.

Сутність, принципи і напрямки податкової політики держави (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1738 33409
Скачать документ

Курсовий проект

з бюджетної системи України на тему:

“Сутність, принципи і напрямки податкової політики держави”

Зміст

стор.

Вступ………………………………………………………….
…………………………………………….. 3

Економічна сутність і значення податкової політики
держави……………….. 5

1.1.Суть, роль, значення податкової
політики…………………………………………….. 5

1.2. Характеристика сучасної податкової політики
України………………………. 9

2. Нормативно-правова база податкової
політики………………………………………. 14

3. Принципи формування податкової політики
держави……………………………. 16

3.1. Податкова політика, її типи та
принципи……………………………………………. 16

3.2. Становлення та розвиток податкової системи
України……………………….. 22

3.3. Зарубіжний досвід формування податкової
політики………………………….. 29

4. Шляхи реформування податкової політики
України……………………………… 46

Висновки
………………………………………………………………
………………………………… 50

Додаток
1……………………………………………………………..
…………………………………. 52

Використана
література……………………………………………………..
……………………. 58

Вступ

Проведення ринкових реформ значною мірою залежить від стану фінансів
держави та її бюджету, через який держава акумулює кошти для
фінансування пріоритетних напрямів розвитку економіки, соціальної сфери,
культури тощо. Бюджетні відносини потребують державного регулювання, яке
досягається шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності через
впровадження виваженої податкової політики. Україна самостійно визначає
свій економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку,
розробляє і формує свою фінансову політику в контексті загальнодержавної
політики, а також займається її виконанням.

Подальший розвиток України значною мірою залежить від ефективності
фінансової стратегії, яка забезпечує підвищення доброту населення,
виконання державою своїх обов’язків та функцій. Адже стабільність і
економічний розвиток держави залежить від її податкової політики. Однією
з основних складових фінансової стратегії на всіх рівнях – від держави
до підприємства – є податкова стратегія, яка залежить від того,
наскільки вона відповідає потребам сьогодення. Податкова стратегія
розробляється на визначений період.

Податкова політика розробляється на різних рівнях управляння – від
державного управління до управління підприємством, фірмою. Але при цьому
треба зважати, що кожен рівень має певну мету, завдання і повинен мати
єдиний напрям діяльності та співвідношення з іншими рівнями. Так,
головною метою держави є наповнення дохідної частини бюджету. Податкова
політика підприємства полягає в тому, щоб зменшити розмір податкових
відрахувань. Взаємодія різних рівнів податкової політики відбувається,
якщо держава відповідним чином виконує свої обов’язки, а платник згоден
з їх якістю і задоволений цим виконанням. Податкова політика повинна
вирішувати всі суперечності між різними рівнями управління в державі.

Податкова політика – досить складний механізм, що поєднує податковий
менеджмент і податкову систему, яка існує в державі. На жаль, в Україні
вони перебувають на низькому рівні. В умовах перехідного періоду до
ринкової економіки кожне підприємство повинне розробляти свою податкову
політику, яка визначає не тільки його фінансовий стан, а в деяких
випадках і напрям діяльності в майбутньому. Податкова політика повинна
мати ту ж спрямованість, що і державна податкова політика, основою якої
є чинна законодавча база. На жаль, в Україні законодавчі акти постійно
змінюються, більшість підзаконних актів не конкретизовані, що дає змогу
та об’єктивні можливості для їх порушень як з боку платників, так і з
боку податкових адміністрацій. Нестабільність законодавчої бази впливає
на те, що більшість підприємств не розробляють своєї податкової
політики, а тільки визначають суму податку, яку їм потрібно сплатити. А
це не дає змоги підприємству розробити стратегію своєї майбутньої
діяльності.

Тому розробка податкової політики є одним з найважливіших елементів
розробки всієї економічної стратегії підприємства.

Економічна сутність і значення податкової політики держави.

Суть, роль, значення податкової політики.

Фінансова політика держави – це сукупність заходів, які проводить
держава, по забезпеченню надходжень та використанню фінансових ресурсів
для забезпечення економічного та соціального розвитку країни. Основною
метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями
народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На
цій основі в країні мають забезпечуватись стійке зростання економіки,
вдосконалення її структури створення сприятливих умов для розвитку
підприємств усіх форм власності. Поряд з цим важливе значення має
створення умов для надійних соціальних гарантій громадянам.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов’язана
насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів та
загальнодержавних цільових фондів, в основному завдяки податковій
політиці, яка проводиться в державі за рахунок податкових платежів.
Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності,
виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну,
екологічну, демографічну. Визначивши свою економічну політику, держава
визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення
поставленої мети. Ось чому податкова політика має чітку
цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики,
яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види
податків, зборів та обов’язкових платежів, а також порядок їх стягнення
та регулювання.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на
ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність
перехідного стану економіки держави. Податкова політика являє собою
систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних
короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед
суспільством за допомогою системи оподаткування країни.

До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту,
максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його
благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики
можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його
збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності.

Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері
встановлення та стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів.
Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні
цілі, пов’язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх
досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна
викликати майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні
дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів.

Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення,
створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємства. При
впровадженні податкової політики держава обов’язково враховує інтереси
кожного підприємства, кожного члена суспільства. Регулювання нових
економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала
змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами рядових
платників податків. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків
ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може
задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Іншими
словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників
податків. Важливою умовою ефективної політики є її стабільність і
передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість
планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність
прийнятих рішень.

Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють
податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову
політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику
суб’єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми (юридичних і
фізичних осіб).

Кожен рівень має свої особливості, завдання, мету і методи її
досягнення.

Якщо розглядати податкову політику на макроекономічному рівні, то вона є
системою відносин між державою і платниками податків та інших
обов’язкових платежів, які складаються при отриманні та розділі їх у
державі.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації
наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття
витрат, пов’язаних із виконанням нею своїх функцій. При розробці
податкової політики на макроекономічному рівні потрібно враховувати
функції, які виконують податки.

Головною функцією є фіскальна. Ефективність її залежить від того,
наскільки гнучкою вона може бути залежно від конкретної ситуації та
стану розвитку економіки держави. Основна вимога при виконанні
фіскальної функції – повнота збору податків згідно зі строками,
визначеними чинним законодавством. У деяких випадках з метою розвитку
якогось напряму діяльності, тимчасової підтримки виробництва деяких
товарів та виробів або вітчизняного виробника продовольчих товарів
держава може надати податковий кредит.

Сутність іншої функції – розподільчої – полягає у встановленні
справедливості при стягненні податків. Тобто потрібно підходити до
платників податків з урахуванням умов їх діяльності. Це стосується як
фізичних і юридичних осіб, так і регіонів вцілому. При визначенні
регіональної податкової політики особливої уваги потребує структура
виробництва регіону, найбільша питома вага виготовлення певної продукції
з точки зору розмірів сплати податків. Особливе значення мають рівні
зайнятості населення та середньо подушного доходу. Причому тут
виділяють два аспекти: з одного боку, збільшення податків з доходів, з
другого – зростання обсягів реалізації товарів і сплата податків з ціни
виробу. Тобто при виконанні цієї функції потрібна гнучка політика у
визначенні розмірів податків, що стягуються до бюджету з різних
платників.

Зміст соціальної функції полягає в тому, що повинна змінюватись
структура сплати податкових та інших обов’язкових платежів, особливо між
тією частиною, яка йде до державного бюджету, та тією, що залишається в
місцевому. Але для цього необхідно чітке визначення загальних витрат
держави, їх структури та шляхи економії. З урахуванням особливостей
розвитку економіки регіону або освоєння нових територій та залучення
для цього інвестиційних коштів держава може створювати вільні економічні
зони.

За характером державна податкова політика може бути дискреційною та
антидискреційною. Такий розподіл залежить від циклічності розвитку
економіки, стадій економічного розвитку суспільства.

Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли
економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві
знижується попит на вироби, а відповідно зростає перевиробництво товарів
і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава
зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з
метою збільшення доходів громадян. Така форма дискреційної політики має
фіскальний характер.

Антидискреційна державна податкова політика пов’язана з теоретичною
концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватись при зміні
економічного циклу.

У сучасних умовах у державах з різними рівнями економічного розвитку
застосовуються різні підходи до здійснення державної податкової
політики, які умовно можна поділити залежно від таких економічних
теорій:

на підставі теорії Дж.Кейнса – “ефективний попит”;

на підставі теорії А.Лаффера – “економія пропозиції”.

1.2. Характеристика сучасної податкової політики України.

Головною метою формування податкової системи повинно бути поліпшення
фінансового стану підприємств усіх форм власності і особливо на
пріоритетних напрямах розвитку виробництва.

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової
політики, яка дала б змогу оптимально щодо конкретних умов пов’язувати
інтереси держави з інтересами товаровиробників та рядових платників
податків. При переході до ринкової економіки мають змінюватись як
податкова система, так і методи розрахунків та оплати податків.

Недоліком податкових реформ України, як і інших країн СНД, є те, що
соціальні наслідки податкових реформ, як правило, не прогнозуються, а ці
наслідки здебільшого такі, що посилюють соціальну напругу в суспільстві.

Як грошові ресурси держави податки бюджету забезпечують функціонування
бюджету і тому вимагають обґрунтованого планування та регулювання.
Господарювання методом спроб та помилок не може бути нескінченно довгим,
досить швидко воно призводить до економічної кризи, інфляції, зубожіння
населення і бюджетного дефіциту.

Вийти з кризового становища можна, тільки спираючись на наукові знання і
досвід, дотримуючись у господарській діяльності рекомендацій науки.
Негоже кидатися від однієї крайності до іншої, не можна накладати
податкову систему країн з розвинутою ринковою економікою на нашу
дійсність. У цьому зв’язку необхідно проаналізувати вплив на формування
доходів бюджету нової податкової системи.

Запровадження нових, науково необґрунтованих податків, навіть державних,
не заохочує підприємства до розширення діяльності. Навпаки, веде до
згортання виробництва і в підсумку призводить до значного зменшення
доходів бюджетів усіх рівнів. Адже ці податки ніде на підприємствах, у
районах або містах не апробувалися, а тому є невідпрацьованими і ставки
оподаткування.

Коли на економічну систему з державною монополією на засоби виробництва
і предмети споживання накладається податкова система розвинутих
ринкових держав, то це свідчить про спадкоємність методів управління і
пріоритет політики над економікою. Проте корені суспільного поступу не в
політиці, а в економіці та фінансах. Політика стає двигуном прогресу,
коли вона виступає одночасно і формою використання об’єктивних
економічних законів, і формою суперечностей у економіці.

Об’єктом оподаткування прибутковим податком для громадян, які проживають
в Україні, є доходи у грошовій і натуральній формах, а для громадян, які
постійно не проживають в Україні, тільки ті доходи, які одержані із
джерел, що оподатковуються в Україні.

Інститут податків витікає перш за все з того, що існує необхідність
примусового відчуження державою частини заново створеної вартості, її
концентрації і перерозподілу. Держава в особі органів управління
зобов’язана оперативно реагувати на зміни економічної ситуації і вносити
корективи у податкову систему.

