.

Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
9 9031
Скачать документ

Реферат на тему:

Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва

План:

Вступ

Теоретичні засади лізингу

Поняття та функції лізингу

Об’єкти та суб’єкти лізингових відносин

Якісні переваги лізингу

Види лізингу

Форми лізингових угод

Стан лізингу в сучасних умовах розвитку економіки України

Ефективність лізингу

Проблеми лізингових відносин

Перспектива розвитку лізингу в Україні

Висновок

Список використаной літератури

Вступ

Із здобуттям у 1991 році незалежності Украіна стала на шлях глибоких
перетворень, де провідне місце посідають фінансово-кредитні відносини.
Для структурної перебудови народного господарства Україна гостро
потребує інвестицій. Так, згідно розрахунків Міністерства економіки, для
успішного проведення реформ обсяги інвестицій треба щонайменше збільшити
втричі.

Серед різних способів впливу на інвестиційну політику будь-якої держави
важливе місце займають податки і амортизаційні відрахування: змінюючи
розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуюючи або
зменшуючи строки амортизації, держава визначає галузі більш прибуткового
вкладення капіталів, що призводить до розвитку економіки у потрібному їй
напрямку.

В такій ситуації стає можливим застосування якісно нових методів
оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємтсв
різних форм власності. Одним із найбільш ефективних таких методів є
лізинг, під яким у загальному сенсі розуміється передача господарського
майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та
платності. Як вже зазначалось, нині лізингові операції розглядаються як
новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного
розвтку та інші вигоди, до яких належать:

1. зменшений обсяг ліквідних засобів у зв`язку з труднощами, що
постійно створюються на грошовому ринку;

2. загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які
дають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення в
господарчий оборот малих і середніх фірм;

3. підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів
влади і фінансових ділових кіл у цілому, що стимулює зростання
інвестиційної діяльності;

4. загальне збереження ліквідності підприємств;

5. створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає
балансові переваги та страхові вигоди.

Всі вище викладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність
є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Досвід іноземних
країн підтверджує цю точку зору.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах
економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли
практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у зв`язку з
недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей
метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним і може сприяти
збереженню ліквідності більшості підприємств України. Міністерство
економіки України дотримується тієї ж думки, вважаючи, що подаланню
промислового спаду може сприяти саме лізинг обладнання.

Відомо, що гарантією та запорукою успішного розвитку будь-якої
підприємницької діяльності є її надійне правове забезпечення. І навпаки,
правова невизначеність відносин партнерів стає однією з причин, що
стримує підприємницьку ініціативу. Лізинговий бізнес не є винятком.

Тому важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного
мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх
учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств
виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів.

Таким чином, враховуючи повністю позитивний досвід здійснення
лізингових операцій в іноземних краінах, а також необхідність і
перспективність розвитку лізингу в Україні, враховуючи незначний досвід
України у регулюванні лізингових відносин і більш досконале
законодавство країн, що протягом десятиліть практикують лізинг,
передбачаючи той факт, що вивчення і аналізування теоретичних питань
лізингу та світового досвіду лізингових відносин, а також перспектив
міжнародного лізингу в Україні полегшить подальше становлення лізингу в
Україні і дасть можливість уникнути певних помилок у регулюванні цих
відносин в подальшому.

Тому передусім потрібно з’ясувати, в чому ж сутність лізингу, які його
природа та потенціал, принципи та організаційні форми. Лише повне
пізнання економічного механізму та переваг, закладених в лізинговій
системі, дозволить широко використовувати його в практичній
підприємницькій діяльності.

1. Теоретичні засади лізингу.

Незважаючи на те, що лізинг в багатьох країнах світу давно отримав
широке розповсюдження та вважається найбільш доцільним способом
організації підприємницької діяльності, в Україні все ще визначаються
шляхи та форми його розвитку в багатоукладній економіці. В умовах
фінансової кризи, коли більшість підприємств невзмозі здійснювати крупні
капіталовкладення фінансових засобів в технічне оновлення та
інтесифікацію виробництва, стала очевидною необхідність значного
зростання ролі лізингового бізнесу, який дозволяє залучати додаткові
приватні інвестиції для розвитку виробничої сфери та підтримки
вітчизняного виробництва всіх форм власності, в першу чергу тих, що
займаються малим та середнім підприємництвом.

Успіх лізингового бізнесу в будь-якій галузі в більшості залежить від
вірного розуміння його змісту та специфічних особливостей, їх
адекватного відображення в методичних рекомендаціях та практичних
рішеннях.

Тому перш за все потрібно вияснити, в чому сутність лізингу, які його
природа та потенціал, принципи та організаційні форми. Лише всебічне
пізнання економічного механізму та переваг, що закладені в системі
лізингу, дозволить широко використовувати його в практичній
підприємницькій діяльності.

Поняття та функції лізингу.

Відносно економічної сутності лізингу досі ще не існує єдиної думки
економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по різному. Одні
розглядають лізинг як одну з форм кредитування підприємницької
діяльності, другі цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або
однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до відносин найму або
підряду, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу
засобів виробництва або права користування чужим майном, а четверті
інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим
майном за дорученням. [21, с.7]

Сучасне розуміння лізингу сходить до класичних принципів римського права
про розмежування понять власник та користувач майна. Виникнення та
існування його в якості особливого виду бізнесу основані саме на
можливості розподілу компонентів власності на два найважливіших
повноваження – користування річчю, тобто використання її згідно з
призначенням з метою отримання доходу та інших вигод, та саме право
власності як правове панування особи над об’єктом власності.
Багатовіковий досвід довів, що багатство в кінцевому рахунку
заключається не просто в обладанні власністю безпосередньо, а в
ефективному її використанні.

