.

Механізм кредитування юридичних осіб і шляхи його вдосконалення (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
7 40992
Скачать документ

Дипломна робота з банківської справи

“Механізм кредитування юридичних осіб і шляхи його вдосконалення”

ВСТУП

Однією з найважливішою категорією ринкової економіки, що
відображає реальні в’язки і відносини економічного життя
суспільства. Кредит завжди

був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва і
являє собою економічні відносини з приводу зворотнього руху позиченої
вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в
позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його
допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави
акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за
плату в тимчасове користування.

Кредит в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний
механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування
норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального
капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки
неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування
процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення
в Україні ринкових відносин.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит.
Банківський кредит – необхідний інструмент стимулювання народного
господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В
сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні,
правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах
розвитку національної економіки України.

Відомо, що кредитні операції належать до базових операцій, якими банки,
власне і відрізняються від небанківських кредитних установ і які
створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить
національний і світовий досвід, саме кредитування приносить
фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно
пов’язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та
платоспроможності банку, а в підсумку – з ризиком банкрутства.

Тема дипломної роботи “Механізм кредитування юридичних осіб і шляхи його
вдосконалення” відноситься до однієї з найактуальніших в економічній
теорії та банківській практиці кредитування.

Актуальність теми дипломної роботи пов’язана з тим, що ефективне
кредитування на сьогоднішній день – це одне з найважливіших і
найактуальніших завдань банківської системи України. Кожній
фінансово-кредитній установі саме кредитні операції приносять найбільші
доходи і від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані
умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної
операції.

Актуальність, науково-теоретична і практична цінність даної проблеми, її
недостатнє вивчення і обгрунтування, необхідність розробки напрямків
подальшого розвитку методів і умов банківського кредитування
господарських суб’єктів і обумовили вибір теми магістерської роботи.

Наукова і практична цінність роботи полягає в формуванні
концепції

вдосконалення методів банківського кредитування юридичних осіб та
аналізі іноваційних технологій процесів надання позичок.

Метою дипломної роботи є вивчення проблем пов’язаних з дотриманням умов
кредитування, вибором способів кредитування, виробленням практичних та
методологічних рекомендацій щодо вдосконалення роботи банків в цьому
напрямку з урахуванням зарубіжного досвіду.

Для досягнення мети в роботі ставляться наступні завдання:

а) розкрити механізм здійснення кредитування та суть методів надання
позик;

б) проаналізувати діючу практику кредитування в АППБ “Аваль”

в) дати оцінку можливостям подальшого розвитку вітчизняних
способів

надання позичок, впровадженню світового досвіду
кредитування та

рекомендації щодо підвищення ефективності кредитування шляхом
розподілу

функцій в кредитному процесі.

Об’єктом дослідження дипломної роботи є система кредитних
взаємовідносин господарських суб’єктів, що обслуговуються
в АППБ “Аваль”.

Предметом дослідження дипломної роботи є умови, методи кредитування
господарських суб’єктів, шляхи вдосконалення та перспективи

розвитку банківського кредитування в Україні.

Мета і завдання обумовили зміст і структуру дипломної роботи.
Вона

складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури та
додатків. В додатках містяться кредитні справи та інші матеріали, що
використані в процесі роботи.

В першому розділі дипломної роботи викладені теоретичні аспекти
кредитування та методів надання позик.

В другому розділі проведено аналіз діючої практики
кредитних взаємовідносин “Макро” з АППБ “Аваль” та ТОВ “Спектр”,
“Ощадний банк”

Третій розділ роботи висвітлює шляхи вдосконалення та перспективи
розвитку банківського кредитування на Україні.

Інформаційною базою проведеного дослідження є матеріали періодичної
літератури з питань банківської справи, державної та відомчої
статистики, дані звітності, досвід роботи банків, дані спеціальних
економічних досліджень та наукова література.

На основі даної інформаційної бази, здійсненого аналізу досліджуваного
питання, проведеного особистого спостереження, узагальнивши всі
матеріали, в

магістерській роботі викладені власні напрацювання, ідеї, пропозиції
для подальшого розвитку та вдосконалення банківської системи України.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні основи організації кредитної діяльності в

банках України

1.1. Сутність кредиту та принципи кредитування

Кредитна система — це база, на якій будуються всі економічні відносини у
суспільстві. Нині в Україні сформовано лиш одну складову кредитної
системи — банківську. Інша ж її складова — сукупність кредитних
відносин, здійснюваних банками та небанківськими кредитними
організаціями, — перебуває в процесі становлення. Його перебіг в Україні
складний. Центральний і комерційні банки постійно прагнуть удосконалити
організацію кредитних відносин в країні, принаймні усунути численні її
недоліки. Та оскільки теоретична база і відповідно теоретичне
обгрунтування організації кредитних стосунків між банками й
позичальниками у нас лише започатковуються, це удосконалення зводиться
до постійних змін уже діючих положень, заміни одних інструкцій іншими,
що завдає клопоту і працівникам, і клієнтам банків.

Саме для того, щоб повністю і точно розкрити суть та проблеми питання
дипломної роботи розглянемо та надамо тлумачення основним економічним
поняттям, на яких і побудований процес кредитування.

Кредит як кредитні відносини — економічна категорія, закони його
існування — об’єктивні. Будь-який законодавчий документ не може змінити
сутності цього явища. Воно не залежить від суб’єктивних суджень людей.

Незважаючи на те, що сьогодні більшість вітчизняних економістів
розглядає кредит як економічні відносини (а не як позичку), в статті 5
розділу 2 проекту Закону “Про банківський кредит” подано таке його
визначення:

“Банківський кредит — грошові кошти в національній чи іноземній валюті,
що надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності,
строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит
ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві
кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після
його надання позичальнику є його власністю. Відмітимо, що останнє
суперечить Закону України “Про власність”, чинному з 15.04.1991 р., в
статті 4 якого зазначено: “Власник на свій розсуд володіє, користується
і розпоряджається належним йому майном… Має право вчиняти щодо свого
майна будь-які дії, що не суперечать Закону…” [2], тобто дарувати,
продавати, міняти або зберігати і нікому не віддавати. За таких обставин
безумовне цільове використання позичальником позики є вельми
проблематичним: якщо він саме як власник позики має право робити з
позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то,
виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника
як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та
відсотків.

Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують
у правах користування позикою: по-перше — її терміном, по-друге —
умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає
підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю
позичальника.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2
нового Закону України “Про банки і банківську діяльність”: “Банківський
кредит — будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка
гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке
продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання
боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на
сплату процентів та інших зборів з такої суми” [1].

Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або
матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі “Про оподаткування
прибутку підприємств” чи в проекті Закону “Про банківський кредит”), а
розглядається як зобов’язання, що випливають (відповідно до статей 4 та
151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто
кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як
такі що не суперечать йому.

Таким чином, у різних законах України маємо різні підходи до тлумачення
суті однієї й тієї ж економічної категорії — кредиту, на якому, зрештою,
будуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє
негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.

Якщо припустити, що всі викладені вище засади не суперечать одна одній,
одержимо таку сукупність принципів кредитування:

1) повернення (поворотність) кредиту, 2) терміновість кредитування
(терміновість кредиту, терміновість повернення кредиту), 3) цільовий
характер кредитування (цільовий характер кредиту), 4) диференційований
характер кредитування (диференційований характер кредиту), 5)
забезпеченість кредиту, 6) платність кредитування (платний характер
кредиту, платність кредиту).

Не претендуючи на вичерпну оцінку перелічених принципів, спробуємо дати
наукове обгрунтування їх тлумаченням та відповідності цілям і завданням
сучасної організації банківського кредитування.

Передусім розглянемо суть і, власне, необхідність принципу поворотності
(так його названо в підручнику “Финансы, денежное обращение, кредит” за
ред. проф. Дробозиної) або принципи повернення кредиту (за Положенням
НБУ “Про кредитування”). Перше джерело поворотність кредиту тлумачить як
принцип кредитування, що “виражає необхідність своєчасного повернення
отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх
використання позичальником…”[92, с.130]. У положенні НБУ пояснення
суті принципу повернення кредиту немає. Та головне, на наш погляд,
з’ясувати — про повернення (чи поворотність) чого йдеться — позички чи
кредиту. Якщо погодитися, що кредит і позичка — одне й те ж, то немає
значення, як говорити: повернення (або поворотність) позики чи
повернення (або поворотність) кредиту. Але якщо виходити з того, що
кредит — це економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої
вартості (тобто позички), то тоді вираз “повернення кредиту” виявиться
просто абсурдним, оскільки означатиме повернення… економічних
відносин. Отже, мова може йти лише про повернення позички, тобто про
зворотний рух позиченої вартості як істотної ознаки кредиту, який існує
об’єктивно і тому не потребує суб’єктивних принципів його організації.
Із цього випливає, що немає ніякого значення, буде чи ні поворотність —
суттєву рису кредиту введено до складу принципів кредитування, оскільки
мова йде про надання позички, яка має зворотний характер руху, а не про
будь-які надані грошові кошти (як, наприклад, у

випадку фінансування).

Зупинимося на власне поверненні позички. Воно в організації кредитування
самозрозуміле — позичка має бути повернена. Інша річ — коли? Тобто
особливого значення набуває своєчасність повернення, а не повернення
взагалі — необхідне, проте не залежне від термінів, тому на практиці
немає абсолютно ніякого значення, включена чи ні поворотність до складу
принципів кредитування, оскільки кредитна природа позички передбачає
обов’язковість її повернення.

Значення має лише строк повернення позички, тобто принцип терміновості
(чи строковості) кредитування. Тож для банків у процесі надання позички
важливо встановити саме строк її повернення, який має бути узгоджений із
позичальником, дотриманий останнім і відображений у кредитному договорі.

Строк повернення позики, як правило, залежить від особливостей
кругообороту коштів позичальника, а також від того, з якою метою ця
позика береться. У зв’язку із цим для правильної організації і
кредитування, яка забезпечує банку своєчасність повернення позички,
важливого значення набуває принцип цільового кредитування, тобто
цільової спрямованості позички, наданої банком (а не цільовий характер
кредиту). Саме тому мету кредитування або цільову спрямованість позички,
наданої банком, зазначають у першому пункті (“Предмет договору”) типової
кредитної угоди як її обов’язковий реквізит.

Цільове кредитування передбачає наявність об’єкта, мети або предмета
кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між
банком та позичальником. Об’єктом кредитування може бути як частина
запасів товарно-матеріальних цінностей, які тимчасово не мають власних
джерел покриття і які банк згоден кредитувати, так і тимчасовий розрив у
платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручки від
реалізації продукції недостатньо для виконання термінових платежів.
Тимчасовий розрив у платіж-ному обороті може мати об’єктивні (сезонність
виробництва та реалізації продукції) і суб’єктивні (недоліки в
господарській діяльності позичальника) причини. Та в будь-якому разі він
є предметом кредитних відносин між банком і позичальником. Після
прийняття банком рішення щодо надання позички зазначений розрив стає
об’єктом або метою кредитування. Зауважимо, що і в міжбанківських
кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті
комерційного банку теж стає об’єктом кредитування.

Зважаючи на викладене вище, важко погодитися з авторами, які вважають,
що нині кредитуються не об’єкти, а суб’єкти, тож, мовляв, цільове
кредитування відходить у минуле. Це суперечить реальності, що, як і
раніше, вимагає від комерційних банків постійного попереднього і
послідовного контролю за цільовим використанням наданих позичальникам
коштів.

Розглянемо принцип диференційованого характеру кредитування (саме
кредитування, а не кредиту, як пишуть деякі автори). На наш погляд,
поняття “диференційований характер кредиту” не відповідає самій суті
останнього, адже кредит як об’єктивне явище нікого сам не обирає. Однак
банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою
захисту власних інтересів застосовують суб’єктивний; підхід до надання
позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники, що призводять до
їх неповернення. Як правило, диференціації передує аналіз
кредитоспроможності позичальників, за рівнем якої їх і поділяють на
групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності
позичальника, а й ризиковість цілі, з якою береться позика, що, на наш
погляд, має сенс.

На жаль, принцип диференційованого характеру кредитування належно не
відображено ні в Положенні НБУ “Про кредитування”, ні в проекті Закону
“Про банківський кредит”.

Ще одна важлива засада організації кредитування —
принцип забезпеченості кредиту. У Положенні НБУ “Про кредитування”
зазначено: “Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку
права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення
боргу через неплатоспроможність позичальника” [8]. У проекті Закону “Про
банківський кредит” читаємо: “Умова забезпеченості кредиту означає
наявність у кредитодавця майнових прав реалізувати предмет забезпечення
кредиту з метою компенсації заборгованості позичальника за кредитним
договором…” [66, с.25]. У підручнику з основ банківської справи
наголошується на тому, що принцип забезпеченості кредитів застосовується
з метою захисту інтересів банку та недопущення збитків від неповернення
боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника [66, с.25]. В
підручнику “Финансы, денежное обращение, кредит” принцип
забезпеченості кредиту трактується так: “Цей принцип полягає у
необхідності забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі
можливого порушення позичальником узятих на себе зобов’язань і знаходить
практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під
заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період
загальної економічної нестабільності…” [90, с.120].

Крім розглянутих принципів кредитування, вважаємо за доцільне зазначити
ще один, який використовується, але досі залишається поза складом
принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування —
обов’язкове укладення кредитного договору учасниками кредитної угоди,
тобто кредитором і позичальником.

На основі наукового обгрунтування та узагальнення принципів кредитування
виділимо наступні основні умови надання позичок юридичним особам:

1. Операції проводяться в межах вільних кредитних ресурсів у
національній або іноземній валюті.

2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами
вкладників і держави.

3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться
з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.

4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і
визначається правилами банку.

5. Позики надаються тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам,
які мають .власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.

6. Позики видаються на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу,
фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й
організаційної будови.

7. Позики видаються, як правило, за умови наявності відповідного
забезпечення виконання зобов’язань позичальника перед банком

8. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній
основі тощо.

Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування
банками своїх клієнтів.

1.2. Основи організації кредитної діяльності банку.

Однією з основних операцій комерційного банку є
кредитування. Кредити

становлять більше 50% всіх активів банку й приносять
близько 2/3 усіх

прибутків.

Перш ніж досліджувати організацію кредитної
діяльності банків

проаналізуємо структуру кредитного портфеля банків України за 2002 рік.
Кредит-

ний портфель банків становить основну частину їх активів; його частка
впродовж 2002 р. збільшилася з 59,5% до 63,2%. Темпи зростання
перевищували темпи збільшення активів у цілому. Якщо обсяги загальних
активів за звітний період зросли на 27,4%, то кредитного портфеля — на
35,3%. або на, 8317, 5 млн.грн. (за 2000 рік — на 67,4%), і на
01.01.2003 р. становили 31862,6 млн.грн. Чистий кредитний портфель
(загальний кредитний портфель, скоригований на суму сформованих резервів
під кредитні ризики) дорівнював 28904,5 млн. грн.

Збільшення обсягів кредитного портфеля відбулося в
основному за рахунок зростання (на 45,4%) позичок, наданих суб’єктам
господарювання. Це, з одного боку, сприяло пожвавленню ділової
активності в економіці, а з другого — засвідчило поліпшення фінансового
стану й очікувань суб’єктів господарювання.

Позитивним моментом у кредитуванні суб’єктів господарювання
є

наявність стійкої тенденції до зростання обсягів довгострокових позичок.
За

2001 рік їх обсяг зріс на 2386,1 млн.грн., або на 73,1%, і за станом на
01.01.2003

р. сягнув 5648,2 млн.грн. (17,7% від усіх кредитів, наданих суб’єктам
господа-

рювання). Нагадаємо, що за 2000р. обсяг довгострокових позичок
збільшився

на 863,0 млн. грн., або на 36,0%, і за станом на 01.01.2002 року
дорівнював

3262,0 млн. грн. Отже, протягом 2002 року темпи приросту обсягів

довгострокового кредитування порівняно з 2001 роком підвищилися майже

вдвічі.

У структурі кредитного портфеля переважали позички,
надані суб’єктам господарювання. На звітну дату вони становили 26351,8
млн. грн,, або 82,7% від загального обсягу кредитного портфеля; позички,
надані іншим банкам та НБУ — 3940,1 млн. грн. (12,4%); позички, надані
фізичним особам — 1373,5 млн, гри. (4,3%);позички, надані органам
державного управління — 197,3 млн. грн. (0,6%), що зображено на рис,
1.1.

Позички,

надані

фізичним

особам

4,3%

Позички, надані іншим банкам та НБУ 12,4%

Позички,

надані органам

державного

управління

0,6%

Позички,

надані

суб’єктам

господарюванн

я 82,7%

Рис. 1.1.Структура кредитного портфеля за напрямками кредитування.

Кредити, надані суб’єктам підприємницької діяльності, за галузями
економіки розподіляють так; позички, спрямовані в промисловість, —
40,0%, торгівлю та громадське харчування — 35,8%, сільське господарство
— 6,6,% транспорт — 3,4%, будівництво — 2,4%, інші галузі народного
господарства — 11,8%, як це показано на рис. 1.2.

Сільське

господарство

7%

Інші галузі

господарства

11,8%

Транспорт 3,4%

Промисловість 40%

Торгівля та

громадське

харчування

36%

Будівництво

2%

Рис.1.2. Структура позичок, наданих суб’єктам господарювання, за
галузями економіки..

Кредитна політика комерційного банку — це стратегія і тактика банку,
щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку
(позичальників) на основі принципів кредитування та дотримуючись
умов

надання позик клієнтам. [25, с.40]

У низці праць зазначається, що кредитна діяльність
комерційних банків є одним з основних джерел їхніх прибутків і
збитків, а кредитні ризики –

головна проблема банків. Варто зазначити, що кредитна діяльність
будь-якої банківської установи завжди пов’язана з ризиком і ніколи не
можна усунути ймовірність порушення боржником строків погашення
позичкових коштів, не сплати відсотків на них і, навіть, не повернення
основної суми боргу. Багато з цих чинників впливають на величину ризику
та його ймовірність. [51, с.150]

Особливе місце в банківському бізнесі посідає кредитний ризик. Ідеться
про невпевненість банку в тому, що позичальник буде спроможним і збереже
намір виконати свої зобов’язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи –
про ймовірність збитків в результаті кредитної операції

Сутність стратегії кредитного ризику полягає, зокрема, в тому, що
кожного разу, коли банк прагне придбати прибутковий актив (у вигляді
позички), він бере на себе ризик того, що позичальник може виявитися
неплатоспроможним, тобто не зможе (чи не схоче) своєчасно погасити
основну суму боргу й відсотки, та при цьому банку не вдасться
скористатися забезпеченням позики.

Оперуючи поняттям кредитного ризику, слід розрізняти такі терміни:
кредитний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу
забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди, як показано
на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Суперпозиція кредитних ризиків.

Кредитний ризик щодо позичальника – це
об’єктивно-суб’єктивна економічна категорія, яка пов’язана з
подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації вибору й
відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх
зобов’язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами
кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих
чинників, прямих і зворотних зв’язків.

Кредитний ризик щодо кредитної угоди – об’єктивно-суб’єктивна економічна
категорія, яка пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в
ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що
позичальник може не виконати своїх зобов’язань перед банком щодо
повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку
не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням
позики для покриття можливих втрат від неї.

Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної
угоди – це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника
та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси
випливає, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від
кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі
відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при
прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання
позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки
відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути
величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже
часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику
щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності [51, с.158].

До основних найбільш поширених методів мінімізації кредитного ризику
віднесемо:

а) диверсифікацію капіталу;

б) оцінку юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;

в) регулювання обсягів кредитних вкладів;

г) використання ефективних форм забезпечення повноти і своєчасності
повернення позички;

д) створення комерційними банками резервів для відшкодування втрат від
кредитної діяльності тощо [ 17, с.56].

Методи мінімізації кредитного ризику тісно пов’язані з дотриманням
основних принципів кредитування, що були розглянуті в попередньому
підрозділі.

До елементів кредитної політики відносяться ціль та задачі кредитної
політики; вибір напрямку кредитування; технологія здійснення кредитних
операцій; контроль в процесі кредитування.

Ціль кредитної політики відображає кінцевий результат діяльності банку,
витікає з його призначення – задовольняти потреби клієнтів в отриманні
додаткових грошових засобів. Ці засоби, що отримані на основі
повернення, забезпечуються життєдіяльність організацій, юридичних осіб,
створюють умови для безперервності виробничого процесу.

Задачі кредитної політики мають більш приватний характер: вони можуть
бути пов’язані з покращенням складу банківських кредитів, необхідністю
прискорення обертаємості, підвищення питомої ваги забезпечених позик і
т.д.

Вибір напрямку кредитування витікає з цілі кредитної політики,
забезпечує її виконання. Цей елемент є частиною стратегії банку. Банки
можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні
організацій певних галузей народного господарства, спеціалізуватись на
кредитуванні, головним чином, юридичних осіб.

Також важливим елементом кредитної політики є контроль в процесі
кредитування, що здійснюється банком.

Кожен з перерахованих елементів тісно пов’язаний з іншими. Порушення
одного з них призводить до ускладнень або до збитків від кредитної
діяльності. Банк, наприклад, не може ставити за ціль кредитування, не
здійснюючи спостереження, контроль, перевірку того, як вона
реалізується. Позика може бути гарно оформлена, однак якщо ціль або
напрямок кредитування вибрані невірно, то це негативно відобразиться на
ефективності кредитної операції. [25, с.63]

Банк, як самостійна кредитна установа, здійснює свою кредитну політику з
врахуванням певних факторів. Фактори, що впливають на кредитну політику,
умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів відносяться: політичні та економічні умови; рівень
розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції;
ступінь розвитку банківської інфраструктури та інше.

До внутрішніх факторів, що мають вплив на кредитну політику,
відносяться: ресурсна база банку та її структура; ліквідність кредитної
установи; спеціалізація банку; наявність спеціально навченого персоналу.

Способи і методи реалізації кредитної політики
формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах,
основними серед яких є: стандарти кредитування та кредитні
інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють
кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку,
відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування.

Кредитна інструкція, – це опис послідовних дій з реалізації
конкретної

кредитної процедури. Інструкція, що відповідає конкретній
кредитній

процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов’язаних
кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень.

Особливості кредитного процесу в кожному банку значною мірою залежать
від таких чинників, як його масштаби., організаційна структура,
кваліфікація персоналу, величина кредитного портфеля, вид позички, склад
клієнтури тощо. [25, с.74]

Технологія кредитування – це сукупність конкретних методів і прийомів,
що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій.
Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу
кредитування невіддільне від проведення наукових досліджень у цій
сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської
діяльності. [53, с.110].

Порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях,
визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує
його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

Погляди різних авторів щодо тлумачення та кількості стадій .кредитного
процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати,
відрізняються. Пропонуємо виділити сім взаємопов’язаних етапів
кредитування, що подані на рисунку 1.4.

Рис. 1.4. Процедура отримання позики.

На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет
можливого укладення кредитної угоди. Якщо позичальник бажає встановити
успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо
надання

позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має
довіряти

йому. [53, с.74].

Чим більше позичальник обізнаний у кредитуванні, компетентний у
сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що
підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити
це, тим більше поступок зробить йому банк.

Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. За
позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника до
розгляду і надати заключення за певну плату.

На цьому етапі позичальник для одержання позики звертається в банк з
клопотанням (заявою) на ім’я керівника установи банку. У заяві
зазначається: цільове призначення позики, її сума, строк користування,
включаючи конкретні строки погашення позики, запропоноване забезпечення,
а також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його
економічної ефективності.

Для вирішення питання про надання позички позичальником надаються
необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної
операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети
документів. До складу пакета документів входять:

1. Нотаріально завірені копії установчих документів, положень,
реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення
окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують
право власності на землю або право тимчасового користування земельною
ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в
одержанні позички.

2. Техніко-економічне обгрунтування кредитованого заходу, що
характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з
розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення
робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутню
позику.

3. Річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з
періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати,
декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення
кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення позичок, а
при необхідності – висновки аудиторських організацій для підтвердження
його фінансового стану.

4. Копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про
наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші
документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу.

5. Виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок
відкрито в іншому банку.

6. Перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу,
оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують
право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким
відповідно до чинного законодавства чи установчих документів
підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підписів
на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової
адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів
на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред’явити інші документи і

відомості, що підтверджують забезпеченість повернення позички та
надійність

фінансового стану позичальника.

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і
хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.

Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи
банку і обчислюється з часу подання позичальником повного ( пакета
документів.

До укладення кредитного договору, на другому етапі банк повинен ретельно
проаналізувати кредитоспроможність позичальника і лише після позитивної
оцінки показників діяльності підприємства-позичальника йде мова про
подальше кредитування. [ 53, с.141]

Схему оцінки кредитоспроможності показано на рис. 1.5.

Рис. 1.5. Схема оцінки кредитоспроможності.

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з
погляду

можливості і доцільності надання йому позики і визначає
ймовірність

своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну
оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про
можливість і умови кредитування, передбачити здатність і готовність
клієнта повернути взяті їм у борг засоби у відповідності з умовами
кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність
кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між
банком і позичальником.

Завдання аналізу: 1) виявити фінансовий стан клієнта, 2) попередити
втрати кредитних ресурсів внаслідок неефективної господарської
діяльності позичальника, 3) стимулювати діяльність підприємства в
напрямку підвищення її ефективності, 4) підвищити ефективність
кредитування, 5) оцінити рівень ризику кредитування для банку.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних
напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта;

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Чим точніше банк на цьому етапі кредитного процесу зуміє визначити
кредитоспроможність клієнта, тим більше можливість у банку для зниження
кредитного ризику.

Третім етапом кредитного процесу є банк прийняття банком рішення про
можливість, умови та форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної
операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного
обгрунтування повернення позики.

Фахівці кредитного підрозділу до укладення кредитної угоди між банком-

кредитором і позичальником повинні чітко і глибоко:

а) вивчити і проаналізувати надані позичальником документи, його
кредитну історію, здійснити перевірку і обстеження діяльності суб’єкта
господарювання;

б) здійснити оцінку кредитоспроможності позичальника та гаранта чи
поручителя;

в) проаналізувати техніко-економічне обгрунтування заходу
що пропонується до кредитування, оцінити його ефективність, окупність;

г) визначити ступінь ризику кредитної операції;

д) визначити умови кредитування: розмір позики, порядок її надання,

строк користування та строки погашення, розмір відсоткової ставки,
строки сплати відсотків, економічні санкції в разі невиконання умов
договору;

ж) здійснити експертизу проектно-кошторисної документації або внести
пропозицію щодо залучення до цієї роботи фахівців зі сторони.

Фахівці служби безпеки або працівники, відповідальні за забезпечення
безпеки кредитної діяльності:

а) перевірити достовірність документів, наданих позичальником для
одержання кредиту;

б) вивчають історію взаємовідносин позичальника з фінансовими
установами;

в) перевіряють надійність партнерів позичальника, які
причетні до

кредитної операції, реальність виконання ними своїх зобов’язань;

г) перевірити наявність майна, яке пропонується у заставу, визначають
можливість та доцільність прийняття банком такої застави;

д) здійснюють контроль за зберіганням заставленого майна;

ж) у разі невиконання позичальником умов кредитного договору
вживають заходів щодо задоволення вимог банку за рахунок предмета
застави.

Фахівці юридичного відділу:

а) розглядають наявність і правильність оформлення установчих
документів, реєстраційних свідоцтв, патентів, ліцензій на здійснення
різних видів господарської діяльності, документів, які підтверджують
право оренди, володіння землею, майном, гарантують здійснення кредитної
операції;

б) розглядають договори (контракти, що супроводжують кредитну операцію).

Кожна із зазначених служб готує і подає Кредитному Комітету свої
висновки щодо можливості та умов видачі позички, її суми, строку, умов
погашення, відсоткових ставок, форми забезпечення зобов’язань.

На підставі висновків служб банку Кредитний Комітет приймає відповідне
рішення, яким дає свою згоду на надання позики. Рішення про надання
позик позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру позики,
приймається колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом.
Завершується ця стадія оформленням і укладанням кредитного договору,
який стає для банку

засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу. [53, с.145]

Важливою умовою кредитування та стадією
процедури отримання

позички є четвертий етап, що пов’язаний з визначенням умов забезпечення
повернення позички. У центрі розв’язання даної проблеми знаходиться
обгрунтований вибір предмета застави для цього має бути забезпечене
правильне оформлення заставних документів, чітке визначення прав і
зобов’язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного
права. [53, с.148]

Під формою забезпечення повернення позички слід розуміти конкретне
джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на
його використання.

Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є
серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво
знижує ризик втрат від неповернення позики. Отримання достатнього
забезпечення по виданим позикам може досягатись за рахунок застави майна
позичальника, гарантії і поручительства третіх осіб, страхування або
забезпечення в інших формах, що прийняті в банківській практиці (уступка
дебіторської заборгованості тощо).

Позики, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави, згідно закону України «Про заставу», який регулює всі
аспекти надання в заставу майна, може бути:

а) земельні ділянки в межах передбачених чинним законодавством, нерухоме
майно, що пов’язане з землею, будівлі, споруди, квартири та інше майно,
віднесене законодавством України до нерухомого та на яке може бути
звернене стягнення і яке може бути відчужене;

б) рухоме майно – майно, яке не віднесене до нерухомого, не пов’язане з
землею, що вільно пересувається (транспортні засоби, товари тривалого
користування);

в) цінні папери – векселі, облігації, акції, ощадні сертифікати тощо.

Банки надають перевагу саме таким формам забезпечення повернення
кредиту, а такі форми забезпечення, як поручительство (гарантії)
юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні
кредиту надійним позичальникам. Таким чином, право на заставу – це
спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор (в даному випадку
банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу
щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими
кредиторами.

Кожна з форм забезпечення оформляється окремим документом, що має
юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для
погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання
строку погашення позики.

При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною
або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу.

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного
договору. Однак угода про заставу може і передувати угоді про видачу
позики. Але в цьому разі сторони повинні домовитись про розмір
забезпечення заставою вимог.

На п’ятому етапі кредитного процесу банк на основі кредитного договору
здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання
позики, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями
цієї кредитної

операції. [53, с.151].

Методи надання банками позик юридичним особам детально будуть розглянуті
в наступному підрозділі магістерської роботи.

Шостою стадією кредитного процесу є систематичний моніторинг стану
кредитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості
кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі
фінансового менеджменту [53, с. 152].

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного
договору, цільовим використанням позички, своєчасним і повним погашенням
та сплатою відсотків за нею.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові
контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження
заставленого майна! [25, с. 118]

У період дії кредитного договору щоквартально здійснюється
аналіз

господарської діяльності позичальника, його фінансового стану
відповідно до

затвердженого порядку, в разі потреби проводяться
перевірки на міс-

цях грошових і розрахункових документів, бухгалтерських
записів, звітних

бухгалтерських і статистичних документів, а також стану наданої банку
застави. При цьому можуть бути використані всі види фінансової та іншої
інформації, одержаної від позичальника, інших джерел, а також висновки
аудиторських організацій про фінансовий стан позичальника. Періодичність
перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного
договору.

Сьомий етап кредитування включає повернення позичальником суми боргу з
відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення
обумовлюється в тексті кредитного договору. Порядок погашення позички
визначається кредитним договором. Погашення може здійснюватись
одноразово (передбачає повернення позики в повній сумі в обумовлений
кредитним договором строк) чи в розстрочку (передбачає періодичну сплату
платежів відповідно до надходження коштів від реалізації продукції
(виконання робіт, надання послуг та інших доходів).

Банк має право змінювати черговість сплати боргу за позичкою та
відсотках на підставі обґрунтованого клопотання позичальника, враховуючи
фінансові можливості установи банку.

В випадку якщо позичальник не має можливості сплатити борг, останній
стягується з гарантів (поручителів).

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної
бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку,
знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості
позички банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості за
позичкою або її частині, а також суми відсотків за користування коштами
банку. [22, с.94]

Позичальник не звільняється від погашення боргу за позичкою, сплати
процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і
незалежних від позичальника.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує
кредитне

управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з
питань кредитування. [25, с. 132]

1.3. Методи кредитування суб”єктів господарської діяльності

Комерційні банки, виходячи з пріорітетів грошово – кредитної політики,
власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні
методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок
видачі і погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та
засоби регулювання заборгованості.

У банківській практиці відомо два основних методи кредитування:

а) одноразова видача позички на конкретний термін, коли питання про
надання щоразу вирішують індивідуально, з обов’язковим оформленням
пакету документів, необхідних для одержання позички;

б) видача позички в міру виникнення потреби в ній протягом заздалегідь
обумовленого періоду. При цьому документи необхідні для видачі позики,
оформлюють тільки один раз на початку кредитної угоди між банком і
позичальником. Такі позички видають у межах заздалегідь
встановленого банком ліміту кредитування, який вичерпується в міру того,
як позичальник використовує позичку. [53, с.164]

У світовій банківській практиці найбільш поширеними методами
кредитування є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний)
кредит, контокорент, овердрафт.

Зауважимо, у вітчизняній банківській практиці можна виділити і надати
перевагу таким методам кредитування господарських суб’єктів:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії із заздалегідь обумовленою
сумою надання за потребою (кредитна лінія, овердрафт). [15, с.405]

Кожен метод кредитування обумовлює відповідну форму позичкового рахунку.
Форма позичкового рахунку визначає режим функціонування рахунку, тобто
порядок документального оформлення операцій щодо видачі та погашення
позички і їх відображення в облікових реєстрах. Для проведення операцій
з кредитування банк може відкрити наступні позичкові рахунки: простий
(окремий) позичковий рахунок, спеціальний позичковий рахунок і поточний
рахунок з правом на овердрафт.

Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для
відображення кредитних операцій як при видачі разової позики на
цільову

потребу, так і при наданні позик траншами в межах кредитної лінії. Кожна
позика може бути видана лише за наявності документа, який містить дозвіл
на її видачу. Погашення позики здійснюється з поточного рахунку
позичальника за його власні кошти. Клієнту може бути відкрито декілька
простих позичкових рахунків. Це залежить від кількості та видів позик,
які він отримує в банку.

Спеціальний позичковий рахунок застосовується, коли позичальник
відчуває постійну або сезонну потребу в позичкових коштах. Рахунок
відкривається на весь період кредитування на підставі дозволяючого
документа, але для виконання операції з видачі позики спеціальний
документ не потрібен. Операції з видачі позички здійснюються шляхом
сплати грошово-розрахункових документів (оплата сировина і матеріалів,
робочої сили, платежів до бюджету та інше) безпосередньо зі
спецпозичкового рахунку. Кредит погашається або плановими платежами з
поточного рахунку, або через використання строкового зобов’язання з
умовними строками погашення. В даний час ця форма рахунку майже не
використовується комерційними банками. Застосування спецпозичкового
рахунку можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.

Поточний рахунок з правам на овердрафт відкривається позичальникам, які
укладають з банком спеціальну угоду для отримання такого виду позики, як
овердрафт. Право використання овердрафта надається лише надійним
клієнтам. В угоді банк визначає максимальну суму овердрафта, або,
іншими словами, ліміт за овердрафтом, мету позики і її
тривалість, умови надання позики і порядок його погашення.

Зауважимо, що серед методів банківського кредитування найбільш поширені
у практиці українських банків цільові короткострокові позички, які
видаються з простих позичкових рахунків. Ці позички мають разовий
характер і обслуговують конкретні комерційні операції. При цьому за
цільовим призначенням виділять позички: для здійснення конкретної
господарської діяльності виробничого призначення (придбання певного виду
сировини); проведення торгівельно-посередницької операції; придбання
певних цінних паперів або контрактів товарної біржі. [39, с.192]

Користувачами таких позичок можуть бути організації, що не мають

поточних рахунків у банку-кредиторі.

Доцільно відмітити, що разова позичка видається для
задоволення певної

цільової потреби в коштах на конкретний термін. Цей метод є основним при
кредитуванні нових клієнтів, що не мають кредитної історії, що ще не
склалася в даному банку. Як правило, ця форма фінансування є безумовним
контрактом, тобто з моменту укладення кредитного договору на банк
накладаються певні зобов’язання по термінах.

Для видачі разової позики клієнтам відкриваються звичайні (прості)
позикові рахунки. Погашення заборгованості по цих рахунках здійснюється
в узгодженні з позичальником терміни на основі термінових
зобов”язань-доручень.

Підприємству відразу може бути відкрито декілька простих позикових
рахунків, якщо воно одночасно користується позикою під декілька об’єктів
і, отже, позики видаються на різних умовах, на різні терміни і під
неоднакові відсотки. [52, с.215].

Ще одним із методів банківського кредитування є
кредитна лінія.

Кредитна лінія – це юридичне оформлення зобов’язання
банку надати

позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах
погоджено-

го ліміту. За формою кредитна лінія – це письмова угода
між банком і

потенційним позичальником із зазначенням терміну та умов надання позички
на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати
позички у заздалегідь визначених розміру протягом певного часу, на певні
цілі і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як
форми фінансування полягає в тому, що вона не є безумовним контрактом
обов’язковим для банку, а ось простий кредитний договір є
консенсуальним, тобто його висновок вже спричиняє обов’язок кредитора
прокредитувати клієнта.

Водночас позичальник може й не скористатися своїм правом на
отримання

позички або взяти лише частину суми. В свою чергу комерційний банк
може

відмовитись надавати черговий транш у рамках затвердженого ліміту, якщо
зауважить значне погіршення фінансового стану клієнта або порушення ним
умов договору. Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може
бути скасовано (скоректовано) банком в разі раптової зміни кон’юнктури
ринку або у зв’язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення
нормативне встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника).
Як правило, кредитні лінії відкриваються на певний час найчастіше на
рік. Більшість із них являє собою тривалі зв’язку з банком як
автоматично продовжуються на новий термін. [39, с.196].

Обсяг кредитної лінії (ліміт) строк користування нею, строки погашення
кредиту та інші характеристики позички визначаються із урахуванням
фінансового стану позичальника, розміром його власного капіталу,
масштабів діяльності і стану його відносин з банком, укладених договорів
та контрактів на виконання виробничих програм, наявності надійного
забезпечення і обумовлюється кредитним договором на відкриття кредитної
лінії: Протягом строку дії кредитного договору можуть змінюватися
характеристики позики в залежності від фінансового стану, умов і потреб
позичальника насправді це виливається у перманентну, пролонгацію
кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як
довгострокове джерело коштів. Кредитна лінія відкривається, як правило
клієнтам із стійким фінансовим положенням і гарною репутацією.

Вигідність кредитної лінії для позичальника в тому, що він має доступ де
значних кредитних ресурсів, але сплачує відсоток тільки за ту суму, яку
фактично позичив на даний момент.

В забезпечення повернення позики у вигляді кредитної лінії береться сума
подвійного розміру установленого банком згідно кредитного договору
ліміту. Варто підкреслити, що позички по кредитним лініям надаються
платоспроможним позичальникам – клієнтам банку, які ведуть стабільну
виробничу або торгівельну діяльність, що характеризується швидким обігом
коштів, що мають постійні замовлення (контракти) на виробництво, послуги
і реалізацію продукції.[42, с.130]

Розрізняють кредитну лінію, яка відновлюється і що не відновлюється.

По не відновлюваних кредитних лініях після першого часткового або
повного повернення позички подальше її надання не здійснюється. Не
відновлювальні кредитні лінії відкриваються клієнтам, які спланували
потребу в позичкових коштах на визначений період в майбутньому та
узгодили з банком можливість повного або часткового отримання позички в
межах ліміту в обумовлені терміни. Фактично такі лінії є гарантійним
зобов’язанням банку профінансувати позичальника в межах визначеного
ліміту у потрібний клієнту термін протягом певного відрізку часу.
Прикладом невідновлюваної кредитної лінії є сезонна кредитна лінія.
Сезонна кредитна лінія відкривається банком за умови, коли фірмі
періодично бракує оборотних коштів через сезонну циклічність виробництва
чи необхідність створення товарних запасів у сховище. Кредити цього виду
погашаються після закінчення виробничого циклу за рахунок виторгу від
продажу продуктів виробництва. Погашення основної суми боргу й процентів
здійснюється одноразово. Ризик банку за відкриттям сезонної кредитної
лінії полягає у небезпеці непогашенню боргу, зумовленій раптовим
спаданням попиту, зниженням цін, неврожаєм тощо. Ось чому, як правило,
банк вимагає забезпечення такої кредитної лінії власністю позичальника.

По відновлюваних кредитних лініях після повного або часткового
повернення позички здійснюється подальше кредитування в межах, що не
перевищують визначеного кредитною угодою ліміту. Ліміт є максимально
допустимою заборгованістю за кредитною лінією. Відновлювані лінії
характеризуються значними оборотами за позичковим рахунком.

Вартість кредитної лінії оцінюється за двома критеріями. Першим є
потреба негайно сплатити комісійні платежі. Фактично це і є ціною
банківського зобов’язання тримати лінію вільно. Ціна залежить від
вартості всієї лінії або її невикористаної частини, і, крім того, від
репутації позичальника різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка процентів, що

сплачуються за позичений капітал. Як правило, усі кредитні лінії мають
змінні

ставки процентів, котрі базуються на ставках грошового ринку плюс премія
за

ризик. [39, с. 180]

При наданні позички у формі кредитної лінії позичальнику відкривається
один позичковий рахунок з якого проводиться перерахування коштів
платіжними дорученнями клієнтам відповідно до цільового призначення
кредитної лінії. Позичкові рахунки, при цьому використовуються такі ж
самі як і при кредитуванні у разовому порядку в залежності від цільового
призначення. Можливість перерахування коштів (дотримання ліміту)
контролюється кредитним працівником та підтверджується шляхом візування
платіжних доручень клієнта.

Отже, кредитна лінія – це гнучкий механізм короткострокового
кредитування, завдяки йому задовольняється тимчасова потреба
позичальника у вільних коштах здебільшого гроші йдуть на покриття
поточних часто сезонних витрат. Отже, головне призначення кредитної
лінії для клієнта – забезпечити власну ліквідність чи, як кажуть, мати
“ліквідну подушку”. [42, с.120]

Комерційні банки у країнах з розвинутою ринковою економікою, особливо
англійські, практикують кредитування у формі овердафту. Але в останні
роки ця тенденція помічається і в українських банках. Для деяких
вітчизняних банків цей метод кредитування не є новим і досить широко
використовується в банківській практиці. Отже, овердрафт –
короткострокова позичка, яка надається банком надійному клієнту понад
залишок на його поточному рахунку у межах наперед обумовленої суми
(ліміта кредитування), шляхом дебетування цього рахунку за рахунок
кредитних ресурсів банку. [39, с. 145].

Банки кредитують клієнтів у такий спосіб з метою оптимізації платіжного
обороту і виконання в повному обсязі зобов’язань клієнтів по поточних
платежах.

Здійснення кредитування у формі овердрафту залежить перш за все від
наявності у позичальника поточного рахунку в тому банку, який буде
здійснювати його кредитування. Але, звичайно, якщо у клієнта банку немає
особливої домовленості з останнім щодо його кредитування за поточним
рахунком, то він не може здійснювати платежі на суму, що перевищує його
залишок на рахунку, оскільки банк може повернути платіжні документи
неоплаченими. Так, Інструкція НБУ “Про безготівкові розрахунки в
господарському обороті України” передбачає, що банки приймають до
виконання доручення від платників тільки в межах коштів наявних на їхніх
рахунках. Однак, коли клієнт домовляється з банком про кредитування у
формі овердрафту, то банк дозволяє йому збільшувати витратні операції на
поточному рахунку в межах погодженого ліміту. [73, с.56].

Овердрафт може утворюватись тільки протягом операційного дня. При
закритті банком поточного операційного дня, від’ємне сальдо на рахунку
клієнта, яке виникло при дозволеному овердрафті закривається за рахунок
надання кредитних ресурсів у рамках укладеного договору.

Овердрафт дає змогу клієнтові долати короткочасні труднощі з готівковими
коштами. Завдяки йому можна виплачувати борги, коли настає строк їх
оплати, у разі, якщо витрати тимчасово перевищують надходження. Клієнти
часто називають овердрафт позичкою під обігові кошти, і це дійсно так.
Овердрафт не дуже зручний для фінансування капіталовкладень наприклад з
метою придбання нерухомості чи транспортного засобу. Грошові кошти для
подібних потреб краще залучати використовуючи позичкові рахунки, графік
погашення позичених коштів за якими більш підходить для такої мети. [73,
с.57]

Овердрафт надається банком платоспроможним позичальникам для покриття
тимчасового дефіциту безготівкових коштів на поточному рахунку для
проведення платежів шляхом автоматичного дебетування позичкового рахунку
та кредитування поточного рахунку позичальника. Тому, якщо витрати
клієнта постійно перевищують доходи тобто його рахунок знаходиться
постійно в овердрафті вважається, що він має стійку овердрафтну основу
(тверду основу) замість плаваючої. З стійким овердрафтом необхідно
ретельно розбиратися і доцільно перетворювати в позичку певного терміну,
тобто формально потрібно признати її більш постійну основу. Безумовно,
постійні позики не слід заохочувати і зниження твердого овердрафту, як
правило, повинно стати вимогою, банку. Отже, для банку було б нерозумно
погоджуватись на кредитування клієнта в такому випадку, оскільки сума
боргу з кожним місяцем зростатиме, без будь якої перспективи на
погашення. Замість цього варто переконати клієнта впорядкувати свій
бюджет, реорганізувати власні фінанси та знизити витрати чи зовсім
відмовитись від деяких. [39, с.146]

Ліміт овердрафту визначається потребами клієнта в позичці. Але він не
повинен перевищувати суму, яка, на думку банку, може бути повернена
клієнтом вчасно і в повному обсязі. Тому визначення суми ліміту є
важливим завданням банку. Методика розрахунку суми ліміту у кожного
банку своя і визначається нормативними документами банку. Комерційні
банки України, використовуючи досвід зарубіжних, при кредитуванні у
формі овердрафту можуть встановлювати один з таких видів ліміту:

а) ліміт як максимально допустимий розмір планового дебетового сальдо на
рахунку позичальника, що може виникнути протягом операційного дня в
результаті перевищення суми платіжних доручень позичальника над залишком
його рахунку;

б) ліміт у розмірі не більше середньомісячного кредитового обороту
позичальника;

в) ліміт як максимально допустима сума заборгованості яку може мати
позичальник за даним видом позики (з урахуванням нарахованих, але не
погашених відсотків) протягом строку дії договору.

Для визначення ліміту овердрафту доцільно використовувати
середньомісячний оборот за кредитом поточного рахунку клієнта банку за
період не менше шести повних календарних місяців, що передують прийняттю
рішення про відкриття овердрафту (або за попередній сезон виробництва
для підприємства із сезонним характером виробництва). При визначенні
ліміту овердрафту не потрібно враховувати надходження, пов’язані з
наданням усіх видів кредитів, фінансовою допомогою, транзитними
оборотами.

Середньомісячний оборот за кредитом поточного рахунку клієнта за 6
місяців визначається шляхом обчислення середнього кредитного обороту по
поточному рахунку за 6 місяців, на кількість місяців. До встановлення
ліміту овердрафту доцільно підходити диференційовано, залежно від
ступеню надійності та класифікації позичальника.

Банку доцільно щомісячно переглядати ліміт овердрафту залежно від зміни
обсягів обороту за кредитом поточного рахунку. Так, при зміні обсягів
оборотів за минулий місяць більше, ніж на 30% від середньомісячного
кредитового обороту, що розраховувався за попередній місяць бажано
змінювати розмір ліміту. [73, с.60]

Відсоткова ставка встановлюється індивідуально для кожного позичальника
і є договірною. При кредитуванні у формі овердрафту вона встановлюється
залежно від таких факторів:

а) джерел надходження грошових коштів, необхідних для кредитування;

б) вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу;

в) вартості послуг банку при наданні такого виду позики;

г) ризику, якому піддається банк при такій формі обслуговування;

д) зміни кон’юнктури ринку ресурсів і ставки НБУ.

Відсотки за овердрафтом можуть розраховуватись щоденно на суму,
дебетового залишку коштів на рахунку або щомісяця, виходячи з
фактичної

кількості днів користування овердрафтом та фактичних залишків на рахунку
овердрафту. Саме тому овердрафт є однією з найдешевших форм залучення
коштів, оскільки клієнт сплачує відсотки тільки за ті кошти, які він
узяв у борг і використав; йому не потрібно платити відсотки за позичені
кошти для того, щоб вони лежали без руху на іншому рахунку. [39, с. 152]

Банки також можуть установлювати за кредитування у формі
овердрафту обігову комісію, яка стягується за обслуговування такої
позички. Комісійні – це винагорода банку за втрачену можливість
кредитування іншого клієнта і встановлюється від суми ліміту, а
також це оплата послуг (розгляд документів

на оформлення овердрафту, підготовка угоди, тощо).

За несвоєчасну сплату суми основного боргу, процентів та
комісій

по овердрафту, встановлюється пеня у вигляді
відсоткової ставки

до суми несвоєчасно погашеної заборгованості.

Всі наведенні вище умови кредитування у формі овердрафту детально
описуються в договорі, що укладається між банком і клієнтом. Рішення про
кредитування на умовах овердрафту приймається Кредитним Комітетом
відповідної установи банку в межах граничних розмірів, встановлених
Правлінням банку, за умови наявності кредитних ресурсів. [73, с.61]

Висновки до першого розділу:

1. На сучасному етапі в теорії та практиці кредитних відносин в Україні
науковий підхід до кредиту як до економічної категорії ще належно не
застосовується. Нехтування об’єктивними законами кредиту, який є
економічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості,
а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних
наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це виражається у
формі численних недоліків в організації кредитування клієнтів
вітчизняними банками. Зазначені недоліки пов’язані з браком знань про
об’єктивні закони існування кредиту. Із цієї причини чітко не визначено
принципи організації банківського кредитування та поняття
кредитоспроможності. Виходячи з цього, надано тлумачення та
обгрунтування основним економічним поняттям, зокрема кредиту та
принципам кредитування, на яких побудований процес кредитування.

2. Зважаючи на те, що позички є найприбутковішими активами банку і
становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку
потребує ретельної організації. Організацію кредитної діяльності банку
визначає чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація
процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої
системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової
стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Визначено, що
кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і
завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і
методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій
та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері
кредитування.

3. Комерційні банки, виходячи з пріорітетів грошово – кредитної
політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть
застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму
позичкового рахунка, порядок видачі і погашення, методи контролю за
цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості.
Визначено та надано тлумачення методам кредитування, які використовують
на практиці українські банки, а саме: одноразова позика, кредитна лінія
та овердрафт. Дослідження показало, що у вітчизняних банках майже
абсолютно переважають одноразові позички, які надаються з простих
позичкових рахунків для обслуговування, конкретних комерційних операцій.
Але в останні роки питома вага позичок виданих по відкритим кредитним
лініям і у формі овердрафту значно збільшилась.

РОЗДІЛ 2

Аналіз діючої практики кредитних взаємовідносин юридичних
осіб з комерційними банками

2.1. Методика оцінки кредитоспроможності клієнтів банку, як
визначальна умова кредитних відносин.

Результати кредитної діяльності комерційного банку
безпосередньо

залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу
банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних
етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за
проведення кредитних операцій. Одним з етапів кредитного процесу та
визначальною умовою кредитних відносин, без сумніву, є визначення
кредитоспроможності клієнтів,

її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних
угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність
оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про
надання кредиту та про можливий його обсяг. [53, с.31]

Помилки комерційного банку в оцінці кредитоспроможності
позичальників можуть привести до погіршення якості кредитного
портфеля, через що банк змушений збільшувати витрати на додаткове
резервування. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового
стану банку, у гіршому — до його банкрутства. [34, с.54]

Щоб уникнути такої невтішної перспективи, слід розробити і застосовувати
єдину науково обгрунтовану методику оцінки кредитоспроможності
позича-

льників. Однак про яку єдину науково обгрунтовану методику (чи навіть —
про підхід) можна говорити, якщо немає єдиного науково обгрунтованого
визначення самого поняття кредитоспроможності?

Його визначень в економічній літературі чимало. Проаналізуємо деякі з
них:

1. “Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність
повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями
”[78,с.287].

2. “Кредитоспроможність (сгеdіt-worthiness) — система умов, що
визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і
повертати його в повному обсязі у передбачені терміни” [75, с.161].

3. “Кредитоспроможність позичальника — це його спроможність повністю і
своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями” [25, с.
183].

4. “Кредитоспроможність (сгеdіt-worthiness) — спроможність компанії або
приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним
чином обслуговувати свій борг” [52, с.533].

5. “1. Наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують
спроможність повернути його. 2. Спроможність повернути кредит” [76,
с.109].

6. “Кредитоспроможність — це здатність позичальника в повному обсязі і у
визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими
зобов’язаннями” [8].

Розглянемо основні відмінності наведених вище визначень.
Так, у

першому, третьому і четвертому з них кредитоспроможність пояснюється як
“спроможність”, у другому — як “система умов”, у п’ятому — як “наявність
передумов”, а в шостому — як “здатність”. Очевидно, етимологія терміна
“кредитоспроможність” усе ж не випадкова і варто говорити про
кредитоспроможність як про “спроможність”.

У першому, третьому і шостому визначеннях ідеться про “позичальника”, у
другому — про “підприємство”, у четвертому — про “компанію” та “приватну
особу”, у п’ятому суб’єкт не згадується взагалі. Звичайно, у визначенні
поняття кредитоспроможності суб’єкт неодмінно має бути вказаний і,
швидше за все, ним повинен бути “позичальник”, адже у його ролі можуть
бути і фізичні, і юридичні особи.

У першому, третьому і шостому визначеннях мовиться про спроможність
“розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями”, у другому
— про

здатність “залучати” і “повертати” капітал, у четвертому — про
спроможність “залучати позиковий капітал” і “обслуговувати свій борг”, у
п’ятому — про передумови “отримання” кредиту та здатність “повернути”
його. Говорити про кредитоспроможність як про здатність “залучати”
капітал або як про передумови для “отримання кредиту” не зовсім
коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого
передусім цікавить не спроможність позичальника “залучати” кошти, а його
здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Недостатньо точно
відображає суть явища і положення про спроможність повертати “капітал”
чи “кредит” (як вже розглядалось повернути можна лише позичку) —
позичальник має бути здатним не лише повернути “капітал або “кредит”, а
й заплатити за користування ним. На нашу думку, сутності поняття
кредитоспроможності найбільшою мірою відповідає формулювання про
спроможність позичальника “розрахуватися за своїми борговими
зобов’язаннями”, адже вони передбачають і повернення позички, і виплату
відсотків, і інші зобов’язання позичальника.

Порівнявши різноманітні визначення, перевагу надамо шостому (за нашим
переліком) формулюванню, яке міститься в Положенні Національного банку
України “Про кредитування “Кредитоспроможність — це здатність
позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою
термін

розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями”. Вочевидь, це
визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище
поняття.. І зауважимо,

що і воно не є вичерпним. Чому?

Розглянемо ще один аспект проблеми..

Як відомо, свої зобов’язання підприємство може погашати різними видами
активів — грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо.
Здатність підприємства виконувати зобов’язання характеризується його
платоспроможністю.

Виникає запитання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється
від його платоспроможності? І чи потрібно застосовувати термін
“кредитоспроможність” якщо існує поняття платоспроможності?

Звичайно, потрібно. Між кредито- і платоспроможністю є істотна
відмінність. Кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну
від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку,
який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише плато-, а й
кредитоспроможним.

Це обумовлює необхідність використання в процесі оцінки
кредитоспроможності позичальників поняття “потік грошових коштів”.
Зауважимо на відмінності цього терміна від поняття “грошовий потік”.
Потік грошових коштів, слід розуміти як рух виключно грошових коштів,
тоді як грошовий потік трактується як рух грошових коштів, і їх
еквівалентів.

Зважаючи на викладені вище аргументи, пропонуємо удосконалити визначення
кредитоспроможності, що міститься в Положенні НБУ “Про кредитування”, і
попередньо сформулювати його так: кредитоспроможність — це спроможність
позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін
розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями .виключно грошовими
коштами.

Як бачимо, характеризувати кредитоспроможність позичальника безвідносно
до конкретних умов кредитування некоректно.

Висновок щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи
інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови
кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.

Отже, враховуючи всі викладені аргументи, визначення кредитоспроможності
остаточно можна сформулювати так: кредитоспроможність — це спроможність
позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у
визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими
зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником
у ході звичайної діяльності.

Таке визначення, на наш погляд, повною мірою відображає сутність поняття
кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а
й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу
оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати..

Визначивши сутність поняття кредитоспроможності зосередимося на проблемі
побудови єдиної обгрунтованої методології оцінки кредитоспроможності
позичальників. Вона, як і раніше, потребує вирішення хоча дехто вважає
існуючу методологію досить ефективною. З’ясуємо, хто має рацію.

Цілісної системи факторів кредитоспроможності не існує, їх. як правило
згадують побіжно, як щось і так зрозуміле. Прикладом може слугувати таке
твердження: “Кредитоспроможність позичальника залежить від різних
чинників у тому числі від його фінансового стану — рівня забезпечення
власними засобами, рівня рентабельності, наявності достатнього обсягу
ліквідних активів від фінансової дисциплінованості позичальника і його
контрагентів” [24, с.191]

При проведенні дослідження зацікавило, чому йдеться саме про таку кіль-
кість чинників і чому названо саме ці, а не інші? Було зроблено
припущення що і з кількістю і з вибором факторів усе гаразд. Продовжуючи
вивчення існуючої методології оцінки кредитоспроможності, виявлено,
що застосовувані

банками методи оцінки кредитоспроможності позичальника різноманітні, але
всі вони містять певну систему фінансових коефіцієнтів. Ці набори
коефіцієнтів різняться не тільки складом, а й кількістю. Так, методика
банку Сгеdіt lіоne побудована на п’ятьох коефіцієнтах [78, с.289—290],
автори книги “Техніка фінансового аналізу” запропонували понад 10 [81,
с.114—115], а автори праці “Аналіз фінансових звітів (на основі GААР)” —
понад 15 показників кредитоспроможності [49, с.314]. Причому різні
дослідники групують їх по- різному. Так, автори “Стратегії і тактики
антикризового керування фірмою” інформують, що “американські банки
використовують чотири групи основних показників: ліквідності фірми,
обіговості капіталу, залучення засобів і прибутковості” [78, с.287],
а в книзі “Аналіз фінансових звітів (на основі

GAAP)” стверджується,, що “для аналітичних цілей
коефіцієнти можна

розділити на три основні групи, причому дві з них мають підгрупи;
кожна група

характеризує певний аспект фінансового добробуту компанії. Основні групи
— це ліквідність, а дві її підгрупи — ліквідація і функціонування;
леверидж — із двома такими ж підгрупами; прибутковість” [49, с.272].

Припустимо, що з’ясовано, скільки яких коефіцієнтів потрібно і як їх

групувати. Продовжуючи освоювати “традиційну” методологію оцінки
кредитоспроможності позичальників, виявлено безліч несподіванок.
Приміром, багато з широко використовуваних коефіцієнтів (якщо не
більшість) цілковито непридатні для такої оцінки. Звучить
неправдоподібно? Давайте розглянемо деякі з них.

Уточнений коефіцієнт ліквідності [99, с.166] ( він
же “коефіцієнт

лакмусового папірця” [66, с.73], він же “швидкий коефіцієнт” [49,
с.277], він же “коефіцієнт негайної ліквідності” [81, с.158—159], він же
“коефіцієнт проміжної платоспроможності” [75, с.146—147] обчислюється за
формулою 2.1:

Уточнений грошові кошти + легкореалізовані цінні папери + дебіторська
заборгованість

коефіцієнт—————— ———————————————————————————, (2.1)

ліквідності поточні зобов ‘язання

Існує думка, що “значення цього показника, що дорівнює не менше 1,
зазвичай свідчить про стійкий фінансовий стан позичальника” [66, с.73].
Проте спеціалісти добре розуміють, що сьогодні, в епоху інформаційних
технологій і систем електронних платежів, для зміни залишку грошових
коштів на рахунку потрібні не години, не хвилини, і навіть не секунди, а
лічені їх частки. Це означає, що уточнений коефіцієнт ліквідності може
миттєво змінюватися в десятки, сотні, а то й тисячі разів. Водночас
баланс, на основі даних якого

розраховується цей коефіцієнт, складається відповідно до Закону України
“Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” лише чотири
рази на рік. Отже, оцінюючи кредитоспроможність, не тільки недоцільно, а
й небезпечно використовувати уточнений коефіцієнт ліквідності, який
розраховується поквартально.Це може призвести до формування
неадекватних економічних

ОЦІНОК.

Вищесказане ще більше стосується коефіцієнта абсолютної ліквідності і
коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття).

Коефіцієнт покриття процентних виплат [81, с.164] (він же “доподаткове
покриття відсотків” [78, с. 290] обчислюється за формулою 2.2:

Коефіцієнт

покриття Прибуток до сплати відсотків та процентів

процентних =
——————————————————————–

виплат Витрати за
відсотками (2.2)

Можна було б продовжити розгляд коефіцієнтів, котрі, затвердженням
Томаса Карліна й Альберта Макміна III, становлять “інструмент
фінансового аналізу, який частіше, ніж інші, переоцінюють і яким більше,
ніж іншими інструментами, зловживають” [49, с.268], але для проведення
подальшого дослідження зупинимось на розгляді існуючих коефіцієнтів і
продовжує вивчати, існуючу методологію оцінки кредитоспроможності
позичальників. Наступне, що виявлено — відсутність єдиного розуміння
“нормативних” значень коефіцієнтів. Наприклад, стосовно “нормативного”
значення коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття) деякі
спеціалісти стверджують таке: “щодо промислових підприємств поточне
співвідношення 1,2 і вище розцінюється як хороший стан ліквідності” [78,
с.290]; або таке: “зазвичай на практиці вважають, що коефіцієнт покриття
2:1 близький до нормального для більшості форм діяльності…” [81,
с.158].

Слід зазначити, що крім терміну “норматив” [49, с.276], вживають також
терміни: “критичне нижнє значення”, “орієнтовне нижнє значення”,
“рекомендована нижня межа” [50, с. 101-102], “нормальне значення” [66,
с.73], “оптимальне значення” [24, с.200] та ін., що, звісно, не додає
процесу інтерпретації значень коефіцієнтів ясності й однозначності.

Отже, цілком закономірно виникає запитання: які “нормативні ” значення
вибрати для використовуваних коефіцієнтів і чому саме такі?”
Припускається, що “нормативні” значення коефіцієнтів мають бути саме
такими, а не іншими.

Підхід, застосований при розробці методики оцінки
кредитоспроможності позичальників, можна характеризувати як
“цілеспрямований”, тобто підсумковий результат використання методики
повинен однозначно інтерпретуватися і давати можливість чітко
відповісти на конкретне запитання, а саме: кредитоспроможний
позичальник чи ні?

Називаючи застосовуваний підхід цілеспрямованим, необхідно
усвідомлювати, що цілі може мати лише суб’єкт стосовно об’єкта, на що,
зокрема, акцентують увагу Метьюс і Перера [61, с.151]. У нашій ситуації
суб’єктом є кредитор, а об’єктом — позичальник. Отже, основними
характеристиками цього підходу є цілеспрямованість і, як наслідок,
суб’єктивність.

Наступний етап побудови нової методології — визначення факторів, від
яких залежить кредитоспроможність позичальників. [35, с.54]

Кредитоспроможність як “спроможність” визначається, з одного боку,
“необхідністю” погашення кредитної заборгованості, а з іншого —
“можливістю” позичальника зробити це. Тобто відповідність “необхідності”
та “можливості” й означатиме “спроможність”. Конкретизуючи сказане,
зазначимо, що “необхідність” відображається умовами кредитування
(величина кредиту, величина відсотків, період кредитування тощо), а
“можливість” — здатністю позичальника генерувати грошові потоки,
достатні для погашення заборгованості за даних умов кредитування.

Зважаючи на викладені вище міркування, доцільно зупинитися на, двох
основних факторах, які визначають кредитоспроможність позичальника:

а) умови кредитування;

б) здатність позичальника генерувати грошові потоки.

Чинники кредитоспроможності графічно відображені на рис.2.1

Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватись двома
методами:

а) метод коефіцієнтів грунтується на доборі оптимальних для конкретного
позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у
динаміці й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на
аналогічних підприємствах;

б) метод рейтингової оцінки грунтується на присвоєнні певної
оцінки

(бала) за значення того чи іншого показника в кожній групі
коефіцієнтів (на

вибір банку) відповідно до встановленої банком шкали. Потім виводять
загальну оцінку (бал), яка й визначає ступінь кредитоспроможності
конкретного позичальника.

Кожен банк удається до своїх методів оцінки кредитоспроможності
позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі
фінансових показників, які характеризують клієнта: обов’язковість у
розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан,
здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел. [67, с.311]

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на
основі специфіки його кредитної діяльності. Для такої оцінки банком
використовуються об’єктивні і суб’єктивні показники діяльності клієнта.

До об’єктивних показників діяльності клієнта належать: 1) об’єм
реалізованої продукції, 2) прибуток, 3) грошові потоки, 4) збитки, 5)
склад і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, 6)
рентабельність діяльності підприємства, 7) рентабельність продукції, 8)
коефіцієнти ліквідності балансу, 9) собівартість продукції, тощо.
Чинники суб’єктивного характеру включають: 1) ефективність керування
підприємством, 2) макроекономічну ситуацію, 3) стан розвитку галузі
позичальника, 4) ринкову позицію позичальника і його залежність від
циклічних і структурних змін в економіці і галузі, 5) наявність
державних замовлень і державної підтримки, 6) історію погашення позички
в минулому, 7) форму власності тощо.

Комерційні банки західних країн використовують на практиці складні
системи різноманітних фінансових показників для оцінки
кредитоспроможності своїх клієнтів Ці системи відрізняються одна від
одної кількістю показників, що застосовуються, як складові частини
загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання
характеристик та визначення їх пріоритетності. Так у практиці банків США
застосовується «правило п’яти Сі».

Останнім часом знайшли своє втілення в практиці європейських,
американських, російських та деяких українських банків методики аналізу
кредитоспроможності клієнта – системи CAMPARI та РАRТS, які грунтуються
на послідовному розгляді зафіксованих у кредитній заявці та фінансових
документах найсуттєвіших факторів, що характеризують клієнта, із
метою

виявлення потенційного ризику надання кредитної позики. [67, с.24].

Ці методи оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить
популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих і ділових
якостей клієнта.

Та все ж класичним підходом до оцінки кредитоспроможності позичальника
вважається аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Однак
бухгалтерська звітність – не єдине джерело інформації для аналізу
кредитоспроможності. Більшість фінансових показників дає лише загальне
уявлення про стан клієнта. Тому додатково розглядають репутацію
позичальника, його кредитну історію та інше. [15, с.44]

Варто зауважити, що в Україні НБУ також розробляє для комерційних банків
рекомендації щодо визначення фінансового стану і кредитоспроможності
позичальників. Згідно “Положення про порядок формування та використання
резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями
банків” від 06.07.2000р. №279 критерії оцінки фінансового стану
позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми
положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних)

та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника

з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені
ґрунтовні,

технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності

позичальників на підставі аналізу їх балансів та звітів про фінансові
результати

в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану

позичальника, яка розроблена банком є невід’ємним додатком до

внутрішньобанківського положення банку про кредитування. [9]

Положенням Ощадбанку розроблена і використовується на практиці для
аналізу фінансового стану позичальників така система обов’язкових
коефіцієнтів: 1) коефіцієнт загальної ліквідності, 2)коефіцієнт
абсолютної (термінової) ліквідності, 3) коефіцієнт співвідношення
залучених і власних коштів, 4) коефіцієнт маневреності власних коштів. В
КВ АППБ “Аваль” при визначенні кредитоспроможності позичальників
розраховують такі економічні показники: 1) коефіцієнт поточної
ліквідності, 2) коефіцієнт абсолютної ліквідності, 3) коефіцієнт
фінансової незалежності, 4)коефіцієнт маневреності,5) рентабельність
продаж, 6) рентабельність активів, 7) рентабельність капіталів, 8) знос
основних засобів, 9) доля простроченої дебіторської заборгованості, 10)
доля простроченої кредиторської заборгованості.

В КВ АППБ “Аваль” розроблено спеціалізовану систему
коефіцієнтів,

на якій пропонується зупинитись більш детально, як на
прикладі оцінки

кредитоспроможності позичальників, оскільки вона, на
думку а втора,

є більш повною і довершеною, в порівнянні з іншими.

Зазначену методику розглянемо на прикладі кредитування позичальника
ТОВ ”Макро.”

Спочатку пропонується розглянути зібрану інформацію
про пози чаль-

ника якого будемо аналізувати. Отже, 18 жовтня 1998
року створене

підприємство “Макро,” яке зареєстроване Коломийським
міськвиконкомом

№6531, код ЄДРПОУ 29321300.

Підприємство займається промисловим виробництвом риби, оптовою
та роз-

дрібною торгівлею продуктами харчування. ТОВ “Макро” має перспективи
розвит-

ку, є важливим для філії банку з різних поглядів: перспектива доходів
від кредиту-

вання, розрахунково-касового обслуговування, значні обороти, та залишки
на роз-

рахунковому рахунку. Клієнт користувався позикою в сумі 300 тис. грн
в філії

“Укрінбанку яка на день звернення в КВ АППБ “Аваль” погашення
достроково.

16 квітня 2002 року відкрита відновлювальна кредитна лінія на
поповнення оборотних коштів в сумі 500 тис.грн. строком на 12 місяців.
Оборотність кредитних коштів за травень – 45,92 дня, за червень –
28,99 дня, за липень – 32,49 дня.

Основним напрямком діяльності товариства є виробництво рибної
продукції, переробка і консервування риби, виробництво страв з риби.
Підприємство працює з 1996 року, розташоване в межах міста на земельній
ділянці 0,49 га, забезпечене зручними під’їздними автомобільними
шляхами. Виробничі площі 1580 кв.м., виробнича потужність складає 480 т.
рибної продукції та 24 млн.шт фізичних банок на рік. Виробничі
потужності складаються з консервного цеху, проектною потужністю 1430
тис.шт. умовних банок в місяць (2 млн.шт. – фізичних банок), цеху
переобробки – 1 черга потужністю 240 т на рік, – цех рибообробки – 2
черга потужністю 240 т на рік. За 2001 рік виготовлено 1461,8 тис.шт.
консервів 10 видів. Підприємство постійно нарощує асортимент продукції.
На 2002 рік планується випускати 13 видів консервів кількістю 12527
тис.шт. Це риба морська та річкова в томатному соусі, в олії, в східному
соусі. Продукція має відповідні сертифікати. Продукція підприємства
неодноразово відмічалася дипломами і грамотами за високу якість.
Постійно проводиться робота над вдосконаленням якості, асортименту
продукції, розширенням мережі постачальників та урізноманітненню
асортименту сировини з врахуванням попиту споживачів. Організація збуту
продукції проводиться з врахуванням конкретних побажань покупців.
Торгові агенти виконують широкий спектр робіт – від прийняття
заказів до його доставки. Проводиться гнучка цінова політика, яка
дозволяє розширити коло споживачів.

Керівництво підприємства звернулось 15 серпня 2002 року в банк з
проханням збільшення відновлюваної кредитної лінії з 500 тис.грн. до
1000 тис.грн. для поповнення обігових коштів для забезпечення
виробничого процесу: придбання сировини, тари, оплати послуг пов’язаних
з переробкою риби та видачі нового кредиту в сумі 1500 тис.грн. Термін
кредитування по кредитній лінії – в межах діючої кредитної лінії до 16
квітня 2003 року, по позичці планується погашення щомісячно рівними
частинами.

Керівником підприємства наданий в кредитний відділ філії банку
пакет

необхідних документів для прийняття рішення про можливість
кредитування.

Варто зауважити, що перед аналізом фінансового с тану
позичальника в

кредитному відділі КВ АППБ “Аваль” здійснюється аналіз і групування
даних

балансу позичальника та звіту про фінансові результати за декілька
попередніх дат (Додаток А). Обов’язковою є й модифікація звітності
клієнта з визначенням питомої ваги на останню звітну дату. Мофікований
звіт про фінансові результати і джерела їх використання ТОВ
“Макро”(Додаток Б) дає змогу зробити висновок, що обсяги продажу за
перший квартал поточного року досягли рівня першого півріччя минулого
року. Досягнуто позитивний фінансовий результат на останню звітну дату.
Також аналізується у динаміці чистий об’єм продажу, операційний
прибуток, прибуток до оподаткування та чистий прибуток або збиток
(Додаток Б). Проведений аналіз показав, що щоквартальні обсяги
виробництва змінювалися в залежності від термінів промислового вилову
риби, в цілому спостерігається зростання обсягів продажу.

Аналітичний баланс ТОВ “Макро” було теж проаналізовано в динаміці
(Додаток Б). Аналіз балансу показав, що підприємство нарощувало основні
засоби шляхом будівництва заводу, обігові кошти мали тенденцію до росту
в зв’язку з збільшенням обсягів виробництва. Підприємство протягом року
також мало збитки, що пояснюється використанням обігових коштів на
покриття витрат по будівництву заводу, короткострокові зобов’язання
перед кредиторами мали тенденцію до збільшення, що також пояснюється
вказаною причиною.

При проведенні аналізу фінансової звітності позичальника
аналітичний баланс підприємства теж було трансформовано і проаналізовано
(Додаток Б).

З аналізу балансу було зроблено висновок, що основний та
оборотний

капітал ТОВ “Макро” щоквартально зростав в залежності від проведення
будівельних робіт та спостерігалось нарощення виробничих потужностей.
Крім того, за рахунок розширення виробництва підприємство в першому
півріччі спрацювало прибутково.

Також був проведений аналіз звіту про рух фондів (Додаток Б) показав, що
за півріччя оборотний капітал зріс, рахунки кредиторів знизились ріст
фіксованих фондів відбувся по статтях капвкладень, довгосрокові пасиви
станом на 01 липня 2002 року підприємство має дефіцит фіксованих коштів,
оборотного капіталу.

Після такого аналізу фінансової звітності позичальника здійснюється
розрахунок економічних показників, що характеризують фінансовий стан
підприємства-позичальника (ДодатокВ)

На основі проведеного аналізу фінансової звітності та іншої
документації позичальника було зроблено висновок про фінансовий стан
клієнта. За 5 років діяльності підприємства побудований завод по
переробці риби потужністю 480т та 24 млн. банок. Будівництво заводу
проходило як за рахунок власних коштів засновників так і за рахунок
Фонду підтримки підприємництва. По попередній домовленості Фонд
підтримки планував надати кредит в сумі 2,5 млн.грн., фактично траншами
було профінансовано 1,6 млн.грн. Нестача фінансування вимусила
підприємство використовувати обігові кошти на закінчення будівництва, що
негативно відобразилося на фінансових показниках підприємства. В
листопаді 2001 року будівництво закінчено, підприємство набирає
виробничі потужності. На 1 січня 2002 року були допущені збитки в сумі
270,9 тис.грн. Причини збитків пояснюються використанням коштів для
запуску в експлуатацію цеху по виробництву консервів. Враховуючи
результати роботи 2001 року підприємством намічені заходи по зниженню
собівартості продукції та усуненню збитків, в результаті за 6 місяців
п.р. отримано прибутку

в сумі 142,6 тис.грн.

Валюта балансу за звітний період досягла 3931,3 тис.грн., з них власний
капітал, займає 2% в валюті балансу, довгострокові пасиви – 44%,
короткострокові зобов’язання 54%. Довгострокові зобов’язання це позика
Фонду підтримки підприємництва в розмірі 1640 тис.грн. (термін
повернення лютий-березень 2003 року) та фінансова допомога на
довгостроковій основі засновників 100 тис.грн.

Потреби в додаткових короткострокових позикових коштах по балансу на
01.07.02 не має, що свідчить про оптимальне використання позикових
коштів для забезпечення досягнутого обсягу виробництва (при завантажені
виробничих потужностей на 50%) Поповнення обігових коштів для
забезпечення фінансування затрат по переробці морської та річкової риби.
Переробка риби

проводиться на власних виробничих потужностях. Виробничі потужності
консервного цеху: 24000 тис.шт. фізичних банок в рік. Підприємство
планує завантажити виробничі потужності на 100%, на сьогодні в зв’язку з
обмеженістю в обігових коштах виробничі потужності завантажені на
половину. На підприємстві введені в дію 4 автоклави, вакуум-закаточні
машини, проведена модернізація обладнання, що дозволяє підвищити
потужності по випуску консервів до 2100 тис.шт в місяць.

Від рівня забезпеченості обіговими коштами залежить кінцевий результат
діяльності підприємства. По причині відсутності обігових коштів значна
кількість обладнання простоювала. З серпня 2001 по травень 2002 року
фондовіддача була дуже низька, доходила до 0,17%. В травні п.р. отримані
кредитні кошти в сумі 500 тис.грн. були направлені на поповнення
обігових коштів, що дало можливість завантажити обладнання на 52%.

Для виключення негативних моментів в роботі, тобто не повного
завантаження обладнання та простою через відсутність сировини, необхідне
поповнення обігових коштів в двох напрямках:

1. Для формування запасів сировини на період з жовтня 2002 по травень
2003р. в кількості 2000 тон на суму 1500 тис.грн. Промисловий вилов
кільки ведеться у Чорному морі сезонно з травня по жовтень. Заготовку
риби планується провести в серпні-вересні.

2. Для забезпечення процесу переробки сировини збільшити кредитну лінію
до 1000 тис.грн. Питома вага сировини складає 17% в загальних витратах
виробництва. На період з серпня 2002 року по березень 2003 року загальні
витрати складають 12458 тис.грн., з них сировина 2154 тис.грн.,
додаткові матеріали (банка, олія, мука, цукор, спеції, етикетка,
пакувальний матеріал та інше) 7548 тис.грн., вода, електроенергія 370
тис.грн., заробітна плата 877 тис.грн..

З серпня по березень планується випустити 16,1 млн.шт. консервів,
очікується виручка від реалізації продукції в сумі 13621 тис.грн.,
прибуток тільки від реалізації консервів складе 1291 тис.грн.

Крім того очікуються грошові надходження від реалізації сировини
(свіжомороженої риби) в середньому 100-120 тис.грн. в місяць, всього по
березень включно 895 тис.грн., від надання послуг (оренда приміщення)
475 тис.грн., загальна сума грошових надходжень за серпень-березень
очікується в розмірі 14991 тис.грн. Перевищення грошових надходжень над
витратами складе 2533 тис.грн.

Залучення позикових коштів для поповнення обігового капіталу дозволить
підприємству розрахуватися з Фондом підтримки підприємництва.
Підприємство повинно повернути позику, отриману згідно договору від
01.03.2000р., в сумі 1640 тис.грн. до 1 квітня 2003 року. Перевищення
грошових надходжень над витратами в сумі 2533 тис.грн. підтверджує
реальність планів по поверненню позики Фонду.

Для постачання додаткових матеріалів – банки, етикетки, муки, олії,
томатної пасти та іншого в наявності є договори. Підприємство працює з
постійними постачальниками. Договорами передбачаються різні форми
розрахун –ків: 100% попередня оплата, по факту постачання, часткова
попередня оплата.

Грошові надходження від реалізації продукції щомісячно плануються в сумі
1600-2000 тис.грн. Грошові надходження плануються від реалізації
продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

По фінансових показниках діяльності (обсяги продаж, прибуток,
ліквідність, рентабельність, оборотність товарних запасів, дебіторської
та кредиторської заборгованості) прослідковується тенденція до
покращання. Рентабельність продаж досягла 5%, власного капіталу 321%,
оборотність товарних запасів знизилася до 30,07 дня, термін погашення
рахунків дебіторів до 35,59 дня, рахунків кредиторів до 76,95 дня. В
складі дебіторської заборгованості простроченої заборгованості не має.
Оцінка попереднього рейтингу підприємства підвищилася з 11% на 1 січня
п.р., 23% на 1 квітня п.р. до 34% на звітну дату.

В спеціально розроблену таблицю кредитного рейтингу (Додаток В) були
занесені дані позичальника і визначено кредитний рейтинг клієнта,
характеристика діяльності оцінена на 80%, кредитний рейтинг клієнта на
57%.

Цим і закінчився етап кредитного процесу, що полягає в визначенні
кредитоспроможності позичальника. На нашу думку саме в КВ АППБ
“Аваль”

здійснюється детальний та найбільш точний аналіз кредитоспроможності
позичальників, які звернулись в банк з проханням про надання одноразової
позики чи відкриття кредитної лінії, в порівнянні з іншими банками.

А для клієнтів, що звернулись в банк з проханням надати позичку у
вигляді овердрафту аналіз фінансового стану і визначення ліміта
кредитування дещо інший. Звичайно, кожний банк застосовує власну
методику оцінки кредитоспроможності позичальників при кредитуванні його
у формі овердрафту. Дослідимо та проаналізуємо діючу практику
кредитування господарських форм овердрафт в КВ “Ощадбанку” на прикладі
кредитування у такій формі ТОВ “Декор”.

ВК “Ощадбанку” досить плідно працює з клієнтами по видачі
позички у такій формі на основі Положення про овердрафтне кредитування”
від 28.12.2000р. КВ“Ощадбанку”

Згідно цього Положення овердрафтом названо короткострокову позичку, яка
надається банком надійному клієнту понад залишок на його поточному
рахунку у межах наперед обумовленої суми (ліміта кредитування), шляхом
дебетування цього рахунку за рахунок кредитних ресурсів банку. [26,3]

Відбір клієнтів КВ “Ощадбанку”що мають право на одержання овердрафту,

відбувається по таких критеріях:

а) наявність поточного рахунку в КВ “Ощадбанку” не менше 3-х місяців;

б) середньомісячні стабільні надходження на поточний рахунок,
по якому дається овердрафт, не менше еквівалента 100 тис. грн. (за
винятком надходжень із депозитних, трастових, позичкових рахунків,
надходжень у вигляді внеску в статутний фонд, фінансової допомоги і
перекидання з одного рахунку клієнта на інший);

в) фінансова стійкість, стан і розміщення власних оборотних коштів;

г) своєчасність повернення і повнота розрахунків по раніше отриманих
кредитах. Овердрафт не дається клієнтам, що мають прострочену
заборгованість перед банком по будь-якому виді наданих послуг;

д) суб’єктивна позитивна думка кредитної комісії філії (регіонального
управління), а в необхідних випадках – кредитного комітету банку. [11]

Овердрафт не дається сільськогосподарським виробникам, трастовим і

страховим компаніям, підприємствам, що є фінансовими посередниками.

Керівник ТОВ “Спектр”, що обслуговується у КВ
“Ощадбанку” з

25.03.1998р. і має там поточний рахунок №2600610532 звернувся
в банк

15.11.2001р. із заявою з проханням встановити ліміт по
овердрафту. Підприємство відповідає всім встановленим вимогам та
критеріям банку щодо можливості кредитування у вигляді овердрафту.

Керівник ТВО “Спектр” Підубний В.I. подав
в кредитний

підрозділ фінансову звітність: Форма 1 «Баланс» і Форма
2 «Звіт про

фінансові результати» (Додаток Г) на останню звітну дату.

Для розрахунку ліміту кредитування та оцінки
фінансового стану позичальника ТОВ “Спектр” в КВ “Ощадбанк”
використані дані про рух коштів по поточному рахунку ТОВ “Спектр”
КВ “Ощадбанку” за останні 2 місяця, а також баланс підприємства на
останню звітну дату.

При розрахунку ліміту кредитування ( Додаток Д )
використовується формула 2.3:

Л = Кп * Кс * Кф, (2.3)

де Л – ліміт кредитування;

Кп – сума ймовірних надходжень у тиждень; Кс – коефіцієнт зниження
надходжень;

Кф – коефіцієнт фінансового стану і статусу підприємства.
[11]

Сума ймовірних надходжень у тиждень розраховується за формулою 2.4:

К1+К2

Кп = ——— *0,25, (2.4)

2

де Кп – сума ймовірних надходжень у тиждень;

К1 – сумарний кредитовий оборот по поточному рахунку клієнта за останній
місяць;

К2 – сумарний кредитовий оборот по поточному рахунку клієнта за
передостанній місяць. [11]

З сумарного кредитового обороту при розрахунку К1 і К2 виключаються:

а) надходження з депозитних, трастових, позичкових рахунків, надходження
у вигляді внеску в статутний фонд, фінансової помочі;

б) результат перекидань між рахунками клієнта.

Згідно фінансових документів наданих про кредитовий оборот по
рахунку ТОВ

“Спектр” сума ймовірних надходжень в неділю згідно формули 2.4
розраховує-

ться так:

1600257,00+756304,42

Кп = —————————————— * 0,25 =-294570,17 грн.

2

Отже, “можливе” надходження на поточний рахунок ТОВ “Спектр” протягом
одного тижня в такому місяці складає 294570,17 грн.

Коефіцієнт зниження надходжень (Кс) при збільшенні надходжень, коли
К1>К2, Кс=1; при зменшенні надходжень, коли К1 756304,42 ), то Кс = 1.

Коефіцієнт фінансового стану і статусу підприємства, що дає більш повну
інформацію про фінансовий стан позичальника і його статус і
розраховується за формулою 2.5.

Кф = Сума ваг/100, (2.5.)

Моментальна ліквідність балансу ТОВ “Спектр” розраховується за
формулою 2.6:

Кл = А1:3, (2.6)

де Кл – моментальна ліквідність балансу;

А1 – найбільше ліквідні активи (кошти і їхні еквіваленти – стр.
230 + 240 активу балансу);

З – поточні зобов’язання (результат розділу IV пасиву балансу). [11]

На основі даних балансу ТОВ “Спектр” найбільш ліквідні активи на
01.11.2001 р. становлять 113300 грн., а поточні зобов’язання – 212500
грн.

Отже, для ТОВ “Спектр” відповідно до формули 2.6

113300

Кл= = 0,533.

212500

Даний коефіцієнт позитивно характеризує перспективи
платіжних можливостей за умови мобілізації засобів ТВО “Спектр” з
розрахунку з дебіторами. Він показує, яку частину
короткострокових зобов’язань підприємство може погасити за рахунок
ліквідних активів.

Коефіцієнт відношення перманентного капіталу до
короткострокових залучених засобів розраховується за формулою 2.7:

Квід = (Вз+ Дзс): Кпс, (2.7)

де Квід – коефіцієнт відношення перманентного
капіталу до короткострокових залучених засобів;

Вз- власні засоби (результат поділу І пасиву балансу);

Дзс – довгострокові залучені засоби (результат поділу
III пасиву балансу);

Кпс- – короткострокові залучені засоби (результат поділу
IV пасиву балансу).

Для ТОВ “Спектр” власні засоби, на основі даних балансу, складають на
01.11.2001 р. 879700 грн., довгострокових залучених засобів
підприємство,

немає, короткострокові залучені засоби – 212500 грн.

Виходячи з даних балансу та застосовуючи формулу 2.7 розрахуємо
коефіцієнт відношення перманентного капіталу до короткострокових
залучених засобів ТОВ “Спектр”.

879700

Квід = ——— =
4,140.

212500

Коефіцієнт відношення перманентного капіталу до короткострокових
залучених засобів дає уявлення про структуру засобів підприємства.

Згідно показників розрахованих на основі фінансових документів ТОВ
“Спектр” розраховуємо коефіцієнт Кф, який дає більш повну інформації)
про фінансовий стан клієнта за допомогою формули 2.5

40+15+10+10+10

Кф = —————-———-= 0,85

100

На основі підрахованого коефіцієнта суми можливих надходжень в неділю
(Кп), коефіцієнта зниження надходжень (Кс), коефіцієнта фінансового
стану та статусу (Кф) ТОВ”Спектр” розраховуємо ліміт кредитування згідно
формули 2.3: Л = 294570,17 *1 *0,85 = 250384,64 грн.

Підприємство ТОВ “Спектр” хоче отримати бланковий овердрафт тобто

овердрафт забезпечений тільки непокритою порукою керівника підприємства

позичальника.

Згідно “Положення про овердрафтне кредитування КВ “Ощадбанку ”
бланковий ліміт по овердрафту повинен складати не більше ніж 50% від
ліміту по овердрафту розрахованого на основі Методики. Крім того сума
бланкового овердрафту не повинна перевищувати розмір власних оборотних
засобів підприємства. Для цього розрахуємо розмір власних оборотних
засобів ТОВ “Спектр” на 01.11.2001 р. за формулою 2.8:

ВЗ=ВК-НА, (2.8)

де ВЗ – власні – оборотні засоби;

ВН – власний капітал (стр. 380 графа 4 Балансу)

НА – необоротні активи (стр. 080 графа 4 Балансу) [11]

Для ТОВ “Спектр” ВЗ = 879700 – 274300 = 605400 грн. Ліміт по
бланковому овердрафту для ТОВ “Спектр-” становить:

250384,64 * 50 % = 125192,32 грн.

100%

Згідно Методики розрахунку ліміт по овердрафу ТОВ “Спектр” складає,
125192,00 грн.

Таким чином здійснюється відбір, аналіз фінансового стану та визначення
ліміту кредитування клієнтів, які хочуть отримати позику у вигляді
овердрафту

в КВ “Ощадбанку”.

Отже, оцінка фінансового стану є необхідною умовою кредитних відносин
між клієнтом і банком важливе місце посідає сама методика оцінки
кредитоспроможності. Критерії оцінки фінансового стану позичальника, як
показало дослідження, становлюються вітчизняними комерційними банками
самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової
діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу
балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо.

2.2. Механізм забезпечення повноти і своєчасності повернення кредитів.

Стосовно вибору виду забезпечення, то його визначають передусім
розроблена і впроваджувана банком кредитна політика і конкретний
механізм відшкодування можливих збитків у разі неповернення позички.
[27, с.52]

Вартість застави визначається окремими методиками залежно від
предмета

застави (нерухомість, транспорт, готова продукція, товари в обороті),
керуючись оптовими цінами, що склалися на ринку. При оцінці застави
враховуються додаткові витрати, що виникають в процесі її реалізації
(витрати на транспортування продукції зі складу, посередницькі послуги
торгових фірм, зниження ціни продажу проти середніх цін для швидкості
реалізації продукції), котрі на практиці становлять близько 30% вартості
продукції. [62, с.1 12]

Загальна сума застави повинна покривати суму позики та процентів за
користування позикою, а також непередбачені додаткові витрати, які
можуть виникати в процесі відчуження майна. Отже, загальну суму застави
(8з) можна визначити формулою 2.9:

Sз = Sп+ Sпр +R + L + І + V, (2.9)

де Sз – сума астави; Sп – сума позики;

Sпр – сума процентів за позикою;

R – відрахування до резерву можливих втрат за кредитними
операціями

банку;

L – витрати на утримання об’єкту застави;

І – страхові платежі;

V – витрати при зверненні стягнення. [30, с. 1 1]

Окрім суми застави, для банку важливу роль відіграє оцінка
надійності застави, яка визначається співвідношенням вартості
заставленого майна до суми позички, ліквідність предметів застави, а
також можливістю здійснювати контроль за заставою.

Оскільки різні форми застави мають свої переваги і недоліки,
комерційні банки досить часто використовують змішані типи застави, що
вимагають заставу, товарні документи, іпотеку. Конкретний вид застави
визначається банком залежно від рівня організації кредитних відносин з
тим чи .іншим позичальником.

На підставі середніх ринкових цін та динаміки їх зміни протягом
певного часу прогнозують можливе відхилення в період кредитування і
враховують при оцінці.

Оцінка майна, що надається в заставу здійснюється в КВ АППБ
“Аваль” відповідно до діючих наказів та розпоряджень по АППБ “Аваль”.

В установах банку з метою мінімізації кредитних ризиків та
зваженого

підходу до визначення предметів застави, їх ліквідності та оцінки, а
також для визначення права власності на заставлене майно створюється
група по оцінці заставленого майна у складі кредитного фахівця, фахівця
юридичної служби та безпеки банку .

При визначенні вартості майна, що передається в заставу виходять
з його реальної (ринкової) вартості з урахуванням практичної складності
при реалізації майна у разі невиконання позичальником зобов’язань.
Вартість заставленого майна повинна бути достатньою для погашення
основної суми боргу, процентів (за весь період користування позичкою та
період для проведення претензійно-позовної роботи), комісій,
передбачених кредитним договором, витрат по зберіганню заставленого
майна, а також враховувати необхідність сплати податків. Загальний
контроль за діяльністю групи покладається на керівника установи банку.
[51, с. 102]

До оформлення договору застави відділення банку
надсилають на узгодження до управління безпеки банку або інший
уповноважений на те підрозділ Головного банку, перелік предметів
застави та їх оцінку:

а) перелік предметів застави та їх детальну характеристику ;

б) балансову та реальну вартість застави ;

в) оціночну вартість застави (по домовленості сторін);

г) відповідальні особи, які здійснили перевірку наявності та
умов зберігання заставленого майна, приналежності
майна позичальнику (поручителю);

д) додаткову інформацію (місце зберігання, наявність страхового
полісу, здатність банку здійснювати контроль за збереженням майна тощо).

З метою дослідження роботи банку з забезпеченням, як засобом мінімізації
кредитного ризику, розглядаються кредитні відносини КВ АППБ “Аваль” з
ТОВ “Макро”, аналіз кредитоспроможності якого було розглянуто в
попередньо-му розділі.

Як забезпечення виконання зобов’язань позичальника по поверненню позики
та процентів за нею банком було прийнято від позичальника в заставу: 2
черга цеху по виробництву рибної продукції, що входить в структуру
виробничих потужностей ТОВ “Макро”: цеху по виробництву рибної
гастрономії та цеху по виробництву консервів, які розташовані на
земельній ділянці загальною площею 0,4826 га. Схема організації
технологічного процесу виробництва, місце розташування 2 черги цеху,
підведених комунікацій дає можливість виділити 2 чергу цеху по
виробництву рибної продукції як окремий, об’єкт.

2 черга цеху по виробництву рибної продукції введена в експлуатацію у
2000 році. Цех побудовано на базі складських приміщень шляхом
реконструкції та переобладнання згідно індивідуального проекту.
Балансова вартість тільки самих приміщень складає 355 987 гривень, що
не відображає повної реальної

ринкової вартості об’єкту завдяки налагодженому на даний час
виробництву.

Вартість предмета застави в КВ АППБ “Аваль” визначалась мето-

дом оцінки по бізнесу, так як інші підходи в даному випадку не
відобра-

жають реальну ринкову вартість. При визначенні вартості предмету
застави

методом оцінки по бізнесу враховувалось наступне:

1. Вихідними даними для розрахунків є дані, надані ТОВ “Макро”та дані
бізнес — плану.

2. Виробничі потужності 1 та 2 черги цехів по виробництву рибної
продукції практично однакові, тому 1/2 частину загальної суми від
реалізації продукції за рік по обом чергам цехів із наданих даних можна
прийняти як суму реалізації заставного цеху по виробництву рибної
продукції.

3. Поправка на технічний брак та призупинення виробництва в зв’язку з
перебоями в поставках електроенергії приймалась 5% (на підставі аналізу
реальних фактів минулих років).

4. Ставка капіталізації приймалась як середня ставка серед банків
регіону по гривневим депозитам для юридичних осіб – 1 5%.

5. Функціональний знос обладнання не перевищує 3%.

6. В процесі виробництва використовуються власні нові розробки, які
дозволяють при дотриманні необхідних параметрів якості значно скоротити
процес виробництва, що має позитивний вплив на одержання більшої суми
від реалізації. Вартість предмета застави розраховується за формулою
2.10:

С майна = ЧОД/Рк,
(2.10)

де С майна – вартість предмета застави;

ЧОД – чистий операційний дохід за рік; Рк – коефіцієнт
капіталізації.

Чистий операційний дохід за рік розраховується за формулою 2.11

ЧОД=Р-3, (2.11)

де Р – сума реалізації;

З – виробничі затрати без врахування податків та процентів
за позикою.

Для 1 черги цеху по виробництву рибної продукції ЧОД=(8944,4 тис.грн.-

6509,2 тис.грн.)/2= 1217,6 тис.грн.

Враховуючі понижуючий коефіцієнт поправки на технічний брак 5% ЧОД =
1217,6 * 0,95 – 1156,72 тис. грн.

Ринкова вартість майна, розрахована методом оцінки по
бізнесу складає :

С майна = 1156,72 тис. грн./0,15 = 7711,47 тис. грн.

Застосовуючи понижуючі коефіцієнти для прийняття майна в заставу
(виробничі приміщення — 30%, обладнання – 35%), заставна вартість 2
черги цеху по виробництву рибної продукції складає 2699,01 тис. грн.

Згідно критеріїв визначення класу застави предмет застави було віднесено
до класу Б.

Необхідний розмір забезпечення (Сзаг.з.) за всіма зобов’язаннями ТОВ

“Макро” складає:

1. Кредитна лінія (Сзі) 1 млн. грн., строк дії 9 місяців, відсоток 32%
річних: Сз1= 2*(32%*9/12+1) = 2,48 млн. грн.

2. Кредит на закупку сировини (Сз2) 1,5 млн. грн., строк 9 місяців,
відсоток 35% річних: Сз2 =2* (1,5*9*35%/12+1,5) = 3,78 млн. грн.

С заг.з = Сз1+Сз2 = 2,48 + 3,78 = 6,26 млн.грн.

Загальна заставна вартість майна складає: 2, 69 млн. грн. + 4 млн. грн.
= 6,69 млн.грн.

Загальний клас застави згідно критеріїв визначення : клас В.

Таким чином, в КВ АППБ “Аваль” вартість забезпечення, згідно до
кредитної політики, повинна не менше ніж у 2 рази перевищувати нарощену
суму за позичкою. Лише в такому випадку є можливим видача позички за
встановленим лімітом кредитування.

Отже, саме так здійснювався аналіз забезпечення в КВ АППБ “Аваль”

при кредитуванні ТОВ “Макро”.

Варто зауважити, що при видачі разової позички чи відкриття кредитної
лінії банк, виходячи з встановленого ліміту кредитування, враховуючи
побажання клієнта та його фінансові можливості встановлює
необхідний розмір

забезпечення. А при видачі позички у вигляді овердрафту,
забезпечення, як

правило, не вимагається, оскільки користувачами овердрафту є надійні
клієнти банку.

2.3. Порядок видачі і погашення позик господарськими суб’єктами.

Продовжуючи дослідження процесу кредитування в КВ АППБ “Аваль” та КВ
“Ощадбанку”, зокрема кредитування ТОВ “Макро” та ТОВ “Спектр”
проаналізуємо діючий механізм видачі та погашення позичок в цих банках.

Кредитні операції є найбільш прибутковими для банків, тому спочатку
розглянемо які саме доходи від кредитування отримують комерційні банки
кредитуючи своїх клієнтів різними методами. Для цього продовжимо
дослідження разового кредитування та видачу позичок у вигляді кредитної
лінії в КВ АППБ “Аваль”.

В кредитному відділі КВ АППБ “Аваль” здійснюється
розрахунок прибутковості проекту з урахуванням додаткових доходів
банку від діяльності позичальника ТОВ “Макро”, зокрема:

а) проценти за кредит (вартість кредитних ресурсів, рівень прибутковості
кредитних операцій, рівень кредитних ризиків, резервування тощо);

б) комісійні винагороди за консультаційні послуги,
обслуговування позичок, за проведення розрахункових операцій ;

в) доходи, що прогнозується одержати від діяльності
позичальника.

Кредитним підрозділом КВ АППБ “Аваль” здійснений розрахунок
прибутковості кредитного проекту ТОВ “Макро”. Згідно здійсненого
розрахунку процентна ставка за користування кредитними коштами банку
для ТОВ “Макро” встановлена в розмірі: 32% річних за користування
кредитною лінією, 35% річних за користування позичкою, орієнтовна
вартість ресурсів – 22%, рівень резервування – 5%, маржа прибутковості –
5-8% (для порівняння: середній рівень відсоткових ставок в регіоні –
30-35%), 0,1% від суми – одноразова комісія за обслуговування позички.

Тепер розглянемо, який дохід отримає КВ “Ощадбанку” від кредитування у
формі овердрафту.

Овердрафт являє собою кредитну операцію, яка приносить банку дохід:

1. Процентного прибутку: 1) процентної ставки (процентів), 2)
підвищеної

процентної ставки (підвищених процентів) при настанні визначених
умов,

обговорених у договорі.

2. Непроцентного прибутку: 1) комісії за встановлення ліміту
по овердрафту, 2) комісії за проведення платежів за рахунок овердрафту,
3) пені за невчасне погашення суми основного боргу, відсотків і комісії
з овердрафту. [11]

Процентна ставка (проценти) – вид плати за овердрафт, встановлюваний у
вигляді процентів, що нараховуються на суму залишків по рахунку основної
заборгованості клієнта по овердрафту. Процентна ставка діє з дня її
встановлення до дати припинення терміна дії Договору. Термін сплати
процентів – день нарахування.

Проценти нараховуються на слідуючий робочий день після повного

погашення основного боргу по овердрафту, але не пізніше 31-го
календарного

дня з дня виникнення боргу .

З метою стимулювання своєчасного погашення клієнтом овердрафту розмір
процентної ставки встановлюється в залежності від терміна повного
погашення основного боргу по овердрафту.

Комісія за встановлення ліміту по овердрафту встановлюється у
вигляді відсотка від суми ліміту овердрафту. Комісія за встановлення
ліміту, поряд із відсотками, є платою за надання позичальнику
фінансового кредиту. Розмір від 0,1% до 1% від суми ліміту по
овердрафту. Термін сплати комісії – день нарахування. [11]

Комісія за проведення платежів за рахунок овердрафту
встановлюється у вигляді відсотка від суми платежів, проведених за
рахунок овердрафту. Комісія за проведення платежів за рахунок
овердрафту, поряд із відсотками, є платою за надання позичальнику
фінансового кредиту. Розмір комісії – 0,05 % від суми. Сума платежів за
день, проведених за рахунок овердрафту, визначається як різниця між
заборгованістю клієнта по овердрафту на кінець дня і заборгованістю на
початок дня. Якщо ця різниця менше нуля або «дорівнює нулю, то комісія
не стягується. Якщо заборгованості по овердрафту на початок дня не було,
то сума платежів за рахунок овердрафту за день приймається рівною
заборгованості по овердрафту на кінець дня. Термін сплати комісії – день
нарахування.

Пеня за невчасне погашення суми основного боргу, відсотків і комісій з
овердрафту встановлюється у виді процентної ставки до суми несвоєчасно
погашеної заборгованості. Пеня за невчасну сплату відсотків і комісій
нараховується у випадку, якщо сплата відсотків і комісій прострочена
більш ніж на 5 днів.

Ставка пені за невчасне погашення заборгованості по овердрафту в
національній валюті не може перевищувати подвійної облікової ставки
НБУ.

Ставка пені за невчасне погашення заборгованості по овердрафту в
іноземній валюті складає 0,3 % від суми простроченої заборгованості за
кожний день прострочки. [11]

Після встановлення ліміта кредитування заява на
відкриття овердрафту разом із розрахунком ліміту овердрафту сектор
моніторингу кредитних операцій передає на розгляд заступнику керівника
філії по корпоративному бізнесу.

Сектор ризик – менеджменту, юридичний відділ і відділ безпеки філії
здійснюють поглиблений аналіз заявки ТОВ “Спектр” і формують висновки
(кожний окремо).

Відділами була позитивно оцінена можливість надання
бланкового

овердрафту ТОВ “Спектр” при наявності непокритої
поруки керівника

підприємства – позичальника. Після формування висновку розрахунок ліміту
й

установчі документи повертаються відділу моніторингу. Розрахунок ліміту

залишається в кредитній справі позичальника, установчі документи

повертаються в операційний підрозділ.

Висновки сектора ризик – менеджменту, юридичного відділу
філії і помічника Заступника Голови Правління по безпеці
розглядаються кредитною

комісією КВ “Ощадбанку”. На Кредитному Комітеті філії було прийняте
позитивне

рішення щодо можливості видачі ТОВ “Спектр” бланкового
овердрафта з лімітом кредитування 129192,00 грн терміном на 1
місяць.

Таким чином здійснювалась підготовка до укладання договору овердрафту

з ТОВ “Спектр”в КВ “Ощадбанку”.

Внаслідок позитивного рішення Кредитного Комітету КВ “Ощадбанку”
стосовно задоволення заяви ТОВ “Спектр”з підприємством – позичальником
підписується Договір овердрафту (Додаток 3).

Саме з метою стимулювання своєчасного погашення клієнтом
овердрафта розмір процентної ставки встановлюється в залежності від
строку повного погашення основного боргу по овердрафту:

а) якщо заборгованість була погашена протягом 1-3 днів – застосовується
мінімальна процентна ставка;

б) якщо заборгованість була погашена в період із 4-го по 10-й день
–застосовується середня процентна ставка;

в) якщо заборгованість була погашена в період із 11-го по 30-й день
-застосовується гранична процентна ставка;

г) якщо заборгованість була погашена в період із 31-го дня і пізніше
–застосовуються підвищені процентні ставки. [11]

Вищевказані ставки розраховуються Казначейством Банку і затверджуються
Заступником Голови Правління кожен тиждень щопонеділка до 12-00.

Затверджені ставки є єдиними для всієї системи “банку”.
Вони діють

для встановлення ставок у договорах, що укладаються із робочого дня,
наступ-

ного за днем їх затвердження, протягом 7 календарних днів.

Засоби для погашення заборгованості направляються спочатку на погашення
прострочених відсотків і комісії, потім – на погашення нарахованих
відсотків і комісії, потім – на погашення простроченого основного боргу,
потім – у погашення основного боргу по овердрафту. [11]

Перед укладанням кредитного договору фахівці юридичної служби та служби
безпеки готують та подають для узагальнення кредитному фахівцю свої
висновки щодо можливості та умов кредитування з визначенням суми
позички, термінів погашення, умов надання та погашення, розміру
процентних ставок, форми забезпечення зобов’язань тощо.

В процесі структуризації позичок кредитним підрозділом
визначено:

1. Вид позички: 1) разова позичка, 2) збільшення кредитної лінії.

2. Сума та строк позички: 1) разова позичка – 1500 тис.грн. на 9
місяців, 2) збільшення кредитної лінії до 1000 тис.грн. на 9 місяців.

3. Процентна ставка: 1) 32 % річних за користування кредитною лінією, 2)

35% річних за користування кредитом.

4. Спосіб погашення: 1) по кредитній лінії в межах діючої кредитної
лінії до 16.04.2003р.; графік зниження ліміту заборгованості
розрахований на останні 3 місяці кредитування: на 01.03.03 – 800
тис.грн., на 15.03.03 – 500 тис.грн., на 01.04.03 – 300 тис.грн., на
16.04.03 – повне погашення; 2) по позичці погашення щомісячно рівними
частинами.

5. Забезпечення: основні засоби ТОВ “Спектр” на суму 2,7 млн.грн. та
право вимоги майна по контрактам на суму 4 млн.грн.

Рішення щодо надання позичок приймається колегіальне кредитним
комітетом банку.

У кредитному договорі передбачено: 1) повне найменування сторін,
їх поштові, банківські та інші реквізити, паспортні дані керівника
позичальника,

2) мета кредитування, 3) сума позички, що надається, порядок надання
кредитних коштів, 4) умови та терміни кредитування, 5) об’єкт
кредитування (для здійснення попереднього та подальшого контролю за
цільовим використанням позички цільове призначення позички повинно бути
чітко визначено), 6) строк користування кредитними коштами та конкретні
терміни його погашення, 7) розмір процентної ставки за користування
позичкою, комісійних винагород, штрафних санкцій за несплату основного
боргу та процентів, 8) черговість виконання зобов’язань по кредитному
договору, 9) форма забезпечення повернення позички, сплати процентів та
інших платежів по кредитному договору, 10) право банку на здійснення
перевірок достовірності наданих документів та звітів, фінансового стану
позичальника, його платоспроможності, цільового використання позички,
стану зберігання заставленого майна, 11) відповідальність позичальника,
тощо.

Після укладення кредитних договорів кредитний
фахівець переходить до укладення договорів по забезпеченню
повернення позичок.

Після підписання кредитного договору сторонами та його реєстрації в
книзі реєстрації кредитних договорів фахівець кредитного підрозділу
дає розпорядження підрозділам установи банку, про відкриття
балансових рахунків для обліку наданих позичок, нарахованих процентів
та позабалансових рахунків – по обліку застави та інших гарантій та
розпорядження про надання позичок та оприбуткування застави.

Розпорядження містить інформацію про ліміт кредитування, процентну
ставку, терміни погашення та основні вимоги до ведення позичкового
рахунку. Розпорядження підписуються керівниками установи банку та
відповідним виконавцем.

Фахівцями бухгалтерії на підставі наданих розпоряджень кредитного
підрозділу виписуються прибуткові позабалансові ордери на оприбуткування
застави.

Позички надаються з позичкового рахунку в безготівковому
порядку переважно шляхом оплати розрахунково – грошових документів за
товарно-матеріальні цінності, роботи і послуги, придбані (надані) на
умовах передбачених договорами та контрактами з
постачальниками. Видача коштів по кредитній лінії буде здійснена по мірі
виробничих потреб.

Перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку здійснюється

лише за платіжним дорученням позичальника та після візування платіжного

документу начальником кредитного підрозділу. Фахівець бухгалтерії
слідкує за

лімітом заборгованості по позичковому рахунку. Перевищення ліміту не

допускається.

Порядок погашення позички визначається кредитним
договором. Погашення основного боргу може здійснюватись:

а) одноразово (передбачає повернення позички в повній сумі в обумовлений
кредитним договором строк);

б) в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів відповідно до
надходження коштів від реалізації продукції виконання робіт, надання
послуг та інших доходів).

Погашення позички, здійснювалось позичальником з поточного
рахун-

ку платіжними дорученнями. Банк самостійно приймав рішення про
викорис-

тання платежу, що надійшов від позичальника, керуючись черговістю
вико-

нання зобов’язань, визначеним у кредитному договорі. Взагалі, банк має
право змінювати черговість сплати боргу за позичкою та відсотках на
підставі обґрунтованого клопотання позичальника, враховуючи фінансові
можливості установи банку. У разі якщо позичальник не має можливості
сплатити борг, останній стягується з гарантів (поручителів). При
надходженні коштів на погашення заборгованості, операційний працівник
робить відмітку в графіку про дату і суму погашення. У разі настання
терміну погашення прострочених позичок, операційний працівник переносить
суму на відповідний рахунок простроченої заборгованості та негайно
повідомляє юридичну службу. Наступного дня після перенесення
несплаченої суми на рахунок простроченої заборгованості юрист банку
оформляє і направляє позичальнику претензію.

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної
бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку,
знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості
позички банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості за
позичкою або її частини, а також суми відсотків за користування за
позичкою. Позичальник не звільняється від погашення основного боргу,
сплати процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і
незалежних від позичальника.

2.4. Контроль банку за виконанням позичальником умов

кредитного договору.

Забезпечення ефективності та надійності здійснення
кредитних операцій вимагає від комерційних банків організації постійного
моніторингу всіх стадій реалізації кредитного процесу. Цей етап
економічної роботи полягає в супроводженні кредитного проекту, контролі
за виконанням позичальником умов кредитного договору, що поєднується з
аналізом кредитного портфелю банку. [51, с.63]

Після видачі позички банк повинен застосувати всі заходи для
забезпечення його повернення. Нагляд за використанням позики банки
здійснюють для впевненості в стійкості фінансового стану і у виконанні
клієнтами умов кредитної угоди, а також для пошуку нових можливостей
ділового співробітництва. Нагляд за позичкою необхідний для виявлення на
ранніх стадіях ознак тимчасових фінансових труднощів з погашенням
заборгованості. Такий нагляд необхідний як на початкових стадіях процесу
кредитування для максимального збільшення ефекту від корегуючих дій
банку і зниження його збитків, так і на етапах аналізу кредитної заявки
та її виконання.

Кожний банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного
договору в відповідності до кредитної політики. Для аналізу діючої
практики проведення контролю за виконанням позичальником умов кредитного
договору продовжено

дослідження кредитного процесу в КВ АППБ “Аваль”.

Після того, як позичка була видана, здійснюється моніторинг цільового
використання коштів. Він включає попередній і поточний контроль.

Перед здійсненням першої та кожної чергової проплати за рахунок
кредитних коштів працівник кредитного відділу перевіряє, чи виконав
позичальник зобов’язання перед банком, а саме: чи сплачена комісія, чи
сплачені відсотки за користування позичкою. При виявленні невиконання
позичальником зобов’язань перед банком проплата не здійснюється.

Оперативний контроль за цільовим використанням кредитних коштів складає
перевірку своєчасного надходження до позичальника об’єкту кредитування
шляхом перевірки документів, які засвідчують оприбуткування товару та
його вартість.

Отже, в КВ АППБ “Аваль” здійснюється постійний контроль за виконанням
боржником умов кредитного договору, цільовим використанням коштів,
своєчасним і повним погашенням основної суми боргу і процентів. Для
цього протягом всього терміну дії кредитного договору підтримуються
ділові стосунки із боржником, проводиться аналіз фінансового стану
боржника та цільового використання кредитних коштів, ведеться кредитна
справа клієнта, яка містить повну інформацію про взаємовідносини з
банками. Супровід позички охоплює як попередній, так і поточний контроль
за цільовим використанням наданих коштів. Якщо попередній контроль
пов’язаний переважно з аналізом платіжних документів, оплата по яких
здійснюється за допомогою позичених коштів, то поточний контроль
пов’язаний із своєчасністю надання позичальником інформації про стан
виконання заходу, який кредитується, фінансової звітності та інших
документів, передбачених кредитною угодою. Поряд з цим аналізується рух
коштів по рахунках позичальника, виникнення у нього несплачених
документів та аналізується своєчасність розрахунків між позичальником та
його контрагентами по процентній угоді.

Менеджер супроводу позички спільно із фахівцем з оцінки майна забезпечує
постійний контроль за станом та умовами збереження заставленого майна.

Кредитний підрозділ цієї установи банку здійснює постійний контроль за
виконанням позичальниками умов кредитних договорів, “цільовим
використанням наданих коштів, своєчасним і повним його погашенням,
сплатою процентів, комісій та інших платежів. Для забезпечення
ефективного контролю за виконанням умов кредитного договору кредитний
фахівець по кожному позичальнику формує кредитну справу. Документи в
кредитній справі групуються за такими ознаками: 1) документи стосовно
надання позички, 2) матеріали щодо забезпечення позички, 3) документи
для визначення плато- та кредитоспроможності позичальника, 4) матеріали,
що характеризують кредитний проект, 5) юридичні документи, 6) поточне
листування з питань кредитування по конкретному проекту, 7) документи по
бухгалтерському обліку позички, інші документи. [64, с. 122]

До кредитної справи підшиваються всі документи, що є в наявності на
момент укладання кредитного договору і всі інші документи, що стосуються
цього договору, до моменту повного погашення заборгованості за позичкою.
Якість ведення кредитної справи враховується при оцінці роботи
кредитного фахівця. Кредитна справа зберігається в кредитних
підрозділах банку до повно-

го виконання позичальником зобов’язань по кредитному договору. Після
погашення позички кредитна справа передається в архів і зберігається
протягом терміну, визначеного номенклатурою справ.

По кожному позичальнику в електронному вигляді в Кредитно-депозитній
інформаційній системі (КДІС) формується картка супроводження кредитного
проекту, в якій систематизується та накопичується вся інформація,
одержана при оформленні кредитного договору та під час дії кредитного
договору, гарантій. На основі картки супроводження кредитного проекту в
системі КДІС щомісяця формується та роздруковується звіт про стан
кредитного проекту і його супроводження.

Начальник відповідного кредитного підрозділу щомісяця контролює повноту
та своєчасність заповнення кредитним фахівцем картки супроводження
кредитного проекту.

Протягом усього строку дії кредитного договору кредитний фахівець :

1. Після надання позички протягом 1 тижня розробляє та затверджує у
керівника структурного підрозділу, установою план роботи по кожній
позичці (проведення нарад, відвідання позичальника на місці,
проведення перевірок, контрольні дати та цифри тощо).

2. Постійно підтримує ділові контакти (телефонні переговори
не рідше ніж один раз на тиждень, зустрічі, участь в нарадах, зборах,
тощо). У разі ухилення позичальника від контактів або зміни реквізитів
без повідомлення банку негайно з’ясовує причини несвоєчасного
інформування банку та повідомити фахівців служби безпеки банку, а, при
необхідності, розпочинає розшук позичальника через органи внутрішніх
справ або суд. Про всі дії кредитний фахівець робить нотатки у картці по
контролю виконання позичальником умов кредитного договору.

3. З метою контролю за діяльністю позичальника та визначення
перспектив погашення основного боргу та процентів проводить
перевірки на місцях

розташування позичальника з питань: 1) правильності ведення
бухгалтерського обліку (в ході перевірки може бути виявлено, що у
позичальника запущено бухгалтерський облік), 2) достовірності наданих
звітів (всіх, що наявні в кредитній справі) за даними первинного
бухгалтерського обліку (співставлення наданих до банку бухгалтерських
звітів даним головної книги, відомостям, первинним документам тощо), 3)
хід виконання кредитного проекту (при кредитуванні капітального ремонту,
будівництва, обладнання, що потребує монтажу, необхідно проводити
контрольні обміри виконаних робіт), 4) цільового використання позички
(порівняння напрямків перерахування кредитних коштів, фактичне
отримання товарів, здійснення послуг, виконаних робіт (документально та
візуально) тощо), 5) стану розрахунків, дебіторсько-кредиторської
заборгованості (наявність простроченої дебіторської заборгованості, якщо
вона безнадійна до повернення, то потрібно відкоригувати результати
діяльності позичальника на суму такої заборгованості; вивчення стану
кредиторської заборгованості та термінів її сплати тощо), 6) касової
дисципліни, 7) стану збереження заставленого майна (кредитний фахівець
бере участь в таких перевірках та надає на розгляд керівника установи
банку пропозиції щодо їх проведення). При передачі на збереження
предметів застави до банку потреби в такій перевірці немає. Перевірки
проводяться несподівано для позичальника, повідомляють позичальника лише
напередодні. У разі відмови позичальника від прийому фахівців банку про
це повідомляється керівника підрозділу та службу безпеки банку.

Протягом 3-х робочих днів результати перевірок оформлюються
звітом про відвідання підприємства позичальника та актом, до якого
додаються всі необхідні документи (копії товарно-транспортних накладних,
митні декларації, копії платіжних документів, довідка про перевірку
касової дисципліни тощо) та висновки фахівців, які проводили перевірку
про хід реалізації проекту стан бухгалтерського обліку, розрахунків,
достовірності звітів тощо та пропозиції щодо подальшого кредитування
позичальника. Акт підписується фахівцями банку, що здійснили перевірку,
з боку позичальника – керівником (його заступником) та головним
бухгалтером (фінансовим директором).

Після підписання, звіт про відвідання підприємства позичальника та
акт перевірки надається на розгляд керівника структурного підрозділу, в
установах банку-керуючому (його заступнику). Останні приймають
відповідне рішення про подальші відносини з позичальником. У разі
наявності значних порушень (бухгалтерський облік запущено або взагалі не
ведеться, позичка використана не за цільовим призначенням, всі
розрахунки проводяться готівкою та вона не здається до банку,
позичальник взагалі відсутній тощо) керівник дає вказівки про подальші
дії кредитного фахівця шляхом накладання відповідної резолюції.

4. Кредитний фахівець що кварталу на підставі фінансової
та бухгалтерської звітності позичальника, не пізніше 25
числа місяця, наступного

за звітним періодом, здійснює аналіз діяльності позичальника, його
фінансового стану відповідно до затвердженої Інструкції з аналізу
ризиків (Методики оцінки кредитних ризиків). В процесі аналізу показники
квартальних звітів порівнюються з показниками за станом на початок року,
попередню звітну дату і показниками, які використовувались при прийнятті
початкового рішення про надання позички (за минулий рік) та темпу росту
згідно з техніко-економічним обґрунтуванням (бізнес-планом).

5. За результатами такого аналізу кредитний фахівець
оформлює довідку з висновками та пропозиціями щодо подальшого
кредитування та надає її на розгляд керівника установи банку. У разі
погіршення показників діяльності позичальника, установа банку ставить
питання перед позичальником про необхідність усунення недоліків,
розробляє разом з ним заходи про вихід з ситуації, а при невжитті
позичальником заходів щодо виправлення становища про припинення
кредитування і дострокове стягнення боргів відповідно до умов кредитного
договору (якщо це передбачено договором) в порядку згідно з чинним
законодавством. Такі рішення приймаються кредитним комітетом (комісією)
банку.

6. Контролюють своєчасність погашення позичок, сплату процентів та інших
платежів по кредитному договору.

7. Не пізніше ніж за два тижні до настання кожного строку погашення
позички та за тиждень до терміну сплати процентів кредитний фахівець
вивчає можливості виконання позичальником зобов’язань перед банком в
обумовлений договором строк на підставі даних позичальника про
надходження коштів на розрахунковий рахунок і видатків з нього з
урахуванням наявності першочергових платежів (на невідкладні потреби,
безспірні, безакцентні платежі, платежі до бюджету тощо). Якщо
результати розрахунків покажуть, що коштів позичальника може не
вистачити для погашення боргів, то питання про виконання умов договору
підлягає розгляду керівниками підрозділу (установи) банку. В таких
випадках позичальнику може бути запропоновано розглянути можливість
скорочення видатків, прискорення реалізації продукції, реалізації лишків
матеріальних цінностей чи застави, збільшення інших надходжень,
приближення строків погашення кредиту, стягнення дебіторської
заборгованості, надання можливої допомоги дебіторам для розрахунків з
позичальником, погашення кредиту за рахунок коштів на невідкладні
потреби тощо. У разі потреби в додатковій інформації для прийняття
рішення, банк здійснює перевірки стану справ позичальника за даними
бухгалтерського обліку, позичальнику можуть надаватись консультації,
інша допомога в пошуках шляхів можливого усунення труднощів. Матеріали
перевірок підлягають розгляду керівництвом установи банку для прийняття
відповідних рішень.

При погашенні заборгованості за позичкою кредитний фахівець дає
розпорядження бухгалтерії про списання з позабалансового рахунку застави
та розпорядження про закриття рахунків по обліку позичок, нарахованих та
несплачених процентів, обліку застави, вносить відповідні записи до
системи КДІС, тощо.

Якщо у позичальника виникли труднощі з реалізацією продукції, товарів,
наданню послуг, знизилися обсяги реалізації та з інших об’єктивних
причин, а також вжиті заходи по своєчасному погашенню позички виявились
безрезультатними за письмовими клопотанням позичальника банком може бути
розглянуто питання про надання відстрочки погашення основного боргу або
процентів за діючим у банку порядком. При цьому необхідно враховувати,
що надання відстрочки на тривалий час збільшує ступінь ризику, в зв’язку
з чим виникає необхідність додатково формувати резерви на можливі
втрати.

Якщо конкретні строки часткових платежів за позичкою визначалися
кредитним договором, то внесення таких змін до графіку оформлюється
додатковою угодою до кредитного договору. При цьому повинні
враховуватися можливості позичальника мобілізувати кошти для повернення
боргу в нові строки. Одночасно з клопотанням позичальник подає до банку
заходи щодо погашення позички із зазначенням конкретних сум та термінів
погашення позички та сплати процентів, розрахунки грошового потоку
коштів на час пролонгації, уточнений бізнес-план (техніко-економічне
обґрунтування) та всі підтвердження надходження коштів по проекту,
фінансові та бухгалтерські звіти на останню звітну дату та додатки до
них. Терміни погашення пролонгованої позички встановлюються відповідно
до уточненого бізнес-плану. Клопотання та документи повинні бути подані
на розгляд як найменше за 15 днів до терміну погашення позички по
договору.

Кредитний фахівець, протягом 3-х днів аналізує надані
позичальником документи та визначає реальність заходів щодо погашення
боргів, тенденцій у фінансовому стані позичальника. Крім того,
надає дані щодо пролонгації позичок та доручення:

а) службі безпеки банку для проведення останньою перевірки документів
та достовірності інформації позичальника, виявлення фактів відкриття
додаткових рахунків, залучення додаткових кредитних коштів, можливих
змін у складі засновників, акціонерів тощо;

б) юридичній службі для проведення експертизи;

в) підрозділам, які займаються оцінкою та супроводженням застави про
проведення перевірки наявності, стану збереження майна та у разі
необхідності, переоцінки майна, що знаходиться у банку в забезпеченні та
проведення з позичальником переговорів щодо надання додаткової застави
або заміни існуючої на більш ліквідну.

Вказані вище служби протягом 5 днів проводять відповідні заходи та
подають свої висновки та пропозиції щодо кредитування до кредитного
підрозділу для узагальнення.

Після опрацювання наданих підрозділами банку висновків, кредитний
фахівець, який займається обслуговуванням кредиту, готує висновки та
пропозиції щодо можливості та умов пролонгації заборгованості по кредиту
та рівня процентних ставок. При підготовці висновків проводиться
розрахунок процентів за користування кредитом з урахуванням умов
кредитного договору, необхідності – пролонгації кредитних ресурсів,
переходу заборгованості по кредиту до іншої групи, згідно з
класифікацією НБУ, та необхідністю створення резервів на можливі втрати
банку тощо.

Пролонгація позичок здійснюється лише з дозволу Головного банку.
Установи банку мають право самостійно приймати рішення про пролонгацію
кредитних договорів лише у випадках, якщо сума заборгованості по кредиту
не перевищує встановлені їм граничні розміри на право прийняття
самостійного рішення та термін пролонгації не перевищує одного
місяця; зміни графіку погашення позички, процентів без зміни
остаточних термінів погашення

позички.

КВ АППБ “Аваль” надсилає не пізніше, ніж за 5 днів до настання
строку

погашення позички, інформацію щодо стану виконання
позичальником умов

кредитного договору, стану заставленого майна, розрахунок процентів за
пролонгованою позички тощо. [87]

Кредитним комітетом (комісією) на підставі наданих висновків
та пропозицій приймається рішення про пролонгацію позички (процентів)
або про необхідність розпочати претензійно-позовну роботу. У разі
прийняття рішення про відмову у пролонгації позички, кредитний фахівець
повідомляє позичальника протягом 3-х днів шляхом надсилання
претензійного листа. Після отримання позитивного рішення стосовно
пролонгації, укладається додаткова угода до кредитного договору та
додаткова угода до договору застави, поруки, у випадках заміни майна на
більш ліквідне або прийняття в забезпечення додаткового майна договори
переоформлюються. Пролонгація (переоформлення) договорів по забезпеченню
позички повинні бути проведені у встановленому порядку одночасно з
підписанням додаткової угоди про відстрочку погашення позички.

У разі несвоєчасного погашення боргів банку (позички, частки
кредитної заборгованості згідно з графіком, процентів, інших платежів)
при відсутності домовленості про відстрочення платежу.

а) відносить заборгованість на окремий рахунок для обліку простроченої
заборгованості в термін не пізніше наступного дня з моменту настання
дати погашення заборгованості за кредитним договором;

б) протягом 3-х днів надсилає позичальнику та поручителю (гаранту)
претензійного листа в якому обов’язково зазначає суму боргів,
пропонує

найближчим часом подати перелік заходів щодо погашення прострочених

боргів і попереджає, що в разі непогашення боргу протягом 30 днів
матеріали буде передано до арбітражного суду, здійснено виконавчий напис
на договорі застави тощо. Претензія надсилається рекомендованим листом
чи вручається під розписку. У разі звернення до арбітражного суду
доказом направлення претензійного листа є копія претензії та документ,
що засвідчує факт пересилки

претензії боржнику (розписка про отримання претензії, оригінали поштової
квитанції та реєстру відправлень (бажано претензійні листи надсилати по
окремому реєстру));

в) застосовує штрафні санкції у розмірах, передбачених
кредитним договором та чинним законодавством;

г) повідомляє службу безпеки банку про непогашення боргу ;

д) при непогашенні боргу понад 15 днів надсилає повідомлення відділу по
роботі з проблемними позичками. [87]

Якщо позичальник протягом 20 днів після направлення банком претензії не
відреагував на неї або заходи, що були розроблені позичальником
(поручителем) та банком не забезпечили погашення боргу, кредитний
фахівець готує пропозиції на розгляд кредитного комітету (комісії) щодо
стягнення боргів з позичальника (поручителя) в примусовому порядку та
направити юридичній службі службову записку про необхідність розпочати
позовну роботу.

Претензійно-позовну роботу по стягненню боргів ведуть юристи
банку, а

якщо юридичної служби немає, тоді цю роботу виконує кредитний підрозділ

або інші особи, уповноважені на це наказом по установі банку.

Якщо позичальник систематично не забезпечує виконання
зобов’язань по сплаті боргу відповідно до кредитного договору, то банк
може у передбаченому законодавством порядку звернутися до суду із заявою
про порушення справи про банкрутство. [87]

Варто зауважити, що порядок контролю за виконанням позичальниками умов
кредитних договорів тісно пов’язаний з аналізом кредитного, портфелю
банку.

Кредитний портфель – сукупність всіх позик, наданих банком з метою
отримання доходу.

Від структури і якості кредитного портфеля банку значною мірою залежить
його стабільність, репутація та фінансовий успіх.

Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за
рейтингом надійності на п’ять класів:

1. Клас “А”: позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо
своєчасності та повноти погашення позики та відсотків за нею.

2. Клас “Б”: позичальники, до здатності яких щодо
своєчасного та повного погашення позик та сплати відсотків за ними на
момент класифікації немає ніяких претензій, але передбачена
реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності,
регіону роботи тощо чи зовнішні чинники (загальний стан сфери основної
діяльності) не дозволяють віднести їх до вищого класу.

3. Клас “В”: позичальники, що їх якість джерел погашення позик (виручка
від реалізації продукції, робіт і послуг тощо) більше не влаштовує банк
внаслідок фактів періодичної затримки погашення позики та відсотків за
нею.

4. Клас “Г”: позичальники, які не можуть повернути повну суму позики в
строк та за умов, передбачених кредитним договором (відсутність певного
забезпечення позики заставою, негативні фінансові результати тощо).

5. Клас “Д”: позичальники, подальше кредитування яких
неприпустиме, а

видані їм позички практично неможливо повернути на час проведення

класифікації. [9]

Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним
боргом та відсотків за ним погашення є:

а) добрим – якщо заборгованість за позикою та відсотки
за нею

сплачуються у встановлені строки, та за позикою, пролонгованою
один раз на

строк не більше 90 днів;

б) слабким – якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотки за
нею становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за позикою,
пролонгованою на строк понад 90 днів, за якою відсотки сплачуються;

в) недостатнім – якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотки
за нею становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованою
позикою понад 90 днів та відсотки сплачуються. [9]

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків
класифікується за такими групами, що зображені в таблиці 2.3

Таблиця 2.3

Класифікація кредитного портфелю за погашенням заборгованості.

Фінансовий стан (клас)

Погашення заборгованості

Добре

Слабке

Недостатнє

А

стандартний

під контролем

субстандартний

Б

під контролем

субстандартний

сумнівний

В

субстандартний

сумнівний

безнадійний

Г

сумнівний

безнадійний

безнадійний

д

безнадійний

безнадійний

безнадійний

У процесі аналізу своєчасності повернення позичок також
треба:

а) визначити загальну суму простроченої заборгованості за позиками банку
і процентів за ним;

б) проаналізувати зміну цієї суми в динаміці;

в) проаналізувати структуру простроченої заборгованості у
розрізі клієнтів;

г) проаналізувати давність її виникнення;

д) визначити причини виникнення простроченої заборгованості у
кожному

випадку;

ж) визначити суму і питому вагу позичок, погашених через рахунок
прострочених позик у загальній сумі позичок;

з) проаналізувати заходи, які вживає банк для стягнення
простроченої заборгованості і процентів. Важливим також є вивчення та
аналіз головних причин проблемних позичок.

Резерв на покриття можливих втрат за кредитами формується не лише з
метою хеджування кредитного ризику, але й для підтримання стабільності
банківської системи в цілому.

Резерв для покриття можливих збитків належить до планових
резервів: його формування повинно здійснюватись комерційними банками в
обов’язковому порядку згідно з методикою, затвердженою НБУ. Призначення
резерву – відшкодування можливих збитків за всіма видами наданих
кредитів. Причому за рахунок резерву піддягають покриттю лише втрати за
основним боргом. Покриття за рахунок резерву несплачених позичальником
відсотків та комісій за кредитними операціями не дозволяється. [51,
с.156]

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними
операціями банків є спеціальним резервом. Загальна заборгованість за
кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резерву на покриття можливих втрат за
кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних
показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого
за ступенями ризику, на вартість прийнятого забезпечення.

Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для
відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику
за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за
всіма видами кредитних операцій у національній та іноземній валютах..

Згідно з чинними правилами резерв під кредитні ризики
поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за
кредитними операціями. Резерву під нестандартну заборгованість
формуються за кредитними операціями, класифікованими як “під контролем”,
“субстандартні”, “сумнівні”, а також “безнадійні”. Резерв під кредитні
ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість. [17,
с. 106]

При визначенні обсягу резерву сума заборгованості за
групами позик

зменшується на вартість гарантій та застави. Вартість майна та майнових
прав позичальника, оформлених під заставу, визначається комерційним
банком при кредитуванні за реальною (ринковою) вартістю з урахуванням
практичної складності при реалізації майна у разі невиконання
позичальником своїх зобов’язань. Застава оформляється договором застави
відповідно до Закону України «Про заставу». Сума гарантій та вартість
предмета застави береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з
урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції, що
показано в таблиці 2.4;

Таблиця 2.4

Відсоток вартості забезпечення, що береться до розрахунку чистого
кредитного ризику за окремою кредитною операцією.

Гарантії

Застава

Класифіко

Кабінету

Урядів

Міжнарод

Банків з

Майнових

Державн

Недержавних

вані валові

Міністрів

країн

них

Рейтингом не

прав на

их

цінних паперів,

кредитні

України

категорії

багатостор

нижче

грошові

цінних

дорогоцінних

операції

“А”

онніх

ніж

депозити

паперів

металів, рухомого

банків

“інвестицій-

і нерухомого

ний клас”

майна та« інших

майнових прав

Стандартна

100%

100%

100%

100%

100%

100%

50%

Під

100%

100%

100%

100%

100%

80%

40%

контролем

4

Субставдар

50%

100%

100%

100%

100% .

50%

20%

тна

Сумнівна

20%

20%

20%

20%

100%

20%

10%

Безнадійна

0%

0%

0%

0%

0%

0%

0%

Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є
перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та
відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію
застави в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань. Враховуючи
зміни кон’юнктури ринку, комерційному банку рекомендується щоквартально,
а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити
перегляд вартості заставленого майна, визначеної договором застави.

На підставі класифікації позик за ступенем ризику комерційний
банк створює резерв щодо кожної їх групи. На підставі класифікації
валового кредитного ризику та врахування прийнятого забезпечення банк
визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує
його на встановлений коефіцієнт резервування див.табл.2.5

Таблиця 2.5 Рівень резерву щодо кожної групи позичок.

Групи позичок

Рівень резерву

Стандартні

2%

Під контролем

5%

Субстандартні

20%

Сумнівні

50%

Безнадійні

100%

Отже, всебічний контроль зі сторони відділів банку за цільовим
використанням позичок здатний забезпечити своєчасність і повноту
повернення заборгованості, не допустити проблемних та сумнівних щодо
повернення позик.

2.5. Робота банку з проблемними позиками

Проблемна кредитна заборгованість – це заборгованість за
наданими

позиками та нарахованими за їх користування процентами, за якою
порушений

графік погашення основного боргу та/або відсотків/комісійних
або інших

доходів понад 30 днів, а також така, що була пролонгована або списана з
балансу банку за рахунок відповідних джерел. До проблемної кредитної
заборгованості також відноситься заборгованість за позиками, за якою
порушено умови укладеної з банком угод щодо цільового використання
коштів, а також така

заборгованість, за якою повністю або частково втрачено забезпечення її
повернення.

Як показало дослідження кредитного процесу виникнення
проблем при кредитуванні на більш загальному рівні пов’язано з тим, що
негативний характер кредитних відносин і факти прямих втрат банків мають
глибоке економічне підґрунтя.

По-перше, в умовах економічної кризи грошові потоки не завжди
збігаються і не завжди обумовлюються потоками товарів. Через відсутність
відпрацьованих економічних інструментів та ефективної системи управління
грошовими потоками практично неможливо відслідкувати рух коштів. Тому
після видачі позичок значна їх частка йде у “тінь”. До того ж, при
отриманні позички готівкою, зрозуміло, що буде надто складно або ж і
зовсім неможливо простежити за рухом грошей та гарантувати своєчасне
виконання боргових зобов’язань.

По-друге, стосовно безпосередньо банківської системи, за останні три
роки прибутковість активів комерційних банків неухильно знижується.
До цього

призвели: 1) значне скорочення доходу від кредитних операцій через
зменшення кількості кредитоспроможних підприємств-позичальників, 2)
підвищення конкуренції у сфері вкладень наявних ресурсів,
3) суттєве зменшення маси кредитних ресурсів.

Але в цих умовах банки мають здійснювати кредитування.
клієнтів-позичальників для отримання доходів і свого розвитку. І тут
також закладаються підвалини для неповернення боргів та виникнення
збитків. Банки кредитують позичальників, які не є кредитоспроможними,
показники фінансово-економічної діяльності, трапляється, не відповідають
існуючим стандартам. При цьому банки часто керуються “кредитною
історією” позичальника, яка підтверджує факти отримання і повернення
певних сум позичок раніше.

По-третє, на етапі оцінки кредитної заявки та техніко-економічного
обгрунтування інвестиційного проекту до неї банки в умовах підвищеної
конкуренції вкладень наявних кредитних ресурсів не здійснюють детальну
експертизу останнього для виявлення фактичної ефективності та реальності
визначених у проекті строків окупності. Зовсім відсутні формалізовані
оцінки ризику проектів і порівняльні характеристики декількох з них.

Крім того, на практиці досить часто виникають проблеми,
пов’язані безпосередньо із реалізацією навіть дійсного інвестиційного
проекту: невиконання зобов’язань контрагентами, виникнення
непередбачених інвестиційних витрат, змін графіків поставок обладнання
тощо. Це призводить до того, що банк іноді змушений надавати нові
позички для того, щоб великі господарські об’єкти, у продукції яких
зацікавлені споживачі, нарешті були введені у дію. Через це строки
повернення позичок суттєво розтягуються у часі, а згодом переростають у
суми неповернених позичок. [68, с.521]

Не спрацьовує для запобігання поверненню і існуюча система страхування
наданих позичок. Страхові компанії, створені іноді за участю самих
комерційних банків як співзасновників, не мають достатніх важелів впливу
як на рішення самих банків стосовно надання позичок, так і на
позичальників. Вони не мають достатніх коштів для відшкодування банку
сум боргу і обмежують свою діяльність збиранням страхового внеску. За
таких умов навіть час їх існування є досить обмеженим.

Такий інструмент гарантії позичок, як застава, також не дає бажаного
результату через відсутність чіткої системи правових дій у разі
виникнення факту неповернення боргу, а також економічних складностей
щодо реалізації застави для погашення позички. [51, с.122]

Варто зауважити, що не дуже чітко та якісно працює
моніторинг кредитного портфеля, який має на меті контроль за поточною
діяльністю позичальника і встановлення вже на ранній стадії проблемних
позик, які, можливо, не будуть своєчасно погашені. Крім вище розглянутих
проблем, до таких самих негативних наслідків призводять деякі помилки
допущені банками в процесі кредитування див.рис.2.6.

Рис.2.6. Основні причини виникнення проблемних позичок.

Розглянемо кожну з названих на рис.2.6. помилок виникнення проблемних
позичок.

Самокредитування є однією з основних причин несвоєчасного повернення
позичок. Практика самокредитування може набувати різних форм. Найчастіше
це невиправдане використання позичок інсайдерами.

Про невиправдане інсайдерами використання банківських послуг
свідчить видача їм позичок на пільгових умовах, пільгова ставка за
депозитами чи пільгові комісійні, які не пропонуються іншим клієнтам
банку. Тому в процесі аналізу необхідно визначити, що положення та
механізми роботи з позиками, які було надано інсайдерам, не
відрізняються суттєво від положень та механізмів стосовно інших схожих
позичок в портфелі банку. У разі потреб необхідно внести зміни в
кредитні положення банку щодо включення механізму кредитування
інсайдерів. Для зменшення випадків самокредитування або пільгового
режиму банку необхідно здійснювати чіткий контроль за видачею позичок.
Тому слід ретельно вивчати позички з пільговими ставками або строками
погашення, які було видано інсайдерам та їх спорідненим особам; позички,
що спрямовані на невиробничі або навіть спекулятивні цілі; позички з
невиправданим ризиком.

Гонка за доходами. Кредитні та інвестиційні портфелі є
найбільш прибутковими статтями активів банківського балансу. Однак
фактор прибутковості в діяльності банку ніколи не повинен переважати
фактора надійності та розумного прийняття ризику.

Якщо таке трапляється, це приводить до збільшення обсягу
позичок та інвестицій з неналежними ризиками, або незадовільними умовами
та строками повернення. Хоча зазначене вище твердження правильне як для
великих, так і для менших за розмірами банків, але, звичайно, частіше
воно проявляється в більших банках, причому така ситуація скоріше
характерна для певних конкретних областей кредитної діяльності, а не для
окремих позичок. Одним з факторів, що вказує на наявність вказаної
ситуації, є незвичайно привабливі процентні ставки. Свідченням можливої
гонки за доходом будуть або надзвичайно низькі процентні ставки за
користування позичкою для залучення широкого кола підприємств, або
надзвичайно високі ставки, які свідчать про вищий ступінь ризику. Якщо
видача таких позичок з привабливими ставками невиправдана, то збитки від
них будуть перевищувати очікувані прибутки. Ненадійні позички коштують
набагато більше, ніж той дохід, що вони приносять.
Компроміс із кредитними принципами. З різних причин керівництво банку
може видавати позички з неналежними ризиками, або незадовільними умовами
та строками повернення з повним усвідомленням порушення принципів
кредитування. Причин таких компромісів дуже багато, від невпевненості
при роботі з особами з домінуючими рисами характеру або впливовими
зв’язками, до дружби чи персональних конфліктів. У великих банках
ключовим фактором може бути потенційна втрата «компенсаційних депозитних
рахунків».

Компенсаційні рахунки – це такі депозитні рахунки, які банк
може вимагати від позичальника як умову для надання позички. Відкриття
позичальником таких рахунків у банку може виступати і просто елементом
його відносин з банком. Часто процентна ставка за позичкою залежить від
компенсаційних рахунків у разі фінансування ним свого кредитного
портфеля за рахунок цих коштів. У такий момент банк знаходиться в
тяжкому стані, оскільки можливо, що для підтримки необхідних
компенсаційних рахунків йому потрібно буде надавати ненадійні позички.
До компромісу з кредитними принципами також можуть призвести
самокредитування, гонка за доходами та тиск конкуренції.

Відсутність повної або своєчасної кредитної інформації є можливою та
частою причиною можливих проблем та помилок при кредитуванні. Позичка
має бути підтримана відповідною супровідною кредитною інформацією.
Кредитна інформація є необхідною для визначення кредитоспроможності та
здатності позичальника або потенційного позичальника повернути позичку.
Необхідна кредитна інформація змінюється залежно від цільового
призначення, характеру та умов надання позички, юридичного статусу
позичальника та попереднього досвіду роботи з ним. Одна лише фінансова
звітність не завжди задовільняє вимоги достатності кредитних даних.
Інформацію про позичальника можна також отримати з прогнозів,
операційних кошторисів, фінансових планів, коментарів спеціалістів тощо.
Важливо, щоб банк мав у кредитній справі достатньо інформації для
пояснення рішення щодо надання чи не надання позички; ще більш важливо
точно оцінити кредитний ризик для запобігання погіршення якості позички
та виникнення збитків. Кредитні положення банку мають встановлювати
характер кредитної та фінансової інформації, яку необхідно отримати, для
різних типів позичальників та різних обсягів заборгованості.

Неукладання чи незастосування угод про погашення заборгованості – це
дуже важлива причина проблем кредитування. Надання позички без чіткої
угоди, що встановлює механізм його повернення порушує фундаментальний
принцип кредитування, принцип повернення наданих позичок. Ця проблема є
білиш поширеною у невеликих за розмірами банках, ніж у більш великих,
оскільки останні, звичайно, мають більш широкі та більш деталізовані
положення щодо кредитування та погашення позичок. Але незважаючи ні на
що розмір банку не повинен бути виправданий відсутністю якісних положень
та механізмів повернення заборгованості, які б визначали, коли і як
зобов’язання мають погашатися.

Самозадоволення. Основними ознаками наявності самозадаволення
керівництва банку є:

а) відсутність відповідного контролю за старими чи знайомими
позичальниками;

б) залежність від усної інформації, що надана позичальником, замість
надійних письмових джерел фінансових даних;

в) оптимістична інтерпретація відомих кредитних недоліків, яка основана
на тому, що в минулому такі загрози та періодичні важкі ситуації було
пережито.

Хоча такі фактори найчастіше притаманні невеликим банкам, але такі
випадки трапляються і у великих, коли спеціаліст з кредитування має
надмірно оптимістичний погляд на здібності позичальника до
керівництва. Це звичайно

призводить до перевидачі позичок для того, щоб надати
позичальнику

можливість самому вирішувати проблеми, щодо викидання «живих» грошей на
вітер вслід за вже «мертвими».

Технічна некомпетентність, звичайно, властива невеликим банкам. Це
відсутність досвідчених спеціалістів з кредитування або відсутність
технічної здатності аналізувати фінансову звітність, отримувати та
оцінювати іншу кредитну інформацію, що спричиняє появу в банку позичок
з низькою якістю та участь в операціях, для яких не вистачає досвіду.

Неякісний відбір ризиків. У процесі роботи з основними, надійними
підприємствами великі банки можуть диверсифікувати свої кредитні
портфелі за географічними регіонами або за галузями економіки.
Невеликі банки більш

обмежені в цьому відношенні, і тому вони використовують наявні для
них

можливості, що може призвести до слабкої бази активів.

Ухвалення позик повинно базуватися на надійних та глибоких стандартах
оцінки та відбору ризику. Як правило, до типів позик, що можуть
підпадати під категорію поганого підбору ризику, відносять такі позики:

а) позики на фінансування становлення підприємства, за яким основна

частка необхідних капітальних вкладень, порівняно з обсягом
інвестицій акціонерів, проводиться банком;

б) позики для спекулятивного придбання цінних паперів або
валюти, що ведуться без відповідної маржі чи забезпечення;

в) позики, що послаблені великим моральним ризиком;

г) позики, що базуються більше на очікуванні успішного проведення
ділової операції, ніж на наявності власних коштів позичальника;

д) позики, що покриті заставою із проблематичною ліквідаційною вартістю;

ж) позики, що видані внаслідок іншої вигоди – контролю за великим
сальдо

депозиту в банку, і не основані на достатньому рівні коштів чи застави.

Завелике кредитування. З точки зору остаточних збитків, майже
однаково позичати забагато грошей фундаментально надійному позичальнику,
що й позичати позичальнику ненадійному. Позики, що виходять за межі
обгрунтованої здатності позичальника їх погасити, є ненадійними. Ніде
так не ціниться здоровий глузд, як при визначенні безпечного
максимального рівня позики ненадійному кредитору.

З метою мінімізації впливу вказаного чинника на своєчасність
погашення наданих позичок Національним банком України встановлені
спеціальні економічні нормативи, що обмежують розмір наданих позик.

Конкуренція між банками за розмір та вплив на суспільство, може
призвести до компромісу із кредитними принципами та до виникнення
ненадійних позичок. Остаточні витрати на ненадійні позички завжди
переважають тимчасовий виграш від розширення та впливу. [95, с.102]

В умовах зростання сум неповернених позичок посилюється значення
контролю з боку банку за чітким виконанням умов кредитного договору.
Першочергового значення тут набуває своєчасність сплати боржником
чергових процентів і встановленої частини погашення основного боргу.
Враховуючи, що кожній позиці властивий ризик невиплати процентів чи
неповернення позики внаслідок непередбачених обставин, зрозумілим є
намагання банку кредитувати лише перевірених позичальників, які добре
себе зарекомендували. [38, с.66]

Однак в умовах нестабільності економіки таких клієнтів обмаль і
обмежитися лише ними – це поставити під сумнів діяльність банку як
кредитної установи. Тому довільно не втрачати можливості нарощувати
обсяг позичкових операцій і за рахунок тих клієнтів, для яких властивий
підвищений ризик. Адже саме для них характерна більша доходність у
порівнянні з слаборизиковими. Беручи до уваги існування
прямопропорційної залежності між величиною ризику і доходністю кредитних
операцій, кожен банк у центр кредитної політики повинен ставити
забезпечення збалансованості між ризиковістю та обережністю. Надмірна
(невиправдана) ризиковість посилює загрозу падіння доходності банку
внаслідок неповернення боргів, а то й невиплати процентів, тоді як
перебільшена обережність знову ж таки не дає змоги використати багато
які прибуткові можливості. [45, с.314]

Очевидною є необхідність регулювання кредитних ризиків та
реалізація заходів щодо пом’якшення їхнього впливу на доходність банку.

Зарубіжна та вже й вітчизняна практика свідчать, що
труднощі з поверненням основного боргу, а часто і відсотків по ньому, як
правило, викликані негативним розвитком різноманітних процесів. Вони
далеко не завжди мають форми прояву, особливо на початкових етапах. Тому
загроза для зниження доходності банку на ранніх стадіях реалізації
кредитного договору, яка ще чітко не проявилася, але свідчить про
зародження у боржника фінансових труднощів, може бути своєчасно
встановлена лише кваліфікованим менеджером банку. У нього є час і
можливості застосувати заходи щодо їх попередження чи пом’якшення й
захисту інтересів банку, перш ніж реалізація кредитного ризику зумовить
зниження його доходності. [97, с.105]

Проте, невиконання боржником своїх зобов’язань перед банком не
обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому
разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що
значний обсяг проблемних позичок веде до загрози неплатоспроможності
банку, яка відлякує потенційних вкладників та інвесторів. Підвищення
втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих
спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їхнього
матеріального заохочення. Слід враховувати й необхідність для
фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати, пов’язані з
стягненням проблемної позички, а також те, що певна частина
банківського капіталу «мертвіє» в непродуктивних активах, що знижує
дохідніть банку.

Виникнення проблемних позичок зумовлено різними причинами,
найпоширенішими з яких є:

а) фактори, які не можуть контролюватися банком і перебувають поза
сферою його діяльності;

б) прорахунки і помилки керівництва підприємства, яке одержало позику,
або неефективна робота його трудового колективу;

в) недосконале й необгрунтоване дослідження кредитної заявки,
некваліфікована розробка умов кредитного договору, здійснена
банківськими фахівцями, та слабкий і несвоєчасний контроль за його
виконанням. [98, с?35]

До причин виникнення проблемних позик, що викликані некваліфікованою
діяльністю банківських спеціалістів, належать:

а) поверхневе вивчення заявки боржника на одержання кредитних ресурсів;

б) неправильна оцінка фінансових можливостей клієнта;

в) помилки в оцінці вартості й рівні ліквідності матеріальних та інших
активів, що є забезпеченням позики;

г) відсутність або неякісне проведення контролю за фінансовим станом
боржника та виконанням ним умов договору.

Обмеження кількості проблемних позичок багато в чому залежить від того,
наскільки правильно визначений обсяг такої позички щодо конкретного
позичальника. При цьому важливо обгрунтовано вибрати певний варіант
видачі позички залежно від його обсягу, зокрема:

а) надання позички в повному розмірі шляхом зарахування коштів на

відповідний позичковий рахунок, а потім використання їх тоді, коли
виникає

необхідність;

б) реалізація права на одержання позички поступово, залежно від моменту
виникнення потреби в позичкових коштах;

в) одержання позичальником права на певний обсяг позички, але тимчасове
його невикористання внаслідок зміни умов підприємницької діяльності.

Підвищення чи, навпаки, зниження кредитного ризику і
відповідна динаміка доходності банку, залежно від цього багато в чому
визначаються вимогами щодо кредитних операцій, які встановлюються кожним
банком. Ці вимоги на практиці зводяться до таких положень. [51, с.68]

Фінансові ознаки проблемності позичок можуть виявлятися при

проведенні аналізу фінансової звітності. В даному випадку, зазвичай,

проблемності позичок не уникнути. Застережні сигнали фінансового
характеру

можуть виявлятися через відхилення показників господарсько-фінансової

діяльності компанії-боржника від планових або очікуваних відхилень в
системі

обліку і контролю боржника, або через модифікацію наданих йому позичок.

Остання виявляється у тих випадках, коли, наприклад, сезонні позички
можуть

поповнюватися періодично і, в результаті, стануть постійним джерелом

фінансування затрат клієнта. Порушення обороту грошових потоків клієнта

примушує останнього до змін умов кредитування, пролонгації позик тощо.

Враховуючи те, що умови позик повинні відповідати їх меті, банку
необхідно

проаналізувати невідповідність у використанні позичок і провести аналіз
її

причин.

Висновки до другого розділу:

1. Проаналізувавши найпоширеніші термінологічні формулювання

кредитоспроможності, виявлено, що єдиного тлумачення цього поняття
немає. Виходячи з цього було визначено сутність поняття
кредитоспроможності, яке має не лише важливе теоретичне, а й практичне
значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки
кредитоспроможності позичальників, а отже, і його результати.

2. Стосовно існуючої методології оцінки кредитоспроможності
позичальників визначено, що немає єдиного концептуального підходу до
побудови методик оцінки кредитоспроможності. Образно кажучи, методологія
оцінки кредитоспроможності позбавлена концептуального “стрижня”, бракує
системного бачення чинників, які визначають кредитоспроможність
позичальників. Існуючі методики оцінки кредитоспроможності недостатньо
обгрунтовані й надто тяжіють до традиції, внаслідок чого їх використання
у сучасних умовах є здебільшого неефективним і навіть може призводити до
неадекватних висновків про кредитоспроможність позичальника. Враховуючи
вищезазначене, є сенс розробити й застосувати на практиці принципово
нову методологію оцінки кредитоспроможності позичальників,
концептуальний підхід до якої було сформовано.

3. В банках, на наш погляд, здійснюється детальний і
точний аналіз кредитоспроможності позичальників, який і було досліджено.
Значна увага приділена актуальності питання забезпечення повернення
позик. Дослідження показало, що при видачі разової позики чи відкриття
кредитної лінії банки, виходячи з встановленого ліміту кредитування,
враховуючи побажання клієнта і його фінансові можливості, вимагають
відповідний розмір забезпечення. А при кредитуванні у вигляді овердрафту
забезпечення, як правило, не вимагається, оскільки користувачами таких
позик є надійні клієнти банку. Проаналізовано також діючу практику
механізму надання та повернення позичок.

4. Забезпечення ефективності та надійності здійснення
кредитних операцій

вимагає від комерційних банків організації постійного моніторингу всіх
стадій

реалізації кредитного процесу. Цей етап економічної роботи полягає в

супроводженні кредитного проекту, контролі за виконанням позичальником

умов кредитного договору і аналізі кредитного портфелю банку.

5. Виникнення проблем при кредитуванні на більш загальному рівні
пов’язано з тим, що негативний характер кредитних відносин і факти
прямих втрат банків мають глибоке економічне підґрунтя, яке і було
проаналізовано в розділі. Незважаючи на значну різноманітність
конкретних умов, за яких банки видають позики, існують загальні
закономірності кредитування, незнання яких або свідома відмова, від яких
призводить до руйнівних наслідків. Помилки при кредитуванні є однією з
головних причин криз банків.

РОЗДІЛ 3

Напрямки розвитку вдосконалення системи банківського кредитування
юридичних осіб.

3.1. Організаційно – функціональні методи підвищення ефективності
кредитування.

Нині в переважній більшості банківських установ (особливо в структурних
підрозділах банків — філіях, відділеннях тощо) кредитний процес на всіх
його етапах здійснюється в межах одного кредитного підрозділу.

Нещодавно Національним банком України розроблено проект
Положення “Про організацію операційної роботи банків” (надалі — Проект),
який базується на принципах розмежування функцій. Проект містить такі
поняття, як “фронт-офіс” та “бек-офіс”, які поки що не мають широкого
застосування у вітчизняній банківській практиці. Під фронт-офісом
розуміють підрозділ банку, який виконує роль його представника перед
клієнтом та виступає ініціатором операції. Структурний підрозділ, що
забезпечує продовження операції, розпочатої фронт-офісом, шляхом
здійснення реєстрації, перевірки, звірки, обліку та контролю всіх
операцій, у Проекті названо бек-офісом.

Уже з тлумачення .термінів, пропонованих Проектом, випливає,
що ініціатором тієї чи іншої банківської операції є фронт-офіс,
працівники якого

забезпечують укладення угод, ідентифікацію операцій з оцінкою ризиків і
підрахунком прибутків та збитків. Операційна робота в банку починається
у фронт-офісі, підрозділи якого безпосередньо працюють із клієнтами на
фінансовому ринку щодо залучення та розміщення ресурсів, а також надання
послуг на комісійних засадах. Мета діяльності фронт-офісу — отримання
прибутку, мінімізація впливу ризиків фінансового ринку, протидія
конкурентному середовищу, підтримання ліквідної позиції та розширення
спектра банківських послуг і банківських продуктів. Суб’єктами його
діяльності є клієнти (юридичні та фізичні особи), установи банків,
небанківські установи, уряд. Фронт-офіс, з огляду на результати роботи
всіх підрозділів, відноситься до центру прибутків. Він відповідає за
розвиток банківських продуктів, ліквідність і виконання нормативів.

Згідно з Проектом отримані від фронт-офісу документи працівники
бек-офісу перевіряють, реєструють, вводять всю необхідну інформацію в
автоматизовану систему обробки даних і в подальшому контролюють
виконання операції. Суб’єктами діяльності бек-офісу є підрозділи
фронт-офісу, установи банків, податкові, судові та правоохоронні органи,
уряд, контрагенти, статистичні органи тощо. Бек-офіс, з огляду на
результати його роботи, відноситься до центру витрат. Він забезпечує
дотримання прийнятих стандартів, виконання відповідних процедур обліку
та контролю.

Особливу увагу в Проекті приділено оптимізації системи
внутрішнього контролю за операційним ризиком, який виникає внаслідок
неспроможності контролювати обробку операцій, документацію, облікове та
фізичне середовище.

З метою запобігання або зменшення операційного ризику в банках у Проекті
пропонується для забезпечення ефективної системи внутрішнього контролю
застосовувати методи адміністративного і бухгалтерського контролю. До
методів адміністративного контролю належать: організаційні методи,
виробничі методи та метод розподілу функцій. До методів бухгалтерського
контролю належать: метод обліку операцій у повному обсязі, метод захисту
і збереження облікової інформації, метод своєчасної звірки та метод
оцінки вартості.

Особливої уваги заслуговує пропонований у Проекті метод розподілу
функцій. Розподіл обов’язків як один із засобів адміністративного
контролю зменшує ризик механізацій та помилок і покликаний не допустити
одноосібного впливу на хід операції. У ній повинні брати участь
принаймні дві особи, і її виконання слід відокремлювати від облікової та
контрольної функцій. Роботу однієї особи повинна перевіряти інша,
з’ясовуючи наявність відповідних повноважень на здійснення операції та
її відображення в обліку.

Банки повинні розробити такі процедури виконання операцій, за
якими:

а) відповідальність за облік і зберігання активів, санкціонування
операцій та прийняття зобов’язань, укладення угод, а також загальний
контроль за операціями й зобов’язаннями банку несли б різні особи;

б) обов’язки розподілялися б таким чином, щоб ніхто не міг незаконно
привласнювати активи, давати недостовірні дані про зобов’язання,
неправильно реєструвати операції;

в) зобов’язання приймалися б згідно з намірами і повноваженнями
керівництва;

г) дотримувалися б правила санкціонування, в яких зазначено
межу загальних і спеціальних санкцій, прізвище уповноваженої особи,
відповідальної за виконання певних повноважень, та визначено обставини,
за яких тим чи іншим посадовим особам надаються спеціальні (більші, ніж
зазвичай) повноваження.

Запропонована у Проекті структура розподілу функцій за будь-якими
банківськими операціями (розрахунковими, кредитними, депозитними,
валютними, із цінними паперами тощо), де фронт-офіс відповідає за
укладення угод, ідентифікацію операцій з оцінкою ризиків, а бек-офіс —
за їх продовження шляхом здійснення реєстрації, перевірки, звірки,
обліку та контролю, може бути використана щодо кредитних послуг тільки
як принципова. Кредитний процес є досить специфічним і багатоетапним. На
відміну від інших операцій, виконання розпочатої фронт-офісом кредитної
операції не обмежується здійсненням реєстрації, перевірки, звірки,
обліку та відповідного контролю, — воно потребує також спілкування із
клієнтом, регулярного моніторингу кредитного ризику шляхом аналізу
діяльності позичальника, відображеної у його фінансовій та
бухгалтерській звітності в процесі супроводження кредитного проекту.
Відтак виникає об’єктивна потреба у створенні, так би мовити, проміжної
ланки – мідл – офісу .

Для надання кредитних послуг на фронт-офіс могли би бути
покладені такі функції: залучення клієнтів, попередній розгляд
кредитного проекту, аналіз кредитоспроможності позичальника й
ефективності проектів, визначення ступеня кредитного ризику та
формування кредитних пропозицій.

Залучення клієнтів окремим структурним підрозділом сприятиме нарощенню
обсягів кредитування та відповідно збільшенню доходів.

На зниження ефективності кредитних операцій впливає частина кредитних
проектів, які пройшли процедуру розгляду, але з різних причин не були
реалізовані (негативні результати аналізу, відхилення кредитним
комітетом пропозиції надати позичку тощо). Ретельніший, кваліфікованіший
попередній аналіз малоперспективного кредитного проекту фронт-офісом
мінімізує вірогідність його подальшого розгляду, що позбавить банк і
його фахівців від невиправданих витрат часу та коштів.

Однією з основних причин виникнення проблемних позик є .помилки,
допущені фахівцями банку на стадії аналізу кредитоспроможності
потенційних позичальників та їх проектів. Тому цілком логічним було б
виконання мідл-офісом функції контролю кредитних пропозицій, поданих
фронт-офісом. Тобто мідл-офіс проводить незалежне визначення
адекватності оцінки кредитного ризику, зробленої фронт-офісом,
спеціалісти якого, розглядаючи проект, можуть проявити суб’єктивізм під
впливом безпосереднього спілкування з клієнтом. Таке вдосконалення
системи внутрішнього контролю за здійсненням кредитних операцій дасть
змогу знизити рівень проблемної заборгованості за позичками.

При розробці даної схеми організаційної структури кредитного процесу
враховано також іншу суттєву причину виникнення проблемної
заборгованості, а саме: невиконання фахівцями банку в ході супроводження
кредитного проекту всіх необхідних заходів. Аби запобігти цьому,
обов’язки щодо супроводження проектів та контролю за виконанням
позичальниками умов договорів пропонується покласти на окремий
структурний підрозділ банку — мідл-офіс. Регулярний та
незалежний моніторинг ризиків на етапі супроводження

кредитного проекту підвищить ефективність контролю за ними.

Віднесення обліку кредитних операцій до функцій бек-офісу відповідає
принципам розподілу обов’язків. Такий розподіл має поліпшити систему
внутрішнього контролю операційним ризиком, а відтак — сприяти зниженню
рівню кредитного ризику.

Запропонована організаційна структура кредитного процесу, заснована на
розмежуванні функцій аналізу, супроводження кредитних проектів та їх
обліку між окремими структурними підрозділами, є дієвим засобом
підвищення ефективності кредитних операцій. З її упровадженням,
по-перше, очікується збільшення обсягу кредитних операцій, і друге —
суттєво вдосконалиться

система внутрішнього контролю за всіма притаманними кредитним
операціям

ризиками, що в свою чергу дасть змогу знизити їх рівень, а і же,
поліпшити

структуру кредитного портфеля та зменшити ти частки проблемної
заборгованості. Це сприятиме скороченню витрат банків на формування
резервів для відшкодування можливих збитків за кредитними операціями.

3.2. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку методів

банківського кредитування юридичних осіб.

Основною проблемою, яка постає перед банком при кредитуванні юридичних
осіб будь-яким з вище описаних способів є ризик. Ризик є невід’ємною
складовою економічної діяльності. Недостатнє усвідомлення його нерідко
призводить до сумних наслідків. Банківську справу неможливо уявити без
ризику, тобто для функціонування комерційних банків ризик
є притаманною складовою. Мінімізація кредитного ризику є основним
завданням і проблемою для банка при здійсненні кредитування. [26, с.44]

Саме під впливом кредитного ризику на Україні в повній мірі не знайшли
свого практичного застосування світові методи надання банківських
позичок такі як револьверне кредитування та контокорент. Але, варто
зазначити, що на

Україні знайшли своє практичне застосування овердрафт та кредитна лінія,
які теж досить широко використовуються у зарубіжній практиці
кредитування. Хоча ці методи надання позик не можна назвати найбільш
розповсюдженими через безумовну перевагу разових позичок, все ж їх
питома вага у загальному обсязі наданих позичок постійно зростає.

Варто зазначити, що постійний розвиток та вдосконалення на Україні
методів кредитування, які широко використовуються в світовій
банківській

практиці, а саме овердрафту та кредитної лінії поступово призведе до
появи на ринку банківських послуг контокоренту та револьверних позичок.
Кредитування у вигляді контокоренту та надання револьверних позичок має
багато спільного з вітчизняними аналогами: овердрафтом та кредитною
лінією.

Перспективи розвитку кредитної лінії, револьверного кредитування,
овердрафту та контокоренту, як методів надання позик на Україні
величезні.

Гальмує цей розвиток низька платоспроможність та недовіра банків до
позичальників. Досвід кредитування цими методами можна запозичити та
пристосувати до наших умов зі світової практики кредитування. Звичайно
це досить складно, оскільки надання позичок у вигляді контокоренту та
револьверне кредитування, як вже було зазначено, можливо лише за умови
стійкого фінансового стану, платоспроможності позичальника та високого
рівня довіри до нього з боку банку. Отже, знову постає питання про
кредитний ризик, який є невід’ємною частиною кредитування. [40, с.171]

Відомо, що останнім часом банки розширили коло клієнтів, яким
надають позички у вигляді овердрафту та кредитної лінії. Це свідчить про
те, що все ж таки фінансовий стан окремих позичальників покращується.

За сучасних умов для українських комерційних банків особливого значення
набуває вивчення зарубіжної банківської практики, насамперед вибір
методів надання позики в тій чи іншій ситуації.

В світовій банківській практиці при кредитуванні позичальника
у вигляді кредитної лінії кредитор лімітує суму використання капіталу,
вимагає, щоб позичальник задля підтримки кредитної лінії тримав на
безстроковому, безпроцентному депозитному рахунку в банку відповідні
кошти в межах 20-30% від суми кредитної лінії, або створив резерв
позички, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні заборгованості за
рахунок цього резерву сплачувати позичковий процент. Щоб переконатись,
що лінія використовується по призначенню комерційні банки європейських
країн іноді вдаються до так званого “періоду очищення” – 30-60 денного
терміну, протягом якого не видається жодного траншу. У нас такі вимоги
не практикуються, оскільки більшість позичальників (малих фірм)
просто не мають змоги “очистити” лінію.

Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв’язки з
клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень.
Але саме ці вимоги до позичальників суттєво знижують кредитний ризик і
вітчизняні банки в майбутньому при покращенні фінансового стану
позичальників могли б використати цей зарубіжний досвід. [39, с.160]

“Продовжуючи розгляд світового досвіду і можливості його використання у
вдосконаленні вітчизняного методу надання позик у вигляді кредитної
лінії варто зупинити увагу на перевазі у практиці українських банків
невідновлюваної кредитної лінії над відновлюваною. Це пов’язано з
нестабільною економічною ситуацією на Україні, тому що позичка у вигляді
відновлюваної кредитної, лінії надається лише надійним клієнтам з
стійким

фінансовим станом. Прикладом відновлюваної кредитної лінії є револьверна
або автоматично поновлювана позичка, що надається банком клієнту в межах
встановленого ліміту заборгованості, яка використовується повністю або
частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданої суми.

Угода про револьверну позичку подібна до тієї, яку укладають на
кредитну

лінію, але як правило термін її дії – 2-3 роки протягом цього періоду
клієнт неодноразово позичає і повертає борг. [40, с.102]

Револьверна позичка зазвичай незахищена, вона грунтується на загальній
фінансовій спроможності позичальника. Цей метод кредитування інколи
відносять до бланкових позичок і практикують її використання за
кордоном.

Термін такої позики у світовій практиці виходить за межі одного
року. Українські банки практикують кредитування по відновлюваним
кредитним лініям до року. Отже, повернувши частину боргу, позичальник
може отримати нову позику в межах встановленого ліміту та терміну дії
договору. Часто револьверна позичка може переглядатись щодо терміну її
погашення. Заборгованість за такою кредитною лінією змінюється
хвилеподібне, на позичковому рахунку завжди є непогашений залишок, який
може бути постійним джерелом формування оборотних коштів. Саме тому цю
позичку часто образно називають “вічнозеленою” [39, с.211]

Не виключено, що незабаром за умови стабілізації економіки
України довіра до позичальників з боку банків зросте і зарубіжна
практика у вигляді револьверного кредитування стане у пригоді для
вітчизняних банків.

Варто зазначити, що в останні роки все більше і більше
українських банків починають кредитування клієнтів у вигляді овердрафту.

Зарубіжний досвід застосування у банківській практиці кредитування у

формі овердрафту свідчить:

По-перше, банк відкриває овердрафт тим клієнтам, з якими має тривалі й
міцні відносини і які відчувають регулярну потребу в банківській позиці;

по-друге, відносини між клієнтом і банком є добровільними, тобто вони не
можуть нав’язуватись державними органами або третіми особами;

по-третє, позичка у формі овердрафту за своєю природою –
це бланкова

позичка, яка не потребує забезпечення;

по-четверте, з метою забезпечення банківської ліквідності позичка у
формі овердрафту надається в основному для фінансування поточного
виробництва і обігу й не пов’язаний з фінансуванням інвестицій;

по-п’яте, через забезпечення клієнтам можливості оперативного
користування правом залучення позичкових коштів для врівноваження
зобов’язань і вимог за поточними рахунками, овердрафт належить до
найбільш дорогих позик (для зарубіжних банків). Крім того, за
обслуговування овердрафту банк в обов’язковому порядку стягує з клієнта
обігову комісію;

по-шосте, використання позичальником овердрафту
не виключає

оформлення ним у банку й інших позичок, якщо очікується
тимчасове

збільшення потребу позичкових коштах, що перевищують
запланований

розмір дебетового сальдо за овердрафтом;

по-сьоме, відносини за овердрафтом регулюються особливим
договором між банком і клієнтом, що містить ряд умов, які захищають як
сторону, що найбільше ризикує при такому кредитуванні, від невигідних
правових наслідків. Суттєвою умовою договору є необумовлене ніяким
строком право банку на припинення такого кредитування. [73, с.57]

Описані вищі принципові положення побудови овердрафтних відносин за
кордоном можуть бути успішно використані нашими комерційними банками для
розробки відповідних положень про порядок кредитування у формі
овердрафту з урахуванням чинного законодавства у галузі кредитування,
фінансів, податків, обліку і звітності.

Схожим способом кредитування клієнтів з овердрафтом є
кредитування за

контокорентом. Цей спосіб кредитування не використовується в
практиці

українських банків, а розповсюджений за кордоном. [39, с.203]

Отже, за умов ринкової економіки класичним методом
кредитування є

контокорент – поточний рахунок. З метою прискорення платіжного
обороту

клієнта банк бере на себе всі його операції за поточними
вимогами і

зобов’язаннями. Для цього банк відкриває йому єдиний контокорентний
рахунок

(розрахунковий у такому разі закриває), за яким
здійснюються всі

розрахункові та кредитні операції: за дебетом відображаються
виплати за

дорученням клієнта і отримання банківських позик, а за кредитом –
грошові

надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо
рахунка

свідчить про наявність у клієнта власних коштів і означає, що він
стосовно

банку є кредитором. І навпаки: дебетове сальдо свідчить про
залучення в

оборот банківської позички. Отже, контокорент – це договір про
взаємне

кредитування.

Контокорент – активно-пасивний рахунок, за яким банк визначає граничну
суму заборгованості завдяки встановленню лімітів кредитування, тобто
визначенню максимально допустимого розміру дебетового або мінімально
допустимого кредитового сальдо. За кінцевим сальдо нараховуються
проценти або на користь клієнта, або на користь банку, причому в
останньому випадку – за підвищеною ставкою, оскільки банк ризикує
більше. Крім процентів банки нараховують також, як і при кредитуванні за
овердрафтом, комісійні за послуги. По закінченні контокорентного
періоду (квартал, півріччя) сума плати

за позичку капіталізується (дебетується на контокорентному
рахунку), тобто

збільшується борг клієнта. Такі взаємовідносини банк може будувати
тільки з

платоспроможним клієнтом, з’ясувавши попередньо його фінансовий стан і
репутацію. [42, с.39]

За своєю суттю контокорент – це визначена банком кредитна лінія (ліміт),
з якої у разі потреби може скористатися клієнт. Ліміт кредитування для
кожного позичальника при кредитуванні за контокорентом, як і при видачі
позички у формі овердрафту, встановлюється індивідуально і залежить від
його фінансового стану, оборотних коштів, масштабів
виробничо-комерційної діяльності та репутації. У межах кредитної лінії
позичальник отримує широку можливість маневрування оборотними коштами,
оскільки може оперативно, у будь-який час, без попередньої домовленості
з банком поповнити свій поточний рахунок відповідною сумою грошей. Тому
контокорентний кредит вважається ідеальним резервом ліквідності. [53,
с.199]

Контокорентна позика може бути використана позичальником повністю або
частково. Повнота її використання у межах виділеного ліміту залежить від
конкретної фінансової ситуації клієнта та характеру підприємницької
діяльності.

Такий режим використання контокоренту має принципове значення для
клієнта, оскільки передчасне відкликання банком боргу може спричинити
різке погіршення фінансового стану клієнта, спровокувавши ланцюг
неплатежів.

Як було зазначено вище цей метод банківського кредитування на Україні,
як правило, не застосовується, вітчизняні банки
віддають перевагу кредитуванню у формі овердрафту, над кредитуванням
за контокорентом. За умови подальшого розвитку, вдосконалення та
впровадження в практику вітчизняних комерційних банків кредитування у
вигляді овердрафту невиключена поява на ринку банківських послуг
контокоренту.

Висновки до третього розділу:

1. Постійний розвиток та вдосконалення на Україні методів кредитування,
які широко використовуються в світовій банківській практиці, а саме
овердрафту та кредитної лінії поступово призведе до появи на ринку
банківських послуг контокоренту та револьверних позичок, особливості
кредитування за якими було досліджено. Кредитування у вигляді
контокоренту та надання револьверних позичок має багато
спільного з вітчизняними аналогами: овердрафтом та кредитною лінією.

2. Запропоновано принципові положення побудови овердрафтних
відносин, які широко використовуються за кордоном і можуть бути успішно
використані нашими комерційними банками для розробки відповідних
положень про порядок .кредитування у формі овердрафту з урахуванням
чинного законодавства у галузі кредитування, фінансів, податків, обліку
і звітності.

3. Перспективи розвитку кредитної лінії, револьверного кредитування,
овердрафту та контокоренту, як методів надання позик на Україні
величезні. Гальмує цей розвиток низька платоспроможність та недовіра
банків до позичальників. Досвід кредитування цими методами можна
запозичити та пристосувати до наших умов зі світової практики
кредитування.

4. Запропоновано, при вирішенні питань, пов’язаних із підвищенням
ефективності кредитних операцій, вдосконалити організаційну структуру
підрозділів банку. А саме, впровадити організаційну структуру кредитного
процесу, засновану на розмежуванні функцій аналізу, супроводженні
кредитних проектів та їх обліку між окремими структурними підрозділами,
що є дієвим засобом підвищення ефективності кредитних операцій. Для
цього потрібно розмежувати функції кредитного підрозділу і впровадити
такі поняття, як “фронт-офіс”, “бек-офіс” та “мідл-офіс”, які поки що не
мають широкого застосування у вітчизняній банківській практиці. [29,
с.30]

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Однією з основних операцій комерційного банку є кредитування. Кредити
становлять більше 50% всіх активів банку й приносять близько 2/3 усіх
прибутків. Тому економічні інтереси комерційних банків полягають у
розширенні обсягів кредитних операцій. У зв’язку з цим
зрозуміло, що найлегший шлях – припинення відносин з усіма сумнівними
клієнтами не є найкращим. Виправданим є намагання банку кредитувати лише
перевірених позичальників, які добре себе зарекомендували. Однак в
умовах нестабільності економіки таких клієнтів обмаль і обмежитися лише
ними – це поставити під сумнів діяльність банку як кредитної установи.
Тому доцільно не втрачати можливості нарощувати обсяг позичкових
операцій і за рахунок тих клієнтів, для яких властивий підвищений ризик.
Адже саме для них характерна більша доходність у порівнянні з
слаборизиковими. Альтернативна простота проблеми: надати дозвіл на
отримання даним клієнтом позички чи ні, є видимою. Насправді проблема
значно глибша, вона полягає у розв’язанні дилеми – надійність і
ризикованість даної кредитної операції. Беручи до уваги існування

прямопропорційної залежності між величиною ризику і доходністю
кредитних

операцій, кожен банк у центрі кредитної політики повинен ставити
забезпечення збалансованості між ризиковістю та обережністю. Рішення про
надання позички, як показало дослідження, має бути результатом
обгрунтованого аналізу і оцінки. Отже, з одного боку кредитні операції
найбільш прибуткові, а з іншого – найризикованіші. Це зумовлює серйозне
ставлення до кредитної політики банку та зокрема до кредитного ризику.
Знайти компроміс між прибутковістю і ризиком є основним завданням банку
при здійсненні кредитування.

Дослідження проведене в дипломній роботі показало, що на
сучасному

етапі розвитку економічних відносин багато уваги кредитуванню,
зокрема,

умовам та методам надання позичок приділяють як науковці так і практики
. У

магістерській роботі економічний зміст кредитування показаний як
складний і багатогранний процес з його принципами, умовами та методами.

Визначено, що на сучасному етапі в теорії та практиці кредитних
відносин в Україні науковий підхід до кредиту як до економічної
категорії ще належно не застосовується. Нехтування об’єктивними законами
кредиту, який є економічними відносинами, з приводу зворотного руху
позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить
до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це
виражається у формі численних недоліків в організації кредитування
клієнтів вітчизняними банками. Зазначені недоліки пов’язані з браком
знань про об’єктивні закони існування кредиту. Із цієї причини чітко не
визначено принципи організації банківського кредитування та поняття
кредитоспроможності. Виходячи з цього, надано тлумачення та
обгрунтування основним економічним поняттям, зокрема кредиту та
принципам кредитування, на яких побудований процес кредитування.

Зважаючи на те, що позички є найприбутковішими активами банку і
становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку
потребує ретельної організації. Організацію кредитної діяльності банку
визначив чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація
процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої
системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової
стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Визначено, що
кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і
завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і
методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій
та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері
кредитування.

Комерційні банки, виходячи з пріорітетів грошово – кредитної політики,
власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні
методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок
видачі і погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та
засоби регулювання заборгованості. Визначено та надано тлумачення
методам кредитування, які використовують на практиці українські банки, а
саме: одноразова позика, кредитна лінія та овердрафт. Дослідження
показало, що у вітчизняних банках майже абсолютно переважають одноразові
позички, які надаються з простих позичкових рахунків для обслуговування
Конкретних комерційних операцій. Але в останні роки питома вага позичок
виданих по відкритим кредитним лініям і у формі овердрафту значно
збільшилась.

Проаналізувавши найпоширеніші термінологічні формулювання
кредитоспроможності, виявлено, що єдиного тлумачення цього поняття
немає. Виходячи з цього було визначено сутність поняття
кредитоспроможності, яке має не лише важливе теоретичне, а й практичне
значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки
кредитоспроможності позичальників, а отже, і його результати.

Стосовно існуючої методології оцінки кредитоспроможності
позичальників в дипломній роботі визначено, що немає єдиного
концептуального підходу до побудови методик оцінки кредитоспроможності.
Образно кажучи, методологія оцінки кредитоспроможності позбавлена
концептуального “стрижня”, бракує системного бачення чинників, які
визначають кредитоспроможність позичальників. Існуючі методики оцінки
кредитоспроможності недостатньо обгрунтовані й надто тяжіють до
традиції, внаслідок чого їх використання у сучасних умовах є здебільшого
неефективним і навіть може призводити до неадекватних висновків про
кредитоспроможність позичальника. Враховуючи вищезазначене, є сенс
розробити й застосувати на практиці принципово нову методологію оцінки
кредитоспроможності позичальників, концептуальний підхід до якої було
сформовано.

В дипломній роботі проаналізовано діючу практику кредитних
взаємовідносин. В банках, на наш погляд, здійснюється детальний і
найбільш точний аналіз кредитоспроможності позичальників, який і було
досліджено. Значна увага приділена і актуальності питання забезпечення
повернення позик. Дослідження показало, що при видачі разової позики чи
відкриття кредитної лінії банки, виходячи з встановленого ліміту
кредитування, враховуючи побажання клієнта і його фінансові можливості,
вимагають відповідний розмір забезпечення. А при кредитуванні у вигляді
овердрафту забезпечення, як правило, не вимагається, оскільки
користувачами таких позик є надійні клієнти банку. Проаналізовано також
діючу практику механізму надання та повернення позичок.

Забезпечення ефективності та надійності здійснення кредитних операцій
вимагає від комерційних банків організації постійного моніторингу всіх
стадій реалізації кредитного процесу. Цей етап економічної роботи, що
полягає в супроводженні кредитного проекту, контролі за виконанням
позичальником умов кредитного договору і аналізі кредитного портфелю
банку.

Виникнення проблем при кредитуванні на більш загальному рівні
пов’язано з тим, що негативний характер кредитних відносин і факти
прямих втрат банків мають глибоке економічне підґрунтя, яке і було
проаналізовано в роботі. Незважаючи на значну різноманітність конкретних
умов, за яких банки видають позики, існують загальні закономірності
кредитування, незнання яких або свідома відмова від яких призводить до
руйнівних наслідків. Помилки при кредитуванні є однією з головних причин
криз банків.

Постійний розвиток та вдосконалення на Україні методів
кредитування які широко використовуються в світовій банківській
практиці, а саме овердрафту та кредитної лінії поступово призведе до
появи на ринку банківських послуг контокоренту та револьверних позичок,
особливості кредитування за якими було досліджено. Кредитування у
вигляді контокоренту та надання револьверних позичок має багато
спільного з вітчизняними аналогами: овердрафтом та кредитною лінією.

Запропоновано принципові положення побудови овердрафтних відносин які
широко використовуються за кордоном і можуть бути успішно використані
нашими комерційними банками для розробки відповідних положень про
порядок кредитування у формі овердрафту з урахуванням чинного
законодавства у галузі кредитування, фінансів, податків, обліку і
звітності.

Перспективи розвитку кредитної лінії, револьверного кредитування,
овердрафту та контокоренту, як методів надання позик на Україні
величезні. Гальмує цей розвиток низька платоспроможність та недовіра
банків до позичальників. Досвід кредитування цими методами можна
запозичити та пристосувати до наших умов зі світової практики
кредитування.

Запропоновано, при вирішенні питань, пов’язаних із підвищенням
ефективності кредитних операцій, вдосконалити організаційну структуру
підрозділів банку. А саме, впровадити організаційну структуру кредитного
процесу, засновану на розмежуванні функцій аналізу, супроводженні
кредитних проектів та їх обліку між окремими структурними підрозділами,
що є дієвим засобом підвищення ефективності кредитних операцій. Для
цього потрібно розмежувати функції кредитного підрозділу і впровадити
такі поняття, як “фронт-офіс”, “бек-офіс” та “мідл-офіс”, які поки що не
мають широкого застосування у вітчизняній банківській практиці.

Таким чином кредитування є не тільки традиційним і основним напрямком
діяльності комерційних банків у всьому світі, але й складним
взаємопов’язаним процесом розміщення залучених ресурсів, який передбачає
отримання доходу і пов’язаний з високим ризиком.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р.
№2121 III.

2. Закон України “Про власність” від 07.02.1991 р. № 697-12-ХІІ

3. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ
зі змінами і доповненнями станом на 07.12.2000 р.

4. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами і
доповненнями за станом на 01.01.2001р.

5. Інструкція НБУ №7 “Про безготівкові розрахунки в господарському
обороті України”. Затверджено постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996
року №204.

6. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку
комерційних банків України. Затверджена постановою Правління НБУ №388
від 21.11.1997 р.

7. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних
банків»

від 01.02.1998 р. зі змінами і доповненнями за станом на 17.12.2001 р.

8. Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 зі змінами і
доповненнями станом на 12.12.1999 р.

9. Положення НБУ “Про порядок формування та використання резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р.
// Нормативні акти НБУ —2000- №9-с.50.

10. Положення «Про проведення оцінки фінансового стану позичальників АБ
«Енергобанк», затв. правлінням банку від 26.04.2002 р

11. Положення «Про овердрафтне кредитування АКІБ “УкрСиббанк” від
28.12.2000р.

12. Адибеков М.Г. Кредитние операции: классификация, порядок привлечения
й учет /Под ред. А_И. Ичкасова.-М.:Консалтбанкир, 1995. -88с.

із..антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит, й
банки.-М.: Финсгатинформ, 1995.-272с.

14. Банковское дело / Под ред. В.И. Колесникова й Л.П. Кроменецкой. М.
ФинансьІ й статистика. 1996. С.216.

15. Банки й банковские операции: Учебник / Под ред. Жукова. – М.: Банки
й биржи,

1997. -471с.

16. Банківська енциклопедія / Під ред. А.М. Мороза. – К. : Ельтон, 1993.

17. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. Мороза А.М.—К.: Ельтон,
1993.— с. 147

18. Банківські операції: Підручник / За ред. проф. Мороза А.М.—К.:КНЕУ,
2000.— 384с.

19.Банковские операции. 4.2. – Учетно-ссудньїе операции й агентские
услуги банков: Учебное пособие / Под ред.О.Й. Лаврушина. – М.: ИНФРА-М,
1996. -208с.

20.Банковские операции: Учебное пособие / Под ред. О.Й. Лаврушина. –
4.1. М.:

ИНФРА-М, 1995-96с.

21. Банковские учреждения в развивающихся странах. – Т. 11. /
Интерпретация финансовьіх отчетов. Крис Дж. Балтроп й Диана МакНотон.
Всемирньїй банк. -Вашингтон, 1994.

22.Банковское дело / Под ред. О.И.Лаврушина.- М.:Банковский й биржевой
научно-конссультационньш центр. 1992. – с.169.

23.Банковское дело: стратегическое руководство.—М.: “Консалтбанкир”,
1998-432 с.

24. Бор М.З., Пятенко В.В. Менеджмент банков:
организация, стратегия,

планирование. – М.: ИКЦ. “ДИС”, 1997. -288с.

25.Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. Посібник.
— К.: Т-во

“Знання”,КОО,2000р.—243 с.

26.Вітлінський В., Наконечний Я. Методи формування резервів
на, пркриття кредитних ризиків: Банківська справа. // Фінанси України.
– 1998, №12.

27.Вітлінський В., Пернаківський О. Кредитний
ризик та його

врахування при обчисленні ставки відсотку. // Банківська справа. – 1997,
№5. 28.Вітлінський В., Пернаковський О.
Інтелектуалізована оцінка

кредитоспроможності позичальника. // Фінанси України.- 1998, №6.

29. Волохов В. «Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу
функцій

в кредитному процесі» // «Вісник НБУ» – №1 2002 р. – с.30.

30. Воробієнко А. Банківські кредити // Все про бухгалтерський облік.
№100/2000р.-

с. 11.

31.Вступ до банківської справи: Учбовий посібник / Під ред.
М.І.Савлука. —

К.:”Лі6раМ998.—344с.

32.Галасюк Б.Б., Галасюк Б.Б. Понятия денежньїх потоков й условньїх
денежньїх

потоков в контексте финансовой концепции капитала МСБУ // – 2000.— С.
17-19. 33.Версаль І. Показники ефективності банківської діяльності. //
Фінанси України.

1998. №7.

34. Галасюк В. В., Галасюк В’. В. Оцінка кредитоспроможності
позичальників: Що оцінюємо? // Вісник НБУ. – 2001. — №5. – С. 54—56.

35. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Проблеми оцінки
кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. – 2001,- №9 – с. 54-57

36. Галасюк В.В. О необходимости использования понятия “условньш
денежньїй поток ‘У/ Финансовьіе риски. — 2000. — МУ. – С. 125-128.

37. Гладких Д. Ціноутворюючі фактори на ринку кредитних ресурсів //
Вісник НБУ –

1999.- №2-с. 35.

38.Гриджук Д. М. Забезпечення кредитних зобов’язань у діяльності
банків. -К.: “Істина”, 2001.-256с.

39. Гроші та кредит / За ред. Б.С.Івасіва. Тернопіль: Карт-бланки, –
2000. – с.268;

40. Гроші,та кредит: Підручник / За ред. Проф. В.С. Івасіва – К:. ККЕУ,
1999. -404 с.

41. Гроші та редит / За ред. М.І.Савлука. -К.: Либідь, 1992. -с.189.

42. Гроші, банки та кредит у схемах і коментаріях/ За ред. Б.А.Луціва. –
Тернопіль.: Карт-бланки, 2000.-С. 141.

43.Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях. Навч. посібник /
За ред. Б.Л.Луціва.—Тернопіль: Карт-бланш,2000.—225 с.

44. Заруба О. Вдосконалення кредитної політики в комерційних банках.
//Банківська справа. – 1996.-№ 1

45. Заруба О. Фінансовий менеджмент в банках. – К., 1997.

46. Зимовець В. Сукупний банківський кредит та дисконтна ставка в
перехідній економіці. // Економіка України. – 1998, №7.

47. Иванов В.М. Деньги й кредит -К.: МЛУП, 1999.- с.12

48. Иванов Д. Л. Международньїй банковский бизнес. – М, 1994. Коган
М. Л. Предприятие – клиент банка. М.: Аркаюр, 1994.

49.Карлин Т.Р., Макмин А.Р. Анализ фннансових отчетов (на основе СААР).
Учебник – М.: ИНФРА-М. 1999. — 448с.

50.Ковалев В.В.. Финансовий анализ: Управление капиталом. – м.: ФинансьІ
й статистика, 1995-432 с.

51. Кредитний ризик комерційного банку: Навч. Посібник / За ред.
В.В.Вітлінського — К.: Т-во “Знання”,КОО,2000.—251 с.

52.Кредитування: теорія і практика: Навч. посів. — К.:.Т-во “Знання”,
КОО, 2000 —215с. (Вища освіта XXI століття).

53.Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник .—К.:
Т-во “Знання”,КОО,2000.—215 с.

54. Лексис В. Кредит й банки. – М.: Перспектива, 1994. – 118с.

55.Львов В.С., Иванов В.В. Анализ финансового состояния коммерческого
банка. -М.: Издательство агенства «Яхтсмен», 1996. – 144с.

56. Панова Г.С. Кредитная политика комерческого банка. – М., 1997. –
644с.

57. Маркова О.М. й др. Комерческие банки й их операции: Учебн. Пос./
О.М. Маркова, Л.С. Сахарова, В.Н. Сидоров. – м.: Банки й биржи, ЮНИТИ,
1995 -288с.

58. Матвієнко В. Держава і банки – К: Демократична Україна, 1996. –
159с.

59.Мирун Н.И., Герасимович А. Банковское обслуживание предприятий й
населення. – К.: Національная академия управлення, 1996-278с.

60. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / Перекл. з англ, за
ред. С.Ф. Голова. — К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів
України, 1998. -736с.

61 .Мзтьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник /
Пер. с англ.

М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. -663с.

62. Олексієнко М. Д. Банківські гарант та поручительства // Фінанси
України, №

772000р.-с. 112.

63.Ольшаньїй А.Й. Банковское кредитование: Российский й
зарубежньїй опьіт:

Предоставление кредита, обеспечение возврата, предупреждение
поступлений.

64. Операції комерційних банків: Курс лекцій. – Львів Центр Європи,
1997. – 280 с.

65. Опорний конспект лекцій семінару №4 Міжнародні стандарти
бухгалтерського обліку та звітності для співробітників служби
банківського нагляду НБУ. – Одеса, 1997.

66. Основи банківської справи / Під ред. Л.М. Мороза. К.: Лібрп. 1994. –
с.62

67. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. – М.,
1997.-464с.

68. Полфреман Д., Форд Ф. ОсновьІ банковского дела.-М.ИНФРА – М, 1996. –
622с.

69.Поляков ‘В.П., Московкина Л.А. ОсновьІ денежного обращения й кредита:
Учебное пособие – 2-е изд. -М.: ИНФРА-М, 1997 – 192 с.

70.Потійко Ю. Ще раз про кредит/ Вісник НБУ – 2000.- №12 – с.4.

71.Пуховкіна М.Ф., Клименко В.В. Основні напрямки регулювання кредитного
ризику // Вісник НБУ, №5/1999 р.-с.37

72.Роуз П.С. Банковский менеджмент: Предоставление финансовьіх услуг.
Пер. с

англ. – М. Дело, 1997.- 768с.

73.Савченко Г. Кредитування у формі овердрафт // Банківська справа
-2000.-№5-с.56.

74. Синки Дж. Ф. Управление финансами в коммерческих банках: Пер. с
англ. -М.1994-947с.

75. Словарь-справочник финансового менеджера. — К.: “Ника-Центр”, 1998.
— 480 с. (Серия “Библиотека финансового менеджера”; Вьіп. 1).

76.Словник-посібник економічних термінів: Рос.-укр.-англ. / О.М.Дрозд,
В.В.Дубічинський, А.С.Д’яков та ін.; За ред. Т.Р.Кияка. — К.:. Вид. Дім

“КМАсаІт.-2-е изд., перер. й доп. – М.: ФининсьІ й статистика, 1995. –
160с. ч

99. Зкономический анализ: ситуации, тести, примерьі, задачи, вьібор
опти-мальних решений, финансовое прогнозирование: Учеб. Пособие / Под
ред. М.И. Баканова, А,М.- Шеремета. — А/.: ФинансьІ й статистика, 2000.
— 656 с.

100. Зкономический анализ деятельности банка / Учебное пособие. – М.:
Инфра. -1996.-144с.

Додаток 3

Договір овердрафта №15

м. Коломия

“20” березня 2002 року

Коломийське відділення “Ощадбанку”, у подальшому іменується Банк в особі
керуючого Мокринчук Д.Д., що діє на підставі Доручення з однієї
сторони, Товариство з обмеженою відповідальністю “Спектр”, надалі
Позичальник, в особі Підубний В.І., що діє на підставі з іншого боку,
уклали даний договір (надалі-Договір) про нижченаведене .

Предмет договору

1.1. Банк, відповідно до положень і умов даного Договору, відкриває
Позичальнику овердрафт у гривні (валюта)з лімітом кредитування в
розмірі 129129,00 (Сто двадцять дев”ять сто дев”яносто дві на термін з
“20” березня 2002р. по “20” квітня 2002р зі сплатою відсотків і комісій
згідно умов даного договору.

1.2. Під “овердрафтом” варто розуміти форму кредитування, по якій
Банк надає право Позичальнику здійснювати оплату платіжних
документів понад залишок засобів на поточному рахунку № 2600610532 в
КВ “Ощадбанку” у межах, передбачених п. 1.1. Договору , (у даному
договорі поняття “овердрафт”, “кредит” сторони розуміють у єдиному
значенні як “овердрафт”).

2. Умови надання кредиту

2.1. Банк надає Позичальнику кредит на умовах його терміновості,
платності і зворотності. Основна сума кредиту повинна бути погашена
Позичальником не пізніше 30-го календарного дня з дня виникнення
основного боргу, але в будь-якому випадку не пізніше терміну,
зазначеного в пункті 1.1.Договору.

Удень виникнення основного боргу по овердрафті вважається день, у
який:

до початку операційного дня клієнт має нульове сальдо по рахунках обліку
заборгованості по овердрафті і не має дебетового сальдо по поточному
рахунку;

і після закінчення операційного дня клієнт має дебетове сальдо по
рахунках обліку заборгованості по овердрафті і не має дебетового сальдо
по поточному рахунку.

2.2. За користування овердрафтом Позичальник сплачує:

відсотки;

комісію за встановлення ліміту по овердрафті;

комісію за проведення платежів за рахунок овердрафта.

2.3.

Таблиця В.2

П

Визначення Кредитного Рейтинга ТОВ\ХорговІІйДЦм_!!СУДОИ

Строк функціонування підприємства

15%

Підприємство функціонує 3 роки і більше.

2

Підприємство функціонує від 1 до 3 років.

1

Підприємство функціонує менше 1 року.

0

Банківські реквізити підприємства

5%

Кредит надається постійному клієнту, який знаходиться на комплексному
обслуговуванні в банку понад 1 рік, банківські рахунки ведуться без
застережень

2

Кредит надається підприємству, якому відкрито один з рахунків в банку
(розрахунковий чи валютний), або позичальник знаходиться на комплексному
обслуговуванні в банку незначний час

1

Кредит надається клієнту іншого банку або він переходить на
обслуговування до банку на термін користування позичкою. «

0

Розмір середньомісячних оборотів підприємства по всіх рахунках

6%

більше еквіваленту 1 000 000 дол.США

4

від 500 000 дол.США до 1-000 000 дол.США

3

від 200 000 дол.США до 500 000 дол.США

2

від 50 000 дол.США до 200 000 дол.США

1

до 50 000 дол.США

0

Фінансовий результат діяльності підприємства (останній фінансовий рік)

20%

Прибуток після оподаткування більше 0, капітал (1-й розділ пасиву)
зростає.

4

Прибуток після оподаткування менше 0, капітал зростає.

3

Прибуток після оподаткування більше 0, капітал зменшується.

2

Прибуток після оподаткування менше 0, капітал зменшується.

1

Капітал підприємства від’ємний на останню звітну дату.

0

Характер руху по рахунках підприємства (в т. ч. в інших банках)

0%

Продовження табл. В.2

Планомірний ріст – об’єм виробництва перевищив 50% виробними
потужностей, налагоджені зв”язки з постачальниками та споживачами
продукція користується попитом, який зростає.

2

Пік – повністю використовуються виробничі потужності, існує стабільний
попит на продукцію, досягнуто високого рівня рентабельності та
автоматизації управління діяльністю.

1

Спад – попит на продукцію падає, знижується рентабельність, з’явились
кадрові проблеми, порушуються старі зв’язки з партнерами.

0

Попит на продукцію підприємства

1

13%

Підприємство має заявки платоспроможних клієнтів на 100% своєї
продукції, підприємство диктує умови продаж споживачам.

2

Існує стабільний на протязі декількох періодів попит на продукцію
підприємства, тенденцій до зміни не спостерігається. Наявний портфель
заявок на більше ніж 60% продукції підприємства.

л

1

У підприємства є проблеми з реалізацією продукції, наявні: погіршення
умов продаж, затоварювання, зупинки виробництва, відмови від поопукшї

0

Характер діяльності

10%

Постійний – виробництво та продажі підприємства постійні, не залежать
від сезону.

2

Сезонний – виробництво та/або продажі мають сезонний характер.

1

епізодичний – не існує закономірності в продажах підприємства.

0

Оцінка забезпеченості ресурсами

8%

Залагодженні зв’язки з постачальниками, укладено довгострокові договори
на придбання сировини і послуг, розроблені та виконуються графіки
поставок. Є можливість вибору постачальників.

2

Стабільний ринок купівлі та реалізації сировини і послуг для
виробництва, укладено договори на купівлю більше ніж. 60% товарів,
сировини.

Укладено частково (менше 60% від потреб), або не укладено договори на
придбання товарів, матеріалів, не визначені повністю умови постачання.

І

Потреба в додаткових виробничих потужностях \

0%

Продовження табл. В.2

За останні 2 роки були прострочи строком більше ЗО днів або є
прострочені кредити в Укрексмібанку чи інших банках.

0

Джерела погашення попередніх кредитів (за останні 2 роки)

3

20%

Для погашення кредитів використовувалися виручка від реалізації
продукції, прибуток та інші власні кошти.

3

Окрім прибутку та виручки від реалізації частково залучалися кошти від
реалізації активів та позикові кошти.

2

Кредити погашалися в основному за рахунок позикових коштів, реалізації
активів, застави.

1

Кредити не погашені, джерел погашення немає.

0

Характеристика підприємства фахівцем, що супроводжував кредит

2

15%

Висока – відкритість підприємства для банку, вчасне виконання умов
кредитних угод .

2

Середня – підприємство вчасно виконує умови кредитних угод, однак доступ
до інформації про підприємство обмежений і

1

Незадовільна або відсутня. Підприємство допускає порушення термінів
виконання умов кредитних угод, не надає достовірну інформацію про свою
діяльність, не йде на співпрацю з банком;

0

Всього

35%

85%’

Характеристика підприємства та його діяльності

80%

Фінансовий стан (Попередній рейтинг)

34%

Кредитний Рейтинг Клієнта

57%

Таблиця Г.1

Додаток Г Фінансова звітність ТОВ “Декор”

“БАЛАНС” ТОВ “Декор”

Код рядка

_ АКТИВИ

01.02.02

01.03.02

Одиниця виміру:

тис.грн.

тис.грн.

1

2

3

4

І. НЕОБОРОТНІ АКТИВИ

010

Нематеріальні активи: залишкова вартість

1,4

0,2

011

Нематеріальні активи: первісна вартість

2,7

0,3

012

Нематеріальні активи: знос 1

1,3

0,1

020

Незавершене будівництво

030

Основні засоби: залишкова вартість

157,0

274,1

031

Основні засоби: первісна вартість 1

225,9

351,3

032

Основи засоби:знос

68,9

77,2

040

Довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі
в капіталі інших підприємств

045

Інші довгострокові фінансові інвестиції

050

Довгострокова дебіторська заборгованість

060

Відстрочені податкові платежі

070

Інші необоротні активи

080

Усього за розділом І

158,4

274,3

II. ОБОРОТНІ АКТИВИ

100

Зиробничі запаси

140,0

114,7

ПО

Тварини на вирощуванні і відгодівлі

120

гіезавершене виробництво

130

“отова продукція

73,7

27,7

140

Товари: купівельна вартість

204,7

151,9

150

Векселі одержані

89,0

160

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги/чиста
оеалізаційна вартість

161

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуг первісна вартість
1

340,6

277,1

162

Резерв сумнівних боргів 1

Продовження табл. Г.1

1

2

3

4

450

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

460

Відстрочені податкові зобов’язання

470

Інші довгострокові зобов’язання

480

Усього

IV. ПОТОЧНІ ЗОБОВЯЗАННЯ

500

Короткострокові кредити банків

510

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

520

Векселі видані

530

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

39,8

69,8

540

Поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів

37,1

31,9

550

Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом

в

17,2

19,6

560

Поточні зобов’язання за розрахунками з позабюджетних платежів

570

Поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування

5,7

17,8

580

Поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці

9,5

40,6

590

Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками

32,3

32,3

600

Поточні зобов”язання за розрахунками розрахунків

610

[нщі поточні зобов’язання

0,5

620

Всього

141,6

212,5

630

V. ДОХОДИ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ

26,0

26,0

640

їаланс

1032,1

118,2

Таблиця Г.2

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ТОВ

Код рядка

ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

01.07.01

Одиниця виміру:

тис.грн.

1

2

3

010

Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

3163,9

015

Податок на додану вартість

356,1

020

Акцизний збір

030

Інші вирахування з доходу

035

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг)

2807,8

040

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг, послуг)

2401,1

050/ 055

Валовий прибуток/збиток

9

406,7

060

Інші операційні доходи

981,1

070

Адміністративні витрати

154,2

080

Витрати на збут

090

Інші операційні витрати

998,4

100/ 105

Фінансові результати від операційної діяльності

235,2

110

Доходи від участі в капіталі

120

[нші фінансові доходи

3,0

130

інші доходи

140

Фінансові витрати

150

Витрати від участі в капіталі

160

нші витрати

4,9

170/ 175

Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування

233,3

180

Іодаток на прибуток від звичайної діяльності

59,7

190/ 195

Фінансові результати від звичайної діяльності

73,6

Додаток Д

РАСЧЕТ ЛИМИТА ДЛЯ КРЕДИТОВАНИЙ ПО ОВЕРДРАФТУ

тп« ЙЙЙЙ ЗАЕми>

2. Код ОКПО 18715463___

Расчетная часть.

1. Поступлення на счета за вьічетом «исключений», грн.

за последний месяц 1600257,00

за предпоследний месяц 756604,42

за месяц предьідущий предпоследнему 894300,00

Кп ~ 294570,17

2. Козффициент снижения поступлений Кс ___1____

3. Козффициент финансового состояния й статуса предприятия

Таблица 1

т/- д. т^т-, ОШ*^

Классификация заемщика ТОВ «Декер»

Критерий оценки

Вес

Отметка

Заемщик обслуживается в отделе обслуживания УІР – клиентов

50

Рядовой заемщик, обслуживающийся в банке больше 6 месяцев

40

V

Заемщик не имеет счетов в других банках

15

V

Заемщик не допускает просрочек в платежах по своим обязательствам
(кредит, бюджетньїе платежи й т.д.)-

10

V

Заемщик допускает просрочки не более ЗО дней

5

Заемщик, имеющий моментальную ликвидность баланса > = 0,5 (*)

10

V

Отношение перманентного капитала к краткосрочньїм привлеченньїм
средствам =>1 (**)

10

V

Додаток Р СХЕМА РОЗПОДІЛУ ФУНКЦІЙ В КРЕДИТНОМУ ПРОЦЕСІ.

Фронт-офіс

Мідл-офіс

Залучення клієнтів

Бек-офіс

Контроль за кредитними пропозиціями

Попередній розгляд кредитного проекту

Рішення за кредитними пропозиціями

Рішення щодо доцільності подальшої роботи з кредитним проектом

й ‘Б.

Підготовка

договору

застави

Підготовка

кредитного

договору

Ведення інформації в автоматизовану систему

обробки даних із подальшим її поновленням

Аналіз кредитоспроможності позичальника, ефективності проекту,
визначення ступені кредитного ризику

Підписання договорів

Супроводження кредитного проекту Постійний контроль за
виконанням умов кредитного договору позичальником, цільовим
використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням , сплатою
процентів, комісійних, інших платежів; Ведення кредитного файла
Підтримка ділових контактів із позичальником Перевірки на
місцях позичальника (правильність ведення бух.
Обліку, достовірність наданних звітів, хід виконання кредитного
проект)’, цільове використання кредиту, стан збереження
заставного майна тощо)

Щоквартальна оцінка кредитного ризику шляхом аналізу діяльності
позичальника за його фін. та бух. звітністю.

Висновок

відповідних

служб

Формування відповідного висновку

Бухгалтерський облік кредитних операцій,

інформаційне

забезпечення процесу

управління кредитною

діяльністю банку

Формування кредитних пропозицій

PAGE

PAGE

PAGE

PAGE

PAGE

PAGE 168

PAGE

Умови кредитування

Здатність позичальника генерувати грошові потоки

Основні помилки банків при кредитуванні

Технічна некомпетентність

Завелике кредитування

Конкуренція

Неякісний відбір ризиків

Самозадоволення

Не укладання чи незастосування угод про погашення заборгованості

Гонка за доходами

Компроміс із кредитними принципами

Самокредитуванння

Кредитний ризик щодо кредитної угоди

Кредитний ризик щодо способу забезпечення позики

Кредитний ризик щодо позичальника

Подання в банк заяви та інших документів на отримання позички і розгляд
їх банком

Визначення умов кредитування

Визначення порядку забезпечення і гарантії повернення позики

Оцінка банком кредитоспроможності позичальника

Процедура надання позички

Контроль банку за виконанням умов кредитного договору

Процедура погашення позики

Загальне уявлення про клієнта

Прийняття рішення про кредитуваннячя

Оцінка кредитоспроможності клієнта

Аналіз фінансового стану клієнта

Аналіз ефективності комерційної угоди або проекту, що кредитується

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020