.

Валютний ринок в Україні (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
3531 45533
Скачать документ

Дипломна робота

на тему:

“Валютний ринок в Україні”ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Загальні відомості про валютний ринок

Загальна характеристика та структура валютного ринку

1.2. Валютні операції. Котирування валют

1.3. Види валютних операцій

Розділ 2. Аналіз розвитку валютного ринку України

2.1. Передумови та періоди становлення валютного ринку України

2.2. Сучасний стан валютного ринку України

Розділ 3. Політика валютного регулювання та валютного контролю

3.1. Сучасна система регулювання валютного ринку України

3.2. Валютний коридор та проблеми курсоутворення національної валюти
країн з перехідною економікою

3.3. Лібералізація валютного ринку України

Розділ 4. Проблеми участі України у валютній інтеграції

4.1. Принципи валютної інтеграції

4.2. Проблеми валютної інтеграції України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Невід’ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Без
вказаної структури валютні відносини позбавляються свого реального
економічного змісту.

Валютні ринки – це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж
іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Вони обслуговують
міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань
юридичних або фізичних осіб різних країн.

Необхідною умовою розрахунків у сфері зовнішньої торгівлі при наданні
послуг, кредитів, інвестицій тощо є обмін однієї валюти на іншу у формі
купівлі чи продажу іноземної валюти платником чи одержувачем.

Функціями валютних ринків є:

забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків,
страхування валютних ризиків;

диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав,
регулювання валютних курсів;

отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці
курсів валют;

регулювання економіки.

Операції з обміну валют відомі з давніх часів. Однак валютні ринки в
сучасному розумінні сформувалися в ХІХ столітті. Цьому сприяли такі
передумови:

розвиток міжнародних економічних зв’язків;

розвиток світової валютної системи, поширення кредитних засобів
міжнародних розрахунків;

розвиток банківських систем та кореспондентських зв’язків між банками
різних країн;

вдосконалення засобів зв’язку та інформації – модемний, мережевий
зв’язок, телеграф, телефон, телекс.

Сучасний валютний ринок являє собою розгалужену систему механізмів,
функціонування яких покликане забезпечити купівлю та продаж національних
грошових одиниць та іноземних валют з метою їх використання для
обслуговування міжнародних платежів.

Структурно валютні ринки являють собою сукупність транснаціональних
банків, брокерських фірм, корпорацій. Більшість валютних операцій
здійснюється через банки, які виконують на договірній основі доручення
іноземних банків-кореспондентів. Це дає змогу здійснювати валютні
операції безготівковим шляхом.

Розвиток валютного ринку неможливий без створення ефективної системи
контролю, метою якого є забезпечення виконання норм валютного
законодавства України усіма резидентами та нерезидентами під час
здійснення операцій з валютними цінностями.

Операції з іноземною валютою на території України здійснюються
відповідно до Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного
регулювання та валютного контролю” та інших документів, які визначають,
що учасниками валютного ринку в Україні є:

уповноважені комерційні банки;

кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на право
проведення валютних операцій;

юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну
іноземних валют;

кредитно-фінансові установи-нерезиденти, які отримали індивідуальні
ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

Головними органом валютного контролю в Україні є Національний банк
України. НБУ не тільки контролює виконання правил регулювання валютних
операцій на території України, а й забезпечує виконання уповноваженим
банками функцій щодо здійснення валютного контролю за операціями, які
проводяться через ці банки.

З метою кращого розуміння значення контролю валютного ринку та органів,
які здійснюють регулятивну функцію, була написана дана дипломна робота.

Вибір теми функціонування валютного ринку України та її інтеграції у
світове економічне співтовариство покликаний валютною кризою, яка
розгорталася в Україні впродовж 1998 року і полягала у розбалансуванні
валютного ринку внаслідок різкого зростання попиту на іноземну валюту
при одночасному зменшенні її пропозиції.

Дана тема досліджується багатьма банкірами та науковцями, але досі
думки з приводу доцільності приєднання України до валютного союзу
Європейських держав чи держав СНД різняться. Тому у своїй роботі я
вважаю за правильне об’єктивно висвітлити усі позитивні та негативні
наслідки участі України у інтеграційних об’єднаннях. Такий огляд дасть
змогу прийняти рішення щодо правильності валютної та
зовнішньоекономічної політики.

Дослідження функціонування валютного ринку України я проводила на базі
публікацій провідних спеціалістів Національного банку України, річних
звітів НБУ та монографічних праць науковців. При вивченні принципів
інтеграції дуже корисними виявилися роботи західних економістів. Таким
чином, я мала можливість порівняти зарубіжну та вітчизняну точки зору на
одну і ту ж проблему та зробити об”єктивні висновки.

Практична значимість дипломної роботи полягає в можливості використання
результатів дослідження у грошово-кредитній політиці держави.

Розділ 1. Загальні відомості про валютний ринок

Загальна характеристика та структура валютного ринку

Сучасний валютний ринок ( це не просто місце здійснення валютних
операцій. Він представляє систему різноманітних екномічних та
організаційних відносин між країнами-учасниками з приводу зовнішньої
торгівлі, надання послуг, залучення інвестицій та інших видів
діяльності, які вимагають обміну і використання іноземної валюти.

Валютний ринок ( розгалужена система фінансово-кредитних інститутів та
механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж
іноземних валют для обслуговування іноземних платежів.

Розрізняють національні, регіональні та світові валютні ринки залежно
від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют. Більша
частина операцій припадає на долари США, а також на німецьку марку,
англійські фунти стерлінгів, японську єну, французький та швейцарський
франки.

На валютному ринку беруть участь різні групи екномічних суб(єктів, кожна
з яких прагне задовільнити власний комерційний інтерес. Це традиційна
тріада ( продавці валюти, її покупці та посередники.

Україні функції валютного ринку виконує Міжбанківська валютна біржа.
Торги з основних валют (євро, американський долар, німецька марка та
російський рубль) проводяться щоденно. Крім того, торгують фунтами
стерлінгів Великої Британії, австрійськими шилінгами, італійськими
лірами, канадськими доларами та деякими іншими валютами залежно від
наявності попиту і пропозиції на них.

Установлення співвідношення грошових одиниць різних країн на валютних,
як і на будь-яких інших ринках, відбувається під впливом двох основних
чинників — попиту і пропозиції. Особливістю валютного ринку є те, що як
товаром, так і платіжним засобом, виступають гроші. Тому зазначені
чинники фактично подвоюються: попит і пропозиція відповідної іноземної
валюти та національної валюти.

Валютний ринок, як правило, є регульованим. Національний ринок
регулюється центральними банками. При цьому можуть вико-ристовуватись
два способи.

Перший — установлення валютною коридору, тобто мінімального й
максимального рівня обмінного курсу, є по суті напівадміністративним.

Другий — участь центрального банку в торгах. При необхідності
підтримання курсу національної валюти центральний банк може проводити
валютні інтервенції, тобто виставляти на торги додаткову масу іноземної
валюти. При необхідності утримання курсу певної іноземної валюти,
навпаки, скуповувати її. Крім того, центральний банк, як емісійний центр
країни, може впливати на обмінні курси, через регулювання грошової маси
національної валюти. Обмеження обсягу національної валюти зменшує її
пропозицію в обміні на іноземну й тим самим сприяє утриманню курсу.
Навпаки, емісія грошей веде до розширення пропозиції національної валюти
і таким чином до зниження її курсу.

Розглянемо механізм установлення валютного курсу на валютному ринку на
прикладі Української міжбанківської валютної біржі

Схема 1.

Ціноутворення на валютному ринку

Учасниками торгів на біржі виступають комерційні банки, що мають
відповідну ліцензію, та НБУ.

На торги виставляється іноземна валюта. Попит на неї формується на
основі заявок банків на купівлю певної валюти. Заявки в свою чергу
відображають власні потреби банку та потреби його клієнтів на дану
валюту для проведення міжнародних розрахунків. Пропозиція іноземної
валюти формується, виходячи з виставлених на продаж сум валюти, що
відображають потреби банків та їх клієнтів у національній валюті.
Пропозиція з боку національної валюти відображається у заявках на
іноземну валюту, попит — у виставленій на торгах іноземній валюті.

Валютний курс, що складається на валютному ринку, таким чином відображає
врівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів — обсяг купівлі
тієї чи іншої валюти порівняно з її обсягом, виставленим на продаж,
характеризує задоволення попиту чи недостатність пропозиції. При
задоволенні попиту на іноземну валют) курс національної валюти
залишається стабільним, при недостатності пропозиції— падає, при
надмірній пропозиції— зростає. Саме тут проявляється роль центрального
банку. Він з метою підтримання стабільного курсу національної валюти
проводить валютні інтервенції при недостатності пропозиції валюти на
ринку, чи скупку валюти при недостатності попиту на неї.

Політика валютного регулювання кожної країни визначається її
економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулювання
характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його
регламентування, здійснення валютних операцій суб’єктами валютного ринку
(комерційними та центральним банками, юри-дичними і фізичними особами),
порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок
проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є
вплив на валютний курс У більшості випадків кожна країна зацікавлена в
стабільності національної валюти, адже це забезпечує стабільність як
внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак у певних
умовах може проводитись політика як на зниження, так і на зростання
курсу національної валюти.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна в тих умовах,
коли в даній країні експорт переважає імпорт. У цьому випадку доходи
підприємств експортерів у національній валюті зростатимуть, оскільки за
кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної
валюти. Прикладом такої політики в 80-ті роки була постійна девальвація
японської йєни відносно до американського долара. Як відомо, в ті часи у
сальдо торгового балансу між Японією і США спостерігалась істотна
перевага Японії. Оскільки таке відхилення обмінного курсу від реального
вело до перерозподілу фінансових ресурсів на користь Японії, США
постійно вводили обмеження на ввезення японських товарів.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна в тому випадку,
коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому випадку витрати
імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок у  країну
зменшуватимуться. Звичайно, при цьому втрачають експортери, оскільки
вони отримують менше доходів. Однак перевищення імпорту над експортом
веде і до перевищення виграшу імпортерів від завищеного курсу над
втратами експортерів.

Необхідність установлення реальних курсів валют врешті-решт привела до
встановлення системи міжнародного валютного регулювання. Воно полягає у
прийнятті загальних для всіх країн правил установлення проведення
валютних операцій. В умовах золотовалютного стандарту особливих потреб у
такому регулюванні не існувало. Можливість вільно обміняти паперові
гроші на золото надавала такій системі достатньої стабільності. Однак
відхід від золотовалютного стандарту чітко визначив проблему валютного
регулювання. Першою спробою вирішення цієї проблеми стала
Бреттон-Вудська валютна система. Вона була заснована лідерами провідних
країн світу в 1944 р. на конференції в Бреттон-Вудсі. Суть цієї системи
полягала у встановленні стабільних курсів валют, що могли піддаватись
незначним коливанням.

Утримувати систему стабільних курсів в умовах нерівномірності розвитку
країн було надзвичайно складно. У кінці 60-х — на почат-ку 70-х років
виявились значні коливання курсів валют. У зв’язку з цим в 1976 р.
відбулась конференція Міжнародного валютного фонду на Ямайці, яка
зафіксувала створення нової — ямайської — валютної системи. Суть її
полягала у встановленні ринкового методу визначення валютних курсів.
Валютні курси стали «плаваючими», тобто такими, що змінюються під
впливом попиту і пропозиції, на відміну від попередніх стабільних.
Одночасно встановлювалась система контролю і резервування з метою
недопущення різких коли-вань курсу, що могло б негативно вплинути на
світову економіку.

Нині створено досить надійні міжнародні та національні системи валютного
регулювання. Вони дозволяють ефективно контролювати валютні курси. Разом
з тим, оскільки курс національної валюти відображає стан економіки
країни, вони не мають на меті утримання валютного курсу за будь-яку
ціну. Навпаки, це не доцільно і небезпечно. Перевага ринкового механізму
якраз і полягає в тому, що він дає змогу встановити на певну дату курс
валюти, максимально наближений до реального. Це в свою чергу ставить на
міцну основу міжнародні фінансові відносини.

Головними суб(єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні
корпорації та банки (ТНК, ТНБ). Вони щоденно розпорджаються певними
сумами вимог та зобов(язань на кожну іноземну валюту. Якщо ці величини
співпадають, тоді валютна позиція називається закритою, якщо виявиться
за цими величинами нерівноважність ( відкритою, або неприкритою. причому
відкритість ця рахується “короткою”, якщо сума продажу валюти
(зобов(язань) перевищила суму купівлі (вимог), або “довгою” ( якщо
вимоги на дану валюту перевищили зобов(язання.

Наприклад, банк, який мав попередню закриту позицію відносно німецьких
марок та французьких франків, продав 10000 ДМ за 30000 FFr. Позиція
перейшла у відкриту: коротку до марок і довгу до франків.

Відкрита позиція пов(язана із валютним ризиком, хоч інколи може принести
додатковий прибуток (наприклад, якщо курс валюти зростає у довгій
позиції). Переважна частина активів (валютного товару) представлена
депозитами до запитання, котрими великі банки торгують між собою. Обмін
валюти готівкою складає незначну частину валютного ринку.

Інколи комерційні банки можуть виступати у ролі брокерів. У цій якості
вони не “підтримують позицію” до окремих валют, а тільки зводять разом
покупців і продавців. Так, наприклад, англійська фірма може попросити
Лондонський банк виступити у ролі брокера при необхідній для неї
організації обміну доларів на марки.

Курс

обміну

валюти

N К

Надлишок

пропозиції

W

надлишковий

попит

m

(m – рівноважна маса валюти)

Графік 1. Рівновага на валютному ринку.

На валютних ринках постійно функціонують брокери і ділери, що займаються
посередницькою діяльністю і отримують від цього відповідну комісійну
винагороду. Різниця між ними у тому, що брокер ( це посередник, котрий
заключає угоду від імені та дорученню і за рахунок клієнта, він отримує
винагороду за угодою сторін, або за визначеною таксою. Дилер ( фізична
або юридична особа, котра здійснює валютні операції від свого імені і за
свій рахунок, його прибуток складається із різниці між цінами купівлі та
продажу. Нині на валютних ринках функціонують об(єднання брокерів і
ділерів: брокерські фірми, ділерські контори, які поєднують
посередницькі послуги з продажею інформації, консультаціями тощо.

Важливим атрибутом валютного ринку є зосередженя пропозиції і попиту на
іноземну валюту переважно через комерційні банки, які мають найбільш
розгалужену мережу кореспондентських відносин з банками інших країн.
Модель валютного ринку можна виразити графічно, де пропозиція і попит на
валюту розглядається як функція ціни на валюту. На графіку 1. у точці
перетину кривих ліній попиту і пропозиції формується рівноважний
валютний курс ( (w), коли пропозиція і попит на валюту співпадають.

Кон(юктурні зміни, що відбуваються на валютному ринку можна показати на
графіку 2.

Графік 2. Зміни пропозиції і попиту на валютному ринку

Як бачимо, що зростання пропозиції (A() при незмінному рівні попиту (N)
коливаня валютного курсу може вийти за межі нижньої точки інтервенції.
Для того, щоб втримати мінімальний курс, центральний банк змушений
скуповувати надлишок валюти (A > N), внаслідок чого збільшується маса
національних грошей (грошова емісія). Звідси витікає загроза
інфляційного процесу, який можна запобігти з допомогою ревальвації.

Якщо зростає попит (N() при незмінній пропозиції (А), то при вільному
формуванні валютного курсу може відбутися перевершення верхньої межі
інтервенції. Для того, підтримати максимальний курс, центральний банк
повинен продавати валюту (N > A). У випадку, коли валютні резерви
центрального банку вичерпані і немає можливості отримати запозичення
із-за кордону, уряд країни змушений девальвувати свою валюту, щоб не
опинитися неплатоспроможним.

Наприклад, якщо на валютному ринку за 100 французьких франків треба
платити 29,15 німецьких марок, то Німецький федеральний банк буде
купляти франки (слабка валюта) за марки (сильна валюта). Внаслідок попит
на франки зростає і ціна на франк підвищується до тих пір, поки він
знову не опиниться у валютному коридорі. французький центральний банк
продає із своїх валютних резервів німецькі марки в обмін на французькі
франки.

Отже, запровадження валютного коридору (ширина якого визначається
верхньою і нижньою точками інтервенції) забезпечує вільне формування
курсу валюти у заздалегідь обраних параметрах (ринкова рівновага) і
представляє експортерам та імпортерам тверду основу для розрахунків,
завдяки чому сутьєво стимулюється міжнародна торгівля.

1.2. Валютні операції. Котирування валют

На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з
купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют.
Котирування – це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс
(ціни) національной валюти до відповідних іноземних валют на день
проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют – це встановлення
ринкового курсу дня.

При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні
курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна
котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк
купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при
цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти
та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:

КК = ОК : (ОК : КП) ,

де

КК – курс купівлі;

ОК – офіційний курс;

КП – курс продажу за домовленістю.

Різниця між курсами покупця і продавця – “маржа” – джерело доходу, за
рахунок якого покриваються витрати і забезпечується банком прибуток від
валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції пов(язані з
певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного
ризику.

Існують два методи котировки іноземної валюти до національної – пряма і
непряма. Більшість країн викоритсовує пряму котировку. При прямій
котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в
національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю
прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості
іноземної валюти. Непряма котировка – це величина зворотня прямій
котировці. Непряма котировка використовується переважно у
Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей
використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері
американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох
валют, крім фунта стерлінга.

Можна розглянути приклади визначення курсу продавця і покупця при прямій
і непрямій котировці валют на таких прикладах.

Приклад 1.

Нью-Йорк на Лондон (пряма котировка):

1 ф.ст. – 1,6427 дол. США -курс покупця, 1 ф.ст. – 1,6437 дол. США –
курс продавця.

Банк в Нью-Йорку прагне продати фунти стерлінгів, одержавши при цьому
більше національної валюти (1,6437), а купуючи їх, платити меньшу
кількість її (1,6427).

Приклад 2.

Нью-Йорк на Франкфурт-на-Майні (непряма котировка):

1 дол. США – 1,7973 марки -курс продавця, 1 дол. США – 1,7983 марки –
курс покупця.

Банк у Нью-Йорку, продаючи марки ФРГ, бажає заплатити за кожний долар
меньше марок ФРГ (1,7973) і отримати їх більше при покупці (1,7983).

Процедура котировки, яка складається шляхом послідовного зіставлення
попиту і пропозиції по кожній валюті, називається “фіксинг”. На основі
фіксинга встановлюються курси продавця і покупця, які публікуються в
офіційних бюлетенях. В операціях на міжбанківському валютному ринку
котировка проводиться переважно по відношенню до долара США, так як він
являється міжнародним платіжним і резервним засобом.

Конверсійні операції з готівкою інвалютою здійснюються через крос-курс.

Крос-курс – співвідношення між двома валютами, яке визначено через їх
курс до третьої валюти.

Отже, розрахунок крос-курсу для української гривни можна здійснити за
схемою:

На певну дату офіційний курс гривни становить:

українська гривня / долар США – Х грн. за долар;

українська гривня / марка ФРН – Y грн. за марку;

тоді крос-курс долара США до марки ФРН становить:

Х / Y німецької за один американський долар.

Якщо банк (клієнт) бажає у цей день обміняти (N) доларів США на німецькі
марки; то з урахуванням крос-курсу він може отримати:

N ( (X / Y) німецьких марок.

