.

“Гра в бісер” – вершина майстерності гессівської прози. Образ Касталії (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 8522
Скачать документ

Контрольна робота з історії зарубіжної літератури

Тема:

“Гра в бісер” – вершина майстерності гессівської прози. Образ Касталії”

Зміст:

Вступ
………………………………………………………………
……………………………………………….. . 3

1. Роман “Степовий вовк” передбачає появу роману “Гра в бісер”
………………………. 5-6

2. В творах Гессе завжди домінують два героя, які доповнюють один одного
……… 6-8

3. “Гра в бісер” – вершина майстерності Г.Гессе
………………………………………………… 8-9

4. Присвячення “Гри в бісер” Паломникам в Країну Сходу
…………………………………. 9

5. Критика роману: “Гра в бісер” – “Газетне чтиво”, яке стає знаменням
епохи ……. 10-11

6. Касталія Гете і Касталія Гессе. Образ Касталії Г.Гессе
…………………………………….. 11-12

7. Ставлення самого Г.Гессе до Касталії
……………………………………………………………..
13-14

8. Медитація (гра скляних бус) в романі “Гра в бісер”
………………………………………… 14-15

9. Магістр гри – Йозеф Кнехт
………………………………………………………………
…………….. 15-19

10. Три історії однієї і тієї ж людини в “різному історичному одягу”
………………….. 20-21

Висновок
………………………………………………………………
…………………………………………. 22-24

Список використаної літератури
………………………………………………………………
……… 25

Вступ

“На початку був міф. Творець невтомно формує душу кожної дитини, як
створив подібними до себе душі індусів, греків і германців”.

Г. Гессе

Герман Гессе, лауреат Нобелівської премії 1946 року, офіційно вважається
одним із найпопулярніших і найчастіше перекладених німецьких авторів.
Його твори видавалися 60 мовами світу накладом понад 100 мільйонів
примірників. У жовтні 2001 журнал Stern провів опитування серед 3000
чоловік на тему: “Які три книги мали найбільше значення у вашому житті?”
Список отриманих творів складався із 1000 назв. “Сіддхартха” Германа
Гессе у багатьох із опитуваних, переважно віком між 20 і 30 років,
опинилася на першому місці, навіть попереду Біблії. І це не дивно, бо
саме Гессе став культовою фігурою руху шістдесятників, розглядаючи у
своїх творах питання про сенс життя та етичні засади різних культур та
релігій. У наш час наростаючої дезорієнтації естетика і етика Гессе дає
можливість побудувати відкритий до майбутнього світогляд. Його позиція
об’єднання різних культур та релігій, взаємної толерантності та
гуманізму дуже актуальна для підкреслення цивілізаційних спільностей у
часи глобалізації. Найпопулярнішими його твори є в Америці та Азії.
Універсальність творів Гессе полягає насамперед у видимій простоті. Сам
він у дискусії з іншим письменником, який вважав, що література повинна
говорити просто про складні речі, заперечив. Він не вірить у межу між
предметами важливими і простими. Власним завданням він вважав зрозуміти
важливість простого.

Герман Гессе народився у сім’ї протестантських місіонерів, яка довший
час жила в Індії, а пізніше переїхала до Швейцарії. Дідусь Гессе був
відомим індологом і також протестантським місіонером.

“Переконання і спосіб життя батьків був педантично строгим, але в той же
час замріяно поетичним”, – пишуть про дитинство Гессе критики. Конфлікт
із батьками, які визнавали тільки свою правду, змусив Гессе втекти з
дому після того, як він провчився у протестантській семінарії менше ніж
півроку і побував на лікуванні у психіатричній клініці. Але і про школу
спогади його не найрадісніші: “За вісім років я зустрів тільки одного
вчителя, якого любив і якому можу бути вдячним”. Він намагався
студіювати теологію, потім здобути професію механіка, далі бухгалтера,
працював у книжковій торгівлі, аж поки не зміг жити з літературних
гонорарів.

Гессе тричі одружувався. Його перший шлюб із Марією Бернуллі протривав
19 років, другий, зі співачкою Рут Венгер, – три роки, і третій, з Нінон
Дольбін, – 31 рік, до самої смерті письменника 9 серпня 1962. У 1912
році Гессе разом із сім’єю переїздить до Швейцарії. Під час Першої
світової війни він хотів піти добровольцем на фронт, але за станом
здоров’я був визнаний непридатним, під час Другої – допомагав євреям
емігрувати з нацистської Німеччини, де його твори були заборонені. У
1943 році виходить друком перше повне видання “Гри в бісер”. У 1946
Гессе отримує одночасно нагороду імені Гьоте міста Франкфурта і
Нобелівську премію.

Найвідоміші твори письменника: “Петер Каменцід” (1904), “Під колесами”
(1906), “Росгальде” (1914), “Кнульп” (1915), “Гарна пора юності” (1916),
“Деміан” (1919), “Клінгзор” (1920), “Сіддхартха” (1922), “Степовий вовк”
(1927), “Нарцис і Златоуст” (1930), “Паломництво у країну Сходу” (1932),
“Гра в бісер” (1943).

1. Роман “Степовий вовк” передбачає появу роману “Гра в бісер”

Безпосередньо про німецьку сучасність 20-х років Гессе написав в своєму
наступному етапному романові “Степовий вовк” (1927), який був, зі
слів самого письменника, “відчайдушним застереженням”, протестом проти
завтрашньої війни, проти позиції невтручання. У цьому творі значно
заглиблюється засудження буржуазної лжекультуры і лжеморали, яке так
гнівно прозвучить згодом зі сторінок “Гри в бісер”. Герой “Степового
вовках, письменник Гаррі Галлер (прототипом його є сам Герман Гессе),
-інтеллигент-одинак, противник мілітаризму і війни. Він не може
змиритися з навколишньою його брехнею. Це Галлера автор називає
“степовим вовком”, самотнім звіром, що не приймає стадних законів, по
яких живуть обивателі.

