.

Господарство провідних країн світу після ІІ світової війни (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 7728
Скачать документ

Контрольна робота з «Історії економічних вчень»

На тему:

Господарство провідних країн світу після ІІ світової війни

ГОСПОДАРСТВО ПРОВІДНИХ

КРАЇН СВІТУ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

План

Структурні зміни в економіці воюючих країн в роки II світової війни.

Економічні наслідки другої світової війни.

План Маршалла.

Загальні тенденції господарського розвитку в 60-х роках ХХ ст.

Технологічна революція 70-х рр.

Мілітаризація економіки.

Міжнародні економічні організації. «Спільний ринок» — Європейський союз.

Передумови та наслідки прискореного розвитку Німеччини та Японії.

Структурні зміни в економіці воюючих країн в роки II світової війни.

1 вересня 1939 р. фашистська Німеччина розпочала другу світову війну,
яка за руйнуваннями і людськими жертвами значно перевищувала втрати
першої світової війни. Сильним дестабілізуючим чинником було існування
комуністичного режиму з його ідеєю “світової революції”. Тому західні
країни проводили свою зовнішню політику, прагнучи зіштовхнути два
тоталітарних режими: фашистський в Німеччині і комуністичний в
Радянському Союзі.

Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки. Виробництво
військової техніки стало пріоритетним. Зокрема, Німеччина з 1935 р.
перебудувала свою економіку на воєнний лад. Тому, коли почалась друга
світова війна, промисловість рейху працювала на повну потужність,
ставлячи за мету задовольнити потреби армії. Виробництво військової
техніки та зброї стимулювало розвиток важкої промисловості. Легка
промисловість набагато відставала від неї. У сільському господарстві
німецький уряд зробив ставку на великих землевласників і заможних селян,
господарства яких всебічно підтримував і які забезпечували потреби
економіки і населення у сільськогосподарській сировині та продуктах
харчування.

Війна призвела до хронічного дефіциту японського бюджету: в 1944-1946
рр. витрати перевищували доходи в 4 рази. Водночас концентрація
промисловості принесла великі прибутки японським монополіям. Так,
розміри контролюючого капіталу в компаніях Міцубісі й Сумітомо зросли в
10 разів, у Міцуї – більш ніж у 6 разів. Збагачення японської олігархії
в роки війни було досягнуте ціною мільйонів людських жертв, голоду,
зубожіння народу, економічної руйнації і розладу фінансової системи
країни.

Англії довелося пережити загрозу ворожого вторгнення, масового
повітряного бомбардування, яких зазнали Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та
інші міста, блокаду німецькими кораблями морських комунікацій, окупацію
ряду колоній — Бірми, Сінгапуру, Малайї, втрату великої частини
торгового і морського флоту. Промислове виробництво країни в цілому за
роки війни скоротилося на 5%. Різке зниження виробництва спостерігалося
у вугільній промисловості (на 21%), у легкій, зокрема бавовняній (більш
ніж удвоє) і вовняній (на 27%).

Витрати на війну становили 25 млрд. ф. ст. Для того, щоб хоч якось
покрити ці витрати, Англія залучила приблизно третину своїх закордонних
капіталовкладень, особливо з колоніальних країн – Індії, Канади,
Австралії, Південне-Африканського Союзу, а також з Латинської Америки й
США. Державний борг за роки війни зріс утричі. В багатьох районах, що
вважалися раніше сферою впливу Англії (наприклад, країни Арабського
Союзу і Південно-Східної Азії), закріпився американський капітал, який
посилено проникав також в англійські домініони і колонії.

Увесь тягар війни в першу чергу позначався на трудящих: жорстокість
карткової системи, розгортання стихійних сил “чорного ринку”, спекуляція
і знецінення грошей, збільшення тривалості робочого дня, погіршення
житлових умов. Податки в розрахунку на душу населення зросли більш ніж
утроє, вартість життя — на 72%. В той же час війна стала джерелом
збагачення монополій, які отримали на воєнних поставках великі прибутки.

З вересня 1939 р. Франція вступила у війну з Німеччиною, але виявилася
неспроможною дати їй відсіч і капітулювала. Війна і окупація завдали
Франції значних збитків, що оцінювались у 1440 млрд. довоєнних франків.
Промислове виробництво скоротилося до 30% у порівнянні з 1938 р.,
продукція сільського господарства — вдвоє. Франція залишилась без
військового і торгового флоту. Закордонні капіталовкладення країни до
1945 р. зменшилися наполовину. До того ж Франція втратила свої колонії:
Індокитай, Сірію, Ліван, які добилися незалежності.