Перехід до ринкової економіки вимагає взаємоув’язки формування фінансів
в частині державних доходів і податкової політики, а це потребує змін
структури управління. Очевидно, що просування до ринку повинно надавати
більше прав місцевим органам влади й управління. Чим активніше
проходитиме процес приватизації власності, тим менше буде управлінських
функцій у держави. Вертикальні зв’язки замінюються горизонтальними.
Однак необхідність централізованої системи управління державними
доходами і податковою політикою зберігається аж до повного переходу на
ринкову економіку, бо це є однією із головних умов виходу із економічної
кризи.

Таке становище, безумовно, позначається на формуванні дохідної бази
бюджетів усіх ланок бюджетної системи.

Структуру доходів бюджету можна розглядати по джерелам доходів,
наприклад, загальнодержавні доходи та місцеві податки і збори.

До загальнодержавних доходів належать: податок на додану вартість,
податок з прибутку підприємств, акцизний збір, податковий податок з
населення, лісний дохід, державне мито, податок з власників транспортних
засобів, плата за землю, податок на доходи громадських організацій та
кооперативів і інші податкові й неподаткові доходи. Місцеві податки і
збори встановлюються відповідними рішеннями місцевих органів влади.

Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову
економіки і фінансів. Тільки на основі такої перебудови можна
забезпечити стабілізацію і збалансованість як торгово-платіжного
балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована
підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування
економіки галузей й виробництва державними коштами, кредитами,
державними гарантіями державним інвесторам.

По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок
власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Розглядаючи податкову реформує, яка провадиться в Україні на заміну
традиційного податку з обігу на податок на додану вартість і акцизний
збір, ми бачимо спробу створити цілком нову систему податків. Однак чи
відповідає ця система податків теперішньому стану нашої економіки?

Всі розуміють необхідність формування податкової системи, яка повинна
базуватись на досвіді науки і практики. Податки не можуть бути
інструментом швидкого і оперативного втручання у фінанси підприємств
усіх форм власності та інших ринкових структур. Якщо ж податки
розглядати в аспекті швидкого втручання, то це може призвести до ще
більшої дестабілізації економіки.

Західні методи податкової політики відпрацьовувались десятками й сотнями
років і в результаті перетворились на систему податкового регулювання
економіки.

Ми ж маємо запровадження податку на доходи, заміну його на податок на
прибуток, потім – на податок на доходи і знову – на податок на прибуток.
Це не поліпшує економічного становища, а навпаки, веде до його
погіршення. Так, заміна податкового законодавства необхідна, але вона
повинна спиратись на наукові і практичні дослідження й відповідати
стратегічним цілям економічної політики.

В цьому удосконалення податкової політики повинно йти трьома напрямами.

фінансовим, через формування доходів бюджету;

економічним, через вплив на виробництво;

соціальним, через вплив на доходи населення.

Досвід останніх років свідчить, що як фінансові, так і економічні, а тим
більше соціальні наслідки податкових реформ не прогнозуються.

При введенні ж нової податкової системи необхідно враховувати ще й
взаємовідносини з іншими державами. Україна в цілому перебуває в
замкнутому економічному просторі держав СНД і лише частково в
економічному просторі західних держав. Це потребує, по-перше, погодження
податкової політики з іншими країнами. По-друге прийняття заходів щодо
недопущення подвійного, а то й потрійного оподаткування однойменних
товарів. по-третє, погодження податкових ставок по конкретних податках.

Недодержання цих положень може призвести до ще більшої напруги між
державами СНД або необхідно буде вирішувати питання надання пільг по
податках на товари, які будуть надходити до цих країн.

Вступ України в ринкову економіку повинен призвести до переходу її
економіки на нормативну економіку. Вихідним теоретичним принципом такої
економіки є оптимум Парета. Розвиваючи цей принцип, англійський вчений
А.Пігу вивів нормативне положення про коригуючий фінансовий механізм,
який забезпечує справедливий розподіл благ: податки з одних, виплати з
бюджету – іншим.

Пріоритет нормативного методу – постійне критичне вивчення фінансового
механізму для поліпшення стану державних фінансів насамперед через
реформування системи оподаткування.

Аналіз податкової системи України свідчить, що її запроваджено без
наукового обґрунтування норм і нормативів і що вона не враховує
особливостей різних галузей. Україна повинна мати свою податкову
систему, яка б враховувала реальний стан нашої економіки.

Що повинно бути об’єктом оподаткування: прибуток чи дохід? Верховна Рада
приймає протилежні рішення з цього питання, все звелось до зростання
доходів державного бюджету і обмеження доходів населення. Ясно, що
оподаткування будується на системі примусового відчуження доходів, а
тому, якщо підприємство рентабельне, то воно зможе розрахуватись, але
якщо воно збиткове, то стане банкрутом.

Отже, принципи, на які повинна спиратись податкова політика України,
такі:

об’єктом оподаткування має бути прибуток юридичних осіб, земля, майно,
капітал та доходи фізичних осіб (це непрямі податки);

захист вітчизняного виробника, обмеження споживання окремих видів
товарів та не обґрунтованого одержання великих доходів (регулювання цих
заходів повинно провадитись через непрямі податки – акциз);

підтримка передових напрямів виробництва та виробництва
конкурентноспроможної продукції вітчизняних виробників;

чітке розмежування податків між державним і місцевим бюджетами.

2. Нормативно-правова база податкової політики.

Відносини, пов’язані з встановленням та скасуванням податків, зборів та
обов’язкових платежів, а також відносини, які виникають у процесі
виконання обов’язків щодо сплати податків, зборів та обов’язкових
платежів, а також здійснення податкового контролю та притягнення до
відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування,
регулюються податковим законодавством.

Відносини у сфері оподаткування, а також визначенні правових основ
побудови та функціонування системи оподаткування України регулюються
Конституцією України і прийнятими нормативно-правовими актами з питань
оподаткування.

До нормативно-правових актів з питань оподаткування належать:

закони України з питань оподаткування;

акти з питань оподаткування, прийняті Кабінетом Міністрів України,
центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень,
визначених чинним законодавством України;

акти з питань оподаткування, прийняті Верховною Радою Автономної
Республіки Крим у межах визначених чинним законодавством України
повноважень;

акти з питань оподаткування, прийняті органами місцевого самоврядування
в межах наданих їм повноважень, визначених чинним законодавством
України.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування встановлюють перелік
податків, зборів та інших обов’язкових платежів, що включаються до
системи оподаткування України, основні засади визначення суб’єктів
податкових правовідносин, їх прав і обов’язків, об’єктів та бази
оподаткування, розмірів податкових ставок та нормативів, порядку
справляння та зарахування податків, регламентують порядок їх
встановлення, зміни і скасування, а також надання податкових пільг,
ведення податкового обліку, забезпечення виконання податкових
зобов’язань та порядок і умови притягнення до відповідальності за
порушення, допущені у сфері оподаткування.

Так, принципи побудови системи оподаткування, податки, збори
(обов’язкові платежі), а також прав, обов’язки та відповідальність їх
платників визначає Закон України “Про систему оподаткування” від
18.02.1997 р. № 47/97-ВР з подальшими змінами та доповненнями.

Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою
України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в податковому
законодавстві України, то відповідно до Закону України від 18 лютого
1997 року № 77/7-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему
оподаткування”” застосовуються правила міжнародного договору.

За наявності суперечностей між положеннями нормативно-правових актів з
питань оподаткування та актів, які належать до іншої галузі
законодавства, для цілей оподаткування повинні застосовуватись норми
податкового законодавства.

Дія нормативно-правових актів з питань оподаткування не поширюється на
обов’язкові платежі, що встановлені іншим ніж податковим законодавством
і які не включені до системи оподаткування України.

Податкове законодавство України щодо встановлення нових податків, зборів
і обов’язкових платежів, а також пільг в оподаткуванні, розміру
податкових ставок і нормативів, порядку справляння податків, зборів і
обов’язкових платежів, приймається не пізніше ніж за шість місяців до
початку нового бюджетного року та набирає чинності не раніше ніж з
початку нового бюджетного року.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування не мають зворотної дії в
часі, крім випадків, коли пом’якшують або скасовують відповідальність
платників податків.

3. Принципи формування податкової політики держави.

3.1. Податкова політика, її типи та принципи.

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження,
правового регламентування та організації справляння податків і
податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави.
Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або
зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форм
оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від
оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення
може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню
сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей
економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи
ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній
структурі виробництва й обміну, пропорції в розвитку продуктивних сил.
Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного
продукту, темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення
виробничого потенціалу держави.

Податки в руках одних управлінців можуть бути знаряддям та інструментом
стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших –
засобом нестабільності та економічного саморуйнування. Ось чому дбаючи
про формування державних грошових фондів за рахунок податків і
податкових платежів та встановлюючи нові види та форми оподаткування,
державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має
оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і
громадян-виборців. Це досягається за умови наукового поєднання наступних
критеріїв:

фіскальної достатності;

економічної ефективності;

соціальної справедливості;

стабільності;

гнучкості.

Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, провадячи
податкову політику, треба забезпечити такий обсяг податкових надходжень,
який є оптимально бажаним згідно з вимогами проголошеної економічної
доктрини. Досліджуючи значення цього критерію, можна помітити чітку
пропорційну залежність між нормою оподаткування та обсягом податкових
надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі обсяги податкових
надходжень. Цю залежність можна відобразити за допомогою простої
математичної формули:

y=A1*T,

де y – загальний обсяг податкових надходжень;

A1 – коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових
надходжень від норми оподаткування, причому A1 О, якщо Д – (Н + ЗП + П) – О, причому, П – 100%, де

ЧД – обсяг чистого доходу, прибутку;

ЗП – заробітна плата;

Н – нарахування на зарплату;

П – податки та податкові платежі;

Д – обсяг доходу.

враховуючи це, математична функція залежності критерію економічної
ефективності від рівня оподаткування має вигляд:

ЧД = А2 /Т,

де: ЧД – обсяг чистого доходу;

А2 – коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування;

Т – рівень оподаткування.

Із графічного зображення рис. 2 видно – якщо рівень оподаткування в
країні наближається до 100%, то обсяг чистого доходу згідно з
гіперболічною кривою прямує до 0.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня
оподаткування визначається за двома аспектами:

скорочення реальних доходних конкретних платників внаслідок сплати
податків та податкових платежів;

повернення частки номінальних доходів до конкретних платників,
перерозподілених за допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних
благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров’я, освіта,
благоустрій та інші трансфертні платежі).

Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається
наступною функціональною залежністю:

РД = НД – А3 Т,

де РД – реальні доходи платників податку4

НД – номінальні доходи платників податку;

А3 – коефіцієнт залежності обсягу реальних доходів платників податку від
рівня оподаткування;

Т – рівень оподаткування.

Графічне зображення залежності реальних доходів платників податків від
рівня оподаткування відображається на графіку рис. 3.

Із графіка видно, що обсяг реальних доходів безпосередньо залежить від
величини рівня оподаткування: чим вищий рівень оподаткування, тим нижчі
реальні доходи конкретних платників податку.

