.

Управління формуванням та використанням оборотного капіталу підприємства (магістарська робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1737 39471
Скачать документ

Магістерська робота

Тема:

Управління формуванням та використанням оборотного капіталу підприємства

Тема : «Управління формуванням та використанням оборотного капіталу
підприємства»

План роботи

Вступ

Розділ 1. Роль оборотного капіталу в діяльності підприємства

1.1. Економічна сутність оборотного капіталу.

1.2. Джерела формування оборотного капіталу.

1.3. Цілі та задачі управління оборотним капіталом.

Розділ 2. Аналіз формування і використання оборотного капіталу

2.1. Характеристика основних показників фінансово-господарської

діяльності підприємства.

2.2. Склад та структура оборотного капіталу.

2.3. Ефективність використання оборотного капіталу.

Розділ 3. Удосконалення управління оборотного капіталу

3.1. Вплив розміщення та використання оборотного капіталу на

фінансовий стан підприємства.

3.2. Підвищення ефективності використання оборотного капіталу.

3.3. Контроль за формуванням та використання оборотного капіталу

підприємства.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Роль оборотного капіталу в діяльності підприємства

1.1. Економічна сутність оборотного капіталу 3

1.2. Джерела формування оборотного капіталу 15

1.3. Цілі та задачі управління оборотним капіталом 23

Розділ 2. Аналіз формування і використання оборотного капіталу

2.1. Характеристика основних показників фінансово –

господарської діяльності підприємства 34

2.2. Склад та структура оборотного капіталу 39

2.3. Ефективність використання оборотного капіталу 49

Розділ 3. Удосконалення управління оборотного капіталу

3.1. Вплив розміщення та використання оборотного капіталу

на фінансовий стан підприємства 61

3.2. Підвищення ефективності використання

оборотного капіталу 67

3.3. Контроль за формуванням та використання

оборотного капіталу підприємства 77

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Питанням управління оборотними коштами в радянській спеціальній науковій
літературі приділялося багато уваги. Проте методологія управління
оборотними коштами носила в основному макроекономічний характер, що було
зумовлено централізованим управлінням держави всіма суб’єктами і
об’єктами господарської діяльності. Оборотні кошти підприємства
розглядалися як окремі об’єкти і аналіз не ставив за мету створення
ефективної інформаційної системи для внутрішнього управління фінансовими
ресурсами підприємства. Це означає, що перед вітчизняною наукою питання
управлінням оборотними коштами, яке є невід’ємною частиною єдиного
процесу управління підприємством, не ставилося, тому що в нашій країні
всі складові процесу управління, такі як облік, аналіз, контроль та
прогнозування, були і є предметами різних наук.

Сьогодні українські підприємства опинилися в скрутній фінансовій
ситуації через загальноекономічну кризу, дефіцит фінансових ресурсів,
низьку купівельну спроможність суб’єктів господарювання та інші фактори.

Вагомим резервом в напрямку покращення діяльності підприємств є
підвищення ефективності використання їх оборотного капіталу, який займає
значну питому вагу в структурі активів підприємств. Важлива роль у
реалізації поставлених завдань належить фінансовому аналізу як одній із
функцій управління.

Значний внесок у дослідження проблем управління оборотними активами
підприємств зробили такі вітчизняні вчені, як І. О. Бланк, С. В.
Калабухова,

М. Р. Ковбасюк, І. Д. Лученок та інші науковці.

Разом з тим, існує ряд теоретичних і практичних проблем, які все ще
залишаються невирішеними як на рівні промисловості в цілому, так і на
рівні її окремих галузей.

До них слід віднести проблеми класифікації оборотних коштів, оцінки
ефективності їх використання, вдосконалення їх контролю, системи обліку
оборотних коштів. З огляду на вищесказане можна сказати, що наукове
вирішення дискусійної проблеми організації ефективного управління
оборотними коштами на вітчизняних підприємствах далеке від завершення і
відстає від потреб практики.

Актуальність і важливість питань управління оборотним капіталом в
сучасних ринкових умовах господарювання обумовили вибір теми, мету і
послідовність наукового дослідження.

Метою дипломної роботи є здійснення економіко-теоретичного аналізу
сутності управління оборотним капіталом підприємства, виявлення
внутрішніх резервів підвищення ефективності цього процесу та розробка
пропозицій щодо оптимізації формування оборотних активів підприємства та
поліпшення їх використання.

Відповідно до мети дослідження були поставлені наступні завдання
науково-методичного і прикладного характеру:

По-перше – теоретично обґрунтувати категоріальні поняття “оборотні
активи”, “оборотний капітал”, визначити особливості їх організації в
сучасних умовах;

По-друге – визначити джерела формування оборотного капіталу та механізм
управління ним на підприємстві;

По-третє – провести аналіз функціонування оборотного капіталу на
підприємстві, а саме:

аналіз стану оборотного капіталу та забезпеченості оборотними фондами,

формування оборотного капіталу на підприємстві,

аналіз використання оборотного капіталу,

визначити вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан
підприємства;

По-четверте – розробити заходи, спрямовані на оптимізацію обсягів та
структури оборотних активів підприємства; оптимізацію джерел
фінансування оборотного капіталу; на посилення контролю за формуванням
та використанням оборотних коштів з метою підвищення ефективності
управління оборотним капіталом та в кінцевому результаті поліпшення
фінансового та майнового стану підприємства.

Предметом дослідження є організація функціонування на промислових
підприємствах.

Об’єктом дослідження є Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат.

Дослідницькі прийоми базуються на загальнонаукових методах пізнання, а
саме: методи узагальнення і синтезованого осмислення наукового заділа
зарубіжних і вітчизняних вчених, методи індукції і дедукції, методи
аналізу і синтезу, методи абстракції, методи порівняння, побудови
діаграм, схем, таблиць.

Інформаційною базою для здійснення аналізу оборотного капіталу
підприємства стала звітність комбінату за 2000 – 2002 роки його
діяльності (балансові звіти підприємства на 01.01.01, 01.01.02, 01.01.03
– форма № 1, звіти про фінансові результати підприємства за 2000 – 2002
роки – форма № 2), а також довідкові дані фінансової служби товариства,
в тому числі, бухгалтерії, планово-економічного та фінансового відділу.

Робота складається з трьох розділів: теоретичної, практичної частини і
спроби надати пропозиції щодо покращення управління оборотними коштами
підприємства.

Розділ 1. Роль оборотного капіталу в діяльності підприємства.

Економічна сутність оборотного капіталу .

В системі основних економічних ресурсів, що визначають потенціал і темпи
поступового розвитку окремих господарських систем і суспільства в
цілому, важлива роль належить капіталу.

Визначення поняття „Капітал”, яке дає сучасна енциклопедія „Кирила і
Мефодія” таке: „Капітал (нім. Каріtаl, від лат. Саріtаlіs головний)
-економічна категорія; створені людиною ресурси, що використовуються для
виробництва товарів і послуг, ресурси які приносять дохід, виступають в
вигляді грошових і реальних ресурсів: на рівні підприємства вся сума
матеріальних благ (речей) і грошових коштів, що використовуються в
виробництві; ділиться на основний і оборотний. В марксизмі вартість, що
приносить додаткову вартість в результаті експлуатації найомних
робітників класом капіталістів.” [28,с.221]

В сучасних наукових поглядах більше різноманітності і розбіжностей в
визначеннях капіталу. Великою мірою це пов’язано з прочним входженням
капіталу в сучасне життя людей і використання його як ефективного
інструменту управління. Для короткого узагальненого опису існуючих
сучасних поглядів на капітал використаємо групування за загальними
характеристиками сутності, яку вкладають вчені в поняття Капітал.

По-перше, його розглядають як гроші, багатство. У повсякденному житті
під капіталом найчастіше розумілася грошова сума, що приносить доход
власнику. Ця точка зору на капітал висловлювалася багатьма мислителями,
що, як правило, виходили з окремого приватного господарства, а не
загального господарства як цілого. Нерідко зверталася увага на одну
найбільш розповсюджену форму, у якій грошова сума доставляє доход, і
тільки ця форма визнавалася капіталом.

По-друге, є матеріально-речове трактування капіталу. У господарському
житті зв’язок між минулим і сьогоденням виражається в тому числі і за
допомогою капіталу. У такому аспекті сутність капіталу полягає в тім: 1)
що він є результат попередньої діяльності і 2) що накопичені предмети
використовуються не для особистого споживання, а для виробництва нових
речей. Фізична слабість людини обумовлює використання знарядь і засобів
праці, що багатьма мислителями були узагальнені під тим же назвою
“капітал”.

По-третє, капітал розглядають як виробничі відношення. Цієї точки
зору дотримувалися класики марксизму й у тім чи іншому ступені їхні
послідовники, тобто різні течії соціалістичної, соціал-демократичної і
демократичної думки. Марксисти підкреслювали соціально-економічну
сутність капіталу, ототожнюючи його з виробничими відносинами
капіталістичного способу виробництва, коли капітал і праця розділені
власністю на засоби виробництва. При цьому категорії “праця” віддавалася
пальма першості. Сам капітал представлений згустком неоплаченої праці.
Він живе за рахунок праці. Відносини, що випливають з монополізації
власності на засоби виробництва в руках підприємців і відсутності оних у
пролетаріату, — от що мається на увазі під капіталом.

По-четверте, як – народний капітал. Виходячи з трьох головних сфер
господарської діяльності розрізняються капітали по трьох
характеристиках: 1) особистий, 2) підприємницький, 3) народний.

Для цілей дослідження даної роботи ми будемо використовувати визначення
капіталу, яке надав Бланк І.А. [11. с.12]

Капітал представляє собою накопичений шляхом збережень запас економічних
благ в формі грошових засобів і реальних капітальних товарів, що
залучається його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс
і фактор виробництва з метою отримання доходу.

Капіталом можна назвати частину фінансових ресурсів, що задіяна фірмою в
обороті і приносить дохід від цього обороту. З такої точки зору капітал
виступає як перетворена форма фінансових ресурсів. Іншими словами,
капітал – це значна частина фінансових ресурсів, що авансується і
інвестується в господарську діяльність з метою отримання прибутку.

В такому трактуванні принципова різниці між фінансовими ресурсами і
капіталом полягає в тому, що в любу мить фінансові ресурси більші або
рівні капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає
ніяких фінансових зобов’язань і всі наявні фінансові ресурси пущені в
обіг. Але це не означає, що чим ближче розмір капіталу до розміру
фінансових ресурсів, тим ефективніша робота фірми.

„Функціонуючий капітал в процесі свого використання знаходиться в
постійному русі як в рамках діяльності окремих суб’єктів господарювання,
так і в економічній системі країни в цілому. Цей рух капіталу в
економічному процесі супроводжується постійною зміною його форм. Процес
такого постійного руху характеризується в економічній теорії терміном
„оборот капіталу”. Оборот капіталу як процес постійного його руху
характеризується певними циклами, що повторюються. В складі кожного
повного циклу обороту капіталу виділяють окремі його стадії” [11.с.37].

Кг ?Кв ( засоби праці, предмети праці) ? Кт?Кг

де

Кг – капітал у формі грошей

Кв – капітал у виробничій формі

Кт – капітал у формі товарних запасів

Кг – капітал у формі грошей, що сумарно дорівнює
початковій сумі капіталу у формі грошей плюс додана вартість.

Як видно з наведеної формули в процесі повного циклу одного обороту
капіталу відбуваються такі стадії:

о На першій стадії капітал в грошовій формі (Кг) авансується в
конкретні фактори виробництва – засоби праці, предмети праці,
перетворюючись тим самим у виробничу форму.

о На другій стадії виробничий капітал (Кв) в процесі виробничої
діяльності поступово перетворюється в товарну форму (Кт).

о На третій стадії торгівельний капітал (Кт) по мірі реалізації товарів
перетворюється в грошовий капітал (Кг’), що сумарно дорівнює капіталу в
грошовій формі з першої стадії плюс додана вартість.

В процесі обороту різні види виробничого капіталу характеризуються
різною інтенсивністю руху. Одна частина виробничого капіталу в формі
засобів праці функціонує на протязі довготривалого періоду, інша його
частина використовується в процесі виробництва однократно. В
відповідності до цього признаку „в складі капіталу, що використовується
в виробничому процесі, прийнято виділяти основний капітал (капітал, що
авансується в засоби праці і що характеризується довготривалим циклом
обороту) і оборотний капітал (капітал, що авансується в предмети праці і
що характеризується відносно коротким циклом обороту.” [11. с. 39].

Економічний словник дає таке визначення оборотного капіталу, яке:
„Оборотний капітал – витрати на сировину, матеріали, робочу силу, які
повністю входять в ціну продукції і повертаються в грошовій формі після
її реалізації.” На нашу думку дане визначення не в повній мірі
відображає сутність оборотного капіталу, оскільки воно спрямовано більше
на опис змін форми капіталу в процесі його руху. А властивість капіталу
приносити додаткову вартість в наведеному визначенні втрачена. В
закордонних джерелах часто можна побачити таке визначення оборотного
капіталу: Оборотні кошти (синоніми: оборотний капітал, мобільні активи,
що течуть активи) — це засоби, що роблять оборот (… гроші – засоби
-гроші…) протягом або року або одного господарського циклу. Але слід
пам’ятати, що оборотні кошти це лише форма прояву оборотного капіталу.І
від того в якій конкретній формі оборотних коштів знаходиться капітал в
окремо взятий момент часу його сутність не змінюється. Зважаючи на
вказані сутнісні відхилення в наведених визначеннях оборотного капіталу
від загального визначення капіталу, що наведено на початку глави,
вважаємо, що оборотний капітал можна визначити наступним чином:
Оборотний капітал – створені людиною ресурси в формі оборотних засобів,
що використовуються для виробництва товарів і послуг, ресурси, які
приносять дохід; вартість, авансована в оборотні засоби, що приносить
додаткову вартість.

Повний цикл одного обороту капіталу характеризуються, з одного боку,
його тривалістю в часі, а з іншої – зміною сумарного розміру капіталу в
процесі кожного кругообороту. Обі ці характеристики з різних сторін
відображають ефективність обороту капіталу конкретного суб’єкта
господарювання.

Тривалість одного обороту капіталу характеризує період часу, протягом
якого здійснюється повний цикл його обороту. Вона визначається шляхом
ділення середньої суми капіталу, що використовується
підприємством, на сердньогодовий (середньомісячний, середньоднівний)
обсяг реалізації його продукції. „Для розрахунку середньої суми
використовуємого капіталу застосовують, як правило, середню хронологічну
її величину” [11.с.42]

На тривалість обороту капіталу впливають такі фактори:

співвідношення використовуємого основного і оборотного капіталу;

співвідношення активної (машин і обладнання) і пасивної (зданій і
споруд) частин виробничих основних засобів;

структура оборотного капіталу;

методи і норми амортизації основних засобів і нематеріальних активів, що
використовуються;

середня тривалість виробничого (операційного) циклу;

співвідношення обсягу реального і фінансового інвестування;

стадія коньюктури товарного ринку, що визначає інтенсивність реалізації
продукції.

Зміна сумарної вартості капіталу протягом одного повного обороту
характеризується терміном „вартісний цикл капіталу”. Рух вартісного
циклу капіталу конкретного суб’єкту господарювання здійснюється по
спиралі:

Рис. 1. Вартісний цикл капіталу.

Як видно з наведеного рисунку капітал в процесі кожного свого
кругообороту (вартісного циклу) може нарощувати свою сумарну вартість в
окремі періоди (на малюнку – періоди II, III і V) в результаті
рентабельного його використання чи частково втрачати її (на малюнку –
період IV) в результаті збиткової господарської діяльності. Іншими
словами, вартісний цикл капіталу в процесі його обороту може розвиватися
з тенденцією росту або падіння. Рух вартісного циклу капіталу слугує
важливим індикатором темпів розвитку конкретного суб’єкта
господарювання, динами ми його ринкової вартості і конкурентної позиції.

На динаміку вартісного циклу капіталу в процесі його обороту здійснюють
вплив наступні фактори:

стадія економічного циклу розвитку країни;

рівень середньої норми прибутку на капітал;

рівень оподаткування суб’єктів господарювання;

рівень конкуренції на ринку продукції, що випускає суб’єкт
господарювання;

стадія життєвого циклу підприємства;

ефективність використання виробничих (операційних) активів,
сформованих за рахунок авансованого в них капіталу;

ефективність інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання;

рівень ризику в діяльності суб’єкта господарювання;

фінансова гнучкість суб’єкта господарювання, що характеризує його
здатність залучити необхідні фінансові ресурси з зовнішніх джерел.

Слід відмітити, що розділення капіталу, що використовується в
виробничому процесі, на основний і оборотний визначається не тільки
особливостями обороту кожної з його складових частин, а й способом
переносу їх вартості на виробляємий продукт (товари, послуги) в процесі
трансформації з виробничої форми в товарну.Оборотний виробничий капітал
в процесі повного циклу кругообороту проходить чотири основних стадії:

ОБКд

ОБКпр

ОБКт

ОБКф

ОБКд

?

?

?

?

І стадія II стадія III стадія
IV стадія

Рис. 2. Стадії циклу кругообороту капіталу.

На першій стадії оборотний виробничий капітал в грошовій формі (ОБКД)
авансується в предмети праці (сировину, матеріали, полу фабрикати і
т.п., приймаючи при цьому форму виробничого оборотного капіталу (ОБКПР).

На другій стадії оборотний капітал в виробничій формі (ОБКПР) повністю
переносить свою вартість на продукцію, що виробляється (товари,
послуги), трансформуючись в переважну частину товарного капіталу (ОБКТ).
Цей процес здійснюється протягом кожного виробничого циклу.

На третій стадії в процесі реалізації протекції складова її частина
вартості оборотного капіталу в товарній формі (ОБКТ) до моменту
отримання коштів від покупців перетворюється в оборотний капітал в
фінансовій формі (ОБКФ), яка носить назву „дебіторська заборгованість за
поставлену продукцію”.

На четвертій стадії оборотний капітал в фінансовій формі (ОБКФ) шляхом
інкасації дебіторської заборгованості (її погашення покупцями) знову
трансформується в оборотний капітал в грошовій формі, готовій до
авансування в предмети праці для здійснення наступного виробничого
циклу.

Таким чином, оборотний виробничий капітал в процесі повного свого
обороту послідовно авансується в виробничі, товарні, фінансові і грошові
оборотні активи.

В економічній літературі наводяться різні класифікації капіталу по видам
на основі всебічних ключових характеристик. Так, на рис.3 наведена одна
з класифікацій [15.с.19] В цій класифікації розділення капіталу на
„оборотний” і „основний” передбачено „за об’єктом інвестування”. І хоча
вибір ключової характеристики „за об’єктом інвестування” для
розподілення капіталу на „основний” і „оборотний” на нашу думку не є
повністю коректним (за об’єктом інвестування інвестиції можуть також
бути, наприклад, реальними і фінансовими), наведену класифікацію за
іншими ключовими характеристиками можливо використати для загальної
класифікації самого оборотного капіталу.

За власністю відносно фірми оборотний капітал може бути власним або
позиченим. Позичений оборотний капітал формується за рахунок позичених
коштів (за стандартами обліку – зобов’язань) і формально повинні бути
повернені кредиторам по закінченню терміну погашення заборгованості.
Власні оборотні кошти формуються за рахунок коштів власників (коштів у
вигляді статутного фонду, додаткового капіталу, нерозподіленого серед
власників прибутку)

Рис. 3. Класифікація видів капіталу фірми.

За формою надходження в процесі кругообігу оборотний капітал можна
розділити на оборотний капітал в грошовій формі і оборотний капітал в
товарній формі. Капітал в виробничій формі, як правило, не можна
віднести до оборотного, оскільки звичайно під ним розуміються виробничі
фонди строком служби більше року (одного операційного циклу).

В залежності від цілей використання можна виділити виробничий оборотний
капітал, позичковий оборотний капітал і спекулятивний оборотний капітал.
Виробничий оборотний капітал характеризує ті засоби підприємства, що
використовуються в його операційній діяльності. Позичковий оборотний
капітал характеризує активи, які використовуються в процесі здійснення
інвестиційної діяльності фірми, причому мова йде про фінансові
інвестиції в грошові інструменти, такі, як депозитні вклади в
комерційних банках, облігації, векселя і т.п. Спекулятивний оборотний
капітал використовується в процесі здійснення спекулятивних фінансових
операцій, тобто в операціях, що засновані на різниці в цінах придбання і
реалізації.

Існують і інші класифікації оборотного капіталу. Корисно для цілей
наступного аналізу розглянути класифікацію наведену І.А. Бланком в його
книзі „Основи фінансового менеджменту. “ [9.с.302]. Бланк розділяє
оборотний капітал в залежності від таких чинників:

1. По характеру фінансових джерел формування: валові оборотні активи,
чисті оборотні активи, власні оборотні активи. Валові оборотні активи —
це загальна сума оборотних активів. Чисті оборотні активи — частина
оборотних активів, яка сформована за рахунок власного і довгострокового
позичкового капіталу. Власні оборотні активи – частина оборотних
активів, що сформована за рахунок власних коштів підприємства (власного
капіталу).

2. За видами оборотні активи розрізняються на:

запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів;

характеризують обсяг вхідних матеріальних потоків оборотних активів в
формі запасів, що забезпечують господарську діяльність.

запаси готової продукції;

характеризують обсяг вхідних матеріальних потоків оборотних активів в
формі запасів виробленої продукції до реалізації.

дебіторська заборгованість;

характеризує суму заборгованості на користь підприємства.

грошові кошти;

сума безпосередньо грошових коштів, а також прирівняні до них кошти.

інші види оборотних активів;

витрати майбутніх періодів і інші оборотні активи, що не ввійшли в вище
перераховані пункти.

3. За характером участі в операційному процесі розділяються оборотні
активи, що обслуговують виробничій цикл підприємства і оборотні активи,
що обслуговують фінансовий цикл підприємства. Прикладами перших можуть
бути запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів, не завершене
виробництво, запаси готової продукції. Прикладами останніх можуть бути
гроші, дебіторська заборгованість і інше.

4. За періодом функціонування оборотних активів вони розділяються на
постійну частину і змінну частину. В теорії фінансового менеджменту
існують два основні трактування поняття “постійний оборотний капітал”.
Відповідно до першого трактування постійний оборотний капітал (чи
системна частина поточних активів) являє собою ту частину коштів,
дебіторської заборгованості і товарних запасів, потреба в який відносно
постійна протягом всього операційного циклу. Це усереднена, наприклад,
по тимчасовому параметру, величина поточних активів, що знаходяться в
постійному віданні підприємства.

Відповідно до другого трактування постійний оборотний капітал може бути
визначений як мінімум поточних активів, необхідний для здійснення
виробничої діяльності. Цей підхід означає, що підприємству для
здійснення своєї діяльності необхідний деякий мінімум оборотних коштів,
наприклад постійний залишок коштів на розрахунковому рахунку, деякий
аналог резервного капіталу.

Категорія перемінного оборотного капіталу (частини поточних активів, що
варіює,) відображає додаткові поточні активи, необхідні в пікові періоди
як страховий запас. Наприклад, потреба в додаткових товарно-матеріальних
запасах може бути зв’язана з підтримкою високого рівня продажів під час
сезонної реалізації. У той же час у міру реалізації зростає дебіторська
заборгованість. Додаткові кошти необхідні для оплати постачань товарів,
а також трудової діяльності, що передують періоду високої ділової
активності.

Таким чином, можна зробити висновок, що різнобічний підхід до
класифікації оборотного капіталу дозволяє глибоко розкрити його
економічну сутність і дати більш обґрунтоване визначення самого поняття
“Оборотний капітал”.

Не менш значним в організації управління оборотним капіталом є питання
визначення джерел його формуваня.

1.2. Джерела формування оборотного капіталу.

Реформування, реструктуризація економіки на ринкових засадах
супроводжується зменшенням впливу держави та командно-адміністративних
важелів у структурі власності та джерелах фінансуваня підприємницької
діяльності.

Визначення джерел формування призводить до недостатнього фінансування
господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Натомість надлишок
оборотних коштів на підприємстві спияє створенню наднормативних запасів
товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з
господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й
раціональне використання як власних, так і позичених ( залучених )
коштів.

Визначення джерел та нпрямків використання дають змогу оцінити чи
надійні ці джерела і що слід змінити для того, щоб у майбутньому
забезпечити грошові надходження. Це також допоможе визначити чи
співпадають напрямки використання коштів із загальною стратегією
підприємства, бо якщо ні, то слід вжити заходи для виправлення
становища.

Джерелами оборотних активів можуть бути:

зменшення інших активів, таке як їх продаж;

ріст кредиторської заборгованості, таке як позика грошей;

приріст капіталу, таке як реінвестування прибутків.

Напрямки використання коштів:

4) збільшення активів, таке як купівля нового обладнання;

5) зменшення кредиторської заборгованості, таке як сплата боргів;

6) зменшення капіталу таке як виплата дивідендів та р і з н і витрати.

Виходячи з таблиці 3 видно, що зменшення суми активів, зростання
заборгованості і капіталу є джерелами коштів і навпаки – зростання суми
активів, зменшення заборгованості і капіталу – це використання коштів.

Оборотні активи виробничих підприємств за джерелами формування
поділяються на власні (включаючи прирівняні до них) і залучені.
Економічна доцільність формування оборотних активів за рахунок власних
джерел виходить із принципів господарського розрахунку. Власні оборотні
активи забезпечують підприємствам оперативну самостійність у виробничій
та фінансовій діяльності і створюють необхідну матеріальну
зацікавленість у раціональному їх використанні.

Разом з тим, оборотні активи по своїй природі дуже мобільні. Тривалість
робочого періоду і періоду обертання в процесі кругообігу постійно
змінюється. У цих умовах формування оборотних активів лише за рахунок
власних джерел, виходячи з максимальної потреби, неминуче призвело б до
постійного утворення їх надлишків, а при формуванні їх по мінімальних
потребах – нестачі, тобто

Джерела коштів та їх використання

Операція

Джерело коштів

Використання коштів

Якщо актив зростає

+

Якщо актив зменшується

+

Якщо заборгованість зростає

+

Якщо заборгованість зменшується

+

Якщо капітал зростає

+

Якщо капітал зменшується

+

практично зробило б неможливим планування і стимулювання більш
раціонального їх використання, а також призвело б до необхідності у
загальному збільшенні величини оборотних активів для забезпечення
неперервності процесу виробництва.

Тому за рахунок власних коштів виробничі підприємства формують оборотні
активи лише в мінімально необхідних розмірах. Потреба у оборотних
активах вища від мінімальної потреби покривається за рахунок залучених
коштів.

Процес фінансування оборотних активів потребує формування відповідних
конкретних джерел цього фінансування. Основні види таких джерел
фінансування на сучасному етапі зображено на рис. 4.

Рис.4. Основні джерела фінансування оборотних активів промислових
підприємств.

Розглянемо детальніше наведені джерела.

Мінімальна потреба підприємства в оборотних активах покривається за
рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), частина
прибутку, цільове фінансування та цільові надходження (для державних
підприємств). Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні
активи за рахунок коштів бюджету (державні підприємства), пайових
внесків членів-засновників (господарські товариства), іноземних
учасників (спільні підприємства), надходження від емісії цінних
паперів (акціонерні компанії). Ці кошти включаються у статутний фонд
новоствореного підприємства. На вже діючих підприємствах власними
джерелами фінансування оборотних активів є прибуток, що залишається у
розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних активів,
залежить від очікуваних розмірів приросту оборотних активів, загального
обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших
факторів.

Розмір власних оборотних активів підприємства не є сталою величиною.
Сума власних оборотних активі» під час складання фінансового плану
щорічно уточнюється у зв’язку із зміною обсягу виробництва, асортименту
продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах
виникають проблеми із несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену
продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції,
несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов’язань
постачальниками та через інші обставини, що спричинюють потребу в
додаткових оборотних активах. Покрити цю потребу лише власними
джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні активи лише
за рахунок власних джерел економічно недоцільно, оскільки це знижує
можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує
ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

2. Довгострокові фінансові позики

Такі позики державні виробничі підприємства можуть одержувати за рахунок
відповідних бюджетних і позабюджетних фондів/а всі інші – у комерційних
банків. Для переважної більшості підприємств це джерело фінансування
оборотних активів має більш гіпотетичне, ніж практичне значення, адже
держава не має фінансових можливостей підтримки своїх виробничих
підприємств, а комерційні банки не провадять в достатньому обсязі
довгострокове кредитування виробничих підприємств через високий ступінь
ризику.

3. Короткострокові фінансові позики

Ці позики підприємства мають змогу отримувати у комерційних банків у
формі різноманітних видів кредиту, спрямовуючи їх на фінансування як
тимчасової, так і постійної частини оборотних активів.

Призначення банківських кредитів – фінансування витрат, пов’язаних з
придбанням основних, і поточних активів, із сезонними потребами
підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням
(збільшенням) дебіторської заборгованості. Кредити банку дають змогу
органічно пов’язати всі джерела оборотних активів і справляють активний
вплив на раціональне формування запасів сировини і матеріалів, готової
продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Але комерційні банки надають такі позики лише кредитоспроможним
підприємствам, враховуючи складний стан економіки з метою забезпечення
повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб’єктів
господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику
непогашення кредиту.

Короткостроковий кредит, незалежно від об’єктів кредитування, надається
терміном до одного року. Однак, на практиці терміни надання кредиту
значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом
виробництва, станом товарного і грошового обігу.

Крім того, слід зауважити і на дуже високу вартість залучення
банківського кредиту на вітчизняному ринку внаслідок високого ризику
його неповернення інфляції, невиправдано високої банківської маржі тощо.

Тому критерієм використання цього джерела фінансування оборотних активів
підприємства є значне перевищення рівня рентабельності їх використання
над рівнем вартості залучення банківських позик.

4. Товарний кредит

Відповідно до законодавства України про оподаткування прибутку [2] він
являє собою «товари, які передаються резидентом або нерезидентом у
власність юридичним або фізичним особам на умовах угоди, що передбачає
відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк під процент». Це
джерело фінансування оборотних активів державних виробничих підприємств
є в сучасних умовах найбільш поширеним. У деяких випадках він надасться
постачальниками на невеликий строк навіть без вимоги процентів за нього.
Якщо ж відповідно до законодавства підприємства мають сплачувати процент
за його отримання, рівень цього процента має бути в кожному разі
порівняний із рівнем процента за банківський кредит на аналогічний
термін. Якщо ці рівні однакові, перевагу слід надати банківському
кредиту, бо товарний кредит менш гнучкий щодо напрямків його
використання. Якщо постачальник продукції надає цінову знижку покупцям
за невідкладне проведення розрахунків за неї, рівень процента за
товарний кредит має бути порівняний також із розміром такої цінової
знижки (в деяких випадках може виявитись більш ефективним отримання
банківської позики для розрахунків за закуплену продукцію з урахуванням
цінової знижки, ніж закупівля її на умовах товарного кредиту.

5. Стійкі пасиви

Вони становлять ту частину дебіторської заборгованості, яка має
нетоварний характер і постійно перебуває в розпорядженні підприємства.
Звичайно, будь-яке розширення обсягів виробничої діяльності
супроводжується не тільки зростанням потреби в оборотних активах, але й
приростом суми стійких пасивів, який спрямовується на фінансування цієї
додаткової потреби. Це джерело фінансування оборотних активів належить
до неконтрольованих підприємством, бо підприємство не може істотно
впливати на його зміну.

Обрані відповідно до певного типу політики фінансування оборотних
активів конкретні джерела цього фінансування дають змогу розрахувати
необхідний обсяг як чистого робочого капіталу, так і власних оборотних
коштів підприємства на плановий період.

За результатами розрахунків потреби в оборотних активах джерелах
фінансування цієї потреби, а також сум чистого робочого капіталу і
власних оборотних коштів на підприємстві має бути розроблено зведений
фінансовий план, який відображає результати прийнятих управлінських
рішень з основних аспектів управління оборотними активами. Цей
фінансовий план називається плановим балансом фінансування оборотних
активів підприємства. Рекомендовану форму подання цього плану наведено в
додатку 1.

Розглянуті засади управління оборотними активами дають змогу підвищити
ефективність виробничої діяльності державних підприємств у складних
сучасних умовах їхнього розвитку Розглянуті засади управління оборотними
активами дають змогу підвищити ефективність виробничої діяльності
державних підприємств у складних сучасних умовах їхнього розвитку.

Джерела фінансування оборотних активів справляють вплив на їх обертання.
Отже, характер джерел формування впливає на ефективність використання
оборотних активів і всього капіталу. Раціональне використання активів
має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і
фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально
необхідними за даних умов оборотними активами.

Підсумовуючи вищесказане, можна зазначити, що оборотні активи по своїй
природі дуже мобільні і тривалість робочого періоду та періоду обертання
в процесі кругообігу постійно змінюється, то формування оборотних
активів лише за рахунок власних джерел є неефективним. Тому за рахунок
власних джерел підприємствам доцільно формувати оборотні активи лише в
мінімально необхідних розмірах. Потреба в оборотних активах, вища від
мінімальної потреби, повинна покриватися за рахунок залучених коштів.

З метою вдосконалення управління джерелами формування оборотних активів
пропонується розробляти на підприємствах зведений фінансовий план, який
би відображав результати прийнятих управлінських рішень з основних
аспектів управління оборотними активами. Такий план, який включає в себе
як планові показники обсягу формування оборотних активів по групах, так
і передбачувані (планові) джерела їх фінансування, дасть змогу підвищити
ефективність виробничої діяльності підприємств у складних сучасних
умовах їхнього розрахунку.

1.3. Цілі та задачі управління оборотним капіталом.

Управління оборотним капіталом являє собою одне з найбільш складних
завдань фінансового менеджменту, яке зумовлюється рядом причин. Однією з
таких причин є те, що оборотний капітал на більшості виробничих
підприємств і підприємств сфери обігу складають переважну більшість у
загальному обсязі активів, що використовуються, тобто є найбільш
капіталомісткими. Важливою причиною є також висока трудомісткість цього
управління, бо воно здійснюється повсякденно. Дослідження показують, що
процес цього управління займає близько 60 відсотків типового
менеджерського часу [12, с. 372]. Крім того, слід зауважити те, що
основні напрямки політики управління оборотними активами фінансові
менеджери обирають не лише з огляду на внутрішні та зовнішні економічні
умови функціонування підприємства, але й відповідно до свого менталітету
– у формуванні принципів управління оборотними активами значною мірою
визначається загальна філософія управління фінансами підприємства.
Раціональне управління оборотними коштами будь-якого з підприємств
необхідним для забезпечення його успішної діяльності, а саме для :

виживання підприємства в умовах жорсткої конкурентної боротьби;

уникнення банкрутства та значних фінансових прорахунків;

зайняття конкурентних позицій на ринку;

максимізації ринкової вартості підприємства;

забезпечення прийнятних темпів зростання економічного потенціалу
підприємства;

зростання обсягів виробництва та реалізації продукції;

максимізації прибутку;

мінімізації витрат;

забезпечення рентабельної діяльності і т.д.

Враховуючи значні темпи інфляції, потреба підприємств в оборотних коштах
постійно зростає, і це пов’язане зі зростанням цін на матеріальні
ресурси, планові запаси яких підприємства мають створювати. Саме цей
чинник у нинішніх умовах функціонування економіки в Україні в найбільшій
мірі спричиняє хронічний брак оборотних коштів на підприємствах, що
погіршує їх фінансовий стан та платоспроможність. Найчастіше це має
місце при недоотриманні прибутку, а при збитковій діяльності – зменшення
(«проїдання») власних оборотних коштів підприємства. Поряд з цим,
наявність у господарському обігу підприємства власних оборотних коштів у
розмірах, які покривають нормативні потреби в них, ще не є гарантією
створення умов для нормального господарювання. Головне те, що
підприємство має забезпечити раціональне розміщення цих ресурсів за
призначенням. Про нераціональне використання власних і позичених
оборотних коштів свідчать відволікання їх у:

– понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей і витрати
виробництва, якщо вони не прокредитовані банком;

– дебіторську заборгованість за товари, роботи і послуги, не оплачені в
строк покупцями;

– іншу дебіторську заборгованість (за претензіями, за розрахунками з
підзвітним особами тощо);

– різні витрати, що перевищують наявні джерела їх фінансування.

Діюча система оподаткування прибутку підприємств спонукає до недопущення
накопичення запасів сировини, матеріалів, комплектуючих виробів як на
складах підприємств, так і в залишках незавершеного виробництва і
готової продукції. Якщо за звітний квартал підприємство допустило
приріст цих запасів, на відповідну суму збільшиться об’єкт оподаткування
– балансовий прибуток (через збільшення суми валових доходів). Тому
безконтрольне завезення матеріальних ресурсів (як і затримка їх
використання на випуск продукції, а також затримка продажу готової
продукції) ведуть до прямих матеріальних збитків у вигляді збільшення
податкових платежів до бюджету.

Не зацікавлені у накопиченні зайвих матеріальних ресурсів підприємства і
з огляду на діючий порядок сплати податку на додану вартість у складі
відпускних цін на ці ресурси. Справа в тому, що податковий кредит (тобто
ПДВ, який сплачено при розрахунках з постачальниками) фактично означає
тимчасове вилучення коштів з господарського обороту підприємства, він
зменшує обсяг тимчасово залучених коштів, якими підприємство могло би
користуватися до моменту розрахунку з бюджетом по ПДВ.

Для визначення понаднормативних запасів за кожною зі статей нормованих
активів (виробничі запаси, малоцінні і швидкозношувані предмети,
незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція)
їх балансовий залишок порівнюють зі встановленим нормативом і кредитом
банку під відповідний об’єкт. Запобігти накопиченню понаднормативних
запасів можна, якщо відповідні служби підприємства грамотно
визначатимуть потребу підприємства у тих чи інши матеріальних ресурсах,
складатимуть угоди на їх закупівлю, виходячи з потреб виробництва,
слідкуватимуть за недопущенням порушень постачальниками строків поставки
сировини, матеріалів, комплектуючих виробів. [7.с.34 ]

Основними характеристиками оборотних коштів є їх ліквідність, обсяг та
структура. Поточні активи розрізняють за ступенем ліквідності, тобто їх
здатності трансформуватися в грошові кошти, які мають абсолютну
ліквідність. Грошові еквіваленти найбільш близькі за ступенем
ліквідності до грошових коштів. Ліквідність дебіторської заборгованості
може суттєво варіювати. Найменш ліквідні матеріально-виробничі запаси.
Серед них готова продукція більш ліквідна ніж сировина та матеріали.

Основним завданням політики управління оборотними коштами є визначення
обсягу і структури поточних активів (оборотних коштів), джерел їх
покриття і співвідношення між ними, достатнього для забезпечення
довгострокової виробничої і ефективної фінансової діяльності
підприємства. Вказане завдання має стратегічний характер, проте, є не
менш важливим в управлінні поточною діяльністю. Найпростіший
варіант управління оборотними коштами, який зводиться до мінімізації
ризику втрати ліквідності передбачає, що, чим більше перевищення
поточних активів над поточними зобов’язаннями, тим менше ступінь ризику;
тобто слід прагнути до нарощування власних оборотних коштів.

Але цей варіант управління оборотним капіталом не зовсім правильний.
Політика управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук
компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи, що
зводиться до вирішення двох важливих задач:

1. Забезпечення платоспроможності : підприємство, яке не має достатнього
рівня оборотного капіталу може зіткнутися з ризиком неплатоспроможності.

2. Забезпечення прийнятного рівня обсягу, структури та рентабельності
активів – кожне рішення, пов’язане з визначенням рівня грошових коштів,
дебіторської заборгованості та виробничих запасів повинно розглядатися
як з позиції рентабельності даного виду активів, так і з позиції
оптимальної структури оборотних коштів.

Пошук шляхів досягнення компромісу між прибутком, ризиком втрат
ліквідності, станом оборотних коштів та джерел їх покриття передбачає
можливість загрози таких видів ризику : І. Лівосторонній ризик –
це ризик втрати ліквідності або зниження ефективності і обумовлений
змінами в поточних активах, він може бути викликаний наступними явищами
:

1. Нестача грошових коштів.

Підприємство повинно мати певний обсяг грошових коштів для забезпечення
поточної діяльності (безперервності виробничого процесу), на випадок
непередбачуваних витрат (невиконання зобов’язань) або ефективних
капітальних вкладень (можливого додатковог прибутку).

2. Нестача власних кредитних можливостей.

При продажу товарів у кредит покупці можуть сплатити їх на протязі
певного часу, в результаті чого на підприємстві виникає дебіторська
заборгованість, не всякий розмір якої підприємство в змозі «витримати».
Невиправдана дебіторська заборгованість викликає іммобілізацію оборотних
коштів, а перевищення нею певного граничного рівня може призвести до
втрати ліквідності підприємства та зупинки виробництва.

3. Нестача виробничих запасів. Підприємство повинно мати у
розпорядженні достатню кількість сировини та матеріалів для забезпечення
ефективного виробничого процесу; готової продукції повинно вистачати для
виконання всіх замовлень і т.д.

4. Надлишок поточних активів.

Утримання надлишкових активів скорочує доходи підприємства, оскільки
величина активів прямо пов’язана з витратами фінансування.

II. Правосторонній ризик – ризик, обумовлений змінами в зобов’язаннях.
Його можуть викликати такі явища :

1. Високий рівень кредиторської заборгованості.

Якщо підприємство придбало більше запасів, ніж йому потрібно найближчим
часом, при значному розмірі кредиту та бездіючих запасах, йому
загрожуватиме ризик невиконання зобов’язань перед постачальниками.

2. Неоптимальне співвідношення між короткостроковими та довгостроковим
джерелами залучених коштів.

Джерелами покриття поточних активів є як короткострокова кредиторська
заборгованість, так і постійний капітал. Мистецтво оптимального
поєднання цих джерел є важливою проблемою для фінансового менеджера.

3. Висока частка довгострокового позикового капіталу.

В стабільно функціонуючій економіці це джерело є досить дорогим. Досить
висока його частка в загальній сумі джерел коштів потребує і більших
витрат по його обслуговуванню, що призводить до зменшення прибутку.
Отже, надмірна короткострокова кредиторська заборгованість збільшує
ризик втрати ліквідності, надмірна частка довгострокових джерел –
збільшує ризик втрати рентабельності.

В теорії фінансового менеджменту розроблені різні варіанти впливу на
рівень ризику. Основні з них – це :

1. Мінімізація поточної кредиторської заборгованості

2. Мінімізація сукупних витрат фінансування (робиться ставка на
переважне використання короткострокової кредиторської заборгованості як
джерела покриття активів)

3. Максимізація повної ринкової вартості підприємства.

Отже, завданнями фінансової служби підприємства з метою забезпеченн
ефективного поточного управління оборотними коштами є :

1. Нормування оборотних коштів

2. Удосконалення управління запасами

3. Управління готівковими коштами

4. Розробка принципів управління дебіторською заборгованістю.

5. Виявлення чинників та розробка напрямів підвищення ефективності
використання оборотних коштів.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їх
обертання, отже, чим менше період обертання оборотних коштів, тим
ефективніше вони використовуються.

Прискорення обертання оборотних коштів не потребує капітальних витрат,
забезпечує зростання обсягів виробництва та реалізації продукції. Проте,
інфляція швидко знецінює оборотні кошти, що спонукає збільшувати їх
обсяги при придбанні сировини, матеріалів, тощо. Крім того, значну
частину коштів відволікають з обороту неплатежі покупців.

Одним із шляхів економії оборотних коштів, а значить – збільшення
швидкості їх обертання є удосконалення управління запасами. Оскільки
підприємство вкладає кошти у створення запасів, то затрати по зберіганню
пов’язані не лише із складськими витратами, а й з ризиком псування та
старіння товарів, а також із вартістю капіталу, тобто нормою прибутку,
яка могла б бути отримана в результаті інших інвестиційних можливостей з
еквівалентним ступенем ризику.

Для прискорення обертання оборотних коштів на підприємстві доцільно:

1) планувати закупки необхідних матеріалів;

2) запроваджувати жорсткі виробничі системи;

3) застосовувати сучасні складські приміщення;

4) удосконалювати прогнозування попиту;

5) забезпечувати швидку доставку сировини та матеріалів.

Другим шляхом прискорення обертання оборотних коштів є зменшення
дебіторської заборгованості.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами :
видом продукції, ступенем насиченості ринку даною продукцією, прийнятою
на підприємств системою розрахунків та інше [7. с.67-68].

Управління дебіторською заборгованістю передбачає, насамперед, контроль
за обертанням коштів в розрахунках. Прискорення обертання в динаміці
розглядається як позитивна тенденція. Велике значення мають відбір
потенційних покупців та визначення умов оплати товарів, що
передбачаються контрактами. Відбір покупців здійснюється за допомогою
формальних критеріїв дотримання платіжної дисципліни у минулому,
прогнозу фінансових можливостей покупця по оплаті потрібного йому обсягу
товарів, рівня платоспроможності, рівня фінансової стійкості,
економічних та фінансових умов на підприємстві, що виступає в ролі
продавця (затовареність, ступінь потреби в грошових коштах і т.п).
Оплата товарів постійним клієнтам, як правило, здійснюється в кредит,
при чому умови кредиту залежать від багатьох факторів. В економічно
розвинутих країнах знайшла широке застосування схема «2/10 повна ЗО»,
яка означає, що :

– покупець отримує 2-х відсоткову знижку у випадку оплати отриманого
товару на протязі 10 днів з початку кредитування ;

– покупець сплачує повну вартість товару, якщо оплата здійснюється в
період 11-го по ЗО-й день кредитного періоду;

– у випадку несплати на протязі місяця покупець буде вимушений додатково
сплатити штраф, розмір якого може варіювати в залежності від момент
оплати.

З метою впливу на дебіторів для погашення заборгованості найбільш широко
застосовуються такі заходи : направлення листів, телефонні дзвінки,
персональні візити, продаж заборгованості факторинговим компаніям.

Третій шлях скорочення витрат оборотних коштів полягає в більш
ефективному використанні грошових коштів. До них пред’являються певні
вимоги. По-перше, необхідно мати базовий запас грошових коштів для
виконання поточних розрахунків. По-друге, необхідний певний запас
грошових коштів для покриття непередбачених витрат. По-третє, доцільно
мати деяку величину вільних грошових коштів для забезпечення можливого
або прогнозованого розширення діяльності.

Таким чином, до грошових коштів можуть бути застосовані моделі,
розроблені в теорії управління запасами, які дозволяють оптимізувати
величину грошових коштів. При цьому, слід оцінити :

загальний обсяг грошових коштів та їх еквівалентів;

2) яку частину коштів слід тримати на розрахунковому рахунку, а яку у
вигляді швидкореалізуємих цінних паперів;

3) коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових
коштв і швидкореалізуємих активів.

У західній практиці найбільшого поширення набули модель Баумола та
модель Міллера-Орра. Безпосереднє застосування цих моделей у вітчизняній
практиці ускладнюється з огляду на значні темпи інфляції, високі
облікові ставки, нерозвинутість вітчизняного ринку цінних паперів та
інші причини.

В Моделі Баумола передбачається, що підприємство починає працювати,
маючи максимальний та доцільний для нього рівень грошових коштів і потім
постійно їх витрачає на протязі деякого періоду часу. Всі кошти від
реалізації товарів та послуг підприємство вкладає в короткострокові
цінні папери. Як тільки запас грошових коштів вичерпується, тобто стає
рівним нулю, або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство
продає частину цінних паперів і тим самим поповнює запас грошових коштів
до початкової величини. Таким чином, динаміка залишку коштів на
розрахунковому рахунку представляє собою «пиловидний» графік (див.
Рис.1, додаток 1).

Модель Баумола проста і в достатній мірі прийнятна для підприємств,
грошові витрати яких стабільні та прогнозовані. В дійсності таке
трапляється рідко, бо залишок коштів на розрахунковому рахунку
змінюється випадковим чином, причому можливі значні коливання.

Модель Міллера-Орра

Ця модель представляє собою компроміс між простотою та реальністю. Вона
допомагає відповісти на запитання : як підприємству слід управляти
своїми грошовими коштами, якщо неможливо передбачити щоденні витрати та
надходження грошових коштів.

Залишок коштів на розрахунковому рахунку хаотично змінюється до того
часу, поки не досягає верхньої межі. Як тільки це трапляється,
підприємство починає купувати достатню кількість цінних паперів з метою
повернути запас грошових коштів до певного нормального рівня (точка
повернення). Якщо запас грошових коштів досягає нижньої межі, то у цьому
випадку підприємство продає свої цінні папери, поповнюючи таким чином
запас грошових коштів до нормального рівня. ( ддив. Рис.2, додаток 1)

При вирішенні питання про розмах варіації (різниця між верхнею та нижньо
межами) рекомендується притримуватися такої політики : якщо щоденна
мінливість грошових потоків велика або постійні витрати, пов’язані з
купівлею та продажем цінних паперів, високі, то підприємству слід
збільшити розмах варіації та навпаки. Також рекомендується зменшити
розмах варіації, якщо є можливість отримання доходу завдяки високій
процентній ставці по цінним паперам. [ 16, с. 25; 14, с. 15 ]

З огляду на викладене вище, можна зробити висновок про те, що фінансовий
стан підприємства безпосередньо залежать від того, наскільки ефективно
використовуються його оборотні кошти. Це пояснюється тим, що зі
швидкістю обороту коштів пов’язані : мінімально необхідна величина
авансованого капіталу, потреба в додаткових джерелах фінансування, сума
витрат, пов’язаних з володінням товарно – матеріальними цінностями та їх
зберіганням, а також величина сплачуваних податків.

В зв’язку з цим, управляючи оборотним капіталом, підприємство отримує
можливість в меншій мірі залежати від зовнішніх джерел фінансування і
тим самим підвищити свою ліквідність

Отже, не випадково ефективне управління оборотними коштами розглядається
як один із способів задоволення потреб підприємства у капіталі.

Для отримання висновків щодо використання оборотного капіталу на
конкретному підприємстві та надання пропозицій відносно удосконалення
управління ним, у наступному розділі магістерської роботи
проведемо аналіз стану та ефективності використання
оборотного капіталу на Полтавському гірничо-збагачувальному
комбінаті.

Розділ 2. Аналіз формування та використання оборотного капіталу.

2.1 Характеристика основних показників фінансово-господарської
діяльності підприємства

Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат (Кременчуцький залізорудний
район) введено в експлуатацію у 1970р. Його технологічний цикл
починається з видобутку сирої руди і завершується виробництвом
залізорудних окатишів, що є сировиною для металургійних заводів.
Комбінат експортує продукцію в Турцію, Болгарію, Чехію та інши країни
Європи. Значно скоротилися поставки до Австрії, Словенії в зв”язку з
військовими діями у Югославії в 1999 році, оскільки перевозки
здійснювалися водним транспортом по р. Дунай.

Дещо скоротилися поставки окатишів металургійним підприємствам України
через неплатежі останніх.

Незважаючи на вищевикладене як свідчать фактичні дані (див. додаток 2),
за період роботи з 2000 по 2002 роки, фінансовий стан підприємства дещо
покращився. Зокрема, обсяги виробництва продукції збільшились у 2001
році порівняно з 2000 р. на 16,2 % та у 2002р. у порівнянні з 2000р. на
75,2 %, виручка від реалізації продукції зросла відповідно на 25,8 % та
69,1 %

1999р.

Водночас, збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції
супроводжувалося і збільшенням собівартості виробленої продукції на 14,9
% в 2001 році у порівнянні з 2000 та на 60,2 % у 2002 році в порівнянні
з 2001 роком. Темпи зростання обсягів виробництва продукції в достатній
мірі перевищують темпи зростання її собівартості. Але слід звернути
увагу на той факт, що собівартість продукції у 2002 році в порівнянні з
2001 роком зросла на 279556 тис. грн. (60,2%), виручка від
реалізації продукції зросла на

333767 тис.грн.(69,1%), і, хоча темпи зростання собівартості продукції
не випереджають темпи зростання виручки від її реалізації розрив, в 8,9%
не є позитивним фактором.

Зростання рентабельності виробництва не можна назвати поступовим: у
2001 році в порівнянні з 2000 роком – на 1,12% та у 2002 році в
порівнянні з 2001 роком – на 9,4%,.

Чисельність працюючих у 2001 році порівняно з 2002 роком збільшилась на
112 чоловік, а повністю зайнятих – на 45. Не зважаючи на деяке
скорочення чисельності працюючих у 2002 році порівняно з 2001 роком (на
13 чоловік), продуктивність праці зросла за цей же період на 37719
грн. (74,1%). Зріс також і розмір середньомісячної заробітної плати: на
3,4% (250 грн.) і склала 590,6 грн. Зростання продуктивності праці
щодо персоналу основної діяльності за аналогічний період склало 3,2%, а
середньомісячна заробітна плата – 261,7 грн. Інфляційні процеси в
економіці в цілому не враховуються.

Таким чином, динаміка зміни цих показників свідчить про позитивні
тенденції в фінансово-господарській діяльності підприємства за період,
що аналізується (додаток 2)

Фінансовим результатом 2000 року був збиток, що склав 14124 тис.грн., в
2001 році збиток склав суму в двічі меншу – 7954 тис.грн. Тому значним
досягненням є рентабельна робота підприємства у 2002 році, результатом
якої є наявність прибутку за 2002 рік, що склав 63251 тис.грн, а це, в
свою чергу дозволило скоротити збитки минулих років на 115 млн грн.

Багато в чому фінансовий стан підприємства в 2001 році визначався кризою
збуту. Внаслідок падіння об’ємів відвантаження та, відповідно, виручки
від реалізації продукції в першому півріччі 2001 року, комбінат знизив
виробництво через великі запаси готової продукції на складах, а це
потягнуло за собою рост собівартості продукції. Таке становище було
компенсоване збільшенням об’ємів відвантаження продукції на внутрішній
ринок, в результаті комбінат з липня 2001 року вийшов на звичний режим
роботи (з серпня підприємство працювало з прибутком).

Завдяки зростанню цін на експортні поставки окатишів були компенсовані
втрати 2001 року. Збільшились розміри виручки від реалізації продукції,
був покращений контроль за витрачанням коштів, і в результаті були
отримані кошти, необхідні для стабілізації фінансового стану
підприємства.

Безумовно це вплинуло на оборотний капітал.

Спостерігалося незначне збільшення середньої величини оборотних коштів
з 136333 тис. до 167414грн. (на 31081 тис.грн.) у 2001 році та значне
зростання до 255914 тис.грн. (на 88500 тис.грн.) у 2002 році.. Така
ситуація відбиває суттєву потребу підприємства в оборотних коштах
(значно збільшені обсяги виробництва продукції), задоволення якої
відкладалось.

Більш докладні висновки щодо цієї ситуації можуть
бути

зроблені на основі аналізу ефективності використання оборотних коштів у
наступному підрозділі роботи.

Слід зауважити, що успіхів підприємству вдалося досягти завдяки тому, що
в 2001 році підприємством був здійснений значний об’єм операцій з
векселями, емітованими як самим комбінатом, так і постачальниками
матеріалів та запчастин для комбінату. В результаті відстрочки платежів
за власними векселями та викупівлі векселів з дисконтом комбінат отримав
певну користь. В 2001 році він почав освоювати нові операції для
страхування валютних ризиків – підписаний договір на валютні опціони з
австрійським банком Raiffeisenzentralbank, а також досягнуті угоди про
фіксування форвардних курсів щодо довгострокових імпортних контрактів (в
якості оплати використовуватимуться будь-які з валют, крім
американського долара).

В середині 2002 року була зроблена спроба щодо зменшення розміру
дебіторської заборгованості бюджета перед підприємством. З цією метою
виступив як імпортер природного газу, восповнюючи заборгованість з ПДВ
за рахунок надходження коштів від покупців газу в Україні. В результаті
був сформований додатковий грошовий потік коштів в національній валюті,
що дозволило уникнути витрат на конвертацію валют. Однак великий об’єм
операцій з газом паралельно викликав відволікання коштів на виплату
авансів постачальникам. Хоча це дозволило знизити ціни на газ для
власних потреб, це не дозволило консолідувати кошти в одному напрямку.
Як результат в кінці 2002 року була здійснена попередня оплата для
збереження цін на газ 2002 року на 2003 рік, але товар ще не надійшов,
або плата за нього не поступила. Наслідок – зростання дебіторської
заборгованості на 55832 тис.грн. Збільшенню дебіторської заборгованості
за товарами, роботами і послугами сприяв перехід на розрахунки за
попередньою оплатою з ПЗД та ВАТ “ Полтаваобленерго “.

Таким чином, аналіз показників фінансово-господарської діяльності
комбінату за період з 2000 по 2002 роки засвідчив, що за три останні
роки підприємству вдалося досягти певних успіхів у своїй діяльності,
головним з яких є вихід з кризи :

обсяг виробництва продукції збільшилися у 2001 році порівняно з 2000
роком на 65003 тис.грн. (або на 16,2 %) та у 2002 році у порівнянні з
2001 роком на 350862 тис.грн (або на 75,2 %);

продуктивність праці зросла на 7773,8 тис.грн. (або 18 %) та на
37719 тис.грн. (або на 74,1 %) відповідно;

розмір середньомісячної заробітної плати збільшився у 2001 році на
4,3 % порівняно з 2000 роком та у 2002 році на 3,4 % порівняно з 2001
роком, в тому числі персоналу основної діяльності на 5,7% і 3,2%
відповідно;

фінансовим результатом 2000 року був збиток у
розмірі

14124 тис.грн., у 2001 році збиток склав 7954
тис.грн., прибуток за 2002 рік, склав 63251 тис.грн, і це дозволило
скоротити збитки минулих років на 115 млн грн;

рентабельність виробництва зросла у 2001 році в порівнянні з
1998 роком – на 1,12% та у 2002 році в порівнянні з 2001 роком – на
9,4%.

Проте, поряд з позитивними на підприємстві мали місце і негативні явища
такі як :

значне зростання (на 14,9 %) собівартості виготовленої продукції у 2001
році порівняно з рівнем 2000 року,

збільшення дебіторської заборгованості за товарами, роботами і послугами
на 19039 тис.грн. у 2001 році в порівнянні з 2000 роком та на 55832
тис.грн. у 2002 році в порівнянні з 2001 роком (вагомим негативним
фактом є виникнення простроченої дебіторської заборгованості в 2002 році
в розмірі 2350 тис.грн., що складає 0,9% за питомою вагою в загальній
сумі оборотних коштів підприємства)

збільшення дебіторської заборгованості за розрахунками
з 13254тис.грн.(2000 р.) до 15500 тис.грн.(2001р.) та до
18750 тис.грн.(2002р.)

Перш ніж перейти до аналізу ефективності використання оборотного
капіталу на підприємстві, необхідно вивчити його склад та структуру.

2.2. Склад та структура оборотного капіталу

Сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу
являє собою склад оборотних коштів. У різних галузях господарства він
може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті
оборотних коштів — це сировина, основні матеріали, незавершене
виробництво, готова продукція.

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей
оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних
коштів. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов
поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних
робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Склад та структура оборотних коштів комбінату проілюстрований додатком
3. За наведеними даними можна простежити зменшення частки оборотних
виробничих фондів та відповідне зростання частки фондів обігу в
структурі оборотних коштів . Так, за 2001 рік у порівнянні з 2000
роком питома вага оборотних виробничих фондів в їх загальній сумі
зменшилась на 4,7% з 40,3% до 35,6%, а за 2002 рік впала до 29,8%.
Відповідно питома вага фондів обігу зросла з 59,7% (2000 рік) до 64,4%
(2001 рік), а в 2002 році досягла 70,2% від загальної суми оборотних
коштів.

Наведені показники є не дуже добрими з огляду на те, що чим більша
питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то
ефективніше використовується оборотний капітал.

( Як було зазначено раніше, до оборотних виробничих фондів належать
виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

На комбінаті за аналізований період частка виробничих запасів поступово
зменшувалась з 45168 тис.грн., що складає 33,1% в загальній сумі
оборотних коштів підприємства до 47515 тис.грн. ( 28,4%) за 2001 рік та
до 67197 тис.грн. (26,3%) за 2002 рік. Зрозуміло, що для нормальної
життєдіяльності підприємства виробничі запаси повинні бути оптимальними.
Оскільки наведені суми виробничих запасів дещо нижчі за їх нормативні
значення, що визначають планову потребу в них, то можна зробити
висновок, на комбінаті спостерігається нестача виробничих запасів. Слід
зазначити, що за період з 1991р. по 2000 рік на промислових
підприємствах України частка матеріальних запасів зменшилась на 28,6
відсоткових пункта [ 25. с. 201 ].

Вкладення у незавершене виробництво зросли у 2001 році з 9783 тис.грн.
до 12037 тис.грн., що за питомою вагою в загальній сумі оборотних коштів
складає 7,2% (тобто за питомою вагою залишились на тому ж рівні, що і в
2000 році)

( До фондів обігу належать готова продукція, грошові кошти, розрахунки
з іншими підприємствами і організаціями (а саме дебіторська
заборгованість).

Враховуючи, що при аналізі величини фондів обігу враховується такий
показник як розрахунки з дебіторами, зрозуміло, що величина цього
показника може бути значно завищена за рахунок включення до нього
простроченої дебіторської заборгованості, що в кінцевому випадку значно
завищить величину наявних оборотних коштів, оскільки в балансі
підприємства прострочена дебіторська заборгованість збільшує величину
активів підприємства, хоча насправді підприємство на даний час
недоотримує ту суму коштів, яка дорівнює величині дебіторської
заборгованості, а особливо простроченої дебіторської заборгованості.
Тому, при аналізі оборотних коштів підприємства слід приділяти значну
увагу дебіторській заборгованості. Питома вага частки дебіторської
заборгованості за товари, роботи та послуги збільшилась з 20,8% (2000
рік) до 28,4% (2001 рік) і досягла 40,4% у загальній сумі оборотних
коштів комбінату в 2002 році. Підвищення частки дебіторської
заборгованості за товари, роботи та послуги нібито свідчить про
поліпшення збуту продукції, прискорення обертання оборотного капіталу.
Але це відбувалось на фоні скорочення виробничих запасів, тобто на фоні
скорочення обсягу виробництва та відвантаження продукції. Така ситуація
склалась як наслідок погіршення кон’юнктури на європейських ринках , а
також обмежень в подачі електричної енергії на комбінат. Дебіторська
заборгованість за товари, роботи та послуги за 2001 рік у порівнянні з
2000 роком зросла на 19039 тис.грн., а у 2002 році в порівнянні з 2001
роком на 98558 тис.грн.

Як вже було зазначено особливу увагу слід приділяти простроченій
дебіторській заборгованості, величина якої показує той розмір грошових
коштів, які підприємство може реально не отримати, що зумовлює
необхідність створення необхідних резервів по безнадійній
заборгованості. Це пояснюється тим, що, якщо «розрахунки з дебіторами за
товар роботи, послуги, термін оплати яких не настав» відносяться до
активі підприємства вже з великим ступенем ризику (31 – 50 % ), при
якому існує значна ймовірність неотримання належних підприємству коштів,
то «розрахунки з дебіторами, не сплачені в строк» мають майже 100 %
ризик неповернення і майже нульову ліквідність. Тому, ці борги в
сучасних умовах для підприємства є безнадійними.

Іншим негативним проявом простроченої дебіторської заборгованості є те,
що її сума фактично дорівнює сумі іммобілізованих оборотних коштів
підприємства і динаміці за ряд років може свідчити про значні негаразди
в господарській діяльності підприємства, які негативно впливатимуть на
фінансовий стан підприємства, а в майбутньому можуть призвести до
банкрутства. У зв’язку з вище викладеним особливого значення набуває той
факт, що комбінат на протязі 2000-2002рр. не мало простроченої
дебіторської заборгованості за товари, роботи та послуги. В 2002 році
сума дебіторської заборгованості, не сплаченої в строк склала 2350
тис.грн. (0,9% – питома вага в загальній сумі оборотних коштів) –
додаток 3.

Отже, підприємство має досить поганий стан розрахунків зі своїми
дебіторами, а тому якість дебіторської заборгованості можна вважати
задовільною “з натяжкою”.

Заключним етапом аналізу дебіторської заборгованості є оцінка
відпо-відності умов отримання та надання підприємством комерційного
кредиту, співставлення дебіторської та кредиторської заборгованостей
підприємства.

Кредиторська заборгованість за товари, роботи послуги широко
застосовується підприємствами, як одне із залучених джерел формування
оборотних коштів. Взагалі, наявність кредиторської заборгованості, строк
сплати якої ще не настав є цілком припустимим та виправданим явищем.
Кредиторська заборгованість вважається допустимою, якщо її зумовлено
чинним порядком розрахунків (заборгованість постачальникам за
розрахунковими документами, термін оплати яких не настав тощо). Проте,
існує і інший вид кредиторське заборгованості – прострочена, яка
утворюється в результаті порушення порядку термінів оплати розрахункових
документів . В цілому, говорячи про управління кредиторською
заборгованістю підприємства, слід зазначити, що йому потрібно проводити
стриману політику щодо формування кредиторської заборгованості, значну
увагу слід приділяти аналізу кредиторської заборгованості за термінами
погашення, кредиторами і доцільністю формування цієї заборгованості.

Стан кредиторської заборгованості комбінату проаналізовано за
допомогою таблиці 2.2.1.

Таблиця 2.2.1.

Кредиторська заборгованість комбінату

за період з 01.01.00 по 01.01.03 рр.

(тис. грн.)

№ Найменування показників 2000 2001 2002

1 2 3 4 5

Кредиторська заборгованість, всього, в т.ч. 92180 93444 98808

1 за товари, роботи, послуги, строк сплати яких не настав 72799 61424
51516

2 з авансів одержаних 11779 24659 40789

3 з податкових розрахунків 200 150 130

4 з бюджетом 1337 1401 1762

5 з позабюджетних платежів 1944 1622 342

6 із страхування 1306 1100 986

7 з оплати праці 2336 2441 2562

8 з іншими кредиторами 479 647 721

3 неї прострочена – – –

Як видно з таблиці, розмір кредиторської заборгованості
комбінату з кожним роком зростає. Так, станом на 01.01.2003 її
розмір виріс до 98808 тис.грн.., на 01.01.01 року становив 92180
тис.грн., за три аналізовані роки – на 6628 тис.грн. Позитивним
моментом є відсутність простроченої кредиторської заборгованості. Можна
стверджувати, що зростання кредиторської заборгованості набуває
загрозливого характеру.

Але порівняння коефіцієнта обертання кредиторської заборгованості з
коефіцієнтом обертання дебіторської заборгованості (дані додатку 4),
свідчить про те, що умови комерційного кредитування, які надають
підприємству його кредитори значно вигідніші, ніж ті, які воно надає
своїм дебіторам. Така ситуація дуже сприятлива для підприємства,
оскільки кредиторська заборгованість є одним з джерел формування
оборотних коштів і, зокрема, джерелом покриття дебіторської
заборгованості.

Використання комерційного кредиту позитивно впливає на економіку
підприємств, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання
оборотних коштів, зменшує потребу в кредитних ресурсах. Розмір
кредиторської заборгованості за товари, роботи та послуги за роки
періоду, що аналізується знизився на 21283 тис.грн. – з 72799
тис.грн. (2000 рік) до 61424 тис.грн.. (2001 рік) і на кінець 2002 року
склав 51516 тис.грн., заборгованість по отриманим авансам зросла за 3
роки на 29010 тис.грн.

Що стосується готової продукції, то на аналізуємому підприємстві в
загальній величині оборотного капіталу відбулось зменшення за питомою
вагою запасів готової продукції , що позитивно впливає на його
фінансовий стан. В 2001 році порівняно з 2000 роком запаси готової
продукції збільшились в абсолютній сумі та зменшились за питомою вагою з
15884 тис.грн. (11,7%) до 16654 тис.грн. (9,9%), а в 2002 році
порівняно з 2001 роком – на 13941 тис.грн., що становить 5,4% від
загальної суми оборотних коштів комбінату. Це добре, бо збільшення
залишків готової продукції негативно впливає на фінансовий стан
підприємства (заморожування капіталу, зменшення його обертання,
відсутність коштів на розрахунковому рахунку, необхідність отримання
додаткових кредитів і поява у зв’язку з цим додаткових витрат по сплаті
процентів за користування ними, зростання кредиторської заборгованості
перед бюджетом, постачальниками тощо).

На підприємстві також відбулось зниження питомої ваги грошових коштів з
17,5% (2000р.) до 16,8% (2001р.), а в 2002 році – до 7,3%. Але це
пояснюється тим, що знаходження грошей у касі та на рахунках в банку не
приносить доходу, точніше – суттєвого доходу. І сума грошей повинна бути
такою, щоб її було достатньо для погашення першочергових платежів.

При аналізі складу та структури оборотного капіталу підприємства
неможливо залишити без уваги показник наявності власного оборотного
капіталу підприємства. Величина власних оборотних коштів (її ще
називають чистим оборотним капіталом підприємства або функціонуючим
капіталом) характеризує ту величину власного капіталу підприємства, яка
є джерелом покриття його поточних активів. Цей показник залежить як від
структури активів, так і від структури джерел коштів. Він має важливе
значення для підприємства, адже якісно розроблений норматив власних
оборотних коштів створює підґрунтя для цільового і економного
використання фінансових ресурсів, сприяє зменшенню запасів у виробництві
та обігу, успішному виконанню планів виробництва, реалізації продукції,
підвищенню рентабельності і зміцненню фінансового стану підприємства.
[6.с.131]

Цей показник можна визначити за формулою :

Величина власних оборотних коштів = Власний капітал + Довгострокові
зобов’язання – Основні засоби та позаоборотні активи – Позикові кошти

Таблиця 2.2.2.

Наявність власних та дорівнених до них коштів комбінату за
2000-2002 рр.

(тис. грн.)

№ Показники 01.01.00 01.01.01 01.01.020

1 2 3 4 5

1 Джерела власних коштів 604520 559529 574677

2 Джерела коштів, дорівнених до власних 198475 215809 195877

3 Підсумок власних та дорівнених до них коштів (сума р. 1 і 2) 802995
775338 770554

4 Основні фонди та позаоборотні активи 782222 754227 744935

5 Наявність джерел власних та дорівнених до них коштів

(р.З – р.4 ) 20773 21111 25619

Стан власних оборотних коштів характеризується насамперед їх наявністю
на певну дату. Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з їх
нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних
коштів. Стан власних оборотних коштів характеризує таблиця 2.2.2.
забезпеченість підприємства власними оборотними коштами визначається
шляхом порівняння їх наявності з нормативом за допомогою таблиці 2.2.3.
Як свідчать дані табл. 2.2.3 підприємство не забезпечене бажаним
розміром власних оборотних коштів, оскільки їх наявність на певну дату
не відповідає встановленому нормативу.

Таблиця 2.2.3

Забезпеченість комбіната

власними оборотними коштами у 2000-2002 рр.

(тис. грн.)

№ Показники 01.01.00 01.01.01 01.01.02

1 2 3 4 5

1 Наявність власних оборотних коштів 20773 21111 25619

2 Норматив власних оборотних коштів 98215 127410 195080

3 Відхилення нормативу від попереднього періоду

а)в абсолютній сумі

б) в % відсутні дані

+29195

29,7

+67670

53,1

Нестача власного оборотного капіталу веде до збільшення змінної та
зменшення постійної частини поточних активів (що і відбувається на
комбінаті, і що ми мали можливість простежити за даними додатку 2), а це
свідчить про посилення фінансової залежності підприємства та його
нестійкий стан.

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути : погана
робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка
відповідальність підприємств за формування і збереження власних
оборотних коштів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування
приросту нормативу власних оборотних коштів; наявність дебіторської
заборгованості, а також у зв’язку із підвищенням цін у результаті
інфляційних процесів [ 25,201 ]

Слід зазначити, що спостерігається приріст нормативу власних оборотних
коштів у 2001 році на 29195 тис.грн. (29,7%) в порівнянні з нормативом
2000 року, що свідчить про збільшення потреби підприємства у власних
оборотних коштах, яке може бути пов’язане із зростанням обсягів
виробництва, зміною в асортименті продукції, в умовах постачання,
відвантаженн продукції, розрахунках, тощо. Це підтверджує той факт, що
кінець 2000 року та перша половина 2001 року характеризувалися на
підприємстві кризою збуту. Внаслідок падіння об’ємів відвантаження
продукції та відповідно виручки від реалізації, в першому півріччі 2001
року комбінат, що мав досить великі запаси готової продукції на складах,
був змушений знизати виробництво. Але, компенсуючи втрати першого
півріччя, в другому півріччі 2001 року вдалось досягти зростання цін на
експортні поставки окатишів. Завдяки збільшенню загального розміру
виручки та поліпшенню контролю за використанням коштів був отриманий
резерв коштів, необхідних для стабілізації фінансового положення
підприємства. В першу чергу це вплинуло на оборотний капітал. В 2002
році значення нормативу власних оборотних коштів зросло на 67670
тис.грн. (53,1%) у порівнянні з аналогічним показником 2001 року. Таким
чином, на підприємстві бракує власних оборотних коштів, але певні кроки
для вирішення цього питання робляться, як результат – в 2001 році у
порівнянні з 2000 роком їх сума зросла на 333тис грн., а в 2002 році
порівняно з 2001 роком – на 4508 тис. грн. Отже, оборотний капітал
сформований на позиковій основі, саме тому фінансовий відділ
підприємства велику увагу приділяє управлінню кредиторскою
заборгованістю: заміна кредитів на кредитні лінії, зниження відсоткових
ставок до 15-16% річних, реструктуризація кредиторської заборгованості
та трансформація з короткострокової на довгострокову.

Таким чином, проведений аналіз стану власних оборотних коштів
підприємства дав змогу зробити висновок про те, що воно не забезпечене
необхідним розміром власних оборотних. Але, для надання висновків
стосовно ефективності управління оборотними коштами на підприємстві вище
перелічених фактів ще не досить.

Для здійснення детальнішого аналізу застосовуються методики і показники,
на основі яких дійсно можна визначити ефективність використання
і управління оборотними коштами підприємства. Розгляду цього питання
буде присвячений наступний підрозділ даної роботи.

2.3. Ефективність використання оборотного капіталу підприємства

Як вже зазначалося раніше, оборотні кошти підприємств безперервно
знаходяться у кругообігу, переходячи з однієї фази в іншу. Чим швидше
здійснюється такий перехід, тим менше часу вони затримуються у сфері
виробництва і сфері обігу, тим ефективніше використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на
підприємствах застосовуються різноманітні показники, найважливішим з
яких є коефіцієнт обертання оборотних коштів, який визначається, як :

Коефіцієнт обертання оборотних коштів = Обсяг реалізованої продукції/
Середня величина оборотних коштів

Цей показник характеризує число оборотів, які здійснюють оборотні кошти
на протязі певного періоду (у нашому випадку – рік). Розрахунок
коефіцієнта обертання оборотних коштів та інших показників проведено у
додатку 4, отримані результати представлені у таблиці 2.3.1

Як показують результати розрахунків підприємство має досить непогані
значення цього показника, що характеризує обертання оборотних коштів і
їх перехід з однієї фази кругообігу в іншу. Показник дає відповідь на
запитання, скільки підприємству необхідно часу для того, щоб кошти,
авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу повернулися з метою
вкладення їх в наступний процес кругообігу.

Таблиця 2.3.1

Показники ефективності використання оборотних коштів
гірничо-збагачувального комбінату за 2000-2002рр.

№ Показники 2000 2001 2002

Коефіцієнт обертання оборотних коштів, раз 2,62 2,89 3,19

Швидкість обертання оборотних коштів за рік, дні 137,0 125,0 113,0

Коефіцієнт обертання виробничих запасів, раз 8,94 9,77 11,07

Середня тривалість 1-го обороту виробничих запасів, дні 40,0 37,0 33,0

Коефіцієнт обертання готової продукції, раз 24,18 29,0 58,59

Середня тривалість 1-го обороту готової продукції, дні 15,0 12,0
6,0

Коефіцієнт обертання грошових коштів, раз 16,13 17,11 43,56

Середня тривалість 1-го обороту грошових коштів, дні 22,0 21,0 8,0

Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості, раз 13,51 10,17
7,91

Середня тривалість 1-го обороту дебіторської заборгованості, дні
27,0 35,0 46,0

Коефіцієнт обертання кредиторської заборгованості, раз 4,2 5,17
8,27

Середня тривалість 1-го обороту кредиторської заборгованості, дні
86,0 70,0 44,0

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів, грн. 0,35 0,35 0,31

Коефіцієнт ефективності оборотних коштів, грн. —– —– 0,25

Слід зазначити, що позитивною тенденцією є те, що в динаміці значення
коефіцієнту обертання оборотних коштів зростає. Так, за станом на 1
січня 2003 року у порівнянні з 2001 роком його значення зросло в 0,3
раза у порівнянні з 2000 роком – в 0,57 раза, що свідчить про
прискорення обертання оборотних коштів підприємства.

З отриманих результатів можна зробити висновок про ефективність
використання оборотних коштів на даному підприємстві. Вона поступово,
хоча і незначними темпами, але підвищувалась.

Іншим показником, який застосовують для характеристики ефективності
використання оборотних коштів є швидкість обертання оборотних коштів.
Швидкість обертання оборотних коштів значною мірою залежить від
галузевої приналежності підприємства і від стану розрахунків з
клієнтами.

Цей показник характеризує час у днях, за який оборотні кошти здійснюють
повний кругообіг. Як і в попередньому випадку, зменшення значення цього
показника є позитивним явищем для підприємства, адже воно свідчить про
прискорення обертання оборотних коштів, інтенсифікацію виробництва,
збільшення обсягів реалізації, прискорення надходження виручки від
реалізації і таке інше.

Його значення можна визначити з такої формули :

Швидкість обертання оборотних коштів = Тривалість періоду, за яки
обчислюється обертання * Середня величина оборотних коштів / Обсяг
реалізації продукції

Як свідчать дані таблиці 2.3.1, швидкість обертання оборотних коштів
поліпшилась, період часу , що необхідний для одного обороту скоротився
за 2002 рік у порівнянні з 2001 роком з 125 до 113 дні , а, якщо
порівнювати це значення зі значенням 2000 року, то різниця складатиме 24
дні (у 2000 році – 137 дні). Це свідчить про інтенсифікацію виробництва
та підвищенн ефективності та інтенсивності використання оборотних коштів
даного суб’єкт господарювання.

Щойно розглянуті нами показники є загальними, отже вони характеризують
ефективність використання оборотних коштів в цілому. Проте, як нам
відомо, оборотні кошти в процесі кругообігу змінюють свою форму і
виступають у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва,
коштів у розрахунках тощо. Тому для повнішого аналізу слід розглянути
ефективність використання оборотних коштів на певних стадіях. Результати
такого аналізу дадуть нам змогу судити про швидкість проходження
оборотними коштами кожної стадії свого кругообігу і в кінцевому підсумку
дасть нам змогу виявити, на якій саме стадії (стадіях) відбувається
затримка обертання оборотних коштів.

Одним з таких часткових показників є коефіцієнт обертання виробничих
запасів. Він показує кількість оборотів виробничих запасів за рік.
Зрозуміло, що з ростом та інтенсифікацією виробництва значення цього
показника зростає. Зниження ж його свідчитиме про відносне збільшення
виробничих запасів і незавершеного виробництва, про відволікання з
господарського обороту оборотних коштів, формування на їх основі
низьколіквідних активів. При розрахунку використаємо формули :

Коефіцієнт обертання виробничих запасів = Затрати на виробництво /
Середня вартість запасів за період, що аналізується

Середня тривалість 1-го обороту виробничих, запасів = 360 / Коефіцієнт
обертання виробничих запасів

Аналіз коефіцієнту обертання виробничих запасів свідчить про відсутність
затримки кругообігу оборотних коштів на цій стадії, а значить немає й
«осідання» оборотних коштів у виробничих запасах, які відносяться до
низьколіквідних активів.

Динаміка зміни цього показника така, що спостерігається тенденція до
збільшення кількості оборотів виробничих запасів з одночасним зменшенням
тривалості одного обороту. Так, у 2002 році цей термін у порівнянні з
2001 роком скорочується на 4 дні та у 2000 році у порівнянні з 2002
роком – на 3 дні, що являється позитивною тенденцією і свідчить про
повільне, але все ж таки прискорення обертання оборотних коштів,
авансованих у виробничі запаси.

Наступним показником, який характеризує ефективність використання
оборотних коштів є коефіцієнт обертання готової продукції. Зростання
значення цього показника свідчить про підвищення попиту на продукцію
даного підприємства. Скористаємося формулами :

Коефіцієнт обертання готової продукції = Обсяг реалізації продукції /
Готова продукція

Тривалість 1-го обороту готової продукції = 360 / Коефіцієнт обертання
готової продукції

Як свідчать фактичні дані, значення цього показника зросло у 2001 році
порівнянні з 2000 роком на 4,82 обороти та у 2002 році порівняно з 2001
роком– більше, ніж вдвічі і станом на 1 січня 2003 року складало 58,59
раз. Тобто, у 2001 році тривалість 1-го обороту готової продукції
знизилась у порівнянні з 2000 роком на 3 дні, а в 2002 році у порівнянні
з 2001 роком – на 6 днів в склала 6 днів. А це означає, що підприємство
не має проблем з реалізацією своєї продукції і, більш того, попит на неї
зростає.

Показником, що характеризує ефективність використання оборотних коштів є
коефіцієнт обертання грошових коштів. Важливість аналізу цього показника
пов’язана, насамперед, з тим, що грошові кошти є кінцевою стадією
кругообігу оборотних коштів, від якої залежить результат господарської
діяльності підприємства, отримання ним прибутку у формі абсолютно
ліквідних активів.

Прискорення проходження оборотними коштами через цю стадію кругообігу є
першочерговою задачею фінансової служби підприємства, адже саме ця
стадяі формує власні фінансові ресурси підприємства.

Коефіцієнт обертання грошових коштів = Обсяг реалізованої продукції /
Середні залишки грошових коштів

Тривалість 1-го обороту грошових коштів = 360 / Коефіцієнт обертання
грошових коштів

Аналіз коефіцієнту обертання грошових коштів та показника тривалості
1-го обороту грошових коштів свідчить про надто швидке проходження
оборотними коштами цієї стадії свого кругообігу. Це підтверджує той
факт, що грошові кошти на протязі 2000 року здійснили 16,13 оборотів з
тривалістю 1-го обороту у 22 дні. Крім того, динаміка зміни цих
показників свідчить про прискорення обертання оборотних коштів на цій
стадії у 2002 році у порівнянні з 2000 роком майже у 3 рази при
скороченні тривалості 1-го обороту з 22 днів у 2000 році до 21 днів –
2001 році та до 8 днів у 2002 році.

Така ситуація свідчить про те, що з моменту надходження грошових коштів
на рахунки підприємства до моменту їх вибуття проходило від 22 днів у
2000 році до 8 днів у 2002 році. Це говорить про недостатність грошових
коштів підприємства, яка є досить загрозливою при значному обсязі
кредиторської заборгованості, у зв’язку з тим, що будь-яка затримка у
розрахунках може негативно вплинути на фінансову стійкість підприємства.

Ефективність використання оборотних коштів в значній мірі залежить і від
швидкості обороту дебіторської та кредиторської заборгованості. Вплив
дебіторської заборгованості пов’язаний, насамперед, з тим, що
дебіторська заборгованість являє собою заборгованість клієнтів
підприємства за отримані від нього товари. Наявність дебіторської
заборгованості за своєю сутністю свідчить про надання підприємством
комерційного кредиту своїм клієнтам, що призводить до тимчасового
відволікання з господарського обороту підприємства грошових коштів, які
по праву йому належать.

На відміну від дебіторської заборгованості, наявність у підприємства
кредиторської заборгованості (але не простроченої,)т здійснює позитивний
вплив на його фінансове становище, оскільки свідчить про залучення в
господарський оборот фінансових ресурсів інших суб’єктів господарювання.

Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості характеризує
розширення чи звуження комерційного кредиту, що надається підприємством,
і свідчить про кількість оборотів дебіторської заборгованості за рік.
Його зростання свідчить про скорочення продажу в кредит, а його
зменшення, відповідно про збільшення продажу в кредит.

Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості = Обсяг реалізованої
продукці / Середня величина дебіторської заборгованості

Тривалість 1-го обороту дебіторської заборгованості – 360 / Коефіцієнт
обертання дебіторської заборгованості

На основі отриманих даних можна зробити висновок про поганий стан
розрахунків, що склався на комбінаті із споживачами його продукції.
Адже, дебіторська заборгованість на протязі періоду, що аналізується,
постійно (і до того ж впливовими темпами) зростала. В 2001 році
порівняно з 2000 роком коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості
зменшився на 3,3 обороти, а термін 1-го обороту зріс на 8 днів і склав
близько 35 днів. В 2002 році порівняно з 2001 роком коефіцієнт обертання
дебіторської заборгованості зменшився на 2,26 обороти, а термін 1-го
обороту зріс ще на 9 днів і склав 46 днів. Зазначена ситуація
ускладнюється до того ж тим фактом, що на протязі 2000-2001рр. не мало
простроченої дебіторської заборгованості за товари, роботи та послуги. А
в 2002 році сума дебіторської заборгованості, не сплаченої в строк
(простроченої) склала 2350 тис.грн. (0,9% – питома вага в
загальній сумі оборотних коштів).

Але треба брати до уваги загально поширену систему неплатежів, що має
місце в економіці України на сучасному етапі.

Іншим, не менш важливим для підприємства за попередній, є наступний
показник – коефіцієнт обертання кредиторської заборгованості, який
характеризує стан розрахунків підприємства з клієнтами – постачальниками
товарів чи послуг. Зростання цього коефіцієнта свідчить про збільшення
швидкості оплат заборгованості підприємства, а його зменшення – про
зростання закупівлі товарів в кредит.

Коефіцієнт обертання кредиторської заборгованості = Обсяг реалізації
продукції / Середня величина кредиторської заборгованості

Тривалість 1-го обороту кредиторської заборгованості = 360 / Коефіцієнт
обертання кредиторської заборгованості

Фактичні дані цього показника за 3 роки свідчать про те, що підприємство
покращило стан розрахунків зі своїми кредиторами, адже коефіцієнт
обертання кредиторської заборгованості зріс до 5,17 раз у 2001 році в
порівнянні з 4,2 разами 2000-го року , а в 2002 році його значення
досягло 8,27 оборотів на рік.

Така ситуація є сприятливою для підприємства, оскільки свідчить про те,
що підприємству стало потрібно менше часу для виконання своїх
зобов’язань перед кредиторами. Цей факт підтверджує також і аналіз
середнього терміну обороту кредиторської заборгованості, який скоротився
з 86 днів у 2000 році до 70 днів у 2001 році та до 44 днів у 2002
році (більше ніж вдвічі за три роки).

Крім того, порівняння коефіцієнта обертання кредиторської заборгованості
з коефіцієнтом обертання дебіторської заборгованості свідчить про те, що
умови комерційного кредитування, які надають підприємству його кредитори
значно вигідніші, ніж ті, які воно надає своїм дебіторам. Така ситуація
дуже сприятлива для підприємства, оскільки кредиторська заборгованість є
одним з джерел формування оборотних коштів і, зокрема, джерелом покриття
дебіторської заборгованості. Використання комерційного кредиту позитивно
впливає на економіку підприємств, оскільки спрощує реалізацію товарів,
прискорює обертання оборотних коштів, зменшує потребу в кредитних
ресурсах. Отже, на основі аналізу часткових коефіцієнтів обертання
оборотних коштів можна зробити висновок про те, що на оборотність
оборотних коштів в значній мірі впливає обертання таких складових
оборотних коштів, як : виробничі запаси, готова продукція, дебіторська
та кредиторська заборгованості, грошові кошти. І, як показали результати
аналізу, найбільша затримка, яка вплинула на загальний рівень обертання
оборотних коштів у нашому випадку мала місце на стадії обертання
дебіторської заборгованості.

Для того, щоб підкреслити зазначене негативне явище, наведемо наступні
цифрові дані збільшення дебіторської заборгованості:

дебіторська заборгованість за товарами, роботами і послугами зросла на
19039 тис.грн. у 2001 році в порівнянні з 2000 роком та на 55832
тис.грн. у 2002 році в порівнянні з 2001 роком (в 2002 році виникла
прострочена дебіторська заборгованість в сумі 2350 тис.грн., що за
питомою вагою в загальній сумі оборотного капіталу складає 0,9%)

дебіторська заборгованість за розрахунками зросла з
13254тис.грн.(2000 р.) до 15500 тис.грн.(2001р.) та в 2002 році
досягла розміру в 18750 тис.грн.

Розглянуті показники орієнтувалися, головним чином, на визначення
оборотності оборотного капіталу взагалі, за стадіями його кругообігу та
тривалості такого кругообігу. Висновки щодо ефективності чи
неефективності використання оборотних коштів в цьому випадку робилися
лише на основі аналізу прискорення чи уповільнення їх обертання. Сказати
про недостатність чи неефективність такого аналізу неможливо, але він
будувався на лише на суб’єктивних ознаках : прискорення обертання –
добре, а уповільнення – негативно.

Наступні показники, за допомогою яких пропонується провести аналіз
ефективності використання оборотних коштів позбавлені такої вади і в
більш повній мірі характеризують ефективність використання оборотних
коштів. Такими показниками виступають коефіцієнт завантаження та
коефіцієнт ефективності.

Значення коефіцієнта завантаження полягає в тому, що він характеризує
величину оборотних коштів, що припадає на 1 грн. реалізованої продукції.
На основі даних цього показника можна зробити висновок про ефективність
їх використання : чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн.
реалізованої продукції, тим краще вони використовуються. А якщо
спостерігається зменшення цієї величини при одночасному прискоренні
обертання оборотних коштів, то це взагалі означає значну ефективність
використання оборотних коштів. Цей показник визначається за формулою:

Коефіцієнт завантаження = Середня величина оборотних коштів / Обсяг
реалізованої продукції

За даними додатку 3 можна зробити висновок про недостатню ефективність
використання оборотних коштів підприємства. Динамік зміни цього
показника свідчить про незначне, але поліпшення його значення у 2001
році (він залишався на рівні 2000 року (0,35грн.), а в 2002 році – дещо
зменшився і склав 0,31 грн. Значення коефіцієнта завантаження свідчить
про те, що затрати на здійснення господарської діяльності підприємства
помірні.

Разом з тим, можна констатувати, що у 2001 році у порівнянні з 2000
роком ефективність використання оборотних коштів на підприємстві значно
зросла, про що свідчить поступове зниження цього показника при
одночасному прискорення і обертання оборотних коштів.

На відміну від коефіцієнта завантаження оборотних коштів, коефіцієнт
ефективності характеризує саме ефективність використання оборотних
коштів, він показує величину прибутку, яка припадає на 1 грн. оборотних
коштів. Зростання значення цього показника свідчить про підвищення
ефективності використання оборотних коштів. Він визначається за
формулою:

Коефіцієнт ефективності = Прибуток від реалізації продукції / Середня
величина оборотних коштів

За даними додатку 3 видно, що даний показник за три роки мав позитивне
значення лише в 2002 році і становив 0,25, а це означає, що на 1 грн.
оборотних кошті припадає 25 коп. прибутку. Проте, враховуючи, що на
протязі 2000-2001 років підприємство працювало зі збитками, то показник
2002-го року підбадьорює, і, якщо ця тенденція збережеться у
майбутньому, це свідчитиме про покращення ефективності використання
оборотних коштів на комбінаті.

Таким чином, проведений аналіз ефективності використання оборотних
коштів засвідчив, що швидкість обертання оборотних коштів на даному
підприємстві задовільна. Як свідчать дані додатку 3, вона складає від
137 днів у 2000 році та 125 днів у 2001 році до 113 днів у 2002 році.
Оскільки тривалість одного обороту скорочується, то кількість оборотів
за рік зростає. Таку тенденцію підтверджує також і коефіцієнт обертання
оборотних коштів, який хоча і повільно, але зростає від 2,62 раз у 2000
році та 2,89 раз – у 2001 році до 3,19 раз у 2002 році.

Аналіз часткових показників обертання оборотних коштів, а саме:
коефіцієнт обертання та середньої тривалості 1-го обороту виробничих
запасів, готової продукції, грошових коштів, дебіторської та
кредиторської заборгованостей, дає змогу виявити причини уповільнення
обертання оборотних коштів, яке головни чином відбувалося через затримку
проходження ними стадії дебіторської заборгованості. Адже швидкість
обертання дебіторської заборгованості складає від 27 днів у 2000 році до
35 днів у 2001 році та до 46 днів у 2002 році.

Аналіз інших часткових показників свідчить про досить швидке проходження
оборотними коштами інших стадій свого кругообігу. За відповідними
коефіцієнтами, кількість оборотів готової продукції за рік складає від
24,18 у 2000 році до 29 – у 2001 році та 58,6 – у 2002 році; грошових
коштів – від 16,13 – у 2000 році до 17,11 – у 2001 році та 43,56 – у
2002 році; виробничих запасів – від 8,94 -2000 році до 9,77 – у 2001
році та 11,07 – у 2002 році. Крім того, в динаміці значення цих
показників зростає, що свідчить про прискорення обертання оборотних
коштів.

Отже, можна зробити висновок, що прискорення проходження оборотними
коштами стадії дебіторської заборгованості дасть можливість підприємству
значно скоротити тривалість кругообігу оборотних коштів в цілому.

Слід відзначити, що досить повільно зростає коефіцієнт обертання
виробничих запасів, тому фінансовій службі підприємства слід звернути
увагу на цей факт.

Висновок проведеного аналізу був би “дуже добре”, якби не такі
показники як коефіцієнт завантаження та коефіцієнт ефективності. Вони
свідчать про задовільну, але не високу ефективність використання
оборотних коштів на даному підприємстві. Так, коефіцієнт завантаження на
протязі 2000-2001 року залишався незмінним, і лише в 2002 році зменшився
з 0,35 до 0,31 грн. Коефіцієнт ефективності ж говорить про те,
що у 2002 році на 1 грн. оборотних коштів припадає 25 коп. прибутку. І
це дуже добре, враховуючи, що на протязі 2000-2001 років підприємство
працювало зі збитками. Висновком є необхідність підвищення ефективності
використання оборотних коштів на підприємстві та удосконалення системи
управління ними.

Певний інтерес викликає аналіз впливу розміщення оборотних коштів на
фінансовий стан підприємства. Необхідність такого аналізу зумовлена тим,
що, здійснюючи розміщення оборотних коштів, фінансова служба
підприємства має змогу впливати на ступінь ліквідності оборотних коштів
та ризик їх використання, здійснюючи таким чином управління ліквідністю
підприємства. Розгляду цього питання присвячений наступний підрозділ
роботи.

Розділ 3. Удосконалення, управління оборотним капіталом.

3.1 Вплив розміщення та використання оборотного капіталу на фінансовий
стан підприємства

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і
розміщення. Раціональне розміщення, як складова управління оборотними
коштами має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на
різних підприємствах однієї галузі. Залежно від розміщення, умов
організації виробництва й реалізації продукції, оборотні кошти мають
різний рівень ліквідності, а отже, і ризик використання.

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з
найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках
підприємства, кошти, вкладені в цінні папери. Менш ліквідною частиною з
певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська
заборгованість покупців. І найменш ліквідними, найбільшим ризиком
вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві, витратах
майбутніх періодів, готовій продукції (що її не відвантажено) та
виробничих запасах [25.с.229]. Це пояснюється тим, що ця частина
оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше
підлягає впливу змін кон’юктури ринку, інфляційним процесам тощо. Таким
чином, можна зробити висновок, що ліквідність поточних активів є
головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладення оборотних
коштів.

Отже, управління оборотними коштами, як складової загального управління
фінансами конкретного підприємства, здійснює неабиякий вплив на
фінансовий стан підприємства.

При цьому, цей вплив здійснюється за певними напрямами: через
ліквідність активів підприємства, через його платоспроможність,
фінансову стійкість тощо.

Наявність власних оборотних коштів і співвідношення між власними та
залученими джерелами їх формування характеризує фінансову стійкість
підприємства. Платоспроможність підприємства показує його здатність
своєчасно, в повній мірі виконувати свої зобов’язання перед іншими
господарюючими суб’єктами. А, як відомо, фінансова стійкість і
платоспроможність підприємства є досить вагомими показниками його
фінансового стану.

Суттєвий вплив управління оборотними коштами підприємства на його
фінансовий стан підтверджує також і ціла низка показників, при
обчисленні яких використовують дані по оборотних коштах.

Найчастіше при аналізі використовують наступні показники :

1. Коефіцієнт забезпечення власними коштами (коефіцієнт автономії)

2. Коефіцієнт покриття

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Коефіцієнт забезпечення власними коштами (коефіцієнт автономії)
характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для
фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових
коштів. Він визначається як відношення різниці між обсягами власних і
прирівнених до них коштів і фактичною наявністю основних засобів та
інших позаоборотних активів до фактичної вартості наявних у підприємства
оборотних засобів – виробничих запасі незавершеного виробництва, готової
продукції, грошових коштів, дебіторське заборгованості та інших
оборотних активів [ 25. с.201 ].

Зростання значення цього коефіцієнта свідчить про зміцнення фінансової
стабільності підприємства, зменшення – його залежності від позикових
коштів. Граничне значення цього показника 0,1. Якщо його фактичне
значення перевищу 0,1, це означає, що підприємство є платоспроможним, а
якщо на протязі певного періоду його значення постійно підвищується, то
це свідчить про зростанн фінансової незалежності підприємства. Значення
ж нижче за допустимий рівень свідчить про неплатоспроможність
підприємства. Розрахунок цього показника здійснимо в таблиці 3.1.1.

Таблиця 3.1.1.

Розрахунок показників, які характеризують фінансовий стан

Комбінату за період 2000-2002рр.

(тис.грн.)

№ Показники Формула для розрахунку 2000 рік 2001 рік 2002 рік

1 2 3 4 5 6

Коефіцієнт забезпечення власними коштами Власні кошти

Загальна сума

оборотних коштів 20773/136333=

0,15 21111/ 67414=

0,13

25619/255914=

0,1

Коефіцієнт

покриття Поточні активи Короткострокові зобов’язання 136333/246824=

0,55 167414/251075=

0,67 255914/340482=

0,75

Коефіцієнт абсолютної ліквідності Грошові кошти Короткострокові
зобов’язання 131264/ 246824=

0,53 104772/251075=

0,42 110187/340482=

0,21

Як свідчать результати розрахунків, підприємство забезпечене власними
коштами, необхідними для здійснення господарської діяльності і незалежне
від позикових джерел, що може свідчити про достатній рівень його
платоспроможності. Проте, динаміка змін цього показника така, що
протягом трьох останніх років він постійно знижується: 0,15 у 2000 році
до 0,13 у 2001 році та до 0,1 у 2002 році. У 2002 році значення цього
показника досягло свого граничного рівня. Якщо така тенденція
збережеться у майбутньому, підприємство втратить свою фінансову
незалежність та платоспроможність.

Однак, аналізу цього показника недостатньо для надання висновків
стосовно фінансового стану підприємства, тим паче, що ми знаємо з
порівняння наявності власного оборотного капіталу з нормативом власних
оборотних коштів про його брак на підприємстві.

Найбільш узагальнюючим показником ліквідності балансу є коефіцієнт
покриття. Він характеризує достатність оборотних коштів підприємства для
погашення його боргів протягом року. Цей показник виступає індикатором
платоспроможності підприємства Вважається, що найбільш оптимальне його
значення повинно бути в межах 2,0-2,5.

Він визначається як відношення всіх поточних активів підприємства до
суми короткострокових зобов’язань і показує скільки грошових одиниць
активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань.
Якщо коефіцієнт покриття менший за 1,0, структура балансу вважається
незадовільною, підприємство неплатоспроможним. Розрахунок цього
показника представлений у таблиці 3.1.1.

На основі фактичних даних таблиці можна констатувати, що значення цього
показника за три останні роки збільшилося з 0,55 у 2000 році до 0,67 у
2001 році та досягло 0,75 у 2002 році. Проте, це значення є занадто
низьким за його оптимальний розмір. Така ситуація свідчить про те, що
підприємство має недостатній рівень оборотних коштів для покриття своїх
короткострокових зобов’язань. Але слід зазначити, що на комбінаті у
зв’язку з усім переліченим особлива увага приділяється управлінню
кредиторською заборгованістю, а саме заміні кредитів на кредитні лінії,
зниженню відсоткових ставок (до 15-16% річних), реструктуризації
кредиторської заборгованості та трансформації з короткострокової на
довгострокову.

Показником, який характеризує негайну готовність підприємства погасити
свою заборгованість є коефіцієнт абсолютної ліквідності. Він
визначається як відношення суми коштів та короткострокових фінансових
вкладень підприємства до короткострокових зобов’язань. Достатнім є
значення коефіцієнта в межах 0,25-0,3. Якщо його значення менше ніж 0,2
підприємство вважається неплатоспроможним.

З даних таблиці можна зробити висновок про те, що протягом періоду, що
аналізується спостерігається тенденція до скорочення значення
коефіцієнта абсолютної ліквідності з 0,53 у 2000 році до 0,42 у 2001
році та 0,21 у 2002 році. Тенденція до зменшення цього показника –
позитивне явище, бо гроші на розрахунковому рахунку в банку та кошти в
касі не приносять значного доходу і їх розмір має бути достатнім для
здійснення поточних платежів. Але в 2002 році значення коефіцієнта
абсолютної ліквідності майже досягло свого граничного розміру, тому
подальше його зниження не є виправданим (це означатиме, що підприємство
не в змозі на 20% – 30% погасити свої короткострокові борги).

Таким чином, проведений аналіз впливу розміщення оборотних коштів на
фінансовий стан підприємства дав змогу визначити, що підприємство має
“задовільний” рівень власних коштів, не є незалежним від зовнішніх
джерел фінансування, бо має значну кредиторську заборгованість як
короткострокову, так і довгострокову. Коефіцієнт автономії, варіює від
0,15 у 2000 році до 0,13 у 2001 році та до 0,1 у 2002 році при
граничному значенні 0,1. Коефіцієнт покриття, який змінюється від 0,55 у
2000 році до 0,67 у 2001 році та 0,75 у 2002 році при оптимальному
значенні 2,0 – 2,3 свідчить про те, що підприємство не має достатній
рівень оборотних коштів для покриття своїх короткострокових зобов’язань.