Сполучені Штати Америки на початковому етапі не брали участі у війні,
але займали чітко виражені антинімецькі позиції. Вступ США в 1941 р. у
війну проти Японії та Німеччини спричинив переорієнтацію господарства на
військовий лад.

США, ще не вступивши у війну, за системою ленд-лізу надавали в позику
чи в оренду озброєння, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство
та інші матеріальні ресурси країнам — союзникам по антигітлерівській
коаліції. Ленд-ліз став одним з важливих джерел збагачення американських
монополій. Він забезпечив масовий збут американських товарів на
зовнішньому ринку, що сприяло збереженню високого рівня виробництва у
США в зазначений період. Американські витрати на проведення операцій по
ленд-лізу перевищували 45 млрд. дол.

Надаючи допомогу Великобританії, США прагнули встановити контроль над
англійською економікою шляхом проникнення в її сфери впливу. Так, в
обмін на 50 старих есмінців, США одержали в оренду на 90 років території
для будівництва військово-морських баз у ряді англійських стратегічних
пунктів Атлантики. За роки війни в США були побудовані і введені в дію
нові промислові підприємства воєнного призначення вартістю 25 млрд.
доларів.

Друга світова війна внесла свої корективи у механізм міжнародних
валютних відносин. Так, розподіл запасів золота в розвинутих країнах
набрав ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні роки. В той час
як у США за чотири роки (1938-1941) запаси золота з 14,5 млрд. дол.
досягли 22,7 млрд., в Англії, навпаки, скоротилися до надзвичайно
низького рівня. Крім того, в ряді країн зросла державна заборгованість.
Про це свідчать такі дані:

Роки 1938 1939 1945

США, млрд. дол. 37 – 263

Англія, млрд. дол. 7,3 7,3 22,8

Франція, млрд. дол. – 445,7 1756

Ліквідувати такий дефіцит країни намагалися посиленим випуском паперових
грошей. Так, у США з кінця 1940 до кінця 1945 року грошовий обіг
збільшився з 38,7 млрд. дол. до 265 млрд. дол., або на 222,6%; в Англії
наприкінці 1939 р. в обігу циркулювало грошей на 555 млн. ф. ст., у
травні 1945 р. — 1270 млн., а в листопаді – вже 1328 млн. ф. ст.; у
Франції протягом 1939 — 1944 рр. грошовий обіг збільшився з 151 млрд.
фр. до 573 млрд.; в Італії за цей же період — з 24 млрд. лір до 233
млрд., тобто майже в 10 разів.

Поряд з нарощенням кількості паперових грошей, підвищувалися депозити
комерційних банків. Якщо під час першої світової війни фінансові видатки
всіх воюючих країн становили 208 млрд. дол., то під час другої — 962
млрд. дол. Для того, щоб ліквідувати наслідки цієї найбільш руйнівної в
історії людства війни, потрібно було затратити величезні кошти.

Тестові питання:

В якій з воюючих країн підчас ІІ світової війни виробництво військової
техніки стало пріоритетним?

а) Франція

б) США

в) Німеччина

Яка з воюючих країн втратила свої колонії у період ІІ світової війни?

а) Японія

б) Англія

в) Франція

3. В який спосіб воюючі країни намагались ліквідувати
дефіцит бюджету?

а) міжнародна торгівля

б) випуск паперових грошей

в) збільшення податків

2. Економічні наслідки другої світової війни.

Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних господарств
Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи.
Частково було знищено господарство Англії. Крім прямих військових
зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механізми,
припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз
фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.

Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила справжнє
економічне піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було
здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні
десятиліття.

Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових господарств
розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації. Вона мала
кілька важливих напрямків: американізація світової валютної системи;
вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і
приватне; інвестування відбудовчих процесів; перебудова індустріальних
структур, особливо в Німеччині і Японії під безпосереднім контролем США
і, зрештою, розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні
роки відігравала також Англія.

Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення
індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди,
підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих
угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було
вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні
правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом
повинен був відігравать функцію резервної валюти, ціна золота —
незмінна, курс валюти — твердий і контрольований. МВФ і створений тоді ж
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов’язувалися
забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного
кредитного центру.

Яка індустріальна країна під час ІІ світової війни пережила справжнє
економічне піднесення?

а) Франція

б) Японія

в) США

2. В якому році відбулась валютно-фінансова конференція у
Бреттон-Вудсі, на якій представниками 44 країн були підписані міжнародні
валютні угоди?

