Реферат з економічної теорії
Розвиток економічних поглядів В.І.Леніна
План
Вступ………………………………………………………………………….2.
Розвиток економічних поглядів В.І.Леніна в ранніх працях……..4
Ленінське вчення про імперіалізм…………………………………….6
Розвиток економічних поглядів В.І.Леніна в післяреволюційних працях.
Обґрунтування НЕПу……………………………………….12
Висновок…………………………………………………………………….17
Список використаної літератури…………………………………….18
Вступ
Ортодоксальне сприйняття теорії марксизму пов’язано з ім’ям В. І.
Леніна, що вів запеклу боротьбу з будь-якими спробами критичного
переосмислення чи доповнення марксистської економічної та революційної
доктрини. Догматизувавши та перетворивши економічне вчення Маркса і
Енгельса на партійну науку, він вульгаризував його, сприяв його
протиставленню всім іншим напрямкам розвитку економічної думки.
З часом ставало все очевиднішим, що практичне використання марксистської
теорії для обгрунтування революційної боротьби вичерпало свої
можливості, оскільки час вносив суттєві зміни в суспільно-економічну
ситуацію. Новий етап розвитку капіталістичного суспільства демонстрував
його гнучкість і широкі можливості адекватної реакції на потреби
демократизації економічного устрою.
Марксизм в Росії почав розповсюджуватися в кінці дев’ятнадцятого
сторіччя, завдяки активній діяльності групи Г.В. Плеханова, видного
теоретика марксизму, мабуть, найгрунтовнішого серед російських
марксистів. Особливість марксистської теорії суспільства полягає у
визначенні економічних закономірностей базисними для розвитку
суспільства в цілому. Марксизм не можна розглядати як чисто економічну
теорію, хоча саме вона складає основу марксизму. Своєрідність марксизму
полягає у тому, що це цілісна концепція суспільного розвитку, що включає
економічну теорію, філософію і політичну концепцію. Ця особливість
відрізняє і всі економічні роботи В.И. Леніна, де не тільки
досліджується економічний стан суспільного життя в якийсь певний момент,
простежуються його тенденції, а дається історичний аналіз і оцінка всіх
соціальних і політичних процесів супутніх тим або іншим економічним
реаліям. Непорушною для Леніна залишається марксистська теза про
первинність економіки по відношенню до політики, хоча прослідивши
еволюцію його економічних поглядів, ми переконуємося, що він тримався не
завжди послідовно. Особливо напередодні революцій 1917 року, коли на
противагу ідеям Маркса і Енгельса про те, що соціалістична революція
може і повинна перемогти спочатку в найрозвиненіших економічних країнах,
таких як Німеччина, Франція, США і інші, внаслідок того, що комунізм як
вища в порівнянні з капіталізмом стадія суспільного розвитку повинен
бути економічно підготовлений в надрах капіталістичного суспільства,
заснованого на приватній власності; він висунув ідею можливості перемоги
соціалізму в одній окремо взятій країні, що є “слабкою ланкою в ланцюзі
імперіалізму”. Такою країною, на його думку, була Росія. Саме ця
позиція Леніна стала причиною його теоретичного розмежування з Г.В.
Плехановим і іншими послідовними марксистами.
У Росії 90-х pp., країні, де капіталістичні відносини тільки
зароджувались і ще не проникли в усі сфери суспільного життя, сприйняття
марксистського вчення, особливо політичного його аспекту, було досить
високим. Однак це не означало, що не розвивались інші напрямки
економічної думки, які точніше відображали проблеми капіталістичного
суспільства. Тому пристосування марксизму до потреб революційної
боротьби, його використання як теоретичного обгрунтування необхідності
соціальної революції здійснювалося за умов безкомпромісної теоретичної
боротьби,
Наприкінці XIX ст. в поле зору економічної теорії потрапляє проблема
забезпечення суспільно-економічної рівноваги. Головним стає питання про
засоби забезпечення економічної стабільності, місце держави (допустимі
межі її втручання) та ринкових відносин в цьому процесі.
Проте послідовники марксизму зосередились на проблемі пошуку доказів
неможливості регулювання будь-яких суспільних процесів за капіталізму, а
відтак обов’язкової його загибелі. Як особливість марксистської
економічної думки в Росії можна назвати також і те, що вона формувалась
на фоні економічного романтизму та ліберального народництва, які
заперечували об’єктивність існування капіталізму та доводили переваги
змішаного, переважно дрібнотоварного господарства. Усе це зумовило
догматизацію марксизму як науки.