Звідси перш за все випливає, що лізинг – це спосіб реалізації відносин
власності, який відображає стан виробничих сил та виробничих відносин, з
якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку.

Лізинг в широкому значенні являє собою організаційну форму
підприємницької діяльності, яка відображає відносини власності, як
уособлену систему господарювання. Проте, як і будь-яке самостійне явище,
як економічна категорія, він має свій власний зміст та різноманітні
форми прояву.

Дивлячись на те, що лізинг відображає визначену взаємодію елементів
виробничих сил та виробничих відносин, то він має матеріально-речову
основу та соціально-економічну форму.[17,c.18-56; 18, c.35]

Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинами власності
та спільної економічної діяльності по вертикалі та горизонталі (з
власником, суспільством і т.і.), а також умовами трансформації
власності. Матеріально-речова сторона лізингу характеризується
організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини
речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та
умовами кредитування.

Вважається загальновідомим, що лізинг тісно пов’язаний з орендним
механізмом, але в діловому обороті він має більш широку, складну
потрійну основу та містить в собі одночасно значні властивості кредитної
угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно взаємодіють,
створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу.

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня в
порівнянні з орендною, банківською чи комерційною, так як він вимагає та
передбачає широкий диапазон знань фінансового бізнесу, та положення в
виробництві, на ринках обладнання та нерухомості, а також варіаційних
потреб клієнтів та особливостей оренди.

Закон України Про лізинг дає наступне визначення терміну лізинг: [3]

Лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування
власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем
у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що
є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і
погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови
сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Таким чином, лізинг – це особливий вид підприємницької діяльності, який
включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні,
кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує
сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій.

1.2 Об’єкти та суб’єкти лізингових відносин.

Визначення об’єкта лізингу є суттєвою умовою, без якої угода вважається
недійсною.

Головною обов’язковою умовою лізингу є те, що об’єкти, які передаються в
лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Згідно з
діючим законодавством об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і
рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до
законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними
піприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна
та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до
вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в
лізинг. [16, c.24]

З урахуванням цього можна виділити наступні групи об’єктів (предметів)
лізингу:

а) рухоме майно:

обладнання промислового призначення (верстати, устаткування,
технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і
майно);

транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби,
обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в
тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та т.ін.);

будівельна техніка;

засоби телевізійного та дистанційного зв’язку;

оргтехніка, конторське обладнання;

ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми і т.ін.;

б) нерухоме майно:

будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або
комунально-побутового призначення;

споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні
споруди).

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке майно, що не заборонене
до вільного обігу і не знищується в процесі виробничого циклу.

Суб’єкти лізингових відносин

Лізингодавцем може бути будь-який суб’єкт підприємницької діяльності,
котрий здійснює лізиногову діяльність, тобто передає в користування
майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути:[26, c.34]

банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких
передбачений цей вид діяльності;

лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні
угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові,
а й інші види послуг, які пов’язані з реалізацією лізингових операцій
(технічне обслуговування, навчання, консультації і т.ін.). Їхні переваги
– оперативність, мобільність, добре знання ринку і ситуації на місцях;

брокерські лізингові фірми;

будь-яка виробнича або торгівельна фірма (товариство), для якої
лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має
достатню кількість фінансових засобів;

страхові та пенсійні фонди.

Другим учасником лізингової угоди є будь-який суб’єкт підприємницької
діяльності, котрий одержує у використання майно за договором лізингу, –
лізингоодержувач. Це може бути юридична особа в будь-якій
організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або
громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення
юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

Постачальником (продавцем) об’єкту лізингу може бути
підприємство-виробник, торгівельна організація або інші суб’єкти
підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з
договором лізингу.

1.3. Якісні переваги лізингу.

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки
перевагам, які надаються суб’єктам угоди. Розглянемо основні з них. З
точки зору лізингоодержувача (орендаря) ці переваги такі:

— можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без
значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання
передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість
налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при
міжнародному лізингу — валютних) засобів;

— лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує
негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту
підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок
власних коштів;

— лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити
їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його
фактичної експлуатації;

— лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов’язаним із
моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню
найновіших об’єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність
лізингоодержувача;

— лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість
продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодер-жувачем, і відповідно
знижують оподатковуваний прибуток; [3; 6]

— майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс
лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати
податку на майно; його вартість не включається в залишок кредитної
заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і
відповідно дозволяє йому залучити додаткові кредитні ресурси (у зв’язку
з цим сучасний лізинг часто класифікують як «позабалансове
фінансування»);

— у багатьох країнах законодавче встановлені податкові пільги для
лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво
знизити оподатковуваний прибуток і термін лізингової угоди;[29]

— порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними
угодами (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і
разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів; платежі можуть
бути щомісячними, щоквартальними і т.п.; сума платежів може бути
постійною або ковзкою; при її визначенні може бути врахована сезонність
використання предмета лізингу; платежі можуть здійснюватися із виручки
від реалізації продукції, що вироблена на отриманому в лізинг
обладнанні); при використанні компенсаційного лізингу лізингоодержувач
здійснює платежі в товарній формі, використовуючи продукцію, що
вироблена на лізингованому обладнанні;

— лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як
отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них
проблематичне; деякі лізингові компанії не вимагають від
лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням
угоди є саме устаткування (при невиконанні орендарем своїх зобов’язань
лізингова компанія забирає своє майно);

— лізинг на відміну від кредиту дає змогу створити надійніші умови
господарювання;

— підвищується ліквідність підприємств-лізингоодержувачів, тобто
покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як
здатність своєчасно сплатити майбутні борги;

— перевагою лізингу є також можливість придбання лізин-гоодержувачем
устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