Герой валяється вовком ще і в іншому значенні: Галлеру доводиться
боротися не тільки з суспільством, але і з самим собою, з
“людиною-звіром”, який таїться в душі кожного і поступово здає свої
позиції “людині дула”.

І суспільство, і життя в ізоляції однаково можуть довести Галлера до
безумства. Герой кидається, він шукає виходу з самотності. Таємничим
образом він попадає в “магічний театр” ( “вхід тільки для
божевільних”), уявний простір, в якому відбуваються самі дивні речі,
внаслідок чого завершується виховання героя і залучення його до життя.
Розгорнена алегорія з “магічним театром” допомагає Гессе з спритністю
досвідченого психоаналітик розікласти на частині і знов зібрати все
життя суспільства і душі Гаррі Галлера. У кінці твору фантастичний і
реальний план зливаються, їх важко розділити: Гете, Моцарт і інші
“безсмертні”, що зійшли з висот людського духа, своєю піднесеною
веселістю повертають до життя Галлера, що вбив коханих, спасають його
від відчаю і посилають до людей.

Роман “Степовий вовк” багато в чому передбачає “Гру в бісер”.
Письменник Гессе виступає тут в ролі видавця записок Гаррі Галлера і
вставному анонімної книжички “Трактат про степового вовка”. Всі ідеї
цього трактату наочно демонструються в дії з “магічним театром”. Тут
введення фантастичного плану ні в якій мірі не є втечею від дійсності.
Для Гессе цілком застосовна вдала характеристика сучасної фантастики,
дана критиком: “Вона охоче вбирала в себе знання, накопичені людством.
Вона не ігнорувала законів, керуючих життям, і відходила від
реальності, як правило, для того, щоб розібратися в цій реальності,
вгадати її приховані рушійні сили і перспективи її розвитку”.

Зрілому Гессе вкрай властиве почуття відповідальності перед читачем.
Письменник як би залучає його до своїх пошуків, до нерозв’язних дилем, в
путах яких він б’ється, до своїх сумнівів і самоіронії. Романтичні
мотиви і спрямування дивним образом поєднуються в його творчості з
інтелектуалізмом і іронічність бісами, властивими багатьом великим
реалістам XX сторіччя.

Надто своєрідна роль гумору у Гессе він сам неодноразово говорить про
це в ряді творів і листів. Саме гумор повинен допомогти страждаючому
індивідуалісту герою Гессе перекинути міст від “ідеалу” до
ненависної йому бюргерскої повсякденності. Гумор повинен втримати від
відчаю, допомогти зберегти розум і віру в людину. Звичайно, подібне
подолання протиріч за допомогою гумору було вельми ілюзорним навіть в
очах самого письменника.

2. В творах Гессе завжди домінують два героя, які доповнюють один одного

Критика неодноразово зазначала, що в багатьох творах Гессе рядом
поставлені два герої, не стільки заперечливі, скільки доповнюючи один
одного. Це не тільки боротьба різних сторін особистості, але і
уособлення двох можливих позицій по відношенню до суспільства: втеча від
нього і діяльність всередині нього. Натяком на таку пару були вже
хлопчики Гибенрат і Гейльнер в ранній повісті “Під колесами”; потім
Сиддхарта і Говінда з повісті “Сиддхарта”; письменник Гаррі Галлер і
його антагоніст і друг джазист Пабло з роману “Степовий вовк”;
середньовічний мислитель, аскет Нарцис, і художник Гольдмунд з повісті
“Нарцис і Гольдмунд” (1930). Гессе розумів обмеженість обох цих позицій.
Вже в “Степовій вовкові” він ясно висловив думку про необхідність для
самотнього созерцателя людини духа (а іншого героя Гессе не знав) вийти
з ізоляції. Але трагедій Гессе полягала в тому, що він не бачив ніяких
реальних можливостей для своїх героїв діяти в рамках буржуазного
суспільства, яке було для нього уособленням Суспільства як такого.
Звідси метафізичний, позаісторичне значення його програмних образів і
концепцій. Іншого суспільства, не буржуазного, він не представляв,
свідомо виключив його з свого поля зору. Своя огида до буржуазної
політики він переніс на політику взагалі і цурався навіть самого цього
слова.

Томас Манн з дивною прозорливістю уловив слабість цього великого
письменника в постійному зіставленні “духа” і “політики”, Т. Манна не
лякали деякі фетиші, перед якими зупинявся автор “Гри в бісер”. “Я
вважаю, що ніщо живе не існує сьогодні поза політикою, писало Т. Манн
Гессе в 1945 році. Відмова від неї також політика, яка тим самим
грає на руку злій справі”. У суті, затверджує Т. Манн, твори Гессе
також причетні політиці. Адже якщо під його любимим поняттям “дух”
розуміти силу, прагнучу до добра і справедливості, то воно також
причетне до політики, хоче того Гессе або не хоче.

Сам Гессе, прославлений і визнаний, жив в Монтаньоле все більш
відокремлено, поза партіями і літературними угрупуваннями. Про його
“відлюдництво” створювалися легенди, але треба пам’ятати, що при всій
його горезвісній “відмові від політики” суспільна позиція Гессе
звичайно прогресивна, його конкретне політичне висловлювання
відрізняється великою зрілістю.

Коли в 1931 році через Томаса Манна йому було передано запрошення знову
стати членом Пруської академії мистецтв, з якої він раніше
демонстративно вийшов, письменник аргументував свою відмову передусім
своїм глибоким недовір’ям до Веймарської республіки “цій бездушній і
безпідставній державі, яка виникла з пустоти, із загальної втоми після
війни”. Далі він пише: “У 1918 році п був всіма своїми симпатіями на
стороні революції, але відтоді мої надії на німецьку республіку, яку
можна було б приймати всерйоз, давно зруйновані. Німеччина упустила час
здійснити свою революцію і знайти свою власну політичну форму”.

У роки фашизму Гессе з самого початку був переконаний в неміцності і
тимчасовості перемоги Гитлера. При цьому, незважаючи на всі жахи
фашистської диктатури, вона не була для нього деякою містичною маною, як
для багатьох буржуазних інтелігентів того часу, а була закономірним
породженням західного суспільства. Природно, що для нацистів Гессе з
самого початку був “небажаним” письменником.