Конверсійні операції з готівковою іноземною валютою здійснюються
винятково з валютами, що відносяться до групи “Вільноконвертована
валюта”.

1.3. Види валютних операцій

На валютному ринку використовується дві групи операцій: касові та
строкові. Касові операції здійснюються на умовах “спот” (spot). Операція
“спот” – це угода на купівлю-продаж іноземної валюти на
короткотерміновий преріод. Доставка валюти здійснюється після заключення
угоди, але не пізніше двох робочих днів. Відповідно до цього
визначається і валютний курс “спот”-курс на момент укладання угоди.
Існує два “спот” курси для валюти: курс попиту (big rate) – курс, за
яким клієнт може купити одну валюту в обмін на іншу і курс пропозиції
(offer rate) – курс, за яким клієнт може продати одну валюту в обмін на
іншу.

Другим видом ввалютних операцій є строкові або форвардні (forward), за
якими счуб(єкти ринку отримують право купити або продати валюту в
майбутньому за курсом зафіксованим на момент укладання угоди. Форвардна
угода включає три основні елементи: зобов(язання купити або продати
певну суму валюти в обмін на іншу; виконання угоди (дата доставки
валюти) у визначений термін; валютний курс фіксується в момент
заключення угоди. Форвардні валютні курси відрізняються від курсів
“спот” на величину “знижки” або “премії”, пов(язаної з відстроченням
платежів.

Строкові валютні операції тісно пов(язані з процентними ставками по
короткострокових депозитах. Форвардний курс має тенденцію до підвищення,
якщо процентні ставки обмінної валюти нижчі, ніж процентні ставки
контрагентної валюти. І навпаки, валюта країни де банківська процентна
ставка вища буде мати у форвардній операції відповідну “знижку”. При
однакових ставках банківського процента регулятором валютного обміну
залишається “спот”-курс.

У міжнародній практиці більшість країн орієнтується на ставку “ЛІБОР”
(London: jnter Bank Offered Rate) – процент по міжбанківських депозитах
у Лондоні.

Розрахунок премії / дисконту до форвардного курсу можна зробити за
флрмулою:

КВ (%В – %А) ( СФ

П / Д = ——————————— , де

360 ( 100

КВ – “спот”-курс валюти для продажу,

%В – ставка “ЛІБОР” по депозитах у валюті, що необхідна для купівлі,

%А – ставка “ЛІБОР” по депозитах у валюті, що продається,

СФ – строк форвардної операції.

Наприклад, комерційний банк хоче продати 10000 доларів США за фунти
стерлінгів з доставкою через шість місяців. Спот-курс:

1 долар = 0,58 ф.стерл., ставки “ЛІБОР” по доларах – 3,8%, а по ф.
стерл. – 6%.

Тоді:

0,58 ( (6 – 3,8) ( 180

П / Д = ——————————— = 0,0032.

360 ( 100

Форвардний курс = 0,58 + 0,0032 = 0,5832.

Вартість продажу складає 5832 ф.стерл. за 10000 доларів.

Другий приклад. Ставка “ЛІБОР” по депозитах у гривнях складає 35%
річних, а по доларах – 10%. Курсова ціна долара – 1,9 грн.

Якщо український банк хоче купити 10000 доларів США за гривні з
доставкою через місяць, то теоретично премія продавця у гривнях може
складати:

(35 – 10) ( 1,9 ( 30

—————————— = 0,04.

360 ( 100

Ціна 10000 дол. = 10000 ( 1,94 = 19400 грн.

Строкові або форвардні операції слугують для отримання прибутку у
вигляді курсової різниці, а також для страхування суб(єктів ринку від
валютних ризиків. Окрім цього, операції на строк – це широке поле
діяльності валютних дилерів, які ведуть гру на підвищенні або зниженні
ринкових курсів.

Розділ 2. Аналіз розвитку валютного ринку України

2.1. Становлення валютного ринку України.

Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов”язане з
процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В
умовах колишнього СРСР в Україні існувала державна монополія на
зовнішньоторговельну діяльність і державна валютна монополія. Валютна
система була представлена Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР.
Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції
виконували такі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство
фінансів.

Готівкову емісію рубля виконував виключно Держбанк СРСР. Після розпаду
СРСР весь обсяг готівкових грошей друкувався Центробанком (ЦБ) Росії. В
умовах інфляційних процесів, коли економіка України потребувала дедалі
більше готівкових рублів, загострювалася проблема їх власної емісії в
Україні. З цією метою, а також з метою захисту споживчого ринку з 10
січня 1992 року до обігу вводяться так звані “купони багаторазового
використання”, які разом з рублем виконують функцію обігу та платежу.
Встановлений в січні офіційний валютний курс купона до рубля (1 купон за
10 рублів та 10 купонів за 1 долар США) не витримав і двох тижнів.

Офіційно купон розглядався не як національна валюта, а як своєрідна
заміна готівкового рубля. У зв”язку з цим весь облік в Україні, виплати
населенню проводилися за курсом 1:1. НБУ не встановлював співвідношення
між рублем та купоном. Тільки на чорному ринку виникла курсова різниця
між купоном, емітованим НБУ, та рублями, готівкову емісію яких
здійснював ЦБ Російської Федерації.

Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також відсутність
національної системи валютного регулювання в Україні. Хронічно
неврівноважена грошова система фактично перебувала в “рублевій зоні”:
курс відносно інших іноземних валют визначався через крос-курс стосовно
до російського рубля, та рубль відігравав роль ключової резервної
валюти.

Серед негативних явищ у валютній сфері, які були характерні для цього
етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

організаційну слабкість банківської системи;

низький рівень державних валютних резервів;

кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з
Росією;

відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж
іноземної валюти юридичним особам та системи обов”язкового продажу
іноземної валюти;

нерозробленість системи державного контролю за проведенням валютних
операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно
підірвало стабільність і без того слабкої “ерзац”- грошової одиниці –
купона;

постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країнами СНД і
загострення економічної та енергетичної кризи.

Фактичне відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося з
впровадження Центробанком Росії нового розрахункового порядку з країнами
колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише
через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних
банків. З липня 1992 року перерахування на користь резидентів Росії
приймалися лише за умови кредитового сальдо за цим рахунком. Внаслідок
цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки України з Росією.

Таким чином, Офіційний курс карбованця встановлено 1.45 укр. крб. за
1 російський рубль. Передумовою виходу України з так званої “рублевої
зони” стало проведення взаємозаліку заборгованості між Росією та
Україною в грудні (з 3.12 по 31.12) 1992 року за станом на 16 листопада
1992 р.

В умовах кризи системи міждержавних розрахунків неплатежі за продукцію,
експортовану з України, на початок жовтня 1992 року становили майже 300
млрд. крб. Тому згідно з рішенням уряду, а також НБУ 3 грудня 1992 р.
експортери України при укладанні контрактів з підприємствами країн, які
використовують рубль як засіб платежу, застосовують акредитивну форму
розрахунків, або попередню оплату.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка
механізму для підтримки курсу національеої валюти. Характерною рисою
цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави було
прийняття Постанови Верховної Ради України “Про формування валютних
фондів України у 1992 р.” від 5 лютого 1992р. та створення у жовтні
1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками
якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб’єкти
підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця
реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від
екпорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося додатковими
умовами.

До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися
транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

Від податку на валютну виручку звільнялися:

підприємства з участю іноземного капіталу, часка якого в статутному
фонді становила не менше 30%;

кошти на благодійні цілі за умови використання їх на зазначені цілі в
повному обсязі;

кошти від продажу сільськогосподарської продукції (зерна, зернобобових).

Ставка податку в межах держзамовлення зменшувалась на 5% за умови
виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі.

З метою запобігання подвійному оподаткуванню було встановлено, що доход
підприємств зменшувався на суму валютних надходжень, з яких сплачено
податок на валютну виручку.

Валютна виручка від експотру продукції, робіт, послуг підлягала
обов”язковому зарахуванню нан їхні рахунки в уповноважених банках.
Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових
зобов”язань між резидентами та нерезидентами.

Зазначений порядок тривав до прийняття національного законодавства з
питань валютного регулювання.

Головною ознакою розвитку валютного ринку в Україні у 1993 р. стало
запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки
декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні була
створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку.

Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок
неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва,
зростання цін на енергоносії, відсутності як зовнішньої, так і
внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов”язані з
використанням “тимчасової” валюти – карбованця, призвели до різкого
падіння курсу карбованця відносно іноземних валют.

Внаслідок цього урядова політика протягом з 12 серпня 1993 р. по
серпень 1994 р. була переорієнтована на спробу відновлення
зовнішньоторговельної та валютної монополії. Така політика знайшла
відображення:

по-перше, у введенні режиму так званих “спецекcпортерів”;

по-друге, у впровадженні фіксованого валютного курсу на рівні 5970 крб.
за 1 долар США (пізніше – 12610 крб. за 1 дол. США);

по-третє, в різкому зменшенні обсягів операцій на валютній біржі, а
згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;

по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного продажу іноземної
валюти за адміністративно встановленим курсом до іноземних валют через
“тендерний комітет”;

по-п”яте, у зменшенні з 90 до 30 днів терміну повернення в країну
валютної виручки експортерів та збільшення від 0.3% до 1% пені за кожний
день прострочки при порушенні цих термінів.

Слід підкреслити, що врезультаті зазначених заходів гальмувався експорт
з України та стимулювався імпорт, що, в свою чергу, призвело до
зменшення валютних надходжень в країну разом з різким зростанням попиту
на іноземну валюту.

Розуміння безперспективності політики адміністративного регулювання
зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відображення в
поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р.
“Про вдосконалення валютного регулювання”, який містив ряд заходів щодо
лібералізації валютного ринку України, насамперед передбачалося з 1
жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему
заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів,
встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на
валютній біржі. Ці заходи були спрямовані на децентралізацію валютного
ринку, стабілізацію курсу карбованця, створення передумов для проведення
грошової реформи.

Таким чином, перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна
поділити на декілька періодів:

попередній – з прийняття Декларації про Державний Суверенітет України до
виходу України з “рублевої зони”;

період впровадження власної грошової одиниці та прийняття національного
валютного законодавства;

період спроби відновлення державної валютної монополії;

період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного
курсу карбованця, який закінчився запровадженням національної валюти –
гривні.

Вдосконалення системи заходів щодо валютного регулювання протягом
останнього періоду (кінець 1994 р. – серпень 1996 р.) сприяли позитивним
тенденціям, які визначилися на валютному ринку України:

– значно зросла роль УМВБ як центру проведення валютних операцій,
активізувалися валютні операції не тільки на біржовому,а й на
позабіржовому валютних ринках;

– змінилося співвідношення між попитом та пропозицією іноземних валют
на користь останньої та стабілізувався курс українського карбованця
відносно ключових іноземних валют;

– НБУ спромігся без залучення 1.5 млрд. дол. США, які обіцяв надати МВФ
як кредит розширеного фінансування (EFF), створити значні резерви і
іноземній валюті;

– було розроблено систему заходів, котрі вплинули на переведення коштів
з валютного та кредитного ринків на ринок державних цінних паперів. Так,
за даними НБУ, підписка на ОВДП тільки нерезидентами досягла 300-370
млн. грн.

Всі ці фактори разом з повними контролем НБУ над фінансовою ситуацією в
країні, різким зниженням темпів інфляції створювали сприятливі
передумови для проведення грошової реформи в Україні, яка і була
здійснена у вересні 1996р.

2.2. Сучасний стан валютного ринку України

Загальний обсяг операцій із доларами США, німецькими марками та
російськими рублями на валютному ринку України зменшився порівняно з
2004 роком на 7.4 млрд. доларів США, або на 20%, і становив 29.8 млрд.
доларів США.

Таблиця 1

Обсяги валютного ринку України в 1996-2005 роках (доларів США, німецьких
марок та російських рублів) у зрізі сегментів валютного ринку.

(млрд. дол. США)

Сегменти валютного 1996 рік 2000 рік 2005 рік

Обсяг

Обсяг

Обсяг Зміна проти попередніх періодів

(+;-)

в абсолют-ному виразі у відсотках

УМВБ 2.4 3.1 4.2 1.1 +35

МБВР 10.5 22.6 17.0 -5.6 -25

МВР 3.2 5.4 3.2 -2.2 -41

Операції з готівкою 4.8 6.1 5.4 -0.7 -11

Усього 20.9 37.2 29.8 -7.4 -20

Обсяги операцій на міжбанківському валютному ринку України зменшилися
на 5.6 млрд. дол. США, або 25%, на міжнародному валютному ринку – на 0.7
млрд., або 11%. Зростання обсягу операцій відбулося на торгах
Української міжбанківської валютної біржі на 1.1 млрд., або 35%.

На зміну структури валютного ринку України у 2005 році вплинули
обмеження щодо здійснення уповноваженими банками операцій на
міжбанківському валютному ринку. Питома вага обсягу операцій на
міжбанківському валютному ринку скоротилася з 64 (за період
січень-липень) до 35.3% (за серпень-грудень 1998 року), а на УМВБ у
зазначений період зросла з 7.7 до 35.8%.

Динаміка розвитку валютного ринку упродовж 2005 року визначалася зміною
обмінного курсу гривні.

За період з січня по липень 2005 року валютний ринок характеризувався
зростанням його загального обсягу (доларів США, німецьких марок та
російських рублів у доларовому еквіваленті) у порівнянні з відповідним
періодом 2004 року на 4.4 млрд. дол. США, або 23%. Обсяги продажу валюти
уповноваженими банками на Українській міжбанківській валютній біржі
(УМВБ), Міжбанківському валютному ринку України (МБВР), а також на
готівковому ринку зросли відповідно на: 14.6% (0.23 млрд. дол. США),
33.2% (3.7 млрд. дол. США) та 21.7% (0.7 млрд. дол. США).

За цей період була здійснена найбільша частка загального обсягу
операцій на УМВБ, МБВР та на готівковому ринку: відповідно 86.2%, 93.4%,
68.3%.

На другому етапі спостерігалось стрімке зниження обсягу операцій, як в
цілому, так і на окремих сегментах валютного ринку, за винятком УМВБ. З
другої половини серпня 1998 року обсяги операцій із доларами США
знизилися порівняно з попереднім місяцем на 24%, у тому числі на МБВР –
на 26%, на міжнародному – на 47%, за операціями з готівкою – на 47%, на
УМВБ – на 3%. Ця тенденція тривала до початку листопада. Мінімум
спостерігався у жовтні: обсяг операцій з доларами США на всіх сегментах
ринку впав до 780 млн. доларів.

У останні три місяці 2004 року на міжбанківському валютному ринку
проводилися операції, в основному, з російськими рублями.

Незначне пожвавлення валютного ринку відбулося наприкінці року.
Найбільш розповсюдженою валютою серед іноземних валют, якою
здійснювались операції на валютному ринку України, залишався долар США –
його питома вага порівняно з 2004 роком зросла на 2.7% і становила
89.3%. Частка обсягів операцій з німецькими марками зменшилась на 1.4% і
дорівнювала 4.4%, з російськими рублями – зменшилася на 1.3% і становила
6.3%.

Таблиця 2*

Структура валютного ринку України в 1996-2005 роках в розрізі іноземних
валют.

(млн. дол. США)

1996 рік 2000 рік 2005 рік

Показники обсяги в т.ч. структура, % обсяги в т.ч. структура, % обсяги в
т.ч. структура, %

Всього 20880.9 100 37437.2 100 29755.4 100

в тому числі:

долар США 18360.9 87.9 32392.8 86.6 26581.0 89.3

нім. марка 944.1 4.5 2191.0 5.8 1309.0 4.4

рос. рубль 1575.9 7.6 2853.4 7.6 1865.4 6.3

Джерело: Річний звіт Національного банку України – 2005 рік.

Одним із важливих завдань НБУ при здійсненні валютної політики було
управління офіційним валютним резервом.

При управлінні коштами офіційного валютного резерву Національний банк
України дотримувався наступних принципів:

використання коштів за цільовим призначенням;

максимальна прозорість операцій з коштами резерву;

вибір першокласних банків-контрагентів при здійсненні операцій щодо
управління валютних коштів;

розміщення коштів на депозитах у першокласних банках;

придбання високоліквідних урядових цінних паперів;

мінімальність ризиковості операцій.

Упродовж року обсяг офіційного валютного резерву НБУ зменшився на
38.5%.

Зменшення обсягу офіційного валютного резерву було обумовлено значними
обсягами валютних інтервенцій НБУ, здійснених з метою підтримки
обмінного курсу гривні у зв’язку з його різким зниженням у кінці серпня,
та на покриття витрат для погашення зовнішнього боргу.

Наприкінці року були визначені банки-кореспонденти для проведення
операцій з євровалютою, зокрема: Комерцбанк, Дойчебанк, Банк міжнародних
розрахунків та міжнародна фінансова установа для підтримки
співробітництва між центральними банками.

Валютні операції з банками-кореспондентами та контрагентами
здійснювались за допомогою спеціалізованих банківських мереж Рейтерз та
СВІФТ.

Валютна політика Національного банку України у 1998 році здійснювалася в
загальному контексті єдиної державної грошово-кредитної політики і була
спрямована на забезпечення зовнішньої стабільності національної грошової
одиниці, зокрема на:

підтримку стабільності національної валюти відносно іноземних валют в
межах визначеного валютного коридору;

подальшу лібералізацію валютного ринку та вдосконалення системи
валютного регулювання;

вдосконалення управління золотовалютними резервами Національного банку
України;

вдосконалення системи міжнародних розрахунків;

посилення валютного контролю.

Валютно – курсова політика в 2005 році проводилася в умовах тиску
негативних факторів на національну валюту. На відміну від 2004 року,
коли девальвація гривні щодо долара США становила 0.5%, у 1998 році
гривня знецінилися на 80.5%. На зниження обмінного курсу у 2005 році
вплинули, головним чином, значні обсяги погашення зовнішнього державного
боргу (1.4 млрд. дол. США), дефіцит торговельного балансу (мінус 1.2
млрд. дол. США), криза на світовому фінансовому ринку, вкючаючи Росію,
що спричинила відплив значних обсягів капіталу нерезидентів з ринку ОВДП
(1.35 млрд. дол. США).

Упродовж 2005 року обмінний курс гривні до долара США визначався в
межах валютного коридору. Це сприяло уникненню значних курсових
коливань. З огляду на деяку стабілізацію макроеконмічних показників та
помірну інфляцію Національний банк України підтримував обмінний курс
гривні з початку року в межах помірного валютного коридору – 1.80-2.25
грн. за 1 долар США. Проте, у зв”язку з наближенням на початку вересня
2005 року його до верхньої межі, з 5 вересня 2005 року межі валютного
коридору було розширено до 2.5-3.5 грн. за 1 долар США.

2005 рік щодо зміни динаміки обмінного курсу на внутрішньому валютному
ринку країни можна розділити на три періоди:

Перший період: – з початку року до середини серпня – це період
відносної стабілізації гривні щодо іноземних валют. Дії Національного
банку України у цей час були спрямовані на здійснення заходів щодо
подальшої лібералізації валютного ринку. Протягом зазначеного періоду
обмінний курс гривні знизився на 12.9% і на 15 серпня становив 5.1435
грн. за 1 долар США.

