Реферат на тему:
Головні постачальники паливно-енергетичних ресурсів на світовий ринок
та головні споживачі
План
1. Паливно-енергетичні ресурси світу. Загальний огляд
2. Газова промисловість світу
3. Нафтова промисловість світу
4. Використана література
1. Паливно-енергетичні ресурси світу. Загальний огляд
Протягом XX ст. істотно змінилася структура паливно-енергетичного
балансу світового господарства.
Якщо в першій половині XX ст. в енергобалансі світового господарства
пер-важало вугілля і мали важливе значення дрова, то в останні
десятиліть; провідну роль відіграють нафта і газ. Кілька десятиліть на
їх частку припадали 3/5 обсягу енергоспоживання. Вважають, що на початку
XXI ст. їх частка знизиться, водночас збереже значення споживання
вугілля і дещо збільшиться ролі ядерної енергетики і нетрадиційних
(альтернативних) джерел енергії.
Основні постачальники енергоносіїв знаходяться в Азії (країни Перське:
затоки, а також Китай); в Англо-Америці (США і Канада); в Північній
Євразі; (Росія, а також за окремими видами палива Азербайджан,
Туркменістан, Узбеки стан, Казахстан). В Європі краще забезпечені
енергоносіями Великобританія, ФРН, Польща, Норвегія. Основними ж
споживачами є СІЛА, Канада в Північній Америці, провідні країни Західної
та Центральної Європи, Японія, Китай, а серед краї; СНД – Росія та
Україна.
Не всі країни мають власні енергоресурси. Цілком ними забезпечені тільки
США, Росія, Китай, Великобританія, Канада, Австралія. Досить велика
група країн покриває потреби власним паливом частково, наприклад, ФРН,
Україна, Польща, Індія, Аргентина, Мексика, ПАР та ін. Але чимало
з-поміж промислове розвинутих країн і таких, що практично не мають своїх
енергоресурсів. Це Японія, Італія, Швеція, Республіка Корея, не кажучи
вже про малі промислове розвинуті країни світу.
Провідною галуззю енергетики є нафтова промисловість. Тривалий час у
другій половині XX ст. економіка Європи, США та Японії розвивалась за
рахунок дешевої нафти, видобуток якої в країнах, що розвиваються,
контролювався нафтовими транснаціональними корпораціями. Але після
створення в 1960 році Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК*), що
взяли видобуток і продаж нафти в свої руки, ера «дешевої нафти»
минулася, нафтовим монополіям довелося ділитися прибутками. До того ж
ускладнилися умови видобутку. Нафтодобувні фірми працюють у дедалі менш
освоєних районах, значна частина нафти видобувається на морському
шельфі, часом на великих глибинах. Політична нестабільність і конфлікти,
особливо на Близькому Сході, також додають проблем у нафтовому бізнесі.
Видобуток нафти в 1990-2004 роках становив 3,5 млрд тонн на рік. У
географи нафтової промисловості вже десятки років провідним є регіон
низького Сходу, на який припадає 1/4 світового видобутку нафти.
Найбільше її видобувають у Саудівській Аравії (щорічний видобуток
коливається в межах по-над 400 млн тонн), Ірані (до 200 млн тонн), ОАЕ,
Іраку, Кувейті. Майже 1/5 видобутку дають країни Північної Америки: США
(понад 350 млн тонн), Мексика, Канада. Зберігає значення нафтова
промисловість СНД, де із понад 400 млн тонн видобутку 9/10 припадає на
Росію. Серед країн Європи вирізняються Норвегія та Великобританія; в
Азії – Китай (понад 170 млн тонн) та Індонезія; в Африці – Нігерія,
Лівія, Єгипет, Алжир; в Південній Америці – Венесуела.
Основні потоки нафти ідуть з Близького Сходу в Японію та США: з Країн
Латинської Америки – в США, з Південно-Східної Азії – в Японію; з Африки
– в Європу. Знизився вивіз нафти з Росії, паливне господарство якої
переживає кризу.
Значення природного газу в енергобалансі світу різко зросло в другій
половині XX ст. (2,2 трлн м3). Найбільший видобуток мають
країни СНД (36 % світового), зокрема Росія і Туркменістан; США (1/4
видобутку), а також Нідерланди, Великобританія, Нафтовий
термінал Норвегія в Європі; Канада в Америці; Індонезія та країни
Перської затоки в Азії, Алжир в Африці.