3. “Гра в бісер” – вершина майстерності Гессе

У 30-е роки Гессе напружено працював над “Грою в бісер”. Ми вже
згадували, що це було його підсумком, його “кредо”, відповіддю фашизму.
Своєрідним ескізом і прологом до цього великого твору з’явилася
алегорична повість “Паломництво в країну Сходу” (1931), яку разом з
“Грою в бісер” можна вважати вершиною майстерності письменника.

“Схід” в цьому творі не географічне поняття, в назві є іронічний
натяк на поширені в той час описи подорожей. “Країна Сходу” Гессе це
країна романтики, яка скрізь і ніде, це країна духовності, краси і
добра в душі людини.

Сюжет повісті фантастичний.

Дивне паломництво веде читача по рідних для Гессе місцях: по південній
Німеччині, Швейцарії, північній Італії. Знайомі пейзажі переходять в
умовний ландшафт, родинний, наприклад, описам німецького романтика
Ейхендорфа. Але це ще і подорож у часі ми раптом виявляємося в
середньовіччі, попадаємо в країну казок або в дитячі і юнацькі спогади
автора. Дивні і самі мандрівники, пілігріми, “брати по вірі і по духу”,
члени дивного Ордена і прямі передвісники касталийцев з “Гри в бісер”.
Серед них донкіхот, і близька Гессе романтика Брентано і Гофман, і герой
Гофмана архіваріус Ліндхорст, і Генріх фон Офтердінген з романа
Новаліса, і Трістрам Шенді з романа англійського письменника Лоренса
Стерна. Тут і сучасник Гессе швейцарський художник Пауль Клеї, і сам
оповідач музикант м. м., в якому ми без великих зусиль дізнаємося
Германа Гессе, і його власні літературні герої з колишніх книг
Сиддхарта, Клінгзор, Гольдмунд. Членів цього союзу об’єднує людяність,
природність, любов до людей. Ним чужий індивідуалізм, разочарованность і
сухий розум. Ним протипоказане себелюбство. Служіння людям ось що, по
думці письменника, повинно врятувати їх від відчаю. Лео скромний
слуга, готовий кожному допомогти, виявляється в результаті Верховним
Магістром Ордена. Лео це друге “я” автора, його здійснення.

4. Присвячення “Гри в бісер” Паломникам в країну Сходу

“Гра в бісер” має присвячення “Паломникам в країну Сходу”: автор як
би посилає читача до свого попереднього твору, підкреслює їх
спорідненість.

Ім’я головного героя “Кнехт” означає “слуга”, герої трьох вставних
новел життєписів, що ніби належать перу самого Кнехта, це варіації
того ж образу в різні віки і в різних країнах, як би що підкреслюють
його несвоєчасне значення. Це варіації того ж служіння в “різному
одягу”, з різним фіналом, Продовжуючи порівняння з музикою, можна
сказати, що основний “мотив” як би декілька разів “програється” в
різній тональності.

“Гра в бісер” вимагає уважного, вдумливого прочитання, багато що в ній
зашифроване, глибоко сховане. Письменник звертається в своєму творі до
ідей і образів різних народів: касталійці сприйняли європейське
середньовіччя з його символікою, для них живі древній Китай, Індія з її
йогическої мудрістю, ним близькі математичні знаки, музичні позначення і
т.д. Перебирання духовних цінностей, накопичених людством, не стає,
однак, для автора самоціллю, тією безглуздою і безрезультатної, хоч і
віртуозної, вимагаючої колосальної підготовки і ерудиції Грою в бісер,
якою займаються жителі його Касталії. Спокійна і зовні відчужена манера
викладу, іронічність і любима Гессе інтонація безпристрасного історика
прикриває блискучий критичний аналіз, уміння письменника розрізнити і
зафіксувати симптоми невиліковної хвороби своєї епохи і в той же час
нерозуміння глибинних причин цієї хвороби, внутрішню невпевненість і
суперечність.

Роман складається з трьох, нерівних по об’єму частин: ввідного трактату
“популярного” нарису історії Касталії і Гри в бісер, життєпису
головного героя і творів самого Кнехта віршів і трьох прозаїчних
опусів, що має, в свою чергу, форму життєписів.

5. Критика роману: “Гра в бісер” – “Газетне чтиво”, яке стає знаменням
епохи

Перш ніж звернутися до історії знаменитого касталійця Кнехта,
літописець повертається до далекого минулого історії виникнення
Касталії. Ніби з позицій далекого майбутнього в романові дається нищівна
критика суспільства XX віку і його вироджуваної культури, критика епохи,
яку касталійский історик називає “фельетонистической” (від німецького
значення терміну “фейлетон”, що означає “газетна стаття розважального
характеру”). Треба сказати, що ці сторінки Гессе ніскільки не загубили
своїй злободенності і в наші дні, якщо вживати більш сучасні терміни,
критика фельетонизма є критика так званої “масової культури”
буржуазного світу.

“Духовність” все більше і більше деградує в “фельетонистическую
епоху”. На зміну серйозним заняттям науками і мистецтвами, самовідданим
пошукам, відкриттю нових законів і зв’язків, створенню справжніх творів
людського генія прийшли пустопорожні базікання про науку і мистецтво.
“Газетне чтиво” стає знаменням епохи. Вчені і художники змінюють своєму
покликанню, продаються, оскільки їх манять гроші і почесті. Вони більш
не служать своїм переконанням, а розважають і головне відволікають
своїх читачів. Армія інтелігенції трудиться над писанням всякого роду
друкарського мотлоху. Котируються анекдоти і дрібні випадки з життя
знаменитих людей або павукоподібні твори, на зразок: “Фрідріх Ніцше і
дамські моди в сімдесяті роки дев’ятнадцятого сторіччя”, “Роль
кімнатних собачок в житті знаменитих куртизанок” і т.п. Не наука, а
профанація науки, проституція духовної творчості. Слово знецінилося,
наступила інфляція слова. За нею переховується страхітлива духовна
пустота і криза моралі, страх перед майбутнім, перед неминучістю нової
війни, перед всесиллям “господарів”.

У “фельетонистическую епоху” багато талановитих людей, обдарованих
мислителів. Цей вік не є безідейним, але, зі слів Гессе, він не знає, що
робити зі своїми ідеями, бо в глибині всього таяться страх і почуття
приреченості. “Вони старанно вчилися управляти автомобілем, грати в
хитромудру карткову гру і мрійно віддавалися розгадці кросвордів, бо
перед обличчям смерті, страху, болю, голоду вони були майже зовсім
безпорадні… Люди, що читали стільки фейлетонів, що слухали стільки
доповідей, не знаходили часу і сил для того, щоб подолати страх,
подолати боязнь смерті, вони жили судорожно, вони не вірили в майбутнє”.
Гессе приходить до переконання, що подібна цивілізація вичерпала себе і
стоїть на порогу краху, і ніщо не зможе її врятувати.

Ці загрозливі симптоми викликали в “епоху фельетонизма” різну реакцію,
розказує літописець Касталії в романові Гессе. Одні всі заперечували і
не бажали нічого бачити, інші зайняли цинічну позицію “після нас хоч
потоп”, треті впали в глибокий песимізм, і тільки одинаки стали
добровільними, вірними жрецями-охоронцями кращих традицій духовності.
Інтелектуальна еліта виділилася згодом, змогла заснувати “державу в
державі” Касталію і створити Гру в бісер.

Гессе як би питає: як врятувати особистість і духовний початок в період
розпаду і крахи культури. Можливо, одним з шляхів порятунку могло б
стати втеча від суспільства, відхід поетів і вчених в мир “чистого
мистецтва” і пошуків “вічної істини”? Для демонстрації і оцінки цього
шляху Гессе створює свою умоглядну експериментальну Педагогічну
провінцію.

6. Касталия Гете і Касталія Гессе. Образ Касталії Г.Гессе

Касталия Гете і Касталія Гессе як мало, в суті, між ними схожого! Дві
різні епохи зоря і захід ери капіталізму. Гете втілює в Педагогічній
провінції мрії художника, в чомусь випереджального час, про
суспільство, що подолало протиріччя майбутньому безкласовому
суспільстві. Касталія Гессе інша, тут передбачається не всебічне, а
тільки духовний розвиток. Якщо касталійці Гете мріяли про переробку
світу, то нові касталійці віддалилися від миру.

Як і “країна Сходу”, Касталія існує лише в уяві, хоч в її пейзажах
знову оживає рідна Гессе південно-німецька і швейцарська природа,
Касталію часто називають утопією, бо немає в її ладі, в її укладі, в
техніці нічого утопічного, пов’язаною для нас з суспільством
майбутнього. Навпаки, щокроку зустрічаються дивні анахронізми. Життя
містечок всередині Касталії як би застигла в своїй середньовічній
патриархальності, життя за межами Касталії кипить ключем розвиток
промисловості, боротьба партій, парламент, преса. Змагання по Грі в
бісер передаються по радіо, а їздять по Касталії на конях. Те ж змішення
старовини і витонченої сучасності відчутно і в побудові, і в мові “Гри
в бісер”.

Сам автор писав: “Є безліч людей, для яких Касталія реальна так само,
як для мене”. У іншому випадку він пояснював: Касталія “не майбутнє,
а вічна, платонівська, в різних мірах вже давно відкрита і побачена на
землі ідея”. Неодноразові посилання на універсальну платонівську
академію, де займалися всіма науками свого часу, ми зустрічаємо і в
самому тексті роману. Таким чином, Касталія для автора абстракція,
складний символ, притулок чистої споглядальної духовності, на відміну
від миру, ураженого “фельетонизмом”. Касталія нагадує “модель”,
побудовану вченим, всебічно і критично розглянуту “імовірність”.

Все касталійці належать до Ордена служителів духу. Від повністю
відірвані від життєвої практики. Тут парить сувора майже середньовічна
ієрархія (дванадцять Магістрів, Верховна, Виховна і інші Колегії і
т.д.), хоч місця розподіляються тільки в залежності від здібностей. Для
поповнення своїх рядів касталійці знаходять і відбирають обдарованих
хлопчиків по всій країні, а потім навчають їх в своїх школах, розвивають
їх розум і почуття прекрасного, залучають до математики, музики,
філософії, а головне, вчать роздумувати, зіставляти, насолоджуватися
“духовною грою”. Після закінчення шкіл юнаки попадають в університети,
де навчання не регламентоване жорстким терміном, а потім присвячують
себе заняттям науками і мистецтвами, педагогічній діяльності або Грі в
бісер. У Касталії немає обмежуючої спеціалізації в формуванні вчених і
служителів муз, тут досягнутий деякий вищий синкретизм науки і
мистецтва.

7. Ставлення самого Гессе до Касталії

Як відноситься сам Гессе до вигаданої ним Касталії? На це питання важко
дати однозначну відповідь. Разом з своїм героєм Кнехтом Гессе розуміє,
що у Касталії немає міцного коріння в реальному житті, що, якщо вона не
зміниться і не відмовиться від своєї замкненості, їй загрожує неминуча
загибель. Разом з Кнехтом Гессе любить і ніжно оплакує цю дивну країну,
яка під його пером буквально оживає для читача. Гессе можна з повним
правом назвати спадкоємцем і продовжувачем кращих традицій німецької
прози ( “традиционалистом”, як він сам себе гордо називав). При всьому
зовнішньому спокої оповідання стиль Гессе глибоко емоційний.

Як реальний і переконливий Ешгольц шкільне містечко, в яке ми
попадаємо разом з Кнехтом; як прекрасні гори, в яких Кнехт мандрує на
канікулах, прямуючи до Магістра музики; як тепло описаний Вальдцель
столиця Касталії з його середньовічною архітектурою, бородатими
бюргерами і їх веселими дочками, що охоче дозволяє любити себе
касталійским студентам. Касталійці живуть в прекрасному оточенні, Гессе
зібрав навколо них все саме йому любий. І в той же час вони живуть
вдалині від реального миру з його тривогами і загрозами.

У Касталії “духовність” відділена нарешті від буржуазного
“процвітання” те, про що завжди мріяв Гессе, але його касталійці
принесли в зв’язку з цим цілий ряд тяжких жертв. Вони відмовилися не
тільки від власності, сім’ї, від щастя індивідуального авторства (так,
юнацькі вірші Кнехта в Касталії не пробаченний гріх), але навіть і від
своєрідності власної особистості, бо відхід від життя, перебування в
атмосфері чистої духовності згубно діють на індивідуальність. Касталійці
відмовилися від творчості як такого: від новаторства, від пошуків і
рушення, від розвитку, пожертвувавши ними ради гармонії, рівноваги і
“досконалості”, Вони відмовилися від діяльності ради споглядання. Всі їх
заняття безплідні. Вони не створюють нового, а лише займаються
тлумаченням і варіюванням старих мотивів. Їх розвиток приводить до
створення людей типу Тегуляріуса, типових відщепенців, геніїв-одинаків,
які в своєму захопленні витонченістю і формальною віртуозністю нехтують
так важливою для касталійців “медитацією” спогляданням.

8. Медитація (гра скляних бус) в романі “Гра в бісер”

Медитація деяке фантастичне заняття, детально описане в романові
Гессе, являє собою послідовність дихальних вправ і вольових прийомів
зосередження і самопогруження, що нагадують прийоми йогів. До медитації
все касталійці зобов’язані вдаватися періодично, а також в моменти
особливого напруження або хвилювань, бо це розрядка, гігієна розумової і
психічної діяльності. Але медитація в романові, безсумнівно, має і більш
глибоке значення: вона дарує не тільки повне надхнення і оволодіння
собою, але і тимчасове занурення в “ніщо”, повну відчуженість від
суєтного, від “майі”, що необхідно людині для отримання здатності до
духовної самодисципліни, до об’єктивного погляду на речі і до
холоднокровного осмислення своєї діяльності. Нехтуючи медитацією,
касталійці повністю втрачають свою здібність до служіння і свідомість
боргу, вони стають остаточно некорисними.

Касталійці приречені, бо вони аристократи, каста. Стан аристократів
духу, замкнений в собі і що не служить суспільству, неминуче приходить
до виродження і загибелі, вважає письменник. Недаремно саме шановне
заняття в Касталії, її вище досягнення, основа і значення її існування
це таємнича Гра в бісер, самий багатозначний і складний символ в цьому
витворі Гессе.

Письменник дає Грі в бісер, інакше Грі скляних бус (обидва переклади
німецького Clasperlenspiel, на наш погляд, мають право на існування і
доповнюють один одну), по видимості точне, а в суті нічого не
визначальне визначення: “Гра скляних бус є гра з всіма цінностями нашої
культури, майстер грає ними, як в епоху розквіту живопису художник грав
фарбами своєї палітри”. Так само невизначено і загадково вірш Кнехта,
присвячений Грі. У основі цього символу лежить давня мрія філософів і
вчених про всеосяжну систему, про універсальну мову, здатну виразити і
зіставити все відкриті “смисли”, весь духовний світ людства. Гра це і
релігія, і філософія, і мистецтво, вся загалом і ніщо зокрема. Це і
символічне позначення витонченої духовності, прекрасної інтелектуальної
діяльності як такий, пошуків абстрактного значення -квинтэссенции
істини. Для письменника Гессе близько також розуміння Гри як заняття
літературою; принаймні, це торкається суто сучасних літературних форм,
що пройміть інтелектуалізмом, недаремно один з головних майстрів Гри
носить ім’я Томас фон дер Траві(натяк на Томаса Манна, що народився в
Любеке на ріці Траві).

Гессе з видимою достовірністю описує походження цього фантастичного
заняття. На зорі Касталії деякий Перро з Кальва рідного міста Гессе
використав на семінарах по теорії музики вигаданий ним прилад зі
скляними намистинами. Надалі цей прилад був вдосконалений. Швидше
усього, він схожий на деяку електронну машину, де намистини стали кодом,
знаками універсальної мови, за допомогою якого можна без кінця
зіставляти різні смыслы і категорії.

9. Магістр гри – Йозеф Кнехт

Біля 2200 року Магістром Гри став майстер Гри, не знаючий рівних,
Йозеф Кнехт. Кнехт любимий герой Гессе пройшов весь той шлях, який
проходять касталійці. Здатного хлопчика рано відібрали в “елітарну
школу”. Йому повезло на самій зорі свого розвитку він зустрівся і
зблизився з Магістром музики людиною, що втілила в собі найбільш
привабливі межі Касталії: рівновага, ясність, чарівну веселість (схоже
“безсмертним” з “Степового вовка”). Зустріч з Магістром музики зробила
розлуку з колишнім життям таїнством, присвяченням. Тільки смутно, по
реакції навколишніх, хлопчик здогадується, що відхід в Касталію, в
розріджену атмосферу чистої духовності, не тільки піднесення, але і
втрата.

Пізніше, від самого Магістра музики. Кнехт дізнається, що не так уже
легко дісталася тому горезвісна касталійська ясність. “Істина повинна
бути пережита, а не викладена”, говорить вчитель своєму любимому
учневі. І далі: “Готуйся до битв, Йозеф Кнехт…”

Шлях Кнехта складається з етапів, що зображаються Гессе як ряд рівнів,
що відводять все вище і вище. Лише на час герой знаходить бажану
гармонію, але наступає “пробудження”, і він знову готів рвати зв’язки,
“переступати межі” і відправлятися в дорогу, бо:

Не може кінчитися робота життя…

Так в дорогу і все віддай за оновлення!

(З віршів Іозефа Кнехта)

Чим далі, тим важче дається Кнехту перехід з рівня на рівень, тим
різкіше відчуває він приховані дисонанси касталійської дійсності.
Зустріч Кнехта з “мирянином” Плініо Дезіньорі, його другом-ворогом, їх
диспут-поєдинок, об яку Кнехт, за бажанням викладачів, виступає в ролі
апологета Касталії, подальші зіткнення з справжнім, реальним миром,
хвилюють і турбують Кнехта. Недаремно звучить в його юнацьких віршах:

Розум, розумна гра твоя –

Струенье нематеріального світла,

НайЛегших ельфів танець, і на це

Ми проміняли тягар буття.

Кнехт з радістю приймає все краще в Касталії, він справді наділений
задарма учнівства і служіння, але він інтуїтивно старається уникати
касталійської обмеженості. Всі його схильності спричиняють його до Гри,
до того, щоб стати її найбільшим адептом, але герой обирає до неї
обхідні, затяжні шляхи, нічого не приймаючи як дане, бажаючи самостійно
і критично пройти весь той шлях, що вона пройшла. Для цього йому
доводиться поглибитися у вивчення багатьох складних питань, і один з
етапів цього шляху його перебування в будиночку Старшого Брата, в
світі “старих китайців”. Старший Брам особливо яскраво демонструє
Кнехту одну з сторін світогляду Касталії добровільне самообмеження,
відмова від універсальності і розвитку ради обмеженої досконалості
минулих часів.

Але найважливіше значення для розвитку Кнехта має його місія в
помешканні Маріафельс. Гессе не релігійний, християнство, в кращому
значенні цього слова, для нього категорія загальнолюдська і етична, він
сприймає його як “історію і совість”. Монастир Маріафельс показаний не
як оплот релігії, а як одна з останніх оплотів духовність в “миру”, як
краще місце для касталійця за межами Провінції. Тут починається
учнівство Кнехта у історика батька Іакова. Прообразом цього героя
послужив швейцарський історик культури Якоб Буркхардт (1818-1898), ідеї
якого вплинули на самого Гессе, але значення образу патера Іакова багато
більше, ніж просто відображення факту з біографії письменника. Під
впливом Іакова Кнехт уперше задумується про історизм, про співвідношення
історії держави і історію культури, уперше осягає, що жива історія
зовсім не підкоряється абстрактно-логічним законам розуму і не
вичерпується історією ідей. “Нехай той, хто займається історією,
наділений самої зворушливою дитячою вірою в систематизуючу силу нашого
розуму і наших методів, але, крім цього і всупереч цьому, борг його
поважати незбагненну правду, реальність, неповторність що відбувається”,
вчить Йозефа батько Іаков. Гессе приходить тут до визнання
необхідності історичного погляду на речі, хоч і не йде далі цього
визнання.

Отже, за допомогою занять історією Кнехт побачив істинне місце Касталії,
її тимчасовість і відносність, тому що відчуження її від миру трагічна
помилка. “Гра гри” всього лише гра, що має щонайбільше педагогічне
значення. Країна інтелекту крихітна частка всесвіту, нехай навіть сама
дорогоцінна і любима. Касталія була створена колись і повинна загинути,
оскільки вона майже перестала виконувати навіть те небагато що, ради
чого її створили, свою педагогічну місію. Письменник не приймає
відриву духовної еліти від життя суспільства. Він критикує Касталію
вустами “ідеального касталійця”, і ця критика знову звернена до нашої
сучасності.

Наука і мистецтво хиріють і чахнуть в ізоляції від живого життя, без
осмислення і значення, якої б витонченості і віртуозності ні досягли їх
представники. Більш того саме їх існування виявляється під загрозою.
Поки касталійці по-затворницькому трудяться в своїх бібліотеках і
архівах, грають в свою прекрасну гру, суспільство, від якого вони йдуть
все далі, може полічити свою Касталію некорисною розкішшю. “Гра в
бісер” роман-застереження всієї західної цивілізації XX віку. Ще в
юнацькому вірші вставало перед Кнехтом страшне бачення останній
майстер Гри:

Але немає їх більше, немає ні таємниць, ні шкіл,

Ні книг, минулого Касталії… Старик

Покоїться, прилад тримаючи в руці,

І, як іграшка, кульки виблискують,

Що ніколи вміщали стільки значення…

Будинок вже горить, затверджує Кнехт в своєму посланні членам Колегії, і
наш борг “не займатися аналізом музики або уточненням правил Гри, але
поспішити туди, звідки валить дим”. При цьому, говорить далі Кнехт, ні в
якому разі не можна допустити зради по відношенню до кращого в Касталії
по відношенню до духовності, інтелектуальної чесності, до пошуків
значення. “Боягузом назвемо ми того, хто ухиляється від трудів, жертв і
небезпек, що випали на частку його народу, говориться в тому ж
посланні. Але боягузом і зрадником подвійно буде той, хто змінить
принципам духовного життя ради матеріальних інтересів, хто, наприклад,
погодиться надати владу заможним вирішувати, скільки буде двічі два”.

Кнехт нагадує Колегії, що “Magister Ludi” означає не тільки “Магістр
Гри”, але і просто “шкільний вчитель”. Сама важлива задача, вважає
Кнехт, а разом з ним Гессе, це виховання молодого покоління, і не в
Касталії, не серед еліти, а в “миру”. Передача молодим людям
благородних традицій, наділення їх справжньою духовністю ось шлях до
порятунку країни інтелекту. Кнехт покидає Касталію, яку він так гаряче
любить.

Йозеф Кнехт програмний герой, він і духовний і діяльний. У ньому
одному втілилися всі “пари” героїв Гессе: Галлер і Пабло, Нарцис і
Гольдмунд і інші. Кнехт дуже багатий і багатосторонній, щоб
задовольнитися примарним існуванням в Касталії. Я жадаю дійсність,
говорить Кнехт, я не тільки касталієц, але і людина. Кнехт стає
наставником сина Дезіньорі, бо, на його думку, виховання навіть одного
теперішнього часу, здатного діяти людини важливіше прекрасної, але
некорисної Гри в бісер.

Кінець Кнехта сама жива, повнокровна частина всього життєпису, тут цей
герой більш усього переконливий і людяний. Однак характерно, що
касталійський літописець не приймає такого кінця для нього це усього
лише “легенда”. Гессе не бачить для Кнехта іншого поля діяльності, крім
виховання одинака. Він взагалі не показує нам Кнехта в реальному житті.

Як же розуміти Гессе, що спростовує самого себе? Письменник неначе б то
закінчує роману знаком питання. Відкидає він або приймає Касталію?
Безсумнівно, відповідь Гессе в достатній мірі суперечивши, він, як це
звичайне для нього, ставить проблему і закликає читача роздумувати разом
з ним. У суті, він сам усвідомлює, що виховання одинаків недостатній
засіб для радикальної зміни суспільства. “Я не є представницький
готового, вже сформульованого вчення, я людина становлення і розвитку”,
говорив Гессе ще в 1930 році.

Дуже важливий для розуміння задуму письменника епіграф до “Гри в
бісер”. Гессе сам його склав, перевівши потім на середньовічну латинь і
приписавши його авторство вигаданому Альбертусу Секундусу (цілком в дусі
вигаданої ним Гри). У епіграфі говориться, що, всупереч думкам
дилетантів, речі неіснуючі багато важче зображати, ніж існуючі, і
необхідно, але і дуже важко описувати їх так, щоб вони як би існували і
могли впливати на дійсність. “Країна Касталія” Гессе саме таке
“неіснуюче поняття”, покликане впливати на дійсність. “Духовність” не
повинна зникнути, вона повинна облагородити і перетворити життя ось,
мабуть, один з висновків Гессе.

10. Три історії однієї і тієї ж людини “в різному історичному одягу”

Три варіації, три історії однієї і тієї ж людини “в різному історичному
одягу” укладають книгу і також дають ключ до збагнення значення твору.
Герой першого “життєпису”, “Заклинач дощу”, на ім’я Слуга, благородний
носій духовності первісного племені. Продовжуючи шлях свого попередника,
він невтомно добуває і копить всі нові знання про навколишній світ і за
допомогою цих знань прагне служити людям. Навколо нього стіна
нерозуміння. Здається, навколишні дикість і мракобісся ось-ось загасять
цей світильник розуму. Але справа Слуги не гине, він приносить себе в
спокутну жертву ради того, щоб не потухла у пітьмі іскра духовності, щоб
люди заспокоїлися, напоумилися, щоб його учень і син Туру зміг
продовжити його справу.

У другому життєписі ранехристиянський відлюдник, сповідник Іосиф Фамулус
(по-латині “слуга”) по-своєму служить людям, з рідкою добротою,
лагідністю і участю вислухуючи їх визнання в гріхах і полегшуючи їх
душу. Він розчаровується в цьому своєму служінні, бачачи обмеженість
своїх сил і свого розуміння і нездатність піднестися над життєвою
суєтністю. Іосиф біжить “зі свого поста” і зустрічає іншого,
найстарішого сповідника, який здійснював служіння інакше, творячи суд і
накладаючи кару, а тепер також у всьому розчарувався і прямує за
підтримкою до Іосифа. Ця зустріч дає сили старшому з двох повернутися і
продовжувати свою діяльність, зробивши молодшого учнем і наступником, бо
кожний повинен залишити в світі учня, посадити дерево і дочекатися його
плодів, вважає письменник.

“Індійський життєпис” третя варіація тієї ж долі, по-своєму близька
серцю письменника. Тут підсумок бурхливого життя Ласи (що також означає
“слуга”) не принесення себе в жертву і не “продовження служби”, а
втеча в ліс, до старого йога, відхід в нірвану, визнання всього в житті
ілюзією, “майей”, тобто той же відхід в Касталію.

Який же з трьох шляхів обирає автор для свого програмного героя Йозефа
Кнехта? Перший принесення себе в жертву ради майбутнього. Кнехт гине
ради того, щоб могла існувати Касталія країна розуму і духовності.
Своїм відчайдушним стрибком в крижані води озера він приголомшує і
будить до нового життя свого неприборканого учня. “Так, смерть Кнехта
допускає, природно, багато тлумачень, пояснювала Гессе. Для мене
головним був мотив жертви, яку він приносить сміливо і радісно.

І цим, як я це розумію, він не перервав, а виконав свою педагогічну
місію”.

Було б неправильно вважати кінець “Гри в бісер” песимістичним. Кнехт
загинув, але залишився молодий Дезіньорі, розбуджений і назавжди
підкорений прекрасною особистістю свого вихователя. У цьому прозвучала
надія. Гессе був переконаний, що якимись, нехай невідомими йому шляхами
людство все ж прийде до створення більш гармонічного суспільства, ніж
Європа середини XX віку.

Твори Гессе перекладені зараз майже на всі мови світу. Його читають, про
нього сперечаються. Широко видають і вивчають Гессе в ГДР. У наші дні,
коли ряд модних філософів на Заході категорично затверджує примат
практицизму над “духовністю”, його “Гра в бісер” придбаває особливу
актуальність.

Висновок

“Вже в назві цієї книги розумна і гірка іронія. “Гра в бісер”. Не
справа, а гра в пусті стекляшки. Адже не що інше, як духовні спрямування
вчених і художників, їх штудии, їх заняття теорією, науками і
мистецтвами, автор насмілився назвати грою. Що ж таке ці спрямування?
як би задає питання Гессе. Дійсно, усього лише гра або життєва
необхідність? А можливо, різновид нової релігії для інтелектуалів? Чому
повинна служити духовна діяльність, щоб не перетворитися в пусту гру? Як
пов’язані охоронці вищої духовної культури з тими, хто створює
матеріальні цінності? Яка основа і роль істинної “духовності” в наш
вік?

Перед нами глибокий філософський твір одного з найбільших німецьких
письменників XX сторіччя, роздуму його про долі світу і цивілізації, про
долі того, що йому особливо близько, про долі мистецтва. І це не
холодні роздуми: за зовні спокійним оповіданням переховується
найтаємніше питання: “Що ж буде з духовністю, що ж буде з мистецтвом в
сучасному світі?” А значить, і з людиною, бо для гуманіста Гессе доля
наук і мистецтв нерозривно пов’язана з долею людини, з умовами розвитку
людської особистості.

