.

Національний капітал та іноземні інвестиції в Україні: проблеми взаємодії (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1 7600
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Національний капітал та іноземні інвестиції в Україні: проблеми
взаємодії

Вступ

Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал (походить
від латинського слова capitalis – головний). Поняття “капітал” , або
“інвестиційні ресурси”, як стверджують відомі американські економісти
Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва (всі види
інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні
засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і
послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.

Капітал – це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану
вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у
процесі його обігу.

Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма – фінансовий
(грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої
сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою
капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал
продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості.
Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно
реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості – це
функція торгового капіталу.

Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій.
Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства
заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на
закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними
товариствами або державою. Реальні інвестиції -– це вкладання грошей у
виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини,
житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

Cучасні уявлення щодо інвестицій стають більш насиченими. Якщо кілька
років тому більшість українських чиновників розуміли інвестиції майже
виключно як капітальні вкладення, що забезпечують ріст та оновлення
основних фондів, а директори підприємств – як фінансову підтримку або
безвідсоткові кредити, що не повертаються, то тепер їхні уявлення вже
стали ближчими до класичного розуміння інвестицій як процесу створення
нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до
змін у запасах капіталу (економічна теорія), та як витрат, зроблених
сьогодні, щоб одержати зиск у майбутньому (фінансова теорія).

Та й сам термін капітал уже не викликає негативних асоціацій, поступово
охоплюючи не тільки основні засоби та товарно-матеріальні запаси, а й
усі види активів, включаючи інтелектуальний капітал, частково
обрахований як нематеріальні активи, та фінансові інструменти, що
підтверджують боргові зобов’язання або корпоративні права включно з
правом купити чи продати свою частку власності.

Інвестор дедалі частіше сприймається не як закордонний спонсор, а як
особа, що приймає рішення щодо довгострокового вкладення грошей та інших
активів, які йому належать, для отримання доходу, матеріальних і
нематеріальних зисків (tangable and intangable benefits) не раніше ніж
принаймні через рік. Виходячи з економічної теорії, такими особами
можуть бути представники домашніх господарств, фірм та держави. Інвестор
може бути як національний, так і іноземний. Інвестиції завжди є
ризикованими, але мають своє мотивування.

МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ЙОГО ПЕРСПЕКТИВИ

Сьогодні Україні властива традиційна торговельна модель
зовнішньоекономічних відносин, тоді як усі види ресурсів оптимально
використовуються за участі в сучасних інвестиційно-виробничих системах
(транснаціональних корпораціях). Платіжна криза, зокрема у міждержавних
розрахунках, теж негативно впливає на процес інвестування, робить
проблематичним не лише розширене, а й просте відтворення виробництва.

Із часу розпаду СРСР та розбудови країнами СНД власних платіжних систем
їм так і не вдалося подолати дисбаланс у зовнішній торгівлі, зумовлений
високим рівнем кооперації між економіками республік. Практично всі
країни СНД, за винятком Росії і Туркменистану, мають від’ємне сальдо
торговельного балансу.

Дефіцит вільно конвертованої валюти у зовнішній торгівлі країн СНД
певною мірою вдалося компенсувати за рахунок використання національних
валют і бартеру.

Ще 1993 року країни СНД для розв’язання платіжної кризи, що виникла
після розпаду СРСР, уклали Угоду про заснування Міждержавного банку
(МБ), за допомогою якого планували проводити багатосторонній кліринг
платежів через рахунки центральних банків. Однак МБ так і не розпочав
діяльності згідно з статутними функціями, оскільки не було визначено
резервну валюту та джерело створення резервних фондів для врегулювання
сальдо за кліринговими розрахунками.

Упродовж 1995—1996 рр. робилися спроби розробити новий Статут МБ,
зокрема визначити роль банку як інвестиційного інституту. Однак за
браком коштів реалізувати цю ідею не вдалося. Нині Міждержавний банк
практично перетворився на звичайний комерційний банк зі специфічними
повноваженнями міжнародної організації. Відтак Україна у 1997 році
заявила про свій вихід із МБ.

Нині засновники МБ розглядають можливість його функціонування як
інвестиційного банку для вирішенні проблеми врегулювання міждержавної
заборгованості, зокрема в майновій формі, шляхом конверсії боргів у
інвестиції.

Поки що не вельми продуктивним було для України також членство у
Чорноморському банку торгівлі та розвитку (ЧБТР), заснованому з метою
фінансування проектів, які становлять спільний інтерес для країн
регіону.

Національний механізм регулювання зарубіжних інвестицій в Україні вже
пройшов необхідну початкову стадію формування, але ще потребує
структурної адаптації до глобального інвестиційного процесу. Зважаючи,
що міжнародні організації перейшли від розробки принципів у сфері руху
капіталів до запровадження обов’язкових загальних норм через процедуру
ратифікації міжнародних договорів, Україна має кілька шляхів такої
адаптації. Один із них — вносити відповідні зміни у національне
законодавство та брати на себе певні зобов’язання беа вступу в
міжнародні організації — такі, як, скажімо, ГАТТ/СОТ, структури ЄС, що,
власне, і практикується в Україні. Другим варіантом передбачається
внесення змін у національне законодавство зі вступом у міжнародну
організацію або приєднання до відповідних статей міжнародних угод
(наприклад. Статуту МВФ). Зрозуміло, що для отримання переваг від
адаптації національного законодавства до міжнародних норм необхідно
прискорити економічну трансформацію країни в цілому. Зволікання щодо
цього позбавляє Україну необхідних зовнішніх ресурсів та стимулів
підвищення національного виробниитва.

Нсзважаючи на те, що жоден регіон світу не лібералізував законодавство у
сфері іноземних інвестицій так якісно й послідовно, як східноєвропейські
країни, обсяги іноземних інвестицій тут значно нижчі, ніж питома вага
цих країн у свгговій торгівлі. Лише декілька з них, зокрема Чехія та
Угорщина, наблизили інвестиційний клімат до потреб глобального
інвестиційного процесу. Отож лібералізація законодавства у сфері
іноземних інвестицій не є достатньою умовою для отримання іноземних
інвестицій.

На цьому, перехідному для України етапі, предмет переговорів має
становити не скільки подальша повна лібералізація національного
законодавства щодо руху капіталів відповідно до міжнародних норм, як
зближення національного законодавства у цій сфері на регіональному
рівні. Зокрема, в рамках Економічного Союзу країн СНД у березні 1998
році підписано Конвенцію про транснаціональні корпорації, розглядаються
проекти Конвенції “Про координацію діяльності держав — учасниць СНД на
ринках цінних паперів” та Конвенції “Про єдині принципи укладення
міжнародних угод про заставу в державах — учасницях СНД”.

1. Сучасний стан і перспективи залучення прямих іноземних інвестицій в
Україну

Після 1991 року в Україні відбулися глибокі зміни. Була прийнята нова
Конституція країни, що сприяло розвитку процесів демократизації
суспільства. За роки проведення реформ в Україні вдалося домогтися
деяких позитивних результатів, однак все ще продовжується спад
виробництва, великий дефіцит бюджету, збільшуються неплатежі
підприємств.

Саме на цьому етапі розвитку країни, коли намітився вихід із кризи і
цілком реальні стабілізація, а потім і пожвавлення в економіці, особливо
актуальною стає задача притягнення прямих іноземних інвестицій. Вони
повинні не тільки дати серйозний імпульс оздоровленню української
економіки, але і сприяти її входженню у світову економіку.