а) 1944р.

б) 1939р.

в) 1948р.

План Маршалла.

Економічне становище країн Західної Європи, особливо Німеччини, було
катастрофічним і негативно впливало на світову економіку. Більше того,
США, нагромадивши в роки війни величезні багатства, не могли успішно
розвиватися ізольовано від інших країн, прагнули до економічної
інтеграції, перш за все з розвинутими європейськими державами.
Реконверсія економіки США відповідно до потреб мирного часу зумовила їх
прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин.

Такій меті повинен був служити план Маршалла — важливий крок на шляху до
створення світового ринкового господарства. План Маршалла — це програма
відбудови і розвитку Європи після другої світової війни шляхом надання
їй економічної допомоги з боку США.

Ідея створення плану була висунута державним секретарем США Джорджом
Кетлеттом Маршаллом (1880-1959 рр.) 5 червня 1947 р. у виступі в
Гарвардському університеті, її підтримали Великобританія та Франція.

Паризька нарада міністрів іноземних справ США, Великобританії, Франції
та СРСР (червень-липень 1947 р.) вирішили створити організацію, яка
займалася б вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала
розвиток основних галузей промисловості тощо. СРСР та його союзники
відмовилися від участі у плані. Погодилися 16 країн — Великобританія,
Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія,
Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція і
Туреччина. У липні 1947 р. ці країни уклали конвенцію про створення
Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка
розробила спільну програму відбудови Європи.

План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р. Його
реалізація розпочалася фактично після прийняття у США закону про
чотирирічну програму «допомоги іноземним державам». Закон цей
передбачав надання допомоги західноєвропейським країнам на основі
двосторонніх угод. Угоди були підписані у 1948 р. з усіма вищеназваними
країнами (крім Швейцарії). Згідно з ними, країни-учасниці плану Маршалла
зобов’язувались сприяти розвитку вільного підприємництва, заохочувати
приватні американські інвестиції, співпрацювати у зниженні митних
тарифів, постачати у США окремі види товарів, забезпечувати фінансову
стабільність, створювати спеціальні фонди у національній валюті, яка
вивільнялася внаслідок отримання американської допомоги. США
встановлювали контроль за витратами цих фондів. Країни – учасниці плану
звітували про використання наданої допомоги.

Загальний контроль за виконанням плану здійснювала Адміністрація
економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські
фінансисти і політичні діячі. Сама допомога надавалась з федеративного
бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. З квітня 1948 р. по
грудень 1951 р. США видали за планом Маршалла майже 17 млрд, дол.,
причому основну частку (майже 60%) отримали Великобританія, Франція,
Італія і ФРН, на яку також поширювався план. Двостороння угода між США і
ФРН була підписана у грудні 1949 р.

30 грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою чинність і був
замінений законом «про взаємну безпеку», прийнятим конгресом США 10
жовтня 1951 р., який передбачав одночасне надання країнам Західної
Європи економічної і військової допомоги.

План Маршалла позитивно вплинув на відновлення економічного потенціалу
та ринкових господарств в країнах Західної Європи. Вже на початку 50-их
років було досягнуто довоєнного рівня виробництва.

1. Програма відбудови і розвитку Європи після другої світової війни
шляхом надання їй економічної допомоги з боку США – це:

а) план Маршалла

б) план Молотова – Рубінтропа

в) план Черчеля

Яка країна відмовилась брати участь у створенні організації, яка б
займалася вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала
розвиток основних галузей промисловості ?

а) СРСР

б) Італія

в) Австрія

Чи виконання плану Маршала дало позитивний результат для економік країн
Західної Європи?

а) так

б) ні

Загальні тенденції господарського розвитку в 60-х роках ХХ ст.

У 60-их роках майже всі індустріальні країни переживали економічне
піднесення. США значно випереджали інші країни за рівнем структурних
зрушень в економіці, досягли критичної позначки у розвитку своєї
індустрії, переживали, на думку багатьох дослідників, початковий період
формування постіндустріального виробництва. Автоматизація виробництва,
виражена використанням верстатів з ЧПУ, досягла крайньої межі. Почали
запроваджувати роботів, з’явилися перші комп’ютери. Інтенсивним був ріст
виробництва електроенергії, пластмаси тощо. Зросло виробництво
енергоносіїв, причому не тільки нафти і газу, але й вугілля.

Однією з характерних особливостей індустріальних суспільств є
різноманітність їх економічного й політичного розвитку. Якщо в перші
повоєнні роки роль безперечного лідера серед індустріальних країн світу
відігравали США, то на даний час склались три центри економічного
суперництва: США, Західна Європа, Японія. Між ними посилюється
конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери вкладання капіталу, джерела
сировини, за пріоритет у вирішальних галузях науково-технічного
прогресу.

Послаблення позицій США і поява на авансцені економічного протистояння
Західної Європи, Японії, зміни у співвідношенні конкурентних сил
пов’язані перш за все з особливостями їх економічного розвитку. Як
відомо, в роки другої світової війни економіка США не тільки не
постраждала, а й зробила великий крок уперед. Господарство ж країн
Західної Європи та Японії було зруйноване. До 1950 р. обсяг промислового
виробництва США перевищував відповідний показник країн Західної Європи
приблизно в 1,5 рази, Японії – більше ніж у 30 разів. Однак прискорення
темпів економічного розвитку країн Західної Європи та Японії протягом
50-х років суттєво змінило співвідношення сил на початку 60-х років.

У 60-70-і роки темпи економічного розвитку США і Західної Європи
зрівнялись. Важливу роль тут відігравала політика високих процентних
ставок, застосована американською адміністрацією, що спричинило відтік
капіталу із Західної Європи до США. Але більш істотним є те, що
скоротилась відстань між США і Японією в обсягах промислового
виробництва. Японія стала другою економічно розвинутою країною світу.

Нерівномірність економічного розвитку окремих країн привела до
невілювання їх рівнів. Інтернаціоналізація господарського життя
підштовхнула країни до орієнтації на певний технічний рівень, оскільки в
іншому разі їхня продукція була неконкурентноспроможною на світовому
ринку. Істотно зблизилася загальна галузева структура господарства,
структура зовнішньоекономічних зв’язків.

В СРСР важливою подією 60-х рр. була господарська реформа, яка
розпочалась дуже активно. Уже в січні 1966 року на нові умови роботи
було переведено перші 43 підприємства в 17 галузях промисловості. В
жовтні 1965 року було затверджено Положення про соціалістичне державне
підприємство, в якому закріплювались його права в сфері
виробничо-господарської діяльності, будівництва і капітального ремонту,
в галузі матеріально-технічного постачання, фінансів, праці і заробітної
плати, а також коло обов’язків і міра відповідальності за їх порушення.

Господарська реформа зачепила і сільське господарство. Відмінялись
обов’язкові для всіх господарств посіви кукурудзи, відновлювались
присадибні ділянки і т. ін. Змінювалась система закупок
сільськогосподарської продукції, вводились тверді (незмінні) і відносно
низькі плани заготівлі на декілька років наперед, до 1970 року включно.
Були підвищені закупівельні ціни на пшеницю, жито і інші культури,
передбачалась диференціація цін у різних природнокліматичних зонах і
районах країни. При надплановому продажу зерна держава встановлювала 50%
добавки до основної закупівельної ціни. Приймались заходи, спрямовані на
поширення господарського розрахунку сільськогосподарських підприємств.

Різко збільшилось фінансування аграрного сектора. У 1966-1970 роках
були виконані завдання по випуску промислової продукції, нарощувались
виробничі потужності, підвищувалась продуктивність праці.

Яка країна в 60-і рр. ХХ ст. стала другою економічно розвинутою країною
світу після США?

а) СРСР

б) Японія

в) ФРН

2. Яка реформа стала важливою подією 60-х рр. СРСР ?

а) господарська

б) воєнна

в) технічна

5. Технологічна революція середини 70-их років.

Нерівномірність економічного розвитку окремих країн привела до
невілювання їх рівнів. Інтернаціоналізація господарського життя
підштовхнула країни до орієнтації на певний технічний рівень, оскільки в
іншому разі їхня продукція була неконкурентноспроможною на світовому
ринку. Істотно зблизилася загальна галузева структура господарства,
структура зовнішньоекономічних зв’язків.

Проте це ніяк не зменшувало гостроти боротьби між індустріальними
державами. Разом з тим нівелювання стало важливим чинником нової
розстановки сил. Спираючись на зростаючий технічний рівень, концентруючи
зусилля на перспективних галузях науково-технічного прогресу,
західноєвропейські та японські монополії досягли успіхів у конкурентній
боротьбі на світових ринках, що послабило позиції США, Частка США у
світовому експорті зменшується із 13,5% у 1975 р. до 11,6% у 1987 р., а
країн Західної Європи та Японії підвищується відповідно з 46,2 до 50,9%
і з 7,0 до 10,7%.

Сполучені Штати відставали від Західної Європи та Японії насамперед за
темпами зростання продуктивності праці. Якщо в 1955 році цей показник у
ФРН становив 38%, у Франції -42% , а в Японії лише 15% від рівня США, то
на початку 80-х років — у ФРН зрівнявся із США, у Франції зріс до 98% і
в Японії до 66% від рівня США. З 1974 р. по 1987 р. середньорічні темпи
зростання продуктивності праці в Японії вже становили 3,1%, а у США –
всього 0,9% .

Японські, а також західноєвропейські компанії випереджали США за
кількістю продукції, її науково-технічним рівнем, особливо в деяких
нових галузях. Японія також успішно конкурувала і з іншими країнами на
ринках Південно-Східної Азії й Західної Європи. Намагаючись розширити
сферу свого впливу, вона виступила з ініціативою створення
тихоокеанського співтовариства, в яке поряд з розвинутими країнами
тихоокеанського регіону (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія) увійшли
б країни Південно-Східної Азії, що розвивалися.

Країни Західної Європи також скористалися з погіршення
конкурентоспроможності американських товарів. У порівнянні з першими
післявоєнними роками значно зріс експорт ФРН, Франції, Італії, ряду
інших західноєвропейських країн. Фактично, Західна Європа стала головним
центром міжнародної торгівлі, її експорт більш ніж учетверо перевищував
експорт США. Країни Західної Європи, і перш за все члени ЄС, намагалися
прив’язати до себе країни Середземномор’я, а також ряд країн Африки, що
розвиваються, басейнів Карибського моря і Тихого океану. Все це призвело
до гострих суперечностей між індустріальними державами, зокрема в
торгових відносинах США з Японією і країнами Західної Європи.

За невеликий відрізок часу, з 50-их до середини 70-их років з’явилися
обчислювальні системи четвертого покоління, які стали технологічною та
інформаційною основою перетворення індустріальної економіки в
постіндустріальну. З середини 70-их років особливо швидко росло
виробництво персональних комп’ютерів. Створювалися гнучкі системи
виробництва, які дозволяли швидко міняти види товарів. Ще у 1968 р.
з’явився перший гнучкий робот, а у 1974 р. створений перший комерційний
робот, яким керував комп’ютер.

В другій половині 70-х років інтенсивно розвивається й
електронно-інформаційна техніка. Досягли великих успіхів біотехнологія
та генна інженерія. Застосування нових технічних і наукових досягнень
привело до структурної перебудови промисловості та міжгалузевих
зв’язків. Розвиток засобів автоматизації та інформації дав змогу
впроваджувати працезберігаючі та часозберігаючі засоби в управлінських,
наукових, банківських й інших установах. Наука взагалі перетворюється в
безпосередню виробничу силу, скорочується термін від народження наукової
ідеї до її реалізації, втілення у виробництво. У зв’язку з використанням
новітніх технологій відбувається інтенсифікація виробництва. Усе це
означало, що розпочався другий етап науково-технічної революції, який
часто називають інформаційною революцією.

Інформаційна революція піднесла на новий щабель вільну ринкову
економіку, не позбавивши її, однак, циклічного характеру розвитку,
пов’язаного зі стрімкими піднесеннями й спадами. Після певного
піднесення 1976-1979 рр., у наступний період капіталістичні країни знову
зазнали серйозного спаду.

Спираючись на зростаючий технічний рівень 70-х рр., концентруючи зусилля
на перспективних галузях науково-технічного прогресу, західноєвропейські
та японські монополії досягли успіхів у конкурентній боротьбі на
світових ринках. Як це вплинуло на економічні позиції США?

а) посилило

б) не змінило

в) послабило

2. В яких роках особливо швидко росло виробництво персональних
комп’ютерів.

а) 1960-х

б) 1970-х

в) 1980-х

6. Мілітаризація економіки.

Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки, а
виробництво зброї, боєприпасів, амуніції, бойової техніки тощо стало
пріоритетним. Так, у Німеччині, де воєнної промисловості ще у 1932 р.
практично не існувало, під час війни щорічно вироблялось близько 25 тис.
бойових літаків, 20 тис. танків, 50 тис. гармат і мінометів. З початком
другої світової війни промисловість рейху працювала на військові потреби
на повну потужність, випускаючи одні з кращих у світі танки, літаки,
гармати. Виробництво військової техніки і зброї стимулювало розвиток
важкої промисловості.

Військові успіхи Німеччини на початковому етапі другої світової війни
дали можливість використовувати економічний потенціал завойованих країн.
Після поразки Франції у червні 1940 р. Німеччина повернула собі втрачені
Ельзас і Лотарінгію, інші території, майже вся Європа працювала для
вермахту,

Військова промисловість під час війни була основою економіки. У 1939 р.
й питома вага в загальній вартості валової продукції становила 80%.
Кількість працюючих у військових галузях впродовж 1939-1943 рр. зросла
вдвоє і становила 5 млн. чол. Потребу в робочій силі нацисти
задовольняли за рахунок примусової праці військовополонених, мільйонів
депортованих з окупованих країн.

Економіка Німеччини втратила ознаки ринкової, перетворилася У варварську
індустріально-мілітаризовану економічну систему, яка безперервно
виготовляла величезну кількість озброєнь, направляючи їх на масове
знищення людей.

Незважаючи на тотальну мілітаризацію, німецька економіка була
неспроможною повністю задовольнити потреби фронту. З кінця 1943 р.
Німеччина відчула серйозні труднощі в усіх галузях господарства. Були
порушені зв’язки між окремими економічними комплексами, відчувалася
гостра нестача сировини, палива, людських ресурсів, фінансових засобів.

З другої половини 1944р. промислове та сільськогосподарське виробництво
різко знижується. Наступає економічний крах.

Сполучені Штати Америки не брали участі на початковому етапі війни, але
займали чітко виражені антинімецькі позиції. Напад Японії на
американську військову базу Пірл-Харбор (7 грудня 1941 р.) змусив США
розпочати війну і переорієнтувати своє господарство на військовий лад.

Ще до вступу у війну США надавали в позику чи оренду зброю, боєприпаси,
стратегічну сировину, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам
антигітлерівської коаліції. Ленд-ліз, саме так називалася
широкомасштабна система допомоги США країнам-союзницям, став одним із
найбільших джерел збагачення держави у роки другої світової війни.
Ленд-ліз забезпечив масовий збут американських товарів і продуктів на
зовнішньому ринку. Внаслідок цього США перетворилися у могутній
військовий «арсенал», а промислове виробництво зросло за період з 1939
по 1944 рр. більше, ніж вдвічі. Війна змінила структуру американської
економіки. Випереджаючими темпами почали розвиватися виробничі
потужності у кольоровій металургії і металообробній галузі. У шість
разів зросло виробництво алюмінію, а випуск літаків — у 16 разів. У
розпал війни США давали 60% світового промислового виробництва.

За роки війни ще більше посилилася роль держави, яка стала найбільшим
замовником на виробництво зброї, боєприпасів і т. ін. За її рахунок
велося широкомасштабне будівництво нових підприємств. Було введено в дію
промислові підприємства військового призначення вартістю в 25 млрд. дол.

Різко збільшився державний сектор економіки. Під час війни у США
сконцентрувалося 2/3 світових запасів золота, що привнесло корективи у
механізм міжнародних валютних відносин.

В Радянському Союзі також проводилась мілітаризація економіки. Так,
військовий бюджет в період з 1965 по 1977 рр. зростав щорічно не менше
ніж на 4,5% і складав приблизно 11-13% валового національного продукту.
В 1967 р. у Радянського Союзу було 570 міжконтинентальних балістичних
ракет, а у США – — 1054. В 1979 р. США зберегли цю кількість ракет
незмінною, а Радянський Союз збільшив їх до 1409. Чисельність армії США
за цей період скоротилась з 3,5 млн. до 2,06 млн. осіб, а чисельність
Радянської Армії зросла з 3,68 млн. до 4,19 млн. осіб.

Міжнародні економічні організації. «Спільний ринок» — Європейський
союз.

Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення
індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди,
підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих
угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було
вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні
правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом
повинен був відігравать функцію резервної валюти, ціна золота —
незмінна, курс валюти — твердий і контрольований. МВФ і створений тоді ж
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов’язувалися
забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного
кредитного центру.

У 50-их роках в більшості європейських держав були розвинуті
індустріальні господарства, їхній розвиток відзначався динамічністю і
стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком
органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір.
Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді, у
Парижі (Паризька угода), було створено Європейське об’єднання вугілля і
сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія,
Нідерланди, Люксембург. Ця міжнародна організація об’єднала
кам’яновугільну, залізорудну, металургійну галузі промисловості і
контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам’яного вугілля в
Західній Європі.

Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського
договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).
Договір підписали у 1957 р. шість вище перелічених західноєвропейських
країн. Мета співтовариства — створити «спільний ринок», забезпечити
рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення у Західній
Європі. Для цього передбачалося ліквідувати митні бар’єри і обмеження
для ввозу і вивозу товарів, капіталів, сприяти пересуванню людей.
Договір передбачав також проведення єдиної торговельної політики
стосовно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів Європейського
інвестиційного банку і т. ін. Фундаментом існування і розвитку
Співтовариства мали бути вільна торгівля і конкуренція. Євроатом,
створений у тому ж році, мав координувати розвиток атомної енергетики. У
1958 р. були утворені вищий виконавчий, законодавчий та консультативний
органи ЄЕС, відповідно: Комісія, Рада Міністрів та Європарламент.
Бюджет Співтовариства формувався з внесків його членів.

Створення ЄЕС свідчило про подолання антагоністичного протистояння у
Європі між індустріальними країнами, перш за все між ФРН і Францією. Вже
у наступні десятиліття стали очевидними і незаперечними позитивні
результати європейської інтеграції. З І липня 1968 року було
запроваджено єдиний тариф на ввезення товарів з третіх країн. Успішно
проводилася єдина сільськогосподарська політика. В кінці 60-их років у
порядок денний роботи Співтовариства було включено монетарну проблему.
Поступово число членів ЄЕС зростало. Так, у 1973 р. до нього вступили
Великобританія, Ірландія, Данія, що посилило роль і значення
організації. У 1981 р. в ЄЕС вступила Греція, у 1986 — Іспанія і
Португалія.

На сучасному етапі до Європейського союзу входить 16 країн. Деякі країни
колишнього соціалістичного табору є кандидатами на вступ до ЄС.

8. Передумови та наслідки прискореного розвитку Німеччини та Японії.

Господарський розвиток країн Західної Європи у післявоєнний період
суттєво відрізнявся. Англія і Франція менше постраждали від військових
дій, ніж Німеччина та Японія. Крім того, вони і після війни зберегли
величезні колоніальні та залежні території, що сприяло тривалішому
збереженню в цих країнах замкнутого національно-колоніального
господарства.

Німеччина та Японія, які зазнали поразки у світовій війні, опинилися в
іншому становищі. Вони виявилися повністю залежними від
країн-переможниць і, перш за все, США. Ці країни втратили свої колонії,
виплачували величезні репарації. Крім того, їх зруйноване господарство
було докорінно організаційно і структурно перебудоване.

Німеччина. Важливу роль у відбудові та подальшому розвитку господарства
відіграли грошово-цінова реформа німецького уряду. Вона зупинила
інфляцію, сприяла ліквідації «чорного ринку», створила умови для
відновлення економіки. Паралельно відбувалося формування органів
державної влади та самоуправління, політичої системи країни. Посаду
федерального канцлера Німеччини обійняв лідер ХДС-ХСС К.Аденауер. 20
вересня 1949 р., після сформування уряду, було завершено процес
утворення ФРН, економічне життя пожвавилося.

Перші роки існування ФРН були позначені високими і стабільними темпами
промислового розвитку. Вже у 1951 р. загальний обсяг виробництва був на
третину вищим, ніж у 1936-у, а у 1956 р. він подвоївся. Середньорічний
приріст промислової продукції складав за період з 1950 по 1960 роки 9,6%
проти 4% у США і 3% у Великобританії.

Німецькому «економічному диву» сприяло декілька причин. По-перше,
значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини
країни, репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були
меншими. По-друге, було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після
репатріації 9 млн. німців із Східної Прусії та інших районів.

Особливості менталітету німецького народу (висока працездатність,
схильність до дисципліни, порядку, готовність після руйнівної війни на
будь-які жертви для відбудови країни і досягнення власного добробуту
тощо) відіграли дуже важливу роль у відбудові.

Заробітна плата робітників у перші повоєнні роки була на 35% меншою від
довоєнної, а робочий тиждень був більшим.

США надали Західній Німеччині 3,9 млрд. доларів «стартової допомоги»
згідно із планом Маршалла. Ці кошти, а також надходження із федерального
бюджету (30-32% всіх вкладів в економіку), були витрачені на заміну
застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей
економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної
індустріалізації порівняно відсталих регіонів. Економічному розвитку
сприяв великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого
призначення, так і на товари широкого вжитку. Крім того, ФРН у 50-их
роках практично не мала військових витрат, що дозволяло робити грошові
заощадження. Золотий запас ФРН на початку 60-их років перевищував запаси
Великобританії, Франції та скандинавських країн, разом узятих.

