Курсова робота
на тему :
“ Валютно – курсова політика України: правові засади, валютний контроль
та проблеми валютних відносин “
Зміст
Вступ .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
1. Загальні засади валютного регулювання і валютного контролю . . . . .
. . . . . . . 4
2. Особливості правового регулювання валютних відносин .. . . . . . . .
. . . . . . . . . 5
3. Операції з іноземною валютою, що дозволяються законодавством України
..11
4. Валютний контроль .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .14
5. Загальні відомості про валюту і валютні курси .. . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . .17
6. Міжнародна валютно-фінансова система .. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . .19
7. Проблеми валютних відносин і шляхи їх розв’язання .. . . . . . . . .
. . . . . . . . . . 21
Висновки .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24
Список використаної літератури .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .26
Вступ
Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність
вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою.
Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну
незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи
країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність
існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву
впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має
платіжний засіб (грошову одиницю) – українську гривню, яка є валютою. В
Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є
американський долар. Ці знаки – теж валюта. Існують і інші види валюти.
Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним
фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому
питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів
держави.
Становлення сучасної високоефективної української економіки неможливо
без розвинутого фінансового ринку, складовою частиною якого є валютний
ринок. Будучи формою організації руху валютних цінностей в Україні,
валютний ринок в останні роки розвивався дуже швидкими темпами, тому
валютні відносини потребують надзвичайної уваги з боку держави.
Сучасна система валютного контролю і валютного регулювання сформована за
досить суперечливих і важких соціально-економічних умов. На процес її
становлення впливав ряд негативних чинників, зокрема, розрив традиційних
господарських зв’язків між республіками колишнього Радянського Союзу,
різке падіння виробництва, постійне зростання інфляції, зміна валютного
режиму державної монополії на режим валютних обмежень тощо.
Враховуючи обмеженість об’єму роботи автор ставив перед собою задачу
дослідити загальні положення валютного регулювання в Україні, валютних
правовідносин, режиму, контролю, відповідальності за порушення валютного
законодавства, висвітлити деякі проблеми валютного регулювання, зробити
висновки і викласти певні перспективи розвитку валютного регулювання.
Загальні засади валютного регулювання і валютного контролю
В юридичній літературі під поняттям валютного регулювання на думку
багатьох вчених розуміється сукупність різноманітних форм і засобів
юридичного впливу держави на поведінку суб’єктів суспільних відносин,
який здійснюється в інтересах всього суспільства або певного колективу з
метою підпорядкувати поведінку окремих суб’єктів встановленому в
суспільстві порядку.
Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та
уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію валютних
розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.
Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:
1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення
необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;
2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних
інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
3) організація внутрішнього валютного ринку;
4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними
цінностями;
5) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист
іноземних інвестицій;
6) встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон
валютних цінностей;
7) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на
національний валютний ринок.
Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є
проведення:
• дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного
банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси,
обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за
кордону та відтік короткострокових капіталів;
• девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою
купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс
національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою
бажаного впливу на кон’юнктуру ринку золота, зміни режиму
конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;
• диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від
відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої
структури резервних активів;
• отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для
компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;
• низки адміністративних заходів.
Основними напрямами валютного регулювання є:
1) курсоутворення, захист та забезпечення певного ступеня
конвертованості національної грошової одиниці, регулювання внутрішнього
валютного ринку;
2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних
фінансових інструментів, регламентація поточних операцій платіжного
балансу;
3) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними
цінностями;
4) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист
іноземних інвестицій, обмеження щодо кредитних операцій із
нерезидентами;
5) встановлення режиму та обмежень на ввезення-вивезення через кордон
валютних цінностей.
Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності
та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин
шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти.
2. Особливості правового регулювання валютних відносин
Валютні відносини по своїй суті є специфічним різновидом
фінансово-правових відносин і довести це можна тим, що вони повністю
відповідають найважливішим особливостям фінансових відносин.
На думку Є.О. Алісова валютні відносини мають деякі специфічні
особливості:
1) валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави і
пов’язані з її організуючою роллю з розподілу і перерозподілу
національного доходу з метою утворення необхідних суспільству валютних
фондів.
2) безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є
здійснювана державою планова діяльність з утворення і використання в
суспільстві необхідних валютних фондів. Вказані фонди за своїм змістом є
грошовими, але з властивою для них специфікою, яка полягає в тому, що
гроші в цих відносинах виступають в якості валюти, як міжнародний
платіжний засіб.
