Реферат з психології
Поняття про творчість, натхнення, проблеми, тренінг.
Творчість як розв’язування творчих задач
Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються,
найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка,
креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і
задумів, нових підходів, нових рішень). Творчість не виростає на
порожньому місці, творчість — властивість, як правило, професіоналів
своєї справи, які ефективно працюють у відповідній галузі. Творчість
базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті і є його
особистісним дериватом (про це вже йшлося вище).
Водночас готовність до творчості, творчого вирішення проблеми,
креативність є загалом одним із механізмів психологічного захисту людини
в складних умовах — як у трудовій діяльності, так і в кризових життєвих
ситуаціях, таких як безробіття, соціальні та екологічні кризи, сімейні
проблеми тощо.
Творча самореалізація в широкому смислі становить основну якість,
невід’ємну характеристику психічно здорової людини. Так, за А. Маслоу,
психічно здорова людина — це щаслива людина, яка живе в гармонії з
собою, не відчуває внутрішнього розладу, захищається, однак першою не
нападає, любить навколишній світ, людей і творчо працює, реа-лізуючи
свої здібності й обдарованість.
Винахідництво, раціоналізаторство, взагалі різноманітні процеси в
сучасному виробництві, в яких виявляється творчий професійний потенціал,
забезпечують найбільш суттєві прогресивні зміни у виробництві й соціумі.
Важливим для суспільства є не тільки генерація нових ідей і технічних
рішень, а й уміння сприймати й розуміти нове, поважати свіжі, навіть
незрозумілі ідеї, впроваджувати їх, не протидіяти новому.
Під творчістю розуміється передусім процес створення нового, корисного
продукту. За обсягом принципової новизни результату розрізняють чотири
рівні творчості. Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості,
який приводить до принципово нового результату, нового для всього
людства, а може, нового й у космічному масштабі. Це твори геніальних
письменників, художників, композиторів, винаходи та відкриття, які
перетворюють життя людини й людства в найрізноманітніших напрямах (від
атомної бомби до пеніциліну). Зрозуміло, що творчість такого рівня
(абсолютна, об’єктивна новизна продукту творчості) властива досить
вузькому колу творців-геніїв, є прерогативою еліти людства.
Другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для досить
великого кола людей, скажімо для певної країни світу. Деякі винаходи
з’являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак
відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий.
Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого,
обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом творчості цього рівня є
раціоналізаторська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах
якогось підрозділу підприємства, в найкращому випадку — галузі.
І, нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новизна продукту якої
є суб’єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить.
Однак такий обмежений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути
чи не найважливішим, початковим етапом в оволодінні вищими рівнями
творчості, формуванні вмінь і навичок загальної крєативності.
Критерій новизни й оригінальності не є єдиним для ви-шачення творчості.
Оскільки творчість — це вид людської діяльності, то деякі спеціалісти
наголошують на можливості виявляти мету творчості (творчої задачі), а
також об’єктивні (соціальні, матеріальні) та суб’єктивні (особистісні
якості — знання, уміння, позитивна мотивація, творчі якості) передумови
для творчості. Нарешті, багато дискусій викликає критерій соціальної й
особистісної значущості та прогресивності творчості. Чи можна вважати
творчою діяльністю талановито продумані та здійснені злочини або нові
ідеї й винаходи, спрямовані проти спокою і добробуту людства?
На введенні критерію гуманності та прогресивності для визначення
творчості наполягають ті, хто вважає, що коли цієї риси немає, то треба
говорити про антитворчість, варварство. Справжня творчість має сприяти
розвиткові людської особистості, людської культури.
Відоме розвинуте Г. С. Костюком та його учнями трактування діяльності як
процесів розв’язування задач. Зрозуміло, що досить логічним є
екстраполювання його на творчу діяльність, що постає як процес
розв’язування творчих задач.
Ще Л. С. Виготським обгрунтована потреба у виділенні в психологічному
дослідженні одиниці як структури меншого обсягу, що зберігає водночас
усі основні риси цілого. Таке виділення творчої задачі як кванта,
одиниці творчої діяльності надає можливість дослідити творчість, яка
поглинає всі особистісні сили людини, всю її діяльність і часто саме з
цієї причини важко піддається науково-психологічному дослідженню.
Закономірності й механізми творчого процесу сьогодні проаналізовані
далеко не повністю, відповідні дослідження тривають. Однак визначено
центральну ланку психологічного механізму творчості (дослідження Я. О.
Пономарьова). Згідно з його підходом, ця ланка характеризується єдністю
логічного (що розуміється як дії зі знаковими моделями) та інтуїтивного
(що в даному разі розуміється як дії з оригіналами). Функціонування
механізму творчості проходить, за Я. О. Пономарьовим, кілька фаз, а
саме: 1) логічного аналізу проблеми — використання наявних знань,
виникнення потреби в новому; 2) інтуїтивного розв’язування — задоволення
потреби в новому; 3) вербалізації інтуїтивного рішення — набуття нового
знання; 4) формалізації нового знання — формулювання логічного рішення.
Принципове значення у творчому процесі має так званий непрямий (або
побічний) продукт творчої діяльності, який не відповідає безпосередній
усвідомленій меті і є здебільшого неусвідомленим. Для роз’яснення цього
поняття можна навести такий приклад. Скажімо, листи паперу, що лежать на
столі, здуває вітер. У людини виникає бажання чимось їх придавити
(книгою, папкою тощо). Виконавши відповідну дію, людина часто не може
відповісти, яким предметом скористалася, де саме поклала його (це і є
непрямий продукт). Деякі властивості цього предмета, суттєві з точки
зору мети дії (обсяг, маса), людина усвідомлює. Тут ідеться про прямий
продукт дії.
Цікаво, що людина не може безпосередньо використати непрямі продукти в
усвідомленій регуляції подальших дій. Безпосередньо цей продукт виступає
лише в об’єктивно зафіксованому результаті дії — перетвореннях об’єкта.
Такі
неусвідомлені перетворення, неусвідомлений досвід інколи містять у собі
шлях до розв’язання творчої задачі (Я. О. Пономарьов).
Що ж сприяє тому, щоб неусвідомлений непрямий продукт дав поштовх
інтуїтивному рішенню?
Нещодавно науковий світ вразила новина, яка, здається, не повинна
цікавити людей у наш досить неспокійний час. Однак ця новина — знайдено
доказ останньої, або Великої, теореми Ферма — схвилювала багатьох. Чому?
Відповідь на це запитання дав д-р Коен, який керує відділенням
математики Прінстонського університету, де професор математики д-р Ендрю
Чайлз зробив своє відкриття. «Схоже, що великі духовні сили людства ще
живі. Ми нібито присутні на виконанні одного з останніх квартетів
Бетховена», — заявив Коен.
Хто ж дав наприкінці XX ст. переконливий доказ того, що «великі духовні
сили людства ще живі»? Д-р Чайлз пройшов класичний шлях творчої людини.
Він уперше познайомився з теоремою Ферма в десятилітньому віці. Теорема
стимулювала його бажання стати математиком. Підлітком він витрачав
багато часу на спроби довести теорему. «Вона завжди жила в моїй
підсвідомості», — згадує д-р Чайлз. Проте тільки ставши професійним
математиком, він зрозумів, що йдеться про щось значно більше, ніж просто
робота над задачею.
Далі була праця. «Задача тримала мене, не відпускаючи, майже сім років.
Робота велася день за днем. Я майже забув, що можна думати про що-небудь
ще, — розповідає д-р Чайлз. — Я не думав, що коли-небудь припиню роботу
над нею».
Отже, тільки та творча робота, яка стає справою життя, знаходить своє
рішення, бо вона цілком захоплює особистість, усю діяльність, свідомість
і підсвідомість творчої людини. Вирішення таких проблем, які стали
життям людини, здійснюється інколи завдяки так званому «інсайту» —
осяянню. Ідеї приходять до людини вві сні (таблиця Менделєєва), в
зоопарку (формула бензолу Кекуле), у ванні (згадаймо «Еврику!»
Архімеда). Все це добре відомі в історії науки приклади того, як творча
задача заволоділа особистістю і розв’язалася нібито раптово, ніби сама
собою. Однак найчастіше творча задача (наукова, технічна, художня тощо)
розв’язується систематичною, організованою, інтелектуальною працею,
поступовим проходженням усіх етапів і фаз розв’язування, використанням
спеціальних прийомів звуження поля пошуку, формування й перевірки
гіпотез тощо. Принциповою для творчих задач є «нульова фаза» — бачення
задачі, самостійність у її пошуку та постановці. Про цю фазу вже йшлося
вище. Наведемо перелік прийомів розв’язування задачі відповідно до фаз
та етапів розв’язування (Ільясов).
