.

Комерційний ризик (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
51 27873
Скачать документ

Дипломна робота з підприємництва

Комерційний ризик

Зміст

Вступ__________________________________________________2

Розділ 1. Комерція в умовах ризикових ситуацій

Формування теорії ризику та її вплив на розвиток комерційної
діяльності____________________________________________________5_

Комерційний ризик, його сутність та особливості
визначення___________________________________________________7_

Види комерційних ризиків____________________________14_

Розділ 2. Управління комерційним ризиком на підприємстві

Вимірювання ризику та запобігання йому_________________18_

Метод інструментарійної оцінки рівня комерційного ризику в

торгівлі________________________________________________29

Методичний підхід до урахування ризику при формуванні цінової політики
підприємства_______________________________________________40

Механізм зниження комерційних ризиків___________________54

Розділ 3. Оцінка ризику нового
товару__________________________60

Висновок_____________________________________________65_

Список використаних джерел______________________________70_

Вступ

Економічний розвиток України в сучасних ринкових умовах все більше
визначається ефективністю підприємницької діяльності її громадян.
Законом України “Про підприємництво” встановлено, що “Підприємництво –
це самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з
виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття
торгівлею з метою одержання прибутку”.

Таким чином, однією з найважливіших рис підприємницької діяльності
визнаються ризикові умови її здійснення. Ризикованість є визначальною
рисою характеру кожної підприємницької діяльності, оскільки навіть у
словнику Володимира Даля термін “ризикувати” (ризик) пояснюється як
підприємництво.

Підприємництво існує давно і мало місце в усіх попередніх
суспільно-економічних формаціях. Характеризуючи стан економічних
відносин, які склалися ще в період феодального ладу, польські економісти
висловлювали думку про те, що вся сукупність ведення вже тоді будь-якої
господарської діяльності поділялася на окремі підприємницькі дії, в
результаті чого кожна господарська операція здійснювалася у межах
будь-якого окремого підприємства. У цих умовах кожен підприємець був не
лише власником засобів і предметів праці, а й керівником виробничого
процесу. Тільки він власними засобами і коштами пппокривав затрати на
виробництво і пов”язаний з ним ризик та у кінцевому рахунку самостійно
розпоряджався виготовленою продукцією.

Ризик – це економічна категорія в діяльності суб’єктів господарювання,
пов’язана з подоланням невизначеності, конфліктності в ситуаціях
оцінювання, управління, неминучого вибору. Оцінка ризику є
багатовимірною величиною, що характеризує можливі відхилення від цілей,
від очікуваного результату, можливі збитки з урахуванням впливу
контрольованих і неконтрольованих чинників, прямих і зворотних зв’язків.

Об’єктивність ризику проявляється в тому, що ця категорія відображає
реально існуючу невизначеність і конфліктність в господарській
діяльності Сучасна інтерпритація ризику – це не лише збитки, яких можна
зазнати під час реалізації комерційного рішення, а й можливість
відхилення від цілей, заради яких приймалося рішення. Тобто сучасний
ризик визначається не стільки збитками, скільки відсутністю відсутністю
сподіваних позитивних результатів. Ризик породжується невизначеністю і
конфліктністю, які існують незалежно від того, чи усвідомлюємо ми їх чи
ні, ураховують його способи, які приймають рішення, чи ні.

Ступінь ризику залежить і від ставлення до невизначеності й конфлікту,
до зумовленого ними ризику суб’єкта прийняття рішення: схильності,
несхильності, байдужості. Тому всі чинники невизначеності, конфліктності
та зумовленого ними ризику поділяються на об’єктивні та суб’єктивні.

Отже, ризик виникає тоді, коли приймаються рішення в умовах
невизначеності, конфліктності, а особо, яка приймає рішення, зацікавлена
в результаті рішення. Ризик являє собою діалектичну єдність об’єктивного
і суб’єктивного. Він пов’язаний із творчістю, з пошуком нових підходів і
методів діяльності. Важливими є такі характеристики ризику, як
суперечливість, альтернативність, правомірність, невизначеність.

Розглядаючи суперечливість ризику, необхідно наголосити на її прояві в
різних аспектах. Ризик, з одного боку, зорієнтований на отримання
позитивних для системи прийняття рішень результатів ефективними
способами в умовах невизначеності й конфліктності в ситуації неминучого
вибору. Ця характеристика ризику має важливі економічні і соціальні
наслідки. З іншого боку, управлінський ризик може призвести до
несприятливих соціально-економічних наслідків, бо оцінка чи вибір
альтернативи базується на неповній, нечіткій, недостовірній на момент
прийняття рішення інформації.

Важливою складовою ризику в комерційній діяльності є його правомірність,
оскільки ризик іманентно притаманний комерційній діяльності, але при
цьому необхідно, щоб урахувався та виконувався певний механізм, який
регулює правовий аспект прояву ризику. Критеріями обгрунтованості тут
виступають законодавство, юридичне право і, на мій погляд, передусім
морально-етичні норми. Ці критерії тягнуть за собою встановлення
відповідних функцій, повноважень, відповідальності, компетенції, а також
створення відповідної системи якісних і кількісних показників
оцінювання.

Об’єктивно економічна діяльність і комерція не можливі без певного
ризику, котрим вони обтяжені. Навіть абсолютна бездіяльність в бізнесі
обтяжена ризиком невикористаних можливостей, закопаних талантів.

Розділ 1. Комерція в умовах ризикових ситуацій

1.1 Формування теорії ризику та її вплив на розвиток підприємництва

На думку відомого німецького спеціаліста у галузі ризику Пауля Браесса
як з позиції страхувальників, так і страховиків поняття ризику є
центральним пунктом їх взаємовідносин. Разом з тим, як випливає із
сучасних досліджень суспільних відносин, проблема ризику набирає щораз
більшого загальноекономічного значення, оскільки ризик сприймається
одним з образотворчих чинників сучасного і особливо майбутнього
суспільства. Ряд авторів вбачає у цьому навіть зміну
політико-економічних акцентів і започаткування процесу формування на
базі сучасного “індустріального суспільства” його новітньої фази –
“суспільства ризику” Причину таких змін економічної орієнтації сучасного
суспільства німецький економіст, колишній президент Інституту світового
господарства з Кельна Герберт Гірш вбачав у тому, що головна проблема
майбутнього господарського зростання буде виявлятися не стільки у
зростаючій потребі на засоби для фінансування нових інвестицій, скільки
у необхідності резервування капіталу з метою забезпечення тих потреб,
які будуть викликані ризиками. Відомі в Україні фінансисти Е. Нікбахт та
А. Гроппелі підкреслюють, що “… наголос тепер робиться на пошукові
шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів і на
інвестування коштів в активи чи проекти, що приносять високі доходи за
найменшого ризику”. Прояв такої тенденції вигідно відрізняє економічний
устрій розвинутих країн від решти країн світу. Так, польські спеціалісти
вже наприкінці 80-х років стверджували, що істотна відмінність, яка
існувала тоді між ситуацією у Польщі і високорозвинутих індустріальних
країнах, була в тому, що в тих останніх вже тоді найбільшою проблемою
ставало не відчуття потреб у коштах взагалі, а лише відсутність чи
тільки нестача венчурного, авангардного, інноваційного капіталу – тобто
коштів, які повинні перебувати у розпорядженні підприємств протягом
тривалого часу і які призначені для фінансування ризикових заходів. Така
ситуація сьогодні дедалі більше стає відчутною і актуальною для України,
що загострює увагу до проблеми ризику.

Ряд спеціалістів з теорії ризику висловлюють переконання, що вже у
найближчій перспективі світове суспільство очікує суттєва трансформація.
Її наслідком стане те, що воно будуватиме свою економічну стратегію
розвитку не тільки з урахуванням ризику, а й навіть на базі
управління ризиком.

Самий тільки опис імовірного ризику без викладення в бізнес плані тих
заходів, які можуть його мінімізувати, це марнування часу й місця. Тому
в конкретному бізнес-плані треба докладно пояснити, як можна зменшити
ризики і втрати.

Концепсія управління ризиками має включати такі компоненти:

1. оцінкуступеня ризику, тобто визначення потенційних негативних
наслідків прийнятих рішень, а також побічних ефектів, здатних негативно
вплинути на кінцевий результат;

опрацювання механізму реагування на можливі негативні наслідки;

розробку заходів для нейтралізації або компенсації можливих негативних
наслідків тієї чи іншої діяльності.

Аналіз ризику полягає в одержанні необхідних даних для прийняття
управлінських рішень про доцільність участі в певному бізнесовому
проекті і розробці засобів для захисту від можливих фінансових утрат. З
метою врахування потенційного ризику конкретного бізнес-плану корисними
можуть бути дані про наслідки впливу можливих факторів ризику, які були
помічені під час втілення в життя аналогічних проектів.

Реагування на можливі негативні наслідки ринкової діяльності передбачає
розробку організаційних та операційних процедур запобіжного характеру.
Ці процедури включають конкретні рекомендації для певних дій у разі
виникнення несприятливих наслідків.

Зрозуміло, що треба не тільки уникати невиправданого ризику, а й ніколи
не ризикувати понад власну ліквідність, якомога точніше визначаючи
майбутні наслідки ризикової діяльності.

1.2. Комерційний ризик, його сутність та особливості визначення

Ризик – це можливе понесення збитку внаслідок заняття комерційною
діяльністю. Комерсант ризикує багато чим. Але в той же час наявність
чинника ризику є могутнім стимулом підвищення відповідальності за
комерційні рішення, що приймаються, економії коштів і ресурсів.

