Трудова теорія вартості (курсова)

Курсова робота

З предмета: «Політекономія»

На тему: «Трудова теорія вартості»

1. Погляд В.Петті на вартість

Петті (Petty) Вільям (1623 – 1687) – англійський економіст і статистик,
засновник класичної політичної економії. Пройшов шлях від юнги до
багатого поміщика, пера Англії. За фахом – лікар. Отримав ступінь
доктора фізики, професор анатомії у Грешем-коледжі, член Лондонського
Королівського товариства, землевпорядник, Автор праць:

“Трактат про податки і збори” (1662),

“Слово мудрим” (1664),

“Політична анатомія Ірландії” (1672),

“Політична арифметика” (1676),

“Різне про гроші” (1682).

Тривалий час перебував під впливом меркантилізму, що позначилося на
його перших працях, у яких Петті характеризує багатство з
меркантилістських позицій. Вважав, що “багатство кожної країни міститься
передусім у тій частці, яку вона має в зовнішній торгівлі. Праці Петті
суттєво вплинули на формування економічної теорії, яку він трактував як
науку про багатство, започаткувавши її численні важливі розділи. До
аналізу господарських процесів Петті підходив як природознавець-медик.
За аналогією з людиною розглядав економіку як живий організм, що
розвивається за певними законами. Хоча Петті не розрізняв природних і
економічних законів, його заслугою є підняття проблеми економічного
закону. Крім опису економічних процесів, він застосував глибинний
аналіз, ініціювавши розробку методу наукової абстракції, запровадив у
наукову практику кількісний, економіко-статистичний метод дослідження.

Як зазначає Ю.В.Ніколенко: «У своїх дослідженнях У.Петті намагався
застосувати науковий метод – метод абстракції. Він прагнув проникнути у
глибину економічних явищ, пояснити їх причини. Він розмежовував зовнішню
видимість явищ та їх сутність.

Петті зробив висновок про наявність певних закономірностей, яким
підпорядковуються економічні явища та процеси. Тим самим він підійшов до
розуміння економічного закону, що виражає сутність економічних явищ.
Петті вважається засновником трудової теорії вартості.»

Петті, не створив цілісної системи економічних знань, однак у
розв’язанні багатьох проблем досяг значних результатів, зокрема, в
теорії ціни, доходів, заклав підвалини трудової теорії вартості. Петті,
розрізняв “політичну” і “природну” ціну. Під першою розумів ринкову
ціну, що змінюється під впливом ринкових ситуацій, під другою – певну
кількість праці, затраченої на виробництво товару, тобто вартість.
Перебуваючи під впливом меркантилістських поглядів, вважав, що
вартість створюється не всякою працею, а лише затраченою на виробництво
золота і срібла, тобто вартість, за Петті, існує лише у грошовій формі,
Інші товари набувають вартості через обмін їх на гроші. Праця – писав Ф.
Енгельс, є “…перша основна умова всього людського життя, і до того ж у
такій мірі, що ми в певному розумінні повинні сказати: праця створила
саму людину” У створенні вартості, на думку Петті, бере участь і
природа: “Труд – батько й найактивніший принцип багатства, земля – його
мати”. Вчення про доходи охоплює заробітну плату, ренту і позичковий
відсоток. Заробітна плата визначається як ціна праці й має
встановлюватися на рівні, що забезпечує “існування робітника (але не
більше)”, дає йому змогу “жити, працювати і розмножуватися”, Підвищення
заробітної плати, вважав Петті, зменшить бажання робітника більше
працювати, що означатиме втрату суспільством частини праці, Отже,
заробітна плата встановлюється на рівні мінімуму засобів до існування
робітника. Головним підприємницьким доходом у Петті є рента у двох
формах: “рента з землі та доходів” і “грошова рента” (позичковий
відсоток). Земельна рента визначається як надлишок створеного продукту
над витратами виробництва (засобами виробництва і коштами, необхідними
для відтворення робочої Сили). Йдеться про диференціальну ренту з її
поділом на диференціальну ренту І і диференціальну ренту ІІ. 3 теорією
ренти у Петті тісно пов’язане і питання позичкового відсотка, який він
розглядав як дохід від грошового капіталу і вважав, що його рівень має
бути співвідносним із земельною рентою й дорівнювати “ренті з тієї
кількості землі, яка може бути куплена на ті ж віддані в позику гроші”.
Петті не створив теорії прибутку, рента в його працях – універсальна
форма доходу. Це пояснюється умовами ХVІІ ст., коли земля ще була
головним об’єктом докладання праці. Книгою “Політична арифметика” Петті
започаткував статистику як науку. В ній він продемонстрував кількісний
підхід до вивчення масових суспільних явищ, вперше визначив національне
багатство Англії, а також національний доход, заклавши, таким чином,
основи сучасної системи національних рахунків. Ставлення економістів до
Петті неоднозначне, Деякі західні вчені не визнають його пріоритету як
фундатора класичної школи, теорії вартості (Й.Шумпетер), обмежують
заслуги Петті створенням основ статистики, розглядають його як
представника пізнього меркантилізму. К.Маркс характеризував Петті як
геніального дослідника-економіста. Петті посідає чільне місце в історії
економічної думки, в його працях – “зародки істинної економічної
теорії”