Вугільна промисловість – найстаріша серед паливних галузей. Вона
базується на величезних запасах вугілля, що є в світі, покриває майже
1/3 потреб світу в енергоносіях. У 2003 році було видобуто 3,5 млрд тонн
вугілля в перерахунку на кам’яне. За останні десятиліття різко змінилася
географія видобутку. Понад 1/3 вугілля світу дає Китай, 1/4 – США,
близько 1/6 – країни СНД, де основні потужності мають Росія, Україна та
Казахстан. Понад 250 млн тонн вугілля видобуває Індія, а Австралія, ПАР
та Польща мають показники, близькі до цього. Торгівля вугіллям порівняно
невелика, вивозять в значних розмірах його тільки США, Австралія, ПАР,
Польща, Росія, Казахстан та Канада.
2. Газова промисловість світу
У 1988-2004 р. спостерігався ріст світових запасів палива. В останні 15
років у світі істотно змінилася географія видобутку газу. При загальному
росту з 1,67 трлн. м3 у 1985 р. до 2,35 трлн. м3 у 2002 р. (1,4 рази),
на Середньому Сході й у Південно-Східній Азії вона виросла приблизно в
2,4 рази. У загальносвітовому видобутку ці регіони мають порівняно
невелику частку – відповідно 11 і 6 %. Однак з розвитком виробництва
зрідженого природного газу вони стали важливими постачальниками не
тільки для Японії і Кореї, але і, поряд з Росією, Норвегією,
Нідерландами, Алжиром, – для Європи і США.
У 2002 р. у світі добуто 2271.8 млрд. м3 газу, що на 2,2 % більше чим у
1997 р. Три чверті світового видобутку газу зосереджено в 10 найбільших
країнах світу. Лідируюче положення займають Росія і США, на частку яких
приходиться майже половина всього газу, що добувається у світі. З 71
країни, що добуває газ, Казахстан займає 33-і місце, і його частка в
загальносвітовому видобутку за 1998 р. склала 0,3 %, а серед країн
колишнього СРСР – 1,2 %. Найбільша питома вага видобутку газу
приходиться на країни Америки (36,6 %) і колишнього СРСР (28,3 %), а на
держави Європи й АТР – відповідно 12,1 і 10,8 %.
Серед країн світу по запасах газу лідируюче положення займають країни
колишнього СРСР (38,8 %) і Близького Схід (33,8 %). Майже третина
світових запасів газу зосереджена в Росії, десята частина – в Америці,
шоста – в Ірану (табл. 1).
Світове виробництво ОЕСР ОПНК Країни колишнього СРСР
3518,9 млн.т (100%) 1012,8 млн.т (28,8%) 1480,0 млн.т (42,1%) 361,3
млн.т (10,3%)
Ближній
Схід 31,1 США 36,3 Саудівська
Аравія 29,9 Росія 84,2
Америка 28,7 Мексика 17,2 Іран 12,7
Казахстан 7,2
АТР 10,4 Норвегія 14,8 Венесуела 11,6
Азербайджан 3,2
Країни колишнього СРСР 10,3 Англія 13,1 ОАЕ
8,2 Узбекистан 2,2
Африка 10,2 Канада 12,3 Кувейт 7,3
Туркменістан 1,5
Європа 9,3 Інші 6,3 Нігерія 7,2 Інші 1,7
Ірак 7,1
Інші 16,0
Таблиця 2. Частка найбільших країн у виробництві газу
Світове виробництво ОЕСР Європейський союз Країни колишнього СРСР
2271,8 млрд.м3 (100%) 1033 млрд.м3 (45,5%) 202,2 млрд.м3 (8,9%) 643,9
млрд.м3 (28,3%)
Америка 36,6 США 52,6 Англія 44,7 Росія
85,6
Країни колишнього СРСР 28,3 Англія 8,7 Нідерланди
31,5 Узбекистан 7,9
Європа 12,1 Нідерланди 6,2 Італія 9,2 Україна
2,6
АТР 10,8 Канада 15,5 Німеччина 8,3
Туркменістан 1,8
Близький Схід 8,0 Інші 12,4 Данія 3,8 Казахстан
1,2
Африка 4,5
Інші 2,5 Азербайджан 0,8
Киргизстан 0,1
Бєларус 0,1
У табл. 3 і 4 приведені дані про прогнозовані зміни балансу енергоносіїв
на 2002-2015 р. і світових запасах природного газу.
