Реферат з дисципліни: Фінанси
Тема:
Прямі і непрямі податки підприємства
Зміст
№ Стор.
Вступ
Форма оподаткування підприємств
Економічний зміст прямих і непрямих податків
База використання конкрентих видів податків
Література
3
4
5
6
12
Вступ
Податкова система – це сукупність правових норм, що регулюють розміри,
форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які мають
податковий характер й необхідні державі для виконання її функцій.
Податки і збори – це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових
фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначених
законодавчими актами України.
Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які, відповідно до
закододавчих актів, покладено обов’язок сплачувати податки і збори
(обов’язкові платежі).
Об’єктами оподаткування є доходи, додана вартість продукції (робіт,
послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її
натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно
юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України
про оподаткування.
Податки в Україні є основним видом державного доходу.
Податки в Україні виконують дві основні функції – фіскальну та
економічну. За допомогою фіскальної функії здійснюється формування
бюджетного фонду країни, реалізація економічної функції дає змогу
державі безпосередньо впливати на процес суспільного відтворення в
цілому, стимулюючи або стримуючи розвиток тих чи інших галузей народного
господарства, посилюючи чи послаблюючи нагромадження капіталу, а також
впливаючи на платоспроможний попит населення.
Основне призначення системи оподаткування полягає в тому, щоб
максимально сприяти розвиткові підприємництва, тобто різних форм
власності, й тим самим досягти максимально можливого росту дохідної
частини Державного бюджету.
Форма оподаткування підприємств
Юридичні особи можуть самостійно обирати спосіб оподаткування доходів за
єдиним податком поряд з діючою системою оподаткування, причому спосіб
оподаткування доходів обирається один раз і залишається незмінним
протягом звітного року.
Відмова від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та
звітності приймається за умови подання підприємством заяви до податкової
інспекції не пізніше, ніж за 15 днів до закінчення календарного року.
Спрощена система оподаткуваня не поширюється на суб’єктів
підприємницької діяльності, в статутному фонді яких частки, що належать
юридичним особам-учасникам і засновникам даних суб’єктів, які не є
суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків.
Такий спосіб оподаткування можливий за умов:
якщо за рік сереньооблікова кількість працівників не перевищує 50
чоловік (у тому числі сумісники і ті, які працюють за угодою підряду)
якщо обсяг виручки від реалізації продукціі (товарів, робіт, послуг)
разом з податком на додану вартість не перевищує 500 000 євро.
Підприємства, які перейшли на спрощену систему оподаткування, сплачують
такі збори і податки:
акцизний збір (якщо є об’єкт акцизного збору)
єдиний податок (за ставкою 6 або 10 відсотків)
ПДВ (за умови сплати єдиного податку в розмірі 6 відсотків)
податок із власників транспортних засобів
податок на репарацію доходів нерезидента
всі утримання із заробітної плати громадян, які перебувають у трудових
відносинах з платником єдиного податку
плату за товговий патент у випадку, якщо підприємство здійснює
торгівельну діяльність за готівкові кошти.
Єдиний податок сплачується замість:
а) податку на прибуток підприємств
б) плати (податку) на землю
в) збору на спеціальне використання природних ресурсів
г) збору на обов’язкове соціальне страхування
д) комунального податку
е) збору до Пенсійного фонду України
є) внесків до Фонду соціального захисту інвалідів України.
Економічний зміст прямих
і непрямих податків
Підсистема оподаткування юридичних осіб передбачає поділ податків і
зборів на три групи: непрямі податки, прямі податки та інші податки,
збори і платежі.
Прямі податки характеризуються тим, що вони встановлюються безпосередньо
на дохід чи майно платників податку, непрямі – включаються у вигляді
додатку до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами
цих товарів.
При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та
самим платником податку, при непрямому – суб’єктом податку стає
продавець товару (послуги), який виступає посередником між державою та
виробником, споживачем товару чи послугами.
Об’єктом оподаткування прямими податками є дохід, прибуток або майно. Ці
податки накладають безпосередньо на платників, і їх розмір прямо
залежить від розмірів об’єктів оподаткування.
До прямих податків належать:
податок на прибуток підприємств
прибутковий податок з громадян
плата за землю
податок на транспортні засоби.
До непрямих:
податок на додану вартість
акцизний збір
мито.
База використання
конкретних видів податків
Прямі податки
Податок на прибуток
У світовій практиці податок на прибуток є однією з основних частин
бюджету будь-якої країни.
У більшості країн ставка не є єдино визначеною, існують знижені,
мінімальні й максимальні ставки податку. Так, максимальні ставки податку
становлять в: Німеччині – 50%, Греції – 49%, Франції – 42%, Бельгії та
Ірландії – 43%, Італії – 36%, Великобританії, Нідерландах, Іспанії,
Португалії – 35%, Люксембурзі – 34%.
У США прибутковий податок на корпорації, тобто податок на прибуток,
встановлено: з перших 50 тис. дол. прибутку стягується податок за
ставкою 15%, з наступних 25 тис. дол. прибутку податок стягується за
ставкою 25%, понад 75 тис. дол. прибутку – 35%.
Така методика оподаткування прибутку спонукає підприємців до збільшення
продуктивності праці і максимального одержання прибутку, що зрештою
призводить до збільшення надходжень до державного бюджету.
В Україні ставка податку на прибуток залишається незмінною – 30%, але
змінюється підхід до визначення об’єкту оподаткування, тобто прибутку.
До введення нового Закону “Про оподаткування прибутку підприємств
об’єктом оподаткування вважався балансовий прибуток підприємства, що
являв собою загальну суму прибутку підприємства від усіх видів
діяльності за звітний період, який включав прибуток від реалізації
продукції (робіт, послуг), в тому числі продукцію допоміжного та
обслуговуючих виробництв. Зараз прибуток визначається як сума
скоригованого валового доходу, одержаного шляхом зменшення суми валового
доходу (виручки у натуральній та грошовій формах) звітного періоду на
суму валових витрат виробництва, суму амортизаційних відрахувань,
нарахованих згідно із ст.8 і 9 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” № 283/97 ВР. Тобто податок до оподаткування
визначають за формулою:
Пдо=Вдс-Ввс-Ас, де
Пдо – прибуток до оподаткування
Вдс – скоригований валовий дохід
Ввс – скориговані сукупні валові витрати
Ас – скоригована сума амортизації
Платниками податку є:
1. З числа резидентів – суб’єкти господарської діяльності та інші
підприємства, установи, організації, які здійснюють діяльність,
спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її
межами.
2. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку,
що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж
такий платник податку, територіальної громади.
3. З числа нерезидентів – юридичні особи, створені у будь-якій
організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх
походження з України.
Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, а саме:
органи державної влади
благодійні фонди і організації
пенсійні фонди
спілки і асоціації
релігійні організації
інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку.
Прибутковий податок з громадян
Сукупний оподатковуваний доход за календарний рік складається з місячних
сукупних оподатковуваних доходів, одержаних з різних джерел як на
території України, так і за її межами. При визначенні сукупного
оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в натуральній,
так і в грошовій формах. Доходи, одержані в натуральній формі,
зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за
вільними (ринковими) цінами.
Оплата податку з доходів, одержаних у іноземній валюті, здійснюється у
гривнях. Доходи, одержані в іноземній валюті перераховуються у гривні за
курсом, що визначається Національним банком України на дату одержання
доходу.
Не включаються до сукупного оподатковуваного доходу:
а) допомога з державного соціального страхування і державного
соціального забезпечення
б) суми одержуваних елементів
в) державні пенсії, що сплачуються за умовами добровільного страхування
пенсій
г) компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формах
д) суми грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат,
одержуваних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького
складів органів внутрішніх справ у зв’язку з несенням служби
е) суми, одержані в результаті успадкування та дарування, за вийнятком
сум авторської винагороди
є) суми, одержані громадянами за обов’язковим і добровільним
страхуванням
ж) суми матеріальної допомоги, як в грошовій, так і в натуральній
формах, незалежно від їх розміру.
з) інші суми, передбачені відповідними Законами.
Ставка і розмір податку вираховується залежно від місячного доходу особи
(чим більший доход, тим більша сума вираховується), згідно з чинним
законодавством.
Плата за землю
Плата за землю – це податок за володіння і користування землею. Ця плата
впроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування
заходів щодо раціонального використання та охорони інфраструктури
населених пунктів тощо.
Ставки земельного податку для земельних ділянок населених пунктів,
грошова оцінка яких не встановлена становить 2,72-38,01 коп. за 1 кв. м.
залежно від кількості населеня.
Плата за землю справляється у двох формах: земельного податку і орендної
плати.
Земельний податок сплачується власниками землі та землекористувачами.
Орендна плата сплачується орендарями.
Об’єктом плати (податку) є земельна ділянка.
Податок на земельні ділянки, надані підприємствам промисловості,
справляється у відсотках від грошової оцінки одиниці площі ріллі в
області: рілля, сінокоси, випаси – 0,181; багаторічні насадження –
0,0543; земельні ділянки підприємств промисловості, транспорту, зв’язку
та іншого призначення – 9,05; землі населених пунктів, грошова оцінка
яких встановлена – 1,81.
Земельні ділянки, що знаходяться в населених пунктах, земельний податок
стягується за ставками в грошових одиницях за 1 кв. м. площі. Якщо
грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, то визначаються середні
ставки земельного податку.
Податок на транспортні засоби
Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин є
джерелом фінансування будівництва, реконструкцій, ремонту та утримання
автомобільних шляхів загального користування, проведення
природоохоронних заходів на водоймищах. Цей податок впливає на
формування доходів місцевого самоврядування, ефективність використання
наземних і водних транспортних засобів. Податок сплачують з прибутку.
Платником податку є юридичні особи (резиденти і нерезиденти), які мають
на балансі транспортні засоби.
Відповідно до гармонізованої системи опису та кодування товарів,
об’єктом оподаткування є транспортні засоби, які наведені нижче:
автомобілі для перевезення не менше як 10 осіб, у т.ч. водія (3,60 грн з
100 см.куб.)
автомобілі легкові (3,00-20,00 грн. з 100 см.куб, залежно від об’єму
циліндрів двигуна)
автомобілі вантажні (10,00-20,00 грн. з 100 см.куб.)
автомобілі спеціального призначення (3,60 грн з 100 см.куб.)
мотоцикли, мопеди (3,00 грн з 100 см.куб.).
Не є об’єктом оподаткування:
а) трактори на гусеничному ходу
б) мотоцикли з об’ємом двигуна до 50 куб.см.
в) вантажні та самохідні транспортні засоби, які використовуються на
території заводу, складах для перевезення вантажів на короткі відстані
г) машини і механізми для сільськогосподарських робіт.
Податок з власників наземних транспортих засобів об’єктів господарювання
обчислюють, виходячи з об’єму циліндрів та потужності двигуна кожного
виду і марки транспортних засобів, які є на їх балансі:
ПТз=Оц*Ст, де
ПТз – податок із власників транспортних засобів
Оц – об’єм циліндрів у куб.см.
Ст – ставка податку на рік з 100 куб.см.
Податок сплачується перед реєстрацією (перереєстрацією) або технічним
оглядом транспортних засобів. Податок може сплачуватись рівними
частинами чотири рази на рік.
Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту
загального користування. На 50% – сільськогосподарські
підприємства-товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні
автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше 10.
Непрямі податки
Податок на додану вартість
Система податку на додану вартість розроблена у Франції в 1954 р.
економістом М.Лорс. Починаючи з 60-х років вона набула великого
поширення у західноєвропейських, а згодом і в інших країнах.
ПДВ є частиною новоствореної вартості і сплачується до Державного
бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання
послуг. Додана вартість – це прибуток, заробітна плата з нарахуваннями
на неї та інші витрати, пов’язані з власне виробничим процесом.
Зарубіжні країни використовують ПДВ, встановлюючи не одну ставку, а цілу
систему: знижену, стандартну та підвищену. Знижена ставка застосовується
до товарів першої необхідності, медикаментів та медичних послуг.
Предмети розкоші оподатковуються за підвищеною ставкою. Розмір зниженої
ставки у країнах ЄЕС коливається від 0% до 17%, стандартної – від 12% до
23% і підвищеної – від 25% до 33%. Нульова ставка у країнах ЄЕС
встановлена на всі експортні товари. Це дає право експортерові на
компенсацію ПДВ і дає змогу не включати його до ціни, що значно підвищує
конкурентоспроможність товарів.
Платниками податку є підприємства, в яких обсяг оподаткованих операцій з
продажу товарів (робіт, послуг), протягом будь-якого періоду з останніх
дванадцяти місяців перевищує 3600 неопопдатковуваних мінімумів доходів
громадян.
Підприємства, які продають товари (роботи, послуги) на митній території
Україні за готівкові кошти, сплачують податок незалежно від обсягів
продажу. Звільнені від оподаткування такі операції з продажу: продаж
вітчизняних продуктів дитячого харчування, товарів спеціального
призначення для інвалідів, лікарських засобів і виробів медичного
призначення та ін.
Ставки оподаткування для обчислення податку на додану вартість. Законом
України визначено дві ставки податків – 20% та нульова ставка. Нульову
ставку оподаткування застосовують при виконанні операцій з продажу
відтчизняних товарів платниками податку за межі митної території
України, продажу товарів і послуг, призначених для використання і
споживання за межами митної території України та ін.
Податкове зобов’язання – це загальна сума податку на додану вартість,
нарахована платником податку в податковому періоді.
Податкове зобов’язання = База оподаткування Х Ставка оподаткування
База оподаткування = Собівартість+ прибуток+акцизний збір+податки, що
входять в ціну виробу
Податковий кредит – це сума, на яку підприємство-платник податку має
право зменшити податкове зобов’язання у звітному періоді.
Сума податку, яку належить сплатити до бюджету визначають як різницю між
загальною сумою податкових зобов’язань протягом податкового періоду і
сумою податкового кредиту в податковому періоді.
, де
– сума податку на додану вартість, яку належить сплатити до бюджету
– сума податкових зобов’язань
– сума податкового кредиту
– сума податку, сплаченого у звітному періоді в зв’язку з придбанням
товарів
– сума податку, сплаченого у звітному періоді в зв’язку з придбанням
необігових активів.
Для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів
громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.
Платники податків, які мають обсяг продажу продукції менший, ніж
вказаний вище, можуть на свій розсуд використовувати податковий період,
який дорівнює календарному місяцю або кварталу.
Суб’єкти господарювання, які сплачують єдиний податок у розмірі 10% від
обсягу продажу продукції (робіт, послуг) за мінусом сум акцизного збору,
не є платниками податку на додану вартість.
Акцизний збір
Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію),
визначені законом як підакцизні, що входить до ціни цих товарів
(продукції).
Об’єкти оподаткування:
– обсяги реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції)
шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги),
безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою а
також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених
з давальницької сировини
– обсяги реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного
споживання, промислової переробки (крім обсягів реалізації), передачі
(для виробництва підакцизних товарів), а також для продажу своїм
працівникам
– митна вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться,
пересилаються) на митну територію України, у тому числі в межах
бартерних (товарообмінних) операцій або без оплати їх вартості, чи з
частковою оплатою.
Обчислення акцизного збору: за ставками у відсотках до обороту з продажу
товарів, що реалізуються за вільними цінами, виходячи з їхньої вартості
за цими цінами, без урахування акцизного збору, без податку на додану
вартість:
Аз = (ВЦва – ПДВ) х Са : 100 ,де
Аз – сума акцизного збору
ВЦва – вільна відпускна ціна на підакцизний виріб
Са – ставка акцизного збору, %
ПДВ – сума податку на додану вартість.
Суми акцизного збору з ввезених на територію України товарів
зараховуються до державного бюджету, а з товарів, вироблених в Україні,
– до місцевого бюджету за місцем їх виробництва і державного бюджету у
співвідношеннях, установлених Верховною Радою України.
Мито і митні збори
Мито є непрямим податком, що стягується за товари та інші предмети, які
перетинають митний кордон України (ввезення, вивезення, транзит через
територію країни товарів, предметів будь-яким способом, враховуючи
використання трубопровідного транспрту, мереж електропередач), і
вноситься до ціни товару.
Платниками мита є юридичні (фізичні) особи, які переміщують через митний
кордон України товари і предмети, що підлягають обкладанню митом.
Об’єктом обкладання митом є митна вартість або фізична одиниця
імпортованих (експортованих) товарів і предметів, які перетинають митний
кордон України.
Єдиним митним тарифом України передбачено три пільгові ставки:
переференційні, пільгові та повні.
Переференційні ставки, застосовують до товарів з країн, які входять
разом з Україною до митних союзів, до товарів, які проходять з країн, що
розвиваються, або при встановленні спеціального митного режиму згідно з
міжнародними угодами.
Пільгові ставки застосовують до товарів з країн, що розвиваються, та до
країн з режимом найбільшого сприяння – Австрія, Великобританія, Італія,
США, Франція та ін.
Повні ставки застосовують до товарів з країн, які не належать до
вищезазначеної категорії країн (близько 40 країн світу, в основному
бідних острівних держав).
В Україні використовують такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне,
спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.
Вивізне мито – інструмент регулювання структури експорту. Вводиться з
метою скорочення переліку товарів, експорт яких підлягає нетарифному
регулюванню.
Ввізне мито – інстумент регулювання структури імпорту. Вводиться з метою
одержання товарів, які не виготовляються на території України або
товарів високого гатунку.
Сезонне мито (ввізне і вивізне) – вводиться на окремі товари та інші
предмети на термін, не більше чотирьох місяців з моменту встановлення.
Спеціальне мито – запобіжний засіб, що застосовується до тих товарів які
загрожують вітчизняному виробнику, шкодять його інтересам.
Антидемпінгове мито – запобіжний засіб, що застосовується у випадках
коли ввізний товар набагато нижче за конкурентну ціну в країні експорту,
або за ціни інших експортерів.
Компенсаційне мито – запобіжний засіб, що застосовують у випадках коли
ввезення або вивезення за митну територію України товарів при
виробництві або експорті яких використовували субсидію. Ставка такого
мита не може перевищувати виявлений розмір субсидії.
Від сплати мита звільняються: транспортні засоби, що здійснюють
міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, предмети
матеріально-технічного постачання для промислової переробки на
українських підприємствах, валюта України, іноземна валюта, цінні
папери, товари та предмети, що стали непридатними для використання
внаслідок пошкодження до пропуску через митний кордон та ін.
Митні збори – це вид митних платежів, які сплачуються за вантажну митну
декларацію суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Митні збори сплачуються за кожну вантажну митну декларацію при митному
оформленні вантажу. Платниками митних зборів є юридичні особи, які
виконують митне оформлення вантажів.
Література
1. Зятковський І.В. “Фінанси підприємств”, навчальний посібник, К.,
Кондор, 2003 рік
2. Слав’юк Р.А. “Фінанси підприємств”, навчальний посібник, ЦУЛ, 2002
рік
3. Ткаченко Н.М. “Бухгалтерський облік на підприємствах України”,
(Система оподаткування в Україні), посібник, К., 2003 рік.
PAGE 12
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