3) об’єктом валютних відносин є валютні цінності, під якими треба
розуміти предмети, що слугують засобом платежу в міжнародних розрахунках
або ж які можуть бути сурогатом міжнародних розрахункових засобів, тобто
гроші. Те ж саме можно сказати і щодо зобов’язань, пов’язаних з
використанням валютних фондів.
Є.О. Алісов додає ще дві особливості валютних відносин, які
характеризують їх владно-майнову сутність:
4) особливість валютних відносин владно-майнового характеру полягає в
еквівалентному, тобто двосторонньому русі грошової форм між суб’єктами
выдтворення. В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а
перерозподіл частини грошових коштів, за допомогою яких можливі
міжнародний обмін та фінансове співробітництво;
5) комплексність валютних правовідносин
Галузь валютних відносин складається, з одного боку, з широкого
комплексу міжнародних валютних відносин, з іншого — різноманітних
внутрішньодержавних (внутрішніх) валютних відносин.
Таким чином валютну політику держави можна поділити на дві частини —
поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного
оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури, а перспективна —
в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному
механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах.
Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким
міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд,
Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.
Поза правовідносинами валютні відносини не існують і як будь-які
фінансові правовідносини, як зазначає Л.К.Воронова, в механізмі
правового впливу виконують три функції: 1) вказують на коло осіб, на
яких в конкретній ситуації розповсюджується дія відповідної правової
норми; 2) закріплюють конкретну поведінку суб’єктів в сфері мобілізації,
розподілу і використання відповідних централізованих і децентарлізованих
валютних фондів, якої вони мають дотримуватись; 3) є умовою можливості
використання засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних
обов’язків.
Під механізмом валютного регулювання розуміється сукупність спеціальних
інститутів, органів, осіб, що беруть участь в процесі відносин валютного
регулювання (суб’єктивна складова), а також набір форм і методів їх
діяльності (функціональна складова).
Валютне правове регулювання здійснюється на двух рівнях: нормативному та
індивідуальному. Нормативно-правове регулювання полягає в створенні
(розробці і затвердженні) правових норм, об’єктом яких є суспільні
відносини, пов’язані з валютою. Індивідуально-правове регулювання – це
застосування правових норм до конкретних життєвих обставин, що тягне за
собою виникнення, зміну и припинення валютних правовідносин.
Як вже було сказано, виходячи з особливої владно-майнової природи
валютних відносин, що визначається розробленою державою моделлю
функціонування національного валютного ринку України, формами участі
резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких
дозволяється законодавством України, для фінансово-правового
регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких
законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників
цих суспільних зв’язків. Валютні відносини в цілому регулюються за
допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і
заборони).
Підсумовуючи все вище сказане відмітимо, що валютні правовідносини
представляють собою врегульовані нормами права комплексні суспільні
зв’язки, які мають особливий владно-майновий характер, що виникають в
процесі організованої державою фінансової діяльності з приводу утворення
і використання централізованих і децентралізованих фондів специфічних
грошових засобів – валютних фондів.
Одним з найважливіших документів у цій сфері є Декрет Кабінету Міністрів
України (далі – КМУ) «Про систему валютного регулювання і валютного
контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет). Він регулює операції
з валютними цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний
законний засіб розрахунків на території України, містить дефініції
понять, якими оперує валютне законодавство, встановлює загальні принципи
валютного регулювання, як-то: обов’язкове ліцензування при здійсненні
валютних операцій, а також обов’язкове декларування валютних коштів,
функції державних органів та установ кредитно-фінансового характеру при
регулюванні та здійсненні валютних операцій, права та обов’язки
суб’єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного
законодавства тощо.
В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних органів
загальної та спеціальної компетенції.
В статті 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного
регулювання і контролю» зазначені повноваження Національного банку
України і Кабінету міністрів України у сфері валютного регулювання.
Відповідно до статті 14 Декрету відбувається формування Державного
валютного фонду і місцевих валютних фондів.
Інші суб’єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за
рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному
ринку України, так і за рахунок валютних надходжень, що залишаються в
їхньому розпорядженні.
Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує визначений
Кабінетом Міністрів України ліміт зовнішнього державного боргу. Кабінет
Міністрів України спільно з Національним банком України складає
платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної і податкової
політики в частині, що стосується руху валютних цінностей. Крім того,
він забезпечує формування і розпоряджається Державним валютним фондом.
В сфері валютного регулювання широкими повноваженнями наділений
Національний банк України. На нього покладено здійснення валютної
політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України.
Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного
боргу і визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній
валюті банкам-нерезидентам. Національний банк наділений в межах,
встановлених валютним законодавством, нормотворчими повноваженнями в
галузі здійснення операцій на валютному ринку України; його акти є
обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб і вступають в силу в
строк, встановлений Національним банком.
До компетенції Національного банку належить накопичення, зберігання і
використання резервів валютних цінностей для здійснення державної
валютної політики, встановлення способів визначення і використання
валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України,
курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або
розрахункових (клірингових) одиницях. Національний банк контролює
своєчасне надання звітів і документації про валютні операції за
встановленими ним єдиними формами і публікує звіти про власні операції
уповноважених банків.
Згідно з статтею 68 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» органи місцевого самоврядування також можуть мати позабюджетні
цільові валютні кошти, які перебувають на спеціальних рахунках в банках.
Політика валютного регулювання в Україні реалізується через механізм
валютних обмежень і валютного контролю. В даний час необхідність такого
механізму диктується економічними причинами і його суть полягає в
законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або
регламентації операцій з валютою або валютними цінностями.
Законодавство України встановлює загальний дозвіл щодо ведення валютних
операцій, але накладає певні обмеження і забороняє вчиняти певні дії.
Будь-який суб’єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма
повноваженнями, що з цього випливають (володіння, користування,
розпорядження валютними цінностями). Певні обмеження встановлювалися
«Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території
України», які припинили свою дію у зв’язку з прийняттям нових «Правил
використання готівкової іноземної валюти на території України».
Відповідно до даного нормативно-правового документу встановлюється
порядок використання готівкової іноземної валюти з власних поточних
рахунків юридичними особами – резидентами та розташованими на території
України представництвами юридичних осіб – нерезидентів, порядок
використання на території України готівкової валюти як засобу платежу
або як застави, порядок використання готівкової іноземної валюти як
засобу платежу у разі здійснення торгівлі та надання послуг на
транспортних засобах під час їх перебування за кордоном, а також інші
положення, які стосуються використання іноземної валюти як платіжного
засобу на території України.
Порівнюючи з попереднім «Порядком використання іноземної валюти як
засобу платежу на території України» одразу ж можна помітити певну
лібералізацію у забороні обігу і використання іноземних валют як
платіжного засобу в Україні, хоча говорити про відсутність обмежень ні в
якому разі не можна, оскільки актуальною в будь-який час залишається
проблема вивозу і тіньового обороту валюти в Україні.
Говорячи про зміни в законодавстві треба згадати про те, що нормативи
ввозу/вивозу валюти встановлювались «Порядком переміщення валюти через
митний кордон», проте з прийняттям «Інструкції про переміщення валюти
України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів,
інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон
України» даний порядок був скасований.
Дані нормативно-правові акти є джерелом (формою) валютно-правових норм,
які є найменшим структурним елементом галузі валютних відносин. Хоч вони
допускають певну диспозитивність для суб’єктів валютних правовідносин,
водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм риси
— державно-владний характер, імперативність і категоричність їх
приписів. Це прямо випливає з характеру валютної політики держави.
Правові норми, що визначають порядок здійснення валютних операцій,
виконують дві основні функції – регулюючу і контрольну. Регулююча
функція валютного законодавства зводиться у першу чергу, до визначення
обсягу прав і обов’язків осіб, що беруть участь у здійсненні валютних
операцій. Основною же метою валютного контролю є забезпечення дотримання
валютного законодавства при здійсненні валютних операцій
Правовідносини, що випливають з валютних операцій, характеризуються
особливим складом суб’єктів, їх правами і обов’язками, а також об’єктом
— валютними цінностями. Валютні відносини виникають з приводу
формування, розподілу, використання фондів валютних коштів (валютних
фондів).
До системи валютних фондів України входять Державний валютний фонд,
республіканський валютний фонд, місцеві валютні фонди, що утворюються і
використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також
валютні фонди юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, інших
осіб ( іноземні громадяни та особи без громадянства). Серед них
розрізняють державні централізовані та децентралізовані фонди, а також
фонди, які державі не належать.
3. Операції з іноземною валютою, що дозволяються законодавством України
Законодавством встановлюється проведення поточних валютних операцій і
операцій з рухом капіталу, тобто експорт капіталу в іноземну економіку
та імпорт іноземного капіталу в Україну.
Купувати і продавати валюту на внутрішньому валютному ринку України
резиденти можуть тільки через уповноважені банки. Резиденти доручають
цим банкам продавати валюту на міжбанківському валютному ринку.