2. Догма А.Сміта

Сміт Адам (1723 – 1790) – шотландський економіст, представник класичної
політичної економії. Народився в м. Керколді в сім’ї митного чиновника.
Навчався в університетах Глазго (1737 – 40) і Оксфорда (1740 – 46). У
1748 – 51 читав в Единбурзі курс публічних лекцій з літератури і
природного права. Наукову діяльність розпочав як філософ. У 1751 Сміт –
завідувач кафедри логіки в Единбурзькому університеті, з 1752 очолив
кафедру моральної філософії в університеті. Паралельно вивчав політичну
економію. В 1764 – 66 Сміт перебував за кордоном (зокрема, у Франції),
де познайомився з фізіократами (Ф.Кене, А.Тюрго та ін.) і філософами
(Ф.Вольтером, Д.Дідро). В 1767 – 73 жив у Шотландії, в 1773 – 76 – в
Лондоні, де написав головну свою працю “Дослідження про природу і
причини багатства народів (1776).

Вона складається з п’яти частин. У першій досліджено проблеми вартості
га розподілу доходів; у другій – сутність капіталу і його
нагромадження; третя – начерк економічної історії Західної Європи за
феодалізму і становлення капіталізму; у четвертій критично
проаналізовано погляди меркантилістів і з’ясовано суть економічної
політики; у п’ятій висвітлено проблеми державних фінансів. Система його
економічних поглядів – внутрішньо суперечлива, зумовлена його методом
дослідження. Він вивчав внутрішню структуру економічної системи
капіталізму, а отже, й властиві їй закони (що діють подібно до законів
природи), проник у сутність економічних явищ і процесів. Водночас він
з’ясовував зв’язки між різними категоріями на рівні явищ, форм вияву
внутрішньої суті, поверхневі взаємозв’язки між різними економічними
процесами у процесі конкуренції, які давали уявлення про їхню сутність
на рівні здорового глузду. Результати, отримані при використанні двох
підходів, Сміт значною мірою ототожнював, ставив їх у
причинно-наслідковий зв’язок, у відносини субординації, не з’ясовував
проміжні ланки між ними. Внаслідок цього він нерідко отримував декілька
суперечностей. Усі головні проблеми політичної економії він аналізував
крізь призму поділу праці на мануфактурній стадії розвитку капіталізму
в промисловості, де підвищення продуктивності праці, за Смітом,
відбувається завдяки; а) зростанню спритності й мистецтва окремого
робітника; б) економії часу, необхідного для переходу від одного виду
роботи до іншого; в) винайденню машин (цьому процесові прислужилася
спеціалізація знарядь праці в окремих робітників мануфактури). 3 огляду
на це недостатній рівень розвитку сільського господарства спричинений,
на його думку, нерозривністю поділу праці в цій сфері. 3 аналогічних
позицій він пояснював нерівномірний розвиток окремих регіонів і країн.
Економічну систему капіталізму Адам трактував як єдину гігантську
мануфактуру, в якій поділ праці є загальною формою співробітництва
людей. Однак Сміт, не вбачав істотної відмінності між поділом праці
всередині мануфактури, між підприємствами і галузями в суспільстві (в
“Капіталі” К.Маркса три основні форми суспільного поділу праці
підведені під категорії “загально-особливе часткове і одиничне”, що дало
змогу аналізувати їх у процесі діалектичної взаємодії). Водночас він
розумів негативні аспекти тогочасного поділу праці: перетворення
робітника на частково найманого працівника (виконання ним деяких
операцій, що не потребують освіти), погіршення умов праці, монотонність
праці та ін. Причиною поділу праці він вважав таку характерну рису
людської психології й поведінки, як схильність до обліку. Поділ праці,
у свою чергу, стимулював, за Смітом, розвиток цієї схильності,
внаслідок чого ці процеси розвивалися паралельно. Водночас причину
поділу праці Сміт, вбачав і в зумовленому ним зростанні продуктивності
праці. істотну роль у їх розвитку відіграють гроші, що стихійно постають
із товарного світу в процесі тривалого історичного розвитку.
Найважливішою функцією грошей, на думку Сміта, є засіб обігу, він
вважав за доцільне заміну грошей у монетарній формі – як золота і срібла
на паперові, випуск обмеженої кількості грошей. Більш прогресивними
(порівняно з фізіократами) були погляди Сміта на продуктивну працю.
Вартість, за Смітом, створюється не лише в сільському господарстві, а й
в усіх галузях матеріального виробництва, тому всі види праці є
рівнозначними як творці вартості; отже, праця взагалі, загальна
суспільна праця створює вартість незалежно від маси конкретних
споживчих вартостей, в якій вона втілена.

