.

Стратегічні напрями забезпечення національної безпеки (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
2 7668
Скачать документ

Контрольна робота

З курсу „ Національна безпека України”

Тема : ,,Стратегічні напрями забезпечення національної безпеки”

ЗМІСТ

1. Геополітичні пріоритети та стратегія національної безпеки.

2. Проблеми міжнародної безпеки.

3. Стратегічні напрями забезпечення національної безпеки.

4. Список використаних джерел.

Геополітичні пріоритети та стратегія національної безпеки

На сучасному етапі людство стоїть перед можливістю самознищення. Для
відвернення катастрофи необхідна розробка і реалізація загальнопланетної
стратегії збереження досягнень цивілізації і входження суспільства в
нову епоху розвитку – в епоху ноосфери, коли людство дістане можливість
розумно розпоряджатися своєю могутністю з метою гармонійного розвитку
всіх соціальних формацій.

Створити і реалізувати в сучасних умовах ефективну стратегію безпеки, що
забезпечує захист суспільства від різноманітних загроз, без глибокої
наукової розробки фундаментальних проблем організацій розвитку людського
суспільства, вивчення природи його інтересів і суперечностей, механізмів
їх вирішення, раціонального комплексного використання ресурсів практично
неможливо.

Національна безпека будь-якої держави світу не може
забезпечуватися ізольовано, оскільки вона залежить від інтересів і
потреб, геополітичних пріоритетів і концепцій інших держав міжнародної
спільноти.

Головний напрям стратегії країн Заходу після їхньої перемоги у
“холодній війні” і формування монополярної моделі світу на чолі з США
спрямований на закріплення статус-кво і недопущення формування нової
геополітичної сили чи блоку, опозиційної до атлантичної доктрини Заходу.

Основними геополітичними пріоритетами Заходу є:

збереження західної цивілізації та поширення співробітництва між її
європейською та тихоокеанською частинами;

укріплення базових цінностей та інституцій цієї цивілізації: демократії,
механізмів вільного ринку, ліберально-демократичної ідеології;
формування нової структуризації світу на принципах “геоекономіки”;

протидія створенню та зміцненню будь-якого геополітичного блоку чи
стратегічної сили, які могли би протиставити себе західній цивілізації
та сприяти формуванню нової біполярності чи антагоністичної
багатополярності;

зміцнення НАТО та головних стратегічних осей Західного світу:
США-Європа, США-Близький Схід, США- Південно-Східна Азія, США-Японія;

обмеження впливу та експансій “месіанських” держав, у тому числі
конфуціанських та ісламських, упередження переростання регіональних
конфліктів між цивілізаціями та державами в глобальній війні;

збереження та посилення існуючої стратегічної переваги над колишніми і
потенційними супротивниками та забезпечення можливості стратегічного
домінування в будь-яких регіональних чи глобальних конфліктах;

поширнення НАТО на Схід і стимуляція приєднання до Європейського Союзу
та європейської культури загалом країн Центрально-Східної Європи і тих,
що утворилися після розпаду СРСР, передусім, близьких до західної
культури;

розбудова та поширення впливу міжнародних інститутів, які відповідають
західним цінностям, забезпечення інтеграції інших країн у ці інститути;

економічна та соціально-культурна експансія в інші країни, підтримка
соціальних інституцій і груп, які орієнтуються на західні цінності.

Ці пріоритети цілком відповідають новій монополярній структурі
світу, яка сформувалася після закінчення “холодної війни”, а також
інтересам єдиного, чітко визначеного полюсу світової сили та влади.

Іншими є геополітичні пріоритети та стратегія Російської
Федерації. Основні її напрями зумовлені її геополітичними амбіціями та
намагання повернути собі статус наддержави, який вона втратила після
розпаду СРСР та Варшавського Договору. Відчуття стратегічної вразливості
виникло внаслідок процесу перетворення Росії з наддержави на велику
регіональну потугу і викликало природне занепокоєння питанями безпеки у
нових геополітичних умовах, стимулювало розробку значної кількості
аналітичних доповідей і рекомендацій.

Стратегія національної безпеки є основним документом, який
визначає перспективні орієнтири, окреслює загальні контури програм
імплементації в життя пріоритетних національних інтересів держави.
Україна, на жаль, ніколи не мала інтегральної стратегії національної
безпеки, як і чіткої геополітичної стратегії. Розробки таких стратегій
різного рівня є життєвою необхідністю для України, якщо вона хоче
перетворитися з об”єкта геополітичних ігор великих держав на суб”єкта
геополітики, який сам визначає свої цілі та дії на світовій арені. Проте
перетворення з об”єкта на суб”єкт геополітики для України – далека
стратегічна мета. Поточні пріоритети та стратегії Україна змушена
розробляти з урахуванням пріоритетів і стратегічних настанов політичних
партнерів – країн Євроатлантичного блоку та Російської Федерації.

Важливішими складовими національної безпеки є визначення
геополітичних пріоритетів даної держави та опрацювання стратегії їхньої
реалізації. Відповідно політичні системи, союзи держав теж мають свої
глобальні геополітичні пріоритети. Актуальною проблемою для України
залишається подальше опрацювання системи пріоритетів національних
інтересів і геополітичної стратегії.

Національна безпека держави – стан захищеності життєво важливих
інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх
загроз. Життєво важливі інтереси – сукупність потреб, задоволення яких
надійно забезпечує існування і можливості прогресивного розвитку особи,
суспільства і держави. Основні об”єкти безпеки – її права і свободи;
суспільство – матеріальні і духовні цінності; держава – конституційний
лад, сувернітет і територіальна цілісність.