Великий інтерес у відношенні вкладення капіталу викликають в інвесторів
такі галузі економіки України, як харчова промисловість, торгівля,
машинобудування і металообробка, фінансово-кредитна сфера, будівництво і
промисловість будівельних матеріалів, хімічна і нафтохімічна
промисловість. Загальний обсяг прямих інвестицій, що фактично потрапили
в Україну починаючи з 1992 року і до 1 жовтня 1997 року склали 1797,6
млн. доларів США. Найбільші обсяги з цієї суми надійшли в Київ, Київську
область, Дніпропетровську область, Крим, Одесу і Черкаси. [26]

Досвід багатьох країн світу показує доцільність притягнення іноземних
інвестицій. Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує
ряд перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них можна віднести
відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні; недосконалість
ринкового механізму економіки; нестабільність політичної ситуації;
низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємців;
недостатньо привабливі інвестиційні проекти і водночас нестача
зацікавлених партнерів.

Крім того, на інтенсивність іноземних інвестицій діє руйнівна податкова
система; відсутність діючої системи страхування інвестицій; надмірна
монополізація економіки; а також високий рівень інфляції. Також
відзначається відсутність приватної власності на землю і
неконвертованість національної валюти.

Таблиця 3.1. [47]

Основні перепони для прямих іноземних інвестицій в Україну

“1” – головна причина; “2” – другорядна причина; “3” – не є причиною

Ранг Проблема В цілому

1 Нестабільне та надлишкове регулювання 1,03

2 Нечітка правова система 1,21

3 Нестійкість економічного середовища 1,27

4 Корупція 1,34

5 Тяжкий податковий тягар 1,46

6 Проблеми зі встановленням чітких прав власності 1,56

7 Низький рівень доходів громадян 1,69

8 Труднощі у спілкуванні з урядом та приватизаційними органами 1,78

9 Нестійкість політичної сфери 1,82

10 Відсутність матеріальної інфраструктури 2,09

11 Проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки 2,16

Таблиця 3.2. [47]

Мотиви компаній, що інвестують в Україну

Ранг Чому ви вирішили інвестувати в Україну В цілому

1 Масштаби ринку і потенціал його росту 1,05

2 Доступ до нового регіонального ринку 1,92

3 Якість навичок робочої сили 2,15

4 Наявність дешевих факторів виробництва (дешева робоча сила, енергія,
сировина) 2,27

5 Виробничі потужності 2,32

6 Підвищення конкурентоспроможності в поставці на розвинуті ринки 2,53

7 Податкові стимули 2,69

8 Доступ до наукових і технологічних розробок України 2,71

Таблиця 3.3. [47]

Пріоритети державної політики України

Ранг Пріоритет В цілому

1 Лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків
1,12

2 Зняття обмежень на долю іноземної власності в українських компаніях
1,16

3 Мінімізація бюрократичних обмежень 1,17

4 Зниження податкових ставок та скорочення числа податків 1,32

5 Зняття обмежень на доступ до внутрішнього і зовнішнього ринків 1,78

6 Удосконалення системи контролю за дотриманням контрактів 1,81

За оцінками деяких спеціалістів, прямі іноземні інвестиції в Україну
обмежені підприємницьким ризиком, який досягає 80%. В рейтингу
інвестиційної привабливості країн світу Україна посідає 135 місце. 62,9%
прийнятих Україною інвестицій направлено на фінансування рухомого і
нерухомого майна, 32% надійшло у вигляді грошових внесків – це менше 20%
від необхідного рівня інвестування.

Інвестиції здійснені в рамках 4669 спільних підприємств, з яких лише 27%
виробляють яку-небудь продукцію. При створенні СП не завжди
організуються виробництва з повним технологічним циклом, з використанням
найновіших технологій фірми-інвестора, яка випускає товари, що необхідні
Україні, але не виробляються національними підприємствами.

Загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України
становить більше 40 млрд. дол. США, в тому числі для таких
високотехнологічних галузей як металургія (7 млрд. дол.),
машинобудування (5,1 млрд. дол.), хімія і нафтохімія (3,3 млрд. дол.).
[20, 33]

Структура іноземних інвестицій в Україну в 1999 році показує, що
найбільший інтерес до вкладення капіталу в інвесторів викликають (у млн.
дол. і в % до загального обсягу): харчова промисловість (662,4 млн.
20,4%), внутрішня торгівля (557,7 млн. 17,2%), машинобудування і
металообробка (354,8 млн. 10,9%), паливна промисловість (189,5 млн.
5,8%). [20]

Основними формами притягнення ПІІ в економіку України протягом 1999-2000
років залишалися грошові внески, на які припадає 358,5 млн. дол. (47,5%
вкладених коштів), внески у формі рухомого і нерухомого майна – 217,5
млн. дол. (28,8%) і цінних паперів -112,7 млн. дол.(14,9%). [20]

Найбільші обсяги інвестицій внесені (у млн. дол. і в % до загального
обсягу) нерезидентами з: США (589,5 млн., 18,1%), Нідерландів (301,0
млн., 9,3%), Росії (287,7 млн., 8,9%), Великобританії (243,4 млн. 7,5%),
Німеччини (229,5 млн., 7,1%), Кіпру (196,3 млн., 6,0%). [20]

Інвестори з США вкладають свої капітали практично в усі галузі
промисловості. Інвестиції з Нідерландів направляються головним чином у
харчову промисловість (на 01.10.99 р. їх обсяг склав 235,5 млн. дол.); з
Росії – у паливну (133,7 млн. дол.); Великобританії – харчову
промисловість (53,7 млн. дол.), а також у машинобудування і
металообробку (43,4 млн. дол.); з Німеччини – у харчову промисловість
(69,9 млн. дол.) і у внутрішню торгівлю (57,8 млн. дол.). [20]

За останні роки іноземні інвестиції вкладені в 7362 підприємства
України, причому 27,3% усіх вкладень спрямовані в підприємства, що є
власністю інших держав. [42]

Найбільш привабливим регіоном ПІІ є Київ (1031,3 млн. дол., або три
чверті всіх інвестицій, велика частина яких спрямована у внутрішню
торгівлю, фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення). Друге
місце за обсягом інвестицій займає Київська область (266 млн. дол.,
причому 79,2% інвестицій припадає на харчову промисловість). Третє місце
належить Донецькій області. [20]

Подібна тенденція іноземної участі в українській економіці
спостерігається й в інших регіонах України. Наприклад, у 1999 році між
підприємствами України і Канади були підписані 18 комерційних договорів
на загальну суму 163 млн. дол., серед яких можна виділити контракт між
канадською компанією Aurora Pacific Consulting and Development
Corporation (Ванкувер) і Іванівським спецкар‘єром (Вінницька область)
про створення найбільшого в Європі заводу по виробництву абразивного
граніту вартістю 6 млн. дол. (внесок канадської сторони – 3,2 млн.
дол.), меморандум між фірмою Central Canadian Structures (Вінніпег) і
Дарницьким фармацевтичним заводом (Київ) про модернізацію виробництва на
заводі вартістю 7,5 млн. дол. (канадська інвестиція -5,3 млн. дол.) та
інші проекти. [36]

Незважаючи на те, що фінансові потоки продовжують іти в Україну, ці
надходження поки що не сприяють істотному поліпшенню стану економіки.
Однією з причин такої ситуації є той факт, що капітал направляється
головним чином у високоприбуткові галузі (харчову промисловість,
торгівлю, фінансово-банківську систему), а не у високотехнологічні
виробництва (машинобудування і металообробка, хімія і нафтохімія,
мікробіологія). [42]

Прямі іноземні інвестиції в економіку України в 2000 році виросли до
$583 мільйона з $437 мільйонів у 1999 році. [20]

Обсяг іноземних інвестицій, вкладених в економіку країни з моменту
здобуття незалежності в 1991 році, на 1 січня 2001 року склав $3,831
мільярди в порівнянні з $3,248 мільярди роком раніше.

Уряд розраховував на $700 мільйонів іноземних інвестицій у 2000 році і
$900 мільйонів – у 2001 році.

