.

Демографічна ситуація в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 11899
Скачать документ

Реферат з економічної географії

Демографічна ситуація в Україні.

Вступ

Територіальні відомості і чинники розміщення і густоти населення

На вересень 2003 р. на території України проживало 47,870 млн. осіб. За
цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після
Німеччині, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення
близько 84 осіб на 1 км?.

У минулому великий вплив на кількість, густоту населення України і
внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український
народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини,
Угорщини, Румунії, Росії.

Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки
радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з
1917 р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими
і закатованими. Це найбільший з відомих геноцидів (знищення за
національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна
і агресія російських, польських і, німецьких військ 1917-1920 рр.,
голодомори 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., масові репресії 1935-1939 рр.,
Друга світова війна, голод 1946-1947 рр. Під час освоєння цілинних і
перелогових земель у 1953-1954 рр. з України було вивезено понад 1,5
млн. осіб. І, нарешті, чорнобильська трагедія, що призвела до міграції
сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні
території.

Основними чинниками сучасного розміщення населення по території держави
є економічний, природний та історичний. Кількість населення в різних
областях України неоднакова і, крім наведених вище чинників, залежить
від їхньої площі. Найбільше його в Донецькій, Київській (разом з
Києвом), Дніпропетровській та Харківській областях.

За густотою населення окремі території України також істотно
відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше —
Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових
областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях
таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а
також Автономної Республіки Крим.

На кількість і розміщення населення України мало вплив і організоване
владою переміщення населення з менш економічно розвинених областей у
великі промислові центри і райони, а також повернення на батьківщину
репресованих комуністичним режимом народів, зокрема кримських татар у
Крим.

Природні й екологічні умови життя населення та їхній вплив на основні
показники його розміщення

Упродовж ХХ століття природні чинники, що визначають кількість населення
нашої держави і особливості його розміщення по її території, поступово
втрачали своє значення. Але і нині вони все ще мають певний вплив на ці
показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для
північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території,
значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів
належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської,
Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних
районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин
Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної
Республіки Крим.

Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових
областей. Найнижчі вони в Херсонській області — 45 осіб на 1 км2, а
також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької областей
та Автономної Республіки Крим.

Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в
нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається
найвища густота населення.

З другої половини XX століття на розміщення населення України все
більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи і особливо
чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені
мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС.
Пізніше було визначено й інші території безумовного (обов’язкового)
відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає
й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території
України.

Природний рух населення

Природний рух населення — це зміна чисельності і складу населення в
результаті народжуваності і смертності без врахування механічного
переміщення (міграції). Кількість населення збільшується за рахунок
природного приросту населення, тобто перевищення кількості народжених
над кількістю померлих за рік. Може вона і зменшуватися внаслідок
депопуляції, тобто переважання кількості померлих над кількістю
народжених. Для України характерний останній процес. У 1996 році
загальний показник народжуваності складав 9,1 на 1000 осіб, а смертності
— 15,2 на 1000 осіб, тобто відбулося зменшення населення на 6,1 осіб на
кожну тисячу населення. Особливо інтенсивно зменшується населення
Чернігівської, Вінницької, Житомирської та інших центральних областей
нашої держави.

Причинами цього явища е екологічна криза, що виникла через неправильну
експлуатацію великої кількості “брудних” підприємств, а також радіаційне
забруднення в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст
населення впливає також економічна криза — наслідок соціалістичного
способу виробництва.

Головна ж причина перевищення смертності над народжуваністю, а зростання
смертності і зменшення народжуваності в Україні почалося ще з 1965 року,
криється в підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення
найздоровішої, най життєздатнішої частини нації під час голодоморів,
воєн і репресій за часів перебування нашої держави в складі Радянського
Союзу.

Негативно позначається на природному прирості населення і розпад
традиційної української сім’ї, що супроводжується зростанням розлучень.