Інший аспект критерію соціальної справедливості відображається наступною
функціональною залежністю:

СБ = А4 ?Т ,

де: СБ – фінансовані із бюджету суспільні блага і трансфертні платежі;

Т- рівень оподаткування;

А – коефіцієнт залежності суспільних благ від норами оподаткування.

Графічне зображення цієї залежності на рис. 4.

Між рівнем оподаткування та обсягом повернення раніше сплачених податків
існує певна параболічна залежність. Причому, збільшення норми
оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання обсягу
трансфертних платежів з бюджету. Але темпи росту фінансованих з бюджету
суспільних благ відстають від темпів росту рівня оподаткування.

У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної
достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості
взаємопов’язані та взаємозалежні.

Для окремих держав імовірні різні варіанти поєднання критеріїв
здійснення податкової політики. Все залежить від обраних коефіцієнтів
залежностей А1, А2, А3, А4, основою для встановлення яких є економічна
доктрина держави.

Важливого значення у проведенні оптимальної податкової політики в
державі надається й критерію стабільності. Ніякий закон, навіть
найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно приймати до нього
поправки та зауваження. Стабільність податкової політики передбачає
незмінність правого регламентування справляння податків та зборів
протягом певного податкового періоду. За допомогою цього критерію
досягається два позитивних чинники:

суб’єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства,
що регламентує податкові взаємовідносини із державою, в змозі правильно
обрати напрямки фінансової стратегії та отримати заплановані прибутки;

покращується податкова робота як платників податків, так і органів
державної податкової адміністрації.

Але треба завважити, що податкова політика повинна бути стабільною лише
потягом певного податкового періоду. Догматичність норм податкового
регулювання суперечить реаліям економічного буття, і неврахування певних
соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до не
передбачуваних наслідків. Тому у податковій політиці необхідно
враховувати критерії гнучкості. Він передбачає, що внаслідок певних змін
у соціально-економічному бутті суспільства треба змінювати прийоми,
методи та форми державного регулювання економіки, зокрема в сфері
податків.

Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності.
Критерій стабільності пов’язаний із податковою тактикою державного
регулювання, що розробляється на певний проміжок часу, тоді як критерій
гнучкості вже є податковою стратегію. Оптимальне врахування цих
критеріїв забезпечує нормальні податкові взаємовідносини платників
податку та держави.

Виходячи із загальної функції політики держави, мети та завдань
податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них
належать:

Забезпечення реалізації головних напрямків державної функції політики на
основі ефективного здійснення державної податкової політики, її
напрямків та умов реалізації. Державна податкова політика при досягненні
кінцевого результату повинна мати те саме спрямування, що й держана
фінансова політика

Стабільність нормативно-правового забезпечення, яке регулює податкову
систему держави, зменшення різних доповнень до законів. Підзаконні акти
не повинні суперечити головним законам або указам Президента.

Економічна зацікавленість. У сплаті податків повинні бути зацікавлені як
платники, так і держава, яка має піклуватися про зростання добробуту
населення, виконання в повному обсязі соціальних функцій та ін.

Соціальна справедливість як щодо юридичних осіб, так і щодо фізичних.

Рівнонапруженість податкового тиску як щодо всіх платників податкових та
інших обов’язкових платежів, так і в регіональному аспекті.

Принцип вигідності для держави та платника податку. Сутність цього
принципу полягає в тому, що платник податку повинен отримати від
суспільства таку частку благ або послуг, яка задовольняла б його уяву
про їх вартість.

Економічна ефективність. Усі витрати, пов’язані з організацією
податкової діяльності, вилученням і зборами податків, повинні бути
значно меншими, ніж результати цієї роботи.

Гнучкість. Державна податкова політика повинна постійно пристосовуватись
до чинної економічної системи, відображати зміни, що відбуваються в
країні. Але це протидіє принципу стабільності нормативно-правової бази.
Головним при здійсненні цього принципу є оптимальність при проведенні
будь-яких змін і доповнень.

Становлення та розвиток податкової системи України.

Україна пройшла доволі довгий шлях, доки податки увійшли в економіку і
стали дзеркалом формування бюджету і регулятором підприємницької
діяльності. Я вважаю, що історію виникнення податкової системи України з
часів СССР можна поділити на декілька етапів.

Після революції, в період громадянської війни податки знаходились у
натуральній формі. У жовтні 1918 року ВЦВК був прийнятий закон про
натуральний податок. У цей же час були прийняті революційні податки.
Місцевій владі було дозволено увести місцеві одночасні надзвичайні
революційні податки. В умовах “воєнного комунізму” створюється система
натурального господарства, в результаті якої грошові податки не мають
реального значення. У грудні 1921 року утримання грошового податку було
повністю зупинено і податковий апарат був розформований.

Формування податкової системи починається в період НЕПу.
Багатоманітність економіки викликало потрібність у різних формах
податків. Основу податкової системи складали прямі податки. Під час
1921-1923 років були введені промисловий подоходно-майновий і загальний
сільськогосподарський податки.

Промисловий податок був введений у 1921 році. Його виплачували
промислові виробничі підприємства і кущове виробництво.

Податок складався із патентного і порівняльного зборів. Патентний збір
утримувався при видачі патентів на право займатися промисловою і
торговою діяльністю. Порівняльним збором обкладався оборот промислових
та торгових організацій. При його виплаті враховувалась сума патентного
збору. На мій погляд, промисловий податок був першою формою податка з
обороту. Поряд з промисловим податком частина прибутку підприємств
відраховувалась у вигляді подохідного податку і відрахувань від
прибутку.

У 1924 році вводиться подохідно-майновий податок. Він поклав початок
розвитку подохідного оподаткування громадян. Оподаткуванню підлягає
сукупний дохід, який визначається на основі декларації платника. Ставки
податку залежать від розміру доходу, а ставки податку на майно
встановлюються окремо. У 1924 році було відмінено оподаткування майна, а
подохідно-майновий податок реорганізований в подохідний. Податок на
дохід був розділений на дві частини: основну та додатковий, його
платників – на окремі категорії і групи. Податок утримувався в твердих
ставках, диференційованих по категоріях і групах платників. Додатковий
податок встановлювався у прогресивних ставках до сукупного податку, який
перевищував відповідний розмір.

У роки НЕПу були введені “комунальні податки і збори”: податок з
будівель у містах, квартирний збір, збір з власників транспортних
засобів, прописний збір. Їх можна класифікувати як місцеві податки та
збори. На Україні вперше місцеві податки були введені у 1993 році
Декретом Кабінету Міністрів “Про місцеві податки та збори”. Ці податки
дають можливість враховувати особливості економічного і соціального
розвитку окремого регіону, доповнювати дохідну базу бюджету.

Сільське населення в перші роки НЕПу виплачувало податки у натуральній
форму з різних видів сільськогосподарської продукції. В 1922 році їх
замінили загальним натуральним податком. Крім нього, існували різні
платежі та повинності. Для розвитку сільськогосподарського виробництва в
1923 році всі податки були відмінені: замість них уведений загальний
сільськогосподарський податок, який з 1 січня 1924 року став
виплачуватися тільки у грошовій формі.

Як непрямі податки, використовувались акцизи у вигляді надбавки на ціні
товарів. Ставки були диференційовані на товари. Найвищі встановлювалися
на товари першої необхідності.

На протязі 1930-1931 років проводилася податкова реформа. Була
встановлена двоканальна система платежів до бюджету: податок з обороту
і відрахування від прибутку.

До податку з обороту увійшли промисловий, акцизи та інші податки. До
відрахувань від прибутку – подохідний податок, власні відрахування від
прибутку ті інші. Для державних підприємств були встановлені
відрахування від прибутку у розмірі від 10% до 81% фактично отриманого
прибутку. Кооперативні організації виплачували подохідний податок, а для
сільськогосподарських підприємств сільгосп податок також замінений на
подохідний.

У середині 60-х років з’явились негативні тенденції у розвитку
економіки. У 1965 році проводиться господарська реформа. Складовою
частиною реформи був перегляд взаємозв’язків з бюджетом. Існуюча система
платежів до бюджету виконувала тільки фіскальну функцію і не стимулювала
виробництво. Тому для підприємств була встановлена плата за основні
виробничі фонди і оборотні засоби. Вона виплачувалась із прибутку в
залежності від вартості виробничих фондів. Для деяких підприємств (які
мали більш вигідні умови для своєї діяльності) вводились фіксовані
(рента) платежі. І останнім платежем був вільний залишок прибутку. Він
вираховувався, як різниця між загальною сумою прибутку, платою за
виробничі фонди і рентні платежі і сумою, яка направлялась у фонд
економічної стимуляції. Це на деякий час покращило фінансовий стан
підприємств.

Почався пошук нових форм взаємовідносин між державою і підприємствами.
Додатково до оплаті за виробничі фонди і рентні платежі була встановлена
плата за трудові ресурси; платежі вільного залишку прибутку були
замінені на норматив відрахування від прибутку. Нормативи носили
індивідуальний характер, встановлювались вищестоящими органами і
достатньо часто носили суб’єктивний характер.

Єдиною ефективною формою відносин між державою і платниками можуть бути
тільки податки. Тому у 1991 році був прийнятий перший Закон СССР “Про
податки з підприємств, об’єднань та організації”

Україна почала формування власної податкової системи з 1991 року, коли
був прийнятий Закон України “Про систему оподаткування”, який визначає
загальні принципи побудови податкової системи, податки, збори і
обов’язкові платежі.

У системі формування доходів в ринковій економіці провідною і основною є
податкова форма взаємовідносин держави та економічних суб’єктів ( майже
80% від загального обсягу доходів зведеного бюджету України є податкові
надходження). (Див.: Додаток 1).

Для того, щоб пізнати суть податкових платежів, важливо визначити
основні принципи оподаткування.

– стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного
оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на
світовий ринок високотехнологічної продукції; ( Статтю 3 доповнено
абзацом другим згідно із Законом N 285-XIV ( HYPERLINK
“javascript:OpenWin(‘285-14’)” 285-14 ) від 01.12.98 )

– стимулювання підприємницької виробничої діяльності та
інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування
прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

– обов’язковість – впровадження норм щодо сплати податків і
зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних
про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення
відповідальності платників податків за порушення податкового
законодавства;

– рівнозначність і пропорційність – справляння податків з
юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого
прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів
(обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших
податків і зборів (обов’язкових платежів) – на більші доходи;

– рівність, недопущення будь-яких проявів податкової
дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів
господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при
визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів);

– соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки
малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно
обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та
застосування диференційованого і прогресивного оподаткування
громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

– стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів
(обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг
протягом бюджетного року;

– економічна обґрунтованість – встановлення податків і зборів
(обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку
національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням
необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його
доходами;

– рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і
зборів (обов’язкових платежів) виходячи з необхідності
забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для
фінансування витрат;

– компетенція – встановлення і скасування податків і зборів
(обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються
відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою
України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими,
селищними, міськими радами;

– єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки
податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору
(обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати
податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду,
ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку
сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

– доступність – забезпечення дохідливості норм податкового
законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових
платежів).

За механізмом формування податки поділяють на дві основні групи: прямі і
непрямі. Прямі податки вилучаються безпосередньо з власників майна,
одержувачів доходів. Непрямі податки вилучаються у сфері реалізації або
споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача.