Таблиця 3. Прогнозована зміна запасу енергоносіїв у 2002-2015
Вид енергоресурса 2002 рік 2015 рік
Квадр. BTU* % Квадр. BTU %
Всього 385 100 554 100
Природний газ 77 21,5 147 26,1
Нафта 140 39,1 208 26,9
Вугілля 90 25,2 131 23,2
Ядерная енергія 22 6,1 21 3,7
Відновлювані джерела 29 8,1 57 10,1
*ВТU – британськая теплова одиниця; 1 тис. BTU = теплота згорання 1 ф3
метана (0,252 кілокалорії).
*УТ – британська теплова одиниця; 1 тис. BTU = теплота згоряння 1 ф3
метани (0,252 кілокалорії).
Експерти прогнозують зниження частки ядерної енергії, зв’язане зі
зростаючим негативним відношенням суспільства до цього джерела через
серйозні і практично необоротних екологічних наслідків аварій на АЕС, а
також складності переробки і поховання ядерних відходів.
У той же час основною передумовою зростаючої ролі газу є його величезні
запаси, основна частина яких підготовлена до видобутку в останню чверть
XX поки. У гостріння 1975-1999 р. розвідані запаси природного
углеводородного газу у світі виросли в 2,3 рази, що з’явилося
результатом відкриття гігантських родовищ в Алжиру. Західного Сибіру,
Узбекистану, Туркменістану, Ірану, про Північне море. За останнє
десятиліття світові запаси газу виросли на 22 %. Приведені цифри
показують полярність розміщення запасів – дві третини їх приблизно
нарівно розподілені між Росією і регіоном Середнього Сходу (Перська
затока). У Росії з 48 трлн. м3 газу 80 % знаходиться на тюменській
Півночі. Половина запасів регіону Перської затоки сконцентрована в
Ірану.
Видобуток газу за останнє десятиліття виросла з 2005 до 2350 трлн. м3
т.е. на 18 %. Однак полярність видобутку докорінно відрізняється від
полярності запасів.
Таблиця 4. Запаси природного газу
%
Цілий світ 119.4 100,0 145,8 100,0
Росія 46,9 39,3 48,2 33,1
Средний Схід 37,5 31,4 49,6 34,0
Північна Америка 9,8 8,2 7,3 5,0
Пд. Америка 4,6 3,8 6,3 4,3
Пд.-Сідна Азія 8,6 7,2 10,3 7,1
Африка 8,2 6,9 11,2 9,4
Західна Європа 5,0 4,2 4,4 3,0
Третина видобутку приходиться на Північну Америку – США, Канаду і
Мексику, що утворять, власне кажучи, єдиний газодобувний комплекс, що
працює в основному на США. Чверть видобутку дає Росія, що є найбільшим
експортером газу, велика частина якого йде в закордонну Європу.
Важливим джерелом енергозабезпечення Європи є видобуток газу в
Нідерландах і акваторії Північного моря в його британському і
норвезькому секторах. Тут прокладені підвідні газопроводи, побудовані
термінали, великі верфі, створена велика інфраструктура.
Найменша частина світових запасів нафти і газу, частка яких за
підсумками 1998 р. складає відповідно 2 і 3,6 %, зосереджена в країнах
Європи.
Запасів газу для країн колишнього СРСР вистачить більш ніж на 80 років
(ними виробляється близько 30 % обсягу світового виробництва), у
порівнянні з Північною Америкою – самим великим виробником (32,5 %) і
споживачем (32 %) у світі, запасів якого вистачить лише на 11 років.
Достовірні запаси природного газу на початок 90-х років — 142 трлн м3.
Частка країн Близького й Середнього Сходу щодо газу (44%) значно менша,
а Північної Америки (17%) та Західної Європи (9%) — більша, ніж щодо
нафти.
Найбільше зріс видобуток газу в Африці (на 11,6%), Західній Європі (на
8,3%), Азії та Океанії (на 8%). У Західній Європі така тенденція
стосується передусім Нідерландів та Великобританії. У США видобуток
природного газу зріс незначно — на 0,1%.
