Статистичне дослідження національного багатства (пошукова робота)

Пошукова робота

Статистичне дослідження національного багатства

Зміст:

Теоретична частина:

Статистичне дослідження національного багатства.

а). Вступ.

б). Значення та завдання статистичного вивчення національного багатства.

Практична частина:

1. Провести комбінаційний розподіл робочих за кваліфікацією і (розрядом)
і розміром заробітної плати.

2. Розрахувати по даним комбінаційного розподілу середню заробітну плату
кожної групи і середню заробітну плату по всім групам разом взятим.

3. Розрахувати дисперсію заробітної плати в цеху № 1 і № 2. Визначити
коефіцієнти варіації заробітної плати робочих по цехам. Зробити
висновки.

4. З вірогідністю 0,997 визначити помилку вибірки для середньої
заробітної плати робочих заводу і для частини робочих, які мають
заробітну плату більшу ніж 500 грн. Вказати межі значень цих показників
в генеральній сукупності. Яка вірогідність того, що доля робочих, які
мають заробітну плату більш ніж 500 грн., в генеральній сукупності не
перевищує 85%?

а) За допомогою графічного метода визначити форму зв’язку між тарифним
розрядом і заробітною платою робочих цеха №2 з №1 по №20 включно (n=20)

б) Вичислити параметри рівняння регресії, які характеризують залежність
між тарифним розрядом робочих і їх заробітною платнею. Пояснити зміст
отриманих параметрів.

В) Визначити ступінь тісноти зв’язку між признаками, які ми розглядали.

6. Використана література.

а). Вступ

Національне багатство є одним з найбільш важливих показників
економічної потужності країни.

На різних етапах розвитку людства виникала проблема оцінки
результатів виробництва, їх споживання і накопичення, а також їх
вимірювання з аналогічними результатами в інших країнах. Однак довгий
час не існував єдиної системи оцінки елементів національного багатства.
Як нам відомо з курсу економічної теорії в грошовому вираженні
національне багатство представляє всю сукупність споживаних вартостей,
накопичених суспільством за весь його період виробничої діяльності (за
станом на певну дату).

Джерелом національного багатства є праця і природа. Воно складається
з:

речовинного багатства

природного багатства

нематеріального багатства

У цей час ведучі економісти світу переглянули цю концепцію, враховуючи
все зростаючий інтерес до проблем оцінки «людського капіталу» як
важливого чинника економічного зростання. Було вирішено перейти від
теорії чинників економічного зростання до теорії «стійкого розвитку
людини» і його потенціалу.

Отже, національне багатство стали розглядати як сукупність
нагромаджу-вального «людського, природного і капіталу, що
відтворюється».

Основні принципи оцінки найважливіших елементів національного багатства
сформульовані в роботах У. Петті, А. Сміта, М. Кінга і інших
економістів. Після їх перших оцінок почався більш ніж двохстолітній
період розроблення і нагромадження інформації про національний прибуток,
розподіл його на споживану і нагромаджувальну частини, без чого складно
визначати масштаби елементів національного багатства.

Практично лише в двадцятому столітті почали пропонуватися методи
розрахунків відповідних показників в різних країнах і перерахунку їх в
єдині грошові одиниці, для вироблення міжгалузевих співставлень. Широку
популярність отримали оцінки італійського економіста К. Джіні, який на
прохання Ліги Націй оцінив національне багатство головних учасників
першої світової війни і нанесений збиток. Подальший розвиток методів
оцінок національного багатства вироблявся окремими вченими, а також
статистиками Японії, США, СРСР і ряду інших країн, але розрізнено і по
різних концепціях.

Тільки утворення ООН дозволило перейти до розробки єдиних
методологічних принципів оцінки національного багатства на основі даних
систем статистичної інформації. Саме останнє десятиріччя минулого
століття ознаменувалося посиленням уваги економістів до методологічних і
інформаційних проблем оцінки цієї категорії. Причому дослідження в цій
області сконцентрувалися в ООН (Статистична комісія) і її
спеціалізованих установах (Всесвітній банк ВБ і Програма розвитку
ПРООН). У цих організаціях узагальнюється світовий досвід таких
досліджень, виробляються міжнародні рекомендації по одноманітному
численню відповідних статистичних показників, нагромаджуються банки
відповідної інформації, а також здійснюються експериментальні оцінки.
Саме в цих міжнародних організаціях в зв’язку з розробкою «програм
розвитку», особливо на кінець минулого і початку цього століття,
розроблена концепція «стійкого розвитку людини» нарівні з концепцією
«розвитку, що підтримується». У таких концепціях головна увага
приділяється людському потенціалу, як найважливішому елементу
національного багатства, а потім – природному багатству, що має також
важливе значення для розвитку людини і національного багатства, що є
важливим елементом.

Під егідою ВБ створена спеціальна група експертів, яка розробила
концеп-ції, методологічні принципи і здійснила експериментальні
розрахунки вказа-них елементів національного багатства.

