Реферат з релігієзнавства
Теоретичні проблеми релігієзнавства
План
Предмет курсу релігієзнавство. Релігія як духовний феномен. Соціальний
зміст релігії. Ознаки та види релігій. Компенсаторна (компенсаційна),
терапевтична, світоглядна, регулятивна, інтегративно-дезінтегративна,
комунікативна (горизонтальна та вертикальна), аксіологічна функції
релігії. Факультативні функції: етноформуюча, культуроформуюча,
культурозберігаюча, політико-ідеологічна.
Богословські (традиціоналістські та теїстичні: об’єктивно-ідеалістичний,
суб’єктивно ідеалістичний) і світські (історичні,
просвітницько-реалістичні, марксистська, наукові: соціологічна,
психолого-натуралістична) концепції релігії.
Визначення основних понять: „релігія”, „віра”, „релігійний культ”,
„конфесія”, „адепт”, „церква”, „секта”, „синкретизм”.
Структура релігії. Релігійні уявлення, релігійна свідомість, релігійний
культ, релігійна організація як елементи структури релігії. Абсолютна,
абсурдна, парадоксальна віра.
1. Предмет курсу релігієзнавство. Релігія як духовний феномен.
Соціальний зміст релігії. Ознаки та види релігій. Компенсаторна
(компенсаційна), терапевтична, світоглядна, регулятивна,
інтегративно-дезінтегративна, комунікативна (горизонтальна та
вертикальна), аксіологічна функції релігії. Факультативні функції:
етноформуюча, культуроформуюча, культурозберігаюча,
політико-ідеологічна.
Предметом курсу релігієзнавства є релігія як складне соціальне і духовне
явище, корені якого виходять з глибин суспільної історії, тісно
пов’язане з розвитком цивілізації, духовними, моральними цінностями і
здобутками людства.
Релігієзнавство як комплексна галузь наукового знання досліджує
суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв’язків з
економічними, політичними і духовними структурами суспільства, впливу на
сообистість віруючих у контексті конкретно-історичних умов. На цьому
рівні релігія вивчається не як „залишок минулого”, а як об’єктивний
процес, що спирається на відповідні соціальні передумови і фактори,
відображаючи їх у своїх догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію
як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає
на людську свідомість.
У релігієзнавстві виділяється два важливі розділи: теоретичний та
історичний.
Теоретичне рілігієзнавство складається з філософії релігії (тобто
філософські знання про явище, яке позначається терміном „релігія”, де
досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її
відображення у людській свідомості, особливості формування релігійних
понять, символів і духовних цінностей), соціології релігії (в межах якої
вивчається релігія як складова частина суспільства з властивими їй
структурою, функціями, соціальними зв’язками), психології релігії (світ
релігійної психології — це особливий внутрішній стан духовних цінностей
віруючої людини, який поєднує релігійні та нерелігійні цінності в
складний емоційно-інтелектуальний комплекс світосприйняття. Віра — ядро
будь-якої релігійної системи — є феноменом психічного життя з
відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога (богів або
інших аналогічних ідей) і похідних від неї істин. Особливого значення
набувають ці проблеми в процесі адаптації віруючого в умовах тих
конфліктних ситуацій, коли одні віруючі стають жертвами злочинів з боку
інших віруючих з релігійних мотивів або, навпаки, самі стають суб’єктами
правопорушення). Крім того, з огляду на особливий інтерес для юристів
питань з’ясування змісту та обсягу, визнання і дотримання релігійних
прав як різними релігійними віровченнями та їх прихильниками, так і
різними державними утвореннями, в яких вони існують, а також
взаємозалежність, взаємопроникнення та взаємодія держави та церкви (її
вчення), в теоретичну частину релігієзнавства включений ще одни розділ:
„релігія та право”.
Історичне релігієзнаство вивчає історію виникнення і еволюції окремих
релігій та релігійних вірувань у їхньому взаємозв’язку, акцентує увагу
на послідовності розвитку релігійних культів.
Релігія як духовний феномен. Релігія, на відміну від таких конкретніших
форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на
всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме —
як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їх
повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та
світогляд є однією з найдавніших і найпоширеніших сфер духовної культури
людства.
Соціальний зміст релігії полягає в тому, що, як зазначалося вище,
релігія виникає і розвивається у суспільстві. Це соціальна підсистема,
яка в межах конкретної суспільної системи виступає водночас і в якості
об’єкта зовнішніх впливів, і в якості суб’єкта свого власного впливу на
різні соціальні інституції.
Західні науковці виділяють наступні ознаки та види релігій.
Ознаки релігій:
1. бог або боги: більшість релігій, хоча й не всі, вшановують якусь
форму божества, святу істоту або істоту, яка є відповідальною за певні
форми життя на землі;
2. теорія створення: пояснення за допомогою релігійних категорій свого
бачення причин, мети та способу створення світу;
3. молитва: практично у всіх релігіях віруючі налаштовують свій зв’язок
з богом (богами) за допомогою молитви, релігійних обрядів або медитації;
4. місця поклоніння: в них збираються віруючі, з метою звеличення,
прославляння бога (богів), молитися або медитувати разом з іншими
віруючими. Можуть бути дуже прості, як наприклад пустелі, відлюдні
місця, печери, річки, або в збудованих зі спеціальною метою багато
оздоблених приміщеннях. Часто такі культові споруди є визначними
історичними пам’ятками архітектурного мистецтва.
5. духівництво, пресвітери, наставники, вчителі, лідери: люди, які
наділені спеціальними знаннями або харизмами та наділені достатніми
повноваженнями в межах віровчення для проповідування, поширення та
навчання віруючих. Їх обов’язки можуть бути від промовляння до бога
(богів) від імені віруючих до духовного та фізичного керівництва.
6. життя після смерті: в більшості релігій є вчення про те, що людина у
якійсь фомі продовжує жити в цьому або інших вимірах.
7. святі перекази та святе письмо: виклад віровчення в письмовій або
усній формі;
8. свята: святкування за релігійним календарем подій, які мали
визначальне значення для зародження та розвитку релігійного вчення.
Супроводжується визначеними символічними діями;
9. символи: більшість релігій прийняла позначення, знаки, які дозволяють
розрізнити прихильників різних релігій;
10. кодекс поведінки: всі релігії мають вчення про певний спосіб
поведінки, єдино правильний шлях, дотримуючись якого віруючий може
досягти мети свого життя.
Види релігій:
1. профетичні релігії: прихильники таких релігій вірять, що бог (боги)
промовляють до них через пророків і посланців. Моляться до свого бога
(богів) з проханням про допомогу і виконують настанови посланців божих.
2. містичні релігії: прихильники таких релігій не вірять в богів чи їх
посланців. Ідуть особливим життєвим шляхом. Проте вони мають своїх
мудреців, вчителів, філософів і просвітлених, які покликані допомагати
віруючим віднайти всій правильний шлях до мудрості.
Компенсаторна (компенсаційна) функція: релігія дуже часто заповнює
прогалини в психологічному, моральному, духовному сприйнятті світу,
наповнює новим змістом сенс життя. Компенсує негативні почуття, які
виникають через залежність людини від об’єктивних обставин.
Терапевтична функція (утішальна, лікувальна): релігія надає психологічну
можливість нейтралізувати негативні емоції, полегшує емоційне сприйняття
негативних життєвих обставин, дозволяє уникнути або полегшити стресовий
стан людини, досягнути або зберегти внутрішній спокій, душевну
рівновагу.
Світоглядна функція релігії проявляється у тому, що релігія як цілісна
система світосприйняття дає осмислення навколишнього світу, людини, дає
знання про історію людства, остаточну долю світу і людства в цілому і
кожної людини зокрема.
Регулятивна функція: полягає у здатності релігії через систему норм,
приписів, установок, кононів бути регулятором відносин, поведінки,
вчинків, дій віруючих релігійних спільнот і навіть суспільства в цілому.
Інтегративно-дезінтегративна функція. Ітегративна функція полягає в
огранізуючих можливостях і здатності релігії (через релігійні інститути,
спільноти) забезпечувати безконфліктний зв’язок, певну злагоду,
солідарність, згуртованість суспільства, соціальних та конфесійних груп,
етносів. Але інтегративна функція проявляється як правило у
внутріконфесійних відносинах, тоді як у міжконфесійних відносинах дуже
часто на релігіному грунті виникає немало конфліктів, в результаті чого
в поліконфесійному суспільстві релігія призводить до розколів, ворожнеч
та війн, в чому проявляється її дезінтегруюча функція.
Комунікативна (горизонтальна та вертикальна) функція: релігія забезпечує
спілкування віруючих як у межах певної релігійної спільноти так і поза
нею (так званий екуменічний рух). Тісна комунікативність характерна для
громад, де є фіксоване членство. Релігійна комунікація — це процес
взаємодії, спілкування, релігійної соціалізації, передавання релігійного
досвіду, засвоєння релігійної інформації, закріплення зв’язків між
віруючими однієї і тої ж конфесії. Комунікативна функція має
вертикальний (людина — Бог) і горизонтальний (між віруючими) зв’язок.
Аксіологічна функція: тісно пов’язана з світоглядною, але зосереджується
увага на тому, що релігійне вчення формує для віруючого шкалу цінностей.
Факультативні функції:
Еноформуюча функція є продовженням комунікативної, оскільки полягає в
тому, що деякі релігії стають каталізаторами формування етносів.
(Наприклад: індуїсти-індуси, сикхісти-сикхи тощо.)
Культуроформуюча або культурозберігаюча функція: в межах релігійних
віровчень формуються єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей,
завдяки чому релігія виступає як могутній засіб упорядкування та
збереження традицій та звичаїв.
Політико-ідеологічна функція: іноді релігія може використовуватись як
державна ідеологія.
2. Богословські (традиціоналістські та теїстичні:
об’єктивно-ідеалістичний, суб’єктивно-ідеалістичний) і світські
(історичні, просвітницько-реалістичні, марксистська, наукові:
соціологічна, психолого-натуралістична) концепції релігії.
Коцепції релігії пердусім можна поділити на богословські і світські.
Богословські релігійні концепції поділяються на традиціоналістські та
теїстичні.
Прихильники традиціоналістських концепцій твердять, що релігія
з’являється відразу після створення Богом людини.
Тоді як прихильники теїстичних концепцій трактують Бога як певну духовну
силу, яка є протилежною світу створених ним речей. Релігія з’являється
лише, коли люди дозріють. (Фіхте, Лейбніц).
Теїстичні концепції в свою чергу поділяються на:
1. об’єктивно-ідеалістичні: виходять з існування Бога як об’єктивно
існуючої субстанції, трансцедентного, абсолюта, світового духа. Цієї
концепції притримуються всі християнські теологи і філософи-ідеалісти,
тільки християни надістотним джерелом релігійної віри вважають
християнського Бога, то філософи-ідеалісти під таким джерелом розуміють
якийсь об’єктивно-існуючий початок. В цій концепції існує дві тенденції:
раціоналістична і ірраціоналістична, які представлені такими течіями як
неотомізм і „неортодоксальною школою”, яку ще називають „теологією
кризи”. Перша обґрунтовує наявність у хистиянстві двох істин, якими
можна оволодіти за допомогою лідського розуму і які є за своєю природою
„надрозумними, але не протирозумними. Тобі як друга, яка представлена
К.Бартом, заперечує можливість „природного одкровення”. Раціоналізму
Барт протиставляв сліпу віру: в акті віри народжується пізнання.
2. суб’єктивно-ідеалістичні: представлений поглядами Ф.Шлейєрмахера,
який започаткував вивчення релігії як індивідуально-психологічного
феномена, як певного стану людської свідомості і переживань. У.Джеймс
доводив, що релігія є істиною по відношенню до індивіда, оскільки є
корисною для нього. Основою релігії він вважає почуття, а релігію
визначав як породження людської свідомості, результат суб’єктивних
переживань людини. Тоді як концепція Олпорта доходить до крайності,
оскільки стверджує, що кожен віруючий має власну релігію.
Світські або матеріалістичні релігійні концепції поділяються на:
1. історичні — прихильники критично ставляться до Бога. Евгемер:
„Релігія — результат віри людей в обожненого царя.” Крітій Грек:
„Релігію придумали законодавці”. Концепція „трьох ошуканців”: Мойсей,
Христос, Магомет були звичайними людьми, які створили власні релігійні
системи.
2. просвітницько-реалістичні — Вольтер: „Релігія з’являється тоді, коли
зустрічаються двоє: дурень і брехун”, „Якщо Бога не було б, то його слід
було б вигадати”.
3. марксистська — Енгельс: „… усяка релігія є не що інше, як
фантастичне відображення у головах людей тих зовнішніх сил, які панують
над ними у їх повсякденному житті — відображення, у якому сили приймають
форму неземних”. Марксизм доводить, що неістинне відображення світу в
релігійних віруваннях — це не лише незнання законів природи, а й
відображення певних соціальних умов життєдіяльності людей. Реальні сили,
які панують над ними, відображаються у релігійній свідомості у
деформованому вигляді і виступають як сили неземні, понадприродні. Цей
момент у марксизмі складає понятт — „соціальні корені релігії”.
4. наукові —
a. соціологічна — її засновник М.Вебер вивів положення про „соціальні
типи соціальної дії”. Вебер заперечував об’єктивні чинники розвитку
суспільства і відносно релігії стверджував, що вона має власні релігійні
джерела. А тому соціологія релігії повинна обмежуватися лише вивченням
мотивації релігійних уявлень, котрі історично сприяли контролю над
поведнікою та тримання індивідів у покорі. Згідно з цими положеннями,
Вебер, на основі залучення значного історичного матеріалу, вмотивовує
думку про вирішальну роль протестантської етики у формуванні і розвитку
капіталізму. На думку іншого визначного прихильника цієї концепції —
Е.Дюркгейма інтегруючою основою суспільства, він визначає суспільну
свідомість — загальні вірування, почуття, цінності, норми. За
Дюркгеймом, послаблення згадуваних вірувань призводить до послаблення
соціальних зв’язків між людьми і у перспективі загрожує дезінтеграцією
суспільства, його розпадом.
b. психолого-натуралістичні концепції: релігія породжується внутрішніми
потребами людського організму, його фізіологчними процесами. Релігія
стає атрибутом біологічної природи людини. Одним з визначних творців
цієї теорії є З.Фрейд. У праці „Майбутнє однієї ілюзії” він говорить,
релігійні уявлення — це ілюзії, що випливають з бажань людини. Релігія
визначається як загальнолюдський невроз. Якщо першим замісником батька
був тотем, то зараз його місце займає Бог. Ще одни прихильник цієї
концепції Е.Фром у праці „Психоаналіз і релігія” пояснює потребу людини
у релігії „екзистенціальним” конфліктом між душею і тілом. Тіло є
часткою природи, а розум здіймається над природою. Людина за допомогою
релігії прагне вирішити конфлікт між тілом і душею.
3. Визначення основних понять: „релігія”, „віра”, „релігійний культ”,
„віросповідання”, „конфесія”, „адепт”, „церква”, „секта”, „синкретизм”,
„екуменізм” тощо.
Існує понад 300 різних визначень релігії. Деякі з них.
Частина вчених виводять термін „релігія” з латинського religio, що
означає стосунок до того, що є святе. Тоді як інша частина — відокремлює
частинку re, що означає повернення назад, ligio — союз, спілка,
відповідно перекладають як повернення до союзу, зв’язок між людиною і
Богом, між творінням і творцем.
Релігія за Томою Аквінським — богоспілкування, віра людини в щось
надприродне.
Релігія — складний духовний феномен, який не лише відображає віру людини
в Бога, але і слугує для неї засобом спілкування з Богом.
Релігія — особливий світогляд.
Релігія — моральний комплекс.
Релігія — світогляд, система моральних відносин і практика (спосіб
життя, специфічні дії) особи, групи, будь-якого об’єднання людей,
суспільства, народу, які утворюються у відповідності до віри в Бога чи
богів, встановлюють культ богослужень та обрядових правил і приписів,
таїнств і дій.
Релігія — це те, що пов’язує людтну з Богом, а по-друге, поєднує людей
між собою.
Релігія — духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування
надприроднього Начала, що є джерелом буття всього існуючого, а й
виступає для неї засобом спілкування з ним, входження в його світ.
Витоки релігії знаходять відмінне тлумачення в дослідників різних
світоглідних орієнтацій. Для матеріалістів вона є продуктом фантазії, що
виник із прагнення людини з’ясувати ті зовнішні сили — природні чи
соціальні, які панують над нею в її соціальному житті. Розвивалася вона
від фетишитських і анімістичних уявлень до демонологічних вірувань,
політеїзму і монотеїзму. Але при такому ході мислення надприроднє
виступає не більше як ідея, тобто щось абстраговане від світу. Відтак
заперечується реальна неаявність у бтті як людей, так і всього Всесвіту
якогось Вищого Начала, Абсолютної реальності, що лежить поза світом
явищ, утримує світовий процес, пов’язує всі його ланки і відкривається
кожному через внутрішнє відчуття його присутності, особливе переживання
Священного. Саме з останнім, а воно виражається в різному містичному
сприйнятті і відмінних рівнях богопізнання, пов’язане історичне
розмаїття релігій, етапи їх розвитку і форми їх вияву. Особливістю
релігії є те, що в ній відображаються не якісь зовнішні щодо людини
сили, а такий її особистісний стан, який можна назвати станом
самовизначення у світі, здобуття людиною самої себе. Будь-яку систему
характеризує віра в трансцедентне і система зв’язків з ним. З огляду на
це, особливістю релігії є те, що вона виступає в ролі засобу
позалогічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, що
відбуваються у Всесвіті, знаходяться під впливом якихось Вищих Сил і не
піддаються логічному аналізу.
Релігійна віра — це віра в надприроднє, яка характеризується такими
ознаками:
1. наявність у свідомості уявлень про надприродне, але віру в реальне
існування надприродного.
2. проявляється в емоційній формі, тобто обов’язково викликає релігійні
почуття;
3. включає переконання в існуванні особливих двобічних стосунків між
людиною і надприроднім.
Релігійний культ — (лат. сultus – догляд, шанування) — сукупність
символічних дій, з допомогою яких віруюча людина вступає в контакт з
надприроднім (обряди, ритуали, жертвоприношення, таїнства, богослуження,
містерії, пости, молитви).
Релігійний обряд — сукупність символічних індивідуальних чи колективних
дій віруючих, яка об’єднує їхні релігійні уявлення і спрямована на
встановлення двобічних відносин між людиною та надприродніми об’єктами.
Віруючі виходять з того, що релігійні обряди можуть надприроднім чином
впливати на процеси і явища довкілля, служити формою зв’язку з Богом.
Складною є система обрядових дій у сучасних світових релігіях.
Центральне місце в ній належить богослужінню. Релігійні обряди
виконуються як в культовому приміщенні, так і поза ним. Характеризуються
обов’язковою точністю відтворення всіх елементів. Саме релігійні обряди
є найбільш консервативним елементом будь-якого релігійного комплексу.
Кожна релігійна система має свої специфічні обряди, що враховують
особливості того чи іншого віросповідання.
Релігійне віровчення — зафіксоване засобами культури (текст, “закон”,
догматичні визначення, символіка та ін.) концептуальна система
релігійних поглядів та ідей про світ, смисл життя, засоби та способи
його реалізації, головним з яких є усвідомлення взаємовідносин з вищими
силами (Богом), що визначає релігійну діяльність тої чи іншої конфесії
Віросповідання — приналежність до будь-якої релігії, церкви,
деномінації, релігійного об’єднання, які мають своє розроблене
віровчення, культ і стійку організаційну структуру.
Конфесія — (від лат. визнання, сповідь) приналежність до будь-якої
церкви, релігійної організації, яка має своє віровчення, культову
практику та організаційну структуру. Конфесією іноді називають
віросповідання. Таке ототожнення є неправомірне. В Україні, є три
православні церкви, які належать до одного віросповідання, але до різних
конфесій.
Адепт — втаємничений в будь-які учення і таємні культи, ревний
послідовник культу.
Церква — самостійна релігійна організація, об’єднання віруючих певного
віросповідання для задоволення релігійних потреб відповідно до
встановлених канонічних правил.
— 1. тип релігійних організацій, що складався в ході розвитку того чи
іншого віровчення як засіб регламентації відносин в середині релігійних
спільнот та їх зв’язків зі світськими групами і організаціями, передусім
державними. Хараетерними атрибутами Ц. Є наявність спільного віровчення
і розробленої догматики (наприк. Символ віри), релігійна діяльність
(культова і позакультова), система управління, заснована, як правило, на
ієрархічному принципі і авторитаризмі. В багатьох Ц. встановлено поділ
їх членів на духовенство і мирян, що знаходить вияв в організаціній
структурі. Всередині Ц. відносини будуються на основі норм канонічного
права, вимог релігійної моралі, існуючих зразків поведінки і санкцій;
— християнська культова споруда з вівтарем і приміщенням для проведення
богослуження.
Секта релігійна — організація або група осіб, які замкнулися в своїх у
своїх інтересах (в тому числі і культових), що не співпадають з
інтересами суспільства, байдужі або суперечать їм.
— (від лат. — вчення напрям) загальна назва різних течій та об’єднань
віруючих, як склалися як опозиція до пануючого в тій чи іншій країні
релігійного напряму. Їм притаманне специфічне витлумачення традиційних
догматів пануючого або найбільш поширеного віровчення, відмова від
традиційних обрядів, проповідь вийнятковості своєї релігійної доктрини,
„істинного шляху спасіння” сектантська громада є відоосбленим об’єданням
зі своєю психологією і способом життя. Єдність її закріплюється суворою
дисципліною, індивідуальним членством. Для окремих сект характерна
крайня нетерпимість щодо інакомислячих, ворожість до світської освіти,
войовничість, фанатичне священство.
Синкретизм релігійний — (від грец. — з’єднання) органічне чи еклектичне
поєднання кількох релігійних систем. Найчастіше виникає при поширені
одного релігійного вчення на території з традиційно іншим вченням. Певне
накопичення нових елементів в обрядово-культовій сфері та, в незначній
мірі, у віровченні традиційної рілігії на певному етапі розвитку
релігійного синкретизму може призвести до виникнення нового релігійного
напрямку. Саме релігійний синкретизм є основою виникнення сучасних
неорелігійних течій.
Екуменічний рух — (від лат. — заселена земля, світ) рух до об’єднання
християнських церко. Основне завдання — виробити доктрину щодо суті та
умов єдності християнських церков.
4. Структура релігії. Релігійні уявлення, релігійна свідомість,
релігійний культ, релігійна організація як елементи структури релігії.
Абсолютна, абсурдна, парадоксальна віра.
Структура релігії:
1. релігійні уявлення — відчуття, за допомогою яких людина сприймає
надприроднє: політеїстичні, монотеїстичні, генотеїстичні, пантеїстичні,
деїстичні;
2. релігійна свідомість — двох рівнів:
a. релігійна психологія — це сукупність властивих масі віруючих уявлень,
почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов’язаних з певною системою
релігійних ідей;
b. релігійна ідеологія — це більш чи менш струнка система ідей,
розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації,
професійні богослови та служителі культу.
3. релігійний культ;
4. релігійні організації — об’єднання послідовників тієї чи іншої
релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів (церква,
секта, деномінація)
5. релігійна діяльність — особлива форма відношення людини до світу, в
основі якої знаходиться віровчення. Участь людини в релігійній
діяльності виражається у засвоєнні релігійної істини і у відображенні її
на людських знаннях, почуттях та дільності, або релігійна дільність
релігійних організацій — вид духовно-практичної діяльності релігійної
організації, яка спрямована на проведення релігійного культу в вигляді
обрядів і богослужень, організацію релігійного навчання і виховання,
поширення свого віровчення.
Види віри:
1. Абсолютна — віра, яка не знає жодного сумніву (Авраамова віра);
2. Абсурдна віра — досягається шляхом подолання сумніву;
3. Парадоксальна віра — демонстрація віри.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