Розвиток Леніним теорії марксизму полягав не стільки в позитивній
творчості, скільки в доведенні винятковості марксистського економічного
вчення, його справедливості щодо всіх етапів розвитку капіталістичного
суспільства та щодо всіх країн.
Розвиток економічних поглядів В.І.Леніна в ранніх працях
Ленін повністю поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку
суспільства, в основу якого покладався класовий принцип. В одній із
перших своїх статей він пише про зародження капіталістичних відносин в
сільському господарстві та розшарування селянства на класи внаслідок
розвитку товарного виробництва. Він указує на невідворотність наступу
капіталізму і його проникнення в усі сфери економічного життя. Ця робота
була відповіддю російським народникам, що обстоювали тезу про
«необов’язковість» капіталізму для Росії та відсутність внутрішнього
ринку як важливої умови його існування і розширеного відтворення.
Виходячи з тези про особливості розвитку капіталізму в Росії, аграрній
країні, в якій процес переходу від феодального устрою ще не завершився,
Ленін намагається визначити перспективи розвитку внутрішнього
капіталістичного ринку. Він аналізує етапи переростання натурального
господарства в товарне і товарного в капіталістичне. На прикладі
сільського господарства досліджує процес відокремлення безпосереднього
виробника товару від засобів виробництва, що знаменує собою утвердження
капіталістичних відносин. Його характеристики товарного виробництва є
достатньо вичерпними.
Висновок про те, що внутрішній ринок для капіталізму створюється самим
капіталізмом в процесі його розвитку, Ленін обґрунтовує у працях «З
приводу так званого питання про ринки» (1893), «До характеристики
економічного романтизму» (1897), «Розвиток капіталізму в Росії» (1899),
«Зауваження щодо питання про теорії ринків» (1898) та «Ще до питання про
теорію реалізації» (1899).
Розкривши взаємозв’язок внутрішнього ринку і генези капіталізму, Ленін
аналізує процес становлення капіталістичних відносин у сільському
господарстві Росії, характеризуючи механізм цього становлення.
У згаданих працях Ленін доповнив теорію відтворення Маркса міркуваннями
про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових
історичних умов.
Він суворо дотримувався методологічних принципів, узагальнень та
висновків Маркса, доводячи прогресивність капіталізму щодо попередніх
форм організації суспільного виробництва, але вказуючи на його
експлуататорську суть і об’єктивну природу всіх його антагонізмів.
У межах дослідження суті капіталістичного відтворення Ленін звертається
до категорії вартості суспільного продукту, до питання про роль його
натуральної форми, категорії національного доходу, до характеристики
відносин виробництва і споживання за капіталізму, умов і наслідків
розширеного капіталістичного відтворення. Схему реалізації продукту він
моделює з урахуванням впливу динамічних факторів на цей процес у часі.
Він досліджує, як зростання органічної будови капіталу, що відображає
процес розвитку продуктивних сил, впливає на пропорції суспільного
відтворення.
Ленін сформулював закон про визначальну роль виробництва засобів
виробництва щодо виробництва предметів споживання та вплив першого
підрозділу на формування загальної структури суспільного виробництва.
Особливу увагу він звертає на аналіз суперечностей капіталістичного
виробництва, зауважуючи слідом за Марксом, що вони не зводяться лише до
проблем пропорційності, тобто співвідношення виробництва та споживання.
Ленін також досліджує процес формування внутрішнього та зовнішнього
ринків, що зв’язує з розвитком суспільного та міжнародного поділу праці.
Він уважав, що зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою
реалізації, а розвивається відповідно до існуючих традицій міжнародної
торгівлі, внутрішніх диспропорцій, а також переростання розширеним
виробництвом меж окремої країни. Тобто суперечності відтворення, а не
проблеми реалізації, породжують боротьбу за зовнішні ринки.
Значне місце у творах Леніна присвячується доведенню однотипності
дрібнотоварного та капіталістичного господарства, що було наслідком
полеміки з народниками. Ленін, використавши метод Маркса, показав
генетичні джерела капіталістичного товарного виробництва.
