Контрольна робота
з предмету
„Політологія”
на тему:
„Предмет політології .Методи дослідження політичної науки. Функції
політології”
План
1.Вступ
2.Предмет політології
3.Методи дослідження політичної науки
4.Функції політології
5.Висновок
6.Література
1.ВСТУП
Політичні знання та культура політичної поведінки необхідні кожній
людині, незалежно від її віку та професії. Кожна людина вступає у
взаємодію з іншими людьми, партіями, суспільними організаціями та
державою і без політичної освіти людина стає об’єктом манiпулювання.
Утворення демократичного суспільства неможливе без відповідної
політичної культури, бо від активності більшості громадян залежить доля
країни, доля всіх її громадян .
Політична наука займає одне із значних місць у сучасному
суспільствознавстві. Її велике значення визначається першорядною роллю
політики у житті суспільства. Протягом усієї історії людства політика і,
насамперед, держава дуже суттєво впливали на долі країн та народів, а
також на буденне життя людини.
2. ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ
У визначенні предмета політології на сьогодні не існує єдиного підходу,
що зумовлено багатозначністю терміна “політика” і можливістю
різноманітних засобів його характеристик.
У загальній формі політологія – наука про політику та її взаємовідносини
з людиною та суспільством. Можна також сказати, що політологія – система
знань про політику, політичну владу, політичні відносини та політичні
процеси, про організацію політичного життя суспільства.
Як всі науки, політологія має об’єкт та предмет пізнання. Зараз існує
три основних підходи до визначення предмета політології :
перший підхід полягає у тому, що політологія розглядається лише як одна
з наук про політику нарівні із політичною філософією, політичною
психологією та іншими науками;
другий підхід ототожнює політологію та політичну соціологію як найбільш
загальні науки про політику;
третій підхід визначає політологію як загальну інтеграційну науку про
політику в усіх її проявах, що включає в себе і політичну соціологію, і
політичну філософію, і теорію держави та права та ін. Така позиція
здобула найбільше визнання серед сучасних дослідників політичних
процесів.
Що таке об’єкт науки ? Це те, на що спрямована пізнавальна діяльність
суб’єкта. Предмет науки – сторони, ознаки та відносини об’єкта, що
аналізуються.
Що ж є об’єктом політології ? Сучасні дослідники вважають, що об’єктом
політології є політична дійсність, або політична сфера сучасного
суспільства.
Політична сфера суспільства – царина суспільних відносин, що пов’язана
із взаємодією багатьох спільностей людей – соціальних груп, класів,
націй, народів. До неї входять соціальні інститути та організації,
найважливішою з яких є держава. Участь у справах держави, визначення
задач та змісту діяльності держави і є політика, яка є головним змістом
діяльності людей у політичній сфері.
Але політичну сферу життя суспільства вивчають і інші дисципліни –
філософія, соціологія, теорія держави, історія. Кожна з них розглядає
процеси, що проходять в політиці під своїм кутом зору, тобто мають свій
предмет вивчення.
Під яким же кутом зору вивчає політичну сферу суспільства політологія?
Специфіка політології полягає в тому, що всі соціальні явища та процеси
вона розглядає відносно політичної влади. Без влади немає політики.
Влада є засобом її реалізації.
Отже, предметом політології є феномен політичної влади, закономірності
її функціонування та розвитку та її використання у суспільстві.
Сучасні політологи вважають, що межі політології постійно змінюються , а
іноді навіть важко визначаються. Постійно збільшується число тем, які
вивчає політологія. Це відбувається тому, що сучасна політика
застосовується в дуже широкому колі царин людської діяльності.
Загальна характеристика політології вимагає визначення системи її понять
та категорій. Це дуже важливо тому, що поняття та категорії відображають
суттєві зв’язки та відносини реальної дійсності. Вони є головним
конструктивним елементом будь – якої науки.
Поняття та категорії політології можуть бути розділені на ті, що мають
відношення до загальної теорії політики та ті, що відображають процеси
змін та розвитку політичної дійсності.
До перших відносяться – політика, політична влада, політичні відносини,
політична система суспільства, політичний інститут, держава, політична
партія, політична ідеологія, політична культура, політична свідомість,
суспільний рух та інші.
До других – політична діяльність, політичне рішення, політичний процес,
реформа, революція, політичний конфлікт, політична роль, політична
участь та інші. Крім того, в політології дуже широко використовуються
поняття та категорії інших дисциплін.
Як вже було сказано, політологія – самостійна наука і має свій
специфічний предмет дослідження. Завдяки цьому вона і стала самостійною
дисципліною. Але змістовно політологія пов’язана практично з будь – якою
із соціальних наук . До таких наук відносяться, насамперед, філософія,
теорія держави та права, політична економія, політична історія,
соціологія, соціальна психологія, географія.
Філософія – це загальнометодологічна дисципліна. Її методи універсальні
і є необхідною умовою вирішення завдань політології. Філософія розглядає
загальні питання політики , навіть є такий напрямок – філософія
політики. Отже, політологія використовує філософське обгрунтування
політики для визначення методології та спрямованості аналізу політичних
явищ.
Політологія та теорія держави співпадають в частині дослідження ролі
держави як суспільного інституту та головного елемента політичної
системи суспільства. Але предметом політології є теорія політики в
широкому розумінні і у зв’язку із цим, відносно теорії держави,
політологія є методологічною базою.
Політична історія досліджує процес розвитку політичного життя
суспільства. Політична наука допомагає створювати теоретичну базу
аналізу еволюції політичних процесів. З другого боку , історія та
сучасна практика – не тільки критерій теоретичних висновків політології,
але й основа нових висновків та узагальнень.
Із соціологією політологія пов’язана найбільше. Така область соціології
як політична соціологія дуже схожа об’єктом та методами на політологію.
Але, є дуже суттєва різниця у предметах досліджень цих дисциплін.
Наприклад, політологія розглядає політику як процес, що підкорюється
певним закономірностям. Соціологія політики вивчає процес не сам по
собі, а тільки його “людський вимір”. Соціологія по-перше за все
цікавиться тим, як політика впливає на розвиток людських спільнот.
Соціальна психологія вивчає соціально-психологічні явища сучасного
суспільства. Її предметом є суспільно-психологічні явища у сфері
політики. Тому політологія та соціальна психологія – партнери у вивченні
політики. Знання психологічних закономірностей дозволяє розкривати суть
психологічних явищ, тоді як знання психологічних закономірностей
дозволяє зазирнути в глибини політичних процесів.
Зараз на межі політології та соціальної психології створений та успішно
розвивається самостійний науковий напрямок – політична психологія.
Навіть географія, яка на перший погляд слабко пов’язана з політологією,
є її важливим партнером . Ще з давніх давен відомо, що географічні та
кліматичні умови впливають на політичні процеси. Тому будь – який
політологічний аналіз повинен враховувати дані географічної науки. У
сучасній політології досить часто застосовується термін “геополітика” і
навіть існує науковий напрямок з такою назвою.
Політологія взаємодіє не тільки з цими науками, але й з антропологією,
демографією, логікою, кібернетикою, статистикою та багатьма іншими
суспільними та природничими науками.
Які ж головні завдання вирішує політологія?
По-перше, розробляє основні напрямки, форми та методи демократизації
політичної системи.
По-друге, знаходить правильні шляхи до правової держави.
По-третє, виявляє оптимальне співвідношення загальнолюдських та
державних інтересів у міжнародних відносинах.
По-четверте, знаходить умови та шляхи об’єднання суспільно-політичних
сил.
3.Методи дослідження політичної науки
Якими методами користується політологія при вирішенні дослідницьких
завдань? Умовно їх можна поділити на три групи :
Перша – загальні методи дослідження політичних об’єктів (підходи). До
них відносяться:
соціологічний підхід – заснований на визнанні соціальної зумовленості
політичних явищ, у тому числі впливу на політичну систему економічних
відносин, соціальної структури, ідеології та культури. Цей підхід широко
наданий у марксистських трактуваннях. Він являє собою сукупність заходів
та методів конкретних соціологічних досліджень, що спрямовані на
збирання та аналіз фактів реального політичного життя.
системний підхід, якому політологи надають особливу пізнавальну
цінність. Засновниками підходу є Т.Парсонс та Д.Істон. В рамках цього
підходу політика розглядається як цілісний, складно організований та
саморегульований механізм , що знаходиться у безперервній взаємодії з
оточуваним середовищем через вхід та вихід системи.Неповторність та
цінність цього методу полягає в цілісному розумінні об’єкта дослідження
та всебічному аналізі зв’язків між окремими елементами цілого.Цей метод
широко застосовує як вітчизняна так і зарубіжна політологія.
культурологічний підхід, що орієнтується на виявлення залежності
політичних процесів від політичної культури ;
нормативно – ціннісний підхід, що з’ясовує значення політичних явищ для
суспільства та особистості ;
функціональний підхід , що потребує вивчення залежностей між
політичними явищами ( наприклад, між рівнем економічного розвитку та
політичним ладом, ступенем урбанізації та політичною активністю
населення та ін );
поведінковий підхід (біхевіоризм – від англ. behaviour – поведінка )
полягає у застосуванні до політики методів, що використовуються у
природних науках та конкретній соціології. Вирішальними факторами
поведінки визнаються психологічні мотиви, які і є основним предметом
політологічного вивчення. Головна увага приділяється підбору емпіричних
даних, дотримуванню дослідницьких процедур, використанню засобів
природних та точних наук. Засновниками біхевіоризму вважаються
Є.Торндайк, Дж.Уотсон, Вудро Вільсон. Біхевіоризм є одним з головних
дослідницьких напрямків американської політології. Його особливості
зводяться до того, що: а) об’єктом дослідження вважаються не законодавчі
інститути, політичні програми і закони, а дії людей, спрямовані на
досягнення політичної мети; б) науковою цінністю вважаються не
теоретичні ідеї, а оброблені емпіричні факти; в) застосування методів
інших наук, в тому числі природних; г) необхідною умовою науковості
дослідження проголошується можливість емпіричної перевірки або
спростування дослідницьких процедур.
інституційний підхід , орієнтований на вивчення політичних інститутів
суспільства. До початку ХХ ст. був пануючим у політичній науці.
антропологічний підхід, що виходить з постійності родових якостей
людини як розумної істоти, яка одвічно володіє свободою. Універсальності
та єдності людського роду та невід’ємності істотних прав людини, їх
пріоритету відносно законів та діяльності держави.
порівняльний підхід , заснований на зіставленні однотипових політичних
явищ ( систем, партій та ін.). Він дозволяє шляхом порівняння двох або
більше політичних об’єктів, виділити загальні тенденції розвитку
політичних процесів.
історичний підхід ,що потребує вивчення політичних явищ у їх
послідовному часовому розвитку.
Друга група методів політології – група загальнологічних методів, до
яких відносяться
аналіз та синтез;
індукція та дедукція;
абстрагування;
моделювання ; – математичні, прогностичні, кібернетичні та інші методи.
Третя група методів політології – група методів емпіричних досліджень.
До них відносяться:
використання електоральної статистики;
анкетний опит;
теорія ігор;
спостереження; – аналіз документів;
лабораторний експеримент.
Всі ці методи дозволяють політології виділити певні закономірності
політичного життя. Сучасні дослідники підрозділяють всі закономірності
політології на чотири групи.
Першу групу складають політико-економічні закономірності, які
відображають співвідношення між економічною базою суспільства та
політичною владою. Ця група закономірностей була виділена ще К.Марксом і
зараз не всі дослідники розподіляють цей погляд на зв’язок політики та
економіки. Існує ствердження, що політична влада має певну
самостійність, а іноді і визначає курс економічного розвитку
суспільства. Але ми вважаємо, що при всій самостійності політичних явищ
в житті суспільства вони є відображенням економічних інтересів , хоча і
впливають на них.
Друга група – соціально – політичні закономірності. Вони характеризують
розвиток політичної влади як особливої соціальної системи з певною
логікою та структурою. Ця група закономірностей зумовлює функціонування
політичної влади заради стабілізації суспільства . Головна тенденція
цієї групи – врахування інтересів та потреб всіх елементів соціальної
структури суспільства. Треба зазначити, що у різноманітних політичних
системах ці закономірності реалізуються по – різному. Авторитарній
політичній системі притаманні максимальна концентрація влади та насилля.
Демократична система спирається на принципи заохочення та згоди,
прийняття рішень з урахуванням моделей опозиції. В нашій вітчизняній
політології ця група закономірностей вивчена недостатньо. Тому
демократизація нашого суспільства здійснюється при використанні
стороннього досвіду або методом спроб та помилок.
Третя група – політико-психологічні закономірності , які відображають
взаємовідносини між особистістю та владою. До цієї групи входять процеси
соціалізації особистості, формування ціннісних орієнтацій, а також
формування політичних лідерів та завоювання ними влади.
Четверта група закономірностей політології – закономірності
функціонування та розвитку політичного процесу. Ось, наприклад , деякі з
них:
закон загальносоціального історичного прогресу – розширення сфери
політичного життя та підвищення її ролі у суспільстві;
закон суперечної єдності загальносоціального та класового у політичній
сфері, політика – як засіб реалізації загального інтересу;
закон різноманітності форм взаємовідносин суб’єктів політичного життя;
(політична боротьба, гегемонізм, співробітництво, згода, союз,
ізоляція;
нейтралізація та ін.);
закон циклічності політичних режимів;
закон залежності політичної діяльності від свідомості соціальних
суб’єктів;
закон організації політичної діяльності як закон існування
політичного життя та ін.
4.Функції політології
Сутність політології проявляється у її функціях. Розглянемо головні з
них.
Теоретико-пізнавальна функція – що означає вивчення, систематизацію,
пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичних явищ. Завдяки цій
функції політологія знаходить об’єктивні тенденції соціально-політичного
та економічного розвитку суспільства та дає оцінки політичним ситуаціям.
Результатом теоретичної функції є політична теорія – цілісне, достатньо
вірогідне та систематизоване знання про зв’язки та закономірності явищ
та процесів політичної сфери суспільства. Теоретичне знання – найбільш
удосконалена форма наукового обгрунтування практичної політичної
діяльності.
Методологічна функція політології – охоплює способи, методи і принципи
теоретичного дослідження політичної сфери і практичної реалізації
здобутих знань. За допомогою цієї функції розкриваються загальні
закономірності політики , різних політичних систем, політичних відносин,
створюється база для розвитку приватних політичних теорій. Результатом
цієї роботи є система соціально опрацьованих принципів та засобів
раціонального пізнання політичної діяльності.
Аналітична функція полягає у накопиченні, вивченні, систематизації
фактів та явищ політичного життя. Крім того, це пошук відповідей на
питання політичного життя .Ця функція політології дозволяє аналізувати
та оцінювати діяльність всіх елементів політичної організації
суспільства, а її результатом є судження та висловлювання, що
стверджують або заперечують будь – що про політичні явища. Аналітична
функція робить можливим перехід від спостереження явищ до виявлення їх
причин.
Прогностична функція – полягає у передбаченні шляхів розвитку політичних
процесів, різних варіантів політичної поведінки. Прогностична функція
шукає відповідь на питання якою буде дійсність у майбутньому та коли
відбудуться зазначені події. За допомогою цієї функції здійснюється
передбачення політичних процесів. Частіше за все результатом цієї
функції є створення прогнозів – гіпотез, які спираються на вже відомі
тенденції розвитку політичних явищ.
Функція політичної соціалізації забезпечує процес включення людини в
політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної
культури.
Через світоглядну функцію затверджуються цінності, ідеали, норми
цивілізованої політичної системи, політичної культури соціальних
суб’єктів, що сприяє досягненню консенсусу у суспільстві.
Таким чином, зазначені функції тісно пов’язані із загальними функціями
політики, які виступають у цивілізованому суспільстві на перше місце.
5.Висновок
Суспільне життя людства складне і різнобічне, знаходиться у постійному
русі, має довгу історію. Політичне життя, політика займає особливе місце
в діяльності і взаємодії людей. В ньому зосереджений механізм регуляції
всіх громадських справ. Політологія – наука, об’єктом якої є політика та
її взаємовідносини з особистістю і суспільством.
Політологія – молода наука ХХ ст., вона належить до суспільних дисциплін
та концептуально з ними взаємодіє. Змістовний діапазон політології
різноманітний і є предметом дискусій. Сьогодні в світі існують різні
напрямки, школи політології зі своєю методологією і методикою. Сутність
предмету дослідження науки розкривається у певних категоріях, а
політологія як наука здатна виконувати об’єктивно корисні для людини і
суспільства функції.
Завдання курсу політології – формування у студентів знань про політичне
життя людства, своєї країни, надання можливості розібратися в сучасних
політичних реаліях не на звичному для багатьох людей рівні інтуїції,
чуття, інших позараціональних чинників, а виходячи з теоретичних
тлумачень.
Використана література
1. Введение в политологию. Учеб.пособ. / Под ред. Н.И.Горлач. – Х.,
1994, Ч.1.
2. Введение в политологию. Уч. Под ред. В.П.Пугачева и А.И.Соловьева,
М., “Аспект пресс”, 1997.
3. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – М., “Логос”, 1997.
4. Зеркин Д.П. Основы политологии. – Р – на / Д., “Феникс”, 1996.
5. Мальцев В.А. Основы политологии. Учебн. для вузов. – М., ИТРК РСПП,
1997.
6. Мельник В.А. Политология. Учебн.- Мн., “Вышейшая школа”, 1996.
7. Основы политологии. Учебн. / Под ред. Н.И.Сазонова. – Х., “Основа”,
1993.
8. Основы политологии. Учеб.пособ. / Под ред В.П.Пугачева и Г.А.Белова.-
М., 1994.
9. Политология. / Под ред. М.Н.Марченко. – М., 1997.
10. Політологія. / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К.,
Видавничий центр “Академія”, 1998.
11. Енциклопедичний політологічний словник. – К., Вища школа, 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