Другий період: – з 15 серпня по 21 жовтня 2005 року, який став
переломним для валютного ринку. Він характеризувався стрімким зростанням
попиту на іноземну валюту та відповідним знеціненням національної
валюти. За цей період обмінний курс гривні знизився на 59.9% і на 21
жовтня 2005 року сягнув рівня 5.228 грн. за 1 долар США. З огляду на ці
обставини Національний банк України разом з Кабінетом Міністрів України
запровадив комплекс заходів, спрямованих на підвищення пропозиції
іноземної валюти на валютному ринку України з одночасним зниженням
попиту на неї.

В результаті прийнятих заходів ситуацію вдалося стабілізувати. Темпи
зниження обмінного курсу гривні значно скоротилися, а з кінця вересня
мали тенденцію повільного зниження.

Третій період: – з 21 жовтня до кінця року. Характеризувався
досягненням збалансованості на фінансовому ринку і певною стабілізацією
валютного курсу. Офіційний обмінний курс гривні відносно долара США з 21
жовтня по 7 листопада 2005 року підвищився на 0.03% пункта і дорівнював
5.227 грн. за 1 долар США, після чого залишався незмінним до кінця 2005
року.

У 1998 році відбулося підвищення офіційного курсу гривні щодо
російського рубля на 48%, що зумовлено значною девальвацією російського
рубля до долара США і особливо в період фінансової кризи, яка
розпочалася в серпні місяці. Обмінний курс гривні щодо російського рубля
у кінці року становив 0.1660 грн. за 1 російський рубль.

Постановою Правління НБУ від 30.03.98 затверджено новий Порядок
встановлення та використання офіційного обмінного курсу гривні до
іноземних валют, згідно з яким офіційний курс гривні до долара США,
німецької марки та російського рубля (частка операцій з якими складала
більше 95% в загальному обсязі операцій з іноземною валютою)
Національний банк України встановлює щоденно.

Основним завданням валютного регулювання у 2005 році було збалансування
попиту та пропозиції іноземної валюти на валютному ринку України. Вплив
ситуації на світових фінансових ринках, і зокрема кризи на валютному та
фондовому ринку Російської Федерації, обумовили запровадження в сфері
валютного регулювання України комплексу заходів, які були скоординовані
з Урядовою програмою антикризових заходів і спрямовувалися на
запобігання відпливу іноземної валюти та стримання ажіотажного
підвищення попиту на неї.

З метою розширення доступу українських підприємств-експортерів на
валютний ринок, задоволення їх виробничих потреб та подальшого розвитку
експортних можливостей, а також для придбання резидентами товарів
критичного імпорту, зокрема енергоносіїв, прийнято постанову Правління
НБУ “Про встановлення тимчасового порядку кредитування в іноземній
валюті”.

З метою вдосконалення законодавчої бази Національним банком України
підготовлено проекти Законів України “Про внесення змін і доповнень до
Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та
валютного контролю” та Указу Президента України “Про врегулювання
порядку одержання резидентами кредитів, позик, поворотної фінансової
допомоги в іноземній валюті від нерезидентів”, прийняття яких сприятиме
врегулюванню на законодавчому рівні залучення коштів із зовнішніх джерел
фінансування (реєстрації резидентами кредитів в іноземній валюті від
нерезидентів).

Для запобігання масовому виходу іноземних інвесторів із складу
українських комерційних банків внаслідок рельного знецінення вартості
пасивів банків, отриманих від продажу внесків до статутних фондів в
іноземній валюті для дотримання вимог щодо нормативу відкритої валютної
позиції, Національний банк України дозволив комерційним банкам не
враховувати статутний капітал банку, сплачений у ВКВ, до розрахунку
нормативів загальної відкритої валютної позиції та довгої відкритої
валютної позиції у ВКВ за умови, що ці кошти розміщені на окремому
рахунку в НБУ. За згаданими коштами підлягає сплаті процентна ставка на
рівні “LIBOR – 1” .

У другому півріччі 1998 року НБУ підготовлено та направлено
Міністерству фінансів України та Державній податковій адміністрації
України пропозиції з внесенням змін і доповнень до Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” для виправлення ситуації, яка
склалася у сфері оподаткування нереалізованих курсових різниць, оскільки
збереження діючого порядку може призвести до припинення або значного
скорочення іноземних інвестицій у банківський сектор економіки України.

Продовжилася робота щодо вдосконалення нормативно-правової бази з
питань:

відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів
та нерезидентів як в іноземній валюті, так і в гривнях;

використання готівкової іноземної валюти на території України;

проведення операцій за пластиковими картками міжнародних платіжних
систем;

розвитку в Україні ринку банківських металів та здійснення
уповноваженими банками операцій з банківськими металами.

Валютний контроль за валютними операціями резидентів здійснювався НБУ
шляхом перевірок уповноважених банків щодо дотримання ними норм і правил
валютного законодавства. Вдосконалювалася законодавча база, зокрема,
врегульоване питання щодо вдосконалення системи обміну інформацією між
органами виконавчої влади, що здійснюють валютний контроль за
зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності, в
результаті чого прийнято спільну постанову Кабінету Міністрів України та
НБУ “Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів та
нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями”.

У зв”язку з прийняттям антикризових заходів було посилено контроль за:

повнотою і своєчасністю здійснення обов”язкового продажу надходжень на
користь резидентів в іноземній валюті;

дотриманням встановлених правил купівлі валютних коштів на Українській
та Кримській міжбанківських валютних біржах та цільовим їх
використанням;

правомірністю перерахування іноземної валюти за межі України;

дотриманням клієнтами банку законодавчо встановлених термінів розрахунку
за експортно-імпортними опреаціями;

здійснення операцій з готівковою іноземною валютою.

З метою розмежування функцій між НБУ та Державною податковою
адміністрацією щодо проведення валютного контролю за діяльністю
суб’єктів господарювання було опрацьовано та погоджено підготовлений
податківцями законопроект щодо внесення змін до статті 16 Декрету
Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та
валютного контролю” (“Відповідальність за порушення валютного
законодавства”)

Постійно проводилися НБУ спільно з МВС та Державною податковою
адміністрацією України перевірки пунктів обміну іноземної валюти, які
працювали на підставі укладених агентських угод з уповноваженими
банками, за результатами яких припинено роботу 641 обмінного пункту.

У 2005 році загальна сума штрафних санкцій за порушення чинного
законодавства, накладених на банківсьі та небанківські установи,
становила 3.6 млн. грн. (для порівняння – у 2004 році сума штрафних
санкцій склала 7.0 млн. грн.).

Розділ 3. Політика валютного регулювання

та валютного контролю

3.1. Сучасна система регулювання валютного ринку в Україні.

Операції з іноземною валютою на території України здійснюються
відповідно до Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного
регулювання та валютного контролю” та інших документів, які визначають,
що учасниками валютного ринку в Україні є:

уповноважені комерційні банки;

кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на право
проведення валютних операцій;

юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну
іноземних валют;

кредитно-фінансові установи-нерезиденти, які отримали індивідуальні
ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

Банківські операції з іноземною валютою в країні здійснюються
уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які мають ліцензію
НБУ на проведення оперцій з іноземною валютою.

До валютних операцій взагалі належать операції, пов”язані:

з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій,
що здійснюються між резидентами у валюті України;

з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобів
платежу, з передаванням заборогованості та інших зобов”язань, предметом
яких є валютні цінності;

з ввезенням, переказом і пересиланням на територію України та
вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Валюта та валютні цінності. Валютними цінностями на території України
вважаються:

Валюта України, під якою розуміють грошові знаки у вигляді банкнот,
казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу і
є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з
обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові
знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в
банківських та інших кредитно- фінансових установах на території
України.

Платіжні документи та інші папери (акції, облігації, купони до них,
бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські
накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші банківські
документи), виражені у валюті України.

Іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнот,
казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним
платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також
вилучені з обігу або такі, що не підлягають обміну на грошові знаки, які
перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що перебувають на
рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових
установ за межами України.

Платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до
них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські
накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи),
виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Монетарні метали: золото і метали іридієво-платинових груп у будь-якому
вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів
з цих металів і з брухту цих металів.

Резиденти та нерезиденти. Учасниками валютних операцій можуть бути
юридичні та фізичні особи, які з точки зору валютного регулювання
розглядаються як резиденти та нерезиденти.

До резидентів належать:

Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без
громадянства), які мають постійне місце проживання на території України,
у тому числі і ті, що тимчасово перебувають за кордоном.

Юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу
юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на
території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів
України.

Дипломатичні, консульські, торговельні та інші представництва України за
кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а
також філії і представництва підприємств та огранізацій за кордоном, що
не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами вважаються:

Фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без
громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в
тому числі і ті, що тимчасово перебувають на території України.

Юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу
юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за
межами України, які створені і діють відповідно до законодавства
іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти
підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів
підприємницької діяльності України.

Розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські,
торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та
їхні філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а
також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють
підприємницької діяльності на підставі законів України.

Згідно з законодавством України резиденти і нерезиденти мають право
бути влаcниками валютних цінностей, що знаходяться на території України,
крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і
нерезиденти мають право також здійснювати валютні операції з урахуванням
валютних обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів “Про систему
валютного регулювання та валютного контролю” та іншими нормативними
актами.

Відкриття та ведення валютних рахунків. Порядок відкриття та ведення
валютних рахунків в Україні визначає Національний банк України. Для
відкриття рахунку юридичні особи надають банку певні документи:

копію свідоцтва про роєстрацію та копії реєстраційних документів,
засвідчені нотаріально;

заяву встановленого зразка;

нотаріально засвідчені картки зі зразками підписів осіб, уповноважених
проводити розрахункові операції, та відбитком печатки ( для юридичних
осіб ).

Банк оформляє відкриття рахунку клієнта на підставі договору про
розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками.

Взагалі банківські рахунки в іноземній валюті можна поділити на:

розрахункові;

субрахункові;

позичкові;

депозитні ( за вкладами ).

Розрахункові рахунки призначені для проведення розрахунків у
безготівковій та готівковій формах для проведення поточних торговельних
та неторговельних операцій, які визначаються законодавством з питань
валютного регулювання та нормативними актами НБУ.

Одночасно з відкритят розрахункового рахунку в іноземній валюті
юридичним особам – резидентам відкривається розподільчий рахунок. При
цьому усі надходження в іноземній валюті на користь резидентів,
включаючи виручку від реалізації товарів, робіт, послуг за іноземну
валюту, на території України підлягають попередньому зарахуванню на
розподільчі рахунки цих резидентів в уповноваженому банку.

Таким чином, процес обігу валюти за розрахунковим рахунком юридичних
осіб – резидентів України фактично відбувається по двох паралельних
рахунках: розподільчому то поточному валютному рахунках.

Розподільчий ( блокований або транзитний ) рахунок – це валютний
рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу
товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно від джерел її
надходження. Зазначена сума підлягає обов”язковому та повному
зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, які відкриваються та
ведуться стосовно кожного з клієнтів у комерційних банках України, що
маюьб ліцензію НБУ.

На поточний валютний рахунок ( або валютний рахунок в країні )
зараховується решта валютних коштів, які залишаються у розпорядженні
підприємства, організації, установи після обов’язкового продажу частини
надходжень в іноземній валюті.

Чинним законодавством передбачаються певні випадки, коли надходження на
користь резидентів України не зараховуються на розподільчий рахунок і не
підлягають обов’язковому продажу уповноваженим банкам.

Субрахункові рахунки в іноземній валюті відкриваються для філіалів або
інших відокремлених підрозділів підприємств, які мають право на
використання іноземної валюти ( за згодою власника рахунку – головного
підприємства ), відповідно до діючого валютного законодавства.

На субрахунковий рахунок можуть бути зараховані валютні кошти за
реалізовані товари та послуги ( відповідно до нормативних актів НБУ ),
перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському
валютному ринку. Виручка за реалізовані товари та послуги після
зарахування на субрахунковий рахунок підлягає перерахуванню у повному
обсязі на основний рахунок. Що стосується коштів, які перераховані
головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку,
то вони можуть витрачатись філіалами або іншими відокремленими
підрозділами ( згідно з затвердженими кошторисами ) на оплату службових
відряджень за кордон, забезпечення експлуатації власних транспортних
засобів за кордоном, на оплату праці нерезидентів в іноземній валюті, а
також на придбання обладнання для власних потреб згідно з контрактами з
нерезидентами.

Позичкові рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженими
банками на договірних засадах юридичним особам ( резидентам та
нерезидентам ), а також представництвам юридичних осіб-нерезидентів.
Позичкові рахунки призначені для обліку позик, які надані шляхом сплати
розрахункових документів або перерахуванням на розрахунковий рахунок
позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Депозитні ( за внесками ) рахунки в іноземній валюті відкриваються
фізичним та юридичним особам ( резидентам та нерезидентам ), а також
представництвам юридичних осіб – нерезидентів на підставі депозитного
договору між власником рахунку та банком на визначений у договорі
термін. Кошти на депозитний рахунок юридичної особи – нерезидента
перераховуються з розрахункового рахунку в іноземній валюті власників
коштів, а після закінчення терміну їх зберігання повертаються на цей же
розрахунковий рахунок.

Кошти на депозитний рахунок юридичної особи – нерезидента
перераховуються через кореспондентський рахунок уповноваженого банку
України з рахунку нерезидента, відкритого ним в іноземному банку. Після
закінчення терміну їх зберігання кошти повертаються на зазначений
нерезидентом рахунок в іноземному банку. Аналогічний порядок діє щодо
відсотків за депозитними внесками.

Виконання розрахункових операцій та видача готівки з депозитних
рахунків юридичних осіб забороняється.

Порядок обов’язкового продажу частини надходжень у іноземній валюті.
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного
регулювання та контролю” від 19 лютого 1993 р. усі надходження на
користь резидентів у іноземній валюті підлягають обов’язковому продажу
через уповноважені банки на міжбанківському ринку України протягом п’яти
банківських днів з моменту зарахування таких надходжень на
кореспондентські рахунки уповноважених банків. Крім того, з самого
початку дії цього нормативного акту було запроваджено тимчасовий порядок
використання надходжень в іноземній валюті, який визначено за Декретом
Кабінету Міністрів України “Про тимчасовий порядок використання
надходжень в іноземній валюті” від 19.02.1993 р.

Зазначений порядок було введено з метою створення необхідних умов для
запровадження внутрішньої конвертації української національної валюти,
стабілізації її курсу та стимулювання експорту. Обов”язковому продажу
через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України
підлягають не 100, а тільки 50% надходжень в іноземній валюті на користь
резидентів. Решта коштів у валюті залишається в розпорядженні резидентів
і використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.

Законодавчими актами з питань валютного регулювання передбачається ряд
випадків, коли резиденти звільняються від обов’язкового продажу
надходжень в іноземній валюті. Так, обов’язковому продажу не підлягають:

1) кошти в конвертованій валюті, придбані на міжбанківському валютному
ринку України через уповноважені банки протягом терміну, встановленого
валютним законодавством для розрахунків з нерезидентами;

2) кошти в іноземній валюті, отримані фізичними особами резидентами,
включаючи оплату праці, за винятком коштів, отриманих від
підприємницької діяльності;

3) кошти в іноземній валюті, що належать дипломатичним, консульським,
торговельним та іншим офіційними представництвам України, які
користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіям та
представництвам за кордоном, що не здійснюють підприємницької
діяльності;

4) кошти в іноземній валюті, що належать уповноваженим банкам та іншим
кредитно-фінансовим установам, які мають ліцензію НБУ на право
здійснення валютних операцій, в тому числі придбані від свого імені і за
свій рахунок у фізичних осіб резидентів і нерезидентів з урахуванням
правил ведення касових операцій, що встановлюються НБУ;

5) кошти в міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які
використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також
кошти в конвертованій іноземній валюті, які використовуються у
неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень
міжнародних договорів України;

6) кошти в іноземній валюті, отримані від приватизації державного
майна.

Водночас, крім зазначених вище випадків, тимчасово не підлягають
обов”язковому продажу суми виручки в іноземній валюті, які:

надійшли на рахунки резидентів-посередників від продажк продукції
(робіт, послуг) і які підлягають перерахуванню резидентам та нерезидента
– суб’єктам підприємницької діяльності, за дорученням яких на підставі
комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено
вказаний продаж;

повністю спрямовуються нерезидентами на погашення заборгованості в
іноземній валюті за кредитами, отриманими резидентами на підставі
індивідуальної ліцензії НБУ або гарантованими Урядом України чи НБУ;

перераховуються на територію України з метою їх внесення до статутних
фондів підприємств з іноземними інвестиціями;

надійшли на користь підприємств з іноземними інвестиціями за екпорт
продукції (робіт, послуг) власного виробництва.

Порядок розрахунків при імпорті товарів (робіт, послуг). При укладанні
контрактів на імпорт продукції в Україгну резидент повинен
використовувати форми розрахунків з нерезидентами, передбачені чинним
законодавством, з урахуванням обмежень, встановлених Національним банком
України на момент здійснення розрахунків. Імпортні операції резидентів,
які здійснюються на умовах відстрочення поставкии в разі, коли таке
відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення
авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника
продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуального
дозволу регіонального управління Національного банку України за місцем
реєстрації резидента.

Підставою на продовження законодавчо встановлених термінів надходження
продукції (робіт, послуг) в Україну згідно п. 6 Закону України “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” є наявність висновків
відповідних міністерств і відомств, які підтверджують надійність
контракту резидента з іноземною фірмою. В інших випадках клопотання щодо
продовження зазначених термінів розрахунків Національний банк не
розглядає.

Моментом здійснення авансового платежу або виставлення векселя на
користь іноземного партнера вважається дата списання коштів з валютного
рахунку резидента або дата виписки векселя.

За відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом вільно
конвертованою валюти для оплати продукції, що імпортується в Україну,
уповноважений банк здійснює конвертацію наявної іноземної валюти у
валюту контракту за курсом купівлі.

У випадку, якщо між партнерами досягнуто згоди на оплату продукції в
іншій ВКВ, що передбачена контрактом, перерахунок вартості контракту у
валюті, в якій буде здійснено платіж, проводиться за крос-курсом на
останню дату публікації у “FINANCIAL TIMES” перед здійсненням платежу
або за даними системи “REUTERS” на дату здійснення платежу. За
відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом валюти оплата
продукції, що імпортується в Україну, здійснюється, у разі згоди на це
іноземного партнера, у наявній ВКВ, яка перераховується за крос-курсом
(на дату здійснення платежу) у валюту контракту, де застосовуються
зазначені терміни до перерахованих за кордон валютних коштів у вигляді
заставної суми для участі в міжнародних торгах для отримання замовлення
на здійснення будівництва чи поставок обладнання для будівництва за
кордоном, які після закінчення торгів повертаються резидентам.

Імпортні розрахунки резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення
поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з
моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь
постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, обов’язково
потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для
забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, зобов’язані
здійснювати перерахунок таких сум на валютні рахунки резидентів.
Порушення резидентами передбачених термінів, тягне за собою стягнення
пені за кожен день прострочення у розмірі 0.3% від суми не отриманої
виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті,
перерахованій за офіційним поточним курсом на день нарахування пені.
Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру
заборгованості.

У разі порушення резидентами заначених термінів, придбана валюта
продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на
міжбанківському валютному ринку України.

У випадку перевищення зазначених термінів розрахунків в разі виконання
резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного
будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального
призначення Національний банк України може надавати індивідуальні
ліцензії.