Разом з тим, коефіцієнт абсолютної ліквідності за даними таблиці 3.1.1.
дає змогу зробити висновок про спроможність підприємства негайно
погасити свою заборгованість, оскільки його значення навіть у найгіршому
випадку – у 2002 році становить 0,21, а в 2000р.-0,55 та в 2001р.-0,42,
що, як бачимо, значно перевищувало норму (0,25 – 0,35). Динаміка змін
цього показника до зменшення і, як було вже зазначено, була позитивною
до 2002 року, коли значення коефіцієнту практично досягло свого
граничного рівня.

Отже, розглянутий розділ дав нам змогу за допомогою ряду показників
оцінити, наскільки ефективно здійснюється використання та управління
оборотними коштами на комбінаті. Значення аналізу полягає ще й у тому,
що на основі динаміки зміни певних показників, які характеризують
ефективність управління оборотними коштами, ми можемо зробити не лише
певні прогнози стосовно розвитку підприємства у майбутньому, а й
зосередити увагу на управлінні певними елементами та певними стадіями
кругообігу оборотних коштів, які в найбільшій мірі негативно впливають
на загальний стан управління оборотним коштами підприємства, а через
нього й на фінансовий стан та платоспроможність підприємства.

На основі отриманих в ході аналізу результатів та зроблених висновків,
ми маємо змогу прийняти певні рішення стосовно підвищення ефективності
функціонування оборотного капіталу.

3.2. Підвищення ефективності використання оборотного капіталу.

У попередньому розділі роботи було проведено аналіз формування і
ефективності управління оборотними коштами Відкритого акціонерного
товариства “Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат” за певними
напрямками : аналіз складу та структури оборотного капіталу
підприємства, аналіз стану та ефективності використання оборотного
капіталу підприємства, а також вплив розміщення оборотного капіталу на
фінансовий стан підприємства.

Метою такого аналізу було визначення ефективності використання
оборотного капіталу комбінату на протязі періоду, що аналізується та
виявлення слабких місць в такому управлінні, а також надання пропозицій
щодо удосконалення управління оборотними коштами підприємства.

Значення проведеного аналізу полягає в тому, що за його допомогою ми
мали змогу визначити сильні та слабкі сторони діючої на підприємстві
системи управління оборотними коштами та запропонувати такі шляхи
підвищення ефективності використання оборотного капіталу та
удосконалення управління ним, які б через покращення ліквідності,
платоспроможності, фінансової стійкості та незалежності призвели б до
поліпшення загального фінансового стану підприємства. Саме викладу таких
питань присвячений останній, третій розділ магістерської роботи.

Як згадувалося у попередніх розділах роботи, в процесі господарської
діяльності підприємства його оборотні кошти здійснюють кругообіг,
змінюючі свою форму в залежності від стадії, в якій вони знаходяться.
Саме в процесі такого кругообігу і відбувається розміщення оборотних
коштів підприємства за стадіями кругообігу, яке здійснює значний вплив
на загальну ефективність управління ними в цілому та, як наслідок цього,
і на загальний фінансовий стан підприємства.

Це пояснюється тим, що через розміщення оборотних коштів підприємство
має змогу впливати на їх кругообіг шляхом управління ними на кожній із
стадій. Крім того, воно може впливати на ліквідність оборотних коштів, а
значить і на ліквідність активів підприємства, а через ліквідність
останніх, і на платоспроможність підприємства.

Дуже важливим аспектом удосконалення управління оборотними коштами
підприємства є пошук шляхів покращення використання їх, як індикатор
ефективності управління оборотними коштами підприємства.

Центральне місце серед показників використання оборотних коштів посідає
група показників обертання оборотних коштів як в цілому, так і на певних
стадіях їх кругообігу. Аналіз таких показників проводився в другому
розділі роботи на основ даних таблиці 2.3.1.

І, як засвідчили ці дані, ефективність використання оборотних коштів
задовільна, це підтверджується середнім рівнем їх обертання. А тому
можна зробити висновок про те, що для збільшення ефективності
використання оборотних коштів потрібно прискорити швидкість їх
обертання.

Проте, на практиці досягти такої мети досить складно через те, що вони
знаходяться у постійному русі, змінюючи свою форму під час кругообігу.
Тому управління оборотними коштами на кожній стадії кругообігу потребує
індивідуальних підходів. Іншим аспектом диференціації управління
оборотним коштами є те, що на загальну їх оборотність впливає крім
зовнішніх та внутрішніх факторів, оборотність кожної стадії їх
кругообігу.

Отже, можна стверджувати те, що загальна оборотність оборотних коштів
складається з часткових оборотностей, що дає можливість виявити ті з
них, на яких саме і відбувається затримка кругообігу і які здійснюють
вплив на загальний показник оборотності оборотних коштів.

За даних таблиці 2.3.1 видно, що значною мірою на уповільнення
оборотності оборотних коштів впливає низька оборотність дебіторської
заборгованості підприємства, при чому середня тривалість одного обороту
дебіторської заборгованості на протязі трьох років зростала.

Таким чином, ще одним із шляхів збільшення ефективності використання
оборотних коштів є управління дебіторською заборгованістю підприємства.

Необхідність такого управління можна пояснити і значним впливом стану
розрахунків з дебіторами на фінансове становище підприємства в цілому,
адже вони являють собою кінцеву стадію кругообігу оборотних коштів. Саме
після закінченн цієї стадії підприємство формує свої грошові доходи і
отримує прибуток від своєї діяльності. Від швидкості проходження цієї
стадії оборотними коштами залежить швидкість отримання доходів
підприємством. Саме цим і пояснюється намагання будь-якого підприємства
до скорочення терміну проходження оборотними коштам цієї стадії
кругообігу.

По визначенню і місцю розташування в балансі підприємства, дебіторська
заборгованість є більш ліквідним активом, ніж, наприклад, виробничі
запаси і це в першу чергу, пов’язано з тим, що дебіторська
заборгованість належить до сфер грошових розрахунків, які мають високу
ліквідність. Саме тому її наявність, в принципі, повинна бути більш
доцільною для підприємства, ніж наявність на цю суму виробничих запасів.

Твердження, що наявність дебіторської заборгованості значного розміру
не є негативним явищем, прийнятне лише для країн з розвинутою ринковою
економікою, в яких існує досить розвинута сітка фінансових інститутів і
компаній, які надають велику кількість різних фінансових послуг.
Дебіторську заборгованість у таких країнах можна без особливих зусиль
продати банку, або іншому фінансовому інституту, який займається
факторинговими чи форфейтинговими операціями. Проте, на даному етапі в
Україні ліквідність дебіторської заборгованості дуже низька і, навіть,
прирівнюється за ступенем ліквідності до виробничих запасів (особливо
терміном сплати понад б місяців), не говорячи вж про прострочену її
частину, ліквідність якої майже нульова.

Такий стан справ можна пояснити багатьма причинами і, перш за все
складним фінансовим становищем підприємств, які не мають змоги погасити
свої борги. Іншими причинами є важка економічна ситуація в країні,
недосконалість та нерозвинутість фінансового ринку в Україні тощо.

Здійснюючи управління дебіторською заборгованістю для підприємства дуже
важливо здійснювати її аналіз за термінами формування. Важливість такого
аналізу насамперед пов’язана з тим, що за його допомогою підприємство
має змогу відслідковувати зміни ризиковості своїх активів. Крім того,
такий аналіз дозволяє виявити «прострочену дебіторську заборгованість»,
яка в наш час є безнадійною щодо повернення. Аналіз цієї частини
дебіторської заборгованості доцільно проводити в розрізі кожного
окремого боржника, що забезпечить підприємство інформацією стосовно
клієнтів, які сформували таку заборгованість і з якими в майбутньому не
доцільно мати ділових стосунків.

Крім того, такий аналіз корисний і у випадках подання підприємством
позовів до суду щодо примусового стягнення боргів з боржників або
визнання ї банкрутами.

Іншим напрямком управління дебіторською заборгованістю є використання
сучасних форм її рефінансування, а саме: операцій факторингу,
форфейтингу та обліку векселів. Проте, в сьогоднішніх умовах через
нерозвинутість фінансового ринку в Україні, недосконалість законодавства
та складні економічні умови, що склались в державі, використання таких
форм рефінансування дебіторської заборгованості досить складне і тому
поки що активно не застосовується.

Така політика управління дебіторською заборгованістю повинна призвести
до досить відчутних зрушень в структурі розміщення оборотних коштів, а
отже спричинятиме позитивний вплив на загальну ефективність управління
оборотними коштам підприємства взагалі. В результаті здійснення таких
заходів зміниться структура оборотних коштів підприємства в таких
напрямках :

1) ліквідація «простроченої заборгованості» (якщо вона мала місце)
зменшить загальну суму дебіторської заборгованості, в результаті чого
підприємство отримає абсолютно ліквідний актив – грошові кошти;

2) таке перегрупування структури оборотних коштів збільшить ліквідність
його активів взагалі;

3) отримані грошові кошти підприємство матиме змогу направити в свій
господарський оборот або використати на інші цілі (покласти на
депозитний рахунок у банк з метою отримання їх приросту у вигляді
відсотків з користування, направити на погашення кредиторської
заборгованості, профінансувати певні заходи тощо).

За даних таблиці 2.3.1 видно, що значною мірою на уповільнення
оборотності оборотних коштів комбінату впливає низька оборотність
виробничих запасів. Враховуючи цей факт, можна зробити висновок про те,
що основним шляхом поліпшення використання оборотних коштів є ефективне
управління виробничими запасами підприємства.

Необхідність такого управління пов’язана з тим, що виробничі запаси є
найменш ліквідними активами підприємства та з найбільшим ризиком
вкладення. Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів
найбільш віддалена від моменту реалізації і найбільше підлягає впливу
змін кон’юктури ринку, інфляційних процесів тощо.

Необхідний рівень запасів на підприємстві визначається з врахуванням
обсягів реалізації продукції, характеру виробництва, природою запасві
(можливостями їх зберігання), з врахуванням можливих перебоїв у
постачанні, витратами по придбанню запасів (можливостями економії від
закупівлі великих партій сировини та матеріалів).

Значні витрати грошових коштів, пов’язані з формуванням та зберіганням
запасів, роблять необхідним пошук шляхів їх скорочення. При цьому,
зрозуміло, що мова йде не про зведення до мінімуму величини витрат по
створенню та зберіганню запасів товарно-матеріальних цінностей. Таке
рішення, швидше всього, виявилося неефективним і призвело б до зростання
втрат іншого типу (наприклад, від псування та безконтрольного
використання ТМЦ). Задача полягає у тому, щоб знайти «золоту середину»
між надмірно великими запасами, здатними викликати фінансові ускладнення
(нестача грошових коштів) та надмірно малими запасами, які загрожують
стабільності виробничого процесу.

Така задача не може бути вирішена в умовах стихійного формування запасів
– необхідна чітка та налагоджена система контролю та аналізу їх стану.
Їх відсутність, чи незадовільний стан характеризується такими
негативними рисами:

– тенденцією до постійного зростання тривалості зберігання запасів;

– безперервним збільшенням розміру запасів, які помітно випереджають
динаміку зростання обсягів реалізації продукції;

– часті простої обладнання через відсутність сировини;

– незабезпеченість складськими приміщеннями;

– періодична відмова від термінових замовлень через нестачу або
відсутність необхідних запасів;

– значні суми списання через наявність застарілих запасів, а також через
їх розкрадання.

Тому, основними цілями контролю та аналізу стану виробничих запасів є
:

1. Забезпечення підтримання ліквідності та поточної платоспроможності
підприємства.

2. Скорочення витрат виробництва шляхом скорочення витрат на створення
та зберігання запасів; зменшення витрат робочого часу через простої
обладнання із-за нестачі сировини та матеріалів; запобігання псуванню,
розкраданню та безконтрольному використанню матеріальних цінностей.

Досягнення цих цілей передбачає виконання певної обліково-аналітичної
роботи, а саме :

1) Оцінки раціональності структури запасів, яка дозволяє виявити запаси,
обсяг яких більший ніж необхідно для потреб виробництва і запаси,
придбання яких необхідно прискорити. Це дозволить уникнути
нераціонального вкладання коштів у матеріали, потреба в яких
скорочується. Не менш важливо, при оцінці раціональності структури
запасів встановити обсяг та склад зіпсованих та неходових матеріалів. Ці
заходи дадуть можливість підтримувати виробничі запаси в найбільш
ліквідному стані і скоротити кошти, іммобілізовані в ці активи

2) Визначення термінів та обсягів закупівлі матеріальних цінностей – це
одна найважливіших та найскладніших для сучасних умов господарювання
задач аналізу стану виробничих запасів.

При цьому, слід враховувати :

– середній обсяг витрачання матеріалів на протязі операційного циклу;

– додатковий запас (страховий) для поповнення непередбачуваних витрат
матеріалів або збільшення періоду, необхідного для формування потрібних
запасів.

3) Вибіркове регулювання виробничих запасів, яке передбачає, що увагу
слід акцентувати на матеріалах, які дорого коштують і мають високу
споживну привабливість.

4) Розрахунок показників обертання основних груп виробничих запасів і ї
порівняння з аналогічними показниками минулих періодів для встановлення
відповідності наявності запасів поточним потребам підприємства та
ефективності їх використання.

Таким чином, запобігти накопиченню понаднормативних запасів
товарно-матеріальних цінностей можна, якщо відповідні служби
підприємства грамотно визначають потребу підприємства у тих чи інших
матеріальних ресурсах, складають угоди на їх закупівлю, виходячи з
потреб виробництва, слідкують за недопущенням порушень постачальниками
строків поставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів. Доцільним
є порядок, при якому всі угоди на поставку матеріальних ресурсів
обов’язково візуються у фінансовому відділі підприємства.

Крім того, при нормуванні виробничих запасів вирішують задачу по
мінімізації поточних затрат по обслуговуванню запасів, яка полягає у
визначенні оптимального розміру партії сировини та матеріалів.

Розрахунок оптимального розміру партії поставки, при якому мінімізуються
сукупні поточні витрати по обслуговуванню запасів здійснюється за такою
формулою, відомою під назвою модель Уілсона:

ОР пп = 2 * Зг * ТЗ і , де

ОР пп – оптимальний розмір партії поставки;

Зг – необхідний обсяг закупівлі сировини і матеріалів за рік;

ТЗ і – розмір поточних витрат по розміщенню запасів і їх прийманню
розрахунку на одну поставлену партію;

ТЗ 2 – розмір поточних витрат по зберіганню одиниці запасів.

Ще одним з шляхів удосконалення управління виробничими запасами є
забезпечення своєчасного залучення до господарського обороту надлишкових
запасів товарно-матеріальних цінностей, що здійснюється на основі
моніторингу поточної фінансової діяльності (співставлення нормативного
та фактичного розмір запасів). Міроприємства в цьому випадку
розробляються спільно із службою виробничого менеджменту (при
необхідності нормалізації запасів сировини та матеріалів).

Основною метою цих міроприємств є вивільнення частини фінансових
ресурсів, які «осіли» у понаднормативних запасах. Розмір таких ресурсів,
які вивільняються через застосування зазначеного заходу, визначається з
формули :

ФСв = Зн – ЗФ = (ЗДн – здф)*ср, де

ФС в – сума коштів, що вивільняються ;

Зн – норматив запасів в натуральних одиницях ;

Зо – фактичні запаси в натуральних одиницях ;

ЗД н – норматив запасів у днях ;

ЗД Ф – фактичні запаси у днях ;

СР – середньоденний обсяг витрат запасів у натуральних одиницях.

Такі заходи сприятимуть вивільненню грошових коштів, що
супроводжуватиметься збільшенням ліквідності активів підприємства, а
значить і його платоспроможності.

Таким чином, з огляду на вище сказане можна зробити висновок, що метою
написання цього розділу роботи було, на основі аналізу ефективності
управління оборотними коштами підприємства, запропонувати можливі шляхи
поліпшення ефективності розміщення та використання оборотних коштів, а
отже і шляхи покращення ефективності управління оборотними коштами
підприємства в цілому.

Основними напрямами поліпшення ефективності управління оборотним
капіталом у даному випадку могли б стати :

І. Управління виробничими запасами підприємства в напрямку запобігання
накопиченню понаднормативних запасів та оптимізації затрат по їх
зберіганню шляхом :

• оцінки раціональності структури запасів з метою виявлення тих з них,
обсяг яких більший, ніж необхідно для потреб виробництва і запасів,
придбання яких необхідно прискорити (бо недостатній обсяг виробничих
запасів веде до дефіциту окремих їх видів, збоїв у виробничому процесі,
недовантаженню виробничих потужностей, зменшенню обсягів виробництва,
реалізації, до недоотримання прибутків і, навіть, наявності збитків);

• визначення найбільш прийнятних термінів та обсягів закупівлі
товарно-матеріальних цінностей;

• розрахунку показників обертання основних груп виробничих запасів для
встановлення відповідності наявності запасів поточним потребам
підприємства та ефективності їх використання;

• мінімізації поточних затрат по обслуговуванню запасів шляхом
розрахунку оптимального розміру партії поставки;

• забезпечення своєчасного залучення до господарського обороту
надлишкових запасів товарно-матеріальних цінностей.

II. Управління дебіторською заборгованістю підприємства (запобігання
можливості виникнення «простроченої дебіторської заборгованості» )
шляхом :

• аналізу дебіторської заборгованості підприємства за термінами її
формування з метою виявлення «простроченої дебіторське
заборгованості», якщо така буде мати місце;

• аналізу «простроченої дебіторської заборгованості» в розрізі кожного
окремого боржника, що забезпечить підприємство інформацією стосовно
клієнтів, які сформували таку заборгованість і з якими недоцільно мати в
майбутньому ділові стосунки;

• використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості,
а саме: операцій факторингу, форфейтингу, лізингу, обліку векселів тощо.

Впровадження вказаних пропозицій у роботу підприємства дасть змогу
останньому підвищити ефективність управління своїми оборотними коштами,
а відповідно поліпшити свою ліквідність, платоспроможність та загальний
фінансовий стан.

Контроль за формуванням і використанням оборотних коштів.

Система внутрішньогосподарського контролю містить у собі методики і
процедури трьох основних категорій що розробляє і використовує
адміністрація, щоб забезпечити достатню гарантію відповідності цілям
контролю. Їх називають елементами системи усередені – господарського
контролю, до них відносяться:

середовище контролю

облікова система

контрольні моменти ( процедури ).

Розглядаючи рівень системи контролю за станом та використанням оборотних
коштів, слід відзначити, що для досліджуваного підприємства характерні
одні і ті ж недоліки, що й більшості підприємств. І, насамперед, це
відсутність повного, або системного контролю за використанням оборотних
коштів. Нерозроблене положення про матеріальне заохочення та матеріальну
відповідальність відповідних працівників. Недостатньо використовуються
сучасні методи контролю, технічні засоби зі збору та обробки необхідної
інформації.

На підприємстві контроль за оборотними коштами покладений на працівників
бухгалтерії і стан лише окремих їх елементів контролюється працівниками
матеріально–технічного постачання і збуту. Однак така організація
контролю за станом і використанням оборотних коштів явно недостатня, і
насамперед тому, що в її основі лежить наступний контроль. По
справжньому дійовим контроль може бути лише при умові, що наступна форма
доповнюється попередньою, а заходи, спрямовані на покращення стану та
використання оборотних коштів мають профілактичний характер.

Нижчі наведені основні принципи, які на нашу думку, повинні лягти в
основу організації контролю за функціонуванням оборотних коштів на
підприємстві, що досліджувалося:

у всіх підрозділах і дільницях встановлюються єдині об’єкти контролю;

функції контролю покладаються на всі служби підприємництва, для чого за
ними закріплюються певні показники стану, які відповідають характеру їх
діяльності та компетенції;

організовується оперативна фінансова робота;

контроль за матеріальною частиною оборотних коштів ведеться на базі
науково – обґрунтованого їх розрахунку;

в ролі інформаційного забезпечення використовуються дані оперативного
обліку (платіжні вимоги постачальників, матеріали на складах, затрати на
дільницях, готові вироби, їх реалізація);

для аналізу недоліків у функціонуванні оборотних коштів і їх причин
застосовується єдина уніфікована методика;

ефективність контролю забезпечується своєчасною дієвістю заходів, які
застосовуються за результатами обліку й аналізу;

обов’язковим елементом системи контролю є матеріальна відповідальність
певних виконавців;

при впровадженні системи контролю враховується перспектива її
механізації.