Класифікація податків відповідно до об’єктів оподаткування

Законом України від 18.02.97 р. №7797-ВР “Про систему оподаткування”, що
затверджений Постановою Верховної Ради України, передбачено стягнення
таких податків:

загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);

місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

Класифікацію податків та зборів представлено у таблиці 1.

Таблиця 1.

Загальнодержавні обов’язкові платежі Місцеві обов’язкові платежі

Загальнодержавні податки Загальнодержавні збори Місцеві податки

Місцеві збори

1. Податок на додатну вартість

2. Податок на прибуток підпр-ств

3. Податок на доходи фізичних осіб

4. Податок на нерухоме майно

5. Плата за землю

6. Рентні платежі

7. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та
механізмів

8. Податок на промисел

9. Плата за торговельний патент на деякі види підприємницької діяльності

10. Фіксований с/господарський податок 1. Акцизний збір

2. Мито

3. Державне мито

4. Збір за геологорозвідувальні роботи за рахунок Держбюджету

5. Збір за спеціальне використання природних ресурсів

6. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

7. Збір на обов’язкове страхування

8. Збір на обов’язкове пенсійне страхування

9. Збір до Державного інноваційного фонду

10. Єдиний збір, що стягується в пунктах перепустки через державний
кордон України

11. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства 1.
Податок на рекламу

2. Комунальний податок 1. Готельний збір

2. Збір за паркування автотранспорту

3. Ринковий збір

4. Збір за видачу ордера на квартиру

5. Курортний збір

6. Збір за участь в гонах на іподромі

7. Збір за виграш в гонах на іподромі

8. Збір з осіб, що приймають участь в грі на тоталізаторі на іподромі

9. Збір на право використання місцевої символіки

10. Збір на право проведення кіно- та телезйомок

11. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу та
лотерей

12. Збір з власників собак.

3.3.Зарубіжний досвід формування податкової політики.

Досить суттєві зміни в податкових системах більшості країн світу
почалися в 70-80-х роках ХХ ст.. причому відбувались вони незалежно від
економічної спрямованості розвитку держави – ринкової чи
командно-адміністративної. У більшості з них зміни податкових систем
відбувались під впливом двох головних економічних концепцій –
неокласичної Дж. Кейнса та економіки пропозицій А. Лаффера.

У країнах, де прийнята економічна концепція Дж. Кейнса, проводиться
політика активного втручання держави в розвиток економіки, тому і
податкова політика будується переважно на підвищенні податкових
платежів. І навпаки, в країнах, де прийнята теоретична концепція А.
Лаффера, податкова політика спрямована на зменшення податкового важеля.
Згідно з цією теорією оптимальний рівень податків повинен бути в межах
30-35%. Але, як свідчить практика, ставки в більшості країн значно вищі
й виходять за визначені межі.

Загалом розробка податкової політики займає в діяльності підприємства
дуже важливе місце. В умовах як ринкової, так і
командно-адміністративної системи, коли держава вилучає з доходів
підприємства значні суми і податки займають велику питому вагу, будь-які
помилки при розрахунку податкових платежів або недостатній податковий
обіг можуть призвести до негативних наслідків, а в деяких випадках і до
банкрутства. З другого боку, законодавства іноземних держав мають різні
пільги щодо різних податків, а це дає змогу суттєво зменшити
відрахування до бюджетів різних рівнів. Крім того, знижки, які надаються
підприємствам, дають можливість не тільки зменшити відрахування й
поліпшити їх фінансові показники, а й зберегти та збільшити доходи,
прибуток, підвищити обсяги фінансування на розширення своєї діяльності
та інвестування як у своє підприємство, так і в інші з метою отримання
додаткових доходів. У деяких випадках додаткові кошти отримують за
рахунок повернення зі скарбниці.

При цьому треба враховувати високу культуру платників податків. Так, при
розрахунку податкової політики перед платником податків не постає
питання сплати – він знає, що повинен сплатити податок, тому що навмисна
несплата, як правило, призводить до великих штрафних санкцій, а в деяких
випадках і до банкрутства підприємства.

Розробка податкової підприємства здійснюється згідно з чинним
законодавством, яке зазвичай має стабільний характер і не змінюється
упродовж тривалого часу. Ця стабільність і дає змогу розраховувати
податкову політику підприємству на рік або на півроку наперед.

У більшості країн Західної Європи, Америки податкова система жорсткіша,
а ставки оподаткування вищі, ніж в Україні. Але це не є чинником, який
має вирішальне значення при розробці напрямів податкової політики
підприємства. Тому більшість підприємців не намагаються реєструватись в
офшорних зонах, вони працюють у своїх державах, навіть коли ставки
оподаткування прибутку або інших доходів встановлюються на рівні до 45%
(на відміну від офшорних зон, де розмір податку на прибуток становить
2-3%).

Це пояснюється тим, що в більшості країн діють системи оподаткування,
спрямовані на те, щоб зацікавити виробника залишати свої доходи у своїх
країнах. Тому досить висока базова ставка оподаткування (наприклад, 45)
може в кінцевому підсумку суттєво зменшитися за рахунок пільг та інших
умов (у два й більше разів). Крім того, в більшості країн світу у
виробника є можливість вибору, тобто він може визначити для себе той чи
інший варіант слати податку, який для нього найвигідніший. У деяких
випадках фактичні ставки оподаткування особливо не відрізняються від
ставок, які встановлюються в офшорних зонах. Причому підприємства,
незалежно від форм власності та напрямів діяльності, можуть отримати
різні податкові пільги. Але надання їх має вибірковий характер.

Так, у більшості країн світу існують пільги для підприємства, які
експортують свою продукцію (при цьому більшість з них укладають між
собою угоди щодо оподаткування, щоб уникнути подвійного оподаткування).
Також стимулюється розвиток підприємницької діяльності (особливо в
слаборозвинених державах, коли пільги надаються підприємствам,
відкриваються або починають свою діяльність у незаселених районах,
віддалених від шляхів сполучення, де утворюються нові робочі місця
тощо). При цьому інвестуються переважно ті підприємства, у діяльності
яких зацікавлена держава. Це дає змогу знизити ставки оподаткування до
рівня офшорних зон, а за умови розвитку місцевої інфраструктури,
наявності сировинних джерел наблизити виробництво до ринків збуту
продукції. Наявність кваліфікованої і, як правило дешевої робочої сили
визначає те, що підприємство не поспішає реєструватися в офшорних зонах.
Тобто в державі утворюється конкурентне податкове середовище.

Навіть коли підприємство є резидентом у своїй державі, а більшість своїх
активів має за кордоном і там здійснює управління ними, то в цьому разі
можуть надаватися різні пільги у вигляді відстрочки сплати податку на
доходи, отримані за кордоном. Причому відстрочка може бути надана на
досить тривалий час ( до 5-10 років), що практично звільняє від сплати
податку.

Крім того, між державами можуть укладатися угоди, які створюють для
підприємств податкові умови, вигідніші, ніж в офшорних зонах. Деякі
країни прийняли законодавства, спрямовані на переміщення капіталів
підприємств з офшорних зон і які не впливають на діяльність юридичних та
фізичних осіб у своїй державі. Це також сприяє розміщенню капіталів
підприємств у своїй державі.

Потрібно зазначити, що державна податкова політика спрямована не на
заборону реєстрації підприємств у вільних економічних зонах, а на
утворення конкурентних умов, які дали б їм можливість вибирати. Крім
того, здебільшого капітали тільки базуються в цих зонах, а “працюють” у
своїх країнах, де й залишаються отримані доходи. Якби держава прийняла
жорсткіші закони, то потенційні інвестори вивозили б свої капітали, що
невигідно для західних держав.

Вільні економічні зони відіграють важливу роль у пом’якшенні
конкурентних суперечностей між різними країнами щодо залучення
інвестицій. Це є одним із головних інструментів внутрішньополітичної
боротьби, коли надання податкових пільг обґрунтовується наявністю цих
зон.

Отже, коли підприємство оподатковується за стандартними базовими
ставками, то це є наслідком необґрунтованої та помилкової податкової
політики підприємства.

Важливе значення при розробці податкової політики має розподіл рівня
компетенції між державою та платниками податку. Всі рівні компетенції в
оподаткуванні мають свої особливості. Так, якщо інші сфери (оборона,
правозахисна та правоохоронна діяльності, зовнішні відносини між
державами) знаходяться тільки в компетенції центральної державної
влади, то компетенція в сфері оподаткування може розподілятися між
центральними та місцевими органами залежно організаційної структури
держави. Так, в деяких державах місцеві органи влади мають право
стягувати, а потім перераховувати в центральний бюджет податки. Крім
того, їм надаються широкі повноваження в питаннях господарчої та
суспільної діяльності (наприклад, охорона здоров’я, освіта). Тому в них
і більші витрати, а для їх покриття необхідні додаткові кошти, які вони
збирають у місцеві бюджети через податки. Причому ставки оподаткування
також можуть визначатися як центральними органами влади, так і
місцевими (наприклад, в США). У деяких країнах податкову політику (тобто
кількість податків, їх ставки, порядок сплати тощо) визначають тільки
центральні органи, які їх збирають. Місцеві органи можуть стягувати
податки лише від імені та за дорученням центральних органів влади.
Фінансування місцевих бюджетів відбувається за рахунок державного або за
рахунок надбавок, які вводяться до центральних загальнодержавних
податків.

Податкове законодавство іноземних держав, а також пільги, які надаються
платникам податків, визначають дві категорії суб’єктів оподаткування –
резиденти та нерезиденти. Резиденти – це підприємства, які зареєстровані
в цій державі, мають розрахункових рахунок, керівники їх постійно
проживають в цій країні. Нерезиденти – це компанії та фірми іноземних
держав або громадян, які не проживають постійно в цій країні, але
здійснюють в ній господарсько-фінансову діяльність. Тому ці підприємства
та окремі громадяни підпадають додатково під дію законодавства інших
держав. Тобто податкове законодавство має міжнародних характер. Особливо
це стосується держав Західної Європи, де поширена міграція населення,
вільний ввіз і вивіз капіталу. У такому разі важливе значення мають
двосторонні угоди, що укладаються між державами і регулюють податкові
відносини, зокрема уможливлюють уникнення подвійного оподаткування.

Якщо підприємство є резидентом якоїсь держави, оподаткуванню підлягають
усі його доходи, отримані як на території держави, так і за її межами.
Тобто в цьому разі до уваги береться виключно характер перебування на
території держави платника податку.

Нерезидент, навпаки, сплачує податки тільки з доходів, отриманих на
території держав, або з джерел, які знаходяться на її території. Усі
доходи, отримані за межами цієї держави, від сплати податків
звільняються ( але тільки в цій державі). Тобто збирання податків
відбувається за принципом національної належності платника податку.

Розподіл платників податків за цим принципом дає можливість уникнути
подвійного оподаткування, але тут стикаються національні інтереси різних
країн. Так, держави, у яких підприємства та громадяни отримують
більшість доходів від діяльності за кордоном та від капіталів, які також
розташовані за межами держави, зацікавлені в розмежуванні юрисдикцій за
критерієм резидентства. Країни, в економіці яких найбільша питома вага
належить іноземним капіталам, зацікавлені в критерії юрисдикції на
принципах нерезидентства.