Для підтвердження своїх висновків він використовує велику кількість
статистичних матеріалів, що надає його роботам ілюстративного,
вірогідного характеру. У цілому праці Леніна кінця XIX ст. присвячено
захисту марксизму та доказу того, що в Росії процес розвитку капіталізму
відбувається за марксистською схемою, а тому й революційна теорія
марксизму є справедливою і для Росії.
Ленінське вчення про имперіалізм
Внеском Леніна в розвиток економічної теорії можна вважати його аналіз
монополістичної стадії капіталізму. Щоправда, метод та мету дослідження
знову ж таки запозичено в Маркса, а економічну теорію спрямовано на
доведення справедливості революційної доктрини.
Маркс і Енгельс, досліджуючи капіталістичний спосіб виробництва,
звернули увагу на виникнення в ньому нових тенденцій, що були визначені
ними як процес концентрації та централізації виробництва. Енгельс,
зокрема, вказував, що ці процеси супроводжуються новими економічними
явищами — плануванням виробництва та збуту, змінами в ціноутворенні.
Однак ці зміни тоді ще не набули загального характеру, а тому не
вплинули суттєво на зміст теоретичних узагальнень основоположників
марксизму.
Проте в економічних теоріях пізніших шкіл та напрямків ці тенденції
знайшли відображення у вигляді нових підходів до аналізу процесу
ціноутворення, співвідношення попиту та пропозиції, факторів розвитку та
чинників економічної рівноваги, взаємовпливу ліберальної (конкурентної)
та монополізованої економіки.
Ленінська теорія монополістичної стадії капіталізму була органічно
вписана в марксистську класову, формаційну економічну теорію. Її
висновки збігалися з висновками «Капіталу». Вона була його прямим
продовженням і розвитком його ідей. Водночас ця теорія містить ряд
положень і узагальнень, які мають самостійну наукову вагу.
Основні положення ленінської теорії викладено в його книжці «Імперіалізм
як вища стадія капіталізму» (1917).
Ленін постійно підкреслює і обгрунтовує історичну обумовленість появи
імперіалізму, його закономірність, підкреслюючи, що капіталізм став
імперіалізмом лише “… на визначеному, дуже високому ступені свого
розвитку, коли деякі основні властивості капіталізму стали
перетворюватися на свою протилежність, коли по всій лінії склалися і
виявилися риси перехідної епохи від капіталізму до вищого
суспільно-економічного устрою”.
Визначаючи історичне місце імперіалізму В.І. Ленін назвав його вищою і
разом з тим останньою стадією капіталізму, на якій відбувається
формування матеріальних передумов і суб’єктивних чинників переходу
За основну ознаку зміни стадій Ленін узяв перехід від вільної
конкуренції у сфері виробництва та збуту до панування монополій, що
спричинило відповідні якісні перетворення. Він простежує, як
концентрація та централізація виробництва сприяють виникненню монополій,
і зазначає, що конкуренція є одночасно чинником і наслідком цього
процесу.
Досліджуючи форми монополістичних утворень у промисловості, Ленін
розглядає причини і напрямки монополізації як реакцію на обмеженість
ринків сировини, збуту, як боротьбу за сталі гарантовані прибутки, як
засіб уникнення конкурентного протистояння. Тобто, суть монополії — це
можливість контролю над виробництвом та збутом.
Ленін доводить, що монополія не знищує конкуренції, а лише змінює форми
конкурентної боротьби, в результаті чого остання стає ще більш
жорстокою.
Виникнення монополістичних об’єднань не обмежується лише сферою
виробництва. Ці процеси притаманні також іншим сферам: як наслідок
концентрації та централізації промислового капіталу монополізується
банківський капітал, відбувається зрощування монополістичного
промислового й монополістичного банківського капіталів з утворенням
фінансового капіталу і фінансової олігархії.
У цьому контексті розглянуто роль банків як засобу керування
економічними процесами. Зростання значення фінансового капіталу
супроводжується виникненням нових форм його функціонування:
поряд з банками постають страхові та інвестиційні компанії,
позичково-ощадні асоціації, інші кредитні заклади.
Особливим видом панування монополій Ленін називає фінансову олігархію
(владу небагатьох). Організаційною формою фінансової олігархії є
фінансова група, що репрезентує і контролює мережу корпорацій,
об’єднаних між собою взаємними інтересами. Головні методи панування
фінансової олігархії — це система участі, що зв’язує окремі підприємства
в єдине ціле, та особиста унія (взаємозалежність її членів).
