Охорона праці неповнолітніх за трудовим законодавством (курсова)

Курсова робота

З правознавства на тему:

„Охорона праці неповнолітніх за трудовим законодавством”

План.

Вступ.

Поняття охорони здоров’я працівників на виробництві та правове
забезпечення.

Гарантії прав працівників на охорону здоров’я на виробництві.

Охорона здоров’я неповнолітніх законодавством.

Навчання неповнолітніх професіям, пов’язаним з важкими роботами і
роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці.

Охорона праці неповнолітніх за Кодексом Законів про Працю.

Висновок.

Вступ.

Трудове право України є однією з провідних галузей у системі права, яка
нарівні з іншими галузями перебуває в стадії реформування під впливом
соціально-економічних відносин, що змінюються.

У дані курсові роботі прокоментовано чинне трудове законодавство:
Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП), “Про охорону праці”, а
також постанови Кабінету Міністрів України з питань охорони праці та ін.

На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах,
пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих
температурних умовах, праця неповнольтніх повинна бути законодавчо
закріплина і бути під постійним наглядом державних органів з питані
охорони праці неповнолітніх. Молоді повинно видаваться безплатно за
встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби
індивідуального захисту: маски, респіратори, захисні окуляри, запобіжні
пояси і т. ін., а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Порядок забезпечення молоді а також інших працівників підприємств
спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами
індивідуального захисту, а також порядок їх утримання і зберігання
визначається Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним
одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту,
затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороною
праці від 29 жовтня 1996 p. №170.

Тому я Коцаба Т.М. обрав цю тему щоб глибши дослідити в яких умовах
працює сучасна молодь, і чому коли існує така законодавча база , вона
порушується майже на кожному підприємстві, установі, організацій.
Потрібно шоб державнні органи проводили суворіший контроль за дотриманям
законодавства про охорону працю неповнолітніх.

1. Поняття охорони здоров’я працівників на виробництві та правове
забезпечення.

Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на
охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, належні,
безпечні й здорові умови праці. Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту
про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на
медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних
трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує
на право на здорові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства
України про охорону здоров’я закріплює право на охорону здоров’я, що
передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи,
організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити
пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди
здоров’ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про
охорону здоров’я). Зазначаючи необхідність створення безпечних і
здорових умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова
та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном
“охорона праці”. При цьому термін”охорона праці” вживається в двох
значеннях: широкому й вузькому. Як вказує B.I. Прокопенко, в широкому
розумінні до поняття “охорона праці” відносяться “ті гарантії для
працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства” . У
широкому значенні під охороною праці розуміється сукупність правових
норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й
приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору,
робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які
забороняють необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують
переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість
робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших,
спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності
. Л.О. Сироватська під охороною праці у широкому значенні розуміє все
трудове право, оскільки всі його норми спрямовані на захист інтересів
усіх працюючих. У цьому значенні, на нашу думку, і повинен
застосовуватися термін “охорона праці” як визначення заходів,
спрямованих на охорону права особи на працю.

Терміном “охорона праці” у вузькому розумінні завжди визначалося
створення для працівників здорових та безпечних умов праці (див.
зазначену вище роботу, с. 446). Закон України “Про охорону праці” від 14
жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: “Охорона праці — це
система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
здоров’я і працездатності людини в процесі роботи”. Виходячи зі змісту
закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш
доцільно, на нашу думку, замість терміна “охорона праці” у вузькому
розумінні вживати термін “охорона здоров’я працівників на виробництві”,
оскільки фактично метою таких заходів є саме охорона здоров’я
працівника, збереження його працездатності на виробництві під час
виконання трудових обов’язків.

Останнім часом вимоги з охорони здоров’я часто не дотримуються
підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують
працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств
безвідповідально ставляться до обов’язків щодо створення здорових і
безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні. Лише
за два місяці 1999 p. інспектори Держнаглядохоронпраці виявили понад 340
тис. порушень правил безпечного ведення робіт. Через наявну загрозу
життю заборонялася робота понад 17 тисяч підприємств та об’єктів .Такий
стан охорони здоров’я на виробництві пояснюється передусім важким
економічним становищем держави, а також іншими об’єктивними і
суб’єктивними причинами, які полягають у зносі основних виробничих
фондів, у тому, що немає зацікавленості власників у поліпшенні умов і
безпеки праці, в некомпетентності більшості персоналу в питаннях охорони
здоров’я, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній
ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й
охорону здоров’я у процесі праці. В умовах, що не відповідають
санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн чоловік.
Забезпеченість працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує
40—50%. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і
здоров’ю працюючих, сягають 400 млн грн. Особливу тривогу викликає
зростання кількості аварій з груповими нещасними випадками. Під час
аварій у 1998 p. було травмовано 712 працівників, з-поміж яких 279 —
смертельно.