Сьогодні у деяких державах існують відмінності в правилах визначення
резидентства для різних компаній. У більшості з них ці негаразди
усувають за допомогою такого критерію, як визначення місцезнаходження
центру фактичного керівництва.

Важливе значення для системи оподаткування має поняття “комерційна
діяльність” та отримання доходу від неї. Як звичайно, такий термін
законом не встановлюється, він виводиться, виходячи з інших законодавчих
документів держави (наприклад, у США та Великобританії), а також з
рішень судів різних інстанцій у різних справах. У деяких державах
(наприклад, у Франції) виходять з роз’яснень судових органів. У США,
приміром, – це ділова активність, у Великобританії – будь-яка торгівля
тощо.

Але в більшості країн воно визначається як центр діяльності, яка
пов’язана з отриманням прибутку. Визначення цього терміна має важливе
значення при встановленні податку на прибуток та об’єкта обкладання
іншими податками.

Для сучасних держав характерним є втручання в різні сфери економічного
життя. Різниця лише в ступені цього втручання. У США – воно менше, а в
Швеції – більше.

У світовій практиці ведення народного господарства проблема застосування
податків є однією з найбільш складних і суперечливих.

Податки пов’язані з існуванням держави. Системи оподаткування в різних
країнах світу відрізняються одна від одної за структурою, набором
податків, зборів та обов’язкових платежів, методами їх стягнення,
податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів
різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Це
закономірно, оскільки податкові системи формувалися та формуються
сьогодні під впливом різних економічних, політичних і соціальних
факторів.

Як свідчить практика, сьогодні немає інших аспектів економіки, які б
настільки серйозно піддавалися критиці з боку суб’єктів господарювання.
Як свідчить світова практика, податкові вилучення в розмірі 30-40
%доходів платника – це той поріг, при перевищенні якого починається
процес скорочення його збережень та інвестицій в економіку.

Якщо ж ставки (нормативи) податків і їх кількість досягають такого
рівня, що зобов’язує платників сплачувати більше 40% своїх доходів, то
це повністю ліквідує стимули до господарської діяльності та розширення
виробництва.

Більшості країн сьогодні властиве помірне оподаткування. І це є
результатом проведення такої податкової політики, пріоритет якої
заключається в досягненні мети створення стабільного економічного
зростання, сприятливого клімату для розвитку господарської діяльності та
ефективного вирішення соціальних проблем в державі.

Разом з тим питома вага податків, зборів та обов’язкових платежів у ВВП
багатьох країн є досить суттєвою.

Так, від 40 до 50 відсотків становить питома вага зазначених платежів у
таких європейських країнах, як Італія, Австрія, Франція, Бельгія,
Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Данія.

Податкова політика різних країн, як правило, розрахована на залучення
приватного капіталу.

При вивченні сучасних податкових систем розвинених країн світу важливим
є вивчення їх структури. Передусім це стосується розподілу податкових
платежів на прямі та непрямі.

Так, наприклад, в США, Японії, Великобританії, Канаді переважають прямі,
а у Франції – непрямі податки.

Як свідчить практика, існує залежність співвідношення прямих і непрямих
податків від таких факторів, як життєвий рівень населення країни, рівень
його ку3льтури, існуючі традиції в оподаткуванні та шляхи вдосконалення
механізму стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів,
властивості системи оподаткування мінімізувати ухилення від їх сплати.

Так, суттєві масштаби непрямого оподаткування у Франції, Німеччині,
Італії обумовлені особливостями соціально-економічної політики, яка
проводиться в цих країнах.

Прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня
доходів платника. Ці податки вважаються найбільш справедливими. Пряме
оподаткування дозволяє перекласти основний податковий тягар на багаті
верстви населення.

Тим не менше непряме оподаткування широко застосовується в багатьох
системах оподаткування розвинених країн світу. Так, зокрема, в таких
країнах, як Німеччина та Франція, непрямі податки традиційно відіграють
провідну роль.

Значна роль непрямих податків у багатьох країнах викликана їх високою
фіскальною ефективністю та можливістю забезпечення рівномірності
надходження платежів до бюджету.

Однією з найважливіших причин розвитку непрямого оподаткування в
країнах-членах Європейського Союзу поряд з історичними традиціями в
оподаткуванні є політика уніфікації систем оподаткування країн ЄС.

Результатом такої політики в країнах ЄС стало наближення методів
стягнення непрямих податків. У той же час в галузі прямого
оподаткування цим країнам надається більша самостійність.

Соціально-економічна політика держав спрямовується на вирішення існуючих
у країнах соціальних проблем. Запровадження пільг в оподаткуванні
доходів фізичних осіб проводиться регулювання соціальних процесів у
країні.

При цьому значна частина соціальних видатків перекладається на приватні
та державні компанії, що також впливає на співвідношення прямих і
непрямих податків.

Важливою особливістю систем оподаткування розвинених країн світу є
структура прямих податків. Вона відображає залежність співвідношення
податку на доходи корпорацій та податку на доходи фізичних осіб від
структури національного доходу.

В таких країнах, як США, Великобританія, Франція, Італія, Канада,
Японія, доля оподаткування доходів фізичних осіб в податкових
надходженнях перевищує долю податку на доходи корпорацій.

Системи податків у розвинених країнах багатогранні та розгалужені. Вони
включають в себе федеральні або загальнодержавні податки, податки
регіонів та місцеві податки. Ступінь оподаткування в Європі вище, ніж в
Північній Америці. Так, питома вага обов’язкових платежів по відношенню
до ВВП в США становить близько 30%, Канаді – 34%, Франції, Бельгії,
Нідерландах, Швеції – більше 40%, Німеччині – 38%.

У західних країнах через податки вирішуються проблеми екології.

На сьогодні в Німеччині податок на автомобілі залежить від двох
факторів. Це, зокрема, об’єм циліндра двигуна (потужність двигуна) та
наявність каталізатора. Власники менш потужних автомашин, які оснащені
каталізаторами, від податку взагалі звільнені.

Диференційовані податки на автотранспорт, які враховують екологічну
чистоту двигуна, запроваджені в США в семидесятих роках і активно
застосовуються і сьогодні.

Тепер розглянемо основні засади податкової політики окремих країн світу.

Податкова система Сполучених Штатів Америки в сучасному вигляді
відповідає завданням не просто фіскальним – забезпечувати надходження
доходів до федерального бюджету, бюджетів штатів та місцевих бюджетів, а
й служить інструментом розвитку економіки держави.

при розвинених ринкових відносинах, вільному підприємництву в США
невід’ємною складовою господарського механізму є державне регулювання,
основним інструментом якого є податкова політика.

До регулювання економіки, крім федеральних властей, активно залучаються
й місцеві органи управління. Вони володіють значними власними джерелами
фінансових ресурсів, обсяги яких, до речі, за останні 15-20 років у США
суттєво зросли. В країні існує більш як 83 тисячі місцевих органів
управління, які мають власну фінансову базу.

Проблема формування дохідної частини бюджетів різних рівнів у США
знаходиться на першому місці.

За допомогою суто економічних регуляторів, до яких належить й
оподаткування, держава примушує приймати такі рішення в господарській
діяльності, які в найбільшій мірі забезпечують суспільні потреби. Крім
виконання фіскальної функції система оподаткування служить інструментом
економічного впливу на суспільну виробництво, його структуру, динаміку
розвитку та розміщення.

Згідно з конституційним принципом федералізму повноваження щодо
стягнення податків у США мають: федеральний уряд, уряди штатів та органи
місцевого самоврядування.

Кожен штат має свою податкову систему, над якою законодавчі збори
штату здійснюють певну юрисдикцію; федеральний уряд не має права
втручатись в цю сферу. Хоча податкові системи штатів мають подібні риси,
проте в двох цілком однакових систем немає. тому податкові тягарі в
кожному штаті не однакові. До 50% податкових надходжень штатів складають
загальний і вибіркові податки з продажу, що є фіксованою надбавкою до
роздрібної ціни більшості товарів та послуг, які реалізуються на
території даного штату (розмір податку обов’язково вказується в кожному
торговому чеку або квитанції за послуги). Середня величина податку з
продажу по країні становить трохи більше 4%. Приблизно 35% податкових
надходжень складають збори від прибуткових податків з населення штатів і
податків на прибутки корпорацій.

У цілому на рівні штатів непрямі податки (податки на споживання)
становлять до 60% усіх доходів. Ці податки постійно піддаються критиці
з боку платників податків через регресивний характер. Однак, з погляду
властей, прямі податки мають перевагу в простоті збору їх. Це справді
так, тому що покупець товару ніяк не може ухилитися від сплати податку
з продажу: йому просто не продадуть товар. У той же час механізм збору,
наприклад, прибуткових податків у штатах вкрай складний через високу
мобільність працездатного населення. Багато американців живе в одному
штаті, а працює в іншому. Оскільки прибутковий податок, як правило,
утримується із заробітної плати за місцем роботи, а розмір цього
податку в двох сусідніх штатах може значно відрізнятися (в 6 штатах
його зовсім немає), нерідко виникають заплутані ситуації.

Основу бюджетних органів місцевого самоврядування становлять податки на
майно (з нерухомої власності) – більш як 80% усіх надходжень.

Податки, що стягуються федеральним урядом, однакові на всій території
країни і є основою формування доходів федерального бюджету. Федеральне
оподаткування є переважно прямим, питома вага непрямих податків
незначна.

Головне місце у федеральній податковій системі США посідають три
податки:

індивідуальний прибуток;

на соціальне страхування;

на прибуток корпорацій.

Сукупний збір від цих податків становить більше 90% доходів
федерального бюджету. Крім того, на федеральному рівні діє кілька
акцизних податків, тобто вибіркових податків з продажу (на бензин,
тютюнові вироби, алкогольні напої) та податок на спадщину і дарування.

Федеральний індивідуальний прибутковий податок стягується з усього
працездатного населення США. Ним оподатковуються практично всі види
доходів, які можуть бути одержані населенням: заробітна плата і
допомога; прибуток від приватної підприємницької діяльності; відсотки за
внесками в кредитно-ощадні установи; дивіденди; рента; допомога по
безробіттю, що виплачується приватним компаніям. Не підлягають
оподаткуванню доходи від відсотків, які отримують утримувачі деяких
видів цінних паперів, що випускаються урядами штатів. Частково
оподатковуються пенсії та допомога з соціального страхування.

Кожний платник податків має право на ряд знижок і відрахувань із свого
валового доходу перед нарахуванням податку. Перш за все, існують так
звані персональні відрахування.

Окрім персональних відрахувань, платники податків мають право робити ряд
цільових знижок із свого доходу, який підлягає оподаткуванню. Найбільше
значення мають п’ять статей таких знижок.

У такий спосіб дозволяється вираховувати із валового доходу частину
витрат на лікування та інше медичне обслуговування, яке перевищує 7,5%
цього доходу за минулий рік.