Існування фінансового капіталу зумовлює узурпацію економічної та
політичної влади. Ленін не бачить інших способів протистояння цьому
процесу, що загрожує демократії в політиці та економіці, крім
соціалістичної революції.
У цій книжці Ленін аналізує суто економічну проблему ціноутворення,
зв’язуючи її з існуванням категорії монопольно високого та монопольно
низького прибутку. Він визнає, що ціноутворення за умов вищої стадії
капіталізму зазнає суттєвої зміни, але намагається пояснити його з
позицій вартості і додаткової вартості, аби довести, що воно
відбувається за об’єктивними економічними законами капіталістичного
виробництва, довести, що основний закон капіталізму — виробництво
додаткової вартості, закон експлуатації — справедливий і для цієї
стадії.
Досліджуються й інші ознаки та наслідки монополістичної стадії
капіталізму. Це — вивезення капіталів, економічний та територіальний
поділ світу, формування колоніальної системи та перетворення капіталізму
на світову економічну систему.
Проблему вивезення капіталів Ленін вирішує, слідом за Марксом, з
класичних позицій. Він розглядає причини вивезення капіталу як наслідок
його надлишку в експортуючій країні.
Надлишок капіталу, на думку класиків, є тим капіталом, використання
якого зумовлює спадання норми прибутку. Ленін підкреслює відносний
характер цього надлишку, який полягає в тім, що у власній країні цей
капітал не дає надприбутків. За умов, коли ринок пропозиції капіталів є
досить обмеженим, що характерно для економік слаборозвинених країн,
вивезений капітал забезпечує надприбуток.
Надлишковий капітал вивозиться, за визначенням Леніна, у трьох основних
формах — товарній, продуктивній (робоча сила та засоби виробництва) і
грошовій — приватними власниками та державою.
Активізація процесу вивезення капіталу відбувалась одночасно зі
зростанням кількості та могутності монополій. Тому Ленін назвав експорт
капіталу однією з головних ознак цієї стадії капіталізму, її типовою
рисою.
Економічним наслідком вивезення капіталів є інтернаціоналізація
економіки, що веде до утворення міжнародних монополістичних союзів і
поділу світу між ними. Ці процеси, на думку Леніна, сприяють поширенню
капіталістичних відносин та загостренню їхніх суперечностей, що для
країн, котрі імпортують капітал, означає деформацію економічної
структури, збільшення залежності від економіки розвинених країн та
перетворення на сировинний придаток останніх. Він також визначає
соціальні наслідки цього процесу виходячи з тези про посилення
експлуатації.
Утворення монополістичних союзів як нової форми концентрації капіталу
Ленін розглядає у контексті поділу світу між союзами капіталістів і
зазначає, що боротьба за його перерозподіл є визначальною рисою
імперіалістичної стадії розвитку капіталізму.
Саме через утворення міжнародних монополій формується світова система
капіталістичного господарства, утверджуються капіталістичні відносини.
Однією з форм їхнього прояву є модифікація колоніальної системи, коли
поряд з традиційними формами колоніального панування ведеться економічна
та політична боротьба за сфери впливу, інвестування капіталів, ринки
збуту, сировину і господарську територію.
Дослідження імперіалізму Ленін завершує висновками узагальнюючого
характеру, визначаючи п’ять його основних рис, що свідчать, на його
думку, про приреченість капіталізму, оскільки в економічному відношенні
цьому сприятиме монополізація, що означає перехід від свободи
конкуренції до повного усуспільнення, а в політичному — війни, як засіб
вирішення економічних проблем.
Аналізуючи ознаки та явища імперіалізму, Ленін постійно протиставляв
марксистські методи аналізу іншим. Ортодоксальне спрямування ленінських
теорій вплинуло на рівень науковості дослідження, зумовило його певне
обмеження. Так, Ленін не погоджувався, що вивезення капіталу виконує
функції «переливання» капіталу і сприяє пом’якшенню циклічності
розвитку, що монополізація економіки створює основи для її усуспільнення
та плановості, що розв’язання окремих проблем капіталізму та його
загальне вдосконалення може виключити необхідність революційного
перетворення суспільства.
Водночас у книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» наводиться
низка суттєвих ознак монополістичної стадії, наголошується на завершенні
процесу формування світової капіталістичної системи та суперечливості її
господарської будови, коли з монополістичними співіснують відносини
вільної конкуренції і сама монополія посилює їх. Безперечно правильно
визначається причина війн як засобу реалізації економічних інтересів.
Аналіз світової капіталістичної системи, нерівномірності економічного і
політичного розвитку окремих країн дозволив Леніну зробити висновок про
можливість прориву ланцюга імперіалізму і перемоги соціалістичної
революції первинно в її окремих найслабкіших ланках. Ці ідеї він
розвиває вже в іншій роботі – “Крах Другого інтернаціоналу”, що вийшла в
1916 році.
Своїм вістрям ленінська теорія імперіалізму була направлена не тільки
проти його прямих захисників, що проголосили настання нової ери,
організованого, з безмежними перспективами, позбавленого суперечностей
капіталізму, але і проти соціалістів в особі лідерів Другого
Інтернаціоналу (зокрема, Карла Каутського). Вони критикували
імперіалізм, відзначали його реакційний характер, але недостатність цієї
критики, на думку лідера російський соціалістів-більшовиків В.І.
Ульянова (Леніна), полягала в її реформістському характері. Кінцевим
політичним висновком був не висновок про необхідність революційного
перетворення дійсності, а висновок про можливість поступової
трансформації капіталістичних суспільно-економічних відносин шляхом
повернення до класичного капіталізму, який можна змінити.
В.І.Ленін вважав такий підхід ілюзорним, утопічним, прагнучим змінити
політику, не зачіпаючи економіки, суть якої на сучасному йому етапі
полягала в пануванні монополій. Метою ленінського економічного аналізу
імперіалізму був політичний висновок про необхідність соціалістичної
революції, який він і робить в своїй роботі “Імперіалізм як вища стадія
капіталізму”.
У наступних працях, особливо в «Державі і революції» (1917), Ленін
визначає ще одну рису, притаманну цій стадії, — зародження
державно-монополістичної економіки, поєднання сили монополій із силою
держави, створення передумов для регулювання економіки з одного центру.
Одержавлення економіки Ленін характеризує як процес поглиблення
суспільного характеру праці, створення умов для виконання державою нових
економічних, політичних та соціальних функцій. «Зараз ми маємо пряме
переростання капіталізму у вищу планомірну форму його», — писав Ленін у
статті «Доповідь на захист резолюції про поточний момент» (1917),
завершуючи аналіз висновком про необхідність соціалістичної революції,
яка означатиме перехід до планової економіки на ділі.
Державно-монополістичний капіталізм створює, на його думку, для
соціалізму готові форми.
Наступні праці Леніна було спрямовано на розвиток марксистської теорії
про економічні та політичні основи соціалістичного суспільства. Вони
грунтувалися на використанні марксистського методу та на догматизації
положень Маркса і Енгельса щодо структури виробничих відносин
майбутнього суспільства.
Розвиток економічних поглядів В.І.Леніна в післяреволюційних працях.
Обґрунтування НЕПу
У період з 1917 по 1918 рік всю увагу Леніна займають політичні питання.
Його економічні дослідження поновлюються, підштовхувані політичною
необхідністю управляти величезною, зруйнованою, економічно відсталою
країною. Економічні роботи стають вже не просто теоретичним аналізом
дійсності, а безпосередньою підставою для реальних економічних
перетворень. У 1918 році він пише роботу “Чергові задачі радвлади”, де,
як і в інших роботах того періоду, обґрунтовує головні пріоритети
економічної політики, націлені на боротьбу, в першу чергу, з голодом і
розрухою. Це була політика екстрених заходів, директивного керівництва,
антиселянська за своєю суттю, бо вона припускала насильницьке вилучення
“надлишків” продовольства у селян, зване “продрозкладкою,” для
забезпечення міста і армії. У історії вона одержала назву політики
“Військового комунізму”, і була націлена на утримання політичної влади в
руках більшовиків. Величезна увага надається і в обґрунтуванні і в
реалізації економічних станів ленінської теорії того часу суб’єктивним
чинникам, таким як ентузіазм і ідейна підготовленість робітників і т.п.,
що, власне, суперечить основним ідеям К.Маркса, стверджуючого, що всі ці
чинники повинні бути не причиною, а випливати з економічного розвитку.
Образно кажучи, позицію ставки в економічній політиці на суб’єктивні
чинники можна назвати спробою поставити віз попереду коня. У роботі
“Великий почин”, наприклад, дається обгрунтування ролі соціалістичного
змагання як способу підвищення продуктивності праці. Внаслідок того, що
соціалістичне змагання відрізняється від капіталістичної конкуренції
тим, що стимулом до нього є не отримання більшого, ніж у конкурента
прибутку, а бажання внести більший внесок в соціалістичне будівництво,
можна сказати, що ідеологічні явища розглядаються як первинні по
відношенню до матеріальних, тобто економічних, що власне і є
суперечністю марксистської економічної концепції. Внаслідок В.І. Ленін
як би повертається до ідеї К.Маркса і Ф.Енгельса про неможливість
встановлення нового соціального ладу, заснованого на суспільній
власності на засоби виробництва, в економічно відсталій країні. Крім
того, надії більшовиків на подальшу одразу ж за Російською світову
пролетарську революцію не виправдалися, а, отже, не залишалося
можливості підключити до процесу відновлення зруйнованого господарства
Росії розвиненої економіки західних країн, таких як Німеччина, Франція,
Англія. Таким чином, все більш актуальною ставала основна марксистська
ідея про необхідність економічних передумов комунізму або соціалізму, як
цей суспільно-економічний устрій вже в 1919 році називали в Росії,
слідуючи ленінським ідеям про дві фази комунізму.
Все це зумовило необхідність кардинального перегляду економічної
політики правлячої у той час РКПб, відмова від директивних методів
керівництва, включення ринкових механізмів розвитку економіки, що
розцінювалося багатьма недалекоглядними політиками-комуністами, як крок
назад. Леніну доводилося обстоювати свої економічні погляди в гострій
полеміці з соратниками. Весь 21 і велика частина 22 року були заповнені
роботою по виробленню основних принципів нової економічної політики, що
повертається обличчям до селянства, центральною ланкою якої став план
кооперації.
Складність виникаючих проблем була гранично велика. Місто на основі
націоналізованої, керованої і єдиного центру, хоча і розореної
промисловості, відновлювався економічно, чого не можна було сказати про
село, де проживала основна маса населення Росії.
Жовтнева революція ліквідувавши поміщицьке землеволодіння, утворила
безліч дрібних і найдрібніших селянських господарств, які були нездатні
виконати свою економічну, задачу забезпечення продовольством величезної
країни. Обстановка “військового комунізму” примусила шукати саме в
кооперації засіб створення виробничо-споживацьких комун в масштабі всієї
держави, засіб того прямого продуктообміну між містом і селом, яке
повинне було в корінні перетворити економічні відносини в країні.
Передбачалося, що кооперація і дасть “апарат масового розподілу”, що
надалі вона стане “основою організації постачання населення на
комуністичних засадах”. Саме в такому плані ідея кооперації всього
населення країни відображена в Програмі РКПб, прийнятої на Восьмому
з’їзді в березні 1919 року і в рішеннях Дев’ятого з’їзду в
березні-квітні 1920 року. Проте спроба безпосереднього переходу до
комуністичних форм виробництва і розподіли виявилося нереальною,
утопічною, вона наткнулася на опір селян, викликала після громадянської
війни глибоку кризу 1921 року.
Криза примусила радвладу відступити, перейти до нової економічної
політики. Колишня військово-політична взаємодія робочого класу і
селянства, не виключаюча безеквівалентне вилучення радвладою продуктів
селянської праці, було замінена економічно, продрозкладка була замінена
продподатком, на базі допуску відомої свободи обороту, свободи торгівлі
продуктами селянської праці. Ці ідеї відображені в роботі В.І. Леніна
“Про заміну продрозкладки продподатком”. Влада визнала той факт, що
“інтереси цих двох класів різні, дрібний землероб не хоче того. чого
хоче робітник”. Але ясного плану усунення цих відмінностей між містом і
селом, ліквідації соціальної різнорідності економічного базису держави у
Леніна в 1921-22 роках ще не було.
Доповнюючи на початку 1922 року нову економічну політику, кооперативний
план Леніна, нове розуміння ролі кооперації і відкривав, на його думку,
цю найважливішу задачу в дрібноселянській країні. “За умови повної
кооперації ми б вже стояли обома ногами на соціалістичному грунті”.
Опрацьовуючи свої ідеї, Ленін використовував широкий круг літератури. Це
свідчить про серйозний науковий підхід В.І. Леніна при виробленні
кооперативного плану перетворення країни, його прагненні знати і
використовувати всі досягнення сучасної йому економічної теорії.
Важливим для Леніна- керівника соціалістичної держави було забезпечення
“контролю і обліку” над дрібнобуржуазною стихією, але головне, надалі та
ж кооперація повинна була полегшити перехід від одноосібних до
колективних господарств “шляхом можливо простішим, легшим і доступнішим
для селянина.
З досвіду “військового комунізму” виявилося, що на одних тільки
міркуваннях “про загальне благо” будувати нове суспільство не можна, і
тут міркування про “власний інтерес” сказали своє вагоме слово. Вони-то
і примусили радвладу відступити і перейти до нової економічної політики,
що повною мірою враховує і “власний інтерес”.
В.И. Ленін, розглядаючи по початку неп тільки як тимчасовий відступ(але
не менше 30 років, на його думку,), припускаючи, що він змінитися новим
настанням, вже тоді помітив в непі ряд універсальних рис, які в
подальшому вже не повинні були ігноруватися радвладою, які, навпаки,
повинні бути інтегровані нею за вже випробуваним принципом “поєднання
протилежностей”: поєднання ентузіазму і особистого інтересу, поєднання
централізованого планування з госпрозрахунком в промисловості, поєднання
загальної і особистої зацікавленості в селянському господарстві. “У непі
ми зробили поступку селянину, як торговцю, принципу приватної торгівлі;
саме з цього витікає гігантське значення кооперації. По суті кажучи,
кооперувати достатньою мірою широко і глибоко російське населення за
панування непу є все, що нам потрібно, тому що тепер ми знайшли той
ступінь з’єднання приватного інтересу, приватного торгового інтересу,
перевірки і контролю його державою, ступінь підпорядкування його
загальним інтересам, яка раніше складала камінь спотикання для багатьох
і багатьох соціалістів.
Всі ці ідеї були розроблені Леніном останніми роками його життю в його
Політичному заповіті, як часто називають продиктовані ним в період
хвороби, з 23 грудня 1922 року по 2 березня 1923 року, статті і листи.
До них відносяться опубліковані в газеті “Правда” в 1923 році (ще за
життя Леніна) “Сторінки з щоденника”, “Як нам реорганізувати Рабкрін”,
“Краще менше та краще”, “Про кооперацію”, “Про нашу революцію”.
Намічавши перспективи соціалістичного перетворення села, Ленін указував
на ряд необхідних передумов його успіху.
Перше – всестороння допомога (людьми, кредитами, знаряддями виробництва)
виникаючому новому суспільному устрою в селі з боку пролетарської
держави, з боку міста, пошук багатоманітних форм зв’язку міста і села.
Друге – поступовість, відсутність поспішності в справі внесення
комуністичних ідей і відносин в село.
Третє – здійснення соціалістичною державою культурної революції в селі,
цивілізація мільйонних мас селянського населення.
Ленінський план відновлення економіки за допомогою непу дав вагомі
результати, в короткі терміни вдалося налагодити роботу промисловості і
укріпити сільське господарство. Проте після його смерті в 1924 році,
економічна політика різко змінилася і вже до 1929 неп було згорнуто, що,
безумовно, позначилося на подальшому економічному розвитку Росії.
Висновок
Таким чином, навіть найкоротший огляд економічних поглядів В.І.Леніна,
показує його неабияку теоретичну підготовку і оригінальність мислення.
Можна по-різному оцінювати його роль в політичному житті нашої країни,
але не можна не визнати його істотний внесок у розвиток економічної
теорії взагалі, і економічної теорії марксизму, зокрема. По ходу аналізу
я намагався порівняти ленінську економічну теорію з класичним марксизмом
і дійшов висновку, що часто він відступав від принципових положень
марксової теорії, хоча стверджував, що це не є відступи, а лише –
творчий розвиток марксизму. З роботи видно, що теоретичні висновки
Леніна завжди мали на своїй меті практичне перетворення дійсності і
спиралися на реальну оцінку економічних процесів і мали потенціал
прогнозу.
Список використаної літератури
Історія економічних вчень. Підручник / За ред. Корнійчук Л.Я. – К.,
2000.
Історія економічних вчень. Навч. Посіб./ Юхименко П.І., Леоненко П.М.
–К., 2002.
PAGE
PAGE 19
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