Вікова і статева структура

Віковий склад населення України типовий для Європи. Так, воно в цілому
дещо старіше, ніж у таких Її сусідів, як Молдова, Білорусь та Польща,
але молодше, ніж у Швеції чи Великобританії. Середній вік українського
народу вже досяг 37 років і продовжує зростати. За цим показником наша
держава входить до 15 найстаріших країн світу. Зростає частка людей
похилого віку, тобто йде процес старіння нації.

За середньою тривалістю життя – 67 років – Україна стоїть позаду
багатьох країн Європи. Водночас жінки живуть у середньому 73 роки, а
чоловіки – лише 62 роки.

Хлопчиків народжується завжди більше. Але вже з вікової групи 25-29
років кількість жінок починає переважати над кількістю чоловіків. І це
не лише в Україні. Така ситуація характерна для більшості країн світу.

Для розвитку окремих галузей господарства важливе значення має статева
структура населення.

В Україні протягом багатьох років співвідношення між чоловіками і
жінками, тобто статева структура населення, є сталим і становить
відповідно 47% і 53%. Це пов’язано з меншою пристосованістю чоловічого
організму до довкілля, а також із шкідливими для здоров’я звичками,
характерними більше для чоловіків (паління, вживання алкоголю), та
небезпечними умовами праці чоловіків у багатьох галузях господарства.

Погіршення демографії ситуації і шляхи розв’язання цієї проблеми

Демографічні ситуації в Україні постійно погіршується. Це загрожує
знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей
працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороноздатності країни
тощо. Без проведення глибоких соціально-економічних реформ, ліквідації
колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє,
реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна
ситуація в Україні буде погіршуватися й надалі. Вирішальну роль у
виправленні такого становища може відіграти лише держава, сприяючи росту
національної свідомості українського народу, відновлюючи традиційні
родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи
сім’ї, в яких народжується і виховується по 3 і більше дітей.

Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом
генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних
сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей в дусі традиційних
цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв,
поваги до батьків і, зокрема, звертання до них на “Ви”. Все це дозволить
покращити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і
загрожує самому існуванню української нації і держави.

Економічна криза і демографічна політика

Одним із важливих чинників демографічної кризи є економічні проблеми
молодих родин, що мають недостатні або ненадійні засоби одержання
сімейного доходу. Це призводить до відкладання народження першої дитини
на пізніше, до відмови від народження другої.

Зростає частка дітей, народжених поза шлюбом. Середній заробіток жінок
складає близько 88% від заробітку чоловіків. Тому незаміжні жінки не
можуть собі дозволити мати більш, як одну дитину. А це відповідно
призводить до зменшення народжуваності.

Демографічна політика держави повинна спрямовуватись на економічну
підтримку молодих родин, створення нових робочих місць для молоді,
виділення субсидій матерям, які самі виховують своїх дітей. Необхідне
введення спеціальних крамниць, в яких за невелику ціну або безкоштовно
видавалося б усе необхідне для немовлят тим родинам, котрі неспроможні
за власний кошт підтримувати нормальний розвиток своїх дітей.
Демографічна політика держави повинна бути спрямована не лише на
матеріальну, але й на моральну підтримку молодих родин, має включати в
себе роз’яснювальну і виховну роботу.

Міграція населення, види і причини

Кількість населення в країні в цілому і в різних її районах зокрема може
змінюватися у зв’язку з переїздами людей з одних місць постійного
проживання в інші, з країни в країну. Такі зміни в кількості населення
називають механічними, а сам рух — міграціями.

Розрізняють внутрішню і зовнішню міграції. Зовнішня міграція поділяється
на еміграцію (виїзд за межі України) і імміграцію (в’їзд іноземців на
тривале чи постійне проживання).

Внутрішні міграційні процеси в державі пов’язані з різними чинниками.
Так, протягом багатьох десятиліть відбувалося переміщення населення із
недостатньо промислове розвинених областей заходу і центру України в
Донбас, Промислове Придніпров’я та малозаселені землі півдня.

У колишньому СРСР здійснювалася політика штучного переселення різних
народів за межі свого постійного проживання. Так, українців переселяли в
Сибір, на Далекий Схід, у Казахстан тощо. На їхнє місце переміщувалися
переважно росіяни з різних частин Росії. Заселяли ними і вимерлі під час
голодомору 1932-1933 рр. українські села на сході й півдні України. Такі
переселення проводилися насамперед з політичних міркувань і були
спрямовані на те, щоб корінний народ втрачав свої національні
особливості — мову, культуру тощо.

Значну хвилю внутрішніх міграцій викликала чорнобильська трагедія.
Населення північних районів Київської, Житомирської, Рівненської та
деяких інших областей за державною програмою або за власною ініціативою
почало переселятися в порівняно екологічно чисті райони України.

Істотне значення мають так звані маятникові міграції. Як маятник
коливається з одного боку в інший, так і сотні тисяч громадян України
щодня їдуть на роботу з приміської зони в міста, а ввечері повертаються
додому.

Значні імміграційні процеси в Україні останніх років пов’язані з
поверненням репресованих народів, а також військовослужбовців на
батьківщину, переміщення біженців із зон збройних конфліктів тощо.
. •

Нині в Україні еміграція перевищує за офіційними даними імміграцію.
Разом з тим в нашій державі постійно зростає чисельність нелегальних
емігрантів з країн, що розвиваються. За офіційною статистикою в Україні
1997 року мешкало 350 тис. нелегальних емігрантів. Вони є однією з
причин зростання злочинності, наркоманії, проституції, епідемій.

Національний та етнічний склад населення

В Україні живуть і працюють представники 100 національностей. усі вони
становлять український народ. Більшість населення нашої держави —
українці. Тільки в Криму вони за кількістю на другому місці. Українці —
корінне населення нашої країни, одна з найдавніших націй на планеті.
Частка їх в усьому населенні України становить 73%. У складі української
нації є окремі етнографічні групи — литвини, поліщуки, гуцули, бойки,
лемки тощо.

В Україні живе понад 14 млн. або 27% від загальної кількості населення
представників інших національностей. Понад 22% — росіян. На початку XX
ст. їхня частка становила 11%, за переписом 1959 р. — 17%. Найбільше їх
в Автономній Республіці Крим (67%), Донбасі, Харківській і Запорізькій
областях.

Третьою за величиною національною групою є євреї. Їхня чисельність
близько 500 тис. осіб. Живуть вони переважно в містах (99%). У зв’язку з
переселенням до Ізраїлю — історичної батьківщини євреїв, їхня
чисельність зменшується. / .,

В Україні проживають також білоруси (близько 440 тис. осіб), молдавани
(понад 325 тис. осіб), поляки (понад 210 тис. осіб), болгари (близько
240 тис. осіб), угорці (близько 163 тис. осіб) та ін.

Білоруси мешкають у прикордонних з Білоруссю областях, Донбасі та Києві,
молдавани — в Житомирській і Хмельницькій областях, угорці — переважно в
Закарпатті, болгари — в Одеській і Запорізькій областях.

До корінних жителів України належать і кримські татари, які були
примусово виселені з власної землі в 1944 р. Нині відбувається важкий
процес Їхнього повернення і облаштування на Батьківщині.

В Україні є області із строкатим національним складом. До них належать
Одеська, Закарпатська та деякі інші.

Українська діаспора і причини її виникнення

Українська діаспора — це перебування народу поза етнічною територією
внаслідок добровільної чи примусової еміграції. Основними причинами,
виникнення української діаспори є політичні й економічні. Політичні
причини були обумовлені чужоземним, в основному російським пануванням, а
економічні були похідними від політичних і пов’язані з кризами в
економіці, які визначалися іноземним пограбуванням нашої Батьківщини.

Українське населення, яке державними кордонами було відокремлене від
України і нині живе в прикордонних районах Росії, Білорусі, Польщі,
Словаччини, Румунії, Молдови, не можна вважати діаспорою. Це українські
етнічні землі.

Кордон між Росією та Україною формувався за правом сильного. Мільйони
українців опинилися за межами своєї Батьківщини — в Курській,
Бєлгородській та Воронезькій областях, на Кубані. У 1925 р. було
передано Росії заселені переважно українцями Таганрозьку і Шахтинську
округи, які увійшли до складу Ростовської області.

Масове переселення українців на Нижнє Поволжя почалося ще у XVIII ст. У
другій половині XIX ст. значна їхня кількість оселилася на Тереку. З
1880 р. по 1914 р. понад 2 млн. українців переселилися за Урал, у
Західний Сибір, на Амур та Уссурі. У цей же період почалося землеробське
освоєння українцями степів Казахстану і Чуйської долини в Киргизії.

Наприкінці XIX ст. із західних територій України розпочалося масове
переселення українців за Атлантичний океан. Найбільше осіб українського
походження нині живе у Росії, США та Канаді, значна Їх частина виїхала
до країн Південної Америки: Бразилії, Аргентини, Парагваю, Уругваю.
Венесуели і Чилі.

Після другої світової війни кілька сотень тисяч українців переселилося
до Австралії, Німеччини, Великобританії, Бельгії, Франції, кілька тисяч
живе в Південно-Африканській Республіці.

На території колишньої Югославії українці оселилися ще XVIII ст. У 90-ті
роки XX ст. вони опинилися у зоні запеклих збройних конфліктів, тому
частина їх переселилася в Україну.

Нині за межами нашої держави проживає від 11 до 15 млн. українців.

1) Урбанізація та регіональні відмінності в її рівнях

В Україні протягом багатьох років відбувалося зростання міст і
підвищення Їхньої ролі в житті суспільства, тобто процес урбанізації.
Відповідно кількість і питома вага міського населення зростала і досягла
68%. Найвищий рівень урбанізації спостерігається в Донбасі. В Донецькій
області, наприклад, понад 90% населення живе в містах і селищах міського
типу. Понад 80% населення є міськими жителями в Луганській і
Дніпропетровській областях. Високий рівень урбанізації в Харківській і
Запорізькій областях. Близькі до середньо-державних ці показники в
Автономній Республіці Крим, Миколаївській та Одеській областях. Найнижчі
рівні урбанізації в Закарпатській, Тернопільській, Івано-Франківській та
Чернівецькій областях.

В останні роки співвідношення між міським і сільським населенням
залишається сталим. Крім того, почала зменшуватися кількість населення в
найбільших містах. Особливо інтенсивно цей процес відбувався в Одесі та
деяких містах Донбасу, де він триває вже майже 30 років.

2) Типи міських поселень

На території України знаходиться 447 міст, які значно відрізняються за
чисельністю населення, економічним потенціалом, адміністративними
функціями тощо. Міста нашої держави у залежності від кількості їхніх
мешканців поділяються на окремі категорії: малі (до 50 тис. осіб),
середні (від 50 до 100 тис.), значні (від 100 до 250 тис.), великі (від
250 до 500 тис.), найбільші (від 500 до 1 млн.), міста-мільйонери (в них
проживає понад 1 млн. осіб). До першої категорії належать, наприклад,
такі міста, як Глухів Сумської обл., Гадяч Полтавської, Золочів
Львівської, Балта — Одеської обл. До другої — Артемівськ Донецької,
Дрогобич Львівської, Ковель Волинської, Коломия Івано-Франківської обл.
тощо. Значними містами є Керч в Криму, Нікополь на Дніпропетровщині,
Слов’янськ на Донеччині, Ужгород у Закарпатті тощо. До великих міст
належать Черкаси, Вінниця, Полтава, Кіровоград, Горлівка, Житомир тощо.
Найбільші міста можна перерахувати всі, оскільки їх небагато. Це
Запоріжжя, Кривий Ріг, Луганськ, Львів, Маріуполь, Миколаїв. Ще менше
міст-мільйонерів: Київ (2,622), Дніпропетровськ (1,134), Донецьк
(1,076), Одеса (1,037), Харків (1,536).

З-поміж міських населених пунктів розрізняють міста, селища міського
типу, робітничі та шахтарські селища, курортні селища. Їх виокремлення
пов’язане вже не стільки з чисельністю населення, скільки зі сферою
зайнятості. Головна особливість всіх типів міських поселень — їхні
жителі, не пов’язані безпосередньо з сільськогосподарським виробництвом.

Визначають також міста за адміністративним підпорядкуванням. Найвищий
його ранг у Києва та Севастополя. Значна кількість міст обласного
підпорядкування.

3) Функції міст і міські агломерації

Міста виконують різні функції і, як промислові підприємства чи люди,
спеціалізуються на одному або кількох видах діяльності. Практично кожне
місто виконує адміністративно-господарські функції, які територіальне
найбільше поширені. Крім того, міста виконують транспортно-розподільчі
функції (міста — транспортні вузли), науково-освітні (міста з вищими
навчальними закладами і науково-дослідними інститутами),
курортно-оздоровчі (міста-курорти) та деякі інші.

За кількістю виконуваних функцій міста України поділяються на одно
функціональні і багатофункціональні. До міських населених пунктів з
однією яскраво вираженою функцією належать, наприклад, селище міського
типу Ромодан на Полтавщині (залізничний вузол), Трускавець
(місто-курорт) тощо. Найбільше функцій, фактично майже всі з можливих,
виконує столиця нашої країни — Київ.

Різні функції виконують міста і в територіальному поділі праці.
Найбільші міста і міста-мільйонери відіграють велику роль у
міждержавному поділі праці. У внутрішньодержавному, міжрайонному поділі
праці велике значення мають великі і значні міста. Малі й середні міста
є адміністративно-господарськими організаторами менших територій —
районів та областей.

Зосередження по сусідству міст і селищ міського типу призводить до
виникнення між ними тісних зв’язків і формування міських агломерацій,
Найбільшими серед них є Київська (моноцентрична), Донецько-Макіївська
(біцентрична), Харківська (моноцентрична), Горлівсько-Єнакієвська
(бідентрична) та багато інших.

Сільське розселення та його територіальні відмінності

Система сільського розселення в Україні формувалася століттями і
тисячоліттями. На характер сільського розселення значно впливають
природні умови. Тому найбільша густота сільського населення характерна
для лісостепової зони. Нижчим є цей показник у поліській частині країни
і ще нижчий у степовій.

На півночі (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю
250-500 осіб. Вони розташовані на підвищенням, у сухих місцях. У
лісостепу села багатолюдні – 500-1500 осіб – і знаходяться, як правило,
біля річкових долин і ярів. На півдні села налічують по кілька тисяч
осіб. Іноді на багато кілометрів простягаються вони вздовж річок і
балок. У високогірній частині Карпатських гір окремі садиби розкидані на
схилах за кілька кілометрів одна від одної і фактично не утворюють сіл.

В Україні є області, де сільське населення переважає над міським. Це
Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та
Чернівецька області. Найвищий показник густоти сільського населення з
розрахунку на 1 км2 у Чернівецькій області (67 осіб), за нею ідуть
Івано-Франківська та Закарпатська області.

Демографічні проблеми сільського населення України, шляхи їх вирішення

Найгостріше постають демографічні проблеми сільського населення в
центральних областях нашої держави. Вони пов’язані насамперед з тим, що
багато десятків років з українського села виїжджали на постійне місце
проживання молоді люди. Наприклад, в окремих селах Київської області
протягом багатьох років жоден випускник школи не залишився на роботу в
селі. Врешті-решт це призвело не лише до знелюднення сіл, але й до того,
що середній вік їхніх мешканців у багатьох областях почав наближатися до
60 років. У цьому віці, зрозуміло, вже не народжують дітей, тому в
сільській місцевості в таких областях де популяційні процеси виражені
найяскравіше. Найгірша ситуація склалася в селах Чернігівської області.
Тут в окремих районах на одного народженого за рік припадає п’ять
померлих.

Для того, щоб подолати демографічну кризу, потрібно ліквідувати її
причину, що криється в соціалістичній системі господарювання. Молодь
буде переселятися з міст у села тільки у власні фермерські господарства
і на власну, приватну землю, яку буде легше обробляти; легше буде
утримувати й господарство а цілому, маючи багато дітей.

Трудові ресурси та Їх розподіл за галузями господарства і в регіонах

Трудові ресурси – це працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років
і жінки – від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери.
Загальна кількість трудових ресурсів в Україні близько ЗО млн. осіб.

У матеріальному виробництві на початку 1997 р. було зайнято 89,8% усіх
працюючих. Понад 23% населення країни працювало в промисловості, 21,8 –
у сільському господарстві, 10,7% – в освіті, галузях культури і науки.
Значна частка припадала на будівництво (5,9%), торгівлю, громадське
харчування (6,7%), транспорт і зв’язок (6,0%). Відбувається поступовий
перерозподіл зайнятих з виробничої у невиробничу сферу і, перш за все, у
торгівлю.

Спостерігаються значні територіальні відміни в розподілі населення,
зайнятого в народному господарстві по окремих регіонах. Так, у Донецькій
області цей показник складає близько 2,5 млн. осіб, а в Чернівецькій —
370 тис. осіб. Велика кількість зайнятих у народному господарстві
характерна для Дніпропетровської, Харківської, Луганської, Львівської
областей. В Україні в 1995 р. налічувалось близько 14,5 млн осіб
пенсіонерів, що становить 286 осіб на 1000 осіб населення.

Висновок: Раціональне використання трудових ресурсів

Трудові ресурси в Україні використовуються нераціонально. Переважаючою
формою зайнятості населення все ще залишається державний сектор
економіки. Проте частка недержавних форм власності і питома вага
працюючих у ній поступово зростає. Особливо багато проблем з
раціональним використанням трудових ресурсів у малих і середніх містах,
переважно на Правобережжі. Загострюється ситуація і в Донбасі у зв’язку
із закриттям шахт.

У народному господарстві жінки переважають над чоловіками. Часто-густо
вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну. Це
ще один із чинників демографічної кризи в Україні.

За тим, у скільки змін працює підприємство, визначається його коефіцієнт
змінності. У більшості промислових підприємств України цей коефіцієнт
невисокий і не перевищує 1. У нашій країні встановлено восьмигодинний
робочий день. Оскільки доба має 24 години, обладнання і робітники можуть
працювати у три зміни (коефіцієнт – 3). Отже. для того щоб збільшити
випуск продукції, не обов’язково будувати нові заводи і фабрики.
Необхідно повніше й ефективніше використовувати устаткування і робочу
силу протягом доби. В цьому полягає також один із резервів підвищення
рівня зайнятості населення.

Безробіття і його географічні аспекти

Оскільки в господарстві України не проводяться економічні реформи і
продовжує панувати соціалістичний спосіб виробництва, – це призводить до
постійного зростання безробіття. На початку 1997 р. чисельність офіційно
зареєстрованих безробітних досягла 562 тис. осіб. Від 70 до 82% усіх
безробітних у різних регіонах країни жінки. Різні форми власності і
різні галузі господарства по-різному використовують робочу силу і мають
різний рівень безробіття. Найбільший приплив зайнятих у приватному
бізнесі. Найбільші втрати кадрів у соціалістичному секторі легкої
промисловості. В останні роки в цій галузі у відпустках без збереження
або з частковим збереженням заробітної платні побувало близько 75% усіх
зайнятих.

Основним явищем зайнятості в господарстві України є приховане
безробіття. Робітники і службовці рахуються на своїх робочих. місцях,
але ніякої роботи не виконують І місяцями не одержують платню. Крім
того, близько 5,6% зайнятих працюють у режимі неповного робочого дня.

Часткова зайнятість на основному робочому місці, в більшості випадків,
супроводжується вторинною зайнятістю. Це призводить до того, що зростає
питома вага людей, прибуток яких на додатковій роботі вищий, ніж на
основній.

У регіонах рівень безробіття залежить від орієнтації місцевого
керівництва (ринкової чи соціалістичної), спеціалізації регіону,
величини міста. Особливо гостра ситуація в Донбасі, областях з
домінуванням легкої промисловості, в невеликих населених пунктах з
незначним вибором працевлаштування.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020