Комерційний ризик виникає як наслідок ризикованої комерційної операції.
Крім того, може бути ризик, пов”язаний з діями конкурентів; ризик,
пов”язаний зі зміною ціни; ризик, пов”язаний з непередбаченими
політичними подіями, що мають важкі наслідки для торгового бізнесу.

Крім цього, в практиці торгового бізнесу можуть виникнути:

ризик втрати товару від пожежі та іншого стихійного лиха;

ризикзнищення або псування вантажу при транспортуванні;

ризик втрати товару від недбалості працівників підприємства (бій);

ризик від ймовірної нечесності службовців, що може нанести матеріальний
збиток фірмі;

ризик невиконання договірних зобов”язань партнера (контрагента), від
чого залежить прибуток підприємства;

ризик припинення ділової активності підприємства.

Як уже зазначалося, будь-який економічний процес є функціональною
залежністю великої кількості чинників. У зв’язку з цим настання тієї або
іншої події в економічному житті цілком передбачуване і залежить лише
від з’ясованості взаємодій, що існують. Чим більше прогнозована система,
тим більше чинників впливають на неї, тим вужчий горизонт обізнаності і
більше помилок у прогнозуванні настання тієї або іншої події. Саме тому
оцінка ринкової кон’юнктури як моментної події має ймовірнісний
характер.

Ступінь (можливість) настання передбачуваної події прийнято зв’язувати з
поняттям ризику. Ризик на ринку визначається непевністю у досягненні
результату як наслідку множини малопередбачуваних дій учасників ринку.
Ступінь ризику завжди пов’язаний з горизонтом з’ясування досліджуваного
економічного процесу і діями, спрямованими на досягнення результату. У
підприємця завжди є вибір: не ризикувати і чекати, поки події
відбудуться, або ризикнути і випередити конкурентів. У першому випадку
прибуток може бути мінімальним або його не буде взагалі, у другому —
прибуток може бути максимальним. Важливо лише визначити ступінь
допустимості ризику, за межею якої ризик перетворюється на
нерозважливість. Ступінь ризику визначається рівнем ризику. Рівень
ризику — ймовірна, слабовимірювана величина, що визначає можливість
настання тієї або іншої події за певної послідовності дій.

Наприклад, в АКБ “Промінвестбанк” рівень процентних ставок на поточних
депозитах становить 3% річних. Цей банк дуже великий, і можливість його
банкрутства незначна.

В АКБ “Контакт” рівень процентних ставок на аналогічних внесках
становить 6% річних, банк невеликий і характеризується високим ступенем
ризику позикових операцій.

Ціни на акції АТ “Інвестнафтопродукти” постійно підвищуються, у
середньому на 1,5% щомісяця. Підприємець має вільні засоби — 25 000 ум.
гр. од., і перед ним постає завдання оцінити рівень ризику від
короткострокового (до 1 року) прибуткового вкладення цих засобів в АКБ
“Промінвестбанк” або в АКБ “Контакт”.

У першому випадку прибуток за рік становитиме всього 7750 ум. гр. од (25
000 • 0,03), при цьому ризик дуже незначний.

У другому випадку можливий прибуток у два рази більший, ніж у першому —
1500 ум. гр. од. (25 000 • 0,06), проте якщо ризик щодо одержання
відсотків на внесок підвищується згодом, то ризик повернення самого
внеску достатньо високий через непевність становища банку.

У третьому випадку, якщо тенденція до зростання курсової ціни акції
збережеться протягом року, то інвестор тільки за рахунок збільшення ціни
одержить прибуток, що у три рази перевищуватиме прибуток за першим
варіантом. Проте у випадку несприятливої кон’юнктури він може не тільки
не одержати прибутку, а й не продати самі акції.

Отже, кожний із наведених випадків має відповідний рівень інвестиційного
ризику, і підприємець має деякий вибір. Така ситуація найбільш
характерна для комерційних ризиків на конкурентних ринках. Для
монополізованих ринків можливі ситуації з обмеженою кількістю варіантів
або альтернативним вибором.

Економічна діяльність дуже різноманітна, і кожен варіант її здійснення
має свій ризик реалізації.

В економічній літературі описуються різноманітні варіанти класифікації
ризиків. Зупинимося на найважливіших із них з погляду кон’юнктурних
досліджень.

За рівнем комерційні ризики прийнято поділяти на припустимі, неминучі,
надмірні та неприпустимі. При цьому можливість результату може значно
варіювати. Рівень ризику тісно пов’язаний із розмірами втрат при
невдалому ході події. Чим менші втрати, тим більше можна ризикувати, і
навпаки. Зрештою, рівень втрат визначає можливість або неприпустимість
певного ризику.

Залежно від вибору варіантів комерційні ризики можна розділити на
різноманітні, альтернативні і пов’язані з єдиним варіантом. В останньому
випадку підприємець діє за принципом: “пан або пропав”. Альтернативний
варіант припускає одержання прибутку у випадку ризику або відмову від
проведення операції. Найчастіше у господарській практиці зустрічаються
ризики, що припускають будь-які засоби реалізації угоди з різноманітним
рівнем втрат і прибутків.

Для кожного суб’єкта ринку існує власний комерційний ризик: для
продавця, покупця, інвестора, емітента, посередника фондового ринку та
ін.

Комерційні ризики можна класифікувати також за рівнем втрат: ризик
повної або часткової втрати від здійснення угоди; ризик збанкру-
тувати; інфляційний ризик; фінансовий ризик тощо.

Оскільки в економічному житті усе взаємопов”язане то ризики можуть
створювати єдиний ланцюжок: невдача в одній справі може розкрутити
спіраль провалів і викликати лавину небезпек.

Водночас, оскільки у більшості випадків комерційні ризики різноманітні,
то є й засоби запобігання їм або зниження наслідків. Загальна назва цих
методів – страхування ризиків.

До найзагальніших варто віднести такі види страхування:

— диверсифікацію ризиків;

— страхування подій і їх результатів;

— лімітування;

— постійне дослідження ринкової кон’юктури накопичення інформації про
стан ринку.

Законодавством встановлено, що комерційна діяльність є
ризиковою. Так, багато рішень з підприємництва приймаються в умовах
невизначеності, коли напрям дій треба вибирати із декількох можливих
варіантів, реалізацію яких важко передбачити.

Основними характеристиками ризику виступають:

– ризик наявний завжди на всіх етапах діяльності
підприємства;

• повне усунення ризику неможливе внаслідок причин як
суб’єктивною характеру (наприклад, відсутність нової інформації,
постійний розвиток ринків та економіки країни в цілому тощо).

Отже, ризик є об”єктивно неминучий елемент будь-якого
господарського рішення внаслідок того, що невизначеність неодмінна риса
умов господарювання.

Для розуміння суті комерційного ризику фундаментальне
значення має зв”язок ризику і прибутку. Так, підприємець готовий
ризикувати в умовах невизначеності, бо поряд з ризиком втрат існує
можливість додаткових прибутків. Ще Й. Шумпетер стверджував, що навіть,
коли ризики не враховуються в господарському плані, вони все ж стають
джерелом, з одного боку, збитків, а іншого-прибутків. Можна також
вибра-

ти рішення, які містять менше ризику, але при цьому меншим буде і
прибуток, який отримують підприємці. Таким чином, ризик ймовірність
(загроза) втрати підприємством частини прибутків у результаті здійснення
визначеної виробничої або фінансової діяльності.

Основними причинами, які є джерелом комерційного ризику, виступають:

• раптові непередбачувані зміни у зовнішньому середовищі, які сталися і
впливають на діяльність підприємства (зміна цін, зміна в податковому
законодавстві, коливання валютного курсу тощо);

• зміни відносин підприємства з його контрагентами (можливість укласти
більш вигідний договір, положення або скорочення строку дії договору,
більш привабливі умови діяльності, зміна партнерів по бізнесу та ін.),
що тягне за собою зміни досягнутих раніше домовленостей або відмови від
них;

• зміни, які відбуваються всередині самого підприємства (невідповідність
рівня кваліфікації працівників підприємства запланованим завданням,
раптовий вихід з ладу основних виробничих фондів та ін.).

Наявність комерційного ризику – це зворотній бік економічної свободи і
подальший розвиток ринкових відносин в Україні дедалі посилюватиме
невизначеність, що зумовить зростання комерційного ризику.

Ліквідувати невизначеність майбутнього у комерційній діяльності
неможливо, бо вона є елементом об’єктивної дійсності.

До цього часу ми звертали увагу лише на об’єктивний бік комерційного
ризику. Однак окремі вчені розробляють суб’єктивний підхід до ризику.
Оскільки підприємець оцінює ситуацію, формує багато можливих результатів
і представляє ймовірність їх здійснення, робить вибір із множини
варіантів, то ризик завжди суб’єктивний. Крім цього, сприйняття ризику
залежить від кожної конкретної людини. Для одного підприємця дана
величина ризику є прийнятною, тоді як для іншого -неприйнятною.
Ризикових рішень, звичайно, уникають підприємці консервативного типу. З
огляду на дану обставину є дві форми такого підприємництва. По-перше, це
комерційні організації, засновані на старих господарських зв’язках, які
уникають ризику, пристосовуючись до нових умов господарювання.

По-друге, новостворені малі підприємства, які характеризуються
розвинутими горизонтальними зв’язками. Такі підприємці ризикують,
маневруючи ресурсами, швидко знаходячи нових партнерів.

У прийнятті підприємцем рішення, пов’язаного з ризиком, важливу роль
відіграє його поінформованість, досвід, кваліфікація.