— при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання
від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних
послуг;

— Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у
підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити
фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих
країн (при застосуванні імпортного лізингу). [ 35, c.4-6]

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім
і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що
за його допомогою підтримується тісний зв’язок між виробниками і
споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного
устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх,
підвищуючи конкурентноспроможність своєї продукції та розширюючи
можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує
проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Лізингові фірми від проведення лізингових операцій отримують досить
високий прибуток. Крім того, якщо лізин-годавцем виступає банк, то він
також має свої вигоди: [ 35]

— розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і
відповідно збільшуються отримувані доходи;

— знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При
здійсненні лізингових операцій банк (або його дочірня лізингова
компанія) залишається власником майна, що передано в оренду, і, якщо
порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна. Дана обставина
забезпечує можливість проведення лізингових операцій з клієнтами, у яких
нестійке фінансове становище (малі підприємства, фермерські
господарства, кооперативи, особи, що займаються індивідуальною трудовою
діяльністю і т.ін.);

— банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду,
амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть
бути джерелом засобів для придбання нового майна;

— банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом. Величина
лізингових платежів може бути «вища, ніж процентна ставка за кредитами.
Але в умовах економічної кризи, коли практично відсутнє середнє та
довгострокове кредитування, лізинг може бути успішно використаний для
вирішення питань капіталовкладень. Дане положення виправдовується також
наданням клієнтові, крім позики, машин і устаткування, а також іншого
майна, що особливо актуально в умовах існуючого в Україні великого
морального і фізичного зносу практично всіх основних фондів. [ 33]

Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги. Традиційне уявлення
про лізинг як примітивну довгострокову оренду майна безнадійно
застаріло. В той же час слід відмітити ряд недоліків, що притаманні
лізингу:

— кількість учасників лізингової угоди більша, ніж при купівлі майна за
рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною
організацією;

— на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше
часу, ніж на підготовку контракту на купівлю; вищі можуть бути і
адміністративні витрати, тому вважається, що ціна лізингу може бути
нижчою або дорівнювати ціні позики тільки за наявності певних податкових
пільг.

Законодавством США, наприклад, передбачається, що для отримання
податкових пільг необхідно довести відповідність угоди до ряду ознак,
які б свідчили про її належність до дійсної угоди. Податковим
законодавством Німеччини, Франції та Італії не передбачаються додаткові
пільги для лізингодавців чи лізингоодержувачів. У 1986—1987 р.р. в
Англії та США почали діяти нові податкові законодавства, які фактично
відмінили багато податкових пільг, пов’язаних з лізингом. [ 55]

На лізингодавця лягає ризик морального старіння майна і отримання
лізингових платежів, а вартість лізингу є вищою, ніж позики, оскільки
ризики зносу устаткування лягають на лізингодавця; відповідно останній
закладає це у вартість лізингу. Якщо науково-технічний прогрес робить
об’єкт лізингу застарілим, при фінансовому лізингу орендні платежі не
припиняються до закінчення угоди.

Таким чином, розглянуті переваги і недоліки лізингових операцій дають
можливість зробити висновки, що позитивних моментів, притаманних
лізингові, набагато більше, і при державній підтримці, хоча б на період
становлення, лізинговий бізнес стане ще більш привабливим.

На наш погляд, в умовах економічної кризи в Україні, коли практично
зупинилося фінансування капіталовкладень в оновлення основних засобів у
зв’язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням
виробництва, цей метод фінансування інвестицій є найбільш доцільним і
може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

1.4 Види лізингу.

Відповідно до рівня окупності майна розрізняють фінансовий (капітальний)
і оперативний лізинг. Це найбільш поширені види лізингу. Існує кілька
критеріїв для їх розмежування: це і тип орендованого майна, і обсяг
обов’язків лізингодавця, і термін використання об’єкта лізингу.
Визначень фінансового та оперативного лізингу багато. Наведемо деякі з
них.

Фінансовим називається лізинг, коли вартість майна повністю повертається
лізингодавцю за час дії договору лізингу (що передбачає співпадання
терміну повної амортизації майна і терміну договору). Для оперативного
лізингу характерне часткове відшкодування вартості зданого в лізинг
майна (термін амортизації довший від терміну договору).[ 22]

Фінансовий лізинг являє собою лізинг майна з повною сплатою його
вартості і характеризується тим, що термін, на який передається майно в
тимчасове користування, наближається по тривалості до терміну
експлуатації та амортизації всієї або більшої частини майна. Оперативний
лізинг характерний тим, що термін договору лізингу коротший, ніж
нормативний термін використання майна, і лізингові платежі не покривають
повної його вартості. [ 37]

Фінансовий лізинг — це угода, яка передбачає протягом своєї дії виплату
лізингових платежів, котрі покривають повну вартість амортизації
обладнання або більшу його частину, додаткові витрати і прибуток
орендодавця. Оперативний лізинг — це орендні відносини, за яких витрати
лізингодавача пов’язані з придбанням та утриманням майна, що здається в
оренду, не покриваються орендними платежами протягом одного лізингового
контракту. [ 3; 6]

Фінансовий лізинг — основний вид лізингових операцій, при яких засоби
виробництва лізингуються на тривалий термін, близький до терміну
амортизації, з можливим у подальшому придбанням лізингоодержувачем
майна, що лізингується. Оперативний лізинг — коротко чи середньострокова
оренда, як правило, з неповною амортизацією лізингового майна. [ 3; 6]

У практиці країн з розвиненою ринковою економікою правові особливості
регулювання лізингових операцій стoсуються, як правило, фінансового
лізингу, хоча замість обов’язкового характеру переходу власності у
договорі мають бути зафіксовані умови такого переходу.

Основою для їх розмежування фактично служить термін оренди з
амортизаційним періодом і не передбачена обов’язковість переходу права
власності при здійсненні фінансового лізингу.

1.5. Форми лізингових угод.

Міжнародна практика напрацювала наступні форми лізингових угод.

Стандартний лізинг. При цій формі лізинга виробник обладнання продає
його лізинговій компанії, яка здає це обладнання в лізинг споживачеві.
При цьому між виробником та лізингоотримувачем не виникають правові
відносини. Технічне обслуговування здійснює за окремою домовленностю
виробник, а лізингодавець не втручається впитання технічного
обслуговування.

Звортній лізинг («ліз-бек»). Ця форма використовується у випадку, коли
фірма відчуває гостру нестачу коштів. Сутність цієї операції полягає в
тому, що власник обладнання продає лізинговій компанії обладнання, а
потім бере його в лізинг, тобто продавець обладнання перетворюється в
лізингоотримувача.

«Мокрий лізинг». Цей різновид лізингу передбачає додаткові послуги
лізингдавця лізингоотримувачу. Лізингодавець здійснює утримання
обладнання, ремонт, страхування, інколи управління виробництвом.[ 23]

«Чистий лізинг». В данному випадку всі обов‘язки, пов‘язані з
експлуатацією обладнання, виконує лізингоотрімувач. Він сплачує податки,
здійснює страхування та несе всі витрати, пов‘язані з використанням
обладнання. Лізингоотримувач зобов‘язаний утримувати обладнання в
робочому стані, обслуговувати його та після закінчення строку лізингу
повернути його в доброму стані з урахуванням нормального зносу
лізингодавцю. Лізингодавець не відповідає за дії, пов‘язані з
використанням лізингоотримувачем майна. Але він несе відповідальність,
пов‘язану з можливими діями влади чи інших організацій країни, де
використовується обладнання.

Лізинг на залишкову вартість обладнання. Використо-вується по відношенню
до обладнання, що вже знаходилось в користуванні. Така форма лізингу діє
напротязі 1-4 років. [ 22]

Лізинг з повним обслуговуванням. Подібний до «мокрого» лізингу, але
угода передбачає виконання лізингодавцем деяких додаткових послуг.
Наприклад, лізингодавець проводить дослідження, що передують придбанню
обладнання, здійснює поставку необхідних сировинних матеріалів для
роботи данного обладнання, надає кваліфікованих спеціалістів для роботи
з обладнанням та надає деякі інші послуги.

Лізинг постачальнику. Ця форма лізингу схожа з типом «ліз-бек».
Постачальник обладнання виступає в подвійній ролі: продавця та основного
лізингоотримувача, який не є користувачем обладнання. Лізингоотримувач
зобов‘язаний знайти суборендаторів та здати їм обладнання в суборенду.
Для цього не потрібна згода лізингодавця, здача обладнання в суборенду є
обов‘язковою.

Оновлений лізинг. Характерним для цієї форми є те, що відбувається
періодична зміна раніше зданого в лізинг обладнання більш сучасним. Ця
модель досить розповсюджена при лізингу ЕОМ.

Вендор-лізинг. У цьому випадку в ролі лізингової компанії виступає
ассоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією чи банком. Ця
модель використовується при просуванні на ринок особливо дорогого
обладнання. При цьому виробник бере на себе пошук партнерів та технічне
обслуговування обладнання об‘єкту лізингу, а лізингова компанія –
організаційну розробку проектів, вирішення адміністративних питань,
надання консультаційних послуг.

2. Стан лізингу в сучасних умовах розвитку економіки України.

2.1.Ефективність лізингу.

Широке розповсюдження лізингового бізнесу на формуючому вітчизняному
ринку лізингових послуг в значній мірі залежить від рівня ефективності
лізингових операцій.

Визначення ефективності лізингу необхідно, поперше, для обозначення
вигідності лізингу в порівнянні з іншими формами фінансово –
господарських операцій, подруге, для глибокого економічного аналізу
відновлень доходів від проведення лізингової угоди к єдиночасовим і
поточним затратам на іх одержання.

Ефективність лізингових операцій предвизначається впливом більшого числа
факторів. Фактори ефективності наводяться в Таблиці №1.

Многогранність лізингу як економічної категорії, вплив значної більшості
факторів на його ефективність, в теперишній час ускладнює задачу
визначення економічної вигідності лізингу.

Якщо після закінчення договору можна здостатнею точністю визначити
сумарний ефект і ефективність лізингової операції то вначальній стадії,
на етапі прооботки альтернативних варіантів суб(єктами лізингу буде
ускладненно.

Методика визначення ефективності лізингових операцій повинна носити
науково – прикладний характер.

Основою економічного механізму взаємивигідних відносин між
лізингодавачем і лізингоодержувачем являється розмір лізингових
платежів.

Лізиногові платежі виплачуються в період дії лізинговоі угоди і
включають в себе амортизаційні відрахування на повне відтворення
переданого в лізинг майна і лізинговий відсоток.

Лізинговий відсоток повинен покривати лізингодавачеві накладні витрати
по лізингової угоди, а також забезпечити лізингодачу прибуток Джерело
виплати лізингового відсотка – сукупний дохід лізингоодержувача, який
з(являється в періоді використання майна.

Крім того, по визначенню фактичного розміру лізингових платежів
необхідно враховувати коефіцієнт дисконтування – очикувану норму доходу
від капітальних вкладеннь в лізингову операцію в розглядаємому році:

?t=1/(1+і)? (2.1)

і – розрахунковий розмір ставки дисконту

n – поточний рік, по якому роблять коректировку

Таким чином, закінченому виляді реальна сума лізингового платежу за
весь період дії лізингового договору буде:

Т

Пл=?(Аt+Лпрt)Иt?t (2.2)

t=0

Пл – обща сума лізингового платежу, грн.

Аt – річна сума амортизованих відрахувань на повне відтворення об(єкту,
грн.

Лпрt – річна величина лізингового відсотку, грн.

Иt – індекс інфляції в році t

Т – період дії лізингового договору

Інтегральний економічний ефект лізингодавача від реалізації

конкретної лізингвої операції визначається:

Т

Эл=П(л – ?(Реt+РТt+Нt – Вt)?t (2.3)

t=1

П(л – обща сума лізингових платежів за період дії лізингового договору
приведена к першому року лізингу

Реt – єдиночасові витрати лізингодавача в році t, грн.

РТt – поточні витрати лізингодавача в році t, грн.

Нt – податки виплачувані лізингодавачем в році t, грню

Вt – виручка від реалізації майна ,повертаєма лізингодавачу в році t,
грн.

Ефективність лізингової операції для лізингодавача можна визначити
шляхом зіставлення общої суми, виплачуваноє по лізиноговій угоді, з
ціною придбання майна в кредит чи ні. Вираховується це за формулою:

Т

Сл=П(л+? (ПДВt – Нлt)?t (2.4)

t=1

Пдвt – сума ПДВ, нараховуєма лізингоодерхувачем в t році, грн.

Нлt – налогові пільги лізингоодержувача в році t, грн.

Використання на практиці предложених методичних підходів при визначенні
ефективності лізингу позволе правильно визначати ефективність лізингу,
як методу інвестування.

2.2. Проблеми лізингових відносин.

В міжнародній практиці в правовому відношенні лізинг отримав оформлення
10 років тому в Оттаві. В ній прийняли участь 44 держави включаючи Росію
та Україну. Прогнозуючи, що до кінця століття, доля лізингу в обсязі
світового експорту – імпорту тільки в машинотехнічній продукції досягає
20%. Так, наприклад, в Японії щорічний приріст обся-у лізингових
платежів складає 25-40%, а річний обсяг лізингових договорів Китаю
перевищує 1 млрд. дол. До 25% загального обсягу інвестицій в США, Японії
та інших країн фінансується на умовах лізингу; в розвивающихся країнах
темпи росту операцій по лізингу досягають 50% і більше.

Жорстка економічна криза, в якій перебуває Україна, посилення фіскальної
функції податків, штучна стабілізація гривні, призводить до зменшення
фінансових ресурсів підприємств і зниження палатоспроможності населення.
Усвою чергу це не тілбки не допомагає розвитку власного виробництва,
навпаки – ще більше руйнує його.

Без реальних інвестицій у новітні технології наші вітчизняні
підприємства не зможуть вийти з економічної скрути. Пошук інвестиційних
джерел за кордоном покищо не дає бажаного результату. Непевненність у
стабільності політики держави, висока корумпованність усіх рівнів влади,
та інші чинники стоять на заваді припливу реальних коштів в Україну.

Але якщо сподіватися тільки на іноземні інвестиції, то проблеми
оновлення виробничого апарату і виходу з кризи ніколи не буде розв(язано
Відомо, що інвестиційні потреби України оцінюються в 50 міль(ярдів
доларів. Необхідно шукати і внутришні джерела. Ця проблема може бути
розв(язана внедрінняи нової форми фінансових відно-ин – лізингу.
Справді, основні фонди на наших підприємствах спрацьовані, на них
практично неможливо виготовляти якісну і конкурентноздатну продукцію.
Так, по групі великих машинобудівних підприємств спрацювання основних
фондів становить 40-55%, а по найважливішій для виробництва третій групі
– робочі й силові машини та обладнання – ще більше: 64-87%. Ці
підприємства збиткові та малорентабельні і через це вони неможуть
оновити основні виробничі фонди.

Спрацювання основних засобів обумовлено острою нехваткою засобів і
мізерно малими розмірами отриманих підприємствами прибутками. Аналіз
показує,що останній етап сучасного оновлення основних засобів
підприємств міського господарства був здійснений 10 років тому. В
результаті на початок 1997 року знос його основних засобів складає около
80%.

Так, спрацювання основних засобів на підприємствах є реальною причиною
того, що підприємства позбавлені можливостей нарощування своїх
виробничих потужностей, тобто для вирішення цієї проблеми необхідно
переходити на систему лізингових відносин.

Про необхідність активізації процесу відтворення основних фондів
свідчать статистичні дані. На підприємствах галузей народного
господарства України від 60-80% обладнання фізично зношене чи морально
устаріле, 40% основних засобів функціонує більше 20 років, ще 40%-від
10-20 років. Аналіз тенденцій структурних перетворень економіки
свідчить, що без всебічно обгрунтованих інвестицій у пріоритетні галузі
народного господарства не обійтись. Для модернізації неефективних
виробництв, за різними оцінками, потрібно від 170-300 млрд. доларів.

Так, у 1997 році на замовлення та під гарантію уряду України західною
компанією було надано 300 комбайнів на умовах фінансового лізингу.

При цьому вона зробила розрахунки мінімального строку дії договорів
виходячи з того, що амортизація 60% вартості комбайнів досягається
протягом 5 років при застосуванні прискореної амортизації. Договір
фінансового лізингу був укладений 1.12.97 р. Отже, очикувалось, що
1грудня 2002 року 300 комбайнів буде викуплено за залишковою вартістю як
такі, що були у фінансовому лізингу. Але при затвердженні бюджету на
1998р. Верховна Рада прийняла коефіцієнт амортизації 0,6. Це означає, що
тепер 60% вартості комбайнів амортизується протягом 7,8 р. (замість 5).
Одже, всі договори, укладені на 5 років як договори по фінансовому
лізингу не відповідають вимозі закону – строк дії їх коротший, ніж
строк, за який амортизується 60% вартості об?єкта лізингу. Це дає право
податковій інспекції вважати такі договори недійсними та незаконними.
Виникає питання:як бути в цій ситуації?. Лізингодавець стверджує, що він
не може очикувати повного викупу комбайнів додатково 2,8 років, бо це
йому фінансово вкрай не вигідно і відмовляється від продовження терміну
дії договору. Текст діючого закону не передбачає ніяких рішень, тому
можна стверджувати, що ситуація не врегульована законом та некерована.

Таким чином, враховуючи нестабільність у визначенні строків амортизації,
не можна брати строки за основу для визначення виду договорів
фінансового чи оперативного лізингу. Тому пропонується обрати більш
стабільну та економічно обгрунтовану ознаку і виходити з того, яка
сторона договору несе ризики втрати об?єкта лізингу протягом дії
договору. Така практика поширена в розвинутих країнах і визначається
Конвенцією про міжнародний фінансовий лізинг. Також необхідно надати
лізингоотримувачу право вирішувати, чи бажає він придбати об?єкт
фінансового лізингу по залишковій вартості після закінчення дії угоди.
Така пропозиція базується на тому, що в момент закінчення строку ринкова
ціна об?єкту лізингу може змінитися настільки, що ??залишкова вартість??
буде більшою ніж ринкова нового подібного майна.

Отже, краще не вимагати від лізингоодержувача обов?язкового викупу
об?єкту, а залишити за ним право на відмовлення.

Також необхідні доповнення до закону ??Про лізинг??. Так, згідно з
ста-тєю №3, тільки суб?єкти підприємницької діяльності можуть укладати

угоди фінансового та оперативого лізингу. Незрозуміло, чому такі види
юридичних осіб, як органи законодавчої та виконавчої влади і бюджетні
установи, що не є суб?єктами підприємницької діяльності, не можуть
укладати договори лізингу з метою придбання високовартічних основних
фондів (легкових, вантажних автомобілів, устаткування для лікарнь,
меблів та обладнання для навчальних закладів) з поступовою виплатою
вартості такого майна. Тобто потребується розширення кола суб?єктів
лізингу, дозволивши його необмежене використання фізичними та
зареєстрованими юридчними особами. Таке розширення надасть рівних прав
щодо використання можливостей та переваг фінансового й оперативного
лізингу підприємствами різних видів та різних форм власності.

Інша проблема, яка не дає підняти економіку, так це, дуже низька роль
банків у сфері лізингового бізнесу.

Процес становлення лізингового бізнесу в Україні можна умовно поділити
на два періоди. Перший припадає на 1989-1995 рр., коли такі операції
здійснювали лише комерційні банки. У другому – з 1995 року й по сьогодні
– у цій сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії
створеніяк за участі банківського капіталу так і без нього.

Переломним етапом становлення та розвитку лізингових відносин стало
друге піврічча 1997 року та січень 1998 року, коли було прийнято основні
законодавчі акти, що регулюють цей вид діяльності.

Розвиток лізингу в Україні стримується через багато причин загального
характеру.

Насамперед даються взнаки відсутність державної програми розвитку
лізингу, низька кваліфікація спеціалістів, які обслуговують ринок цих
послуг. Лізингові компанії фінансово слабкі,оскільки цілковито залежать
від засновників, їм нерідко бракує коштів для придбання саме того
обладнення, яке зацікавить виробників як потенційних лізингоотримувачей.
Так, засоби транспорту десятки тисяч доларів США за одиницю, обладнання
для харчової промисловості (наприклад, млин) – 200-700 тисяч
доларів,лінія для виробництва скляної тари – 8 млн. дол. і т.д.

Для більшості вітчизняних бізнесменів, які працюють у даній галузі, це
астрономічні ціни.

Механізм реєстрації та вилучення об(єктів лізингу недосконалий,
встановлено надто низькі норми амортизації майна, не сформовано
вторинний ринок обладнання (а це гальмує розвиток оперативного лізингу),
не налагоджено облік статистичних форм лізингових операцій. До цього
слід додати, що не спрямовані на підтримку цієї справи податкове, митне
та валютне законодавство.

Так, Закон ((Про податок на додану вартість(( містить очевидні
суперечності. У статті 1 зазначено, що лізинг – це продаж послуг, отже є
об(єктом обкладання податком на додану вартість; а згідно з статтею 3
передача майна у користування та виплата лізингового платежу не входять
до переліку операцій, які обкладаються ПДВ. Така невизначенність
обходиться недешево. Зважаючи на те, що об(єктами міжнародного лізингу є
виробниче обладнання, автотранспорт, тощо, доводиться сплачувати значні
суми. Відтак міжнародний лізинг на території України не скоро набуде
бажаного розвитку.

Лізинг розвивається в Україні якось однобоко. Так, договори оперативного
лізингу майже не укладаються, оскільки партнерські стосунки суб(єктів
лізингової діяльності в Україні не назвеш міцними, до того ж цей вид
лізингу приносить низькі прибутки. Потребує вирішення проблемна
ситуація, за якої суб(єктом лізингової угоди в Україні не може бути
фізична особа. У країнах Європи та в США такі договори, укладені
компаніями з фізичними особами, особливо поширені на ринках нерухомості
та легкових автомобілів.

Зважаючи на зазначені фактори, українські банки надають перевагу
опосередкованій участі в лізинговому бізнесі – створюють лізингові
компанії. Тобто йдеться про непряму участь банківського капіталу у
лізинговому бізнесі. Але, навіть обравши такий шлях, банк наштовхується
на досить відчутну перепону – сума, яку він має право інвестувати, не
повинна перевищувати 25% від його власного капіталу. Відтак невеликі та
низьколіквідні комерційні банки не в змозі брати участь у лізингової
діяльності.