Західні експерти умови перебування в Україні оцінюють в основному
доброзичливо, однак, по деяких позиціях досить критично: 81% експертів
позитивно оцінили відношення до них місцевого населення, 70% – рівень
культури в публічних місцях. Більше половини опитаних (53%) задоволені
рівнем цін в Україні, а 40% – якістю товарів. У той же час негативно
характеризується поводження чиновників (80% опитаних), рівень
українського сервісу (75%), якість засобів масової інформації (71%),
зовнішній вигляд вулиць, стан комунального господарства (64%), система
транспортного забезпечення і зв’язку (63%). [42]

Західні експерти досить високо оцінюють ділові якості українських
партнерів, з якими вони працюють в Україні (15% опитаних назвали їх
фахівцями найвищого рівня, 35% – відзначили досвідченість і високу
кваліфікацію, 29% – середній професійний рівень і лише 6% – низький).
При цьому 28% респондентів вважають, що їх постійні українські партнери
– високопорядні люди, яким можна цілком довіряти. Біля третини (31 %)
опитаних мали справу з партнерами, що можуть поводитися по-різному, в
залежності від ситуації, що складається, а в 18% випадків їм довелося
зіштовхнутися з людьми, яким довіряти не можна.

Серед групи чинників, що негативно вплинули на імідж України,
насамперед, відзначили проблеми, які виникли в іноземних інвесторів
(50%). На їхню думку, вплив України на міжнародних ринках кредитів і
інвестицій мінімальний (так вважають 94% опитаних). [42]

Незважаючи на те, що протягом декількох останніх років спостерігався
ріст зовнішніх інвестицій в Україну, обсяг прямих іноземних інвестицій
не відповідає потребам відродження економіки України.

Відповідно до рейтингу журналу Central European Economic Review,
Україна, займаючи 15 місце з 27 постсоціалістичних країн за рівнем
політичної стабільності, знаходиться лише на 21 місці по показниках
інвестиційного клімату й етиці бізнесу. [42]

Активному інвестуванню в економіку України перешкоджає відсутність
стабільного податкового законодавства. Протягом останніх трьох років
було прийнято більше 200 змін і доповнень до Закону України “Про податок
на додану вартість”. Сьогодні державна податкова політика спрямована на
максимальне наповнення дохідної частини бюджету, а тому не стимулює
виробництво. Офіційне податкове навантаження в Україні в півтора рази
вище, ніж у країнах з таким же рівнем ВВП. [44]

Законодавча база України суперечлива, нестабільна і малозрозуміла для
іноземних інвесторів. Так, іноземну підприємницьку діяльність в Україні
регулюють понад 130 законодавчих актів. Умови ведення бізнесу ускладнює
наявність близько 100 контролюючих державних органів. За даними
Київського міжнародного інституту соціології, 80% підприємців вважають,
що без “неформальних відношень” з місцевими чиновниками вони не змогли б
вести свій бізнес в Україні.[44]

Як же визначається інвестиційна діяльність по українському законодавству
?

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиціями
є усі види майнових цінностей, вкладені в об’єкти підприємницького й
других видів діяльності.

Відповідно, інвестиційна діяльність визначається як сукупність
практичних дій громадян, юридичних осіб і держави, спрямована на
довгострокове вкладення капіталу в яке-небудь підприємство з метою
одержання прибутку.

Основним законодавчим актом, що регулює інвестиційну діяльність в
Україні, є Закон України “Про режим іноземних інвестицій”. Відповідно до
Закону іноземні інвестиції – це цінності, вкладені іноземними
інвесторами в які-небудь об’єкти, інвестування в який не заборонено
законами України. [2]

Якщо підійти до розгляду цієї проблеми з погляду невідпрацьованості
діючого законодавства, то слід зазначити, що за останні роки було
прийнято декілька правових актів, що регулюють питання іноземного
інвестування: 13 березня 1992 р. – Закон України “Про іноземні
інвестиції”; 20 травня 1993р. – Декрет Кабінету Міністрів України “Про
режим іноземного інвестування”; 17 грудня 1993р. – Закон України “Про
державну програму заохочення іноземних інвестицій у Україні”; 19 березня
1996 р. – Закон України “Про режим іноземного інвестування”, після
опублікування якого втратили силу усі раніше прийняті перераховані
документи. І хоча відмітною рисою останнього Закону є посилення гарантії
збереження іноземного капіталу, в умовах постійно мінливого середовища,
завжди викликають визначені сумніви в іноземного інвестора

Незважаючи на багато труднощів, можна констатувати, що в Україні
останнім часом дійсно багато робиться для створення сприятливого
інвестиційного клімату. З 20 країнами укладені двосторонні угоди про
залучення і взаємний захист інвестицій, а також попередженні подвійного
оподатковування, зокрема, з Росією, Канадою, ФРН і іншими країнами. Цим
гарантується режим найбільшого сприяння інвестиційної діяльності. У той
же час формується адекватний організаційний механізм залучення іноземних
інвестицій . На сьогоднішній день Верховною Радою розглянуті зміни до
закону “Про оподатковування прибутку підприємств”. Вони передбачають
відновлення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями,
зареєстрованих до 1 січня 1995 року. [42]

Ще один напрямок законотворчої роботи – внесення змін і доповнень у
Земельний кодекс України по наданню інвесторам права придбання в
приватну власність земельних ділянок під забудову і рішенню питання
передачі у власність іноземним інвесторам землі, на якій розташовані
об’єкти приватизації.

Гармонізація законодавства України із системою ГАТТ / ВОТ (Генеральна
угода про тарифи і торгівлю / Всесвітня організація торгівлі) є
складовою частиною економічних реформ в Україні. Відповідні зміни
вносяться в інвестиційне законодавство й у Закон України “Про спеціальні
(вільних) економічного зонах” з метою поліпшення умов інвестування для
іноземних інвесторів в Україні. [44]

На даному етапі в Україні законодавчо встановлені такі державні

гарантії захисту іноземних інвестицій, як:

Неможливість націоналізації, примусового вилучення інвестицій. Термін
“націоналізація” і “експропріація”, найбільше часто уживані в
двосторонніх угодах, мають, як правило, збірне значення, оскільки під
цими мірами мається на увазі не тільки сам акт націоналізації, тобто
примусового вилучення іноземних інвестицій і передачі їхній у власність
держави, але і будь-які інші міри, що мають ефект відчуження, прямого чи
непрямого, міри, рівнозначні чи націоналізації експропріації. Усі
двосторонні угоди виходять із принципу, відповідно до якого іноземні
інвестиції не можуть експропрійовані, націоналізовані чи піддані
рівноцінним мірам, за винятком тих випадків, коли такі міри приймаються
в суспільних інтересах. Так, Закон України “Про режим іноземного
інвестування” допускає реквізицію іноземних інвестицій лише у випадку
стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій.

Безперешкодний перевід за кордон прибутку й інших засобів в іноземній
валюті, отриманих у результаті інвестицій, після оплати передбачених
законом обов’язкових платежів;

Можливість реінвестування прибутку іноземного інвестора в економіку
України й ін. [44]

Президент України своїм указом заснував Палату незалежних експертів з
питань іноземних інвестицій. Очолює її міністр економіки України.
Задачею палати є аналіз стану іноземного інвестування в Україну,
підготовка рекомендацій зі збільшення їх обсягу і поліпшенню
інвестиційного клімату, розгляд звертань іноземних інвесторів, що
стосуються умов їх діяльності в Україні.

Починаючи з початку 1998 Український уряд прийняв ряд позитивних мір для
поліпшення інвестиційного клімату в країні. Регулювання системи
оподатковування, просування процесу приватизації – і це деякі з цих мір.
Була заснована Інвестиційна Рада щоб реагувати на проблемні ситуації, що
виникають при реалізації інвестиційних проектів; сприяти втіленню цих
проектів, координувати дії державних структур пов‘язаних із здійсненням
інвестицій тощо.

В інвестиційній сфері як у фокусі сходяться всі лиха і надії
економічного і соціального розвитку. Від ефективності інвестиційної
діяльності залежать чи розвиток падіння вітчизняного виробництва,
можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і
економічних проблем. Інвестиції є основа розвитку підприємництва,
окремих галузей і економіки країни в цілому.