Пропонована система контролю передбачає уніфіковану документацію та
єдиний порядок її ведення. Конкретні об’єкти контролю (окремі види
товарно–матеріальних цінностей або їх груп) встановлюються за рішенням
керівництва, виходячи з особливостей виробництва. Аналогічно вирішуються
питання про періодичність контролю. Основними видами документів, якими
користуються при контролі за функціонуванням оборотних коштів, є картка
і відомості. Картка призначена для нормативного і оперативного обліку
руху окремих груп товарно–матеріальних цінностей і наростання затрат.

Наприклад, в “Нормативній картці обліку запасів і матеріалів” (таблиця
3.3.1.) пропонується відображати максимальний і мінімальний рівні
запасу, а також його середню величину; в “Картці оперативного обліку
запасів матеріалів” (таблиця 3.3.2.) – рух матеріалів (прибуток,
видаток, залишок). Дані з цих карток вносяться у “Відомість стану та
відхилень запасів матеріалів”.

Середній запас певного виду матеріалу відповідає розрахунковій величині,
отриманий множенням норми запасу на одноденний видаток.

Норма максимального запасу являє собою суму повного інтервалу поставок,
страхового запасу, часу на розвантаження і складування, підготовчого
запасу.

Таблиця 3.3.1.

Нормативна картка обліку запасів матеріалів

№ п/п Шифр складу Шифр групи матеріалів Шифр матеріалу

Дата (квартал)

Середній запас, грн. Максимальний запас Мінімальний запас

дні грн. дні грн.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Норма мінімального запасу визначається сумою страхового запасу і часу,
необхідного на розвантаження, складування і підготовку матеріалів до
виробництва.

В графі “Дата” проставляється “рік”, якщо норма по даному матеріалу
встановлюється на весь рік або вказується квартал, якщо протягом року
очікується зміна залишків матеріалу.

“Картка оперативного обліку запасів матеріалів” заповнюється
безпосередньо на складі. Облік ведеться в натуральному і грошовому
вираженні. На дату контролю виводиться сальдо. В цій картці передбачена
графа “Шифр операції”.

Пропонуються наступні шифри для різних операцій.

по прибутку:

надходження у порядку запланованих поставок – 1. 01;

децентралізована закупівля – 1. 02;

понадпланові надходження – 1. 03;

по видатках:

списано на основне виробництво – 2. 01;

списано на ремонт й інші потреби – 2. 02;

реалізовано на сторону – 2. 03.

Таблиця 3.3.2.

Картка оперативного обліку запасів матеріалів

№ п/п Шифр складу Шифр групи матеріалів Шифр матеріалу Шифр одиниці
вимірювання в натуральному виразі Дата операції (число,
місяць, квартал) Шифр операції Рух матеріалів

Прибуток Видаток Залишок

в натуральному виразі грн. в натуральному виразі грн. в натуральному
виразі грн.

Всього

Одиницям вимірювання в натуральному вираженні можна присвоїти такі
шифри: тонна – 001; кілограм – 002; грам – 003; літр – 004; сантиметр
–005; штука – 006; метр квадратний – 007; метр кубічний – 008.

На основі вказаних карток складається “Відомість стану і відхилень
запасів матеріалів”.

Контроль за функціонуванням оборотних коштів можна організувати
наступним чином. Перевіряються рахунки, які надходять на оплату
матеріалів, порівнюючи фактичну наявність матеріалів на складі з їх
максимальною нормою. При перевищенні розрахункової норми застосовуються
заходи щодо зниження запасу. Вирішити це питання можна по – різному:
відмовитись від сплати (якщо це передбачається умовами поставки),
збільшити випуск продукції, для якої використовується цей матеріал,
реалізувати непотрібні запаси. При відпуску матеріалу зі складу запас
контролюється по відношенню до мінімального рівня. Якщо фактична його
кількість менша мінімальної норми, то вживаються термінові заходи щодо
поповнення недостатніх запасів. Щоб попередити утворення
понаднормативних виробничих запасів повинен здійснюватися попередній
контроль за оплатою рахунків. Сплачувати поставки слід тільки в межах
обсягів і строків, встановлених господарськими договорами, не
відволікаючи оборотні кошти на сплату рахунків при довготермінових
поставках. Жорсткий контроль за своєчасністю надходження матеріальних
цінностей буде сприяти, таким чином, підвищенню договірної дисципліни
постачальника. Повинен також здійснюватись оперативний облік та контроль
за відвантаженням продукції та її реалізацією. При виникненні
яких–небудь збоїв оперативна інформація дозволить прийняти належні
заходи. Зокрема, бухгалтерії підприємства необхідно взяти під контроль
надходження матеріалу 002, а також розглянути можливість збільшення
випуску виробів з цього матеріалу.

Важливим моментом є встановлення оптимальної періодичності контролю. Всі
види матеріалів і виробів можна згрупувати в залежності від їх вартості
і руху, оскільки саме ці два фактори визначають вплив, який має той чи
інший вид товарно–матеріальних цінностей на загальну величину запасу
(затрат) і відповідно, і на масу оборотних коштів. За першою ознакою
доцільно враховувати кількість цих цінностей. Зокрема, в 1 групу можуть
ввійти 10 –15 % всіх найменувань матеріальних цінностей, у 2 – 15 – 20
%, в 3 – 20 –25 %, в 4 – всі інші. Визначавши питому вагу всіх
найменувань (по вартості), в групу включаються матеріали з найбільшою
питомою вагою і т. д.

Групування за другою ознакою виконується наступним чином. По графах
“Прибуток” і “Видаток” карток складського обліку встановлюють, наскільки
регулярно здійснюється завезення і витрати матеріальних цінностей,
причому в однаковій мірі важлива частота надходжень і частота списувань.
Потім цінності групують за цією ознакою в тій же пропорції, що й раніше
(1 групу – до 15 %, 2 – до 20 %, 3 – до 25 %, 4 група – всі інші).

На основі цих групувань проводиться єдина класифікація всіх матеріальних
цінностей, які поділяються на чотири групи у вказаному співвідношенні.
Крім кількісної ознаки при віднесенні окремого виду матеріалу до тієї чи
іншої групи можуть враховуватись особливості його постачання,
зберігання, споживання.

Закріплення за окремими виконавцями конкретних об’єктів контролю
дозволяє ввести матеріальну відповідальність за збереження оборотних
коштів і їх раціональне використання.

Використання в системі контролю ЕОМ дасть можливість вирішувати багато
задач аналогічного характеру. Це дозволить більш обґрунтовано і
оперативно оцінювати фінансовий стан підприємства і мати відповідний
регулюючий вплив на процес виробництва в цілому.

Наприкінці нашого дослідження потрібно зауважити увагу на тому, що
ефективність управління оборотним капіталом підприємства залежить від
рівня організаційності та узгодженості процесів аналізу оборотних коштів
підприємства в попередньому періоді, планування оборотного капіталу,
контролю за виконанням планів та прийняттям управлінських рішень щодо
підвищення ефективності використання оборотного капіталу.

Висновки

Дослідження теоретичних питань економічної сутності оборотного капіталу
дозволило встановити, що термін “ оборотний капітал ” в економічній
теорії має кілька синонімів : оборотні кошти, оборотні активи, робочий
капітал тощо. Не дивлячись на різноманітність термінів, економічна
сутність поняття, що визначається ними, у вітчизняній та зарубіжній
літературі трактується досить однозначно.

В сучасній обліковій практиці правильне тлумачення такої складної
економічної категорії набуває особливого значення.

Особливість оборотних коштів полягає в тому, що обслуговуючи одночасно
середу виробництв і середу обігу, які не беруть безпосередньої участі у
виробничому процесі. Оборотні кошти в цілому забезпечують єдиний процес

Також, було приділено увагу необхідності визначення потреби в оборотних
коштах через їх нормування. Адже, обгрунтовані нормативи оборотних
коштів сприяють зміцненню режиму економії на підприємстві, зниженню
ризику підприємницької діяльності, а також дають змогу ефективно
використовувати оборотний капітал.

При розгляді питання стосовно джерел формування оборотного капіталу
був зроблений акцент на відповідальності при їх обранні, оскільки
недостатність таких джерел призводить до недофінансування господарської
діяльності підприємства та до фінансових ускладнень, а наявність зайвих
джерел оборотних коштів – сприяє створенню понаднормативних запасів
товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з
господарського обороту та зниженню відповідальності за цільове та
раціональне використання як власних, так і залучени коштів підприємства.

Крім цього, у теоретичному розділі роботи було висвітлено основні
задачі управляння оборотними коштами підприємства на сучасному етапі. До
них відносяться :

1. Нормування оборотних коштів.

2. Удосконалення управління запасами.

3. Управління готівковими коштами.

4. Розробка принципів управління дебіторською заборгованістю.

5. Виявлення чинників та розробка напрямів підвищення ефективності
використання оборотних коштів.

Слід відзначити, що вивчення теоретичних аспектів вказаної проблеми дало
змогу зробити висновки про те, що фінансовий стан підприємства, його
ліквідність та платоспроможність безпосередньо залежать від того,
наскільки ефективно використовуються його оборотні кошти, а саме,
наскільки швидко кошти, вкладені в поточні активи перетворюються в
реальні гроші. Це пояснюєтьс тим, що зі швидкістю обороту коштів
пов’язані : мінімально необхідна величина авансованого капіталу, потреба
в додаткових джерелах фінансування, сума витрат, пов’язаних з володінням
товарно-матеріальними цінностями та їх зберіганням, також величина
сплачуваних податків. У зв’язку з цим, ефективно управляючи оборотними
коштами підприємство отримує можливість в меншій мірі залежати від
зовнішніх джерел фінансування і тим самим підвищити свою ліквідність,
платоспроможність та покращити фінансовий стан.

У другому розділі роботи було проведено аналіз стану та ефективності

використання оборотних коштів комбінату який здійснювався за певним
напрямами : аналіз основних показників фінансово-господарської

діяльності підприємства; аналіз складу та структури оборотного капіталу;

вплив розміщення оборотного капіталу на фінансовий стан підприємства.

Аналіз показників фінансово-господарської діяльності

Комбінату за період з 2000 по 2002 роки засвідчив, що за три останні
роки підприємству вдалося досягти певних успіхів у своїй діяльності, а
саме:

обсягу виробництва продукції збільшилися у 2001 році порівняно з 2000
роком на 65003 тис.грн. (або на 16,2 %)
та у 2002 році у порівнянні з 2001

роком на 350862 тис.грн (або на 75,2 %);

продуктивність праці зросла на 7773,8 тис.грн. (або 18 %) та на 37719
тис.грн. (або на 74,1 %) відповідно;

розмір середньомісячної заробітної плати збільшився у 2001 році на 4,3 %
порівняно з 2000 роком та у 2002 році на 73,4 % порівняно з 2001 роком,
в тому числі персоналу основної діяльності на 5,7% 43,2% відповідно;

фінансовим результатом 2000 року був збиток у розмірі 14124 тис.грн.,
у 2001 році збиток склав 7954 тис.грн., прибуток за 2002 рік, склав
63251 тис.грн, і це дозволило скоротити збитки минулих років

рентабельність виробництва зросла у 2001 році в порівнянні з 2000 роком
– на 1, 12 % та у 2002 році в порівнянні з 2001 роком – на 9,4%

Проте, поряд з позитивними на підприємстві мали місце і негативні явища
такі як:

значне зростання (на 14,9 %) собівартості виготовленої продукції у 2001

році порівняно з рівнем 2000 року,

збільшення дебіторської заборгованості за товарами, роботами і

послугами на 19039 тис.грн. у -2001 році в порівнянні з 2000 роком та на

55832 тис.грн. у2002 році в порівнянні з 2001 роком (вагомим негативним

фактом є виникнення простроченої дебіторської заборгованості в 2002
році в

розмірі 2350 тис.грн., що складає 0,9% за питомою вагою в загальній сумі
оборотних коштів підприємства) збільшення дебіторської
заборгованості за розрахунками з 13254тир.грн.(2000 р.) до 15500
тис.грн.( 2001 р.) та до 18750 тис.грн.(2002р.)

В результаті проведення аналізу стану та структури оборотного капіталу

підприємства було визначено, що зменшується частка оборотних виробничих

фондів та відповідно зростає частка фондів обігу в структурі оборотних
підприємства. Так, за 2001 рік у порівнянні з 2000 роком питома вага
оборотних виробничих фондів в їх загальній сумі зменшилась на 4,7% з
40,3% до 35,6%, а за 2002 рік впала до 29,8%. Відповідно питома вага
фондів обігу зросла з 59,7% (2000 рік) до 64,4% (2001 рік), а в 2002
році досягла 70,2% від загальної суми оборотних коштів.

На комбінаті за аналізований період частка виробничих запасів поступово
зменшувалась з 45168 тис.грн., що складає 33,1% в загальній сумі
оборотних коштів підприємства до 47515 тис.грн. ( 28,4%) за 2001 рік та
до 67197 тис.грн. (26,3%) за 2002 рік. Оскільки наведені суми виробничих
запасів дещо нижчі за їх нормативні значення, що визначають планову
потребу в них, то можна зробити висновок, на комбінаті спостерігається
нестача виробничих запасів.

Вкладення у незавершене виробництво зросли у 2001 році з 9783 тис.грн.
до 12037 тис.грн., що за питомою вагою в загальній сумі оборотних коштів
складає 7,2% (тобто за питомою вагою залишились на тому ж рівні, що і в
2000 році)

Дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги за 2001 рік у
порівнянні з 2000 роком зросла на 19039 тис.грн., а у 2002 році в
порівнянні з

2001 роком на 98558 тис.грн. Питома вага частки дебіторської
заборгованості за товари, роботи та послуги збільшилась з 20,8% (2000
рік) до 28,4% (2001 рік) і досягла 40,4% у загальній сумі оборотних
коштів комбінату в 2002 році. Підвищення частки дебіторської
заборгованості за товари, роботи та послуги нібито свідчить про
поліпшення збуту продукції, прискорення обертання оборотного капіталу.
Але це відбувалось на фоні скорочення виробничих запаяв, тобто на фоні
скорочення обсягу виробництва та відвантаження продукції. Така ситуація
склалась як наслідок погіршення кон’юнктури на європейських ринках , а
також обмежень в подачі електричної енергії на

комбінат. На протязі 2000-2001рр. Комбінат не мав простроченої
дебіторської заборгованості за товари, роботи та послуги. В 2002 році
сума дебіторської заборгованості, не сплаченої в строк склала 2350
тис.грн. (0,9%. – питома вага в загальній сумі оборотних коштів)

Розмір кредиторської заборгованості з кожним роком зростає. Так, станом
на 01.01.2003 її розмір виріс до 98808 тис.грн.., на 01,01.2001 року
становив 92180 тис.грн., за три аналізовані роки – на 6628 тис.грн.
Позитивним моментом є відсутність простроченої кредиторської
заборгованості. Можна стверджувати, що зростання кредиторської
заборгованості набуває загрозливого характеру.

Але порівняння коефіцієнта обертання кредиторської заборгованості з
коефіцієнтом обертання дебіторської заборгованості (дані таблиці 2.3.1),
свідчить про те, що умови комерційного кредитування, які надають
підприємству його кредитори значно вигідніші, ніж ті, які воно надає
своїм дебіторам. Така ситуація дуже сприятлива для підприємства,
оскільки кредиторська заборгованість є одним з джерел формування
оборотних коштів і, зокрема, джерелом покриття дебіторської
заборгованості.

Що стосується готової продукції, то на аналізу ємому підприємстві в
загальній величині оборотного капіталу відбулось зменшення, як в
абсолютному розмірі, так і за питомою вагою, запасів готової продукції ,
що позитивно впливає на його фінансовий стан. В 2001 році порівняно з
2000 роком запаси готової продукції зменшились з 15884 тис.грн. (11,7%)
до 16654 тис.грн. (9,9%), а в 2002 році порівняно з 2001 роком – на
13941 тис.грн., що становить 5,4% від загальної суми оборотних коштів
комбінату. Це добре, бо збільшення залишків готової продукції негативно
впливає на фінансовий стан підприємства (заморожування капіталу,
зменшення його обертання, відсутність коштів на розрахунковому рахунку.

На підприємстві також відбулось зниження питомої ваги грошових коштів з
17,5% (2000 р.) до 16,8% (2001р.), а в 2002 році – до 7,3%. Але це
пояснюється тим, що знаходження грошей у касі та на рахунках в банку не
приносить доходу, точніше – суттєвого доходу. І сума грошей повинна бути
такою, щоб її було достатньо для погашення першочергових платежів.

Проведений аналіз показав, що на підприємстві бракує власних оборотних
коштів, але певні кроки для вирішення цього питання робляться, як
резальтат – в 2001 році у порівнянні з 2000 роком їх сума зросла на
ЗЗЗтис грн., а в 2002 році порівняно з 2001 роком – на 4508 тис. грн.
Отже, оборотний капітал сформований на позиковій основі, саме тому
фінансовий відділ підприємства велику увагу приділяє управлінню
кредиторскою заборгованістю:

заміна кредитів на кредитні лінії, зниження вісоткових ставок до 15-16%
річних, реструктуризація кредиторської заборгованості та трансформація з
короткострокової на довгострокову.

Для надання висновків стосовно ефективності управління оборотним коштами
на підприємстві вище перелічених фактів замало. Для здійснення повного
аналізу застосовуються певні методики і показники, на основі яких можна
визначити ефективність використання і управління оборотними коштами
підприємства.

В зв’язку з цим, наступним напрямом аналізу управління оборотним коштами
підприємства був аналіз ефективності їх використання. Такий аналіз
проводився на основі певних показників, розрахунок яких приведено у
додатку 7, отримані результати представлені у таблиці 2.3.1.

Таким чином, проведений аналіз ефективності використання оборотних
коштів підприємства засвідчив, що швидкість обертання оборотних коштів
на даному підприємстві задовільна. Як свідчать дані таблиці 2.3.1, вона
складає від 137 днів у 2000 році та 125 днів у 2001 році до 113 днів у
2002 році. Оскільки тривалість одного обороту скорочується, то кількість
оборотів за рік зростає. Таку тенденцію підтверджує також і коефіцієнт
обертання оборотних коштів, який хоча і повільно, але зростає від 2,62
раз у 2000 році та 2,89 раз – у 2001 році до 3,19 раз у 2002 році.

Аналіз часткових показників обертання оборотних коштів, а саме:

коефіцієнт обертання та середньої тривалості 1-го обороту виробничих
запасів, готової продукції, грошових коштів, дебіторської та
кредиторської заборгованостей, дає змогу, виявити причини уповільнення
обертання оборотних коштів, яке головним чином відбувалося через
затримку проходження ними стадії дебіторської заборгованості. Адже
швидкість обертання дебіторської заборгованості складає від 27 днів у
2000 році до 35 днів у 2001 році та до 46 днів у 2002 році.

Аналіз інших часткових показників свідчить про досить швидке проходження
оборотними коштами інших стадій свого кругообігу. За відповідними
коефіцієнтами, кількість оборотів готової продукції за рік складає від
24,18 у 2000 році до 29 – у 2001 році та 58,6 – у 2002 році; грошових
коштів – від 16,13 – у 2000 році до 17,11 – у 2001 році та 43,56 – у
2002 році; виробничих запасів – від 8,94 -2000 році до 9,77 – у 2001
році та 11,07 – у

2002 році. Крім того, в динаміці значення цих показників зростає, що
свідчить про прискорення обертання оборотних коштів.

Отже, можна зробити висновок, що прискорення проходження оборотними
коштами стадії дебіторської заборгованості дасть можливість підприємству
значно скоротити тривалість кругообігу оборотних коштів в цілому.

Слід відзначити, що досить повільно зростає коефіцієнт обертання
виробничих запасів, тому фінансовій службі підприємства слід звернути
увагу на цей факт.

Висновок проведеного аналізу був би “дуже добре”, якби не такі показники
як коефіцієнт завантаження ,та коефіцієнт ефективності. Вони свідчать
про задовільну, але не високу ефективність використання оборотних коштів
на даному підприємстві. Так, коефіцієнт завантаження на протязі
2000-2001 року залишався незмінним, і лише в 2002 році зменшився з 0,35
до 0,31 грн. Коефіцієнт ефективності ж говорить про те, що у 2002 році
на 1 грн. оборотних коштів припадає 25 коп. прибутку. І це дуже добре,
враховуючи, що на протязі 2000-2001 років підприємство працювало зі
збитками. Висновком є необхідність підвищення ефективності використання
оборотних коштів на підприємстві та удосконалення системи управління
ними.

Останнім напрямом аналізу було виявлення впливу розміщення оборотни
коштів на фінансовий стан підприємства.

Таким чином, проведений аналіз впливу розміщення оборотних коштів на
фінансовий стан підприємства дав змогу визначити’, що підприємство має
задовільний рівень власних коштів, не є незалежним від зовнішніх джерел
фінансування, бо має значну кредиторську заборгованість як
короткострокову, так і довгострокову. Коефіцієнт автономії, варіює від
0,15 у 2000 році до 0,13 у 2001році та до 0,1 у 2002 році при граничному
значенні 0,1. Коефіцієнт покриття, який змінюється від 0,55 у 2000 році
до 0,67 у 2001 році та 0,75 у

2002 році при оптимальному значенні 2,0 – 2,3 свідчить про те, що
підприємство не має достатній рівень оборотних коштів для покриття своїх
короткострокових зобов’язань.

Разом з тим, коефіцієнт абсолютної ліквідності за даними таблиці 3.1.1.
дає змогу зробити висновок про спроможність підприємства негайно
погасити сво заборгованість, оскільки його значення навіть у найгіршому
випадку – у 2002 році становить 0,21, ав 2000р.-0,55 та в 2001р.-0,42,
щояк бачимо значно перевищувало норму (0,25 – 0,35). Динаміка змін цього
показника до зменшення і, якбуло вже зазначено, була позитивною до 2002
року, коли значення коефіцієнту практично досягло свого граничного
рівня.

Отже, розглянутий розділ дав нам змогу за допомогою ряду показників
оцінити, наскільки ефективно здійснюється використання та управління
оборотними коштами на комбінаті. Значення аналізу полягає ще й у тому,
що на основі динаміки зміни певних показників, які характеризують
ефективність управління оборотними коштами, ми можемо зробити не лише
певні прогнози стосовно розвитку підприємства у майбутньому, а й
зосередити увагу на управлінні певними елементами та певними стадіями
кругообігу оборотних коштів, які в найбільшій мірі негативно впливають
на загальний стан управління оборотним коштами підприємства, а через
нього й на фінансовий стан та платоспроможність підприємства.

Саме цим питанням і присвячений наступний, останній розділ роботи, який
базується на даних попереднього розділу і має на меті запропонувати
шляхи поліпшення управління оборотними коштами даного підприємства.

Так, у цьому розділі було визначено основні напрямки покращенн
ефективності управління оборотними коштами підприємства і, зокрема :

І. Управління виробничими запасами підприємства в напрямку запобігання
накопиченню понаднормативних запасів та оптимізації затрат по їх
зберіганню шляхом :

• оцінки раціональності структури запасів з метою виявлення тих з них,
обсяг яких більший ніж необхідно для потреб виробництва і запасів,
придбання яких необхідно прискорити; .

• визначення найбільш прийнятних термінів та обсягів закупівлі
товарно-матеріальних цінностей;

• розрахунку показників обертання основних груп виробничих запасів для
встановлення відповідності наявності запасів поточним потребам
підприємства та ефективності їх використання;

• мінімізації поточних затрат по обслуговуванню запасів шляхом
розрахунку оптимального розміру партії поставки;

• забезпечення своєчасного залучення до господарського обороту
надлишкових запасів товарно-матеріальних цінностей.

II. Управління дебіторською заборгованістю підприємства шляхом :

• аналізу дебіторської заборгованості підприємства за термінами її
формування;

• використання сучасних форм рефінансування дебіторської
заборгованості а саме: операцій факторингу, форфейтингу, лізингу, обліку
векселів тощо.

Впровадження зазначених пропозицій у роботу підприємства дасть змогу
останньому значно удосконалити ефективність управління своїми оборотними
коштами, а отже, покращити свою ліквідність, платоспроможність та
фінансовий стан, який в значній мірі залежить саме від ефективності
використання оборотних коштів та управління ними.

В ході вивчення проблемних питань в управлінні оборотними коштами було
визначено, що до основних з них відносяться :

1) вибір того, чи іншого типу політики формування оборотних коштів,
тобто вибір між рівнем рентабельності їх функціонування та рівнем ризику
порушення безперервності виробничого процесу та платоспроможності
підприємства;

2) оптимізація розміру запасів товарно-матеріальних цінностей;

3) розробка кредитної політики підприємства щодо покупців його
продукції;

4) визначення потреби в розмірах залишків грошових коштів;

5) вибір відповідного типу політики фінансування оборотних коштів
підприємства;

6) оптимізація структури джерел фінансування оборотних коштів. Крім
того, в ході вивчення цих питань було запропоновано шляхи до їх
вирішення з урахуванням як вітчизняного так і зарубіжного досвіду, а
саме :

• застосування широковідомої у економічній теорії «моделі
найекономічнішого розміру замовлення» («модель Уілсона») при визначенні
оптимального розміру запасів товарно-матеріальних цінностей;

• оцінки кредитоспроможності покупців за міжнародне визнаною «системою 5
С» при розробці кредитної політики підприємства;

• застосування при визначенні необхідної суми залишків грошових коштів
«моделі Баумоля» та «моделі Міллера-Орра» (на сучасному етапі
економічного розвитку їх практичне застосування не набуло поширення
через нерозвинутість фінансового ринку в Україні).

При цьому, слід зауважити, що, оскільки організація оборотних коштів
підприємств залежить як від стану економіки країни взагалі, так і від їх
використання кожним окремим підприємством, розглянуті нами засади
управління оборотними коштами з врахуванням основних проблемних питань в
такому управлінні, а також зарубіжного досвіду, дадуть змогу підвищити
ефективність виробничої діяльності підприємств у складних сучасних
умовах їхнього розвитку.

Важливим елементом управління оборотними коштами є фінансовий контроль
за його формуванням та використанням. Саме завдяки цьому виявляються
негаразди, негативи в управлінні оборотним капіталом. В роботі надані
пропозиції щодо організації оперативного обліку і контролю взагалі за
збереження і раціональне використання оборотних коштів. Наголошується на
використанні в системі контролю ЕОМ і необхідністі застосування
оптимальної періодичності в його здійсненні.

На закінчення, хотілося б визначити. Що незважаючи на певні негаразди в
управлінні оборотним коштами досліджуваного підприємства, яке є
складовою частиною загального управління фінансами цього підприємства,
воно все ж таки має досить непоганий фінансовий стан у порівнянні з
іншими суб”єктами підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є те,
що підприємство працює постійно удосконалюючи своє виробництво, випускає
продукцію, яка користується попитом. Адже у сучасних умовах
господарювання, багато підприємств знаходиться на межі банкрутства,
отримують збитки віддд поточної діяльності і існують лише з рахунок
“проїдання” раніше сформованого капіталу.

Крім того, враховуючи, що проведений нами аналіз здійснювався у динаміці
тобто за три останні роки, ми мали змогу спостерігати позитивні зміни в
управлінні оборотними коштами підприємства на кінець періоду, що
аналізувався у порівнянні з його початком, що також позитивно
характеризує роботу фінансової служби підприємства.

Отже, підводячи підсумки, можна зробити висновок про те, що тема
управління оборотними коштами підприємств має дуже важливе значення на
сучасному етапі, проте її вирішення все ж таки недостатньо для виведення
економіки України з кризового стану. Для вирішення цієї основної задачі
необхідне прийняття рішень загальнодержавного значення, які б сприяли
поліпшенню інвестиційного клімату в державі, подальшому розвитку
фінансового ринку та удосконаленню податкової системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р.

Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997р.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997р.

Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ «Про нормативи запасів
товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та
джерела їх покриття № 279 від 19 квітня 1993 р.

Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей
Затверджено наказом Міністерства фінансів та Міністерства економіки від
15.06.1993р. № 70

Балабанов И.Т. «Основы финансового менеджмента» Учебное пособие.- М.:
Финансы и статистика 2001,-528с

Бандурка А.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я., / Фінансова
діяльність підприємства. Підручник –К.: Либідь, 1998

Білик М. Д. Управління фінансами державних підприємств.- К.: Знання,
КОО,1999.-312 с.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. – К., 2000

Бланк И.А../Управление активами. – К : Ника-Центр, Эльга, 2000

Бланк И.А../Управление использованием капитала. – К : Ника-Центр, Эльга,
2000

Брігхем Е.Ф. /Основи фінансового менеджменту. – К. 1997

Голов С.Ф. Управлінський облік. – К.: Видавництво “Лібра”, 2003р.

Єрмошкіна О.В./ Фінансові аспекти планування розвитку бізнесу / Фінанси
України

Ковалева А.М., Лапуста М.Г., Скамай Л.Г.: Финансы фирмы:Учебник. 2-изд.
Испр. Дополн.- М.: ИНФРА-М, 2002-493с.

Ковалев В.В./ Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций.
Анализ отчетности.-М.: Финансы и статистика,2000

Лахтіонова Л.А./ Фінансовий аналіз суб”єктів господарювання:
Монографія.-К.:КНЕУ, 2001

Остапенко В. и др./ Финансовое состояние предприятия: оценка пути
улучшения.- Экономист,2000 №7

Пан Л. В. Управління обіговими коштами підприємства // Фінанси України.
– 2000. – № 6.

Петренко С.Н. Контроллинг «Учебное пособие.- К: Эльга-Ника_Центр,
2003-327с.

Поліщук Н.В./ Методи аналізу діяльності підприємств – Фінанси України,
2001, № 1

Родионов А.Р., Родионова Р.А. Управление сбытовыми запасами и оборотными
средствами предприятия ( практика нормирования ): Учебное пособие –М .:
изд. «Дело и сервис» 1999-400с.

Сутормина В.М., Федоров В.М., Рєзанова Н.С./ Фінанси зарубіжних
корпорацій –К.: Либідь, 1993

Управленческий учет: Учебное пособие под ред. А.Д. Шеремет, Н.П.
Кондратов, С.М. Шапигузов, – М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2000, -512 с.

Фінанси підприємств. Підручник/ за ред. А.М. Поддєрьогіна – 4 те вид.,
перероб. –К.: КНЕУ, 2002 –571с.

Финансовый менеджмент : теорія и практика. Учебник / под.ред. Е.С.
Стояновой.- М.:. Изд-во «Перспектива», 1999

Шило А./ Управління оборотним капіталом підприємства / Фінанси України,
2000, № 11

Енциклопедія “Кирилла и Мефодія”

РЕФЕРАТ

Дипломна робота містить 99 сторінок, 7 таблиць, 4 рисунків, список
літератури з 29 найменувань, 6 додатків.

Актуальність і важливість питань управління оборотним капіталом в
сучасних ринкових умовах господарювання обумовили вибір теми, мету і
послідовність наукового дослідження.

Предметом дослідження є організація фінансування на промислових
підприємствах.

Об’єктом дослідження є Полтавський гірничо збагачувальний комбінат

Метою дипломної роботи є здійснення економіко-теоретичного аналізу
сутності управління оборотного капіталу підприємства, виявлення
внутрішніх резервів підвищення ефективності цього процесу та розробка
пропозицій щодо оптимізації формування оборотного капіталу підприємства
та поліпшення їх використання.

Відповідно до мети дослідження були поставлені наступні завдання
науково-методичного і прикладного характеру:

По-перше – теоретично обґрунтувати категоріальні поняття “оборотні
активи”, “оборотний капітал”, визначити особливості їх організації в
сучасних умовах;

По-друге – визначити джерела формування оборотного капіталу та механізм
управління ним на підприємстві;

По-третє – провести аналіз функціонування оборотного капіталу на
підприємстві, а саме:

аналіз стану оборотного капіталу та забезпеченості оборотними фондами,

формування оборотного капіталу на підприємстві,

аналіз використання оборотного капіталу,

визначити вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан
підприємства;

По-четверте – розробити заходи, спрямовані на оптимізацію обсягів та
структури оборотних активів підприємства; оптимізацію джерел
фінансування оборотного капіталу; на посилення контролю за формуванням
та використанням оборотних коштів з метою підвищення ефективності
управління оборотним капіталом та в кінцевому результаті поліпшення
фінансового та майнового стану підприємства.

За результатами дослідження сформульовані висновки і прогнози щодо
покращення формування і використання оборотного капіталу і удосконалення
фінансового контролю за його

Одержані результати можуть бути використані в роботі Полтавського
гірничо –збагачувального комбінату.

Рік виконання дипломної роботи – 2003.

Рік захисту роботи – 2003.

Додаток 2.

Основні показники фінансово-господарської діяльності
гірничо-збагачувального комбінату за 2000-2002рр.

Показники

Один.

вимір.

2000 рік

2001 рік

2002 рік Відхилення

(2000/2001/2002)

в абс.один.

в %

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Виручка від реалізації продукції тис.грн- 384078 483008 816775 98930
333767 25,8 69,1

Обсяг товарної продукції в діючих цінах тис.грн. 401428 466431 817293
65003 350862 16,2 75,2

Обсяг товарної продукції в порівняних цінах тис.грн. 401428 466431
817293 65003 350862 16,2 75,2

Собівартість товарної продукції тис.грн. 403899 464057 743613 60158
279556 14,9 60,2

Чистий прибуток тис.грн.

63251

Балансовий прибуток тис.грн. -14124 -7954 – 6170

Експорт основної продукції тн 5131380 3117472 5514840 -2013908 2397368 –
176,9

Податок на прибуток тис.грн- – 760 6637 760 5877 – 773

Рентабельність виробництва % -0,61 0,51 9,91 1,12 9,4 – –

Середня величина оборотних коштів тис.грн. 146333 167414 255914 21081
88500 14,4 52,9

Чисельність штатних працівників облікового складу чол. 9877 9989 9976
112 -13 1,1 -0,01

Чисельність штатних працівників в еквіваленті повної зайнятості чол.
9681 9726 9766 45 40 0,5 0,4

Фонд оплати праці, всього тис.грн. 37934,5 39746,7 69212,9 1812,2
29466,2 4,8 74,1

В т. ч. персоналу основної діяльності тис.грн. 36993,4 38260,8 67094,9
1267,4 28834,1 3,4 75,4

Середньомісячна заробітна плата, всього гри. 326,5 340,6 590,6 14 250
4,3 73,4

В т. ч. персоналу основної діяльності грн. 337,8 357,2 618,9 19,4 261,7
5,7 73,2

Продуктивність праці (виробіток продукції на 1 працюючого) грн. 43141,1
50914,9 88633,9 7773,8 37719 18 74,1

Затрати на 1грн. тов.прод.в діюч.цінах коп. 100,62 99,49 90,98 -1,13
-8,51 -1,12 -8,55

Додаток 3

Склад та структура оборотних коштів гірничо-збагачувального комбінату за
2000-2002рр.

№ Статті оборотних коштів 2000 2001 2002

в абс.сумі в % в абс.сумі в % в абс.сумі в %

1. Оборотні виробничі фонди, всього

54951 40,3 59552 35,6 76230 29,8

1.1. Виробничі запаси

45168 33,1 47515 28,4 67197 26,3

1.2. Незавершене виробництво

9783 7,2 12037 7,2 9033 3,5

2. Фонди обігу, всього

81382 59,7 107862 64,4 179684 70,2

2.1. Дебіторська заборгованість за товари

28434

— 20,8

— 47473

— 28,4

— 103305

2350 40,4

0,9

2.2. Дебіторська заборгованість за розрахунками

13254 9.7 15500 9,3 18750 15,9

2.3. Готова продукція

15884 11,7 16654 9,9 13941 5,4

2.4. Грошові кошти та їх еквіваленти

23810 17,5 28235 16,8 18750 7,3

2.5. Інші оборотні активи

– – – – 3000 1,2

РАЗОМ

136333 100 167414 100 255914 100

Додаток 4

Розрахунок показників ефективності використання оборотних коштів
комбінату за 2000-2002рр.

№ Показники Формула 2000 рік 2001 рік 2002 рік

1 2 3 4 5 6

Коефіцієнт обертання оборотних коштів, раз Обсяг реалізації продукції

Середня величина оборотних коштів

384078/146333

=2,62 48300/167414

=2,89 816775/255914

=3,19

Швидкість обертання оборотних коштів за рік, дні Тривалість переводу *

Середня величина оборотних коштів

Обсяг реалізації продукції

(360*146333)/384078=137,0 (360*167414)/483008=125,0
(360*255914)/816775=113,0

Коефіцієнт обертання виробничих запасів, раз Затрати на виробництво

Середня вартість запасів

403899/45168

=8,94 464057/47515

=9,77 743613/67197

=11,07

Середня тривалість 1-го обороту виробничих запасів, дні 360

Коефіцієнт обертання виробничих запасів 360/8,94=40,0 360/9,77=37,0
360/11,07=33,0

Коефіцієнт обертання готової продукції, раз

Обсяг реалізації продукції

Готова прдукція 384078/15884

=24,18 483008/16654

=29,0 816775/13941

=58,59

Середя тривалість 1-го обороту готової продукції, дні

360

Коефіцієнт обертання готової продукції 360/24,18=15,0 360/29,0=12,0
360/58,59=6,0

Коефіцієнт обертання грошових коштів, раз

Обсяг реалізації продукції

Середдні залишки грошових коштів 384078/23810

=16,13 483008/28235

=17,11 816775/18750

=43,56

Продовження додатку 4

Середня тривалість 1-го обороту грошових коштів, дні

360

Коефіцієнт обертання грошових коштів 360/16,13=22,0 360/17,14=21,0
360/43,56=8,0

Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості, дні

Обсяг реалізації продукції

Середня величина дебіторської заборгованості 384078/28434

=13,51 483008/47473

=10,17 816775/103305

=7,91

Середня тривалість 1-го обороту дебіторської заборгованості, дні

360

Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості 360/13,51=27,0
360/10,17=35,0 360/7,91=46,0

Коефіцієнт обертання кредиторської заборгованості, дні Обсяг реалізації
продукції

Середня величина кредиторської заборгованості 384078/92180

=4,2 483008/93444

=5,17 816775/98808

=8,27

Середня тривалість 1-го обороту кредиторської заборгованості, дні

360

Коефіцієнт обертання кредиторської заборгованості 360/4,2=86,0
360/5,17=70,0 360/8,27=44,0

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів, грн.

Середня величина оборотних коштів Обсяг реалізації продукції

136333/384078

=0,35 167414/483008

=0,35 255914/816775

=0,31

Коефіцієнт ефективності оборотних коштів, грн.

Прибуток від реалізації продукції

Середня величина оборотних коштів —- —– 63251/255914

=0,25

Додаток 5

Розрахунок показників, що характеризують фінансовий стан комбінату за
2000-2002рр.

№ Показники Формула для розрахунку 2000 2001 2002

1 2 3 4 5 6

1 Коефіцієнт забезпечення власними коштами

Власні кошти

Загальна сума оборотних коштів

20773/136333=0,15 21111/167414=0,13 25619/255914=0,1

2 Коефіцієнт покриття Поточні активи

Короткострокові зобов”язання

136333/246824=0,55 167414/251075=0,67 255914/340482=0,75

3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності Грошові кошти

Короткострокові зобов”язання

131264/246824=0,53 104772/251075=0,42 110187/340482=0,21

Додаток 6

Плановий баланс формування оборотних коштів підприємства

Плановий обсяг формування оборотних коштів Передбачувані джерела
фінансування оборотних коштів

Групи оборотних коштів Сума, тис.грн. Групи джерел фінансування
оборотних коштів Сума, тис. грн.

1 2 3 4

1.Запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів

1.Власний капітал, інвестований в оборотні кошти

2.Запаси готової продукції

2.Довгострокові фінансові позики

3.Дебіторська заборгованість

3.Короткострокові фінансові позики

4.Залишки грошових коштів

4.Товарний кредит, наданий постачальниками

5.Інші види оборотних коштів

5.Стійкі пасиви (дебіторська заборгованість нетоварного характеру)

Загальний обсяг формування

Загальний обсяг фінансування

Із загального обсягу формування:

Із загального обсягу фінансування:

А) постійні оборотні кошти

А) чистий робочий капітал

Б) тимчасові оборотні кошти

Б) власні оборотні кошти

PAGE

PAGE 106

Сумарна вартість капіталу

I II III IV V

періоди часу

gt

Періоди часу

ВИДИ КАПІТАЛУ

За власністю відносно фірми

Власний

Позичений

За об”єктом інвестування

Основний

Оборотний

За формою находження в процесі кругообігу

Капітал в грошовій формі

Капітал в виробничій формі

Капітал в товарній формі

В залежності від цілей використання

Виробничий

Спекулятивний

Позичковий

Джерела фінансування оборотних активів

Стійки пасиви підпри

ємства

Товарний кредит

Коротко-строкові фінансові позики

Довгостро-кові фінансові позики

Власний капітал підпри-ємства

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020