.

Готика, як один із основних стилів архітектури середньовіччя (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2818 22372
Скачать документ

10

РЕФЕРАТ

з дисципліни – Культорологія

на тему:

“ Готика, як один із основних стилів архітектури середньовіччя”

Зміст

1.Вступ.

2. Зародження та розвиток готичного стилю.

3.Висновок.

4.Список використаної літератури.

1.Вступ.

Готичний стиль (італ.gotico – готи, за назвою племені готів ) –
художній стиль середньовічної Європи ( Х-ХV ст.), який грунтується на
народних традиціях готів (германців). В архітектурі характиризується
вертикалізмом конструкцій, каркасним перекриттям, чіткістю ліній,
незвичністю, використанням скульптур, вітражів. Стиль набув значного
поширення в живописі. Шедевр готики – Нотр-Дам де Парі (собор Паризької
Богоматері).

У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два
етапи: романський — IX—XI століття і готичний — Х—XV століття (в окремих
країнах — до XVI ст.).

Романський стиль (від лат. romanus — римський) повноцінно виявив себе
передусім в архітектурі. Будови романського стилю різноманітні за
типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага
приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків.

У межах романського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв’язку з
нею розвивалися монументальний живопис та скульптура. За художніми
ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Романська
композиція давала змогу використовувати простір, позбавлений глибини,
різномасштабні фігури, утрирувані жести.

Слід відмітити важливу роль орнаментального мистецтва, яке в романському
стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно
спліталися традиції античності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.

2.Зародження та розвиток готичного стилю.

Щодо мистецтва готичного (від італ. gotico — готський, варварський)
стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою,
живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів
народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у
романському, відбився вплив більш раціонального сприймання світу,
прогресивних тенденцій ідеології того часу.

Значного розвитку готика досягає у Франції, особливо в розвиненіших
північно-східних регіонах країни. Готична архітектура Франції та інших
країн Європи пройшла через етапи ранньої, високої та пізньої готики.
Одним із шедеврів ранньоготичної архітектури можна вважати собор
Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі). У межах готичного стилю митці
XIII—XIV століть значну увагу приділяли розвиткові багатокольорових
вітражів, оновлюється мистецтво книжкової мініатюри, ілюстрації,
великого поширення набувають гобелени.

У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював
демократизацію готики, її застосування в позакультовій архітектурі.
Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах
повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання готичного стилю
сприяло виникненню численних національних і регіональних варіацій.
Історія мистецтва оперує поняттями “англійська, французька, німецька
готика”. Слід враховувати, що протягом подальшої (від XIV ст.) історії
ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII
століття готика асоціювалася з “варварським мистецтвом”, сприймалася як
порушення художнього смаку, почуття симетрії й пропорцій. Вважалося, що
готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та
приреченості. Нове сприймання готики пов’язане з ідеологією німецького й
французького романтизму, які начебто знову “відкрили” цей стиль,
наголосивши на пафосному характері готики, на її здатності пробуджувати
в людини почуття піднесеного, величного почуття захоплення. Значення
готики в історії європейської культури було підкреслено й у XIX столітті
появою неоготичних тенденцій у мистецтві деяких країн Європи.

У творенні нової архітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути
прощі полегшили обмін ідеями. Зі зростанням нових міст на заході
виявилася тенденція до перетворення романського стилю на готичний.
Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні передумови готики
(стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового
поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усі маси й відкривав
нові напрямки розвитку дії. Подибуваний у Даремі подвійний ефект (рух
уздовж та вгору) треба було зробити якомога динамічнішим і легшим, аби
вірника у костелі поривало водночас до вівтаря і вгору, до неба. Це
потребувало нової сукупності напруг і звільнюючих ритмів, і вони
з’явилися на хорах Сен-Дені у сорокових роках XII ст. Рух до вівтаря
опоряджувався багатими новостворе-ними ритмами, одначе у першу чергу
підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвіт романського стилю
перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики: знову
тріумфував образ небесної гори. Поривання угору остаточно зосередилося у
шпилі.

Зовнішні особливості узгоджувалися з внутрішніми: було видно, як споруда
збиралася докупи й підносилась. Проте усередині передусім наголошувалося
емоційне враження. Якщо з зовнішнього боку то була священна гора, яка
радо дотикалася неба, то у внутрішній порожняві (ще — горбок Венери,
відьомський пагорб) розташовувався цілий світ ритмічних форм, що
водночас звільнювали і сковували глядача. Сторіччя, що породило готику,
було також великою добою схоластичної науки, спроб створити
енциклопедичні системи знання, яке гармонувало з природною і духовною
дійсністю, Історією та Божим заміром, розумом і вірою, а також визначало
місце людини у всесвіті. Подібним чином і кафедра була водночас
алегоричною і органічною космічною звісткою.

Під час пожежі 1174 року згорів Кентерберійський собор, і Гервасій
оплакував церкву, котра “втішала досі, як найсолодший рай”.
Північно-французький маляр кінця XII ст. Теофіл писав “Розмалювавши
склепіння та стіни різними творіннями й фарбами, ви пожвавили видиво
божеського раю — яскравого, наче весна, заквітчана різнобарвними
квітами, свіжого, наче трава і наче киреї, гаптовані весняним квітом” У
“Жити св. Гуго” ми читаємо про звершення святого у Лінкольні “З подиву
гідною майстерністю він звів споруду кафедри У ній мистецтво — ніби
коштовні матеріали, бо склепіння можна порівняти з птахом, що розпростав
крила для лету спираючись на міцні колумни, склепіння поривається до
хмар… Самоцвітні колумни з темного каменю як найтісніше припасовані,—
чи то яс-пис, чи то мармур, але розум на них може зіпертися 3 того ж
матеріалу й стрункі стрижні колумн, що оточують масивні стовпи, наче
гурт дівчат, що налаштувався до танку”. І знову — костел як хоростасія
благословенних. (Не слід випускати з уваги мозаїчні лабіринтні
орнаменти, котрими будівничі оздобили свої споруди? .

Вище ми вже звертали увагу на кафедри як втілення нових енергій,
об’єднаних у комуни общинного типу. Цей аспект описується у зверненні
абата Емона з Сен-Гєрсюр-Дів у Нормандії до братів своїх у Татбері в
Англії “Де це бачено? Де це чувано, аби у давні часи могутні князі світу
аби люди, які зросли у поклонінні й багатстві, аби відомі чоловіки й
жінки запрягали свої гордовиті й гоноровиті шиї та, наче тяглова худоба,
тягли до Христової оселі оті вози, навантажені вином, збіжжям, олією,
камінням, деревом і усім тим, що треба для життя або спорудження
церкви?” Як каже Емон, відомі люди у кам’яній мовчанці — понад тисячу
душ — запрягалися у вози На спочинку вони сповідалися або молилися. “У
відповідь на відозву священиків, котрі закликали їхні серця до миру,
вони забувають про зненависть, відкидають розбрат, прощають борги,— і
відновлюється єдність серць” А пожертви тих. хто відмовляється від
злуки, відкидаються І старі, й молоді закликають, ридають, зітхають.
Потім лунають сурми, розгортаються корогви і хід поновлюється.
Діставшись до церкви, люди “ставлять вози кружма, як духовний табір, і
протягом усієї ночі вславляють неспання гімнами й кантиками. На кожному
возі засвічують тонкі воскові свічки та світники; на вози кладуть хворих
і немічних та приносять їм для полегшення дорогоцінні мощі святих”.

Схоже, що деякі сницарі навіть бралися до чорної магії, що через неї
селяни — за допомогою своєрідних братств поганського походження —
виражали власний спротив одержавленій церкві.

Готичний стиль заснований у Шартрі на початку XIII ст., де верхня
частина поривається угору на 120 футів (36, 576 м.— Пер.). Особливо
підкреслювався рух простору: за допомогою чудернацького формоплетива в
Англії та за допомогою розкутості широкого трактування на континенті.
Великий вплив на XIV ст. справили ченці жебрацьких орденів, котрі
вимагали, аби зали без бічних вівтарів пристосовувалися для великих
конгрегації. які уважно слухають казання.

У Німеччині, де прихід готики затримався до середини XIII ст., залова
церква повернулася до часів романського стилю,— відтепер це була чільна
форма храму з круговою діагональною перспективою й браком динаміки,
притаманної готиці. Подібні споруди краще пасували до тривалих казань,
ніж давній тип з навою й бічними залами без вівтарів.

“Контраст між немудрованими зовнішніми стінами з недекорованими вікнами
і “вальдвебеном” усередині (Лоренцкірхе. Нюрнберг) надзвичайно
характерний для пізньоготичного мислення, зокрема у Німеччині-сполучення
містичної побожності й здорового практичного глузду, віра у божеське
життя на цьому світі, накопичення ідей, з яких мала постати реформація
Лютера. Лютер народився до того, як було замовлено раку й благовіст
(Фейта Штоса *). Розбіжності між Інтер’єрами з їхньою
припливне-відпливною течією, у якій особистість може загубитися, наче у
лісі поміж деревами, та могутніми й солідними екстер’єрами з
неподільними стінами і двома ярусами вікон передає загальний настрій
німецької Реформації, яка межує з містичною інтроспекцією та енергійним
новим вторгненням у цей світ”

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020