.

Виховання особистості в світлі ідей К.Д.Ушинського (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1034 26334
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

“Виховання особистості

в світлі ідей К.Д.Ушинського”

ПЛАН

ВСТУП

1. ЖИТТЄВИЙ І НАУКОВИЙ ШЛЯХ К.Д.УШИНСЬКОГО

2. УШИНСКИЙ ПРО ВИХОВАННЯ, МІСЦЕ МОРАЛІ У ВИХОВАННІ

3. МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ ПО УШИНСЬКОМУ. ПОКАРАННЯ І ЗАОХОЧЕННЯ.
ЛЮДИНА-ПРЕДМЕТ ВИХОВАННЯ

4. СУЧАСНА ПЕДАГОГІКА ПРО ВИХОВАННЯ

5. ЗНАЧЕННЯ ПОГЛЯДІВ К. Д. УШИНСЬКОГО В РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІКИ

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Тема даної курсової роботи: “Виховання особистості у світлі ідей
К.Ушинського” є вкрай актуальною для дослідження. Творча спадщина
видатних педагогів потребує постійного вивчення і застосування в даний
час. Проблема виховання сучасної молоді та юнацтва є загальновідомою,
тому вивчення поглядів К.Ушинського про моральне виховання можуть
допомогти у розвязанні даної проблеми.

Виховання, зокрема – моральне, Ушинський розглядав як складову частину
гармонійного розвитку людини, як важливий засіб патріотичного виховання
та підготовки людини до життя. Для Росії XIX ст., зазначав він, питання
морального виховання дітей і молоді мали особливо велике значення,
навіть більше за фізичне і розумове, оскільки в ньому було найбільше хиб
і здійснювалося воно не в інтересах народу.

Основними методами і способами виховання дітей і молоді Ушинський вважав
переконання, запобігання неправильній поведінці, педагогічний такт
учителя та заохочення і покарання, але не тілесні, особистий приклад
учителя, а також батьків “і старших, правильний режим, навчання тощо.
Але.найкращим засобом морального виховання, на його думку, є фізична
праця, за допомогою якої формуються кращі моральні якості дітей і
молоді, але з умовою правильного поєднування її з працею розумовою.

У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський
вказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей
та молоді, а й у розвитку суспільства взагалі. «Виховання, якщо воно
бажає щастя людині,— писав Ушинський,— повинно виховувати її не для
щастя, а готувати до трудового життя».

Під час написання даної роботи, були використані різноманітні
педагогічні праці та посібники.

1. ЖИТТЄВИЙ І НАУКОВИЙ ШЛЯХ К.Д.УШИНСЬКОГО

Великий вітчизняний педагог, один з основоположників педагогічної науки
і народної школи в Росії Костянтин Дмитрович Ушинський (1824—1870)
народився в м. Тулі. Його батько багато років перебував на військовій
службі, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, вийшовши у відставку
і здобувши дворянське звання за багаторічну службу в армії, працював
службовцем у різних установах Тули, Полтави. Олонця, Вологди, Петербурга
та повітовим суддею в м. Новгороді-Сіверському Чернігівської губернії.
Мати його була родичкою Капністів. Дитячі роки Ушинський провів у м.
Новгороді-Сіверському, де вчився в гімназії, потім закінчив юридичний
факультет Московського університету і був залишений там на два роки для
підготовки до професорської діяльності. У 1846 році він був призначений
виконуючим обов’язки професора юридичних наук Ярославського юридичного
ліцею, звідки був звільнений як «неблагонадійний» і довгий час не міг
знайти роботи. У 1849—1854 рр. він працював дрібним службовцем у
Міністерстві внутрішніх справ, але ця робота його не задовольняла ні
матеріально, ні морально. Деяке задоволення давало йому в цей період
співробітництво в журналах «Современник», «Библиотека для чтения», в
яких він публікував реферати статей та переклади з іноземних мов.

У 1854 році Ушинський дістав посаду викладача російської мови та
інспектора курсів у Гатчинському сирітському інституті, де широко
проявились його організаторські й педагогічні здібносгі.

У 1857—1858 рр. в «Журнале для воспитания» Ушинський опублікував статті:
«Про користь педагогічної літератури», «Три елементи школи», «Про
народність у суспільному вихованні» (1858), «Шкільна реформа в Північній
Америці» та ін. У 1859 році нього було призначено інспектором класів
Смольного інституту шляхетних дівчат, де він працював до 1802 року,
будучи водночас і редактором «Журнала Министерства народного
просвещения», в якому 1860—1862 рр. опублікував статті: «Праця в її
психічному і виховному значенні» (1860), «Недільні школи», «Питання про
народні школи», «Рідне слово» (1861), «Проект учительської семінарії». У
Смольному інституті він намагався ліквідувати занадто суворий режим для
вихованців та поліпшити їх навчання й виховання.

Разом з Ушинським в Смольному інституті працювали відомі російські
педагоги В. І. Водовозов, Д. Д. Семенов, Л. М. Модзалевський та ін. У
1862 році Ушинський змушений був залишити роботу в Смольному інституті:
начальниця інституту і законовчитель звинуватили його в “політичній
неблагонадійності”. Несправедливе ставлення з боку начальства підірвало
й без того поганий стан його здоров’я. Він тяжко захворів, але їхати
лікуватися за кордон в нього не було коштів. Побоюючись громадського
осуду за погане ставлення до Ушинського, Міністерство освіти відрядило
його за кордон для вивчення досвіду жіночої освіти, а насправді це
«відрядження» було замаскованим політичним засланням.