Успішно розвивалися експортні галузі економіки. Німеччина впевнено
входила у світовий ринок. Цей процес був тісно пов’язаний з фінансовою
допомогою США і направлений на інтенсифікацію взаємних торгових
зв’язків.

Визнаним архітектором німецького «економічного дива» був Л.Ерхард,
міністр економіки в урядах К.Аденауер. Він разом з групою неоліберальних
економістів створили теорію «соціального ринкового господарства”, в якій
вдало поєднувалися особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з
елементами державного регулювання. Держава, на думку авторів цієї
теорії, повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін та
забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників.
Для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі
кредитної, валютної, податкової політики. Проте, втручання в
господарську діяльність окремих підприємців з боку держави — абсолютно
недопустимо. Теорія «соціального ринкового господарства» стала основою
економічної політики західнонімецького уряду у наступні десятиліття.

Японія. Японське «економічне диво» розпочалося приблизно у 1948 р.,
через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна
ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла
довоєнного економічного рівня, якщо говорити про ВНП. Відтоді вона
зберегла високі темпи зростання виробництва. Протягом 1952-1963 рр. її
ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9%; протягом
цих же років обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання
подвоїлося. Від початку тріумфального економічного поступу і до 70-их
років Японії вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави.
Які основні передумови японського «економічного дива».

Американська окупаційна влада провела в країні цілий ряд важливих
перетворень, які значною мірою сприяли розвиткові японського суспільства
і господарства. Було розпущено збройні сили, встановлено демократичні
свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент,
уряд, прийнято конституцію. Окупаційні власті здійснили ряд економічних
реформ. Було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким
розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники
провели реформу податкової системи. Були зменшені податки на
підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни.
Реформи в цілому пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли
росту виробництва.

У 1946-1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала
поміщицьке землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала
селянам майже 80% усіх сільськогосподарських угідь. Посилилася
конкуренція між виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці,
врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався
ринок робочої сили (частка самодіяльного населення, зайнятого у
сільському господарстві, скоротилася з 48% до 8% сьогодні).

Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла
американська допомога. Стабілізаційна лінія Дж. Доджа, якому президент
США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації
фінансів, відновленню механізмів відтворення. Величезні американські
капіталовкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу
повністю оновити обладнання, створити нові виробництва. У березні 1952
р. набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва. Згідно
із законом підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші
фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення
устаткування. Більшість підприємців скоротилась цим законом.

Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших
галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження
доменних печей великої потужності із застосуванняй новаторської
киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно
розвивалась електрометалургія, встановлювалися потужні автоматизовані
прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріалоекономні технології.
Японія наприкінці 70-их років перетворилася в один з найпотужніших
світових центрів металургійного виробництва. Закуповуючи патенти й
ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло
пристосовуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні прибутки.
Ряд значних технічних новин народилися і були запроваджені у масове
виробництво на японських фірмах. У другій половині 50-их років — нейлон,
транзисторні приймачі, у 60-70-их роках — аудіостереосистеми,
відеокамери і відеомагнітофони, у 80-их — комп’ютеризовані роботи,
мікросхеми на кремнієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія веде перед у
такій науковомісткій і технічно передовій галузі, як електронна
промисловість. Головним чинником економічного зростання економіки
безперечно, повсякденна наполеглива праця більше, ніж 120-мільйонного
японського народу, його працелюбність, самовіддача, жертовність і
високий патріотизм.

Дуже ефективною виявилася в Японії система пожиттєвого найму на роботу
(патерналізму), за якою платня щорічно зростає і залежить від віку і
стажу. Фірми дбають про постійне підвищення кваліфікації робітників, їх
добробут і відпочинок. Перехід робітника в іншу фірму — рідкісне явище і
сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтенсивніше, за
нижчу платню, у яких довший робочий день, тиждень. Це впливає на
зниження собівартості продукції, її ціну.

Зовнішньоекономічні зв’язки, насамперед торгівля, набули для Японії
особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, йде
головним чином із держав, що розвиваються, за низькими цінами. Дешева
сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію
Японія вивозить до розвинутих країн — США, Канади, Австралії, країн
Європи.

Завдяки цим та деяким іншим чинникам, Японія досягнула передових рубежів
у світі і перетворилася в один із світових центрів.

PAGE

PAGE 27

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020