Уповноважені банки укладають угоди з купівлі-продажу іноземної валюти
від свого імені та за свій рахунок відповідно до нової «Інструкції про
порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків». Право
уповноваженого банку вести відкриту валютну позицію (тобто позицію
валютного ризику) — це право укладати угоди купівлі-продажу
безготівкової іноземної валюти за гривні.
Розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку визначається як
різниця між сумою іноземної валюти, яку банк придбав за свій рахунок, і
сумою проданої ним валюти за цей же період. У випадках, коли
уповноважений банк здійснює операції з купівлі-продажу іноземної валюти
за гривні, Національний банк установлює для нього ліміт валютної
позиції.
Поточні валютні операції здійснюються резидентами без обмежень, крім
випадків, передбачених законодавством. Безперешкодне ввезення іноземної
валюти в Україну можливе тоді, коли підприємці дотримуються митних
правил. Вивозити іноземну валюту з України понад установленого ліміту
можливо лише при одержанні довідки з уповноваженого банку.
Національний банк установлює порядок проведення валютних операцій, що
зв’язані з рухом капіталу, видає дозвіл на участь у капіталі банків за
кордоном, але, як правило, уповноваженим українським банкам, які мають
генеральну ліцензію.
Окрему ліцензію Національний банк видає на відкриття українськими
резидентами рахунків у закордонних філіалах українських уповноважених
банків.
Така операція як переказування іноземної валюти здійснюється відповідно
до нових «Правил здійснення переказів іноземної валюти за межі України
за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні
переказаної їм із-за кордону іноземної валюти», Постановою Правління НБУ
було визнано такими, що втратили чинність попередні «Правила переказу
іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних
осіб – резидентів і нерезидентів».
Порядок відкриття рахунків для фізичних та юридичних осіб (резидентів та
нерезидентів) регулюється «Інструкцією про відкриття банками рахунків у
національній та іноземній валюті», відповідно до Постанови Правління НБУ
попередню Інструкцію №3 НБУ «Про відкриття банками рахунків у
національній та іноземній валюті» визнано такою, що втратила чинність.
Згідно з Інструкцією банки можуть відкривати поточні, поточні бюджетні
та депозитні рахунки. Законодавством також передбачена можливість
відкриття кредитних рахунків. Поточні рахунки відкриваються
підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим
підрозділам, а також фізичним особам – суб’єктам підприємницької
діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів
операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України.
Поточні рахунки відкриваються фізичним особам для зберігання коштів,
отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній
валюті з юридичними та іншими фізичними особами. Поточні бюджетні
рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які
утримуються за рахунок бюджетів. До поточних рахунків належать рахунки
за спеціальними режимами їх використання та карткові рахунки
(картрахунки),
Депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності, їх
відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного
депозитного договору між власником рахунку та установою банку на
визначений у договорі строк. Це дозволяє концентрувати кошти, що можуть
бути інвестовані в економіку України, зокрема, згідно з постановою
Правління Національного банку від 23.09.1996 р. № 245, якою затверджений
«Порядок купівлі фізичними особами-резидентами іноземної валюти на
міжбанківському валютному ринку України».
Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у
встановленому чинним законодавством України порядку на договірній основі
юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються
підприємницькою діяльністю, та юридичним особам-нерезидентам —
банківським установам (вони відкриваються незалежно від наявності
поточного рахунку). Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які
надані шляхом оплати розрахункових документів чи шляхом перерахування
кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов
кредитної угоди.
Для рахунків фізичних осіб-іноземців також передбачено право купувати на
міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, яка може бути
перерахована за межі України, на суму коштів на розрахункових рахунках,
включаючи відсотки з них. Умови купівлі іноземної валюти для резидентів
та нерезидентів однакові. Для нерезидентів знято обмеження на можливість
конвертувати гривню в іноземну валюту з рахунків типу «Лоро» за умови
підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою-нерезидентом
внаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають
також право купувати валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними
депозитами та за залишками коштів на цьому рахунку.
4. Валютний контроль
Валютний контроль – це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на
стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у
країну. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції,
передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило,
він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової
системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним
із невід’ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний
контроль як інструмент стабілізації руху капіталів в малих відкритих
економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів, доки
не буде сформовано розвиту ринкову інфраструктуру і не стане і можливим
регулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через
вплив на рівень процентних ставок. Обмежуючи рух капіталів, країна
отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в
інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей
курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.
До основних принципів валютного контролю належить: монополія банків на
здійснення валютних операцій; необхідність виконання валютних операцій,
яка має бути доведена; репатріація та обов’язковий продаж резидентами
надходжень в іноземній валюті; обов’язкова декларація закордонних
авуарів; заборона на експорт та імпорт платіжних засобів; ізоляція
внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього (резидентам
забороняється надавати та брати позики в національній валюті у
нерезидентів); заборона компенсацій та арбітражних операцій; контроль за
грою на термінах на валютному ринку: контроль за валютними позиціями
комерційних банків.
Валютний контроль — невід’ємний елемент економічної політики перехідного
періоду. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для
встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки.
Основними функціями валютного контролю, які випливають з Декрету
Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю», є: контроль за відповідністю валютних операцій
чинному законодавству, наявністю необхідних ліцензій; перевірка
обгрунтованості платежів в іноземній валюті резидентами і нерезидентами;
перевірка повноти і об’єктивності обліку і звітності за операціями
резидентів і нерезидентів.
Функціями валютного контролю наділені державні органи та банківська
система України. Відповідно до ст. 13 Декрету органами валютного
контролю в Україні визначені: Національний банк України (далі – НБУ),
уповноважені банки, Державна податкова адміністрація України,
Міністерство зв’язку України, Державний митний комітет України.
Національний банк України є головним органом валютного контролю. Він
здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на
території України з питань, що входять до його компетенції. НБУ
забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення
валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного
законодавства України. Крім функцій прямого контролю він також здійснює:
державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної
політики України; разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний
баланс України; контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою
України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначення лімітів
заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
видачу в межах своєї компетенції обов’язкових для виконання нормативних
актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України; накопичення,
зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення
державної валютної політики; видачу ліцензії на здійснення валютних
операцій та прийняття рішення про їх скасування; встановлення способів
визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют,
виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у
іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; встановлення
за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку,
звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх
достовірністю та своєчасним поданням; публікацію банківських звітів про
власні операції та операції уповноважених банків тощо.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що
провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна
податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними
операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території
України. Міністерство зв’язку України здійснює контроль за додержанням
правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний
кордон України. Державний митний комітет України здійснює контроль за
додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон
України.
На мій погляд це розосередження контрольних функцій в галузі регулювання
валютних відносин між різними державними органами влади не сприяє
укріпленню і без того хиткого стану нашої національної валюти. Про це
яскраво свідчать чисельні факти незаконного переказів та пересилок
валютних цінностей за кордони України, приховування незаконно, а також
законно зароблених валютних коштів від обов’язкового продажу, а також
обов’язкового декларування, наприклад, при перетинанні державного
кордону України, проведення незаконних валютних операцій, зв’язаних з
тіньовим обігом валютних коштів всупереч вимогам діючого валютного
законодавства. Автор вважає, що було б значно простіше і ефективніше
створити (наприклад на базі НБУ) єдиний державний орган, який би
безпосередньо здійснював функції валютного контролю і валютного
регулювання, а також координував би дії інших державних органів в цій
сфері, інших господарюючих суб’єктів, кредитно-фінансових установ
незалежно від форми власності та підлеглості. Створення подібного органа
державної влади дозволить підвищити ефективність державного валютного
контролю, а також персоніфікувати відповідальність державних службовців,
здійснюючих контролюючі функції.
Слід зазначити, що валютний контроль має сенс тільки тоді, коли
проводиться комплексно: ефективність контролю залежить від міцності його
наслабшої ланки.
Насамкінець слід зазначити, що валютний контроль як такий не може
замінити економічну політику і забезпечити довготермінову стабільність
обмінного курсу. Такого результату можна чекати лише від бюджетних
програм та при досягненні країною зовнішньоторговельної рівноваги. Однак
валютний контроль може знизити ризик спекулятивних атак проти
національної валюти та відповідно — девальвації.
Скасування валютного контролю стоїть останнім у списку заходів
лібералізації і має відбутися після створення умов. коли національні
накопичення можна буде утримати всередині країни за допомогою сучасних
конкурентоспроможних фінансових механізмів. На нинішньому етапі
економічного розвитку Україні слід не скасовувати систему валютного
контролю, а вдосконалювати його форми.
5. Загальні відомості про валюту і валютні курси.
Валюта – грошові знаки іноземних держав, кредитні і платіжні документи в
вигляді векселів, чеків, банкнот, що використовуються в міжнародних
розрахунках. У широкому розумінні, валюта – це кошти що належать
центральному банку, казні та комерційним банкам. До епохи капіталізму і
на початку його розвитку в обігу перебували срібна і золота, а в деяких
країнах лише срібна валюта. З розвитком капіталізму все більшого
значення набувають банкноти – кредитні знаки грошей, що їх випускають
емісійні банки для заміни металевих грошей, як засіб обігу і платежів. З
кінця 18 ст. у Великобританії, а з останньої третини 19 ст. і в ін.