Органи валютного контролю. Розвиток валютного ринку неможливий без
створення ефективної системи контролю, метою якого є забезпечення
виконання норм валютного законодавства України усіма резидентами та
нерезидентами під час здійснення операцій з валютними цінностями.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного
регулювання та валютного контролю” валютні операції з участю резидентів
та нерезидентів підлягяють валютному контролю. Валютному контролю
підлягають також зобов”язання щодо декларування валютних цінностей та
іншого майна. При цьому органи, що здійснюють валютний контроль, мають
право вимагати та одержувати від підприємств та громадян повну
інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських
розрахунків в іноземній валюті, а також про майно, що підлягає
декларуванню.

Головними органом валютного контролю в Україні є Національний банк
України. НБУ не тільки контролює виконання правил регулювання валютних
операцій на території України, а й забезпечує виконання уповноваженим
банками функцій щодо здійснення валютного контролю за операціями, які
проводяться через ці банки.

Інші державні органи також мають певні повноваження у сфері валютного
контролю. Так, дежавна податкова адміністрація України здійснює
фінансовий контроль за валютними операціями, державна митна служба
контролює дотримання правил переміщення валютних цінностей через митний
кордон України, а міністерство зв”язку доглядає за дотриманням правил
поштових переказів та пересилання валютних цінностей через кордон.

Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки тому, що держава
відіграє тут основну роль, але і тому, що цей процес впливає на
економічні показники діяльності суб’єктів підприємницької діяльності,
зачіпаючи певною мірою інтереси кожного з нас.

Сьогодні можна часто почути, що в Україні втручання держави в
економічну сферу, і в першу чергу у сферу валютного регулювання,
надзвичайно велике. Справді, адміністративні методи керівництва
економічними процесами в багатьох країнах світу продемонстрували
неспроможність враховувати інтереси всіх суб’єктів господарської
діяльності. Проте, як свідчить історичний досвід, ігнорування ролі
держави щодо регулювання економіки призводить до глобальних кризових
явищ у суспільстві. За сучасних економічних умов простежується
об”єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення
міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації та
централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює
сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу
купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь
конвертованості за сежами країн-емітентів. У зв’язку із цим зростає
роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти,
порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету
обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та
врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість
національної валюти. Отже, необхідно зазначити, що поглиблення
міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку
кожної країни потребують політики державного регулювання економіки та
певного втручання державних органів у валютно-кредитні та фінансові
відносини.

Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності
та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин
шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти. Політика
валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і
валютного контролю. У всьому світі валютні обмеження передбачають певні
заходи щодо регулювання валютних операцій резидентів і нерезидентів
країни. Валютне регулювання перш за все спрямоване на організацію
міжнародних розрахунків, встановлення порядку здійснення операцій з
іноземною валютою та іншими валютними цінностями і, крім цього, є формою
державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни.

Найбільш поширеним методом валютного регулювання зовнішньої торгівлі у
всьому світі є обов’язковий продаж валютної виручки від екпорту за
національну валюту. “Продаж експортної виручки центральним валютним
органам або її репатріація є обов’язковою в Італії, Іспанії, Потругалії,
Бельгії, Данії, Норвегії та Туреччині.” Наявність валютного регулювання
і контролю з боку держави є не просто світовою практикою, а об”єктивною
економічною необхідністю.

Незважаючи на об’єктивність та загальні риси цього процесу, кожна
країна має тут свої особливості, а Україна яскравий приклад цього.
Обмеження обігу валютних цінностей складаються з того, що для них
встановлені особливі правила. Відмінною рисою України в цьому плані є
наявність великої кількості підзаконних актів. Необхідно зазначити, що
основний пласт валютного законодавства було розроблено до прийняття
Конституції України, проте, кардинальні зміни в цьому можливі лише після
прийняття нового Цивільного кодексу України, в якому будуть закріплені
основні правові засади функціонування цивільних правовідносин.

Не дивлячись на всю складність українського валютного законодавства,
можна з впевненістю констатувати, що в Україні функціонує досить міцна
система валютного регулювання та контролю, правовою базою якої є такі
законодавчі акти, як Конституція України, Декрет Кабінету Міністрів
України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, Закон
України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та
нормативні акти Національного банку України.

Безперечно, нині Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему
валютного регулювання та валютного контролю” – основний правовий
документ у цій сфері, де закріплені термінологія, принципи та порядок
контролю валютного ринку з боку держави. Але на практиці нерідко
виникають питання з приводу завтосування його положень. Одне із них –
здійснення операцій із валютними цінностями, які потребують наявності
індивідуальної ліцензії Національного банку України. Перерахування за
межі країни валютних коштів завжди викликало велику зацікавленість. Це
питання набуло нових рис із поширенням розрахунків через
кореспондентські банківські рахунки (типу “ЛОРО” та “НОСТРО”). Порядок
функціонування цих рахунків у валюті України та проведення через них
операцій регулюються “Порядком бухгалтерського обліку та розрахунків за
рахунками “ЛОРО” банків-нерезидентів у валюті України”, затвердженим
Правлінням НБУ 23.09.96р. Згідно з цим порядком розрахунки між
резидентами України через рахунки “ЛОРО” банків-нерезидентів у валюті
України забороняються.

Виходячи із ситуації на грошово-кредитному і валютному ринках, НБУ може
запроваджувати особливий режим резервування залишків коштів на рахунках
“ЛОРО” банків-нерезидентів. Треба зазначити, що перерахування коштів на
кореспондентський рахунок іноземного банку, відкритий в українському
банку (“ЛОРО” – рахунок для українського банку), згідно із статтею 1
Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” є переказом валютних коштів
за межі України. Отже, здійснюючи подібні операції, необхідно
враховувати всі особливості, передбачені Декретом Кабінету Міністрів
“Про систему валютного регулювання та валютного контролю” для вивезення,
переказування та персилання валютних цінностей за межі України. Для
здійснення платежів на виконання зобов”язань перед нерезидентами щодо
оплати продукції не потрібно індивідуальної ліцензії НБУ. Але для
перерахування коштів на депозит іноземного банку така ліцензія
необхідна.

Завдання комерційних банків полягає у здійсненні функції органу
валютного контролю за операціями своїх клієнтів, що проводяться за
допомогою рахунків “ЛОРО” банків-нерезидентів у валюті України.

Що стосується здійснення інвестицій за кордон, то дуже часто виникає
запитання, чи потрібно отримувати індивідуальну ліцензію НБУ, коли,
наприклад, один резидент України купує у іншого резидента України акції
цього резидента або інші цінні папери, що підтверджують його право
власності за кордоном? Тобто, чи можна таку оперцію називати
інвестуванням за кордон? Зробивши правовий аналіз можемо дійти такого
висновку.

Відповідно до пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему
валютного регулювання та валютного контролю” індивідуальна ліцензія
обов”язкова при здійсненні інвестицій за кордон, у тому числі і шляхом
придбання цінних паперів. Отже, резидент України при купівлі акцій
іноземної компанії у іншого резиднта України повинен одержати в
Національному банку України індивідуальну ліцензію на здійснення
інвестицій за кордон. Розрахунки за цими операціями відбуваються лише у
грошовій одиниці України.

При здійсненні нерезидентами в Україні інвестиційної діяльності виникає
не менше, а часом і більше проблем, ніж при здійсненні резидентами
інвестицій за межі України. Процес акціонування українських підприємств
та можливість утворення нових у формі товариств порушили питання
подальшої реалізації акціонерами своїх акцій. Цікавим моментом тут є
з”ясування можливості купівлі резидентом України у нерезидента України
акцій, що емітовані іншим резидентом.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами у цьому випадку
регулюються спеціальним законодавством і належить до сфери валютного
регулювання.

3.2. Валютний коридор і проблеми курсоутворення національної валюти

країн з перехідною економікою

Політика курсоутворення справляє подвійний вплив на економіку країн, що
переживають перехідний період. Зміни курсу національної валюти
позначаються на досягненні та підтриманні конкурентоспроможності
вітчизняних товарів та послуг на міжнародному ринку. Через концепцію
курсу національної валюти центральний банк поліпшує платіжний баланс
країни, а також сприяє макроекономічному вдосконаленню монетарної та
фіскальної політики. При виборі режиму курсоутворення країни з
перехідною економікою використовують різні підходи. Але обраний режим
повинен неодмінно сприяти зростанню експорту, обмеженню імпорту через
механізм зміни цін – тобто встановленню оптимального платіжного балансу.

В економічній теорії, як відомо є два основних типи режимів курсу
національної валюти: плаваючий та фіксований. Використання того чи
іншого режиму курсоутворення залежить від природи та розмірів
зовнішнього дисбалансу та від наявності інструментів економічної та
фіскальної політики, ефективності їх практичного застосування.
Регулювання валютного курсу в поєднанні з лібералізованими операціями та
зовнішньою торгівлею передбачає стимулювання виробництва. Причому в
країнах з перехідною економікою головну роль у проведенні оптимальної
монетарної та фіскальної політики відіграє незалежний центральний банк.
Адже певні політичні кола виступають за проведення інфляційної політики,
яка справді може бути прибутковою у короткостроковому періоді. При цьому
не враховуються її реальні негативні довгострокові наслідки. Незалежний
центральний банк, головною метою якого є захист вартості національних
грошей, покликаний відхиляти “інфляційні пристрасті” політиків.

Для економіки перехідного періоду (за наявності стабільної
макроекономічної політики), як свідчить світовий досвід,
найпривабливішим є сьогодні режим плаваючих курсів. При цьому
мінімізується потреба у власних валютних резервах та в інтервенціях для
підтримання курсу національної валюти, забезпечуються умови для
лібералізації торгівлі, а також скорочуються обсяги бартерних угод за
експортно-імпортними операціями. Гнучка система плаваючих валютних
курсів сприяє також стабільності монетарних показників держави,
зменшенню грошової маси в обігу, скороченню обсягів “чорного” ринку
іноземної валюти завдяки існуванню реального уніфікованого валютного
курсу.

Встановлення режиму фіксованих валютних курсів означає запровадження
жорстких обмежень при здійсненні національної економічної політики.
Політика фіксованих курсів є ефективною, якщо економіка країни
характеризується:

високими темпами структурної перебудови;

низьким ступенем залежності внутрішнього ринку від імпортних товарів;

низькими темпами інфляції;

високим рівнем власних валютних резервів.

Нині існує кілька типів фіксації курсу: прив’язка його до кошика валют;
прив”язка до однієї валюти; поступова девальвація курсу в межах
валютного коридору.

Орієнтація політики курсоутворення на підтримання валютного коридору
для країни з перехідною економікою має свої “за” і “проти”.

По-перше, якщо така країна обирає для себе фіксацію курсу національної
валюти (а “вузький” коридор власне і є такою фіксацією), вона повинна
насамперед зважати на стан економіки держав – головних торговельних
партнерів. Якщо внутрішній темп інфляції перевищує інфляцію означених
країн, підтримання фіксованого курсу валюти призведе до постійної
поступової втрати конкурентоспроможності держави.

По-друге, необхідна постійна координація політичного розвитку держав –
торговельних партнерів, тому що погіршення стану економіки однієї з них,
негативно вплине на економіку країни, курс якої прив’язаний до валюти
даної держави.

По-третє, для підтримання повзучого курсу, як і валютного коридору,
необхідний постійний гарантований рівень власних валютних резервів.
Тільки при досягненні цієї основної умови може прийматися рішення щодо
фіксації курсу.

Історія знає багато прикладів, коли фіксований режим курсоутворення не
сприяв необхідному розвитку економіки. Найяскравішим із них є крах
Бреттон-Вудської системи фіксованих валютних курсів у 1973 році через
втарту довіри до долара США та хронічний дефіцит платіжного балансу США
(1971-1973 рр.).

Також є певний досвід країн Східної Європи та колишнього СРСР щодо
спроб підтримувати фіксований курс національної валюти (прив’язаний до
однієї чи кошика валют(, так само щодо встановлення коридору. На
сьогодні Польща вже змінила режим повзучого курсу на плаваючий, а
Естонія, де існує прив’язка курсу естонської крони до німецької марки (1
німецька марка дорівнює 8 кронам), нині відчуває труднощі у зв’язку зі
значними коливаннями курсу марки на міжнародному ринку.

У червні 1995 року після періоду відносної стабільності на валютному
ринку Центральний банк Росії запровадив 3-місячний валютний коридор для
курсу рубля (4300-4900 рублів за 1 долар США), який пізніше був
трансформований у 4550-5150 рублів за 1 долар США. Успішним впровадження
коридору було лише спочатку, а пізніше – наприкінці 1995 року,
Центральний банк Росії почав проводити неоголошену політику повзучого
курсу, метою якої було досягнення найбільш девальвованої межі коридору
(5150 рублів) до середини 1996 року.

З появою в Україні повноцінної валюти дуже важливо чітко визначитися з
тим, що становить собою валютна безпека, які фактори впливають на її
рівень і що що необхідно зробити для його підвищення. При цьому треба
розрізняти валютну безпеку держави, валютну безпеку суб’єктів
господарювання і валютну безпеку громадян.

Валютна безпека держави – це:

ступінь її забезпеченості валютними коштами, достатній для виконання
міжнародних зобов’язань, накопичення необхідного обсягу валютних
резервів, підтримання стабільності національної грошової одиниці,
забезпечення позитивного сальдо платіжного балансу;

стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для розвитку
вітчизняного експорту, широкомасштабного припливу в країну іноземних
інвестицій, інтеграції України у світову економічну систему і
максимально убезпечує від потрясінь на міжнародних валютних ринках.

Валютна безпека суб’єктів господарювання – це оптимально можливий за
умов існуючих нормативно-правової бази, валютної політики держави,
механізму валютного регулювання, інфраструктури валютного ринку рівень
забезпеченості валютними коштами, достатній для розрахунків із бюджетною
системою, своїми контрагентами, соціально-економічного розвитку та
накопичення.

Валютна безпека громадян – це стан, за якого їхні валютні надходження
перевищують особисті витрати іноземної валюти.

Валютна безпека країни багато в чому визначається валютною стратегією.

На думку деяких авторів, існує п’ять основних варіантів валютної
стратегії:

фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівні
резервування і грошових зобов’язань перед іншими країнами;

валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом;

вільно плаваючий валютний курс;

постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має бути
зорієнтована вся національна економіка;

регульоване плавання валют.

Інші автори виділяють такий різновид валютної стратегії, як “валютна
шокова терапія”, сутність якої полягає у швидкому досягненні
конвертованості національної валюти через знецінення або значне зниження
курсу шляхом його фіксації на низькому рівні (тобто постійної
девальвації національної валюти) або через визначення курсу на основі
попиту і пропозиції на вільному ринку.

Не може не позначатися на рівні валютної безпеки держави і чинна
валютна політика.

Серед основних принципів валютної політики держави повинні бути:

стандартизація валютного обігу;

наявність достатніх золотовалютних резервів; формування стабілізаційного
фонду для підтримки курсу національної валюти;

згладжування короткострокових коливань валютного курсу;

наявність чи відсутність обмежень на конвертованість гривні за поточними
операціями;

встановлення обмежень (або повна заборона) щодо розрахунків за товари і
послуги на території країни іноземною валютою;

запровадження страхування валютних ризиків;

регулювання меж переказу фізичними особами іноземної валюти за кордон і
отримання ними переказів із-за кордону;

наявність або відсутність деяких обмежень для резидентів на іноземні
позики у ВКВ, а також права іноземних інвесторів купувати акції
підприємств даної країни;

стимулювання валютних банківських вкладів населення даної країни;

ліцензування валютних операцій;

запровадження валютного контролю тощо.

На рівень валютної безпеки держави впливає режим курсоутворення
(фіксований чи плаваючий обмінний курс), наявність або відсутність
обмежень на здійснення валютних операцій, розбіжності в режимі операцій
для резидентів і нерезидентів, а також глибина участі країни в
міжнародних валютних механізмах.

Так, чеська крона тривалий час вважалася моделлю для
центральноєвропейських валют. Вона була першою з грошових одиниць
постсоціалістичних країн, яку дозволено міняти за ринковим курсом.
Впродовж шести років крона залишалася стабільною.

У травні 1997 року центробанк Чехії витратив на підтримку крони понад 3
млрд. доларів (майже 30% своїх резервів), але потім здався і відпустив
її в автономне плавання.

Коли загострилися внутрішні економічні проблеми, фіксований курс обміну
не бопоміг. Як і в Мексиці 1994 року, Таїланді та на Філіппінах року
минулого, чеський уряд вирішив захищати власну валюту шляхом
запровадження контролю за нижньою і верхньою межею ціни крони.
Збереження фіксованого курсу в умовах стрімких змін у національній
економіці виявилося нездійсненним завданням для всіх чотирьох нових
економік, що ефективно розвивалися.

“Спільною рисою всіх – від Чехії до Таїланду – молодих ринкових
економік, що сьогодні зіткнулися зі знеціненням своїх валют, є
фундаментальна невідповідність між свободою руху капіталів та браком
внутрішніх економічних реформ. Відкритість руху капіталів створює тиск,
що зрештою примушує політиків рухатись у правильному напрямку”, –
стверджує Джефрі Андерсон, директор відділу Європи Інституту міжнародних
фінансів Вашингтонського дослідницького центру.

Головною ознакою валютного ринку України в 2004 році була відносна
стабільність курсу національної валюти щодо іноземних валют упродовж
тривалого часу. Офіційний валютний курс національної валюти щодо долара
США знизився на 0.5% (з 1.889 грн. за долар на 31.12.97). Водночас
індекс споживчих цін за цей період зріс на 10.1%, індекс оптових цін –
на 5%. Відбулося підвищення реального курсу національної валюти щодо
долара США на 8.7%.

Те, що темп зростання долара відстає від темпу інфляції, є негативним
моментом у політиці курсоутворення в Україні. Як наслідок – погіршення
конкурентоспроможності експорту, стимулювання імпорту, руйнація
торговельного балансу. Жертвою такої політики стала, приміром,
металургійна галузь української економіки, а загалом експортери, за
експертними оцінками, втратили 1.3 млрд. грн. Проте у розрахунках
прогнозних показників народного господарства це явище не враховується.

Ревальвація курсу гривні в січні-серпні була обумовлена передусім
значним надходженням іноземної валюти від нерезидентів із метою
здійснення операцій з облігаціями внутрішньої державної позики. Гра на
зменшенні курсу гривні була їм дуже вигідною, оскільки кожен пункт
зростання курсу гривні давав додаткову дохідність за облігаціями на час
погашення.

Значні надходження іноземної валюти на валютний ринок спричиняли
гадмірне перевищення пропозиції над попитом на УМВБ. За січень-серпень
пропозиція доларів на УМВБ сягнула 1575.78 млн., попит – 600.64 млн.
доларів. За цей період Національний банк купив 867.74 млн. доларів у
резерв.

Але наприкінці серпня – на початку вересня ситуація на валютному ринку
України різко змінилася. Нерезиденти майже припинили вкладати кошти в
облігації, і у вересні почався відплив капіталів із фінансової системи
України. Це відразу позначилося на валютному ринку. Попит нерезидентів
на долари США різко зріс, значно перевищивши їх пропозицію. За вересень
– грудень попит на долари на УМВБ становив 1095 млн., а пропозиція –
280.4 млн., тобто в 3.9 раза менше.

Таким чином, у цілому за 2004 рік попит на долати США на УМВБ становив
1695.64 млн., пропозиція – 1856.18 млн. У результаті – річна пропозиція
доларів на біржі на 160.54 млн. перевищувала попит.