а). Значення та завдання статистичного вивчення національного багатства.

Статистичне спостереження є першим етапом статистичного дослідження. Він
є дуже важливим, бо від отриманих результатів буде залежати подальший
хід дослідження. Інформація, отримана шляхом статистичного спостереження
повинна:

1) бути достовірною;

2) носити масовий характер (значення повинні носити узагальнюючий
характер на якомусь великому масиві, адже статистика – це спостереження
саме за масовими явищами і процесами);

бути порівняльною (вираженою в таких одиницях виміру, які роблять
можливим її порівняння з аналогічною інформацією).

До статистичних даних придатних для науково-обгрунтованих узагальнень
ставиться ряд вимог:

1) дані повинні бути повними ( а не випадковими і уривчастими). Повні
дані одержують на основі реєстрації значення ознак всіх одиниць
сукупності за певний період чи на певний момент часу.

2) дані повинні бути достовірними і точними.

3) одноманітними і порівняльними.

Завданням статистичного спостереження є одержання достовірної вихідної
інформації, яка об’єктивно висвітлює фактичний стан речей.

2. З точки зору організації статистичного спостереження розрізняють 2
його форми:

1) звітність

2) спеціально організоване спостереження.

Звітністю називають форму спостереження, при якій статистичні дані
надходять у статистичні органи від підприємств і фірм у вигляді
обов’язкових звітів про їх роботу за встановленими формами та в
відповідні строки. Статистична звітність складається на основі даних
первинного обліку, який ведеться на всіх підприємствах організаціях
установах та фірмах.

Звітність буває загальнодержавна і відомча.

Загальнодержавна подається як у вищу установу так і в органи державної
статистики. Відомча звітність подається лише у вищу організацію. За
строками подання звітність поділяється на поточну (подається на протязі
року) і річну (склад. за більш широкою програмою та подається за
підсумками року).

На основі даних звітності базується вся поточна статистика, вивчаються
закономірності розвитку підприємств та галузей народного господарства.
Поряд зі звітністю важливим джерелом інфи є спеціально організоване
спостереження, що представляє собою одержання стат. даних на основі
перепису, разових обліків та обстежень ( переписи населення, вивчення
бюджетів сімей службовців). За допомогою спеціально організованих
спостережень вивчають явища і процеси, які не охоплені статистичною
звітністю. Статистичне спостереження може поділятися на окремі види за
повнотою охоплення одиниць сукупності, за часом реєстрації фактів, за
способом збирання даних та за джерелами відомостей на основі яких
встановлюються факти. За повнотою охоплення одиниць сукупності
статистичне спостереження поділяють на суцільне і несуцільне. Суцільним
вважається спостереження, при якому обліком охоплюється всі без винятку
одиниці досліджуваної сукупності. Несуцільним вважається спостереження,
при якому обліку підлягають не всі один сукупності а лише окрема їх
частина. Завданням такого дослідження є одержання достовірних і надійних
узагальнюючих характеристик сукупності на основі певної її частини.

Переваги несуцільного спостереження: дешевше від суцільного, що дозволяє
використовувати детальнішу програму і одержувати результати дослідження
оперативніше, вимагає менше сил і засобів на проведення. Несуцільне
спостереження залежно від завдань дослідження і характеру об’єкта
поділяється на такі різновиди:

1)вибіркове

2)основного масиву

3)монографічне

4) анкетне

Вибірковим спостереженням називається вид несуцільного спостереження,
при якому характеристика всієї сукупності подається по її частині
відібраній у випадковому порядку.

Спосіб основного масиву полягає у відборі найбільш крупних одиниць
спостереження, у яких величина досліджуваної ознаки є домінуючою.

Монографічне спостереження полягає у глибокому вивченні та описі окремих
характерних в певному відношенні одиниць сукупності (наприклад окремих
підприємств або регіонів). Монографічне спостереження здійснюється з
метою виявлення неявних тенденцій явищ, або таких явищ, що лише
зароджуються.

При анкетному спостереженні особам, від яких необхідно одержати
відомості, надсилаються анкети з проханням заповнити їх і до певного
терміну і відправити їх за зазначеною на анкеті адресою. Недоліком
анкетного спостереження є те, що добровільність заповнення і
відправлення анкет дуже часто породжує невисокий рівень достовірності
одержаної інформації.

За моментом реєстрації фактів розрізняють спостереження поточні,
періодичні і разові. При поточному спостереженні облік фактів
здійснюється систематично. Періодичним вважається спостереження, яке
повторюється через певні проміжки часу. Одноразові спостереження
здійснюються за необхідністю час від часу без дотримання певної
періодичності, а інколи проводяться лише 1 раз.

За джерелами одержання даних, стат. спостер. поділяється на:

1) безпосереднє спостереження ( в ході цього спостереження, особи від
органів держстатистики .здійснюють облік фактів шляхом особистого
підрахунку і одержують необхідну інформацію про досліджувану сукупність)

2) документальний облік фактів ( джерелом відомостей в такому
спостереженні виступають відповідні документи ( вважається найбільш
достовірним))

3) опитування – це спостереження, при якому відомості фіксуються зі слів
опитуваного. Розрізняють три способи опитування:

1) експедиційний (усне опитування)

2) самореєстрація

3) кореспондентський.

Статистична інформація – це сукупність статистичних даних, що
відображають соціально-економічні процеси і використовуються в процесі
управління економікою. Статистична інформація – це первинний
статистичний матеріал, який формується в процесі статистичного
спостереження, групується, аналізується, узагальнюється і на основі
якого робляться висновки.

Статистичне спостереження – це науково організований збір масових даних
про явища та процеси, які відбуваються в суспільстві.

Спостереження не завжди буває статистичним (наприклад, спостереження за
якістю продукції на ринку не є статистичним). Спостереження буде
статистичним тоді, коли:

1) вивчаються статистичні закономірності (ті закономірності, які
проявляються в масовому процесі у великої кількості одиниць сукупності)

ведеться реєстрація фактів, які заносяться у відповідні документи і
підлягають подальшому аналізу.

Отже можна доповнити, що статистичне спостереження повинно бути:
масовим, планомірним, мати певний характер повторюваності (одноразовим,
періодичним або систематичним). Будь-яке статистичне спостереження
планується і проводиться за певним планом. План статистичного
спостереження містить дві частини:

1) програмно-методологічна частина;

Першим завданням у програмно-методологічній частині є мета дослідження.
Далі необхідно визначити об’єкт дослідження (узагальнено можна сказати,
що об’єктом статистичного спостереження є суспільні явища і процеси, які
мають досліджуватися). По-третє, визначається одиниця спостереження.

Одиниця спостереження – це той первинний елемент об’єкту дослідження,
який є носієм інформації, за допомогою якої збираються необхідні
статистичні дані.

Одиниці спостереження слід відрізняти від одиниці сукупності. Якщо
одиниця спостереження – це носій інформації, то одиниця сукупності – це
носій ознаки. Інколи вони співпадають (наприклад, перепис населення).

Після визначення одиниці спостереження, переходимо до визначення
програми – переліку питань або ознак, на які повинні бути отримані
відповіді в процесі дослідження. Оформлюється цей перелік питань у
вигляді бланку, формуляру чи анкети.

2) організаційна частина.

Ця частина вказує:

місце – де безпосередньо реєструються ознаки окремої одиниці сукупності
в статистичних формах;

час – це той час, до якого відносяться дані зібраної інформації
(наприклад, сезон при дослідженні в сільському господарстві). Важливість
цього показника в тому, що ми маємо досліджувати об’єкт в його
звичайному стані;

Час може бути об’єктивним і суб’єктивним.

Об’єктивний час – це момент чи період часу, до якого відносяться зібрані
дані.

Суб’єктивний час – це дата або період, протягом якого збирають дані.

Існує також критичний момент спостереження – момент часу, на який
припадає реєстрація відомостей.

хто буде проводити: органи державної статистики, окремі установи,
інститути, лабораторії чи окремі люди; визначаються їх права і
обов’язки);

строк проведення – початок і кінець збору інформації;

графік проведення;

матеріально-технічну базу;

форми, способи і види статистичного спостереження.

Існує дві форми статистичного спостереження:

1) Статистична звітність – це головна форма статистичного спостереження,
за її допомогою статистичні органи отримують необхідні дані у вигляді
звітних документів, які встановлюються законодавством. Ці дані можуть
бути періодичними (річна, піврічна, квартальна, щомісячна, щотижнева,
щоденна). Статистична звітність може бути загальнодержавна і відомча.
Відомча звітність може мати окремі бланки, не схожі на загальнодержавні,
носити закритий характер.

2) Спеціально організоване статистичне спостереження проводиться з метою
отримання додаткових даних чи відомостей, які відсутні в звітності, або
з метою їх перевірки. Прикладом може бути перепис населення, перепис
обладнання тощо. Популярності сьогодні набуває моніторинг – спеціально
організоване статистичне спостереження за станом явищ, об’єктів і
процесів сукупності, які характеризуються суспільно-політичними,
суспільно-економічними індикаторами (переважно це ціни, індекси,
рейтинги).

Способи одержання інформації.

1) Безпосередній облік фактів – використовується тоді, коли ви маєте
безпосередній доступ до фактів.

2) Документальний – отримання інформації через документи первинного
обліку;

3) Опитування – інформація отримується у вигляді відповіді на поставлене
запитання.

