.

Великий вітчизняний педагог К.Д.Ушинський (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
797 3656
Скачать документ

Реферат з педагогіки

Великий вітчизняний педагог К.Д.Ушинський

Життя і педагогічна діяльність. Великий вітчизняний педагог, один з
основоположників педагогічної науки і народної школи в Росії Костянтин
Дмитрович Ушинський (1824—1870) народився в м. Тулі. Його батько багато
років перебував на військовій службі, брав участь у Вітчизняній війні
1812 року, вийшовши у відставку і здобувши дворянське звання за
багаторічну службу в армії, працював службовцем у різних установах Тули,
Полтави, Олонця, Вологди, Петербурга та повітовим суддею в м.
Новгороді-Сіверсько-му Чернігівської губернії. Мати його була родичкою
Капністів. Дитячі роки Ушинський провів у м. Новгороді-Сіверському, де
вчився в гімназії, потім закінчив юридичний факультет Московського
університету і був залишений там на два роки для підготовки до
професорської діяльності. У 1846 році він був призначений виконуючим
обов’язки професора юридичних наук Ярославського юридичного ліцею,
звідки був звільнений як «неблагоиадійний» і довгий час не міг знайти
роботи. У ,1849—1854 pp. він працював дрібним службовцем у Міністерстві
внутрішніх справ, але ця робота його не задовольняла ні матеріально, ні
морально. Деяке задоволення давало йому в цей період співробітництво в
журналах «Современник», «Библиотека для чтения», в яких він публікував
реферати статей та переклади з іноземних мов.

У 1854 році Ушинський дістав посаду викладача російської мови та
інспектора класів у Гатчинському сирітському інституті, де широко
проявились його організаторські й педагогічні здібності.

У 1857—1858 pp. в «Журнале для воспитания» Ушинський опублікував
статті: «Про користь педагогічної літератури», «Три елементи школи»,
«Про народність у суспільному вихованні» (1858), «Шкільна реформа
в Північній Америці» та ін. У 1859 році його було призначено інспектором
класів Смольного інституту шляхетних дівчат, де він працював до 1862
року, будучи водночас і редактором «Журнала Министерства народного
просвещения», в якому в 1860—1862 pp. опублікував статті: «Праця в її
психічному і виховному значенні» (1860), «Недільні школи», «Питання про
народні школи», «Рідне слово» (1861), «Проект учительської семінарії».
У Смольному інституті він намагався ліквідувати занадто
суворий режим для вихованців та поліпшити їх навчання й
виховання.

Разом з Ушинським в Смольному інституті працювали відомі російські
педагоги В. І. Водовозов, Д. Д. Семенов, Л. М. Модзалевський, М. I.
Семевський та ін. У 1862 році Ушинський змушений був залишити роботу в
Смольному інституті: начальниця інституту і законовчитель звинуватили
його в «політичній неблагонадійності». Несправедливе ставлення з боку
начальства підірвало й без того поганий стан його здоров’я. Він тяжко
захворів, але їхати лікуватися за кордон в нього не було коштів.
Побоюючись громадського осуду за погане ставлення до Ушинського,
Міністерство освіти відрядило його за кордон для вивчення досвіду
жіночої освіти, а насправді це «відрядження» було замаскованим
політичним засланням. За кордоном Ушинський зустрівся і подружився з М.
І. Пироговим, який давав йому поради в лікуванні. Там він пробув п’ять
років.. Лікуючись, багато працював, вивчав досвід жіночої освіти в ряді
країн, досліджував стан початкового навчання, написав свої педагогічні
твори: «Педагогічна подорож до Швейцарії» (1862), «Рідне слово», два
томи книги «Людина як предмет виховання» та ін. Перебуваючи за кордоном,
Ушинський дуже сумував за Росією, він писав: «Страшно стає, як подумаю,
що через рік чи два мої зв’язки з Росією порвуться і залишусь я десь у
Женеві, як острівець, що загубився серед океану».

У 1867 році Ушинський повернувся в Росію, але був вже зовсім хворий.
Проте навіть і в такому стані він багато працював: закінчував деякі свої
твори, збирав матеріал для нових, зустрічався з учителями, давав їм
поради. Він збирався працювати професором педагогіки Новоросійського
(Одеського) університету, куди його запрошували, але ця мрія не
здійснилася. Помер К- Д. Ушинський у 1870 році в С5десі, де він тяжко
захворів по дорозі в Крим на лікування. Поховано його в Києві на
території Видубицького монастиря.

Тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції в нашій країні
зроблено багато для того, щоб увічнити пам’ять великого вітчизняного
педагога: широко відзначаються його ювілеї, видано великим тиражем його
твори в одинадцяти томах, його ім’я присвоєно Ярославському і Одеському
педагогічним інститутам, встановлено студентські стипендії його імені,
кращих представників народної освіти і педагогічної науки нагороджують
медаллю К.Д.Ушинcького.

У розвитку свого світогляду Ушинськиї пройшов складний шлях: він був
добре обізнаний з різними філософськими системами, сприймав їх критично,
намагався створити свою точку зору, але так і залишився на шляху від
ідеалізму до матеріалізму, хоч у багатьох питаннях дуже близько підходив
до матеріалістичних позицій, виступав на захист матеріалістичної
філософії. У питаннях розвитку природознавства він стояв на позиціях
дарвінізму, в теорії пізнання і психології додержувався фізіологічних
основ, у питаннях соціології вважав, що розум є рушійною силою
суспільного розвитку.

Виходячи з позицій матеріалістичного сенсуалізму, Ушинський твердив, що
єдиним критерієм для речі є сама річ, а не наше поняття про неї. У
багатьох своїх творах він виступав проти ідеалістичних основ педагогіки
і психології Канта, Гегеля, Гербарта, Спенсера; негативно ставився до
вульгарного матеріалізму Фогта, Молешотта, Бюхнера. Він визнавав
матерію, як таку, що існує об’єктивно, а також її рух. Шукаючи нових
шляхів розвитку філософії, покладаючи великі надії на розвиток науки і
техніки, він писав: «Сила людини — її парові машини, швидкість її —
паровози і пароплави, а крила вже ростуть у людини і розгорнуться тоді,
коли вона навчиться вільно керувати аеростатом».

У розвитку своїх соціально-політичних поглядів Ушинський не став на
революційно-демократичні позиції. Так, наприклад, у статті «Праця в її
психічному і виховному значенні» він показав суперечності в тодішньому
суспільстві (конкуренція в промисловості, експлуатація людини людиною,
перетворення робітників промисловості на придаток до машин), але через
класову обмеженість свого світогляду не прийшов до висновку про
необхідність класової боротьби, революційного перетворення суспільства.
Засуджуючи залишки кріпосництва, Ушинський разом з тим не піднявся вище
буржуазного демократизму, він вважав, що дальший розвиток Росії може
відбуватися мирним шляхом, без революції. Ідеалістичні погляди особливо
проявилися в перший період його життя в ставленні до релігії та в
ідеалізації патріархального селянства (християнську релігію він вважав
основою моралі й виховання). Пізніше, особливо в останні роки свого
життя, Ушинський, залишаючись релігійною людиною, виступав проти
втручання церкви та духовенства в світське життя і шкільні справи, він
писав: «Усяка фактична наука — іншої науки ми й не знаємо — стоїть поза
всякою релігією, бо спирається на факти, а не на вірування». У статті
«Загальний погляд на виникнення наших народних шкіл» (1870) він
констатував той факт, що ідея церковної школи не знайшла підтримки в
народі, що самі селяни виступали проти того, щоб у школах працювали
попи. Релігійність людей, на його думку, повинна проявлятися в їх
гуманності, у взаємній повазі і дружбі.

Педагогічна наука і мистецтво виховання. Велика заслуга Ушинського
полягає в тому, що науку про навчання та виховання— педагогіку — він
розглядав у тісному взаємозв’язку з такими науками, як філософія,
історія, психологія, анатомія і фізіологія людини та ін., а також з
педагогічною практикою. Педагогічна наука може розвиватись тільки тоді,
вказував Ушинський, коли вона збагачуватиметься передовим педагогічним
досвідом.

Він вимагав єдності педагогічної теорії і практики, взаємного їх
збагачення, оскільки в педагогічній справі немає нічого гіршого, як
відрив школи від життя, теорії від практики і практики від теорії. Щоб
правильно навчати і виховувати людей, треба знати історію людства та
історію виховання (історію педагогіки), всебічно знати їх самих, їх
природу, задатки і психіку. Тільки при додержанні таких умов педагогіка
буде наукою, а вихователі оволодіють мистецтвом виховання. «Якщо
педагогіка,— писав Ушинський,— хоче виховувати людину в усіх
відношеннях, то вона повинна насамперед знати її також у всіх
відношеннях».

Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що педагогіку він розглядав у
тісному зв’язку з психологією, часто підводив психологічні основи у
розв’язанні педагогічних проблем. Це мало особливо велике значення,
оскільки за тих часів панували ідеї метафізичної та емпіричної
психології.

У розвитку педагогіки і психології велике значення мала праця Ушинського
«Людина як предмет виховання», в якій докладно розглянуто багато
важливих питань: розвиток почуттів, сприймання, пам’яті, уваги,
уявлення, мислення, емоцій, мови тощо. Виступаючи проти представників
буржуазної психології 1 педагогіки (Гербарта, Бенеке та ін.), які
однобічно, абстракт-

но, з метафізичних позицій трактували психіку людини, він, навпаки,
психічне життя людини, зокрема дитини, розглядав у русі, в зв’язку з
розвитком суспільства.

Як педагог і психолог Ушинський великого значення надавав розвитку
активності дітей у процесі навчання та виховання, вказував на методи і
способи психічного їх розвитку, правильний режим життя, виховання волі
та інтересів, набування трудових навичок, умінь і звичок, подолання
труднощів тощо. Високо оцінюючи значення трудового народу в історії
суспільства, він вважав, що й виховання підростаючого покоління повинно
відбуватися в його інтересах з обов’язковим врахуванням специфічних
особливостей кожного народу. Тільки з сукупності практики і теорії
виховання в різних народів може створитись загальнолюдська педагогічна
система виховання, як наука і мистецтво.

Ушинський зазначав, що всяка практична діяльність, спрямована на
задоволення духовних потреб людини, є великим мистецтвом, а педагогіка
як наука є вищим мистецтвом, оскільки вона задовольняє найбільшу з
потреб людини і людства в цілому — їх прагнення до вдосконалення.

Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що він розглядав педагогіку як
науку і мистецтво у зв’язку з досягненнями вітчизняної матеріалістичної
філософії та інших наук про природу людини, про фізичне, розумове і
моральне її вдосконалення.

Ідея народності виховання. Однією з найважливіших соціальних і
педагогічних проблем Ушинський вважав ідею народності виховання, яку він
трактував досить широко. Термін «народність» він розумів, як
історію’того чи іншого народу, його історичний розвиток, географічні й
природні умови, в яких живе народ, економічні, соціальні, культурні,
національні та інші особливості народів. Спільною особливістю всіх
народів Ушинський вважав виховання людей. У статті «Про народність у
суспільному вихованні» він дав високу оцінку всім народам Росії,
народність вважав основою виховання підростаючого покоління в дусі
патріотизму, любові до батьківщини та свого народу.

Народність виховання в Ушинського не має нічого спільного з поняттям
народності як прояву великоросійського шовінізму, патріархальності й
релігійності; у нього це важливий засіб всебічного вивчення історії
своєї батьківщини, засіб патріотичного виховання підростаючого
покоління.

У виховуванні патріотичних почуттів дітей і молоді велике значення, на
думку Ушинського, мають традиції з історії боротьби російського народу
проти його зовнішніх ворогів у період Вітчизняної війни 1812 року,
Кримської війни 1853—1856 pp. та ін. Але треба, зауважував він, щоб ці
традиції послідовно використовувалися в процесі виховання і
повсякденному житті, а не тоді тільки, коли батьківщині загрожує
небезпека.

Ідея народності виховання в Ушинського свідчить про його боротьбу за
розвиток російської національної педагогіки і школи, а також про
критичне використання позитивного досвіду зарубіжної педагогіки.
Розвиток освіти і виховання на основі народності повинен сприяти
підготовці патріотів Росії, які б сумлінно виконували свої громадські
обов’язки і поважали інші народи.

Народ, на його думку, є джерелом усіх багатств матеріальної і духовної
культури, а тому треба вивчати історію, географію, економіку, мову,
літературу, мистецтво та інші науки. Народна творчість (поезія, пісні,
музика, образотворче мистецтво та ін.) — джерело культури народу. Однією
з ознак народності є мова, найкращий виразник духовної культури кожного
народу. У своїй статті «Рідне слово» Ушинський у барвистих і хвилюючих
тонах писав про значення рідної мови: «Мова народу — кращий, що ніколи
не в’яне і вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя,
яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь
народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного
духу в думку, в картину і звук, небо вітчизни, її повітря, її фізичні
явища, її клімат, її поля, гори, долини, її ліси й ріки, її бурі і грози
— весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який
лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який
відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах
народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови
відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія
духовного життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але
результати життя кожного покоління залишаються в мові — в спадщину
потомкам. У скарбницю рідного слова складає одне- покоління за другим
плоди глибоких сердечних рухів, плоди історичних подій, вірування,
погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості,— одним словом, весь
слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові.
Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує
віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике, історично
живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз
саме це життя. Коли зникає народна мова,— народу нема більше» ‘.

Висока оцінка Ушинським рідної, зокрема російської, мови і його боротьба
за створення шкіл, де б навчання проводилося рідною мовою народів Росії,
мала не тільки велике педагогічно-методичне значення, але й політичне,
його виступи в цьому питанні були використані прогресивними силами Росії
для боротьби проти русифікаторської політики царського уряду щодо
народів, які жили на окраїнах Росії.

Моральне виховання. Моральне виховання Ушинський розглядав як складову
частину гармонійного розвитку людини, як важливий засіб патріотичного
виховання та підготовки людини до життя. Для Росії XIX ст., зазначав
він, питання морального виховання дітей і молоді Мали особливо велике
значення, навіть більше за фізичне і розумове, оскільки в ньому було
найбільше хиб і здійснювалося воно не в інтересах народу.

Моральне виховання людей треба починати з малих років і здійснювати
постійно і систематично. Мета його — розвивати в дітей кращі риси і
почуття: патріотизм і гуманізм, любов до праці і дисциплінованість,
чесність і правдивість, почуття обов’язку і відповідальності, власної
гідності і громадського обов’язку, скромність, твердість волі і
характеру та ін. Найважливішим завданням морального виховання дітей і
молоді, на його думку, має бути виховання у них палкої любові до
батьківщини і народу.

З почуттям огиди ставився Ушинський до таких негативних людських рис, як
псевдопатріотизм, кар’єризм, егоїзм, деспотизм, лицемірство, лінощі,
прагнення до наживи та ін. Розглядаючи завдання і засоби морального
виховання учнів, він гостро критикував такий «засіб» дисциплінування, як
залякування і фізичні покарання, водночас вказував на необхідність
посилити вимоги до них щодо дисципліни і поведінки, але застосовувати
при цьому правильні педагогічні методи.

Основними методами і способами морального виховання дітей і молоді
Ушинський вважав переконання, запобігання неправильній поведінці,
педагогічний такт учителя та заохочення і покарання але не тілесні,
особистий приклад учителя, а також батьків і старших, правильний режим
навчання тощо. Але найкращим засобом морального виховання, на його
думку, є фізична праця, за допомогою якої формуються-кращі моральні
якості дітей і молоді, але з умовою правильного поєднування її з працею
розумовою.

У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський
вказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей
та молоді, а й у розвитку суспільства взагалі. «Виховання, якщо воно
бажає щастя людині,— писав Ушинський,— повинно виховувати її не для
щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці,
в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно,
виходячи з практики завдань школи і сім’ї: самообслуговування дома і в
школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі,
допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя і т. ін. Привчаючи
дітей до праці, слід виховувати у них уміння долати труднощі, водночас
стежити за тим, щоб діти не перевтомлювались, діставали насолоду від
фізичної праці.

Праця людини, писав Ушинський, також необхідна для її душевного
здоров’я, як чисте повітря для її фізичного здоров’я.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020