Принципове рішення про прийняття ризикового проекту для підприємця
залежить від його переваг між очікуваною прибутковістю, вкладених у цей
проект коштів та їх надійністю (отримання прибутку).

Отже, комерційний ризик – загроза того, що підприємець понесе втрати у
вигляді додаткових втрат або отримає доходи нижче того, на які він
розраховував.

Комерційний ризик виконує в господарській діяльності чотири типи
функцій: інноваційну, регулятивну, захисну та аналітичну. Інноваційну
функцію комерційний ризик виконує, стимулюючи пошук нетрадиційних рішень
проблем, які постають перед підприємцем. Світовий досвід показує, що
більшість підприємств є конкурентоздатними на основі інноваційної
економічної діяльності, пов’язаної з ризиком.

Регулятивна функція має суперечливий характер і виступає в двох формах:
конструктивна і деструктивна.

Конструктивна форма регулятивної функції ризику полягає в тому, що
здатність ризикувати – один із шляхів успішної діяльності підприємця
(подолання бар’єрів, які заважають перспективним нововведенням).

Однак ризик може стати проявом авантюризму, суб”єктивізму, коли рішення
приймаються в умовах неповної інформації. В цьому випадку ризик
виступає дестабілізуючим фактором.

Отже, рішення слід реалізувати на практиці, якщо нони є обгрунтованими.

Захисна функція ризику знаходить вираження в тому, що коли для
підприємця ризик – природній стан, то нормальним повинно бути і
терпеливе відношення до невдач. Ініціативним, підприємливим
господарникам необхідн6ий соціальний захист, правові, економічні
гарантії, що стимулюють виправданий ризик.

Аналітична функція комерційного ризику полягає в необхідності вибору
одного з можливих варіантів рішень у зв’язку з чим підприємець аналізує
всі можливі альтернативи, вибираючи найбільш рентабельні і найменш
ризикові.

Аналізуючи функції комерційного ризику, слід підкреслити, що незважаючи
на значні втрати, які зумовлює ризик, він є також джерелом потенційного
прибутку. Тому основним завданням підприємця є не відмова від ризику
взагалі, а вибір рішень, пов’язаних з ризиком на основі об’єктивних
критеріїв.

1.3 Види комерційних ризиків

Складність класифікації комерційних ризиків полягає в їх
різноманітності. Так, існують визначені види ризиків, починаючи від
пожеж, стихійного лиха і аж до змін у законодавстві, яке регулює
підприємницьку діяльність. Поряд з цим, економічний і політичний
розвиток держави породжує нові види ризику.

Існує декілька підходів. Так, Й. Шумпетер виділяє два види комерційного
ризику:

• ризик, пов’язаний з можливим технічним провалом виробництва, сюди ж
відноситься також небезпека втрати благ, породжена стихійними лихами;

• ризик, зумовлений відсутністю комерційного успіху.

Інші вчені-економісти розрізняють вже три види ділового ризику:

інфляційний, фінансовий, операційний. Однак, вважаю, що зазначені

вище класифікації ризиків недостатньо відображають їх розмаїття.

Найбільш повною і обгрунтованою є наступна класифікація ризиків,

які виникають у малому підприємництві.

І – ризик, пов’язаний із господарською діяльністю;

II – ризик, пов’язаний з особистістю підприємця;

III – ризик, зумовлений недостатньою інформацією про стан зовнішнього
середовища.

Оскільки ймовірність виникнення останнього ризику обернено пропорційна
тому, наскільки підприємство інформоване про стан зовнішнього середовища
по відношенню до свого підприємства, він є найбільш важливим в сучасних
умовах господарювання. Нестача інформації про партнерів, конкурентів –
джерело втрат для підприємця.

Ризик, пов’язаний з особистістю підприємця, визначається тим, що всі
підприємці володіють різними знаннями, майстерністю, досвідом ведення
підприємницької діяльності, різними вимогами до рівня ризикованості
окремих угод.

Слід врахувати також у господарській діяльності інші види ризиків. Так,
за сферою виникнення комерційні ризики поділяються на зовнішні та
внутрішні.

До зовнішніх ризиків відносять ризики, безпосередньо не зв’язані із
діяльністю підприємця. Це, зокрема, непередбачені зміни законодавства,
яке

регулює комерційну діяльність, інфляційний тиск тощо.

Джерелом внутрішніх ризиків є саме підприємство. Це ризики, пов’язані з
неефективним менеджментом, помилковою маркетинговою політикою, а також
виступають результатом внутрішньофірмових зловживань.

Основними із внутрішніх ризиків є кадрові ризики, пов’язані із
професійним рівнем і рисами характеру співробітників малого
підприємства.

За рівнем прийняття рішень виділяють два типи комерційного ризику:

• макроекономічний (глобальний) ризик;

• мікроекономічний (локальний) ризик.

У сучасних умовах господарювання основну частину ризику несуть
комерційні організації. Так, самостійно визначаючи свої
капіталовкладення, укладаючи угоди зі споживачами, постачальниками, вони
повністю приймають на себе, пов’язаний з цими рішеннями комерційний
ризик.

З точки зору тривалості у часі комерційні ризики можна поділити на
короткотермінові і постійні. До групи короткотермінових відносяться ті
ризики, які загрожують підприємцю протягом певного відрізку часу,
наприклад, транспортний ризик, коли збитки можуть виникнути під час
перевезення вантажу, або ризик неплатежу за конкретною угодою.

До постійних ризиків відносять ті, котрі безперервно загрожують
комерційній діяльності в даному географічному районі або у визначеній
галузі економіки, наприклад, ризик неплатежу в країні з недосконалою
правовою системою або ризик руйнації (наприклад, зсуву грунту) будівель
в районі з підвищеною екологічною небезпекою.

Оскільки основне завдання підприємця ризикувати розумно, не переходячи
тієї межі, за якою можливе банкрутство підприємства, виділяють такі види
ризиків: допустимий, критичний і катастрофічний.

Допустимий ризик – загроза повної втрати прибутку від певного проекту
або комерційної діяльності в цілому. Отже в даному випадку втрати
можливі, але їх розмір менший очікуваного підприємницького прибутку.

Тому, незважаючи на ймовірність ризику, цей вид діяльності зберігає свою
економічну доцільність.

Критичний ризик пов’язаний із небезпекою втрат у розмірі здійснених
затрат на реалізацію даного виду комерційної діяльності або окремої
угоди.

Розрізняють критичний ризик першого ступеня, який пов’язаний із
загрозою отримання нульовою доходу, але при заміщенні матеріальних
затрат підприємцю. Критичний ризик другого ступеня, пов’язаний із
можливістю втрат в розмірі повних витрат у результаті здійснення
підприємницької діяльності.

Під катастрофічним розуміють ризик, який характеризується небезпекою,
загрозою втрат у розмірі, який дорівнює або перевищує вартість майна
підприємця.

Катастрофічний ризик зумовлює банкрутство підприємства, бо в даному
випадку можлива втрата не лише вкладених коштів підприємцем у визначений
вид діяльності або в конкретну угоду, але і його майна. Це має місце у
ситуації, коли підприємство отримувало зовнішні позики під очікуваний
прибуток; при виникненні катастрофічного ризику підприємець повертає
кредит із власних коштів.

За ступенем правомірності комерційні ризики поділяють на виправдані
і невиправдані ризики. Для розмежування виправданого і невиправданого
ризику необхідно врахувати, в першу чергу, ту обставину, що межа між
ними в різних секторах малої економіки різна. Розрізняють також дві
групи ризику: динамічний і статичний.

Динамічний – ризик непередбачених змін вартості основного капіталу
внаслідок прийняття управлінських рішень або непередбачених змін
ринкових чи політичних обставин. Такі зміни можуть зумовити як втрати,
так і додаткові доходи.

Статичний – ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення шкоди
власності, а також втрат доходу через недієздатність організації, цей
ризик зумовлює лише втрати. Отже, наведена класифікація ризиків дозволяє
правильно ідентифікувати конкретний ризик, а значить, і управляти ним.

Розділ 2. Управління комерційним ризиком на підприємстві

2.1 Вимірювання ризику та запобігання йому

Для того щоб оцінити рівень ризику, його необхідно виміряти. Аби
кількісно визначити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки від
проведення окремих дій і дати їм кількісну чи порівняльну інтерпретацію.
Для кількісного оцінювання рівня ризику використовують ряд показників,
таких як можливий результат, очікуване значення рівня ризику і
відхилення від очікуваного значення. Вірогідність ризику (Р) є важкою
для кількісного оцінювання величиною. Об’єктивний метод визначення
можливості ризику заснований на розрахунку частоти настання події.

Наприклад, за зміну в середньому кожний працівник робить 10 бракованих
виробів із 580 штук. Тобто можливість браку становить 1/58. Такий
розрахунок можливості браку вважається об’єктивним, оскільки він
грунтується на фактичних (об’єктивних) даних. У випадках, коли неможливо
визначити рівень ризику на основі об’єктивних даних, найчастіше вдаються
до суб’єктивних оцінок. Суб’єктивна можливість є прогнозом результату
події і може грунтуватися на аналізі частоти її настання.

До найвідоміших суб’єктивних методів оцінки ризику слід віднести
експертні атрибутивні оцінки (інтуїтивне визначення допустимості ризику
виходячи із накопиченого досвіду і підсвідомого аналізу небезпек),
експертні оцінки чинників і критеріїв ризику, моделювань можливостей
ризиків.