Значна частина американців купує приватні житлові будинки на виплату,
використовуючи спеціальний банківський кредит, що надається на строк до
30 років, але під високі річні відсотки. Виплати цих відсотків також
вираховується із річних доходів. Крім того, дозволяється вираховувати
частину виплат відсотків за споживчим кредитом. Вираховуються із річного
доходу кошти, виплачені у формі податків штатним і місцевим органам
влади, а також пожертвування всіляким неприбутковим організаціям,
головним чином, – релігійного та добровільного спрямування. Замість
того, щоб робити всі ці знижки за статтями, платник податків на свій
вибір має право застосовувати так звану стандартну знижку, розмір якої
залежить лише від сімейного стану, але не від величини доходу або
яких-небудь статей витрат.

Після того, як платник податків зробив усі дозволені законом вирахування
із свого валового річного доходу, сума, яка залишилася, безпосередньо
оподатковується прибутковим податком. Другим за значенням із федеральних
податків є податок на соціальне страхування, що стягується лише з
доходів від заробітної плати і дарування. Цей податок має ряд
специфічних рис. Перш за все, він стягується в рівних частинах з
робітників, наймодавців та підприємців. Це означає, що підприємець
сплачує за кожного зайнятого в нього на підприємстві суму, яка дорівнює
розміру податку, що стягується з даного робітника. До того ж податком на
соціальне страхування оподатковується не вся зарплата, а лише частина її
до певного рівня, встановленого в законодавчому порядку.

Збори від цього податку за законом визначено винятково для виплати
пенсій престарілим, інвалідам, сім’ям, котрі втратили годувальника, і
можуть бути використані на інші заходи.

Третім великим федеральним податком є податок на прибуток корпорації.
Ним оподатковується валовий перерозподільний прибуток корпоративного
бізнесу. Прибуток у розмірі 50 тис. дол. оподатковується за максимальною
ставкою – 34%.

Збір податків в умовах надзвичайно високої правової регламентації
економічної і фінансової сфер є дуже складним завданням.

З офіційного погляду, система сплати податків у США базується на
принципі добровільності. Проте можна вважати, що таке твердження цілком
відповідає дійсності. З одного боку, все працездатне населення країни
щорічно заповнює податкові декларації, в яких докладно підраховується
одержаний прибуток і розмір податку, котрий необхідно сплатити. З іншого
– обов’язок громадянина, що має певні доходи, – сплачувати податки, і це
недвозначно зафіксовано в законі. Відмова від “добровільної” сплати
податків або приховування частини доходів може потягти за собою
покарання аж до ув’язнення. Добровільність у даному випадку розуміється
в такому значенні, що держава в особі її фінансових органів не бере на
себе турбот щодо підрахунку доходів громадян, а надає можливість робити
це їм самим, залишаючи за собою лише функцію контролю та перевірки.

Однак на практиці з усіх, хто працює за наймом, прибутковий податок і
податок на соціальне страхування утримується безпосередньо із заробітної
плати та допомоги їхніх роботодавців.

Підприємці утримують прибутковий податок із своїх робітників та
службовців за ставками, трохи нижчими номінальних. При цьому підприємець
зобов’язаний щорічно видавати кожному робітнику особливу квитанцію, яка
підтверджує розмір його зарплати і утриманих з неї податків. Копії цих
квитанцій підприємцями пересилаються на федеральні податкові депозити –
особливі банківські рахунки, що контролюються міністерством фінансів.
Через систему федеральних податкових депозитів збирається майже 70% усіх
федеральних податків, у т. ч. 100% суми податків на соціальне
страхування.

В американців правило – всі контакти з урядом та іншими установами
здійснюються в основному через пошту, в тому числі і відправлення
податкових декларацій. Лише в деяких випадках платник податку йде до
податкового інспектора і подає йому документи.

Сплата податків у США є обов’язком, з яким кожному потрібно рахуватись,
тому що, за чинним законодавством, навіть за неправильно заповнену
податкову декларацію може бути накладено штраф до 1 тис. доларів. Кожний
американець зобов’язаний підрахувати всі свої прибутки за минулий рік,
визначити за спеціальною таблицею суму податку, акуратно заповнити
формуляр 1040 і відправити його разом із чеком на відповідну суму до
податкового бюро. У звіті потрібно відобразити всі види доходів:
заробітну плату, всякі прибутки від ділової активності та банківських
операцій, а також інші наявні надходження аж до чайових. Із цієї суми
відраховуються витрати на медичне обслуговування, добродійні
пожертвування, добровільні внески у філантропічні фонди, грошові
відрахування дитячим, релігійним, культурним, правозахисним, освітнім і
науковим організаціям. До анкети 1040 додається таблиця, за якою можна
визначити, скільки потрібно платити. Суми кожний міняються і, як
правило, в сторону підвищення.

Ухилитися від сплати податків дуже складно, а точніше, практично
неможливо, але до зменшення суми прагне багато платників. Є різноманітні
законні та напівзаконні способи, що допомагають наблизитися до цієї
мети. Одні відраховують від суми, призначеної для сплати податків,
кошти, витрачені на широко тлумачені представницькі витрати, інші
вдаються до маніпуляції своїм капіталом, щоб одержати пільги, якими
перемінюються капіталовкладенням в якісь проекти або програми, треті
використовують з вигодою для себе інфляцію, спекулюють цінними паперами.

Такі основні параметри структури та механізму функціонування федеральної
податкової системи США.

Не менш жорсткою є податкова система Норвегії. Кожен працюючий норвежець
зобов’язаний до 31 січня подати в податкову контору своєї комуни
декларацію. Інакше, хто прислав її із запізненням, заплатить значний
штраф, а якщо зовсім не надіслав декларацію, то штраф буде ще більшим.
Однак перед цим податковий інспектор разом з представником відділу
поліції з економічних злочинів оцінить у правопорушника будинок,
поспілкується з його роботодавцем і перевірить факт отримання зарплати,
звернеться в банк, де зберігаються кошти такого платника податків,
наведе інші довідки і на свій розсуд складе декларацію. Складена
податковим інспектором декларація буде не на користь платника. Але
головне те, що вона буде надіслана до суду, який встановить розмір
штрафу і строк сплати податку. Як бачимо, ухилитися в Норвегії від
подачі декларації неможливо. Неможливо ще й тому, що кожен норвежець має
свій персональний номер у так званому Реєстрі населення, згідно з яким
він повинен зареєструватися у податковому відомстві тієї комуни, де він
проживає. без цього неможливо влаштуватися на роботу. В кінці року
органи комунальної влади надсилають кожному платнику бланк декларації
про доходи – бланк ”доносу самого на себе”, який слід заповнити і
повернути в податкову контору до 31 січня. Якщо все правильно, то на
підставі суми доходів інспектор нараховує суму податку і особливим
листом кожний платник податків повідомляється про це.

Якщо в декларації знайдено помилку й інспектор робить висновок, що
помилка умисна, то може статися, що штраф за таку помилку складе
половину всієї суми податку. Поняття умисна помилка може тлумачитися
суб’єктивно.

Інформація про доходи перевіряється, що називається, за шаблоном.
Щорічно обробляється близько 3 млн. декларацій. Однак декілька
декларацій кожна податкова контора перевіряє дуже старанно. Якщо буде
встановлено порушення, то такі декларації надсилаються до поліції з
економічних злочинів. Ухилення від сплати податків або приховування
доходів у Норвегії є дуже серйозним правопорушенням, за яке в особливих
випадках може настати покарання у вигляді позбавлення волі на строк до
п’яти років.

Приховання доходів у Норвегії може негативно вплинути на кар’єру
політика або державного діяча.

У Норвегії є три головні категорії податків.

Перша категорія – це так званий соціальний внесок, який вираховується з
річної зарплати. Терпимим його, в більшій чи меншій мірі, можна вважати
з річної зарплати до 267 тис. крон (42 тис. доларів). Усе, що отримано
більше цього, оподатковується прогресивним податком. При високій
зарплаті цей податок сягає максимально 49,8% зарплати (до 1992 року
максимальний розмір його був 80%).

Друга категорія – податок на загальний доход. Загальний доход становить
суму всіх грошових надходжень. Це зарплата (таким чином, з урахуванням
соціального внеску зарплата оподатковується двома видами податками);
гонорари; пенсія за старістю чи по догляду за дитиною; можливі виграші в
лотерею; цінні подарунки.

Важливою частиною загального доходу вважається наявність власного житла.
Причому доход від наявності власного житла можна назвати умовним. Його
як такого насправді може й не бути, якщо житло не здається в оренду.
Іншими словами, стягується податок за можливість заробляти на власному
житлі. За місцевим положенням, якщо будинок (або дача) коштує менше 451
тис. крон (72 тис. доларів), податок становить 2,5% вартості житла. Якщо
ж будинок коштує більше 451 тис., то податок становить 2,5% того, що
перевищує 451 тис.

Крім того, в загальний доход записується прибуток від
сільськогосподарського використання власної землі, від використання
власної частини лісу, від риболовства та полювання, а також прибуток від
будь-якого виду бізнесу і річні проценти з банківського вкладу. Доходом
вважається також наявність службового автомобіля, який використовується
в особистих потребах.

Важливим пунктом декларації про доходи є стаття, куди платник податку
записує свої витрати, які дозволяють зменшити суму загального доходу, що
підлягає оподаткуванню. Якщо людина довго хворіла і витрачала гроші на
ліки, якщо вона пенсіонер або оплачувала послуги адвоката, якщо в сім’ї
є діти чи якщо вона більше двох годин на власній машині добирається до
роботи й назад, їй гарантовано зниження податку, тільки все це треба
задокументувати.

Третя категорія – так званий податок на “багатство”, яким вважається:
сума на рахунках у норвезьких та іноземних банках; кошти готівкою та
чеки; акції підприємств й інші цінні папери. крім того, сюди входить
абсолютна ринкова вартість житла та приміських будинків, що є у
приватній власності, земельних чи лісних угідь, приватних промислових
підприємств, автомобілів, всіляких морських та річкових суден.

“Багатство” вважається меншим на ту суму, яку громадянин винен,
наприклад, у формі частини загального боргу житлового кооперативу, у
формі боргу банку чи підприємству. У бланку декларації про доходи є
спеціальна графа борг. Сума цієї графи відраховується від суми
“багатства”. З отриманого результату відраховується податок на
“багатство”.

Франція – найбільш оподатковувана країна серед європейських держав. При
цьому більшу частину податків у Франції становлять невидимі податки.
Так, кожний пакет цукру або пачка цигарок оподатковуються своїм
податком. Ставки податків постійно зростають.

Щорічно, в лютому, французи отримують податкову анкету, яку вони мають
заповнити й надіслати до податкових органів до вказаної в анкеті дати.
При запізнені вони обкладаються 10-відсотковою надбавкою на податок.
Через місяць платник податку отримує повідомлення про те, яку суму
податку необхідно сплатити за минулий рік з відображенням дати внесення
першої третини. Запізнення знову приводять до 10-відсоткового штрафу.

Підрахована податковим управлінням сума не є кінцевою. Податкові
інспектори постійно перевіряють дані на предмет не задекларованих
доходів. При виявленні правопорушень з платника податків стягується
більш значний штраф. У разі незгоди з рішенням податкових органів та
внесення до зазначеної дати визначеної суми матеріали передаються
судовому виконавцю. Якщо й після цього платник відмовляється сплатити
нараховану суму, то виконавець прийде і опише все, що вважатиме за
необхідне, крім знарядь праці. Єдині послаблення – це те, що під час
опису ще можна сплатити всю суму боргу. Тоді майна не позбавляють, але
борг сплачується вже з відповідним штрафом і неустойкою судовому
виконавцеві. Більше того, можна протягом декількох днів (строк
вказується) викупити конфісковане майно. після зазначеної дати все
описане продають “з молотка”.