Загроза падіння курсу гривні та необхідність утримувати його в межах
валютного коридору змушувала НБУ починаючи з вересня минулого року
постійно здійснювати валютні інтервенції на УМВБ за рахунок валютних
резервів. Якщо протягом січня-серпня позитивне сальдо інтервенції НБУ
(перевищення купівлі над продажем) тільки по доларах США становило 1010
млн. доларів, то у вересні від’ємне сальдо дорівнювало 305 млн., у
жовтні – 104 млн., у листопаді – 153 млн., у грудні – 151 млн. доларів.
Інтервенції НБУ за цей період сягнули суми 877 млн. доларів.

У цілому за рік Національний банк України продав на УМВБ на 317 млн.
доларів США більше, ніж купив. Загалом інтервенції НБУ становили торік
понад 2 млрд. доларів.

На особливу увагу заслуговує питання введення в Україні валютного
коридору.

Запровадження валютного коридору є вимогою іноземних інвесторів для
прогнозування валютної дохідності державних облігацій.

У 2004 році в Україні діяв валютний коридор у межах 5.07- 5.29 грн. за
1 долар (фактично протягом 2003 року також підтримувався індикативний
курсовий коридор у цих же межах).

У спільній заяві Кабінету Міністрів і Національного банку України в
жовтні 2004 року зазначалося, що валютний коридор на першу половину 2005
року в Україні становитиме 5.05 – 5.45 грн. за 1 долар США. При цьому
наголошувалося, що НБУ підтримуватиме всіма доступними йому засобами та
інструментами грошово-кредитної політики курс гривні щодо долара США в
межах визначеного валютного коридору.

Проте вже у січні 2005 року було оголошено, що валютний коридор на
першу половину 2005 року в Україні з огляду на прогнозований розмір
інфляції і ситуацію на міжнародному фінансовому ринку, а також на
необхідність збереження валютних резервів НБУ розширено до 5,01 – 5.65
грн. за 1 долар США. При цьому голова НБУ заявляв, що верхня межа
валютного коридору “базуватиметься на найгіршому сценарії розвитку
подій, які теоретично не можуть настати”.

Проте не можна не зазначити, що введення валютного коридору в нашій
країні не було зумовлене загальноприйнятими для цього обставинами. Так,
у світовій практиці, наприклад, в Австрії, Англії, Фпанції, ФРН, Японії,
валютний коридор запроваджувався за незначних розмірів інфляції при
синхронному зростанні національного виробництва в усіх галузях
економіки. В Україні ж введенню валютного коридору не передувало ні
зниження інфляції до безпечного рівня, ні загальне виробниче зростання.

Валютний курс коливається під впливом ряду факторів. До них треба
віднести насамперед грошові емісії. На курс також впливає необхідність
щоквартально проводити розрахунки з бюджетом і податковими інспекціями,
виконувати вимоги щодо підвищення рівня ліквідності банківських установ,
сплачувати дивіденди.

Для підтримки курсу національної валюти держави в особі центральних
банків проводять валютні інтервенції або ж частково вилучають іноземну
валюту з обігу.

Валютне регулювання в Україні з часом видозмінюється, набуває нових
ознак. У цьому плані можна виділити трансформацію порядку встановлення
валютного курсу, обов’язкового продажу ВКВ, видачі ліцензій на
здійснення банківських операцій з валютою, резервування валютних коштів,
торгівлю і надання послуг за іноземну валюту. Ознакою лібералізації
валютного грошового обігу було й рішення НБУ продавати вільно
конвертовану валюту на міжбанківському валютному ринку.

Для усунення труднощів у торгівлі готівковою валютою Національний банк
України запровадив для комерційних банків аукціони з продажу готівкових
доларів за безготівкові. Придбана таким чином валюта має бути
реалізована через обмінні пункти з урахуванням офіційного курсу НБУ на
момент продажу, коефіцієнта співвідношення безготівкового долара до
готівкового і не повинна перевищувати встановленого відсотка маржі.

Скасування фіксованого курсу українського карбованця та його уніфікація
наприкінці 1994 року сприяли збільшенню надходжень іноземної валюти на
міжбанківський валютний ринок та значній стабілізації національної
валюти. Так, якщо в 1994 році на валютному ринку України (включаючи
операції на аукціонах, тендерах і біржах) з урахуванням інтервенцій
Національного банку було продано 1205.6 млн. доларів США., 123.2 млн.
німецьких марок, 746 млрд. російських рублів, то в 1995 році тільки на
Українській міжбанківській валютній біржі було продано 2989.7 млн.
доларів США, 235.9 млн. німецьких марок і 2860 млрд. російських рублів.
У доларовому еквіваленті продаж валюти становив у 1994 році 1383 млн.
доларів, у 1995 році – 3907 млн. доларів (на УМВБ).

Великої уваги в системі дотримання валютної безпеки необхідно надавати
підвищенню якості ліцензування валютних операцій. Так, Національний банк
України останнім часом ставить більш високі вимоги до уповноважених
банків щодо надання ліцензій на право здійснення валютних оперцій. У
зв”язку з цим у 1995 році було перереєстровано ліцензії лише 79
уповноваженим банкам з 120, які мали їх раніше. Тобто, 35 відсоткам
уповноважених банків ліцензії не поновлено. У 1996 році ліцензії
Національного банку України на право здійснення операцій з валютними
цінностями видано 146, а в 1998 році – 157 комерційним банкам.

Внаслідок порушення банківського законодавства у 1996 році було
відкликано ліцензію на здійснення валютних операцій у 26 комерційних
банків, у 1995 році – у 5.

За станом на 1 січня 2004 року було надано 85 ліцензій на отримання
резидентами України від нерезидентів кредитів на загальну суму 1.39
млрд. доларів. Водночас індивідуальних ліцензій на здійснення
резидентами України інвестицій за кордон надано на суму 34.4 млн.
доларів.

Валютна безпека залежить також від організації валютного контролю в
країні. Необхідність забезпечення дієвого валютного контролю зумовлена
передусім неможливістю безпосереднього регулювання Національним банком
України іноземної валюти, яка знаходиться в обігу і може суттєво
впливати на загальну грошову масу.

З метою підвищення валютної безпеки в 2004 році Національний банк
вдався до тимчасового призупинення операцій купівлі-продажу валюти
комерційними банками в межах відкритої валютної позиції. Їм було
дозволено проводити операції з купівлі-продажу ВКВ лише за заявками
клієнтів під забезпечення торговельно-економічних контрактів. Це
унеможливило проведення спекулятивних угод комерційними банками, які
раніше використовували різницю між курсами валюти на УМВБ і на
міжбанківському ринку.

Проте, за оцінкою банкірів, в результаті цього рішення НБУ основна
частина операцій з готівковою валютою мала перейти у тіньовий сектор, а
банки стали шукати “обхідний шлях”, наприклад, проводити арбітражні
операції через свої холдингові структури.

Слід наголосити, що в 2003-2005 році утримання під контролем валютного
ринку урядові та Національному банку обходилось дуже дорого.

Водночас із посиленням валютного регулювання відбулася і лібералізація
валютної політики.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що Україна за час
незалежності пройшла шлях від створення власної національної валюти до
запровадження режиму внутрішньої конвертованості гривні, а згодом, і
приєднання до статті VIII Статуту МВФ, – і до повної її конвертованості
у поточних операціях.

Проте й сьогодні можна вести мову лише про певний рівень валютної
безпеки України.

3.3. Лібералізація валютного ринку України

Лібералізація та децентралізація валютного ринку розпочалася в Україні
з 1995 року завдяки:

дозволу уповноваженим банкам здійснювати на міжбанківському валютному
ринку країни операції з купівлі-продажу доларів США, німецьких марок,
російських та білоруських рублів, які підлягають як вільному, так і
обов”язковому продажу;

отриманню резидентами доступу на біржу для закупівлі валюти з метою
переказу за кордон прибутку, отриманого іноземними інвесторами від
інвестицій в Україну та здійснення проліцензованих Національним банком
валютних операцій, пов”язаних із рухом капіталу;

дозволу резидентам здійснювати обов”язковий продаж валютних надходжень
та вільних валютних коштів як через УМВБ, так і безпосередньо через
уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України;

прийняттю рішення про недоцільність подальшого обов”язкового викупу до
валютного резерву Національного банку України 10% валютних надходжень
від суб’єктів господарської діяльності;

дозволу комерційним банкам здійснювати операції купівлі та продажу
іноземної валюти на валютному ринку України в межах ліміту відкритої
валютної позиції;

започаткуванню торгів на УМВБ.

За 1996 рік на валютному ринку України:

розширено можливості фізичних осіб резидентів та нерезидентів у
здійсненні соціальних платежів в іноземній валюті за межі країни;

дозволено нараховувати відсотки за залишками коштів на рахунках
нерезидентів (типу “Н” і “П”) та здійснювати представництвом нерезидента
купівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України в
межах залишку на рахунках типу “Н” і “П”;

надано право банкам-нерезидентам через уповноважені банки, в яких
відкрито рахунки “Лоро” в гривнях, купувати на вітчизняному валютному
ринку іноземну валюту за умови підтвердження, що кошти у валюті України
отримані юридичною особою-нерезидентом внаслідок експорту в Україну
товарів (послуг) тощо.

З метою розширення біржової мережі в останні роки відкрито філії УМВБ у
Харкові, Дніпропетровську, Донецьку та Львові. Функціонує в Україні
також Кримська міжбанківська валютна біржа. Аби сприяти реформуванню
економіки України, Національний банк України в 1997 році здійснив ряд
заходів, спрямованих на подальшу лібералізацію валютного ринку:

розширено можливості фізичних осіб (як резидентів, так і нерезидентів)
щодо здійснення соціальних платежів у іноземній валюті за межі України;

з метою створення резидентами сприятливих умов для оперативного
отримання кредитів у іноземній валюті для нерезидентів, збільшення
припливу кредитних ресурсів у економіку України Національний банк у
травні 1997 року затвердив Положення “Про порядок реєстрації одержання
резидентами кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів”, яке
встановлює принципово нові правила доступу резидентів до кредитних
ресурсів в іноземній валюті.

У червні 1997 року в Україні скасовано вимогу щодо обов”язкового
продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів.

Зараз, коли пройшов вже місяць після введення на валютному ринку
України нових порядків, коли досягнуті стабілізація курсу і
рівноважність попиту і пропозиції на валюту, немає, напевно, людини яка
б не сказала пару добрих слів на адресу Національного банку України.
Звичайно, якщо б НБУ міг зазирнути в майбутнє і побачити, наскільки
вдалою і безболісною буде лібералізація, він з радістю здійснив би її і
без постійних вимог МВФ. Як зізнався директор департаменту валютного
регулювання НБУ С.Яременко, в Нацбанку розраховували на значно гірший
сценарій подій. На думку екпертів, саме тому НБУ тягнув з лібералізацією
до останнього. Однак чим ближчою ставала дата засідання Ради директорів
МВФ, тим більше ставало зрозумілим, яких саме дій МВФ чекає від України.

Національний банк практично до останнього тримав в таємниці дату
відкриття позабіржового міжбанківського валютного ринку. І робив це
абсолютно правильно, оскільки напередодні лібералізації валютний ринок
виявився б повністю паралізованим. Безсумнівно, дав би про себе знати і
психологічний фактор, пов”язаний з очікуваннями девальвації гривні.

Разом з тим Нацбанк заздалегідь готувався до прийняття певних мір у
цьому напрямку. В першу чергу це стосується резервних вимог. Починаючи з
третьої декади лютого планка обов”язкового резервування була піднята до
17%. Крім того, банки, що працювали на залучення вкладів фізичних осіб,
були поставлені перед фактом необхідності перерахування вступного внеску
в Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (10% від суми вкладів
державними цінними паперами чи грошима). Послугу Національному банку в
питанні “звуження” гривневої ліквідності комерційних банків зробило
Міністерство фінансів, яке провело конверсування лютневих ОВДП, що
належали банкам. Таким чином, основна умова для недопущення тиску на
валютний курс після лібералізації була досягнута – в банків просто не
було грошей.

Між іншим, зменшення банківської ліквідності було далеко не основною
складовою в комплексі привентивних мір НБУ напередодні зняття обмежень
на валютному ринку. Найбільше голову Нацбанку хвилював психологічний
фактор, який визначається прагненням економічних агентів зберегти свої
заощадження під час девальвації національної валюти чи навіть заробити
на цьому процесі (тобто попросту поспекулювати). В результаті Нацбанк
вибрав, напевно найбільш прийнятний спосіб рішення цієї проблеми.
По-перше, він заборонив вільний перетік між готівковим та безготівковим
ринками. По-друге, банки просто були позбавлені можливості здійснювати
спекулятивні операції внаслідок заборони на купівлю валюти без наявності
реальних зобов”язань перед нерезидентами. Метою Національного банку було
створити такий порядок, щоби валюти куплялось рівно стільки, скільки
цього потребує народне господарство на даний момент. І це, безперечно,
йому вдалося.

Останньою крапкою в боротьбі з психологічним фактором стало вже через
тиждень після відкриття позабіржового міжбанківського ринку отримання
траншів кредитів від МВФ та Світового банку. Це означало, що хоча б
протягом наступних двох місяців в країні буде валюта для розрахунків по
зовнішнім боргам.

Таким чином, автоматично відпала спекулятивна складова попиту на
валюту. Враховуючи, що коррахунки банків були не багаті на гривню, на
рівні 3.93-3.95 грн./1 дол. США попит і пропозиція на валюту спочатку
вирівнялись, а потім потреба в національній валюті стала перевищувати
потребу в іноземній. Якщо на початку цього процесу гривню від
девальвації стримував Національний банк шляхом купівлі валюти (за місяць
існування вільного ринку в резерви НБУ було викуплено 56 млн. доларів
США), то з середини квітня і він не витримав, почавши ревальвувати
офіційний курс. Звичайно, при незначних валютних резервах, в принципі
немає нічого поганого в поповненні їх таким чином. Навіть навпаки. Однак
не слід забувати, що взамін доларів Нацбанк випускає в обіг емісійну
гривню, і поповнення резервів таким чином може призвести до того, що НБУ
перестане виконувати встановлені на поточний рік і узгоджені з МВФ межі
приросту грошової маси.

Національний банк як покупець значно знизив свою активність. В зв”язку
з цим все частіші стали виступи за створення на валютному ринку
інституту маркет-мейкерів, які змогли б виставляти двосторонні котировки
на купівлю-продаж валюти, роблячи, таким чином, ринок ліквідним.

Але такі задуми малоймовірні. Перш за все тому, що на це навряд чи
погодиться Національний банк, так як для цього, як мінімум, необхідно
дозволити банкам – маркет-мейкерам купляти валюту в позицію без
наявності реальних зобов”язань. По-друге, як вважають експерти, самі
банки не погодяться виступати в такій ролі, оскільки малоймовірно, що
нинішня ситація на валютному ринку буде зберігатися достатньо довгий
період часу.

В чому ж вихід для тих, хто хоче продати долар, але не може цього
зробити через відсутність попиту? Відповідь проста. Якщо запропонований
на ринку товар (в даному випадку – долар) не знаходить свого покупця,
залишається одне – знижувати ціну. Але продавати долари по заниженому
курсу нікому не хочеться.

Що стосується готівкового ринку, то курс на ньому пішов набагато вперед
від безготівкового, причиною чого були завищені котировки вуличних мінял
і очікування недостатності пропозиції доларів внаслідок нормативного
відмежування Нацбанком готівкового та безготівкового ринків. Коли ж
дякуючи розширеній маржі з послідуючою її відміною обмінні пункти змогли
на рівних конкурувати з представниками “чорного ринку” і навіть
витіснили їх, готівковий курс почав поступово зближатися з
безготівковим.

У квітні Нацбанк зняв всі обмеження на розмір відхилення від офіційного
курсу по операціям комерційних банків на готівковому та безготівковому
ринках. Несподіваним цей крок виявився тому, що операторів ринку
повністю задовільняли і діючі правила.

Розділ 4. Проблеми участі України у валютній інтеграції

4.1. Принципи валютної інтеграції

Після майже столітнього протистояння на міжнародних фінансових ринках
долар опинився перед одним із найсерйозніших в своїй історії
випробувань. Причиною цього – запровадження євро.

Економічні і фінансові підрахунки свідчать, що об’єднана Європа цілком
спроможна конкурувати зі Сполученими Штатами Америки на світових
фінансових ринках. Як випливає з даних таблиці 3, за обсягом ВВП, за
питомою вагою у світовій торгівлі і на фінансових ринках наш континент
майже ні в чому не поступається США. Тож нова європейська валюта має всі
підстави набути особливого статусу у сфері міжнародних фінансів.

Таблиця 3.

США та Європейський Союз. Відносні економічні показники і питома вага
валют, у яких проводяться розрахунки.

відсотки

Показники США Європейський Союз

Питома вага у світовому ВВП, 2004 р.

Питома вага у світовому експорті 20.7

15.2 20.4

14.7

Питома вага валют, у яких проводяться розрахунки*

Світова торгівля, 2003рік

Міжнародні облігації, вересень 2004 р.

Борг країн, що розвиваються, 2003 р.

Світові валютні резерви, кінець 2003 р.

Угоди на валютному ринку, квітень 2003 р. 51.0

45.1

50.2

63.7

11.5 31.0

41.9

15.8

19.5

35.0

Джерело: World Economic Outlook, Annual Report.-2004.

*Валюти, в яких проводяться розрахунки, деноміновано у валютах
Європейського Союзу та в доларах США.

Якщо фондові ринки в Європі розширюватимуться, якщо їхня ліквідність
зростатиме, а витрати на реалізацію угод знижуватимуться, то активи ,
деноміновані в євро, стануть значно привабливішими для інвесторів.
Відповідно розшириться застосування для розрахунків саме євро.
Зростаючий статус нової валюти матиме суттєвий вплив на реформування
міжнародної валютної системи, формування та управління портфелями акцій
та облігацій, на валютні курси, а також на формування грошово-кредитної
політики. Вирішальним фактором у завоюванні євро провідної ролі має
стати суттєве зменшення витрат при укладенні угод на валютному ринку та
ринку цінних паперів. Такі перспективи цілком реальні.

Дбаючи про надійність спільної валюти, країни – члени Європейського
Союзу поставили жорскті вимоги щодо її впровадження:

дефіцит держбюджету країни, яка має намір користуватися євро, не може
перевищувати 3% від ВВП;

сукупний державний борг не повинен перевищувати 60% від ВВП;

річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох
країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції ( приблизно 3-3.5% ) більш як на
1.5%;

середня номінальна величина довгострокових відсоткових ставок не
повинна перевищувати 2% від середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС
із найстабільнішими цінами ( приблизно 9% );

країни, що переходять на нову європейську валюту, мусять дотримуватися
встановлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі
європейської валютної системи.

Головним критерієм для переходу до єдиної валюти на першому етапі була
передусім стабілзація державних фінансів та усунення взаємних обмежень
на рух платежів та капіталів між країнами – членами ЄС. У таблиці 4
подано основні економічні показники країн-членів ЄС, що давали право на
входження у зону євро вже з 1 січня 1999 року.

Таблиця 4

Основні еконмічні показники країн-членів ЄС,

що дають право на входження у зону євро

Країни Сальдо бюджету, % відносно ВВП Державний борг, відносно ВВП Темп
інфляції,

% Рівень довгострокових відсоткових ставок, на кінець

1995р 1996р 1997р 1995р 1996р 1997р 1995р 1996р 1997р 1997 року

Австрія

Бельгія

Німеччина

Нідерланди

Іспанія

Італія

Ірландія

Люксембург

Португалія

Фінляндія

Франція -5.2

-3.9

-3.3

-4.0

-7.3

-7.7

-2.2

1.9

-5.7

-4.7

-4.9 -4.0

-3.2

-3.4

-2.4

-4.6

-6.7

-0.4

2.5

-3.2

-3.3

-4.1 2.5

-2.1

-2.7

-1.4

-2.6

-2.7

0.9

1.7

-2.5

-0.9

-3.0 69.2

131.3

58.0

79.1

65.5

124.2

82.3

5.9

65.9

58.1

52.7 69.5

126.9

60.4

77.2

70.1

124.0

72.7

6.6

65.0

57.6

55.7 66.1

122.2

61.3

72.1

68.8

121.6

66.3

6.7

62.0

55.8

58.0 2.3

1.5

1.8

1.9

4.7

5.2

2.5

1.9

4.1

1.0

1.8 1.8

2.1

1.5

2.1

3.6

4.0

1.7

1.4

3.1

0.6

2.0 1.3

1.6

1.8

2.2

2.0

2.0

1.4

1.4

2.2

1.2

1.2 5.7

5.8

5.7

5.6

6.4

6.7

6.3

5.6

6.4

6.0

5.6

Греція

Великобританія

Данія

Швеція

-10.3

-5.5

-2.4

-6.9 -7.5

-4.8

-0.7

-3.5 -4.0

-4.9

0.7

-0.8 110.1

53.9

73.3

77.6 111.6

54.7

70.6

76.7 108.7

53.4

65.1

76.6 8.9

3.4

2.1

2.5 8.2

2.4

2.1

0.5 5.5

3.1

2.2

0.5 9.9

7.0

6.2

6.7

Джерело: European Economy. European Comission Directorate – General for
Economic and Financial Affairs.-1997.-#64; European Economy. European
Comission Directorate – General for Economic and Financial
Affairs.-1998.-#65; International Financial Statistics – 1998.-August.

Як бачимо з даних таблиці 4, лише Люксембург цілком відповідає
критеріям запровадження євро. Великобританія відмовилася від нової
валюти ще на першому етапі її впровадження. Греція не відповідає
вимогам, висунутим перед країнами, які прагнуть увійти в зону євро. Все
це дає підстави критикам нової валюти стверджувати, що потрібно багато
часу, аби євро набуло статусу провідної світової валюти.

Так, наприклад, Дж. Френкель вважає, що ймовірність появи у найближчі
двадцять років валюти, яка б змогла замінити долар як резервну валюту,
вкрай мала. Сьогодні долару просто немає альтернативи, вважає він .
Заступник міністра фінансів США Лоуренс Саммерс дотримується подібної
точки зору. За його словами, долар у найближчому майбутньому
залишатиметься резервною валютою.

Можна погодитися з тим, що вплив євро на міжнародну валютну систему
спочатку буде незначним і зростатиме поступово. Однак не варто
ігнорувати довгосторкові макроекономічні показники, які свідчать про
дещо інші тенденції. Передусім йдеться про зростаючий дефіцит поточного
рахунку прлатіжного балансу США, що врешті-решт приводить до
нагромадження зовнішнього боргу. Слід також зауважити, що понад половину
американського експорту припадає на країни Азії ( більшість з яких
девальвували свої валюти або збирається це зробити) та Латинську Америку
і Канаду. Дефіцит поточного рахунку США за останні два роки перевищив
216 млрд. доларів і продовжує зростати досить швидкими темпами. Звісно,
його треба якимось чином фінансувати. Авуари іноземних банків, вкладені
в американські державні цінні папери ( а це – одне з найважливіших
джерел фінансування ) за останній рік зменшилися на 80 млрд. доларів,
причиною чому – фінансова криза в Азії. Лише завдяки відпливу капіталів
із Південно-Східної Азії Сполученим Штатам поки що вдається підтримувати
вагу долара.

Тим часом у більшості країн Європейського Союзу платіжні баланси
бездефіцитні.

Слід враховувати також певні негативні для Європи наслідки впровадження
нової спільної валюти. Спільна валюта, якою буде виступати євро, може
спричинити до зниження відсоткових ставок у німецькій і французькій
економіках. Це, у свою чергу, може спровокувати відплив капіталу з
Європи, що загрожує фінансово-економічній стабільності ЄС. З іншого боку
– відносно слабке євро дасть підстави Європейському центральному банку
підвищити відсоткові ставки, що вочевидь створить проблеми у таких
державах із “перегрітими” економіками, як Нідерланди та Ірландія.

Переваги резервної валюти.

Прагнення до валютної стабільності на Європейському континенті має
давню історію. Воно бере свій початок ще від часів Латинського валютного
союзу, Німецького валютного союзу та епохи золотого стандарту, а пізніше
– валютної нестабільності 1920-х та 1930-х років. Бажання мати сильну і
стабільну валюту зрозуміле. Як зазначав Д. Кунц, “геополітична влада
залежить від фінансової влади, кожна з яких доповнює одна одну. Тому
ігнорувати реальні переваги контролю за міжнародною валютною системою
навряд чи варто. Зниження ролі долара відразу ж призведе до підвищення
ціни , яку США платитимуть за свій вплив на світову економіку” .

Економічні переваги, які надає головна резервна валюта світу ( на
сьогодні – долар США ), крім іншого, пов”язані з вигідним становищем
ринків та фінансових інститутів країни-емітента. На відміну від держав,
які прив”язують власні національні валюти до долара, торгівля США не
потерпає через невизначеність щодо коливання валютних курсів. Окрім
того, країна – емітент долара одержує можливість фінансувати дефіцит
платіжного балансу за допомогою інших держав. Адже нині на руках у
нерезидентів перебуває приблизно 50% усіх доларових банкнот. Це –
потужне джерело для сеньйоражу країни-емітента, тобто можливості
отримувати реальні ресурси в обмін на паперові банкноти.

Під сеньйоражем ми розуміємо механізм грощово-кредитної політики,
спрямований на фінансування державних потреб. Інакше кажучи, йдеться про
випуск (шляхом проведення операцій на відкритому ринку) державних цінних
паперів з одночасним їх викупом центральним банком за рахунок емісійних
коштів, шоправдв, викупом не безпосередньо у державної скарбниці чи
міністерства фінансів, а в учасників ринку, які, в свою чергу, купують
ці облігації у державної скарбниці.

Ось іще один приклад фінансових переваг, що виникають завдяки
нинішньому монопольному статусу долара. Відношення річного обороту
державних цінних паперів США до державних облігацій, за якими необхідно
здійснювати виплати, значно перевищує аналогічний показник країн Європи
та Японії. Тут ми маємо справу із так званим ефектом міжнародної
резервної валюти. Та обставина, що долар є міжнародною резервною
валютою, дає змогу зменшувати реальну доходність , яку повинен
забезпечувати уряд США за облігаціями внутрішньої державної позики.
Знаючи, що приблизно 2000 млрд. доларів державного боргу США належить
нерезидентам, можна припустити, що 5-10 млрд. доларів щорічно вливається
в економіку США лише завдяки сеньйоражу долара як міжнародної резервної
валюти.

Запровадження євро вплине передусім на функціонування валютних ринків,
а також фондового ринку та ринку боргових зобов”язань. Донині долар
лишався єдиною провідною валютою в сучасному світі. Більше двох третин
міжнародних офіційних валютних резервів припадало на нього. Майже
половину банківських депозитів деноміновано в доларах США, половина
торговельних контрактів теж укладається в цій валюті. Властиво, з появою
євро питома вага долара США в міжнародних розрахунках може зменшитися.

Теорія і практика оптимальних валютних зон.

Вдалий вибір режиму валютного курсу є одним із найскладніших завдань
сучасної економічної політики. На думку лідерів країн – членів
Європейського Союзу, уникнути негативних спекулятивних впливів на
економіку можна, відмовившись від різних систем валютних курсів і
створивши єдину валюту.

Вперше ідею запровадження оптимальних валютних зон висунув професор
Колумбійського університету Р.Манделл – ще у 1961 році. Її суть така: у
зв”язку з негативним, дестабілізуючим впливом спекулятивного капіталу на
економіку постійно виникають кризи платіжних балансів та систем
фіксованих валютних курсів, що, в свою чергу, негативно впливає на
розвиток торгівлі. Тож необхідна нова система оптимальних валютних зон,
яка б абстрагувалася від потоків спекулятивного капіталу або так званих
“гарячих грошей”. Пізніше Р.Манделл змінив думку про те, що система
плаваючих валютних курсів є оптимальною у всіх випадках, і надав
перевагу пошуку структурних та інституційних характеристик, які й мають
визначати , чи є оптимальним рішення щодо фіксації валютних курсів між
двома або кількома країнами. Хоча Манделл і назвав свій аналіз “теорією
оптимальних валютних зон”, валютною зоною він вважає регіон із
фіксованим валютним курсом, а не з єдиною валютою.

Вирішальним чинником на користь вибору оптимальних валютних зон є
критерій мобільності руху капіталів, робочої сили, товарів. Економічна
політика за таких умов інколи має протилежні цілі. Для підтримки
стабільності цін, а отже – прискорення економічної інтеграції
ефективнішим вважали фіксований режим валютного курсу. Але ж і система
плаваючого валютного курсу забезпечує відносно швидке регулювання
економічної діяльності шляхом зміни цін на товари, які є об”єктами
міжнародної торгівлі.

Вигоди від запровадження єдиної валюти очевидні: стабільні ціни, витрат
при укладенні різноманітних угод, завоювання довіри інвесторів,
зростання конкуренції.

Становлення зони нової європейської валюти і головні завдання для
України.

Отже, одночасно із запровадженням євро світ вступає у нову епоху свого
розвитку. Невідомо, як швидко євро зуміє завоювати довіру фінансових
ринків. Потенційні можливості нової європейської валюти залежатимуть
від економічного зростання у країнах ЄС і від вдалого поєднання у них
фіскальної та грошово-кредитної політик. Останні події на світових
фінансових ринках свідчать, що процес глобалізації перейшов у нову
стадію розвитку. Тож загострилася необхідність реформування міжнародної
валютної системи. Як відомо, з пропозицією радикальної валютної реформи
Міжнародного валютного фонду та Світового банку (і, власне, всієї
міжнародної валютної системи) нещодавно виступив прем”єр-міністр
Великобританії Тоні Блеєр. Адже в більшості країн саме слабкість
банківської системи у поєднанні з лібералізацією капітального рахунку
платіжного балансу призвела до фінансової кризи.

З іншого боку, нині триває жорстка конкурентна боротьба між доларом та
євро за провідну роль у міжнародних фінансах. Очевидно, це й прискорило
неминучу фінансову кризу в Росії та спричинилося до фінансових
негараздів в Україні. Слід зауважити, що причини краху в країнах
Південно-Східної Азії і значного погіршення фінансового становища в
Україні – різні. Остання криза ясно показала: коли не проводиться
фундаментальне реформування реального сектора економіки, немає добре
продуманої і послідовно впроваджуваної стратегії переходу до ринку, то
здобута ціною неймовірних зусиль валютно-фінансова стабілізація і,
відповідно, стабільність цін та валютного курсу виявляються явищем
тимчасовим. Якщо фінансову стабілізацію не супроводжують структурні
зміни в економічній системі, якщо не узгоджено монетарну, фіскальну та
промислову політику, то фінансова стабільність невдовзі поступається
місцем затяжній фінансовій кризі.

Валютно-фінансова стабілізація – важлива, але недостатня умова для
здійснення подальших економічних перетворень. Вона не замінить виваженої
економічної політики, а може бути лише її доповненням.

Євро – переваги та недоліки.

Європа стояла на порозі запровадження євро. Про це постійно нагадували
інформаційні агенції, політики, економісти, а крім усього, також
реклама: емблема євро фігурує на плакатах, одязі, валізах, годинниках,
олівцях.

Чого ж чекає і що отримає від нововведення старенька Європа?

Коротко перулічимо ймовірні позитиви. По-перше, зникне необхідність
обміну однієї валюти на іншу. Це дасть змогу зекономити значні кошти і
подолати внутрієвропейські валютні ризики. По-друге, посилиться
конкурентоспроможність загальноєвропейської валюти щодо долара США та
японської єни. У підсумку зросте як економічна, так і політична вага
Європи у всьому світі. По-третє, євро базуватиметься на німецькій марці
– одній із найстабільніших світових валют. А це означає: нова валюта
користуватиметься великою довірою, що принесе користь країнам – членам
Європейського монетарного союзу (ЄМС), валюти яких не вважаються
надійними. По-четверте, ЄМС – це ще один крок до зміцнення
загальноєвропейської єдності.

Однак для того, щоб мати повну, об”єктивну картину, слід зважити й на
можливі негативні наслідки нововведення.

Євро та проблема зайнятості.

Важко переоцінити вплив такого фактора, як безробіття, на прийняття
економічних та політичних рішень в країнах Західної Європи. В умовах
демократії політики змушені боротися за голоси виборців, більшість з
яких хвилюють не так глобальні проблеми, як власний добробут.
Підтвердженням цього можуть слугувати минулорічні результати виборів у
Франції та Великобританії. В обох випадках перемогли ліві, передвиборча
кампанія яких базувалася на обіцянках підвищити рівень зайнятості у
своїх країнах, навіть якщо це призведе до зменшення обсягів міжнародної
торгівлі і викличе невдоволеність інших країн.

Спробуєм проаналізувати, як вплине євро на проблему зайнятості.
Імовірно, зросте мобільність робочої сили та ефективність її
використання. Однак, враховуючи те, що рівень зайнятості є гострою
проблемою майже у всіх країнах-членах ЄМС (крім Голандії та
Люксембургу), зростання мобільності не вирішить цього питання.

Особливу увагу привертає суперечність у поглядах на це питання між
двома основними учасниками ЄМС – Францією та Німеччиною. Німеччина
плекає надію, що ЄМС сприятиме збільшенню гнучкості робочої сили та
послабленню структкрних обмежень шляхом спрощення процедури звільнення
робітників, зменшення мінімальної заробітної плати та допомоги
безробітним. Ці заходи повинні прискорити “природний відбір”, а також
знизити рівень безробіття.

Франція має сумніви щодо необхідності таких змін: про це свідчить
поступовий перехід на 35-годинний робочий тиждень і небажання проводити
структурні зміни у системах соціального захисту та пенсійного
забезпечення. Втім, поки економіки цих країн демонструють порівняно
добрі результати (рівень зростання їх ВВП – близько 2.5% на рік),
незначні розбіжності у поглядах не становитимуть серйозної проблеми для
ЄМС. Та якщо темпи зростання дещо загальмуються, це може обернутися
великими неприємностями.

На думку Німеччини, Центральний Європейський банк (ЦЄБ) належить
будувати за моделлю Бундесбагку: він має бути абсолютно незалежним і за
будь-яких умов гарантувати стабільність валюти та низьку інфляцію. Однак
Париж хоче залишити за урядами право впливати на ЦЄБ у разі стагнації на
ринку. Якщо припустити, що рівень безробіття у Фраїції зросте з 12 до
20% і ЦЄБ не погодиться на монетарну експансію, то єдиним засобом
поліпшення ситуації залишиться політика фіскальна. Для цього Франції
доведеться нарощувати державні позики , що вочевидь призведе до
порушення обмежень ЄМС на дефіцит бюджету (не більше 3 %). У такому разі
Німеччина може наполягати на сплаті Францією штрафу в розмірі 1% від
ВВП. Це може призвести до поглиблення кризи і виходу Франції з ЄМС, що,
властиво, матиме негативні наслідки для всього ЄМС. Виникає запитання:
якщо описаний сценарій можливий для такої розвиненої держави , як
Франція, то що говорити про Італію, Португалію, Іспанію чи Ірландію? Із
ким же тоді залишиться Німеччина?

Фінансовий Сектор.

Запровадження євро значно спростить торгівлю цінними паперами на
європейських ринках. Замість великої кількості локальних фінансових
ринків із котируваннями в національних валютах існуватиме
загальноєвропейський ринок цінних паперів, деномінованих у єдиній
валюті. Відтак має значно загостритися конкуренція. Невеликі регіональні
банки будуть змушені конкурувати з європейськими і світовими гігантам,
які раніше не звертали уваги на деякі види локальних цінних паперів.
Невеликі обсяги торгів і значні курсові ризики суттєво знижували
привабливість локальних ринків. Тепер, після зникнення курсових ризиків
, великі банки зможуть переглянути свою позицію. Важко розраховувати, що
малі банки зможуть витримати конкуренцію. До 2004 року, як стверджує
головний міжнародний економіст лондонського відділу американської фірми
з торгівлі цінними паперами Paine Webber Алісон Клттрелл, ЄМС значно
посилить прес конкуренції.

Навіть банки, які виживуть, втратять клієнтів і частину ринку. Особливо
це стосується ринку копоративних цінних паперів. Слід зазначити, що
європейський рівень капіталізації (він визначається у відсотках до ВВП)
значно поступається аналогічному показнику США та Великобританії, яка не
входить до ЄМС.

Уході зростання рівня капіталізації в Європі компанії почнуть зміщувати
акценти із традиційних кредитних стосунків з локальними банками на
зв”язки з більш гнучкими американськими інвестиційними банками, які
виплачують дивіденди інвесторам залежно від прибутку. Зміни, викликані
запровадженням євро, допоможуть їм перехопити більшу частину ринку, що
знаходиться під впливом локальних банків.

Поки політики та економісти сперечаються про макроекономічні наслідки
запровадження євро, спеціалісти в галузі інформаційних техгологій
стурбовані питанням, чи зможуть фірми впоратися з введенням євро
технічно.

4.2. Проблеми валютної інтеграції України.

Становлення світової валютної системи відбувалося в кілька етапів – від
золотого стандарту з фіксованими валютними курсами у різних країнах о
повного його скасування, що дало змогу окремим країнам проводити
самостійну національну грошову політику. Невдала спроба до повернення
твердого паритету валют на базі золотого стандарту стала поштовхом до
об”єднання західноєвропейських країн у Європейську монетарну систему з
механізмом фіксованних валютних курсів. Було створено європейську
розрахункову одиницю – ЕКЮ. Нині ж країни Європейського економічного
співтовариства об”єднались у валютний союз з єдиною валютою – євро.

Розширення міжнародного поділу праці спричинилося до формування
міжнародної вартості та відповідної зміни природи світових грошей. Ці
процеси зумовлюють розвиток валютних відносин та утворення механізмів
регулювання економічного обміну, за рахунок яких замкнені економічні
системи трансформуються у відкриті, що забезпечує їх взаємне зближення
та інтегрування.

Однак останнім часом глобалізація економічних процесів набуває ознак
загрози стійкості світової фінансової системи. Контроль за такою
нестійкістю стає основною проблемою.

Процес інтеграції України у світову економіку відбувається за умов
реформування власної економіки при одночасній трансформації
зовнішньоекономічних зв”язків, зокрема з країнами – республіками
колишнього Радянського Союзу. Це вимагає створення моделей розвитку
економічної системи, які забезпечували б ефективне функціонування
елементів інтеграції в рамках колишнього регіонального співробітництва,
і формування нових інтеграційних елементів.

Потреба в цьому обумовлює відповідні форми і темпи розвитку валютної
системи України, зокрема в напрямі поступового скасування обмежень на
здійснення валютних операцій (усунення розбіжностей між режимом операцій
для резидентів та нерезидентів) та участі в міжнародних валютних
механізмах.

Відсутність після проголошення Україною державного суверенітету власної
національної валюти, поетапний характер проведення грошової реформи та
ряд інших чинників обумовили запровадження спочатку режиму внутрішньої
конвертованості національної грошової одиниці, що значною мірою
ускладнило валютний контроль. З того часу валютна політика України
зазнала значної еволюції – від централізованого перерозподілу іноземної
валюти до повної конвертованості національної грошової одиниці за
поточними операціями (Рада директорів МВФ 8 травня 1997 р. оголосила про
приєднання України до статті VIII Статуту МВФ). Слід зазначити, що ця
стаття стосується тільки зовнішніх платежів. Тому, зважаючи на постійний
платіжний дефіцит в Україні, есперти вважають передчасним скасування у
червні 1997 р. вимоги щодо обов”язкового продажу надходжень у іноземній
валюті на користь резидентів.

Змінити оптимальний ритм цього руху дуже важко, оскільки збільшення
відкритості економіки для міжнародного обміну з метою воліпшення стану
справ у ній у далекій перспективі може у ближчій перспективі
супроводжуватися сильно вираженою нестабільністю через незбалансованість
різних секторів економіки. Міжнародні резерви можуть вичерпатися,
виробництво – скортитися, а безробіття – зрости, якщо перехід до
конвертованості національної валюти здійснювати дуже поспішно і без
необхідних передумов.

У цьому контексті вибір обмінного курсу національної валюти є особливо
важливою складовою валютної політики.

Традиційний теоретичний погляд на валютний ринок полягає в тому, що
ринок тяжіє до стану рівноваги. Але світовий досвід, накопичений після
впровадження у 1973 році режиму плаваючих курсів, свідчить про те, що
валютний курс через вплив державного регулювання є інструментом швидше
політичним: не фундаментальні умови визначають обмінні курси, а обмінні
курси впливають на макроекономічні умови.

Сьогодні для більшості країн уже немає дилеми: регулювати чи не
регулювати обмінний курс? Адже порушення у фінансовій сфері почали
викликати суттєві зміни в структурі економіки. Враховуючи, що результати
валютної політики мають багато вимірів впливу (це робить проблематичним
вибір оптимальних рішень для аналізу можливостей, що відкриваються перед
країною, яка прагне макроекономічної стабільності), доцільно розглядати
проблеми курсоутворення як реакцію на платіжний дефіцит та динаміку
курсу національної валюти.

Кожна країна має можливість вибору одного із п”яти основних варіантів
валютної стратегії:

Фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівні
резервування і грошових зобов”язань перед іншими країнами.

Валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом.

Вільноплаваючий валютний курс.

Постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має бути
зорієнтована вся внутрішня економіка.

Регульоване плавання валют.

На практиці вибір курсової політики ще вужчий. По-перше, це контроль за
платіжними дисбалансами шляхом зменшення або збільшення резервів може
використовуватися тільки тоді, коли самі дисбаланси мають тимчасовий
характер. По-друге, для цього необхідно, щоб поточний валютний курс був
стійким у довгостроковій перспективі і не потребував коригування
внутрішньої економіки для його підтримки. Тоді країна може просто
профінансувати дисбаланс із резервів, подбавши про те, щоб скорочення їх
не позначилось на пропозиції грошей на внутрішньому ринку, і чекати
поповнення резервів після відновлення балансу та позитивного сальдо.
Адже дуже ймовірно, що країна вичерпає свої валютні резерви (у випадку
постійного дефіциту) або навпаки – накопичить недопустимо надмірні
резерви (при постійному позитивному сальдо). Таким чином, рано чи пізно
доведеться вибирати інший спосіб вирішення власних валютних проблем.
Україна має постійний дефіцит торговельного балансу (за даними на 1997
рік – він становив 1.5 млрд. доларів США), а також такий вплив базових
утворюючих факторів (зокрема спад ВВП), котрі визначають динаміку
валютного курсу національної грошової одиниці, яка в довготерміновому
плані характеризується тенденцією до зниження, що робить неприйнятною
для нашої країни зазначену модель.

Інша крайність – валютний контроль, коли уряд жорстко контролює усі
операції між країною та світом. Цей контроль пов”язаний із значними
адміністративними і суспільними витратами, навіть якщо застосовується з
певною ефективністю.

Отже, вибір країнами курсового режиму здебільшого є вибором між
фіксованим і плаваючим обмінним курсом. Регульоване плавання передбачає
поступову зміну курсів валют одночасно з проведенням внутрішніх
макроекономічних перетворень. Як свідчить досвід минулого, успіх або
провал запровадження того чи іншого режиму валютних курсів значною мірою
залежить від сили різних потрясінь (зовнішніх чи внутрішніх), яких
зазнавала економіка.

На початку гнучкість обмінного курсу обумовлюється відсутністю
достатніх резервів, системою цін у разі їх адміністрування (що
перешкоджає визначенню реального валютного курсу), проблеми у
фінансуванні дефіциту держбюджету. Однак коли практика та ринок дають
змогу встановити урівноважений обмінний курс, коли вже забезпечено
макроекономічну стабілізацію, може виявитися доцільним перехід до режиму
регульованого плавання або валютного курсу, фіксованого відносно
стабільної валюти чи кошика валют. Такий вибір має відповідати вимогам
адекватного економічного розвитку, стабільності цін і здатності країни
повністю обслуговувати свій зовнішній борг.

Встановлення режиму фіксованих курсів передбачає запровадження жорстких
обмежень на здійснення національної грошово-кредитної політики залежно
від стану платіжного балансу внаслідок впливу на грошову базу. До
переваг режиму фіксованого валютного курсу належить змога “гасити”
внутрішні шоки, викликані надмірною пропозицією національних грошей, що
в свою чергу сприяє зниженню процентних ставок. Особливістю застосування
цього режиму є те, що він потребує значних валютних резервів та
дотримання жорсткої бюджетної дисципліни, оскільки фінансування
банківською системою державного сектора може посилити існуючі
диспропорції у фінансування секторів економіки та призвести до надто
швидкого вичерпання резервів.

Курсова політика в Україні після уніфікації у жовтні 1994 року
валютного курсу базувалася на застосуванні керованого валютного курсу,
протягом останніх двох років – у межах коридору, спочатку неофіційного,
а з другого півріччя 1997 року – оголошеного (1.7 – 1.9 грн. за долар
США). Номінальний обмінний курс гривні за 1996 – 1997 рр. девальвував на
3.7%, з урахуванням рівня інфляції (49.8%) реальне його значення зросло
на 46.1%. Показники чистих внутрішніх активів та грошова база згідно з
економічною програмою уряд, яка підтримується кредитами стенд-бай,
визначені відповідно як критерій ефективності та фінансовий маяк.

Встановлення режиму плаваючих курсів дає змогу проводити незалежну
грошово-кредитну політику й оберігати національну економіку від впливів
зовнішніх шоків шляхом коригування валютного курсу. Однак за умов
значної залежності від імпорту (імпорт енергоносіїв становить близько 50
% від загального обсягу) та зовнішнього фінансування дефіциту платіжного
балансу такі переваги для України існують лише теоретично. Тим більше,
що, не маючи зобов”язань у разі застосування режиму плаваючих курсів
щодо підтримки обмінного курсу у визначених межах та тісного узгодження
грошово-кредитної, фіскальної політики і політики зовнішніх запозичень,
НБУ був би змущений утримувати інфляцію на встановленому рівні за
допомогою ще жорсткішої грошово-кредитної політики. Так, загроза падіння
курсу гривні у листопаді 1997 р. у зв”язку з нестабільністю на світових
фінансових ринках спонукала Національний банк вжити радикальних заходів
для обмеження пропозиції національних грошей (підвищення облікової,
ломбардної ставок, резервних вимог тощо). Але такі заходи можуть бути
тільки тимчасовими, оскільки негативно впливають на виробництво і
збільшують витрати на обслуговування державного боргу. У
довготерміновому плані дії, спрямовані на підтрику стабільності
грошово-кредитного та валютного ринків, мають пердбачати реформування
бюджетної сфери та структури економіки в цілому, створення сприятливого
інвестиційного клімату.

Отже, з огляду на стан економіки України, для її уряду і центрального
банку практично не існує альтернативи щодо проведення курсової політики:
різка зміна курсового режиму недоцільна.

Зважаючи на це, з метою більш гнучкого реагування на негативні наслідки
кризових явищ на світових фінансових ринках та контролю за станом
внутрішнього валютного ринку уряд і Національний банк України визнали за
доцільне підтримувати у 1998 р. обмінний курс у межах розширеного
валютного коридору – 1.8 – 2.25 грн. за долар США.

Керуючись принципом послідовності у здійсненні економічних перетвореь,
уряд та Національний банк у 1998 році засобами бюджетної та
грошово-кредитної політики забезпечували динаміку валютного курсу, яка
виключає різкі коливання та враховує зміни купівельної спроможності
національної валюти без застосування обмежень за поточними операціями
платіжного балансу.

Для забезпечення задекларованої курсової політики було запроваджено
комплекс заходів щодо прискорення структурних реформ, змін у фіскальній
політиці та зниження дефіциту державного бюджету.

Таким чином, валютний суверенітет у поєднанні з правом резидентів
вільно проводити зовнішню торгівлю залишає уряду досить обмежений вибір
заходів як у бюджетній, так і у валютній політиці.

Лише проведення збалансованої внутрішньої фінансової політики може
створити передумови для міжнародного співробітництва і на світовому, і
на регіональному рівні.

Європейський приклад стосовно різних етапів такого підходу є особливо
повчальним: він показує як співробітництво, налагоджене у сфері
міжрегіональних розрахунків Європейським платіжним союзом, сприяло
відкриттю європейських ринків, а по тому – створенню спільного ринку, що
згодом спричинилося до координації грошової політики за допомогою
європейської валютної системи і її механізму валютних курсів, а тепер –
до об”єднання у валютному союзі, який передбачає глибоку координацію у
бюджетній сфері.

Водночас слід зазначити, що цей досвід (як і будь-який інший) неможливо
механічно застосувати для вирішення аналогічних проблем на регіональному
рівні країнами СНД.

Кардинальне вирішення торговельно-економічних та валютно-платіжних
проблем в інтересах усіх країн – учасниць економічного Союзу СНД можливе
лише у разі створення цивілізованих ринкових умов торгівлі, поетапного
та послідовного переходу від режиму вільної торгівлі до Митного союзу.
Валютний союз є вищою формою економічної інтеграції і передбачає
наявність відповідних умов для його успішної реалізації.

Однак навіть на першому етапі реалізації інтеграційних планів, в основу
яких покладено угоду про вільну тогівлю між країнами СНД 1994 року,
виникають суттєві труднощі внаслідок запровадження списку винятків та
обмежень. Щодо Митного союзу, сформованого ще у листопаді 1995 р.
Росією, Білоруссю, Казахстаном та Киргистаном, які є основними
торговельними партнерами України (їх частка у загальному
зовнішньоторговельному обороті нашої країни нині становить близько
половини усього обсягу), то приєднання до нього України, згідно з
положеннями про створення цього союзу пердбачає:

визнання єдиного Митного тарифу РФ;

введення справляння ПДВ та акцизного збору при експорті товарів до
держав – учасниць СНД;

відміну справляння ПДВ та акцизного збору при імпорті товарів із держав
– учасниць СНД;

зниження ставки ПДВ на основні продовольчі товари;

незастосування квотування та ліцензування експорту (імпорту) товарів.

Оскільки у структурі експорту-імпорту товарів країн СНД, зокрема
України та РФ є значні відмінності, такий Митний союз репрезентуватиме
прагнення Російської Федерації створити в межах СНД черговий механізм
преференцій насамперед для власної економіки. Ця проблема не є суто
економічною. Передача Україною контролю над власними митним простором
міждержавному органу СНД стала б одним із чинників поступової втрати
інтересу до неї з боку провідних країн світу як до повноцінного
правового суб’єкта міжнародних економічних відносин.

За таких умов спроби сформувати валютний союз країн СНД, які вже
неодноразово робилися, на думку спеціалістів, є передчасними.

Міждержавний банк СНД

У січні 1993 року з метою розв’язання платіжної кризи країнами СНД було
засновано Міждержавний банк (МДБ) для організації та здійснення
багатосторонніх міждержавних клірингових розрахунків між центральними
(національними) банками країн СНД. Слід зауважити, що Угода про
створення МДБ має ознаки статуту валютного союзу і визначає російський
рубль як розрахункову (резервну) валюту в торгівлі між країнами СНД. У
жовтні 1994 р. підписано Угоду про створення Платіжного союзу, згідно з
якою МДБ є його спеціалізованими інститутом.

Від часу, коли Угода і Статут МДБ набули чинності та сформувався його
статутний капітал, фінансово-економічна ситуація в країнах СНД істотно
змінилася. На нинішньому етапі розвитку національних валютних ринків,
коли міждержавні розрахунки здійснюються комерційними банками через
систему двосторонніх кореспондентських рахунків і більшість країн СНД
(Україна, Росія, Казахстан, Киргистан, Молдова, Вірменія, Грузія) ввели
або готові ввести режим конвертованості національних валют за поточними
операціями, потреби у такій функції МДБ вже немає.

За більш як чотири роки Міждержавний банк так і не розпочав діяльності,
передбаченої статутними функціями, у зв”язку з чим неодноразово
порушувалося питання про денонсацію угоди про його створення. Про це,
зокрема, йшлося на засіданні Ради глав урядів Співдружності Незалежних
Держав ще у вересні 1994 року.

Протягом 1995-1996 рр. було кілька безуспішних спроб створити новий
статут і визначити нові функції Міждержавного банку. З ініціативи МДБ на
розгляд глав урядів країн СНД у жовтні 1996 р. було подано “Протокол
узгодження умов діяльності Міждержавного банку в державах – учасницях
СНД”. Уряд України його не підписав. Не підписали Протокол також
Азербайджан, Грузія, Казахстан, Туркменистан, Узбекистан.

Закріплені у протоколі функції зводяться до повноважень, властивих
комерційному фінансово-кредитному інституту, і не можуть бути визначені
самостійними статутними цілями Міждержавного банку. Так, протоколом
передбачається, що клієнтами Банку можуть бути суб’єкти гомподарювання
Сторін; за рішенням Ради Міждержавний банк може брати участь у капіталі
підприємств, установ та організацій, створювати лізингові й інвестиційні
компанії, а також відкривати рахунки у Кредитних організаціях Сторін та
інших держав.

Оскільки вимоги національних законодавств країн – членів МДБ щодо
контролю за діяльністю комерційних банків і фінансово-кредитних
інститутів згідно із зазначеним вище протоколом не поширюються на
установи МДБ, що розміщені на території Сторін, то це може
дестабілізувати роботу банківських систем цих країн, зокрема України, і
сприяти недобросовісній конкуренції.

Отже, Міждержавний банк крок за кроком перетворюється на звичайний
комерційний банк зі специфічними повноваженнями міжнародної організації.
Його діяльність за таких умов може переносити комерційні ризики за
бюджети країн-учасниць. Запевнення у тому, що розміщення у Міждержавному
банку коштів міждержавних і міжурядових органів СНД надасть можливість
захистити бюджетні внески країн Співдружності від нестабільності у
діяльності комерційних банків, зменшити інфляційні втрати та спростити
систему платіжно-розрахункових операцій, не відповідають дійсності.

Внески країн – членів МДБ у розмірі 5 млрд. рублів (частка України
становить 20.7% або 1035 млн. рублів) були розміщені у державні цінні
папери Російської Федерації. Однак капіталізація прибутку не
здійснювалася. Тож вартість внеску України до статутного фонду за час
існування МДБ знецінилася більш ніж у 3 рази.

Нині у Міждержавному банку розглядається питання про збільшення його
статутного фонду. Додатковий внесок України має бути сплачений за
рахунок коштів державного бюджету.

Враховуючи ситуацію, що склалася, уряд України у липні 1997 року заявив
про вихід із Міждержавного банку.

Починаючи з 1996 року в рамках МЕК розглядаються документи, які за
своєю сутністю спрямовані на створення валютного союзу (проекти угоди
про взаємні заходи щодо забезпечення валютного регулювання, угоди про
співробітництво та координацію у сфері валютної політики, концепції
співробітництва та координації діяльності у галузі валютної політики
держав – учасниць Співдружності), механізмом якого передбачено:

спільне регулювання валютних курсів у встановлених межах коливань
(коридорах) від центрального курсу розрахункової (резервної) валюти;

узгодження показників рівня дефіциту національного бюджету, процентних
ставок рефінансування центральних (національних) банків, інфляції,
співвідношення зовнішнього боргу і ВВП;

заборону на участь у інших валютних угодах;

створення спільних золотовалютних резервів і стабілізаційних фондів та
залучення спільних позик тощо.

Однак рішення про вступ до валютного союзу можна приймати лише після
вирівнювання економічного розвитку держав-учасниць, досягнення
макроекономічної стабільності, достатньої конвергенції національних
економік та укладення відповідних політичних домовленостей. Інакше
валютну і грошову політику занадто перевантажать проблеми забезпечення
збалансованості у розвитку реальних національних економік, причому
політичні ризики не будуть мінімізовані. Таке судження підтверджують
наслідки кризи фінансових ринків, зокрема у країнах Південно-Східної
Азії. Особливо вразливими виявилися фінансові системи країн, що
пов’язані між собою в рамках регіонального об’єднання АСЕАН: національні
валюти цих країн за час кризи втратили до половини своєї вартості.

Із тих же причин не склалося регіональне співробітництво у фінансовій
сфері між країнами так званої Вишеградської групи (Угорщина, Польща,
Чехія, Словаччина).

Слід також зауважити, що у документах, на основі яких фактично
планується створити валютний союз країн СНД, не достатньо чітко
визначено механізм регулювання курсів країн-учасниць, а також порядок
(критерії) приєднання до цього механізму та виходу з нього. Але це –
питання принципові. Центральні курси валют держав-учасниць визначаються
за допомогою крос-курсу щодо однієї з вільноконвертованих валют, яка
розглядається як розрахункова. Водночас міжнародний досвід свідчить про
те, що прив’язка до однієї валюти у таких випадках ризикована.
Наприклад, механізмом так званої “європейської валютної змії” спочатку
(1973 р.) передбачалося встановлення взаємних паритетів валют країн ЄЕС
через центральні курси щодо долара США. Але після чергового загострення
кризи 1973 року країни ЄЕС відмовилися від підтримки курсу долара на
фіксованому рівні. Валюти країн ЄЕС, пов’язані між собою твердими
співвідношеннями, створили систему “колективного плавання” щодо ряду
валют, а з 1979 року – відносно ЕКЮ, що становить кошик валют країн –
учасниць ЄЕС.

Запропонований у згаданих вище документах порядок спільного регулювання
валютних курсів відповідає прагненню Російської Федерації зробити
розрахунковою (резервною) валютою російський рубль, про що неодноразово
заявлялось на офіційному рівні.

В України є сприятливі передумови для участі в процесах регіоналізації
міжнародного співробітництва. Це витікає з її геоекономічного
розташування. Україна займає велику територію на південному сході
Європи, має вихід до Азовського і Чорного морів, знаходиться на перетині
торгівельних шляхів: з півночі Європи на південь (на азіатський та
африканський континенти, в арабський світ), а також з заходу (з країн
Європейського співтовариства) на схід (в країни
Азіатсько-Тихоокеанського регіону), має сухопутний та морський кордони з
великою кількістю сусідів, зацікавлених в розвитку зони причорноморської
інтеграції.