Отже, Сміт впритул наблизився до проблеми двоїстого характеру праці,
однак працю як субстанцію вартості не дослідив. Стверджував про два
різні значення терміна “вартість”: як корисність будь-якого предмета
(споживча вартість) і як володіння певним товаром (мінова вартість).
Однак не розкрив сутності товару як діалектичної єдності, що
передбачало взаємозумовленість, взаємо перехід, суперечливість та ін.)
споживчої і мінової вартостей, відповідних видів праці, що були
підґрунтям кожної з них (як глибшої сутності – сутності другого
порядку). Через це він не розрізняв процес праці як фактор створення
вартості і процес праці як фактор перенесення вартості засобів
виробництва на створений продукт. У процесі обміну продуктами праці
регулятором цього обміну є праця товаровиробників як єдине точне мірило
вартості. Сміт зазначав, що величина вартості продукту визначається не
фактичними затратами праці окремого товаровиробника, а кількістю праці,
необхідної для його виробництва, тобто він наблизився до розуміння
індивідуальної та суспільно необхідної праці, але не зміг чітко
розмежувати їх. С, розрізняв вартість товару та його ціну; тому
відокремлював дійсну (вартість товару) і номінальну (грошове вираження
вартості товару, кількість чистого золота або срібла, за яку він
продається). Дійсна ціна є своєрідним стійким центром, до якого тяжіють
ціни всіх товарів. Отже, Сміт заклав основи розуміння механізму
відхилення ціни від вартості товарів. Заслугою Сміта, є й виділення
простої та складної праці, з’ясування їх неоднакового впливу на
величину вартості, впливу інтенсивності праці на утворення вартості.
Водночас ці наукові елементи розуміння вартості поєднувалися в його
праці з поверхневими, на рівні явища, оскільки вартість товару він
визначав кількістю праці, яку треба затратити, щоб купити певний товар.
Таке визначення було справедливим лише за простого товарного
виробництва, коли, наприклад, ткач, обмінюючи свій виробленої ним
тканини на чоботи, пошиті шевцем. визнавав, що на цей товар затрачено
приблизно таку саму кількість праці. За капіталістичного товарного
виробництва сувій тканини коштував дорожче (якщо ткач працював на
капіталістичному виробництві), ніж праця шевця, оскільки, крім
заробітної плати доходу виробника), вона охоплювала і додаткову
вартість, яку привласнював капіталіст. Сміт, у цьому випадку зіткнувся з
суперечністю між законами вартості (згідно з якими вартість товару
визначалася впише працею, затраченою на його виробництво, і відбувався
обмін еквівалентів) і законом додаткової вартості, який нібито діяв за
капіталізму, оскільки капіталіст виплачував робітникові у формі
заробітної плати лише частину вартості, а іншу – привласнював. Тому
Сміт не зміг пояснити цю суперечність у межах трудової теорії вартості й
дійшов висновку, що вартість товару визначається сумою трьох доходів
(заробітної плати, прибутку і ренти). Закон вартості, на його думку,
діяв лише за простого товарного виробництва. Крім того, Сміт, не зміг
розкрити якісного аспекту вартості як суспільного відношення між
товаровиробниками, що має історичний характер, наповнюється у процесі
еволюції товарного виробництва елементами якісно нового змісту.
Водночас Сміт, за словами Маркса, відчув перетворення закону на свою
протилежність (закон ціни виробництва), але не зміг розкрити цього
процесу. С. першим з’ясував співвідношення промислового і торговельного
прибутку, земельної ренти, позичкового відсотка, розглядав промисловий
прибуток як основну форму додаткової вартості. Науково обґрунтованим
було його положення, що вартість, яку робітники додають до вартості
матеріалів, розподіляється На заробітну плату і прибуток підприємця на
весь капітал, авансований ним у вигляді заробітної плати і матеріалів. У
цьому положенні закладено правильне розуміння структури вартості та
сукупного суспільного продукту. Сміт заперечував, що прибуток є іншим
видом заробітної плати за нагляд і управління підприємством (доказ
цього – залежність прибутку від розмірів використовуваного капіталу, а
не від складності та кількості управлінської праці, залучення до
процесу управління найманих управляючих), така його позиція була
однобічною, оскільки Сміт ігнорував працю підприємця як одне з джерел
прибутку. Однак наведені ним докази свідчили, що капіталіст має