Ухилення від сплати податків – основний вид правопорушень у сфері
оподаткування. До них відносять: неподання в податкові установи
інформації про доходи, приховування реальних доходів шляхом внесення
неправильних або перекручених відомостей у документи, використання
підроблених документів.

Приховування або перекручування інформації про доходи шляхом обману,
шахрайства або підробки, як правило, належить до злочинних дій.

Законодавством більшості країн за такі дії передбачається кримінальна
відповідальність у вигляді штрафу або позбавлення волі від 1 до 5 років.
Крім того, у Франції, наприклад, однаково карається як закінчений
злочин, що проявляється у викривленні або приховуванні даних, істотних
для оподаткування, так і замах на такий злочин. У США відповідальність
настає навіть за спробу уникнути сплати податків. Податкові злочини
належать до категорії діянь, які дуже важко викрити і розслідувати.
Тому в багатьох країнах передбачено особливий порядок їх розслідування і
судового розгляду.

4.Шляхи реформування податкової політики в Україні.

Найгострішою проблемою для економіки України є реформування існуючої
податкової системи, надання їй нормальної, цивілізованої якості.

Підходи до реформування податкової системи різні. Одні пропонують
провести корекції нині діючих податків. Інші – зовсім змінити модель
податків.

Проблема може вирішуватись тим чи іншим методом, але вона не дасть
якісних результатів, якщо оподаткування не буде справедливим. Адже нині
одні сплачують непосильні податки, інші так чи інакше ухиляються від їх
сплати.

Реформування податкової політики необхідно провадити шляхом послаблення
податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у
виробництво. Для цього необхідно насамперед знизити кількість податків,
тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку –
необхідно полегшити податковий тиск.

Передбачається впровадити стимулюючу систему податків: при зростанні
обсягів та рентабельності виробництва норматив сплати податків
зменшується, що стимулює виробника до збільшення виробництва продукції.

Заслуговує на увагу й питання прибутковості виробництва. Традиційно
прибутком вважається різниця між ціною і матеріальними витратами (так
званий балансовий прибуток).

Було б краще, якби прибутком вважалася та частина коштів, яка
залишається після вирахування витрат виробництва та витрат на
впровадження новітніх технологій і обладнання, що неможливе без
використання кредитів, а тому ці витрати необхідно зараховувати у
відсотки за кредит та поповнення обігових коштів. Не можна забувати, що
протягом десятків років не реформувались і амортизаційні відрахування на
оновлення обладнання, що конче потрібно. Тому прибуток для оподаткування
повинен бути “чистим”, без зазначених витрат.

Метою реформування податкової політики є зміна податкової системи для
забезпечення стабілізації економіки і насамперед матеріального
виробництва, підвищення його ефективності й на цій основі забезпечення
доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного
розвитку держави. Виходячи з цього, можна сказати, що податкова система
повинна забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного
доходу.

Граничний рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через
зведений бюджет України, включаючи відрахування до Пенсійного Фонду, не
повинен перевищувати 40 – 45%, що визначається Постановою Верховної Ради
України “Про основні положення податкової політики в Україні” від
04.12.96 р.

Згідно з Постановою, реформуванню підлягають правові норми, які
визначають форми, методи, механізми регулювання і встановлення величини
й порядку стягнення податків, зборів, інших обов’язкових платежів у
бюджети та державні цільові фонди, необхідні державі для виконання своїх
функцій.

Перебудова податкової системи провадиться із врахування потреб, які
забезпечили б формування місцевих бюджетів. причому нормативи і порядок
зарахування податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів
бюджетної системи регулюються законодавством України.

Децентралізація податків й інших обов’язкових платежів провадиться із
врахуванням посилення ролі бюджетів усіх рівнів щодо реалізації
радикальних реформ по стабілізації економіки.

Розроблено концепцію розширення бази нарахування податків та зменшення
розмірів ставок податків за рахунок скорочення пільг при визначенні
об’єктів оподаткування. Проведення цих заходів повинно забезпечити
справедливий підхід держави до підприємств усіх форм власності та
суб’єктів підприємницької діяльності і має спиратися на принципи
податкової політики, до яких належать:

стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної
активності;

обов’язковість;

рівнозначність і пропорційність;

рівність усіх суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких проявів
дискримінації;

соціальна справедливість;

стабільність;

економічна обґрунтованість;

рівномірність виплати;

компетентність;

єдиний підхід;

доступність.

Розглянемо суть кожного із зазначених принципів податкової політики.

Стимулювання підприємницької виробничої діяльності й інвестиційної
активності передбачає головний напрям податкової політики – стимулювання
розвитку виробництва через встановлення пільг по оподаткуванню прибутку.

Обов’язковість сплати визначає запровадження норм сплати податків та
інших обов’язкових платежів, визначених на основі достовірних даних по
об’єктах оподаткування за звітний період, і встановлення
відповідальності платників за порушення податкового законодавства.

Рівнозначність і пропорційність оподаткування – це стягнення податків з
юридичних осіб за визначеним нормативом від одержаного прибутку та
забезпечення сплати рівних податків і обов’язкових платежів, з рівного
прибутку та пропорційно більших податків й інших обов’язкових платежів
з більшого прибутку.

Рівність усіх суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких проявів
податкової дискримінації забезпечується єдиним підходом до суб’єктів
господарювання (фізичних та юридичних осіб, включаючи нерезидентів) при
визначенні зобов’язань по сплаті податків та інших обов’язкових
платежів.

Соціальна справедливість – забезпечення малозабезпечених верств
населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого оподаткування,
тобто встановлення неоподаткованого мінімуму доходів громадян та
застосування диференційного і прогресивного оподаткування громадян, які
одержують великі та дуже великі доходи.

Стабільність – забезпечення незмінності податків та інших обов’язкових
платежів і їхніх ставок, а також податкових пільг. протягом бюджетного
року.

Економічне обґрунтування передбачає встановлення податків та інших
обов’язкових платежів на основі показників розвитку національної
економіки та фінансових можливостей. При цьому враховується необхідність
досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами.

Рівномірність сплати визначається встановленням строків сплати податків
та інших обов’язкових платежів, виходячи із необхідності забезпечення
своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків.

Компетенція – це встановлення і скасування податків та інших
обов’язкових платежів, а також пільг їхнім платникам, яке провадиться
відповідно до чинного законодавства про оподаткування винятково
Верховною радою України, а у визначених межах – Верховною Радою
Автономної Республіки Крим та місцевими органами влади.

Єдиний підхід передбачає забезпечення однакового підходу до розробки
податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку або
обов’язкового платежу, об’єкта оподаткування, джерел сплати податків та
інших обов’язкових платежів, строків і порядку сплати податків та основ
для надання податкових пільг.

Доступність забезпечує відкритість норм податкового законодавства для
платників податків й інших обов’язкових платежів.

Названі принципи оподаткування підкреслюють значущість податків у
формуванні фінансів держави і в першу чергу бюджету.

Податок – обов’язковий платіж, який справляється до бюджету з юридичних
осіб і громадян.

Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і
внесків до державних цільових фондів становить систему оподаткування.

ВИСНОВКИ

Сучасний економічний розвиток України і її регіонів у значній мірі
визначається станом податкової політики. Створення альтернативних
підприємств, малих і середніх підприємств повинно стимулюватися
податковою політикою у формі зменшення податкових ставок або підвищення
оподаткованого мінімуму.

Податкова система, через яку здійснюється податкова політика, як
складова частина бюджетної політики держави повинна бути побудована
таким чином, щоб вона не перешкоджала нормальному здійсненню
розширенного виробництва з урахуванням необхідних резервів для кожного
типу господарства.

Реформування існуючої податкової системи є найгострішою проблемою для
економіки України. Вітчизняна податкова система не відповідає потребам
ринкової економіки.

Надлишковий податковий тиск призводить до згортання виробництва і,
відповідно, до зменшення доходів бюджетів усіх рівнів.

Головними недоліками податної політики в Україні, що зашкоджують
ефективній роботі вітчизняних підприємств, є:

неоптимальна податкова структура;

надмірна податковий тиск на вітчизняного товаровиробника;

антистимулююча дія система надання податкових пільг;

нестабільність податкового законодавства;

переважання питомої ваги непрямих податків над прямими, що гальмує
стимули до розвитку виробництва;

велика питома вага стягнень із собівартості продукції (приблизно до
20-30% структури собівартості);

складність процедури оподаткування.

Для реформування податкової системи необхідно:

провести реструктуризацію податкової системи в напрямку збільшення
питомої ваги прямих податків;

знизити податковий тиск на юридичних і фізичних осіб з метою активізації
підприємницької діяльності;

удосконалити механізм нарахування і сплати ПДВ;

зменшити коло і поступово відмінити пільги в оподаткуванні;

підвищити штрафні санкції до суб’єктів, які мають податкову
заборгованість перед державою;

максимально спростити процедуру оподаткування;

інше.

Результатом реформи податкової системи України повинна стати побудова
оптимальної податкової системи.

Ціллю податкової політики повинні стати: стабілізація економіки,
подолання спаду виробництва, стимулювання пріоритетних сфер діяльності
і структурних перетворень.

Додаток 1

Показники місцевих бюджетів України на 2002 рік

Код Найменування показників згідно з бюджетною класифікацією Всього

Загальний фонд

Спеціальний фонд

1 2 3 4 5

100000 Податкові надходження 14871429,0 14871429,0 605200,0

110000 Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення
ринкової вартості 11293229,0 11293229,0

110100 Прибутковий податок з громадян 9880000,0 9880000,0

110200 Податок на прибуток підприємств 1413229,0 1413229,0

120000 Податки на власність 590000,0

590000,0

120200 Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів 590000,0

590000,0

130000 Збори на спеціальне використання природних ресурсів 1677300,0
1677300,0

130200 Збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за
користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту
2600,0 2600,0

130400 збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок
Державного бюджету

130500 Плата за землю 1670000,0 1670000,0

130700 Плата за використання інших природних ресурсів

130100 Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування
земельними ділянками Лісового фонду 1700,0 1700,0

130101 Збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного
значення 1700,0 1700,0

130300 Платежі за користування надрами 3000,0 3000,0

130301 Платежі за користування надрами загальнодержавного значення
3000,0 3000,0

140000 Внутрішні податки на товари та послуги 315000,0 299800,0 15200,0

140200 Акцизний збір з вироблених в Україні товарів

140300 Акцизний збір з ввезених на територію України товарів

140700 Плата за торговий патент на деякі види підприємницької
діяльності 230000,0 214800,0 15200,0

140100 Податок на додану вартість

140101 Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів
(робіт, послуг)

Продовження табл.

1 2 3 4 5

140102 Податок на додану вартість з ввезених на територію України
товарів (робіт, послуг)

140600 Плата за ліцензії на певні види господарської діяльності 85000,0
85000,0

140601 Податок на промисел 5000,0 5000,0

140602 Плата за видачу ліцензій та сертифікатів 1000,0 1000,0

140603 Плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької
діяльності 20000,0 20000,0

140605 Плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і
плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів

140606 Плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі
спирту етилового, коньячного та плодового

140607 Плата за ліцензії на право експорту , імпорту алкогольними
напоями та тютюновими виробами

140608 Плата за видачу дозволу на здійснення діяльності по випуску та
обігу цінних паперів

140610 Плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями
та тютюновими виробами

140611 Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними
напоями та тютюновими виробами 59000,0 59000,0

160302 Інші податки

200000 Неподаткові надходження 1329150,0 427020,0 902130,0

210000 Доходи від власності та підприємницької діяльності 36000,0
36000,0

210200 Надходження від перевищення валових доходів над видатками
Національного банку України

210300 Надходження від грошово-речових лотерей

210400 Надходження до бюджету сум відсотків банків за користування
тимчасово вільними бюджетними коштами

210800 Інші надходження

211100 Надходження коштів від відшкодування втрат
сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва

210500 Дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї)
господарських товариств, які є у державній власності

210501 Надходження дивідендів (частини прибутку) від суб’єктів
підприємницької діяльності

210600 Рентна плата

210601 Рентна плата за нафту, що видобувається в Україні

210602 Рентна плата за природний газ, що видобувається в Україні

Продовження табл.

1 2 3 4 5

220000 Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та
побічного продажу 255150,0 255150,0

220200 Плата за утримання дітей у школах-інтернатах 900,0 900,0

220600 Плата за надання послуг службою дозвільної системи внутрішніх
справ

220800 Плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна
60000,0 60000,0

220900 Державне мито 194250,0 194250,0

221000 Митні збори

221100 Єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через
державний кордон України

230000 Надходження від штрафів та фінансових санкцій 67330,0 65200,0
2130,0

230100 Суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству,
установі

230200 Перерахування підприємцями частки вартості нестандартної
продукції, виготовленої з дозволу на тимчасове відхилення від вимог
відповідних стандартів щодо якості продукції, виданого Державним
комітетом України по стандартизації, метрології і сертифікат 65200,0
65200,0 230200

230400 Надходження штрафних санкцій за порушення Правил пожежної безпеки

240000 Інші неподаткові надходження 970670,0 70670,0 90000,0

240100 Надходження коштів від реалізації конфіскованого митними органами
майна

240200 Надходження коштів від реалізації товарів ті інших предметів
конфіскованих правоохоронними та іншими уповноваженими органами

240300 Надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості
підприємств, організацій та установ, щодо яких минув строк позовної
давності 6670,0 6670,0

240500 Надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння,
військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України та
інших, утворених згідно з законодавством військових формувань та
правоохоронних органів

240800 Надходження сум перевищення розрахункової величини фонду оплати
праці на підприємствах-монополістах

241500 Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері
зовнішньоекономічної діяльності та за невиконання зобов’язань

240600 Інші надходження 64000,0 64000,0

240601 Відрахування від плати за транзит природного газу через
територію України

Продовження табл.

1 2 3 4 5

240603 Інші надходження 64000,0 64000,0

240604 Надходження коштів за користування послугами урядового зв’язку

240605 Відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових
виробів та/або алкогольних напоїв

240611 Відрахування від надходжень за транспортування нафти
магістральними нафтопроводами

240612 Відрахування від плати за транспортування аміаку через територію
України аміакопроводом

240614 Збір за використання радіочастотного ресурсу

240615 Надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування
загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у
міжнародних авіаційних організаціях

240617 Портовий (адміністративний) збір

240618 Надходження до страхового фонду безпеки авіації

241100 Доходи від операцій з кредитування та надання гарантій

241102 Плата за користування позиками, наданими за рахунок коштів,
залучених державою

241103 Відсотки за користування державним пільговим кредитом, наданим
індивідуальним сільським забудовникам

241104 Відсотки за користування пільговим довгостроковим державним
кредитом, наданим молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на
будівництво (реконструкцію) житла

241200 Власні надходження бюджетних установ і організацій 900000,0

900000,0

241201 Надходження спеціальних коштів 400000,0

400000,0

241202 Кошти, отримані на виконання окремих доручень 300000,0

300000,0

241203 Інші власні надходження 200000,0

200000,0

241400 Додаткові збори на виплату пенсій

241401 Сплата збору з купівлі-продажу валюти

241402 Сплата збору з торгівлі ювелірними виробами із золота, платини і
дорогоцінного каміння

241403 Сплата збору при відчуженні легкових автомобілів

241404 Сплата збору з виробництва та імпорту тютюнових виробів

241405 Сплата збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна

241406 Сплата збору з послуг стільникового рухомого зв’язку

300000 Доходи від операцій з капіталом 255000,0

255000,0

330000 Надходження від продажу землі і нематеріальних активів 180000,0

180000,0

310000 Надходження від продажу основного капіталу 75000,0

75000,0

Продовження табл.

1 2 3 4 5

310100 Надходження коштів від реалізації безхазяйного майна, майна, що
за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів

310200 Надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і
дорогоцінного каміння

310300 Надходження від відчуження майна, яке належить Автономній
Республіці Крим та майна, що знаходиться у комунальній власності 75000,0

75000,0

320000 Надходження від реалізації державних запасів товарів

320100 Надходження від реалізації матеріальних цінностей державного
резерву

320200 Надходження від реалізації роз броньованих матеріальних
цінностей мобілізаційного резерву

400000 Офіційні трансферти

420000

З-за кордону

420101 Надходження від секретаріату ООН за участь укр. контингенту у
миротворчих операціях

500000 Цільові фонди 186600,0

186600,0

500700 Платежі до Фонду України соціального захисту інвалідів

500800 Збір за забруднення навколишнього природного середовища 96600,0

96600,0

501100 Цільові фонди, утворені Верховною Радою АРК, органами місцевого
самоврядування та місцевими органами виконавчої влади 90000,0

90000,0

Разом доходів (без урахування між бюджетних трансфертів) 16642179,0
14693249,0 1948930,0

400000 Офіційні трансферти 8570817,5 6160372,5 24104455,0

410101 Кошти, що надходять до Державного бюджету з інших бюджетів

410201 Дотації вирівнювання, що одержуються з державного бюджету
4111736,7 4111736,7

410302 Субвенції, що одержують з Державного бюджету на ліквідацію
наслідків стихійного лиха 20000,0 20000,0

410306 Субвенція, що одержується з Державного бюджету на фінансування
пільг та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу,
послуг тепло-, водопостачання і водовідведення та послуг зв’язку
2240000,0

2240000,0

410315 Субвенція, що одержується з Державного бюджету на виплату допомог
сім’я з дітьми, інвалідами з дитинства та дітям -інвалідам 1076743,4
1076743,4

410316 Субвенція, що одержується з Державного бюджету на надання пільг
ветеранам війни і праці 285382,4 285382,4

410317 Субвенція, що одержується з Державного бюджету на будівництво
житла військовослужбовцям 170445,0

170445,0

Продовження табл.

1 2 3 4 5

410318 Субвенція, що одержується з Державного бюджету на погашення
основної суми боргу за кредитами, наданими у 1999 році ВАТ “Державний
ощадбанк України” Закарпатській облдержадміністрації на ліквідацію
наслідків стихійного лиха 32000,0 32000,0

410319 Субвенція, , що одержується з Державного бюджету на надання
пільг та субсидій населенню на оплату твердого та рідкого пічного
побутового палива, скрапленого газу. квартплати 634510,0 634510,0

Всього доходів 25212996,5 20853621,5 4359375,0

400000 Внутрішнє фінансування

401000 Довгострокові зобов’язання

401200 Погашення

402000 Середньострокові зобов’язання

402100 Випуск

402200 Погашення

401000 Короткострокові зобов’язання на векселі

403100 Випуск

403200 Погашення

407000 Надходження від приватизації державного майна

407100 Надходження від приватизації державного майна та інших
надходжень, пов’язаних з процесом приватизації та кредитування
підприємств

407200 Надходження від приватизації об’єктів незавершеного будівництва
фінансування яких здійснювалось за рахунок централізованих капітальних
вкладень

407300 Над-ння від приватизації об’єктів незавершеного будівництва, що
споруджувались відповідно до Чорнобильської будівельної програми

407400 Над-ння від приватизації, одержані від продажу об’єктів
приватизації

407500 Над-ння від приватизації, отримані внаслідок продажу акцій
відкритих акціонерних товариств

407600 Над-ння від приватизації підприємств, що належать до сфери
управління Міністерства оборони України

500000 Зовнішнє фінансування

501100 Випуск

501200 Погашення

Всього фінансування

Разом видатків (без урахування між бюджетних трансфертів) 22116189,5
17756814,5 4359375,0

Всього видатків 25212996,5 20853621,5 4359375,0

Використана література:

Закон України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997 р. № 47/97-ВР.

Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/7-ВР “Про внесення змін до
Закону України “Про систему оподаткування””.

Весник налоговой службы Украины 2/95.

Весник налоговой службы Украины 6/97.

Галицькi контракти 45/97.

В.Д. Базидевич, Л.О. Баластрик Державні фінанси. Навчальний посібник/
За заг. ред. Базидевича В. Д.- К.: Атака, 2002. – 368 с.

Бурковський В.В., Кармозін В.Я., Каламбет С.В., Водолазська О.А.
Податки: Учбовий посібник – Дніпропетровськ: Пороги, 1998. – 611 с.

Вдовиченко М.І Про ефективність податкової системи в Україні // Фінанси
України 99.

Данілов О.Д., Фліссак Н.П. “Податкова система та шляхи її
реформування”: Навч. посібник. – К: Парламентське вид-во, 2001. – 216 с.

Д’якова І.І. Податки та податкова політика України. Київ. видавництво
“Наукова думка”.

Дикань Л.В., Воїнова Т.С. – Деякі аспекти оподаткування в Україні //
Фін. України 99.

Литвиненко Я.В. “Податкова політика” К.: МАУП, 2003. – 224 с.

Папаїка О.О. “Реформування податкової політики України”.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. –
К.; НІОС. 2000 – с.400.

PAGE

PAGE 59

ПН

y=A1*T

Т

0

Рис.1. Залежність між обсягом податкових надходжень і рівнем
оподаткування у державі.

ЧД

0

100% Т ИТ

Рис. 2. функція залежності критерію економічної ефективності від рівня
оподаткування.

НД

100 % Т

Рис.3. Залежність реальних доходів платників податків від рівня
оподаткування.

СБ

0

Т

СБ = А4 ?Т

Рис. 4. Залежність обсягу суспільних благ від рівня оподаткування.

Податки з прибутків

-прибутковий податок з населення

-п-ок на прибуток корпорацій

-на приріст капіталу

-на спадщину

-майновий п-ок

Реальні

– земельний

-домовий

-на цінні папери

Фіскальні монополії

-індивідуальні

-універсальні

-на додану вартість

Мита

За походженням:

-експортні

-імпортні

за цілями:

-фіскальні

-протекційні антидемпінгові

за ставками:

-специфічні

-адвалерні

-змішані

Акцизи

– на окремі види товарів

Прямі

Непрямі

Податки

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020