Проблеми міжнародної безпеки

Міжнародна ситуація в останній період істотно змінилася.
Відбувається трансформація всього світового ладу. Доля людства вже не
залежить від балансу лише двох антагоністичних сил, характерного для
періоду “ холодної війни”. У багатоцентровій системі світової політики,
яка фактично складається сьогодні, визначився цілий ряд центрів тяжіння
та впливу: могутня світова держава – Сполучені Штати Америки, Європа,
яка йде до об”єднання, Росія. Досить активно відбувається становлення
могутніх і впливових центрів світової політики у Південно-Східній Азії
та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Разом із тим світ, що змінився, не став стабільнішим і безпечнішим. Як
і раніше, виникає чимало нових загроз і викликів: регіональні конфлікти
та міжетнічні ворожнечі, глобальні економічні кризи і загроза
екологічної катастрофи. Для того, щоб ефективно протистояти цим та іншим
викликам, потрібна побудова нової системи міжнародної безпеки.

Міжнародна безпека – це такий стан міжнародних відносин, який виключає
порушення миру та створення реальної загрози розвитку людства, за якого
народи можуть суверенно, без втручання та тиску ззовні визначити шляхи
та форми свого суспільно-політичного розвитку; діяльність держав і
міжнародних інститутів щодо підтримання такого стану, універсальна
система механізмів, заходів і гарантій якого виключає застосування сили
в міжнародних стосунках.

У сучасній світовій політиці міжнародна безпека розглядається як важлива
функція світового співтовариства, що реалізується на основі процесу
роззброєння, закріплення взаємопорозуміння та взаємної довіри між
державами, ефективного регулювання конфліктів, що виникають. На рівень і
стан сучасної міжнародної безпеки впливають, перш за все, характер
загальної небезпеки та загроз, захищеність зовнішніх кордонів і стан
внутрішньої безпеки держав. Як політичне явище, міжнародна безпека
обслуговує інтереси та потреби більшості держав міжнародної спільноти,
оскільки прагнення до безпеки складає один із головних мотивів
діяльності людей.

Міжнародну безпеку класифікують за:

масштабами забезпечення:безпека національна та регіональна;

сферами забезпечення: безпека у військовій, політичній, економічній,
гуманітарних сферах;

суб”єктивністю:безпека людини, суспільства, держави.

Невпинно зростає роль засобів та інструментів забезпечення
міжнародної безпеки. Єдиним інструментом глобального характеру є
Організація Об”єднаних Націй, основною метою якої, згідно з її Статутом,
є підтримка міжнародного миру та безпеки, вживання ефективних
колективних заходів для відвернення та усунення загрози миру, придушення
актів агресії або інших порушень миру, вирішування мирними засобами
міжнародних суперечок.

У центрі уваги міжнародного співтовариства стоїть питання
неросповсюдження ядерної зброї.

Важливу роль у цьому процесі відіграє Україна, яка успадкувала третій у
світі за потужністю ядерний арсенал і добровільно відмовилася від нього,
яка постраждала від найбільшого технічного лиха ХХ століття –
чорнобильської катастрофи.

Сучасна епоха, що приходить на зміну періоду глобальної конфронтації,
поставила ООН перед новими викликами в галузі міжнародної безпеки.

У Західній Європі утверджується ідея спільної Європи. Одним із
основних елементів європейської безпеки є Європейський Союз.

Іншим важливим елементом європейської системи безпеки став
Західноєвропейський Союз – міжурядова військово-політична організація
держав Західної Європи. Беручи до уваги тенденції, що панують сьогодні
на Європейському континенті, система безпеки має бути комбінованою та
кооперативною за своїм характером і формуватися на основі вже існуючих
механізмів безпеки – ОБСЄ, ЄС, НАТО, ЗЄС і Ради Європи, які повинні не
конкурувати, а взаємодоповнювати один одного.

Система спільної міжнародної та європейської безпеки перебуває в процесі
становлення, що потребує великих зусиль і затрат зі сторони світового
співтовариства. Запорукою ефективності системи міжнародної та
європейської безпеки є досягнення згоди між народами щодо виключення
прагнення різних країн до світового панування, вирішення проблем
співвідношення сил і права на користь безпеки, поступова ліквідація
організацій, заснованих на силових, примусових принципах.

Стратегічні напрями забезпечення національної безпеки.

Україна вступила у ХХІ ст. в умовах складної внутрішньої та міжнародної
обстановки. Її внутрішнє становище разом із позитивним впливом реформ,
що проводяться, характеризується негативними та тривалими наслідками
системної кризи. Не завершено процес економічних перетворень, має місце
різка соціальна поляризація суспільства, криміналізація багатьох сторін
суспільного життя. Все це відбувається на тлі нових міжнародних реалій —
створення однополярного світу, бурхливого розвитку глобальних процесів,
розгулу міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового ураження,
зростаючої тенденції до застосування силових методів під час вирішення
міжнародних суперечностей. Це неповний перелік процесів, що є основними
джерелами загроз національній безпеці України. За таких умов особливої
ваги набуває розробка у державі стратегії національної безпеки (далі —
Стратегія НБ), яка визначила б основні напрями забезпечення безпеки та
сталого розвитку України, безпеки людини і суспільства на середню та
довготривалу перспективу.

Стратегія національної безпеки — це система великомасштабних
державно-політичних рішень і вироблених напрямів діяльності у сфері
національної безпеки, послідовна реалізація яких забезпечує досягнення
стратегічної мети основними суб’єктами політики; генеральна лінія,
спрямована на розв’язання завдань цілого історичного періоду, на
досягнення фундаментальних, довготермінових цілей.

Основні аспекти розробки Стратегії НБ України

Первинним документом у системі вироблення стратегії та
визначення завдань є концепція. Нині її роль виконує Закон України «Про
основи національної безпеки», який зазнав серйозної критики як на стадії
розробки, так і після офіційного затвердження. Документ критикували за
відсутність чітко визначених цілей національної безпеки і пріоритетів
загроз в її сферах, декларативність і загальність рекомендацій та
заходів. Але він заклав основу для планування дій у сфері національної
безпеки держави. Відповідно до Закону України «Про основи національної
безпеки України» Стратегія НБ затверджується Президентом України і є
документом, обов”язковим для виконання.

Основним суб’єктом Стратегії НБ є держава, яка виконує функції
в цій сфері діяльності за допомогою органів законодавчої, виконавчої та
судової влади.

У Стратегії НБ України необхідно виокремити три різнорівневі,
але водночас взаємопов’язані аспекти: макроструктурний, міжгалузевий,
територіальний.

Макроструктурний аспект стратегії спрямований на вироблення
принципових підходів до розв’язання найзагальніших проблем.

Міжгалузевий аспект стратегії набуває значення лише на рівні
сфер національної безпеки.

Територіальний аспект стратегії — це розробка цільових
комплексних програм безпеки регіонів, обґрунтування розташування
об’єктів нового будівництва, взаємозв’язок об’єктів інфраструктури,
організація системи міжрегіонального розвитку й комунікацій. У цьому ж
аспекті розглядається роль органів місцевого самоврядування,
вдосконалення системи регіональних владних структур та
адміністративно-територіального устрою в контексті проблем національної
безпеки. Визнання національної безпеки як важливого і невід’ємного
атрибута соціального розвитку українського суспільства потребує
докорінної зміни його принципів, їх бачення в контексті сталого
розвитку.

Принцип безумовного примату безпеки. Нині безпека людини,
суспільства, держави та довкілля є одним із найважливіших критеріїв
соціального розвитку держави. Концепція прогресу сьогодні поступається
місцем концепції безпеки. У Стратегії НБ першочерговими є питання
безпеки безперервного еволюційного розвитку суспільства.

Принцип балансу інтересів людини, суспільства та держави в усіх
сферах життєдіяльності має стати основним принципом Стратегії НБ.

Принцип системного підходу. Це прояв синтезуючого начала у
методології загальної теорії безпеки, тенденції представляти знання у
вигляді несуперечливої єдиної схеми. Він має віддзеркалювати природне
бажання поєднати в Стратегії НБ невідомі та відомі факти.

Принцип ненульового (прийнятного) ризику. Оскільки будь-яка
стратегія не може гарантувати абсолютної безпеки, то, очевидно, що в ній
необхідно намагатися досягти такого рівня ризику в усіх сферах
життєдіяльності, який можна розглядати як прийнятний. Це можна науково
обгрунтувати, враховуючи реальну політичну, економічну,
соціально-економічну та екологічну ситуацію в країні.

Стратегія НБ має грунтуватися на результатах міждисциплінарних
наукових досліджень та можливості комплексного розв’язання проблем
захисту людини, суспільства та держави.

Модель Стратегії НБ України

Як не дивно, але термін “стратегія” є семантичним
новоутворенням і, на відміну від терміну “тактика”, що зберіг своє
змістовне значення ще з давніх часів, взагалі не використовувався у
своєму нинішньому значенні до того, як Клаузевіц не поставив відповідне
запитання.

У стародавніх Афінах Strategus був військовим командиром і
членом військової ради. У цього слова прості корені:  (армія) та
 (вісті). Термін strategia вперше використали римські історики,
— він вказував на території, що перебували під управлінням
стратегусів. Він відображав це вузьке географічне значення доти, доки
граф Жубер, талановитий французький мислитель, не запровадив термін la
strategique у тому розумінні, яке збереглося і дотепер .

Стратегію, у сучасному розумінні, раніше не можна було
розглядати не через небажання її бачити, а через її відсутність.
Стратегія не може з’явитися доти, доки система людських взаємовідносин
не досягне деякого критичного рівня складності, яке нині можна
спостерігати і в Україні.

У тлумачному словнику англійської мови Encartа для поняття
«стратегія» відводиться три визначення: 1) військове — відповідає
наведеному вище; 2) загальне — як планування дій у будь-якій сфері:
«ретельно опрацьований план дій для досягнення мети» або «мистецтво
розвитку», або «розробка плану»; 3) для біологічної природи.

Очевидно, що понятійно та історично стратегія має військове
походження, що суттєво позначається на розробці підходів щодо
забезпечення національної безпеки . Зважаючи на це, пропонується
структура опрацювання Стратегії НБ, що включає таку послідовність
основних елементів аналітичної моделі процесу розробки стратегії
національної безпеки.

Національні цінності

Стратегія національної безпеки України формується на основі
оцінок національних цінностей у контексті міжнародної обстановки.
Національні цінності — це сукупність матеріальних і духовних цінностей
держави, яким властиві чітко окреслені світоглядні, соціокультурні,
соціально-економічні, географічні та демографічні ознаки. Вони формують
правову, філософську та етичну основу для забезпечення подальшого
існування держави, дають змогу усвідомити мету нації. Так, у Посланні
Президента України до Верховної Ради пріоритетними цінностями
визначено:

державність;

добробут населення;

національна безпека;

європейський вибір, відданість загальнолюдським цінностям;

права та свободи людини.

