.

Основи правового регулювання у сфері виконавчої влади (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2582
Скачать документ

Реферат з теорії держави і права

Основи правового регулювання у сфері виконавчої влади

Бувають випадки, коли методи правління чудові, а в країні смута; але з
давніх-давен і до наших днів не було чути, щоб смута була при
досконалому правителі.

Сюнь Цзи

1. Поняття адміністративного права

Часто в житті ми стикаємося з проблемами управління, тобто
впорядкування. Та у діяльності держави проблема управління має й інше,
дещо конкретніше значення. Воно виявляється у формі діяльності органів
виконавчої влади держави та надання певних повноважень суб’єктам права
щодо задоволення своїх потреб, у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності.
Це визначає необхідність такої галузі права, як адміністративна. Саме її
норми регламентують відносини між вищими, центральними та місцевими
органами виконавчої влади, між громадянами й державою з питань вчинення
правопорушень у сфері громадського порядку та державного управління.
Так, перебуваючи в громадському транспорті без квитка, переходячи дорогу
з порушенням правил дорожнього руху, вчиняючи дрібне хуліганство, людина
стає учасником відносин, що регламентуються адміністративним правом.

Адміністративне право — це галузь права, що регулює суспільні відносини,
які виникають у процесі державного управління та виконавчо-розпорядчої
діяльності держави.

Предметом адміністративного права є відносини між органами державної
виконавчої влади та, по-перше, підпорядкованими їм структурами
виконавчої влади; по-друге, іншими органами управління, що мають
самостійний характер і повноваження; по-третє, підконтрольними їм
підприємствами та установами; по-четверте, недержавними підприємствами
та громадськими об’єднаннями і, по-п’яте, громадянами.

Значення адміністративного права визначається насамперед тим, що воно є
засобом удосконалення державного управління й водночас закріплює
організаційні та правові форми участі громадян в управлінні державою.

2. Основні джерела адміністративного законодавства

Адміністративне законодавство визначається як галузь законодавства, що
регулює відносини, які виникають у процесі виконавчо-розпорядчої
діяльності держави. Основними джерелами адміністративного законодавства
є: Конституція України, що визначає види та повноваження органів у сфері
управління;

Кодекс України про адміністративні правопорушення, прийнятий 17 грудня
1984 р. як законодавчий акт, що об’єднує та систематизує норми
адміністративного права, які регламентують суспільні відносини,
пов’язані із запобіганням адміністративним правопорушенням і боротьбою з
ними;

Закони України, що регламентують порядок управлінської діяльності
органів держави (Закони України «Про державну службу»; «Про загальний
військовий обов’язок та військову службу»; «Про освіту» та ін.);

постанови Верховної Ради України;

укази Президента України;

постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, про затвердження
програми правової освіти населення України);

накази, інструкції, рішення та інші акти міністерств, відомств та
державних комітетів;

нормативні акти місцевих органів виконавчої влади;

нормативні накази та інструкції керівників підприємств, установ та
організацій.

Нині в Україні немає Адміністративного кодексу, і тому проблема
кодифікації адміністративного законодавства остаточно ще не вирішена.
Вона вирішена лише частково шляхом кодифікації норм про адміністративні
правопорушення. Проте в 20-ті роки був цікавий досвід створення і
функціонування Адміністративного кодексу УСРР (до речі, єдиного
подібного кодексу в усіх радянських республіках). Адміністративний
кодекс було затверджено другою сесією ВУЦВК десятого скликання 12 жовтня
1927 р. і введено в дію з 1 лютого 1928 р. з одночасним скасуванням 55
актів республіканського законодавства. Він містив 528 статей, які
групувалися у 15 розділах: І. Загальні положення; II. Адміністративні
акти; III. Заходи адміністративного впливу; IV. Інші адміністративні
заходи примусового характеру; V. Трудова повинність по попередженню
стихійних лих і боротьби з ними; VI. Обов’язки населення по охороні
громадського порядку; VII. Громадянство УСРР, порядок його набуття і
втрати; VIII. Реєстрація і облік руху населення; IX. Товариство, союзи,
клуби, з’їзди, зібрання, вуличні походи, маніфестації; X. Правила про
культи; XI. Публічні видовища, веселощі та ігри; XII. Користування
державним флагом УСРР і печатками; XIII. Нагляд адміністративних
органів у галузі промисловості; XIV. Нагляд адміністративних органів у
галузі торгівлі; XV. Порядок оскарження дій адміністративних органів.

Після прийняття Адміністративного кодексу в нього регулярно вносилися
зміни й доповнення, але згодом він став гальмом для адміністративної
сваволі і без офіційного скасування наприкінці 30-х років перестав
застосовуватися.

3. Співвідношення переконання і примусу в державному управлінні

За своїм змістом управління є здійсненням владної діяльності. Наявність
владних повноважень дає можливість суб’єкту управління в односторонньому
порядку визначати поведінку підлеглих. Підкорення поведінки підлеглих
волі суб’єкту управління досягається різними методами, під якими
розуміють способи, засоби та прийоми виконання завдань у сфері
управління.

Адміністративні методи впливу пов’язують здебільшого з
адміністративно-правовою формою діяльності, результатом якої є юридичні
акти управління, організаційно-розпорядчі заходи, засоби стимулювання та
примусу. Отже, адміністративний метод полягає у впливі суб’єкта
управління на об’єкт шляхом владно-розпорядчих вказівок.

Серед методів, що сприяють практичному вирішенню питань управління,
першорядну роль відіграють методи переконання та примусу або, як здавна
повелося їх образно називати, методи «кнута і пряника».

Переконання виявляється у використанні пояснювальних, виховних,
організаційних, заохочувальних заходів для формування волі владного
суб’єкта чи її перетворення у волю підвладних. Саме переконання формує
правосвідомість, внутрішню готовність до сприйняття та виконання
загальнообов’язкових велінь.

Адміністративний примус — це різновид державного примусу, змістом якого
є застосування заходів адміністративного припинення і адміністративного
попередження та адміністративних стягнень.

Адміністративний примус має свої особливості порівняно з іншими видами
примусу. Він застосовується у зв’язку з порушенням норм
адміністративного права;

застосовується чітко визначеними органами держави, що мають
виконавчо-розпорядчі повноваження;

встановлюється адміністративним правом.

Переконання та примус у процесі здійснення управлінських повноважень
певним чином взаємодіють. Ця взаємодія засновується на таких принципах,
які характеризують співвідношення переконання і примусу:

переконання передує примусові, формуючи правосвідомість громадян;

переконання супроводжує заходи примусу, переплітається з ним, що надає
можливість сформувати у суб’єктів почуття обов’язку та відповідальності;

примус застосовується до суб’єктів за умови, якщо до них уже
застосовувалися заходи переконання;

примусові заходи застосовуються до громадян, що не здатні скеровувати
свою поведінку відповідно до державної волі, якщо засоби переконання не
дали позитивного результату.

4. Види адміністративного примусу

Заходи примусу у сфері державного управління чітко визначаються
законодавче і поділяються на три групи:

1. Заходи адміністративного припинення — це сукупність заходів
державного примусового припинення адміністративних правопорушень, що
готуються, а також попередження шкідливих наслідків діянь і забезпечення
умов притягнення винних до відповідальності. Серед заходів
адміністративного припинення розрізняють:

а) затримання, тобто короткочасне обмеження особистої свободи з метою
припинення порушення строком до 3 годин;

б) привід та офіційна пересторога про недопустимість антигромадської
поведінки, що застосовуються до осіб у випадку, якщо вони добровільно не
з’являються за викликом до органів міліції;

в) вказівка порушникові на протиправність його дій і вимога
негайного припинення їх;

г) вилучення майна, документів, що можуть стати об’єктами
адміністративних правопорушень, або перебувають у
неправомірному володінні, чи є речовими доказами;

д) тимчасове відсторонення працівників від виконання робіт з
метою запобігання шкідливим наслідкам певних виробничих функцій;

ж) огляд осіб і речей за наявності інформації про можливість скоєння
правопорушення;

з) перевірка документів, що посвідчують особу;

і) застосування заходів фізичного впливу та спецзаходів, зокрема
наручників, зв’язування, дубинки (забороняється застосування цих заходів
до жінок з ознаками вагітності, малолітніх, осіб похилого віку та
інвалідів).

2. Заходи адміністративного попередження застосовуються з метою
запобігання адміністративним правопорушенням, попередження та боротьби
зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, сільськогосподарськими
шкідниками. Серед них: закриття окремих ділянок кордону; заборона в’їзду
та ввезення (вивезення) вантажів, карантин, припинення руху транспортних
засобів; адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць
позбавлення волі.

3. Адміністративні стягнення, тобто передбачені санкціями
адміністративних норм примусові заходи, що застосовуються внаслідок
порушення адміністративних заборон. Вони є формою осуду поведінки
порушника та обмеження його правових інтересів. Серед них: попередження,
оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета, позбавлення
спеціального права, наданого громадянинові, виправні роботи, арешт.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020