Перша фаза розв’язування —аналіз умов задачі:
1) виділення даних, того, що шукається, відомих і невідомих явищ
задачі;
2) віднесення явищ задачі до об’єктів і процесів, перше моделювання
їхніх якостей;
3) установлення основної трудності (конфлікту) задачі.
Друга фаза розв’язування—пошук невідомою в задачі (висунення гіпотез).
1-й етап — довизначення умов:
1) зниження рівня збудження;
2) розгортання визначень понять, що стосуються всіх явищ задачі;
3) виведення інших характеристик явищ задачі і як наслідок установлення
наявності в них властивостей, даних у визначеннях. Повторне моделювання
отриманих нових засобів, явищ;
4) зближення даних і вимог задачі;
5) усунення зайвих умов у формулюванні задачі.
2-й етап — пошук невідомого за допомогою більш визначених за змістом
прийомів:
-1) підвищення рівня впевненості в собі;
2) знаходження й використання подібної задачі;
3) визначення сфери пошуку невідомого;
4) «перевтілення» в образ явищ задачі (емпатія);
5) розподіл задачі на частини.
3-й етап — пошук невідомого за допомогою прийомів, менш визначених за
змістом:
1) узагальнення задачі;
2) конкретизація (спеціалізація) задачі;
3) переструктурування явищ задачі;
4) формулювання і рішення зворотної задачі;
5) висунення будь-яких гіпотез;
6) переключення на інші проблеми.
Третя фаза розв’язування—перевірка й аналіз
гіпотез:
1) перевірка висунутих гіпотез;
2) виділення обгрунтувань гіпотез;
3) аналіз переваг і недоліків гіпотез;
4) розгляд причин неспроможності гіпотез;
5) виявлення схожості ідей у гіпотезах і умов, що залучаються.
Творче натхнення
Творчість — це не лінійний процес, у ньому бувають підйоми, спади,
плато. Найвищий кульмінаційний творчий стан — натхнення. Це стан
найвищого піднесення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і
спрямовані на розв’язування творчої задачі. Людину в стані творчого
натхнення нібито несе «потік», вона не все усвідомлює у своїх діях, не
завжди може сказати, скільки минуло часу (година, день, доба). Нерідко з
перебуванням у стані творчого натхнення пов’язане й виникнення інсайтів,
осяяння.
Людина, яка перебуває у стані творчого натхнення, має сильний вплив на
інших людей, часто може переконати їх, схилити до своєї думки, ідеї,
повести за собою. Особистісну властивість, що надає можливість такого
ситуативного впливу на інших, пов’язаного з власним натхненням,
називають харизмою.
Добре відоме сьогодні поняття «харизматичний лідер» (тобто лідер, який
веде за собою не стільки глибинною силою переконання, скільки власним
надихаючим прикладом). Інколи такого впливу вимагають і від учителя,
дорослого, який працює з дітьми, лідера творчого колективу та ін.
Кажуть, що творчий учень є дзеркальним відображенням творчого вчителя.
При цьому від дорослого вимагають творчості найвищого, об’єктивного
рівня, не тільки педагогічного, а й предметно-змістового натхнення, яке
завойовує серця, харизми — надзвичайної надихаючої обдарованості, яка
викликає у кожного учня «почуття повної довіри», «готовність
дотримуватися того, чого вчить учитель» (І. В. Бестужев-Лада).
Однак такий підхід не зовсім продуктивний, по-перше, тому, що ця
характеристика не може (і не повинна) торкатися кожного з мільйонів
учителів, керівників гуртків і студій, тренерів-професіоналів та інших
дорослих, які професійно працюють із дітьми. По-друге, проста
констатація зв’язку творчості вчителя і творчості учня, непомірні вимоги
до творчої майстерності вчителя зменшують його потенціальні можливості в
оволодінні методиками розвитку творчості. Проте слід зважити на існуючу
сьогодні можливість виявлення й експлікації механізмів формування
творчості, створення відповідних технологізованих методик і прийомів.
Інша річ, що в принципі можливості розвитку та реалізації творчого
потенціалу не мають обмежень.
Психологічні проблеми навчання творчості. Творчий тренінг
Проблема навчання творчості, підготовки до професійної творчої
діяльності досить незвичайна — як навчити того, чого сам не знаєш, тобто
нового, творчого Звідси виникла ідея «вільного» виховання, «спонтанного»
розвитку творчості, за якою найважливішим вважалося не перешкоджати
паросткам спонтанної творчості. Проте добре було б не тільки не
заважати, а й сприяти розвиткові творчих здібностей, здатності до різних
видів творчої праці.
Сучасний підхід до навчання творчості пропонує чітке розмежування того,
чого у творчості можна й потрібно вчитися, а чого не можна й не треба.
Так, О. О. Мелік-Пашаєв виділяє кілька рівнів творчих здібностей у
художній творчості, які виявляються в розв’язуванні творчої задачі. Одна
з головних характеристик творчої задачі, як відомо, — відсутність єдино
правильного вирішення взагалі, воно можливе тільки з певної естетичної
позиції, якщо йдеться про мистецтво, або, ширше, з певної рефлексивної
позиції суб’єкта відносно задачі. Отже, найнижчі, операціональні
компоненти творчих здібностей можна формувати безпосередньо, показуючи й
пояснюючи, як і що має робити учень. Для розвитку творчої уяви перед
учнем треба ставити задачі, для вирішення яких він має відшукати власні,
не відомі вчителеві засоби. Якщо йдеться про естетичну позицію, тут і
саму задачу повинен поставити перед собою учень (О. О. Мелік-Пашаєв).
Отже, безпосередньо навчати творчості у звичайному розумінні слова
«навчання» неможливо. Щоб описати процеси формування здатності до
творчості, використовується
ідея, поняття тренінгового впливу. В даному разі йдеться про тренінг
інтелектуально-творчий.
Інтелектуально-творчий тренінг, тобто розгорнуту систему гнучких впливів
на особистість, спрямовану на формування здатності до творчості, слід
відрізняти від прийомів, або методів, активізації творчості «під
конкретну задачу», тобто методів пошуку конкретного технічного або
наукового вирішення. Разом з тим знайомство з такими методами, значною
мірою поширеними в організації сучасної технічної творчості, їх
практичне застосування і відповідний досвід теж сприяють нагромадженню
творчого потенціалу.
Методи пошуку нових технічних рішень поділяються на групові та
індивідуальні. Серед групових слід відзначити «брейн-стормінг» Ф.
Осборна (про нього вже йшлося вище, коли розглядалася критичність
мислення), синектику (Дж. Гор-дон), для якої важливим є вміння
емпатичного втілення у неживі предмети, творчу дискусію тощо. Принципову
роль у групових методах пошуку нових технічних рішень відіграє
соціально-психологічний аспект організації творчої групи, комплектування
керівної ланки, стиль лідерства, підтримка комфортного спілкування в
групі. Ці ж фактори мають вирішальне значення для творчої ефективності
малих виробничих груп, зокрема в системах автоматизованого проектування
технічних об’єктів.
Серед індивідуальних або комбінованих методів (тобто таких, які можуть
використовуватися як однією людиною, так і групою) можна відзначити
узагальнений евристичний метод О. М. Половинкіна, метод гірлянд
асоціацій, або метафор, розроблений відомим винахідником Г. Я. Бушем,
його ж «метод семикратного пошуку», а також метод «морфологічного
аналізу» (Ф. Цвіккі), функціонально-вартісний аналіз, метод фокальних
об’єктів (Ф. Кунце). З цими методами можна ознайомитися в сучасній
літературі з технічної творчості (Г. С. Альтшуллер, 1986, В. О. Моляко,
1983, Ю. Л. Трофімов, 1989).
Системи творчого тренінгу, як правило, містять у собі комбінації
багатьох методів, вони орієнтовані не на конкретний результат, а на
поштовх до творчості, нагромадження відповідного потенціалу, відстрочену
творчу ефективність.
Прикладом цього є система творчого тренінгу КАРУС В. О. Моляко. КАРУС —
це абревіатура з назв п’яти найбільш застосовуваних стратегій
конструювання: ком-
бідування, аналогізування, реконструювання, універсальна стратегія та
стратегія випадкових підстановок.
Методи активізації в системі КАРУС ураховують особливості творчої
мисленнєвої діяльності людини, і тому вони досить ефективні й
використовуються в наукових і прикладних розробках з технічної
творчості, в конструкторській діяльності.
Широко відома серед інженерів система ТРВЗ (теорія розв’язування
винахідницьких задач) Г. Альтшуллера. Ця система базується на
філософській ідеї визначення і переборення суперечності у винахідницькій
задачі. В багатьох публікаціях Альтшуллер заперечує психологічні підходи
й методи формування здатності до винахідництва. Однак реальні прийоми
Альтшуллера суттєво тяжіють саме до психології. І це зрозуміло з огляду
на сутність винахідництва.
Винахідництво, безумовно, являє собою найвищий рівень технічної
творчості, а, можливо, й науково-технічної творчості взагалі. В деяких
психологічних дослідженнях винахідництво протиставляється навіть
відкриттю і розглядається як результат розвинених творчої активності
особистості й продуктивності мислення. Під відкриттям розуміють
виявлення за допомогою аналізу реальних властивостей (ідей, речей і
теорій), а під винаходом —. конструювання об’єкта, кращого, ніж той, що
аналізується. Винахідництво є со-ціально значущим видом творчості, у
ньому здійснюється розробка операціональних знань, засобів діяльності,
які безпосередньо впливають на науково-технічний прогрес.
Нарешті, винахідницька діяльність має особливі можливості в плані
розв’язання «одвічного протиріччя» проблеми навчання творчості (як
навчити того, чого не знаєш сам?).
Робота із задачами, які є тільки суб’єктивно новими, становить
обов’язковий етап підготовки до творчості, хоча і є певною мірою
«рафінованим» (тобто звільненим від значущих психологічних домішок)
варіантом творчої діяльності. Однак навчання творчості вимагає зваженого
співвідношення між суб’єктивною і об’єктивною новизною задач, що
розв’язуються, їх самостійною постановкою і заданістю.
Психологічні особливості винахідницької діяльності (самостійна
постановка задач, неможливість правильного рі-шення-«відповіді», їх
потенціальна варіантність, багато-рівневість кожної винахідницької
задачі та ін.) сприяють
тому, що навіть у поставленій й розв’язаній задачі тривалий час
зберігається «інерція» об’єктивності її творчого змісту, об’єктивної
новизни. Саме цей заряд об’єктивної новизни, що міститься у
винахідницькій задачі, потрібний для розвитку творчої діяльності й
зберігання всіх психологічних особливостей об’єктивної творчості.
Запропонований вище психологічний аналіз проблеми підготовки до
творчості дав можливість розробити підходи до творчого тренінгу з
винахідництва. Це система спеціальних занять, під час яких створюються
сприятливі психологічні умови для реалізації творчого потенціалу
суб’єкта, його розвитку й нагромадження, усвідомлення й рефлексивного
аналізу прийомів творчої діяльності, В нашій системі підготовки до
винахідництва передбачена активізація як усвідомлюваних та раціональних,
так і неусвідомлених та емоційних складових творчості: активізація й
розвиток останніх відбуваються завдяки образному мисленню і сприятливому
емоційному фону.
На заняттях, присвячених розвиткові творчості, необхідно передусім
створити вільну ігрову атмосферу, спрямовану на забезпечення
комфортності спілкування, впевненості у своїх силах, творчих потенціях і
відповідному потенціалі інших членів групи. На цій базі вже можна
продовжувати роботу щодо тренінгу спеціальних творчих моментів (скажімо,
бачення задачі й самостійна постановка, формування задуму тощо) в
ігрових та інших умовах.
ЛІТЕРАТУРА
1. Альтшуллер Г. С. Найти идею. Новосибирск, 1986.
2. Выготский Л. С. Воображение и его развитие в детском возрасте //
Собр. соч.: В 6 т. Москва, 1984. Т. 3.
3. Геркинблит М., Петровский А. Фантазия и реальность. Москва, 1968.
4. Голосовкер Л. Имажинативный абсолют. Москва, 1979.
5. Короленко Ц. П., Фролова Г. В. Чудо воображения (воображение в норме
и патологии) Новосибирск, 1975
6 Моляко В. А. Психология конструкторской деятельности Москва, 1983
7. Немое Р. С. Психология: В 2 кн. Москва, 1994
8. Пономарев Л. А. Психология творчества. Москва, 1976
9 Селье Г. От мечты к открытию. Москва, 1987
10 Семенов И. Н. Проблемы рефлексивной психологии решения творческих
задач. Москва, 1990.
11. Трофимов Ю. Л. Техническое творчество в САПР (психологические
аспекты). Киев, 1989.
12. Цзен Н. В., Пахомов Ю. В. Психотренинг (игры и
упражнения). Москва, 1988.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