В той же час західні експерти вважають, що обсяг українського ринку і
низька купівельна спроможність населення не є непереборною перешкодою
для ефективного вкладення інвестицій.

Тільки 23% експертів, що проживають в Україні вважають, що складна
екологічна ситуація є серйозним стримуючим чинником для іноземних
бізнесменів.

В цілому, опитування показало, що поліпшення
інвестиційно-підприємницького клімату в Україні західні експерти
пов’язують з підвищенням надійності захисту приватної власності,
обмеженням адміністративного втручання в економічні процеси з боку
держави, сприятливою і стабільною податковою політикою. [42]

Для того, щоб в Україну пішли великі інвестиції, треба не “заманювати”
пільгами окремих інвесторів, а створювати загальні сприятливі умови для
припливу інвестицій. Не можна сподіватися на значні надходження
іноземних інвестицій без відновлення внутрішнього інвестування.

Важливість припливу іноземних інвестицій – не тільки в збільшенні
обсягів залучених капіталів. Інвестиції – це трансферт знань,
технологій, досвіду управління. Разом з ними приходить корпоративна
культура і новий сучасний менеджмент. Інвестиції ідуть безпосередньо в
реальний сектор економіки, сприяють диверсифікації експорту, створенню
додаткових робочих місць і, на відміну від іноземних кредитів, не
збільшують заборгованість країни, тим самим зменшуючи відтік валюти за
кордон.

Потенційні переваги іноземних інвестицій для народного господарства
України полягають в наступному:

– прямі інвестиції створюють додаткові можливості для реструктуризації і
модернізації виробничого апарату без нової заборгованості;

-ПІІ означають додаткові кошти для інвестицій в середині країни і таким
чином можуть сприяти економічному зростанню;

– за допомогою іноземних інвестицій передаються сучасні технології,
ноу-хау з менеджменту і маркетингу, створюються нові і зберігаються
наявні робочі місця;

– іноземний партнер включається в економічне життя в середині країни. На
відміну від багатьох керівних діячів, зарубіжні інвестори зацікавлені в
максимальній продуктивності і рентабельності виробництва;

– іноземні інвестиції сприяють включенню до міжнародного поділу праці.
Завдяки цьому вони впливають на підвищення конкурентоспроможності та
служать для партнерів в Україні трампліном експорту на Захід;

-ПІІ створюють чудові умови для розуміння внутрішніх зв’язків та
закономірностей ринкової економіки. Забезпечивши досвід роботи на
сучасному підприємстві, яке діє за принципом ринкової економіки, вони
сприяють становленню трудової етики та зацікавленості в якості
продукції. [26]

Більшість підприємств України обирають сьогодні на ринку стратегію не
розвитку, а виживання. Однак лише шляхом освоєння наукомістких
технологій і підвищення якості товарів Україна може уникнути ролі
сировинного додатку розвинутих країна світу.

У той же час в інвестиціях відчувають потребу практично всі галузі:
металургія – 7 мільярдів доларів; машинобудування – 5 мільярдів доларів;
транспорт – 3,7 мільярдів доларів; хімія і нафтохімія – 3,3 мільярди
доларів. [33]

В Україні останнім часом дещо робиться для створення сприятливого
інвестиційного клімату. Формується адекватний організаційний механізм
притягнення іноземних інвестицій.

Пріоритетними галузями для участі іноземних інвесторів, у тому числі
шляхом створення спільних підприємств, є енергетика, транспорт,
металургія, радіоелектроніка, машинобудування, легка промисловість,
будівництво.

Саме на ці та деякі інші галузі спрямована дія Закону України “Про
промислово-фінансові групи в Україні”, яким зокрема передбачається
створення транснаціональних промислово-фінансових груп (ТПФГ). Вони
становлять собою більш складні, диверсифіковані, порівняно з СП,
економічні форми типу консорціумів. Сюди можуть входити промислові,
сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи,
інші зацікавлені в отриманні прибутку юридичні особи.[7]

Ініціатори створення ТПФГ укладають Генеральну угоду про спільну
діяльність з виробництва кінцевої продукції ТПФГ. При цьому і головне
підприємство, і учасники ТПФГ зберігають статус юридичної особи і
відповідну автономію у здійсненні виробничої, господарської і фінансової
діяльності. Суттєва особливість ТПФГ полягає в тому, що вона не набуває
статусу юридичної особи. Рішення про заснування і реєстрацію ТПФГ
приймає Кабінет Міністрів України. Підставою для цього є укладення
міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою України.

Отже, діючи у правовому полі України іноземні інвестори можуть
використати різноманітні форми своєї участі у міжнародному бізнесі. Це
створення спільних з українськими учасниками підприємств на паритетній
основі, частковий або повний викуп підприємства внаслідок приватизації,
оренда землі і концесія на видобуток природних копалин, відкриття
власних філій і представництв на території України, входження до складу
транснаціональних промислово-фінансових груп тощо.

В той же час і українські підприємства шукають свою нішу у міжнародному
бізнесі за межами нашої країни. Так, АТ “Норд”, що виготовляє
холодильники, газові плити, медичний інструмент, створило в Йорданії
спільне підприємство разом з місцевою фірмою “Хосхемі”, повна потужність
якого складає до 50 тис. холодильників на рік.

Перспективний проект створення майданчика для запуску комерційних
супутників на штучній стартовій платформі, збудованій у міжнародних
водах Тихого океану, започаткували зацікавлені організації США, України,
Росії і Норвегії.

Але, незважаючи на створювані умови, загальна потреба економіки України
в іноземних інвестиціях складає майже 40 млрд. доларів США. Притягнення
іноземних інвестицій в українську економіку є важливим засобом усунення
інвестиційного “голоду” в країні. Для того, щоб іноземні інвестори пішли
на такі вкладення, необхідні серйозні зміни в інвестиційному кліматі.

Потрібне прийняття ряду заходів, спрямованих на формування в країні як
загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і
специфічних, що відносяться безпосередньо до вирішення задачі
притягнення іноземних інвестицій. У державній інвестиційній політиці
необхідно:

– впровадження економічного механізму страхування ризиків внутрішніх
іноземних інвестицій;

– збільшення обсягів капіталовкладень суб’єктів господарювання за
рахунок прибутку і нової амортизаційної політики;

– збільшення інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку і
за рахунок притягнення коштів населення;

– створення відповідальних інститутів з питань інтеграції промислового і
банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні
проекти в пріоритетні галузі економіки;

– всі кредити і цільову допомогу Україні необхідно зорієнтувати на
реалізацію проектів за конкретними напрямками розвитку виробництва,
включаючи інноваційну діяльність; не приймати цю допомогу під проекти,
які не вписуються у визначені напрямки;

– створення потужної економічної та політичної підтримки спільним
підприємствам, які використовують наукомісткі технології
країн-інвесторів, з правом викупу Україною цих підприємств через 10
років;

– розробка механізму створення СП з країнами Близького Сходу, Азії і
Латинської Америки на основі високих технологій, які є у розпорядженні
України, фінансове забезпечення країн-учасниць, при цьому необхідно
ввести обмеження, згідно якого нові технології передаються за кордон
тільки після створення серійного виробництва в Україні;

– забезпечення розширення мережі інноваційних фондів та страхових
компаній;

– сприяння розвитку сегменту фондового ринку, пов’язаного з
довгостроковими цінними паперами: акціями, зобов’язаннями,
інвестиційними паями, і їх ефективній торгівлі на вторинному ринку, для
чого необхідно посилити захищеність цінних паперів шляхом більш
жорсткого порядку їх емісії та обігу, широке впровадження публічної
звітності;

– створення банків довгострокового кредитування та введення механізму їх
заохочення;

– створення цільових інноваційних структур різного типу, наприклад,
технополісів, технопарків, спеціальних економічних зон, в структурі
фінансово-промислових груп;

– удосконалення механізму розподілу коштів з Державного інноваційного
фонду: видавати інноваційні позики, виходячи з реальності проекту,
строку його окупності та важливості для максимально можливої кількості
споживачів; фінансування проводити за одним глобальним напрямком
інноваційної діяльності;

– надання економічних і правових пільг підприємствам у сфері
інноваційного бізнесу, наприклад, замінити частину податкових платежів
переведенням відповідних сум до фондів інноваційного розвитку або
дозволити підприємствам формувати такі фонди за рахунок собівартості.
[32, 44, 42, 26]

Реалізація запропонованих заходів по реформуванню механізму фінансування
промислових підприємств означала би розвиток виробництва на основі науки
і науково-технічного потенціалу країни, що дозволить економічно
відродити Україну. Вибудовуючи міжнародний “поверх” своєї господарської
системи, Україна повинна створювати певні економічні умови та
законодавчу базу для залучення у різноманітних формах іноземних
інвестицій та участі українських підприємців у міжнародному бізнесі.

Види інвестицій на Українському ринку

Інвестиції домашніх господарств здійснюються за умов досягнення певного
рівня споживання громадян (фізичних осіб), хоча гравці та дурні, що
віддають останнє за надію на майбутнє, є в кожній країні. Зазвичай
домогосподарства заощаджують кошти на банківських депозитах, вкладають
їх у житло, освіту дітей, забезпечення старості, страхові запаси. Більш
підготовлені освоюють науку персональних фінансів та інвестують кошти у
цінні папери і нерухомість. Врешті-решт, задля зростання загального
добробуту всіх домашніх господарств, серед яких є багаті та бідні, і
здійснюється інвестиційний процес.

Інвестиції фірм, або корпоративні інвестиції, мають на меті одержання та
збільшення прибутків, які можна було б знову перетворити на інвестиції.
Іншими джерелами інвестицій можуть бути довгострокові кредити банків,
корпоративні облігації, державні субсидії. Для компаній (акціонерних
товариств) інвестиційною альтернативою є емісія акцій, титулів власності
та управління, якими компанія А має поділитися з фірмами В, С і т. ін.
Акціонерна форма капіталу набула такої популярності в світі, що
інвестиції почали ототожнюватися з купівлею акцій, а численні фінансові
посередники на ринку акцій назвали свій бізнес інвестиційним. Крім того,
існують інші форми корпоративних інвестицій: спільні підприємства, угоди
про розподіл продукції, концесії тощо.

Державні інвестиції здійснюються за рахунок доходів державного бюджету
для розвитку галузей, що не можуть дати швидкої віддачі та є, як тепер
модно казати, інноваційними. Велика проблема існує в державних та
напівдержавних підприємств. Приріст їхніх капіталів залишається нічийним
: за формою – державним, за змістом – приватним.

Інвестиційна політика трактується як заходи з усунення перешкод та
запровадження стимулів для інвестування, захисту прав інвесторів,
створення привабливого інвестиційного клімату для розвитку національної
економіки та підвищення життєвого рівня населення. У такому розумінні
інвестиційна політика дещо виходить за рамки економічної політики як
такої, оскільки поєднує політичні, правові, макроекономічні, податкові,
регуляторні та соціальні чинники. Якщо при викладенні положень
структурно-інноваційної політики робиться наголос на ролі державних
інвестицій, то інвестиційна політика націлена на зростання приватних
капіталів. Зрозуміло, чому саме в Україні виникла необхідність
відокремити інвестиційну політику як складову політики держави: поки що
результатом внутрішньої державної політики є цілковито недостатня
конвертація заощаджень домогосподарств та фірм в інвестиції, споживацька
націленість державного бюджету, а зовнішньої – ігнорування ринків
України іноземними інвесторами. Таке не часто можна зустріти в світі.

Інвестиційний клімат: помилкові підходи до характеристики

Характеристика інвестиційного клімату як сукупності умов, що впливають
на інвестиційний процес, постійно декларується урядовими структурами,
департаментами стратегічного розвитку корпорацій, незалежними
дослідницькими інституціями. За цього припускаються такі типові помилки.

Перебільшення ролі іноземного інвестування. Згадка про поганий
інвестиційний клімат виникає, як правило, тоді, коли Україна намагається
залучити прямі та портфельні іноземні інвестиції. Загальновизнано, що
іноземні інвестиції можуть розглядатися тільки як додаток до
національних, а інвестиційний клімат має бути однаковий як для перших,
так і для других. Оскільки інвестиції тісно пов’язані з перерозподілом
власності, що, в свою чергу, впливає на розподіл влади, надмірне
іноземне інвестування стає питанням національної безпеки. Однак
галасливі заяви на зразок Нам потрібні іноземні інвестиції! з одночасним
прихованим саботажем спроб західних іноземних інвесторів вийти на
український ринок капіталів створюють атмосферу нещирості та недовіри,
що в інвестиційному процесі є одним із найважливіших факторів.

Ототожнення підприємницької і інвестиційної діяльності. Інвестиційна
діяльність для домашніх господарств та держави не є підприємницькою, а
для фірм інвестиційна діяльність є тільки складовою підприємницької. У
своїх поточних та інвестиційних витратах фірми завжди стикаються з
проблемою вибору, зокрема й інвестиційних стратегій, налаштованих у тому
числі і на вирішення цієї проблеми. І навіть при бумі розвитку
підприємництва інвестиції можуть бути пригніченими (наприклад, в Україні
таке відбувалось у 1992 – 1995 роках).

Спроба охопити всі складові інвестиційного клімату. Така спроба
ірраціональна, бо не всі умови інвестиційного процесу піддаються впливу.
Наприклад, природні фактори розміщення нового виробництва можуть суттєво
вплинути на мотивацію інвестора, але змінити їх неможливо. Культурне
середовище може виявитися консервативним і непридатним для впровадження
інновацій чи міжнародного досвіду інвестування. Суспільна психологія та
традиції теж можуть стати нездоланним бар’єром для інвестиційного
процесу.

Інвестиційний клімат: методологія оцінки

Під поняттям інвестиційний клімат розуміють ступінь сприятливості
ситуації, що складається в тій чи іншій країні (регіоні, галузі), для
ймовірного надходження інвестицій у цю країну (регіон, галузь). Як
синоніми терміна інвестиційний клімат вживаються словосполучення діловий
клімат , підприємницький клімат , ділове середовище . Вживання означених
словосполучень у ролі синонімів є некоректним, бо, як було вже
зазначено, підприємницька (бізнесова) діяльність ширша за інвестиційну.

Щоб дати оцінку інвестиційного клімату, треба охарактеризувати п’ять
найбільш важливих складових: політичну обстановку, правове середовище,
макроекономічні фактори, податкове оточення, регуляторний вплив.

1. Політична обстановка характеризується такими показниками, як
стабільність політичної системи, наявність/відсутність конфліктів між
політичними опонентами, частотність зміни урядів, кількість політичних
скандалів, ступінь довіри до влади тощо.2. Правове середовище
характеризується наявністю стабільного законодавства, конституційних
законів, кодексів, законів, що захищають права власності та права
інвесторів, їх несуперечливістю, простотою та чіткістю, що передбачає
наявність прямої дії і механізмів виконання, а також ефективністю
судової системи.3. Економічні фактори характеризуються динамікою
грошово-кредитної сфери, банківської системи та інших складових
інфраструктури економіки, експортно-імпортних операцій, рівнем інфляції,
стабільністю національної валюти, станом внутрішнього ринку та його
довгостроковим потенціалом, рівнем ресурсної забезпеченості та
інвестування, показниками фінансової стабільності, наявністю вільних
трудових ресурсів, рівнем їхньої професійної кваліфікації та вартості та
іншим.4. Податкове оточення характеризується розподілом податкового
тиску, рівнем податкового навантаження, наявністю податкових стимулів до
інвестування.5. Регуляторний вплив характеризується прозорістю та
послідовністю державної політики, здатністю досягати поставлених
стратегічних цілей і дотримуватися поточних зобов’язань, рівнем впливу
на інвесторів з боку органів державної влади різного рівня у вигляді
вимог стосовно реєстрації, ліцензування, сертифікації підприємницької
діяльності тощо.

Інвестиційний клімат: цифрові індикатори

Макроекономічні та фінансові показники інвестицій є індикаторами
інвестиційного клімату. Статистичні дані по Україні дають можливість
підрахувати валові інвестиції та інвестиції в основний капітал, а також
окремо ведеться облік іноземних інвестицій наростаючим підсумком з 1994
року. На жаль, немає розрахунків інвестицій в інтелектуальний капітал, а
такого показника, як фінансові інвестиції, й узагалі не існує.

Починаючи з 1997 року Національний банк України робить та публікує
розрахунки платіжного балансу, в яких наводяться показники прямих та
портфельних інвестицій як індикаторів міждержавного руху капіталів. За
методологією НБУ, прямі інвестиції – це категорія міжнародної
інвестиційної діяльності, що передбачає встановлення довгострокових
відносин між прямим інвестором однієї країни та господарською одиницею –
резидентом іншої країни та має стійкий вплив на діяльність господарської
одиниці шляхом участі в її капіталі 1. Для відокремлення прямих
інвестицій від портфельних прийнятий 10% критерій володіння акціями. До
числа портфельних інвестицій входять операції з цінними паперами та
борговими зобов’язаннями у формі цінних паперів. Інші інвестиції
охоплюють такі категорії активів та зобов’язань: усі види кредитів –
довгострокові (гарантовані і негарантовані), короткострокові,
торговельні, приріст (зменшення) залишків валюти на кореспондентських
рахунках та депозитах, інші активи й зобов’язання.

Статистика малює таку динаміку інвестицій (табл. 1).

Таблиця 1. Основні показники інвестиційної діяльності в Україні

Показники 1997 рік 1998 рік 1999 рік 2000 рік 2001 рік

ВВП, млрд. грн. 93,4 102,6 130,4 170,1 201,9

Валові інвестиції, % до ВВП 21,5 20,7 17,4 19,7 20,2

Інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах), млрд. грн. 12,4 14,0
17,5 23,6 32,6

Інвестиції в основний капітал, % до ВВП 13,3 13,6 13,4 13,9 16,1

Приріст прямих іноземних інвестицій в Україну, млн. дол. 625,4 747,1
471,1 593,2 531,2 (?)

Приріст (зменшення) прямих іноземних інвестицій з України, млн. дол.
30,1 -30,0 1,0 71,8 -12,8

Прямі інвестиції в Україну, за даними платіжного балансу, млн. дол. 623
743 496 595 792

Портфельні інвестиції у вітчизняні цінні папери за даними платіжного
балансу, млн. дол. 1605 49 -75 -197 -867

Інші інвестиції, за даними платіжного балансу, млн. дол. 319 -9 -814
-1318 529

Аналіз наведених даних дозволяє зробити такі висновки.

1997 рік був роком підйому інвестиційної активності, однак навіть
цьогорічний рівень валових інвестицій у відсотках до ВВП не наблизився
до оптимальної величини 25%, яка дозволяє забезпечити відтворення
основного капіталу та стабільне економічне зростання.

Фінансова криза 1998 року негативно вплинула на інвестиційний процес як
у реальному, так і в фінансовому секторі. У 1999 році всі показники
інвестицій суттєво знизилися.

Протягом двох останніх років спостерігалася відчутна активізація
інвестиційного процесу. Приріст інвестицій в основний капітал істотно
перевищував темпи зростання ВВП. У 2000 року він сягнув 6,5%, у 2001-му
– 17,2%. Як і в попередні роки, основним джерелом інвестицій в основний
капітал залишалися власні кошти підприємств (66,3%). За рахунок коштів
Державного бюджету освоєно 1,7 млрд. грн., або 6,4% від загального
обсягу інвестицій, місцевих бюджетів – 1,1 млрд. грн. (4,2% освоєних
обсягів). Незначна частка інвестицій в основний капітал освоєна за
рахунок кредитів банків та інших позик – 2,7% від усіх
капіталовкладень3.

З 1999 року спостерігається значне зростання прямих іноземних інвестицій
в Україну4 за наявності у світі загальної тенденції до зменшення
експорту капіталів. Однак усім зрозуміло, що інвестиції з Кіпру,
Віргінських островів, Ліхтенштейну, а також із певних регіонів США та
Великобританії є реінвестуванням вивезеного з України капіталу.

2001 рік характеризується втечею з України портфельних інвесторів, які
тільки в 1997 році вклали в українські цінні папери 1,6 млрд. дол., що
дорівнювало майже третині ВВП.

ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

З огляду на те, що при вирішенні проблем системних перетворень питання
фінансової стабілізації мають підпорядковане значення, валютна політика
повинна враховувати потреби інвестиційного процесу в країні та активно
йому сприяти. Водночас існує зворотний вплив інвестиційного процесу на
її цілі, зокрема па динаміку курсу.

Оскільки валютна політика — це комплекс заходів, здійснюваних у сфері
міжнародних валютних та інших відносин як центральними банками, так і
органами державного управління, її реалізацією має передбачатися високий
ступінь координації рішень усіх зацікавлених структур із метою
забезпечення поточних (тактичних) та кінцевих (стратегічних) цілей
економічної політики. При цьому необхідно коригувати проміжні
(опосередковані) цілі, здоб забезпечити кінцеві: стабільність цін,
високу зайнятість, економічне зростання та підтримку рівноваги
платіжного балансу.

Основними інструментами валютної політики є:

валютне регулювання;

дисконтна політика;

девізна політика;

вибір режиму (системи) валютних курсів;

зміна зовнішньоторговельного режиму;

участь у міжнародних договорах тощо.

Чинним законодавством у сфері валютного регулювання створено умови для
нормального проведення розрахунків між суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності України й інших держав за принципами світової торговельної та
банківської практики.

У вересні 1996 року наша країна заявила про приєднання до Статті VIII
Статуту МВФ і, отже, зобов’язалася не запроваджувати обмежень на
здійснення поточних операцій платіжного балансу, в тому числі щодо
повернення іноземних кредитів, репатріації іноземних власних коштів та
нарахованих відсотків, комісій, пені, переказу за кордон страхових
платежів тощо.

Для здійснення інвестиційної діяльності в Україні іноземні інвестори
мають право відкривати рахунки в уповноважених українських банках як у
національній, так і в іноземній валютах. Відкриття рахунків резидентами
України та інвестування за межі країни піддягає ліцензуванню НБУ.

Щоб заохотити іноземних кредиторів. НБУ у травні 1997 року замість
процедури ліцензування одержання резидентами кредитів у іноземній валюті
запровадив процедуру їх реєстрації. Приватні негарантовані державою
запозичення становлять нині 0.9 млрд. доларів США.

У квітні 1998 року скасовано обмеження щодо іноземного інвестування у
банківську систему України.

Іноземна валюта, яку банк отримав у вигляді сплати іноземним інвестором
відповідної частки статутного капіталу, може використовуватися при
здійсненні банківських операцій, у тому числі й при наданні кредитів у
іноземній валюті, на тих же умовах, на яких надають банки-резиденти,
капітал котрих сформовано без участі іноземних інвесторів.

