.

Вплив статі на сексуальність особи. Розлади (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
492 9589
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

по психології

“Вплив статі на сексуальність особи. Розлади”

Київ 2004

План

Вступ………………………………………………………….
……………………………………4

Розділ 1.Порушення статеворолевої самосвідомості.

1.1 Порушення статеворолевої самосвідомості
(аутоідентифікації).
Транссексуалізм……………………………………………6

1.2 Трансформація статеворолевої
поведінки…………………………….12

1.3 Гіперрольова
поведінка………………………………………………………
…..16

Висновок до завдання №
1……………………………………………………………20

Розділ 2. Порушення психосексуальних орієнтації

2.1 Загальний аналіз порушень психосексуальної
орієнтації……………………………………………………..
………………………………..21

2.2 Порушення психосексуальних орієнтації по об’єкті

(заміна нормального
об’єкту)……………………………………………………..24

2.3 Порушення психосексуальних орієнтації за віком об’єкта….30

2.4 Порушення психосексуальних орієнтації по статі об’єкта…..33

2.5 Сексуальні комплекси……………………………………………..37

Висновок до завдання № 2…………………….……………………………40

Аналіз
публікацій……………………………………………………..
………………….41

Висновок………………………………………………………………….50

Додаток…………………………………………………………………..51

Література……………………………………………………..
…………………………….54

Вступ

Що таке стать? Слова „чоловік” і „жінка” асоціюються у нас з багатьма
різноманітними ознаками,включаючи різні репродуктивні
функції,тілобудову,рід заннятя,соціальниний статус та багато іншого.Ця
протилежність здається настільки всеоб’ємлюючою і великою,що деякі
вбачають в ній джерело всіх бінарних опозицій людської свідомості.[ 5 ]

В біологічних,соціальних і психологичних науках поняття статі
неоднозначне.В суворому вигляді стать –це „сукупність морфологічних і
фізіологічних особливостей організма,що забезпечує розмноження,сутність
якого в кінцевому результаті зводится до оплодотворення”.[ 15,
171-174].Але слово „стать”,”статева приналежність „ або „статева
ідентичність”,мають також більш широке значення,що означає особистий
біологічний і соціальний статус індивіда,як чоловіка так і
жінки,встановлюваний на основі будови геніталій,а іноді і інших
соматичних і поведінкових признаків.

В наш час відбуваються зрушення в статевій моралі і поведінці,які
називають не дуже визначеним терміном ”сексуальна революція”.Чи це
дійсно різка трансформація , „вибух” традиційних норм чи прискорене
продовження еволюційного процесу,що вже йде декілька століть? Зачипають
ці здвиги тільки ціннісні орієнтації людей чи тільки реальну поведінку?
Як зв’язані ці процеси з змінами в системі статевих ролей,становище
жінок,структуті і методах соціалізації дітей і підлітків?[ 6, 134]

Роділ 1. Порушення статеворолевої самосвідомості.

1.1 ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОРОЛЕВОЇ САМОСВІДОМОСТІ
(АУТОІДЕНТИФІКАЦІЇ).ТРАНССЕКСУАЛІЗМ.

Порушення статевої самосвідомості (аутоідентифікації)
виявляються різними варіантами транссексуалізма. Транссексуалізм –
стійке усвідомлення своєї приналежності до протилежної статі,
незважаючи на правильне (відповідне генетичній статі) формування .
Поширеність транссексуалізма серед чоловіків, за даними різних
авторів, варіює від 1:37000 до 1:100000 населення, причому
співвідношення між чоловіками і жінками коливається від 2:1 до 8:1.
Середній вік звертання до лікарів у чоловіків 23-24 роки, у жінок -25
років.

Грубе порушення диференцювання структур мозку, відповідального за
статеву поведінку, у першу чергу гіпоталамуса, приводять до
перекручення аутоідентифікації і відчуттю приналежності до іншої
статі, незважаючи на правильне статеве виховання. Для повноцінного
статевого диференцювання структур мозку в чоловіків потрібно
дотримання багатьох умов, таких як концентрація ембріонального
андрогену, період і тривалість його впливу, а також відсутність
естрогенів, і порушення кожного з них може привести до
розладів цього процесу.

Виразність порушення статевого диференцювання може варіювати в
широких межах, чим пояснюється різноманіття клінічних варіантів
транссексуалізма: від яскравих і навіть гротескових форм до
стертих,коли ніяких клінічних проявів, крім незначних епізодів у
дитинстві зі спробами заявити про приналежність до іншого статі, не
спостерігається.

Вплив мікросоціального середовища, практично незначущий для
формування “ядерних” варіантів транссексуалізма, повною мірою
позначається при становленні “крайових”. Твердження про те, що
транссексуалізм виникає при спробах виховувати дитину в іншій статі,
не мають під собою ніякий основ. По-перше, коли прояви
транссексуалізма в дитини починають сприйматися навколишніми як
патологія, статева самосвідомість виявляється уже сформованою (не
пізніше 5 років, а звичайно раніше), і будь-які виховні міри не можуть
її змінити, і, по-друге, для корінної зміни поведінки (наприклад,
статевої ролі) лише виховними мірами , потрібно не тільки час, але і
прагнення самого пацієнта.

У транссексуалізмі на перший план виступають порушення
поведінки, обумовлені відчуттям приналежності до іншої статі. На етапі
формування статевої самосвідомості такі діти називають себе іменами
протилежної статі, просять родичів у присутності інших говорити,
що вони нехлопчики, а дівчатка, чи навпаки. Діти домагаються права
носити хоча б нейтральний в статевому відношенні одяг, але ставлять
метою носіння одягу протилежної статі. Перший час подібна
поведінка сприймається дорослими як дитячі жарти, примха чи
капризи. Усвідомивши серйозність становища і неефективність
домовленостей, батьки намагаються застосовувати більш “діючі” міри,
але звичайно не досягають мети. Практично життя
дітей-транссексуалів – це постійна, повна трагізму боротьба за своє
“Я”, за право змінити стать, домогтися гармонії між власною
статевою самосвідомістю і сприйняттям себе навколишніми. В усіх
випадках вираженого порушення статевої аутоідентифікації
транссексуалізм маніфестує до 5-літнього віку.

Статеворольові ігри в “дочки-матері”, “лікара”, “родину” і т.п.
служать як би індикатором сформованої статевої самосвідомості. Якщо
немає контролю з сторони дорослих, ролі розподіляються не тільки з
урахуванням бажання кожного учасника, але й у залежності від стилю
їх поведінки кваліфікуючи її як маскулінне або фемінне,а також від
можливостей відстояти дану роль. Найчастіше у групах хлопчиків, і
в групах дівчаток, чоловічі ролі дістаються дітям з найбільш
вираженими рисами маскулінности. У противному випадку в них досить
рішучості, щоб вийти з гри в знак протесту. Якщо в групах хлопчиків
отримання престижної чоловічої ролі вимагає визначеної боротьби із
суперниками і доказу своїх прав на неї, то в групах дівчаток подібні
ролі віддаються легко, при першому бажанні. На етапі формування
статеворолевої поведінки, часто всупереч старанням дорослих, відчуття
приналежності до іншої статі наділяється в відповідні форми
статеворолевої поведінки, і транссексуалізм одержує більше
можливостей для прояву. На цьому етапі поводилися як діти
протилежної статі і переважно грали з дітьми іншої статі 63%
хлопчиків і 92% дівчаток; надавали перевагу іграм, характерним для
протилежної статі, 67% хлопчиків і 92% дівчаток; соромилися роздягатися
в присутності осіб одної з ними статі 60% хлопчиків і 46% дівчаток;
переодягалися в одяг іншої статі іноді 37% хлопчиків і 23% дівчаток,
постійно 46% дівчаток; чітко усвідомлювали свою приналежність до
протилежної статі 90% хлопчиків і 100% дівчаток.

У цьому віці діти з властивим їм максималізмом самозатверджуються в
ролі протилежної статі, звичайно, не уявляючи собі юридичних,
соціальних і медичних наслідків такої поведінки. Етап формування
психосексуальних орієнтації при транссексуалізмі ще більш
складний і

відповідальний, чим при нормальному становленні сексуальності.
Його початок приходиться на пубертатний період, коли досягає
максимуму розвиток вторинних статевих ознак і статевих органів,
а також відбувається формування статевого потяга. З початком
активного функціонування статевих залоз різко наростає відчуття
приналежності до протилежної статі, життя у “чужому” полі перетворюється
в катування, носіння одягу іншої статі стає усе більш постійним. Вкрай
гостро сприймається пацієнтами розвиток статевих органів і вторинних
статевих ознак, тому що вони свідчать про статеву приналежность до
“далекої” статі і є доказом їх “неправильної” поведінки. Дівчину
турбує збільшення молочних залоз, і вони їх туго бинтують, на
ніч прив’язують до них лід, заморожують “штучним льодом” чи
хлоретилом. Юнаки обтяжливо переживають ріст статевих органів, появу
волосся на обличчі, перші ерекції. Для запобігання ерекцій статевий член
перев’язують і фіксують до промежини за допомогою цілих систем з
бинтів і шнурочків. У 18% випадків юнаки-транссексуали зважуються
на самооскоплення: ампутацію статевого члена чи повну кастрацію.

Абсолютно всі “ядерні” транссексуали стенічно прагнуть до зміни
статі кожним, навіть облудним шляхом. На етапі формування
психосексуальних орієнтації зміни тільки паспортної статі
виявляється недостатньо і потрібно повне визнання навколишніми
транссексуала як представника усвідомленої ним статі.Формування
статевого потяга в більшості випадків транссексуалізма відповідає
статевій самосвідомості, тобто в жінок з чоловічою
аутоідентифікацією, воно виникає до жінок, а в чоловіків з жіночою
аутоідентифікацією – до чоловіків. Зовні подібний потяг сприймається як
гомосексуальне, але по суті таким не є, оскільки в згоді з статевою
самосвідомістю спрямовано на протилежну стать.

Чоловіки-транссексуали надають перевагу як для партнерів,
гетеросексуальних чоловіків і відкидають думка про те, що їхня статева
активність гомосексуальна.

Зате зв’язок з жінкою сприймається ними як протиприродний,
гомосексуальний. Більшість транссексуалів (53% чоловіків і 61%
жінок) вступають у статевий контакт із представниками одної із ними
паспортної статі. Можливе формування статевого потяга і до
представників протилежної статі, але його, мабуть, потрібно
розцінювати як гомосексуальне, хоча зовні воно виглядає
гетеросексуальним. З представниками протилежної статі намагаються
вступити в контакт 20% чоловіків і 8% жінок. Жінки надають перевагу
партнерам одної з ними статі, але виявляють меншу сексуальну активність,
чим чоловіки-транссексуали. “Ядерні” варіанти транссексуалізма
практично не залежать від впливів мікросоціального середовища і
без зміни статі адаптації не піддаються. У протилежність їм
“крайові” форми відрізняються м’якістю плину і оцінюються як
зовні компенсовані і соціально адаптовані при збереженні в той
же час у пацієнтів відчуття приналежності до протилежної
статі. В основі “крайових” варіантів лежать менш грубі,іноді значно
зм’якшені порушення статевого диференцювання структур мозку в
пренатальному онтогенезі.

Можна виділити два варіанти компенсації і соціальної адаптації
транссексуалів.

Компенсація по конформному типі обумовлена особливостями
особистості,перевизначає велику залежність від норм і установок
мікросоціального середовища й одночасно досить легку і швидку
корекцію порушень поведінки звичайними виховними мірами. У цих
випадках компенсація і адаптація тримаються тільки на самоконтролі
пацієнтів, їхній безперервній боротьбі з порушеною статевою
самосвідомістю і сексуальністю, що пробуджується.

Транссексуалізм, компенсований по конформному типі, починається
з прагнення дитини затвердитися в іншій статі, носити відповідний одяг.

Однак спроби заявити про свою приналежність до іншого статі
звичайно придушуються дорослими, і поведінка дітей стає зовні
адекватною. Їх статева самосвідомість не змінюється, транссексуалізм
“інкапсулюється”, але залишається стрижнем особистості й обумовлює
постійну боротьбу між прагненням до поведінки, що нав’язується
навколишніми, і подавленими біологічними мотиваціями. На етапі
формування статеворолевих установок порушена статева самосвідомість
позначається повною мірою і визначає вибір ролі, що знаходить
висвітлення в іграх, властивих протилежній статі. Статевий потяг
формується також під впливом статевої самосвідомості, але в силу
прихильності “крайових” транссексуалів цього типу соціальним нормам,
лібідо, спрямоване на представників одної з ними паспортної статі,
несумісне з припустимими поведінками, довго не реалізується і
затримується на фоні вироблення установки еротичної чи навіть
платонічної стадії, що частіше зустрічається в жінок. Довгі роки
може тривати дружба двох жінок, де одна (з порушенням статевої
самосвідомості) виконує чоловічу роль, але тільки в соціальному плані:
опікує, захищає, приймає рішення, піклується про матеріальне
благополуччя іншої.

Постійна боротьба зі своїм “пороком”, між потребою і залежністю від
думки навколишніх веде до дисгармонії особистості,
її патохарактерологічному формуванню навіть без
психопатологічної обтяженості.

Велика частина таких жінок і чоловіків адаптується, знаходячи
компенсацію в роботі, яка властива протилежній статі. Жінки
вибирають не просто чоловічі професії, а найбільш престижні з
них: льотчиків, капітанів далекого плавання, геологів, слідчих,
хірургів і т.д. При цьому вони одержують можливість не тільки
самоствердитися, але і “на рівних” обертатися в чоловічому суспільстві.
Професія виправдовує їхні чоловічі звички, манеру триматися,
стиль одягу. Сутужніше соціально адаптуватися
чоловікам-транссексуалам. З дитинства їхня жіночність викликає
глузування,зневагу і навіть переслідування з боку однолітків.
Якщо дівчинка з хлоп’ячими замашками в очах підлітків, а часом і
дорослих коштує вище своїх ровесниць, тому що маскулінність
престижніше фемінинності, то жіночний хлопчик займає на ієрархічній
градації однолітків більш низьке положення, стає людиною “другого
сорту”. Жіночі професії, які вони в наступному вибирають,
непрестижні і продовжують викликати подив і глузування чоловіків.
Однак дівчатка, а в наступному жінки відносяться до них
доброзичливо, охоче приймають у свій колектив цих м’яких і
покладливих чоловіків, позбавлених недоліків “сильної” статі.

Компенсація й адаптація “крайових” варіантів транссексуалізма по
конформному типу може тривати все життя, але часто після багатьох літ
жорстокого придушення біологічні мотивації прориваються, і прагнення до
зміни статі змушує звернутися до лікаря.

Компенсація по типі трансформації статевого потяга. Якщо при
“ядерних”варіантах транссексуалізма статевий потяг формується в
тісному зв’язку з статевою самосвідомістю, то при “крайових” формах,
компенсованих по цьому типу, його спрямованість не збігається з
статевою аутоідентифікацією, і воно спрямовано на представників
протилежної генетичної статі. Зовні спостерігається гармонія між
упорядкованою,”адекватною” поведінкою і паспортною статю транссексуала.
Іноді подібна трансформація на етапі формування психосексуальних
орієнтації переконує навколишніх у тім, що людина “одумалася”,
“стала дорослою”. Тим самим навколишні, вимагаючи дотримання норм
мікросоціального середовища і заохочуючи “правильну” поведінку,
підштовхують транссексуала до неприродного для нього контакту,
суб’єктивно сприйманим як гомосексуальний. Навіть при зовні
правильному сексуальному потязі до протилежної статі сімейні союзи таких
людей відрізняються дисгармонією і нестійкістю, що особливо
властиво “крайовим” варіантам жіночого транссексуалізма, адаптованим
по типі трансформації статевого потяга. Жінки виявляють
байдужність частіше відразу до домашнього господарства, “жіночої”
роботи і виховання дітей. Це основні і самі люті борці за
розкріпачення жінок. Неналагоджений побут,безпритульні, “недопещені” і
нерідко важковиховувані діти, незалежний спосіб життя й агресивність
жінки навіть при гарних міжособистісних відносинах через кілька
років роблять шлюб нестерпним. Подібні шлюби, як правило, легко
розпадаються, тому що ці жінки не є консервативними охоронницями
вогнища. Повторні шлюби для них звичайно не стають проблемою,
але виявляються такими ж недовговічними.

В окремих випадках у силу характерологічних особливостей
чоловіків і шлюби не розпадаються, але адаптовані варіанти
транссексуалізма в жінок можуть бути причиною крайніх випадків
“статевої холодності”, коли статевий акт не тільки байдужний, але і
викликає різку негативну реакцію.

У чоловіків з “крайовими” формами транссексуалізма, адаптованими по
типі трансформації статевого потяга (лібідо до жінок), шлюби
щасливіші. Типові для них риси – жіноче прагнення до домашнього вогнища,
затишку, любов до дітей, радість при виконанні робіт з будинку
(миття посуду, прибирання квартири, навіть шиття убрань для дружини) –
викликають заздрість сусідок і подруг дружини. Лише при наявності в
дружини маскулінного ідеалу чоловіка виникає дисгармонія у шлюбі, що
утрудняє сімейне життя й іноді робить його нестерпним.

Діагностика “ядерної” форми транссексуалізма труднощів не представляє
і заснована на вивченні динаміки становлення сексуальності, оскільки
стрижнем транссексуалізма є порушення статевої самосвідомості з раннього
дитинства, на який нашаровуються вторинні перекручення наступних етапів
становлення сексуальності. Набагато сутужніше виявити
“крайові” варіанти транссексуальності. Однак у тих і інших випадках
пацієнти активно звертають увагу лікаря на своє відчуття приналежності
до протилежної статі.

Практичні труднощі диференціальної діагностики зв’язані з тим, що
прохання пацієнта перемінити стать сприймається лікарями як вигадка і
безглузддя, як прояв психічного захворювання. Маревні ідеї зміни статі
дійсно зустрічаються в клініці різних психічних розладів,
найчастіше у випадках паранормального синдрому при ендогенних
процесах і органічних поразках головного мозку. Ранні етапи
психосексуального розвитку цих пацієнтів звичайно протікають без
яких-небудь особливостей, а прагнення перемінити стать виникає
або при дебюті психічного захворювання, або при його загостренні.
При транссексуалізмі обов’язкове ретельне психопатологічне
обстеження в стаціонарі, а часом наступне тривале спостереження для
виключення маревних ідей.

Найбільш важкою є диференціальна діагностика “крайових”
варіантів транссексуалізма, зовні нерідко прийнятих за гомосексуальну
поведінку, і окремих випадків гомосексуалізму з перекрученою статевою
роллю,коли пацієнти, щоб уникнути конфліктів із законом, прагнуть
легалізувати змінену спрямованість статевого потяга і починають спроби
перемінити стать.

1.2 ТРАНСФОРМАЦІЯ СТАТЕВОРОЛЕВОЇ ПОВЕДІНКИ.

Трансформація статеворолевої поведінки – формування
статеворолевої поведінки, властивої іншій статі, при правильній статевій
самосвідомості.

Порушення психосексуальних орієнтацій являють собою перекручення
спрямованості статевого потяга і форм його реалізації, що відомі під
назвою статеві перекручення (сексуальні перверсії, парафілії).[ 1, 419 ]

Щирі перверсії необхідно відрізняти від псевдоперверсій, при яких
задоволення сексуальних потягів перекрученим шляхом відбувається лише
через об’єктивні перешкоди для нормального статевого життя (ізоляція в
одностатевих колективах, змушена сексуальна абсистенція, фізичний
недолік, затрудняющий реалізацію статевого потяга нормальним шляхом).

[13, 249 ]

Одним з етиологічних факторів трансформації статеворолевої
поведінки, так само як і при транссексуалізмі, виступає
порушення статевого диференцювання структур мозку в пренатальном
онтогенезі. Однак ці порушення менш грубі, перекручень статевої
самосвідомості не дають і звичайно служать тільки фоном для
основного патогенного фактора – впливу мікросоціального
середовища на етапі формування статеворолевої поведінки.

Статеворолева трансформація може виявитися не тільки при
вихованні батьками в “іншому полі”, але і при порушенні статевих
ролей у родині (надмірно владна мати, що грає роль лідера, і батько,
що підкоряється,) чи в неповних родинах, коли мати виховує сина “по
своєму образі і подобі”. У дівчаток ізоляція від матері, недостатня
материнська любов, відсутність ласки в дитинстві приводять у
наступному до невластивого в нормі жінкам агресії і черствості,
відсутності материнського інстинкту. Психічні розлади, відмічені в
цих випадках, як і при інших порушеннях психосексуального
розвитку, сприяють перекручення статеворолевої поведінки і ускладнюють
клінічну картину. Іноді статеворолева трансформація обумовлена тільки
психічним захворюванням і у важких випадках носить характер марення,
статевого метаморфоза.

Поведінкові порушення дуже схожі з картиною транссексуалізма, і
тільки відчуття приналежності до іншої статі при транссексуалізмі
дозволяє відрізнити його “крайові” варіанти від трансформації
статеворолевої поведінки.

Статеворолеві порушення починають виявлятися на етапі рольових
ігор, коли дівчатка охоче грають у війну, машини, “паровозики”,
б’ються на рівних з хлопчиками. Інших дівчаток вони не зауважують,
зглянуться до гри з ними тільки у ролі “батька”, “нареченого”, “брата”
і охоче надягають одяг хлопчиків, але, як правило, не протестують і
проти одягу дівчаток, хоча і почувають себе в ньому трохи скуто. Якщо
вони беруть участь у художній самодіяльності, то надають перевагу ролі
хлопчиків чи дівчаток-паливод,домагаються успіху в тих видах
спорту, якими займаються і хлопчики.

Хлопчики ростуть м’якими, ласкавими, слухняними, акуратними, не
б’ються, уникають конфліктів, надають перевагу тихим іграм з
дівчатками, люблять допомагати будинку по господарству; охоче
займаються музикою, фігурним катанням, танцями, іноді захоплюються
балетом. Доглядають за молодшими у родині, опікують маленьких у дворі, у
школі. Такий хлопчик – “ідеальна дитина”, той, яким звичайно не
нарадуються вихователі і який викликає заздрість інших батьків.

У період формування статевого потягу в цих підлітків обох статей
існує велика небезпека виникнення гомосексуального потяга. У
подібних випадках до трансформованої поведінки часто приєднується
прагнення до перевдягання і носіння одягу протилежної статі
-трансвестизм, що являє собою один із проявів виражених
статеворолевих порушень. Частіше спостерігається перевага
інтерсексуального одягу: чоловічі штани, джинси в дівчаток, мереживні
сорочки, яскравий одяг у юнаків. При трансформації статеворолевої
поведінки, незважаючи на правильну аутоідентифікацію, перевдягання і
носіння одягу осіб іншої статі виступаює як прагнення затвердитися в
іншій ролі, що не збігається з самосвідомістю, і не носить
сексуального зафарбування, не викликає статевого порушення. Жінкам
із трансформацією статевої ролі властиво байдуже чи негативне відношення
до представниць своєї статі, нерідко вони не можуть знайти з жінками
загальних інтересів і навіть тем для розмови. У їх одягу
переважають строгі костюми, стримані тони, коротка стрижка
сполучається з відсутністю косметики, байдужністю до прикрас. У цих
жінок немає порушення статевої самосвідомості, вони завжди відчувають
себе жінками, не прагнуть перевтілитися в чоловіка, не стидаються
свого тіла. Однак спілкування тільки з протилежною статтю на етапі
формування потяга, товариські відносини, ізоляція в колективі
протилежної статі затримують психосексуальний розвиток.
Запізнюється, як правило, і статева поінформованість. Нерідко
інформація про взаємини статей, що виходить від ровесниць,
сприймається як бруд у зв’язку з її спрямованістю на товаришів.
Перша закоханість також приходить пізно, нерідко виникає при зміні
колективу і спрямована не на однолітків, а на більш старших чоловіків,
які не годяться у товариші. Закоханість часто зупиняється на
платонічної стадії і перехід до еротичних проявів, сприймається як
образа. Перша мимовільна реакція агресивна і потрібно чимало часу для
переходу на наступні стадії. Легше відбувається адаптація з
старшими чоловіками, тому що в цьому випадку допомагає вікове
підпорядкування.

Навіть при своєчасному початку статевого життя сексуальність
подавлена,переважають чоловічий стереотип поведінки, нетерпимість і
агресія до партнера.

Властиве жінкам уміння пристосовуватися, виправдовувати і
прощати, відсутнє. Те, що приваблює в цих незвичайних жінках у
період знайомства і залицяння, у шлюбі створює нетерпиму ситуацію. У
результаті майже так , як при транссексуалізмі, тимчасові шлюби
розриваються в основному з ініціативи пацієнток.

Частина жінок із трансформованою статевою роллю взагалі не можуть
почати статеве життя, незважаючи на гарну соціальну адаптацію і
відсутність яких-небудь виражених відхилень у поведінці поза
сексуальною сферою.

Товариські, “братерські” відносини з представниками протилежної статі,
сформовані в ранньому дитинстві і закріпилені в шкільні роки, стають
стереотипом їхньої поведінки і гальмують сексуальність. На роботі, як і
в школі,чоловіки-співробітники сприймають таку жінку як “свого
хлопця”. З нею можна поділитися радістю закоханості, “поплакатися” про
труднощі сімейного життя, а часом і почути тверезі розуміння про те, як
будувати відносини з дружиною чи новою знайомою.

Ділові відносини з чоловіками, чоловічий стиль поведінки,
невміння кокетувати, відсутність жіночності – якості, що жінки
вважають основною причиною того, що вони залишилися “старими
дівами”. В окремих випадках вони негайно припиняють дружбу навіть з
людиною, що подобається, як тільки він порушує “правила” і починає
доглядати. Чоловіків агресивних, з маскуліною поведінкою вони
“ставлять на місце” при першій же спробі перейти від товариських
відносин до більш близьких, при спробі обійняти, тим більше
поцілувати. Зустрівши незвичайну поведінку, невдавану агресію,
чоловіки, упевнені у своїй помилці, йдуть. М’які, фемінізовані
чоловіки роками люблять, підтримують дружні відносини. Є спостереження,
коли подібні пари, будучи змушеними ночувати в одному ліжку, не
могли заснути всю ніч, але не зуміли переступити відповідний рубіж.

На противагу цьому існують варіанти сполучення статеворолевої
трансформації з раннім початком статевого життя і
безладними короткочасними зв’язками. Вони починаються в
підлітковому віці і обумовлені відсутністю бар’єра, тим, що
короткі, “на рівних” відносини з однолітками сприймаються правильно, а з
чоловіками старшого віку – як доступність, “самореклама”. Навіть при
значному сексуальному досвіді і сексуальній розбещеності дівчатка
іноді продовжують для однолітків бути “своїми хлопцями”, а на
сексуальну близькість йдуть з чоловіками значно старше себе. У
жінок з статеворолевою трансформацією поряд з чоловічим
стереотипом поведінки майже завжди виступають елементи садизму, про які
вони звичайно лікарю не розповідають, тому що прагнуть представити себе
в трохи прикрашеному вигляді. Якщо їм не вдається фізично мучити
чоловіків, то моральним приниженням вони піддають їх систематично.

Соціальна адаптація чоловіків із трансформацією статеворолевої
поведінки проходить значно легше, ніж чоловіків із
транссексуалізмом, тому що демонстративного прагнення до
перевдягання і бажання перемінити стать немає.

М’якість, конформість, дозволяють їм знайти своє місце в кулінарному
мистецтві.Іноді статеворольові трансформації соціально нічим не
виявляються доти, поки в чоловічому колективі не знаходиться
один, з радістю виконуючий тяжку для інших роботу, готовий узяти
на себе ведення усього господарства.В родині такі чоловіки прекрасно
адаптуються, рятуючи дружину від домашніх турбот. Якщо дружину і не
влаштовує пасивна роль чоловіка в сексуальній близькості, то навколишні
вважають це примхою з її боку. Чоловіки терпляче зносять образи і
приниження від дружини для збереження родини, і такі родини звичайно
не розпадаються. При трансформації ролі в жінок родини не настільки
стабільні, але самостійна, розумна і рішуча дружина, що “цілком
розуміє чоловічу психологію”, викликає заздрість у навколишніх чоловіків
(правда, до тих пір, поки вони не потрапили самі в положення її
чоловіка).

Діагностика здійснюється на підставі анамнестичних даних, коли з
дитинства трансформована статева роль при правильній самосвідомості,
і по об’єктивним ознакам поведінки, не властивим даній
статі. Диференціальна діагностика проводиться з “крайовими”
варіантами транссексуалізма. Необхідно ретельне виявлення форм,
обумовлених психічними захворюваннями.

1.3 ГІПЕРРОЛЬОВА ПОВЕДІНКА.

Гіперрольова поведінка характеризується надмірною акцентуацією
деяких особливостей статевої ролі.

У формуванні гіперрольової поведінки визначне значення має
процес статевого диференцювання структур мозку. Наприклад, в
експериментах на тваринах установлені чіткі статеві розходження в таких
поведінкових актах, як агресивність, рухова активність,
материнський інстинкт. Їх виразність визначається чутливістю
структур мозку (в основному гіпоталамуса) до андрогенів чи
эстрогенів, що у свою чергу залежить від статевої диференціації
мозку в пренатальному періоді. Порушення диференціації мозку
може служити фоном, на якому формується гіперрольова поведінка
.Однак набагато більше значення мають прививаємі норми
мікросоціального середовища, у першу чергу повсюдно розповсюджені
високі вимоги до маскулинної поведінки, оцінювані значно вище, чим
жіноче. Деяким народам внаслідок особливостей їх
соціально-культурного розвитку властиві ще більш тверді вимоги по
підлеглому статеворолевому поводженню жінок.Формуванню гіперрольової
поведінки сприяють і психічні особливості особистості. Гипермаскулінному
поводженню більш співзвучні гипертімні, хитливі й у якомусь степені
істероідні акцентуації і психопатії, а гиперфемінінному –
інфантільно-залежні, астеноневротичні, психостенічні, сенситивні і,
нарешті, ті ж і стероідні.

Становлення садизму в чоловіків і мазохізму в жінок, якщо вони не
виходять за рамки нормальної поведінки, тобто представляють типові
моделі гіперрольової поведінки, починається на ранніх етапах
онтогенезу. Відсутність при цьому тактильного й емоційного контакту з
матір’ю чи іншим хто доглядає за дитиною , до якого в нормі повинна
виникати перша прихильність, приводить до розвитку в дітей
агресивної поведінки. У подібних випадках елементи садизму, що
виникають у раннім дитинстві, звичайно виходять у наступному за рамки
нормальної поведінки, і на їхній основі формуються сексуальні
парафілії (перверсії). Навіть скоригована вихованням агресивність може
включатися в структуру статевого потяга в підлітковому і
юнацькому віці, особливо тоді, коли нормальна реалізація сексуального
потягу утруднена і заміняється фантазуванням. У цих дітей можливий і
інший варіант патогенезу парафилії, при якому внаслідок зниження
порогів збудливості порушень психіки етап формування статевого
потяга переміщається на більш ранні терміни (психогенний варіант
передчасного психосексуального розвитку), і статевий потяг
“сплавляється” з агресивною, садистичною поведінкою. Подібні з
цим і механізми формування патологічних мазохистичних перверсних
тенденцій і установок, але в їх споконвічній основі лежить не
відсутність контакту з матір’ю, а навпаки, гіперопіка,
заласканність і т.д. Формування патологічних садистичних тенденцій і
установок значною мірою полегшується при епилептоїдних,хитливих,
шизоїдних чи органічних психопатіях.

Мазохістичні установки частіше сполучаються із шизоїдними,
астеноневротичними і психостенічними чи психопатіями процесуальними
змінами особистості.

Гипермаскулина поведінка виявляється в підкреслено чоловічому
типі поведінки, прагненні до одержання суто “чоловічих” престижних
професій, заняттях чисто “чоловічими” видами спорту. Характерне
відношення до жінок, як до істот більш низького положення і зневага до
усіх видів “жіночої” праці. На етапі формування статеворолевої
поведінки подібна гипермаскулінність виражається в підвищеній
агресивності, прагненні до неформального лідерства. У сексуальному
житті яскраво виражене прагнення до одержанню оргастичної розрядки,
повне ігнорування ласк і байдужність до незадоволеності жінки
(“генітальний тип” сексуальної поведінки чоловіка). Для
гипермаскуліної статеворолевої поведінки поряд з іншими
особливостями поведінки характерні елементи статевого тиранізма
(садизму), але вони не переходять границь крайніх варіантів норми і до
патології відносини не мають. Елементи садизму виявляються
примусом до близькості, грубим оволодінням жінкою з імітацією
злостивості, заподіянням болю, щипками,укусами. Ще наочніше вони
виступають при страху жінки, її спробах ухилитися. Звичайно цілком
достатньо тільки розігрування подібних сцен, і дії носять символічний
характер. Ведучим є відчуття влади над партнеркою, почуття панування
над нею у сполученні з її підлеглістю і пасивністю.

Як компенсаторна поведінка гипермаскуліна роль нерідко зустрічається
в підлітків, що прагнуть затвердитися як у власних очах, так і в очах
однолітків. Така поведінка не завжди виглядає природною, часто
контрастують можливості і домагання підлітка. Навмисна агресивність,
брутальність, готовність у будь-який момент вступити в бійку, паління,
алкоголізація і вживання наркотиків виступають лише як засіб утвердження
в чоловічий ролі. Характерне захоплення “чоловічими” видами
спорту, але не стільки потребуючими сили і витривалості,
скільки даючими можливість наносити тілесні ушкодження. Навіть при
недоліку фізичних даних і здібностей до цих видіх спорту підлітки,
виключені зі спортивних шкіл, продовжують займатися карате, самбо,
боксом і т.д. або по самовчителях, або в неорганізованих групах,
перевіряючи час від часу вивчені прийоми на “практиці”.
Спостерігається схильність до антисоціальних учинків – від зухвалих
набігів на чужі сади до садистичних побиттів і навіть убивств, вчинених
групами підлітків. Прагнення до лідерства в групі підтримується не
стільки силоміць і впевненістю, скільки жорстокістю. У цих випадках
садизм не ігровий, як при звичайному гіперрольовому
поводженні, і виявляється знущанням над тваринами, молодшими
чи дітьми більш слабкими однолітками. Відмовляються від будь-якої
роботи з будинку і зневага до “жіночих” рис характеру
трансформуються в цинічне відношення до жінок взагалі і як до
сексуальних партнерів зокрема. Примітивно-стандартний стереотип
сексуальної поведінки сполучається з грубим примусом до
перекручених дій, відмовлення від який звичайно приводить до
побиття партнерки. У більшості випадків подібна поведінка
транзиторна і з віком згладжується, але може придбати
патологічні форми. Гіперрольова поведінка як варіант компенсаторного
часто виявляється й у транссексуалів, що борються за визнання своєї
приналежності до іншої статі. Чоловіки з гіперрольовою поведінкою
украй важко переживають зниження сексуальної функції. У них бувають
невротичні розвитки з фіксацією на сексуальній неповноцінності,
навіть при вікових фізіологічних зниженнях, завзятість у прагненні
відновити статеву функцію до вихідного рівня.

Патологічна гипермаскуліна поведінка знаходить висвітлення в
сексуальному садизмі (активна алголагнія, гвалтування, еротичний
тиранізм),що виходить за рамки нормальної поведінки, і є статевою
аномалією.

Садизм виражається в одержанні задоволення тільки при приниженні
партнерки чи жорстокому поводженні з нею. При крайніх його
проявах статеве задоволення настає при нанесенні жертві тілесних
ушкоджень навіть її умертвінні, причому максимальне збудження
досягається побачивши агонію.Зустрічаються й інші варіанти садизму:
активний флагеллантизм (задоволення при бичуванні інших), копрофемія
(бажання вимовляти в присутності осіб іншої статі непристойні слова
з метою викликати зніяковілість і сором). Гиперфемінна поведінка
характеризується підкресленою пасивністю, підлеглістю, повною
самовіддачею, материнським турботливим відношенням не тільки до
дітей, але і до всіх навколишніх, домовитістю. Підвищена
конформність, уміння пристосуватися до будь-яких особливостей і
вимог партнера, жити інтересами іншого і випробувати при цьому вищу
радість характерні для гиперфемінної поведінки. Жіночність,
кокетство, захоплення убраннями, прикрасами, косметикою, часом
перебільшені, також властиві таким жінкам. Настільки ж повна
самовіддача відбувається й у статевому житті. Усі зусилля і
прагнення спрямовані на задоволення чоловіка, іноді на шкоду собі.
Цих жінок не хвилює відсутність оргазму, його цілком заміщає
психологічне задоволення від того, що доставляється радість улюбленій
людині. Якщо відсутність оргазму і приводить жінку до лікаря, то на
першому плані не спрага насолоди, а страх, що чоловік не одержить з
нею повного задоволення. У сексологічній літературі й у розмовах
з подругами вони намагаються довідатися прийоми, що збуджують
чоловіка. У нормальному статевому акті досить чітко виступають і
визначені елементи мазохізму, у зв’язку з чим гіперрольова поведінка
жінок звичайно сприймається як природна жіночність і особливої
уваги не тільки навколишніх, але і сексопатологів не залучає.

Мазохістичні тенденції, що виходять за межі нормальної поведінки,
являють собою патологічу гіперфемінну поведінку (мазохізм,пасивна
алголагнія, страдальництво, пассивізм), що виявляється в одержанні
задоволення при приниженні і фізичних стражданнях, що доставляються
партнером, і виступає як статева аномалія (перверсія). Без таких
дій партнера задоволення може не наступити. І в чоловіків, і в
жінок гіперрольова поведінка загострює відчуття, сприяє більш
швидкому одержанню задоволення в повному обсязі. Гіперрольова
поведінка в сексуальних контактах може сполучатися як з
гіперрольовим, так і зі звичайним стилем поведінка в інших сферах
життя. Гіперрольове поведінка при трансформації статевої ролі набагато
частіше веде до патологічних гіперрольових установок, тобто до
появи перверсних тенденцій: у жінок – садизму, у чоловіків –
мазохізму.

Подібні явища спостерігаються при деяких формах психопатій
(заподіяння собі болю опіками, уколами, укусами). На етапі формування
психосексуальних орієнтації мазохістичні бажання включаються в структуру
статевого потягу.Зустрічаються також інші форми: пасивний
флагеллантизм (задоволення від бичування, ) пікацизм (прагнення
маститися сечею, калом, виділеннями з статевих органів партнера),
копролагния (бажання доторкатися до екскрементів партнера, мазатися
ними), уролагнія (порушення настає при нюху запаху сечі партнера, її
питво), ренифлерс (- одержання задоволення від запаху партнера),
сервілізм (пажизм – статеве задоволення від ролі чи слуги пажа).
Іноді тенденції садизму в жінок чи мазохізму в чоловіків, що
гальмують сексуальність, залишаються прихованими, до кінця не
усвідомленими і виявляються тільки при детальному вивченні
анамнезу.Так, безсумнівним проявом мазохізму було те, що в пацієнта 36
років з відсутністю еякуляцї в шлюбі завжди наставало збудження
побачивши великих, владних жінок, стосовно яких від займав підлегле
положення. Нічні полюції відбувалися тільки при кошмарних сновидіннях,
коли за ним хтось гнався з метою убити чи на нього наїжджала машина,
потяг і т.д. Гіперрольова поведінка звичайно не є патологією і
розцінюється як крайній варіант норми. Діагностика патологічної
гіперролевої поведінки – садизму і мазохізму буває утруднена в зв’язку
з недостатньою відвертістю хворих, що свідомо ховають перверсні
тенденції. Для їхнього виявлення необхідно ретельно аналізувати етапи
становлення сексуальності, умови і ситуації виникнення перших
оргазмів, спонукувати докладно описувати еротичні сновидіння і при
можливості одержувати об’єктивні зведення від партнера.
Диференціальна діагностика проводиться між простою і
патологічною гіперрольовою поведінками. Патологічні установки
(перверсії) необхідно диференціювати від психічних розладів, що
звичайно поєднуються з ними.

Висновок до завдання № 1.

Грубе порушення диференцювання структур мозку, відповідальних за статеву
поведінку, у першу чергу гіпоталамуса, приводять до
перекручення аутоідентифікації і відчуттю приналежності до іншої
статі, незважаючи на правильне статеве виховання. Одним з
етиологічних факторів трансформації статеворолевої поведінки, так
само як і при транссексуалізмі, виступає порушення
статевого диференцювання структур мозку в пренатальном онтогенезі.
Однак ці порушення менш грубі, відхилень статевої самосвідомості не
дають і звичайно служать тільки фоном для основного
патогенного фактора – впливу мікросоціального середовища на
етапі формування статеворолевої поведінки. У формуванні
гіперрольової поведінки визначне значення має процес статевого
диференцювання структур мозку. Їх виразність визначається чутливістю
структур мозку (в основному гіпоталамуса) до андрогенів чи
эстрогенів, що у свою чергу залежить від статевої диференціації
мозку в пренатальному періоді. Порушення диференціації мозку
може служити фоном, на якому формується гіперрольова поведінка
.Однак набагато більше значення мають прививаємі норми
мікросоціального середовища, у першу чергу повсюдно розповсюджені
високі вимоги до маскулинної поведінки, оцінювані значно вище, чим
жіночої.

Розділ 2. Порушення психосексуальних орієнтацій.

2.1 ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ ПСИХОСЕКСУАЛЬНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ.

Порушення психосексуальних орієнтації являють собою
перекручення спрямованості статевого потяга і форм його реалізації, що
відомі під назвою статеві відхилення (сексуальні перверсії,
парафілії). Їх можна вважати щирими тільки тоді, коли перекручений
статевий потяг витісняє і заміщає нормальне статеве життя. Щирі
парафилії служать проявом другої фази формування патологічного потяга
(научіння і закріплення установки). Проявами першої фази
(вироблення установки) вважаються перверсні (парафілічні) тенденції
– деформуючі установки лібідо, які проявляються в мріях і
фантазіях, але по тим чи іншим причинам не реалізовані. Крім
того, доцільно виділяти перверсні (парафілічні) елементи – легкі
девіації статевого потяга, властиві нормальній сексуальності, що
грають роль додаткових, другорядних аксесуарів і не являються
патологією.

Існує ряд теорій виникнення перверсій: генетична, ендокринна,
неврогенна, нейроендокринна, конвенціональна , психоаналітична й ін.
Кожна з них, за винятком психоаналітичної, пояснює відхилення
спрямованості статевого потяга порушеннями визначеного етапу
психосексуального розвитку. Розподіл парафилії на вроджені і
набуті чисто умовний, оскільки психосексуальні орієнтації
формуються в процесі постнатального онтогенезу і визначаються тісною
взаємодією соціально-психологічних факторів і патологічно зміненого
ґрунту, що нерідко деформується в пренатальном періоді.

Дизонтогенетична концепція, сформульована у Всесоюзному
науково-методичному центрі з питань сексопатології, розглядає
перверсії як результат порушень індивідуального психосексуального
розвитку у постнатальному онтогенезі і поєднує елементи ряду зазначених
вище теорій. Очевидно, парафилії формуються внаслідок
гіпертрофії і закріплення окремих проявів психосексуального
розвитку, властивих його раннім етапам. Це не просто реліктові,
а зміни, що перетерпіли, у процесі онтогенезу і незрілі форми
поведінки, що включилися в статевий потяг дитячого і підліткового
віку. Фоном, що сприяє становленню перверсій і визначає їхню
виразність, а в ряді випадків і клінічну картину, служать різні
варіанти психосексуального дизонтогенеза, що полягають у порушеннях
термінів і темпів становлення сексуальності й у перекрученні
статеворолевої поведінки.

У залежності від фону можна виділити кілька груп перверсій.

I. Транзиторні, замісні парафилії спостерігаються при неможливості
адекватно реалізувати статевий потяг (період юнацької
гіперсексуальності, тривала ізоляція в одностатевих колективах,
сексуальні розлади і т.д.). Вони звичайно сполучаються з нормальним
психосексуальним розвитком, і при першій ж можливості статеве життя
направляється в нормальне русло.

Довгостроково існуючі замісні перверсії можуть переростати в
щирі. Такий механізм формування парафилії при віковій інволюції і
сексуальних розладах.

II. Перверсії, що формуються на тлі затримки психосексуального
розвитку.

Механізми їхнього становлення можуть мати кілька варіантів.

1. Властиві раннім етапам розвитку сексуальні прояви існують більш
тривалий час, ускладнюються, обростають новими, часто вигадливими,
елементами, а на етапі формування психосексуальних орієнтації (у
період гормональної перебудови) непохитно фіксуються, стають
патологічними і заміщають нормальний статевий потяг.

2. Затримка психосексуального розвитку на ранніх етапах може
виразитися у перенесенні сексуальних проявів дитячого віку на більш
пізній термін, коли вони збігаються з формуванням лібідо і
“сплавлюються” з ним, спотворюючи потяг.

3. У зв’язку з особливостями дитячого віку сексуальні прояви
ранніх етапів можуть залишати найбільш яскраві враження, особливо
при підкріпленні сильними емоціями (страх, сором і т.д.), а
потім часто пригадуватися. На етапі формування статевого потяга, коли
його реалізація неможлива внаслідок некоммунікативності, відсутності
адекватних об’єктів

(одностатеві ізольовані колективи), чи в зв’язку із сексуальними
розладами, ці спогади усе частіше й частіше спливають у фантазіях
і мріях і в остаточному підсумку “сплавляються” з лібідо і
переростають у перверсні тенденції.

При ретардаціях психосексуального розвитку формування перверсій
триває багато років, їхнє становлення звичайне затримується на
фазі вироблення установки. Вони поверхневі, не торкають ядра
особистості, довго не реалізуються. В одних випадках парафилії існують
у формі тільки тенденцій і елементів, в інших – вони стають
щирими, хоча і залишаються факультативними, сполучаючись з
нормальним лібідо.

III. Перверсії, що формуються на фоні передчасного психосексуального
розвитку. У цих випадках формування психосексуальних
орієнтації переміщається на більш ранні вікові періоди
(парапубертатний і препубертатний) і спотворює сексуальні прояви,
властиві віку.

Девіантні форми швидко включаються в структуру лібідо,
“сплавляються” з статевою роллю і ядром особистості і міцно
закріплюються. У пацієнтів з ядерними психопатіями виявляється деяка
дисоціація між нерізко вираженим інфантилізмом і ранньою появою
сексуальних інтересів. Описані явища представляють складну асинхронію
психосексуального розвитку, при якій сполучаються передчасне
становлення сексуальності і ретардація соматичного статевого
дозрівання. Такому типу формування сексуальних перверсій властиві
поліморфізм, “динамічна рівновага” перверсних компонентів, стійкість
протягом усього життя з загостреннями в пубертатному періоді й у
періоді вікової інволюції.

Нерідко вони можуть виявлятися вже у віці 6-10 років. Парафилії
можуть формуватися також при передчасному психосексуальному
розвитку, обумовленому розтлінням і спокушанням.

Найбільш грубими вони бувають при шизоїдній психопатії й
ендогенному процесі.

Порушення статеворолевої поведінки накладають відбиток на
формування усіх перверсій, визначають виникнення садизму і
мазохізму. Вони ж обумовлюють роль гомосексуала в контактах незалежно
від статі (чоловічу, такзвану активну, чи жіночу, пасивну). У
виникненні парафилій значна роль мікросоціального середовища. Її
вплив контрастний виявляється при становленні перверсій, що
формуються на фоні ретардації психосексуального розвитку без
адекватної реалізації лібідо. Особливе значення в становленні
парафілії має психопатологічний ґрунт. Серед пацієнтів дитячого
психіатричного відділення ознаки уповільненого статевого розвитку
виявлені в 46% хворих, а передчасне соматичне дозрівання
спостерігалося в 24% хворих.

У сексуально відсталих відзначалися головним чином риси
пасивності, млявості, слабкій контактності і зниженій самооцінці.

У підлітків виявлений повільний плин ендогенного процесу з частими
розладами потягів. Перверсії можуть формуватися при різних
психічних захворюваннях (ендогенний процес, психопатія,
епілепсія, олігофренія, органічна поразка головного мозку і
т.д.), причому структура перверсії в цих випадках відбиває особливості
психопатологічного ґрунту, на якому вона розвивається. Наприклад,
гальмівним психопатіям частіше властиві вуайєризм, педофілія, фетишизм
і скотоложество; істероїдним – ексгібіціонізм і нарциссизм, а
збудливим – ексгібіціонізм і педофілія в сполученні із садизмом.
Формуванню сексуальних перверсій сприяють порушення
гетеросексуальної комунікації й утруднення в пошуках адекватного
об’єкта.

2.2. ПОРУШЕННЯ ПСИХОСЕКСУАЛЬНИХ ОРІЄНТАЦІЇ ПО ОБ’ЄКТІ (ЗАМІНА
НОРМАЛЬНОГО ОБ’ЄКТУ).

Нарциссизм (аутоеротизм, аутомоносексуалізм, аутофілія,
аутоерастія) – спрямованість статевого потяга на самого себе,
потяг до милування власним тілом (культ свого тіла), що
супроводжується статевим порушенням. Нарциссизм як перверсія, що
заміщає інші форми сексуальної активності, і в чоловіків, і в жінок
зустрічається вкрай рідко. Він звичайно виступає як епізод у
процесі формування сексуальних перверсій.

Мастурбація може розцінюватися як прояв аутоеротизма тільки тоді,
коли вона супроводжує нарциссизм. Патологічна мастурбація, що заміщає
будь-які інші форми статевої активності і розглянута багатьма авторами
як аутоеротизм, таким насправді не є, а являє собою прояв затримки
психосексуального розвитку.

Найбільше значення в становленні нарциссизма має ізоляція
від однолітків з раннього віку, коли об’єктом вивчення стає тільки
власне тіло. Психопатологічний ґрунт (наприклад, істероідна
психопатія) також може призвести до формування синдрому,
протилежного дисморфофобичному. Транзиторні елементи нарциссизма
властиві дитячому віку, трохи яскравіше вони виступають у
пубертатному періоді. Нарциссизм виявляється в милуванні власним
тілом, статевими органами, розгляданні себе в дзеркалі, ласканні
свого тіла і навіть фотографуванні самого себе в оголеному
вигляді з наступним розгляданням цих фотографій. Усі прояви
супроводжуються статевим порушенням і мастурбацією для одержання
оргастичної розрядки. У чоловіків збудження підсилюється побачивши
себе з ерегированим статевим членом. Елементи нарциссизма
довгостроково зберігаються на фоні регулярного статевого життя,
виконуючи роль стимулятора статевого порушення, що виявляється в
необхідності бачити себе оголеним (у дзеркалі чи на фотографіях,
слайдах). В окремих випадках самоспоглядання повинно продовжуватися
для наростання збудження під час коітуса.[ 1,422 ]

Ексгібіціонізм – потяг до оголення статевих органів
перед представниками тієї чи іншої статі; зустрічається, як правило, у
чоловіків. Ексгібіціонізм у зародковій формі як вікову норму можна
знайти в дітей в оголенні і разгляданні один одного статевих органів.
Спроби оголення відзначені в 5% дітей менше 7 років, одиничні випадки –
у дітей 7-11 років, а серед підлітків до цього схильні 1% хлопчиків і
1% дівчаток. Відзначена залежність частоти явищ ексгібіціонізму в
дитячих установах від психопатологічної і соматичної обтяженості
дітей. У соматично хворих і ослаблених дітей оголення
зустрічається рідко, у соматично здорових спостерігається частіше,
але максимуму досягає в психічно хворих дітей. У дитячому віці в
нормі демонстрація статевих органів сексуальним збудженням не
супроводжується. При зниженні порогів збудливості і порушенні
термінів психосексуального розвитку, найчастіше обумовлених
психічними захворюваннями, демонстрація статевих органів
супроводжується спочатку статевим збудженням, а потім підкріплюється
оргазмом.

Одним з механізмів виникнення ексгібіціонізму в пубертатному віці
може бути раптова поява дорослих під час мастурбації. Страх, сором
різко підсилюють високе статеве збудження, у зв’язку з чим
настає незвичайно яскравий оргазм. У наступному для одержання яскравих
відчуттів пацієнти шукають повторення подібних ситуацій, а довго
практикуємі акти ексгібіціонізму закріплюють патологічний потяг.
Ексгібіціоністами часто бувають натури, з незадоволеною потребою
в любові і нездатні знайти задоволення в самих собі. Для них
эксгібіціонування служить пошуком контакту чи аутистичною формою
самоствердження.

Ексгібіціонізм виявляється в демонстрації оголених статевих
органів, ерегірованого статевого члена.

Особливо важливе значення при цьому має переляк жінок, і
ексгібіціонисти прагнуть з’явитися раптово – через кущі, у прорізі
вікна, у під’їзді будинку. Деякі ексгібіціоністи вечорами, надягши плащ
чи пальто й оголивши статеві органи, ховаються в тіні біля пустельних
зупинок міського транспорту, електропоїздів, а потім, раптово
з’являючись у світлі ліхтарів, розвертають одяг. Іноді випадки
ексгібіціонізму спостерігаються й у громадському транспорті в
пізній час. Вибравши місце, з якого він видний тільки одній жінці,
ексгібіціоніст демонструє їй оголені полові органи. Знаючи,що таке
поведінка кримінально карається як хуліганство, ексгібіціоністи
уживають відповідних заходів. Можливо, саме в зв’язку з безкарністю
оголення нерідко відбувається перед дітьми. При сполученні
ексгібіціонізму з садизмом пацієнта в першу чергу цікавлять реакції
страху і сорому в жінки, а при поєднанні з мазохізмом, навпаки,
у нього переважають власні відчуття сорому і страху перед покаранням.

Скопофілія (миксоскопія, візіоні1зм,) – потяг до підглядання за
статевим актом чи оголеними представниками обраної статі. До
скопофілії варто віднести і захоплення порнографічними
зображеннями, фільмами і т.д.

Підглядання за інтимними відносинами зустрічається значно частіше,
ніж оголення, і нерідко спостерігається в дітей і підлітків при
нормальному психосексуальному розвитку. Подібні явища зустрічаються
в 25% дітей дошкільного віку, у віці 7-11 років їхня частота зростає
в хлопчиків до 33% і знижується в дівчаток до 6,2%, серед підлітків
– скорочується в хлопчиків до 5,5% і в дівчаток до 0,3% Таким чином,
явища візіонізма,широко розповсюджені на ранніх етапах
психосексуального розвитку, стають винятком на етапі формування
психосексуальних орієнтації.

У патогенезі майбутньої скопофілії явища дитячого візіонизма грають
важливу роль. При порушеннях становлення сексуальності, обумовлених
розладами контактів з однолітками й особливо з особами
протилежної статі,можлива тривала затримка на першій фазі
(вироблення установки) формування сексуального лібідо. У цих
випадках фантазії насичені уявленнями інтимної близькості,
оголених тіл і т.д. Підглядання звичайно супроводжується страхом
бути захопленим „на гарячому”, що ще більше підсилює статеве
збудження і сприяє одержанню яскравого оргазму. Одним з варіантів
виникнення візіонізма може бути випадкова присутність при статевому
акті в дитячому (частіше в підлітковому) віці, якщо це викликало
статеве збудження і закріпилося в наступному як механізм умовного
рефлексу. Явища візіонізма можуть непохитно зафіксуватися ще в
дитинстві, але можливе заміщення ними нормального статевого потяга і на
етапі формування психосексуальних орієнтації.

Елементи скопофілії іноді сполучаються з елементами нарциссизма, і
тоді статеві акти стають трохи вигадливими: пацієнти можуть довести
статевий акт до завершення, тільки спостерігаючи за собою в
дзеркало під час близькості. Іноді пацієнти змушені підтримувати
статеве збудження під час статевого акта тим, що уявляють себе
спостерігачами за тим, що відбувається. У противному випадку
збудження спадає й ерекція слабшає. Порнографічна скопофілія як
перверсний елемент звичайної сексуальності виражається в
розгляданні порнографічних видань перед коітусом, інакше він
виявляється неможливим.

Прагнення до групової активності, неможливість без цього домогтися
оргазму і еякуляції як прояв скопофілії зустрічається в чоловіків і
жінок. У випадках перверсії страждаючі скопофілією можуть довго чекати
в кущах біля пляжу, у туалетах, щоб підглянути перевдягання чи
побачити оголені статеві органи. Деякі пацієнти регулярно
з’являються під вікнами гінекологічних кабінетів, бродять уночі по
місту і заглядають у вікна квартир. Скопофілія звичайно
супроводжується мастурбацією.

Звертає на себе увага незрілість статевого потяга практично при
усіх порушеннях психосексуального розвитку. Відбувається як би
“зависання”

між еротичною реалізацією лібідо і сексуальними фантазіями.

Останнім часом нерідко зустрічаються такі варіанти скопофілії,
як тріолізм (плюралізм – статеві акти трьох чоловік і більш на очах
один у одного) і захоплення порнографією (вульгарні-натуралістичні
непристойні зображення статевого життя в літературі,
образотворчому мистецтві, театрі, кіно й ін.).[ 1,423-424 ]

Фетишизм (ідолізм, сексуальний символізм) – зведення в культ
фетиша, сексуального партнера, що символізує, і статевий потяг до
нього, що супроводжується сексуальним порушенням. Як фетиш можуть
виступати предмети туалету (носові хустки, нижня білизна, одяг,
взуття) чи визначені частини тіла (ноги, волосся, молочні залози,
статеві органи і т.д.). Фетишизм зустрічається майже винятково в
чоловіків. Потяг до визначених предметів, пов’язаних з насолодою,
іноді спостерігається в дітей дошкільного віку. Фетишами в них можуть
ставати насамперед нижня білизна, носові хустки улюблених людей,
гумові іграшки. Фетишизм як перверсія відображає порушення
комунікації з бажаними об’єктами потягу.

У фетишизмі чітко проглядається замісницький характер перверсії.
Фетиш звичайно символізує і заміщає або конкретний об’єкт любові,
або збірний образ бажаних об’єктів за принципом “частина замість
цілого”. Фетиш допомагає підсилити яскравість фантазії і мріянь,
зробити їх предметними і відчутними, домогтися максимального
статевого збудження.

Елементи фетишизму супроводжують як нормальну, так і патологічну
сексуальність. Подолання труднощів у придбанні фетиша (крадіжка)
уже доставляє визначену насолоду. Статеве задоволення досягається не
просто одержанням бажаного предмета, а шляхом його нюху, дотику,
прикладання до статевих органів, “укладення” у постіль у сполученні
з мастурбацією. “Білизняний” фетишизм нерідко супроводжується
перевдяганням у білизну осіб протилежної статі, що представляє
трансвестизм як один з варіантів фетишизму. Перевдягання викликає
статеве збудженя, часто сполучається з мастурбацією, що дозволяє
відрізнити його від трансвестизма при трансформації статеворолевих
установок, що виявляється у виді прагнення затвердити себе в
ролі протилежної статі і парафілією не є. Фетишисти частіше крадуть
білизну з мотузок під час її сушіння, на пляжах і в інших місцях і
лише іноді купують у магазинах. У кожного фетишиста є свої
переваги. Фетишизація частин тіла, якщо вона не заміщає нормального
статевого життя, являє собою парафілічні елементи. Однак частини
тіла можуть бути об’єктами потяга в рамках перверсії, що нерідко
сполучається з іншими парафіліями.

Набагато рідше спостерігаються ретифізм (фетишизм взуття),
трансвестизм (еонізм, трансвестицизм – як фетиш використовується одяг
протилежної статі, перевдягання в який необхідно для одержання
задоволення),пігмаліонізм (монументофілія) – потяг до статуй.[ 1,425 ]

Зоофілія (зооерастія, зооеротія, скотоложество, содомія,
бестіалізм, бестіофілія) – статевий потяг до тварин і одержання
сексуального задоволення в контактах з ними.

Серед дошкільників 34% дітей шукають теплоти у відносинах із
тваринами (собаки, кішки, хом’яки, птахи). Навіть тоді, коли вони
заміщають контакти з однолітками і заповнюють недолік уваги і ласк
дорослих, “дружні” відносини з тваринами ще не передвіщають їхнього
переростання надалі в парафілію, хоча деякі форми дитячих ігор із
тваринами можуть стати ґрунтом для формування патологічного
потяга. Зоофілія зустрічається переважно у тваринницьких
районах, особливо там, де суворо карають дошлюбні зв’язки,
невірність жінок і юнаки можуть почати статеве життя лише після
вступу в шлюб. В основному зоофілія спостерігається серед чоловіків.
За даними А. Кинзи, 40-50% юнаків у сільських місцевостях мали
зоофілічні контакти, причому в 17,2% випадків вони завершувалися
еякуляцією і оргазмом. Дослідження, проведені з декількома
поколіннями, дозволили відзначити, що поширеність зоофілії серед
чоловіків знижується з покоління в покоління, а серед представників
одного покоління вона наростає у середньому від 4,31% у 15 років до
20,9% у 25 років, а потім частота контактів з – тваринами знижується.
Усе це дозволяє розглядати зоофілію в більшої частини випадків як
транзиторну, замісну перверсій, обумовлену тривалою ізоляцією від
представників протилежної статі при доступному контакті з тваринами
(наприклад, серед пастухів, конюхів і ін.). Хоча зоофілія може
непохитно зафіксуватися і цілком заміщати нормальне статеве життя,
частіше цьому піддані інтелектуально обмежені особи.

Звичайно в людини не виникає стійкого статевого потяга до тварини і
контакт припиняється при можливості одержання нормального
статевого задоволення.

Чоловікам об’єктами сексуального задоволення служать домашні
тварини: кози, вівці, ослиці, кобили, корови, але зустрічаються випадки
статевих актів з домашнім птахом (кури, гусаки) і дрібними
тваринами (кролики і т.д.), що звичайно супроводжується проявами
садизму. У більшості випадків контакти чоловіків із тваринами
проходять у виді статевих актів. Серед жінок зоофілія поширена значно
менше і проводиться частіше як куннілінгус із собаками і кішками. При
тривалій і більш частій практиці не виключена можливість
закріплення зоофілії як тотальної перверсії. [ 1, 425-426 ]

Некрофілія – статевий потяг до трупів і здійснення з ними
сексуальних

дій. Зустрічається винятково рідко.

Оргазм у дітей обох статей нерідко сполучається з афектом
страху і тривоги, через що первинно нейтральний тривожний стан
(наприклад, майбутня класна робота) може викликати оргазм. Для
сексуального задоволення дитина іноді сама приводить себе в стан
тривоги шляхом читання страшних розповідей чи викликання в уяві
відповідних уявлень. Визначене значення в походженні цього стану має
не тільки залякування дітей цвинтарями, трупами і небіжчиками,
але і прагнення більшості дітей на визначеному етапі розвитку до
сприйняття цих розповідей, “потреба в переживанні відчуття страху”.
При різкому зниженні порогів збудливості нервових структур, що
забезпечують еякуляцію і оргазм, в окремих дітей під час страшних
розповідей і залякування може наступити оргазм. Тематика розповідей,
що приводять до оргазму, може стати основою для патологічного
фантазування (фантазіогенні еякуляції). Однак головну роль у
формуванні цієї парафилії грає психопатологічний ґрунт, саме він
допомагає зважитися на реалізацію патологічного потяга і закріпити його.
Безсумнівно, некрофілія найчастіше зустрічається в психічно хворих, у
першу чергу з вираженою неповноцінністю чи ендогенним процесом.

У підлітків з ендогенним процесом сексуальність визначається
частими, відірваними від дійсності фантазіями з домішкою
перекручень, хоча можливе формування некрофілії й у рамках “ядерної”
психопатії. Крім того, у формуванні некрофілії визначену роль
грають садизм, що виявляється в опоганенні трупа і нарузі над ним,
чи мазохізм, зв’язаний з відразою при контакті з трупом і страхом
викриття.

Пошук об’єкта для здійснення статевого акта з трупом
представляє визначені труднощі. Некрофіли полюють за трупами,
намагаються проникнути в будинок, де є небіжчик. Щоб мати вільний доступ
до трупів, вони нерідко улаштовуються працювати в морги. Винятково
рідко в пошуках об’єкта задоволення некрофіли йдуть на убивство,
після чого роблять статевий акт с трупом жертви. У цих випадках
убивство не зв’язане з задоволенням садистичних тенденцій, а служить
засобом досягнення поставленої мети. [ 1, 426 ]

2.3. ПОРУШЕННЯ ПСИХОСЕКСУАЛЬНИХ ОРІЄНТАЦІЇ ЗА ВІКОМ ОБ’ЄКТА.

Педофілія – статевий потяг до дітей. Основою для формування
педофілії служать ретардації психосексуального розвитку, порушення
комунікації з особами іншої статі і нерідко сексуальні розлади, що
заважають нормальному статевому життю. Явища педофілії частіше
спостерігаються в підлітків, у 30-літніх і літніх чоловіків. Серед
підлітків основну частину складають особи, що у зв’язку з
ретардацією психосексуального й емоційного розвитку не вміють
налагоджувати контакт із ровесницями і доглядати за ними. У групі
30-літніх переважають одружені, але не зумівші улаштувати свої
сексуальні і соціальні відносини і фрустріровані чоловіки, що
одержують статеве задоволення в грі з дівчатками і не ризикують піти
на близькість з дорослими жінками. Серед літніх найчастіше
зустрічаються особи самотні і страждаючі статевими розладами.
Самотні шукають у спілкуванні з дівчатками виходу зі свого
сиротливого положення, більшість з них також випробує труднощі в
контактах з жінками, а літні чоловіки з статевими розладами
використовують це спілкування для стимуляції своєї гаснучої
сексуальності. Аналогічні причини потяга до малолітнього і при
гомосексуалізмі як у чоловіків, так і в жінок. Звичайно педофільні
парафилії спрямовані на дітей родичів, друзів і знайомих
виявляються в тих випадках, коли дитина і його звідник знайомі
по прогулянках. Нерідко педофілія формується на фоні передчасного
психосексуального розвитку, і тоді вона буває стійкою. При раннім
становленні сексуальності дитячі ігри міцно фіксуються в статевому
потязі і визначають його.

У випадках педофілії винятково рідко зустрічаються статеві акти, так
само як і зґвалтування. Звичайно усе ґрунтується на “добровільних”
початках. Лише підлітки використовують залякування і погрози. Дії,
що розтлівають, звичайно містять у собі розповіді про інтимні
відносини, демонстрацію порнографічних зображень, огляд і показ
статевих органів, ласки, поверхневий і глибокий петтінг, іноді
орально-генітальні контакти,значно рідше справа доходить до
генітального контакту, вестибулярного коітуса. У будь-якому
випадку спокушання приводить до передчасного психосексуальному
розвитку дитини, перекрученні її сексуальності і психіки, а нерідко і до
парафілій, нав’язаних звідниками. Педофільні тенденції, виникаючі в
літньому віці на фоні зниження статевого потяга, можуть довго не
реалізовуватися; формуються вони звичайно на фоні атеросклерозу в
сполученні з енцефалопатією. У деяких випадках педофілія може
сполучатися з садизмом, що являє собою велику небезпеку. [ 1, 427 ]

Ефебофілія – статевий потяг до облич підліткового і юнацького
віку.

У формуванні цього потяга, так само як і педофілії, труднощі
контактів з однолітками грають не останню роль, хоча вони
виражені значно менше. Нерідко ефебофілія розвивається в осіб з
статевими розладами, при цьому до сексуальних контактів з підлітками їх
спонукують

недосвідченість юнаків, незнання ними техніки статевого акта і
витікаюча звідси менша ймовірність почути осуд своїх сексуальних
дій. Крім того, юнацька гіперсексуальність осіб чоловічої статі
забезпечує їм не тільки високу статеву активність, але і деяку
індиферентність в способах реалізації статевого потяга. Визначну
частину ефебофілів приваблює недосвідченість підлітків, і вони охоче
займаються їх “навчанням”.

Джерела ефебофілії можуть виходити із підліткового віку, особливо на
фоні затримки психосексуального розвитку і при контактах, що залишили
яскравий слід.

У літньому віці виникнення ефебофілії зв’язане з гаснучою
сексуальністю і статевими розладами, коли контакти з підлітками
служать як би стимуляторами.

Сексуальна поведінка при ефебофілії мало відрізняється від звичайної,
однак можна відзначити і деякі особливості:бесіди під видом статевої
освіти, демонстрація порнографічних зображень, фільмів,”випадкове”
залишення на видному місці порнографічних рукописів і т.д.Особи з
ефебофілією прагнуть знайти роботу в колективах підлітків. В
багатьох випадках контакти з підлітками внаслідок їхньої скритності
проходять непоміченими. Особливо просто, навіть з почуттям подяки
сприймаються юнаками-підлітками прояву ефебофілії в жінок. Жінки
добровільно беруть на себе наставництво над підлітком при перших
його кроках у сексуальне життя. Найбільшу насолоду ефебофіли одержують
від недосвідченості своїх підопічних, тому що навчання стимулює статеве
збудження. Іноді ефебофілія приймає виражені патологічні риси.

У більш скрутному стані знаходяться чоловіки-ефебофіли, тому що
дівчата менш легко вступають у статеві відносини, чим юнаки, і для
досягнення мети потрібно більше часу. При гарній адаптації і дотриманні
соціальних і морально-етичних норм ефебофільні тенденції реалізуються
у виборі зовні інфантильних партнерів. При втраті з часом чи в
результаті лікування ознак вираженого інфантилізму партнер
утрачає сексуальну привабливість для ефебофіла. [ 1, 428-429 ]

Геронтофілія – статевий потяг до осіб літнього і старечого віку.

У основі геронтофілії лежить відношення дитини до дорослої людини як
до ідеалу, кумира, зразку для наслідування. Недолік уваги до
себе, порушення зв’язку з батьками, відсутність турботи з боку
дорослих діти нерідко намагаються компенсувати самостійно. У 26%
випадків вони з ніжністю відносяться до вихователів дитячих
дошкільних установ, притискаються до них, говорять їм ласкаві
слова. В шкільні роки перша закоханість, особливо в дівчат, нерідко
спрямована на вчителя, артиста і т.д. У генезі геронтофілії може
відігравати роль прагнення знайти старшого друга, причому не стільки
сексуального партнера, скільки чоловіка, що оточив би турботою. Це
іноді особливо чітко виступає в інфантильних осіб, у першу чергу в
дівчаток зі слабким статевим потягом.

Можливе формування геронтофілії в результаті спокушання дітей і
підлітків людьми похилого віку. Перші сексуальні переживання, по тим
чи іншим причинам зв’язані з дорослими людьми, можуть фіксуватися й
у наступному визначати спрямованість статевого потяга. Потяг до літніх
чоловікам іноді виникає в молодих жінок у процесі пошуку адекватного
партнера, що зв’язано з невдачами сексуальних контактів з однолітками.
На фоні психопатологічної обтяженості геронтофілія формується
при розладах комунікації і нерідко сполучається із
садистичними тенденціями, оскільки люди похилого віку слабкі і
беззахисні, чи мазохистичними нахилами – потребою в безвладному
підпорядкуванні, у принизливому зв’язку зі старим.

Геронтофіли вибирають партнерів якщо не з літніх осіб, те хоча б
з людей значно старше себе. Геронтофіли або не випробують сексуального
задоволення в контактах з однолітками, або воно буває менш яскравим. У
чоловіків нерідко спроби вступити в близькість з жінкою свого віку
не супроводжуються статевим потягом і внаслідок недостатності
ерекцій закінчуються невдачею, а в жінок не настає збудження й оргазм.
Якщо геронтофілія виникає на основі садистичних тенденцій, то
сексуальна активність зв’язується зі зґвалтуваннями, катуваннями і
приниженням літніх людей. Подібні випадки звичайно вимагають
судово-психіатричної експертизи. По причині геронтофілії до лікаря
звертаються винятково рідко. Звичайно геронтофілія виявляється при
обстеженні з приводу відсутності потяга і незадоволеності в шлюбі як
жінок, так і чоловіків. [ 1,428-429 ]

2.4. ПОРУШЕННЯ ПСИХОСЕКСУАЛЬНИХ ОРІЄНТАЦІЇ ПО СТАТІ ОБ’ЄКТА.

Гомосексуалізм (в обох статей – інверсія; у чоловіків – уранізм, у
жінок – лесбіанство, лесбійська любов, сафізм, точніше сапфізм,
трібадія) – статевий потяг до осіб своєї статі. При транссексуалізмі
гомосексуальним вважається потяг до осіб з тотожною статтю
самосвідомістю, тобто усвідомлюючим себе у тій же статі, що
притаманно і транссексуалу. Поширеність гомосексуалізму, за даними
різних авторів, варіює серед чоловіків від 1 до 4%, у жінок – від 1
до 3%. [ 1, 429 ]

Термін «гомосексуалізм» вперше запропонований в 1869 г. венгерским
лікарем Бенкертом для позначення направленності статевого потягу на осіб
одної статі. [ 11, 80]

Явище гомосексуализму відомо давно. Перші спогади про нього знаходять в
папірусах Давнього Єгипту (2500 рр до н. е.), згідно яких боги Фет і
Гарус були в гомосексуальних стосунках. Гомосексуалізм ,як чоловічий так
і жіночий, зустрічався у первобитних народів Африки, Азії і Америки.
Можливо,що він зустрічався і у неандертальців. Гомосексуальні відносини
були досить поширені в древньій Індії, Вавілоні, Єгипті, Греції і Римі і
відкрито заохочувалися в такзваних вищих класах суспільства. В Древній
Греції чоловічий гомосексуалізм отримав назву уранізма (по імені богині
Ураніі, що народилась не від жінки ,а від чоловіка, – бога Урана.
Жіночий гомосексуалізм називається лесбійською любовю (amor lesbicus),
або сафізмом (sapphismus) по імені давньогрецької поетеси,що жила на
острові, Лесбос і начебто одержимою цим захопленням. [ 11, 81 ]

Причини гомосексуалізму докінця не вияснеі до цього часу.Різні точки
зору на походження цього явища можна звести до таких теорій:

генетичнїй, неврогенної, ендокринної, нейроендокринної, внутриутробної,
психоаналітичної, кондиціональної.[ 11, 83 ]

Етилогічні фактори і патогенетичний механізми гомосексуалізму
цілком невідомі. Згідно нейроендокринної теорії гомосексуалізм
визначається порушеннями процесу статевої диференціації мозку в
пренатальному періоді. у фемінізованих чоловіків-гомосексуалів
виявили реакції жіночого типу на введення естрогенного препарату, а в
деяких жінок-гомосексуалок – чоловічого типу. Подібні явища не
спостерігалися в контрольній групі. Це вказує на неповноцінну
маскулінізацію мозку в гомосексуальних чоловіків і його часткову
маскулінізацію у гомосексуальних жінок. Порушення статевої
диференціації мозку обумовлюють перекрученням чутливості
гіпоталамуса до гормональних впливів. Їхня виразність різна і
пояснює поліморфізм наступних клінічних проявів. У той же час
патологія пренатального періоду тягне за собою і порушення
ендокринного забезпечення сексуальних функцій.

Дослідження дозволили виявити в осіб з гомосексуальним потягом
підвищення рівня естрадіола і єднальних тестостерон глобулінів, а
також зниження концентрації вільного тестостерону в крові в
порівнянні з контрольною групою, при цьому відзначають в
основному зміну балансу між тестостероном і естрогенами й у
меншій степені зміну концентрації гормонів. Таким чином,
нейроендокрина й ендокринна теорії взаємно доповнюють один одного.
Нерозривно зв’язана з ними і генетична теорією гомосексуалізму.
Висока конкордантність по гомосексуалізму близнюків може бути
обумовлена як загальним для них екзогенним фактором у критичному
пренатальному періоді, так і генетично фіксованою схильністю до
порушенню диференціації мозку.

Однак порушення диференціації мозку і гормональні зрушення
не визначають формування гомосексуального потяга, а стають ґрунтом для
перекручень статевої самосвідомості і статеворолевої поведінки,
що підвищують ризик виникнення гомосексуалізму. Нейроендокрине
забезпечення є лише енергетичним компонентом лібідо. Становленню
гомосексуалізму сприяють також етиологічні фактори і патогенетичні
механізми,властиві перверсіям у цілому.

Гомосексуальні ігри нерідко зустрічаються в дітей, хоча звичайно вони
ще не мають сексуального зафарбування. Так, серед хлопчиків 5 років
вони спостерігаються в 7,18%, 10 років – у 30,54%, але максимальний
підйом приходиться на вік 15 років – 53,14%. За даними А. Кінзі,
препубертатні гомосексуальні ігри були відзначені в 52% юнаків і 35%
дівчин. Хоча б один контакт протягом життя з обличчям однойменної статі
мали 48% чоловіків (у 37% випадків завершився оргазмом) і 28% жінок
(13% з них випробували при цьому оргазм). Максимальна
гомосексуальна активність приходиться на етап формування
психосексуальних орієнтації, коли ще виражений поділ колективів на
одностатеві групи.

У чоловіків і жінок з гомосексуальним потягом у 5% випадків
патологічний потяг спрямований на дітей (педофілія), у 45% –
на підлітків (ефебофілія), у 45% – на дорослих (андрофілія) і в 5%
– на літніх осіб (геронтофілія). Звертає на себе увага перевага
в контактах гомосексуалів (незалежно від їхньої статі) еротичних
форм статевої активності:взаємна мастурбація – 40%:
орально-генітальні контакти (в обох статей взаємні; у чоловіків
іррумація, минет, пенілінкція, феллація; у жінок куннілінгус,
ламбітус) – 40%; інтрафеморальний коітус – 12%; мужеложество (coitus
per anum, те ж із хлопчиками – педерастія) у чоловіків і імітація
коітуса за допомогою рук, чи різних пристосувань зі спробою
введення клітора в піхву (tribadia interna) у жінок – сумарно 8%. Крім
того, зустрічаються й інші варіанти: анілінгус (анілінкція) –
подразнення язиком області заднього проходу, петтінг і один з його
різновидів – фроттаж (у обох статей фроттеризм, у жінок tribadia
externa) – тертя статевими органами об різні частини тіла, у тому
числі об статеві органи. [ 1, 430 ]

Гомосексуалізм, сформований на фоні трансформації статевої ролі
в сполученні з передчасним психосексуальним розвитком, торкається
ядра особистості, рано звертає на себе увага порушеннями статеворолевої
поведінки, зберігається протягом всього життя і не піддається
терапевтичній корекції.

Подібні пацієнти звичайно до сексопатологів не звертаються. Вони в
основному соціально адаптовані, не намагаються боротися з перверсією.
При сполученні гомосексуального потяга і трансформації статевої ролі
частіше зустрічаються гомосексуальні статеві акти. У відношенні свого
партнера такі гомосексуали відіграють роль представників протилежної
статі. Чоловіки охоче беруть на себе всі турботи про будинок, із
задоволенням займаються готуванням їжі і іншими чисто “жіночими”
обов’язками, тобто відіграють роль дружини в гомосексуальній
парі. Часом їхнє поведінка стає перебільшеною,гиперфемінною,
вони застосовують косметику і переодягаються в одяг іншої статі
(гомосексуальний трансвестизм), що відбиває трансформацію статевої
ролі. У партнери вони вибирають осіб з вираженою маскулинною чи
навіть гипермаскуліною поведінкою. Відносини невідрізнити від щирої
любові з усіма її атрибутами (самовіддача, ревнощі і т.д.). У випадках
трансформації статевої ролі в жінок у їхньому гомосексуальному
поводженні виявляються маскуліні риси.

Випадки формування гомосексуалізму на фоні передчасного
психосексуального розвитку без трансформації статевої ролі менш помітні,
так як статеворолева поведінка таких осіб відповідає
загальноприйнятим нормам мікросоціального середовища, а відхилення
статевого потягу звичайно ретельно ховаються ними. В цих випадках
нерідко зустрічається гіперрольова поведінка.

По-іншому формуються варіанти гомосексуалізму на фоні
затримки психосексуального розвитку. Серед них також зустрічається
трансформація статевої ролі, хоча вона значно м’якше і менш
виражена. Гомосексуальний статевий потяг, що з’явився у результаті
постійної і важкої боротьби довго не реалізується. Компенсацією
служать робота, спорт і різні захоплення. Іноді як часткове
вирішення конфлікту між статевим потягом і негативним відношенням до
нього практикуються замісні форми сексуальної активності.
Чоловіки-гомосексуали часто відвідують громадські лазні, де вони
можуть знайти об’єкт як для щирих сексуальних контактів, так і
для сурогатних форм статевих відносин (скопофілія, взаємний масаж і т
д.).Поверхневий петтінг також відноситься до замісних
форм гомосексуальної активності.

При гомосексуалізмі, сформованому на фоні ретардації
психосексуального розвитку в сполученні з трансформацією статевої
ролі, картина менш контрастна, чим при передчасному становленні
сексуальності . Нерідко спостерігаються випадки гомосексуальних
контактів поряд з гетеросексуальним статевим життям. З часом один з
потягів починає переважати, а інше сходить на ноль.

При психопатологічній обтяженості трансформація
статеворолевої поведінки нерідко обумовлена неправильним вихованням
статі дитини. Гомосексуалізм, що формується на фоні затримки
становлення сексуальності, поверхневий, не торкається ядра
особистості, піддається терапевтичній корекції. Він часто
виявляється тільки перверсними тенденціями, а сексуальна
активність обмежується сурогатними формами. При формуванні
гомосексуалізму на фоні ретардації психосексуального розвитку без
трансформації статевої ролі велике значення мають порушення
комунікації з особами протилежної статі, вплив мікросоціального
середовища, а в деяких випадках психопатологічна обтяженість.

Виникненню гомосексуальної спрямованості статевого потяга
сприяють і несприятливі впливи мікросоціального середовища. У зв’язку з
цим уже відзначався вплив виховання в протилежному полі. Однак не
менш сильним патогенним фактором, що сприяє формуванню
гомосексуального потяга, може стати вселяння батьками і вихователями
неприязного відношення до протилежної статі. Таке виховання особливо
позначається на жінках. Спроби матері запобігти ранньому спокушанню і
переконати дочку в тім, що усі чоловіка негідники, часто формують
негативне відношення до чоловіків, що може заважати становленню
гетеросексуального потяга і спілкуванню з однолітками. У
подібних випадках потрібно тривала психотерапевтична робота з
пацієнткою з поступовим введенням у коло її спілкування м’яких, добрих
і ласкавих юнаків чи чоловіків і повною ізоляцією від жінок. Молодий
вік і легкість досягнення оргазму уможливлюють переключення
статевого потяга на гетеросексуальний.

При гомосексуалізмі, сформованому на фоні ретардації
психосексуального розвитку, пацієнти можуть одружуватися, але
найчастіше перші ж спроби почати гетеросексуальне статеве життя
закінчуються невдачею. У чоловіків відсутні чи різко ослаблені
адекватні ерекції і інтроітус звичайно неможливий, у жінок не
настає достатнього статевого збудження і оргазму. Навіть при
сильному бажанні налагодити сімейне життя, чоловіків, задовго до перших
спроб, мучать сумніви у своїй повноцінності, що 7нерідко стає єдиною
причиною невдач.

Транзиторні замісні форми гомосексуалізму зустрічаються при
неможливості адекватно реалізувати гетеросексуальний статевий
потяг (наприклад, ізоляція в одностатевих колективах і т.д.) і
при явищах гіперсексуальності в результаті патологічного
розширення діапазону потягу. Звичайно вони минучі і при можливості
гетеросексуальне статеве життя відновляється. Прослідковується
формування гомосексуалізму в підлітків з розумовою недостатністю
при спокушаючих діях дорослих. Гомосексуалізм, як і інші перверсії,
може сполучатися с іншими статевими відхиленнями, що обумовлює
поліморфізм клінічних проявів.

2.5 СЕКСУАЛЬНІ КОМПЛЕКСИ

У країнах Заходу відомі і досить поширені наступні сексуальні комплекси:
Аліси в країні Чудес, Тітанії, Лицаря і Розпусника, Мессаліни,
Попелюшки, Дон Кіхота, Мадонни і Блудниці, донжуанізм, комплекси Отелло,
Ромео і Джульєтти, Трістана й Ізольди.

Комплекс Аліси в країні Чудес розвивається в жінок, що живуть у світі
фантазії. Їхня багата уява створює сценарій любові, ідеальний союз, у
якому кожний з партнерів відіграє визначену роль. Ці мріяння ведуть до
того, що жінки з таким комплексом живуть очікуванням зустрічі з
партнером – утіленням їхніх фантазій.

При комплексі Тітанії жінка створює у своїй уяві образ ідеального
чоловіка, якого шукає все життя. Чоловічий ідеал формується під впливом
літературних персонажів, героїв фільмів. Герої романів чи актори
включаються в сексуальні фантазії, зокрема, під час сексуального
контакту жінка уявляє в партнері іншу особу.

Суть комплексу Лицаря і Розпусника полягає в тім, що жінка шукає в
чоловіку одночасно і лицаря, і розпусника. У цьому комплексі присутні
два різних типи: Лицар, як утілення мужності, шляхетної сили, що вселяє
довіру, почуття безпеки, опори в жінки, що обожнює, романтичної, чистої
і безневинної, і Розпусник – уособлення грубої, стихійної чоловічої
сили, суперсексуальний чоловік.

Комплекс Мессаліні присутній жінкам пристрастним, почуттєвим, сексуально
збудливим, що пред’являють підвищені вимоги до партнера, що змінють
партнерів, тобто жінкам оргістичної культури сексу. У різні періоди
історії сексуальні якості жінки цінувалися дуже високо, але і сьогодні
багато хто вважає привабливим образ чуттєвої жінки, думаючи, що
пристрасть, чуттєвість – головне в шлюбі.

Комплекс Попелюшки відбиває пасивну життєву позицію жінки, що очікує
принца з казки, що введе її у світ пригод, краси, комфорту. Мрії про
незвичайного, красивого чоловіка типові для ранньої юності, але в деяких
жінок вони зберігаються й у зрілому віці. Такі жінки мріють про те, щоб
їх обожнювали, вважали, вводили у великий світ.

При комплексі Дон Кіхота чоловік виявляє стосовно жінки ілюзорні чекання
і бажання, говорить про неї з обожнюванням, ідеалізує її, зводить на
п’єдестал, поклоняється їй.

Назва комплексу Мадонни і Блудниці дуже точно визначає поводження
багатьох чоловіків, вихованих на традиціях західної культури. Він
складається в суперечливій оцінці жінок чоловіками. З одного боку, вони
підкреслюють цінність жіночності, вірності, чесноти, відданості, з
іншого боку – цінують жінок почуттєвих, доступних, кокетливих. Одну
обдаровують духовною любов’ю, вибирають у дружини і матері, до іншої
випробують прагнення, у неї частіше шукають задоволення своїх
сексуальних потреб. Нерідко такі чоловіки прямо поділяють жінок на двох
категорій: жінки-дружини і жінки-коханки. Це дуже розповсюджений
комплекс. Навіть поверхневе знайомство з історією культури показує,
відкілля цей комплекс – він являє собою наслідок подвійної моралі,
властивої чоловікам, і специфічного виховання, що культивує визнання
їхньої переваги.

Донжуанізмом називають стиль поводження, ціль якого – завойовувати
жінок, володіти ними тільки для задоволення своїх сексуальних потреб.
Чим більша кількість любовних зв’язків у таких чоловіків, тим сильніше
вони зміцнюються в усвідомленні власної чоловічої цінності. Жінка при
цьому розглядається як річ, що після того, як нею опанували, утрачає
свою цінність і інтерес.

Комплекс Отелло складається в патологічних ревнощах. Чоловіки з таким
комплексом ревнують свою партнерку найчастіше під дією алкоголю, малюючи
у своїй свідомості сцени зради. Цей комплекс варто вважати скоріше
проявом страху перед жінкою, остраху бути осміяним, утратити власне
достоїнство, а не результатом прагнення безподільно володіти жінкою.

Комплексом Ромео і Джульєтти вважають любов з першого погляду, прагнення
до якнайшвидшого шлюбу. Його походження зв’язане з забороною дошлюбних
контактів, коли статева любов допускалася тільки в шлюбі. Потреба
з’єднатися при цьому комплексі так сильна, що дозволяє закоханим
переборювати всі перешкоди, що зустрічаються на їхньому шляху. У наш час
цей комплекс практично не зустрічається, оскільки терпиме відношення до
дошлюбних статевих контактів поширено повсюдно і вступ у шлюб також не
представляє великої проблеми.

У комплексі Трістана і Ізольди з’єднуються еротизм і почуття провини.
Особи з цим комплексом, порушивши заборону дошлюбного статевого зв’язку,
випробують суперечливі почуття: з одного боку – сексуальне задоволення,
з іншого боку – почуття провини за порушення визнаної ними моральної
норми.

Варто сказати, що розглянуті вище комплекси самі по собі ще не є
патологією і не викликають сексуальних порушень, вони лише створюють фон
для їхнього розвитку. Подібну роль грають і сексуальні міфи, наприклад,
міф про фатальну жінку, еротичний рай, золоте століття і т.п. Комплекси
в поводженні, міфи, формуючи визначені установки у відношенні чи сексу
партнера, можуть сприяти створенню умов для розвитку порушень
сексуального здоров’я. Міф про фатальну, жінку характерний майже для
всіх культур, де домінують чоловіки. Фатальність жінки при цьому
виражається по-різному, але найчастіше жінка здається втіленням злого
божества, злої сили, спокусницею чоловіка і т.п. Загальнокультурним
міфом є й еротичний рай, у якому відбиваються риси, характерні для тієї
чи іншої культури. Наприклад, у мусульманському раї гурії дають вічну
сексуальну насолоду чоловікам, а в християнському – людина переходить
від земної любові до любові божественної.

Формуванню сексуальних комплексів і сексуальних психотравм, що надалі
можуть позначитися на сексуальному поводженні, сприяє неправильне
виховання. Існують комплекси, що мають широке поширення у світі. До них
відноситься, наприклад, комплекс, що з’являється в жінки після
народження дитини і полягає в різкій зміні її відносини до чоловіка –
позитивного або, навпаки, негативного. В останньому випадку чоловік
зводить до ролі „трутня”.

Найбільш частими причинами сексуальних психотравм у дитячому віці є
наступні застосовувані батьками міри чи ситуації, що можуть у
майбутньому обумовити негативне відношення до статевого життя:

суворе покарання хлопчиків чи дівчаток за HYPERLINK
“http://sexhealth.newmail.ru/c8.html” дитячі сексуальні ігр и,
супроводжувані „поясненням”, що подібні ігри огидні;

переконання дітей, що статеве життя гріховне й огидне;

ситуація, коли дитина випадково побачить статевий акт і витлумачить його
як форму взаємного знущання людей;

переляк, що можуть викликати в непідготовленої дитини фізіологічні
прояви сексуальності – HYPERLINK
“http://sexhealth.newmail.ru/index14.html” мастурбація , спонтанні
ерекції, менструація, еротичні сновидіння.Перераховані фактори можуть
стати причиною утворення комплексу сексуальної неповноцінності.Зміни в
культурі, зіткнення різних шарів культури, зокрема при міжнаціональних
шлюбах, утворять свої власні комплекси і міфи, що надалі можуть стати
основою для виникнення сексуальних порушень. [ 3 ]

Висновок до завдання № 2.

Психосексуальні орієнтації формуються в процесі постнатального
онтогенезу і визначаються тісною взаємодією соціально-психологічних
факторів і патологічно зміненого ґрунту, що нерідко деформується в
пренатальном періоді. парафилії формуються внаслідок гіпертрофії і
закріплення окремих проявів психосексуального розвитку, властивих
його раннім етапам. Це не просто реліктові, а зміни, що
перетерпіли, у процесі онтогенезу і незрілі форми поведінки, що
включилися в статевий потяг дитячого і підліткового віку. Фоном,
що сприяє становленню перверсій і визначає їхню виразність, а в
ряді випадків і клінічну картину, служать різні варіанти
психосексуального дизонтогенеза, що полягають у порушеннях термінів і
темпів становлення сексуальності й у відхиленні статеворолевої
поведінки. Порушення диференціації мозку і гормональні зрушення
не визначають формування гомосексуального потяга, а стають ґрунтом
для перекручень статевої самосвідомості і статеворолевої
поведінки, що підвищують ризик виникнення гомосексуалізму.
Нейроендокрине забезпечення є лише енергетичним компонентом лібідо.
Становленню гомосексуалізму сприяють також етиологічні фактори і
патогенетичні механізми,властиві перверсіям у цілому.

АНАЛІЗ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ОСТАННІЙ ПЕРІОД

ФУНКЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ МОЗКУ

В ОСІБ З АНОМАЛЬНОЮ СЕКСУАЛЬНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

Г.Е.Введенский, И.И.Батамиров, Л.О.Пережогин, А.А.Ткаченко

(Стаття опублікована в журналі

”Социальная и клиническая психиатрия”. Том 8. Випуск 3. С. 14-16)

Однієї з найважливіших інтегративних характеристик організації головного
мозку є функціональна асиметрія мозкових півкуль. В міру нагромадження
наукових даних, концепція домінантних і субдомінантних півкуль змінилася
розумінням різного внеску півкуль у забезпеченні якої-небудь функції,
зокрема, сексуальної поведінки і її девіантних форм.

Наявні в літературі дані про особливості церебральної організації
функцій і специфічних паттернах електричної активності мозку в осіб з
девіантною сексуальною поведінкою дуже суперечливі, разом з цим у
більшості досліджень указується на наявність у цього контингенту
змінених у порівнянні з нормою міжпівкульних взаємодій.

У чоловіків із сексуальними порушеннями й у кримінальних психопатів
виявляється дисфункція лобово-скроневих областей лівої півкулі .
P.Flor-Henry вважає мозковим субстратом оргазму лимбічну систему правої
півкулі, а виникнення психічного оргазму зв’язує з “змішаною рукістю”
(“mixthandedness”), розвиток же сексуальних девіацій він пояснює
утворенням зв’язків ідеаторного сексуального представництва в
дезорганізованій лівій півкулі з правою півкулею, що модулює реакцію
оргазму.

На картині ЕЕГ в осіб з ексгібіціонізмом відзначається зміна
передньо-задніх і міжпівкульних фазових відносин і надзвичайно висока
активність лобових відділів правої півкулі. При цьому, основний паттерн
когерентності дисрегуляторних змін, характеризується
внутрішньопівкульною дезинтеграцією домінантної півкулі, визначеними
змінами електрофізіологічної активності правої півкулі (фронтальні
відведення) і дезинтеграцією міжпівкульних взаємин.

У ряді досліджень особи з девіантною сексуальною поведінкою з
використанням різних нейропсихологічних і нейролінгвістичних методів
були отримані дані, що свідчать про недостатність у цих піддослідних
функцій лобових і скроневих відділів з вираженим лівопівкульним акцентом
. Таким чином, цілий ряд даних свідчить про визначені порушення мозкової
діяльності при парафіліях, у тому числі – що торкаються міжпівкульних
взаємин.

У літературі також є дані про більшу частоту ліворуких серед осіб з
аномальною сексуальною поведінкою: у транссексуалів , гомосексуалів .

В.В.Беляєва, А.В.Семенович , М.М.Адигамов , проводячи обстеження
гомосексуалістів, описали недостатність рухових і тактильних функцій
лівої руки, звуження обсягу сприйняття і погіршення виконання завдань,
зв’язаних з негативними емоціями, анозогнозію, що приводить їх до
припущення про наявність у гомосексуалістів дисфункції, близької по
клінічній картині до дефіциту правої півкулі. Гомосексуалісти гірше
гетеросексуалів справляються з деякими просторовими завданнями, гірше
виконують тести на прицілювання , що також може свідчити про особливості
латералізації церебральних функцій у таких осіб. Когнітивні порушення і
розлади імунної системи в гомосексуалістів, можливо, обумовлені
генетично і зв’язані з ліворукістю .

Причиною формування зміненої функціональної організації мозку, на думку
ряду авторів, можуть бути спадкова схильність, найбільш ймовірна при
наявності ліворуких в роді , чи перекручення церебрального розвитку
внаслідок впливу різних шкод у пренатальному і ранньому постнатальному
періодах , у тому числі і гормональних зрушеннях . При цьому в
результаті порушеного чи атипічного цереброгенеза в сполученні з
диффузностью і роз’єднаністю півкуль можуть мати місце ряд особливостей,
найбільш цікавих у контексті даного дослідження. Мова йде про специфічну
зміну реципрокної взаємодії мозкових гемісфер, при якій слабшає
інгібіруючий вплив лівої півкулі на праву, характерний для “правшескої
норми” На думку А.В.Семенович, у лівшів відзначається функціональна
амбилатеральність і відносна функціональна роз’єднаність, автономність
гемісфер.

Велика кількість досліджень присвячена зв’язку функціональної асиметрії
мозку з статевим диморфізмом, причому багато авторів сходяться в думці,
що латералізація функцій у жінок менш виражена , можливо, унаслідок
різної функціональної організації півкуль .

У ряді досліджень було показано, що в осіб з парафіліями , по-перше,
часто відзначаються ознаки психологічної і поведінкової фемінінності, що
розглядалося як прояв розладу статевої ідентичності , по-друге, у
нейрофізіологічному плані, зокрема, при вивченні ЕЕГ, у таких осіб
спостерігаються зміни міжпівкульних відносин зі зрушенням в бік
симетрії, що аналогічно виявляються в жінок. Проблема статевої
ідентичності розцінюється як істотна і для особистості сексуального
ґвалтівника .

В.А.Геодакян , аналізуючи зв’язок статевого диморфізму з функціональною
асиметрією мозку, відносить еволюційно молоді функції до лівої півкулі,
а більш старі – до правої. Тому, з огляду на, що онтогенез повторює
філогенез (закон “рекапітуляції”), ступінь лівопівкульності з віком
повинен наростати. Автор припускає також існування осіб з ненормально
малим статевим диморфізмом.

Підсумки.

Виявлене в осіб з аномальною сексуальною поведінкою збільшення ознак
симетрії і лівих асиметрій у порівнянні з нормою говорить про зміну
функціональний організації мозку в досліджуваній групі.

Зниження, що виявляється в досліджуваній популяції, асиметрії півкуль,
що припускає посилення міжпівкульних зв’язків і більш рівномірний
розподіл функціонально значимих регулюючих центрів (зниження асиметрії
саме сенсорних функцій, що може свідчити про більшу функціональну
симетрію задніх відділів кори великих півкуль) наближає функціональну
організацію мозку таких осіб до жіночої, хоча більш адекватним
представляється формулювання В.А.Геодакяна про мало виражений статевий
диморфізм подібних індивідів. Клінічно таке явище виражається в розладі
статевої ідентичності. Хоча, подібна інтерпретація отриманих даних
представляється досить спрощено і прямолінійно, правомірно припускати
наявність визначеного зв’язку розладів статевої ідентичності, одним із
проявів яких є аномальна сексуальна поведінка, з перекрученням
міжпівкульних відносин. Аномалії ж статевог потяга з властивим ним
набором поведінкових паттернів, розвиваються на базі даних розладів із
залученням інших механізмів функціональної організації мозку, що можуть
бути виявлені тільки при стандартному нейропсихологічному дослідженні. [
18 ]

HYPERLINK “http://www.rusmedserv.com/psychsex/neirops.shtml”
http://www.rusmedserv.com/psychsex/neirops.shtml

Гомосексуальність і психічне здоров’я

Питання про те, що гомосексуальність сама по собі не є психічним
розладом і не підлягає лікуванню, світова наука вирішує однозначно. Але
відсутність причинного зв’язку між гомосексуальністю і психічними
розладами не виключає того, що живучи в складних умовах і піддані
стресам гомосексуали можуть мати цілий ряд специфічних проблем, що
позначаються на їхньому психічному здоров’ї.

У рамках великого національного дослідження випадкова вибірка з 7076
голландських чоловіків і жінок від 18 до 64 років була обстежена на
предмет поширеності (протягом життя й в останні 12 місяців) емоційних
розладів, тривожності і наркотичної залежності. Відповіді 1043 чоловік,
що не мали сексуальних зв’язків в останні 12 місяців, і 35 чоловік, що
відповіли не на всі питання, були з аналізу виключені. З 2878 чоловіків
,що залишилися, одностатеві сексуальні контакти мали 2.8% , а з 3120
жінок – 1.4%. Розходження між гетеро- і гомосексуальними людьми
аналізувалися окремо. Виявилося, що і протягом життя, і в останні 12
місяців, чоловіки-гомосексуали мали значно більше розладів, чим
гетеросексуали. Це особливо характерно для емоційних розладів, включаючи
депресію, і для розладів, зв’язаних із тривожністю. Гомосексуальні
чоловіки також знайшли більш сильну алкогольну залежність. У жінок,
незалежно від їхньої сексуальної орієнтації, емоційні розлади і
тривожність зустрічаються частіше, ніж у чоловіків. У порівнянні з
гетеросексуальними жінками, лесбіянки більше піддані депресії і мають
також більш високу алкогольну і наркотичну залежність. Різниці в рівні
інших емоційних розладів і тривожності між ними не виявлено (Sandfort et
al., 2001).

У тім же напрямку вказують і деякі інші дослідження, зокрема, присвячені
проблемі суїцидальності (думки про самогубство, спроби здійснення
суїциду і здійснені самогубства). Ця тема вже багато років обговорюється
в контексті підліткової і юнацької психології, але дані вибіркових
досліджень, особливо серед підлітків, що відвідують центри психологічної
допомоги, не можуть вважатися цілком надійними.

Однак вільне від цих методологічних обмежень лонгитюдне обстеження 1007
новозеландських дітей, розвиток яких спостерігали до досягнення ними 21
року, знайшло, що 28 з них, яких дослідники визначили як геїв, чи
лесбіянок бісексуалів, є групою підвищеного ризику для суїцидальної уяви
і поведінки, депресії, тривожності, поведінкових розладів і нікотинової
залежності. ( Fergusson et al., 1999)

Систематичне порівняння психічних властивостей 48 пар монозиготних і 55
пар дизиготних близнюків ( Herrell et al.,1999) показало, що ті з них,
що мали одностатевих сексуальних партнерів, починали суїцидні спроби в
6.5 разів частіше своїх гетеросексуальних сіблінгів, причому цей
підвищений ризик не порозумівається з загальним станом їхнього
психічного здоров’я чи наркотичною залежністю.

Усе це змушує вчених задумуватися.

Дослідження Херреля і Фергюссона теж мають методологічні слабості (див.
Bailey, 1999). Вони вважають гомосексуалом будь-яку людину, що у
дорослому стані мала якийсь гомосексуальний досвід, але звичайно
сексуальна орієнтація визначається не по поведінці, а за структурою
еротичних фантазій і переваг. Люди, що мали гомосексуальний досвід,
могли і не випробувати гомоеротичних потягів і не вважати себе геями.
Неоднорідність вибірки утрудняє інтерпретацію результатів.
Гомосексуальне експериментування гетеросексуально орієнтованих людей
може бути зв’язане просто з їх підвищеною імпульсивністю і можливо, що
саме вона, а не гомосексуальність, корелює з визначеними рисами
психопатології. Великі сумніви викликає й об’єднання в одну групу
гомосексуальних чоловіків і жінок, психічні властивості яких багато в
чому різні.

Проте ці дані серйозні і допускають різну теоретичну інтерпретацію. На
думку Майкла Бейли, тут є кілька можливостей.

Підвищена схильність гомосексуалів до депресії і суїцидів – наслідок
їхньої стигматизації і дискримінації. В ворожому гомофобному світі
молодим людям важко прийняти свою сексуальну орієнтацію і це викликає в
деяких з них невротичні реакції. Це більш ніж правдоподібна гіпотеза.
Але чому ця проблема зберігається навіть у самій терпимій до
гомосексуальності Голландії? Для перевірки цієї гіпотези потрібні
крос-культурні порівняння того, як варіює рівень невротизма і
суїцидальності гомосексуалів у різних країнах і соціальних середовищах у
залежності від існуючого там рівня гомофобії і як ці показники міняються
зі зміною соціальних умов. Такі дослідження повинні бути
порівняльно-історичними і довгостроковими, тому що зміна соціальних
відносин позначається на індивідуальній психології лише через довгий
час.

Може бути справа не тільки в “соціальному гніті”, але й у тім, що
навіть в умовах відносної терпимості, людині важко прийняти свої
відмінності від більшості в такому істотному питанні. Геї набагато більш
самотні, чим гетеросексуали, вони частіше виявляються в стресових
ситуаціях, їм сутужніше знайти собі пари і т.д., і це може сприяти
емоційним розладам навіть при дружнім відношенні оточуючих людей. Як і
перша гіпотеза, це припущення виводить невротичні симптоми
гомосексуального населення не з внутрішніх властивостей індивідів, а з
труднощів їхньої взаємодії з навколишнім світом, але вважає, що ці
труднощі можуть бути не тільки конкретно-історичними (гомофобія,
дискримінація), але і глобальними. Якщо це припущення вірне, то навіть у
самих сприятливих соціальних умовах міноритарний статус геїв і лесбіянок
створює для них психологічні труднощі і деякі з них мають потребу в
спеціальній психотерапевтичній допомозі.

Можливо, що гомосексуальність, як відхилення від нормального шляху
розвитку (природний добір сприяє найбільш життєздатному, репродуктивно
успішному потомству), зв’язана з деякими іншими поведінковими і
психічними відхиленнями. Ця гіпотеза підкріплюється тим, що деякі
гомосексуали, як і люди, схильні до суїцидів і депресії, незалежно від
їхньої сексуальної орієнтації, відрізняються підвищеною емоційною
нестійкістю, ліворукістю і іншими фізичними аномаліями.

На перший погляд, це припущення патологізує гомосексуальність і віддає
біологічним детермінізмом. Однак канадський учений Рей Бланшард, один з
ведучих дослідників біології гомосексуальності, підкреслює, що питання
про те, чи вважати гомосексуальність психопатологією, потрібно
розглядати окремо від питання, що саме породжує гомосексуальність.
Припустимо, що гомосексуальність викликається якимось вірусом, чи
материнським стресом у період вагітності, чи материнськими антитілами,
несумісними з H-Y антигеном, чи будь-яким іншим біологічним процесом,
який можна вважати патологічним. Чи значить це, що гомосексуальна
орієнтація дорослої людини також повинна вважатися (психо)патологічною,
навіть якщо більшість геїв і лесбіянок функціонують так само успішно,
благополучні і щасливі, як гетеросексуальні чоловіки і жінки? Зрозуміло,
немає. Якщо стати на цей шлях, то патологічними можуть виявитися всі
індивідуальні розходження. Від того, що прекрасна перлина з’являється в
результаті хвороби раковини, її цінність не зменшується.

Гомосексуальність зв’язана з статевими / гендерними особливостями.
Відомо, що багато гомосексуалів по ряду поведінкових і психічних рис
відрізняються “гендерною неконформністю” (фемінізовані чоловіки і
чоловікоподібні жінки), що особливо сильно виявляється в дитячому віці.
Сама впливова етиологічна теорія гомосексуальності зв’язує це з
порушенням статевої норми пренатальних андрогенів. Як би то не було,
психічні проблеми і труднощі чоловіків-геїв аналогічні тим, що нормально
випробують жінки, чиї показники по шкалах невротизма звичайно вище, ніж
у чоловіків, тоді як розлади, типові для лесбіянок, більше схожі на
чоловічі. Дослідження суїцидальної поведінки двох великих
репрезентативних вибірок американських студентів ( Garifalo et al.,1999;
Rimafedi et al., 1998) показали, що частота суїцидних спроб корелює з
гомосексуальністю в хлопчиків, але не в дівчаток. Щоб усебічно
перевірити цю гіпотезу, потрібні систематичні зіставлення чоловічої і
жіночий гомосексуальності.

Не можна не враховувати вплив особливостей гомосексуального стилю життя
(богемне життя, зловживання наркотиками і т.д.) Але ці стилі життя також
бувають різними. Отже, потрібні різні контрольні групи.

Коротше кажучи, ми маємо проблему, але не маємо готового її рішення.

У будь-якому випадку, психотерапевтична допомога, у якої потребують
деякі гомосексуали, можлива тільки за умови дружнього відношення і
розуміння.[ 19 ]

HYPERLINK “http://sexology.psi.med.ru/book14.html”
http://sexology.psi.med.ru/book14.html И.С.Кон

Вміст серотоніна в плазмі крові і тромбоцитах і показники захвату
серотоніна тромбоцитами при порушеннях статевої ідентичності в осіб з
аномальною сексуальною поведінкою.

Ткаченко А. А., Дроздов А. З.,Пережогин Л. О., Ковалева И.А., Коган Б.
М.

Порушення статевої ідентичності людини виникають у популяції з дуже
значною частотою: по даних різних авторів, що спиралися на дані різних
психіатричних клінік у різних країнах, частота такого розладу, як
транссексуалізм, складає до одного випадку на 30 тисяч чоловічого
населення і до одного випадку на 100 тисяч жіночого населення (Каплан
Г.И., Седок Б.Дж., 1994; J. Walinder, 1976). У той же час клінічно
нечітко обкреслені порушення статевої ідентичності, очевидно,
зустрічаються в популяції на кілька порядків частіше.

Двостатнісь відбивається на декількох рівнях: генетичному, гонадному,
морфологічному, гормональному і церебральному. Виходячи з концепції про
багаторівневу організацію статі (Васильченко Г.С. 1990, Кон И.С. 1989),
можуть спостерігатися різні порушення формування статі на різних його
рівнях, що, однак, важко представити як локальне порушення, що не
торкається інших ланок складної системи, якою є стать. По сучасних
уявленнях, стать людини являє собою складну ієрархічну систему, що
складається з паралельно протікаючих, але багато в чому взаємно
обумовлених процесів біологічного і соціального розвитку індивідума. В
основі формування системи статі лежить процес статевої диференціації
мозку (СДМ), що починається в ранньому ембріональному періоді, і триває
аж до статевого дозрівання.

У системі формування статі одну з ведучих ролей грають нейромедіаторні
системи. Ряд авторів схильні припускати, що нейромедіаторні і
нейромодуляторні виконують в організмі роль універсального коду, що
відповідає за всю психічну діяльність і сомотопсихічнийе розвиток у
цілому (Белкин А.И., Ракитов А.И., 1989).

Про можливість участі серотоніна в дифференцюванні статевої поведінки
свідчить зниження частоти маунтінга і виражені реакції по жіночому типі
в самців, неонатально що одержували p-хлорфенілаланін, що є інгібітором
синтезу серотоніна. Навпроти, при введенні інгібіторів моноаміноксидази
(МАО), що сприяють нагромадженню катехоламинів і серотоніна в нервовій
тканині, у самок відзначалася маскулінізація поведінки (Lehtnen et al.,
1971). Таким чином, серотонін є свого роду фактором чоловічої статевої,
що детермінує, поведінки.

Останнім часом накопичено досить фактів, що свідчать на користь впливу
змін у серотоніновій системі безпосередньо на сексуальну поведінку
(Spoont et al., 1992). Так, у результаті ряду досліджень було
встановлено, що зниження змісту серотоніна в головному мозку приводить
до підвищення статевої активності тварин (Попова й ін., 1978, Zemlan et
al., 1978, Daprada et al., 1985). Виходячи з наявних фактів, дослідники
прийшли до висновку, що серотонінергічні механізми роблять інгібіруючий
вплив на статеву поведінку тварин. На користь даного висновку свідчили й
інші факти, зокрема, посилення гомосексуальної поведінки самців після
зниження рівня серотоніна в мозку на 80%, зникнення статевої активності
після введення 5-окситриптофана (попередника серотоніна в ланцюзі
біосинтезу) і інші (Fagliamonte et al., 1969, Gessa et al., 1978).
Зниження рівня серотоніна в головному мозку супроводжується посиленням
статевого потяга у всіх тварин, однак на зовнішні прояви
гіперсексуальності визначений відбиток накладає “соціальний стан”
тварини, її місце в ієрархії (Попова й ін., 1978, Spoont et al., 1992),
що говорить про те, що результати експериментів на тваринах варто
переносити в клініку дуже обережно. Проведені в останні роки
дослідження, що переслідували ціль вивчення ролі серотонінергічної
системи в регуляції статевої поведінки людини (Weissman, 1973, Zubi et
al, Alssi, 1993 і інші), розглядаючи тромбоцит як біохімічну і
фармакологічну модель нейрона, визначали зміст серотоніна в цільній
крові і плазмі, збагаченій тромбоцитами (Barr et al., 1992, Hanna et
al., 1995). Також проведеніі дослідження щодо зворотного захоплення
серотоніна показали, що при ряді станів, зокрема при
обсессівно-компульсівних розладах, спостерігаються зміни у
функціональній активності серотоніна ( ). У відповідність із сучасними
уявленнями парафілії являють собою порушення психосексуальних
орієнтацій, що є завершальним етапом психосексуального онтогенезу. У
світлі цілісного розуміння психосексуального розвитку як єдиного
безупинного процесу, першими етапами якого є формування статевої
самосвідомості і статеворолевої поведінки, особи з парафіліями
виявляються в групі ризику різних варіантів порушення статевої
ідентичності. Останні, з одного боку, створюють комплекс
клініко-психологічних предиспозицій для розвитку аномалій сексуального
потяга, з іншої сторони вказують напрямок пошуку клініко-патогенетичних
ланок даних розладів. [ 20 ]

HYPERLINK “http://www.rusmedserv.com/psychsex/sexchem.htm”
http://www.rusmedserv.com/psychsex/sexchem.htm

Висновок.

В даній курсовій роботі я розглянув і провів теоретичний аналіз
відмінностей статеворольових та психосексуальних порушень,причини,види
та наслідки цих порушень.

Був проведений теоретичний аналіз останніх публікації вчених і праць
провідних вчених галузі сексології.На даному етапі розвитку наука
сексологія потребує детальнішого вивчення,адже деякі ті самі
питання,теорії різними вченими розглядаються по різному.

Пока наукова дисципліна не розвинена на належному рівні,вона тяготіє до
спрощень,моновказальних пояснень і зведенню складного до простого і
одночасно-до виставляння специфіки свого предмету ,аж до незастосування
до неї загальнонаукової логіки в дослідженнях.

Звязок статевого диморфізма з диференцюванням статевих ролей,виявив
соціально-історичний аспект проблеми,збагативши поняття статі рядом
нових компонентів.Такаж багатоступінчатість спостерігається і в
сиситемі психологічної мотивації.Звідси висновок,що стать і сексуальну
поведінку необхідно розглядати на трьох автономних рівнях :
біологічному, соціальному і психологічному,кожний з яких має свої
власні градації,але які тісно зв’язані одина з одною,і потребою в
кооперації відповідних дисциплін і цілих галузей знань.

ДОДАТОК.

ПЕРЕЛІК І КОРОТКИЙ ОПИС СЕКСУАЛЬНИХ ВІДХИЛЕНЬ, ЩО НАЙБІЛЬШ ЧАСТО
ВКЛЮЧАЮТЬСЯ В СЕКСОЛОГІЧНУ КЛАСИФІКАЦІЮ:

Фетишизм (сексуальний символізм, сексуальний парціалізм) — об’єктом
статевого потяга є частина тіла, одяг чи який-небудь інший предмет, що
символізує сексуального партнера.

Апотемнофілія — сполучається із садомазохізмом різновид фетишизму, при
якому роль фетиша грають каліцтва тіла.

Пігмаліонізм (монументофілія, іконолагнія) — різновид фетишизму, що
сполучається з вуаєризмом, при якому роль фетиша грають зображення
людського тіла (картини, статуї, статуетки, фотографії);

Нарциссизм (аутофілія, аутоеротизм, аутоерасгія) — об’єктом статевого
потягу є власне тіло (різновид фетишизму);

Аутомоносексуалізм — як і при нарциссизме, об’єктом статевого потягу
також є власне тіло (частіше його дзеркальне відображення), подібність,
з тілом суб’єкта протилежної статі, що досягається за допомогою одягу і
відповідних манер (різновид фетишизму);

Гетерохромофілиія — об’єктом статевого потягу є тільки партнер з іншим
кольором шкіри (різновид фетишизму);

Ретифізм — різновид фетишизму, що сполучається з мазохізмом, при якому
роль фетиша грає взуття (а іноді й інші предмети зі шкіри);

Трансвестизм (еонізм, метатропізм) — статеве задоволення досягається при
перевдяганні в одяг іншої статі;

Цисвестизм — різновид трансвестизма, при якій відзначається прагнення до
надягання одягу не протилежної, а своєї ж статі, але типової для іншого
віку, або іншої соціальної групи;

Гомесвестизм — різновид трансвестизма, що сполучається з фетишизмом, при
якому сексуальне задоволення досягається при вдяганні одягу своєї ж
статі, але який належить іншій людині;

Педофілія (інфантосексуалізм, падерозія) — статевий потяг до дітей
(деякими дослідниками розглядається як різновид фетишизму, у якій роль
фетиша грають риси незрілого дитячого тіла, а стать дитини при цьому не
грає істотної ролі);

Партенофілія — статевий потяг до зрілих незайманих (сексуально
недосвідченим зрілим молодим суб’єктам);

Ефебофилия — статевий потяг до хлопчиків-підлітків, юнаків;

Німфофілія — статевий потяг до дівчаток-підлітків;

Геронтофілія— статевий потяг до осіб старшого віку, до старих;

Зоофілія (содомія, зооерастія, зооступрум, бестіофілія, скотолозтво) —
статевий потяг до тварин;

Зоосадизм — різновид зоофілії і садизму, що полягає в одержанні
сексуального задоволення від мучення тварин (патологічний потяг до
шкуродерства);

Сексуальний садизм (ерототиранізм, активна алголагнія) — статеве
задоволення, одержуване шляхом заподіяння страждань чи принижень
сексуальному партнеру;

Флагеллантизм (активний флагеллантизм, флагеляція,) — різновид садизму,
при якому задоволення одержують шляхом бичування партнера, рідше —
самобичування (остання форма частіше відноситься до садомазохізму чи
мазохізму);

Саліроманія — одержання сексуального задоволення в результаті мазання
інших людей брудом, калом, сечею, кров’ю і т.д. (різновид садизму);

Поллюціонізм — різновид саліроманії, що полягає в прагненні бруднити
людей спермою;

Некрофілія (некроманія, лікантропія) — статевий потяг до трупів і
здійснення з ними сексуальних дій. (Одними дослідниками це явище
виділяється в самостійну форму сексуальних девіацій, іншими
розглядається як різновид фетишизму (при якому у ролі фетиша виступає
мертве тіло) у сполученні з садизмом чи без такого, третіми — як
різновид садизму.)

Близько до цього явища знаходиться потяг до сексуальних дій зі сплячими
людьми, чи що знаходялись у несвідомому стані, з важкохворими й
умираючими, а також сексуально підвищена зацікавленість трупами,
цвинтарями, похоронним ритуалом і всім тим, що так чи інакше зв’язано зі
смертю і померлими. Крайньою формою некрофилии є некросадизм
(бертранізм) — прагнення до опоганення трупа і нарузі над ним (частіше у
формі відрізання молочних залоз, вирізання статевих органів) і
некрофагія — поїдання частин трупа (часто — статевих органів). І
некрофагія, і некросадизм іноді сполучаються з попереднім убивством
жертви, або одержання сексуального задоволення сполучено саме із самим
процесом убивства;

Вампіризм (сексуальний вампіризм) — сексуальне задоволення настає при
відчутті смаку крові партнера (частіше кров партнера одержують у процесі
коітуса чи попередніми ласками шляхом нанесення укусів; ряд
дослідників відносять це явище до проявів некросадизма);

Мазохізм (пасивна алголагнія, пассивітизм, пасивний флагеллантизм) —
одержання сексуального задоволення при приниженнях і фізичних
стражданнях, заподіюваних сексуальним партнером (деякі дослідники
поєднують садизм і мазохізм в одну загальну форму сексуальної девіації —
садомазохизм, вважаючи, що вони є доповнюючими один одного формами
одержання сексуального задоволення й іноді чергуються в тої ж самої
особи;

Танатофілія (танатомінія) — різновид мазохізму, що полягає в одержанні
сексуального задоволення в ході фантазій на тему власної смерті і
поховання (більш широко — закоханість у тематику, зв’язану зі смертю;
мазохістский еквівалент некрофилії);

Екскрементофілія (пікацизм) — сполучення мазохізму і фетишизму, при
якому людські виділення відіграють роль фетиша (у виді їх обнюхування,
обмацування, проковтування чи обмазування себе ними;

Реніфлекс (озолагнія, осфрезіофілія) — різновид екскрементофілії, при
якій роль фетиша грає специфічний запах об’єкта сексуальних переваг
(нюховий фетишизм);

Уролагнія (урофілія) — різновид реніфлекса, при якому нюховим фетишем
служить запах сечі (при копролагнії фетишем служить запах калу, при
спермолагнії — запах сперми і т.п.; смаковим еквівалентом
екскрементофілії є поїдання чи питво виділень — урофагія, копрофагія,
спермофагія);

Фроттаж (фроттеризм) — одержання сексуального задоволення шляхом дотику
(чи тертя) статевими органами до різних частин тіла обраного об’єкта в
юрбі, у тісноті (наприклад, у транспорті; одними дослідниками під цим
терміном мається на увазі сексуальна девіація, що є різновидом
ексгібіціонізму, іншими — різновид петтінга;

Кандаулезізм — різновид ексгібіціонізму, що сполучається з мазохізмом,
заснований на досягненні сексуального порушення при демонстрації
оголеної власної дружини чи партнерки іншим чоловікам;

Плюралізм (сексуальний плюралізм) — груповий секс, різновид
ексгібіціонізму в сполученні з вуаєризмом;

Тріолізм — різновид сексуального плюралізма, що полягає в сексуальних
діях між трьома партнерами, два з який мають однакову стать;

Вуаєризм (скопофілія, скоптофілія, міксосконія, візіонізм) — потяг до
0підглядання за статевим актом чи оголеними об’єктами.

Ексаудиризм — акустичний еквівалент вуайеризма;

Клізмофілія — одержання сексуального задоволення шляхом введення рідини
чи медичних свіч у пряму кишку;

Піролагнія — одержання сексуального задоволення від споглядання вогню,
видовища пожежі (здійснення підпалу з цією метою — піроманія). [14,
35-74 ]

Список використаної літератури:

1. Васильченко. Г.С. Сексопатология: Справочник – М.:
Медицина, 1990. – 576 с.: ил.

2. Вейнингер О. Пол и характер СПб.: Посев, 1989

3. Возианова А.Ф., Горпинченко И.И. Сексология и андрология. Абрис,
1997.

4.Здравомыслов В. И., Анисимова З. Е., Либих С. С. Функциональная
женская сексопатология. Пермь, Репринт, 1994. – 272 с

5. Колесов Д.В.,Селверова Н.Б. Физиолого-педагогические аспекты полового
созревания.Под редакцией.-М.:Педагогика,1978

6.Кон И.С.,Введение в сексологию.-М.:Медицина,1989

7.Кон И.С. Психология половых различий.-Вопросы психологии,1981,№2

8.Крафт-Эбинг Р. Половая психопатия, с обращением особого внимания на
извращение полового чувства. М.: Республика, 1996. – 591 с

9.Леонтьев А.Н Деятельность. Сознание .Личность.- М.:Политиздат,1975

10.Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р. Основы сексологии. М.: Мир, 1998.
– 692 с.

11. Свядощь А.М. Женская сексопатология. – 3-е изд., перераб. и доп. –
М.: Медицина, 1988. – 176 с: ил.

12. Сельченок К. В. Психосексология: Хрестоматия Изд. Харвест, 1998.
OCR Палек, 2000 г.

13. Снежневский А.А. Справочник по психиатрии – 2-е изд., перераб. и
доп. – М.: Медицина, 1985. – 416 с.

14. Старович З. Судебная сексология. М.: Юридическая литература, 1991. –
336 с.

15. Струнников В.А Пол..,-В кн.:БСЭ.М.,1975,т. 20.

16. Шостакович Б. В., Ткаченко А. А. Эксгибиционизм. Таганрог: Сфинкс,
1991. – 200 с.

17. Ткаченко А. А. Аномальное сексуальное поведение. М.: РИО ГНЦСиСП им.
В. П. Сербского, 1997. – 426 с.

18. HYPERLINK “http://www.rusmedserv.com/psychsex/neirops.shtml”
http://www.rusmedserv.com/psychsex/neirops.shtml Аналіз публікацій за
останній період

19. HYPERLINK “http://sexology.psi.med.ru/book14.html”
http://sexology.psi.med.ru/book14.html Аналіз публікацій за останній
період

20. HYPERLINK “http://www.rusmedserv.com/psychsex/sexchem.htm”
http://www.rusmedserv.com/psychsex/sexchem.htm Аналіз публікацій за
останній період

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020