В Основних напрямах соціальної політики на 1997 — 2000 роки йдеться про
необхідність реформування системи охорони праці, основною метою якої є
істотне зниження рівня виробничого травматизму і професійних
захворювань, зменшення чинників шкідливого впливу на організм працюючих
і вивільнення працівників з шкідливих і важких умов праці. Хоча у
Основних напрямах і вживається традиційний термін “охорона праці”, але
по суті мова йде про охорону здоров’я та працездатності працівників.

Для цього передбачається: завершити формування системи управління
охороною праці на регіональному і виробничому рівнях для підприємств,
установ, організацій усіх форм власності, видів діяльності; здійснити
перегляд законодавчих і нормативних актів з питань охорони праці з
урахуванням вимог нормативних актів Європейського Союзу; прийняти
законодавчі акти про об’єкти підвищеної небезпеки і про безпеку
промислової продукції; перейти до територі-ально-галузевого принципу
здійснення державного нагляду за охороною здоров’я в процесі праці;
забезпечити стабільне фінансування заходів щодо питань охорони здоров’я
тощо. На жаль, деякі з цих заходів так і залишаються на папері.

Найважливіші норми щодо охорони здоров’я працівників на виробництві
закріплені в Законі України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 p.
(Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №49. – Ст. 668), у трьох
главах КЗпП (глава XI “Охорона праці”, глава XII “Праця жінок”, глава
XIII “Праця молоді”), а також у підзаконних актах — положеннях,
правилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локальних
нормативно-правових актах.

2. Гарантії прав працівників на охорону здоров’я на виробництві.

Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відповідних
нормативно-правових актах, може бути реалізовано тільки за умови, якщо в
нормативному порядку будуть встановлені для цього необхідні гарантії.

Закон України “Про охорону праці” передбачає цілий ряд гарантій прав
громадян на охорону праці як при укладенні трудового договору, так і під
час роботи на підприємстві.

Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров’я
працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен
має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці
жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах
забороняється.

Основи законодавства України про охорону здоров’я розглядають охорону
здоров’я як загальний обов’язок усіх підприємств, установ, організацій,
посадових осіб та громадян, які зобов’язані забезпечити пріоритетність
охорони здоров’я у власній діяльності (ст. 5 Основ). З метою
забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці, високого рівня
працездатності встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до
організації виробничих процесів, пов’язаних з діяльністю людей. Власники
і керівники підприємств, установ і організацій зобов’язані забезпечити
виконання техніки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони
праці,не допускати шкідливого впливу на здоров’я людей (ст. 28 Основ).
При укладенні трудового договору громадянин повинен бути проінформований
власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на
робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі
наслідки їх впливу на здоров’я і про його права на пільги і компенсації
за роботу в таких умовах. Забороняється укладення трудового договору з
громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана
запропонована робота за станом здоров’я.

Однією з гарантій є й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП працівник має право
відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація,
небезпечна для його життя чи здоров’я або для оточуючих його людей і
навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується
фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки
й уповноваженого трудового колективу, а за період простою з цих причин
не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо
власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного
договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна
допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш
3-місячного заробітку (ч. З ст. 38, ст. 44 КЗпП).

На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого
виробництва або обладнання органом державного нагляду або службою
охорони праці працівникам гарантується збереження місця роботи.

Працівникам, зайнятим на роботах з важкими і шкідливими умовами праці,
надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно
забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або
рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право
на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення
тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову
пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації,
що надаються у передбаченому законодавством порядку. Власник також може
за свої кошти додатково встановлювати працівникам за колективним
договором (угодою, трудовим договором) пільги і компенсації, не
передбачені чинним законодавством.Гарантійною нормою є й те, що на
власника покладається обов’язок безкоштовної видачі працівникам
спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих і
знешкоджуючих засобів, а якщо працівник був вимушений придбати їх за
власні кошти, — компенсувати йому витрати.

Серед гарантій прав громадян на охорону здоров’я під час праці особливо
необхідно виділити обов’язок власника відшкодувати працівникові шкоду,
заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з
виконанням трудових обов’язків.

3.Охорона здоров’я неповнолітніх законодавством.

Неповнолітні, тобто особи, котрі не досягли віку 18 років, у трудових
правовідносинах прирівнюються у справах до повнолітніх. Нарівні з цим
для них встановлено додаткові пільги і гарантії трудових прав.

В інтересах охорони здоров’я неповнолітніх Міністерство охорони здоров’я
України видало наказ „Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із
шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється
застосування праці неповнолітніх” Затвердити Перелік важких робіт і
робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких
забороняється застосування праці неповнолітніх (надалі –„Перелік”який
наведенний вцьомуж наказі.

1. Встановити, що:

1.1. Застосування праці неповнолітніх у виробництвах, професіях
і на роботах з важкими та шкідливими умовами праці (за Переліком)
забороняється на всіх підприємствах, установах і організаціях
незалежно від форм власності і видів їх діяльності.

