Курсова робота
з дисципліни: “Фінанси підприємства”
на тему:
Фінансова санація підприємства”
ПЛАН
С.
Вступ
1.Фінансова криза на підприємстві.
Економічний зміст і причини виникнення
2. Санація підприємств
2.1. Економічна сутність санації підприємств
2.2. Форми фінансової санації
2.3. Внутрішні джерела фінансової санації
2.4. Менеджмент фінансової санації підприємства
2.5. Передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санації
підприємств
2.6. Класична модель фінансової санації
3. Розробка проекту фінансового оздоровлення підприємств
Висновки
Література
ВСТУП
В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання мають постійно
адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість,
знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат.
Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких
перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово
потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за
кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення)
чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і
продовжити діяльність. У ринковій економіці банкрутство підприємств —
нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств утримується на
ринку не більш як 20-30.
Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система
заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.
Актуальність цієї проблематики підсилюється прийняттям Закону України
“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом”, що регулює питання фінансової санації та банкрутства
підприємств.
Виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне
застосування ліквідаційних процедур до інших ускладнюється дефіцитом
теоретико-методичного забезпечення процесів санації
(ліквідації) та відсутністю кваліфікованих фахівців у сфері управління
санацією.
Фінансова криза на підприємстві.
Економічний зміст і причини виникнення.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності
підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на
фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з
кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та
банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або
відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного
функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан
підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове
забезпечення поточної виробничої діяльності.
Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:
1) джерелами (факторами) виникнення;
2) видом кризи;
3) стадією її розвитку.
Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову
неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог
санаційних заходів.
Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень
щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати
причини фінансової неспроможності суб’єкта господарювання.
Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві,
поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності
підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від
підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть
бути:
спад кон’юнктури в економіці в цілому;
зменшення купівельної спроможності населення;
значний рівень інфляції;
нестабільність господарського та податкового законодавства;
нестабільність фінансового та валютного ринків;
посилення конкуренції в галузі;
криза окремої галузі;
сезонні коливання;
посилення монополізму на ринку;
дискримінація підприємства органами влади та управління;
політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в
країнах підприємств – постачальників сировини (споживачів продукції);
конфлікти між засновниками (власниками).
Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер.
Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент
неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або
недосконало функціонує система раннього попередження та реагування,
одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.
Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою
систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки:
Низька якість менеджменту.
Дефіцити в організаційній структурі.
Низький рівень кваліфікації персоналу.
Недоліки у виробничій сфері.
Прорахунки в галузі постачання.
Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
Прорахунки в інвестиційній політиці.
Брак інновацій та раціоналізаторства.
Дефіцити у фінансуванні.
Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування,
аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).
Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані
становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно,
досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової
кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової
неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.
Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на
фінансово-господарський стан підприємства такі:
втрата клієнтів і покупців готової продукції;
зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;
неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність
наднормативних запасів;
виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності
кадрів;
підвищення тиску на ціни;
істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання
виручки від реалізації продукції.
Розрізняють три види кризи:
стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал
і відсутні довгострокові фактори успіху);
криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і
це призводить до незадовільної структури балансу);
криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна
загроза втрати платоспроможності).
Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані
в табл. 1.1. Між розглядуваними видами кризи існують тісні
причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу
прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством
ліквідності.
Таблиця 1.1.
Фактори, що зумовлюють різні види кризи
Стратегічна криза Криза прибутковості Криза ліквідності
• неправильний вибір виробничого майданчика (місця розташування
підприємства)
• неефективна політика
збуту та асортиментна
політика
• недосконале планування та прогнозування
• помилкова політика диверсифікації
• неефективний апарат управління
• дефіцити в організаційній структурі
• відсутність виробничої програми
• зайві виробничі потужності
• відсутність або недієздатність системи контролінгу
• форс-мажорні обставини • несприятливе співвідношення цін та
собівартості
• невиправдане завищення цін
• зростання собівартості за стабільних цін
• зменшення обороту від реалізації продукції
• збитковість окремих
структурних підрозділів
• придбання збиткових підприємств
• значні запаси готової продукції на складі
• високі витрати на персонал
• високі процентні ставки;
• форс-мажорні обставини
• неефективна маркетингова політика
• невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність
строків)
• незадовільна структура капіталу
• відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів
• незадовільна робота з дебіторами
• надання незабезпечених
товарних кредитів
• великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності
• великі обсяги низьколіквідних оборотних активів
• зниження кредитоспроможності підприємства
• високий рівень кредиторської заборгованості
• форс-мажорні обставини
Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів
реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження
прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня
ліквідності та платоспроможності.
Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна
кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство
підприємства.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є
ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:
а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства
(за умови переведення його на режим антикризового управління);
б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує
негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і
призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної
та своєчасної реакції на неї.
2. Санація підприємств
2.1. Економічна сутність санації підприємств
Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова
санація.
Термін “санація” походить від латинського “sпаre” – оздоровлення,
видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів,
здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних,
банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям
підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією;
випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;
збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій;
перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною
або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі
банкрутства.
Деякі з авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише
заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з
допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямованих на
попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його
ліквідації.
Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом”, прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття “санація” та
“досудова санація”. У цьому разі санація розглядається як система
заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з
метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його
фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково
вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та
капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.
Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності
боржника, здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати
його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних,
організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних,
фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до
початку порушення справи про банкрутство.
Своє тлумачення поняття “санація” має і Національний банк України: режим
фінансової санації — це система непримусових і примусових заходів,
спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом
визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності
й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової
діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих
порушень.
Найбільш повним можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними
економістами Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг, провідними
фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація
— це система фінансово-економічних, виробничо-технічних,
організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення
чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і
конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді
або санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести
підприємство до фінансового оздоровлення.
Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах
позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин
їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності
підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури
оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних
для проведення санаційних заходів виробничотехнічного характеру.
Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на
вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно
правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення
підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення
виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому
контексті розрізняють два види санації:
Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу
підприємства-боржника.
Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу
санованого підприємства (реорганізація).
Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією
та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням
ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням
якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням
асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією
санаційних резервів у сфері виробництва.
На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття
“реструктуризація”. Реструктуризація суб’єкта господарювання — це
проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних
заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм
власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити
прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.
Можна стверджувати, що “санація” є ширшим поняттям, ніж
“реструктуризація”. Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх
стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин
стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як
реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та
конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані
на відновлення ліквідності та платоспроможності).
2.2. Форми фінансової санації
Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для:
Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.
Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів
виробничо-технічного характеру.
Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового
капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за
рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових
засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках,
через одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути
спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів.
За формальними ознаками розрізняють два види санації:
а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;
б) санація із залученням нового фінансового капіталу.
У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:
зменшення номінального капіталу підприємства;
конверсія власності в борг;
конверсія боргу у власність;
пролонгація строків сплати заборгованості;
добровільне зменшення заборгованості;
самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких
форм:
альтернативна санація;
зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням
(двоступінчаста санація);
безповоротна фінансова допомога власників;
безповоротна фінансова допомога персоналу;
емісія облігацій конверсійного займу;
залучення додаткових позик.
За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну
санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та
зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид
санації підприємств — з допомогою державної фінансової підтримки.
Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на
поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках
держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів
господарювання: податкові пільги, створення особливих умов
підприємницької діяльності і т.д.
Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено
непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба
приймати рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій
літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття «чистої
санації». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного
підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі
збитків.
2.3. Внутрішні джерела фінансової санації
У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції
підприємств на фінансову кризу:
1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та
розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж
обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового
сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації
продукції.
2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація
обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного
маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка
і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та
управління.
Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог
внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх
фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини
неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності
проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас,
на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано
такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація.
Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано
передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та
ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними
напрямами:
Реструктуризація активів.
Зменшення (заморожування) витрат.
Збільшення виручки від реалізації.
Першу групу санаційних заходів пов’язано зі зміною структури та складу
активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також
змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації
активів виділяють такі види санаційних заходів:
а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина
капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина
прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між
балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх
реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:
– через реалізацію окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які
безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації
продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні
права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи,
наднормові запаси сировини й матеріалів тощо);
– в результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які
неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий
метод реструктуризації активів не пов’язаний з реальним поліпшенням
платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення
кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів
змінюється структура пасивів (збільшується стаття «Статутний капітал» чи
«Додатковий капітал»);
б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка
передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням
таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад,
збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю
з одночасним укладанням договору про лізинг даного об’єкта нерухомості.
Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його
платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини
своєї збитковості може отримати значну економію на податкових платежах,
які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об’єкта основних
фондів;
в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання
(а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру),
коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;
г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються
у виробничому процесі;
д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення
частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та
матеріалів, незавершеного виробництва тощо);
е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій).
За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні
ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види
діяльності;
є) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші,
ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові
вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий
стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень
невиправданої дебіторської заборгованості. Це є суттєвим резервом
відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій
кризі. Тому фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні
можливості для її погашення.
До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:
– Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової
компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових
операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в
підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані
послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська
заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства
поступаються правом на одержання грошей згідно з платіжними документами
на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми
дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди
факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції,
діючої відсоткової ставки та строків настання платежу).
– Облік або дисконт векселів. Зміст цієї операції полягає в тім, що
банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує
пред’явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі
строку погашення. Економічною суттю операції дисконтування є дострокова
реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного
кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної
суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за
мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель,
і сумою, яку він отримає на цей вексель у строк платежу, також
називається дисконтом.
– Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу
в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано
імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке
виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську
заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення
ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за
участю банківської установи і є також однією із форм трансформації
комерційного кредиту в банківський.
Крім того, у межах заходів щодо рефінансування дебіторської
заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стягнення
заборгованості, у тім числі зверненням із позовом в арбітражний суд.
Порядок доарбітражного врегулювання спорів та позовного звернення в
арбітражний суд детально описано далі.
Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумовлюють
зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів
пов’язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх
використання (звіт про прибутки та збитки).
– Зменшення (заморожування) витрат.
Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних
підприємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога
меншим. Окупність капіталовкладень може відбуватися або в результаті
збільшення грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат. У рамках
фінансової санації може бути прийнято рішення про заморожування
ризикових інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком
окупності.
Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, доцільно
здійснювати на основі нуль-базис-бюджетуваняя (ZBB —
Zero-Base-Budgeting). Головною метою ZBB є визначення оптимального рівня
валових витрат підприємства та пріоритетних напрямків використання
обмежених фінансових ресурсів. Основна відмінність ZBB від звичайного
оперативного фінансового планування полягає в тім, що останнє значною
мірою зорієнтоване на показники рівня витрат попередніх періодів (які
можуть бути невиправдано завищеними). Базою для ZBB є так звана
точка-нуль, тобто планові показники розраховуються на підставі нового
обрахунку всіх норм та нормативів витрат, їх складу та структури. ZBB є
складовою частиною контролінгу витрат підприємства. Порядок проведення
ZBB показано на рис. 2.3.1.
Даний блок санаційних заходів здійснюється в двох напрямках:
Заморожування інвестиційних вкладень.
Зниження валових витрат.
Рис. 2.3.1. Етапи нуль-базис-бюджетування
У рамках ZBB аналізуються всі статті витрат і за кожною з них
визначаються можливості економії. Розробляючи плани ощадного
використання сировини та матеріалів, особливу увагу слід звернути на
необхідність боротьби з крадіжками на виробництві. Для боротьби з цим
явищем на багатьох підприємствах доцільно створювати власну службу
безпеки.
Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, проведення
фінансової санації підприємств обов’язково супроводжується радикальним
зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти
зменшенням заробітної плати або зменшенням величини необхідного робочого
часу. Найбільш поширеними заходами щодо вивільнення робочого часу є:
запровадження неповного робочого тижня;
достроковий вихід на пенсію;
неоплачувані відпустки;
звільнення персоналу.
Однак, масові звільнення персоналу треба поєднувати із санаційними
заходами соціального характеру.
У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів
аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації
продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для
активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати
збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін;
як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у
даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним
стратегії маркетингу.
2.4. Менеджмент фінансової санації підприємства
Процес організації фінансової санації підприємств можна подати трьома
основними функціональними блоками:
1. Розробка санаційної концепції та плану санації.
2. Проведення санаційного аудиту.
3. Менеджмент санації.
Як правило, план санації розробляють за дорученням власників чи
керівництва підприємства консалтингові чи аудиторські фірми в тісному
взаємозв’язку із внутрішніми службами контролінгу. У разі, якщо санація
здійснюється у ході провадження справи про банкрутство, то розробляти
план повинен призначений арбітражним судом керуючий санацією. Санаційний
аудит здійснюється аудиторськими компаніями на замовлення потенційних
санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у
фінансуванні санації.
Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення
підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Сутність
менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах: інституційному та
функціональному.
З інституцінного боку до менеджменту санації можна віднести всіх
фізичних осіб, які уповноважені власниками суб’єкта господарювання чи
силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати
фактичне управління підприємством на період його оздоровлення.
Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід
віднести контролюючі органи (наприклад департамент банківського нагляду
НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих
санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду,
представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених
менеджерів, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання
з призначенням менеджменту санації належить до числа першочергових
заходів у рамках фінансового оздоровлення.
З функціонального боку менеджмент санації — це система антикризового
управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму
з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення
підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати
як окремі фази управлінського циклу, причому у процесі санації
підприємства такі цикли перманентне повторюються при досягненні окремих
стратегічних чи тактичних цілей.
До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:
а) постановка цілей;
б) формування та аналіз проблеми (головна проблема — фінансова криза);
в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації (добір і
оцінювання необхідного каталогу санаційних заходів);
г) прийняття рішення;
д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);
е) контроль;
є) аналіз відхилень.
Важливою складовою організації дієвого менеджменту санації є створення
ефективної системи контролінгу, головним завданням якого є визначення
стратегічних та тактичних цілей санації та орієнтація процесу управління
на досягнення цих цілей. Вирішальним при цьому є створення системи
інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб.
Зауважимо, що не існує єдиних рецептів організації менеджменту санації
підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального
підходу до управління процесом її подолання.
2.5. Передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санації
підприємств
Рішення про проведення санації може прийматися в таких основних
випадках:
1. З ініціативи суб’єкта господарювання, який перебуває в кризі — якщо
існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в
недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення
кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутом даного
підприємства (досудова санація).
2. Після того як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного
суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо
підприємство стало фінансове неспроможним або існує реальна загроза
такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник має подати до
арбітражного суду план санації та (або) проект мирової угоди. Зрозуміло,
що рішення про санацію приймається лише у разі, якщо підприємство доведе
кредиторам, що воно є санаційне спроможним.
3. По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному
друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України
оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства —
якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають
задовольнити вимоги
кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та
арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного
підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами та механізмом
задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення про
припинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення
фінансової санації юридичної особи.
4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України
“Про банки та банківську діяльність” установа банку має право відносно
клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс заходів
щодо його санації, у тому числі: передати оперативне управління даним
підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати
боржника; змінити порядок платежів; спрямувати на погашення
кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.
5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу
підприємства. У разі невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою
цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право
здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового
стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні
органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною
продукцією та іншим майном відповідного суб’єкта господарювання. Якщо
санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності
підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного
суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.
6. З ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про
державні підприємства.
7. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове
оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом
впливу НБУ на комерційний банк перед
застосуванням санкцій, передбачених Законом України “Про банки та
банківську діяльність”.
2.6. Класична модель фінансової санації
Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого
підприємства являє собою так звана “класична модель санації”, яка широко
використовується як основа для розробки механізму фінансової санації
суб’єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення
підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи.
Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу
фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські
документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються
зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість
фінансового стану фірми.
У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика
фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та
слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу,
згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну
спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації
відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал
підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура
балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та
ліквідацію суб’єкта господарювання.
У противному разі санація означатиме лише відстрочку в часі ліквідації
підприємства і нічого окрім додаткових збитків для власників та
кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися на добровільній
основі та у примусовому порядку.
Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації
неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на
підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного
підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.
Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації
неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного
суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).
У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити
платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо
підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів,
виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки
країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою
проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових
орієнтирів. Чим раніше на санаційне спроможному підприємстві
розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.
У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні
заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та
оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги
кредиторської заборгованості. Ідеться про реалізацію так званої
першочергової (Сгасh) програми. Даною програмою можуть бути передбачені
такі санаційні заходи: лізинг замість купівлі, зворотний лізинг,
факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу,
пролонгація заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими
цінами та деякі інші.
Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних
цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід
враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені
можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках
правового поля держави, в якій воно розташоване. Цілі мають бути
реальними та піддаватися кількісному (чи якісному) вимірюванню. Головною
стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності
підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід
узгодити тактичні цілі, а саме:
сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;
основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність
тощо);
соціальні цілі.
Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами,
відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної
мети санації.
Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення
поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії.
Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються.
Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових
конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність.
Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в
оптимізації політики капіталовкладень.
Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє
собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається
здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація
програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на
підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу
внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього
капіталу та стратегічних завдань санації.
Наступним елементом класичної моделі санації є її проект який
розробляється на базі санаційної програми і містить у собі
техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових
ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні
графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння
інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а
також прогнозовані результати виконання проекту.
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за
якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має
своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також
приймати об’єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих
перешкод при здійсненні оздоровчих заходів. Відчутну допомогу тут може
надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі
інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну
функції. Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних
результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо
використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.
3. Розробка проекту фінансового оздоровлення підприємства
Розробка проекту фінансового оздоровлення здійснюється, як правило,
фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у
фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними
аудиторськими та консалтинговими фірмами.
Проект санації складається зі вступу та двох розділів. У вступі
відображаються:
фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації,
величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти
платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо);
аналіз причин кризової ситуації;
характеристика ринків збуту продукції;
кадровий потенціал та інші вихідні параметри.
Крім того, формулюються стратегічні цілі санації і стислий прогноз
результатів проведення фінансового оздоровлення підприємства.
Перший розділ містить конкретний план фінансового оздоровлення,
складовими частинами якого є:
а) план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі
визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість
ринку; мотивацію споживачів; ступінь еластичності попиту та рівень
платоспроможного попиту на продукцію підприємства; умови збуту; галузеві
ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини
ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами
готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на
перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих
конкурентів, їхні переваги та недоліки, а також схема реалізації
продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо
оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Дається
оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства;
б) план виробництва та капіталовкладень, який містить дані про
використання обладнання, його знос, витрати, пов’язані з відновленням
(придбання нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості
оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його
«вузькі» місця, комерційні зв’язки з постачальниками сировини (включаючи
наявність альтернатив). Слід вказати, яке саме обладнання, технічну
документацію, технологію, «ноу-хау», у кого, на яких умовах та в який
термін потрібно придбати, суму витрат на придбання;
в) організаційний план, що в ньому відображають організаційну структуру
підприємства, можливості реструктуризації, аналізують управлінський та
кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її
зменшення, можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням
вимог антимонопольного законодавства;
г) фінансовий план, в якому треба подати прогноз обсягів випуску та
реалізації продукції, баланс грошових надходжень та витрат, зведений
баланс активів і пасивів (на початок та кінець поточного року), аналіз
шляхів досягнення беззбитковості підприємства, оцінку потреб в
інвестиціях, форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів, графіки
освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було
залучено на поворотній основі).
У другому розділі проекту санації деталізують очікувані результати
виконання проекту, дають оцінку ефективності запропонованої форми
оздоровлення, а також прогнозують можливий ризик та збитки. Основою для
вибору тієї чи іншої форми санації є розрахунок її ефективності (Е), яку
можна визначити за такою формулою:
Е = Прогнозований обсяг додаткового прибутку
Розмір вкладень на проведення санації
Результати санації (хоча її переважною мірою спрямовано на подолання
неплатоспроможності та відновлення фінансової стійкості) можна оцінити
через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків
після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення).
Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції санатора в
підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержання
прибутку (в абсолютній чи відносній формі).
Мета санації вважається досягнутою, якщо з допомогою зовнішніх та
внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та
виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи
(нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутом з
наступною ліквідацією) і забезпечує свою прибутковість та
конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.
ВИСНОВКИ
Санація — це комплекс послідовних взаємозв’язаних заходів
фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного,
соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання
з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та
конкурентоспроможності.
Проект санації може мати таку структуру:
1. Загальна характеристика підприємства:
фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізованої
продукції, прибуток, заборгованість, коефіцієнт платоспроможності та
ліквідності);
аналіз причин, унаслідок яких підприємство потрапило в скрутне фінансове
становище;
перспективи виходу з цього стану.
2. План фінансового оздоровлення:
виробнича програма на найближчі роки (назва продукції, кількість,
вартість);
баланс грошових доходів і витрат (суму необхідної допомоги в розрізі
конкретних джерел показують окремо);
розрахунок ефективності заходів, спрямованих на оздоровлення
підприємства.
3. Прогнозовані кінцеві результати реалізації проекту.
План фінансового оздоровлення може мати такі розділи:
1. Загальна характеристика підприємства та його фінансовий стан:
найменування підприємства; дані про реєстрацію, підпорядкування, місію
та види діяльності; організаційно-правовий статус; форма власності;
організаційна структура; фінансові коефіцієнти ліквідності,
платоспроможності, фінансової стійкості, оборотності капіталу, рівня
дебіторської заборгованості, прибутковості, рентабельності.
2. Основні параметри проекту бізнес-плану: обґрунтування варіанта
санації, розрахунок загального обсягу фінансових ресурсів (у тім числі
державних коштів), строк реалізації плану, строк погашення інвестованого
капіталу, фінансові результати реалізації плану (чиста теперішня
вартість, внутрішня норма дохідності, строк окупності проекту).
3. Заходи для відновлення платоспроможності та підтримки ефективної
господарської діяльності (заходи технічного, організаційно-економічного
характеру та фінансові кошти, необхідні для їхнього здійснення).
З-поміж багатьох різних заходів, які сприяють відновленню
платоспроможності й підтримуванню ефективної господарської діяльності
підприємства, можна рекомендувати, зокрема, такі:
зміна складу керівників підприємства та стилю управління;
інвентаризація активів підприємства;
оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат на виробництво;
продаж дочірніх фірм і часток у капіталі інших підприємств;
продаж незавершеного будівництва;
обґрунтування необхідної чисельності персоналу;
продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків готової продукції;
реструктуризація боргів перетворенням короткострокової заборгованості в
довгострокові позики або іпотеки;
запровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації
виробництва;
удосконалення організації праці;
проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни
застарілого устаткування.
4. Ринок і конкуренція (характеристика галузі, перспективи її розвитку;
сегменти ринку даного бізнесу, покупці, перелік основних конкурентів та
їхні конкурентні переваги; стратегія виживання на ринку; тенденції та
очікувані зміни на основних ринках).
5. Маркетингова діяльність підприємства (стратегія маркетингу, канали
розподілу, стратегія здійснення продажу, характеристика та аналіз
каналів збуту, життєвий цикл продукту, інші дослідження та розробки).
6. План виробництва та його ресурсне забезпечення (виробнича програма
підприємства, обсяг продажу продукції, потреба в основних фондах,
оборотних коштах, персоналі, інвестиційних ресурсах).
7. Фінансовий план (прогнозування фінансових результатів, розрахунок
обсягів додаткових інвестицій, обґрунтування джерел фінансування,
складання прогнозного балансу, розрахунок фінансових коефіцієнтів).
Цьому розділу належить вирішальна роль стосовно вибору того чи того
варіанта фінансового оздоровлення підприємства.
8. Обґрунтування сценаріїв подолання найбільш імовірних ризиків у
процесі проведення фінансового оздоровлення підприємства.
Фінансову допомогу можуть здійснити три групи підприємств: партнери за
кооперованими зв’язками; підприємства (холдинги), які володіють
контрольним пакетом акцій неплатоспроможного підприємства; кредитори,
які впевнені в позитивних наслідках фінансового оздоровлення
неплатоспроможного підприємства.
ЛІТЕРАТУРА
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” // Голос України. — 1999. — 30 липня.
Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К., 1999. — Т. 2.
Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К., 1995.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, 1999. —
С.310. – Т.2.
PAGE
PAGE 33
PAGE
Відділ контролінгу перевіряє рівень виконання бюджетних показників та
аналізує причини відхилення факту від плану
9
Відділ планування розробляє бюджет з відображенням контрольних
показників для окремих носіїв рішень
8
На рівні підприємства приймається рішення про пріоритети у використанні
ресурсів, рівень виробництва та витрат
7
Керівництво підприємства зіставляє дані окремих структурних підрозділів,
будує власний ієрархічний ряд пріоритетів та альтернатив
6
Керівництво підрозділами визначає пріоритетні напрямки використання
наявних обмежених ресурсів і будує ієрархічний ряд пріоритетів
5
Керівники підрозділів визначають альтернативні методи досягнення
поставлених завдань та відповідні витрати
4
Керівники підрозділів розробляють конкретні цільові показники для
окремих функціональних одиниць
3
Керівництво структурними підрозділами визначає часткові цілі і доводить
їх до окремих функціональних одиниць
2
Керівництво підприємства визначає стратегічні та оперативні цілі та
приймає рішення про сфери застосування zbb
1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
