.

Проблеми інвестування в економіку України (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1173 12267
Скачать документ

Курсова робота

На тему: Проблеми інвестування в

економіку України.

Зміст.

Вступ.

2. Основні поняття інвестицій. Роль інвестицій в економіці.

3. Методи залучення інвестицій в економіку України. Пріоритетні
напрямки залучення іноземних інвестицій в Україну.

4. Проблеми пов’язані із залученням іноземних інвестицій в Україну.

5. Стан інвестицій.

6. Висновок.

7. Використана література.

1. Вступ

Інвестиційна діяльність в тій чи іншій мірі властива будь-якому
підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без врахування
наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту,
альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів доступних
для інвестування, пріоритетні напрямки інвестування, ризик пов’язаний з
прийняттям того чи іншого рішення і т.д.

Причини, що зумовлені необхідністю в інвестиціях, можуть бути різними,
але в цілому їх можна розділити на три види: поновлення наявної
матеріально-технічної бази, збагачення обсягів виробничої діяльності,
освоєння нових видів діяльності.

Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках
того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова іде про заміну наявних
виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно,
тому що керівництво підприємства ясно представляє собі, в якому обсязі
та з якими характеристиками необхідні нові основні ресурси. Задача
ускладнюється, якщо мова іде про інвестиції, пов’язані з розширенням
основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий
ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів,
доступність в додаткових матеріальних обсягах, трудових та фінансових
ресурсах, можливість освоєння нових ринків та інші.

Важливим є питання про розмір інвестицій. Так, рівень
відповідальності, пов’язаної з прийняттям проектів вартістю 1 млн. грн.
та 100 млн. грн., різний. Тому повинна бути різна глибина економічного
аналізу проекту, який слід виконати перед прийняттям заключного рішення.
Крім того, в багатьох фірмах практика диференціації права прийняття
рішення щодо інвестиційного проекту стає звичним явищем. Це обмежує
максимальну величину інвестицій, в рамках якої, той чи інший керівник
може приймати рішення самостійно.

Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли в наявності є ряд
альтернативних або взаємонезалежних проектів. В цьому випадку необхідно
зробити вибір одного чи декількох проектів, за їх критеріями. Ми бачимо,
що таких критеріїв може бути декілька, а ймовірність того, що один
проект буде найкращим за всі інші по всім критеріям, як правило, значно
менше одиниці.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування багато, але
будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні
для інвестування. Тому постає задача оптимізації інвестиційного
портфеля.

Дуже важливим є фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди
відбувається в умовах невизначеності, ступінь якої може сильно
коливатись. Так, в момент придбання нових основних ресурсів не завжди
можна точно передбачити економічний ефект від цієї операції. Тому
нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.

Дуже важливим на сьогоднішній день є вирішення питання про пріоритетні
напрямки залучення інвестицій в економіку України та способи
впровадження іноземних капіталовкладень саме в ті галузі народного
господарства, які найбільше потребують цього. Адже наша країна до сих
пір знаходиться в кризовому стані, що викликає наростаюче напруження в
суспільстві.

Необхідним також є вирішення питання щодо того, які саме причини
стримують процес масового іноземного інвестування в економіку держави.
А також треба визначити та проаналізувати, які саме заходи необхідно
впровадити аби досягти зниження дії негативних факторів на стан
інвестиційного клімату в Україні.

2.Основні поняття інвестицій. Роль інвестицій в економіці.

Термін «інвестиції» має декілька значень. Інвестиції – це будь-який
інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх
вартості або забезпечення позитивної величини прибутку. Він означає
покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати.
В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для
фінансування росту та розвитку економіки країни. Незалучені грошові
кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути
“з’їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо
ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати
інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід. Існують різні форми
вкладення капіталу, які розрізняються за рядом факторів: в цінні папери
та нерухомість, в боргові зобов’язання, акції та опціони, з меншим та
більшим ризиком, на короткочасний та довгочасний строк, прямі та
непрямі, внутрішні та зовнішні.

Для того, щоб мати уявлення про інвестиції, спочатку звернемось до
основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його
учасників, типи інвесторів а також інвестування.

Цінні папери, або фондові цінності – це інструменти вкладання грошей,
які представляють собою боргові зобов’язання або забезпечують право
участі у компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в
компанії. Майнові вкладення – це вкладення в реальні активи компанії або
реальне власне майно. Реальні активи – це земля, будівлі та все те, що
“прив’язане” до землі. Реальне власне майно – це золото, антикваріат,
мистецькі твори та інші колекційні предмети.

Також розрізняють прямі та непрямі інвестиції: Прямі інвестиції – це
форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні
папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення
капіталу, при якому інвестор навпростець придбав правлення активами у
вигляді фондових або майнових цінностей.

Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи,
набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може
придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований
набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю
покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої
компанії, але буде мати долю у портфелі.

Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або участі
у капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в
нематеріальний актив, представляють собою ресурси, видані в борг з
обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов’язань
боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі
в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною
назвою –акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні
до дольових. Опціони – це цінні папери, які дають інвесторам право
придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій
вартості по закінченні оговореного строку.

Інвестиції розрізняються також за ступенями ризику. Так, ми знаємо
високо-ризикові та мало ризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем
ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання
прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які
вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку.

Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів,
вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними
величинами.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та
короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай
становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше
року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком.
Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком
шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років – інструмент
довгострокового вкладення.

В цілому інвестиційний процес – це механізм, що об’єднує попит та
пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит
на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових
інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими
цінностями, продавці та покупці вступають в угоду на пряму. Фінансові
інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають
залучені гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки –
це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має
гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює
інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгостроковий
фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними
паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси
купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, компанії та
фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному
процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.

В цілому держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що
держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно державі, компанії,
в цілому, являються чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи –
це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному
процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими
покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні
грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та
значна. Ми знаємо, що є два типи інвесторів: інституціональні та
індивідуальні. Інституціональні – це спеціалісти, робота яких полягає в
управлінні чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні – це інвестори,
які розпоряджаються своїми власними ресурсами.

Інвестування – це процес розміщення грошей в тих чи інших фінансових
інструментах з розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання
позитивної величини прибутку. Термін «інвестиції» має декілька значень.
Він означає покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові
результати. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм,
необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни.
Інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з
розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину
прибутку.

За характером цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та
інших видів діяльності, інвестиції поділяються на:

( кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

( рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші
матеріальні цінності);

( майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші
інтелектуальні цінності;

( сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань,
оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого
досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але
не запатентованих (ноу-хау);

( права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами,
обладнанням, а також іншими майновими правами;

( інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст
матеріально-виробничих запасів здійснюються у вигляді капітальних
вкладень.

За суб’єктним складом інвесторів інвестиції поділяються на:

( інвестиції, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами,
господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також
громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами,
заснованими на колективній власності;

( державні інвестиції, здійснювані органами влади і управління України,
Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок
коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також
державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових
коштів;

( іноземні інвестиції, здійснювані іноземними громадянами, юридичними
особами та державами;

( спільні інвестиції, здійснювані громадянами та юридичними особами
України, іноземних держав.

За джерелами фінансування інвестиційної діяльності інвестиції
поділяються на такі, що здійснюються за рахунок:

( власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні
відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові
нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

( позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські
та бюджетні кредити);

( залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу
акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

( бюджетних інвестиційних асигнувань;

( безоплатних та благодійних внесків, пожертвуваннь організацій,
підприємств і громадян.

За регіональною ознакою інвестиції виділяють в середині країни
(внутрішні) та за кордоном (зовнішні). Під внутрішніми інвестиціями
розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені в межах
даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції)
розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені за межами
даної країни.

Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій,
виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції,
реінвестиції, брутто-інвестиції.

Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові
інвестиції).

Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення)
виробничого потенціалу.

Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання
прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

Протягом останнього десятиліття слово “інвестиції” стало відігравати
особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду.
Підприємства країн колишнього Радянського Союзу, які втратили можливість
черпати фінансові ресурси з централізованих джерел, вийшли у вільне
плавання до безкрайніх просторів ринкової економіки, не зовсім розуміючи
як жити у цих умовах. Єдине правило, яке моментально вивчили всі
керівники, зводилося до того, що потрібні гроші. Коли є гроші, їх можна
інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має
достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в
умовах нестабільної економіки. Але де знайти гроші? Згідно з визначенням
гроші є у інвесторів, але більшість їх знаходиться за кордоном, де
фінансисти грають за своїми правилами. Вони готові вкладати гроші тільки
в ті проекти, які принесуть їм найбільшу користь.

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось
у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції
торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес
економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають
найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи,
структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного
прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на
мікро – і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із
надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже
складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та
утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не
найголовнішою є низька інвестиційна активність. З 1991 р. обсяг валового
внутрішнього продукту (ВВП) скоротився майже вдвічі. При цьому абсолютна
більшість відтворювальних ресурсів ледве покриває фізичне зношування
виробничого апарату, а чистого нагромадження (приріст основного
капіталу) практично немає. Ця тенденція тісно пов’язана з явищами
щорічного падіння обсягів капітальних вкладень, постійним зменшенням
бюджетного фінансування народного господарства.

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і
стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована
інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела,
напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи
для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих
соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на
макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати
сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з
внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.

Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої
країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаро-
виробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без
відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без
надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження
новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаро-
виробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури,
інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для
забезпечення конкурентоспроможності національного товаро- виробництва,
без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське
співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на
базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і
ефективних ринкових перетворень.

Крім того, інвестиції підвищують кількісні та якісні показники
виробництва, що в значній мірі сприяє зростанню ВНП, продуктивності
праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішенню багатьох
соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між
темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи
розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство
будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих
країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи
державного управління у цих країнах використовують широкий спектр
методів її стимулювання:

( прискорена амортизація;

( раціональна податкова система;

( кредити та регулювання банківських процентних ставок;

( заохочення лізингу.

В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи
державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок
цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли
недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в
свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів
господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише
науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі,
вони визначають загальний ріст економіки держави. В результаті
інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте
національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній
конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій
мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий
приріст національного прибутку частково знову накопичується, проходить
подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким
чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в
результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст та розширене
відтворення.

Методи залучення інвестицій в економіку України. Пріоритетні напрямки
залучення іноземних інвестицій в Україну.

Питання залучення інвестицій стало останнім часом найбільш актуальним
для економіки України. Держава не в змозі забезпечити зараз надходження
обсягу коштів, необхідного для зростання валового внутрішнього продукту.
Інвестиційний потенціал вітчизняного приватного сектору ще дуже низький
для здійснення великих інвестиційних проектів. Це стосується як
українських банків, так і інших фінансових організацій. На сьогодні,
більшість з них згодна фінансувати короткострокові проекти, вартість
яких відносно низька. Реально ж, більшість українських підприємств
потребують докорінної реконструкції та переобладнання. Вартість таких
інвестиційних проектів сягатиме десятків і сотень мільйонів доларів.

Багато наших керівників кажуть, що розвиток їх підприємств стримує лише
нестача обігових коштів. Проте, потрібно розуміти, що така нестача, в
більшості випадків, є результатом погано організованого виробничого
процесу та недосконалої системи реалізації. Це не свідчить про
нездатність директорського корпусу управляти власним виробництвом.
Мистецтво керівництва в ринкових умовах не може виникати само по собі.
Потрібний досить довгий період навчання, отримання ноу-хау управлінської
діяльності. Такі знання можна отримати співпрацюючи з установами, які
мають багатий досвід роботи на ринку.

Інвестиційний процес залежить від стабільності в багатьох вимірах:
стабільності політичної, стабільності законодавства, стабільності
економічної, стабільності інвестиційної політики держави.

Процес політичної трансформації суспільства знайшов свій логічний
розвиток у прийнятті нової Конституції України, яка законодавчо
закріпила нові орієнтири розвитку України. Прийнято низку законів, які
регламентують основні аспекти суспільного життя. Було введено
національну валюту України – гривню. Значні кроки зроблені Урядом у
напрямі приборкання інфляції, лібералізації цін, впровадження режиму
вільної торгівлі. Прийнято Закон України “Про режим іноземного
інвестування”, яким чітко визначились гарантії держави, порядок
здійснення та реєстрації інвестицій. Створено систему незалежних
реєстраторів, яка забезпечить впевненість інвестора у цивілізованих
підходах до реєстрації прав власності. Розпочато формування
інфраструктури обслуговування інвесторів.

Проте, сьогодні ще остаточно не вирішено, якою буде податкова політика
держави, на що можуть розраховувати інвестори, які бажають увійти до
українського ринку. Вони повинні мати впевненість, що нові підходи не
погіршать економічного стану об`єкту їх інвестицій. Тому, зараз важливо
надати їм відповідні гарантії. Не обов`язково нові закони ввести в дію
вже сьогодні, проте ключові позиції вже повинні бути офіційно
задекларовані. Потрібно зауважити, що процес внесення інвестицій повинен
мати певний пільговий режим. Непоодинокі випадки, коли грошові кошти,
які перераховуються інвесторами на розвиток підприємств, оподатковуються
за звичайною ставкою податку на прибуток. Гроші, які надходять за
цільовим призначенням не повинні розглядатися, як “дар”, це гроші
націлені на розвиток української економіки в цілому. Відомо, що кожен
долар інвестицій може збільшувати національний продукт на декілька
доларів. Тому, не можна різати курку, що несе золоті яйця державі.

Іноземні інвестори відчувають деяку невпевненість і з причини постійних
змін підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття
Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних
підприємств, які могли користуватися ними ще щонайменше декілька років,
такої впевненості не додало. Зрозуміло, що бажано залучити до державного
бюджету України додаткові кошти від оподаткування таких підприємств, що
такі пільги ставлять у дещо нерівні умови хазяйнування іноземних і
вітчизняних підприємців. Проте, про це потрібно розмірковувати під час
створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію. Фірми, які
прийняли рішення про вхід в Україну, базуючись на розрахунках, які були
зроблені на основі діючого законодавства, сподіваються, що вже нічого не
буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони отримали і державні
гарантії. Зараз, прийняття законів, які суттєво погіршують стан
інвесторів, підтверджує сумну репутацію України, як країни з одним з
найвищих рівнів ризику для інвесторів.

Тому, доведеться докласти ще багато зусиль для кардинальної зміни
ситуації на краще, в тому числі і постійно удосконалюючи приватизаційні
процеси, як один з найважливіших напрямків залучення інвестицій.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний в тих сферах економіки
активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче
соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів
харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво
важливої продукції.

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має
потребу практично все агропромислове господарство України, – від
первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску
кінцевого продукту та доведення його до споживачів. Тут вкрай необхідно
підняти продуктивність та знизити витрати, забезпечити більш глибоку та
комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення
виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через
технологічну відсталість в агропромисловій сфері економіки щорічно
втрачаються мільйони тонн м`яса, не використовується близько половини
молочного білка, пропадає 40% овочів і фруктів. У величезних кількостях
витрачається або нераціонально використовується вирощена зернова
продукція.

Зниження втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її
переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в
короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема створення
порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і
забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені
ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у
переведені агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в
тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого
потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру
потребу паливно-енергетичні галузі що впродовж багатьох років несуть
величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та
соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту. Залучення інвестицій
з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв`язанні ряду
питань. Серед них:

– активізація використання існуючого виробничого потенціалу по
видобуванню та переробці енергоресурсів, зокрема нафти і газу, родовища
яких відкрито в українській частині шельфу Чорного моря та в Карпатах.
Відомо що чорноморськими родовищами цікавляться британська
транснаціональна компанія “SHEEL” та російський “ГАЗПРОМ”. І саме в
даному питанні держава повинна взяти на себе роль посередника і вибрати
найкращий із запропонованих варіантів. Також держава має вирішити
питання із закриттям частини вугільних шахт і реконструкції решти;

– різке зниження питомих видатків палива та енергії у народному
господарстві на основі переходу до енерго- зберігаючих технологій;

– комплексна модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і
процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що
забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а
також поліпшення умов праці;

зниження негативного впливу металургійного та нафтохімічного комплексів
на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих
технологічних процесів у виробництві, транспортування та сферах
споживання енергоресурсів.

4. Проблеми пов’язані із залученням іноземних інвестицій в Україну.

Україна потенційно може бути однією з провідних країн по залученню
іноземних інвестицій. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок,
порівняно кваліфікована і водночас дешева робоча сила, значний
науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність
інфраструктури, хоч і не надто розвиненої. Перші роки ринкових реформ у
перехідних економіках позначені серйозним спадом інвестиційної
активності. Найважливішою його причиною було скорочення бюджетних
асигнувань на інвестиційні цілі. Істотний вплив на інвестиційну
діяльність у цей період чинить спосіб приватизації підприємств.
Сертифікатна приватизація не дозволила істотно пожвавити процеси
інвестування. Чинниками, що гальмують інвестування в перехідній
економіці, є також низький рівень внутрішніх заощаджень та
нерозвиненість фінансових ринків. Можливості залучення іноземних
інвестицій в перехідні економіки виявились обмеженими через високий
рівень конкуренції за кредитні ресурси з боку розвинених країн.

У вітчизняній економіці у 90-их роках відбувся обвал інвестиційних
видатків. Чисті інвестиції як відсоток ВВП знизилися із 16,3% у 1993
році до менш ніж 3% у 1998 р. Інвестиційний занепад є результатом дії
двох груп чинників. До першої групи передовсім належить залежність
української економіки від інших країн. Ця група зумовила глибину спаду
інвестиційних видатків у перші роки незалежності. Поглиблення спаду у
наступні роки є наслідком численних прорахунків уряду в регулюванні
інвестиційного процесу. Упродовж 90-их років уряд у прихованих формах
субсидував державні підприємства, що послабило зв’язок між ефективністю
їхньої роботи та її фінансовими результатами. Проявами такого
субсидування стали: виникнення заборгованості з податків і обов’язкових
платежів, її списання і реструктуризація, фінансова допомога за рахунок
коштів Резервного фонду уряду, Інноваційного фонду тощо. Така політика
підривала стимули до пошуку підприємствами шляхів нагромадження власних
фінансових ресурсів для інвестування. Водночас створювалися нерівні
умови для інвестиційної діяльності приватного сектора економіки України,
що разом зі скороченням державного інвестування сприяло поглибленню
інвестиційного спаду. У нашій економіці амортизаційні відрахування
практично припинили виконувати функцію джерела інвестиційних видатків,
що викликано їх нецільовим використанням. Навіть та частина таких
відрахувань, що використовувалася за призначенням, скеровувалася
найчастіше на ремонт наявних капітальних благ. Ще одним чинником, що
негативно позначився на обсягах інвестиційних ресурсів, була інфляція.
Намагання уряду пом’якшити її згубні впливи на фінансові ресурси
підприємств через запізнілу індексацію вартості основних фондів успіху
не мали. Податкове законодавство пов’язане з інвестиційним
процесом у кількох аспектах. Економісти твердять, що податки є одним з
найсильніших депресантів інвестицій. Податковий режим – рівень
податкових ставок на прибуток підприємств, спеціальні знижки ставок та
інші податкові пільги – помітно впливає на інвестиційну поведінку
ділових підприємств. В Україні фіскальна політика досі стримувала
інвестиційну діяльність. Намагаючись забезпечити відповідний рівень
фінансової підтримки певних підприємств, уряд нарощує податковий тиск на
решту ділових одиниць вітчизняної економіки. Активізацію інвестиційної
діяльності в Україні гальмує зростання масштабів тіньової економіки,
викликане надмірним податковим тягарем. Залучення в інвестиційний процес
тіньових доходів домогосподарств виключно за допомогою розвитку
інструментів фондового ринку, на думку більшості фахівців, практично
неможливе. Фінансування інвестицій за допомогою фондового ринку
стримується низькою схильністю населення до заощаджень у формі цінних
паперів. Річ у тім, що нерівномірність надходження грошових доходів та
їх знецінення внаслідок інфляції перетворюють тверду іноземну валюту у
вигіднішу форму заощаджень. У вітчизняній економіці складається
проміжний між корпоративно-орієнтованим та директивно-керованим тип
інвестиційного процесу, про що свідчать державний патерналізм щодо
вузького кола підприємств, низька активність банківського сектора на
ринку цінних паперів, інтеграція банківських установ у галузеві
структури – аналоги корпорацій тощо. Такий тип інвестиційного процесу не
є оптимальним. Для відчутного прогресу в інвестиційній сфері потрібно
передовсім змінити фіскальну політику – знизити податковий тягар та
відмовитись від субсидування неефективних підприємств. Уряд повинен
стимулювати внутрішню інвестиційну діяльність.

Притоку в інвестиційну сферу іноземного та приватного національного
капіталу перешкоджають політична нестабільність, недосконалість
законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури,
недостатнє інформаційне забезпечення, та ще однієї дуже важливої причини
– корупції. Саме через корупцію і бюрократію у світі склалася негативна
думка про нашу державу, додамо до цього нашу систему оподаткування і ось
ми маємо результат – Україну віднесли до групи країн з найбільшим
інвестиційним ризиком. Нерішучість, обережність у прийнятті кінцевих
рішень потенційними інвесторами в такій ситуації – з’ясоване явище.
Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в
Україні” скерований на заохочення і підсилення припливу іноземного
капіталу в пріоритетні сфери економіки держави шляхом надання різного
роду страхових гарантій, особливо по найбільш важливим інвестиційним
програмам і проектам, покращення правового регулювання іноземного
інвестування, розвитку інфраструктури міжнародного бізнесу.

В завдання “Програми” входить залучення додаткових джерел інвестування
прогресивних структурних зрушень та інших якісних перетворень в
економіці України за рахунок коштів іноземних інвесторів, формування
експортного потенціалу, росту технічного рівня виробництва, скорочення
енергоємності продукції. Неодмінною умовою формування сприятливих умов
для притоку іноземних інвестицій буде розвиток ринкової
інфраструктури міжнародного бізнесу, для чого передбачається:

-значно покращити роботу таких ділянок інвестиційної діяльності,
як фондові біржі, комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні
компанії і інвестиційні фонди, трастові та консалтінгові, холдінгові
та аудиторські фірми;

-утворити державний реєстр іноземних інвесторів і банк даних про
об’єкти іноземного інвестування в Україні, автоматизовану інформаційну
систему, яка забезпечувала б оперативний пошук іноземних та вітчизняних
інвесторів, та надання консультацій з питань техніко-економічного
обгрунтування та реалізації інвестиційних проектів;

-утворити Український банк реконструкції та розвитку, на який
покласти функції по пільговому кредитуванню та фінансуванню проектів та
національну страхову компанію по страхуванню ризиків вітчизняних та
іноземних інвесторів;

-здійснити організацію статистичної звітності про іноземних
інвесторів, вдосконалити систему обліку відповідно до міжнародних
стандартів, здійснити публікацію нормативних актів України та іншої
інформації, яка цікавить іноземних інвесторів на іноземних мовах;

-визначити навчальний заклад в Україні та за кордоном для
підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, що працюють над
проблемами залучення іноземних інвестицій в Україну.

Важливу роль в розширенні іноземного інвестування повинно
відіграти агентство міжнародного співробітництва та інвестицій,
головним завданням якого є з надання допомоги підприємцям України:

– в пошуку іноземного партнера;

– в правильному оформленні документів інвестиційної заявки;

в складенні бізнес-плану;

в розробці інвестиційного проекту по методології, прийнятій в країнах з
розвиненою економікою.

Слід зазначити важливість Закону України “Про правовий статус
іноземців”. В ньому підтверджується право іноземних громадян як фізичних
осіб займатися інвестиційною діяльністю. Законом України передбачена
рівність прав і обов’язків всіх суб’єктів у сфері економічної
діяльності.На сьогоднішній день іноземні інвестори які все ж наважуються
інвестувати в нашу економіку вимагають законодавчих гарантій, великі
корпорації та інвестиційні компанії вимагають урядових гарантій та
пільг. Проте механізм реалізації правових гарантій поки що недостатньо
відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для
забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів.
Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для
вирішення суперечок, яка незалежна від уряду країни-господаря. У зв’язку
з цим велике значення надається приєднанню України до багатосторонньої
конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою та фізичними
і юридичними особами інших країн. Важлива умова, необхідна для приватних
капіталовкладень (як іноземних, так і вітчизняних), – постійний та
загальновідомий набір норм та правил, сформульованих таким чином, щоб
потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила будуть
застосовуватись до їх діяльності. В Україні ж, яка перебуває в стані
безперервного реформування влади, правовий режим непостійний.

Надалі на різних рівнях влади діють закони та правила, що часто
суперечать один одному. Додатковим джерелом нестабільності є надання
законам та інструкціям зворотної сили. Така практика серйозно турбує
іноземних інвесторів, особливо коли законодавство зачіпає вже існуючі
капіталовкладення. Процеси ринкових реформ і структурних перетворень,
які відбуваються в нашій державі, вимагають значних капітальних
вкладень. Питання пошуку й залучення в її господарський комплекс
фінансово–матеріальних ресурсів набувають особливої актуальності,
внаслідок необхідності оновлення діючих виробничих потужностей та
основних фондів на більшості промислових та сільськогосподарських
підприємствах, вирішення завдань впровадження новітніх технологій,
освоєння нових конкурентоспроможних видів продукції, нарощування
потенціалу та створення нових робочих місць. В умовах вкрай обмежених
внутрішніх можливостей для фінансування економічних проектів великого
значення надається більш активному використанню інвестицій . Проте,
незважаючи на посилену увагу до цього питання з боку держави, воно так і
залишилося не вирішеним.

Постає питання: в чому ж проблема? Що стримує іноземних інвесторів і
стає їм на заваді? Існують різні точки зору на інвестиційні процеси в
Україні та їх динаміку. Гроші завжди йдуть туди, де найсприятливіші
умови для їх вкладення, де вони дають найбільший прибуток. Важкий стан
економіки нашої держави в поєднанні з неадекватним законодавством є
основними причинами, які пояснюють той факт, що обсяги іноземних
інвестицій в Україну залишаються низькими в порівнянні з іншими пост
соціалістичними країнами Східної та Центральної Європи.

Згідно з діючими нині нормативно–правовими актами всім інвесторам без
винятку надано рівні права, незалежно від того, який сектор економіки
вони інвестують, який розмір цих інвестицій, яке їх походження, чи є
вони внутрішніми чи закордонними. Такий підхід, можливо, і є нормальним
у разі, якщо країна вже досягла достатньо високого рівня економічної
стабільності. Але він не виправдовує себе у випадку з нашою державою.
Законодавство України, на жаль, не надає будь – яких стимулів для
інвестування у ключові галузі економіки. Що більш важливим та необхідним
є фінансово–матеріальні надходження для держави, то привабливішими мають
бути умови для потенційних інвесторів, особливо це стосується
перехідного етапу економіки. Тому, на мій погляд, селективну
інвестиційну роботу потрібно проводити так, щоб першочергова увага була
до тих інвесторів, які насамперед спрямовані на виробництво товарів, що
заміщають імпорт, а також орієнтовані на експорт. Зупинимося детальніше
на об’єктах регулювання. Об’єктами регулювання в інвестиційній
діяльності є умови і результати здійснення інвестиційної діяльності
державними й недержавними суб’єктами підприємництва та інвестиційний
процес. Дослідженнями доведено, що державним органам управління
інвестиційною діяльністю первинним об’єктом регулювання доцільно
розглядати не умови і процес, а результати інвестування, бо формування
сприятливого інвестиційного клімату не самоціль, а передумова для
ефективного залучення й використання інвестиційних ресурсів. Умови та
результати інвестування конкретизуються за етапами (фазами) перебігу
інвестиційного процесу щодо умов і результатів інвестування.

Огляд і аналіз інвестиційного законодавства України засвідчив, що
сьогодні в Україні концептуально не визначено результатів інвестування
як об’єкта регулювання і не забезпечено методичної основи для
конструктивного регулювання інвестиційної діяльності за результатами.
Фактично загальне й спеціальне інвестиційне законодавство регламентує
умови і порядок укладення і залучення інвестиційних ресурсів,
оподаткування суб’єктів інвестування і отримання ними податкових пільг,
припинення інвестиційної діяльності. Аналіз змін і доповнень до
законодавчих та інших правових актів доводить, що більшість із них
стосується поліпшення інвестиційного клімату. Треба зауважити, що в
багатьох країнах, як і в Україні, первинним об’єктом регулювання
інвестиційної діяльності є умови інвестування, проте рівень розвитку
економіки цих країн і України значно різниться. Суттєвою є відмінність у
розвитку правової системи. Різняться також пріоритети і пов’язані з їх
реалізацією завдання. Проте навіть побіжний огляд історії розвитку
систем регулювання інвестиційної діяльності окремих країн свідчить, що
вони свого часу розглядали результати інвестування первинним об’єктом
регулювання. І це дало позитивні результати. Так, до 80-х років у США
корпорації отримували знижку на податки у розмірі 30% за цільові
результати -використання прибутку на оновлення виробничих фондів. Коли
на більшості підприємств виробничі фонди було оновлено, пільги почали
надавати за зниження рівня витрат у собівартості продукції. Ставилося за
мету знизити енергомісткість продукції.

У регулюванні інвестиційної діяльності заслуговує на увагу досвід
Тайваню. Уряд цієї країни понад два десятиліття практикував надання
податкових знижок за цільові результати. Так, протягом 50-х років
здійснювалося адміністративне і фінансове сприяння розвитку
імпортозамінювального виробництва. Починаючи з 1960 року стимулювалося
нарощення експортного потенціалу. Тільки тоді, коли в країні значно
розвинулася промисловість, інфраструктура, зріс рівень реальних доходів
громадян, первинним об’єктом регулювання уряд Тайваню почав розглядати
умови здійснення інвестиційної діяльності. Це виявилося у тому, що
замість формування цільових завдань він почав визначати пріоритетні
галузі залучення інвестицій. Проведені дослідження підтверджують: є
достатньо аргументів, які свідчать на користь того, що в Україні
первинним об’єктом регулювання сьогодні ще зарано розглядати умови
здійснення інвестиційної діяльності. Це, зокрема, доводять рівень
доходів і рівень корупції в державі, частка імпорту готової продукції у
підсумку поточного рахунку платіжного балансу, структура експорту. У
зв’язку з цим назріла нагальна потреба у врегулюванні цього питання
законом, яким буде передбачено надання пільг окремим суб’єктам
підприємництва під конкретні проекти відповідно до державних програм
економіки та соціальної сфери, що, у свою чергу, стане додатковим
правовим важелем впливу на інвестора в плані спрямування його у ті
важливі для України галузі, куди він поки що не йде. Особливого значення
це питання набуває в даний час, коли країна вже пройшла етап масової
приватизації і вступила в період роздержавлення великих компаній.

Як уже не один раз стверджувалося, вся діюча законодавча база має
дві основні вади: по–перше, нестабільність, а по–друге, відсутність
комплексності та наявність протиріч. Зрозуміло, що в період економічної
перебудови держава знаходиться у пошуку адекватних законодавчих важелів,
однак компанії, які вже здійснюють або мають намір розпочати
інвестиційну діяльність, повинні мати хоч мінімальні гарантії
стабільності для планування власних дій. Слід тісніше координувати
зусилля різних державних відомств і приділяти більше уваги розробці
чітких інструкцій із застосування законів. Окрім незрозумілих
формулювань законодавчих документів, сама їх кількість може призвести до
плутанини.

Зауважу, що на сьогоднішній день вже прийнятий новий Цивільний кодекс
України (від 16.01.2003р. № 435-IV), що змінює та відміняє багато
нормативних актів, які протирічать один одному і не відповідають
інтересам інвесторів, проте в силу він вступить лише з 1 січня 2004 р.
Так як норми цього кодексу в повній мірі будуть застосовуватись тільки
до тих правовідносин, що виникнуть після його прийняття, то, на мою
думку, інвестори не будуть поспішати вкладати свій капітал в нашу
економіку, а скоріш за все почекають початку наступного року.

Нарешті ще не вирішене одне з найголовніших питань – питання
власності на землю. Необхідно законодавчо закріпити права інвесторів на
придбання у власність земельних ділянок, на яких розміщуються об’єкти
інвестування.

Істотною перешкодою на шляху до залучення та ефективного
використання іноземних інвестицій є недосконала інфраструктура.
Недостатня кількість відповідних експертів, аудиторів, консультантів
стримує збільшення надходжень закордонного капіталу. Аби виправити таке
становище, слід створити мережу спеціальних установ – як державних, так
і недержавних, – які будуть займатися підготовкою таких фахівців для
України, готуватимуть відповідні інвестиційні проекти за міжнародними
стандартами. Сьогодні подекуди наші підприємці навіть не можуть чітко
сформулювати свої потреби в інвестуванні, грамотно скласти проект чи
заявку на отримання іноземної допомоги.

Крім того, на сьогоднішній день ми маємо ряд інших негативних
моментів: бюрократичні бар’єри, відсутність правового забезпечення
кредитування, страхування ризиків, низький рівень ділової та професійної
кваліфікації, незначна частка сучасної техніки і технологій у загальному
процесі виробництва, нерегулярність матеріально–технологічного
постачання, нестача привабливих інвестиційних програм і проектів,
жорстка податкова система.

Велику кількість скарг серед ділових кіл зарубіжних країн викликає
робота митних служб, що пов’язано, в основному, знову ж таки з
нестабільністю законодавства. Нові акти, які навіть ще не були
опубліковані або опубліковані напередодні, негайно запроваджуються
митними органами в практику. Здебільшого це призводить до затримки
вантажів на кілька днів, що робить поставки як в Україну, так і за її
межі все менш і менш привабливими в очах західних бізнесменів.

Слід відзначити, що зовнішнє економічне середовище не відзначається
високим рівнем лібералізму до країн колишнього СРСР. Воно
характеризується жорсткою конкуренцією, протекціонізмом, лобізмом,
диктатом своїх пріоритетів. За таких обставин, єдиним реальним шляхом є
формування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце
займе система державного регулювання, державних гарантій, патронажу
іноземних інвестицій, а також трансформація структури власності на
основі приватизації. Необхідно знайти оптимальну схему, яка б дозволила
збалансувати норми прибутку, рівень ризику, забезпечила стимули та
гарантії для залучення іноземних інвестицій у процес структурної
трансформації економічного комплексу.

У нашій державі зараз багато робиться для того, щоб значно
активізувати процес залучення прямих іноземних інвестицій, багато ще
треба зробити в майбутньому, проте іноземні інвестори добре
усвідомлюють, що для створення привабливого інвестиційного клімату зі
стабільними, несуперечливими та прозорими правовими рамками потрібні
роки. Разом з тим, можна з упевненістю стверджувати, що багато
потенційних фінансових донорів готові до посилення своєї присутності та
діяльності в Україні, якщо процеси реформ динамічно продовжуватимуться,
якщо буде видно, що держава в особі центральних і місцевих органів
виконавчої влади оперативно й цілеспрямовано працює над усуненням
згаданих перешкод.

Досвід уряду Індії для України корисний тим, що завдання з реформування
економіки цієї країни у б0-х роках і завдання, які сьогодні необхідно
виконати в Україні, принципово не відрізняються. В Індії, як і в
Україні, результати інвестування не визнавалися первинним об’єктом
регулювання. Законодавство регламентувало умови вкладення коштів, їх
використання, оподаткування тощо. Регулювалася галузева спрямованість
інвестицій, іноземний капітал розглядався як один із основних засобів
підвищення загального технологічного рівня економіки. При цьому чи не
найважливішим пріоритетом було зберегти незалежність національної
економіки від впливу іноземних транснаціональних компаній. У кінцевому
результаті така практика завершилася тим, що Індія залишилася поза
сферою інтересів іноземних інвесторів. Регулювання інвестиційної
діяльності за цільовими результатами сприяє налагодженню ефективної
системи державного контролю за інвестиційними потоками. Ефективним є
контроль, який дає змогу регулюючим органам отримувати об’єктивну
інформацію, що має вплив на майбутній розвиток подій. Наприклад,
сьогодні інвестор, купуючи контрольний пакет акцій підприємства,
зобов’язується виконати інвестиційні зобов’язання протягом трьох років.
Ця інформація засвідчує наміри інвестора про виконання зобов’язань, які
можна перевірити тільки через три роки. Вона необ’єктивна, а отже, й не
дуже корисна для регулюючих органів. Власник підприємства може мати іншу
мету, найпоширеніша — усунення конкуренції на місцевому ринку для
нарощення обсягів імпорту готової продукції іноземного походження. Така
ситуація, наприклад, загрожує підприємствам, що спеціалізуються на
виробництві цементу. В Україні діє фактично тільки два цементних заводи.
Якщо проаналізувати відомі моделі, що мали місце в економічній історії,
помітною є важливість контролю над рухом інвестиційних потоків, зокрема
це стосується теорії повної зайнятості Джона Мейнорда Кейнса і
монетаристської теорії. У процесі реалізації “нового курсу” у США після
1932 року ефективним виявилося посилення державного контролю над
інтенсивністю виробництва продукції промисловими підприємствами, що
привело до припинення спаду цін унаслідок надвиробництва. Важливим
заходом, який сприяв виходу економіки США із кризи, було впровадження
програми скорочення безробіття шляхом прискорення будівництва об’єктів
суспільного користування. Контроль, як головна складова програми виходу
з економічної кризи, використовувався у таких державах, як Англія і
Франція. На початку 30-х років у Англії втілювалася політика контролю
над обсягом іноземних інвестицій, над обсягом і характеристиками
імпорту, а також над експортом готової продукції. Критерієм ефективного
контролю був баланс між товарно-інвестиційними потоками в країну і
рівнем збуту товарів як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках.
Приблизно таку ж політику в період великої депресії провадив уряд
Франції. Високою контрольованістю інвестиційних потоків характеризується
й економічна система Японії. Шляхом стимулювання високого рівня
заощаджень Японія контролює обсяг внутрішніх і зовнішніх інвестицій
(ідеться про період 1982—1985 рр.). Розміщуючи вкладення за кордоном,
вона здатна підтримувати високий рівень внутрішнього споживання і
заощаджень. Висока норма заощаджень забезпечує контроль над грошовою
масою. Стимулювання вкладень за кордон приводить до постійного
перевищення експорту над імпортом. Значна частина японських активів
акумулюється у США. Як результат, економіки Японії і США працюють на
користь одна одній доти, доки США потребує зовнішнього фінансування, а
Японія — розміщення надлишків капіталів для недопущення зростання
безробіття у країні і, в кінцевому результаті, недопущення проблем,
пов’язаних із надвиробництвом. Японські офіційні особи характеризують цю
політику так: “Ми хочемо, щоб США процвітали як провідна економічна сила
у світі, оскільки це дає змогу нам процвітати як другій такій силі.

Інвестиційні потоки бувають позитивними (додатними) та негативними
(від’ємними). Негативні інвестиційні потоки є витратами на створення або
придбання активів. Позитивні потоки репрезентують віддачу від
інвестицій, яка включає першопочаткові витрати на прибуток, що компенсує
тепм інфляції. Об’єктивною є інформація, яка документально підтверджена
і піддається перевірці.

5. Стан інвестування.

Кризовий стан української економіки виявився, зокрема, і в неухильному
зменшенні обсягу капітальних вкладень протягом 1991 -1997 рр. За 7 років
він зменшився майже вп’ятеро. У 1998 р. ця негативна тенденція була
подолана: капітальні вкладення збільшились на 6,1%, у 1999 — на 0,4%, у
2000 — на 11,1%.

Інвестиційне виснаження України в 1990-1994 рр. пов’язано з
гіперінфляцією. Проведенням індексації основних фондів у 1992-1993 рр.
цінова рівновага встановилася лише частково. Найбільший спад інвестицій
(на третину) був у 1994 р., коли індексація не провадилася, а
амортизаційні відрахування скоротилися до мізерної величини. Повноцінні
індексації 1995 -1996 рр. дали позитивний ефект, але після фактичного
зруйнування амортизації вимушено застосовувалися знижуючі коефіцієнти,
щоб запобігти різкому збільшенню питомих витрат виробництва та зростанню
цін.

Суттєвим прорахунком перших років економічних реформ було зволікання із
введенням необхідних позитивних змін в амортизаційну політику. Як
порядок, так і норми амортизації в Україні не відповідали світовим
стандартам. Перехід до нової системи амортизації та значно вищих її норм
гальмувався, бо викликав побоювання, що їх одномоментне введення дасть
ефект “бомби” в ціноутворенні. Проте подальше зволікання з реформуванням
амортизаційної політики стало вже неприпустимим. Для активізації
інвестиційної діяльності підприємств уряд протягом тривалого часу
займався вдосконаленням системи амортизації. Спочатку була спроба ввести
нову систему амортизації з початку 1997 р. урядовою постановою. Згодом
із деякими змінами ця система була введена з середини 1997 р. Законом
України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Норми амортизаційних
відрахувань для більшості видів засобів праці збільшені в 2-5 разів.
Завдяки цьому тенденція зростання абсолютного обсягу й частка
амортизаційного джерела капіталоутворення були відновлені.

Показники валового нагромадження, тобто обсягу інвестицій в основний
капітал і приріст матеріальних оборотних коштів, наведені в табл. 1.

Валове нагромадження в Україні у 1996-1999 рр., млрд.грн. (у фактичних
цінах) Таблиця 1

Найменування показників

1996

1997

1998

1999

Валове нагромадження

у т.ч.

основного капіталу

матеріальних оборотних коштів

Валові капітальні вкладення

Витрати на капітальний ремонт

18,4

16,9

1,5

12,6

4,3

20,0

18,5

1,5

12,5

6,0

21,4

20,1

1,3

14,0

6,1

25,1

25,1

0

14,8

10,3

Обсяг валових капітальних вкладень у 2000 р. становив 19,5 млрд. грн.
Звертає на себе увагу незначний обсяг нагромадження матеріальних
оборотних коштів, (у 1999 його зовсім не було). В нагромадженні основних
фондів негативною є тенденція істотного збільшення частки витрат на
капітальний ремонт, обсяг яких наближається до обсягу капітальних
вкладень. Це означає, що замість заміни зношених і застарілих засобів
праці новими, ефективнішими, щораз більше коштів витрачається на їх
збереження в експлуатації.

Високий ступінь зношеності й постаріння основних фондів диктує
необхідність їх інтенсивного оновлення переважно шляхом заміни, а не
шляхом ремонту. У зв’язку з цим доцільним є зменшення частки витрат на
капітальний ремонт і, відповідно, збільшення частки капітальних вкладень
у загальному обсязі валового нагромадження основного капіталу.
Зменшення обсягу витрат на ремонт дозволить істотно збільшити обсяг
капітальних вкладень. Своєю чергою, заміна зношених і застарілих засобів
праці новими, ефективнішими зменшить потребу в ремонті.

Динаміку основних фондів і оборотних коштів в Україні за 1996-1999 рр.
характеризує табл. 2. Тут звертають на себе увагу три негативні
тенденції: по-перше, зменшення (проїдання) основних фондів виробничої
сфери, по-друге, збільшення оборотних коштів, головно, за рахунок
надзвичайно високого зростання дебіторської заборгованості й, по-третє,
відповідне істотне зменшення грошових коштів. Відволікання надто великої
частини оборотних коштів у дебіторську заборгованість (67% на кінець
1999) внаслідок масових неплатежів є рівнозначним їх зменшенню на дві
третини.

Зменшення основних виробничих фондів відбулося за рахунок сільського
господарства, яке зазнало найбільшого інвестиційного виснаження. Основні
фонди цієї галузі національної економіки за три роки (1997-1999)
зменшилися на 6,6 млрд. грн. у результаті скорочення інвестицій протягом
1991-1999 рр. більш ніжу 20 разів.

Основні фонди та оборотні кошти України за 1996-1999 рр., млрд.грн. (у

фактичних цінах)

Таблиця 2.

1996

1998

1999

річний приріст

на кінець року

дворічний приріст

на кінець року

річний приріст

на кінець року

Основні фонди

843

-2

841

6

847

сфери виробництва

397

-4

39

5

•398

сфери послуг

446

2

448

1

449

Оборотні кошти

33

101

89

190

62

252

сфери виробництва

19

66

39

105

25

130

сфери послуг

14

35

50

85

37

122

Із загального обсягу оборотних коштів запаси товарно- матеріальних
цінностей

13

43

11

54

12

62

Дебіторська заборгованість

10

29

89

118

51

169

Грошові кошти та ін.

10

29

-11

18

3

21

Аналіз відтворення основних фондів по галузях національної економіки
(табл. 3) показує, що за загальною позитивною характеристикою їх
відтворення, а саме — забезпеченням їх розширеного відтворення
(приросту) проглядається негативна тенденція їх зменшення (прощання) в
сільському господарстві. Не забезпечується навіть просте відтворення
основних фондів не лише в сільському господарстві, а й у деяких галузях
сфери послуг.

Відтворення основних фондів України в 1996-1999 рр., млрд.грн. (у
фактичних цінах)
Таблиця3.

Галузь економіки

1996

на кінець року

1998

на кінець

року

1999

1997-1999

приріст

надійшло

вибуло

на кінець

року

Всі основні фонди

843,5

841,4

86,1

80,0

847,5

4,0

Сфери виробництва

396,9

393,4

20,9

16,5

397,8

0,9

промисловості

255,5

256,2

15,2

9,9

261,5

6,0

сільського господарства

125,9

120,5

4,0

5,2

119,3

-6,6

будівництва

15,5

16,7

1,7

1,4

17,0

1,5

Сфери послуг

446,6

448,0

65,2

63,5

449,7

3,2

транспорту і зв’язку

98,3

101,6

11,7

13,5

99,8

1,5

торгівлі

26,2

26,9

2,5

2,9

26,5

0,3

житлового господарства

142,4

146,0

10,3

7,1

149,2

6,8

інших галузей

179,8

173,5

24,5

40,0

174,2

-5,4

На перший погляд, нібито досягнуто певних позитивних зрушень у галузевій
структурі капітальних вкладень в національну економіку, а саме — істотно
підвищилась їх частка у сферу послуг. Проте досягнуто це не за рахунок
збільшення капітальних вкладень у дану сферу, а за рахунок зменшення їх
у виробничу сферу, особливо в сільське господарство, про що свідчать
дані табл.4.

Галузева структура капітальних вкладень, % до підсумку

Таблиця 4

1990

1999

Промисловість

Сільське господарство

Будівництво

Сфера послуг

35

21

4

40

38

5

2

55

Погіршилася галузева структура капітальних вкладень у промисловість
(табл. 5). Частка паливно-енергетичного й металургійного комплексів, які
виробляють проміжну продукцію, в загальному обсязі промислових
капітальних вкладень у 1999 р. становила 71 %, а частка машинобудівної,
легкої, деревообробної та паперової промисловості — галузей, які
виробляють кінцеву продукцію, — лише 9%. Позитивною тенденцією динаміки
галузевої структури промислових капітальних вкладень є істотне
збільшення частки харчової промисловості.

Галузева структура капітальних вкладень у промисловість, % до підсумку
Таблиця 5.

Галузі промисловості

1990 р.

1999р.

Паливна

22

37

у т.ч. вугільна

14

17

Металургія

9

17

Електроенергетика

8

17

Харчова

9

15

Машинобудування

29

7

Хімічна

6

3

Будівельних матеріалів

5

2

Легка

5

1

Деревообробна й паперова

2

1

Збільшення обсягу продукції на багатьох підприємствах може відбутися й
без інвестицій в основні фонди (капітальних вкладень) за рахунок
повнішого використання наявних виробничих потужностей. Проте це вимагає
інвестицій в оборотні кошти, поповнення яких можливе лише шляхом
розсмоктування тромбів неплатежів. А ці тромби неухильно та швидко
збільшуються й досягли вже гігантських розмірів: на кінець 2000 р. обсяг
дебіторської заборгованості становив 197 млрд. грн., кредиторської — 270
млрд. грн.. За таких умов інвестиційна діяльність більшості підприємств
є або дуже обмеженою, або й цілком неможливою. Головним джерелом
інвестицій в основні фонди у будь-якій постіндустріальній країні,
зокрема в Україні, є амортизаційні відрахування. Цілком закономірною,
згідно з теорією відтворення, є тенденція зростання частки цих
відрахувань у валових капітальних вкладеннях із нагромадженням основних
фондів. Тому важливе значення має державна амортизаційна політика як
складова частина інвестиційної політики. Про вагомість амортизаційних
відрахувань як джерела інвестицій свідчать такі дані. Обсяг цих
відрахувань у 1998 р., за даними Державного комітету статистики,
становив 13,5 млрд.грн., а обсяг капітальних вкладень за цей же рік — 14
млрд. грн.. Зіставлення цих двох показників показує, що амортизаційна
складова капітальних вкладень є справді головною. При цьому слід
зауважити, що реальний обсяг амортизаційних відрахувань, що поступив на
рахунки підприємств від реалізації продукції, є значно меншим від
нарахованого через збитковість виробництва, бартеризацію торгівлі й
масові неплатежі. Крім того, істотна частка амортизаційних відрахувань
використовується на капітальний ремонт. Якби реальні амортизаційні
відрахування дорівнювали нарахованим і весь амортизаційний фонд
використовувався за своїм прямим економічним призначенням, тобто як
винятково реноваційний, то тільки за рахунок цього джерела обсяг
капітальних вкладень міг би бути значно більшим. Звичайно для окремо
взятого підприємства існує певний розрив у часі між нарахуванням
амортизації та використанням нагромадженого амортизаційного фонду на
технологічне оновлення виробництва. Тому в кожний даний момент можливим
і доцільним є використання амортизаційного фонду одних підприємств
іншими, але тільки на засадах комерційного кредиту. Щодо питання про
обов’язкове внесення до державного бюджету частини амортизаційних
відрахувань усіх підприємств, яке виникає у зв’язку з обмеженими
фінансовими ресурсами держави, то при його вирішенні слід керуватися
такими міркуваннями. По-перше, згідно з економічною теорією,
амортизаційні відрахування мають реноваційне призначення, тобто
призначені для простого відтворення — відшкодування зношеності основного
капіталу даного підприємства. Жодного іншого призначення вони не мають.
Одного цього (теоретичного) обгрунтування цілком досить для того, щоб не
вилучати у підприємств частину амортизаційних відрахувань. По-друге,
стагнація ринкових реформ і збереження неефективної системи
господарювання в Україні призвели до стагнації національної економіки та
її інвестиційного виснаження, коли в деяких галузях уже не
забезпечується навіть просте відтворення основного капіталу, а
відбувається його прощання. Вилучення частини амортизаційних відрахувань
зменшить і без того дуже обмежені інвестиційні можливості підприємств.

По-третє, це вилучення по суті є не що інше, як ще один вид податку, не
передбачений законом про систему оподаткування. Оподаткування витрат
виробництва, якими, по суті, є амортизаційні відрахування, суперечить
здоровому глуздові.

По-четверте, якщо стосовно державних підприємств це вилучення є певною
мірою виправданим, то щодо приватних і колективних підприємств воно не
може мати жодного виправдання.

За таких умов було б доцільним законодавче закріплення використання
амортизаційного фонду тільки за його призначенням. Потрібно, нарешті,
ухвалити закон про амортизацію — єдиний замість кількох, якими сьогодні
суперечливо й неефективно регулюється амортизація.

Другим джерелом інвестицій, зокрема капітальних вкладень, є прибуток
підприємств. Інвестиційна активність визначається реальною прибутковістю
економіки. Українська ж економіка нині низькоприбуткова. Більше того, її
прибутковість падає, а натомість зростає збитковість, про що свідчать
наступні дані в млрд.грн.:

Роки 1995 1996 1997 1998
1999 2000

Прибутки 19,8 19,5 20,8 17,3
21,1 26.4

Збитки 1,0 4,9 7,0
13,9 13,7 14.6

Прибутки за

мінусом збитків 18,8 14,4 13,8 3,4
7,4 11.8

Прибутковість і збитковість української економіки в 1996-1999 рр.,
млрд.грн. Таблиця 6

1996

1997

1998

1999

Галузі

Прибутки

Збитки

Різниця

Прибутки

Збитки

Різниця

Прибутки

Збитки

Різниця

Прибутки

Збитки

Різниця

(2-3)

(5-6)

(8-9)

(11-12)

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

Всього

19,1

4,7

14,4

22,4

8,5

13,9

20,7

17,3

3,4

28,5

21,1

7,4

Сфера

Виробництва

10,9

3,8

7,1

12,1

6,5

5,6

10,7

11,8

-1,11

5,9

11,6

4,3

промисловість

9,2

1,8

7,4

10,5

2,6

7,9

9,5

7,0

2,5

14,4

7,0

7,4

сільське

господарство

0,6

1,9

-1,3

0,3

3,7

-3,4

0,1

4,5

-4,4

0,5

4,2

-3,7

будівництво

1,1

0,1

1,0

1,3

0,2

1,1

1,1

0,3

0,8

1,0

0,4

0,6

Сфера послуг

8,2

0,9

7,3

10,3

2,0

8,3

10,0

5,5

4,5

12,6

9,5

3,1

транспорт

і зв’язок

4,0

0,3

3,7

4,9

1,2

3,7

5,7

0,6

5,1

6,5

2,0

4,5

торгівля

1,5

0,2

1,3

2,3

0,4

1,9

1,7

3,5

-1,8

2,6

4,2

-1,6

житлове

й комунгосп

0,6

0,3

0,3

0,6

0,3

0,3

0,6

0,8

-0,2

0,7

1,2

-0,5

фінанси,кредит,страхуван

1,5

1,5

1,7

1,7

1,3

0,4

0,9

1,5

інші послуги

0,6

0,1

0,5

0,8

0,1

0,7

0,7

0,2

0,5

-0,7

У табл. 6 наводяться детальніші дані про прибутковість і збитковість по
галузях національної економіки. В найважчому фінансовому стані перебуває
сільське господарство, яке є цілком збитковим і тому позбавленим
інвестиційних ресурсів. Збитки цієї галузі в 1998 р. були настільки
великими, що зробили збитковою всю сферу виробництва товарів. У 1999 р.
фінансовий стан виробничої сфери трохи поліпшився. У сфері послуг
збитковою стала торгівля. Причому сума збитків у торгівлі багаторазово
перевищує суму збитків у житлово-комунальному господарстві. Основну масу
прибутку національної економіки забезпечують промисловість, транспорт і
зв’язок.

Зменшення обсягу прибутку в 1990-х рр. відбувалося внаслідок спаду
обсягу виробництва, тінізації економіки та внаслідок того, що не вся
продукція реалізувалася (знаходила попит), а в реалізації високою була
частка бартеру (натурального обміну).

Крім вимушеності натурального обміну внаслідок масових неплатежів,
спричинених браком належної фінансової дисципліни, майнової
відповідальності за борги, він є ще й одним зі способів уникнення
оподаткування та розкрадання прибутку державних і колективних
підприємств. Нормальний ринок має бути прозорим, а бартер і взаємозаліки
затемнюють його, роблять непрозорим, уможливлюючи таким чином
зловживання.

Прибуток сьогодні є джерелом самофінансування інвестицій лише на
окремих, високорентабельних підприємствах. За нинішніх умов неефективної
податкової системи, масової збитковості виробництва й масових неплатежів
прибуток як джерело капітальних вкладень у країні в цілому є меншим
проти амортизаційного фонду. Із зростанням виробництва й підвищенням
його рентабельності за рахунок зниження питомих витрат, двигуном чого є
ринкова конкуренція та технічний прогрес, роль прибутку як
інвестиційного джерела зростатиме.

Амортизаційні відрахування й прибуток — це власні кошти підприємств, і
саме вони фактично становлять основну частину інвестицій. Так, у 2000
р., за попередніми даними Державного комітету статистики, структура
джерел фінансування капітальних вкладень була такою (% до підсумку):
власні кошти підприємств — 70, бюджетні кошти (державного та місцевих
бюджетів) — 11, заощадження населення — 6, кредити українських банків —
5, кошти іноземних інвесторів — 4, і кредити іноземних банків — 4.

Роль бюджетного джерела інвестицій неухильно знижується. Це зниження
розпочалося ще за радянських часів, коли робилися спроби реформування
економіки, зокрема переведення підприємств на самофінансування. Так,
частка коштів державного бюджету в загальному обсязі капітальних
вкладень скоротилася з 80% у 1985 р. до 27% у 1990. З переходом до
ринкових методів господарювання ця частка скоротилася до 7% у 1998-1999
рр., що цілком закономірно.

Державний і місцеві бюджети можуть бути джерелом фінансування інвестицій
лише в соціальну інфраструктуру (некомерційну сферу). Комерційна сфера —
виробництво товарів і платних послуг — має розвиватися на
самофінансуванні й не розраховувати на бюджетні інвестиції.

До всього, бюджетно-податкова система в Україні — дуже недосконала,
державний і місцевий бюджети — непрозорі, неконкретні й нереалістичні.
Вони розроблялися й ухвалювалися формально й до 1999 р. не виконувалися.
Крім того, існують ще й позабюджетні державні фонди за рахунок поборів з
підприємств. Кожне міністерство й відомство, обласні державні
адміністрації мають такі фонди. Ці фонди ще менш прозорі, ніж державний
і місцеві бюджети.

Економічно здорова інвестиційна система базується на акумуляції
заощаджень населення і тимчасово вільних коштів підприємств через банки,
кредитний і фондовий ринки. Важливе значення цих ринків полягає в тому,
що вони підвищують мобільність інвестиційних ресурсів.

Банківська система України як інтегрований чинник національної ринкової
інфраструктури є ще на початковій стадії свого становлення. Комерційних
банків є вже чимало, проте вони ще не справляють належного позитивного
впливу на економічну ситуацію в країні, їхній статутний капітал дуже
малий, і вони не користуються належною довірою. Ринок довготермінових
(інвестиційних) кредитів — дуже обмежений, а відсоток за кредит — надто
високий. Надмірно великими є масштаби позабанківського грошового обігу.

Через ці причини обсяг довготермінових (інвестиційних) кредитів
українських банків і досі ще є зовсім незначним щодо загального обсягу
інвестицій, або 15% загального обсягу банківських кредитів (решта 85% —
короткотермінові кредити) у 2000 р.

Гострота проблеми активізації інвестиційної діяльності при недостатньому
ступені розвиненості українських інститутів ринкової економіки виводить
сьогодні на провідне місце в її розв’язанні банківську систему. Завдання
полягає у прискоренні процесу концентрації в банківській системі з тим,
щоб підвищити її здатність обслуговувати не тільки посередницьку
діяльність, а й довготермінові потреби виробничих структур.

Інвестиційна діяльність в усіх її формах та видах супроводжується
ризиком. Виникає потреба в страхуванні інвестиційної діяльності, зокрема
інвестиційних проектів. Створення системи страхування та перестрахування
інвестицій необхідне для того, щоб подолати небажання банків займатися
інвестиційною діяльністю, перетворити їх на ключову ланку інвестиційного
механізму.

Розв’язанню низки важливих економічних і соціальних проблем в Україні
(акумуляція тимчасово вільних грошових коштів громадян і підприємств,
зниження рівня інфляції, збереження житла тощо) може й повинен сприяти
розвиток іпотечного кредитування, початок якому поклав ухвалений у 2000
р. Закон України «Про іпотеку».

В Україні й до прийняття згаданого закону існувала певна правова база
системи заставного кредитування, яка, проте, не спрацьовувала внаслідок
багатьох причин, серед яких слід особливо відзначити брак чітких
процедур втрачання боржником права викупу заставного майна й порядку
реєстрації низки видів застави, брак уніфікованих, привабливих для
позичальників і гарантованих державою іпотечних схем і механізмів. У
результаті обсяг коштів, залучених по каналах заставного кредитування,
був далеким від потенційних можливостей.

Для перетворення довготермінових кредитів на реальне й ефективне джерело
інвестицій слід припинити надання державних кредитів (а по суті —
дотацій) неефективним підприємствам, активізувати практику визнання
банкрутств підприємств і вжиття ефективних заходів щодо їх подальшого
функціонування або ліквідації.

Потрібно також відмовитися від практики надання іноземних кредитів
підприємствам під гарантії уряду як такої, що знімає відповідальність з
підприємств-позичальників і створює невиправдане додаткове навантаження
на державний бюджет. Підприємства самі мають гарантувати ефективне
використання кредитів як іноземних, так і українських банків, а також їх
повернення з виплатою відсотків за рахунок власного прибутку чи майна.

Як відомо, товарний обмін у своєму розвитку пройшов три етапи:
натуральний, грошовий і кредитний. Саме кредитний обмін, який базується
на комерційному кредиті, панує в сучасній ринковій економіці. В Україні
ж і нині панує частково натуральний і частково грошовий обмін, а
кредитний перебуває ще в стадії становлення. Без комерційного кредиту
нема й повноцінної банківської системи. Борги позбавлені майнового
статусу й тому не можуть бути погашені борговими зобов’язаннями,
прирівняними до грошей. Саме цим породжена нинішня практика масових
неплатежів (криза платежів). Українські комерційні банки сьогодні є не
стільки комерційними, скільки лихварськими установами. Вони не
обслуговують кредитних відносин (боргових зобов’язань і боргових вимог)
між підприємствами. Відновивши комерційний кредит, можна відновити
повноцінну банківську систему й ефективне кредитування інвестицій.

Становлення фондового ринку в Україні характеризується наступними даними
про вартість цінних паперів (у млрд.грн. на початок року):

1996р.
2000р.

Акції 0,8
21,6

Векселі 0,6 9,8

Облігації 0,1 0,8

Ощадні сертифікати 0,3 0,9

Інші цінні папери 0,2 1,3

Всього 2,0 4,4

Організаційна структура фондового ринку вже склалася: функціонують
Українська фондова біржа й сотні позабіржових організацій. Більше того,
її можливості перевищують той невеликий обсяг операцій, який фактично є
на цьому ринку. Практично немає вторинного ринку акцій. Український
фондовий ринок, на відміну від фондових ринків розвинутих країн, поки що
— майже винятково приватизаційний механізм, а не інвестиційний, яким він
ще має стати.

Процес акціонування державних підприємств провадиться адміністративними
методами. Через це акції, що випускаються українськими емітентами, є
неліквідними. Нині в Україні валютний ринок як надійніший відвертає
грошовий капітал від ринку кредиту та фондового ринку.Рядові українські
громадяни досі позбавлені можливості інвестувати виробництво своїми
заощадженнями й отримувати відповідні дивіденди через фондовий ринок. І
сертифікатна приватизація для 90% громадян фактично зведена до порожньої
бюрократичної формальності.

Збільшення заощаджень населення та їх інвестиційне спрямування може бути
забезпечене відповідною державною політикою доходів і посиленням довіри
до банків та інших кредитно-фінансових установ. А довіра буде тоді, коли
буде Гарантовано повне збереження вкладених коштів та одержання сталого
відсоткового доходу.

Важливим джерелом інвестиційних ресурсів може стати залучення тіньового
капіталу. Його легалізація (розуміється, за винятком кримінальної
частини) розв’язала б чимало фінансових проблем і дала б приплив
додаткових інвестицій. Останнім часом уже вжито низку правових та
економічних заходів щодо легалізації тіньового капіталу, виведення
економіки за межі “тіньових” відносин.

При обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів важливе значення має
залучення зовнішніх інвестицій. За 1992-1999 рр. загальний обсяг прямих
іноземних інвестицій в Україну становив 3,2 млрд. доларів США, або 0,4
млрд. доларів США, зокрема, у тому числі за 1996 — 0,5, за 1997 — 0,6,
за 1998 — 0,7 і за 1999 — 0,4 млрд. доларів США. Як порівняти з іншими
пост-соціалістичними країнами, які швидше здійснили правові та ринкові
реформи й створили сприятливіший інвестиційний клімат, це зовсім
незначний обсяг.

Істотному припливу зовнішніх інвестицій, як, зрештою, і внутрішніх,
протягом 1990-х рр. перешкоджала правова нестабільність, непослідовність
і млявість ринкових реформ, непрозорість і неконкурентність
приватизації, нерозвиненість ринкової інфраструктури, брак ринку землі,
бюрократичні перешкоди та інші несприятливі умови в Україні.

Для збільшення обсягів внутрішніх і зовнішніх інвестицій необхідним є
створення сприятливого інвестиційного клімату. Саме на це спрямована
затверджена на початку 2000 р. Стратегія економічної та соціальної
політики, зокрема інвестиційна стратегія, викладена в посланні
Президента України Л.Кучми, й конкретні завдання інвестиційної та
інноваційної політики, що випливають з цієї стратегії, викладені в
урядовій програмі на 2000-2004 рр. “Реформи заради добробуту”.

Метою інвестиційної політики є стабільний соціально-економічний розвиток
країни. Досягнення цієї мети потребує не лише нарощування інвестиційних
ресурсів, а й підвищення економічної та соціальної ефективності їх
використання шляхом спрямування їх на інноваційний розвиток виробництва,
на створення високопродуктивних робочих місць. Передумовами для цього
мають стати правова й макроекономічна стабільність, розвиток
підприємництва на основі конкуренції, прозора приватизація, виважена
бюджетна й податкова політика, стимулююча амортизаційна політика,
розвиток кредитного, фондового й страхового ринку, як це передбачено
програмою “Реформи заради добробуту”.

Неодмінною умовою сталого підвищення ефективності інвестицій,
ефективності господарювання взагалі є сумлінна конкуренція. Тільки
цивілізоване конкурентне середовище сприяє тому, що кожна порція
інвестицій у поєднанні з інноваціями дає позитивний ефект: збільшує
кількість робочих місць і обсяг продукції, знижує вартість одиниці
продукції, поліпшує якість продукції, підвищує рентабельність
виробництва, поліпшує умови праці та збільшує її продуктивність.

Значні інвестиційні ресурси можуть бути залучені шляхом приватизації,
звичайно, за умови, якщо вона стане прозорою та конкурентною.

У зв’язку з цим цікавим є порівняння інвестиційної активності різних
форм власності. Структура основних фондів України за формами власності
на початок 1999 р. була такою, (%): державна — 53,6, колективна — 44,1,
приватна — 2,2, а відповідна структура капітальних вкладень за 1999 р. —
46, 45 і 8 . На підставі зіставлення цих двох структур можна судити про
відносну інвестиційну активність державного, колективного та приватного
секторів національної економіки. Коефіцієнт інвестиційної активності як
відношення частки в капітальних вкладеннях до частки в основних фондах
становить у державному секторі 0,9, колективному — 1, приватному — 5,6.
Отже, приватний сектор набагато інвестиційне активніший проти державного
та колективного. Проте його частка й досі є зовсім незначною, що, до
речі, свідчить про надзвичайну млявість процесу приватизації протягом
1990-х рр.

Вища інвестиційна активність приватного сектора, як порівняти з
державним, характерна й для інших країн. Наприклад, у Польщі, де частки
державного і приватного секторів в основних фондах на кінець 1998 р.
становили, відповідно, 55,6 і 44,4%, а в капітальних вкладеннях за той
самий рік, відповідно, — 42,2 і 57,8% [13, с.514, 522], інвестиційна
активність приватного сектора істотно вища проти державного — відповідні
коефіцієнти дорівнюють 1,3 і 0,75.

Всебічного розвитку потребує система лізингу машин і обладнання, яка для
багатьох підприємств, передусім сільськогосподарських як найбільш
інвестиційне виснажених, є ефективною формою інвестування виробництва.

Значні інвестиційні ресурси сільське господарство може отримати від
розвитку земельного ринку. По-перше, без земельного ринку неможлива
іпотека — стрижень аграрної кредитної системи. По-друге, продаж і
передача в оренду певної частини земель можуть стати джерелом інвестицій
для великих сільськогосподарських підприємств.

Пожвавленню інвестиційної діяльності сприятиме створення інвестиційного
банку — Українського банку реконструкції та розвитку.

Покладатися слід насамперед на власні, внутрішні інвестиційні ресурси.
Кошти ж чужих, іноземних інвесторів, хоч би якими вони були — меншими чи
більшими, можуть стати лише додатковим джерелом інвестицій. Умови
інвестиційної діяльності, правові й економічні, мають бути рівними,
однаково сприятливими для внутрішніх і зовнішніх інвесторів.

Пожвавлення економічної, зокрема інвестиційної та інноваційної
діяльності, й поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки
шляхом комплексних, рішучих, прозорих і послідовних ринкових реформ,
які, це показує позитивний досвід інших країн, що реально здійснили такі
реформи, вивільнять приватну підприємницьку ініціативу, створять
цивілізоване конкретне середовище, посилять мотивацію праці та
заощаджень, інвестицій та інновацій і нададуть економіці стимулів для
сталого ефективного розвитку.Висновок

Державна інвестиційна політика в Україні консервувала неефективну,
здеформовану структуру економіки, що є однією з головних причин
погіршення економічної ситуації. При структурній перебудові національної
економіки неможливо уникнути того, що неефективні виробництва,
нежиттєздатні види економічної діяльності, засновані на державному
замовленні, державному постачанні й державному фінансуванні, опиняться
за бортом, збанкрутують. Страх перед такою перспективою для багатьох
державних підприємств важкої індустрії є одним з головних чинників, які
гальмують структурну перебудову економіки, консервують її нинішню
деформовану структуру. Панування протягом багатьох десятиліть
одноманітних державно-монополістичних господарських структур позбавило
економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит,
сприйняття інновацій, а відтак – і ефективності. Відмова від галузевого,
вузьковідомчого державного управління економікою на користь
функціонального, ефективного поєднання ринкового й державного
регулювання, демонополізація відбуваються надто повільно, мляво;
механізм банкрутства не діє. Це й гальмує позитивні структурні зрушення
в економіці та перехід від економічного спаду до економічного зростання.
Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного
нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і
результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило
перевищує можливість його задоволення.

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково
обгрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх
відповідність державним інтересам, програмним цілям національного
відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення
стабілізації та зростання народного господарства. Саме на пріоритетні
напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати
інвестиційну й інноваційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і
майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті
країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти,
культури, організації управління та трудової дисципліни.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація.
Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає
надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з
чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як
основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва,
наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація
фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та
банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по
суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і
зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на
сьогодні ця молода незалежна держава ще не створила належної бази для
залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення
інвестицій є стабілізація макроекономічного середовища, а також
удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання
не можуть бути розв’язані без загальної соціально-економічної
стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є
недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення
нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних
партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До
останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акту, який би був
достатньо відпрацьованим, універсальним. Ускладнює ситуацію і практика
коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів
управління до нижніх. Це пов’язано з тим, що закони і постанови мають
нерідко декларативний характер. Тому органи управління нижчих рівнів
трактують їх на свій розсуд.

До головних факторів, що стримують формування економічного середовища,
сприятливого для залучення інвестицій, можна віднести також і
невизначеність пріоритетів ринкового трансформування економіки та
повільність процесів приватизації.

Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні інвестицій
пов’язані з відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів,
що проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні
рішення, швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.

Залученню інвестицій перешкоджають нерозвинутість комунікаційних
засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та
комерційною інформацією.

Тому для стимулювання залучення інвестицій та усунення негативних
тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись
на принципи:

стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного
інвестування;

диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних
інвесторів – з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також
пріоритетів у розвитку економіки України;

надійності, доступності та оперативності організаційного та
інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій.

Політика України як молодої незалежної держави щодо активізації процесу
залучення інвестицій, перш за все, пов’язана з ринковим
соціально-економічним трансформуванням суспільства. Отже, створення
загальнополітичних, правових та інституціональних умов, сприятливих для
інвестування, є одночасно як передумовою, так і результатом успішних
реформ у нашій державі.

Говорячи про іноземні інвестиції треба враховувати світовий досвід, який
показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій
досягають ті країни, які, по-перше, ставлять таку мету, як пріоритетну в
своїй економіці, по-друге, використовують при цьому можливо більший
набір заходів. Головне тут:

створення привабливого інвестиційного клімату;

створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі,
ніж інші країни, можливості.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом
інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до
країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну
виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з
іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські,
зайняті у тій же сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід майже
не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але
призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв
підприємств з формальною іноземною участю, які претендують на пільгове
оподаткування.

Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки
для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб
надати їм гроші на здійснення інвестицій. Українському приватному
капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля
влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні
умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.

Нинішня ситуація в Україні підтверджує ту відому істину, що коли назріла
потреба у загальних змінах, тоді часткові перетворення зовсім нічого не
дають, а то й ведуть до негативних результатів. Пожвавлення економічної,
у тому числі інвестиційної та інноваційної, діяльності і поліпшення на
цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних,
швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід
інших країн, що реально здійснюють такі реформи) вивільнять
підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть
економіці стимули ефективного розвитку.

Список використаної літератури

Закон України “Про інвестиційну діяльність” ВВР 1991, №47 зі змінами і
доповненнями.

2. Б. В. Губський Інвестиційні процеси в глобальному середовищі – К.,
1998, с. 116

3. Величко О.В. Державне регулювання інвестиційної діяльності // Фінанси
України. – 2002. – № 10.

4. Золотарьов А. Фактори зростання ефективності інвестицій у
промисловості // Економіка України.–2001.– № 12.

5. Економіка України. 7 липень 2003., Видавництво “Преса України”
К.-96с.

6. Омельченко А.В. Інвестиційне право: Навчальний посібник. — К.: Атіка

7. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної
політики на 2000-2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради
України на 2000 рік // Голос України.– 2000.– 2 лютого

8. Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) Н.П. Барановська,
В.Ф. Верстюк.- К., Видавничий дім “Альтернатива”, 2001.-704с.

PAGE 1

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020