду
діяльність має свої правові особливості, які дозволяють виділяти
співучасть у самостійний кримінально-правовий інститут. ЇЇ специфіка
полягає у тому, що:

а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його
підвищену суспільну небезпеку;

б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх
співучасників. У діяннях окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки
злочину, вказані у статті Особливої частини КК. Вчинення злочину у
співучасті полегшує досягнення злочинного результату, ускладнює його
розкриття та притягнення винних до відповідальності.

Відповідно до ст. 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь
декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Ознаки співучасті

Законодавче визначення поняття “співучасть” включає в себе такі ознаки:

наявність двох чи більше суб’єктів злочину, які беруть участь у вчиненні
одного і того умисного злочину;

спільність їх участі у злочині;

3) умисний характер діяльності співучасників.

Перші дві ознаки в теорії кримінального права прийнято вважати
об’єктивними, а останню – суб’єктивною.

Першою об’єктивною ознакою співучасті є множинність учасників злочину.
Закон говорить про “декількох суб’єктів злочину”, що передбачає участь у
вчиненні злочину двох чи більше суб’єктів злочину. Таким чином, участь у
вчиненні одного і того умисного злочину двох чи більше осіб, які
відповідно до закону не є суб’єктами злочину (наприклад, неосудних) не
утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків, коли лише
один з учасників такого злочину є суб’єктом злочину, а інші – ні.
Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК
1960р., який визначав її як “умисну спільну участь двох або більше осіб
у вчиненні злочину”, що дозволяло визнавати співучастю і відповідним
чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника групового
злочину (наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші
учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає
кримінальна відповідальність не були притягнуті до кримінальної
відповідальності.

Закон може передбачати різні ознаки суб’єкта злочину для різних
учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів
злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб’єкт (для таких
співучасників, як організатор, підбурювач, пособник наявність ознак
спеціального суб’єкта не є обов’язковою: ними можуть бути осудні особи,
які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність).
Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом
встановлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в
злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, – особи, які
досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких
встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то
співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.

Спільне скоєння злочину означає: взаємну обумовленність злочинних діянь
двох і більше осіб, єдиний для них злочинний наслідок, причинний зв’язок
між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком, ці
елементи спільності тісно пов’язані і практично проявляються в
нерозривному зв’язку.

Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії
(бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності
з вчинення злочину. Вони діють разом, вносячи кожний свій внесок у

вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного співучасника за конкретних
обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності)
іншим співучасником, а, зрештою — необхідною умовою настання спільного
злочинного результату. Прагнення досягти різні злочинні результати є
підставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше
осіб у вчиненні одного, посягання.

Найбільш значний елемент спільності вчинення злочину – причинний зв’язок
між дією кожного співучасника і загальним для співучасті злочинним
результатом. Причинний зв’язок в даному випадку означає таку об’єктивну
залежність, при якій дія будь-якого співучасника за часом передує
настанню наслідків і закономірно, невідворотньо викликає його, З
вказаного зв’язку за часом випливає, що суб’єкт може приєднатися до
задуманого чи розпочатого посягання тільки на стадіях попередньої
злочинної діяльності або в процесі закінчення злочину, але до його
тактичного завершення. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні
дії осіб – заздалегідь не обіцяні ними – співучасть у цьому злочині за
кримінальним правом України визнаватися не можуть.

Суб’єктивна ознака розглядуваної злочинної діяльності проявляється в
умисній формі вини співучасті, що передбачає:

наявність умислу кожного з учасників стосовно їх власних дій
(бездіяльності);

наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця
чи співвиконавця;

єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той же злочин;

єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість
їх умислу на

досягнення загального злочинного результату.

У своїй сукупності зазначені ознаки утворюють спільність психічної
діяльності співучасників.

Співучасть передбачає наявність у кожного з співучасників прямого умислу
що до спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного
результату.

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним
охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно
небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення
всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших
співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їх
діях, спрямованості їх дій на досягнення загального злочинного
результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які відносяться до усіх
елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним – кожний
із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин
спільно з іншими його учасниками. Лише факт усвідомлення цих обставин
дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника
не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат
діяльності всіх співучасників вчинення злочину. Тому не можуть
визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об’єктивно сприяли
вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювались
умислом співучасників як вчинені спільно.

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти
спільно для досягнення єдиного злочинного результату.

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного
злочинного результату не означає обов’язкового співпадання їх мотивів:
злочинна діяльність кожного зі співучасників може бути викликана різними
спонуканнями.

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину – готування, замаху,
безпосереднього виконання об’єктивної сторони злочину (як приєднання до
злочинної діяльності), а також закінченого злочину. Співучасть на стадії
закінченого злочину можлива у єдиному випадку: коли пособник, відповідно
до попередньої домовленості з іншими співучасниками, починає діяти після
вчинення злочину. При цьому його дії спрямовуються на переховування
злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи
предметів, здобутих злочинним шляхом, на придбання чи збут таких
предметів, інше приховування злочину. Попередня домовленість про
вчинення таких дій є не лише юридичною підставою для визнання зазначених
дій пособництвом, але й ознакою, яка відмежовує співучасть у вигляді
такого пособництва від причетності до злочину.

Вид умислу частково залежить і від ролі суб’єкта в спільно вчинюваному
злочині. Організатор і підмовник діють, як правило, з прямим умислом;
виконавець і пособник можуть діяти і з непрямим умислом.

Форми та види співучасті

Форма співучасті передбачає специфіку об’єднання співучасників, яка
обумовлюється змістом об’єктивних і суб’єктивних ознак спільної участі
кількох суб’єктів у вчиненні злочину. Такими ознаками є спосіб взаємодії
співучасників і наявність та характер змови між ними.

Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі
форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за
попередньою змовою.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою співучасть
ділиться на: 1) співвиконавство; 2) співучасть у власному розумінні
слова.

За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину,
співучасть поділяють також на просту і складну.

Виділення форм співучасті має істотне значення для кримінальної
відповідальності співучасників, оскільки: а) дозволяє обґрунтувати з
правової точки зору відповідальність не лише виконавця, а й інших
учасників спільного вчинення злочину; б) впливає на кваліфікацію дій
співучасників.

Проста форма співучасті

Проста співучасть (співвиконавство) передбачає таке об’єднання зусиль
співучасників, за якого кожен із них вчинює однакові з правової точки
зору діяння і виступає як виконавець злочину. Різновидами такої форми
співучасті є група осіб без попередньої змови і група осіб з попередньою
змовою. Ця форма співучасті характеризується тим, що всі співучасники
безпосередньо беруть участь у виконанні об’єктивної сторони злочину. При
цьому можливі такі ситуації: 1) кожен із співучасників виконує всю
об’єктивну сторону злочину; 2) окремі співучасники, діючи за розподілом
ролей, виконують лише частину об’єктивної сторони злочину. Як у першому,
так і в другому випадках злочинні наслідки настають у результаті
сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них. Так,
співвиконавцями умисного вбивства судова практика визнає і тих осіб,
котрі хоча і не здійснювали дій, якими безпосередньо була заподіяна
смерть потерпілого, але, будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями
єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили
частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з
метою реалізації цього умислу.

Складна форма співучасті

Складна співучасть передбачає вчинення кожним із учасників різних за
характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми
співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які
виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник, але не
обов’язково, щоб співучасники при вчиненні певного злочину виконували
всі перелічені ролі – достатньо наявності виконавця і ще хоча б одного з
названих інших видів співучасників (виконавець і організатор, виконавець
і підбурювач тощо). Складна співучасть охоплює також такі форми спільної
злочинної діяльності як організована група і злочинна організація.

На практиці форми й види співучасті можуть переплітатися між собою.
Наприклад, в рамках вчинення злочину організованою групою за наявності
організатора, підбурювача й пособника можливе виконання об’єктивної
сторони злочину (повністю чи частково) двома або більше учасниками, які
діють як співвиконавці. У таких випадках з’ясування форми і виду
співучасті, ролі кожного із співучасників злочину має значення для
визначення характеру й ступеню суспільної небезпеки вчиненого кожним із
співучасників, для кваліфікації злочину та їх відповідальності.

Що стосується групової злочинної діяльності, то закон (ст. 28 КК)
передбачає чотири види злочинних спільнот: 1) група без попередньої
змови; 2) група з попередньою змовою; 3) організована група; 4)
злочинна організація. Критеріями такої диференціації групової злочинної
діяльності виступають наявність і зміст попередньої змови, кількість
учасників та ступінь їх зорганізованості.

Група осіб без попередньої змови

Група осіб без попередньої змови – це два або більше виконавців, які
утворили групу для спільного вчинення злочину без попередньої
домовленості між собою про це (ч. 1 ст. 28 КК). Відсутність попередньої
змови означає, що виконавці злочину до початку виконання об’єктивної
сторони складу злочину не домовлялися про його вчинення, про спільність
своїх дій, розподіл ролей тощо. Для цієї групи характерне спонтанне,
ситуативне об’єднання зусиль виконавців для досягнення загального
злочинного результату безпосередньо перед його вчиненням або в процесі
його вчинення. Учасники такої групи можуть бути не знайомими між собою.
Діючи як співвиконавці, вони можуть разом розпочинати виконання
об’єктивної сторони злочину або долучатися до злочину, вчинення якого
іншим співвиконавцем уже розпочалося, але ще не закінчилося. Дії таких
осіб мають бути погодженими стосовно об’єкта та об’єктивної сторони
злочину, і ці особи повинні усвідомлювати, що діють спільно для
досягнення єдиного злочинного результату. При цьому члени такої групи
можуть застосовувати різні засоби й знаряддя злочину, діяти стосовно
кількох потерпілих одночасно. У судовій практиці як зґвалтування,
вчинене групою осіб, кваліфікуються дії кожного із винних, які діяли
погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із них зґвалтував одну
потерпілу.

Відсутність попередньої змови не виключає можливості змови між членами
такої групи під час виконання ними об’єктивної сторони злочину.
Безпосередньо вчинюючи злочин, вони можуть домовлятися при цьому про
характер спільних дій, розподіляти ролі, узгоджувати свою подальшу (у т.
ч. посткримінальну) поведінку тощо.

Діяльність осіб у складі групи без попередньої змови характерна для
вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 293, 294, 296 КК. У деяких
випадках цей вид групи передбачено як кваліфікуючу певний злочин ознаку
(ч. 3 ст.152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 296, ч.2 ст. 402, ч. 2 ст. 404, ч.
3 ст. 405, ч. 3 ст. 406 КК). Для кваліфікації цих діянь за вказаною
ознакою не вимагається попередньої змови між учасниками злочину, однак,
якщо вона мала місце, то їх дії (за відсутності такої кваліфікуючої
ознаки як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб)
кваліфікуються як вчинені групою осіб.

Група осіб за попередньою змовою

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне
вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину,
які заздалегідь домовились про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК).
Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь – означає дійти
згоди щодо його вчинення до початку виконання його об’єктивної сторони.
Таким чином, ця домовленість можлива на стадії готування злочину, а
також в процесі замаху на злочин. Вона повинна стосуватися спільності
вчинення злочину (узгодження об’єкту злочину, його характеру, місця,
часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така
домовленість може відбутися у будь-якій формі – усній, письмовій, за
допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому
можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує
певну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту
спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до
таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї
безпосередньо при вчиненні вбивства, подолання опору потерпілого або
приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому
смерті іншим виконавцем тощо.

Організована група

Організована група – це стійке об’єднання декількох осіб (трьох і більше
суб’єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або
вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є:

наявність декількох осіб (трьох або більше);

попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або
вчинення двох чи більше злочинів;

стійкість такого об’єднання;

об’єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників
групи, спрямованих на досягнення цього плану;

обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом.

Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою
змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю
(для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою); 2)
спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою
змовою може бути створена для вчинення і одного злочину); 3) кількістю
учасників – організована група складається з трьох і більше учасників,
тоді як група з попередньою змовою – з двох і більше.

Загально відома схема організованої злочинної групи – це пірамідальна
структура, на верхівці якої знаходиться керівник (дон), радник, керівник
загонів (“капітани, бригадири”), керівники груп (“лейтенанти”), рядові
члени (“бики”, “торпеди). Ієрархічність побудови приводить до чіткого
розподілу владних і виконавчих функцій всередині структури, що викликає
надзвичайні складнощі в питаннях прийняття до кримінальної
відповідальності представників корінного ядра злочинної групи.

Стійкість об’єднання осіб є визначальною рисою організованої групи.
Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і
згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо
вчинення злочинів.

Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці
ознаки, як правило, проявляються у наявності: постійних сильних
внутрішніх зв’язків між учасниками групи, загальних правил поведінки,
організатора (керівника), чіткого визначення ролі кожного учасника,
високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому
передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведений до їх
відома. Важливою ознакою згуртованості є суб’єктивний момент – єдність
наміру учасників групи щодо вчинення злочинів, що передбачає
усвідомлення кожним з учасників факту об’єднання його з іншими особами в
одну групу й прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками
для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учасників групи
можуть не співпадати між собою.

Стабільність групи виражається у її міцності та пос-тійності. Ці ознаки
проявляються у: тривалості, системності та детальній організації
функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у т. ч.
шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербуванні нових, прикритті
своєї діяльності як своїми силами так і з допомогою сторонніх осіб (у т.
ч. шляхом підкупу службових осіб), наявності необхідних для
функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї,
приміщень тощо.

Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно
постійний склад учасників з наявністю сильних зв’язків між ними і
високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і
послідовності у здійсненні злочинних дій.

Діяльність учасників організованої групи може ха-рактеризуватися як
розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм
співучасті.

Злочинна організація

Згідно з ч. 4 ст. 28 КК злочинною організацією визнається об’єднання
осіб (суб’єктів злочину), яке: 1) є стійким; 2) є ієрархічним; 3)
об’єднує декількох осіб (трьох і більше); 4) за попередньою змовою
зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної
діяльності, метою якої (діяльності) є а) безпосереднє вчинення ними
тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація
злочинної діяльності інших осіб; в) забезпечення функціонування як самої
злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1)
ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості
такого об’єднання: 2) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо
тяжких злочинів; 3) можливістю визнання нею об’єднання, зорганізованого
не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених
злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб
або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і
інших злочинних груп. Останній аспект свідчить про більш широке
функціональне призначення злочинної організації, яка, на відміну від
організованої групи, може створюватися не лише для вчинення злочинів її
учасниками, а й для здійснення злочинної діяльності керівного
(координуючого) та забезпечувального характеру. Особливістю злочинної
організації є також те, що вона може складатися з відповідних
структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп
(бути об’єднанням таких груп). У свою чергу, такі структурні частини
можуть виступати як групи (за попередньою змовою чи організовані), чи
окремі особи, діяльність яких полягає у вчиненні злочинів, так і групи
чи окремі особи, які здійснюють керівництво, чи координацію злочинної
діяльності, чи забезпечують функціонування відповідних структур самої
злочинної організації або інших злочинних груп.

Ієрархічність злочинної організації передбачає наявність відповідної
системно-структурної побудови об’єднання, яка включає в себе наявність
загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість
рядових членів об’єднання його керівнику(ам) (у т. ч. керівникам
структурних частин), вертикальні зв’язки між вищими та нижніми
структурами об’єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення
їх дотримання учасниками злочинної організації.

Спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів означає,
що злочинною організацією може бути визнане лише таке об’єднання,
діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких
або особливо тяжких злочинів. Об’єднання, члени якого зорганізувалися з
метою вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості, не може бути
визнано злочинною організацією, навіть за умови, якщо воно є стійким та
ієрархічно структурованим. За наявності для того інших підстав воно може
розглядатися як організована група. Разом із тим, спрямованість на
вчинення членами об’єднання, поряд з тяжкими (особливо тяжкими), також
злочинів середньої (невеликої) тяжкості, не створює підстав для
невизнання такого об’єднання злочинною організацією.

Визнання об’єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи
координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну
діяльність учасників такого об’єднання чи його структурних частин, яка
полягає в організації вчинення злочину (злочинів) іншими особами,
керуванні його (їх) підготовкою та вчиненням. При цьому закон (ч. 4 ст.
28 КК) не передбачає, що така злочинна діяльність обов’язково повинна
полягати у вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів. За цією ознакою
злочин може бути визнаний як вчинений злочинною організацією й у разі,
коли дії винної особи (осіб) полягали у керівництві чи координації
вчинення іншими особами (не учасниками злочинної організації) злочинів
тільки невеликої або середньої тяжкості.

Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших
злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих
об’єднань і здійснення ними злочинної діяльності. Воно може полягати у
фінансуванні такої діяльності, приховуванні її, контррозвідувальному,
розвідувальному, правовому, медичному, побутовому, інформаційному
забезпеченні, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників
злочинної організації чи інших злочинних груп, легалізації доходів,
отриманих зазначеними об’єднаннями злочинним шляхом, забезпеченні їх
прикриття від соціального контролю, у т. ч. від притягнення учасників
таких об’єднань до кримінальної відповідальності тощо.

Але учасники злочинної організації несуть кримінальну відповідальність
лише за ті злочини, в яких вони брали участь. Ті особи, які не брали
безпосередньо участі в якомусь окремому злочині, підлягають
відповідальності за членство в цій організації.

Висновки

На завершення своєї роботи я хочу ще раз коротко відмітити її зміст та
значення для правильності кваліфікації злочинів як курсантами так і
практичними працівниками органів слідства.

Відповідно до ст. 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь
декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Законодавче визначення поняття “співучасть” включає в себе такі ознаки:

наявність двох чи більше суб’єктів злочину, які беруть участь у вчиненні
одного і того умисного злочину;

спільність їх участі у злочині;

3) умисний характер діяльності співучасників.

Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі
форми співучасті:

співучасть без попередньої змови;

2) співучасть за попередньою змовою.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою співучасть
ділиться на:

співвиконавство;

співучасть у власному розумінні слова.

За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину,
співучасть поділяють також на просту і складну.

Що стосується групової злочинної діяльності, то закон (ст. 28 КК)
передбачає чотири види злочинних спільнот: 1) група без попередньої
змови; 2) група з попередньою змовою; 3) організована група; 4)
злочинна організація. Критеріями такої диференціації групової злочинної
діяльності виступають наявність і зміст попередньої змови, кількість
учасників та ступінь їх зорганізованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК співучасниками злочину, поряд із
виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо
вчинила злочин. Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27 КК, є
такі: 1) вона є суб’єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК;
3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб’єктами злочину.

Організатором злочину є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: 1)
організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою
злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану
групу чи злочинну організацію; 4) керувала організованою групою чи
злочинною організацією; 5) забезпечувала фінансування організованої
групи чи злочинної організації; 6) організовувала приховування злочинної
діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. З ст. 27
КК).

Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до
вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК).

Відповідно до ч. 5 ст. 27 КК пособником визнається особа, яка сприяла
вчиненню злочину іншими співучасниками: 1) порадами чи вказівками; 2)
наданням засобів чи знарядь; 3) усуненням перешкод, – а так само особа,
яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби
вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом;
5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню
злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України, 1996 р.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією
М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, К-2002

Збірник Постанови Пленуму Верховного Суду України К.-2000р.

Советское уголовное право. Часть общая / Здравосмыслов Б. В., Гальфер М.
А. Гришаев П. И., и др. –М.: Юрид. лит. 1982-440с.

Кримінальне право України (Загальна частина) під редакцією Кондратьєва
Я.Ю. Київ-2002р.

Коржанський М. И. Уголовное право Украины. Частина загальна: Курс
лекцій. –К.: Наукова думка, 1996-336 с.

Советское уголовное право. Обшая часть: Учебники /Под ред. Кригера Г.
А., Кузнецовоцй И. Ф., Ю. М. Ткачевского, -2е изд., доп. и перераб. -М.:
Изд МГУ, 1998. –386с.

Кримінальне право України. Загальна частина // за ред. проф.
Л. С. Матишевського. –К.:Юрінком Інтре. 1997.-500с.

Фріс П. Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну
діяльність, Право України. 1995. №1с. 39.

Фріс П. Л. Конспект лекцій з кримінального права.

Фріс П. Л. Кримінально – правові та кримінологічні ознаки організованої
злочинної групи. Збірник статей викладачів юридичного факультету.
Випуск 1. Ів.Франківськ – Коломия, 1997. –190с.

Советское уголовное право. Чнсть общая / Здравомислов Б.В.

Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. професора
Матишевського П.С.

Кримінальне право України. 3агалаиа частина. За ред. Професора
Матишевського П.С.

Советское уголовное право. Часть общая / Здравомнслов Б.В.

Фріс П.Л. Кримінально-правові ознаки організованоі злочинності.

Коржанський М.Й. Кримінальне право України.

PAGE

PAGE 25

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020