.

Види складу злочину та їх значення для кваліфікації (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
723 9402
Скачать документ

Курсова робота

з предмету КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

на тему:

“Види складу злочину та їх значення для кваліфікації”.

Зміст

Вступ.

І. Види юридичних складів злочинів.

1) Класифікація юридичних складів за особливостями
конструкції їх об’єктивної сторони.

2) Класифікація юридичних складів злочинів за способом їх
описання в кримінальному законі.

ІІ. Склад злочину та його значення для правильної
кваліфікації.

Висновок.

Література.

Вступ.

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система може
функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з – поміж
яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або
іншого суб’єкта. Задля регулювання поведінки людей, об’єднань у
суспільстві формуються певні правила поведінки, котрі орієнтуються на
досягнення тієї чи іншої мети. Правила, що покликані регулювати життя
суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність
називаються соціальними нормами. Але невідворотно із встановленням
правил поведінки виникають і такі поняття як злочин та злочинець.

Основою застосування кримінально-правових та кримінально-процесуальних
норм — є класифікація злочинів, а виділення окремих видів складів
злочинів має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і
встановлення їх суттєвих ознак, а в кінцевому рахунку — для точної
кваліфікації злочину.

У зв’язку з цим, предметом курсової роботи є такі поняття як види
складів злочинів та значення їх для правильної кваліфікації, оскільки ці
проблеми є зараз доволі актуальними не тільки в науковій діяльності в
галузі кримінального, але і в юридичній практиці.

Склад злочину (на початковому етапі досудового слідства – кілька складів
злочинів) виступає як мета пізнання. У процесі збирання доказів ними
підтверджуються елементи одних складів злочинів і спростовуються
елементи інших. Склади злочинів, елементи яких не дістали підтвердження,
“відпадають”. Ті ж склади злочинів, які були доведені, ставляться у вину
обвинуваченому. Тому кваліфікація злочину є важливим моментом не тільки
при винесенні постанови про притягнення особи як обвинуваченого і
складанні обвинувального висновку, а й під час розслідування і судового
розгляду кримінальної справи.

І. Види юридичних складів злочинів.

Передумови класифікації юридичних складів злочинів. Проблеми
класифікації юридичних складів злочинів пов’язані: а) з дотриманням
загальних правил її здійснення; б) із визначенням підстав (критеріїв)
класифікації юридичних складів злочинів; в) з уточненням окремих
особливостей здійснення такої класифікації з огляду на специфіку кожної
з визначених підстав.

Загальні правила будь-якої класифікації як особливого різновиду логічної
операції поділу обсягу поняття вироблені формальною логікою. Серед цих
правил найбільш важливими є такі: 1) поділ об’єктів класифікації на види
має здійснюватися за однією і тією самою підставою; 2) члени поділу
повинні взаємовиключатися; 3) один і той самий “предмет” у межах даної
класифікації не може бути віднесений до кількох видів одночасно.

Визначення підстав (критеріїв) класифікації юридичних складів злочинів
здійснюється теорією кримінального права, що традиційно як такі підстави
називає: 1) ступінь суспільної небезпечності злочинів, юридичні склади
яких класифікуються; 2) спосіб опису юридичного складу злочину в
кримінальному законі; 3) особливості конструкції об’єктивної сторони
юридичного складу злочину.

Особливості здійснення класифікації юридичних складів злочину за
окремими підставами будуть уточнені щодо кожної з них окремо.

Класифікація юридичних складів злочинів за ступенем їх суспільної
небезпеки. Особливостями такої класифікації є те, що: 1) вона
поширюється лише на ті юридичні склади злочинів, які фіксують окремі
різновиди злочину одного і того самого виду; ті юридичні склади
злочинів, які фіксують злочин певного виду в цілому (без виділення його
окремих різновидів), наприклад, вбивство через необережність (ст. 119
КК), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК) — до
об’єктів цієї класифікації не включаються; 2) підставою такої
класифікації є не ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину,
а певним чином “типізований” законодавцем ступінь суспільної небезпеки
окремого різновиду злочину даного виду; саме з таким “типізованим”
ступенем суспільної небезпеки закон пов’язує певні кримінально-правові
наслідки і, перш за все, межі кримінально-правової санкції.

Із урахуванням зазначених особливостей юридичні склади злочинів за
ступенем суспільної небезпечності поділяються на такі види: а) основний
склад злочину; б) кваліфікований чи особливо кваліфікований склад
злочину (склад злочину з обтяжуючими чи особливо обтяжуючими
обставинами); в) привілейований склад злочину (склад злочину з
пом’якшуючими обставинами).

Основний склад злочину — це юридичний склад, що фіксує різновид злочину
певного виду без пом’якшуючих і без обтяжуючих обставин. У переважній
більшості випадків “специфічна” частина основного складу злочину
передбачена в частині першій відповідної статті Особливої частини
кримінального закону. Є, однак, і винятки. Так, основний склад умисного
вбивства (ст. 115) — в своїй “специфічній” частині передбачений окремою
статтею; “специфічна” частина основного складу зараження венеричною
хворобою міститься не в ч. 1, а в ч. 2 ст. 133. Здебільшого такі винятки
пояснюються певними традиціями законодавчої техніки — інколи
виправданими, а інколи, очевидно, ні.

Кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину — юридичний
склад, що фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими (особливо
обтяжуючими) обставинами. У переважній більшості випадків “специфічна”
частина кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину
міститься в диспозиції частини другої (третьої, четвертої) тієї ж статті
Особливої частини кримінального закону, що передбачає і “специфічну”
частину основного складу (у главі XI Особливої частини КК — це,
відповідно, пункти “в” або “г”, інколи — пункт “б”). Загальним
орієнтиром того, що це кваліфікований (особливо кваліфікований) склад
злочину є санкції відповідних частин (пунктів) — кваліфікований склад
“має” суворішу санкцію, ніж основний, особливо кваліфікований — ще
суворішу, ніж кваліфікований. Винятки приблизно такі самі, як і наведені
вище, — іноді “специфічну” частину кваліфікованого чи особливо
кваліфікованого складу злочину передбачають окремі статті Особливої
частини КК , але санкції в них завжди також суворіші, ніж ті, що
“прив’язані” до основного складу.

Окремого розгляду заслуговує питання про механізм утворення специфічної
конструкції та конкретного змісту кваліфікованого та особливо
кваліфікованого складів злочинів. Найтиповішими варіантами такого
механізму є:

1. До специфічної конструкції основного складу злочину законодавцем
“додаються” нові елементи — іноді з відповідними зв’язками. Ці елементи
характеризуються певними ознаками. Таким чином, кваліфікований чи
особливо кваліфікований склад злочину відрізняється від основного як
специфічною конструкцією, так і конкретним змістом. Прикладом такого
варіанту є особливо кваліфікований склад розбою (ч. З ст. 187 КК). У
ньому з’являються нові елементи — наслідки, обстановка, спеціальний
суб’єкт і, відповідно, нові ознаки — тяжкі тілесні ушкодження,
проникнення в житло, особливо небезпечний рецидивіст (при цьому перші
два елементи ще й пов’язані з діянням певними зв’язками).

2. Специфічна конструкція основного складу злочину не міняється, але
окремі елементи цієї конструкції законодавець характеризує за допомогою
додаткових “нових” ознак. Таким чином, кваліфікований чи особливо
кваліфікований склад злочину відрізняється від основного лише конкретним
змістом. Прикладом є особливо кваліфікований склад одержання хабара (ч.
З ст. 368 КК). У ньому “особливо великий розмір хабара” та “особа, яка
займає особливо відповідальне становище”, є особливо кваліфікуючими
ознаками, які “по-новому” характеризують, відповідно, діяння та
спеціального суб’єкта. При цьому специфічна конструкція особливо
кваліфікованого складу одержання хабара є такою самою, як і в основному
складі.

3. Поєднання першого і другого варіантів. Такий “комплексний” варіант
зустрічається найчастіше. Прикладом його є особливо кваліфікований склад
зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК). У ньому є новий елемент — “особливо
тяжкі наслідки” (вони причинне пов’язані з діянням) та нові ознаки —
“особливо небезпечний рецидивіст” (додаткова характеристика спеціального
суб’єкта) і “малолітня” (додаткова характеристика потерпілої від
зґвалтування).

Крім типових варіантів механізму утворення кваліфікованих та особливо
кваліфікованих складів злочинів, є й варіанти нетипові. До них, зокрема,
можна віднести ті, в яких окремі елементи чи ознаки основного складу
злочину перестають бути обов’язковими для кваліфікованого чи особливо
кваліфікованого складу. Прикладом є кваліфікований склад перевищення
влади або службових повноважень (ч. 2 ст. 365 КК) — із його специфічної
конструкції “зникають” наслідки, які є обов’язковим елементом основного
складу.

Існує ще одне важливе питання, яке стосується кваліфікованих та особливо
кваліфікованих складів злочинів. Його можна сформулювати так: якщо
кілька обтяжуючих по обставин передбачено в диспозиції статті Особливої
частини кримінального закону альтернативне, то кожна з них утворює
окремий кваліфікований або особливо кваліфікований склад злочину чи всі
вони утворюють один такий склад? Конкретніше — на рівні прикладу — це
питання може бути поставлене так: розбій, вчинений особливо небезпечним
рецидивістом, і розбій, поєднаний із спричиненням тяжких тілесних
ушкоджень, — це два різні особливо кваліфіковані склади розбою чи це
різновиди одного й того самого особливо кваліфікованого складу?

Із урахуванням законодавчої техніки, характерної для чинного КК України,
та виходячи з тенденцій судової практики, відповідь на поставлене
питання на сьогодні така: кілька альтернативних обтяжуючих обставин,
передбачених у диспозиції однієї й тієї самої частини (пункту) статті
Особливої частини кримінального закону, утворюють один кваліфікований
або особливо кваліфікований склад злочину. Цей висновок має як
теоретичне, так і практичне значення, зокрема для розуміння такої форми
множинності злочинів, як їх сукупність, а також для призначення
покарання при вчиненні кількох злочинів.

Останній вид юридичних складів злочинів при класифікації їх за ступенем
суспільної небезпечності — привілейований склад.

Привілейований склад злочину — юридичний склад, що фіксує різновид
злочину певного виду з пом’якшуючими обставинами. У чинному КК таких
складів небагато, їх “специфічні” частини передбачені в статтях ч. 1
ст.266, ч. 1 ст.344, ч. 3 ст.390, ст.434. Механізм утворення
привілейованих складів злочинів такий само, як і механізм утворення
кваліфікованих складів (у його типових варіантах). Загальний орієнтир
того, що це привілейований склад, — санкції зазначених вище статей. Вони
завжди менш суворі, ніж санкції, що “прив’язані” до відповідного
основного складу: наприклад, санкція ч.1 ст.109 передбачає позбавлення
волі на строк від п’яти до десяти років, а санкція ст. 391 передбачає
позбавлення волі на строк до трьох років.

Кримінально-правове значення поділу юридичних складів злочинів на
основні, кваліфіковані (особливо кваліфіковані) та привілейовані полягає
в тому, що він дозволяє законодавчим шляхом зафіксувати “рівні”
суспільної небезпечності злочинів одного і того самого виду, пов’язати з
ними різноманітні кримінально-правові наслідки і тим самим посилити
нормативні начала в механізмі кримінально-правового регулювання. Крім
того, зазначений поділ є одним із дієвих засобів законодавчої техніки,
за допомогою якого в кримінальному праві забезпечується належний рівень
системності.

Класифікація юридичних складів за особливостями конструкції їх
об’єктивної сторони. Особливостями такої класифікації є те, що вона: а)
стосується лише юридичних складів закінчених злочинів, тобто не
поширюється на “особливі” юридичні склади, які фіксують попередню
злочинну діяльність; б) має узгоджуватися з висновками, зробленими в
межах класифікації юридичних складів злочинів за іншими підставами.

Тож юридичні склади злочинів за особливостями конструкції їх об’єктивної
сторони поділяються на такі види: а) матеріальний склад злочину; б)
формальний склад злочину; в) формально-матеріальний склад злочину.

Матеріальний склад злочину — це юридичний склад, що передбачає наслідки
як обов’язковий елемент його об’єктивної сторони. Отже, об’єктивна
сторона матеріальних складів злочинів завжди включає: а) принаймні, два
обов’язкових елементи — діяння та наслідки; б) принаймні, один зв’язок
між обов’язковими елементами — причинний між діянням та наслідками.
Типовими прикладами матеріальних складів злочинів є юридичні склади всіх
вбивств (статті 115—119 КК), тілесних ушкоджень (статті 121—128),
основний склад перевищення влади або посадових повноважень (ч. 1 ст.
365). Очевидно, до матеріальних складів треба віднести і юридичні склади
так званих деліктів створення небезпеки, в яких своєрідним наслідком,
відокремленим від власне діяння, є загроза (небезпека) настання
“реальних” наслідків . Матеріальним слід визнавати і той юридичний
склад, який передбачає кілька альтернативних наслідків .Формальний склад
злочину — це юридичний склад, який не передбачає наслідки як
обов’язковий елемент об’єктивної сторони. Отже, обов’язковим елементом
об’єктивної сторони формального складу будь-якого злочину завжди є
діяння, до якого законодавець при створенні юридичного складу злочину
певного виду може “додавати” як обов’язкові й інші (крім наслідків)
елементи об’єктивної сторони, наприклад, спосіб, час, обстановку.
Типовими прикладами формальних складів злочинів є шпигунство (ч. 1 ст.
114), незаконне перетинання державного кордону ( ч. 1 ст. 331) ,
одержання хабара (ч. 1 ст. 368).

Іноді в літературі поряд із формальними та матеріальними складами
злочинів подаються як окремий вид і так звані усічені склади злочинів.
Очевидно, це не зовсім правильно. Підставою виділення усічених складів
злочинів як окремого різновиду дійсно є певні особливості, але вони не
пов’язані з обов’язковістю чи необов’язковістю в межах відповідних
юридичних складів певних наслідків. У даному разі ці особливості
полягають в іншому, а саме: певні склади злочинів законодавець конструює
таким чином, що закінченим злочином визнається діяння, яке за своїм
загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною
діяльністю. Типовим прикладом усіченого складу злочину є юридичний склад
розбою. Він відрізняється від складів крадіжки чи грабежу тим, що
переносить момент закінчення злочину з фактичного заволодіння майном на
напад із метою такого заволодіння, поєднаний із насильством, небезпечним
для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою
застосування такого насильства (ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст.
187). Отже, в юридичному складі розбою закінченим злочином визнається
діяння, яке за своїми загальними кримінально-правовими ознаками (ч. 1
ст. 15) є, по суті, замахом на злочин.

Отже, усічений склад злочину — це юридичний склад, в якому момент
закінчення злочину пов’язується з вчиненням діяння, що за своїм
загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною
діяльністю. У такому розумінні усічений склад є окремим різновидом
формального складу злочину, оскільки підстава його виділення
відрізняється від підстави поділу складів злочинів на формальні,
матеріальні та формально-матеріальні.

Останній вид за даною класифікацією — формально-матеріальні склади
злочинів — практично не розглядається в науковій літературі. Між тим,
існування такого виду юридичних складів злочинів — реальний факт, що
випливає з чинного кримінального законодавства України.

Формально-матеріальний склад злочину — це юридичний склад, який
передбачає наслідки як альтернативу іншим елементам чи ознакам, у
результаті чого в одній своїй частині даний склад злочину є
матеріальним, а в іншій — формальним. Таке поєднання “матеріальності” і
“формальності” в одному і тому самому юридичному складі злочину
зумовлене тим, що його специфічна конструкція і конкретний зміст
включають декілька (не менше двох) альтернативних елементів та ознак, і
одним із таких елементів обов’язково є наслідки. Оскільки з урахуванням
зазначеної альтернативності специфічна конструкція такого складу може
включати наслідки як обов’язковий елемент об’єктивної сторони, даний
склад може розглядатись як матеріальний; оскільки з урахуванням цієї
альтернативності його специфічна конструкція може і не включати
зазначені наслідки як обов’язковий елемент об’єктивної сторони, даний
склад може розглядатись як формальний.

У чинному КК України передбачені два різновиди формально-матеріальних
складів злочинів. Типовим прикладом першого різновиду є вже згаданий
особливо кваліфікований склад зґвалтування, а саме, зґвалтування,
вчинене особливо небезпечним рецидивістом, або таке, що спричинило
особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої (ч. 4 ст.
152). Зроблений раніше висновок про те, що перед нами один юридичний
склад злочину, дозволяє віднести його, в межах даної класифікації, до
формально-матеріальних складів злочинів: якщо в специфічну конструкцію
особливо кваліфікованого складу зґвалтування входять особливо тяжкі
наслідки, він розглядається як матеріальний; якщо ж ця конструкція
особливо тяжких наслідків не містить — зґвалтування, вчинене особливо
небезпечним рецидивістом, чи зґвалтування малолітньої — цей склад
розглядається як формальний. До формально-матеріальних складів злочинів
даного різновиду можна віднести також особливо кваліфіковані склади
розбою (ч. З ст. 187), вимагання (ч. З ст. 189), кваліфікований склад
шахрайства (ч. 2 ст. 190).

Іншим різновидом формально-матеріальних складів злочину є юридичні
склади, об’єктивна і суб’єктивна сторони яких виражені за допомогою
формулювання “посягання на життя…” .Як зазначено, наприклад, в абз. 2
підп. “а” п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня
1994 року № 1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і
здоров’я людини”, під посяганням на життя державного діяча чи
представника іноземної держави слід розуміти його умисне вбивство або
замах на умисне вбивство”. Отже, посягання на життя потерпілого в
зазначених юридичних складах передбачене в двох відносно самостійних
формах: як його умисне вбивство і як замах на його умисне вбивство. А це
означає, що у першій формі такі склади є матеріальними, у другій —
формальними (більш того — усіченими). У цілому ж, такі юридичні склади
можуть бути визначені як формально-матеріальні. До другого різновиду
формально-матеріальних складів треба, очевидно, віднести і юридичний
склад диверсії (ст. 113), яка в одній своїй формі виявляється лише в
діях, а в інших — вимагає настання певних наслідків.

Кримінально-правове значення поділу юридичних складів злочинів на
формальні, матеріальні та формально-матеріальні полягає в тому, що
зазначений поділ, здебільшого, відображає підхід законодавця до
оптимальних меж криміналізації окремих різновидів поведінки особи з
точки зору їх здатності спричиняти шкоду соціальним цінностям, які
підлягають охороні. Для криміналізації одних різновидів необхідне
обов’язкове включення до відповідних юридичних складів певних наслідків,
для криміналізації інших достатньо включити до юридичного складу лише
діяння. Є й такі різновиди, криміналізація яких пов’язується як з
наслідками, так і з іншими обставинами.

Із поділом юридичних складів на матеріальні, формальні та
формально-матеріальні пов’язана ще одна важлива кримінально-правова
характеристика окремих різновидів злочинів. Йдеться про момент
закінчення злочину. Цей момент у межах кожного із зазначених видів є
різним: у матеріальному складі — це час настання передбачених у ньому
наслідків, у формальному — час вчинення діяння, у
формально-матеріальному можливі обидва варіанти.

Класифікація юридичних складів злочинів за способом їх описання в
кримінальному законі. Єдина особливість цієї класифікації полягає в
тому, що вона має враховувати рівень законодавчої техніки, притаманної
чинному кримінальному законодавству України, в тому числі і ряд її
суттєвих недоліків. Це стосується, зокрема, тих випадків, коли: а) в
одній і тій самій статті Особливої частини КК передбачені “специфічні”
частини юридичних складів злочинів різних видів, наприклад, привласнення
чи розтрата державного або колективного майна і розкрадання державного
або колективного майна шляхом зловживання посадовою особою своїм
посадовим становищем (частини 1, 2 ст. 191); б) у одних випадках
окремими пунктами позначені кваліфікуючі ознаки одного й того самого
кваліфікованого складу злочину, в іншому — “специфічні” частини різних
(кваліфікованих та особливо кваліфікованих) складів злочинів; в) у
деяких юридичних складах не зазначена форма вини, і вона не може бути
з’ясована шляхом однозначного тлумачення інших елементів та ознак
(ст..156). Такі й подібні випадки значно ускладнюють віднесення окремих
юридичних складів злочинів до того чи іншого виду в межах їх
класифікації за способом описання в кримінальному законі.

У цілому ж за такою класифікацією юридичні склади злочинів поділяються
на прості та складні.

Простий склад злочину — це юридичний склад, “специфічна” частина якого
містить описання єдиного за своїм змістом діяння, що вчиняється в межах
однієї і тієї самої форми вини. Інші елементи простого складу злочину в
його специфічній конструкції можуть бути представлені по-різному, в тому
числі, очевидно, й альтернативне. Простими складами будуть, наприклад,
юридичні склади ухилення від призову на строкову військову службу (ст.
335), крадіжки (ст. 185), вбивства через необережність (ст. 119).

Складний склад злочину — це юридичний склад, “специфічна” частина якого
містить описання одного ускладненого чи кількох різних за змістом
альтернативних діянь, що можуть вчинятися з різними формами вини,
різними способами або призводити до кількох наслідків. Прикладами
складних складів є юридичні склади вимагання (ст. 189), умисного
знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 194),
виготовлення, придбання, зберігання або збуту наркотичних засобів,
психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307). У теорії кримінального
права виділяють: склади складних злочинів, склади з двома формами вини,
склади з альтернативними діяннями, наслідками чи способами.

Кримінально-правове значення поділу юридичних складів злочинів на
прості й складні полягає в тому, що він дає зрозуміти, наскільки різними
за ступенем складності можуть бути відображення юридичних складів у
кримінальному законі. А це, в свою чергу, сприяє правильному
встановленню в законі їх специфічної конструкції та конкретного змісту.
Крім того, зазначений поділ сприяє теоретичному осмисленню найбільш
типових “схем” створення юридичних складів злочинів, що надає можливості
для вдосконалення кримінального законодавства.

ІІ. Склад злочину та його значення для правильної кваліфікації.

Одним із найбільш важливих питань, що постає в межах механізму
кримінально-правового регулювання, є питання про те, який саме
конкретний злочин (злочини) вчинила особа. Це питання вирішується у
процесі кваліфікації злочинів. У загальній формі кваліфікація злочинів
може бути визначена як оцінка певної поведінки як конкретного злочину
(злочинів).

1. До поняття злочину в КК вперше включено ознаки винності і суб’єкта
злочину. Таким чином, наведене у ч.1 ст.11 КК поняття злочину містить
вказівку на п’ять обов’язкових ознак злочину: 1) злочином є лише діяння
(дія або бездіяльність); 2) це діяння має бути вчинене суб’єктом
злочину; 3) воно має бути винним; 4) вказане діяння повинне бути
суспільно небезпечним; 5) відповідне діяння повинно бути передбачене
чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов’язковою ознакою
злочину є також кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї із цих
ознак вказує на відсутність злочину.

Коли говориться про поняття “склад злочину” , то мається на увазі не
будь-який злочин , а конкретно скоєний: це – конкретна крадіжка,
конкретне зґвалтування, конкретне вбивство та інше.

Для кваліфікації конкретно скоєного злочину поняття “злочин” нам
недостатньо, щоб діяння кваліфікувати за певною статтею Особливої
частини Кримінального кодексу. Для такої кваліфікації потрібно, крім
наявності загальних ознак ( суспільна небезпека, протиправність,
винність та караність), тобто наявності загального складу злочину, дати
детальний аналіз конкретного складу злочину.

Таким чином, склад злочину розкриває юридичний зміст злочину. Він дає
змогу правильно кваліфікувати конкретне діяння, скоєне конкретною
особою, за конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.

2. Кваліфікація злочину – це встановлення відповідності ознак
конкретного скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченим
кримінальним законом.

Необхідними умовами правильної кваліфікації є точне і достовірне
встановлення всіх фактичних обставин скоєного суспільно небезпечного
діяння та глибоке знання чинного кримінального законодавства.
Кваліфікація злочину дає змогу точно застосувати закон.

Перший етап кваліфікації – це встановлення наявності загального складу в
діях винної особи. З’ясування цього питання дає змогу зробити висновок,
що дії особи є злочином і можуть бути визнані підставою для кримінальної
відповідальності.

Після встановлення в діянні винної особи загального складу з’ясовують,
ознаки якого конкретного складу злочину є в даному випадку. На підставі
встановлення відповідності ознак скоєного діяння ознакам злочину,
описаного в конкретній правовій нормі, застосовується закон. Тобто можна
сказати, що при кваліфікації відбувається практичне застосування
законів.

Хто ж здійснює кваліфікацію злочинів? Це особи, які проводять попереднє
слідство, дізнання ( слідчий, дізнавач, прокурор), а остаточно
застосовує кваліфікацію суд. Тільки за вироком суду, який вступив в
законну силу, кваліфікація діянь винного є остаточною.

Кваліфікація злочину закріплюється в процесуальних документах, таких як
пред’явлення звинувачення, обвинувальному висновку і судовому вироці.

Ось кілька прикладів того, як здійснюється кваліфікація злочинів у
діяльності слідчого, суду. Якщо ми кажемо, що слідчий пред’явив
звинувачення особі за ст. 115 КК, це означає, що в процесі розслідування
він встановив, що суспільно небезпечні дії особи повністю відповідають
ознакам умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК. Або, наприклад,
відомо, що суд кваліфікував дії підсудного за ст. 194 , ч. 4 КК. Це
означає, що в процесі судового слідства встановлено, що дії винної особи
відповідають ознакам умисного знищення майна громадян, передбаченого ст.
194 КК.

Якщо в своєму діянні декілька складів злочину, то це повинно
відобразитися в кваліфікації. Так, в ході попереднього розслідування
було, скажімо, встановлено, що особа скоїла розбій, поєднаний з
проникненням у житло і при цьому навмисно завдала потерпілому тяжкі
тілесні ушкодження. Слідчий на підставі цього в процесуальних документах
вкаже, що дії звинуваченої особи, кваліфікуються за ч. 3 ст. 187 і ч.
1 ст. 121 КК.

Висновок

Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що теми висвітлені в цій курсовій
роботі мають не абияке значення в усіх видах юридичної практики, а
проблема правильної кваліфікації — є однією з основних, оскільки
правильна кваліфікація скоєного злочину є найголовнішим фактором для
винесення судом справедливого і законного вироку. Вона є основою для
чіткого дотримання законів у боротьбі із злочинністю.

Наприклад, суміжні склади злочинів мають багато спільних елементів і
відрізняються один від одного іноді лише деякими ознаками, що створює
небезпеку допущення помилок у кваліфікації злочину. Нажаль, такі помилки
досить часто трапляються у слідчій і судовій практиці. Тому виявлення
причин помилок, визначення шляхів виправлення останніх і особливо
запобігання їм — це дуже важливі фактори підвищення ефективності
правосуддя.

Література

Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. — К.:
Юрінком Інтер, 1999.

Бажанов М.І, Сташис В.В, Тацій В.Я. Кримінальне право України. Загальна
частина: Підручник. — Харків.: 1997.

Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна : Курс лекцій.
— К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

Право України. — 1998. — № 7, 9.

Практика судів України в кримінальних справах. 1993 – 1995. – К.

PAGE

PAGE 21

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020