Опитування може бути:

експедиційне (усне) – реєстратори заповнюють формуляри спостереження і
водночас перевіряють правильність відповідей і їх вірогідність;

самореєстрація – респонденти самі записують відповіді в статистичних
формулярах; недоліком такого способу є велика кількість помилок;

кореспонденція – спеціальні дописувачі заповнюють формуляри згідно з
інструкцією і передають відомості до статистичних органів. Кореспонденти
бувають добровільні чи платні. Прикладом може бути нагляд за якістю
продукції;

анкетне;

явочне – респонденти самостійно з’являються до органів статистики і
повідомляють дані про себе. Прикладом може бути постановка на облік у
військкоматі, оформлення шлюбів.

Людське суспільство, незалежно від його масштабів, може існувати лише в
тому разі, якщо додержує певних економічних законів. Бажання окремих
осіб, груп людей чи цілих країн нехтувати об’єктивно існуючими законами
призводить, як учить історія, до необхідності болісних зрушень у
суспільстві, щоб зрештою пристосуватися до цих законів. Результатом
такої «перебудови» найчастіше є штучне зменшення кількості споживачів за
допомогою концтаборів, війн, голодної смерті з метою приведення її у
відповідність до зменшеного обсягу життєвих благ.

Як ми знаємо з економічної історії, виробництво необхідної кількості
матеріальних благ та послуг забезпечується підтриманням на відповідному
рівні процесу їх відтворення. І хоча цей процес безперервний, відправним
пунктом його є створення необхідних елементів для виробництва
матеріальних благ. Ніяк не применшуючи значення послуг та створення
багатства в грошовому вигляді, все ж доводиться констатувати той
беззаперечний факт, що без матеріальних благ ні послуг, ні грошей не
існує. З огляду на це, говорячи про елементи виробництва, можна зробити
висновок, що основним елементом (і фактором) виробництва є праця, яка
забезпечує здійснення цього процесу лише в разі її об’єднання з
уречевленими факторами виробництва — засобами виробництва, за допомогою
яких праця впливає на предмет праці для створення продукції. Тобто
загалом під уречевленими факторами виробництва розуміють засоби
виробництва та предмети праці. Але існування суспільства не обмежується
лише періодом участі його членів у процесі виробництва. Для відтворення
фізичних та моральних сил суспільство, як ми знаємо, створює і підтримує
функціонування соціальної сфери: житлово-комунального господарства,
системи охорони здоров’я та освіти, управління, безпеки тощо. А це також
потребує наявності певних уречевлених елементів: будівель, споруд,
устаткування і т. ін. В умовах ринкової економіки створення чи видобуток
необхідних суспільству матеріальних цінностей потребує залучення
фінансових ресурсів, наявність яких є первинною передумовою забезпечення
виробництва уречевленими засобами та предметами. Облік і аналіз цих
уречевлених елементів, необхідних для існування суспільства, виконує
статистика національного багатства. Статистика національного багатства —
це система показників, за допомогою яких вимірюють наявні та
нагромаджені в країні цінності, призначені для підтримання
безперервності та розширення процесу суспільного відтворення. Показники
національного багатства за найважливішими елементами (у цілому і на душу
населення) є найістотнішими характеристиками суспільно-економічного
розвитку, досягнутого країною.Обсяг, структура та ефективність їх
використання (виключаючи, звісно, майно населення, яке є специфічним
елементом, і на відміну від інших відіграє у відтворенні пасивну роль)
впливають на основні темпи й пропорції розвитку країни, зростання
національного доходу та рівня життя населення. На визначення цих
характеристик національного багатства і спрямована, насамперед, система
статистичних показників, які можуть бути об’єднані в такі групи: 1)
обсягу і структури; 2) відтворення складових; 3) динаміки національного
багатства в цілому та його складових елементів; 4) розміщення по
території.

Найважливішими складовими частинами національного багатства у всій
сукупності матеріальних благ, споживних вартостей є:

1) створені й нагромаджені у країні виробничі фонди, які, у свою чергу,
діляться на основні й оборотні. До основних належать засоби праці
(машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), які
використовуються у декількох виробничих циклах. До оборотних належать
предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), які витрачаються
повністю протягом одного виробничого циклу;

2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній
сфері,— школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні
об’єкти;

3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари довгострокового
користування, одяг тощо;

4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на
складах, резерви і страхові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом національного багатства є залучені у
процес виробництва природні ресурси, котрими виступають земля, ліс,
води, розвідані корисні копалини, повітря, тощо. До нематеріальної форми
національного багатства належать нагромаджений виробничий досвід людей,
їхні здібності, потреби, творчі обдаровання, культурні цінності. Роль
цього компоненту національного багатства за умов НТР надзвичайно
зростає.

Розподіл національного багатства у суспільстві залежить від форми
власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин,
рівня розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної,
юридичної влади та інших факторів. Основну частину національного
багатства становить економічний потенціал країни. До нього належать
виробничі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси,
сукупний робітник з його загальноосвітнім, професійним, культурним
рівнем, потребами і творчими здібностями. Від ефективності його
використання залежить економічний та соціальний прогрес суспільства.

Елементи національного багатства по-різному взаємодіють в умовах певного
типу економічного розвитку (розширеного відтворення). Розрізняють
екстенсивний чи інтенсивний типи економічного розвитку.

При екстенсивному типі економічне зростання досягається шляхом
кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед
факторів виробництва, при незмінному рівні технічної основи виробництва.
Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться ще
така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж якості,
застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня
освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку
продуктивність праці й ефективність залишаються незмінними.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів
випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї
системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів
виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а у наш
час революційна форма його розвитку — НТР, що розгортається.

Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження у зростанні
суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої
продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, при
економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції,
ефективності виробництва. При інтенсивному типі економічного зростання
ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу
суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються
структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між
виробничими й невиробничими фондами на користь останніх, збільшується
питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних
засобів і запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо
предметів довготривалого користування.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і
екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно
інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки
більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини,
вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства
властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до
переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до праце-,
фондо- і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності
суспільного виробництва.

Можлива і інша класифікація економічного зростання: по величині його
темпів. Які темпи вигідніше? На перший погляд відповідь проста: краще
мати високі темпи. У цьому випадку суспільство отримає більше продукції
і у нього буде більше можливостей задовольнити свої потреби. Але при
відповіді на це питання потрібно враховувати два моменти.

По-перше, яка якість продукції. Навряд чи можна радіти, якщо збільшення
випуску, наприклад, автомобілів досягнути за рахунок машин, які потім,
через недоробки, у висновках ДАІ фігурують як причина аварій або
катастроф.

По-друге, важлива структура приросту виробництва. Якщо в ньому
переважають капітальні товари і, відповідно, питома вага товарів для
населення незначна, то в цьому мало хорошого для народу. І навпаки, якщо
домінують товари для теперішнього споживання, то в майбутньому така
економіка стикнеться з проблемами…

Нульовий темп економічного зростання на відносно невеликий час не
загрожує великими негативними наслідками, оскільки може здійснюватися за
рахунок зниження матеріалоємкості, підвищення фондовіддачі і
продуктивності праці.

Що стосується негативних темпів, які мають місце в Україні, то це —
свідчення кризових процесів в національній економіці країни.

Для оцінки економічного зростання все більше значення придбавають такі
показники добробуту, як тривалість життя, величина вільного часу і т.п.

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне і ефективне
використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад
робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва,
управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального
розподілу.

Економічну ефективність далі слід зіставляти із соціально-економічною
оптимальністю. Остання передбачає проведення державою такої
макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів,
соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не
гальмувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з
одного боку, і бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави
— з другого.

Для постійного зростання суспільного багатства необхідно:

по-перше, щоб найбільш раціонально використовувалися всі засоби
виробництва і робоча сила;

по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові
форми і методи організації праці, досягнення науки, інформація;

по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й
нагромадження, відповідали найновішим досягненням науки і техніки;

по-четверте, щоб робоча сила вивільнялася із сфери матеріального
виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу
нематеріального виробництва, або сферу послуг (освіта, охорона здоров’я,
культура, рекреаційні послуги тощо);

по-п’яте, виділяти засоби для розвитку соціальної сфери (будівництво
житла, шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони
навколишнього середовища.

Суть економічного зростання легко зрозуміти, розглянувши модель, що
відображає зв”язок між використаними ресурсами та отриманим продуктом.
Коли комбінація (поєднання) ресурсів залишається незмінною, то для
збільшення обсягів продукту необхідно залучити більшу кількість
ресурсів.

Існує цілий ряд інших чинників, які значно впливають на темпи
економічного зростання. Наприклад, немає ніякого сумніву, що обширні
запаси різноманітних природних ресурсів, якими володіють США, внесли
вагомий внесок в економічне зростання країни. Хоч велика кількість
природних ресурсів є могутнім позитивним чинником економічного
зростання, це зовсім не означає, що країни з недостатніми запасами
приречені на невисокі темпи економічного зростання. Притому, що в Японії
природні ресурси обмежені, темпи економічного зростання цієї країни в
післявоєнний період були значними.

Крім цього існують і такі чинники економічного зростання, виміряти які
неможливо. Зокрема, великий позитивний вплив на економічне зростання в
США надала соціальна, культурна і політична атмосфера в країні.

Для успішного економічного зростання Україні потрібно значно скоротити
базу оподаткування, адже, високі податкові ставки, забираючи у людей
значну частину їх прибутку, позбавляють їх тим самим стимулу до роботи і
продуктивного використання ресурсів. Особливо важлива гранична податкова
ставка – частка приросту прибутку, яка йде у вигляді податку.

Коли гранична податкова ставка зростає з рівнем прибутку, частка
додаткових заробітків, яку дозволяється залишати собі, скорочується.

Високі граничні податкові ставки скорочують національний продукт і
національний прибуток по трьох причинах.

По-перше; вони відбивають бажання працювати з повною віддачею і знижують
продуктивність праці. Підвищення граничної податкової ставки до 55 або
60% залишає людям та підприємствам в результаті менше половини того, що
вони заробили. Той, хто не має можливості залишати собі велику частину
заробленого, втрачає прагнення багато заробляти. У деяких випадках
високі податкові ставки навіть примушують найбільш працездатних громадян
виїжджати в країни з низькими податками. Ці зміни скорочують пропозицію
праці і спричиняють в країні зниження виробництва.

Високі податкові ставки породжують і неефективне використання праці.
Деякі люди будуть міняти заняття, прибутки від яких оподатковуються, на
менш продуктивні, але не оподатковувані податком види діяльності
(наприклад, працюючи вдома на самого себе). Результатом стають втрати і
економічна неефективність.

По-друге, високі податкові ставки скорочують як масштаби, так і
ефективність капіталовкладень. Вони відлякують іноземних інвесторів, а
внутрішніх примушують шукати інвестиційні проекти за кордоном, де
податки нижче. Це приводить до скорочення темпів оновлення капіталу, і
тим самим дестимулює економічне зростання. Крім того, внутрішні
інвестори звертаються до проектів, де легше укрити поточний прибуток від
податків, і відмовляються від проектів, що володіють високим рівнем
прибутковості, але меншими можливостями уникнути оподаткування.

Рис. Структура національного багатства (згідно з СНР Євростату)

Зрозуміло, що в статистиці національного багатства, де об’єднуються в
окремі групи різнорідні елементи, можуть бути використані лише вартісні
показники. Цей підхід не тягне за собою ускладнень при обчисленні обсягу
та структури національного багатства. Адже в цьому разі використовуються
моментні показники обсягу окремих матеріальних благ q1, та відповідних
їм цін рі за станом на одну й ту саму дату для всіх складових
розрахунку, і ми дістаємо значення вартості національного багатства:

Q = ? pi qi

Таку оцінку називають оцінкою в діючих цінах. У СНР показники
національного багатства на початок періоду називають запасами.
Пов’язуючи їх з показниками поточних операцій, які називають потоками,
дістають дані на кінець періоду як нагромадження для наступного циклу
відтворення. Як уже зазначалося на початку розділу, у цьому разі
показники національного багатства грають провідну роль у всій системі
статистичної інформації країни. Причому в СНР ці дані наводяться за
залишковою вартістю (про яку докладніше буде сказано далі), відбиваючи
результати «чистого» нагромадження.

При вивченні динаміки та при міжнародних порівняннях оцінка в діючих
цінах непридатна. Адже відмінності, що виникають, можуть бути зумовлені
не тільки різницею в обсязі складових, а й різницею в рівнях цін:

? р1 q1 – ? р0 q0 =?Q(pxq).

З метою елімінування впливу непропорційної зміни цін на окремі складові
національного багатства СНР рекомендує щорічно переоцінювати національне
багатство в сучасні (діючі) ціни за допомогою спеціальних індексів цін,
тобто щороку обчислювати ці складові за відновлюваною вартістю:

? (——) q1 = ? ——

або використовувати розрахунки в порівняльних цінах певного базового
року, у цінах якого обчислюються всі зведені економічні показники
системи. Використання порівняльних цін дозволяє елімінувати їх вплив при
порівнянні вартості національного багатства:

? р0 q1 – ? р0 q0 =?Q(q).

Відносні зміни вартості національного багатства в динаміці відбивають
індекси:

вартості національного багатства

iq = ———

(він перебуває під впливом зміни цін і обсягу матеріальних засобів);

фізичного обсягу національного багатства

iq = ———

(при його розрахунку елімінується вплив зміни цін).

Цех № 1 Цех № 2

№ П/П Розряд Стаж роботи, повних років З/п за грудень, грн

1 4 5 539

1 3 5 536

2 1 3 507

2 2 1 501

3 4 7 564

3 3 3 517

4 2 2 507

4 4 15 671

5 1 1 490

5 2 1 492

6 2 5 579

6 4 19 662

7 3 8 536

7 1 0 480

8 5 10 604

8 3 5 541

9 2 1 481

9 3 7 536

10 3 7 533

10 2 1 502

11 2 2 515

11 3 3 528

12 2 3 524

12 4 12 565

13 5 5 583

13 4 2 525

14 1 1 479

14 5 6 536

15 3 4 509

15 5 8 574

16 3 8 552

16 3 3 523

17 2 3 526

17 6 29 751

18 2 1 495

18 2 3 498

19 1 0 492

19 4 13 537

20 4 6 562

20 3 8 530

21 2 5 516

21 1 1 494

22 1 0 483

22 2 0 468

23 4 8 548

23 4 3 513

24 4 12 531

24 3 9 547

25 2 4 521

25 6 9 694

26 3 7 529

26 5 12 588

27 3 6 520

27 1 2 504

28 2 1 475

28 3 6 523

29 3 8 525

29 1 0 460

30 1 0 472

30 4 14 536

31 4 3 553

31 2 4 517

32 2 4 518

32 3 5 535

33 1 0 485

33 3 0 492

34 2 3 508

34 4 15 553

35 3 8 507

35 5 9 573

36 5 17 578

36 2 1 485

37 2 1 505

37 4 2 543

38 6 23 600

38 3 4 522

39 3 4 528

39 3 7 534

40 3 11 538

40 4 10 558

41 2 4 506

42 2 4 512

43 3 11 552

44 4 5 527

45 4 7 547

46 5 5 595

47 3 4 514

48 3 8 555

49 3 9 524

50 2 4 505

51 4 11 559

52 1 1 491

53 3 9 534

54 4 10 552

55 3 2 526

56 5 21 697

57 3 8 521

58 2 0 483

59 5 13 575

60 2 2 508

Практична частина.

1. Провести комбінаційний розподіл робочих за кваліфікацією і (розрядом)
і розміром заробітної плати.

Розряд Кількість робочих осіб f Фонд заробітної плати грн. Xn Середня
заробітна плата грн. X

1 12 5837 486

2 25 12647 506

3 30 15867 529

4 20 11145 557

5 10 5903 590

6 3 2045 682

Разом 100 53444 534

= ———, де

Xn – середньомісячна заробітна плата, грн.

Xn – фонд оплати праці за місяць.

n – розряд робітників.

f – кількість робітників.

По кожній групі:

= ———— = 486 (грн); Х4 = ———— = 557 (грн);

= ———— = 506 (грн); Х5 = ———— = 590 (грн);

= ———— = 529 (грн); Х6 = ———— = 682 (грн);

Разом по всіх групах: Х 1-6 = ———— = 534 (грн);

3. Розрахувати дисперсію заробітної плати в цеху №1 і №2. Визначити
коефіціенти варіації заробітної плати робочих по цехам. Зробити
висновки.

Дисперсія – показник середнього квадрата відхилення. Їх обчислюють, як
середньо арифметичну з суми квадратів варіантів від їхньої середньої.

?x?= ————

Для визначення відхилень варіантів в середньої, визначимо середньо
місячну заробітну плату по цехах:

Xn = ——

де n – номер цеху;

Xn – фонд оплати праці за місяць;

f – кількість працюючих.

Xn = —— = 525 (грн) – І цех.

Xn = —— = 540 (грн) – ІІ цех.

Визначимо відхилення від середньої по кожному працівнику цеху № І

№ (х-х) (х-х)? № (х-х) (х-х)? № (х-х) (х-х)? № (х-х) (х-х)?

1 14 196 11 -10 100 21 -9 81 31 28 784

2 -18 324 12 -1 1 22 -42 1764 32 -7 49

3 39 1521 13 58 3364 23 23 529 33 -40 1600

4 -18 324 14 -46 2116 24 6 36 34 -17 289

5 -35 1225 15 -16 256 25 -4 16 35 -18 324

6 54 2916 16 27 729 26 4 16 36 53 2809

7 11 121 17 1 1 27 -5 25 37 -20 400

8 79 6241 18 -30 900 28 -50 2500 38 75 5625

9 -44 1936 19 -33 1089 29 0 0 39 3 9

10 8 64 20 37???????????????

? (Х-Х)? = 44627

?1 = ———— = 1115,7

Для цеху № ІІ

№ (х-х) (х-х)? № (х-х) (х-х)? № (х-х) (х-х)? № (х-х) (х-х)?

1 4 16 16 17 289 31 23 529 46 55 3025

2 39 1521 17 211 44521 32 5 25 47 26 676

3 23 529 18 42 1764 33 48 2304 48 15 225

4 131 17161 19 3 9 34 13 169 49 16 256

5 48 2304 20 10 100 35 33 1089 50 35 1225

6 122 14884 21 46 2116 36 55 3025 51 19 361

7 60 3600 22 72 5184 37 3 9 52 49 2401

8 1 1 23 27 729 38 18 324 53 6 36

9 4 16 24 7 49 39 6 36 54 12 144

10 38 1444 25 154 23716
4???????????????????????????????????????????????????????????????????????
?????????????????????????????????????????????

? (Х-Х)? = 181613

?1 = ———— = 3026,9

Коефіціент варіації:

V = ———— x 100

Цех № 1:

= ———— х 100 = ——— х 100 = 0,064 х 100 = 6,4 %

Цех № 2:

= ———— х 100 = ——— х 100 = 0,102 х 100 = 10,2 %

Висновок.

Як видно з добутих показників, у першому цеху дисперсія на багато менша,
ніж у другому що свідчить про високу надійність середньої у І цеху.

Коефіцієнт варіації – це критерій типовості середньої. У ІІ цеху він
більший, ніж у І, і це означає, що у ІІ цеху середня характеризує
сукупність за однакою, яка суттєво змінюється в окремих одиниць. Тобто в
другому цеху заробітна плата окремих робочих більше відрізняється від
середньої по цеху, ніж у першому цеху.

В І цеху заробітну плату більше ніж 500 грн. мають 31 робочий, у ІІ –
50. Всього – 81 робочий.

Помилка вибірки визначається по формулі:

?х = t x ? — , де

?? – середній квадрат відхилень;

n – чисельність вибірки;

t – коефіцієнт довір’я.

Для вірогідності 0,997 t = 3.

?? = ?? + ?? = ————— = ——— = 2262,4

?х = 3 х ? ——— = 3 х ? ——— = 3 х 4,8 = 14,4 ? 14

Довірчі межі генеральної середньої:

Х – Ах ? х ? х + ?х , де

Х – середньомісячна заробітна плата по заводу.

= 534 грн ( завдання І)

534 – 14 ? Х ? 534 + 14

520 ? Х ? 548

Вирахуємо помилку вибірки для частини робочих, які мають заробітну плату
> 500 грн:

?х = t x ? —— ( 1 – ——)

?х = 3 x ?——— ( 1 – ——) = 3 x ?——— x 0.19 = 3 x ?5.3 = 3 x 2.3 = 6.9 ? 7

Довірчі межі:

534 – 7 ? Х ? 534 + 7

527 ? Х ? 541

Аналогічно визначимо межі для генеральної частини. Вибіркова частина
робочих, які мають заробітну плату > 500 грн.

W = 81 : 100 = 0,8

Отже, гранична похибка частини:

?p = t ? ———

?p = 3 ? ——— = ? ——— = ? ——— = ? 0,0016 = 0,04

Довірчі межі генеральної частки:

W – t? ? P ? W + t?

0,8 – 0,04 ? P ? 0,8 + 0,04

0,76 ? P ? 0,84

Отже з ймовірністю 0,997 можна гарантувати, що частка робітників, які
мають заробітну плату більше 500 грн., в генеральній сукупності не
перевищує 84%, а відповідно і 85% також.

Х – тарифний розряд;

У – заробітна плата робітників цеху № 2.

На графіку зображено форму зв’язку між тарифним розрядом і заробітною
платою робітників цеху № 2 з 1 по 20 включно.

Дані взято з таблиці 1.

Розряд Кількість робочих осіб, Х Середня заробітна плата грн. у Х? ХУ

1 1 480 1 480

2 4 498 16 1992

3 7 530 49 3710

4 5 592 25 2960

5 2 555 4 1110

6 1 751 1 751

разом 20 3406 96 11003

Рівняння регресії характеризує залежність між тарифним розрядом
робітників і заробітною платою.

Ух = ao + a1x , де

Ух – заладжене середнє значення результативної ознаки;

Х – факторна ознака;

ao і a1 – параметри рівняння;

ao – значення у при Х=0

a1 – коефіцієнт регресії, він вказує на те, на скільки змінюється
результативна ознака у внаслідок зміни факторної ознаки Х на одиницю.

Параметри регресії:

аo = ————————

= —————————— = ———————— = ———— = 607

а1 = ————————

= —————————— = ——————— = ———— = ———— =

= – 11,9 ? – 12.

Тоді рівняння регресії має такий вигляд:

Ух = 607 – 12 х х

а1 має від’ємний знак, що означає, що зв’язок між залежністю
середньомісячної заробітної від тарифного розряду робочих є оберненим,
тобто при збільшенні розряду зростає заробітна плата і навпаки: чим
більшою є заробітна плата, тим більшим є розряд робітника.

В) Визначити ступінь тісноти зв’язку між признаками, які ми розглядали.

За критерій цільності зв’язку між факторною і результативною ознакою
править емпіричне кореляційне відношення

? = ?——— , де

– міжгрупова дисперсія

– загальна дисперсія

= ———————

розряд Кількість робочих осіб fj Середня заробітна плата грн. уj

yj – yзаг

(yj – yзаг)?

(yj – yзаг)?x fj

1 1 480 -70 4900 4900

2 4 498 -52 2704 10816

3 7 530 -20 400 2800

4 5 592 42 1764 8820

5 2 555 5 25 50

6 1 751 201 40401 40401

разом 20 узаг = 550 –––– —— 67787

= ———————–––––––––– = ——— = 550,25 ? 550

= ——— = 3389,4

заг = 330299 – 302500 = 27799

Коефіцієнт детермінації:

?? = ——— = ——— = 0,12 , або 12%

Емпіричне кореляційне відношення:

? = ?——— = ?0,12 = 0,35

Коефіцієнт детермінації показує, що заробітна плата робітників на 12 %
залежить від їхнього розряду і на 88 % від їхніх факторів, а емпіричне
кореляційне відношення свідчить про те, що зв’язок між тарифним розрядом
і середньомісячною заробітною платою робітників дуже сильний, оскільки

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter