.

Демографічний потенціал України та особливості його розміщення (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
731 6190
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

“Демографічний потенціал України

та особливості його розміщення”

План

Вступ

1. Населення яК головна складова продуктивних сил України

2. Демографічні процеси України. особливості розміщення по території
україни

2.1. Природний рух населення

2.2. Статево – вікова структура населення

2.3. Національний склад населення

2.4. Механічний рух населення, розміщення

3. розміщення та Характеристика трудових ресурсів їх зайнятість.
Безробіття

4. Сучасні проблеми розміщення і відтворення населення україни, шляхи їх
подолання

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Населення і трудові ресурси – вкрай важливі складові продуктивних сил
будь-якої країни. Тому обрана тема є вкрай актуальною, особливо
дивлячись на проблематичний характер розміщення і відтворення населення
України та її трудових ресурсів.

Держава, у якій смертність переважає над народжуваністю, – серйозно
хвора, її потрібно негайно лікувати. Процеси популяції невіддільні від
соціально-економічного, морально-психологічного, духовного, культурного
та екологічного здоров’я суспільства, від рівня його цивілізованості.
Однак такті зв’язок не можна розглядати спрощено. Нинішня складна
демографічна ситуація (фахівці вже оцінюють її як катастрофічну) –
наслідок загальної кризи в суспільстві.

За індексом людського розвитку, яким визначається рейтинг держав щодо
середньої тривалості життя, освіти та життєвого рівня (за даними 00Н)
Україна посідає 95 місце серед 175 країн,

1991 рік, це своєрідна точка відліку: тоді вперше було зафіксовано
більше смертей, ніж народжень. На початок 1993 року в Україні проживало
52,2 млн. чоловік, через рік стало 51,7 млн., у 1995 – 51,3 млн.,
наступні забрали ще по 420 тисяч і на початок 2003 року стало менше 48
млн. Тож протягом останніх років населення скоротилося майже на чотири
мільйони.

Давно підраховано: для простого відтворення населення кожна жінка має
народити двох дітей. Але як стимулювати народжуваність?

За роки незалежності Україна розробила і здійснює низку таких
першочергових державних програм. Це Закон “Про державну допомогу сім’ям
з дітьми”, що охоплює 11 видів допомоги – по вагітності, догляду за
дитиною до певного віку одиноким матерям, дітям-інвалідам, дітям із
сімей інвалідів, дітям, що залишилися без піклування батьків тощо. Це
Указ Президента “Про національну програму “Діти України”, спрямований на
поліпшення умов їхнього розвитку, виховання та освіти. Це й
довгострокова програма поліпшення становища жінок, охорони материнства й
дитинства, що діє з 1993 року та програма планування сім’ї. На жаль, всі
вони мають одну спільну біду – недостатнє фінансування або й взагалі
відсутність будь-якого фінансування.

Отже, чи не загрожує нам вимирання?

Коли на все не вистачає грошей, мудрість полягає в тому, щоби правильно
визначати пріоритети. СРСР не в останню чергу розпався через те, що
обирав не ті пріоритети. Іще не вивітрилися з пам’яті знаменита формула
тих часів про залишковий принцип фінансування деяких важливих для
життєдіяльності суспільства сфер. Цей принцип можна було б визначиш
іншою фразою: скупий платить двічі. Але є сфери, для яких другого разу
може й не бути. Саме до таких належить і демографія.

Під час написання роботи використовувалися статистичні дані за 2002-2003
рр. Використовувалася спеціальна література та періодичні видання.
Гадаю, що дана робота покращить розуміння демографічного потенціалу
нашої країни, визначить головні проблеми та шляхи їх подолання.

1. Населення як головна складова продуктивних сил України

Розвиток суспільного виробництва і підвищення його ефективності
відбувається при постійному удосконаленні головної продуктивної сили
суспільства – людини. Людський інтелект є необхідною і рушійною силою
науково-технічного прогресу, впровадження у виробництво досягнень науки,
нових зразків техніки і технології”. В свою чергу науково-технічний
прогрес вимагає підвищення рівня кваліфікації кадрів у всіх сферах
людської діяльності. Отже, висока професійна підготовка кадрів в наш час
перетворюється в обов’язкову умову успішної праці на підприємствах усіх
галузей народного господарства.

Для досягнення високого рівня розвитку виробництва важливе значення має
наукова розробка проблем формування, розподілу і використання трудових
ресурсів, у тому числі відтворення робочої сили. Трудові ресурси треба
розглядати як частину населення країни, яка .має необхідні фізичні й
духовні здібності, загальноосвітні і професійні знання для роботи в
народному господарстві. До трудових ресурсів в Україні відносять
працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 рогів і жінки – від
16 до 55 років. Сюди також належить віднести підлітків до 16 років та
осіб пенсійного віку, які беруть участь суспільному виробництві.

Трудові ресурси, або наявне працездатне населення на території країни –
це основна продуктивна сила суспільства. Як соціально-економічна
категорія трудові ресурси є найактивнішою в економічному відношенні
частиною населення, що забезпечує розширене відтворення суспільного
продукту. В Україні та більшості розвинених країн трудові ресурси
становлять 60-62% від загальної чисельності населення. Їх використання
відбувається під впливом об’єктивних законів суспільного розвитку,
властивих способу виробництва.

В процесі розміщення продуктивних сил необхідно аналізувати чисельність
населення і трудових ресурсів, їх динаміку, статево-вікову структуру як
найважливіших показників демографічної характеристики народонаселення.

Таблиця 1

Динаміка кількості населення

1989 1996 1999 2000 2003

Кількість населення, млн 51,7 51,3 50,1 49,7 48,1

міське 34,6 34,8 34,0 33,8 33,5

сільське 17,1 16,5 16,1 15,9 15,8

у відсотках до всього населення

міське 67 68 68 68 68

сільське 33 32 32 32 32

Із загальної кількості населення

чоловіки 23,9 23,9 23,3 23,1 22,9

жінки 27,8 27,4 26,8 26,6 26,4

у відсотках до всього населення

чоловіки 46 47 47 47 47

жінки -54 53 53 53 53

З часу проголошення незалежності України чисельність трудових ресурсів
практично не змінилась і становила в 2002 р майже 30 млн. чоловік. Однак
в останні роки загальна їх кількість незначними темпами, але щорічно
знижується.

Наукові основи розміщення продуктивних сил повинні розроблятись з
урахуванням регіональної структури трудовим ресурсів. Така структура на
території України характеризується нерівномірністю. Найбільша питома
вага в загальній чисельності трудових ресурсів держави характерна для
Донецької Дніпропетровської, Харківської областей, м. Києва (6,3% –
10%). За прогнозом науки в найближчі роки ця ситуація не зазнає
відчутних змін.

Прогноз чисельності трудових ресурсів в регіонах, а також ї якісні
характеристики спонукають до визначення державне політики розвитку
трудового потенціалу та активізації щодо йог використання і збереження.
Реалізація політики розвитку трудового потенціалу має здійснюватись
через державну довгострокову програму, яка допоможе подолати ряд
негативних тенденцій пов’язаних з розміщенням продуктивних сил і
використанням трудових ресурсів в народному господарстві.

Кількісно трудовий потенціал визначається перш за все природним
приростом населення. Однак частка трудових ресурсів у загальній
чисельності населення залежить насамперед від вікової структури. Чим
більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років,
тим менша чисельність трудових ресурсів. При необхідності у виробництво
можуть залучатися особи пенсійного віку і підлітки. Однак якісний склад
робочої сили при цьому буде погіршуватись, оскільки прогресивною
вважається структура трудових ресурсів, у якій переважають особи віком
до 40 років.

Раціональне розміщення продуктивних сил передбачає аналіз тенденцій
природного приросту населення та зрушень у його статево-віковій
структурі. З цією метою розробляються прогнози чисельності населення і
змін у структурі зайнятості різних галузей у межах держави та основних
економічних регіонів. Методи прогнозування чисельності і структури
трудових ресурсів дозволяють одержати відповідь на питання: який стан з
трудовими ресурсами очікується на перспективу. Вони забезпечують
розробку інформації про кількісні і якісні параметри трудового
потенціалу в майбутньому.

Сьогодні темпи зростання населення України надто повільні через зниження
природного приросту. У перспективі, як зазначають , демографи, приріст
буде зменшуватись, що позначиться на розширеному відтворенні і посилить
орієнтацію на якнайширше і впровадження трудозберігаючих технологій.
Негативний процес зменшення кількості населення в Україні і зниження
частки працездатних віком до 40 років характерний сьогодні для більшості
районів і адміністративних областей. Отже, на часі розв’язання однієї з
найбільш актуальних проблем – підвищення ефективності і використання
трудових ресурсів, зниження трудомісткості продукції, що буде особливо
ефективним при розміщенні підприємств у районах з недостатнім
трудоресурсним потенціалом. При цьому необхідно зазначити, що
розв’язувати цю проблему доведеться тоді, як пожвавиться робота
підприємств і наступить етап стабілізації та економічного зростання. А
поки що аналіз приросту та зайнятості населення України свідчить про
надлишки працездатного населення в усіх без винятку адміністративних
областях. За даними Міністерства праці і соціальної політики України
рівень безробіття на кінець 1998 p. був найвищим у Івано-Франківській
області – більше 7%. Від 6,1 до 7% безробітних: зареєстровано у
Львівській та Чернігівській областях. Найнижчий рівень безробіття був у
Одеській області – від 0,33 до 1°/ Майже половину безробітних України
становить молодь до З років, що не може не викликати тривоги з приводу
такого становища.

В процесі розміщення продуктивних сил важливо аналізувати розподіл
зайнятих трудових ресурсів в галузях та в економічних регіонах. Для
раціонального розміщення виробництва, комплексно-пропорційного розвитку
продуктивних сил адміністративних областей і макрорайонів необхідно
скласти баланс трудових ресурсів. У цьому документі фіксується наявність
і склад трудових ресурсів їх розподіл за видами зайнятості, сферами і
галузями господарств та суспільними групами. На основі розроблених
балансів трудових ресурсів регіонів розробляють заходи щодо оптимального
використання працівників у певних групах адміністративних областей (з
надлишком або дефіцитом робочої сили).

Для характеристики розміщення населення і трудових ресурсів І
використовують поняття «розселення». На нього великий вплив мають
соціально-економічні чинники і зокрема територіальний поділ праці та
розміщення продуктивних сил. Характер розселення населення залежить
також від природних факторів та демографічних процесів. Необхідність
вивчення і врахування тісних зв’язків між розміщенням продуктивних сил і
розселенням проявилась у містобудівництві і була продиктована
конкретними практичними завданнями – будівництвом нових і реконструкцією
старих підприємств в економічних районах, а також формуванням
територіальних систем продуктивних сил.

Взаємозв’язки форм розміщення продуктивних сил з системами розселення
обумовлені концентрацією перш за все промислового виробництва і
населення з обслуговуючою його виробничою сферою у міських поселеннях. В
господарському відношенні міста стають опорними центрами територіальних
систем продуктивних сил, а в розселенні відіграють роль центрів в
системі населених пунктів. Вони мають велике комплексо-формуюче і
районно-утворююче значення. Типовими формами територіальної організації
промислового виробництва, з якими пов’язаний розвиток локальних систем
розселення є промислові пункти, центри і вузли.

В регіональних системах розселення ці форми мають тісні зв’язки між
собою і з регіональним центром. Найчастіше регіональні виробничі зв’язки
виникають між підприємствами на основі кооперування. Важливе значення у
формуванні регіональних систем виробництва і розселення мають зв’язки
наукових і культурних установ регіонального центру а також зв’язки
промислових підприємств і різних організацій регіону з розміщеними в
його центрі проектними установами, конструкторськими бюро, різними
органами господарського управління.

Виходячи з того, що розміщення продуктивних сил і розселення населення
перебувають у тісному взаємозв’язку, можна вважати, що економічною базою
систем розселення виступають виробничі комплекси економічних районів
адміністративних областей, промислових центрів і вузлів. Особливо
сильним системоутворюючим фактором розселення є промислові комплекси
великих міст, що сформувалися в основному на базі виробництв
машинобудування і інших галузей важкої промисловості. В деяких районах
системи розселення формуються на базі нафтогазовидобувних центрів; Така
картина спостерігається в Прикарпатському нафтогазоносному регіоні, в
Полтавській, Чернігівській і Сумській областях Украйни, в
Середньообському районі Тюменської області Російської Федерації тощо.
Характерно, що у найбільших промислових районах України –Донецькому і
Придніпровському, які охоплюють цілу систему, взаємозв’язаних
промислових вузлів виникли великі міські агломерації – результат
зрощення локальних систем поселень.

Отже, в результаті взаємодії виробництва і розселення формується
територіальна структура господарства, елементами якої виступають різні
форми зосередження людської діяльності. В залежності від природних
особливостей, характеру розміщення господарських центрів і розвиненості
між ними транспортних зв’язків, складається системоутворюючий каркас
територіальної структури господарства. В цьому каркасі домінуюча роль
належить великим міським поселенням, з їх промисловими, транспортними,
науковими, культурними та іншими функціями. Саме великі міста виступають
опорними центрами розміщення продуктивних сил. Від розвиненості мережі
таких центрів на “території кожної адміністративної області і рівня їх
функціонального розвитку у великій мірі залежить соціально-економічна
ефективність територіальних систем виробництва і розселення.

2. Демографічні процеси України.

особливості розміщення по території країни

2.1. Природний рух населення

Аналізуючи конкретну демографічну ситуацію з точки зору
народногосподарських проблем, які постають перед суспільством, у тому
числі перед аграрною сферою, в певні періоди його розвитку, слід
розрізняти два її аспекти: перший з них характеризує стан трудових
ресурсів, тобто трудові ресурси – частину населення, другий –відтворення
його, тобто демографічні процеси – природний і механічний рух
населення.

В українському селі склалась загрозлива демографічна ситуація. Якщо у
1989 – 1991 pp. в Україні спостерігалась тенденція деякого зниження
темпів скорочення чисельності сільського населення, а протягом 1992 p.
вона дещо зросла 13,4 тис. чол.), то в подальші роки чисельність
сільських жителів різко почала падати. Станом на 1 січня 2002 р. у
сільській місцевості проживало 1628,8 тис. чол., що на 71,2 тис. чол.
менше, ніж у попередньому році, де народилося 142,1 тис. дітей, а
померло 167,6 тис. чол., що майже в десятеро перевищує аналогічні
середньорічні показники у 1979-1991 pp. Якщо ця тенденція збережеться,
то у 2004 р. на селі щорічно помиратиме вдвічі більше людей, ніж
народжуватиметься. Нині в країні залишилася тільки одна область –
Закарпатська, де в сільській місцевості зберігся природний приріст
населення.