1.2. Прийом на навчання за професіями, вказаними у Переліку,
допускається за умови досягнення особами 18-річного віку на момент
закінчення навчання.

1.3. При проходженні виробничої практики (виробничого навчання)
особи, які не досягли 18-річного віку і навчаються у
професійно-навчальних закладах можуть знаходитися у виробництвах,
професіях і на роботах, включених до Переліку, не більш як 4
години за умов суворого дотримання діючих санітарних норм і
правил, а також, правил і норм по охороні праці.

2. Вважати таким, що не застосовується, Список виробництв, професій і
робіт з важкими та шкідливими умовами праці, на яких забороняється
застосування праці осіб молодше 18 років, затверджений
постановою колишнього Держкомітету СРСР по праці і соціальних
питаннях і Президії ВЦРСП від 10.09.80 N 283/п-9.

Примітка. Якщо до переліку занесені професії робітників під загальним
найменуванням, наприклад: вальцювальник стана холодного прокату труб,
сталевар, бурильник ручного буріння свердловин та інші, то заборона
застосування праці осіб, які не досягли 18-річного віку,
поширюється на підручних, помічників та старших робітників цих
професій.

Забороняється також залучати осіб, молодших 18 років, до підіймання і
переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні
норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх
працівників і затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України
від 22 березня 1996 p. №59 (Бюлетень нормативних актів міністерств і
відомств України. — 1996. — №6).

„Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей
неповнолітніми”.

Наказую:

1. Затвердити Граничні норми підіймання і переміщення важких речей
неповнолітніми, що додаються.

2. Вважати такими, що не застосовуються, Граничні норми
підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми, затверджені
постановою НКП РРФСР від 04.03.21, та дія яких поширена на всю
територію СРСР постановою НКП СРСР та ВРНГ СРСР від 14.11.23 N
154.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від
22.03.96 р. N 59 було затвердженно граничні норми підіймання і
переміщення важких речей неповнолітніми:

1. Граничні норми діють на всій території України і
поширюються на всі підприємства, установи, організації, учбові
заклади, а також на юридичних та фізичних осіб, які використовують працю
підлітків від 14 до 18 років.

2. Підлітків забороняється призначати на роботи, які
пов’язані виключно з підійманням, утриманням або переміщенням
важких речей.

3. До роботи, що потребує підіймання та переміщення важких
речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що
засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи
по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не
допускаються.

4. Роботодавець повинен забезпечити обов’язкове проходження
працюючими у нього підлітками попереднього та наступних
періодичних медичних оглядів.

5. Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна
перевищувати 24 год. на тиждень для підлітків 14-15 років та 36
год. – для підлітків 16-17 років. Обов’язковим повинен бути
рівномірний розподіл тижневого робочого часу за днями п’яти- або
шестиденного робочого тижня.

6. Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3
робочого часу.

7. Вага окремого вантажу та сумарна вага вантажу, який
повинні підіймати та переміщувати підлітки, не повинна
перевищувати граничних норм, зазначених у таблицях 1 і 2.

Таблиця 1

Граничні норми підіймання та переміщення вантажів підлітками під час
короткочасної та тривалої роботи.

————————————————————————————————————————————————————————————————

|Кален-| Граничні норми ваги вантажу (кг) |

|дарний|—————————————————————————————————————————————————————————|

|вік, | Короткочасна робота | Тривала робота |

|років |——————————————————————————|——————————————————————————————|

|——————|————————————|—————————————|———————————————|——————————————|

| 14 | 5 | 2,5 | – | – |

| 15 | 12 | 6 | 8,4 | 4,2 |

| 16 | 14 | 7 | 11,2 | 5,6 |

| 17 | 16 | 8 | 12,6 | 6,3 |

————————————————————————————————————————————————————————————————

Примітки. 1. Короткочасна робота – 1-2 підняття та переміщення
вантажу; тривала – більше ніж 2 підняття та переміщення протягом 1 год.
робочого часу, зазначеного у п.5 цих норм.

2. Календарний вік визначається як число повних років, що
відраховуються від дати народження.

3. У вагу вантажу включається вага тари і упаковки.

4. Дакладене м’язове зусилля при утриманні або
переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації не
повинно перевищувати граничної норми ваги вантажу, його тривалість – не
більше 3 хв., подальший відпочинок – не менше 2 хв.

Таблиця 2

Граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків у разрахунку на 1
год. робочого часу

————————————————————————————————————————————————————————————————

|Кален-|Сумарна вага вантажів (кг), що підіймаються (переміщують-|

|дарний|ся) при виконанні роботи |

|вік, |—————————————————————————————————————————————————————————|

|років | з рівня робочої поверхні | з підлоги |

| |———————————————————————————|—————————————————————————————|

|——————|—————————————|—————————————|——————————————|——————————————|

| 14 | 10 | 5 | 7 | 3,5 |

| 15 | 48 | 12 | 24 | 6 |

| 16 | 160 | 40 | 80 | 20 |

| 17 | 272
†?††??††?††??†††?††??††??????????????????????????????????