каїнах в обігу в основному залишається золото, а також розміняні на
золото банкноти. Для загальної кризи капіталізму, яка охопила і валютну
систему, характерним є паперова валюта – нерозмінні на золото банкноти,
які постійно знецінюються.
Валютний курс, інтервалютний курс, вексельний курс – ціна грошової
одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.
Основою валютного курсу є співвідношення грошових одиниць щодо їхнього
золотого вмісту в різних країнах. Розрізняють офіційний і вільний курс
іноземної валюти. В умовах загострення запальної кризи економіки держав,
яка характеризується в сфері грошового обміну валютними кризами
(характеризуються крахом золотого стандарту, нестійкістю курсів
національних валют, дефіцитністю балансів, девальвацією і ревальвацією
валют ), курси деяких держав (як і розвинутих так і новостворених) валют
остаточно втратили свою відносну стійкість, є формальними і не завжди
відображають дійсну вартість відповідних валют щодо золота й товарів.
Більшість країн капіталістичного світу вибрала на сучасну етапі курс
“плаваючих валют, який дає їм можливість якоюсь мірою пристосувати до
економічної кон’юктури, що швидко змінюється.
Валютні зони – валютні угрупування держав, створенні під час та після
другої світової війни на базі довоєнних валютних блоків для проведення
узгодженої політики в галузі міжнародних валютних відносин. Як правило
валютні зони охоплюють країни, які перебувають у фінансово – економічній
і політичній залежності від більш могутньої держави, що очолює зону. Ці
країни підтримують курс своїх валют щодо валюти країни гегемона і можуть
змінювати їхні паритети лише за допомогою цієї країни; повинні тримати
свої основні золото та валютні резерви в банках країни, що очолює зону;
купувати її державі цінні папери, які є забезпеченням валюті країн
учасниць зони; здійснювати міжнародні розрахунки і платежі через банки
країни гегемона. Для країн учасниць валютних зон створюються більш
пільгові умови обміну (оборотності валют ) валют порівняно з валютами,
що належать країнам, які не входять до валютної зони, запроваджується
єдина система валютного контролю, який насамперед поширюється на
валютний обіг країн учасниць з іншими країнами світу. Для учасників
валютних зон встановлено єдиний митний і зовнішньоторговельний режим, що
забезпечує провідній державі сприятливим умовам для боротьби за ринки,
сировини та сфери застосування капіталу як у межах зони так і поза нею.
Найбільшими валютними зонами є стерлінгова, доларова, зона франка.
Стерлінгова зона, яку очолює Великобританія, налічує понад 40 країн
різних континентів, головним чином країн співдружності. Основна валютна
зона – англійський фунт стерлінгів. Доларову зону очолює США, вона
охоплює переважно країни Північної, Центральної, та Південної Америки.
Основна валюта – долар. Зона франка охоплює понад 30 країн ( створена на
базі колишніх колоніальних володінь та історичних усталених торгівельно
– валютних зв’язків); очолює зону Франція. Основна валюта французький
франк.
Валютна політика це сукупність заходів, які приводять держави та
центральні банки в сфері громового обігу і валютних відносин з метою
впливу на купівельну силу грошей, валютні курси і на економіку країни в
цілому. Валютна політика зумовлюється суспільним ладом і безпосередньо
пов’язана із зовнішньою торгівлею, зовнішньоторговельною політикою та
грошовим обігом у країні. В капіталістичних країнах внутрішня політика
спрямована на підтримання купівельної сили грошей і зміщення курсу
національної валюти кризами та інфляцією. Самостійність у проведенні
валютної політики в більшості держав обмежена участю їх в міжнародному
валютному фонді. Валютна політика здійснюється головним чином у формі
девізної політики купівлі та продажу валют інших країн або дисконтної
політики.
6. Міжнародна валютно-фінансова система.
Важливою функціональною складовою економічної структури світу є
міжнародна валютофінансова система. В умовах карколомного розширення
ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно – Східної
Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового
господарства незмінно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги
міжнародних фінансово – кредитних відносин, з’являються нові міжнародні
та регіональні валютно – кредитні організації. За існуючими оцінками,
річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10 – 20 разів перевищує
масштаби світової торгівлі, тобто сягає 150 трл американських доларів.
Найбільш характерними ознаками міжнародної фінансової системи є
наявність “плаваючих” валютних курсів, що функціонують на основі
Ямайських угод (1976), диверсифікація ліквідних засобів в наслідок
впровадження в обіг міжнародних (СПЗ – спеціальні права запозичені ) та
регіональних (ЕКЮ) валют , підвищення ролі й значення у міжнародних
розрахунках валют провідних індустріальних держав ( США, Японія,
Німеччини, Англії, Франції ); функціонування розгалужених системи
міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових
ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної
мережі (СВІФТ) яка об’єднує міжнародну валютну фінансову систему в
органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.
Світові гроші – головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є
логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального
застосування. Оборотними (конвертованими ) називаються валюти тих країн,
де немає валютних обмежень. Такі валюти вільно обмінюються на валюти
інших країн. До них належать долар США, канадський долар, швейцарський
франк марка Німеччини та ін. Частково оборотні валюти ті, що вільно
обмінюються тільки по окремих валютних операціях (головним чином по
поточних розрахунках ) або дозволяється такий обмін тільки для
нерезидентів. Це валюти більшості європейських держав. Необоротними
(неконвертованими ) замкнутими називаються валюти, обмін яких на валюти
інших країн обмежений по всіх операціях як для резидентів (фізичних і
юридичних осіб даної країни ), так і для нерезидентів. Необоротними є
валюти майже всіх слаборозвинутих в економічному відношенні країн, яким
властива хронічна пасивність платіжних балансів.
Валютний ринок – особлива сфера економічних відносин за капіталізму,
пов’язаний з проведеннями операцій, з іноземною валютою і платіжними
документами в іноземних валютах (чеки, векселі, телеграфні та поштові
перекази, акредитиви). У країнах в яких немає валютних обмежень, існують
вільні валютні ринки, там, де такі обмеження є, невільні. В деяких
країнах поряд офіційними валютними ринками є неофіційні, на яких курси
валют дещо відрізняються від офіційних курсів. Існують також “чорні”
валютні ринки, де валютні операції проводять поза законом . Внаслідок
напливу в кінці 50 – х рр в Європу доларів США виник так званий ринок
євродоларів. На початку 70 – х рр внаслідок кризи енергетичної з’явився
ринок нафтодоларів, які сконцентрувалися в країнах експортерах нафти.
Поряд з валютними ринками є також ринки золота у Великобританії, США,
Німеччині. Міжнародні грошові розрахунки пов’язані з зовнішньою
торгівлею, інвестиціями, туризмом тощо, здійснюються на світовому
валютному ринку через кореспондентські зв’язки між банками різних країн.
Валютні резерви – запаси іноземної валюти і золота, що є в розпорядженні
урядових органів або центральних банків для проведення міжнародних
розрахунків та поточних платежів. З 1970 у валютні резерви включено СДР.
Офіційно міжнародній валютний фонд (МВФ) та інші валютні органи
відносяться до валютного резерву: золото, СДР, квоту в МВФ, іноземну
валюту. Внаслідок валютних криз, інфляції тощо часта золота, як основа
валютного резерву невпинно списується. Валютні резерви створюються в
кожній країні, від них залежить міжнародна ліквідність, тобто здатність
безпосередньо провадити платежі за зовнішніми розрахунками. Валютний
резерв використовують у зовнішньо торгівельних відносинах з іншими
країнами в реальному житі процеси у сфері МВКВ здійснюється
стрибкоподібно, суперечливо супроводжується глибокими кризовими явищами
національного, регіонального і світового масштабів, біфуркаційними
системами міжнародних валютно – кредитних відносин у процесі її
формування як цілісності.
7. Проблеми валютних відносин і шляхи їх розв’язання.
Міжнародну валютну систему складають два основні валютні блоки: резервні
національні валюти та наднаціональні валюти.
Міжнародні валютно – кредитні відносини складають сферу обміну в системі
світового господарства. Вони є завершальною стадією у процесі руху,
переміщення різноманітних ресурсів між суб’єктами світогосподарських
зв’язків, що виражається в такій інтегральній категорії, як платіжний
баланс держави. Водночас вони характеризуються відносною самостійністю і
розвиваються відповідно до власних законів та закономірностей справляючи
істотний зворотній вплив на виробничо – інвестиційну та науково –
технічну (технологічну) сферу світового господарства, на всю економіку й
систему міжнародних економічних і політичних відносин.
Наприклад, коливання валютних курсів впливає на умови конкуренції й
світові ціни товарів та послуг, рух капіталів та робочої сили між
країнами та регіонами.
Міжнародно валютно – кредитні відносини (МВКВ) виникають у процесі
функціонування грошей у міжнародному економічному обороті. Вони
обслуговують обмін товарами, товарами, послугами, капіталами робочою
силою, туристами тощо.
Таким чином, головна функція міжнародної валютної політики системи –
ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими
країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи
виробництва й поділу праці.
Характер функціонування міжнародної валютно – кредитної системи та
ступінь її усталеності залежать від відповідності цієї системи та
відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового
господарства, розстановці сил і співвідношенню інтересів головних
економічних суб’єктів світу. У зв’язку з цим міжнародна валютна –
кредитна система повинна відповідати таким головним вимогам:
забезпечувати міжнародний обмін достатнім обсягом платіжно –
розрахунковим і кредитних засобів, що користуються довір’ям учасників
валютно – кредитних відносин;
мати певний запас міцності для стійкого функціонування в умовах
перманентних структурних перебудов у різних частинах світового
господарства, що відбувається хворобливо й часто дезорганізують
зовнішньо економічний товарооборот протягом певного періоду (СНД,
колишнє СФРЮ та ін.)
бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосуватися до
внутрішніх і зовнішніх факторів функціонування міжнародних економічних
відносин;
сприяти збалансованості, гармонізації економічних інтересів суб’єктів
світогосподарських зв’язків усіх структурних рівнів, починаючи від фірми
і закінчуючи великими інтеграційними об’єднаннями типу ЕС. Поглиблення
МПП, глобалізація світогосподарських зв’язків детермінують необхідність
лібералізації МВКВ та поступової уніфікації національних валютно –
кредитних систем.
Огляд теми валюти був би неповний без огляду валютного ринку і валютних
резервів.
Висновки
На основі всебічного розвитку валютно – кредитних відносин замкнуті
економічні системи трансформується у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне
зближення, інтегрування. Таким чином, рівень розвитку МВКВ вирішально
впливає на структуру світогосподарських зв’язків.
Вцілому можна сказати, що нині діюче валютне законодавство відповідає
потребам соціальних та економічних процесів, що відбуваються в житті
держави і суспільства на даному етапі його розвитку, хоча і має певні
недоліки. Розроблена і втілена в Україні модель системи валютного
регулювання і валютного контролю є складним і специфічним в
організаційному та правовому аспектах суспільним явищем. Вона
знаходиться в постійному вдосконаленні елементів економічної сутності і
правового статусу, але при цьому дана система потребує певних доробок, а
тексти багаточисельних нормативних актів, що регулюють валютні відносини
– удосконалення і кодифікації. Позитивною рисою діючого валютного
законодавства України є закріплення для всіх без виключення суб’єктів
можливості бути власником валютних цінностей, котра поряд з юридично
закріпленими обмеженнями в здійсненні валютних операцій є основою
діючого в країні правового режиму валютних відносин.
Таким чином можна стверджувати, що в Україні створена остаточно
сформована система валютного регулювання і валютного контролю, яка є
фундаментом режиму валютних обмежень. Хочеться відмітити, що в Україні
створений дієвий правовий механізм регулювання валютних відносин, котрий
вдосконалюється при здійсненні практичної фінансової діяльності всіма її
учасниками і вцілому відображає прагнення к цивілізованим відносинам в
економічній сфері. Наявні недоліки цілком з’ясовні, а їх усунення і
ліквідація викликаних ними негативних наслідків цілком можливі в
найближчий час. Про увагу держави до цього питання свідчить те, що на
зміну досить довго діючому Декрету КМУ готується прийняття Закону
України «Про валютне регулювання». Реально здійснити ці перетворення
можна лише в комплексі з перетвореннями в інших сферах економіки і
соціального життя суспільства, яке повинно відповідати об’єктивним
умовам розвитку України як учасника регіонального і світового
співтовариств.
Список використаної літератури :
1. Балов В.В Регулирование валютных отношений современного капитализма.
– М., 1977.
2. Валюты стран мира. Справочник. – М., 1976 . – 312с.
3. Економіка зарубіжних країн./ За ред. Філіпенка А.С – К:
Либідь, 2002.
4. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смонженко Т.С. Фінансовий словник. –
Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”, 2003
5. Райзберг Б.А., Лозовский Л.М. Стародубцева Е.Б. Современный
экономический словарь – М.: ІНФА.М, 2002
6. Українська Радянська Енциклопедія (видання друге). Т.2– К .: головне
видання УРЕ, 1978.
7. Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80с.
8. Закон Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті:
Прийнятий 23 верес. 1994 р. № 185/94-ВР з наступними змінами та
доповненнями
9. Закон Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України
і Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення
відповідальності за порушення законодавства про валютне регулювання:
Прийнятий 28 січ. 1994 р.
PAGE 1
PAGE 25
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