За кордоном Ушинський зустрівся і подружився з М. І. Пироговим, який
давав йому поради в лікуванні. Там він пробув п’ять років. Лікуючись,
багато працював, вивчав досвід жіночої освіти в ряді країн, досліджував
стан початковою навчання, написав свої педагогічні твори: «Педагогічна
подорож до Швейцарії» (1862), «Рідне слово», два томи книги «Людина як
предмет виховання» та перебуваючи за кордоном, Ушинський дуже сумував
за Росією. Він писав: «Страшно стає, як подумаю, що через рік чи два мої
зв’язки з Росією порвуться і залишусь я десь у Женеві, як острівець, що
загубився серед океану».

У 1867 році Ушинський повернувся в Росію, але був вже зовсім хворий.
Проте навіть і в такому стані він багато працював: закінчував деякі свої
твори, збирав матеріал для нових, зустрічався з учителями, давав їм
поради. Він збирався працювати професором педагогіки Новоросійського
(Одеського) університету, куди його запрошували, але ця мрія не
здійснилася. Помер К Д. Ушинський у 1870 році в Одесі, де він тяжко
захворів по дорозі в Крим на лікування. Поховано його в Києві на
території монастиря.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції в нашій країні зроблено
багато для того, щоб увічнити пам’ять великого вітчизняної педагога –
широко відзначаються його ювілеї, видано великим тиражем його твори в
одинадцяти томах, його ім’я присвоєно Ярославському і Одеському
педагогічним інститутам, встановлено студентські стипендії його імені,
кращих представників народної освіти і педагогічної науки нагороджують
медалями К. Д. Ушинського.

У розвитку свого світогляду Ушинський пройшов складний шлях: він був
добре обізнаний з різними філософськими системами, сприймав їх критично,
намагався створити свою точку зору, але так і залишився на шляху від
ідеалізму до матеріалізму, хоч у багатьох питаннях дуже близько підходив
до матеріалістичних позицій, виступав на захист матеріалістичної
філософії. У питаннях розвитку природознавства він стояв на позиціях
дарвінізму, в теорії пізнання і психології додержувався фізіологічних
основ, у питаннях соціології вважав, що розум є рушійною сплою
суспільного розвитку.

Виходячи з позицій матеріалістичного сенсуалізму, Ушинський твердив, що
єдиним критерієм для речі є сама річ, а не наше поняття про неї. У
багатьох своїх творах він виступав проти ідеалістичних основ педагогіки
і психології Канта, Гегеля, Гербарта, Спенсера; негативно ставився до
вульгарного матеріалізму. Він визнавав матерію, як, таку, що існує
об’єктивно, а також її рух.

2. К.Д.УШИНСЬКИЙ ПРО ВИХОВАННЯ,

МІСЦЕ МОРАЛІ У ВИХОВАННІ

Виняткову увагу в своїх працях К. Д. Ушинський приділяв питанням
виховання. Він ніколи не відокремлював навчання від виховання. Навпроти,
говорив про їхню єдність, підкреслюючи, що виховні задачі є більш
важливими, «ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голови знаннями»
(II, 431).

К. Д. Ушинський вважав, що вся діяльність школи повинна бути підлегла
виховним задачам. «До чого ж і виховання, якщо воно не буде діяти на
моральний і розумовий розвиток людини?..— писав він.— Для чого учити
історію, словесність, усю безліч наук, якщо це навчання не змусить нас
полюбити ідею й істину?» (II, 22—23). «Тільки людина, у якої розум
гарний і серце гарне, цілком гарна і надійна людина» (IX, 122).

Виховання, писав Ушинський, повинне виробляти в учнів такі якості, як
любов до батьківщини, гуманність, працьовитість, правдивість, почуття
відповідальності, дисциплінованість, естетичні почуття, тверду волю і
твердий характер. Усі ці якості він розглядав не як ізольовані і
самостійно об’єкти виховання, які розвиваються самостійно, а як сторони
єдиного процесу виховання, що у цьому процесі, так само як і в
дійсності, переплітаються між собою й обумовлюють один одного.

К. Д. Ушинський прагнув укріпити в школі принципи гуманного виховання.
Він писав: «Виховання повинне освітити свідомість людини, щоб перед
очима людини лежала чітка дорога добра» (II, 159). Ушинський
неодноразово вказував на необхідність такої постановки навчання і
виховання, щоб із самого початку розвити в дітях почуття
безкорисливості, скромності і гуманне відношення до особистості людини,
без розходження раси і національності. Однією з головних задач гуманного
виховання, на думку Ушинського, є розвиток у людині високих моральних
якостей — чесності, справедливості, правдивості, щирості.

Глибоко вірячи в можливості дитини і поважаючи її особистість, К. Д.
Ушинський відкидав гербартівську теорію виховання, засновану на
придушенні, на ламанні волі дітей. «Щоб виробилася воля,— писав він,—
потрібно дати їй права і керувати цими правами так, щоб почуття перемоги
перешкод не було подавлено почуттям невдач. У самому прагненні людини до
досконалості лежить уже підґрунтя того, що успіх підбадьорить її… Воля
міцніє від діяльності. «Ламати волю» тому тільки, що вона воля дитяти, а
не наставника, є найбільше божевілля» (X, 168).

К. Д. Ушинський приділяв серйозну увагу вихованню естетичного почуття,
підкреслюючи значення для цієї мети художньої літератури, музики,
образотворчого мистецтва й особливо природи. «Дивно, що виховний вплив
природи, що кожний більш-менш випробував на собі…— писав він,— так
мало оцінено в педагогіці» (XI, 56). Ушинський прагнув виховувати в
дітях здатність почувати, переживати, насолоджуватися прекрасним. «У
всякій науці.— зауважував він,— більш-менш є е стетический елемент,
передачу якого учням повинний мати на увазі наставник» (X, 609). Не
тільки зміст, але і форма навчання і виховання повинна розвивати почуття
любові до прекрасного.

Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що науку про навчання та
виховання—педагогіку—він розглядав у тісному взаємозв’язку з такими
науками, як філософія, історія, психологія, анатомія і фізіологія людини
та ін., а також з педагогічною практикою. Педагогічна наука може
розвиватись тільки тоді, вказував Ушинський, коли вона збагачуватиметься
передовим педагогічним досвідом.

Він вимагав єдності педагогічної теорії і практики, взаємногоїх
збагачення, оскільки~в педагогічній справі немає нічого гіршого, як
відрив школи від життя, теорії від практики і практики від теорії. Щоб
правильно навчати і виховувати людей, треба знати історію людства та
історію виховання (історію педагогіки), всебічно знати їх самих, їх
природу, задатки і психіку. Тільки при додержанні таких умов педагогіка
буде наукою, а вихователі оволодіють мистецтвом виховання. «Якщо
педагогіка,— писав Ушинський,— хоче виховувати людину в усіх
відношеннях, то вона повинна насамперед знати, її також у всіх
відношеннях».

Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що педагогіку він розглядав у
тісному зв’язку з психологією, часто підводив психологічні основи у
розв’язанні педагогічних проблем Це мало особливо велике значення,
оскільки за тих часів панували ідеї метафізичної та емпіричної
психології.

У розвитку педагогіки і психології велике значення мала праця Ушинського
«Людина як предмет виховання», в якій докладно розглянуто багато
важливих питань: розвиток почуттів, ..спринмания, пам’яті, уваги,
уявлення, мислення, емоцій, мови тощо Виступаючи протії представників
буржуазної психології 1 педагогіки (Гербарта, Бенеке та ін), які
однобічно, абстрактно, з метафізичних позицій трактували психіку людини,
він, навпаки, психічне життя людини, зокрема дитини, розглядав у русі, в
зв’язку з розвитком суспільства.

Як педагог і психолог Ушинський великого значення надавав розвитку
активності дітей у процесі навчання та виховання, вказував на методи і
способи психічного їх розвитку: правильний режим життя, виховання волі
та інтересів, набування трудових навичок, умінь і звичок, подолання
труднощів тощо Високо оцінюючи значення трудового народу в історії
суспільства, він вважав, що й виховання підростаючого покоління повинно
відбуватися в його Інтересах з обов’язковим врахуванням специфічних
особливостей кожного народу. Тільки з сукупності практики і теорії
виховання в різних народів може створитись загальнолюдська педагогічна
система виховання, яй наука і мистецтво.

Ушинський зазначав, що всяка практична діяльність, спрямована на
задоволення духовних потреб людини, є великим мистецтвом, а педагогіка
як наука є вищим, мистецтвом, оскільки вона задовольняє найбільшу з
потреб людини і людства в цілому — їх прагнення до вдосконалення.

Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що він розглядав педагогіку як
науку і мистецтво у зв’язку з досягненнями вітчизняної матеріалістичної
філософії та інших наук про природу людини, про фізичне, розумове і
моральне її вдосконалення.

3. МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ ПО УШИНСЬКОМУ. ПОКАРАННЯ І ЗАОХОЧЕННЯ.
ЛЮДИНА-ПРЕДМЕТ ВИХОВАННЯ

Виховання Ушинський розглядав як складову частину гармонійного розвитку
людини, як важливий засіб патріотичного виховання та підготовки людини
до життя. Для Росії XIX ст., зазначав він, питання морального виховання
дітей і молоді мали особливо велике значення, паві і ь більше за фізичне
і розумове, оскільки в ньому було найбільше хиб і здійснювалося воно не
в інтересах народу.

Виховання людей треба починати з малих років і здійснювати постійно і
систематично. Мета його — розвивати в дітей кращі риси і почуття:
патріотизм і гуманізм, любов до праці і дисциплінованість, чесність і
правдивість, почуття обов’язку і відповідальності, власної гідності І
громадського обов’язку, скромність, твердість волі і характеру та ін.
Найважливішим завданням морального’виховання дітей і молоді, на його
думку, має бути виховання у них палкої любові до батьківщини і народу.

З почуттям огиди ставився Ушинський до таких негативних людських рис, як
псевдопатріотизм, кар’єризм, егоїзм, деспотизм, лицемірство, лінощі,
прагнення до наживи та ін. Розглядаючи завдання і засоби морального
виховання учнів, він гостро критикував такий «засіб» дисциплінування, як
залякування і фізичні покарання, водночас вказував на необхідність
посилити вимоги до них щодо дисципліни і поведінки, але застосовувати
при цьому правильні педагогічні методи.

Основними методами і способами морального виховання дітей і молоді
Ушинський вважав переконання, запобігання неправильній поведінці,
педагогічний такт учителя та заохочення і покарання, але не тілесні,
особистий приклад учителя, а також батьків “і старших, правильний режим,
навчання тощо. Але.найкращим засобом морального виховання, на його
думку, є фізична праця, за допомогою якої формуються кращі моральні
якості дітей і молоді, але з умовою правильного поєднування її з працею
розумовою.

У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський
вказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей
та молоді, а й у розвитку суспільства взагалі. «Виховання, якщо воно
бажає щастя людині,— писав Ушинський,— повинно виховувати її не для
щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці,
в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно,
виходячи з практики завдань школи і сім’ї: самообслуговування дома і в
школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі,
допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя і т. ін. Привчаючи
дітей до праці, слід виховувати у них уміння доляти труднощі, водночас
стежити за тим, щоб діти не перевтомлювались, діставали насолоду від
фізичної праці.

Праця людини, писав Ушинський, також необхідна для її душевного
здоров’я, як чисте повітря для її фізичного здоров’я.

Без праці людина не може йти вперед, не може і залишатися па одному
місці, вона буде йти назад: «Праця — не гра і не забава; вона завжди
серйозна і важка».

У питаннях морального виховання людей, зокрема в процесі їх фізичної
праці, Ушинський допускав і помилки. Особливо в перший період своєї
педагогічної діяльності: деякі питання моралі й етики розглядав з точки
зору релігійності та ідеалізації патріархальних відносин; вірив у
можливість перевиховання і морального вдосконалення людей-в процесі їх
трудової діяльності, не змінюючії при цьому суспільного ладу.

Педагогічно-дидактичні принципи. К. Д. Ушинський був видатним
педагогом-методистом, який висловив багато цінних думок про організацію
навчання та виховання учнів у школі. Щоб правильно навчати дітей,
розвивати їх розумові здібності, говорив він, треба добре знати їх
індивідуальні та психологічні особливості, загальнопедагогічні і
дидактичні принципи навчання. У навчанні треба передбачати: зміст і
дозування навчального матеріалу, посильність його для учнів,
послідовність і систематичність вивчення, розвиток свідомості,
діяльності й активності учнів, міцність засвоєння знань, виховуюче
навчання та ін. Усі ці педагогічно-дидактичні принципи навчання детально
розроблено в його творах.

Велику увагу приділяв Ушинський розвитку пам’яті у дітей у процесі
навчання, радив всіляко розвивати два види пам’яті — пасивну
(мимовільну) і активну (довільну), а для цього слід частіше повторювати
навчальний матеріал, уникати механічного «заучування напам’ять», тобто
зубріння. Головну увагу необхідно приділяти розвитку активного виду
пам’яті, що має велике значення в розумовому розвитку і практичному
житті. Навчальний матеріал для запам’ятовування треба підбирати
відповідно до віку учнів, використовуючи при цьому всі попередні їхні
знання, набуті ще в дошкільному віці. Перевантажувати учнів заняттями не
можна, особливо в молодших класах: перевтома учнів у процесі навчання —
шкідлива; але навчання не може бути й розвагою. Для засвоювання знань
велике значення має наочність. Ушинський підкреслював, що діти,, мислять
формами, фарбами, звуками, відчуттями, отже, корисно вдаватися до всіх
наочних засобів навчання з тим, щоб органи чуттів дітей брали
безпосередню участь у сприйманні навчального матеріалу.

Ушинський писав: «Ви навчаєте дитину яким-небудь п’яти невідомим їй
словам і бачите, що вона мучиться над ними довго і даремно, але зв’яжіть
з малюнками двадцять таких слів і — дитина засвоїть їх швидко». Надаючи
великого значення розповідям педагога по малюнках, він водночас
застерігав, що їх треба проводити так, щоб дрібниці в цих малюнках не
затемнювали головного, щоб розповіді і малюнки були цікавими для учніи,
легко запам’ятовувались. Предметом таких розповідей може бути все, що
доступне розумінню учнів. Уміле використання наочності на уроці
допомагає учням краще пізнати навколишній світ—природу і жіптя людей.
Проте Ушииський виступав проти надмірного захоплення наочністю в
навчанні, не переоцінював її значення, радив розумно і в міру
користуватись нею.

Прикладом умілого використання наочності в навчанні можуть бути його
книжки для дітей — «Родное слово» і «Детский мир».

Заслуга Ушинського полягає в тому, що дидактичні принципи навчання він
розглядав у тісному зв’язку з формами та методами навчання. Будучи
представником класно-урочної системи навчання, він велику увагу приділяв
розробці методики роботи вчителя на уроці, радив запроваджувати
різноманітні, найефективніші методи і способи навчання: пояснення нового
матеріалу, повторення пройденого, вправи, письмові і графічні роботи
учнів, індивідуальні і фронтальні заняття учнів, проведення обліку знань
учнів тощо.

Кожний урок, на думку Ушинського, повинен мати. освітнє і виховне
значення. Щоб привчити учнів до самостійної роботи і виховати в них
інтерес до навчання, треба багато працювати з учнями, допомагати їм у
навчанні, розвивати мислення, виховувати працездатність. Аналізуючи дві
теорії освіти, що існували в той час — «формальну» (розвиток пам’яті,
уваги, мислення, мови) і «матеріальну» (вивчення матеріалу навчальних
предметів), він .виступав за розумне поєднання в процесі навчання обох
теорій освіти, надаючи великого значення як визначенню змісту навчання,
іак і розвитку в учнів мислення, пам’яті, уваги і мови.

Критикуючи класичний напрям середньої освіти, засилля в них грецької та
латинської мов, Ушинський відстоював реальний напрям середньої школи
(реальні гімназії). Через те великого значення він надавав вивченню
таких навчальних предметів, як рідна мова і література, нова іноземна
мова, історія, географія, природознавство, математика та ін. В його
книзі «Детский мир» подано дуже цікавий матеріал з природознавства.

Велика заслуга Ушинського в розробці питань вивчення рідної мови,
завдання якого полягає в тому, щоб розвинути в дітях ту природжену
здібність, яку називають даром-.слова; навчити їх свідомо володіти
цінностями рідної мови і граматики (пізнання логіки мови). Для
ефективного засвоювання учнями рідної мови треба розвивати у них дар
слова за допомогою усних і письмових вправ, поступово їх ускладнюючи. У
вивченні учнями мови він радив використовувати кращі зразки народної
творчості (билини, пісні, казки, прислів’я, загадки та ін.), а також
кращі твори письменників (Пушкіна, Крилова, Лєрмонтова, Кольцова,
Шевченка та ін.). Мова вчителя повинна бути зразковою для учнів,
граматично правильною і милозвучною. Для учнів молодших класів велике
значення мають книжки для читання, зразком яких була ного книга «Родное
слово».

При вивченні граматики рідної мови, зауважував Ушинський, не повинно
бути крайностей — надмірного захоплення або недооцінки її; потрібна
певна, чітка система, а головне—свідоме вивчення граматичних правил
літературної мови, вміле застосування усних і письмових вправ. Ушинський
високо цінив проведення бесід з учнями як важливий засіб розвитку їх
мови і мислення. У навчанні грамоти (читанню) учнів він відстоював
звуковий (аналітично-синтетичний) метод, за яким подав перші уроки
письма і читання в своїй книжці «Родное слово»

Елементи природознавства, географії та історії в початкових класах, на
думку Ушннського, треба вивчати в процесі пояснювального читання на
уроках. Надаючи великого значення вивченню іноземних мов, Учіинський
радив починати вивчати їх тільки тоді, «коли рідна мова пустила глибоке
коріння в духовну природу дитини». Для вивчення рідної та іноземної мов
велике значення має художня література, але її треба вміло підбирати,
відповідно до віку та інтересів учнів.

Багато цінних думок висловив К. Д. Ушинський з питань методики
морального виховання. Указуючи на необхідність виховувати свідому
дисципліну, він різко критикував сучасну йому школу, у якій «дисципліна
була заснована на самому протиприродному початку — на страху до вчителя,
що роздає нагороди і покарання. «Цей страх,— писав Ушинський,—
примушував дітей не тільки до невластивого, але і шкідливому для них
положенню: до нерухомості, класній нудьзі і лицемірству» (VI, 258).

Усе шкільне навчання і все шкільне життя, зауважував педагог, повинні
бути перейняті розумним і моральним початком. «У школі повинна царювати
серйозність, що допускає жарт, але не перетворююча усього справи в жарт,
пестливість без нудотності, справедливість без причепливості, доброта
без слабості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумна
діяльність. Тоді добрі почуття і прагнення самі собою розів’ються в
дітях, а початки дурних схильностей, набуті можливо, колись, потроху
будуть витіснятися» (VI, 259).

Одним з основних засобів педагогічного впливу К. Д. Ушинський вважав
переконання. Але цей засіб, писав він, виявляється ефективним лише тоді,
коли вчитель користається в дітей авторитетом, коли між ним і учнями
установилися тісні, довірчі відносини. Якщо ж вихователь знаходиться в
«офіційних відносинах до дітей», то не дивно, що всі його виховний вплив
«виражається тільки в обмеженнях, стисненнях, заборонах і зовнішній
дисципліні, що полегшує його праця» (II, 529—530). К. Д. Ушинський
неодноразово підкреслював, що метод переконання не можна зводити тільки
до «моральних наставлянь». Переконує не тільки слово, переконує
особистий приклад вчителя і той моральний досвід, що здобувається
дитиною. «Дарма очікували б ми,— відзначав він,— щоб судження і моральні
наставляння знищили дурну похилість». Необхідно створити «спочатку
матеріал моральності, а потім уже сіяти її правила» (X, 593). «Що
стосується до моральних сентенцій, то вони навряд чи навіть не гірше
покарань… Привчаючи дітей слухати високі слова моральності, зміст яких
не зрозумілий, а головне, не відчутий дітьми, ви готуєте
лицемірів…»-писав Ушинський (VI, 260).

Своєрідне рішення одержала в Ушинського проблема заохочень і покарань.
Педагог вважав, що якщо школа і родина розумно організують весь процес
навчання і виховання дітей, те перед ними ніколи гостро не буде
поставати питання про покарання й інших «» мірах, що виліковують.
«Заохочення і покарання,— писав він,— уже не нешкідливі гігієнічні
засоби, що попереджають чи хворобу виліковують її правильною нормальною
життям і діяльністю, а ліки, що витісняють хвороби з організму іншою
хворобою. Ніж менш бідує чи школа родина в цих, іноді необхідних, але
завжди лікарських і тому отрутних засобах, тим краще» (VI, 259).

К. Д. Ушинський виступав проти всякого роду мір, що негативно впливають
на самолюбство учнів. Особливо підкреслював він шкідливі наслідки
штучного порушення суперництва серед дітей, вважаючи це антипедагогічною
мірою. «Вихователь не повинний ніколи хвалити дитя в порівнянні з
іншими, але тільки в порівнянні з його власною колишньою чи
недосконалістю, ще краще, у порівнянні з нормою тієї досконалості, що
досягається»,— писав він (X, 321).

З усіх мір покарання К. Д. Ушинський найбільш прийнятними вважав
попередження, зауваження, низьку оцінку поводження. При цьому він
підкреслював, що особливо важливо дотримання педагогічного такту і таке
відношення до дитини, яке б не ображало його особистість в очах усього
колективу.

Дуже обережно підходив Ушинський також і до мір заохочення. Визнаючи
матеріальні нагороди учнів антипедагогічними, він надавав великого
значення в справі морального виховання моральному заохоченню. «Діти,—
писав він,— ненавидять учителів, від яких ніколи не дочекаєшся чи
схвалення визнання того, що добре зроблено… Це убиває прагнення до
досконалості». Ушинський жадав від кожного вчителя уважного ставлення до
діяльності учнів, визнання їхніх успіхів для того, щоб розвити в дітях
невтомну спрагу йти вперед, зробити цю спрагу природною потребою кожної
дитини, якістю його особистості.

Людина — предмет виховання. Його вихователі — родина, школа, народ,
природа, життя в цілому. Серед цих факторів виховання керівна роль, на
думку Ушинського, належить школі. У школі, у цьому «організмі
суспільного виховання, усякому призначене своя справа; але найважливіший
член у цьому організмі, без сумніву, викладач». «Багато чого, звичайно,—
писав Ушинський,— значить дух закладу; але цей дух живе не в стінах, не
на папері: але в характері більшості вихователів і відтіля вже
переходить у характер вихованців» (II, 28, 29). У вихованні,
підкреслював він, усі повинно ґрунтуватися на особистості наставника,
тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської
особистості. Ніякі статути, програми, ніякі організаційні форми, як би
хитро вони ні були придумані, не можуть замінити впливу особистості
вчителя в справі виховання.

4. СУЧАСНА ПЕДАГОГІКА ПРО ВИХОВАННЯ

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне
місце належить вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті
формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок
поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у
практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями:
мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні
почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та
діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої
ситуації на демократичних засадах.

Моральність — охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки,
поведінку людей.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у
вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює
моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного
розвитку особистості.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що
стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що
формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як
властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості
походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в
суспільстві.

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша —
домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнення
навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо,
допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників
другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання
добра і зла цілком прийнятне.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що
людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси.
Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування в
них такої наведеної вище системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності — загальнолюдські цінності, що мають
універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда,
любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності — є значущими для одного народу, проте їх не завжди
поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і
близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали
своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як
патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо.

Громадянські цінності— ґрунтуються на визнанні гідності людей і
характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи
людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги
до закону тощо.

Сімейні цінності— моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони
подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім’ї накладають відбиток на все життя людини,
оскільки їх вплив пов’язаний, по-перше, із сильними переживаннями,
по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх
моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. ,

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини,
визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін..

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами
суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його
моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в
школі — формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення
жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов’язку та
відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає:
виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в
ім’я України, освоєння національних цінностей (мови, території,
культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної
державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності,
залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування
почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве
висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних
надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане
виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у
будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими
знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії
народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К.
Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність,
на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо
народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові
до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню
опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і
родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде
відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає
багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за
звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі
благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до
батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не
втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до
батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!».

Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної
свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять
(«національний», «патріотизм», «націоналізм», «громадянськість» тощо).

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) О.
Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю
свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Перший етап (етнічне самоусвідомлення) — першооснова, коріння
патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в
сім’ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних
звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної
творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім’ї,
предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі
етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні
заважати інші мови.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) — припадає
переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини
нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює
певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу
національного виховання належать відновлення історичної пам’яті та
формування почуття національної гідності.

Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) — передбачає
формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму,
виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів,
прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в
неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до
батьків, др рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство,
готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей;
шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям,
принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і
незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних
традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи,
землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів,
навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток
власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму,
вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря.
Народний календар — це система історичних дат, подій, спостережень за
навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які
відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їх
побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі
знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня),
День Конституції

України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької
Слави (2—5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється
загальнонаціональними святами: День Знань, День Матері, День Батька,
День Родини. Передбачає він і регіональні урочистості, приурочені до
певних історичних подій в минулому, специфічним видам трудової
діяльності (проводи на полонину в Карпатах, наприклад).

Є в народному календарі дати, пов’язані з релігійними святами: День
Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща,
Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.

Складова народного календаря — родинний календар, який охоплює важливі
дати, віхи життя сім’ї, кожного її члена (дні народження членів сім’ї,
ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся).

Тематика виховних заходів, які проводять нині в школах, свідчить про те,
що виховання повертається до національних джерел.

5. Значення поглядів К. Д. Ушинського

в розвитку педагогіки

Ушинський був великим вітчизняним педагогом, фундатором народної школи в
Росії, учителем російських учителів, великим другом дітей, автором
чудових книжок-підручників для учпіч і педагогічних творів для вчителів,
реформатором системи підготовки нових учителів. Під його благотворним
впливом активно працювало багато його послідовників, а саме: І. М.
Ульянов, І. Я. Яковлєв, В. Я Стоюнін, М. Ф. Бунаков, М О Корф, Д. І.
Тихомиров, В. І. Водовозов, Д. Д. Семенов, В. П. Острогорський, П. П.
Вахтеров, Т. Г. Лубенець, X. Д Алчевська, Я. С. Гогебашвілі і а ін. Він
мав великий вплив на розвиток освіти, школи і педагогічної думки народів
Росії (України, Білорусії, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Казахстану,
Чувашії та ін.), а також зарубіжних слов’янських країн (Болгарії,
Польщі, Чехословяччнни).

Л. М. Модзалевський, один з послідовників К. Д. Ушинського, так писав
про нього: «К. Д. Ушинський — це наш справді народний педагог, так само
як Ломоносов—наш народний учений, Суворов — наш народний полководець,
Пушкін — наш народний поет, Глінка — наш народний композитор».

Він був не тільки видатним російським педагогом, а й основоположником
народної школи в Росії. Високу оцінку педагогічної діяльності Ушинського
дали Н. К. Крупська, М. І. Калінін, А. С. Макаренко.

Пам’ять про К. Д. Ушинського зберігається в серцях усіх народів
Радянського Союзу, його педагогічна спадщина відіграла і відіграє велику
роль у розвитку сучасної радянської школи і педагогічної науки.
Виконуючи вказівки В. І. Леніна про критичне і творче використання науки
і культури минулого, радянська школа, вчительство і педагогічна наука з
успіхом використовують усе те цінне, що є в педагогічній спадщині К. Д.
Ушинського.

ВИСНОВКИ

Костянтин Дмитрович Ушинський (1824—1870) — видатний педагог. Народився
в Тулі, навчався в Новгород-Сіверській гімназії, закінчив юридичний
факультет Московського університету. Працював професором Ярославського
юридичного ліцею, служив у Міністерстві внутрішніх справ, згодом
викладав словесність і був інспектором у Гатчинському сирітському
інституті, інспектором класів Смольного інституту шляхетних дівчат.
Після конфлікту з керівництвом інституту його було відряджено за кордон
(Австрія, Швейцарія, Бельгія, Франція, Німеччина) для вивчення
організації жіночої освіти. Після відрядження повернувся в Україну, яку
вважав своєю батьківщиною.

К. Ушинський залишив чималу педагогічну спадщину: «Людина як предмет
виховання», «Про користь педагогічної літератури», «Про народність у
громадському вихованні», «Про елементи школи», «Проект учительської
семінарії», «Праця в її психічному і виховному значенні», «Дитячий світ»
та інші праці. Писав російською мовою, упорядковував посібники для
російської народної школи, проте ніколи не цурався свого народу, своєї
батьківщини — України, палко любив її. У приватному листі від 9.12.1863
р. до приятеля, відомого педагога Модзалевського, він називає себе
українцем.

Заслуга К. Ушинського передусім у тому, що він розглядає педагогічну
науку в тісному взаємозв’язку з філософією, історією, психологією,
анатомією та фізіологією людини, а також із педагогічною практикою. На
його думку, педагогічна наука може розвиватися тільки на основі
передового педагогічного досвіду. К. Ушинський вважав педагогіку наукою
і мистецтвом. Будь-яка практична діяльність, спрямована на задоволення
духовних потреб людини, є великим мистецтвом, а педагогіка як наука —
найвище мистецтво, тому що задовольняє найбільшу з потреб людини і
людства загалом — прагнення до вдосконалення.

Однією з основних ідей, які пропагував К. Ушинський, є ідея народності у
вихованні. У статті «Про народність у суспільному вихованні» він дав
високу оцінку всім народам Росії, народність вважав основою виховання
підростаючого покоління в дусі патріотизму, любові до батьківщини та
свого народу. Народ, на його думку, — джерело всіх надбань матеріальної
та духовної культури, тому треба вивчати історію, географію, економіку,
мову, літературу, мистецтво та інші науки. Народна творчість, поезія,
пісні, музика, образотворче мистецтво — джерело культури народу. Однією
з ознак народності є мова, найкращий виразник духовної культури кожного
народу. У статті «Рідне слово» К. Ушинський писав, що мова народу —
кращий, ніколи нев’янучий цвіт усього його духовного життя, яке
починається далеко за межами історії. У мові одухотворюється весь народ
і вся його батьківщина. Висока оцінка ним рідної мови і його боротьба за
створення шкіл, у яких би діти навчалися рідною мовою, мала не лише
педагогічне, а й політичне значення. Його виступи з цього питання
використали представники прогресивних сил Росії для боротьби з
русифікаторською політикою царського уряду.

Важливу роль у підготовці людини до життя К. Ушинський відводив її
вихованості. Моральне виховання дитини слід починати з найменшого віку і
здійснювати постійно і систематично. Воно має бути спрямоване на
формування у дітей кращих моральних рис і почуттів: патріотизму й
гуманізму, любові до праці та дисциплінованості, чесності й правдивості,
почуття обов’язку і відповідальності, власної гідності та громадського
обов’язку, скромності, твердості волі й характеру та ін. Головними
методами і засобами морального виховання дітей та молоді є переконання,
заохочення і покарання (але в жодному разі не тілесні), власний приклад
вчителя, а також батьків і старших, правильний режим навчання тощо.
Особливе місце у моральному вихованні вчений відводив фізичній праці,
вважаючи за потрібне правильно поєднувати її з працею розумовою. У
статті «Праця в її психічному і виховному значенні» він наголошує на
великому значенні фізичної праці у вихованні дітей та молоді, у розвитку
суспільства загалом. Пропонує залучати дітей до різних видів праці,
виходячи з практичних потреб школи і сім’ї: самообслуговування вдома і в
школі, допомога батькам по господарству, праця в саду й на городі,
допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя та ін. Організовувати
дитячу працю слід таким чином, щоб діти отримували від неї насолоду, не
перевтомлювалися.

Як видатний педагог-методист, К. Ушинський дав низку цінних порад щодо
організації навчально-виховного процесу в школі. На його думку, для
правильної організації навчання дітей, розвитку їх розумових здібностей
треба знати їх вікові та індивідуальні особливості, передбачати
правильне дозування змісту навчального матеріалу, посильність його для
учнів, послідовність і систематичність вивчення, розвиток свідомості й
активності учнів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. Ці
дидактичні принципи навчання він детально розробив у своїх творах.

К. Ушинський вважав, що у процесі навчання необхідно розвивати пам’ять —
пасивну (мимовільну) і активну (довільну), використовуючи повторення
навчального матеріалу. Однак слід уникати механічного заучування, тобто
зазубрювання. Неприпустиме перевантаження учнів, перевтома. Водночас
навчання не може бути й розвагою.

У засвоєнні знань, за Ушинським, велике значення має наочність. Діти
мислять формами, фарбами, звуками, відчуттями, тому в процесі навчання
корисно використовувати всі наочні засоби з тим, щоб органи чуттів брали
безпосередню участь у сприйманні навчального матеріалу. Прикладом
умілого використання наочності в навчанні можуть бути його книжки для
дітей «Родное слово» і «Детский мир».

Значну увагу приділяв К. Ушинський розробці методики роботи вчителя на
уроці, радив запроваджувати різноманітні ефективні методи і способи
навчання: пояснення нового матеріалу, повторення пройденого, вправи,
письмові та графічні роботи учнів, індивідуальні й фронтальні форми
роботи на уроці, облік знань учнів тощо. Зосереджувався він і на питанні
реалізації на уроці освітньої та виховної мети навчання. Щоб привчити
учнів до самостійної роботи і прищепити їм інтерес до навчання, треба
допомагати їм у навчанні, розвивати мислення, виховувати працездатність.
Він був прихильником поєднання існуючих на той час формальної (розвиток
пам’яті, уваги, мислення, мови) і матеріальної (вивчення матеріалу
навчальних предметів) освіти.

Особливого значення К. Ушинський надавав питанням вивчення рідної мови,
розвитку в дітей природженої здібності, яку називають даром слова. Для
його формування пропонував використовувати усні й письмові вправи,
поступово ускладнюючи їх. Навчати дітей рідної мови радив на кращих
зразках народної творчості (билинах, піснях, казках, прислів’ях,
загадках та ін.), а також кращих творах письменників. Мова вчителя має
бути зразковою, граматично правильною і милозвучною. Для учнів молодших
класів велике значення мають книжки для читання (взірцем була його
книжка «Родное слово»). У навчанні грамоти (читання) він відстоював
звуковий (аналітико-синтетичний) метод, за яким подав перші уроки письма
і читання в своїй книжці.

Елементи природознавства, географії та історії у початкових класах, на
думку Ушинського, треба вивчати у процесі пояснювального читання на
уроках. Вважаючи важливим питання вивчення іноземних мов, видатний
педагог радив починати його тільки тоді, «коли рідна мова пустила
глибоке коріння в духовну природу дитини». У процесі вивчення рідної й
іноземної мов важливо використовувати художню літературу, підбираючи її
відповідно до віку та інтересів учнів.

Складова частина гармонійного розвитку людини, за Ушинським, — її
фізичний розвиток. Оскільки організм дитини розвивається в процесі її
повсякденної трудової діяльності та під впливом оточення (природи,
сім’ї, суспільства), необхідно створити такі умови життя, праці й
навчання дітей, які б сприяли їх фізичному розвитку, починаючи з
раннього віку. До чинників фізичного розвитку він відносить нормальне
харчування, сон, відповідний режим удома і в школі; фізичну працю на
свіжому повітрі; медичний нагляд; гімнастичні вправи та ігри; створення
гігієнічних умов життя і праці; використання природних чинників
(повітря, води) тощо.

К. Ушинський зробив спробу обґрунтувати мету, зміст і форми фізичного
виховання дітей, виходячи з основ анатомії та фізіології людини,
медицини, санітарії та гігієни, приділивши велику увагу зміцненню
нервової системи учнів та вихованню в них волі різними засобами
фізичного загартування.

К. Ушинський визначав учителя як головну постать у навчальному процесі,
тому він має бути відповідно підготовлений до вчительської роботи.
Передусім народний учитель повинен бути близький до народу, знати його
мову, жити його інтересами. Вчитель — це високоосвічена людина з
енциклопедичними знаннями, яка любить свою професію, постійно
вдосконалює свою майстерність, має ґрунтовну практичну підготовку,
педагогічний такт, володіє методикою навчання й виховання, є не лише
хорошим викладачем, а й добрим вихователем. Він повинен знати психологію
дитини, вивчати і добре знати вихованців, бути обізнаним з новими
основами педагогіки й будувати свою діяльність на передових досягненнях
педагогічнвї теорії.

.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

К.Д.Ушинський / Избранные педагогические сочинения в двух томах / Под
редакцией А.И.Пискунова, Г.С.Костюка, Д.О.Лордкипанидзе, М.Ф.Шабаевой. –
М. «Педагогика», 1974

Сычев-Михайлов М.В. Из истории русской школы и педагогики XVIII. – M.
1960.

История педагогики (История образования и педагогической мысли)/Учеб.
Пособие. – М.: Гардарики, 2003

К.Д.Ушинский. Собр. сочинен., в 10 т. М.-Л., 1952, с.182

Л.Н. Модзалевский. О народности воспит. По Ушинскому. «Памяти
К.Д.Ушинского». СПб.,1869, с.162

Волкова В.П. Педагогіка.- К., 2001

Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч.
Посібник.- К.:Вища шк., 1995

Історія педагогіки / За ред. М.С.Гриценка.-К.: Вища шк., 1973

Константинов Н.А., Медынский Е.Н., Шабаева М.Ф. История педагогики.- М.:
Просвещение, 1982

Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української
педагогіки.-К., 199

Педагогіка: Навчальний посібник / В.М.Галузяк, М.І.Сметанський,
В.І.Шахов.- Вінниця, 2001/

Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих
педагогічних закладів освіти.- Тернопіль: “Навчальна книга – Богдан”,
1999

Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих
педагогічних закладів освіти.- К., 2000

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020