Примітки.

1. Сумарна вага вантажу дорівнює добутку ваги вантажу на
кількість його підйомів (переміщень).

2. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень
стола, верстата, конвейєра і т.ін.

3. Висота підіймання не повинна перевищувати 1 м.

4. Відстань переміщення вантажу вручну не повинна
перевищувати 5 м.

Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після
попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року,
щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Норми виробітку для робітників до 18 років встановлюються, виходячи з
норм виробітку для дорослих робітників, пропорційно скороченому робочому
часу для осіб, що не досягли 18 років (ст. 193 КЗпП). Заробітна плата
працівникам, молодшим 18 років, при скороченій тривалості щоденної
роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних
категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Забороняється залучати працівників, молодших 18 років, до нічних,
надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Працівникам віком до 18 років
щорічні відпустки надаються у зручний для них час тривалістю 31
календарний день. Щорічні відпустки працівникам віком до 18 років повної
тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання
6-місячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в
установі, організації.

Звільнення працівників, молодших 18 років, з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального
порядку звільнення, тільки за згодою відповідного комітету у справах
неповнолітніх (комітети і служби у справах неповнолітніх створено
відповідно до Закону України від 25 січня 1995 р. “Про органи і служби у
справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх”). При
цьому звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП,
провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без
працевлаштування.

4.Навчання неповнолітніх професіям, пов’язаним з важкими роботами і
роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці.

Державний комітет України по нагляду за охороную праці видав наказ (№130
від 30.12.94.), відповідно до якого НАКАЗАВ:

1. Затвердити Положення про навчання неповнолітніх професіям,
пов’язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або
небезпечними умовами праці, що додається.

2. З метою поліпшення якості навчання, встановлення єдиного порядку
перевірки знань з охорони праці міністерствам, відомствам, концернам,
корпораціям, об’єднанням підприємств, що створені за галузевим
принципом, підприємствам, установам і організаціям, згідно з цим
Положенням, організувати, починаючи з 1995 року, навчання
неповнолітніх професіям, пов’язаним з важкими роботами і роботами з
шкідливими або небезпечними умовами праці.

3. Начальникам управлінь і відділів Комітету, територіальних
управлінь та інспекцій, державним інспекторам
Держнаглядохоронпраці встановити контроль за навчанням
неповнолітніх професіям, пов’язаним з важкими роботами і роботами з
шкідливими або небезпечними умовами праці відповідно до цього
Положення.

Голова Комітету С.Ткачук затвердив наказом Державного комітету
України по нагляду за охороною
праці від 30 грудня 1994 N 130 Положення
„Про навчання неповнолітніх професіям, пов’язаним з важкими роботами і
роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці.

1. Загальні положення

1.1. Дане Положення розроблене відповідно до законів України”Про
освіту” ( 1060-12 ), “Про охорону праці” ( 2694-12 ) та постанови
Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року N 64 ( 64-93-п )
“Про заходи щодо виконання Закону України “Про охорону праці”” і
передбачає порядок навчання неповнолітніх професіям, що пов’язані
з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними
умовами праці.

1.2. Дія Положення поширюється на всі навчально-виховні
заклади, що акредитовані для проведення навчання неповнолітніх
професіям, пов’язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або
небезпечними умовами праці, та органи управління, яким ці
навчально-виховні заклади підпорядковані, незалежно від форм
власності.

1.3. На навчально-виховні заклади відповідно до їх профілю і
професій, за якими вони готують фахівців, поширюються чинні
міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці.

1.4. Керівник навчально-виховного закладу організовує роботу з
охорони праці, несе персональну відповідальність за створення
безпечних і нешкідливих умов праці та навчання неповнолітніх
згідно з діючими нормативними актами про охорону праці, додержання їх
прав, передбачених чинним законодавством.

1.5. Навчально-виховні заклади під час укладання договору з
підприємствами, установами і організаціями на підготовку кадрів
обумовлюють спільно з їх власником або уповноваженим ним органом
вимоги щодо проведення виробничої практики або виробничого
навчання тільки на тих робочих місцях, що атестовані і
відповідають нормативним актам про охорону праці, та додаткові
вимоги щодо навчання професіям, пов’язаним з важкими роботами і
роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці, які
потребують щорічної перевірки знань з охорони праці.

1.6. Режим робочого дня неповнолітніх під час теоретичного
виробничого навчання у навчально-виховному закладі і на
підприємстві повинен відповідати чинному закондавству та
навчальному плану з обов’язковим урахуванням обмежень щодо
тривалості робочого дня, праці в нічний час, надурочних робіт та робіт
у вихідні дні, підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує
встановлені для них граничні норми.

1.7. Організаційно-методичне керівництво діяльністю
навчально-виховних закладів щодо навчання з питань охорони праці
здійснюють Міністерство освіти України та місцеві органи
управління освітою в залежності від підпорядкування
навчально-виховних закладів.

1.8. Робота з питань охорони праці у навчально-виховних
закладах здійснюється згідно з “Положенням про організацію охорони праці
та порядок розслідування нещасних випадків у навчально-виховних
закладах”, затвердженим наказом Міністерства освіти України від
30.11.93 р. N 429 ( z0178-93 ).

2. Прийом неповнолітніх до навчально-виховних закладів

2.1. Прийом неповнолітніх до навчально-виховних закладів для
навчання професіям, пов’язаним з важкими роботами і роботами з
шкідливими або небезпечними умовами праці, здійснюється відповідно до
правил, що затверджуються Міністерством освіти України.

2.2. Перед вступом до навчально-виховних закладів
неповнолітні обов’язково проходять медичний огляд з метою
визначення їх професійної придатності за станом здоров’я.

2.3. Прийом неповнолітніх на навчання в ці заклади
здійснюється за умови досягнення ними 18-річного віку на момент
закінчення навчання.

2.4. До навчально-виховних закладів не приймаються особи
жіночої статі для навчання професіям, зазначеним у “Переліку
важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на
яких забороняється застосування праці жінок”, затвердженому наказом
Міністерства охорони здоров’я України від 29.12.93 N 256 ( z0051-94).

3. Навчання з питань охорони праці.

3.1. Знання та практичні навички з питань охорони праці
неповнолітні отримують в процесі теоретичного і практичного
(виробничого) навчання. Навчальні плани і учбові програми повинні
передбачати вивчення дисципліни загального курсу “Охорона праці” в
обсязі 30 годин. Крім цього, специфічні питання охорони праці
пов’язані з виконанням робіт з підвищеною небезпекою, вивчаються в курсі
спеціальних дисциплін і органічно поєднуються з вивченням технології
виробництва.

3.2. У процесі навчання неповнолітніх їх знання поповнюються і
закріплюються за допомогою інструктажів, що проводяться і
реєструються відповідно до “Положення про організацію охорони праці
та порядок розслідування нещасних випадків у
навчально-виховних закладах”, затвердженого наказом Міністерства
освіти України від 30.11.93 N 429 ( z0178-93 ).

4. Вимоги до обладнання та організації робочих місць.

4.1. Навчальне і виробниче обладнання у навчально-виховних
закладах повинно відповідати вимогам нормативних актів про охорну
праці. Робота на навчальних робочих місцях, котрі не атестовані щодо
їх відповідальності нормативним актам про охорону праці, не
дозволяється.

4.2. Навчальні робочі місця в залежності від умов праці та
прийнятої технології виконання робіт повинні бути забезпечені
засобами технологічної оснастки та колективного захисту,
відповідними їх призначенню, а також засобами зв’язку та
сигналізації. Неповнолітні, які проходять виробничу практику або
виробниче навчання на цих робочих місцях, повинні бути забезпечені
індивідуальними засобами захисту згідно з чинними нормами і

правилами охорони праці.

4.3. Сигнальне пофарбування обладнання та знаки безпеки
повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета
сигнальные и знаки безопасности”.

4.4. Умови праці в навчально-виробничих приміщеннях, де
здійснюється навчання неповнолітніх, повинні відповідати вимогам
діючих санітарно-гігієнічних і протипожежних норм і правил,
держстандартів.

4.5. Технічний стан обладнання навчального кабінету
(лабораторії, навчально-виробничої майстерні) перед початком
роботи на ньому неповнолітніх перевіряється завідуючим кабінетом
(лабораторією, навчально-виробничою майстернею) або майстром
виробничого навчання на справність і відповідність нормативним актам
про охорону праці.

5. Проведення виробничої практики та виробничого навчання.

5.1. На неповнолітніх, які проходять виробничу практику або
виробниче навчання в умовах підприємства, поширюються діючі на
підприємстві правила внутрішнього трудового розпорядку, правила, норми
та інструкції з охорони праці.

5.2. Перед виробничою практикою або виробничим навчанням на
підприємстві неповнолітні обов’язково проходять медичний огляд.

5.3. Перед початком виробничої практики або виробничого
навчання неповнолітні повинні пройти попереднє навчання з охорони праці
в обсязі діючих на підприємстві учбових програм з наступною перевіркою
знань в установленому на підприємстві порядку.

Тривалість навчання повинна бути не менше передбаченої діючими в
галузі правилами безпеки.

5.4. Неповнолітні, під час проходження виробничої практики або
виробничого навчання, можуть знаходитись у виробництвах та на
робочих місцях, пов’язаних з важкими роботами і роботами з
шкідливими або небезпечними умовами праці, не більше 4 годин на
день за умови суворого дотримання у цих виробництвах і на роботах
діючих санітарно-гігієнічних норм.

5.5. Протягом перших 10-15 змін виробничої практики
неповнолітні проходять стажування, як дублери, на робочих місцях. Після
стажування організовується перевірка засвоєння ними навичок у керуванні
машинами та механізмами, правил технічної експлуатації обладнання та
нормативних актів з охорони праці з метою визначення готовності
неповнолітніх до подальшої роботи на штатних робочих місцях.

5.6. Неповнолітнім практикантам, які показали необхідні
знання та уміння в практичній роботі, постійно діючою комісією по
перевірці знань з питань охорони праці підприємства надається
дозвіл на управління устаткуванням, машинами та механізмами під
наглядом досвідченого працівника-інструктора підприємства (майстра
виробничого навчання).

5.7. Наказом по навчально-виховному закладу на період
проведення виробничої практики та виробничого навчання
призначаються особи цього закладу, відповідальні за їх проведення, які
зобов’язані контролювати створення на підприємстві безпечних і
нешкідливих умов праці неповнолітніх, їх інструктування і навчання з
техніки безпеки, пожежної безпеки, виконання неповнолітніми вимог
охорони праці.

5.8. Наказом по підприємству з числа його керівних
працівників або провідних спеціалістів призначаються особи, на яких
покладається керівництво практикою неповнолітніх на
підприємстві.

5.9. Керівник практики від підприємства і відповідальний за її
проведення від навчально-виховного закладу не допускають
використання неповнолітніх на роботах, не передбачених договором між
підприємством і навчально-виховним закладом або на самостійних (без
нагляду працівника-інструктора) роботах, які входять до “Переліку
робіт з підвищеною небезпекою”, затвердженого наказом Державного
комітету України по нагляду за охороною праці від 30 листопада
1993 року N 123 ( z0196-93 ).

5.10. Закріплення неповнолітніх за досвідченими
працівниками-інструкторами оформляється тим же наказом по
підприємству, котрим з числа кваліфікованих фахівців призначаються
особи, відповідальні за організацію та безпечне проведення
практики на дільниці (в цеху) і надання допомоги практикантам в
набутті професії.

5.11. Інструкторами для навчання неповнолітніх призначаються
кваліфіковані працівники, які мають стаж роботи з даної професії не
менше трьох років.

5.12. Щозмінно працівник-інструктор (майстер виробничого
навчання) до початку і під час виконання роботи неповнолітнім
повинен:

інструктувати його безпосередньо на робочому місці щодо
безпечних методів праці;

контролювати під час роботи дотримання ним вимог з охорони
праці, пожежної безпеки, засвоєння безпечних прийомів праці;

стежити за справністю обладнання, інструментів, засобів
індивідуального та колективного захисту, що використовуються в
процесі роботи;

вживати відповідних заходів, а при необхідності припиняти
роботу, якщо виявлена небезпека здоров’ю або життю неповнолітнього чи
оточуючих його працівників, або неповнолітнім застосовуються
небезпечні методи праці.

5.13. Неповнолітній практикант зобов’язаний:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону
праці, інструкцій з охорони праці для працівників відповідних
професій та видів робіт, правила поводження з машинами,
механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва,
користування засобами колективного та індивідуального захисту;

дотримуватись зобов’язань щодо охорони праці, передбачених
колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами
внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

виконувати під час практики або виробничого навчання роботи
тільки за дорученням та під безпосереднім керівництвом або
наглядом працівника-інструктора (майстра виробничого навчання), за
яким він закріплений;

не заходити в цехи та виробничі приміщення, гірничі виробки та на
інші об’єкти, які не пов’язані з проходженням практики або виробничого
навчання, без дозволу працівника-інструктора (майстра виробничого
навчання);

у разі виникнення виробничої ситуації, яка створює загрозу його
життю чи здоров’ю людей, які його оточують, і навколишньому природному
середовищу, повідомляти про небезпеку свого
працівника-інструктора (майстра виробничого навчання) або іншу
посадову особу і діяти відповідно до правил поведінки при
виникненні аварій.

5.14. Переведення неповнолітніх практикантів з одного
об’єкта робіт на інший (з одного виду робіт на інший) повинно
оформлятися наказом по підприємству і тільки після проведення
відповідного попереднього навчання (інструктажу) з охорони праці,
встановленого галузевими нормативними актами про охорону праці.

5.15. При неодноразовому порушенні неповнолітнім вимог
охорони праці питання про подальше проходження ним практики або
виробничого навчання вирішується керівництвом підприємства та
навчально-виховного закладу.

5.16. Неповнолітні практиканти, які пройшли стажування, але за
результатами перевірки знань з охорони праці та навичок у
застосуванні безпечних методів праці не отримали дозвіл на
управління устаткуванням, машинами та механізмами, продовжують
проходити практику як дублери. Повторна перевірка їх знань
проводиться не раніше, як через два тижні.

6.Атестація і видача випускникам навчально-виховних закладів
посвідчень на право виконання робіт з підвищеною небезпекою .

6.1. Випускникам навчально-виховних закладів після складання
екзаменів на право ведення робіт, обслуговування об’єктів
підвищеної небезпеки разом з дипломом видається посвідчення на право
виконання цих робіт згідно з додатком до цього Положення. Це посвідчення
за рішенням екзаменаційної комісії видається також особам, які
отримують право на виконання робіт з підвищеною небезпекою за другою або
суміщеною професією. Екзамен на право виконання робіт з підвищеною
небезпекою проводиться за участю представника органу
Держнаглядохоронпраці.

6.2. Неповнолітні, що навчаються професіям з обслуговування і
ремонту електроустаткування, повинні знати вимоги “Правил
технічної експлуатації електроустановок споживачів” та “Правил
техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів”,
затверджених Держенергонаглядом СРСР 21.12.84, які поширюються на ці
роботи.

Особам, які не досягли 18-річного віку, дозволяється
перебування в діючих електроустановках під постійним наглядом особи
з електротехнічного персоналу з групою по електробезпеці не нижче “III”
– в установах напругою до 1000 В і не нижче “IV” – в установах
напругою вище 1000 В. Допускати неповнолітніх до самостійної роботи
і присвоювати їм групу з електробезпеки “III” і вище забороняється.

5.Охорона праці неповнолітніх за Кодексом Законів про Працю.

Праця неповнолітніх захищається також КЗпПУ, в якому цьому питаню
відокремленна окрема XIII глава про працю молоді. В данні главі
передбаченно Стаття 187. Права неповнолітніх у трудових
правовідносинах

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у
трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в
галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов
праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. (
Стаття 187 із змінами, внесеними згідно із Законом N 263/95-вр від
05.07.95 ).

Стаття 188. Вік, з якого допускається прийняття на роботу Не
допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За
згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як
виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти
років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається
прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл,
професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для
виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує
процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними
чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що
його замінює. ( Стаття 188 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N
4617-10 від 24.01.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2418-12
від 05.06.92 )

Стаття 189. Облік працівників, які не досягли вісімнадцяти
років На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися
спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із
зазначенням дати їх народження.

Стаття 190. Роботи, на яких забороняється застосування
праці осіб молодше вісімнадцяти років Забороняється застосування
праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на
роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на
підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше
вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких
перевищує встановлені для них граничні норми. Перелік важких робіт і
робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні
норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше
вісімнадцяти років затверджуються Міністерством охорони здоров’я України
за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною
праці. ( Стаття 190 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12
від 15.12.93 )

Стаття 191. Медичні огляди осіб молодше вісімнадцяти років. Усі
особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після
попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21
року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові. ( Стаття
191 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 192. Заборона залучати працівників молодше
вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні
Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до
нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. ( Стаття 192 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 193. Норми виробітку для молодих робітників .Для робітників
віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з
норм виробітку для дорослих робітників пропорціонально скороченому
робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років. Для
молодих робітників, які поступають на підприємство, в організацію
після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних
навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання
безпосередньо на виробництві, в передбачених законодавством випадках і
розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись
знижені норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або
уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим
комітетом. ( Стаття 193 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N
4617-10 від 24.01.83 )

Стаття 194. Оплата праці працівників молодше вісімнадцяти
років при скороченій тривалості щоденної роботи Заробітна плата
працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості
щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам
відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Праця
працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних
робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для
дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який
тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю
щоденної роботи дорослих працівників. Оплата праці учнів
загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх
спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання
час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від
виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до
заробітної плати. ( Стаття 194 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 195. Відпустки працівникам віком до вісімнадцяти
років . Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти
років надаються у зручний для них час. Щорічні відпустки працівникам
віком до вісімнадцяти років повної тривалості у перший рік роботи
надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної
роботи на даному підприємстві, в установі, організації. ( Стаття 195
із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; в
редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 196. Броня прийняття молоді на роботу і професійне
навчання на виробництві. Для всіх підприємств і організацій
встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на
виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні
навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти
років. Районні і міські Ради народних депутатів
затверджують програми влаштування на роботу випускників
загальноосвітніх шкіл, квоти робочих місць для працевлаштування молоді
та забезпечують їх виконання всіма підприємствами, установами,
організаціями. Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання
на виробництві зазначеним особам, направленим в рахунок броні,
забороняється. Така відмова може бути оскаржена ними до суду. ( Стаття
196 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81;
Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-вр від 05.07.95 )