У березні 1999 року НБУ скасував обмеження, запроваджені як тимчасові
антикризові заходи, щодо надання комерційними банками резидентам
кредитів у іноземній валюті та в гривнях (із подальшим конвертуванням
коштів у іноземну валюту) для виконання зобов’язань за
зовнішньоекономічними контрактами, а також обмеження щодо розмірів
відсоткових ставок за позиками резидентів у нерезидентів у іноземній
валюті. Крім того, з 19 березня поточного року лібералізовано порядок
функціонування валютного ринку: комерційним банкам дозволено проводити
безготівкові операції з купівлі-продажу іноземної валюти на
міжбанківському валютному ринку України за вільним договірним курсом,
без обмеження маржі та комісійної винагороди. Запроваджено також новий
порядок установлення і використання офіційного обмінного курсу гривні
щодо іноземних валют, яким передбачено формування курсу гривні щодо
долара США на підставі інформації про курси та обсяги операцій на
міжбанківському валютному ринку,

Із кінця червня 1999 року, щоб забезпечити виконання домовленостей із
МВФ за програмою ЕFF, скасовано останнє антикризове обмеження, а саме:
на здійснення попередньої (авансової) оплати резидентами імпортних
контрактів. Хоча відповідна система валютних обмежень (валютного
контролю) за низьких обсягів валютних резервів сприяла б стабілізації
руху капіталу, послабленню тиску спекулятивних операцій, збалансуванню
попиту і пропозиції іноземної валюти на валютному ринку України та
уникненню негативного впливу застосування альтернатив-них монетарних
інструментів на процес кредитування реальної економіки. Тим більше, що
вимоги Статті VIII Статуту МВФ залишають деякі можливості для маневру в
цій Сфері.

СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ.

Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і
тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та
поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності
невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних
причин.”[3;49]

Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих
цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання
грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати
та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих
умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов’язаний з
умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного
ризику :

політичний ризик;

загальноекономічний ризик;

правовий ризик;

технічний ризик;

ризик учасників проекту;

фінансовий ризик;

маркетинговий ризик;

екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути
викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків
спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних
проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого
спектру сторін інвестування, як-от пов’язаними з якістю проектування,
технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом,
перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового
боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення
джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан
партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи
послуг, несплатоспроможність покупців продукції та власні ппідвищені
витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов
дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів,
організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на
ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов’язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої
аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов’язаний з усіма
неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані
підприємств-партнерів.

О. Л. Устенко пропонує дещо інакшу класифікацію інвестиційних ризиків.
Він поділяє їх на три групи, залежно від сфери вкладення капіталу :

інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу та невиробничу
сфери економіки;

інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку;

кредитні ризики.

Перша з вищезгаданих груп ризиків уявляє собою сукупність всіх тих
ризиків, які діють на фірму під час проведення нею господарської
діяльності, за винятком тієї її частини, яка пов’язана з діяльністю на
фінансовому ринку.

Інвестиційні ризики, пов’язані з діяльністю на фінансовому ринку, у
свою чергу поділяють на три групи :

ризики втраченого зиску;

ризики зниження доходності;

відсоткові ризики.

Група ризиків втраченої можливості “…має своїм джерелом імовірність
наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в
недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу,
який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність
страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом
затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння
загальноринкових цін, який найчастіше пов’язаний з падінням цін на всі
цінні папери, що обігають на ринку, одночасно (наприклад, у результаті
зниження загальної інвестиційної активності)”[2;130].

Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна
запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.

Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходностІ.
Існування цмх ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків
і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах.

Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери
довгострокового характеру, які, за звичай, не передбачають швидкого
одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.

Ризики зниження доходності мають два різновиди :

відсоткові ризики;

кредитні ризики.

Відсоткові ризики – це ризики активних операцій, які проводять фірми
(в більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :

будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;

зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних
рахунків;

зміна в розмірах обов’язкових для резервування фондів комерційних
банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного
фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків
недовикористання частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь
імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що
надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх
клієнтів;

зміни в системі оподаткування всіх суб’єктів господарювання і фінансових
інститутів, зокрема;

будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в
доходності самих інвестицій;

імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених
коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання”
акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;

в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові
цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за
поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим
рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може
вивільнити свої кошти через зазначені умови;

якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то
існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному
зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм
фіксованим рівнем.

Кредитні ризики тісно пов’язані з відсотковими, причини іхнього
виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома
групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові
ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні – з позицій
позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків :

біржові ризики, сутність яких полягає в наявностів ймовірності
виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод
(наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу
взагалі тощо);

селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі
видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні
інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;

ризики ліквідності, які пов’язані з можливістю втрат при реалізації
цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості,
споживчої вартості тощо;

ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів
вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного
капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов’язаннях.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Перехід до економічного зростання у ході трансформації
адміністративно-командної економіки в ринкову тісно пов’язаний із
ефективністю управління державою інвестиційним процесом,

Деякі економісти вважають, що проблеми перехідних економік можна
розв’язати без державного втручання, лише за рахунок ринкових сил. Однак
це — політика, типова для ХIX століття. Ринкова економіка постійно
породжує суперечності та проблеми, які неможливо ефективно вирішити,
застосовуючи виключно ринкові механізми. Обставини, за яких упродовж
двох останніх століть ішли до процвітання Англія, Сполучені Штати та
інші розвинуті країни, чий досвід рекомендують країнам із перехідною
економікою, суттєво відрізняються від нинішньої ситуації. Щоб
підтримувати соціально-економічну стабільність суспільства, держава має
забезпечити сумісність важелів її впливу на процеси господарювання із
ринковим середовищем із метою послаблення негативного впливу структурних
диспропорцій у економіці та циклічних коливань попиту, зокрема на
мотивації капіталовкладень. У країнах, що розвиваються, держава відіграє
не лише регулюючу, а й системотворчу роль, яка є тим ефективнішою, чим
більшою довірою суб’єктів господарювання вона користується та чим
більшими фінансовими можливостями володіє. Перехідний період
характеризується власне поступовим переходом державного апарату від
методів прямого управління (план-закон, як правило, забезпечуваний
адміністративним примусом) до ринкових методів регулювання (формулювання
цілей, досягнення яких мотивується матеріально) в міру створення
ринкового середовища. Завданням державного регулювання при цьому є
досягнення компромісу між численними груповими інтересами з урахуванням
співвідношення сил соціальних партнерів. Зрозуміло, заслуговує на увагу
не так питання про доцільність державного регулювання ринкової
економіки, як питання про межі такого регулювання та його форми.

При розробці державою інвестиційної стратегії слід визначити тип
інвестиційної моделі, джерела фінансування, систему гарантій, мету
інвестування тощо.

Інституційна структура віддзеркалює відносини між фінансовими
посередниками (банками, фінансово-кредитними установами та фондовими
біржами), позичальниками і кредиторами (офіційними інвесторами в особі
центральних банків, державних установ, міжнародних організацій;
комерційними банками, страховими компаніями, пенсійними фондами,
транснаціональними компаніями, приватними фірмами). Зокрема,
американським типом інвестиційної моделі (переважаючий вплив фондового
ринку) на відміну від континентального (провідна роль банківської
системи) передбачається зовнішній контроль за проектами та коротші цикли
прийняття інвестиційних рішень. Щодо тенденцій розвитку функціональної
структури світового ринку капіталів, то слід відзначити процес
сек’юритизації, тобто перехід позичальників від кредитних форм надання
позик до випуску цінних паперів (зокрема, єврооблігацій, коли банки
виступають посередниками між позичальниками та безпосередніми
кредиторами).

кредитної ради. Тобто всі комерційні ризики щодо повернення іноземних
кредитів у разі ненадання уповноваженим урядом банком-агентом зустрічних
гарантій відшкодовуються із державного бюджету. Такий порядок збільшує
витрати держбюджету і не сприяє підвищенню ефективності інвестиційних
рішень.