На жаль, Україні для активного включення в інтеграційні процеси
необхідно пройти важкий шлях перетворень та реформ. Лише з 1987 року,
після початку процесу децентралізації зовнішньоекономічної сфери,
Україні, а також окремим її регіонам і містам, було надане право
безпосередньої участі в міжнародній економічній співпраці. З цього
моменту в України виникли тенденції до підвищення частки сусідніх країн
в її експорті та імпорті. В певній мірі це обумовлено розвитком
прикордонної, прибережної та придунайської торгівлі переважно у вигляді
бартерних операцій. Необхідно відмітити важливу роль спільного
підприємництва в розвитку регіонального співробітництва. Більше того,
інвестори окремих країн при інших рівних умовах надають перевагу
вкладанню капіталу в прибережні зони та прикордонні райони України, де
почала формуватися інфраструкутура для міжнародного бізнесу.

Встановлення прямих зв’язків між Україною і сусідніми державами,
включення українських підприємств в розробку крупних регіональних
проектів, формування в різних областях і містах організаційних і
комерційних структур слід розглядати як перший крок України на шляху
великомасштабного регіонального співробітництва.

По відношенні до України причорноморське співробітництво повинно
розглядатися в вузькому і широкому розумінні. В вузькому розумінні мова
йде про співробітництво територій, які мають вихід до Чорного моря і в
господарському відношенні тісно пов’язаних з ним. Цей рівень розвитку
регіонального співробітництва бере свій початок з стародавньої
прикордонної та прибережної торгівлі.

В широкому розумінні – це означає включення в співробітництво всього
економічного простору України. На цьому рівні повинні бути визначені
загальні принципи інтеграційного співробітництва, розроблене і введено в
дію законодавство, що регулює поведінку фізичних та юридичних осіб у
зовнішньоекономічній сфері.

Сьогодні прагнення об’єднати зусилля міст і країн у вирішенні найбільш
гострих проблем регіону Чорного моря стало основою для створення
міжнародної неурядової некомерційної організації “Міжнародний
Чорноморський клуб”. В грудні 1992 року в Одесі представники Бургаса і
Варни (Болгарія), Ільїчевська, Миколаєва, Одеси, Херсона (Україна),
Констанци (Румунія), Пірея та Салонік (Греція), Таганрога (Росія)
прийняли статут Міжнародного Чорноморського клубу і установчий договір
про створення та діяльність.

Свою головну задачу нова співдружність бачить в створенні стабільного
економічного простору, особливо сприятливого для взаємодії в сфері
валютних відносин, бізнесу, торгівлі, екології, науки і т.п.

До основних напрямків причорноморського співробітництва можна віднести
слідуючі:

створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів, що
стимулювало б економічні контакти, розширило рамки виробничої кооперації
і спільних інвестицій в сферах взаємних інтересів;

формування інфраструктури бізнесу – сітки банків і ділових центрів для
фінансування та інформаційної підтримки інвестицій;

розвиток транспортно-експедиторського співробітництва в галузі
автотранспорту;

комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;

розвиток сучасної системи телекомунікацій;

кооперація в розвитку уніфікованої митної системи країн регіону;

співробітництво країн Причорномор’я в розвитку процесів приватизації,
підприємництва, підтримки малого та середнього бізнесу.

Слід сказати, що участь в різних формах регіонального співробітництва в
Європі, в т.ч. в субрегіональних союзах довготривалого чи
короткотривалого характеру, а особливо в причорноморській інтеграції, ні
в якій мірі не суперечить економічним інтересам України. Проблема лише в
пошуку відповідних зовнішньоекономічних механізмів впливу.

Хочеться вірити, що в наступному тисячолітті Україна ввійде повністю
інтегрованою в європейську та світову економічну систему, а не буде
відкинутою на її периферію.

Висновок

Підсумовуючи все вищевказане, можна зробити наступні висновки. Валютний
ринок України проходить зараз реструктуризацію, яка пов’язана з процесом
лібералізації, що почався ще в 1995 році завдяки:

дозволу уповноваженим банкам здійснювати на міжбанківському валютному
ринку країни операції з купівлі-продажу доларів США, німецьких марок,
російських та білоруських рублів, які підлягають як вільному, так і
обов’язковому продажу;

отриманню резидентами доступу на біржу для закупівлі валюти з метою
переказу за кордон прибутку, отриманого іноземними інвесторами від
інвестицій в Україну та здійснення проліцензованих Національним банком
валютних операцій, пов’язаних із рухом капіталу;

дозволу резидентам здійснювати обов’язковий продаж валютних надходжень
та вільних валютних коштів як через УМВБ, так і безпосередньо через
уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України;

прийняттю рішення про недоцільність подальшого обов’язкового викупу до
валютного резерву Національного банку України 10% валютних надходжень
від суб’єктів господарської діяльності;

дозволу комерційним банкам здійснювати операції купівлі та продажу
іноземної валюти на валютному ринку України в межах ліміту відкритої
валютної позиції;

започаткуванню торгів на УМВБ.

В 1998 році валютний ринок України розвивався в досить несприятливих
умовах. Глибока фінансова криза, яка вибухнула у серпні минулого року,
негативно позначилася на основних макроекономічних показниках. ВВП за
рік знизився на 1.5%, приз запланованому зростанні на 0.5%. Рівень
інфляції зріс до 20% замість прогнозованих 7-10%.

Девальвація курсу гривні внаслідок фінансової кризи могла набути
загрозливих форм. Аби запобігти дестабілізації валютного ринку, НБУ 21
серпня 1998 року вніс зміни до правил здійснення операцій на
міжбанківському валютному ринку, згідно з якими з 22 серпня 1998 року
тимчасово припиняється укладення уповноваженими банками нових строкових
контрактів з купівлі-продажу іноземної валюти за гривню та не
дозволяється купівля іноземної валюти за рахунок власних коштів банку.
Зазначеним банкам належить щодня закривати відкриту валютну позицію
‘вільно конвертована валюта-гривня’.

Незважаючи на несприятливі умови, валютна політика в Україні впродовж
минулого року спрямовувалася на підтримку стабільності вітчизняної
валюти. Для Національного банку України це було непросте завдання.
Фінансова криза та відплив іноземного капіталу призвели до втрати
валютних резервів – запоруки стабільності національної грошової одиниці
– і викликали стрімку девальвацію національних грошей.

Варто сказати, що падіння курсу гривні могло бути ще більшим, якби НБУ
не вживав у практиці валютного регулювання рішучих адміністративних
заходів щодо обмеження валютних операцій. Серед них:

заборона проводити операції з валютою на міжбанківському валютному
ринку;

поновлення обов’язкового продажу валюти від експортних надходжень у
розмірі 50%;

обмеження комерційним банкам ліміту відкритої валютної позиції;

жорстка прив’язка готівкового курсу валюти до безготівкового;

збільшення переліку документів, необхідних для купівлі валюти на
біржовому ринку.

Введення прямих обмежень на валютному ринку негативно позначилося на
обсягах продажу валюти і докорінно змінило структуру ринку. Протягом
року обсяг продажу валюти становив близько 26 млрд. доларів, тобто на
18% менше, ніж у 1997 році.

Головна проблема валютного ринку в 1999 році – вибір курсової політики.
Україна знову надає перевагу політиці валютного коридору, бо вона, на
думку урядових структур, найбільш ефективна на сучасному етапі і
дозволяє тримати економічну ситуацію під контролем.

У січні 1999 року на біржовому рику України розпочалися торги
євровалютою. З введенням євро наша країна отримала додатковий стимул для
інтеграції в Європу. Претендуючи на світове лідерство, ЄС
добиватиметься, щоб євро стало однією з найстабільніших світових валют.
Україна при формуванні своїх міжнародних валютних резервів упродовж
перехідного періоду має перевести національні валюти країн – членів ЄВС
у нову європейську валюту.

Створення ЄВС сприятиме залученню додаткових інвестиційних ресурсів у
регіон, а отже, стимулюватиме зростання виробництва. З введенням євро
суттєво знижуються витрати українських експортерів, пов’язані з
операціями обміну європейських валют. Також істотно зменшується ризик
небажаних змін валютних курсів для експортерів, практично зникає потреба
у взаємному хеджуванні європейських валют. Це дає змогу підприємствам,
які ведуть міжнародну торгівлю з кранами ЄВС, зекономити значні кошти й
використати їх для розширення власних експортних можливостей.

У цілому запровадження євро не має істотних негативних наслідків для
України та сприяє нарощуванню українського експорту в країни ЄС. Певну
проблему для нашої країни становить те, що з появою єдиної грошової
одиниці ці ЄС суттєво звужується ринок спекулятивних валютних операцій –
вони перекинуться на ринки інших країн, не виключено, що й на
український.

Розв’язання цих проблем – справа непроста, однак треба сподіватися, що
її буде вирішено так само успішно, як і створення ЄВС, ідея якого ще два
роки тому декому здавалася нереальною.

Пропозиції щодо викладених в дипломній роботі питань можуть бути
використані при визначенні засад зовнішньої та внутрішньої політики
програм економічного та соціального розвитку, економічних та соціальних
нормативів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.
№185/94 – ВР від 23 вересня 1994 року.

Декрет Кабінету Міністрів України №15-93 “Про систему валютного
регулювання та валютного когтролю” від 19 листопада 1993 року.

Буторина О. Перекуем доллары на евро//ДЕЛОВЫЕ ЛЮДИ № 83 НОЯБРЬ 1997

Буторина О. Трудный путь к единой европейской валюте//МЭМО №1 1998

Валютная политика капиталистических стран. Ред. Корнев П.П,, М., Наука,
1990.

Валютный рынок и валютное регулирование.//Под редакцией И.Н. Платоновой.
М., 1994.

Валютный союз по-европейски / Вл. Крайний // Интерфакс-АиФ. – 1996 №16

Вопросы формирования валютной политики Европейского Валютного
Союза.//Вопросы Экономики.-1999.-№1.

Гальчинський С.А. Сучасна валютна система.//Київ.-1996.

Денежное обращение и кредит при капитализме. Ред. Красавиной Л.Н., М.,
Финансы и Статистика, 1989.

Долан Э.Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика /
Пер. с англ. В.Лукашевича ы др.; Под общ. ред. В.Лукашевича, М.Ярцева. –
СПб., 1994. –496с.

Евро – валюта “Соединенных Штатов Европы” / М. Погорелый // Ревизор 1996
№9

Европейская валютная система . Т.Д.Валовая. 1986

Европейский валютный союз: взгляд из Европы, Америки, Азии / Дэвид
Ширрефф // Деловая Сибирь 1997 №2

Иванова А., Быков П. Евро против доллара //Эксперт, №44, 1998

Интеграционные вопросы в Европе.//Вопросы Экономики.-1998.-№9.

Іоффе А. Окремі питання теорії та практики валютного регулювання в
Україні.//Вісник НБУ.-1997.-№3.-с.12-15.

Ковальчук Т.Т. Україна та ЄС: окремі титання валютної
інтеграції//Банківська справа.-1998.-№4.

Кошовий Д. — Євро кидає виклик // журнал Галицькі контракти №4 1999р.
ст.16.

Макроэкономика. Европейский текст. М. Бурда, Ч. Виплош. С.-Петербург,
«Судостроение», 1998 г.

Международные валютно-кредитные отношения.//Под редакцией
Л.Н.Красавиной. М., 1994.

Мировая экономика. Хасбулатов Р.И. г. Москва, «Инсан», 1994 г.

Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник / А.С.Філіпенко,
В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.; за ред. А.С.Філіпенка. –К.: Либідь,
1997. –208с.

Мусієнко Т. Проблеми валютної інтеграції України.//Вісник НБУ.-1998.-№3.
с.12-16.

Носкова И.Я., Максимова Л.М. “Международные экономические отношения”

Нужна ли Европе общая валюта? // Открытый урок 1996 №35

Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений. под
редакцией Круглова В.В. г. Москва, «Инфра-М», 1998 г.

Плюс либерализация валютного рынка.//Инвестиционная
газета.-1999.-№16.-с.24.

Стадниченко А.И. “Валютные потрясения на Западе”

Три претензии потясли мир: Алена Гринспена – стабильность, Тони
Блейера – на евро и Olivetti – на Telecom Italia // журнал Бизнес №9
1999г. ст.18.

Чижов К. Я. “Международные валютно-финансовые организации капитализма”

Frankel J. Exaggerated death of dollar.//Foreign
Affairs/-1995.-July.-p.9.

International Economics//Dennis R.Appleyard, Richard D.Irwin, inc.,
1992, p.800.

John Daniels//International currency relations., Addison Wesley
Publishing Company, 1996, p.785.

Joseph Towle//Currency regulations in developed countres., Virgil Salera
Publishing Company, 1997. p.350.

Porter R., Rey H. Euro vs dollar. Will the euro replace dollar as the
world currency?//Discussion Papers.-Center for Economic Policy
Research.-London.-1998.-p.310.

Van Brabant J.R. Currency Policy in Eastern Europe — Governing the
Transition. — Dornvercht; Baden, 1995. p.307.

William A. Dymsza//European Community — better chance for Post-Communist
Societies., New York, 1996. p.250.

Додаток 1

Основні тенденції розвитку валютного ринку України

на початок 2004 року

Офіційний курс гривні до:

долара США за 15 днів 2004 р. знизився на 1.36 коп. (0.26 %) і на
15.01.2004 становив 531.21 грн./100 USD;

євро – знизився на 7.2544 коп. (1.55 %) і на 15.01.2004 становив
474.2112 грн./100 EUR;

російського рубля – зріс на 0.0139 коп. (0.008 %) і на 15.01.2004
становив 1.7446 грн./10 RUR.

Обсяг операцій на міжбанківському валютному ринку України (купівля та
продаж у доларовому еквіваленті) з 03.01.2004 по 11.01.2004 становив
749.6 млн. USD.

Середньозважений готівковий курс гривні за операціями банків України до:

  купівля продаж

за станом на за станом на

01.01.2004 11.01.2004 01.01.2004 11.01.2004

долара США (за 100 одиниць) 517.2404 519.9807 528.7480 530.8874

євро (за 100 одиниць) 463.2743 455.4252 487.8994 482.2480

російського рубля (за 10 одиниць) 1.6319 1.6129 1.7639 1.7513

Обсяг операцій на готівковому ринку України (купівля та продаж іноземних
валют за гривню у доларовому еквіваленті) з 03.01.2004 до 11.01.2004
становив 41.5 млн. USD, у т.ч.:

– обсяг валюти, купленої банками у населення, становив 24.9 млн. USD;

– обсяг валюти, проданої населенню, становив 16.6 млн. USD.

Інтервенції НБУ на валютному ринку України (сальдо) з 03.01.2004 до
11.01.2004 становили  мінус 20.6 млн. USD (у доларовому еквіваленті).

Міжнародні резерви НБУ 11.01.2004 становили 3083.2 млн. USD, скорочення
обсягу МР з початку року – 12 млн. USD (0.4 %).

Банківські вклади фізичних осіб у ВКВ (у доларовому еквіваленті) з
початку року зросли на 8.3 млн. USD (0.9 %) і 11.01.2004 становили 897.8
млн. USD.

Додаток 2

Основні тенденції валютного ринку України

на початку 2005 року

Офіційний курс гривні до:

долара США знизився  на 0.05 коп. (0.009 %) і 31.01.2005 становив 533.29
грн./100 дол. США;

євро знизився  на 19.89 коп. (3.6 %) і 31.01.2005 становив 573.1801
грн./100 євро;

російського рубля зріс на 0.0019 коп. (0.11 %) і 31.01.2005 становив
1.6758 грн./10 рос. руб.

Обсяг операцій на міжбанківському валютному ринку України (купівля та
продаж у доларовому еквіваленті) – 3552.8 млн. дол. США.

Інтервенції НБУ на валютному ринку України (сальдо) – 116.7 млн. дол.
США (у доларовому еквіваленті).

Середньозважений готівковий курс гривні 31.01.2005

за операціями банків України до:

Валюта Купівля Продаж

долара США (за 100 одиниць) 532.0510 537.9518

євро (за 100 одиниць) 577.6219 589.6888

російського рубля (за 10 одиниць) 1.5976 1.7281

Обсяг операцій на готівковому ринку України (купівля та продаж іноземних
валют за гривню у доларовому еквіваленті) – 236.4 млн. дол. США, у т.ч.:

– обсяг валюти, купленої банками у населення – 126.1 млн. дол. США;

– обсяг валюти, проданої населенню – 110.3 млн. дол. США.

Міжнародні резерви НБУ 31.01.2005 – 4557.1 млн. дол. США, зростання
обсягу МР на 140.1 млн. дол. США (3.17 %).

Банківські вклади фізичних осіб у ВКВ (у доларовому еквіваленті) зросли
на 76.1 млн. дол. США і 31.01.2005 становили 1501.3 млн. дол. США.

Додаток 3

Основні тенденції розвитку валютного ринку України

на початок 2004 року

Офіційний курс гривні до:

долара США зріс на 0.04 коп. (0.008 %) і 31.01.2004 становив 533.11
грн./100 дол. США;

євро зріс на 6.02 коп. (0.9 %) і 31.01.2004 становив 660.2034 грн./100
євро;

російського рубля знизився на 0.061 коп. (3.36 %) і 31.01.2004 становив
1.871 грн./10 рос. руб.

Обсяг операцій на міжбанківському валютному ринку України (купівля та
продаж у доларовому еквіваленті) – 5026.8 млн. дол. США.

Інтервенції НБУ на валютному ринку України (сальдо) 191.5 млн. дол. США
(у доларовому еквіваленті).

Середньозважений готівковий курс гривні

за операціями банків України до:

Валюта Купівля Продаж

долара США (за 100 одиниць) 532.1642 536.3562

євро (за 100 одиниць) 665.4050 675.7671

російського рубля (за 10 одиниць) 1.7888 1.8222

Обсяг операцій на готівковому ринку України (купівля та продаж іноземних
валют за гривню у доларовому еквіваленті) – 812.5 млн. дол. США, у т.ч.:

– обсяг валюти, купленої банками у населення – 419.5 млн. дол. США;

– обсяг валюти, проданої населенню – 393.0 млн. дол. США.

Чисті міжнародні резерви НБУ 31.01.2004 Зміна за період

млн. дол. США %

за поточним курсом 5243.6 142.2 2.8

за курсом, фіксованим на 31.12.2005 5254.2 151.6 3.0

Банківські вклади фізичних осіб у ВКВ (у доларовому еквіваленті) зросли
на 97.6 млн. дол. США і 31.01.2004 становили 2592.3 млн. дол. США.

РЕЦЕНЗІЯ НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ

Студентки _______________________________________________________

_________________________________________________________________

на тему

Актуальність теми

Самостійність розробки та пропозицій автора

Практична значимість роботи

Недоліки

Загальний висновок

Рецензент

“ “

2004 р.

В І Д Г У К

НАУКОВОГО КЕРІВНИКА НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ

Студента групи
_________________________________________________________

Тема дипломної роботи
_____________________________________________________________

Науковий керівник
_______________________________________________________

Актуальність теми

Об”єкт дослідження

Характеристика теоретичного рівня, наявності самостійних розробок та
практичної значимості роботи

Недоліки

Загальний висновок керівника

Науковий керівник

“ “

2004 р.

Дипломна робота переглянута

Студент

Завідуючий кафедрою _____________________________

“ “

2004 р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020