Як більшість чесних письменників свого часу, Гессе глибоко усвідомив
ворожість буржуазного суспільства XX віку розвитку людини і художника.
Протягом більш ніж півстолітнього творчого шляху він по-своєму шукав
вихід з тупика, в якому виявилося суспільство. Своєрідним підсумком цих
пошуків з’явився роман “Гра в бісер”, в якому перед читачем з’являється
дивне створення Гессе країна Касталія, країна інтелектуалів духовної
еліти майбутнього, що самозабутньо вдається до Гри в бісер.

Назва Касталія відбуваються від міфологічного Кастальського ключа на
Парнасе, у чистих вод якого, згідно з переказом, бір Аполлон водив
хороводи з дев’ятьма музами, Гессе сам вказував на зв’язок своєї
Касталії з “Педагогічною провінцією” Гете, яка фігурувала і романові
“Роки мандрівок Вільгельма Мейстера” (1821). Тим самим Гессе
підкреслював свою глибоку повагу до Гете класику і корифеєві німецької
культури минулого і свою спадкоємність по відношенню до цієї культури.
Бо Гете, Моцарт і інші великі художники минулого були для Гессе
уособленням тієї справжньої “духовності”, про долю яку він тужив.

У центрі твору Гессе докладна історія життя деякого Магістра Гри,
спочатку найгіднішого представника і героя Касталії, а потім її
відступника. Недаремно під назвою “Гра в бісер” є ще підзаголовок:
“Досвід життєпису Йозефа Кнехта, Магістра Гри, з додатком власних його
творів”. Вся книга написана ніби від імені касталійського історика з
далекого майбутнього і лише “видана Германом Гессе”. Відомий прийом
“відсторонення”, коли автор переховується під маскою видавця ( в
німецькій літературі до нього вдавалися ще Жан Поль Ріхтер, Карл
Іммерман, Гофман і інш.), допомагає Гессе створювати ілюзію
документальності, навіть наукової точності при описі людей, подій, країн
і епох, створених його уявою.

Назва “роман” застосовано до “Гри в бісер” вельми умовно, навіть
враховуючи зміни, які зазнала ця традиційна форма в нашому сторіччі.
Безсумнівно, “Гра в бісер” не утопія” звичайному значенні цього слова,
про що неодноразово нагадував сам Гессе, не спроба якимсь чином
передбачувати майбутнє, як це властиво сучасним письменникам-фантастам.
Вірніше усього, це “роман-притча”, “роман-інакомовність”, і в
літературі XX віку його правильніше усього поставити поруч з деякими
творами Томаса Манна, художника, багато в чому близького Гессе. “Я вже
рік працюю над “Фаустусом”, писав Т. Манн Гессе, прочитавши “Гру в
бісер”, неможливо уявити собі нічого більш відмінного, і в той же час
схожість разюча, як це часто буває між братами”.

Але “Гра в бісер” це також цілий конгломерат жанрових форм в рамках
одного твору. Тут і політичний памфлет, і історичний твір, вставні вірші
і новели, легенда ц житіє, німецький “роман про виховання”. Переважно
ці традиційні форми використовуються зі значною часткою пародійності, з
елементом “гри”. У той же час Гессе пожвавлює і продовжує якісь дуже
старовинні традиції: просвітницької повісті XVIII, що так ціниться ним
віку (Вольтер, Свіфт), німецького роману-життєпису XVII сторіччя
(Гріммельсгаузен) і інші. Витвір Гессе здається нарочито архаїчним і
дивно сучасним.

Складність побудови, багатство символіки, гра іменами, тер мінами і
поняттями з багатьох і багатьох областей духовного життя все це може
спочатку приголомшити читача. Але в наявності і єдність, дивна
продуманість цього великого твору. По-різному образні мотиви як би
зливаються під рукою майстра-диригента а струнку симфонію. До речі
сказати, критика не раз відмічала схожість композиції “Гри в бісер” з
композицією музичного твору, в якому історія Кнехта проходить як би
головною музичною темою. При цьому в ній оживає вся “духовна історія
самого письменника, його пошуки, його роздуми про самому головне для
негр і його сучасників.

“Гра в бісер” створювалася в похмурі роки фашизму в Німеччині і була
завершена в 1943-м переломному році другої світової війни. У одному з
листів в січні 1955 року Гессе сам говорив, що Касталія була його
відповіддю фашизму, спробою прославити духовність в “чумному, отруєному
світі”. У той же час Гессе ставив питання про необхідність порятунку
“духу”, про те, що ради цього порятунку інтелігенція повинна покинути
свою ізольовану Касталію (іншими словами, все ту ж горезвісну “вежу з
слонячої кістки”) і знайти своє “служіння” в світі практики.

Видана “Гра в бісер” була в нейтральній Швейцарії, де жив Гессе.
Інтерес до нового великого твору визнаного письменника і мислителя був
надзвичайно великий. Роман породив суперечливі тлумачення і гострі
дискусії; не всіма, з різних причин, він був зрозумілий і прийнятий, але
стурбував він всіх читачів. Спори навколо “Гри в бісер” не втихали і
після війни, коли роман уперше став доступний німецькій публіці: значна
суперечність, безсумнівно, давала грунт для різних тлумачень. Але разом
з тим прийшло широке визнання. Про “дивний подарунок”, який Гессе
зробив інтелектуальному миру і йому особисто своїм “прекрасно зрілим і
багатим романом-монументом”, писав Герману Гессе на початку 1945 року
його друг Томас Манн. У 1946 році Гессе присудили Нобелівську премію.

Список використаної літератури:

“Історія зарубіжної літератури 20 ст.” ред.Л.Андрєєва М.-1998 р.

Кулікова І.С. “Філософія та мистецтво модернізму” М.-1980 р.

“Зарубіжна література 20 ст.” Динисова Т., Сивоченко Г.

“Слово. Знак дискурс. Антологія світової літературної критики”
Л.-1996 рік. ред. М.Зубрицька

PAGE

PAGE 25

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020