Серед держав за цим показником виділяються США: майже чверть світового
видобутку. Проте протягом останнього часу газова промисловість відчуває
брак сировини. Найбільшим постачальником природного газу до США
залишається Канада, що посідає за видобутком третє місце, а за його
експортом — перше. Основні родовища газу в США розташовані на півдні
Внутрішніх рівнин, у Примек-сиканській низовині, а також на Алясці^На
території Канади чималі запаси газу зосереджені у Внутрішніх рівнинах, а
також на Канадському Арктичному архіпелазі.
Таблиця 5. Світові вірогідні запаси
та обсяги видобутку природного газу
Місце країни
Запаси
Видобуток
Країна
трлн м3
Країна
млрд м3
Всього 141,0 Всього 2119,6
1 Росія 46,2 Росія 555,4
2 Іран 21,0 США 538,5
3 Катар 7,1 Канада 145,8
4 ОАЕ 5,3 Великобританія 71,5
5 Саудівська Аравія 5,2 Нідерланди 66,3
6 США 4,6 Алжир 60,6
7 Венесуела 3,7 Індонезія 58,5
8 Алжир 3,6 Узбекистан 45,3
9 Нігерія 3,4 Саудівська Аравія 39,6
10 Ірак 3,1 Іран 35,3
З країн Латинської Америки за запасами й видобутком газу можна
виокремити Венесуелу, Аргентину. Значні Запаси його виявлені у Бразилії.
У Західній Європі за розмірами видобутку і експорту газу виділяються
Нідерланди з найбільшим родовищем природного газу Гронінген. У
Північному морі виявлено понад 400 нафтових, газоконденсатних та газових
родовищ з загальними запасами нафти у 3 млрд т і запасами газу у 4,5
трлн м3. У британському секторі — 130 родовищ нафти з запасами 1,2 млрд
т і 60 газових з запасами 1,2 трлн м3. У норвезькому секторі 26 нафтових
родовищ з запасами 1,6—1,7 млрд т і 30х газових з запасами 2,9 трлн м3.
У датському секторі розвідано 100 млн т нафти, у голландському — 25 млн
т. Найбільше родовище Північного моря — Екофіск — 400 млн т нафти і 300
млрд м3газу. За 1980—1994 рр. видобуток природного газу у норвезькому
секторі збільшився у три рази; газ добувається також у ФРН, Італії,
Франції. Проте лише Нідерланди задовольняють свої потреби за рахунок
власних ресурсів.
В Японії природного газу видобувається небагато (2—3 млрд м3/рік),
зріджений продукт імпортується з Індонезії, Брунею та інших країн.
Швидко зростає видобуток та використання природного газу в деяких
країнах, що розвиваються. Значні запаси його мають Іран, Саудівська
Аравія, Алжир, Катар, Кувейт, Лівія, Ірак, ОАЕ. З держав Сходу можна
виокремити Індонезію, Малайзію, Австралію, що входять до вісімки
найбільших світових експортерів зрідженого природного газу.
До найбільших постачальників газу належать також Росія, Туркменистан,
Казахстан. У Росії головною базою є Західний Сибір. Тут розташовуються
такі унікальні родовища, як Уренгойське, Ямбурзьке, Заполярне, Медвеже,
Тазовське, Ямальське, Ювілейне. Чималі запаси природного газу відкриті у
республіці Комі, у Волго-Уральській провінції.
Промислові запаси в Україні дорівнюють 1,1 трлн м3, відкриті — 500 млрд
м3. У Причорномор’ї та Приазов’ї родовища нафти і природного газу
експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове,
Тар-ханкутське, Дельфін; родовища природного газу є на шельфі Азовського
моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.
Природного газу в 1997 році видобули 18 млрд м3, хоча в перспективі його
видобуток може зрости до 50 млрд м3. Зараз тільки родовища Харківської
області дають 50% природного газу України (поклади Юльєвське,
Яблоневське, Селещенське). Видобуток газу на знаному Шебелинському
родовищі постійно знижується через зростання глибини буріння (5—6 км).
Україні щорічно потрібно біля 85 млрд м3 газу. Його будуть надалі
закуповувати в Росії, Туркменії та Узбекистані. У 1998 році 32 млрд м3
газу Україна отримає від Росії за транзит по нашій території 130 млрд м3
газу.
Головними резервами нарощування газовидобутку в Україні є відкриття
нових родовищ та запровадження нових технологій.
Транспортувати газ складно. Морське транспортування у вигляді зрідженого
природного газу (ЗПГ) дає змогу розв’язувати деякі проблеми. Одначе
організація зріджування й транспортування спеціальними танкерами,
спорудження терміналів потребує надзвичайно великих коштів. Вартість
одного танкера-газовоза об’ємом 125 тис. м3 становить до 150 млн дол.
Перевезення ЗПГ танкерами-газовозами коштує приблизно утроє дорожче, ніж
еквівалентна кількість нафти у звичайних танкерах. Водночас є вже кілька
портів-терміналів з великими заводами для зріджування природного газу
для морського вивезення: в Алжирі, Лівії, Індонезії, Брунеї та на
Алясці. ЗПГ з Алжиру постачається таким чином до Великобританії,
Франції, Іспанії, США; з Лівії — до Іспанії та Італії, з Аляски,
Індонезії, Брунею — до Японії. Морське транспортування ЗПГ становить
1,5% загального тоннажу танкерів. В найближчий час головними
експортерами ЗПГ стануть: Нігерія, Катар, Оман, Трінідад і Тобаго,
Китай, Австралія, Алжир та Венесуела. Імпортерами будуть: Японія,
Тайвань, Республіка Корея, Італія, Іспанія, Туреччина.
Найбільші міждержавні газопроводи побудовані з канадської провінції
Альберта до США, з Нідерландів — через ФРН та Швейцарію — до Італії.
Через Україну проходять магістральні газопроводи “Союз”, “Прогрес” і
“Братство”, що постачають газ з Росії та Туркменії до Угорщини, Польщі,
Болгарії, Чехії, Австрії, Італії та інших країн. У міжнародній торгівлі
78% припадає на трубопровідний транспорт (Голландія — 15%, Норвегія —
11, Канада — 9, ОПЕК — 5, інші — 4%) і 22% — на морське транспортування
ЗПГ.
3. Нафтова промисловість світу
Велика група держав входить до Організації країн-виробників та
експортерів нафти — ОПЕК, заснованої 1960 року. Сьогодні ОПЕК об’єднує
13 країн: Алжир, Венесуелу, Габон, Індонезію, Іран, Ірак, Катар, Кувейт,
Лівію, Нігерію, ОАЕ, Саудівську Аравію, Еквадор. На них припадає майже
78% запасів, 41% видобутку й 40% світового експорту нафти. ОПЕК
контролює величезні ресурси нафти, встановлює квоти її видобутку,
впливаючи таким чином і на рівень цін. ОПЕК залишається й, мабуть,
залишиться досить стійкою міжнародною організацією, спроможною впливати
на світову економіку.
Таблиця 6. Світові запаси та обсяги видобутку нафти
Місце країни Світові запаси Видобуток
Країна млрд т Країна млн. т
Всього 139,7 3260,9
1
Саудівська Аравія 35,5
Саудівська Аравія 402,8
2 Ірак 15,4 США 389,2
3 Кувейт 12,9- Росія 305,0
4 Іран 12,7 Іран 180,9
5 Абу-Дабі 12,6 Мексика 152,7
6 Венесуела 9,8 КНР 148,9
7 Росія 6,6 Норвегія 140,0
8 Мексика 5,5 Венесуела 135,4
9 Лівія 4,0 Великобританія 130,2
10 КНР 3,3 Канада 112,4
11 США З-1 Кувейт 102,6
12 Нігерія 2,3 Нігерія 101,7
13 Норвегія 1,4 ОАЕ 90,0
14 Алжир 1,3 Індонезія 75,9
15 Казахстан 0,7 Лівія 68,6
Розрахунки численних експертів, які спираються на визначені тенденції у
сфері виробництва, споживання, експорту та імпорту нафти, дають підстави
виснувати, що залежність від імпорту нафти основних її споживачів
зростатиме. Основна частка можливого зростання попиту задовольнятиметься
за рахунок збільшення видобутку в державах ОПЕК, передусім Близького
Сходу. Сьогодні нафту видобувають у 75 країнах світу (мал. 6.3).
Найхарактернішою особливістю сучасної географії нафтового господарства є
великий територіальний розрив між видобутком нафти й споживанням
нафтопродуктів. За видобутком у першу чергу виокремлюється район
Перської затоки, де міститься 15 родовищ-гігантів із 30 розвіданих у
світі.
У межах цього регіону перед веде Саудівська Аравія, в якій зосереджено
25% світових покладів нафти. Тут виділяються такі над велетенські
родовища, як Гавар, Абкайк та Сафанія, на котрі припадає третина
видобутку нафти. Загалом у Саудівській Аравії виявлено 20 нафтових
родовищ. Понад десять із них виявлено у шельфовій зоні .Перської затоки.
Країна посідає перше місце у світі за експортом сирої нафти.
На другому місці за видобутком у регіоні стоїть Іран, де є такі чималі
родовища, як Ага-Джарі — 10 млрд т,- Гечса-ран та Марун. На них припадає
90% видобутку. До багатих на нафту країн регіону входить також Ірак, де
знайдено 35 родовищ, а найбільші з них — Киркук (3 млрд т), Румайла (2,8
млрд т), Зубайр — 1 млрд т.
Значні запаси нафти є в Кувейті (12,9 млрд т — одне з перших місць у
світі). Нафта Кувейту — найдешевша у світі завдяки високій
продуктивності свердловин та близькості основного родовища Великий
Бурган (9,3 млрд т) до порту вивезення нафти.
Розвідані запаси нафти в Об’єднаних Арабських Еміратах становлять 13
млрд т й зосереджені переважно на території емірату Абу-Дабі, де
виявлено 11 родовищ. Найбільші з них Мурбан та Бу-Хаза (відповідно 0,6
та 0,5 млрд т).
Величезні поклади нафти (понад 400 родовищ) розвідані в Канаді. Основні
постачальники нафти — провінції Альберта, Саскачеван, а також Британська
Колумбія. Значна частина продукції експортується до США, де власні
запаси нафти дорівнюють 3,1 млрд т. Видобуток ведеться у ЗО штатах, у
тому числі у Техасі (30% видобутку), на Алясці (18%), в Луїзіані (14% ),
Каліфорнії (12% ). У країні розвідані десятки нафтогазових басейнів і
близько 15 тисяч родовищ. Одначе здебільшого вони невеликі. Основні
нафтові басейни: Західний внутрішній та “Галф” у штаті Техас. Ведеться
видобуток нафти на шельфі Мексиканської затоки..
Латинська Америка — один з найдавніших нафтових районів світу. Розвідані
запаси тут оцінюються на 12 млрд т, що становить понад 9% світових.
Нафта видобувається у Венесуелі, Бразилії, Перу тощо. Вони є найбільшими
експортерами нафти.
За ресурсами нафти в Африці (9,6 млрд т) перше місце посідає Лівія (41%
запасів), друге — Нігерія (31%), третє —Алжир (14,5%). Нафтові родовища
виявлені й розробляються в Марокко, Габоні, Конго, Анголі та інших
країнах.
Розвідуються нові родовища у районах зі складнішими природними умовами,
як-от в арктичних місцевостях Канади, на Алясці, на мілководді морів.
Найбільші морські родовища нафти розвідані у Перській та Мексиканській
затоках, Північному морі, біля північного узбережжя Аляски, берегів
Каліфорнії, західного узбережжя Африки, біля островів Південно-Східної
Азії.
У деяких країнах основна частина розвіданих запасів нафти зосереджена у
шельфових родовищах: у США — понад 1/2, Брунеї й Катарі — близько 2/3,
Анголі й Австралії — понад 4/5, Бахрейні — 9/10, у Норвегії й
Великобританії — майже 100%. Розробка нафтових ресурсів Північного моря
помітно збільшує частку Західної Європи, передусім Великобританії та
Норвегії, у світовому видобутку. Частка шельфових родовищ у розвіданих
запасах нафти пересічно оцінюється на 20—30%.
Скарби “чорного золота” Росії розташовані у Західному Сибіру. В самій
лише Тюменській області є такі унікальні родовища, як Самотлорське,
Сургутське, Нижньовартовське, Усть-Балицьке, Мегіонське. Чималі запаси
нафти зосереджені у Волго-Уральській нафтоносній провінції. Тут
розробляються такі родовища, як Ромашкдаське, Туймазинське, Шкаповське,
Мухановське та ін. У північно-східному Прикаспії, у Казахстані, знайдено
дуже велике Тенгизьке нафтогазове родовище. Американські експерти
оцінюють запаси на 5 млрд т нафти й понад 2 млрд м3 газу. Воно
зараховується до 10 найбільших родовищ у світі.
З нових нафтових баз формується Тимано-Печорська на півночі європейської
частини Росії (основне родовище — Усинське). Розпочато нафтовидобуток в
Арктиці, на шельфі біля о. Колгуєв. За видобутком нафти Росія посідає
третє місце у світі, поступаючись Саудівській Аравії та США.
Україна не багата на нафту. Виокремлюються три райони: Прикарпатський,
Дніпровсько-Донецький та Причорноморський.
Прикарпатський район охоплює територію, розташовану вздовж
північно-східних схилів Карпатських гір, і є найдавнішим. Нафту
видобувають тут з другої половини XIX ст. Найбільші родовища: Долинське,
Бориславське, Битківське. Запаси нафти розвідані на великих глибинах —
до 5—6 тис. м. Освоювати такі свердловини складно, проте сучасна техніка
й технологія роблять це цілком можливим.
Дніпровсько-Донецький район обіймає Дніпровсько-Донецьку западину й
північно-західну окраїну Донбасу. Тут зосереджені основні нафтові
ресурси України. Промислове значення мають Леляківське, Прилуцьке,
Гнідинцівське родовища (Чернігівська область), Качанівське (Сумська
область), Радченківське (Полтавська область) тощо. Сьогодні на Сумщині
видобувається половина нафти України. Нафта залягає тут на глибині 8—9
тис. м.
У 1996 році видобули 4,1 млн т нафти. Будується нафтотермінал в Одесі
потужністю спочатку 25 млн т нафти на рік, а потім, можливо, 100 млн т.
Через нього буде перекачуватися нафта з Ірану, Іраку, Саудівської
Аравії, Йомена, Сирії, ОАЕ, Казахстану та Азербайджану. Розпочато
спорудження гілки нафтопроводу Одеса—Броди (Львівська обл.) для експорту
нафти в Європу. Розробляється варіант будівництва нафтопроводу
Казахстан—Туркменія—дно Каспійського моря—Азербайджан—Грузія (порт
Сусла), а далі — морськими нафтоналивними танкерами до Одеського
термінала. Можливо, буде будуватися гілка нафтопроводу і по дну Чорного
моря: Грузія—Україна—Молдова—Західна Європа.
Україна також візьме участь в будівництві нафтопроводу Джейхан—Самсун в
Туреччині; нафтотермінал в Самсунзі вже збудовано.
Причорноморський район охоплює Причорноморську западину, Керченську
протоку, північно-західну частину .акваторії Чорного та Азовського
морів. Тут протягом останнього часу до пошуків нафти підключились
морські геологи, які вивчають шельфи Азовського та Чорного морів. Цей
район перспективний на нафтовидобуток; орієнтовні запаси — до 4—5 млрд т
нафти. Зараз видобувається 200 тис т нафти з покладів “Штормове” та
“Дельфін” за участю Британсько-Голандської компанії “Shell”.
Протягом останніх десятиріч енергетична система, власне — її сировинна
база, характеризується нестійкістю. Це виявилось у необґрунтованому
приниженні ролі вугілля як найбільш важливої та стабільної за запасами
сировини для виробництва енергії, у невиправдано завищеній ролі нафти й
газу. Останнім часом в усіх країнах світу знову з’явилася тенденція
повернення до вугілля як найнадійнішої енергосировини на найближче
майбутнє.
Для багатьох країн, що розвиваються, вугілля править за єдине джерело
одержання потрібної їм електроенергії й тепла, а також сприяє зменшенню
їхньої залежності від імпорту нафти.
У промислове розвинутих країнах вугілля є надзвичайно важливим паливом,
що забезпечує зростання економіки та замінює нафту в багатьох сферах її
теперішнього використання. Найбільшими споживачам вугілля сьогодні є
теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт,
машинобудування, а також житлово-побутовий сектор.
На початку XX ст. вугілля було основним енергоносієм. Наявність
вугільних копалень визначала можливості розвитку конкурентноздатної
великої промисловості, а водночас і місце у світовому виробництві.
Промисловість, що розвивалася на вугільних покладах (як-от у Рурі в
Німеччині, Йоркширі та Ланкаширі у Великобританії, на півночі Франції, у
Пенсільванії в США), відіграла важливу районотвірну роль.
Використана література
Ковалевський та ін. Розміщення продуктивних сил. – К., 1999.
Пробст А. Є. Розвиток і розміщення паливної промисловості. – М.:
Недра, 1975.
Розміщення продуктивних сил України / За ред. Качана Є.П. – К., 1996.
Уманський Л. М., Уманський М. М. Економіка нафтової і газової
промисловості. – М.:Недра, 2002.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