Започаткував становлення ринку лізингових послуг АКБ ((Україна((. У 1996
році при банку було створено Фінансово-лізинговий дім. Сьогодні в
Україні діють також лізингові компанії ((Аваль-лізинг((, ((Укрексім
лізинг(( та Харківська регіональна лізингова компанія ((Реал банк((.

Укладений договір між ((Реал банк(( та Державним лізинговим фондом
(ДЛФ), копманія працює частково на отримані від нього бюджетні кошти.
Так, у вересні минулого року на її рахунок надійшло 3 млн.грн. Об(єктом
цієї угоди є сільськогосподарська техніка, яку надають у лізинг під 15%
річних у середньому на 5 років. Для порівняння: за задійснення
лізингової операції компанія ((Аваль-лізинг(( нараховує до 30% річних.
Така послуга вигідніша,ніж отримання кредиту в банку.

У перспективі, після внесення відповідних змін до законодавчонормативної
бази України, доцільно поширити практику прямої участі банків у
лізинговому бізнесі. Здійснюючи лізингові операції, банк відкриває для
себе джерело нових доходів у вигляді компенсійних витрат. Позитивним
моментом є також те, що заставою слугує майно, яке надаєтьсяу лізинг.

Перспектива розвитку лізингу в Україні

На сьогоднішній час, враховуючи відсутність у підприємств власних
засобів і їх тяжке фінансове становище, розвиток лізингу являється
практично єдиною можливістю придбання необхідного обладнення машин і
інших основних засобів. Важливо, що сфера лізингового законодавства
активізує розширення збуту продукції, а не напівфабрикатів або сировини.

До приняття закону лізингова діяльність у вітчизняній економіці частково
регулювалася Цивільним кодексом, Законом ((Про оренду((, постановами
Кабінету Міністрів України від 18.09.97р. №3031 ((Про створення
державного лізингового фонду((. Але навіть за відсутності закону ((Про
лізинг(( в Україні все таки функціонував ряд лізингових компаній,
об(єднаних у Всеукраїнську асоціацію лізингу ((Укрлізинг((.

Найгодовніше завдання на теперишньому етапі і в майбутньому для
суб(єктів лізингової діяльності – це створити потребу в лізингових
послугах, тобто сформувати кон’юктуру лізингу.

Україні потрібно також організувати тісне співробітництво з європейскою
асоціацією лізингових компаній та вжити на урядовому рівні заходів до
приєднання до Оттавської конвенції 1988 про міжнародний лізинг.

Лізинг потрібен Україні з багатьох міркуваннь:

? можливість одержати додаткові інвестиції від іноземних партнерів;

? лізингові операції залучають великі кошти банків, АТ, тощо;

? привабливий для споживача – через оренду основних засобів
господарських товариств.

Однак у законі “Про лізинг” зовсім не знайшла відображення проблема
сублізингу, що стримує реалізацію міжнародних лізингових проектів.
Світовий лізинговий бізнес не може ефективно впроваджуватися в Україні
шляхом договорів з українськими лізинговими компаніями, які потім самі
могли б виступати по лізингованих об’єктах лізингодавцями.

Така схема була поширена на початковому етапі розвитку лізингу в
сусідніх країнах, наприклад, у Білорусі. І це правильна схема, оскільки
лізингові компанії, що виникають на пострадянській території,
нечисленні, малопотужні й не володіють достатньою мірою технікою
лізингування. Вітчизняним лізинговим компаніям також потрібна операція
сублізингу, оскільки при відсутності замовлень лізингоодержувач змушений
сам вдаватися до сублізингу.

Впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак
без упровадження лізингових схем український споживач може залишитися
взагалі без можливості придбати нову техніку — транпортну,
сільськогосподарську чи будь-яку іншу.

Тепер спробуємо перерахувати лише деякі виграшні для української
економіки проекти, які можна було б здійснити за допомогою лізингу.

По-перше, лізинг виступає як комерційний кредит, тобто кредит в
натуральній формі, що дає можливість купувати сучасніше устаткування та
технології, а також нарощувати збут виготовленої продукції і ставати
ефективним важелем маркетингу для виробників.

Потім, лізинг допоміг би здійснити необхідну структурну перебудову
економіки України в бік енергозбереження, як це відбулося з економікою
США після енергетичної кризи 1974-1975 рр.

Україна могла б брати в лізинг казеїнові, олійножирові, маргаринові,
шкіропереробні та інші заводи під гарантії уряду. В Україні такою
справою вже зайнялися приватні фірми, які пропонують казеїнові заводи на
так званих компенсаційних умовах (угодах).

Ще потрібно зазначити, що за спостереженнями спеціалістів, фінансовий
лізинг в Україні недієздатний. Ефективніший і перспективніший
оперативний лізинг.

На думку більшості фахівців, сьогодні розвиток лізингових економічних
взаємовідносин у нас блокується ще й відсутністю чіткої узгодженості в
діях різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: різні
законодавчі акти передбачають різні моменти лізингу, митна служба має
при цьому свої інтереси, податкова — свої і т.д. Без досягнення такої
узгодженості перспективи широкого розвитку лізингу в Україні досить
сумнівні.

Висновки

Україна стала на шлях глибоких соціально – економічних перетворень,
неодмінною умовою успішного здійснення яких є розвиток виробничої сфери.
Усім відомо, що нині виробничо – технічна база нашої держави перебуває в
стадії занепаду: процес заміни застарілих та зношених машин та
обладнання, по суті припинено.

Безперечно, що в Україні ще не скоро буде створено політичні, економічні
й організаційні умови, які могли б залучити ефективні іноземні
інвестиції в потрібних обсягах та формах. Внутришні ж накопичення
переважної більшості діючих підприємств різних форм власності, доведених
до глибокого кризового стану, мізерні й продовжують з року в рік
зменшуватися. Довгострокове кредитування виробництва комерційними
банками є високоризиковим і майже припинилося.

Тому необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат
на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких
альтернатив може стати лізинг – ефективний інструмент оновлення основних
фондів без значних одноразових витрат капіталу.

Активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може
стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання виробництва
і структурної перебудови економіки.

Незважаючи на економічні переваги впровадження лізингу, в Україні він не
дуже поширений. Можна назвати багато факторів, що стримують його
розвиток, але головним з них є відсутність нормативно – правової бази,
яка б досконало регулювала б лізингову діяльність. Закону України ??Про
лізинг??, прийнятого Верховною Радою у грудні 1997 року, недостатньо для
стимулювання розвитку лізингового бізнесу.

Список використаной літератури

Банківська справа, ж, №4 1999р. стор 19-20

Бизнесс Информ, ж, №2 1998г. стр. 75,83-84

Бизнесс Информ, ж, №11-12 1999г. стр. 70-74

Вісник НБУ, ж, червень, №6 1999р. стор 62

Закон Украины “О лизинге” от 16 декабря 1997 года // Резюме вновь
принятых законодательных и нормативных актов по предпринимательской
деятельности на Украине.— 19 – 25 января 1998 года. — № 4 (218) .

Лизинг и коммерческий кредит. — М.: Ист. — Сервис, 1993. —100 с.

Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции банков /Под ред.
ГрязновойА., Молчанова А. и др. — М.: ДеКА, 1995. — С. 18—56.

Про лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 року // Закон України. – Т.
3. – К.,1998. – С. 144-151

Про оподаткування прибутку піприємств: Закон України від 22.05.97 р. №
283/97- ВР

Основы банковского дела /Под ред. Мороза А. — К.: Либра, 1994. — С. 208.

Урядовий Кур’єр, ж, №4-5 1998р. стор.4-7

Белов А. Финансовый лизинг и его возможности // Внешняя торговля. —
1990. — №1

Васильев Н.М. Лизинг:организация, нормативно-правовая основа, развитие.
— М.: 1997

Внукова Н. Новые возможности лизинга в Украине //Укр. деловые новости. —
1996. — № 23.

Горемыкин В.А. Лизинг: практическое учебно-справочное пособие. — М.:
1997

Губина И. Лизинг надо узаконить и обеспечить ему государственную
поддержку //Україна Вивіпезв. —1996.—№№ 34— 36.— С. 7.

Данилова Л.І. Лізинг як фактор інвестиційного розвитку // Фінанси
України. — 1998. — №11 Ковбасюк М., Дерен М. Облік операцій, пов’язаних
з орендою майна //Бухгалт. облік і аудит. — 1994. —№4.—С.

18. Кравченко И. Лизинг в капиталистических странах // Мировая экономика
и международные отношения. — 1986. — №12

Лещенко М.И. Лизинговый “бум” уже запланирован // ИТО. — 1996. — №2

Ляшенко В., Барановский А., Толмачева А. Методические рекомендации по
развитию лизинга как формы финансовой поддержки малого бизнеса. —
Донецк.: ЦЭП АН Украины, 1993. — С. 35.

Мішенко В.І., Луб’яницький О.Г., Слав’янська Н.Г. Основи лізингу. – К.:
Знання, 1997. – 136с.

Николенко Ю.В., Діденко М.М., Шегда А.В. “Основи економічної теорії”,
Підручник: У 2 кн.Кн 2: Підприємництво, маркетинг, менеджмент.
Відтворення в національному та світовому господарстві, К: Либідь,
1998р., 272с., стор.37-40

Осипов Ю.М. Основы предпринимательского дела.- М. 1992. – С.179

Пересада А.А., “Основы инвестиционной деятельности”, Киев: Либра, 1996г
1.-330с.

Прилуцкий Л. Лизинг: Правовые основы лизинг. деятельности в Российской
Федерации. — М.: Ось—89, 1996. — 126 с.

Рейзвіх Е.П. “Інвестиційна діяльність”, Посібник. Кіровоград, КІСМ,
1997р., 165с., стор.100-103

Смирнов А. Лизинговые операции. — М.: Консалт—банкир, 1995. —136 с.

Шевчук В.А., Рогожин П.С., “Основи інвестиційної діяльності” Київ:
Генеза, 1997р., 384с., стор.330-334

Шпиттлер Х.И. Практический лизинг. – М. 1991. – С.7.

Дані Міністерства економіки на 1.01.98.

31. Brigham E., Gapenski L. Financial Management: Theory and Practice. —
Chikago; New York; Dryden Press; 1988. — 421 p.

Таблиця №1. Систематизація факторов ефективності лізингу машин та
обладнання

Для арендодавача

Вигідність лізингу в зіставленні з орендою та

кредитом

Відсутність необхідних фінансових та технічних

засобів

Для арендатора

Суб(єктивні фактори

Рівень конкурентноздатності арендодавача

Часні

Загальні

Фактори ефективності лізингу

Об(єктивні фактори

Благоприємна налогова політика держави по від-

ношенню до лізингу

Існування сучасної правової бази

Склавшаяся кон(юктура ринку нових і старих машин та обладнання

Існування лізингових структур і організаційних

форм здійснення лізингу

Існування кваліфікованих спеціалістів в області

лізингу

Існування наукових розробок та економічної лі-

тератури по питанню лізингу

Заохоченність банковських установ в фінансу-

ванні лізингу

Наявність об(єктивної інформації о партнерах

по лізинговому договору

Існаючий рівень якості лізингових послуг

Наявність потенціальних споживачів лізингових

послуг

Наявність повної інформації об об(єктах лізингу

Знання ринку лізингових послуг

Знання законів та нормативних актів,які регу-

люють проведення лізингових операцій

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020