Вони є універсальними ціннісними орієнтирами і можуть
становити основу Стратегії НБ, спрямовану на побудову правової
демократичної держави, громадянського суспільства і соціально
орієнтованої ринкової економіки.

Суть національної безпеки України має полягати не так у
захисті держави та її політичних інститутів, як значною мірою у захисті
людини і суспільства. Первинним має стати проблема соціально-економічної
безпеки в широкому розумінні цього слова, безпеки особистості, соціуму
загалом і окремих груп населення.

Національні інтереси

Національні інтереси — життєво важливі матеріальні,
інтелектуальні та духовні цінності українського народу як носія
суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби
суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет
України та її прогресивний розвиток. За своєю сутністю вони є природною
потребою суспільства такого стану, який забезпечує його нормальне
існування та розвиток. Суспільство, відповідно до усвідомлення власних
потреб, створює механізми забезпечення своїх інтересів, насамперед,
державу та систему влади. Національні інтереси визначають участь країни
у подіях світового рівня, тільки через призму яких можуть і повинні
визначатися національні цілі, формуватися державна політика,
створюватися система забезпечення національної безпеки.

Стратегія НБ має враховувати три найважливіші складові
національних інтересів: інтереси особистості, інтереси суспільства та
держави.

Інтереси особистості: гарантування конституційних прав і свобод;
забезпечення особистої безпеки; підвищення якості та рівня життя,
фізичного, духовного та інтелектуального розвитку людини і громадянина.

Інтереси суспільства: зміцнення демократії, створення правової,
соціальної держави, досягнення і підтримка суспільної злагоди, духовне
оновлення України.

Інтереси держави: непорушність конституційного ладу, суверенітет
та територіальна цілісність України, політична, економічна і соціальна
стабільність, безумовне забезпечення законності та підтримання
правопорядку, розвиток рівноправного і взаємовигідного міжнародного
співробітництва.

Стратегія НБ потребує визначення ієрархії пріоритетів
національних інтересів держави. Без їх чіткого визначення може виникнути
невідповідність між задекларованими цілями та засобами їх реалізації.

На основі комбінації двох підходів, розроблених Нюхтерляйном і
Блеквілом, пріоритети національних інтересів держави можна класифікувати
за чотирма категоріями та трьома рівнями важливості.

Захист Батьківщини.

Економічне процвітання.

Гармонійний розвиток суспільства.

Створення сприятливих умов для ефективної участі країни у світовому
розподілі праці.

Категорії використовуються для забезпечення систематизації інтересів.
Важливість інтересів — це засіб визначення пріоритетності інтересів.

Життєво важливі — у разі їх недотримання негайно постане загроза
найважливішим національним інтересам.

Важливі — у разі їх недотримання буде завдано такого збитку, який
істотно зачіпатиме найважливіші національні інтереси.

Периферійні — у разі їх недотримання будуть значні матеріальні та інші
втрати, але вони не торкатимуться найважливіших національних інтересів.

Зазначимо, що такий поділ національних інтересів має умовний
характер, оскільки той чи інший інтерес водночас може належати до
кількох категорій, а зарахування інтересу до «периферійного» ще не
означає, що практично це завжди так.

Стратегічні інтереси визначаються згідно з обраним курсом життя
та розвитку нації на довготривалий період, однак вони можуть змінюватись
у контексті нових історичних умов. У сучасному світі захист національних
інтересів уже не може спиратися лише на стратегію силового протистояння.
Ефективнішою стає реалізація власних національних інтересів за допомогою
економічної, духовно-інтелектуальної експансії.
Ситуація в XXI ст. змінюється досить радикально:
економічний та технологічний прогрес дедалі більше визначатиметься
духовно-інтелектуальним розвитком. Цей досить вагомий чинник може
радикально вплинути на геополітичну ситуацію. І в майбутньому важелі
головних економічних, політичних, технологічних інтересів перебуватимуть
не у володарів фінансової потуги та природних ресурсів, а, насамперед, у
носіїв найрозвинутіших форм духу та інтелекту.

Очевидно, що Стратегія НБ має супроводжуватися системою реальних
прагматичних цілей, які слугують досягненню загальної мети — захисту
національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи й
суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сферах
життєдіяльності, безпечного та сталого розвитку держави. При цьому
необхідно визначити ієрархію стратегічних цілей та оцінити можливості їх
досягнення. Визначення ієрархії цілей водночас є завданням вибору
прийнятних для кожного окремого випадку засобів їх досягнення, тобто
проблема формування ієрархії цілей визначається як проблема вироблення
тактичних завдань, спрямованих на досягнення стратегічної мети.
Враховуючи ціннісні орієнтації об’єктів і суб’єктів національної безпеки
України в її різних сферах і оцінюючи їх крізь призму національних
інтересів, можна сформулювати такі основні цілі стратегії:

забезпечення суверенітету держави та її територіальної цілісності;

побудова громадянського суспільства, правової демократичної держави і
соціально орієнтованої економіки;

збереження та раціональне використання природних ресурсів країни;

ефективна участь у світовому економічному порядку.

Національні цінності, інтереси і цілі — тріада першоджерел,
основних рушійних сил системи національної безпеки, що визначають її
зміст та характер, конфігурацію, спрямованість. Складові цієї тріади за
їх безумовного взаємозв’язку не рівнозначні. В їх ієрархії найвагомішими
є національні цінності (найменш рухомий і найстабільніший елемент
системи). Вони формуються у ході історичного процесу, розвитку
матеріальної та духовної культури суспільства відповідно до
геополітичного спрямування країни. Національні інтереси — елемент
порівняно динамічний, що формується на базі національних цінностей під
впливом довгострокових тенденцій суспільного розвитку. Національні цілі
— найрухоміший елемент. Вони визначаються національними інтересами з
урахуванням внутрішньої та міжнародної обстановки.

Стратегічна оцінка

Стратегічна оцінка формується слідом за класифікацією інтересів
по категоріях та рівнем їх вагомості згідно з відповідними критеріями.
Вона передбачає глибокий аналіз внутрішніх і зовнішніх умов для вивчення
тенденцій і визначення сил, що впливають на національні інтереси, а
також загроз і засобів, які безпосередньо торкаються питань національної
безпеки.

Класифікація загроз національним інтересам і безпеці має не
тільки важливе методологічне значення, але й практично необхідна для
розробки політики та Стратегії НБ, визначення національних цілей і
вибору адекватних засобів для їх досягнення. Основу даної класифікації
має становити відношення до національних інтересів як множини
політичних, економічних, соціальних та інших потреб людини, суспільства
та держави, реалізація і захист яких гарантує їх сталий, прогресивний
розвиток .

Для оцінки взаємозв’язку зовнішніх загроз і національних
інтересів пропонується використовувати критерії Блеквіла, які включають:

близькість у розумінні часу;

географічну близькість;

масштаб;

здатність щодо поширення;

причинно-наслідкові зв’язки.

Оцінку внутрішніх загроз можна здійснити за допомогою
багатовимірного статистичного аналізу факторів національної безпеки, що
включають показники навколишнього середовища, природно-кліматичних умов,
національних ресурсів, демографії, міграції, політики, економіки,
соціальної сфери, культури, освіти, науки тощо. Найбільш повний перелік
таких факторів розглянуто А. Возженніковим.

Процес розробки та оцінки Стратегії НБ передбачає розгляд сукупного
ефекту п’яти змінних, а саме: ресурси; втрати (збитки), зумовлені
вибором тієї чи іншої стратегії; побічний ефект реалізації стратегії;
можливості підвищення ефективності стратегії; обмеження можливостей
реалізації стратегії . Стратегія національної безпеки є похідною
національних інтересів і державної політики. На основі цього принципу
ухвалюються рішення про те, які завдання має розв’язувати держава і які
національні цілі при цьому можна досягти. Після цього розглядається
питання про те, чи має ця держава сьогодні необхідні ресурси або чи
зможе вона їх відшукати у майбутньому для досягнення визначених цілей.
Якщо цілі не сприяють захисту національних інтересів і стратегічні
концепції не дозволяють досягти їх, чи коли для реалізації стратегічних
концепцій не досить ресурсів, то дану модель Стратегії НБ не
збалансовано з точки зору врахування ризиків. Незбалансована модель
Стратегії НБ ставить перед її розробниками проблему вибору: або
переглянути її в цілому, або піти на ризик. Процес стратегічної оцінки
дає змогу проаналізувати державну політику в сфері національної безпеки
й розробити відповідні заходи щодо її поліпшення.

Державна політика

Вона покликана своєчасно виявити назрілі проблеми розвитку
суспільства, установити причини їх виникнення, складнощі, суперечливість
та знайти шляхи розв’язання цих проблем .

У сфері національної безпеки державна політика спрямована на
прийняття відповідних державно-політичних рішень, розробку відповідного
інструментарію, створення механізмів їх реалізації для захисту
національних інтересів. Тому політичне керівництво країни формулює
принципи національної політики, що визначають процес створення Стратегії
НБ. Зокрема, своє відображення ця політика знаходить у промовах,
виступах, політичних заявах Президента України та його щорічних
посланнях до Верховної Ради України. Завжди є цілі та способи їх
досягнення, під час визначення яких прем’єр-міністр України, голова
Верховної Ради України, міністр закордонних справ і міністр оборони є
ключовими постатями. Стратегія НБ має формуватися в руслі цієї політики,
оскільки вона є практичним інструментом її досягнення.

Національна стратегія

Визнано, що Стратегія НБ — це мистецтво і наука використання всіх
елементів державної влади в мирний і воєнний час для забезпечення
національних інтересів. Її формування передбачає процес стратегічного
мислення, основу якого становлять цілі, способи та засоби.

Формулювання Стратегії національної безпеки з використанням процесу
стратегічного мислення:

Національні завдання — цілі.

Національні стратегічні концепції — способи.

Національні ресурси — засоби.

Захист національних інтересів забезпечується за рахунок
використання елементів влади держави. Ці елементи складаються з
природної та соціальної детермінант. До природних детермінант належить:
географічне положення, територія, населення і природні ресурси.
Соціальні детермінанти включають політичні, економічні, військові та
інформаційні елементи, при яких вони легко адаптуються до цілей,
визначених Стратегією НБ. Елементи влади — це основні засоби, що
доступні на державному рівні. Ресурси, які необхідні для реалізації
стратегії, є похідними від елементів влади.

Похідними компонентами елементів влади є інструменти влади —
сукупність варіантів політики, які саме і забезпечують ті чи інші
можливі способи використання засобів (ресурсів). Наприклад, демонстрація
сили, загроза її застосування, блокада, комплексні навчання є
військовими елементами влади. Для досягнення визначених цілей Стратегія
НБ може передбачати використання всіх елементів влади в комбінації з
іншими засобами. Очевидно, що вибір стратегічного курсу на забезпечення
національної безпеки матиме вирішальний вплив на подальшу долю України
як незалежної суверенної держави. Залежно від співвідношення владних
повноважень можливі два основні підходи до розробки Стратегії НБ та
прийняття рішень: активний і представницький .

У першому випадку законодавчими інститутами формулюються базові
принципи, концептуальні засади і конституційні норми, виробляється
стратегія державної політики у сфері національної безпеки. За
виконавчими органами закріплюється практична реалізація стратегічних
рішень і технологія оперативного управління.

У другому випадку за представницької моделі законодавчі,
парламентські органи обмежуються формулюванням більш загальних
орієнтирів і правил гри, а прийняття багатьох важливих
оперативно-стратегічних рішень у сфері національної безпеки покладається
на структури виконавчої влади. На цьому етапі розробники Стратегії НБ
мають розв’язати два основних завдання:

розробити оптимальний план застосування різних елементів влади за
рахунок вибору таких інструментів влади або засобів, які можна було б
використати і які реально сприяли б досягненню визначених цілей;

забезпечити максимально можливий ступінь узгодженості та взаємодії
всіх елементів влади або, як мінімум, не допустити суперечності між
ними. Очевидно, що тут стратегічне планування має стати базовою
складовою процесу стратегічного управління національною безпекою
держави. Воно покликане визначити загальні стратегічні цілі та напрями
стратегії національної безпеки, необхідні ресурси й етапи визначених
завдань. На його основі розробляються плани, зорієнтовані на досягнення
цих цілей, що враховують реальну ситуацію на кожному з етапів даної
стратегії. Вони доповнюють, розвивають і корегують стратегічні програми
національної безпеки, які враховують конкретні ситуації, що склалися в
країні. Стратегічне планування є важливою і необхідною складовою
стратегічного управління.

Воєнна доктрина

Воєнна доктрина України — це сукупність керівних принципів,
воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і
військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави.
Вона забезпечує підтримку політики держави, спрямованої на захист її
національних інтересів, передбачає процес стратегічного мислення, яке
базується на використанні принципу визначення цілей, способів і
ресурсів.

Саме цей документ визначає характер воєнно-політичної обстановки
навколо України, реальні та потенційні загрози національній безпеці у
воєнній сфері, принципи, умови та складові забезпечення воєнної безпеки.

Воєнна доктрина визначає пріоритети забезпечення воєнної безпеки
за різними варіантами обстановки, основні цілі, завдання, засоби,
ресурси та способи їх реалізації. Як документ чітко визначеного
воєнно-політичного характеру, Доктрина визначає засади застосування
Збройних Сил України, інших військових формувань, напрями їх
реформування для забезпечення необхідного рівня спроможності виконувати
визначені завдання.

Діяльність військових структур держави, правоохоронних органів
потребує необхідних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних
ресурсів. Тому в Доктрині визначаються принципи, напрями економічного
забезпечення діяльності воєнної організації держави.

Принциповим є визначення різниці між «воєнною доктриною» і
«воєнною стратегією». Перша стосується сфери воєнної безпеки і тому є
складовою національної безпеки. Друга є військовим мистецтвом і
стосується застосування Збройних Сил.

Оцінка ризиків

Ще Клаузевіц наголошував, що природа невизначеності істотно
впливає на природу стратегії і уявлення про стратегію без невизначеності
не мають змісту.

Виникнення невизначеності загалом пов’язано з:

недетермінованістю процесів, які відбуваються в суспільстві загалом і в
політико-економічній сфері зокрема;

відсутністю інформації під час планування (прогнозування) розвитку
суспільства або неякісним аналізом інформації;

впливом суб’єктивних чинників на результати аналізу.

Саме тому в останні роки вчені, політики та фахівці у сфері
національної безпеки різних країн приділяють значну увагу розробці такої
концептуальної основи державної політики, яка забезпечувала б сталий
розвиток та національну безпеку. Основою цієї концепції є теорія
керування ризиком, яка щодо Стратегії НБ трансформується відповідно в
теорію та систему керування стратегічними ризиками .

Ризик розглядається як кількісна міра безпеки, прогнозована
векторна величина збитку, що може виникнути внаслідок ухвалення рішень в
умовах невизначеності та реалізації загрози. Він зумовлений уразливістю
населення, військових і господарських об’єктів, навколишнього середовища
до руйнівного впливу різних джерел і чинників загроз. У сфері
національної безпеки об’єктом державного управління є стратегічні
ризики, що становлять загрозу людині, суспільству та державі.

Принциповими особливостями стратегічного ризику як категорії, які
відрізняють її від традиційних понять, є:

наголошення на стохастичному характері загроз, комбінація яких є
випадковою величиною. Самі загрози зумовлені не тільки існуючими та
потенційними джерелами загроз, а й не досить ефективним захистом
суспільства й навколишнього середовища та їх взаємодією;

кількісною інтерпретацією загроз, які оцінюються та порівнюються між
собою на основі використання кваліметричних і експертно-аналітичних
методів;

виокремлення зі всього різноманіття ризиків тих, які становлять загрозу
національній безпеці та сталому розвиткові на середню та довготривалу
перспективу.

Цілком зрозуміло, що метою управління стратегічними ризиками має
бути: забезпечення сталого розвитку (при цьому передбачається, що кризи,
надзвичайні ситуації та їх подолання – це об’єктивна й органічно
властива компонента процесу розвитку, який разом із негативними
сторонами приховує в собі нові можливості для людини, суспільства та
держави); забезпечення безпеки на рівні величини прийнятного ризику,
адже загрози реально існують завжди, де є людина, а ресурси для її
життєзабезпечення завжди обмежені.

Прийнятний рівень безпеки — захист від тих загроз, дестабілізуючий
або руйнівний ефект яких найбільше небезпечний для стійкості
системоутворюючих елементів і зв’язків суспільства у цілому на середню і
довготривалу перспективу.

Отже, метою управління стратегічними ризиками у сфері
національної безпеки є відвертання або зниження до прийнятної величини
стратегічних ризиків, спрямоване на забезпечення сталого розвитку й
безпеки людини, суспільства та держави.

Для того щоб концепція стратегічних ризиків і управління ними
стала методологічною основою Стратегії НБ, їй необхідно набути
офіційного визнання на вищому державному рівні (на рівні РНБО на чолі з
Президентом Ураїни). Адже на політичному рівні потрібна відповідна
підтримка системи державних програм і заходів, спрямованих на зменшення
стратегічних ризиків, включаючи розв’язання проблем науково-методичного
характеру, доповнення чинного законодавства нормативними документами,
які охоплювали б найбільш важливі та значимі, з точки зору безпечного та
сталого розвитку України, загрози та зумовлені ними ризики.

Рада національної безпеки й оборони має набути нової функції,
стати своєрідним „ризик-менеджером”, який розробляє і реалізує стратегію
зменшення ризиків, як одне із завдань політики національної безпеки.

Економічний механізм зниження стратегічних ризиків включає:

пряме економічне регулювання (на основі цільових витрат державного
бюджету на реалізацію заходів щодо забезпечення прийнятного рівня
стратегічних ризиків);

побічне економічне регулювання (на основі вдосконалення податкового й
кредитного механізмів, особливо системи пільгових тарифів і ставок;
розвитку системи страхування, що забезпечує обов’язкове державне
страхування відповідальності господарських об’єктів — джерел
стратегічних загроз, а також населення територій, що найуразливіші до
впливу небезпечних природних і природно-техногенних явищ і процесів).

Науково-методологічне забезпечення управління стратегічними
ризиками набуває нового актуального завдання — репрезентувати майбутнє,
яке не можна інтерпретувати як звичайне продовження минулого, оскільки
це майбутнє набуватиме принципово інших форм і структур. Адже виклики та
загрози, які виникають у сучасному суспільстві, зумовлюють необхідність
передбачення на об’єктивних засадах хоча б приблизних сценаріїв того, що
відбудеться. Для розробки документів стратегічної ваги ця проблема
набула надзвичайно важливого значення і дістала назву передбачення
(Foresight) .

Ще в 1970-х роках кілька організацій на чолі з Shell розробили
теоретичні засади сценарного підходу щодо стратегічного мислення,
розглядаючи його як один із можливих способів передбачення майбутнього.
Очевидно, що для непередбачуваних ситуацій різного походження, які
можуть бути враховані на етапі розробки стратегії, сценарний аналіз їх
розвитку є одним із методів надання інформації про реальну обстановку й
опрацювання відповідних заходів, що можуть бути використані для
ефективного прийняття управлінських рішень щодо зменшення ризику. Таким
чином, стратегічні ризики можна розглядати як наукову основу розробки
критеріальної бази, побудови моделей і систем забезпечення національної
безпеки. Вони можуть стати найважливішими показниками аналізу
результатів реалізації стратегії. Якщо виявляється, що ризик
неприйнятний, стратегія має бути переглянута в бік скорочення завдань,
зміни концепції, збільшення ресурсів.

Впровадження стратегії національної безпеки

Проблема впровадження Стратегії НБ актуальна для всіх спільнот.
Адже вибір альтернативних стратегій — це вибір курсу держави, за який
відповідають її посадові особи, вибір політики держави. Йому властива
безкомпромісна боротьба різних груп інтересів і тиску, політичних партій
і об’єднань. Вирішальними у разі вибору і впровадження оптимальної
стратегії є два аспекти: якість і ставлення до неї. Вони дають змогу
звузити діапазон оптимальних стратегій, призвести до вибору і реалізації
одного з чотирьох можливих типів стратегії національної безпеки .

Нині найвагомішими негативними чинниками, що можуть суттєво
вплинути на процес впровадження Стратегії НБ України, є:

відсутність державної стратегії розвитку країни та суспільства на
середню та довготривалу перспективу;

значна недосконалість та суперечливість чинного законодавства у сфері
національної безпеки;

часта трансформація урядових коаліцій, що призводить до періодичних
загострень внутрішньополітичної ситуації в країні;

заполітизованість зацікавлених суспільних груп;

територіально-демографічна ситуація в Україні, а саме — відмінності в
поглядах на напрям державної політики на сході й заході та територіальна
специфіка Криму;

незадовільний стан Збройних Сил України та інших складових воєнної
організації держави.

Тому для українського суспільства державна стратегія загалом і Стратегія
НБ зокрема є важливою з огляду на :

розуміння динаміки й спрямованості подій. До визначення стратегії наявна
ситуація найчастіше трактується як хаос, криза або катастрофа, і лише
стратегія вперше оцінює реальні перспективи ситуації та наявні в ній
ресурси, які дають змогу досягти поставлених цілей;

спадкоємність. Прем’єр-міністр та урядовці — особи не постійні, але якщо
є державна стратегія, то є й гарантія, що глава уряду не здійснюватиме
чергові нові менш вагомі проекти;

утвердження суспільної довіри до влади завдяки дотриманню державною
політикою заявленої стратегії;

забезпечення консолідації політичних сил навколо державної стратегії;

розстановка орієнтирів і пріоритетів для поточної діяльності, для
середніх та короткотермінових проектів, які не повинні суперечити
генеральній стратегії;

визначення етапів просування до мети;

підстави для аналізу і критики. Для суспільства принципово важливим є
те, щоб критичний аналіз не зводився тільки до звинувачування влади в
дрібних гріхах, а був виваженою професійною, діловою розмовою.

З огляду на вищезазначене, можна застосувати чотири основні
види політики впровадження Стратегії НБ: кооптації, компромісу,
герестетики й риторики.

Кооптація як спосіб впровадження Стратегії НБ можлива лише за
умови, коли представники основних кіл політичної еліти, зміни в політиці
поєднують зі своїми фундаментальними цінностями.

Щодо компромісу, то тут важлива модифікація політичних пропозицій,
які роблять їх політично прийнятнішими. Можлива зміна стратегічного
курсу державної політики національної безпеки з метою досягнення
компромісу для ухвалення відповідної політики, тобто можливе
уповільнення темпів впровадження цієї політики для реальної
здійсненності.

Герестетика — такий спосіб впровадження Стратегії НБ, що має за
мету отримання переваг через маніпуляцію обставинами, за якими її
вибирають.

Риторика — найпоширеніший вид політики, в основу якої покладено
застосування переконливого мовлення. З одного боку, риторика дає
правильну й своєчасну інформацію, що пояснює ймовірні наслідки
запропонованої Статегії НБ. З другого — подає хибну та недостовірну
інформацію, що приховує вірогідні наслідки запропонованої стратегії.

Правильний вибір політики впровадження Стратегії НБ дає змогу
зосередити зусилля й ресурси на реалізації потенціалу економічного
розвитку і тим самим забезпечити ефективний і безпечний розвиток усіх
сфер життєдіяльності людини, суспільства і держави. Наведені в статті
міркування щодо методології розробки Стратегії НБ не претендують на
вичерпність. Головною властивістю цієї методології має бути логіка та
послідовність. Відсутність такої логіки і відповідного алгоритму процесу
розробки стратегії може призвести як до непослідовних, так і
суперечливих дій у разі її практичної реалізації. За допомогою даного
підходу можна окреслити основні напрями розробки Стратегії НБ, поетапно
координувати роботу як аналітиків, так і політиків.

Розробка засад стратегії національної безпеки відповідно до
національних інтересів, базових гаополітичних і зовнішньополітичних
пріоритетів є сьогодні одним із найважливіших завдань України. Важливою
передумовою ефективної імплементації такої стратегії є формування
узгодженого комплексу національних інтересів і цілей, формування
національного консенсусу стосовно цих інтересів і пріоритетів, а також
координація зусиль виконавчої та законодавчої гілок влади щодо їхньої
реалізації.

Список використаних джерел

Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. — М.:
Прогресс-Традиция, 2000. — 384 с.

Богданович В.Ю. Воєнна безпека України: методолгія дослідження та шляхи
забезпечення. — К.: Дельта, 2002. — 322 с.

Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний
аспекти. — К.: НІПМБ, 2001. — 300 с.

Боумэн К. Стратегия на практике. — СПб.: Питер, 2003. — 250 с.

Ведунг Е. Оцінювання державної політики і програм. — К.: ВСЕУВИТО.

Воєнна безпека України на межі тисячоліть. — К.: Стилос, 2002.

Возженников А.В. Национальная безопасность: теория, практика, стратегия.
— М.: НПО «МОДУЛЬ», 2000. — 240 с.

Гикзи Т., Отингер Б., Басворд К. Стратегия управления по Клаузевицу. —
М.: Альпина Паблишер, 2002. — 218 с.

Горбулін В. На захист національних інтересів // Політика і час. — 1995.
— № 2. — С. 3–8.

Гудби Дж., Бувальда П., Тренин Д. Стратегия стабильного мира. Навстречу
Евроатлантическому сообществу безопасности. — М.: Международные
отношения, 2003. — 208 с.

Згуровський М. Системна методологія передбачення. — К.: Політехніка,
2001. — 45 с.

Кокошин А.А. Стратегическое управление: теория, исторический опыт,
сравнительный анализ, задачи для России. — М.: МГИМО, 2003. — 528 с.

Клаузевиц К. О войне. — М.: Эксмо; – СПб.: Terra Fantastica, 2003. — 864
с.

Манилов В.Л. Исследование проблем национальной безопасности: вопросы
методологии // Военная мысль. — 1995. — № 5. — С. 9–19.

Манилов В.Л. Национальная безопасность: ценности, интересы и цели //
Военная мысль. — 1995. — № 6. — С. 28–40.

Парахонський Б.О. Національні інтереси України (духовно-інтелектуальний
аспект). — К.: НІСД, 1993. — 43 с.

Ситник Г. Державне управління національною безпекою України: Моногр. —
К.: НАДУ, 2004. — 408 с.

Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. — К.:
Основи, 2002. — 750 с.

Хасси Д. Стратегия и планирование. — СПб.: Питер, 2001. — 384 с.

Черкасов В. В. Проблемы риска в управленческой деятельности. — М.:
Рефл-бук, К.: Ваклер, 2002. — 320 с.

Экономическая и национальная безопасность. — М.: Экзамен, 2004. — 768 с.

PAGE

PAGE 22

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020