Як об’єктивна, так і суб’єктивна оцінки можливості ризику
використовуються для визначення двох важливих критеріїв рівня ризику:

середнього значення його рівня і мінливості ризику. Рівень ризику може
постійно змінюватися у процесі динамічного розвитку ринку (зміни
кон’юнктури), тому абсолютне значення можливості часто замінюється його
очікуваним значенням. Очікуване значення, пов’язане з не-визначеною
ситуацією, є середньозваженим усіх можливих наслідків події, де
можливість кожного результату використовується як частота або вага
відповідного значення.

Наприклад, придатний виріб забезпечує 20 гр. од. прибутку, бракований —
10 гр. од. збитків. Загальне очікуване значення від виробництва цього
товару становитиме 30гр.од.Х 57/58 – 10 гр. од. х 1/58 = 19,48 гр. од.

На практиці дуже важливе значення має співвідношення ступеня
різноманітних ризиків, пов’язаних із ними втрат за однакової
результативності події. Ці величини визначають як розкид рівня ризику.

Інвестор вкладає вільні гроші у два види цінних паперів з однаковим
очікуваним прибутком у 150 000 гр. од. У першому випадку це акція, у
другому — облігація.

У першому випадку за умови вдалої діяльності компанії (Р = 0,5) інвестор
може одержати 200 000 гр. од, у разі невдачі — 100 000 гр. од. (з
урахуванням зростання або спаду курсової ціни акції).

У другому випадку за вдалого збігу обставин прибуток становитиме 151 000
гр. од., зате у випадку малоймовірного (Р = 0,01) виходу компанії з
бізнесу за номіналом власник облігацій одержить 51 000 гр. од. У табл.3
зведено можливі варіанти результатів для інвестора.

Таблиця 3. Порівняльна характеристика інвестицій

Вид

цінного паперу

Перший результат

Другий результат

Ймовірність

Прибуток, гр. од.

Відхилення, грн

Ймовірність

Прибуток, гр. од.

Відхилення, гр. од.

Акція

0,5

200 000

50 000

0,5

100 000

50 000

Облігація

0,99

151 000

1 000

0,01

51 000

99 000

Очікуваний результат від обох інвестицій однаковий — 150 000 гр. од.
(для акції — 0,5 • 200 000 + 0,5 • 100 000 = = 150 000 гр. од., для
облігації — 0,99 • 151 000 + 0,01 х 51 000 = 150 000 гр. од.). Проте
розкид результатів для цих інвестицій різний. Для акції середнє
відхилення прибутковості становить 50 000 гр. од. (0,5 • 50 000 + 0,5 *
50 000), для облігації — 19 800 гр. од. (0,99 • 10 000 + 0,1 • 99 000).

Отже, інвестування в акції є набагато ризикованішим варіантом, ніж
вкладання грошей в облігації.

Проте, як і в першому з наведених прикладів, відхилення можуть мати
різні знаки, тому середнє відхилення може не відбивати ступеня розкиду
ризиків. У цьому випадку як міра розкиду застосовуються дисперсія і
середньоквадратичне відхилення. У табл. 4 наведені розрахунки цих
показників для нашого прикладу.

Таблиця 4. Розрахунок показників варіації інвестиційних ризиківВид
цінного паперу

Розрахунок дисперсії (о2)

Середньоквадратичне відхилення (о) 50 000

Акція

9 950

Облігація

0,5 х 25 000 000 + 0,5 х

х 25 000 000 = 250 000 000

0,99 • 1 000 000 + 0,01 х 0,01 х 9 801 000 000 = 99 000 000

Вище ми розглядали розрахунок показників рівнів ризику, у яких результат
достатньо прогнозований. Проте на практиці рівень ризику важко
прогнозувати, і найзручнішим методом його визначення є метод експертних
оцінок. Сутність цього методу полягає в комплексній оцінці ризику Шляхом
його розкладання за чинниками. Чинниками (кількість їх має бути не
більшою 10) є показники коливання й стійкість основних параметрів ринку,
а також характеристики тенденцій його розвитку. Чим сильніша варіація,
тим більший ризик, і навпаки

Загальна оцінка ризику розраховується за формулою:

де R — рівень ризику;

— ранг і-го чинника, і = 1, …, п , п -і- 2.Експертні методи 3.Аналітичні мето- ди Якісне визначення ймовірності настання ризикової події на основі вивчення думки експертів з цього питання та факторів, що обумовлюють рівень ризику Якісне визначення рівня ризику на основі кількісної оцінки фінансових наслідків ризикових подій при різноманітних припущеннях стосовно факторів, що обумовлюють ймовірність їх виникнення Наявність досвідчених експертів з ризик-менеджменту або досвід роботи ризик-менеджера підприємства, збір та обробка ними інформації про діяль-ність підприємства та фактори, що обумовлюють певний вид ризику (за спеціально - розробленим переліком) Можливість розробки економіко-математичної моделі залежності фінансових результатів діяльності підприємства (або окремої господарської операції) від окремих ризик-факторів Таблиця 8 Характеристика можливих ризик-позицій підприємства Найменування ризик-позиції Характер співвідношення ризику та доходу Характеристика ставлення до ризику 1. Збалансована ризик-позиція ?х - ?у Підприємство проводить лише ті операції, за яких підвищення ризикованості компенсується адекватною зміною доходності діяльності 2. Агресивна ризик-позиція ?х > ? у

Підприємство схильне до проведення ризикованих операцій, навіть якщо
зростання ризику не повною мірою компенсується відповідним зростанням
доходності

3. Консервативна ризик-позиція

?х 2.3. МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО УРАХУВАННЯ РИЗИКУ ПРИ ФОРМУВАННІ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ В умовах маркетингової діяльності підприємства ціновий ризик, як уже зазначалося, характеризує випадкове зниження доходу в процесі реалізації продукції на ринку. У даному разі чим чіткіше підприємство знатиме свої реальні економічні можливості по обсягах реалізації продукції при визначеному рівні ціни на неї, тим ефективніше воно зможе будувати свою маркетингову діяльність. Особливо актуальною ця проблема стає в періоди різкої динаміки кон'юнктури ринку, жорсткої конкурентної боротьби та нестабільності вітчизняної економіки. Завдання підприємства при формуванні цінової політики в умовах ризикової ситуації полягає у зведенні відповідних утрат та збитків до мінімуму. Урахування впливу ризикової ситуації на процес реалізації продукції на ринку є складним завданням. Зумовлено це, по-перше, значною трудомісткістю процесу визначення ступеня цінового ризику та, по-друге, проблемами прогнозування його та рівня ціни на заплановану перспективу. Розвиток фінансової, матеріальної та технічної баз підприємства, структура маркетингового середовища, особливості попиту на продукцію, поведінка конкурентів і споживачів на ринку, стан державної економіки та інші чинники визначають напрям вирішення даної проблеми. При прийнятті цінового рішення про допустимість та доцільність конкретного ступеня ризику підприємство повинно попередньо визначатися з видом продукції, яка пропонується ринку, та рівнем ціни на неї, а також з тими стратегічними зонами ринку, де воно планує вести маркетингову діяльність. Процес прийняття даного рішення, про що вже йшлося раніше, повинен базуватися не на з'ясуванні наявності цінового ризику та його величині, а на визначенні ймовірності того, що збитки від нього не будуть вище запланованого рівня. Основним інструментарієм у процесі визначення оптимального рівня ризику виступають абстрактна логіка та здоровий глузд. Це дозволяє мати певні гарантії від комерційних прорахунків. Прийняття цінового рішення повинно базуватися на глибокому стратегічному аналізі ризикової ситуації. Вибір конкретного способу розв'язання проблеми цінової політики в цих умовах базується на трьох основних принципах. Сутність їх полягає в тому, що: * втрати від ризику не повинні перевищувати реальні економічні можливості підприємства; * великий ризик недоцільний заради малої вигоди; наслідки ризику треба передбачати. Використання розглянутих принципів у процесі маркетингової діяльності реально орієнтує підприємство на те, щоб воно при формуванні цінової політики завжди розраховувало на максимально можливий збиток від ризику. При цьому порівнюються відповідні втрати підприємства з обсягом його фінансових ресурсів. Це дає змогу визначитися в тому, чи призведе даний ризик до не-запланованих збитків або до банкрутства підприємства. Кількісна оцінка втрат від ризику та зіставлення втрат, віднесених на одиницю продукції, з рівнем ціни дають можливість визначити тип цінового ризику. Залежно від конкретних обставин при реалізації продукції на ринку він може бути: * допустимим; * критичним; * катастрофічним. Допустимий ризик характеризується повною втратою запланованого в ціні прибутку. При критичному ризику максимальні збитки відповідають рівню ціни пропозиції, а в умовах катастрофічного вони його перевищують. Катастрофічний і критичний ризики, як свідчить зарубіжний та вітчизняний досвід, призводять підприємство до банкрутства. У процесі дослідження взаємозв'язку цінової політики підприємства з ціновим ризиком важливо попередньо визначитися і відносно того, які умови реалізації продукції на ринку є нормальними, а які є граничними. Аналіз літературних джерел та проведене дослідження маркетингової діяльності підприємств дозволяють зробити висновок, що нормальними умовами є такі, за яких в процесі реалізації продукції при запланованому рівні ціни забезпечується беззбиткова діяльність підприємства. При граничних умовах починається перехід до збиткової діяльності підприємства. У даному разі підприємство не одержує прибуток. Подальше погіршення умов реалізації на ринку призводить до того, що одержаний дохід частково або повністю іде на компенсацію витрат підприємства в процесі виробництва та реалізації продукції. У процесі формування цінової політики важливо визначитися відносно ризикових зон, які відповідають конкретній ринковій ситуації. Зумовлено це тим, що характер утрат та збитків відповідно у кожній із них дозволяє підприємству зорієнтуватися при прийнятті цінового рішення щодо рівня ціни пропозиції, а також при розробці необхідних заходів з метою зменшення негативного впливу цінового ризику . В подальшому це дає змогу з об'єктивних позицій формувати цінову стратегію підприємства. Його тактичні дії в процесі реалізації продукції проявляються в чотирьох зонах: * в якій відсутній ціновий ризик; *допустимого ризику; *критичного ризику; * катастрофічного ризику. З точки зору цінової політики основним напрямом вирішення розглянутої проблеми - в умовах третьої та четвертої ризикових зон є коригування рівня ціни на продукцію з урахуванням реального попиту на неї. При цьому можуть розглядатися альтернативні варіанти зміни рівня ціни з урахуванням модернізації даної продукції, а також використання реклами та інших засобів стимулювання її збуту. Якщо такий підхід не дозволяє вирішити дану проблему, то продукцію треба зняти з виробництва та перейти , на випуск нової, більш ефективної, яка повною мірою відповідатиме вимогам ринку. Детальне дослідження особливостей формування прибутку та виникнення збитків при реалізації продукції у кожній ризиковій зоні дає можливість з об'єктивних позицій підійти до процесу врахування ризику при формуванні цінової політики підприємства. При цьому враховується рівень ціни пропозиції, прогнозна величина собівартості продукції та основні напрями її зниження, динаміка кон'юнктури ринку, конкурентоспроможність продукції, поведінка суб'єктів маркетингового середовища та інші чинники. Розглянута маркетингова діяльність підприємства в зоні допустимого ризику визначається відповідно до цінової політики підприємства. В цілому процес формування цінової політики підприємства повинен бути зорієнтований на діяльність підприємства в ризиковій зоні з відсутнім ризиком та зоні допустимого ризику. При наявності у підприємства продукції, що не користується попитом на ринку, подальша його діяльність пов'язана з додатковими витратами (транспортування продукції, її зберігання тощо). При цьому збитки відповідно зростають, що кінець кінцем може призвести до банкрутства підприємства. Урахування при формуванні цінової політики особливостей маркетингової діяльності підприємства в ризикових зонах дає можливість йому мати певне уявлення про характер та розміри відповідних збитків. При цьому реально існує можливість спланувати конкретні заходи з метою запобігання або зменшення величини збитків відповідно в зоні критичного та катастрофічного ризику. Таким чином, формування цінової політики підприємства повинно бути зорієнтовано на врахування особливостей прояву ризику в кожній з чотирьох розглянутих зон. Такий підхід дає можливість з більш об'єктивних позицій підійти до процесу прийняття цінового рішення при виборі виду цінової політики відповідно до умов конкретної ринкової ситуації та формування її стратегії і тактики, орієнтуючись на конкретні значення прибутку (збитку) в кожній ризиковій зоні . У процесі використання даного алгоритму необхідно визначити, наскільки діюча цінова політика зможе задовольняти вимогам ефективної діяльності підприємства в умовах прогнозної ризико-вої ситуації. При позитивному вирішенні даного питання на основі попередньо проведеної економічної оцінки немає ніякого сенсу в подальшому її перегляді. В противному разі відбувається вибір нового напряму цінової діяльності. При цьому важливим моментом є уточнення основної цілі цінової політики з урахуванням результатів оцінки прогнозної ризикової ситуації у відповідній перспективі. Проведені дослідження показали, що в умовах ризикової ситуації на процес вибору цілі цінової політики суттєво впливають величина та еластичність попиту на продукцію підприємства, конкурентоспроможність даної продукції, рівень цін на продукцію конкурентів, поведінка суб'єктів маркетингового середовища, особливості попиту та ціни на взаємозамінну продукцію. З урахуванням цих особливостей в даних умовах за базову може бути вибрана ціль, що відповідає одному з основних стратегічних напрямів цінової політики: • проникнення на ринок на основі використання ціни в сукупності з іншими елементами маркетингового інструментарію; • розширення свого сегмента ринку на основі відповідного коригування рівня ціни; • усунення конкурентів з ринку на основі проведення активної цінової політики; • захист від тиску конкурентів, використовуючи відповідно високі та низькі ціни; • ефективне використання знижок до ціни з метою впровадження в посередницькі структури; • заохочення споживачів за допомогою ціни до процесу купівлі своєї продукції. Важливим моментом у процесі врахування ризику при формуванні цінової політики є визначення рівня ціни на продукцію. Згідно з вибраним на основі розробленого алгоритму конкретним видом цінової політики ціна повинна найбільшою мірою стимулювати процес реалізації продукції на ринку, забезпечуючи прибуткову діяльність підприємства в умовах ризикової ситуації. Розглянемо більш детально особливості формування даної ціни. Згідно з розглянутою структурою ціни основними складовими елементами її є прогнозний рівень витрат та плановий прибуток у розрахунку на одиницю продукції. Враховуючи цю обставину та проведений аналіз ризикових ситуацій при реалізації продукції на ринку, маємо підставу стверджувати, що процес формування рівня ціни в умовах ризикової ситуації визначається характером прояву цінового ризику в допустимій та критичній зонах. При цьому величина прибутку в ціні коригується відповідно до умов зони допустимого ризику, а прогнозної собівартості продукції — зони критичного ризику. У даному разі ціна відповідає розглянутим загальним вимогам цінової політики в умовах ризикової ситуації. Так, у зоні допустимого ризику вона забезпечує прибуткову діяльність підприємства в процесі реалізації продукції, а при критичному ризику дає можливість йому зорієнтуватися щодо економічної доцільності короткострокової діяльності в конкретній ризиковій ситуації. Перша та четверта ризикові зони більше стосуються загального підходу до формування цінової політики, орієнтуючи підприємство відповідно на одержання додаткового прибутку та передбачення суттєвих збитків, що можуть виникнути в умовах екстремальної ситуації. Тому ці дві ризикові зони при формуванні ціни на продукцію беруться лише до уваги, практично не впливаючи на процес визначення рівня ціни пропозиції. Визначення оптимального рівня ціни з урахуванням особливостей ризикової ситуації дозволяє підвищити ефективність цінової політики, що значною мірою зумовлено існуючою залежністю величини збитків при реалізації продукції від рівня ціни на неї. Як свідчить зарубіжний досвід, помилка при визначенні рівня ціни на 1% викликає відповідне зростання збитків. При еластичному попиті відповідні збитки можуть збільшитися у 2—3 рази. Процес урахування цінового ризику при визначенні рівня ціни досить складний, особливо в умовах динамічного попиту. У зарубіжній та вітчизняній практиці використовується багато різних методів урахування ризику при прогнозуванні економічних показників. В основному всі вони характеризуються певною складністю та значною трудомісткістю. Рекомендується більш спрощений підхід до врахування ризику на основі використання середньоквад-ратичного відхилення. Відповідна апробація даного методу на вітчизняних підприємствах, які ефективно функціонують у сучасних умовах, показала, що він достатньою мірою відповідає їх вимогам. Сутність даного методичного підходу полягає в тому, що при зміні значення середньоквадратичного відхилення відповідним чином повинна відхилятися ціна від базового рівня. Це створює певну стабільність в умовах ризикової ситуації. Звичайно, більш успішному вирішенні даної проблеми сприяє використання інформаційних технологій, які базуються на засто-суванні сучасних економіко-математичних методів. Відповідно проведені дослідження показали, що найбільш прийнятними методами при формуванні рівня ціни в умовах ризикової ситуації є регресійний аналіз та імітаційне моделювання. Особливо доцільне їх використання при прогнозуванні рівня ціни в умовах циклічних коливань кон'юнктури ринку. Процес формування цінової політики з урахуванням ризику включає в себе також розробку конкретних рекомендацій з метою зменшення негативних наслідків при появі непередбаченої ризикової ситуації в плановій перспективі. У даному разі особлива увага повинна приділятися підвищенню рівня ліквідності продукції за рахунок її прискореної реалізації, скороченню товарних запасів, закупівель сировини, матеріалів і комплектуючих виробів, дослідженню поведінки суб'єктів маркетингового середовища, перегляду цільових ринків. Необхідно також ураховувати особливості процесу управління ціновим ризиком, який охоплює стратегічний і тактичний напрями цінової політики та відповідним чином впливає на вибір методичного підходу при її формуванні. Можливість появи несприятливих подій в умовах ринку досить велика. У процесі підприємницької діяльності ризик часто сприймається як чинник з негативною дією, але зарубіжний та вітчизняний досвід свідчать, що це не зовсім так. При обґрунтованому та виваженому прийнятті рішення угоди з високим ступенем ризику при їх благополучному вирішенні часто бувають найвигіднішими. Все залежить від умілого управління ризиком. Тому зайва обережність у процесі ділової активності може привести до одержання мінімального прибутку. Особливе місце при вирішенні даної проблеми займає функція системи управління ризиками, яка зорієнтована на зведення до мінімуму втрат та збитків в умовах ризикової ситуації . Звичайно, цілком уникнути ризику в процесі маркетингової діяльності підприємства практично неможливо. Стосовно цінового ризику ефективність використання даної системи визначається мірою його сприяння збільшенню прибутку чи збитків в процесі реалізації продукції. Відправним пунктом при її формуванні в даному разі є аналіз причин і можливих наслідків цінового ризику, а також способів і джерел компенсації його негативної дії. Основна мета процесу управління ціновим ризиком в умовах маркетингової діяльності підприємства — постійне зниження втрат (збитків) від даного ризику на основі прийняття відповідних цінових рішень . Отже, завдання маркетингової служби підприємства при реалізації продукції на ринку полягає в тому, щоб мінімізувати цінові ризики, орієнтуючись на ті сегменти ринку, види продукції та методи страхування, що дозволяють одержати певні гарантії від комерційних прорахунків. У процесі формування механізму управління ціновим ризиком завжди необхідно орієнтуватися на кінцевий результат його дії, яким є захист підприємства від ризикової ситуації. Споживачі продукції, посередники, конкуренти, досягнення НТР, стан державної економіки, політичні та міжнародні події — все це є основними чинниками, що визначають особливості дії даного механізму відносно зовнішнього конкурентного середовища. Спеціальна служба «економічної безпеки» та система «економічного попередження» на підприємстві є ефективними засобами захисту внутрішнього маркетингового середовища, які сприяють зведенню до мінімуму всіх непередбачених втрат . Залежно від об'єкта впливу захист від ризику поділяється на фізичний та економічний. При фізичному захисті використовуються системи контролю якості продукції, запобігання несанкціонованому доступу до відповідної інформації, сигналізації та охорони тощо. Сутність економічного захисту полягає в оцінці обсягу можливого збитку від ризику, використанні всього маркетингового інструментарію для ліквідації погрози ризику або його наслідків і визначенні рівня додаткових витрат з метою запобігання даному ризику. В умовах цінового ризику більш широко використовується економічний захист. Механізм управління ризиком являє собою логічну послідовність стадій, де кожний крок відповідає певній управлінській функції . Його дія зорієнтована на одержання максимального прибутку при планованому рівні ціни в умовах ризикової ситуації. Слід зауважити, що дослідження цінового ризику при формуванні системи управління ним являє собою один із найбільш складних і трудомістких етапів. У той самий час він є важливим елементом у механізмі управління ціновим ризиком, від якості виконання якого значною мірою залежить кінцевий результат усього процесу управління. Так, у результаті якісного аналізу відбувається ідентифікація всіх можливих цінових ризиків, а на основі кількісної оцінки встановлюється тип цінового ризику, який залежно від конкретної ринкової ситуації може бути допустимим, критичним або катастрофічним. При цьому кількісний аналіз дає можливість визначити конкретний розмір збитку від даного ризику. На першому етапі в процесі аналізу та оцінки ризикової ситуації з'ясовуються причини та особливості прояву цінового ризику. Джерелами цінового ризику є сама підприємницька діяльність підприємства, невпевненість у перспективі своєї діяльності, недостатня активність цінової позиції на ринку, постійні зміни ринкової кон'юнктури, непередбачуваність поводження ділових партнерів, конкурентів і споживачів продукції тощо. До причин його появи також треба віднести недостатність і недостовірність інформації. Інформація, що використовується при аналізі та оцінці ризикової ситуації, збирається на основі даних фінансової звітності, а також з офіційних і неофіційних каналів. Цінність зібраної інформації визначається як різниця між результатами управління ціновим ризиком, які скориговані з урахуванням витрат на збір необхідної інформації, у випадках, відповідно, коли інформація повна і неповна. Наявність повної та достовірної інформації в кінцевому підсумку дає можливість підприємству зробити об'єктив-ну оцінку ризику. Результатом даного дослідження є визначення лупеня серйозності ризикової ситуації та забезпечення підприємства необхідними даними для прийняття управлінського рішення. У процесі прийняття управлінського рішення з метою підвищення ефективності цінової політики в умовах ризикової ситуації шкористовуються результати попередньо проведеного дослідження. При цьому враховуються причини появи цінового ризику, ступінь даного ризику та чинники, що впливають на його рівеень. Визначаються напрями компенсації його негативної дії на процес реалізації продукції та підходи до вибору методу управління ним. Як свідчать проведені дослідження, чим більше часу і уваги буде приділятися попередній підготовчій роботі перед прийняттям даного рішення, тим менше ймовірність виникнення ризикової ситуації. В цілому, цей етап у процесі управління ціновим ризиком дає можливість визначитися, при якій ризиковій ситуації відмовитися від реалізації продукції по заданій ціні, які ризики варто покрити страхуванням, а які просто мінімізувати. На основі прийнятого управлінського рішення проводиться вибір методу управління ціновим ризиком. Використання методу, що зорієнтований на запобігання втратам (збиткам) та постійний їх контроль, дає можливість запобігти ціновому ризику, коли він неминучий. При цьому порівняно з. умовами використання методу скасування ризику ймовірність утрат значно менша. Існують реальні умови запобігання ціновому ризику. Сутність цього методу полягає у використанні повного набору конкретних дій щодо запобігання негативним наслідкам в умовах ризикової ситуації при плановій ціні. Спрямованість заходів має як запобіжну, так і наступні дії. Страхування від цінового ризику полягає в тому, що підприємство заздалегідь готове поступитися частиною свого прибутку, якщо за наявності ризикової ситуації при реалізації продукції по визначеній ціні йому буде відшкодована певна частина втрат. Рівень цінового ризику при даному методі порівняно з розглянутими методами в цілому більш низький, але фактично може змінюватися в тих самих межах. У даному разі має місце пасивна реакція підприємства на ризик. Розрізняють два основних підходи при здійсненні страхування: через страхові організації; самострахування. При використанні послуг страхових організацій важливо визначити прийнятне для підприємства співвідношення між страхозою премією та страховою сумою. Перше поняття характеризує плату страховій організації за страхування цінового ризику, а друге — грошову компенсацію підприємству при відповідних втратах. Самострахуванням, як правило, займаються підприємства, які мають стабільне фінансове становище, а їх діяльність характеризується значними обсягами реалізації продукції. Основною вимогою до використання цього методичного підходу є те, що величина збитку в даному разі незначна порівняно із загальним доходом від реалізації продукції при запланованому рівні ціни. Підприємство або група підприємств, які часто піддаються однотипному ризику, з метою уникнення дорогої угоди зі страховою організацією самостійно створює (створюють) цільовий фінансовий фонд, з якого покриваються збитки при ризикових ситуаціях. Метод поглинання доцільно використовувати при умові, якщо сума передбачуваного збитку від реалізації продукції по плановій ціні є незначною і нею можна знехтувати. В даному разі підприємство визнає реальні збитки, але відмовляється від використання інших розглянутих методів управління ціновим ризиком. Доцільність реалізації продукції при визначеному рівні ціни на неї та можливість передбачення заходів по захисту від ризикової ситуації значною мірою визначається правильністю прийняття рішення з процесі вибору методу управління ризиком. Можлива комбінація слькох методів. Після цього відповідно до обраного методу формується завдання по запобіганню ціновому ризику, що практично зводяться до визначення конкретних кроків з метою його успішного вирішення. Так, якщо обраним методом є страхування, то одним із сновних напрямів його реалізації є покупка страхового полісу. При розробці та впровадженні заходів по захисту від цінового ризику основне завдання полягає в забезпеченні надійної захище-ності від ризику при мінімальних витратах. На даному етапі процесу управління ризиком порівнюються розмір збитків та величина витрат на впровадження розроблених заходів. При цьому оцінка збитків і кроків по запобіганню ціновому ризику здійснюйся в грошовому вираженні. Залежно від конкретної ризикової ситуації використовуються різні заходи захисту від неї. Так, при циклічних змінах ринкової кон'юнктури та різкому падінні попиту на продукцію підприємства покращуються її споживчі властивості, підвищується рівень ліквідності продукції, укладаються довгострокові контракти «зумовними вимогами», проводиться більш ретельна аналітична робота по вибору цільових ринків тощо. Важливе місце в системі управління ризиком відводиться контролю результатів, що характеризують процес реалізації продукції в умовах ризикової ситуації . При цьому значна увага приділяється якості зворотної інформації. З цією метою проводиться ринкове тестування та спробні продажі з метою виявлення ставлення споживачів і конкурентів до продукції при її реалізації на ринку по плановій ціні. Використовується також інформація про ділову порядність суб'єктів маркетингового середовища, зміну вимог споживачів до продукції та особливості природної сегментації споживачів на ринку при даному рівні ціни. Все це дає змогу передбачити можливу реакцію суб'єктів на ділову активність підприємства та планувати відповідно заходи і контрзаходи. Останнім кроком у даній системі є оцінка результатів управління ціновим ризиком. Він дає можливість визначитися відносно правильності прийняття управлінського рішення та його ефективності по запобіганню ризику. Сутність його полягає в порівнянні величини зменшення збитків від даного ризику з рівнем управлінських витрат при реалізації відповідних заходів. При цьому враховуються всі фінансові, матеріальні, природні та інтелектуальні ресурси підприємства. З метою підвищення ефективності цінової політики в умовах ризикової ситуації при управлінні ризиком слід гармонійно поєднувати ціну з усіма елементами маркетингу . Сама ціна повинна являти собою добре інтегровану цілісність, що відповідає вимогам цільового ринку. При визначенні її рівня необхідно враховувати особливості захисту підприємства від найбільш поширених причин появи ризику. Досягається це на основі врахування в процесі формування ціни на продукцію основних напрямів та ймовірності виникнення ризику, а також розробки заходів по запобіганню відповідним збиткам або їх зниженню. Таким чином, ціновий ризик є невід'ємним елементом маркетингової діяльності при реалізації продукції. Враховуючи ці обставини, підприємство заздалегідь повинно передбачати можливі наслідки ризику та завчасно вживати адекватні контрзаходи, але на це потрібно йти свідомо, після ретельних розрахунків і роздумів. Для цього перед прийняттям управлінського рішення необхідно проводити серйозні дослідження ризикової ситуації. Механізм зниження комерційних ризиків Важливим напрямком діяльності підприємця виступає вибір методів зниження ризику. Дії по зниженню комерційного ризику, як правило, проводяться в двох напрямках: уникнення появи можливих ризиків; зменшення впливу ризику на результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Перший напрям полягає в намаганні уникнути будь-якого ризику, що виникає в господарській діяльності. Рішення про відмову від ризику може бути прийняте як на попередній стадії, так і пізніше, шляхом відмови від якогось виду діяльності, в якому підприємство бере участь. Для визначення міри ризику використовують два основних методи: статистичний і експертний. В основі статистичного методу лежать прийоми математичної статистики (рахунок варіації, дисперсії і стандартного відхилення за показниками фінансово-господарської діяльності підприємства). Як показники фінансово-господарської діяльності використовують відношення прибутку до витрат або до інвестицій (показники рентабельності). Cтатистичний метод відносно точний, але вимагає значного обсягу ретроспективних даних і, в той же час, не враховує різких змін в інвестиційній політиці підприємства і впливу зовнішніх чинників. Для подолання цих недоліків використовують експортний метод. Він оснований на усередненні експертних оцінок ризику. При даному методі, як правило, виявляються вірогідні, малоймовірні і випадкові групи чинників ризику. До вірогідних відносяться добре відомі і очікувані підприємцем обставини; до малоймовірних – відомі чинники, можливість появи яких надто мала. У групу випадкових включаються чинники, які не враховувалися експертами. В ході аналізу експерти можуть давати оцінки ймовірності виникнення різних втрат (в грошовому або процентному вираженні), міри вірогідного ризику. За мірою ризику виділяють: допустимий ризик – імовірність втрати прибутку; критичний – імовірність втрати прибутку і недоотримання частини прибутку; катастрофічний – можливість банкрутства. Практика показала, що для визначення міри ризику найнадійніше використовувати комбінацію статистичного і експертного методів. Для того, щоб зменшити міру вірогідного ризику й одночасно забезпечити досягнення заданих рівнів рентабельності, необхідно: шукати партнерів, які мають у своєму розпорядженні інформацію про ринок і достатні фінансові кошти. У разі успіху з ними доведеться розділити частку прибутку; звертатися до послуг зовнішніх консультантів-експертів, наприклад, для проведення науково обгрунтованих прогнозів зміни цін, попиту, дій конкурентів; утворювати спеціальний резервний фонд за рахунок частки прибутку для самострахування; передавати частину ризику іншим особам і організаціям шляхом страхування торгового бізнесу. Сьогодні працює багато приватних страхових компаній (частково створена законодавча база), що страхують комерційні операції (комерційний ризик), перевезення вантажів. Крім того, є страхування від пожеж, грабежів та інших випадків, внаслідок яких відбувається втрата матеріальних цінностей. У ринковій економіці поширеним способом зниження ризику є хеджування. У широкому значенні під хеджуванням розуміють створення зустрічних вимог і зобов”язань (валютного, комерційного або кредитного характеру). При укладенні ф”ючерсних контрактів і опціонів хеджування виступає формою страхування ціни і прибутку від небажаного для продавця зниження або невигідного для покупця підвищення ціни. Як результат – згладжування різких коливань цін. На простому прикладі проілюструємо один з варіантів хеджування з укладенням контракту на продаж товару з постачанням у майбутньому. Припустимо, що на ф”ючерсній біржі 1 червня ціна товару, який повинен бути поставлений 1 листопада, встановилася на рівні 980 дол. за 1 т. Продавець укладає контракт, але через перевищення пропозиції над попитом поточна ціна падає вже в серпні до 890 дол. за 1 т. Відповідно і ціна на ф”ючерсному ринку знижується до 920 дол. за 1 т. У подібній ситуації продавець реалізовує товар на готівковому ринку по 890 тис.грн. за тонну, викуповує контракт і отримує наступні результати: Поточна ціна 890 дол./т Різниця в цінах на ф”ючерсній біржі 60 дол./т Разом 950 дол./т Таким чином хеджер – продавець згладив зниження ціни і реально отримав за тонну товару ціну, яка перевищує поточну ринкову на 60 дол. і біржову ціну – на 30 дол. З метою зниження комерційних ризиків слід створювати спільні підприємства із зарубіжними фірмами, об”єднуватися з потужними і передовими вітчизняними компаніями, домагатися державної підтримки, перетворюватись на філію крупних вітчизняних підприємств та ін. Для зниження, а відтак і унеможливлення профільно-технологічних ризиків необхідно: здійснювати диверсифікацію виробництва шляхом розширення нових технологій і видів продукції; проводити диверсифікацію постачання; постійно збирати економічну інформацію про можливих постачальників, зокрема про освоєння нових технологій; встановлювати некомерційні зв”язки із реальними та потенційними постачальниками, розширювати та підтримувати особисті контакти з ними; купувати акції підприємств-постачальників; створювати страхові резерви основних комплектуючих виробів; З метою усунення постачальницько-збутових ризиків необхідно: здійснювати диверсифікацію постачання; розширювати склад постачальників; створювати фінансові резерви; залучати традиційних постачальників до діяльності підприємств або компанії шляхом укладання договорів участі в прибутках або придбанні частини акцій; створювати страхові запаси найважливіших матеріалів; зазделегідь планувати і розробляти способи функціонування підприємства в умовах пошуку альтернативних постачальників; 7. створювати регіональні системи страхування господарсько-комерційних операцій і розробляти низку засобів перестрахування; 8. залучати банки, страхові компанії в якості гаранта цих операцій; 9.розвивати заставні операції; 10.диверсифікувати виробництво; 11.активно використовувати всі види і форми маркетингу; 12.поліпшувати якість продукції; 13.розробляти довготермінову стратегію виробництва та маркетингових досліджень; 14.освоювати гнучкі технології виробництва, що допускають швидку переорієнтацію на випуск інших видів продукції; 15.прогнозувати динаміку цін та вдосконалювати цінову політику; 16.отримувати часткову або повну передоплату; 17.систематично інформувати громадськість про підприємства, що традиційно порушують умови договорів; 18.створювати і підтримувати системи контролю за виконанням договорів на рівні місцевих органів; 19.створювати системну базу даних про реальних і потенційних споживачів продукції, про продукцію, яка виробляється на цих підприємствах-споживачах та її споживачів, а також про постачальників необхідних матеріалів і обладнання та ін. З метою зниження виробничого ризику необхідно розробити стратегію техніко-технологічного розвитку і безпеки підприємства, постійно вдосконалювати технологічну базу, технологічну культуру та культуру праці, проводити науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, створювати венчурні підприємства та ін. Одним з найважливіших видів комерційних ризиків є кредитні. Для того щоб вирішити, надати кредит чи відмовити позичальнику, кредитне управління банку повинно отримати вичерпну інформацію про кредитоспроможність клієнта і на її підставі зробити відповідний висновок про правильність складання кредитного договору та захищеність банку і його вкладників, про можливість банку у разі порушення умов договору швидко,без значних витрат відшкодувати свої кошти. Рівень кредитного ризику визначають мірою кредито- і платоспроможністю підприємства. Ризикова політика – комплекс захисних заходів проти основних форм ризиків, насамперед проти критичного та абсолютного рівнів. Основними зних є вивчення ринку і конкурентів, страхування ризику, його диверсифікація, використання застави, поточний контроль, створення спеціальних резервів. З метою зниження виробничих, постачальницько-збутових та матеріально технічних ризиків необхідно здійснювати диверсифікацію виробництва та постачання, купувати акції підприємств-постачальників, створювати страхові та фінансові резерви і запаси, використовувати новітні форми маркетингу та ін. Для кредитних ризиків здійснюють всебічний і ретельний аналіз кредитних заявок та умов надання кредиту та комплексний поточний контроль за виробничою діяльністю. Крім того, низка заходів здійснюється спеціальними національними службами ризиків. Розділ 3. Оцінка ризику нового товару Комерційна діяльність на ринку безпосередньо пов'язана з ризиком. Характерним він є і при розробці певного товару та реалізації певних маркетингових проектів. Суть ризику полягає у можливості понести певні втрати або не досягнути намічених цілей. Ризик це категорія ймовірності, яка безпосередньому виміру не піддається, відповідно і оцінка його може бути лише непрямою. Ризик на ринку обумовлений невизначеністю досягнення результату, як наслідок дії множини не завжди передбачуванийх дій і контрдій. Ризику не завжди удається уникнути, але майже завжди можна передбачити чи спрогнозувати. Ступінь ризику спонукає комерсантів вибирати між двома умовами: перша - не ризикувати і одержати менше прибутку і друга - ризикувати, але одержати більше прибутку. Таким чином ризик і прибуток обернено взаємозалежні категорії і величини. Розрізняють різні види ризику. Зокрема, ризик продавця і ризик покупця, ризик підприємця і ризик інвестора тощо. Фактично кожен суб'єкт ринку ризикує. За формою небезпеки ризики бувають: ризик повної або часткової втрати вкладених засобів, ризик банкрутства, ризик бути витісненим з ринку, ризик не сприйняття нового товару тощо. До критеріїв ризику, які випливають з оцінки ринкової кон'юнктури, відносяться : - ступінь стійкості (коливання) ринку; - тенденції, швидкість та напрямки розвитку ринку; - оцінка інтенсивності конкуренції (тип конкурентного ринку, кількість і потужність конкурентних фірм, частка ринку, яку контролюють конкуренти); - оцінка циклу ринкової кон'юнктури; - ймовірність ризику, основана на досвіді минулого, із експерименту, із аналогових моделей; - рівень стабільності політичної ситуації, інституційна захищеність підприємництва. Існує три способи оцінки ризику: • Експертно-атрибутивні оцінки, тобто інтуїтивні оцінки допустимого ризику на основі підсвідомого перегляду небезпек ринку; • Експертно-бальні оцінки факторів і критеріїв ризику - на основі даних кон”юнктурного аналізу з подальшим встановленням інтегро-ваного показника ризику; З допомогою статистичних моделей – статистичні маркетингові матриці; Найпростішим і доступним методом оцінки ризику є експертна оцінка. При цьому кількісна оцінка ризику здійснюється на основі аналізу показників кон'юнктури. Вибирається сукупність показників - основних параметрів ризику, кожному з яких присвоюється відповідний бал (Ві) переважно від 1 до 10. При цьому з врахуванням ступеня ризикованості кожному фактору присвоюється (експертним шляхом) своя вага (Wі), яка показує долю впливу фактору в загальній величині ризику. Вона визначається в коефіцієнтах, а загальна сума факторів ризику оцінюється в один бал. Відсутність фактору позначається нулем. Сума добутку фактора на його вагу і визначає величину даного ризику: R = ?(BіWі) Оцінка даної формули вказує на те, що чим ближче R до 1, тим ризик менший і навпаки, чим ближчий цей коефіцієнт до 10, тим ризик більший. Існують певні границі зони ризику, які визначають його величину. Вони наведені в таблиці 1. Таблшщ 1. Шкала границь ризику _ Границя зон ризику 0,1-2?5 2.6-5.0 5,1-7.5 | 7,6-10,0 Зони безризику зикова Мінімального Підвищено- критичнй НОГО НОГО Надкри- тичного При визначенні ризику дуже важливо врахувати всі фактори та їх значимість (вагу) у загальному ризику. Визначення середнього рівня ризику є основою для прийняття відповідного рішення (проведення додаткових маркетингових досліджень, обмеження інвестицій тощо) Вибір рішення щодо ризику базується на наступних стратегіях: Мінімізація рівня максимальних втрат (правило міні - макса), Мінімізації найбільшого ризику; Максимізації ризику: стратегія азарту; Компромісність: середня із максимальних і мінімальних втрат; Максимальне (інколи середнє) значення корисного ефекту; Максимального очікування. На практиці використовуються різні моделі оцінки ризику. Зокрема поширення набули скорингові моделі оцінки фінансового стану підприємства. При ньому встановлюється норматив ризику і співставляючи відповідно фактичні і нормативні дані встановлюють ризикованість здійснюваного заходу. Відомою моделлю оцінки фінансового стану фірми є скорингова модель Альтмапа Zф = 1,2Х1+ 1,4Х2 +3,ЗХ3 +0,6X4 - 10,ОХ5 Де Х1 - відношення оборотного капіталу до суми активів фірми: Х2 - відношення нерозподіленого доходу до сум й активів; Х3 - відношення операційних доходів до суми активів: Х4 - відношеш ринкової вартості акцій фірми в загальній сумі заборгованості; Х5 - відношення ум й продаж до суми активів.У випадках, коли підприємство може реалізувати на ринку новий продукт в декількох модифікаціях, очевидним настає оцінка кожного з них з точки зору вигідності для виробника. Критерієм такого вибору виступає ризик від провадження нового продукту та співставлений ризику з очікуваними доходами. В сукупності різних підходів до оцінки ризику найпростішим, проте і достатньо надійним є застосування такої статистичної характеристики як стандартне відхилення. Даний підхід базується на трьох (песимістична, нормальна та оптимістична) оцінках нового товару та очікуваному зиску (табл 2) Таблици 2,- Вихідна інформація для визначення ризику від впровадження нових товарів Оцінка можливого Запроекгований Значення вого результату дохід ймовірності Можливий дохід Товар А Песимістична 100 0,20 20 Стримана 333 0,60 200 Оптимістична 500 0,20 100 Всього X 1,00 320 Товар В Песимістична 80 0,25 20 Стримана 300 0,50 150 Оптимістична 600 0,25 150 Всього X 1,00 320 Рівень ризику визначається за стандартним відхиленням: ___________ Р де Е- запроектований доход; Е - середній очікуваний (можливий) доход; Р -значення коефіцієнта ймовірності. Можливий (очікуваній) доход визначають як добуток запроектованого доходу на коефіцієнт ймовірності. В нашому випадку для двох нових подібних товарів А і В значення ризику рівне: Qа = 127 Qв = 185. З наведеного очевидно, що вигіднішим для впровадження є товар А, оскільки рівень ризику від його впровадження є меншим . З точки зору конкретного виробника вигідність нового товару визначається не лише ступенем ризику, а насамперед очікуваним доходом. Тому цілком логіч ним є співставленая очікуваного доходу з можливим ризиком, тобто співвідношення ризику і доходу. З цією метою може бути застосований коефіцієнт варіації: V = cтандартне відхилення / стандартизований дохід тобто відношення ступеня ризику до середнього можливого (очікуваного) доходу. Відповідно до поставленої умови, це відношення для товару А і В рівне: Vа = 1 27/320-0,39; Vв= 1 8 5 /3 2 0 -0 ,5 8 . З наведеного можна підтвердити вигідність для виробника товару А, оскільки на одиницю доходу приходиться менше ризику. ВИСНОВОК Багато великих фірм наймають менеджерів ризику. Ці менеджери планують стратегію менеджменту ризику, купують страховку і спрямовують зусилля фірми на контроль втрат. Управління ризиком є також основною частиною ведення домашнього господарства. Менеджери малого бізнесу часто залежать від страхових агентів по плануванню і порадах з менеджменту ризику. Хороший агент робить більше, ніж просто продає страховку. Він також дає пораду, як зекономити на страхових внесках, вибираючи, яким втратам можна запобігти, яких можна уникнути, які контролювати або поглинути. Хто б не займався менеджментом ризику, він обов”язково поділить цей процес на шість стадій: постановка цілей, визначення ризику, його оцінка, вибір методу менеджменту ризику, дотримання його і аналіз результатів. В першому розділі курсової роботи висвітлення теми розпочинається з всебічного вивчення суті, змісту і ролі ризиків. Такий початок монографічного дослідження методологічно обгрунтовано тим, що його безпосереднім предметом є фінансові ризики, котрі генерує комерційна діяльність, а суб”єкти комерційної діяльності виступають носіями страхових інтересів і потенційними споживачами страхових послуг. Другий розділ присвячено управлінню комерційними ризиками на підприємстві. У третьому розділі розглядаються теоретичні основи оцінки ризику нового товару. Дослідження теми проведено на основі широкого обсягу зарубіжної фахової літератури. Список використаних джерел Нормативна Конституція України від 28 червня 1996р. – К., 1996 Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991р. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р. Основна Абчук В. А. Коммерция.- СПб., 2000. Азоєв Г. Конкуренція: аналіз, стратегія, практика.-М., 1999. Андрійчук В. Ринок товарів народного споживання України: основні напрямки і пріорітети формування.- К., 1995. Апопій В., Рудницький С. Торгівля на ринках: соціально-економічні проблеми розвитку // Вісник Львівської комерційної академії.- 2001.- N 5. Балабанов И. Риск – менеджмент.-М., 1996. Бурлаков О., Скибінський С. Основи маркетингу.- К.,1998. Васильев Г., Осипова Л. Коммерческая деятельность промьIшленной фирмьI.- М.,1995. Вітлінський В., Наконечний С. Ризик у менеджменті.- К., 1996. Гаглоєва Н., Кудрявцев А. Нове в торгівлі меблями.- М.,1995. Дараховський І. та ін. Все про маркетинг.-М., 1997. Долинська М., Соловей І. Маркетинг і конкурентоспроможність.-М.,2000. Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг ( За ред. Апопія В.). – К., 2002. Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент. СПб., 1999. Котлер Ф. Маркетинг.-М.,2000. Коуз Р. Фирма, рьIнок и право.- М., 1999. Мазаракі А. та ін. Економіка торгівельного підприємства. – К., 1999. Маркетинг. / За ред. А. Кредісова.- К., 2001. Маркетинг промислових товарів.-К.,2000. Маркин Р. Управление рьIночной торговлей.-М.,1990. Ноздрева Р., ЦьIгичко Л. Маркетинг: как побеждать на рьIнке.-М.,1997. Осипова П., Синяева И. ОсновьI коммерческой деятельности.- М.,1998. Памбухчиянц О. Организация и технология коммерческой деятельности.- М., 2001. Панкратов Ф., Памбухчиянц В. Коммерция и технология торговли .- М., 1998. Панкратов Ф. Комерційна справа .- К., 2002. Панкратов Ф ., Серегина Т. Коммерческое дело. – М., 2001. Покропивний С., Колот В. Підприємництво : стратегія, організація, ефективність.- К., 1999. Портер М. Міжнародна конкуренція.-К.,1999. Прохоренко К. Дослідження конкуренції в торгівлі.-Львів, 1998. Прохоренко К. Конкуренція в діяльності підприємства.-Львів, 1997. Сизоненко В. Підприємництво.- К., 1999. Cкибінський С. Маркетинг.-К.,1997. Ухачевич Я. Роль держави у забезпеченні конкурентоспроможності продукції. // Економіка України.-1999. Хомченко А. Ринкова конкуренція.-К.,1996. Хоскин Г. ОсновьI предпринимательского дела. – М., 1998. Хорин А. Оценка предпринимательского дела // Бухгалтерский учет.- 1998. Щудра В., Шпинцер А. Азбука бизнеса. – Минск., 1997. Юданов А. Конкуренция: теория и практика.- М.,1999. Додаткова Краткий словарь иностранньIх слов.- М.,1987. Російсько-український словник.-К.,2000ю

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020