Чисельність населення і його динаміка (на певній території) залежить від
інтенсивності демоутворюючих процесів, зокрема природного руху
населення, тобто процесу відтворення; механічного його руху; змін між
самою територією.

Вплив природного руху на загальну чисельність населення виявляється
передусім за допомогою визначення його результатів, тобто перевищення
кількості народжень (мається на увазі життєвонароджених) над кількістю
померлих. Результати природно приросту населення визначають тип його
відтворення (просте розширення або звужене). Тому в свою чергу являє
собою інтерес вивчення обґрунтованості кількості народжень і кількості
смертей в тій чи іншій популяції певними демографічними та іншого роду
факторами (соціально-економічними, перетрубаціями, етнічними тощо).

При аналізі народжуваності і смертності при порівнянні різних груп
населення застосовують стандартні коефіцієнти, які обчислюють середню
зважену за віковою групою. Поряд з цим визначають коефіцієнти дитячої
смертності як відношення кількості померлих у віці до 1 року до
загальної кількості народжених. Нижче наведемо коефіцієнти природного
руху населення в Україні, обчислені з розрахунку на 1000 чол. населення,
за роками:

Доведено, що нині жінка за своє життя може народити в середньому 1/7
дитини, при цьому однодітність і бездітність збільшуються. Тому
спеціалісти оцінюють рівень народжуваності як надто недостатній,
оскільки він забезпечує заміщення населення лише на 79%. При вищій
інтенсивності дітонароджуваності в селах (2,2 дитини на рік) загальний
коефіцієнт смертності вищий, ніж у містах.

2.2. Статево – вікова структура населення

Співвідношення між жінками і чоловіками в різних вікових групах
відображає статево-вікова структура населення.

Більшість населення України становлять жінки (54%), чоловіків лише 46%
від усього населення. Але у різних групах кількість чоловіків і жінок
неоднакова. В дитячому віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні
10 дівчаток народжується 11 хлопчиків. В середньому в старшому віці
чоловіків стає менше, бо серед них вища смертність і менша тривалість
життя. Старшого віку зараз досягли люди, які пережили Другу світову
війну. Серед загиблих також переважали чоловіки. Тому в старшому віці
жінок набагато більше (в окремих вікових групах в 2-3 рази).

У віковій структурі населення можна виділити три групи:

1) діти і підлітки (0-16 p.), 2) працездатне населення (жінки у віці
16-55 pp., чоловіки 16-60 pp.), 3) люди старшого віку.

Таблиця 2

Структура населення

Кількість населення, тис. Відсотків до всього населення

всього міське сільське всього міське сільське

Все населення 48156,1 32105,9 16050,2 100,0 100,0 100,0

у т. ч. у віці, років:

до 1 року 385,0 236,8 148,2 0,8 0,7 0,9

1-4 1788,7 1111,9 676,8 3,6 3,3 4,2

5-9 2916,3 1883,8 1032,5 5,9 5,6 6,5

10-14 3735,3 2512,7 1222,6 7,6 7.5 7,7

15-19 3765,0 2658,5 1106,5 7,6 7,9 6,9

20-24 3591,3 2558,5 1032,8 7,3 7,7 6,5

25-29 3572,3 2547,8 1024,5 7,2 7,6 6,4

30-34 3238,0 2251,6 986,4 6,5 6,7 6,2

35-39 3764,8 2702,7 1062,1 7,6 8,1 6.7

40-44 3778,5 2757,5 1021,0 ,7,6 8,2 6,4

45-49 3510,9 2601,9 909,0 7,1 7,8 5,7

50-54 2751,8 2023,5 728,3 5,6 6,0 4,6

55-59 2504,5 1628,5 876,0 5,1 4,9 5,5

60-64 3324,0 2151,4 1172,6 6,7 6,4 7,3

65-69 2105,7 1221,4 884,3 4,3 3,7 5,5

70 і старшому 4724,0 2657,4 2066,6 9,5 7,9 13,0

Із загальної кількості

населення у віці:

молодшому за

працездатний 9607,9 6279,9 3328,0 19,4 18,8 20,9

працездатному* 28278,9 20281,2 7997,7 57,2 60,5 50,1

старшому за працездатний 11569,3 6944,8 4624,5 23,4 20,7 29,0

Найбільшою є група працездатного населення – 55,7%, але його частка
поступово знижується. Вона є більшою в містах, куди приїжджають люди на
роботу із сільської місцевості. А в селах зростає кількість людей
пенсійного віку, В цілому по Україні вони становлять 23% від усього
населення, а в сільській місцевості – 29%.

За національною концепцією роботою (заняттям) у дітей віком 5-17 років
вважалася економічна діяльність, пов’язана з виробництвом товарів або
наданням послуг ринкового характеру за винагороду в грошовій або
натуральній формі, та безоплатна робота як помічників на сімейних
(приватних) підприємствах.

Крім того, до зайнятих також відносилися діти, що виконували роботу в
домашньому господарстві, тривалість якої перевищувала 24 години впродовж
тижня (догляд за членами сім’ї, робота на присадибній ділянці, заготівля
кормів, догляд за худобою тощо).

Не відносилися до економічної діяльності такі заняття, як громадська
робота, трудове навчання у школі, звичайна домашня робота, пов’язана з
обслуговуванням особистих потреб дитини, тривалість якої не перевищувала
24 години впродовж тижня.

Отримані дані забезпечили можливість оцінки обсягів та характеру
використання праці дітей в Україні, сфери її прикладання, тривалості
робочого часу, розміру оплати праці, умов та причин роботи.

За результатами обстеження в Україні було виявлено 456 тис. працюючих
дітей. При цьому 350 тис. займалися економічною діяльністю, а 106 тис.
працювали в домашньому господарстві понад 24 години впродовж тижня.

Враховуючи кліматичні умови країни, для зайнятості дітей, як і дорослого
населення, були характерні сезонні коливання. Так, найвищий рівень
зайнятості спостерігався у II та III кварталах 2002 року та склав
відповідно 6,8 та 6,0% всіх обстежених дітей ( найнижчий у IV кварталі
2001 року-2,0%).

Встановлено залежність рівня зайнятості дітей від рівня споживчих витрат
домогосподарства, розміру домогосподарства, кількості дітей у сім’ї,
віку-дитини, статі.

Зі зниженням рівня споживчих витрат домогосподарства, збільшенням
кількості дітей в домогосподарстві, віку дитини рівень зайнятості
економічною діяльністю зростав. Також він був вищим у хлопчиків
порівняно з дівчатами та у дітей з неповних сімей, коли дитина
утримувалася тільки одним із батьків, порівняно з повними сім’ями, коли
дитину виховували батько та мати.

Серед дітей, зайнятих економічною діяльністю, понад половину складали
діти віком 15-17 років, яким за національним законодавством дозволяється
працювати. Решта (48%) діти у віці, в якому заборонено працювати.

Найбільш розповсюдженими сферами прикладання дитячої праці були сільське
господарство (46%), торгівля (26%) та сфера послуг (19%). Значно менше
їх працювало у промисловості (5%) та будівництві (4%).

Зокрема, 18% дітей було зайнято на важких фізичних роботах, у 9% праця
була пов’язана з високою напруженістю (підвищена увага, напруження зору,
відсутність перерви на обід та відпочинок), 8% працювало в умовах
запиленості повітря, шуму.

Важку фізичну роботу діти виконували у всіх видах економічної
діяльності. Найбільше таку роботу вони виконували у будівництві та
сільському господарстві (відповідно 35 та 21%). Про високу напруженість
праці повідомили 13% обстежених дітей, які були зайняті у торгівлі та
сфері послуг. Слід взяти до уваги те, що у дітей, зайнятих важкою
фізичною роботою, та тих, котрі знаходились постійно в незручній позі на
робочому місці, неминуче з’являються порушення хребетного стовпа та/або
затримка росту.

Через шкідливі умови праці зазнали хвороб та фізичних ушкоджень 3%
зайнятих дітей. Найбільше їх виявлено серед дітей молодшого віку (10-14
років), зокрема у промисловості та будівництві, що складало відповідно 7
та 5% дітей, зайнятих у цих галузях.

Результати обстеження дозволяють зробити наступні висновки:

Одним із основних мотивів до праці дитини виступає недостатня
забезпеченість домогосподарства.

Діти починають працювати з віку, ранішого за той, що передбачений
законодавством.

Більшість дітей працювала в неформальному секторі. У такій ситуації
дитина залишається незахищеною. особливо це стосується працюючих дітей
молодшої вікової групи.

Найбільш розповсюдженими сферами прикладання дитячої праці були сільське
господарство, торгівля та послуги.

Робота дітей здебільшого не мала постійного характеру.

Зафіксовані порушення встановленої тривалості робочого тижня для
неповнолітніх.

Серед несприятливих факторів праці діти найчастіше називали важку
фізичну роботу. Несприятливі умови праці у деяких випадках призводять до
захворювання дітей.

Встановлено залежність рівня зайнятості дітей від рівня споживчих витрат
домогосподарств, розміру домогосподарства, кількості дітей у сім’ях,
типу сім’ї, віку дитини, статі.

Батьки вважали, що праця в основному не зашкоджувала навчанню дитини в
учбовому закладі.

Викладене показує важливість продовження статистичного вивчення праці
дітей в Україні, а також необхідність створення комплексної системи
заходів, спрямованих на всебічний захист прав дітей та їх
життєдіяльності, про що й було ухвалено рекомендації на вже згадуваній
регіональній конференції.

2.3. Національний склад населення

У 2002 p. українців n Україні було 37,4 млн. (72.7% від усього
населення), а решту населення становили росіяни (11.4 мли осіб. або 22,1
%). Євреї (486 тис., або 0,9 %)., білоруси (440 тис., або 0,69 %),
молдавани (324 тиc. або 0,6 %., поляки (219 тиc., або 0.4.%). болгари
(233 тис., або 0,5 %) та ін. Всього в Україні проживають представники
більш як 100 національностей. Понад 7.5 млн. українців мешкають у
близькому і майже 4 млн. у далекому зарубіжжі. Українці майже рівномірно
розміщені на території України. Про те в областях Поділля (Вінницька.
Тернопільська, Хмельницька), Полісся (Волинська, Житомирська, Київська,
Рівненська, Чернігівська), Прикарпаття (Івано-Франківська, Львівська),
Центральній частині (Кіровоградська, Черкаська), а також у Сумській і
Полтавській областях вони становлять 80-90 % населення. Значно менше
українців у національному складі населення східних та південних
областей, де завжди був високим приплив мігрантів з інших регіонів
колишнього СРСР. Сьогодні практично кожен третій українець змушений
проживати і працювати за кордоном через складну економічну ситуацію в
державі.

Серед національних меншин перше місце посідають росіяни. Вони в Україні
почали оселюватися ще з XV ст. Найбільше їх в АР Крим (67,0%), Донецькій
(43,7%), Луганській (44,8%), Харківській (33,2%), Одеській (27,4%) та
Запорізькій (32,0%) областях.

Євреї з’явилися в Україні ще за часів Київської держави. Вони прибували
сюди з кримських, грецьких колоній та хазарських областей. Сьогодні
понад 20% євреїв проживає в м. Києві, значна кількість їх в Одеській,
Дніпропетровській, Харківській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській,
Чернівецькій областях та АР Крим. Білоруси оселилися переважно на сході
та півдні України. Більшість молдаван проживає на території Одеської та
Чернівецької областей, менше – в Кіровоградській, Дніпропетровській
областях та АР Крим. Осіли вони в Україні ще в XVI – XVII ст., рятуючись
від турецького гноблення.

Болгари проживають компактно на території Одеської та Запорізької
областей, поляки – в областях давньої осілості (на Волині, Поділлі, в
Галичині, зокрема у Житомирській, Хмельницькій, Львівській областях та
м. Києві, у Вінницькій, Тернопільській і Донецькій областях).

Мал.2. Частка українців серед населення України

2.4. Механічний рух населення. Розміщення

Процесом, спроможним активно впливати на чисельність населення тієї чи
іншої території, є механічний його рух, а точніше результат, який
одержується рівнянням числа прибулих і числа вибулих з даного регіону.
При цьому слід відмів що при наявності різних видів міграції населення
(внутрішньої, зовнішньої, маятникової, соціальної, професіональної та
ін.) в змінах чисельності населення безпосередню участь бере тільки одна
– зовнішня по відношенню до даної території. Впливе видів міграції на
чисельність населення дуже опосередкований.

Крім природної о скорочення, на Зменшення чисельності сільського
населення вплинуло те, що протягом десятиліть із сіл на проживання в
містах виїздила молодь, в результаті це призвело до деформації
статево-вікової структури і депопуляції сільського населення (зменшення
чисельності населення внаслідок перевищення смертності над
народжуваністю).

В останні роки від’їзд сільського населення на проживання у містах
значно скоротився, але на зміну цього прийшли не менш небезпечні процеси
– міграція за кордон найбільш активних молодих людей, що різко погіршує
і без того складну демографічну ситуацію і суттєво впливає на майбутній
стан природного відтворення сільська населення. Внаслідок такого різкого
природного скорочення сільського населення міграційних процесів питома
вага населення старше працездатного віку в селах станом на 01.01.98 p.
становила 29,3% (в містах – 20,3%), молодше працездатного –21,6 а
працездатного – 49,1 (в містах відповідно 20,2 і 59,5%). На кожну тисячу
працездатного сільського населення припадає 1073 чол. непрацездатних (у
містах –680 чол.). Середній вік сільського населення становить 39,7, а
міського – 38,9 року.

І, нарешті, вплив змін територіальних кордонів самої території,
чисельність населення якої вивчається, проявляється через облік
територій. Як правило, ці факти пов’язані з
адміністративно-територіальними перетвореннями. Співвідношення впливу
кожного з названих елементів на загальний зміст чисельності конкретного
населення і визначся частку в ньому, а також своєчасну динаміку
населення або його тип (мається на увазі типізація, вперше запропонована
англійським демографом Д.Уеббом).

Міграція населення – це територіальне переміщення, його всередині країни
(внутрішня міграція) і з однієї країни в іншу (зовнішня міграція
розрізняється також зворот і незворотну міграцію. Так, нині структура
сільських мігрантів в Україні така: вибули за напрямами руху: у міста –
72%, у села – 28; за видами міграції: внутрішня – 55, міжобласна – 29,
міждержавна – 15, інші – близько 10%.

Міграція складається з двох протилежних потоків, що характеризують
механічний пух населення, – в’їзду (іміграція), виїзду (еміграція)
населення в певний район чи країну або з певного району чи країни. Для
визначення інтенсивності міграції використовують такі коефіцієнти
(виражаються в промілях): прибуття – відношення кількості осіб, що
прибули за рік, до середньорічної їх чисельності; вибуття – відношення
кількості осіб, що вибули за рік, до середньорічної їх чисельності;
міграції – різниця між кількістю населення, що прибуло і вибуло. Нижче
наведено інтенсивність міграційної рухливості.

Таблиця 3

Міграційний рух населення по регіонах за січень-листопад 2003 року

У межах кураїни Зовнішня міграція

Число прибулих Число вибулих Приріст скорочення (-) Число прибулих
Число вибулих Приріст скорочення (-)

Осіб

Україна 672911 672911 X 49481 93566 -44085

Автономна Республіка Крим 30265

31410 -1145

6921 9151

-2230

Вінницька 28340 28382 -42 1301 2046 -745

Волинська 17183 17191 -8 728 2188 -1460

Дніпропетровська 47973 45387 2586 3287 7023 -3736

Донецька 59780 60867 -1087 6305 10621 -4316

Житомирська 24571 25241 -670 1266 2126 -860

Закарпатська 8318 9442 -1124 370 1536 -1166

Запорізька 24932 25025 -93 2112 5788 -3676

Івано-Франківська 17672 17775 -103 516 829 -313

Київська 21804 24487 -2683 1065 1579 -514

Кіровоградська 16762 18942 -2180 1078 2557 -1479

Луганська 36017 39440 -3423 2791 4573 -1782

Львівська 33735 36220 -2485 663 2216 -1553

Миколаївська 17814 18475 -661 1541 2828 -1287

Одеська 29429 30152 -723 4200 4389 -189

Полтавська 28850 27735 1115 1415 1759 -344

Рівненська 20214 20735 -521 576 1781 -1205

Сумська 19692 21427 -1735 949 3125 -2176

Тернопільська 14082 14943 -861 196 564 -368

Харківська 44540 41572 2968 2425 6132 -3707

Херсонська 14666 16479 -1813 1244 4135 -2891

Хмельницька 21154 22857 -1703 933 2227 -1294

Черкаська 24458 24100 358 1380 3156 -1776

Чернівецька 11096 11036 60 730 1599 -869

Чернігівська 19341 19938 -597 750 1283 -533

Київ (міськрада) 35998 20672 15326 2779 6558 -3779

Севастополь

(міськрада) 4225 2981 1244 1960 1797 163

За роки незалежності України дуже активізувалися процеси трудової
міграції, зокрема міждержавної. В середньому на строк від 1 місяця до 1
року за кордон виїжджають на заробітки близько 5 млн. чол. Останнім
часом виїзд відбувається не тільки з міст, а також із сільської
місцевості, особливо прикордонних областей Як правило, покидають свою
домівку особи в найбільш трудоактивному віці – 35-40 років, більш як
половина з них (60-65%) – це чоловіки По суті, йде масштабний експорт
праці Вітчизняна наука ще не звернула належної уваги на це явище, з
усіма його позитивними і негативними особливостями, і не виробила
якихось конструктивних рекомендацій. А потреба в них – величезна.

На заробітки до країн СНД виїжджають переважно представники робітничих
професій – шахтарі, будівельники, водії, трудівники сільського
господарства, до країн далекого зарубіжжя – висококваліфіковані фахівці
(науковці, програмісти, перекладачі), моряки, молодь, яка має вищу
освіту і розраховує на роботу в сфері послуг. Найбільше трудових
мігрантів з України працює в Греції, Чехії, Словаччині, на Кіпрі, і, в
Німеччині, Швейцарії.

Один з головних спонукальних мотивів міграції вищий рівень заробітної
плати в країнах прибуття. Зокрема, на сільськогосподарських і підсобних
роботах на яких зайняті мігранти з села, він вищий у 2 – 3 рази, в
будівництві, на автотранспорті та у сфері .послуг – у 10-12 разів, на
морському транспорті, у програмуванні, в освіті, охороні здоров’я – від
15 до 40 разів. У цілому, за експертними розрахунками, середньомісячні
доходи громадян, які працюють за кордоном, становлять понад 2 млрд.
гри., що дорівнює третині номінальних грошових доходів всього населення
країни за рік.

Міждержавна трудова міграція має чимало позитивних сторін: вона
допомагає сім’ям мігрантів виживати у складний період переходу до
ринкової економіки, майже вдвічі знижує рівень безробіття на
українському ринку праці, який сьогодні сягає, за офіційними даними,
4,3%, а з урахуванням прихованого безробіття він насправді є набагато
вищим.

Значна частина трудових мігрантів, перебуваючи за кордоном, підвищує
свою кваліфікацію, освоює нові професії, сучасні технології і системи
організації виробництва. Повернувшись додому, дехто з них поповнює
прошарок підприємців та фахівців, чия праця відповідає світовим
стандартам їм легше влаштуватися на спільні підприємства.

Держава намагається впливати на міграційні процеси. Ліцензії на
посередництво у працевлаштуванні за кордоном отримали 724 суб’єкти
підприємницької діяльності. Але справа ця слабо контролюється, умови
ліцензування постійно порушуються, що призводить до багатьох болючих
наслідків. Неврегульованість практичних питань міждержавної трудової
міграції спричинює соціальну незахищеність українських громадян, які
працюють за кордоном; вони зазнають дискримінації з боку іноземних
роботодавців щодо платні, умов, охорони праці тощо. Із загальної
кількості мігрантів менш як 1% (28 тис. чол.) працюють легально, проте і
вони дуже слабо захищені. З 10 укладених міждержавній угод про
регулювання трудової міграції фактично Виконуються лише угоди з Чехією
та Словаччиною.

У зв’язку із запровадженням у ряді сусідніх держав візового режиму
оформлення в’їзних документів може стати для громадян України
нереальним, а стихійне повернення нелегалів на батьківщину збільшить
напруженість на регіональних ринках праці, особливо в прикордонних
районах Львівської. Волинської, Чернівецької, Закарпатської. Луганської
Харківської областей. Так, застосування візового режиму в Чехії, Польщі,
Словаччині, Угорщині, Російській Федерації та Бєларусі призведе до
депортації та згортання виїзду до цих країн не менш як для 2 млн.
нелегальних мігрантів з України.

Складнощі полягають також у тому, що нелегальний статус українців за
кордоном знижує ціну їхньої праці, створює умови для численних
зловживань, формує у свідомості роботодавців країн прибуття уявлення про
Україну як недемократичну, не правову державу. Водночас нелегальна
трудова міграція не приносить доходів державі, не поповнює соціальні
фонди, ускладнює взаєморозрахунки між державами з цього приводу.

Серед груп населення, виділених за рівнем освіти, найбільш схильними до
міждержавної трудової міграції е особи із середньою професійною освітою
– 30%, з вищою – 22,5%, із середньою спеціальною 18,4%, із середньою –
14%, з неповною середньою освітою – 7,4%.

Безробітні, студенти і працівники підприємств перевагу віддають тим
посередникам, які вже самі працювали за кордоном (61,5- 68,8%), державні
службовці довіряють засобам масової інформації (75,0%), кваліфіковані
робітники – тим і іншим (50,0 і 45,8%), керівники – приватним бюро
(100,0%), підприємці – приватним бюро та публікаціям у мас-медіа (по
50,0%), само зайняті – засобам масової інформації (71,4%), вчителі,
медичні працівники покладаються на тих, хто вже працював за кордоном!
(4(10%), та на відомості з Інтернету (30,0%).

На жаль, офіційна інформація про дійсну кількість громадян України, які
тимчасово перебувають за кордоном, про мету і підстави їхнього виїзду
сьогодні відсутня; немає також достатньої законодавчої бази для захисту
наших співгромадян за кордоном; не створено й адміністративних органів,
які б забезпечили такий захист. Наприклад, у Положенні про Міністерство
праці та соціальної політики України серед його основних завдань в
аспекті, що нас цікавить, лише лаконічно згадується про “участь у
підготовці та реалізації міжнародних угод, пов’язаних з трудовою
міграцією, захистом прав працівників-мігрантів”.

Після приєднання України до Європейської конвенції з прав і основних
свобод людини, яка встановлює, зокрема, право громадянина залишати рідну
країну, в тому числі і з метою працевлаштування, постала нагальна
потреба в тому, щоб виробити необхідні правові гарантії захисту
інтересів тих, хто перебуває на роботі за кордоном. Такі гарантії можуть
бути забезпечені або приєднанням до багатосторонніх міжнародних угод, з
укладенням двосторонніх договорів стосовне трудової міграції, або шляхом
удосконалення відповідного внутрішнього законодавства. З
міжнародно-правових документів, до яких Україна мала би приєднатися з
метою забезпечення прав працівників-мігрантів, слід назвати конвенції
Міжнародної організації праці № 97 (1949) та № 143 (1975). Гарантії прав
працівників-мігрантів передбачаються також у ст. 19 Європейської
соціальної хартії, яку Україна підписала у 1998 p., за винятком деяких
статей (зокрема, ст. 19, мотивуючи це тим, що у нас не прийнято закон
про імміграцію і відсутня система регулювання трудової міграції, а тому
держава не може забезпечити застосування норм хартії до іноземних
прапцівників-мігрантів).

Зазначимо, що Україна вже взяла на себе обов’язки щодо гарантій “Прав
іноземних працівників-мігрантів, приєднавшись до Європейської конвенції
з прав і основних свобод людини, ст. 14 якої гарантує недискримінацію.
Таким чином, не підписання ст. 19 Європейської соціальної хартії не
звільняє Україну від зобов’язань щодо іноземців громадян, котрі працюють
за кордоном, можливості користування правами, що випливають з хартії.

Після підписання у повному обсягу та ратифікації Європейської соціальної
хартії наступним кроком може стати приєднання до Європейської конвенції
про правовий статус працівників-мігрантів (1977), яку наразі підписали й
ратифікували вісім країн – членів Ради Європи (Франція, г, Нідерланди,
Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Туреччина) і ісали, але ще не
ратифікували Бельгія, Греція, Люксембург, Німеччина.

Приєднання до загальноприйнятих міжнародних механізмів регулювання
міграційних процесів – в інтересах і українських працівників-мігрантів,
і держави, яка, реалізуючи стратегію інтеграції до європейських
структур, повинна спрямувати свої зусилля на те, щоби привести своє
законодавство у відповідність до європейських принципів та стандартів.

Разом з тим можна вважати передчасним приєднання України до конвенції
ООН про захист прав усіх працівників-мігрантів і членів їхніх сімей
(1990), яку підписали лише 12 країн, що розвиваються. За існуючих умов
наші громадяни не можуть скористатися передбаченим у цьому документі
механізмом захисту, бо основні потоки трудової міграції з Країни
спрямовані до розвинутих індустріальних країн. і Актуальним залишається
прийняття закону щодо імміграції, без Кого неможливо встановити порядок
прибуття в Україну іноземців та осіб без громадянства з метою
працевлаштування. Основою реалізації міграційної політики України має
стати Державна міграційна програма на 2001-2005 pp., розробка якої
завершується. Передбачається розробити проект закону, який захищати.
інтереси громадян України, що працюють за кордоном.

Масштабність і соціальна значущість порушених у цій статті проблем
вимагають системних заходів для їх вирішення. До цього часу і, Україні
відсутня цілісна система роботі з трудовими мігрантами, немає єдиного
головного органу, який би відповідав за процеси міграції державі. Щоб
зрушити справу з місця, необхідно:

вивчити ; поставити перед Верховною Радою України питання про
ратифікацію ст. 19 Європейської соціальної хартії з метою встановити
захист прав трудових мігрантів та іммігрантів;

удосконалити правове регулювання питань трудової міграції;

визначити головну урядову структуру, відповідальну за стан трудової
міграції в Україні (нею може бути Міністерства праці та соціальної
політики України);

активізувати укладення міждержавних угод про взаємне працевлаштування
громадян, укласти міжрегіональні угоди щодо сезонного працевлаштування
громадян з прикордонних регіонів України та сусідніх держав.

організувати контроль за роботою структур, які займаються посередницькою
діяльністю з працевлаштування за кордоном українських громадян, на
громадян, на предмет додержання ними чинного законодавства;

провести вибіркові статистико-соціологічні дослідження трудової міграції
для прийняття відповідних рішень на державному та peгioнальному рівнях.

Виконання цих та інших завдань дозволить упорядкувати міграційні процеси
в державі і забезпечити соціальний захист трудових мігрантів.

3. Характеристика трудових ресурсів їх зайнятість. Безробіття

Поняття «трудові ресурси» вперше запропонував академік
С. І . Сгрумилін. Вони складаються переважно з працездатного
населення у працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку
встановлена 16 років, а верхня – 55 років для жінок та 60 років для
чоловіків, До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в
суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих
чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або
невиробничій. З трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи
дитинства працездатного віку, які не зайняті у господарстві, а також
незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Зауважимо, що в розвинених
країнах ринкової економіки замість терміна «трупові ресурси» вживається
поняття «економічно активне населення».

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення,
а залежить насамперед від його вікової структури. Чим більша в структурі
населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша
чисельність трудових ресурсів. Вона може зростати за рахунок додаткового
залучення у виробництво людей пенсійного та підліткового віку. Кількість
трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж
працездатного віку. Важливим резервом збільшення трудових ресурсів є
поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, що сприяють
зниженню смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшенню
чисельності Збройних сил або скороченню строку служби в армії,
ліквідації пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотно впливає
на кількість трудових ресурсів статевий склад населення. Збільшенню
чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави,
оскільки вік виходу їх на пенсію на 5 років більший, ніж жінок.

В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення
має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура
трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах
науково-технічного прогресу це найважливіший чинник трудозабезпечення
майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту
населення, зрушень у його статево-віковій структурі є основою для
прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів.
Мета застосування різних методів прогнозування -отримання найбільш
репрезентативних даних про майбутні кількісні та якісні параметри
трудового потенціалу.

Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має просторову та часову
орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням
усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й
робочих місць.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками
(природним приростом, станом здоров’я, міграційною рухомістю та ін.),
потребами суспільного виробництва п робочій силі й відповідно
можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих
місцях.

Якість трудового потенціалу – поняття відносне. Воно характеризується
показниками якості і працездатного населення, трудових ресурсів
сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть
бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико
біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних,
моральних та iн.

Чисельність населення в Україні, як уже зазначалося, постійно
зменшується через від’ємні показники природного приросту, його механічну
рухомість та інтенсивний відтік осіб молодого віку за кордон, що
зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі
очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на
розширеному їх відтворенні та зумовить потребу в орієнтації на
впровадження трудозберігаючих технологій.

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів у країні, зниження абсолютних
розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів,
низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях
матеріального виробництва зумовлюють потребу в наукових дослідженнях і
практичних заходах щодо раціонального використання ресурсів живої праці
не тільки в галузях, але і в окремих районах України. Розв’язання цієї
проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі
максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. У
пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє економія не
тільки затрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, а також
раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних
вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних
сил. Економія затрат живої праці передбачає впровадження
трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити виконання робіт
вручну.

Нині на ручних роботах зайнята у промисловості, будівництві та в
сільському господарстві значна кількість робітників. За умови підвищення
рівня механізації та автоматизації виробничих процесів вони, безперечно,
будуть вивільнені з цих галузей господарства.

У сільському господарстві однією з найважливіших є проблема підвищення
ефективності використання трудових ресурсів. У багатьох адміністративних
районах сільськогосподарські підприємства сезонно потребують додаткової
робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального
виробництв;) зосереджено майже 5 млн. осіб, або майже 22,1 %
середньорічної чисельності зайнятих у господарстві. Причини такого явища
неоднозначні. Насамперед, різко погіршилася статево-вікова структура
сільського населення. Низький рівень механізації й електрифікації
виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції.
Недосконалі також форми організації виробництва та оплати праці. Все це
зумовлює порівняно високий рівень зайнятості населення в сільському
господарстві. Зазначені причини зумовлюють відтік із сіл (особливо
віддалених) трудових peсурсів, насамперед молоді та кваліфікованих
працівників за кордон.

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми
зайнятості населення (Додаток 1.). Зростає кількість зайнятих у
кооперативах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуальною
трудовою діяльністю.

Скорочується чисельність працівників у матеріальному виробництві,
водночас збільшуючись у кооперативному, індивідуальному та приватному
секторах. Виникли нові сфери зайнятості – кооперативи для виробництва
товарів, надання послуг та індивідуальні селянські, фермерські
господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств,
малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість
населення, особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці. Водночас у
країні зростає безробіття (Додаток 2,3.). Тому потрібно шукати додаткові
можливості для розширення сфери зайнятості населення. Оскільки попит па
товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його задоволення
незначні, створення нових та розширення діючих підприємств можна вважати
досить місткою сферою додаткової зайнятості населення.

Аналіз зайнятості населення в Україні показує, що у нас є певні надлишки
працездатного населення, насамперед у малих містах. Наявність їх посилює
можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної
економічної реформи.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з
незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи,
яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді
шукають роботу та здатні приступити до неї.

Формування ринкових відносин призвело до зменшення потреби в -кадрах у
державних адміністраціях та установах і до одночасного збільшення
чисельності працівників, вивільнених із суспільного виробництва. Значна
частина робітників і службовців перебуває у вимушених відпустках.

Проблема безробіття дедалі загострюється, кількість безробітних постійно
зростає. Для того, щоб створити умови для реалізації права громадян на
працю й забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення,
на всій території України створено обласні, міські та районні центри
зайнятості.

На державну службу зайнятості покладаються:

аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу,
підготовка із зацікавленими організаціями республіканської та
територіальних програм зайнятості населення, забезпечення їх реалізації:

облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, падання їм
допомоги в пошуках роботи та працевлаштуванні;

забезпечення населення достовірною, повною, оперативною інформацією про
можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць та
вакантних посад;

професійна орієнтація та консультування населення, в тому числі молоді;

організація професійної підготовки й перепідготовки працівників,
вивільнених з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають
труднощі в працевлаштуванні, та інших категорій незайнятого населення;

надання підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форм
власності та господарювання, допомоги в доборі кадрів, консультуванні й
забезпеченні їх інформацією про ринок праці;

підготовка пропозицій та висновків щодо використання праці іноземних
громадян в Україні, у виконанні робіт за міжурядовими угодами та
ліцензіями;

забезпечення у межах компетенції соціального захисту незайнятих
громадян;

здійснення контролю за виконанням підприємствами, установами | та
організаціями, незалежно від форм власності та господарювання,
законодавства про зайнятість населення.

4. Сучасні проблеми відтворення населення і шляхи їх подолання

Україна на початку 90-х років XX ст. увійшла до числа країн світу, де
спостерігається відносне зменшення чисельності населення. Таких країн у
світ; зовсім небагато. Головним чином, це країни Східної Європи і
держави, що утворилися на території колишнього СРСР. Ці країни
наприкінці XX ст. опинилися у подібних соціально-економічних умовах, які
склалися в наслідок певних історичних зрушень.

Різке погіршення демографічної ситуації в Україні в останні роки
пов’язане з тими і процесами, які формують умови відтворення населення.
Демографічна ситуація в Україні набула критичного характеру.
Соціально-демографічна криза має багато ознак. Головна з них – це
катастрофічне погіршення умов відтворення сім’ї як первинного елемента
відтворення трудового потенціалу і як найважливішого соціального
інституту нашого суспільства. Умови відтворення сім’ї слід розглядати не
тільки як матеріальні (хоча вони і є головним, системоутворюючим
компонентом відтворення сім’ї), але й соціально-психологічні.

Швидке погіршення соціально-економічних умов життя ТРГНЄ за собою
неадекватність соціально-психологічних реакцій людини, змінює П
ставлення до сім’ї, до праці. Психічні розлади, алкоголізм, зловживання
іншими «соціальними токсинами» і лікарськими засобами, розлад сімейного
життя, бездоглядність дітей «квітнуть» там, де послаблені соціальні
зв’язки, де відносини мають безособовий характер. Там, де господарча і
особливо виробнича діяльність у занепаді, починають відчуватися
негативні наслідки для здоров’я і добробуту населення, збільшуються
випадки психічних розладів зростає злочинність.

Бідність виснажує, схиляє до стомленості та апатії, породжує, зневіру і
відчай, зумовлює такий душевний стан, який не тільки може викликати
психічне і соматичне захворювання, але й спонукає до злочину,
насильства. І хоча чисельність хворих на алкоголізм і наркоманію, які
перебувають у лікувально-профілактичних закладах, зростає не так швидко,
як погіршуються матеріальні умови широких верств населення, все одно
статистично достовірне зростання кількості хворих на ці «недуги»
зафіксовано у 1990–1996 pp. в усіх областях України (згідно з даними
Мінстату України). Є підстави стверджувати, що – ступінь впливу
раптового погіршення соціально-економічного стану на відтворення
населення залежить від того, яке «навколишнє середовище» бідності,
наприклад, міське це середовище чи сільське, чи це разючі контрасти між
добробутом і злиднями.

Зниження життєвого рівня населення, спричинене економічною кризою,
призводить до значного збільшення розриву між матеріальними потребами
населення і можливостями їх задоволення. Частина національного доходу,
яка йде на особисте споживання, недостатня для утримання навіть
однодітної сім’ї. Витрати на державне утримання дітей фактично
ліквідовані у сучасних економічних умовах. Нині утримання і розвиток
дитини покладається на сімейний бюджет, причому усі витрати на
відтворення сім’ї, у тому числі й на дитину, закладені у заробітну
плату. Однак Існуючий рівень оплати праці неспроможний забезпечити гідні
умови Існування самого працівника, хоча повинен у ринкових умовах
забезпечувати відтворення усієї його сім’ї. За даними обстеження
сімейних бюджетів, в Україні посилюються небажані структурні зрушення в
доходній та витратній частинах споживчого бюджету сім’ї, поглиблюються
диспропорції між науково обґрунтованими і фактичними нормами споживання.
Безумовно падіння рівня реальної заробітної плати, яке визначає
зменшення «споживчого кошика» середньої сім’ї в Україні, означає також і
відповідне зменшення розміру сім’ї. Ще у докризовий період середня
величина сім’ї в Україні поступово зменшувалася – з 3,4 чол. у 1970 p.
до 3,2 у 1989 p. Традиції багатодітності в Україні повністю втрачені.
Серед новонароджених переважають діти 1-ї та 2-і черговості народження.
Зростають масштаби однодітності та бездітності. Є підстави очікувати
подальше зменшення середньої величини сім’ї, перш за все, внаслідок
зменшення дітородної функції сім’ї.

Середньодітність більш поширена у сільській місцевості. Це має часткове
відображення у різниці між рівнем коефіцієнтів народжуваності у містах 1
селах, про що йшлося вище. Певною мірою це пояснюється : деякою
-соціально-психологічною інертністю мешканців сіл. у дітородній
поведінці. Слід також пам’ятати про те, що в Україні ще залишається;
досить помітна різниця між способом життя та екологічними умовами
сільській місцевості та в містах.

Дедалі: більша частина народжень припадає на матерів молодого,
дітородного віку. Зменшення коефіцієнтів народжуваності за 1990–1995 pp.
відбулося в усіх групах жінок, однак у віковій групі жінок, молодших 20
років, це зменшення майже непомітне – лише 6 %. А якщо узяти період
1985–1995 pp., то, навпаки, у наймолодшій групі жінок дітородного віку
спостерігається навіть збільшення вікового коефіцієнта народжуваності на
8%.

Задоволення потреб у “дітях гостро конкурує із задоволенням інших потреб
сім’ї. Коли спокуси споживчих благ змагаються за кишені сучасних і
майбутніх батьків, зовсім не дивно, що багато чоловіків 1 жінок
покладають свій вибір на справи, далекі від батьківських. Змагання за
більш високий рівень життя, притаманний нашій культурі, примушують
чимало подружніх пар переглянути свої плани стосовно народження дитини.
Тому більшість подружніх пар різко обмежують дітородну активність,
зберігаючи для себе перспективу більш високого доходу на сім’ю.

Перед нашим суспільством гостро постало питання про відновлення
«демографічної рівноваги» (власне для того, щоб підтримувати природний
приріст на відповідному рівні, якщо вважати цей рівень бажаним).
Зрештою, мінімальний приріст народжуваності, необхідний для підтриманні
цієї рівноваги, треба визнати не дуже й великим. Ще не так далекі ті
часи, коли необхідно було народити шість дітей для того, щоб троє з них
могли вижити, і, таким чином, було б збережене відтворення сім’ї, У наші
дні наявність 1,5 або 2,5 дітей в середньому на сім’ю становить дуже
велику різкицю між старінням широких верста населення, точній є їх
поступовим зникненням за більш або менш тривалий час, і населенням
певної зрілості. але з додатним приростом, який дозволяє зберегти його
виживання. У першому випадку ми маємо не увазі населення, кількість
якого зменшується удвічі кожні 50 років, і в якому питома вага осіб у
віці 65 років і старших складає приблизно 30 %, а в іншому випадку –
населення, яке подвоює свою кількість кожних 75 років і має близько 12 %
осіб у віці 65 років і старших.

Особистий інтерес не завжди збігається з інтересом колективу, і
втручання суспільства стає необхідним, коли існує розбіжність між
поведінкою окремих людей І ціллю, яку має на меті все суспільство.
Невід’ємною рисою індивідуалістичного суспільства, яким є те, що
приватним особам не вдається зрозуміти потреби колективу. Ті ж самі
умови, потрібні для існування ринкової рівноваги, роблять «демографічну
рівновагу» важкою для досягнення. Немає сумніву, що у вирішенні таких
питань, як виживання суспільство, не можна покладатися на власний різ
виток подій. Принципове питання полягає в тому, чи може демократична,
плюралістична держава зберегти громадянську мету і створити план
політичних дій, щоб досягти у питанні соціальної політика національної
згоди. Обґрунтування важливості витрат на політику підтримання сім’ї є
доцільним, оскільки ця політика розробляється в ім’я соціальної
справедливості та економічного сенсу. Зараз ще нічого не можна
з’ясувати, і сумніви, звичайно, повинні мати місце. Досить нагадати
великі суперечності, створені в деяких країнах заходами щодо піднесення
народжуваності. Постає питання про наслідки втручання держави в таку
особисту справу. Чи не можна розглядати це питання як зимах на
громадянські права у демократичному суспільстві? Питання про вибір
стратегії та засоби ЇЇ здійснення досить складне. Як можна піднести
соціальні цінності або використовувати економічні та адміністративні
підойми, не вдаючись при цьому до примушування? Яким чином узгодити
особисті та суспільні інтереси? Багато залежить від того чи існує певний
захід, якого можна дотримуватися досить довго. І якщо він існує, то чи
можливо розраховувати на дорогі програми, спрямовані на тривале
підтримання народжуваності на бажаному рівні?

Висновок

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

По-перше, Україна переживає відчутну демографічну кризу, яка пов’язана з
низькою народжуваністю, та відчутною смертністю. Кількість населення та
трудових ресурсів значно скорочується з року в рік і за прогнозами
вчених в 2010 році може становити 42 млн.

По-друге, розміщення на території України відносно рівномірне, хоча в
південних областях частка населення значно менша, ніж в центральних чи
західних регіонів.

По-третє, велика частина працездатного населення виїжджає за кордон у
пошуках роботи, що значно погіршує якісні та кількісні показники
трудового населення в межах самої України.

За роки незалежності Україна розробила і здійснює низку таких
першочергових державних програм. Це Закон “Про державну допомогу сім’ям
з дітьми”, що охоплює 11 видів допомоги – по вагітності, догляду за
дитиною до певного віку, одиноким матерям, дітям-інвалідам, дітям із
сімей інвалідів, дітям, що залишилися без піклування батьків тощо. Це
Указ Президента “Про національну програму “Діти України”, спрямований на
поліпшення умов їхнього розвитку, виховання та освіти. Це й
довгострокова програма поліпшення становища жінок, охорони материнства й
дитинства, що діє з 1993 року та програма планування сім’ї. На жаль, всі
вони мають одну спільну біду – недостатнє фінансування або й взагалі
відсутність будь-якого фінансування.

Вкрай важливим залишається питання стимулювання населення щодо
народжування дітей та забезпечення гідними робочими місцями. Тільки
зберігаючи зацікавленість у долі населення, держава може розраховувати
як на економічний, так і на соціально-політичних успіх. У інших випадках
її економіка та загальний розвиток приречені на зубожіння.

Список використаної літератури

Захоруг Т. Демографічна ситуація: чому нас стає менше? // Україна і світ
– 1999 – 21 –25 травня.

Євнух В. Б. Національні меншини 9- об’єкт державної етнополітики //
Український географічний журнал – 1997 – № 3. – с. 3 – 10.

Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та її вирішення //
Економіка України. – 2001. – № 4. – с. 19 – 23.

Рибов І. Сім’я і відтворення населення в Україні // Економіка України. –
1998 р. – № 4. – с. 86 – 88.

Григорович Н. Праця дітей в Україні // Статистика України. – 2001. – №
1. – с. 54.

Біруцький О. А. Механічний і природній рух сільського населення //
Економіка АПК. – 1999. – № 1. – с. 135.

РПС України: підручник / за ред. проф. Качана. – 2001.

Прибитковий І. М. Основи демографії: посібник. – К.:, 1995.

Населення // Україна у цифрах у 2000 році. – державний комітет
статистики України.

Садовий Е. До відтоку мізків додається відтік рук: кожен четвертий
українець бажає емігрувати // День. – 1999. – 1 вересня.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020