претендувати лише на частку прибутку, а іншу повинні привласнювати
наймані робітники. Сміт зазначав, що робітник продає свою працю
капіталістові, хоча насправді капіталіст купував робочу силу, права на
її використання у процесі праці. Основою заробітної плати, за С., є
вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника
і членів його сім’ї, виховання дітей; нижня межа заробітної плати –
“фізичний мінімум”. Якщо заробітна плата нижча за цей мінімум, існує
загроза вимирання робітників у країнах, що економічно регресували У
країнах, які динамічно розвиваються, до заробітної плати, грім фізичного
мінімуму, входить певний надлишок, розмір якої визначається усталеними
нормами споживання, традиціями, культурним рівнем. Важливу роль у
встановленні конкретного рівня заробітної плати Сміт відводив боротьбі
робітників, співвідношенню сил між двома класами, позиції держави (яка
переважно підтримує капіталістів). Обстоював встановлення високої
заробітної плати (що стимулювало о зростання продуктивності праці,
сприяло нагромадженню капіталу та підвищенню попиту на працю),
спростовуючи думку, що висока заробітна плата розбестить робітників і
не стимулюватиме їх до праці. Сміт розглядав дохід капіталіста як
результат усього авансованого капіталу, в т.ч. витрат на заробітну плату
і засоби виробництва, як винагороду капіталістові за його діяльність,
працю і ризик, тому не зміг розкрити сутності середнього прибутку,
розв’язати суперечність між законом вартості і законом середньої норми
прибутку (якщо прибуток створюється найманою працею, то норма прибутку
має бути пропорційною кількості застосовуваної праці; насправді вона
пропорційна капіталові, однак у цьому випадку не діє закон вартості),
які суперечності між законом середньої норми прибутку і законом
додаткової вартості (відповідно до вимог якого додаткова вартість
пропорційна величині змінного капіталу за незмінної норми експлуатації.
Двоїстими є його погляди на сутність земельної ренти та джерела її
утворення. Сміт визначав її як нетрудовий дохід, а величину земельної
ренти пояснював надлишком вартості над заробітною платою робітників і
середнім прибутком фермера-капіталіста. Він критикував положення, що
рента є платою її власникові, своєрідним відсотком на капітал,
вкладений землевласником для поліпшення якості землі (одним із доказів,
на якому ґрунтувалася ця критика, було отримання землевласником ренти з
ділянок землі, що ніколи не оброблялися). Водночас Сміт, стверджував,
що рента разом із заробітною платою і прибутком визначає вартість
товару. У цьому випадку рента поставала як джерело вартості, отже, була
не трудовим доходом, а винагородою за послуги землі. Сміт також
висловлював думку, що, крім праці, у створенні ренти бере участь і
природа, що праця людини на землі має особливу продуктивність,
Розглядаючи сутність капіталу, він характеризував його як вартість, що
приносить додатковий дохід за рахунок експлуатації найманої праці, і
дав найпростіше наукове визначення капіталу як само зростаючої вартості.
Позитивним було й те, що Сміт вважав капіталом вартість, створену не
лише в сільському господарстві (як стверджували фізіократи), а й в усіх
сферах матеріального виробництва, водночас характеризував його як
запас речей, необхідних для процесу виробництва. Самозростання капіталу,
за словами Маркса, за капіталізму називали спільним багатством,
багатством народів, Отже, категорія “багатство” була капіталом, а
основним засобом його збільшення – розвиток мануфактурного поділу праці.
У двоїстій характеристиці капіталу розкривалися його речовий зміст (як
певна сукупність речей) і соціально-економічна форма (як само
зростаюча вартість). Однак визначення цієї вартості було надто звуженим,
не охоплювало всіх сфер суспільного відтворення, не розгорнулося в
цілісну систему виробничих відносин Сміт першим поділив капітал на
основний і оборотний щодо всіх галузей матеріального виробництва.
Критерієм такого поділу є те, що основний капітал приносить прибуток
без переходу від одного власника до іншого або без наступного обігу, а
оборотний – завдяки тому, що постійно переходить від власника в одній
формі й повертається в іншій, Головні елементи основного капіталу, за
Смітом, – машини та інші необхідні знаряддя праці; будівлі та споруди
для торгівельних і промислових цілей; заходи, спрямовані на поліпшення
землі (розчищання, осушування, удобрювання та ін.), що роблять її
придатною для обробітку; трудові навики, набуті в процесі навчання і
тренування. Основними елементами оборотного капіталу Сміт вважав гроші,
запаси продовольства (крім тих, що знаходяться в розпорядженні самих
споживачів), сирі матеріали й напівфабрикати (що знаходяться в процесі
незавершеного будівництва), а також готові, але нереалізовані товари.
Однак у такому твердженні відсутній передусім чіткий критерій поділу
капіталу на основний і оборотний, змішується поділ на постійний і
змінний капітал. Крім того, Сміт необґрунтовано відносив до основного
капіталу трудові навики та корисні властивості членів суспільства. Він
розмежував валовий дохід і чистий прибуток жителів країни. Під першим
розумів сукупність створених працездатним населенням товарів, у т.ч.
всі матеріальні витрати на їх виробництво включно з повторним
рахунком). Чистий прибуток справедлива ототожню вав із національним
доходом, зі створеною у процесі праці новою вартістю з вирахуванням
витрат на відновлення основного та оборотного капіталу. Однак чистий
прибуток Сміт водночас ототожнював тільки з фондом особистого
споживання, що характерне лише для простого відтворення. Крім того, він
необґрунтовано стверджував, що вартість окремого товару або всього
річного продукту складається із заробітної плати, прибутку і ренти – з
доходів. У такому разі зникає відмінність між валовим доходом (сукупним
суспільним прибутком) і національним доходом. [це визначення було взяте
деякими іншими вченими за основу]. Сміт доводив при цьому, що коли ціна
містить елементи, які не розкладаються на доходи, то в підсумку їх можна
розкласти на доходи, отримані на попередніх стадіях обробки сировини.
Цієї помилки він припустився через нерозуміння двоїстого характеру
праці, перенесення конкретною працею вартості машин, устаткування тощо
на новостворений продукт, вона відома як “догма Сміта”. Розглядаючи
проблему продуктивної та непродуктивної праці, Сміт визначав
продуктивну працю як таку, що виготовляє вартість, обмінюється на
капітал, є джерелом прибутку, збільшує капітал. Непродуктивною вважав
працю, що обмінюється на дохід, не збільшуючи вартості (наприклад,
праця домашньої служниці). Однак до продуктивної праці відносив лише
ту, що уречевлюється в товарі або продукті, які можна продати. Такий
підхід характеризує продуктивність праці лише щодо матеріально-речового
змісту й, згідно з ним, праця у сфері послуг (освіти, охорони здоров’я,
науки, управління економікою та ін.) е непродуктивною. До зайнятих
непродуктивною працею Сміт відносив правителя країни, судових чиновників
та офіцерів, священиків, юристів, артистів та ін. Предметом політичної
економії Сміт вважав багатство капіталістичного суспільства, причини і
джерела його виникнення. Якщо виходити з того, що Маркс під багатствами
народів розумів капітал, то предметом дослідження Сміта були
капіталістичні виробничі відносини між трьома класами (робітниками,
капіталістами і земельними власниками). Досліджуючи причини й джерела
зростання цього багатства, Сміт з’ясовував причинно-наслідкові зв’язки
між економічними явищами і процесами, а відтак частково – економічні
закони капіталістичного суспільства. Однак такого розуміння предмета
політичної економії у Сміта немає. Предметом політичної економії він
назвав державні фінанси – формування бюджету держави, його розподіл,
державний борг. У своїй праці Сміт охарактеризував економічну систему
капіталізму мануфактурного періоду, в якій держава відігравала пасивну
роль, Він відводив їй роль верховного арбітра за дотримання правил
вільної конкуренції, захисту приватної власності. Держава, на його
думку, має виконувати лише функції, які окрема людина не в змозі
виконати або зробить це економічно неефективно: організація громадського
порядку, державної служби, національної оборони, будівництво деяких
громадських об’єктів (доріг, мостів) та їх утримання в робочому стані,
забезпечення грошового обігу. Такий етап розвитку капіталістичної
економіки дістав назву “вільна ринкова економіка”, для якої
характерними були вільне ціноутворення, вільна конкуренція, вільне і
стихійне переливання капіталу між галузями та ін.

Остаточно ця система перестала існувати під час кризи 1929 – 33.

3. Обґрунтування вартості Д.Рікардо

Рікардо (Ricardo) Давид (1772 – 1823) – англійський економіст,
представник класичної політичної економії. Народився в Лондоні в родині
багатого комерсанта. 3 1788 почав працювати в торговельній конторі
батька і на біржі, 3 1793 займався самостійною комерційною діяльністю, з
1802 – член керівного комітету Лондонської біржі. Завдяки грі на біржі
став мільйонером. У 1812 припинив комерційну діяльність, став багатим
рантьє і землевласником, розпочав наукову діяльність. Захоплювався не
лише політичною економією, а й фізикою, хімією, математикою та іншими
природничими науками. У 1819 Р. було обрано до парламенту. Перші
економічні праці (1809) присвячено проблемам грошового обігу та валюти.
У 1817 побачила світ головна його праця –

“Начала політичної економії та оподаткування”,

яка складається з трьох частин: основи економічної теорії; теорія та
практика оподаткування; аналіз окремих економічних проблем і теорій
А.Сміта, Т.Мальтуса і Ж.-Б.Сея. За життя Рікардо вийшло три її видання,
в кожне з яких автор вносив суттєві доповнення. Найважливішою є перша
частина, що починається зі з’ясування сутності вартості. Рікардо уперше
в історії світової економічної думки доводив, що єдиним джерелом
вартості є праця, тому критикував концепцію Сміта, згідно з якою
вартість товарів визначається працею, яку можна обміняти на ці товари
(що було характерно для простого товарного виробництва), а також
доходами різних класів суспільства. Однак Рікардо, не критикував тезу
Сміта, що вартість розпадається на доходи. Положення теорії Р. про
єдине джерело вартості стосується лише відтворюваних товарів (товарів,
що постійно виготовляються і кількість яких може бути збільшена працею
людини), Водночас, на його думку, існують деякі товари, вартість яких
визначається лише їхньою рідкісністю (раритетні статуї та картини,
монети, книжки, особливі вина, виготовлені в обмеженій кількості) і не
залежить від кількості праці, необхідної на початку для їх виготовлення,
тобто Рікардо необґрунтовано відмовився визнати залежність вартості
рідкісних товарів від праці (як одного з факторів). Він критикував
положення Сея, згідно з яким вартість товарів та її величина
визначаються корисністю, що відповідало б дійсності,, якби вартість
товарів регулювалася лише покупцями. Це, однак, не означає, що
джерелами мінової вартості товарів, які мають корисність, є їхня
рідкісність та кількість праці, необхідна для їх виробництва. Третім
вартісноутворюючим, але опосередкованим джерелом є корисність товарів.
Цеглі висновок випливає з таких основних положень теорії вартості
Рікардо: по-перше, він доводив необґрунтованість визначення міри
вартості ступенем корисності зазначаючи при цьому, що “корисність –
основа вартості, але ступінь корисності не може бути мірою вартості”.
По-друге, Рікардо, вважав корисність суттєвою для формування мінової
вартості. По-третє, критикуючи позицій Сея, Рікардо заперечував тезу про
корисність як регулятор вартості лише в тому разі, коли вартість
товарів регулюється тільки покупцями, тобто співвідношенням попиту і
пропозиції, конкуренцією між самими споживачами. По-четверте, Рікардо,
наголошував на впливі на вартість товару величини якості праці. Оцінка
праці різних якостей, на його думку, значною мірою залежить від
порівнювального мистецтва робітника, напруженості виконуваної ним
праці, ступеня її складності та вправності робітників. Якість праці –
характеристика не абстрактної, а конкретної праці. Визначаючи вартість
товарів, Рікардо встановив її залежність від продуктивності праці,
вперше підняв і частково розв’язав проблему суспільно необхідної праці в
її співвідношенні з індивідуальною працею (і відповідними витратами),
розкрив вплив процесу перенесення вартості зношених засобів виробництва
на вартість новоствореного продукту. Рікардо розрізняв “абсолютну” і
“відносну” (порівняльну) вартість, яка є синонімом мінової вартості.
Він критикував тезу Сміта, що вартість складається з доходів, оскільки
вартість є первинною щодо доходів, які треба попередньо створити.
Водночас Рікардо, помилково стверджував, що регулятором величини
вартості товарів є індивідуальні витрати товаровиробників за найгірших
умов (поширюючи цю особливість сільського господарства на всі галузі),
не зміг розрізнити двох видів праці (абстрактної та конкретної), не
розкрив механізму перенесення вартості, плутав поділ капіталу на
основний та обіговий з поділом на постійний і змінний, вартість товару –
з його ціною та ін. Предметом політичної економії Рікардо, називав
передусім сферу розподілу, тому головною метою своєї праці вважав
з’ясування законів, які нею управляють. Однак це не означає, що поза
його увагою залишилися проблеми безпосереднього виробництва (адже
джерелом вартості Рікардо вважав працю). Акцентування на відносинах
розподілу пояснюється тим, що у формах розподілу найповніше виявлялися
особисті та речові фактори виробництва. Однак Рікардо не зміг
обґрунтувати категорії “продуктивні сили”, “виробничі відносини”,
“відносини власності”, закони, які регулюють розвиток усієї економічної
системи, в т.ч. закони, що управляють виробництвом матеріальних благ і
відносин власності, які при цьому виникають, обміном матеріальних благ
і відповідних відносин між людьми. Основою методу свого дослідження
Рікардо обрав трудову теорію вартості, використовуючи певною мірою
метод сходження від абстрактного до конкретного. Ознак він не
застосував історичного підходу до аналізу капіталізму, неповно
використовував метод абстракції, системний підхід. За допомогою трудової
теорії вартості Рікардо науково обґрунтовано розглянув проблему
розподілу доходів. Це суперечить висновку Г.Мюрдаля про те, що Рікардо,
досяг наукових успіхів усупереч використанню трудової теорії вартості.
Оскільки єдиним джерелом вартості сукупного суспільного продукту є
праця, учений критикував погляди економістів, які таким джерелам
називали засоби виробництва (в т ч. землю). Прибуток він розглядав як
привласнену капіталістами неоплачену працю найманих робітників, показав
обернено пропорційну залежність між величиною заробітної плати і
прибутку, джерелом ренти вважав працю найманих робітників у сільському
господарстві, впритул наблизився до правильного з’ясування величини
заробітної плати (виокремлюючи при цьому природну і ринкову ціну
праці). Ціну праці він пов’язував із вартістю життєвих засобів
робітників; стверджував (на противагу Сміту), що у процесі розвитку
капіталізму заробітна плата знижуватиметься. Водночас Рікардо, як і
Сміт, не зміг розв’язати суперечностей між законом вартості та законом
додаткової вартості (через відсутність обґрунтування категорії “робоча
сила”), між законом вартості і законом середньої норми прибутку
(зокрема привласнення капіталістами рівновеликого прибутку на
рівновеликий капітал без порушення закону вартості), заперечував
існування абсолютної ренти ( а тому дійшов висновку, що рента не
спричиняє подорожчання сільськогосподарських товарів). Непослідовною
була його позиція і щодо визначення величини заробітної плати. 3 одного
боку, Рікардо розмежовував вартість, втілену в товарі, та вартість
праці (заробітну плату). Природна ціна праці, за Рікардо, під впливом
попиту і пропозиції встановлюється навколо суми життєвих засобів,
необхідних для утримання робітника, його сім’ї та певного зростання
їхніх потреб. Ринкова ціна праці коливається навколо природної (за її
перевищення кількість робітників збільшується, зростає пропозиція праці
на ринку, з’являється безробіття, знижується ринкова ціна праці, і
навпаки), 3 іншого боку, величину природної ціни праці Рікардо,
обмежував фізичним прожитковим мінімумом (під впливом теорії
народонаселення Т.Мальтуса). Крім того, за Рікардо, оскільки діє
“природний закон” заробітної плати, її розмір залежить під попиту і
пропозиції на неї Він стверджував, що за капіталізму норма прибутку має
тенденцію до зниження через зростання вартості сільськогосподарської
продукції у зв’язку з переходом до обробітку земель гіршої якості, а
отже, і величини ренти. Протилежна тенденція властива руху прибутку, що
послаблює внутрішній стимул розвитку капіталізму, загострює суперечності
між класами. Однак Рікардо заперечував можливість виникнення загальних
криз перевиробництва за капіталізму. Позитивною на той час була його
ідея про необхідність для розвитку економіки капіталізму золотого
стандарту, поєднаного з розміном банкнот на золото. Водночас він не
розкрив сутності вартості, а серед функцій грошей виділяв лише їх
функцію як засобу обігу. Рікардо обґрунтовано стверджував, що єдиним
джерелом земельної ренти є праця сільськогосподарських робітників (а не
природа), а величина ренти – надлишок вартості над середнім прибутком.
Однак некоректним був його висновок про постійне зростання ренти.
Вагомий внесок зробив Рікардо у теорію зовнішньої торгівлі, зокрема в
теорію “зрівняльних витрат виробництва”, Важливою умовою зростання
багатства народів він небезпідставно вважав поділ праці, який сприяє
підвищенню продуктивності праці.

Список використаної літератури:

Наукове Інтернет видання «Збір наукових робіт» 152/75/2004 (Наукова
робота Ю.В.Ніколенко «Зародження економічної теорії та її розвитку»
2003р)

Економічна енциклопедія Том 2 ст. 717; Том 3 ст. 217, 406-407

«Основи економічної теорії»; Підручник Київ, ЦУЛ 2003р,

М.С.Черненко Науково-дослідницька робота «Дослідження робіт У.Петті»
2004, Глава 1,5; Глава 2,4

С.В.Мочерний «Економічна теорія», Посібник, Київ, 2001

“Політична арифметика” , Переклад М.П.Ігнатьєва 1998р

Економічна енциклопедія Том 3 ст. 406

Наукове Інтернет видання «Збір наукових робіт» 63/12/2003 (Наукова
робота С.В.Мочерний «Взаємозв’язок філософських та економічних наук»
2001р)

Політична економія(підручник(1)/ Під ред. О.М. Румянцева та ін.(К.:
“Вища школа”, 1980.

Колєшня Л. Попит на ринку праці// Україна: аспекти праці.-1998.-№7

Наукове Інтернет видання «Збір наукових робіт» 100/54/2004 (Стаття
І.С.Дзюбка «Економічна система за А.Смітом» 2004р.)

Маркс К. Капитал.(М: Издательство политической литературы. – Т.1.-1983.

Барр Р. Политическая экономия. (М.: «Международные отношения», 1994.

Маркс К. Енгельс Ф. Твори.(т.20,21

Мочерний С. В. Основи економічної теорії : Підручник. – К.: Академія,
1997.- Ст.. 57 – 61.

Башнянин Г. І. Політична економія: Підручник Наукове Інтернет видання
«Збір наукових робіт» 29/07/2002 (Доповідь С.Чартерного «Вплив «догми
А.Сміта» на розвиток економічних наук» 2002р.)

Економічна енциклопедія Том 3 ст. 271

Климко Г. Н. Основи економічної теорії: політекономічний аспект:
Підручник. – К.: Вища школа, 1997. – С. 211 – 216

Економічний словник-довідник / За ред. С.В.Мочерного.(К.: Femina, 1995.

Політична економія(підручник(1)/ Під ред. О.М. Румянцева та ін.(К.:
“Вища школа”, 1980 Мочерний С. В. Основи економічної теорії :
Підручник. – К.: Академія, 1997.-.

Купалова І.І. Соціально-економічна сутність форми ті функції ринку
робочої сили /(К, 1994.(випуск 2.

Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: Підручник: у 2-х кн., кн. 1.
Суспільне виробництво. Ринкова економіка.-К.: Либідь, 1998

Юшко С. В. Категорії валового і чистого доходу: їх історія та
майбутнє // Економіка АПК. – 2001. – №1.

План курсової роботи

Вступ

Погляд В.Петті на вартість

Догма А.Сміта

Обґрунтування вартості Д.Рікардо

Список використаної літератури

Економічна енциклопедія Том 2 ст. 717

«Основи економічної теорії»; Підручник Київ, ЦУЛ 2003р, ст. 21-25

Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т.20, с.453

М.С.Черненко Науково-дослідницька робота «Дослідження робіт У.Петті»
2004, Глава 1,5

М.С.Черненко Науково-дослідницька робота «Дослідження робіт У.Петті»
2004, Глава 2,4

С.В.Мочерний «Економічна теорія», Посібник, Київ, 2001 ст. 273

“Політична арифметика” , Переклад М.П.Ігнатьєва 1998р, ст. 153

Економічна енциклопедія Том 3 ст. 406

Політична економія(підручник(1)/ Під ред. О.М. Румянцева та ін.(К.:
“Вища школа”, 1980.

Колєшня Л. Попит на ринку праці// Україна: аспекти праці.-1998.-№7

Маркс К. Капитал.(М: Издательство политической литературы .- Т.1.-1983.

Економічний словник-довідник / За ред. С.В.Мочерного.(К.: Femina, 1995.

Барр Р. Политическая экономия. (М.: «Международные отношения», 1994.

Маркс К. Енгельс Ф. Твори.(т.20,21

Мочерний С. В. Основи економічної теорії : Підручник. – К.: Академія,
1997.- Ст.. 57 – 61.

Маркс К. Капитал.(М: Издательство политической литературы. – Т.1.-1983.

Маркс К. Капитал.(М: Издательство политической литературы .-Т.1.-1983.

Башнянин Г. І. Політична економія: Підручник. – К.:Ельга, 2000.- С.
198 – 204

Наукове Інтернет видання «Збір наукових робіт» 29/07/2002 (Доповідь
С.Чартерного «Вплив «догми А.Сміта» на розвиток економічних наук»
2002р.)

Економічна енциклопедія Том 3 ст. 271

Климко Г. Н. Основи економічної теорії: політ економічний аспект:
Підручник. – К.: Вища школа, 1997. – С. 211 – 216

Барр Р. Политическая экономия. (М.: «Международные отношения», 1994.

Економічний словник-довідник / За ред. С.В.Мочерного.(К.: Femina, 1995.

Політична економія(підручник(1)/ Під ред. О.М. Румянцева та ін.(К.:
“Вища школа”, 1980

Мочерний С. В. Основи економічної теорії : Підручник. – К.: Академія,
1997.-.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter