.

Допит свідків і потерпілих (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
841 11916
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

На тему :

“Допит свідків і потерпілих”

ПЛАН :

ВСТУП……………………………………………………………………………………………………………3

1. Загальні правила допиту………………………………………………………………4

2. Допит свідка……………………………………………………………………………………………6

3. Допит потерпілого………………………………………………………………………………15

4. Методи і тактичні прийоми допиту………………………………………20

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………………………………25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………26

ВСТУП

Розслідувати злочин – це означає прийняти передбачені законом міри з
метою встановлення істини, викриття винних у його вчиненні, щоб кожний
злочинець, що вчинив злочин був справедливо покараний.

Відповідно до ст.2 КПК У, завданням кримінального судочинства є охорона
прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть у ньому
участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і
забезпечення правильного використання закону, із тим, щоб кожний, хто
скоїв злочин, був притягнутий до відповідальності і кожний невинний не
був покараний. А швидке і повне розкриття злочинів залежить від
поведінки не тільки правоохоронних і судових органів, але і від
поведінки інших учасників кримінального процесу – від обвинувачуваних
(підозрюваних і підсудних), зокрема від свідків та потерпілих. Справа в
тому, що у відповідності зі ст. 62 Конституції України, особа вважається
не винною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному
покаранню, поки її провину не буде доказано в законному порядку і
встановлено обвинувальним вироком суду, тобто при вирішенні будь-якої
справи повинен бути проведений процес доказування.

Виходячи з вищесказаного, я вибрав тему курсової роботи, що зацікавила
мене : допит свідків і потерпілих.

У відповідності до ст.68 КПК У, як свідок може бути викликана будь-яка
особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які
стосуються справи. Статтею 167 КПК установлений порядок допиту свідків.
А ст. 171 КПК України передбачає правила допиту потерпілого.

Завдання даної курсової роботи – вивчити такі слідчі дії: допит свідка,
допит потерпілого, а також загальні правила проведення цих слідчих дій і
їх відмінні риси, тактичні прийоми, що використовуються на допитах – з
метою застосування накопиченого матеріалу надалі.

1. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ДОПИТУ.

Допит – це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від допитуваного
(свідка, потерплого, підозрюваного або обвинуваченого) речову інформацію
про обставини події злочину й інші обставини, що мають значення для
встановлення об’єктивної істини та забезпечення правильного застосування
закону.

Мета допиту – одержання від допитуваного істотної для справи максимально
повної інформації відповідно до того, як допитуваний сприйняв і зберіг
її в пам’яті.

Сутність допиту – взаємодія слідчого з допитуваним, що спрямована на те,
щоб одержати інформацію відповідно до мети допиту.

До окремих видів допиту відносяться: допит свідка, допит потерпілого,
допит обвинувачуваного, допит підозрюваного.

Загальні правила допиту полягають у наступному:

1. Виклик на допит проводиться повісткою, телеграмою або
телефонограмою. Неповнолітній викликається через законних представників.
Особи, що не явилися по виклику без поважних причин, можуть бути піддані
приводові, а свідок і потерпілий – ще і штрафу до половини мінімального
розміру заробітної плати.

2. Місце допиту. Допит проводиться за місцем проведення попереднього
слідства, а в разі потреби – у місці перебування допитуваного. При цьому
повинно бути забезпечене дотримання правила: викликані по той самій
справі допитуються окремо і не повинні мати можливості спілкуватися між
собою. Свідки не повинні знайомитися з матеріалами кримінальної справи і
знати до початку судового слідства показання інших свідків.

3. Час допиту. Допит не повинний проводитися в нічний час, крім
випадків, що не терплять зволікання (нічний час із 22.00 до 6.00).
Забороняються тривалі виснажливі допити. До такого можуть бути віднесені
допити тривалістю понад чотирьох годин без перерви або допит протягом
доби загальною тривалістю більш

восьми годин.

4. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, обману,
шантажу або інших незаконних засобів. При допиті неприпустимо
застосування гіпнозу або психотропних засобів. Не передбачена можливість
одержання показань за винагороду, оскільки достовірність такого “товару”
буде з елементами корисливого інтересу. Істину купити не можна.

5. Порядок допиту. На початку будь-якого допиту слідчий встановлює
особистість допитуваного, його взаємовідносини з іншими учасниками
процесу, роз’ясняє допитуваному його процесуальні права й обов’язки.

Допитуваному пропонується в довільній формі вільно викласти усе, що йому
відомо в справі. Потім йому можуть бути задані питання. Навідні
запитання не припускаються.

6. Хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний
має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у
протоколі фактичного ходу і результатам допиту засвідчується підписом
допитуваного і слідчого (що допитує). Допитуваний знайомиться зі своїми
показаннями цілком і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання
допитуваного записуються в першій особі і по можливості дослівно.

7 Якщо в процесі допиту застосовується звукозапис, кінозйомка,
відеозапис або використовуються інші засоби технічного документування,
то про це обов’язково попереджається допитуваний. Йому повідомляється
найменування і технічна характеристика застосовуваного засобу фіксації
показань, ціль його застосування. По закінченні допиту результати
застосування технічних засобів подаються допитуваному для ознайомлення.

8. Допитуваний має право відмовитися від дачі показань у відношенні
самого себе, членів своєї сім’ї і своїх близьких родичів (батьків,
чоловіків, дітей, рідних братів або діда, бабусі, онуків) (ст. 63
Конституції України).

9. Допитуваний вправі заявити відвід того, хто допитує, знайомитися з
протоколом допиту, робити свої заяви, зауваження, доповнення й
уточнення, що підлягають занесенню до протоколу. Він зобов’язаний
засвідчити своїм підписом слушність записів у протоколі.

10. Не можуть служити доказами дані, що повідомляються допитуваним, якщо
він не може назвати джерело своєї поінформованості.

Всі перераховані правила допиту є загальними незалежно від
процесуального положення допитуваного і застосовуються в будь-якому
допиті. Але які ж індивідуальні правила, відмітні риси допиту свідка?

2. ДОПИТ СВІДКА.

Допит свідка – ефективний засіб одержання доказів. Як відомо, показання
свідків – один із самих древніх і поширених джерел доказів.

“Найдавнішим і таким, що найбільше застосовувався, судовим доказом на
Русі було послушество. Послух – свідок доброї слави, що приймає активну
участь у процесі поряд із позивачем або відповідачем, на відміну від
видока – свідка факту. Царський судебник 1550 р. поклав кінець
послушеству, вимагаючи від свідків “не видев не послушествовать, а
видевши сказати правду”. Слово “свідок” писалося раніше “сведетель” (не
той, хто бачив, а той, хто відає, знає про щось).” [14;стр. 100] Питання
про доказове значення показань свідків і можливості їхній використання в
карному процесі був об’єктом тривалого суперечки серед учених
(Бернштеин, Холд, В. Штерн. Мюнстерберг, Канторович, Борст, Врешнер і
др). Вони намагалися “обгрунтувати ненадійність і суб’єктивність
показань свідків, щоб усунути їх із карного процесу, замінивши їх
“німими свідками” (речовинними доказами), у фальсифікації яких поліція і
суд мають чималий досвід, “науковими” висновками експертів, готових
завжди дати за гроші будь-який “висновок”.” [14; стор. 101]

Після невдалих спроб цілком виключити показання свідків із карного
процесу такі представники криміналістики, як Гросс, Гельвич, Гейндль,
Шпейнерт і інші, стали виступати за найбільше реакційні прийоми допиту
свідків, що знайшли згодом своє практичне застосування зараз, почали
винаходити різноманітні апарати, що дають можливість установити неправду
в показаннях допитуваних. Довгий час у колишньому Радянському Союзі ці
ідеї різко критикувалися.

За законом дача показань є обов’язком і громадським обов’язком кожного
громадянина, що виступає в ролі свідка, є однією із форм боротьби зі
злочинністю.

Допит свідка здійснюється з дотриманням правил ст. ст. 68-71, 166-170
КПК України. Свідком є будь-який дієздатний громадянин, якому відомі
які-небудь обставини справи, якщо він не має статусу потерпілого,
підозрюваного або обвинувачуваного і немає обставин, що виключають його
допит по даній справі, зазначених у ст. 69 КПК України.

Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань
(ст. 385 КК) і дачу явно неправдивих показань (ст. 384 КК), про що
попереджається допитуваним перед допитом. Водночас, по ст. 63
Конституції України особа не несе відповідальності за відмову від дачі
показань або пояснень у відношенні себе, членів сім’ї або близьких
родичів.

Предметом показань свідків можуть бути будь-які фактичні обставини, що
стосуються даної справи, у тому числі обставини, що характеризують
особистість обвинувачувані підозрювані, потерпілого і взаємовідносини
свідка з ними (ч. 2 ст. 68 КПК України) Свідок дає показання про
обставини як сприйнятих їм безпосередньо, так і сприйнятих їм із слів
іншої особи. У останньому випадку свідок повинний зазначити джерело, із
якого йому стали відомі що повідомляються їм зведення.

Предметом показань свідків можуть бути також зведення довідкового
характеру про обставини, що необхідні для розслідування справи і
з’ясування його обставин, з’ясовування причин і умов, що сприяли злочину
(наприклад, про систему урахування і звітності в даній організації).

У відповідності зі ст. 166 КПК України свідок викликається до слідчого
повісткою, що надається під розписку свідку, а у випадку його тимчасової
відсутності – кому-небудь із дорослих членів сім’ї,
житло-експлуатаційної організації, виконавчому комітету селищного або
сільського Рад народних депутатів або адміністрації по місцю його
роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.

Закон указує, що всяка особа, викликана в якості свідка, зобов’язано
явитися і дати правдиві показання: повідомити усе відоме йому в справі і
відповісти на питання особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора,
суду. При неявці без поважних причин слідчі органи вправі піддати свідка
приводові. При неможливості явитися на допит по поважній причині свідок
зобов’язаний своєчасно повідомити про це слідчого. У законі немає
вказівок, які саме причини неявки повинні бути визнані поважними. У
кожному окремому випадку це питання вирішується слідчим.

У нашому кримінально-процесуальному законі не встановлений мінімальний
вік свідка, починаючи з який можна проводити допит. Тому в якості
свідків і потерпілих допитуються, якщо в цьому є необхідність, і діти
дошкільного віку.

Неповнолітній свідок викликаються через законних представників. Повістка
неповнолітньому свідку у віці до 16 років адресується одному з його
батьків, опікуну або попечителю, або адміністрації закритого дитячого
заснування в який він виховується.

Неповнолітні, що досягай 16 років, викликаються для допитів на загальних
підставах. Проте, при необхідності повістку може бути включена вказівка
про одночасно явку зі свідком і законного представника.

У деяких випадках буває необхідно допитати в якості свідка громадянина
іншої держави. Виклик його на допит повинний бути узгоджений із
Міністерством закордонних справ. За згодою іноземця, якщо він володіє
українською мовою, допит ведеться українською мовою, у противному
випадку – на його рідній мові через перекладача.

Свідок допитується в місці виробництва попереднього слідства, а в разі
потреби – у місці його перебування (ч. 2 ст. 167 КПК України).

Показання допитуваного сприймаються слідчим безпосередньо. Свідок
допитується окремо й у відсутність інших свідків. Особа, що робить
дізнання, повинна вжити заходів до того, щоб свідки, викликані по одному
не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту (ч. 3 ст. 167 КПК
України).

Закон вимагає, щоб допит свідка проводився у відсутність сторонніх осіб.
Бути присутнім можуть тільки прокурор, начальник слідчого відділу,
перекладач, спеціаліст, експерт, коли в цьому є необхідність, а у
випадках, передбачених законом, захисник.

При допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутнім батьки,
педагоги, лікарі або інші законні представники неповнолітнього свідка.

Показання свідка – це повідомлення про обставини, пов’язані із злочином,
це інформація, що виходить від свідка до слідчого або суду, це результат
розумової діяльності свідка. Він сприйняв вибірково інформацію об якийсь
факти, запам’ятав і зберіг в пам’яті, у відповідності зі своїми
уявленнями реконструював і потім у словесному оформленні її відтворив.
Слідчий сприймає показання свідка, переробляє і процесуальне закріплює
їх.

Обсяг зведень, про які може бути допитаний свідок – це все особисто
сприйняте їм, усі зведення про обставини злочини, що мають значення для
встановлення об’єктивної істини в процесі розслідування і розгляду
справи. Але з цього не випливає, що свідок може розповідати тільки про
те, що безпосередньо сприйняли; показання можуть бути похідними. Свідком
може бути не тільки той, хто був очевидцем злочину, але і той, хто чув
про злочин від очевидців, або інших осіб. У цьому випадку обов’язково
встановлюється початкове джерело інформації. Свідок може бути допитаний
по всіх обставинах, що підлягає доведенню в процесі розслідування, про
факти, що характеризують обвинувачуваного. Свідку можуть бути задані
питання, що стосуються безпосередньо його особистості, щоб правильно
оцінити показання, стан його здоров’я, фізичного і психічного і т.д. По
утриманню показання свідків можуть бути початковими, тобто виходити з
першоджерел, і похідними, коли свідок знає про факт із слів іншої особи.
Похідні показання менше цінні, чим початкові.

Похідні показання не можуть бути джерелом доказів, якщо свідок не може
зазначити, відкіля це йому стало відомо.

Якщо особа, викликана для допиту в якості свідка, не володіє мовою, на
якому ведеться судочинство, то в цьому випадку залучається перекладач,
що попереджаються про кримінальну відповідальність за “відмова виконати
обов’язку перекладача, а також за явно неправильний переклад, про що
слідчий відбирає в нього розписку. Допит глухого або німого свідків
провадиться по тим же правилам, що і допит свідка, не володіючого мовою.
До допиту в цьому випадку залучаються особи, що розуміють знаки німого
або глухого. Так, як і перекладач, вони попереджаються про кримінальну
відповідальність за явно неправильний переклад. У якості осіб, що
розуміють знаки глухих або німих, запрошуються спеціалісти з числа
викладачів навчальних закладів для глухонімих або з числа інструкторів
виробничих підприємств, де працюють глухонімі.

Підготовка до допиту свідка включає ретельний аналіз матеріалів справи,
з’ясування специфіки даного допиту, збір інформації про особистість
свідка, про його відношення до обвинувачуваного, визначення часу і місця
допиту, засобу виклику, упорядкування плану допиту і підготовки інших
умов, необхідних для його успішного проведення. З числа виявлених
свідків треба зробити правильний вибір. Численні протоколи допитів
свідків у кримінальних справах указують, що свідків допитують усіх
підряд, без усякого відбору. У результаті одні обставини висвітлюються
достатньо повно, а інші – недостатньо. Не варто допитувати десятки
свідків, що підтверджують те саме. “Упор треба робити не на кількість, а
на якість: два-три гарних, – достовірних свідка краще, чим два-три
десятка свідків, допитуваних без усякого розбору.” [14;105]

При відсутності свідків, що можуть підтвердити той або інший факт,
слідчий з’ясовує, хто міг знаходитися на місці події, кому міг
розповісти злочинець про скоєний злочин, уживає заходів до виявлення
свідків. За допомогою працівників міліції встановлюється, хто живе в
будинках, розташованих поблизу місця події, і що знають ці люди про
злочин. Чернетки запису, вилучені при обшуку, записні книжки
підозрюваних і обвинувачуваних іноді містять відомості про осіб, що
можуть бути свідками в справі. Велику допомогу у виявленні свідків може
зробити громадськість, звернутися до якої можна через радіо, пресу чи
телебачення.

Важливо визначити послідовність допиту свідків, якщо в справі їх
проходить декілька. Насамперед допитуються особи, що спроможні освітити
факти й обставини, установлювані на даному етапі розслідування, від яких
очікується правдивих показань, і за допомогою їх вже оцінити показання
інших свідків. Раніш інших, як правило, допитуються потерпілі, свідки,
що сприйняли події в цілому, потім свідки, які повідомляють відомості,
що характеризують підозрюваного і потерпілого, очевидці злочину, а також
свідки, що викладають обставини, що ставляться до початкової стадії
злочину. Якщо є можливість по тому самому факті або епізоду допитати
декількох осіб, у першу чергу доцільно допитати тих, що у силу
сприятливих умов сприйняття події, життєвого досвіду або інших обставин
можуть більш повно розповісти про факти, що цікавлять слідство.
Дотримання такої черговості допиту свідків дозволяє слідчому краще
орієнтуватися при допиті інших осіб.

Допит свідка починається з установлення його особистості, роз’яснення
прав і обов’язків, попередження про кримінальну відповідальність за
відмову або відхилення від дачі показань або дачу. помилкових показань і
пропозиції розповісти усе відоме йому в справі або факті, у зв’язку з
який він викликаний. У процесі вільної розповіді свідку дається повна
можливість викласти факти в тій послідовності, у якій він їх
спостерігав. Не варто втручатися у вільну розповідь свідка шляхом
постановки питання, тому що це може спантеличити свідка, відвернути його
від послідовної розповіді. Тільки в тому випадку, якщо він зумисне
відходить від істоти справи, слідчий зупиняє його, просить більш
конкретно і докладно освітити те або іншу обставину в справі. Але це
робиться так, щоб не переривати спогадів і ходу що викладається події.

Такий порядок допиту правильний, по-перше, тому, що при вільній
розповіді припускається менше помилок, чим при відповідях на питання.
По-друге, слідчий не завжди знає, якою інформацією володіє свідок.
Свідок же знає набагато більш того, що може запитати в нього слідчий. У
процесі вільної розповіді можна одержати зведення про обставини, про які
слідчий не мав уявлення. До того ж свідок, розповідаючи у своїх
показаннях ті або інші факти в тій послідовності, у котрої їх сприймав,
легше пригадає дрібні, але часом дуже істотні для справи деталі.

Надаючи свідку можливість вільно, у зв’язній розповіді викласти свої
показання, слідчий, проте, не звільняється від обов’язку керувати
допитом, виявляти ініціативу постановкою нових питань, бути активним при
допиті. Вільну розповідь свідка слідчий зобов’язаний окремими репліками
спрямовувати так, щоб розповідь стосувалася суті справи, щоб свідок не
ухилявся убік від теми і не забігав вперед, пропускаючи істотні
подробиці.

При викладі показань свідки іноді висловлюють свої висновки і
пропозиції: указують на особу, що, на їхню думку, могло вчинити злочин,
або роблять висновок, що обвинувачуваний жив не по засобах. До цих
висновків і припущень свідка слідчий повинний прислухатися, і чітко
усвідомити, на підставі чого той прийшов до таких висновків і якими
фактами обгрунтував ці припущення. У противному випадку заяви, не
підкріплені фактами, не можуть бути прийняті в увагу і не можуть бути
доказом у справі.

Частіше усього свідок вільною розповіддю не вичерпує теми допиту. Це
відбувається тому, що він не надає значення яким-небудь відомим йому
обставинам і вважає, що для слідства вони не важливі, а тому не згадує
про них Іноді він не освітлює їх по безпам’ятності, розсіяності або
тому, що не вміє точно сформулювати свою думку. От чому після вільної
розповіді свідка слідчий приступає до другої частини допиту: ставить
питання, що стосуються досліджуваних фактів, що не були освітлені при
викладі свідком своїх показань.

Не можна дати єдину схему постановки питань свідку, тому що утримання їх
украй різноманітне. Питання повинні бути правильно сформульовані, тому
що тільки в цьому випадку очікується, що на них буде дана точна
відповідь. Питання повинні бути морально витриманими, не містити погроз
і образ на адресу допитуваного, не підказувати відповіді. Для
встановлення правильних взаємовідносин із допитуваним і одержання від
нього об’єктивних показань велике значення має поведінка самого
слідчого.

Свідків у залежності від того, дають вони правдиві показання або явно
помилкові, прийнято поділяти на сумлінних і несумлінних. Цей розподіл
умовно, тому що той самий свідок при допиті може дати по однім факті
правдиві показання, а по інші-помилкові. Крім того, сумлінний свідок
може помилятися і давати показання, що не відповідають дійсності.
Мимовільні помилки – явище часте і часом непомітне для самого свідка.
Зрозуміти причину таких помилок допомагає слідчому.

Знання психології. У випадках лжесвідчення або коли допитувана в якості
свідка особа вважається причетною до злочину, постановка питань,
спрямованих на викриття такого свідка, цілком виправдана. Тому
законодавець визнав за необхідне зазначити, що “свідок може бути
допитаний про будь-які обставини справи. Головне, щоб показання свідків
ставилися до розслідуваної кримінальної справи. Тактичні прийоми допиту
сумлінного свідка, що щиро бажає дати правдиві показання, спрямовані на
те, щоб допомогти йому як можна вірніше і повніше розповісти, що він
особисто спостерігав або чув, допомогти пригадати те, що забув. Його
показання перевіряються і співставляються з тими, що він, можливо, давав
раніше, а також і зі зведеннями, наявними в інших матеріалах справи.
Інші тактичні прийоми обирає слідчий для одержання правдивих показань
від свідків, що дають помилкові показання або взагалі не бажаючих давати
показання. Ці прийоми мають на меті викриття лжесвідка. Слідчому
необхідно встановити причини брехні і заперечування, викрити такого
свідка в брехні, одержати від нього повні й об’єктивні показання.

Якщо він відмовляється давати показання, слідчий роз’ясняє йому
шкідливість такого поводження як для самого обвинувачуваного, так і для
всього товариства, переконує, дати правдиві показання, пояснює, що
повнота розслідування сприяє з’ясовуванню обставин, що у сукупності з
іншими доказами встановлюють істину.

У випадку, якщо таке пояснення не дає бажаних результатів, допит
ведеться в напрямку з’ясовування обставин, пов’язаних із головним
фактом, після чого вже переходять до з’ясовування його самого. Свідок,
докладно виклавши все, що стосується головного факту, і не бажаючи
суперечити своїм показанням, відповість і на ті питання, який раніше
уникав. У цьому випадку слідчий удає до такого тактичного прийому, як
деталізація і конкретизація допиту, що є надійним і випробуваним засобом
одержання правдивих показань і викриття брехні.

Перебороти мовчання свідка і виявити неправду в його показаннях можна
шляхом пред’явлення йому зібраних у справі доказів, а також проведенням
очних ставок між свідками, свідком і обвинувачуваним, що щиросердно
покаявся у вчиненому. Якщо свідок не дає показань через острах помсти з
боку родичів обвинувачуваного або самого обвинувачуваного, необхідно
розсіяти ці побоювання шляхом роз’яснення і переконання, ужити заходів,
спрямовані на охорону свідка від стороннього впливу і приведення погроз
у виконання.

Якими б ні були мотиви лжесвідка, слідчий зобов’язаний ужити заходів до
їхнього подолання. Терпляче й докладно роз’яснюючи свідку його
громадянський обов’язок і значення його показань для справи, слідчий не
обмежується формальним попередженням про кримінальну відповідальність за
дачу явно помилкових показань. Якщо свідок допитується вдруге, його
знову попереджують про кримінальну відповідальність за відмову від дачі
показань і за дачу явно помилкових показанні. Між першим і другим
допитом міг пройти значний відрізок часу і з пам’яті свідка могли
забутися враження, що на нього зробило попередження слідчого.
Попередження не повинно звучати як погроза або здирство показань.
Сутність його в роз’ясненні, нагадуванні статей закону, що зобов’язують
свідка давати правдиві показання. Допит може супроводжуватися відео та
звукозаписом або кінозйомкою:

1) для фіксації показань осіб, у відношенні яких є дані, що вони мають
відомості, що мають важливе значення для справи; можуть дати правдиві
показання, але знаходяться під впливом обвинувачуваних або інших
зацікавлених у виході справи осіб, що можуть спонукати їх змінити
правдиві показання на помилкові;

2) для фіксації показань осіб, що не зможуть явитися на суд через
хворобу або через інші причини;

3) для фіксації показань неповнолітніх і малолітніх, особливості котрих
важко передати в протоколі допиту;

4) для фіксації показань поранених або хворих, старезних, що виїжджають
із країни.

При проведенні допиту з застосуванням відео-, кіно- або звукозапису про
це сповіщаються всі учасники слідчої дії до його початку. Перед
закінченням допиту запис цілком демонструється допитуваному.

Забороняється застосовувати такі засоби, що можуть заподіяти шкоду
здоров’ю свідка або принизити його честь і гідність. У цьому зв’язку
свідок управі знати, які засоби будуть застосовані, а слідчий
зобов’язаний перед допитом повідомити свідку про те, які будуть
застосовуватися технічні засоби і навіщо, про їхнє призначення і дати їм
характеристику.

При допиті свідків неприпустимо застосування гіпнозу або детектора
брехні. Допит неповнолітнього свідка у віці до чотирнадцятьох років, а
по розсуді слідчого – у віці до шістнадцяти років, проводиться при
викладачі, а при необхідності – лікаря, батьків або інших законних
представників. Свідку в будь-якому випадку повинно бути повідомлено, хто
є присутнім при його допиті. Присутні можуть задавати свідку питання з
дозволу слідчого. Свідок може заявити відвід допитуваним особам, якщо,
на його думку, вони зацікавлені у виході справи, а тим більше, якщо вони
виявилися родичами обвинувачуваного, потерпілого або іншого учасника
процесу.

По завершенні допиту складається протокол, що повинний бути наданий
свідку для ознайомлення. Показання записуються в протоколі допиту від
першої особи і по можливості дослівно. Свідок може зробити заяву або
зауваження з приводу отримання записів у протоколі, що підлягають
занесенню в даний же документ. Свідок підписує кожну сторінку протоколу,
чим засвідчує відповідність записів у ньому показанням, які він давав. У
протоколі обов’язково повинно бути зазначений час допиту і дата, а також
хто робив допит.

Слідчий повинний також надати свідку матеріали аудіо-відеозапису для
ознайомлення. Це те, що стосується допиту свідка. Що ж стосується
індивідуальності допиту потерпілого, то про це нижче.

3. ДОПИТ ПОТЕРПІЛОГО.

Основи карного судочинства України виділили в якості самостійного
учасника карного процесу потерпілого. Потерпілим признається особа, якій
злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода (ст. 49 КПК
України).

Підставою для визнання громадянина потерпілим є наявність одного з цих
видів шкоди, заподіяного в результаті вчинення злочину. “Найбільшу
складність подає визначення моральної шкоди, під яким розуміється
порушення нормального психічного стана людини, викликана злочинним
зазіханням на що охороняються законом його суб’єктивні права й інтереси,
а також і на інші блага, у результаті чого цій особі заподіюються
моральні страждання. Для визнання особи потерпілим потрібно встановлення
причинного зв’язку між злочином і шкодою , що наступила. ” [ 14; 118]

Потерпілим у кримінально-процесуальному змісті може бути визнана тільки
фізична особа. Про визнання особи потерпілий слідчий виносить мотивовану
постанову. Лише з цього моменту потерпілий одержує права й обов’язку,
передбачені нормами кримінально-процесуального кодексу. У
загальножиттєвому же розумінні будь-яка особа, що постраждала від
злочинів, є потерпілим.

Потерпілий управі давати показання в справі, подавати докази, заявляти
клопотання і відводи, знайомитися з матеріалами справи з моменту
закінчення слідства, приносити скарги на дії особи, що робить дізнання,
слідчого і прокурора, мати свого представника, знати про припинення
кримінальної справи в зв’язку з його напрямком на розгляд товариського
суду, передачею винного на поруки й ін. Потерпілий також має право на
відшкодування заподіяного йому злочином матеріального збитку шляхом
пред’явлення цивільного позову, робити заяви, давати показання і
заявляти клопотання на рідній мові, а також користуватися послугами
перекладача.

Наділяючи потерпілого широкими правами, закон водночас накладає на
нього ряд обов’язків. Потерпілий зобов’язаний з’явитися за викликом
слідчих органів і дати правдиві показання, не розголошувати без дозволу
слідчого даних попереднього слідства, у необхідних випадках піддатися
огляду й уявити зразки свого почерку або інші зразки для порівняльного
дослідження, брати участь у виробництві деяких слідчих дій (ст.ст. 171,
166 КПК України).

Слідчий повідомляє особу, що постраждала від злочину, про факт визнання
його потерпілим і роз’ясняють останньому його права й обов’язку.

Заява потерпілого, подана їм в органи міліції, прокуратури або суд, є
приводом до порушення кримінальної справи, а по деяких злочинах
(передбаченим ч. 1 ст. 27 КПК України) кримінальної справи, як правило,
порушується тільки за заявою або скаргою потерпілого. Заява потерпілим
може бути зроблено як у письмової, так і в усній формі Усна заява
оформляється належним протоколом. Слідчий, приймаючи заяву від
потерпілого, попереджає його про кримінальну відповідальність за
завідомо неправдивий донос, про що робиться відмітка в протоколі заяви.

Після порушення кримінальної справи особа, визнана потерпілим,
допитується по правилах допиту свідка, передбаченим
кримінально-процесуальним законодавством. Проте потерпілий несе
кримінальну відповідальність тільки за дачу завідомо неправдивих
показань і не відповідає за відмову від дачі показань. Але це не
означає, що показання потерпілого – повідомлення про обставини,
пов’язаних із злочином, – не мають специфіки. З огляду на особливості
допиту потерпіле, чинне законодавство виділило показання потерпілого в
самостійне джерело доказів.

Сприйняття потерпілих фактів, що мають значення для справи, і
відтворення їх під час допиту в порівнянні зі сприйняттям свідка
відрізняються деякими особливостями.

По-перше, що потерпілий на відміну від свідка не безпосередньо
зштовхується з фактом злочину або злочинцем. У більшості випадків він
очевидець зробленого злочину, тому більш ніж хто-небудь інформований про
обставини злочини, у результаті якого йому заподіяний шкода. Його
показання частіше усього більш повні, чим показання свідка, вони
допомагають слідчому скласти уявлення про те, що трапилось, побудувати
версії, виявити докази. Тому розслідування, як правило, починається з
допиту потерпілого. Слідчий із цього допиту установлює факти, що
свідчать про характер злочину і шляхах його розкриття.

По-друге, що потерпілий в більшості випадків є особою, зацікавленою у
виході справи.

Звідси показання потерпілого можуть бути тенденційними і необ’єктивними.
Проте зацікавленість потерпілого у виході справи сама по собі не повинна
розглядатися як обставина, що дає підстави відхиляти його показання або
ставити під сумнів їх слушність Формальний підхід до оцінки цих показань
неприпустимий. Зацікавленість потерпілих не можна уявляти собі
односторонньо, як прагнення будь як домогтися у суді обвинувального
вироку, зацікавленість, як правило, зводиться до того, щоб злочин повно
і швидко був розкритий, а злочинець поніс покарання. Така зацікавленість
потерпілих цілком зрозуміла, вона цілком відповідає завданням карного
судочинства.

По-третє, що потерпілий при дачі показань може вийти за межі питань,
поставлених слідчим, і висловити свою думку і висновки щодо обставин
розслідуваної події, що може мати важливе значення для правильного
напрямку всього наступного розслідування Слідчий повинний відокремити
фактичні зведення від тих висновків, що робить потерпілий. Версія
потерпілого про особистість можливого злочинця і мотиви вчинення
піддягає ретельній перевірці на основі всіх зібраних доказів.

Іноді потерпілий або його близькі на основі підсвідомого передчуття біди
висловлюють догадки, що потім знаходять своє підтвердження в дійсності.

По-четверте, на відміну від свідка потерпілий наділений більш широкими
правами учасника процесу, його показання є засобом захисту порушених
прав і законних інтересів.

Невірно думати, що будь-який потерпілий правильно й об’єктивно самий
викладе свої показання. У слідчій практика зустрічаються випадки, що
коли потерпілі по тим або іншим причинам не дають правдивих показань.
Особливо часто це спостерігається в результаті сумлінної помилки
потерпілого, бажання відшкодувати збитки за рахунок обвинувачуваного,
сховати свою непривабливу роль у справі, що характерно при
розслідуванні шахрайства. Потерпілі по справах про зґвалтування нерідко
умовчують ряд істотних деталей. Це визивається багатьма причинами,
наприклад соромливістю потерпілої, бажанням сховати факти, що
компрометують її, і т.д. Іноді припадає говорити про речі, що неприємні
допитуваному. У цьому випадку і слідчий відчуває відому сором’язливість,
але він не повинний ухилятися від питань, що потребують свого вирішення.
Навіть при розслідуванні статевих злочинів, якщо вести допит із тактом,
слідчий установить належне порозуміння з допитуваним.

Потерпілий докладно допитаний про прикмети злочинця, дасть його
“словесний портрет” у тому виді, як він запам’ятався в його пам’яті. Не
варто наполягати, щоб потерпілий неодмінно пригадав і описав те, що не
може пригадати. Тут велика небезпека впливу з боку слідчого. Докладний
допит про індивідуальні прикмети злочинця, викрадених речах і т.д.
важливий для наступного розшуку і пред’явлення їх потерпілому для
упізнання. Допитувати потерпілого рекомендується якомога швидше після
вчиненого злочину. Показання таких потерпілих відрізняються не тільки
більшою достовірністю, але і великим достатком деталей. При допиті
потерпілих по справах про розбійний нападах, і хуліганстві враховується
щиросердечний стан потерпілих у момент нападу. Нерідко під впливом
страху вони сумлінно помиляються й освітлюють із події в перебільшеному
виді. Збудженим потерпілим, тільки що перенесли переляк, психічну
травму, потрібно дати можливість заспокоїтися.

Тут же, на першому допиті, з’ясовується, який розмір заподіяного
матеріального збитку. Іноді по справах про крадіжки з корисливих
спонукань потерпілі називають суму збитку, що набагато перевищує дійсну
цінність викраденого. Потерпілий на першому допиті, не зорієнтувавшись
ще в обставинах події, назве точну суму збитку. Тут же з’ясовуються всі
інші питання, що мають значення для встановлення злочинців і виявлення
доказів. Закінчуючи допит, необхідно попередити, що у випадку, якщо
потерпілий пригадає обставини, що не виклав на першому допиті і який, на
його думку, можуть мати значення для розкриття злочину, йому варто
прийти до слідчого і дати нові показання.

Іноді зустрічаються випадки помилкової заяви про пограбування і
крадіжки. Вони інсценуються, як правило, із метою приховання розкрадання
державного або суспільного майна або недостача, щоб уникнути
адміністративної або дисциплінарної відповідальності за втрату того або
іншого майна або документа, отримати для себе матеріальні вигоди і
т.д. Крім ретельного огляду місця події, слідчого експерименту, очних
ставок, зіставлення показань заявника з результатами допитів свідків,
проведених для викриття інсценівки злочинів, хибність заяв можна
встановити шляхом ретельного, іноді неодноразово повторюваного допиту
заявника.

Якщо слідчий сумнівається в правдивості заяви, по тактичних розуміннях
не варто дати відчути це заявнику на першому допиті. Його треба допитати
самою найдокладнішою уявою, а показання перевірити через осіб, що добре
знають його, з’ясувати в них, що розповідав потерпілий про злочин, чи
могли бути в нього ті предмети, що, за його словами, викрадені, і т.д.

Показання потерпілого, як і показання інших учасників процесу, не мають
заздалегідь установленої доказової сили; вони підлягають перевірці поряд
з іншими зібраними доказами в справі й оцінці слідчим по його
внутрішньому переконанню.

Тепер ясно, що являє собою процес допиту свідка або потерпілого. Але які
принципи допиту, як узагалі допитувати, домагаючись основної мети допиту
-одержати найбільше повні і достовірні відомості? Для цього існує
методика і тактичні прийоми допиту. Про це в наступній частині.

4. МЕТОДИ І ТАКТИЧНІ ПРИЙОМИ ДОПИТУ.

Проблемам допиту традиційно приділялася значна увага в юридичній
літературі. Проте ряд проблем потребує більш детального аналізу. Це
насамперед проблеми:

Імунітету свідка;

зміцнення гарантій захисту прав і законних інтересів допитуваних осіб;

удосконалювання процесуальної форми і тактики допиту.

У якості свідка може бути допитане будь-яка особа, якій відомі
які-небудь обставини, що піддягають встановленню в справі, якщо така
особа не має процесуального статусу потерпілого, підозрюваного або
обвинувачуваного. Нездатність особи в силу своїх психічних або фізичних
вад правильно сприймати ті або інші явища і давати про неї об’єктивні
показання усуває можливість участі його в справі в якості свідка.
Відповідно до вимог ст. 69 КПК України не можуть бути допитані в якості
свідків також: захисник обвинувачуваного про обставин , що стали йому
відомі в зв’язку з виконанням обов’язків захисника; адвокат, представник
профспілки або іншої громадської організації про обставини, що йому
стали відомі в зв’язку з виконанням їм обов’язків представників
потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Даний перелік осіб, що мають так називаним імунітетом свідка, виявився
вичерпним, що по істоті не сприяє дозволові виникаючих на практику
проблемних ситуацій.

Як бути наприклад із лікарями і священнослужителями, оперативними
робітниками. У Конституції України зазначено, що церква відділена від
держави, але в теж час зазначений, що ніхто не звільняється від
виконання законів України (цивільних обов’язків).

У законі повинно бути записане:

“Не підлягають допиту особи, що у силу своїх фахових обов’язків не
вправі називати джерело або характер своєї поінформованості по маючим
значення для справи фактам”. Рекомендується, що давати вичерпний перелік
таких осіб у законі не обов’язково. Краще це зробити в керівних
роз’ясненнях Пленуму Верховного Суду.

Поряд із цим, на сучасному етапі формування правової держави, реалізуючи
ідеї гуманізму, законодавцю, на наш погляд, необхідно реалізувати
концепцію імунітету свідка привілею звільнення від самозвинувачення в
більш повному обсязі.

Методика допиту – це система заснованих на кримінально-процесуальному
законі принципів, методів, прийомів і правил допиту, що забезпечують
одержання від допитуваного правдивих показань у повному обсязі його
поінформованості про обставини, що мають значення для справи, а також
відомостей, необхідних для перевірки достовірності цих показань.

Принципи – це основні ідеї, початку тактики допиту, що утілені у всіх
(або в більшості використовуваних) методів, правилах і прийомах.

До принципів тактики допиту можна, на наш погляд, віднести:

законність;

використання прийомів, методів і засобів, що відповідають моральним
початкам карного судочинства; активність допиту;

комплексне використання наявної оперативно-пошукової і доказової
інформації зі справи;

цілеспрямування допиту;

урахування особистості допитуваного й особливостей слідчої ситуації;

використання закономірностей психотехніки спілкування; безупинне уявне
моделювання поводження допитуваного і планування допиту;

використання рефлексивного мислення;

нерозголошення конфіденційної інформації.

Методи – це засоби досягнення цілей допиту, що подають собою визначену
систему характерних для них прийомів, правил і рекомендацій. Традиційно
при допиті використовується метод одержання доказової інформації, що
можна назвати методом з’ясовування.

Метод з’ясовування – це метод евристичного пошуку характеру
поінформованості допитуваного й одержання інформації шляхом розпиту.
Поряд із цим, у тактику допиту осіб, що дають помилкові показання, що
відмовляються від дачі показань або відповідей на окремі питання, а
також при допиті в інших конфліктних ситуаціях, використовуються два
методи: метод переконання і метод викриття.

Прийоми – це найбільше раціональні й ефективні засоби дії допитуваного в
сформованій слідчій ситуації, найбільше доцільна лінія поведінки особи,
що здійснює допит. До прийомів допиту осіб, що дають помилкові
показання, можна віднести такі прийоми як “непрямий допит”, “створення
перебільшеного уявлення в допитуваного про обсяг зібраних слідчим
доказів”, “приховання справжньої поінформованості”, “використання
асоціативних зв’язків” і ін.

Правила – це система вказівок і рекомендацій, у своїй сукупності що
описує той або інший найбільше доцільний засіб дії особи, що проводить
допит, умови і порядок реалізації того або іншого прийому до конкретній
слідчій ситуації.

Переконання як один із методів допиту засновано на словесному або іншому
впливі на розум, свідомість, почуття допитуваного і спрямовано на
створення в останнього критичного відношення до вчиненого злочину і до
своєї позиції, спонукання його до каяття і дачі правдивих показань.
Переконання може стосуватися як життєвої позиції обвинувачуваного в
цілому, так і більш вузьких питань (відношення до вчиненого, доведеності
його винності і т.д.). Слідчий повинний досягти одержання правдивих
показань від допитуваного за допомогою саме цього методу.

Метод переконання являє собою систему прийомів психологічного впливу на
допитуваного. До числа прийомів цього методу можна віднести:

роз’яснення протиправності вчиненого і його тяжких наслідків із метою
викликати каяття;

використання відносин з іншими співучасниками злочину;

активізація позитивних якостей особистості допитуваного або так
називаний метод морального стимулювання і ін.

Викриття здійснюється за допомогою доказів і тактичних комбінацій. Коли
доказів достатньо, рекомендується:

пред’явлення доказів послідовно відповідно до їхній доказової сили;

пред’явлення спочатку найбільше важливого доказу.

Знання психології людини повинні активно використовуватися слідчим у
розробці методів і прийомів допиту як свідка, так і потерпілого. Проте в
юридичній літературі залишається дискусійним питання про допустимість
психологічного впливу на допитуваного. При цьому деякі автори відхиляють
прийнятність психологічного впливу взагалі, інші критикують окремі
психологічні прийоми допиту.

Проте, уже той факт, що слідчий управі задавати допитуваному питання,
припускає можливість психологічного впливу першого на другого, оскільки
в даному випадку що допитує спонукає допитуваного зосередити свої думки
на визначених обставинах, викликає визначені асоціативні зв’язки і т.д.
Тим більше, психологічний вплив на допитуваного роблять запропоновані
слідчим речовинні докази, протоколи слідчих дій або інші документи. Без
психологічного впливу практично немислима очна ставка. Психологічний
вплив є, як відзначають В. Е. Коновалова й А. М. Сербулов, необхідним
елементом усякого спілкування. На відміну від насильства, вплив мати
позитивними .якостями і не несе в собі елементів примуса. “Грань між
впливом і насильством, беззастережно що відхиляється законодавцем”, на
думку А. Р. Ратинова, “визначається свободою вибору тієї або іншої
позиції, тобто можливістю вільного ухвалення рішення в умовах впливи і
відсутності такий в умовах насильства.”[13; стор. 130]

Вимога закону про те, щоб допит починався з вільної розповіді
допитуваного про обставини справи, уже припускає використання прийому,
іменованого “прихованням справжньої поінформованості”. Приховання своєї
поінформованості слідчим не виключає, а скоріше, припускає, що при цьому
в допитуваного можуть сформуватися самі різні уявлення про обсяг
зібраних слідчим доказів, у тому числі і можуть виникати перебільшені
уявлення про доказову базу, якою володіє слідчий. Тим більше такі
“перебільшені уявлення” можуть виникати при послідовному пред’явленні
слідчим доказів-Якщо ж слідчий не розголошує всієї правди, то це не
виходить, що він бреше.

Застосування зазначених прийомів не суперечить
кримінально-процесуальному закону. Відповідно до ч. 3 ст. 22 КПК України
забороняється домагатися показань обвинувачуваного шляхом насильства,
погроз і інших незаконних мір. Під насильством можна розуміти
застосування засобів, що придушують вільне волевиявлення особистості, із
метою зміни показань або їхній одержання. Насильство може виявлятися в
застосуванні фізичної сили, незаконних арештах і затримках, у тривалих
виснажливих безупинних допитах, особливо в нічний час, що розраховані на
виснаження нервової системи і придушення вільного волевиявлення,
застосування психотропних засобів або гипнотичного впливу.

Таким чином, методи і прийоми допиту повинні відповідати таким вимогам:

законності,

етичності,

пізнавальної ефективності,

вибірковості впливу,

відсутності психічного насильства (наявності можливості вільного вибору
допитуваним лінії поведінки),

спрямованості на встановлення об’єктивної істини. Використання при
допиті оперативної інформації має ряд особливостей.

Все це зобов’язує слідчого невпинно вчитися “розумно боротися за
максимум добра і мінімум зла, мати спроможність вивіряти інтелектуальним
багажем свою діяльність…, тому що людина відповідає не тільки за
неправду, насильство, боягузливість, але і за обмеженість свого
кругозору, теоретичну незрілість і практичну нездатність до справи, за
невідповідність обраної лінії поведінки своїм можливостям”.

висновки

В даній курсовій роботі була зроблена спроба вивчення таких слідчих дій,
як допит свідків і потерпілих, зроблений аналіз самих понять “допит”,
“допит свідка”, “свідок”, “допит потерпілого”, “потерпілий”.

У роботі також подані загальні правила проведення такої слідчої дії, як
допит . Визначено, також відмітні риси двох видів допиту і їхня
індивідуальність. Коротко проаналізовані існуючі проблеми, що виникають
під час допиту. Розглянуто методику допиту і ряд тактичних прийомів
існуючих для оптимального досягнення головної мети допиту свідків і
потерпілих.

Зазначені тактичні прийоми необхідно застосовувати на практиці. Проте
нерідко трапляються випадки проведення допитів за принципом “аби-як”.
При цьому, після проведення таких допитів слідчий ні на крок не
наближається до істини. Адже показання свідків і потерпілих – вдячний
матеріал, необхідно лише виявити в них дорогоцінні для слідчого дані, і
при цьому не забувати що допитуваний – людина, а людям властиво
спілкування, люди самі бажають поділитися інформацією, тільки б хтось їх
вислухав і зрозумів.

Для спрощення роботи слідчого існує багато науково розроблених порад, до
яких варто звертатися.

У процесі написання роботи пізнав багато цікавої інформації і
сподіваюся, що порушена мною тема багато в чому доповнить обрану мною
тему дипломної роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1.Конституція України;

2.Кримінальний кодекс України;

3.Кримінально-процесуальний кодекс України;

4.Ароцкер Л.Е. “Тактика й етика судового допиту”, М. “Юрид. Літ.” , 1969
-120с.;

5.Васильєв А.Н., Карнеева Л.М. “Тактика допроса при расследовании
преступлений”, М.: “Юрид. Л-ра”, 1970 – 208с.;

6.Гаврилова Н.И. “Влияние вселение на формирование свидетельских
показаний”, автореф., дисс., канд., Юрид. Наук., М., 1975- 25с.;

7.Доспулов Г.Г. “Психология допроса на предыдущем следствии”, М., “Юрид.
Лит.” 1976-112с.;

8.Доспулов Г.Г. “Психология свидетельских показаний потерпевших”,
Алма-Ата, – “Наука” 1975, – 189с.;

9. Дубрывный В.А. “Потерпевший на предыдущем расследовании в советском
уголовном процессе.” Автореф. канд. дис. Саратов, 1964, стр. 4, 15с.;

10.Кертэс Имре “Тактика и психологическая основа допроса”, под общ. Ред.
Проф. А.И. Винберга, М.: “Юрид. Лит”, 1965 – 164с.;

11. Коновалова В. Е. Правовая психология. -Харьков, 1990;

12.Лукашевич В.Г. “Тактика общения следователя с участниками отдельных
следственых действий” К.: Из-во. КВШ. 1989 – 88с.;

13.Ратинов А.Р. “Проблемы психологии следственной деятельности: Сб.
науч. Ст./ Редкол: А.Р. Ратинов и пр./ – Красноярск: Изд-во Краснояр.
ун-та. 1986 -133с.;

14.Порубов Н.И. “Научная основа допроса на предыдущем следствии. – 3-є.
Изд., перераб. – Минск: Высшая школа, 1978 – 175с.;

15. Салтевський М. В., Лукашевич В. Г., Глибко В. Г. Научноно-справочное
пособие по криминалистике. -Киев, 1994. -С. 126.

16.Хайдуков Н.П. “Тактико-психологическая основа влияния следователя на
лиц, что принимают участие в деле / науч. Ред. В.В. Козлов/ – Саратов:
Изд-во Сарат. ун-та. 1984-124с.

PAGE 1

PAGE 27

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020