Слід зазначити, що у структурі зовнішнього довгострокового боргу (він
сягає нині 13.2 млрд. доларів, з яких 12.3 млрд., або 93% припадає на
державний та гарантований державою) інвестиційний капітал (зокрема
кредити, надані ЄБРР та іноземними банківськими установами під державні
гарантії) становить лише незначну частку. Основні обсяги — це борги за
енергоносії (країни СНД), кредити, надані для підтримки платіжного
балансу та фінансування дефіциту державного бюджету (МВФ, Євросоюз, інші
офіційні кредитори, іноземні кредитні установи, єврооблігації), зв’язані
кредити для закупівлі товарів (у рамках міждержавних та міжурядових
домовленостей). Зважаючи на брак прямих іноземних інвестицій у країну та
значні обсяги зовнішнього боргу (у першому півріччі поточного року
сукупні платежі з його обслуговування сягнули 15% від експорту товарів
та послуг), зазначена структура зовнішніх кредитів (див. діаграму) може
негативно позначитися на структурній реформі в Україні. Її ВВП постійно
падає і нині становить лише 37% від рівня 1990 року; прискорилися темпи
старіння основних фондів; погіршилася структура виробництва з
превалюванням сировинних галузей та галузей, що випускають продукцію з
низьким ступенем обробки. Від 1990 року частка енергоємних та сировинних
галузей (металургії, електроенергетики, паливної промисловості)
збільшилась із 21 до 50% від ВВП, тоді як машинобудування і харчової
промисловості — зменшилася більш як на 40%, а легкої промисловості — у
вісім разів (до 1.5%).

Стосовно вибору стратегічних цілей інвестування доводиться констатувати,
що державні економічні програми та концепції не містять системи
підпорядкованих цілей (дерева цілей), визначених економічними інтересами
держави. Цілі забезпечення державної економічної політики (зокрема,
перелік пріоритетних галузей) підміняються в них індикаторами
(наприклад, фінансовими), які, по суті, не є самоціллю і повинні лише
сигналізувати про відхилення від цілей. Бракує також аналізу
відповідності вибраних інструментів державного регулювання економікою
заявленим цілям, сумісності окремих засобів регулювання тощо.

Законодавчі особливості здійснення інвестиційної діяльності в Україні .

Правове середовище.

Нестабільність законодавства пов’язана з частим внесенням змін до чинних
законів під тиском лобістських груп у парламенті та уряді. Як не
парадоксально, але в 2002 році законодавство було стабільним, бо
парламент не займався законотворчою діяльністю. Стабільність же
законодавства доконечно залежить від остаточного ухвалення Цивільного
кодексу. Для покращення інвестиційного клімату насамперед потрібні
закони, що випливають із Земельного кодексу; новий закон, який
стимулював би розвиток акціонерної форми власності та зростання вартості
акціонерного капіталу; вдосконалений закон про емісійні цінні папери та
фондовий ринок, котрий забезпечив би створення надійної системи
виконання угод та обліку прав власності на акції; ліквідація
необгрунтованого поділу акцій на випущені в документарній і
бездокументарній формах; функціонування одного центрального депозитарію
корпоративних цінних паперів; закон про реєстрацію прав власності на
нерухомість; закон про недержавне пенсійне забезпечення та інше.
Ефективна судова система неможлива без забезпечення фінансової основи
для її утримання та розвитку, бо інакше судді й надалі будуть приймати
ухвали залежно від платоспроможності сторін.

ВИСНОВКИ.

Умови економічної невизначеності, в яких змушені діяти інвестори,
спричинять вплив тих чи інакших факторів ризику на їхні майбутні
прибутки. Інвестиційні ризики загрожують зменшенням прибутків порівняно
з можливими або навіть збитками. Тому при прийнятті рішень з питань щодо
інвестиційної діяльності керівництво фірм, банків або інвестфондів має
обов’язково враховувати вплив інвестиційних ризиків.

В даній контрольній роботі інвестиційні ризики схарактеризовано
відповідно до двох різних класифікацій. За одною з них, що грунтується
на вужчому розумінні поняття “інвестиційні ризики”, їх поділяють на три
великі групи :

інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу і невиробничу сфери
економіки;

інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку;

кредитні ризики.

За іншою класифікацією до інвестиційних ризиків відносять і політичний,
і загальноекономічний, і правовий, і технічний, і фінансовий, і
екологічний, і маркетинговий ризики, і ризик учасників проекту,
пов’язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому
стані партнерів.

Для кількісної оцінки інвестиційних ризиків застосовуються різні
статистико-математичні методи, в яких обчислюють показники ефективності
проекту в умовах несприятливих для інвестицій подій. Такими показниками
є середньоквадратичне відхилення та коефіцієнт варіації.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити висновок , що найбільш доходними і
стабільними є інвестиції в цінні папери з фіксованим процентом , які
випускає уряд і місцеві органи влади . В Україні ж до останнього часу
переважали банківські депозити , зі зменшенням банківського відсотку
акценти змістились в бік державних цінних паперів . Вцілому за деякіх
умов ( завершення приватизації , стабілізація грошової одиниці )
перспективними напрямками інвестицій стануть інвестиції у акції
піприємств . Для компаній які здійснють довготермінове страхування
виходом зі становища моглоб бути інвестування вільних коштів в
будівництво , зокрема житла , це надало б можливість захистити зібрані
кошти від інфляції на довгому періоді .

Висновки

Отже, капітал має велике значення як для кожного підприємця окремо, так
і для всієї економіки загалом. І на кожний даний момент для капіталу
зайнятого в певній сфері виробництва характерне певне співвідношення між
функціональними його формами. Абсолютний обсяг капіталу підприємства
визначається насамперед оптимальним розміром підприємства даної сфери, а
значить величиною виробничого капіталу. Так, для роздрібної торгівлі або
побутових послуг великого капіталу не потрібно, тоді, як, наприклад,
машинобудування потребує великих капіталів, бо оптимальний розмір
підприємства тут значно більший. Чим довший процес виробництва, тим
більше повинен бути виробничий капітал.

Список використаної літератури:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ Г. Н.
Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко. – К.: Вища школа, 1994.

Крачило М.П. Основи економічної теорії. – К., 1997.

Пруссова Л.Г. Основи ринкової економіки: Виробничо-практичне видання. –
К.: РВО Поліграфкнига, 1993.

Рыночная экономика. Учебник. Теория рыночной экономики. Часть 1.
Микроэкономика/ В.Ф. Максимова – М.: Соминтэк, 1992.

Примітки

Платіжний баланс України. Методичний коментар. Національний банк
України.

Дані Держкомстату України та Національного банку України.

Дані Держкомстату України.

Дані Держкомстату по іноземних інвестиціях збігаються з даними
Національного банку за винятком 2001 року. Автор більше довіряє
платіжному балансу, на підставі якого можна зробити висновок, що в 2001
році прямі інвестиції значно зросли в порівнянні з 2000 роком.

http://www.ucipr.kiev.ua

Інвестиційний клімат в Україні: міфи і реальність //www.ucipr.kiev.ua/

Урядовий кур’єр , 29 грудня 2002 р.

Цінні папери України , 3 жовтня 2002 р., № 37.

Компаньон. 2002. № 38.

Дані Держкомстату України.

HYPERLINK “http://www.icps.kiev.ua/” www.icps.kiev.ua/

Сивый В., Балыка С. Управление хозяйственным риском // Бизнес информ. –
1998. – № 12. – С.23-27.

Устенко О.Л. Теория экономического риска : Монография. – К.: МАУП, 1997.
– 164 с.

Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність:Методичний посібник. – К.: МАУП,
1998. – 68 с.

. Бланк А.И. Інвестиційний менеджмент , К., Ітем 1995

Страховий портфель , М., Сомінтек 1996

Харченко Н.В. Інвестиційна діяльність страхових компаній . Фінанси
України 1996 № 7 .

Список використаних джерел:

“Україна на роздоріжжі”, К-99.

“Трансформація моделі економіки України”, за ред. Гейця, К-99.

“Економічна стратегія держави у нестабільних ринкових економічних
системах”, Жаліло, не видавалась.

Мережа Інтернет. (www.nfsa.kiev.ua , www.bank.gov.ua , www.xyz.com.ua ,
тощо)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020