Стаття 197. Надання молоді першого робочого місця Працездатній
молоді – громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення
або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних
навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення
професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі
строкової військової або альтернативної (невійськової) служби
надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Молодим спеціалістам – випускникам державних навчальних
закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами,
установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше
трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. (
Стаття 197 в редакції Закону N 263/95-вр від 05.07.95 )

Стаття 198. Обмеження звільнення працівників молодше
вісімнадцяти років . Звільнення працівників молодше вісімнадцяти
років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за
згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При
цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40
цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не
допускається без працевлаштування. Стаття 199. Розірвання трудового
договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб Батьки,
усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та
службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за
додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання
трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового,
коли продовження його чинності загрожує здоров’ю неповнолітнього або
порушує його законні інтереси. ( Стаття 199 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 6/95-вр від 19.01.95 )

Стаття 200. Участь молодіжних організацій у розгляді питань
праці і побуту молоді. Профспілковий комітет підприємства,
установи, організації і власник або уповноважений ним орган
розглядають питання про заохочення молодих працівників, розподіл для
них житла і місць в гуртожитках, охорону праці, їх звільнення,
використання коштів на розвиток культурно-масової і спортивної
роботи за участю представника молодіжної організації на умовах,
визначених колективним договором. ( Стаття 200 із змінами,
внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N
871-12 від 20.03.91; в редакції Закону N 263/95-вр від 05.07.95 )

Висновок.

В дані курсові роботі я повинен був висвітлити масу інформацій, котру я
обробив , і подав в коротенькому об’ємі данной роботи, разглянувши при
цьому всі аспекти даной теми. Дослідивши дану тему курсовой роботи я
хотів би відмітити коротко про те що відіграє не малу роль в охороні
праці на підприємстві як дорослих так і молоді. Тобто звернути увагу на
забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці.

З метою забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці, високого рівня
працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань,
отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров’я на
підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності повинні
встановлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації
виробничих процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а також до якості
машин, обладнання, будівель та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий
вплив на здоров’я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові
зразки обов’язково погоджуються з органами охорони здоров’я в порядку,
встановленому законодавством. Власники і керівники підприємств, установ
та організацій зобов’язані забезпечити в їх діяльності виконання правил
техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони
здоров’я, передбачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на
здоров’я людей (ст. 28 Основ законодавства України про охорону
здоров’я).

Власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі й на
робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а
також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих чинним
законодавством.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління
охороною здоров’я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які
традиційно іменуються службою охорони праці. Діє ця служба на підставі
Типового положення, затвердженого наказом Державного комітету України по
нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 p. №73(Кодекс законів про
працю України з постатейними матеріалами /,/ Бюлетень законодавства і
юридичної практики України. – 1997. – №11-12. – С. 603). Служба охорони
праці створюється на підприємстві виробничої сфери з числом працюючих 50
і більше чоловік. На підприємстві з числом працюючих менш 50 чоловік
функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які
пройшли перевірку знань з питань охорони здоров’я. Служба охорони праці
підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється
до основних виробничо-технічних служб.

Література.

Конституція України 28 червня 1996.

Кодекс Законів про Працю України — станом на 20.11.2001рік.

Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р.

Закон України „Про забеспечення санітарного та епідеміологічного
благополучія населення” від 24 лютого 1994 р.

Закон України „ Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 р.

Положення про державну інспекцію праці Міністерства праці України:
Затвердженне постоновою кабінету Міністрів України ві 4 квітня 1994 р.

Положення про Комітет по нагляду за охорони праці України: Затвердженне
Указом Призидениа України від 9 березня 1998 р.№ 182.

Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом ,
взутям та іншими засобами індивідуального захисту: Затвердженне
наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від
29 жовтня 1996 р.

Перелік важких робіт і робіт іх шкідливими і небезпечними умовами праці
неповнолітніх: Затвердженний наказом Міністерства Охорони Здоров’я
України від 31 березня 1994 р. №46.

Граничні норми підіймання і перемішєння важких речей неповнолітніми:
Затвердженний наказом Міністерства Охорони Здоров’я України від 22
березня 1996 р.№59.

„Трудове право України” за ред. Пилипенко П.Д. –К. – 2003 р.

„Трудове право України” за ред. Прокопенко В.І. – Харіків 1998р.

13. Праця і зарплата. — 1999. — №8. — Квітень.— С 35.

Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. – X.: Фірма “Консум”,
1998. – С. 360.

Советское трудовое право: Учебник / Под ред. А.С. Пашкова, О.В.
Смирнова. – М.: рид. лит., 1988. -С. 446

Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учебник — 2-е изд., перераб. и доп. –
М.: Юристъ, 1998. – С. 252.

Праця і зарплата. — 1999. — №8. — Квітень.— С 35.

Наказ „Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і
небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці
неповнолітніх” N 46 від 31.03.94 м.Київ Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 28 липня 1994 р.за N 176/385.

PAGE

PAGE 30

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter