.

Аудит фінансового стану підприємства (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1842 23349
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“АУДИТ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА”

ПЛАН

Вступ

1. Мета і методи аудиту фінансового стану підприємства

2. Зміст і основні процедури аналізу фінансово-господарської діяльності
за даними бухгалтерської звітності

3. Методика проведення аудиту фінансового стану підприємств

3.1. Оцінка оборотності майна підприємства

3.2. Оцінка виробничого потенціалу

3.3. Оцінка фінансової стабільності

3.4. Оцінка ліквідності (платоспроможності) підприємства

3.5. Аналіз рентабельності

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Тема даної курсової роботи: “Аудит фінансового стану підприємства”.

Аудит фінансового стану передбачає оцінку облікової та іншої економічної
інформації через вивчення реально існуючих зв’язків та взаємозв’язків
між показниками.

Метою аудиту фінансового стану клієнта є:

• визначення суті та змісту ділової активності;

• виявлення зон можливих навмисних помилок у звітності;

• оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування
в майбутньому;

• оцінка стану бізнесу.

Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних
підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою
підтвердження її достовірності для державних податкових органів і
власників.

Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву й
економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його
фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і
управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає
змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні
підприємств різних форм власності.

Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка
комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб’єктів
господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і
реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними
чинного законодавства.

Ринкова економіка висуває нові завдання у сфері контролю, від
правильного вирішення яких залежать його подальший розвиток і
удосконалення.

В даній роботі планую дослідити такі питання як:

мета і методи аудиту фінансового стану підприємства

зміст і основні процедури аналізу фінансово-господарської діяльності за
даними бухгалтерської звітності

методика проведення аудиту фінансового стану підприємств

оцінка оборотності майна підприємства

оцінка виробничого потенціалу

оцінка фінансової стабільності

оцінка ліквідності (платоспроможності) підприємства

аналіз рентабельності.

Дослідження цих питань, на нашу думку, дозволить якнайкраще розкрити
основну тему курсової роботи.

При написанні роботи були використані спеціалізовані літературні
джерела, підручники, нормативно-правові матеріали тощо.

1. Мета і методи аудиту

фінансового стану підприємства

Аудит фінансового стану передбачає оцінку облікової та іншої економічної
інформації через вивчення реально існуючих зв’язків та взаємозв’язків
між показниками.

Метою аудиту фінансового стану клієнта є:

• визначення суті та змісту ділової активності;

• виявлення зон можливих навмисних помилок у звітності;

• оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування
в майбутньому;

• оцінка стану бізнесу.

Перед безпосереднім проведенням аналізу аудитор повинен визначити його
мету та завдання, а потім розробити програму аналізу:

• вибір методу аналізу, оптимального для досягнення поставлених завдань
та цілей;

• визначення інформаційної бази аналізу;

• встановлення критерію для прийняття рішення у разі виявлення
незвичайних коливань.

Методи аналізу фінансового стану

Розглянемо окремі методи аналізу, які використовуються в практиці
аудиту, та дії аудитора щодо використання результатів аналізу.

Метод читання зовнішньої звітності полягає у вивченні абсолютних значень
показників зовнішньої звітності з метою визначення основних джерел
коштів компанії (підприємства) та напрямів їх використання за минулий
період, а також прибуткової та дивідендної політики. Особливу увагу
звертають на наявність у звітності незвичайних показників і сум, а також
на інформацію, що міститься у виносках та примітках.

Метод галузевого порівняльного аналізу застосовують для порівняння
фінансових показників із середньогалузевими та використання їх як основи
для проведення аудиту. Позитивними рисами галузевого порівняльного
аналізу є те, що в результаті його проведення аудитор може глибше
оцінити стійкість фінансових позицій підприємства, його плато- та
кредитоспроможність.

Метод порівняльного аналізу облікових і звітних даних клієнта за кілька
минулих періодів часу передбачає вивчення аудитором відхилень (у
абсолютному та відносному вираженні) обраних ним показників, а також
процентних співвідношень між проміжними та звітними показниками
звітності.

Метод порівняльного аналізу фактичних даних клієнта з розрахунками
самого аудитора полягає в тому, що аудитор перелічує ті чи інші
показники звітності, особливо розрахункові, та порівнює їх з
результатами клієнта. Частіше це стосується процентів, амортизаційних
відрахувань за об’єктами, витрат майбутніх періодів, індексації основних
засобів та інших об’єктів обліку. При цьому аудитор критично оцінює
інформацію, яку він перевіряє, щодо її достовірності та об’єктивності.
Аудитор повинен визначити мінімальну й максимальну межу можливої
різниці, наявність якої не потребує додаткового тестування. Вирішення
цього завдання залежить від ступеня суттєвості (матеріальності)
виявленої різниці щодо пов’язаних з нею показників всієї звітності в
цілому. Якщо значення виявленої різниці неприпустиме, аудитор
намагається знайти реальне пояснення чи провести додаткове тестування.

Метод коефіцієнтного аналізу ґрунтується на визначенні залежностей між
окремими показниками звітності. Коефіцієнтний аналіз може здійснюватися
як внутрішньогосподарський, так і зовнішній. Наприклад, з погляду
акціонера чи потенційного інвестора велике значення має розрахунок
коефіцієнтів прибутку на акцію, дивідендних виплат, дивідендної
прибутковості, розподіл майна тощо.

Використовуючи різноманітні методики економічного аналізу, аудитор
повинен орієнтуватися на застосування персональних комп’ютерів та
прикладних спеціалізованих програм.

В умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності
виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом
виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів
фінансового контролю, тобто аудиту.

У світовій практиці аудит набув значного поширення. Основною передумовою
аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (фірми) в особі його
власників (акціонерів), держави в особі податкової адміністрації і
самого аудитора в забезпеченні реальності та достовірності обліку і
звітності.

Аудит є обов’язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової
економіки кожної країни.

Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними
структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення
ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже
він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення
незалежного контролю, який дістав назву аудиту (від. лат. ашііо — той,
що вислуховує), тобто такого, що вислуховує звіти посадових осіб.
Аудитори стали потрібні й незацікавленій стороні — суду, арбітражу, які
відстоювали справедливість.

Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів
підприємців (менеджерів, адміністрації, управлінців), коли власник для
керівництва своїми підприємствами почав наймати спеціальний апарат
управління. Для попередження недоліків, зловживань, приховування витрат
і доходів, неправильного розподілу прибутків, навмисного присвоєння їх
найманими керуючими власники змушені вдаватись до перевірки фінансової
звітності незалежним аудитором [2].

Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних
підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою
підтвердження її достовірності для державних податкових органів і
власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги
керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і
управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського
фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит
також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при
акціонуванні підприємств різних форм власності.

Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка
комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб’єктів
господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і
реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними
чинного законодавства.

За визначенням Роя Доджа, “аудит — це захоплюючий предмет; шкода тільки,
що великий обсяг офіційних публікацій АРС* настільки його ускладнив…
Аудитор не повинен бути детективом або заздалегідь бути упевненим, що
щось неправильно. Він не відповідає за недбалість відповідального
керівника, який передав йому інформацію за відсутності підозрілих
обставин”.

Видатний американський вчений і практик Роберт Монтгомері одним із
перших усвідомив необхідність видання практичних посібників і
підручників з аудиту. У 1912 р. він опублікував першу в СИТА книгу з
теорії і практики аудиту, яка витримала одинадцять видань.

Аудитор — надзвичайно цікава і популярна професія. Відомо, що пальма
першості з питань обліку належить Італії; а з аудиту — Англії, де було
створено інститут контролерів (аудиторів). Його основна мета —
гарантування фінансової звітності.

Р. Адамс, автор книги “Основи аудиту”, наводить класичне висловлення, що
стосується аудиту. Воно неодноразово цитоване багатьма ученими, але
заслуговує на те, щоб згадати його ще раз: “Без аудиту немає надійності
рахунків. Без надійності рахунків немає контролю. А без контролю що
вартує влада?”.

Фірми ведуть між собою конкурентну боротьбу. Кожна з них має зв’язок із
фірмами в інших країнах, а тому має міжнародний потенціал.

До організаційної ієрархії в типовій аудиторській фірмі належать
партнери, менеджери, контролери, старші або відповідальні аудитори і
помічники. Новий працівник (службовець) звичайно починає як помічник і
працює впродовж двох-трьох років на кожному ступені, доки не одержить
статусу партнера.

Розпочинаючи перевірку на підприємстві, незалежний аудитор отримує від
його керівництва фінансові та інші звіти, які містять прогноз
керівництва про економічні події. Аудитор розпочинає свою роботу з
аналізу цих прогнозів. Завдання аналізу — підтвердити або спростувати
дані.

Зарубіжний досвід показує, що аудит є обов’язковим атрибутом ринкової
економіки будь-якої країни. Розвиток аудиту в Україні почався після
прийняття Закону “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р.
Відповідно до цього Закону, аудит — це перевірка публічної
бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої
інформації про фінансово-господарську діяльність суб’єктів
господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності,
обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству й
установленим нормативам. Однак, на жаль, аудит в Україні ще не набув
широкого впровадження. Тому в період становлення ринкових відносин слід
старанно аналізувати зарубіжний досвід і застосовувати його на практиці
з урахуванням конкретних національних інтересів. Вивченню цієї проблеми
має допомогти як зарубіжна, так і вітчизняна література, яка акумулює
такий досвід західних і вітчизняних аудиторських фірм.

Обов’язковий аудит в Україні було проведено за 1994, 1995 рр. всіма
суб’єктами підприємницької діяльності. Це певною мірою позитивно
вплинуло на вирішення проблеми адаптації аудиторства в Україні. Однак,
починаючи з 1996 р., проведення обов’язкового аудиту було скасовано на
більшості суб’єктів господарювання.

Певний досвід проведення аудиту у нас уже накопичено. Це стосується
насамперед підприємств, що приватизуються, а також кор-поратизації,
експертної оцінки майна суб’єктів підприємницької діяльності, перевірок
фінансового стану суб’єктів господарювання, що переходять на емісію
цінних паперів або беруть банківські кредити тощо.

Відповідно до прийнятого у 1995 р. Закону України “Про наукову та
науково-технічну експертизу” аудитори повинні дати науково обґрунтовану
оцінку результатів аудиторського дослідження та науково-технічної
експертизи.

До проблемних питань аудиту слід віднести:

• недостатню кількість методичних розробок з аудиторського контролю;

• брак достатнього досвіду аудиторської діяльності;

• недостатню кількість кваліфікованих аудиторських кадрів, а звідси — і
неосвоєний ринок аудиторських послуг;

• відсутність типових форм документів з аудиту;

• відсутність методичних рекомендацій з питань комп’ютеризації аудиту
тощо.

Разом із тим впровадження аудиту в сферу підприємницької діяльності має
в цілому для держави істотні переваги порівняно з іншими формами
фінансово-господарського контролю, зокрема:

• значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання
контрольно-ревізійного апарату;

• надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати
аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків;

• незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що
сприяє підвищенню якості перевірок;

• можливість вибору аудитора замовником тощо.

Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній,
бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків,
різних іноземних фірм [10].

Мета аудиту — сприяння ефективності роботи, раціональному використанню
матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій
діяльності для отримання максимального прибутку.

Основними завданнями аудиту є:

• перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших
документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених
господарських і фінансових операцій чинному законодавству;

• виявлення і попередження (профілактика) порушень у
фінансово-господарській діяльності підприємств;

• реальність визначення фінансових результатів;

• оцінка ефективності внутрішнього контролю;

• надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права,
менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.

2. Зміст і основні процедури аналізу

фінансово-господарської діяльності за даними бухгалтерської звітності

Особливе значення у роботі аудитора має читання та аналіз балансу,
оскільки використання інформації, отриманої за результатами аналізу, дає
можливість прийняти обґрунтовані управлінські рішення, оцінити динаміку
та перспективи зміни прибутку (доходу) підприємства, ресурси
підприємства, зміни, що відбулися в них, а також ефективність їх
використання.

Деталізація аналізу бухгалтерської звітності може бути різною.

У межах експрес-аналізу здійснюється розрахунок, контроль та аналіз у
динаміці невеликої кількості основних показників.

Поглиблений фінансовий аналіз більш трудомісткий: разом із розрахунком
та оцінкою в динаміці низки показників будується система
взаємопов’язаних аналітичних таблиць, а також можуть використовуватися
простіші моделі жорстко детермінованого факторного аналізу.

Розглянемо докладніше поглиблений аналіз фінансово-господарської
діяльності. У загальному вигляді програма поглибленого аналізу може бути
представлена такими процедурами:

1. Попередній огляд економічного та фінансового стану ПІД’ приємства.

1.1. Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської
діяльності.

1.2. Виявлення “хворих” статей балансу.

2. Оцінка та аналіз економічного потенціалу підприємства.

2.1. Оцінка майнового стану.

2.2. Оцінка фінансового стану.

3. Оцінка та аналіз результативності фінансово-господарської діяльності
підприємства.

3.1. Оцінка ділової активності.

3.2. Аналіз рентабельності.

3.3. Оцінка ринкової та інвестиційної активності.

Інформаційною базою цієї програми є річний бухгалтерській звіт. Отримані
аналітичні показники та коефіцієнти мають бути розглянуті у
просторово-часових порівняннях, а аналітична робота побудована за
принципом від загального до одиничного.

Порівнюючи динаміку підсумків розділів активу балансу, можна виявити
тенденції зміни майнового стану. Результативність і перспективність
діяльності підприємства можуть бути узагальнені оцінками за даними
аналізу динаміки прибутку, а також порівняльного аналізу темпів
зростання коштів підприємства, обсягів його виробничої діяльності та
прибутку.

Важливою аналітичною процедурою є вертикальний аналіз, тобто подання
балансу у вигляді відносних показників.

Останнє дає змогу простежити за часткою кожної статті балансу, його
загальним підсумком. Обов’язковий елемент аналізу — динамічні ряди
величин, за допомогою яких можна прогнозувати структурні зміни в складі
активів та джерел їх покриття.

Крім того, за допомогою відносних показників можна здійснити
міжгосподарські порівняння підприємств, згладжувати негативні впливи
інфляційних процесів.

Горизонтальний аналіз балансу полягає в побудові однієї або кількох
таблиць, в яких абсолютні балансові показники доповнюються відносними
темпами зростання (зниження). Як правило, Досліджують базисні темпи
зростання за ряд років, що дає змогу не тільки аналізувати зміни окремих
балансових статей, а й прогнозувати їх значення.

Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного. Тому
нерідко будують таблиці, які характеризують і структуру звітної
бухгалтерської форми, і динаміку окремих її показників.

Велике значення аналізу бухгалтерської звітності надається в умовах
ринкової економіки. Методика такого аналізу зводиться до виконання
обов’язкових процедур:

1) ознайомлення із звітом аудитора;

2) ознайомлення з основними обліковими принципами та методами, що
використовуються на підприємстві;

3) нормативна база визначення фінансового стану підприємств.

Основні документи, які регламентують проведення аналізу фінансового
стану підприємства, такі:

1. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського
стану підприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань
запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 р.
№ 81 [135];

2. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану
підприємств, що підлягають приватизації, затверджене наказом Мінфіну
України, Фонду державного майна України від 26 січня 2001 p. M 49/121
[94];

3. Методичні рекомендації щодо підготовки аудиторського висновку при
перевірці відкритих акціонерних товариств та підприємств — емітентів
облігацій (крім комерційних банків), схвалені Аудиторською палатою
України від 23 лютого 2001 р. протокол № 99 [128];

4. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків,
відкриття їх філій, представництв, відділень, затверджене постановою
Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 р. № 375 [145];

5. Методичні рекомендації щодо аналізу фінансово-господарської
діяльності підприємств і організацій, викладені в листі Державної
податкової адміністрації України від 27 січня 1998 р-M 759/10/20-247
[126].

3. Методика проведення аудиту фінансового стану підприємств

3.1. Оцінка оборотності майна підприємства

При визначенні тенденції зміни оборотності коштів підприємства, крім
зміни показника загальної оборотності, вивчають співвідношення динаміки
необігових та обігових коштів, а також використовують показники
мобільності усіх коштів підприємства й обігових коштів.

Коефіцієнт мобільності коштів підприємства визначають із співвідношення
вартості обігових коштів до вартості усіх коштів.

Коефіцієнт мобільності обігових коштів підприємства розраховують
діленням найбільш мобільної їх частини (грошей та фінансових вкладень)
на вартість обігових коштів.

Збільшення коефіцієнтів мобільності цих коштів підприємства та обігових
коштів свідчить про тенденцію прискорення обіговості коштів
підприємства.

Низька мобільність обігових коштів не завжди означає негативну
тенденцію. Висока рентабельність виробництва та продукції дають змогу
підприємству цілеспрямовано спрямовувати вільні кошти на розширення
виробництва.

3.2. Оцінка виробничого потенціалу

Фінансовий стан підприємства значною мірою зумовлюється його виробничою
діяльністю. Тому аналізуючи фінансовий стан підприємства, особливо за
попередній період, слід оцінити його виробничий потенціал.

Для характеристики виробничого потенціалу використовують такі показники:

• наявність, динаміка та частка всіх виробничих активів у загальній
вартості майна;

• наявність, динаміка й частка основних засобів у загальній вартості
майна;

• коефіцієнт зносу основних засобів (амортизації);

• середня норма амортизації;

• наявність, динаміка і частка капітальних вкладень та їх співвідношення
з фінансовими вкладеннями.

Виробничі активи визначають додаванням основних засобів виробничих
запасів та незавершеного виробництва. На промислових підприємствах цей
показник, як правило, не повинен бути нижчим за 50%. Однак за основу
порівняння треба брати галузеві стандартні показники.

Показник частки вартості основних фондів у загальній вартості коштів
підприємства розраховують як відношення залишкової вартості основних
фондів до суми балансу. Розрахункові показники порівнюють із
стандартними значеннями підприємств галузі, а також із показниками
високорентабельних виробників.

Коефіцієнт зносу (амортизації) розраховують із співвідношення суми зносу
основних засобів та нематеріальних активів до їх первісної вартості.
Зменшення цього показника не слід оцінювати негативно, якщо воно
відбулося в результаті надходження нового обладнання.

Для оцінки інтенсивності накопичення зносу (амортизації) основних
засобів слід використовувати, крім того, показник середньої норми
амортизації, який розраховують відношенням суми амортизаційних
відрахувань за звітний період до первісної вартості основних засобів на
початок періоду.

Розрахований показник середньої амортизації порівнюють з показниками
інших підприємств та стандартними значеннями цього показника.

Певні висновки про виробничу та фінансову політику підприємства можна
зробити за співвідношенням капітальних вкладень і авансів та
довгострокових фінансових вкладень. Вищі темпи зростання фінансових
вкладень можуть суттєво знизити виробничі можливості підприємства.

Важливим показником фінансового стану підприємства є наявність власних
обігових коштів. Розраховуючи його, слід мати на увазі, що частина
основних засобів та капітальних вкладень, відображених у розділі І
активу балансу, може бути відтворена за рахунок довго- і
середньострокових кредитів та інших довгострокових позичених коштів.
Тому при розрахунку власних обігових коштів до підсумку розділу І пасиву
балансу додають довго та середньострокові кредити і довгострокові
позичені кошти, а від одержаної суми віднімають підсумок розділу І
активу балансу. Зменшення власних обігових коштів оцінюють звичайно
негативно, особливо, якщо вони не покривають матеріальних обігових
коштів.

Дані про структуру джерел господарських коштів використовують також для
оцінки фінансової стабільності підприємства та його платоспроможності.

3.3. Оцінка фінансової стабільності

Фінансова стабільність підприємства характеризується такими
коефіцієнтами: власності, позичених коштів, співвідношення позичених і
власних коштів, мобільності власних коштів, співвідношення необігових та
власних коштів, співвідношення необігових і власних коштів та
довгострокових фінансових вкладень, окупності процентів, співвідношення
видатків з виплати процентів та позичених коштів.

Коефіцієнт власності визначають відношенням власних коштів до загальної
величини коштів підприємства. Особливе значення цей показник має для
інвесторів і кредиторів. Для країн Західної Європи та США нормальним
значенням цього коефіцієнта є 0,6, хоча за останні роки воно знизилося.
В Японії цей показник знизився з 0,61 у 1936 р. до 0,19 — у 1979 р.
Однак останніми роками цей показник почав підвищуватися.

Коефіцієнт позичених коштів розраховують відношенням позичених коштів до
загальної величини коштів підприємства. Він характеризує структуру
коштів підприємства з погляду частки позичених коштів і пов’язаний з
попереднім показником. Його також можна обчислити відніманням від 1
(одиниці) коефіцієнта власності.

Коефіцієнт співвідношення позичених та власних коштів розраховують
діленням позичених коштів на власні. Він показує, скільки позичених
коштів припадає на 1 грн. власних. За критичне значення цього показника
приймають одиницю. Якщо показник перевищує одиницю, то фінансова
стійкість підприємства ставиться під сумнів.

Коефіцієнт мобільності власних коштів визначають як частку від ділення
власних обігових коштів (розрахункова величина) на загальну величину
власних коштів. Отриману величину доцільно порівняти із стандартними
значеннями показника.

Коефіцієнт співвідношення необігових та власних і довгострокових
позичених коштів розраховують як відношення величини необігових коштів
до сукупної величини власних і довгострокових позичених коштів.

Коефіцієнт окупності процентів за кредити визначають із такого
співвідношення: в чисельнику сума чистого прибутку та витрат на сплату
процентів, у знаменнику — витрати на сплату процентів за кредити. Він
показує, скільки разів упродовж року підприємство заробляє кошти для
сплати процентів, і характеризує ступінь захищеності виданих кредитів.

Коефіцієнт співвідношення витрат на виплату процентів і залучених коштів
характеризує частку процентів у позичених коштах і показує, скільки
коштує підприємству залучення позикових коштів.

3.4. Оцінка ліквідності (платоспроможності) підприємства

Під платоспроможністю підприємства розуміють його готовність погасити
короткострокову заборгованість власними коштами.

Розрізняють три показники платоспроможності: коефіцієнт абсолютної
ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття та загальний коефіцієнт
покриття.

При розрахуванні цих показників використовують загальний знаменник —
короткострокові зобов’язання. Вони розраховуються як сукупна величина
короткострокових кредитів, позик, не погашених у строк, короткострокових
позичених коштів та кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності — це співвідношення коштів та
короткострокових фінансових вкладень до короткострокових зобов’язань.
Теоретичне значення коефіцієнта становить приблизно 0,2-0,25.

Цей показник має особливе значення для постачальників матеріальних
ресурсів та банків, які кредитують підприємство.

Проміжний коефіцієнт покриття визначають як частку від ділення сукупної
суми коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської
заборгованості до короткострокових зобов’язань.

Теоретичне значення цього показника визнається достатнім на рівні
0,7-0,8. Особливий інтерес цей показник становить для власників акцій
підприємства.

Загальний коефіцієнт покриття розраховують як відношення сукупної
величини запасів та витрат (без витрат майбутніх періодів) і коштів,
короткострокових фінансових вкладень, а також дебіторської
заборгованості до короткострокових зобов’язань.

Теоретично величина цього показника становить 2,0-2,5. За високої
обіговості коштів його величина може бути і меншою, але обов’язково
повинна перевищувати одиницю.

Показник має особливо велике значення для власників облігацій
підприємства.

Для характеристики платоспроможності підприємства можна використовувати
коефіцієнт чистої виручки, який розраховують як відношення суми чистого
прибутку та амортизаційних відрахувань до виручки від реалізації
продукції, товарів, послуг. Він показує ступінь чистого прибутку та
амортизаційних відрахувань на кожну одиницю одержаної від реалізації
продукції чистої виручки.

3.5. Аналіз рентабельності

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від рентабельності
підприємства.

Розрізняють дві групи показників рентабельності:

1) вкладених коштів (майна) підприємства та їх окремих видів;

2) продукції.

За першою групою показників розраховують показники рентабельності —
всього майна, власних коштів, виробничих фондів, Фінансових вкладень.

Перші три показники визначають із відношення балансового або чистого
прибутку до середньої вартості відповідного майна за звітний період. При
цьому вартість виробничих фондів визначають додаванням вартості основних
коштів і матеріальних обігових коштів.

Рентабельність фінансових вкладень — це відношення доходів, отриманих за
цінними паперами та від участі у статутних фондах інших підприємств, до
середньої вартості фінансових вкладень.

Рентабельність продукції визначають як відношення прибутку, отриманого
від реалізації продукції, до повної її собівартості чи виручки від
реалізації продукції. Рентабельність окремих видів розраховують як
відношення різниці між продажною вартістю та собівартістю виробу до його
продажної вартості.

У процесі аналізу фінансового стану підприємства слід докладно
проаналізувати обіговість усього майна підприємства, обігових коштів,
матеріальних і нематеріальних обігових коштів, їх окремих видів
виробничих запасів, готової продукції, незавершеного виробництва.
Наведені показники обчислюють порівнянням виручки та середніх залишків
майна підприємства і відповідних обігових коштів.

Аналіз фінансового стану підприємства завершується комплексною оцінкою.
Пропонуються заходи щодо поліпшення фінансового стану (прискорення
реалізації продукції, реалізації залишків виробничих запасів та основних
засобів, зниження дебіторської та кредиторської заборгованості).

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Метою аудиту фінансового стану клієнта є:

• визначення суті та змісту ділової активності;

• виявлення зон можливих навмисних помилок у звітності;

• оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування
в майбутньому;

• оцінка стану бізнесу.

Методи аналізу фінансового стану

Розглянемо окремі методи аналізу, які використовуються в практиці
аудиту, та дії аудитора щодо використання результатів аналізу.

Метод читання зовнішньої звітності полягає у вивченні абсолютних значень
показників зовнішньої звітності з метою визначення основних джерел
коштів компанії (підприємства) та напрямів їх використання за минулий
період, а також прибуткової та дивідендної політики. Особливу увагу
звертають на наявність у звітності незвичайних показників і сум, а також
на інформацію, що міститься у виносках та примітках.

Метод галузевого порівняльного аналізу застосовують для порівняння
фінансових показників із середньогалузевими та використання їх як основи
для проведення аудиту. Позитивними рисами галузевого порівняльного
аналізу є те, що в результаті його проведення аудитор може глибше
оцінити стійкість фінансових позицій підприємства, його плато- та
кредитоспроможність.

Метод порівняльного аналізу облікових і звітних даних клієнта за кілька
минулих періодів часу передбачає вивчення аудитором відхилень (у
абсолютному та відносному вираженні) обраних ним показників, а також
процентних співвідношень між проміжними та звітними показниками
звітності.

Метод порівняльного аналізу фактичних даних клієнта з розрахунками
самого аудитора полягає в тому, що аудитор перелічує ті чи інші
показники звітності, особливо розрахункові, та порівнює їх з
результатами клієнта. Частіше це стосується процентів, амортизаційних
відрахувань за об’єктами, витрат майбутніх періодів, індексації основних
засобів та інших об’єктів обліку. При цьому аудитор критично оцінює
інформацію, яку він перевіряє, щодо її достовірності та об’єктивності.
Аудитор повинен визначити мінімальну й максимальну межу можливої
різниці, наявність якої не потребує додаткового тестування. Вирішення
цього завдання залежить від ступеня суттєвості (матеріальності)
виявленої різниці щодо пов’язаних з нею показників всієї звітності в
цілому. Якщо значення виявленої різниці неприпустиме, аудитор
намагається знайти реальне пояснення чи провести додаткове тестування.

Метод коефіцієнтного аналізу ґрунтується на визначенні залежностей між
окремими показниками звітності. Коефіцієнтний аналіз може здійснюватися
як внутрішньогосподарський, так і зовнішній. Наприклад, з погляду
акціонера чи потенційного інвестора велике значення має розрахунок
коефіцієнтів прибутку на акцію, дивідендних виплат, дивідендної
прибутковості, розподіл майна тощо.

Список використаної літератури

Закон України “Про аудиторську діяльність”.

Аудит і аудиторська діяльність / За редакцією Маяковської М.С. – К. :
Урожай, 2001.

Андреев В.Д. Практический аудит: Справочное пособие.-М.:Экономика,
2003.-366с.

Аудит. Учебник для вузов/ В.И.Подольский, Г.Б.Поляк, А.А.Савин,
Л.В.Сотников; Под ред. проф. В.И.Подольского.-М.:Аудит, ЮНИТИ,1997.-432
с.

Білуха М.Т. Курс аудиту: Підручник. – К.: Вища школа. – Знання. 1998.

ГалаганА.М. Основы бухгалтерского учета / Под ред. проф. С.К. Татура и
A.C. Маргулиса. — М.; Л.: Госпланиздат, 1939. — 304 с.

Грабова H.M. Теорія бухгалтерського обліку. — К.: Вища шк., 1973. — 344
с.

Дембинский Н.В. Теория советского бухгалтерского учета. — Мн.:
Государственное издательство БССР, 1957. — 312 с.

Додонов АА. Организация учета в условиях АСУ. — М.: Легкая индустрия,
1973. — 210 с.

Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація.-К.:Т-во “Знання”, НОО,
2001.- 402 с.

Завгородній В.П. Автоматизація бухгалтерського обліку, контролю, аналізу
та аудиту. — К.: А.С.К., 1998. — 768 с.

Зубілевич С.Л., Голов С.Ф. Основи аудиту. – Київ: Ділова України, 2001.-
с.276.

Кузьминский А.І. Аудит. Практичний посібник.-К., 2002.

Національні нормативи аудиту. – К.: Основа, 2000.-274 с.

Шеремет А.Д. та ін. Аудит. М.:Інфра, 2001.- 240 с.

Шадилова С.Н. Бухгалтеру о внутреннем аудите. – М.: АО ДИС, 1995.- 144
с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020