.

Спеціалізація і кооперування виробництва та їх ефективність (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 7085
Скачать документ

Реферат з курсу

«економіка підприємства»на тему:

“Спеціалізація і кооперування виробництва та їх ефективність”На
підприємствах різних галузей унаслідок впливу науково-технічного
прогресу відбуваються складні процеси суспільного поділу праці, які
виявляються в еволюційному розвитку багатьох суспільних форм організації
виробництва.

Рис. 1. Суспільні форми організації виробництва

Спеціалізація виробництва – відображає процес зосередження діяльності
підприємства (фірми) на виготовленні певної продукції (виконанні окремих
видів робіт, наданні платних послуг).

Види спеціалізації підприємств:

· предметно спеціалізовані – підприємства, які випускають кінцеву,
готову до споживання продукцію (кондитерська чи взуттєва фабрика);

· технологічно (стадійно) спеціалізовані – автономні виробництва, що
виконують окремі стадії технологічного процесу (прядильні та ткацькі
фабрики у легкій промисловості);

· функціонально спеціалізовані – ремонтні заводи, підприємства з
виготовлення стандартної тари, лізингові компанії.

За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех,
тобто адміністративне відокремлена частина підприємства, у якій
виконується певний комплекс робіт у відповідності з
внутрішньозаводською спеціалізацією. За характером своєї діяльності цехи
поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.

Основні цехи виготовляють продукцію, що призначена для
реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та
спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для
забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують
необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних
виробничих процесів.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та
виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

У структурі деяких підприємств ~ існують експериментальні
(дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових
виробів, розробкою нових технологій, проведенням
різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами
застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є
виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ підприємства.
Виробнича дільниця ~ це сукупність територіальне відокремлених робочих
місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або І
виготовляється однотипна продукція.

На великих підприємствах декілька однотипних цехів можуть бути об’єднані
у корпус. У цьому випадку корпус стає основним структурним підрозділом
підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної.

На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва,
характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини
(металургійна, хімічна, текстильна промисловість),
використовується комбінатська виробнича структура, її основу становлять
підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун,
сталь, прокат).

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну,
предметну та змішану виробничі структури. Ознакою технологічної
структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної
частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу
(ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного
підприємства). Технологічна структура використовується переважно на
підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва з різноманітною
та нестійкою номенклатурою продукції.

Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні
певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з
використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех
кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметна
структура виробництва поширена на підприємствах великосерійого та
масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами
продукції. Проте на практиці — обмаль підприємств, де всі цехи
спеціалізовані лише технологічно або лише предметно. Переважна більшість
підприємств використовує змішану виробничу І структуру, за якої частина
цехів спеціалізована технологічно, а решта — предметне.

3. В залежності від наявності основних та допоміжних процесів
розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою
виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають всю
сукупність основних та допоміжних цехів, а з спеціалізованою структурою
— лише їх частину. При цьому підприємства з спеціалізованою структурою
поділяють на:

— підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки
від інших підприємств;

— підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей,
вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;

— підприємства заготівельного типу, що спеціалізуються на виробництві
заготівок;

— підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

Суттєво впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З
-розвитком та поглибленням спеціалізації – зменшується кількість
виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура.
Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша
його структура.

Спеціалізація — це поділ старих і формування нових галузей суспільного
виробництва, а також поділ праці всередині галузі.

Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин,
зростання масштабів виробництва, науково-технічний прогрес.

Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або
частини його.

Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію
не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є
предметом особистого чи виробничого споживання.

Отже, спеціалізація обумовлює об’єктиві у необхідність товарного обміну
між членами суспільства.

Наявність такого обміну внаслідок спеціалізації веде до удоско-алення
виробництва. Уже давно відомо, що відсутність спеціалі-д’ї, так звана
самозабезпеченість у господарстві, породжує неефек-Івність виробництва.
Як зауважують американські економісти Кемп-Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю
в сво’їй «Економікс», «людина, яка береться за все, може бути досить
яскравою особистістю, але вже продуктивністю праці вона явно не
відзначається». Які переваги забезпечує спеціалізація виробництв:»?

По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це пов’язано з тим,
що спеціалізація створює умови для організації безперервного (поточного)
процесу виробництва, застосування найдосконаліших засобів праці,
впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення
повного і ефективного використання технологічного устаткування,
удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.

По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати головну
продуктивну силу — людину на основі врахування її індивідуальних
відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми
фізичними і розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються
досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати
важку роботу. Інші ж від природи не мають достатніх фізичних сил для
важкої роботи, але здатні виконувати роботу, де переважає частка
розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової
діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.

По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію
працівника. Давно відомо, що у більшості випадків людина не може
однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може
досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.

По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до
економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особливо під час
зміни одного виду діяльності іншим видом.

По-п’яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні
особливості. Наприклад, в Україні у сільському господарстві немає
потреби виробляти товарну продукцію за її видами в усіх регіонах країни.
Так, картопля дає високі врожаї у Чернігівській, Житомирській,
Волинській областях. А на Одещині, Херсонщині через природні умови її
вирощують значно менше. На півдні України отримують високі врожаї
пшениці, вирощують баштанні та інші культури.

Отже, географічна спеціалізація виробництва має важливе значення для
забезпечення ефективного використання такого важливого ресурсу, як
сільськогосподарські землі.

Проте спеціалізація має не лише переваги. Вона несе з собою і деякі
негативні нпаслідки. У ряді випадків спеціалізація в промисловості
робить працю робітників монотонною і нудною. Робітнику протягом дня,
місяця, року треба виконувати одноманітну роботу — закручувати гайки або
монтувати якусь одну деталь.

Уникнути монотонної праці можна іноді за допомогою автоматизації,
впровадження промислових роботів. Однак не в усіх випадках це можливо.
Позитивні результати має і зміна виду праці.

Недоліком спеціалізації економісти називають також залежність
суспільства від спеціалізованих працівників. «Страйки докерів або водіїв
вантажних автомашин здатні дуже швидко привести до нестачі товарів», —
зазначають Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю.

Поділ праці, який здійснюється між підприємствами і Галузями, іноді дуже
важко врахувати. Виникають непередбачені диспропорції між ланками
спеціалізованого виробництва. В одних підприємствах і регіонах виникають
надлишки спеціалізованої продукції, що створює проблему їхньої
реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей
і вузлів, що стримує розвиток виробництва.

Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує більше переваг, ніж
недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для
підвищення продуктивності праці.

Спеціалізація тісно пов’язана з кооперуванням, розвиток якого заснований
на посиленні та поглибленні спеціалізації.

Кооперація — це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв’язків
між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими
підприємствами, які не мають таких зв’язків

Іншими словами, кооперування є формою виробничих зв’язків між
підприємствами різних галузей, що спільно виготовляють певний вид
кінцевої продукції.

Види кооперування: предметне (технологічне), галузеве (міжгалузеве),
регіональне, міждержавне.

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості існують три форми
кооперування:

предметне (агрегатне) — головне підприємство випускає кінцеву продукцію
і отримує від інших підприємств різні вироби;

подетальне — на головне підприємство надходять від ряду гпеціалізованих
підприємств вузли і деталі;

технологічне — підприємство поставляє іншим підприємствам юковки,
штамповки, литво, тобто продукцію окремих стадій виробничого процесу.

Окрім спеціалізації та кооперування існують інші форми організації
виробництва. А саме: концентрація виробництва означає його усуспільнення
через збільшення розмірів підприємств, зосередження робочої сили,
засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих
підприємствах.

Основні види концентрації виробництва:

· агрегатна – збільшення одиничної потужності чи продуктивності
технологічних агрегатів (устаткування);

· технологічна – укрупнення виробничих одиниць (цехів) підприємства;

· заводська (технологічна) – процес збільшення розмірів самостійних
підприємств (заводів, фабрик, комбінатів) та їх об’єднань; здійснюється
на основі агрегатної і технологічної концентрації виробництва.

Рівні концентрації виробництва: абсолютний (середній розмір підприємств)
і відносний (кількість персоналу, вартість основних фондів, обсяг
випуску продукції.

Деконцентрація виробництва  як форма його організації та пріоритетний
зворотний процес здійснюється за допомогою створення широкої мережі
малих і середніх підприємств, розукрупнення існуючих великих
підприємств.

Конверсія виробництва характеризує істотне (інколи повне)
перепрофілювання частини (усього) виробничого потенціалу підприємства на
виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового
середовища чи глобальних чинників розвитку економіки.

Комбінування виробництва – процес органічного поєднання в одному
підприємстві (комбінаті) кількох виробництв, які належать до різних
галузей промисловості або народного господарства в цілому.

Види комбінування: вертикальне (суміщення послідовних стадій переробки
сировини); горизонтальне (на базі комплексного використання вихідної
сировини); змішане.

Диверсифікація виробництва є однією з найпоширеніших форм його
організації за умов розвинутої ринкової економіки та гострої конкуренції
продуцентів на внутрішньому і зовнішньому ринках. ЇЇ сутність полягає в
одночасному розвитку кількох (багатьох) технологічно не пов’язаних видів
виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту продукції
підприємства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка
підприємства – К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ – 2000”, 2001. – 298
с.

2. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. –
М.: Финансы и статистика, 1998.

3. Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного –
Вид 2-ге. – К.: КНЕУ, 2000.

4. Економіка підприємства. Збірник практичних задачі і конкретних
ситуацій: Навч. Посібник. / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 1999.

5. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного
вивчення дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші – К.: КНЕУ, 2000.

6. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник/ За ред.
С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 457 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020